§ 11. РОДОВИЙ ВІДМІНОК

 

 Українська мова, як і інші слов’янські мови, дуже широко вживає родового відмінка, надаючи йому найрізноманітніших значінь. Так сталося тому, що родовий відмінок, опріч своїх притаманних функцій, виконує ще й обов’язки зниклого аблятивного (відкладового) відмінка, а до того ще частенько заступає собою знахідного відмінка.

 I. Насамперед родовий означує ціле, звідкіля береться якусь частину. Це – так званий частинний родовий відмінок (чи златинська – партитивний). Частину означує в фразі або осібне слово (напр.: шматок хліба), або й самий родовий (напр.: дай хліба).

 Приклади: Насіяла васильків цілий лан (Л. Глібів). Пливе човен води повен (Нар. пісня). Чимало літ перевернулось, води чимало утекло, і в хутір лихо завернуло, і сліз чимало принесло (Т. Шевченко). Нас тільки двойко в світі (М. Вовчок). Птиці повно у гаях (Л. Глібів).

 Із цих прикладів видно, що частину цілого можуть визначати іменники, прикметники й усякі числові назви. До речі: після числових назов, починаючи від п’ять, завжди буває родовий частинний.

 Приклади, де частину означує самий родовий відтінок: Набралося диму в хату. Набилося снігу в комору. Аж кишить невольника у Сиракузах (Т. Шевченко). Укоротив я вам віку, і мені те буде (Т. Шевченко).

 Надто часто родовий частинний буває при дієсловах із приростком на-, а також при дієсловах, що означують збільшення (з приростками до-, під-) і зменшення (з приростками з-, в-, над-): наїхало гостей, додати грошей, підлити води, збавилося ночі, вкоротити мотузка, надібрати борошна.

 Сюди ж стосується й родовий, що буває при таких дієсловах, як, напр.: дати, давати, позичати, прохати, обіцяти, слухати, бачити, хотіти, вчити, вчитися, бажати, шукати, ждати, вживати й інш., і означує собою або частину предмета, або річ тимчасового користування; напр.: Мені noмочі дайте. Ой піду я до сусіда воза позичати. Леміщиха обіцяла їй випрохати коней у свого старого (І. Нечуй-Левицький). А ти слухалась моєї науки? (А. Тесленко). Завком... пильнує прав своїх (М. Терещенко). Англійські ж лицарі собі пісень гучних співають (Л. Українка). Моїх діток доглядала (Т. Шевченко). Я щастя ждав (П. Куліш).

 До родового частинного стосується й той, що буває при формах (наявних і невжитих) від бути й інших аналогічних дієслів; напр.: Ой є нашого брата по всьому світі. Утіхи на годину, а біди до смерти. Буде тут плачу й голосу (Номіс). Не плач, пане, ще хліба стане (Чуб.). Тепер усякого люду ходить. Миру за мною суне.

 II. При багатьох дієсловах, а надто з приростком до-, родовий означує мету, призначення, завдання чи якесь досягнення; напр.: Добирає собі місця. Додержить ляшок слова. Доглядай свого багатства. Ой діжду я тієї години. Дожав жита в добрий час. Я вже тобі доїду кінця. Доріс хлопець своїх літ. Сокира свого дорубається. Держись берега.

 III. У народній мові дуже часто трапляється родовий при дієйменниках; напр.: Іди сіна косити. Пішов риби ловити. Прийдеш до мене барвіночку рвати. Вийшла мати води брати. Покинь відер набивати. Іде мати невістки будити. Ніде правди (гріха) діти й т. інше.

 IV. Родовий іменника вкупі з прикметником (неодмінно) означує час на питання: коли? Хоч цей родовий і буває при дієсловах, та зв’язок його з дієсловом дуже малий. Отже родовий часу можна вважати за родовий самостійний, чи незалежний. У нього є дещо спільне з родовим частинним, бо він звичайно означує один момент із часової маси. В українській мові цей родовий дуже поширений.

 Приклади: Ми нічної доби утікали (Нар. дума). Одного ранку лежу я та й думаю (М. Вовчок). Одного ясного літнього вечора сидів Лемішка з жінкою на ґанку (І. Нечуй-Лев.). Він познайомився з ним тієї безталанної ночі (П. Мирний). Сон літньої ночі колись мені снився (Л. Українка). Зоряного ранку припади вухом до землі (П. Тичина). В Дамаївці майже кожного дня ховали когось (М. Хвильовий).

 До родового часового належать і вирази типу щодня, щоранку, щороку, щохвилини, щомісяця тощо. Тут що ніби заступає собою родового відмінка прикметника кожний.

