§ 10. НАЗОВНИЙ ВІДМІНОК

 

 І. Назовний відмінок перш за все становить собою слово-назву. Такими назовними відмінками іменника (з прикметниками й іншими додатковими словами або й без них), обминаючи дієслова, ми лише означуємо, називаємо речі, явища тощо. Сюди стосуються, напр., назви окремих творів, книжок, установ, сіл, вулиць і т. інш.; напр.: "Життя", "Юрко", "Легенда", "Заулок“, "Елегія", "Арабески" (все це – новелі М. Хвильового), "Державна опера", "Спілка робітників освіти", "Підручник української мови" тощо.

 Слів-назов і цілих назовних сполучень уживають, напр., коли мають на меті дати немов нерухому, закам’янілу картину, художній барельєф: Горді пальми... Думні лаври... Манячливий кипарис... Океан тропічних квітів... (А. Кримський). Ніч. Весна. Міст. Марія (М. Хвильовий).

 У тих випадках, коли назовні відмінки іменника означають дії, вони найбільше годяться малювати побіжні чи скороминучі вражіння; напр.: Гармидер, галас, гам у гаї, срамотні співи (Т. Шевченко).

 II. Назовний відмінок править у реченні за підмета; здебільшого це буває назовний відм. однини чи множини якогось іменника; напр.: На сірій скелі мак цвіте (О. Олесь). Дзвенять-бринять всі вулиці від співів (Л. Українка).

 Проте підметом може бути всяке взагалі слово змінне й незмінне, всяка форма й навіть ціла фраза, коли ми тому слову, формі чи фразі надаємо значіння назовного відмінка іменника, що з ним згоджується присудок; напр.: Голий розбою не боїться (Нар. приказка). Не вернуться сподівані (Т. Шевченко). "Швидко" – прислівник. Обридло мені твоє "не знаю". "Записки кирпатого Мефістофеля" – відомий роман В. Винниченка.

 IIІ. Дуже часто має вигляд назовного відмінка й іменник або прикметник у складеному присудкові; напр.: Вовки були підсудки (Є. Гребінка). Ну, то тепер дурень будеш, як і дивитимешся на них (А. Тесленко). Двері в світлицю одхилені були (А. Тесленко). Революція єсть трагічна лірика, а не драма (П. Тичина).

 

IV. Звичайно, й усі слова, згоджені з назовним відмінком підмета та присудка, так само мають вигляд назовного відмінка; напр.: Веселі шахтарі на зміну швидко йдуть (В. Сосюра). Цвях був нешлюбна дитина (І. Франко). Я чув од людей, що ви стали великий пан (І. Тобілевич).

 V. Треба б уважати за правило, що при зв’язці (наявній чи невжитій) теперішньої форми від дієслова бути, ц.т. при є, єсть і т. інш., присудкові іменники й прикметники (дієприкметники) неодмінно мають вигляд назовного відмінка; напр.: Він є бравий улан (Квітка-Осн.). Цей рожевий день є випадкова пляма на його хворій психіці (М. Хвильовий). То я не син? Я чужий вам, тату? (Т. Шевченко). Ви лицар єсте (С. Черкасенко). Це – факт. Це – головна причина нашої сварки. Він – представник від профспілки.

 

Примітка. Такі факти, як от, напр.: Пролетаріят є клясою. Це явище не є характеристичним і т. інш. – непотрібні полонізми (див. § 14, п. X).

 

VI. При дієприслівнику бувши прикметник переважно має вигляд назовного відмінка; напр.: Літин і серцем і душею далекий бувши од війни,… таку сказав річ старшинам (І.Котляревський). Юнона… гола, як долоня, бувши, по-паруб’ячи одяглась (І. Котляревський).

 Аналогічне явище – і при дієйменникові бути, коли при тому бути є особове дієслово; напр.: Гріх… має бути відкуплений (В. Стефаник). Я не можу бути твоя. А я хочу бути молодий і т. інш.

 Далеко рідше в усіх цих випадках буває орудний відмінок; напр.: Я не хочу бути обдуреним і т. інш.

 

VII. Дуже часто назовний присудковий буває й при інших дієсловах (опріч бути), що правлять за зв’язку; напр.: Він зробився ще кращий, як був. Тепер же я сиротина у світі зосталась. Я стала молодичка. Учинилась бондарівна німая й глуха. Який удався, такий і згинеш. Той син дуже мудрий вивчився. Він упав забитий. Вона йому й не снилась така тощо.

 Взагалі назовний присудковий становить собою одно з найхарактеристичніших явищ в українській мові.

 VIII. Назовний відмінок ніколи не сполучається з приймениками, чи – мовляв – не залежить від них. Проте в українскій фразі, як і в деяких інших слов’янських мовах, здавна й дуже часто при назовних відмінках трапляється складний вираз що за (див. § 5, п. І), щось за; напр.: Що за біда тобі склалась? (П. Куліш). І що за лицар ти з усмішкою льокая? (О. Олесь). Метушилися в тумані щось за тіні (П. Мирний).

 Ці звороти найчастіше трапляються в питальних і окличних фразах. Ніякої залежности назовного відмінка від прийменника за в таких випадках не буває. Замість що за може бути прикметник який; напр.: Який бо ти й бевз (Т. Шевченко) – Що бо ти й за бевз. Вираз щось за рівнозначний із якийсь; напр.: Там прийшли до вас щось за (якісь) люди.

 IX. Назовний відмінок однини іменників чоловічого й жіночого роду іноді заступає кличну форму однини тих самих іменників. От кілька прикладів такого заступання з народньої творчости. Діжа, діжа! Треба до тебе віхтя й ножа. Рости, рости, червоний мак. Збирай, збирай, наш отаман, всю челядь на двір. Місяць ясний, місяць ясний, не світи нікому й інш.

 У народній мові такі випадки бувають дуже рідко – і то з вимог рими або ритму.

 У сучасній інтеліґентській українській мові, а так само й у письменницькій, це –переважно наслідування російської мови.