§ 26. ПЕРЕДМИНУЛИЙ ЧАС

 

 Передминулий час становить собою одну з найхарактеристичніших особливостей української мови проти інших східньо-слов’янських мов – російської та білоруської. Складається його з двох одна одній відповідних минулих форм – дієслова головного й помічного; напр.: був узяв, була заспівала, було стало, були заграли й т. інш. Послідовність складовин цієї конструкції буває різна; як у поданих оце прикладах, помічне дієслово може стояти перед головним, а може бути й навпаки: глянув був, заплакала була, спинилось було, пішли були й т. інш. На зміст фрази такі переміщення не впливають. Опріч того, між обома цими формами можуть у фразі бути й інші слова (див. далі в прикладах).

 А означує український передминулий час,– як і в інших мовах, де він єсть,– чинність хронологічно-найпершу з двох чи скількох минулих: напр.: я почав був читати цю книжку (перший минулий факт), а потім облишив її (другий минулий факт) та й заснув (третій минулий факт).

 Про свіжіші минулі факти не завжди й не обов’язково говорять чи пишуть; часто-густо їх лише мають на думці, а проте перший чи давніший минулий факт означують передминулою формою. Ця форма була споконвіку в українській мові, і досі її широко вживають на всій території етнографічної України.

 Приклали з формами передминулого часу дійсного способу: Еней був поточивсь назад (Ів. Котляревським). І був повернувся знов він до їх (М. Вовчок). Думав був іти на Запоріжжя і розпродав усе своє добро (П. Куліш). Я як уцілив раз був ворону, так і пішла з тополі перекидя (А. Тесленко). Хомка пообідавши був захріп, а потім, одягнувши галіфе, чистив чоботи (В. Нечаївська). Дід одставив од себе мітлу, що нею розмітав був калюжі (В. Ватрослав). Трохи була не втопилась, та жаль, було кинуть близняточок (Т. Шевченко). Юзя... все думала про те, що була сподівалась забути (Л. Українка). Оришка сама раз покликала до себе Оленку була (А. Тесленко). Перед очима змалювалась була живим мені докором книжка в жовтих палятурках, але я тільки нетерпляче скривився на неї (С. Васильченко). Софія спочатку була злякалася (Ю. Будяк). Та чому ж ти й маленьким не пропало було (А. Тесленко). Там уломилось було щось біля віялки, а вину на нього склали (С. Васильченко). Були до хазяїна... наняли... так я... не здужаю... аж захворів був (А. Тесленко). З початку революції його були підтяли трохи (Ю. Будяк) і т. інш.

 Іноді зворотами з формами передминулого часу говорять про те, що почалось було й не закінчилося; причини незавершеної ситуації звичайно зазначаються в дальших реченнях; напр.: Шрам... вже сам вийшов був на попи. Як же піднялись козаки з гетьманом Остряницею, то й він устряв до козацького війська (П. Куліш). Петро мав був перечити. – Стій! не переч!.. – сказав задумавшись Жук (П. Мирний). Сайгор думав був піти з Григорієм, але потягнуло до ставка освіжитись від спеки нагартованого дня (М. Хвильовий). Анарх хотів був щось сказати, але в цю хвилину розтявся недалеко оклик (М. Хвильовий).

 Опріч передминулого часу дійсного способу, в українській мові є й передминулий час умовного способу; напр.: Пропав би був вівчар, та визволив комар (Л. Глібів). Він би мене не був так на жебри пустив (Ів. Франко). Та хоч би ж хоч карточка фотографічна після неї зісталась була (А. Тесленко). Я зайчика зустріла – дрімав він на горбку – була б його спіймала, зозуля ізлякала: ку-ку (П. Тичина).

 Як видно з прикладів, умовна часточка "би" (після приголосних) та "б" (після голосних) може бути й не при дієслівних формах, може прилучатися й до інших слів ("він би, хоч би" й інш.).

