§ 28. НАКАЗОВИЙ СПОСІБ

 

Наказовий спосіб український, як і російський, не маючи першої особи однини, має прості форми другої особи однини й множини та складні форми третьої особи однини й множини; напр.: бери, беріть, хай бере, нехай беруть.

 І. Опріч цих властивих обом мовам форм, українська мова має тут проти російської одну особливість: – першу особу множини (архаїчне явище) з старовинним закінченням -ім (із -ѣмъ, -имъ: несѣтьмь, велимъ), -імо -ймо (після голосних: співаймо), -ьмо або -мо (після приголосних: киньмо, сипмо).

 Приклади: Зробім кінець своїм бідам (Ів. Котляревський). Ходім мерщій (Л. Глібів). Знаєте, залишім краще цю розмову (Л. Українка). Дай мені руку і в поле біжім (О. Олесь). Летім у край мій нещасливий, летім у мій невільний край (О. Олесь). Візьмім, візьмім на гострі леза! (П. Тичина). Що там замазувать! Кажімо правду! (Л. Українка). Живімо ж всі (М. Вороний). Берімось краще до роботи, змагаймось за нове життя (Л. Українка). Ходім, сину мій, ходім, синочку, зігнімось, як лози (О. Олесь). Розкуймо на зброю плуги (Л. Українка). Сміймось, друзі! Марній тузі піддаватися не слід (М. Вороний). Ну, пиймо краще... Та годі вам! Пиймо (М. Коцюбинський). Кохаймося, мій милий козаче, милуймося, цілуймося (Л. Глібів). Побратаймось на заздрість ворогам! (Л. Глібів). Умиймося краще (П. Мирний). Збираймось до гурту! (М. Хвильовий). Зараз тут його убиймо, на паль посадімо, по смерті ж його оплачмо і святим зробімо! (Ів. Франко). Сядьмо, хлопче! (Т. Шевченко). Повстаньмо ж тепера усі, як один (Л. Українка). Покиньмо, кумо, Україну... та помандруймо на чужину (Л. Глібів). Та не плачмо, бо віджити ми ще годні (О. Маковей). Засипмо керницю коло дороги (М. Черемшина) й т. інш.

 Російська мова, утративши цю просту форму першої особи множний наказового способу, вживає замість неї першої особи множини недоконаного теперішнього часу (напр.: "читаем! едем! молчим!") часто з додатком "ну" ("ну, едем!") або доконаного тепер, часу з значінням майбутнього ("поедем! посидим! поиграем!"), додаючи частенько до цих форм закінчення другої особи множини "-те"; "сядемте, читаемте, ляжемте, несемте, идемте" й т. інш. Приклади: Да здесь должны быть тетерева,–слеземте-ка (Турґєнєв). Умремте ж под Москвой (Лєрмонтов). Пойдемте-ка, господа, и мы, а то становится сыро! (Чехов).

 Через вплив російського "пойдемте, идемте" в мові українських інтеліґентів, деяких письменників і навіть у мові селян трапляється, напр., "ходімте"; напр.: Ходімте доленьку благать (Л. Глібів). Ходімте завтра залізо носить (А. Тесленко). Ну, та ходімте нарешті! (В. Винниченко). Наталка сказала:– Ходімте на берег Торця (М. Хвильовий). Ходімте складати умову (Л. Первомайський) тощо.

 Нормально в українській мові буває не "ходімте", а – "ходімо, ходім" (коли людям говорять "ти") або "ходіть" (увічлива форма). Приклади: Ходім відціль, біжім з ції пустелі! (О. Олесь). Надівайте жупани та ходімо погуляймо (Т. Шевченко). Ходіть, пане Опанасе... Ось і шапка, рушаймо! (М. Вовчок). А вийдіть-ну сюди, дядьку Трохиме, ходіть-ну з нами (Нар. казка).

 Часточка -те, показуючи взагалі на другу особу множини, не буває додатковою до першої особи множини. В народньо-масовій і пуричній письменницькій мові вона трапляється, напр., при словах ке, на, ну, цить, геть, надаючи їм значіння другої особи множини наказового способу (порівн. до "сипте, ріжте, плачте, вдарте" й інш.). Приклади: Кете лиш кресало та тютюну (Т. Шевченко). А кете сюди люлечку (П. Мирний). Ой, нате вам, рибалочки, горілки напиться (Метл.). А то ще нате, мов, і нам (Л. Глібів). Нуте ж, нуте, косарі (Я. Щоголів) Нуте держіться, ляхи (П. Тичина). Нуте, діти, помаленьку розберіть тую брехеньку (Л. Глібів). "Та цитьте, чортові сороки!" – Юпітер грізно закричав (Ів. Котляревський). Цитьте, діти! (Ів. Франко). Цитьте! гукнули й стратеги (П Тичина). Гетьте, думи – ви, хмари осінні! (Л. Українка).

