§ 14. ОРУДНИЙ ВІДМІНОК

 

 Орудний відмінок в українській мові, як і в інших слов’янських, має інструментальне значіння конкретне й метафоричне.

 І. Найчастіше орудним відмінком означуємо те, чим орудуємо – знаряддя, прилад робити щось, засіб. Цей орудний буває лише при дієсловах і дієслівних вигуках (геп, гуп, стук, цюк і т. інш.).

 Приклади: Оце ж молотять у його, та машиною (А. Тесленко). А він мені махає рукою (Т. Шевченко). Чи не оре милий плугом (Нар. пісня). Вільно дихає грудьми розкритими (А. Кримський). Тілами святих убитих годували для царського таки стола у Тибрі рибу (Т. Шевченко) й т. інш.

 Сюди ж і такі вирази: передавати щось телефоном; повідомляти телеграфом (телеграмою); прислати гроші (листа) поштою; їхати кіньми, волами, велосипедом, автомобілем, возом, саньми, трамваєм, потягом; плисти човном, пароплавом; бігти мотоциклетом тощо.

 При дієсловах говорити, писати, перекладати й інших близькозначних має бути орудний відмінок (якою мовою?); напр.: Радюк говорив чистою українською мовою (І. Нечуй-Лев.). Зроду ж не писав він листів рідною мовою (А. Тесленко). На тумбочці підручники... і Анна Кареніна французькою мовою (М. Хвильовий) та інш.

 II. До орудного засобового стосується й той, що означує дієву особу при дієсловах переємного стану. Цей орудний становить собою книжне й чуже українській мові явище.

 Приклади: Чому вона стоїть у вас не нами дана? (Т. Шевченко). Нами була внесена пропозиція. Ця земля була викуплена нашими ще дідами тощо.

 Орудного дієвої особи не слід надуживати; конструкції з ним краще повертати на прямий стан. При присудках на -но й -то орудного дієвої особи й зовсім не можна вживати.

 Треба ще добре відрізняти цього орудного від орудного засобового (Ой у полі жито копитами збито; копитами – орудний засобовий).

 III. Місце чи просторінь, взагалі – дорогу, що нею відбувається переважно однонапрямний, певного призначення рух, означуємо орудним; напр.: Іде шляхом молодиця (Т. Шевченко). Вертаться довелось самому, прямуючи ліском (Л. Глібів). Пішла раз горлом кров у татарина (А. Тесленко). Після теплої зливи дротом котились краплі (М. Хвильовий). Крик його лісом пішов (П. Тичина).

 Коли дієслово не означує руху, то орудний при тому дієслові означує територію, де перебуває якась чинність; напр.: Туман полем... туманиться (Нар. пісня). Горами, ярами туман налягає (Чуб.).

 IV. Орудного вживаємо на означення одиниць часу; отже орудний часовий має значіння розподільне (дистрибутивне), а не таке, як родовий і знахідний часу.

 Приклади: Хай іншим разом я розповім тобі пригоди цього погана (В. Кузьмич). Вечорами все вона дивиться на небо (А. Тесленко). Він цілими тижнями не буває дома. Наші зібрання відбуваються четвергами й інш.

 Сюди й такі вирази: ранком, часом, смерком, літом, весною, тимчасом, цими днями (не просто "днями") й інш.

 V. Орудний означає спосіб на питання: як? яким способом? Дуже часто цей орудний утрачає конкретне значіння й робиться прислівниковим виразом.

 Приклади: Звичаєм стародавнім поховали козака (Б. Грінченко). Іду я тихою ходою (Т. Шевченко). Брат на брата війною пішов (М. Кононенко). А москалі їй назустріч, як один, верхами (Т. Шевченко). Ляшки-панки покотом лежали (Т. Шевченко). Пішла баба у танець, а за нею горобець, викрутасом, вихилясом (Т. Шевченко). Їх в кайданах... сторожа гуртом в різницю привела (Т. Шевченко).

 Сюди належить взагалі багато прислівників: кругом, слідком, ненароком, нишком, насипом, рядком, сторчма, верхи, пішки й інш.

 VI. До орудного способового стосується й орудний підсильний. Він буває двох виглядів:

 а) Те саме слово (іменник або прикметник) повторюється так, що раз має вигляд орудного відм.; напр.: Стоїть одним-одна хатина (Т. Шевченко). Свиня-свинею він пішов і т. інш.

 б) До дієслова прилучається орудний іменника, утвореного від того самого кореня або близького своїм значінням; напр.: Наш піп, мабуть, і сном не снив, що надійде така година (І. Франко). Він криком кричав. Дивом дивуватися й інш.

 VII. Орудний означає міру, а саме – показує, чим відрізняється одна річ від другої, чим одна річ переважає другу чи поступається перед нею; напр.: Наречена його молодша від нього тільки двома роками (І. Франко). Одною брехнею на світі менш буде (Квітка-Осн.). Стоїть нижче за його своєю ерудицією (М. Хвильовий). Юрба гостей побільшала двома нами (О. Кониський).

 В українській літературній мові слід забракувати вирази "чим... тим" (Чим далі, тим дужче й інш.); замість них треба вживати далеко стильніших "що... то, як... то"; напр.: Що далі в ліс, то більше дров. Як більше, то краще й інш.

 VIII. Орудний означує обмежування нашого погляду чи уваги на якійсь вибраній рисі, що належить особі чи речі; напр.: Марта і Степанида були дуже схожі вдачею своєю (І. Нечуй-Лев.). Він розумом дитина. Син подібний до батька своїм обличчям і характером. Дотепністю ти переважаєш усіх нас. Своїм змістом ця книга дуже цікава, а формою важенька. Кого він нагадує мені своїм голосом? і т. інш.

 IX. Орудний означує причину чи наслідок якоїсь чинности; напр.: Нехай він не турбується мною (І. Франко). Він – альфа і омега... Ним все настало і ним усе живе (Л. Українка). Чи... будеш... так піклуватися мною? (А. Тесленко). Дарес... ходою чванивсь, величався (І. Котляревський).

 Сюди ж належать і сполучні вирази "тим що, тим... що"; напр.: Тим я її не займаю, що сватати маю (Чуб.).

 X. Орудним відмінком означуємо іноді іменну частину складеного присудка. Цей орудний характеризує лише змінну чи неістотну ознаку підмета. Функції його далеко вужчі проти назовного присудкового, що характеризує всяку взагалі ознаку – тимчасову й постійну, змінну й незмінну, істотну й неістотну.

 Приклади орудного присудкового: Суддею був ведмідь (Є. Гребінка). Хазяйкою зробилась невсипущою на все село. (Нар. казка). Ти другом, братом і сестрою сіромі стала (Т. Шевченко). Тоді Катерина буде собі московкою (Т. Шевченко). Мірошник той Хомою звався (Л. Глібів).

 При дієйменникові бути орудний – неодмінна річ; напр.: Чепурнішою треба бути (А. Тесленко).

 При зв’язці є (єсть) наявній і  невжитій орудний відмінок буває лише в мові тих, що йдуть за польською мовою (у галичан, напр., і їхніх наслідувачів); напр.: Це не є доказом. Це є безперечним фактом і т. інш. Говорити так не слід.