 V. Родовий відмінок означує приналежність, присвійність, посідання (щодо речей і тварин), а так само близькі стосунки (щодо людей).

 Приклади: На столі лежала булава Брюховецького (П. Куліш). Он двір стоїть багатиря гладкого (Л. Глібів). Там мого миленького будиночки видно (Чуб.). То ж не моєї матінки голос (Нар. казка). Де лежить останок славного Богдана? (Т. Шевченко).

 Із цих прикладів легко зробити висновок, що родовий приналежности висловлюємо або прикметником, що править за іменника (булава Брюховецького, рушниця вартового), або іменником із прикметником (двір багатиря гладкого).

 Родовий приналежности іменника буває ще й тоді, коли тих родових приналежности декілька; напр.: Я прочитав твори Шевченка, Кулеша, Франка, Винниченка й інш. Аналогічно до цього говориться й так: твори Івана Франка, твори Тараса Шевченка. Батька Богдана могила мріє (Т. Шевченко).

 Родовий приналежности буває й тоді, як маємо скомбіновану з двох іменників назву; напр.: маєток Квітки-Основ’яненка тощо.

 В інших випадках українська мова звичайно вживає присвійного прикметника (про це – далі).

 До родового приналежности близько стоїть і родовий на означення особи, речі чи явища, що про їхню роботу чи взагалі функціонування говориться іменником; напр.: Покажіть мені роботи учнів. Подих зими. Крик дитини. Брязкіт кайданів і т. інш. В таких випадках не завжди зручно вжити відповідного прикметника, сказавши, напр., так: учневі роботи, зимовий подих, кайданний брязкіт тощо. Річ бо в тім, що учневу роботу може написати й не учень, по-кайданному брязкати можуть і не кайдани й т. інш. Так само до родового приналежности стосується й той родовий, що буває при іменниках і означує стосунки, підлеглість тощо; напр.: учитель історії, професор фізики, викладач математики, лектор географії, підручник ботаніки, лікар нервових хвороб, комітет харчових справ, смерть матері, значіння Шевченка, вплив Франка, іспити студентів, похорон батька, продаж краму, прихильник жартів і т. інш.

 VI. Родовий може означувати предмет, що від нього чи з нього щось походить, а так само матеріял, що з нього щось зроблено. Це – родовий походження чи матеріялу. Трапляється він у небагатьох виразах, здебільшого одноманітних; напр.: Я – син його (О. Олесь). Ой я ж таки козацького роду-плоду (М. Вороний). Везе Марко... батькові шитий пояс шовку червоного (Т. Шевченко).

 Опріч таких виразів, як "я – син його, її", цей родовий без прикметника не буває; та й трапляється він взагалі рідко.

 VII. Родовий іменника вкупі з прикметником означує властивість, якість, прикмету, взагалі кваліфікацію речі чи особи.

 Приклади: Лице жіноче дивної краси (І. Франко). У царя є дочка чудової вроди (Б. Грінченко). Дівчина великого роду, а песького ходу (Нар. приказка). Панок середнього віку (С. Васильченко). Килими домашнього виробу (О. Кобилянська).

 Цей родовий, як і родовий походження, може бути за присудка.

 VIII. Дуже часто вживаємо родового відмінка при словах, що в них є значіння конкретного чи уявного відокремлення, віддалювання, уникання й навпаки; напр.: Цурався сіряка (Сл. Гр.). Збувся тато клопоту (Номіс). Був би міг віку збавити (І. Франко). Хілон мене одбіг (Л. Українка). Зріктись себе (О. Олесь).

 Сюди ж і родовий відмінок при дієсловах перехідних із "не"; напр.: Не кидай матері (Т. Шевченко). Не губіть ви останньої слави (О. Олесь) і т. інш.

 При дієсловах із "не" родовий відмінок не обов’язковий.

 IX. У небагатьох специфічних виразах часто трапляється родовий причини; напр.: Чого ви лаєтесь? (Номіс). Як іти було зберуся, все немов чогось боюся (Я. Щоголів). А чого стало тепло?.. Того, що весна настала (Сл. Гр.). Якого чорта ви прийшли? (І. Котляревський). Якого бісового батька теліпаєш тим проклятим язиком? (Чуб.). Якого дідька журитися (Номіс) і т. інш.

 X. Родовий без прийменника при другому ступені прикметника й прислівника становить собою або архаїзм, або здебільшого росіянізм (уживати його не треба); напр.: Дідусева каша була смачніша нам присмачок дорогих (Л. Глібів). Хворів більше тижня тощо.

 XI. Родовий при що й родовий числової назви є полонізми в таких, напр., випадках: Чи може що кращого бути над небо, задивлене в море? (Б. Лепкий). Було собі трьох братів (Чуб.) та інш.