 Часточка -те трапляється ще як відгук старого єсте; напр.: Ви-те прийшли вже, тату", чому ви-те не граєте? (Л. Українка). Порівн.: Кого годуєте-єсте? (Т. Шевченко).

 А ще частіше російська мова першу особу множини наказового способу висловлює складним виразом із "давай, давайте"; напр.: "давайте читать, давай писать, давай запоєм, давай полежим, давайте учиться" й т. інш. Цей росіянізм подекуди також прищепився в українській інтеліґентській і письменницькій мові. Приклади: Давай не будемо валяти дурня (М. Хвильовий). Знаєте що? Давайте покинемо про це... Я кажу: Давайте виберемо веселішу тему (М. Хвильовий) і. т. інш.

 Пурична українська фраза не потребує таких російських конструкцій із "давай, давайте", щоб обминати просту форму першої особи множини наказового способу: не валяймо дурня, покиньмо про це, оберімо веселішу тему і т. інш. Опріч того, рос. фразам із "давай, давайте" можуть відповідати укр. звороти з "нум, нумо"; напр.: Нум гуртом співать (Л. Глібів). Нумо, братія, нумо, товариство, нумо коні сідлайте! (Етн. мат. Гр.). Нумо, діти, нумо, нумо попильнуймо! (Сл. Гр.). Нум, діти, паску їсти! (Номіс). Ой нене, сум! Нум плакать, нум! (JІ. Українка).

 Зрідка першу особу множ. наказового способу може заступати форма теперішнього часу доконаного (із значінням майбутнього); напр.: Пограємось, погуляймо та пісеньку заспіваймо! (Т. Шевченко). Обнімімось, навіки зомлієм, мій соколе! (Т. Шевченко). Зігнімось, як лози, станем при дорозі! (О. Олесь).

 II. Друга особа множини наказового способу на -іте (а не -іть) була в старій мові. В нових письменників і в сучасній народній мові вона трапляється лише зрідка (архаїзм). Закінчення -іте має тепер уже стилістичне значіння, надаючи мові нюансів поважно-високого чи архаїчного тону.

 Приклади: Кайдани порвіте і вражою злою кров’ю волю окропіте (Т. Шевченко). Молітесь, правді на землі, а більше на землі нікому не поклонітесь! Все брехня: попи й царії (Т. Шевченко). Замовчіте ж ви, пишнії, ситі (І. Манжура). Спіте, наморені, спіте, знесилені (М. Чернявський). Линьте, хмари... Окропіте, нас благословіте (П. Тичина). Ждіте волі (П. Тичина). Робіте – прокинувся вулик (П. Тичина).

 Зрідка форми на -іте трапляються, мабуть, із вимог розміру; напр.: Рятуйте! Поможіте! Ловіте злодія, держіте! (Л. Глібів).

 Буваючи переважно в поезії, в віршах, ці архаїчні форми тепер уже зовсім недоречні в звичайній повсякденній мові; порівн.: "ідіть сюди" й "ідіте сюди", "беріть гроші" й "беріте гроші", "бережіть кишень" і "бережіте кишень" тощо.

 III. Значіння наказового способу набирає умовна форма з "щоб" у зворотах типу "щоб ти знав, щоб ви знали".

 Приклади: Загине все, ти сам загинеш, і не згадають, щоб ти знав! (Т. Шевченко). І золотої й дорогої мені, щоб знали ви, не жаль моєї долі молодої (Т. Шевченко). Ходімо в хату спочивать... Весела хата, щоб ти знала! (Т. Шевченко). Бодай кати їх постинали отих царів, катів людських! Морока з ними, щоб ви знали (Т. Шевченко).

 IV. Форма другої особи однини наказового способу може стосуватися до першої особи однини; напр.: Він, бач, добро пропив, а я мовчи (С. Черкасенко).

 Те саме трапляється й щодо інших осіб; напр.: Забрали гроші, поклали в кишені, а ми мовчи! (І. Тобілевич). Пропадай душа без сповіді святої (Т. Шевченко). Грець його бери! Вчилась вісім років, а тепер сиди на селі та глечики мий (І. Тобілевич) і т. інш.