§ 13. ЗНАХІДНИЙ ВІДМІНОК

 

Знахідний відмінок найчастіше буває в фразі додатком іменниковим до дієслова, означуючи той предмет, що на нього переходить якась чинність; напр.: його били, книжку знищили. Отже знахідний відмінок перш за все характеризує пасивний стан особи чи речі,– найрізноманітніші відтінки того стану.

 І. Насамперед знахідний відмінок буває так званим прямим іменниковим додатком при перехідних дієсловах, означуючи об’єкт, що якась чинність впливає на нього цілком, без ніякого обмежування частинного, часового й інш.

 Приклади: Свою нудьгу переливала в свою дитину (Т. Шевченко). Порадили Сашу ще на хутір піти (І. Шевченко). Мій любий, ти впав?.. Чи тебе не болить? (М. Вороний). Він зрадив рідний край і віру (С. Черкасенко). Якийсь нервовий вигляд опанував його лице (О. Кобилянська). Його кортіло сказати Дорі, куди вони їдуть (М. Коцюбинський). Не так би сумувала подивившись, як твій герой воює ворогів (Л. Українка). То вона не брата, а Мірмідонця стежить (Л. Українка).

 II. Знахідний відмінок може бути по дієсловах із "не", конкуруючи тут із родовим відмінком.

 Приклади: Не розплітай мої довгі коси (Т. Шевченко). Довгенько ми не бачили свою дитину (М. Вовчок). Ту перлину не дістати ні з печер землі, ні з моря (В. Самійленко). Чому мені бог не дав сестру (С. Федькович). Жаданий спокій мій ти не тривож і дикий серця пал не воруши (С. Черкасенко).

 III. Знахідний відмінок однини іменників чоловічого роду може мати вигляд назовного й родового однини (неодмінно на -а, -я).

 Назви істот мають знахідн. одн., подібний до родового; напр.: побачив брата, привітав товариша, піймали злодія, купили коня.

 Інші іменники мають знахідн. одн., подібного або до назовного, або до родового однини на -а, -я.

 Фрази з знахідним, подібним до назовного, мають у собі (переважно) більше моментів рішучости, певности, іноді – якоїсь нерухомости; напр.: Анарх прочитав цей лист (М. Хвильовий). Надів картузик, пішов (А. Тесленко).

 Навпаки: фрази з знахідним, подібним до родового, характеризують несталість якоїсь дії, вагання, а коли цих моментів немає, то – жвавий рух, процес виконання; напр.: Захватіть оцього лантуха з яблуками (М. Хвильовий). Бере шага аж труситься (Т. Шевченко). Скинь сюртука (І. Нечуй-Лев.).

 Опріч того, знахідн. на -а, -я буває переважно тоді, як родовий однини якогось іменника не може закінчуватися на -у, -ю; напр.: взяти ножа й ніж (а не можна сказати ножу), вирвати зуба й зуб, написати листа й лист тощо. Тимчасом завжди буває, напр., таке: Я бачив натовп людей. Я виробив свій світогляд. Продали ввесь папір й інш.

 IV. Знахідний множини назов речей – однаковий своєю формою з назовним множини; напр.: взяв чоботи, рукавиці, бруски, клепала; поламав голоблі, дерева, меблі й інш.

 А знахідний множини назов людей звичайно буває подібний своєю формою до родового множини; напр.: бачив знайомих хлопців, дівчат, жінок; попрохав товаришів, хлоп’ят, молодиць тощо.

 Примітка. Подекуди знах. множ, назов людей має вигляд, подібний до назовн. множ.; напр.: Витоптала орда кіньми маленькії діти (Нар. дума). Ой хто любить дівки, а я молодиці (Нар. пісня). Полковник... осавули по вулицях розсилав (Нар. дума) й інш. Такі факти слід уважати за архаїзми.

 Щождо назов тварин, то українська літературна граматика має нахил надавати знах. множ. цих назов вигляду назовн. множ.; вважаймо це за правило. Приклади: Вони пасли вівці на селі (С. Васильченко). Максим пообходив корови та коні (В. Стефаник). Ми торгуєм, телята ріжем (А.Тесленко). Запряжу воли – потом миюся (С. Руданський). За цеє тобі пасти свині (Гулак-Артем.). Прогонив Василь кури з грядок (А. Тесленко). Як ти бджоли ті крав? (А. Тесленко). Над ним аркадський підкоморий любистком мухи обганяв (І. Котляревський). Нехай не зрікається Барабаш... тілом своїм панським комарі годувати (Нар. дума).

 V. В українській фразі буває ще так званий подвійний (другий) знахідний. Він трапляється тоді, як при прямому іменниковому додатку є ще й прикметниковий додаток чи іменник із значінням прикладки.

 Приклади: Витягли Веклу зовсім мертву (Квітка-Осн.). А школярів у криниці живих поховали (Т. Шевченко). Застанеш мене молодицю (М. Вовчок). Не бачить лева нам живого (Л. Глібів).

 При дієслові з "не" замість знахідн. може бути й родовий: Я думала, що ти мене живої не пустиш (Рудч.).

 Замість другого знахідн. у сучасній мові буває орудний і конструкція "за" плюс знахідний; напр.: Пан... дівчину покриткою по світу пускає (Т. Шевченко). За дружину Леся взяти хочу я (Б. Грінченко).

 При звати (називати й інш.) може при першому знахідному бути назовний (слово-назва); напр.: А звуть мене Сірко Іван (С. Черкасенко) = Сірком Іваном.

 VI. Знахідний іменника сам і вкупі з прикметником означає вичерпаний чи використаний час на питання: чи довго? рідше – коли?

 Приклади: І цілу ніч бенкетували ченці (Т. Шевченко). Аж тиждень так собі нудила (Т. Шевченко). Я каралась ввесь вік в чужій хаті (Т. Шевченко). Ми з Явдохою, бувало, слухаєм цілий вечір Івана (І. Тобілевич).

 В деяких випадках цей знахідний ніби заступає родового часу; напр.: Чи буде та чорнобривка сей рік молодиця? (Т. Шевченко) й інш. В таких випадках у літературній фразі доречніший родовий часу.

 VII. Подекуди знахідний означує місце; напр.: Отак нам довелося йти ще змалечку колючу ниву (Т. Шевченко). Ідуть вони поле, Ідуть вони друге (Метл.) тощо. Цей знахідний буває рідко.

 VIII. Знахідний означує міру чи кількість на питання: чи далеко? чи глибоко? чи давно? й інш. скільки? і має в собі відтінки часу або місця.

 Приклади: Випровожала три поля, три милі (Т. Шевченко). Писав три дні і три ночі (Метл.).

 Коли знахідн. означує, скільки часу минуло після якоїсь чинности, то при ньому буває давальний "тому" (не "тому назад"), напр.: Три роки тому помер батько й інш.

 IX. Знахідний того самого кореня, що й керівне дієслово, має підсильне значіння; напр.: ніч ночувати, раду радити, думу думати, день днювати, вік вікувати й інш.