 Ця часточка іноді навіть пишеться вкупі з деякими словами ("щоб, якби"), та все одно вона показує на умовний спосіб; напр.: Щоб ти маленьким був пропав! (Ів. Котляревський). І щоб я не діждала була й бачить хазяйнування такого (А. Тесленко). О, щоб були мої осліпли очі, було б в душі ясніш й спокійніш! (Ів. Франко). "Какой ті балван... ні скажіш – пі-рі-пі-лі-ня-та"... Га, щоб вони були видохли тобі! (С. Васильченко). Якби був знав, то й не співав (Л. Глібів). Баба була б і рада, якби він був не вернувсь (Нечуй-Левицький). Якби я не був так усією істотою полюбив свободу, не був би я тепер терпів неволі (Ів. Франко). Серце боліло,.. сказати не вміло; а якби було сказало, то я б не любила; може, була б до криниці у гай не ходила (Т. Шевченко). Якби була знала – у колисці б придушила, під серцем приспала (Т. Шевченко). Якби там між руськими тими знайшлось було місце мені (А. Тесленко). А що якби це були засудили його? (А. Тесленко).

 До умовного способу стосується й передминулий час із "бодай" (рос. "о если бы", достотно – "бог дай"); напр.: Одружилась, заховалась... Бодай була не кохалась (Т. Шевченко). Бодай же я була не діждала таке чути! (М. Вовчок). Бодай тобі, мій сину, було позакладало на той час або мені заціпило навіки! (С. Черкасенко).

 При "бодай" може бути й "би": напр.: Бодай би був не народився, як так життя своє кінчать! (Л. Глібів). Бодай би я був не діждав! (Л. Глібів).

 У білоруській мові трапляється зрідка такий передминулий час, як і в українській мові, та білоруси вже не відчувають його за особливу минулу форму. У російській мові ще менше натяків на передминулий час; трапляються вони здебільшого в початку казок, пісень тощо; напр.: "Жил был царь, жила была баба-яга, жил был у бабушки серенький козлик, жили были три японца" й т. інш. Здається, що коли росіяни говорять "жил был, жили были" й т. інш., то ці дієслова мають у їхній думці самостійне значіння кожне, цебто тут тавтологія щодо змісту. Невиразні натяки на колишній передминулий час можна вбачати ще в російських зворотах із "было, бывало"; напр.: "сел было, начал было, взглянула было, двинулись было, приходили бывало" й т. інш.

 Вплив цих російських "было, бувало" подекуди помітний і на українській інтеліґентській балачці, і на письменницькій мові. Приклади: Наум,.. схопивши шапку, хотів було втікати на двір (Квітка-Осн.). Зоня було відстала і надулась, але Юзя щось зашепотіла їй на вухо (Л. Українка). Семен Білаш поткнувся було в першу пару, але Качковський визвірився на нього (Л. Українка). Вона маленькою дівчиною хотіла було колись купатись, та не встигла роздягтися, як біля неї виріс директорів син (М. Хвильовий). Анарх хотів було щось сказати, та несподівано пізнав, що язик йому паралізовано (М. Хвильовий). Сунулась було, зосліпу, тоді до його якась безробітня акула (з фейл. Іони Вочревісущого). Спочатку ми було зраділи (з фейл. того самого автора) і т. інш.

 Всі ці вирази з погляду літературної норми – помилкові, неправильні.

 В пуричній українській фразі не буває слова "було", додаткового, цілком зв’язаного з минулими формами однини чолов. та жіноч. роду і з минулими формами множини, як це раз-у-раз буває, напр., у російській фразі типу "взял было, взглянула было, хотели было" й т. інш. Щоб надати передминулих рис чинності, характеризованій формами, напр., "пішов, пішла, пішли", українська мова додає до цих форм "був, була, були", після чого маємо правильні конструкції "пішов був, пішла була, пішли були", а не "пішов було, пішла було, пішли було" й інш. Такого типу вирази становлять росіянізм в українській мові. Слово "було" може бути додатковим лише до минулої форми ніякого роду головного дієслова: Серце боліло,.. сказати не вміло; а якби було сказало, то я б не любила (Т. Шевченко). Уже було й найшлось їх десятків зо два (Т. Шевченко). Так мене було присутяжило (А. Тесленко) й інш.

 Про звороти з "було, бувало" див. ще в § 32.