§ 34. СПОЛУЧНИКИ

 

 У цьому параграфі ми роздивимося не лише на деякі, сказать би, суто-сполучники, а й на сполучні вирази.

 І. А найчастіше зв’язує речення з протиставними думками; напр.: Ти підеш додому, а я лишуся тут. Що б ти не казав мені, а я не повірю. Вони – брати і христіяни, а ти – собака, людоїд (Т. Шевченко).

 А вживають іще в фразах-загальниках чи в фразах-висновках, приєднуючи їх до попередніх речень; напр.: Він цікавився літературою й мистецтвом, а взагалі був дилетант і інш. Сюди ж стосується й дуже поширений вираз "а втім" (рос. "впрочем, а впрочем"): А на громаду хоч наплюй – вона капуста головата! А втім – як знаєш, пане брате: не дурень – сам собі міркуй! (Т. Шевченко). Темна мисль, майнула йому в голові. А втім, можливо, то не темна мисль, а темна чвиря (М. Хвильовий).

 Замість такого "а втім" буває й слово "проте". В попсованій фразі тут трапляється "зрештою" (полонізм); і "впрочім" (у галичан).

 А вкупі з то може давати відтінки причини й мети; напр.: Мовчи, а то почують (порівн.: Мовчи, бо почують. Мовчи, щоб не почули). Взагалі речення з "а то" дає якусь розбіжно-додаткову ситуацію: Якби сама – ще б нічого, а то й стара мати... мусить погибати (Т. Шевченко).

 Сполучником а можна заводити до фрази таке речення, що могло б бути релятивним: Тягла за собою мініятюрний возик, а в нім (порівн.: що в нім) був клуночок (М. Хвильовий).

 Сполучника а не можна вживати замість і (й), як це буває в галичан через вплив польської мови; напр.: Між церквою а цвинтарем невеличкий попівський ланок (Б. Лепкий). Два а два є чотири й т. інш.

 2. Аби має в українській літературній мові лише допустове значіння (як у рос. мові "лишь бы"); напр.: Аби хліб; а зуби знайдуться. Аби мені в Харків приїхати, а там я знайду собі роботу. Він говорить, аби говорити й т. інш.

 Не можна вживати аби замість щоб; такі випадки становлять собою архаїзм, а здебільшого – полонізм: Велів спочити, аби набралися сил (І. Франко). Софія, аби відпочити від передсвяткового пекла, залягла по обіді в клуні та й заснула (Ю. Будяк). Він сказав їй, що взяв її не те, аби вона продавала зуби (М. Коцюбинський) і т. інш.

 Не слід уживати аби ще й замість коли б, якби: Аби ж я знала, що ти прийдеш, то й обідати наготувала (тут треба: коли б я знала, якби я знала...).

 3. Або характеризує розділовість моментів; напр.: Нехай це зробить він або хто інший (Сл. Гр.). Або тобі, або мені та на світі не жити, або нашому розлучнику головою наложити (Чуб.). Дитина мерзла б або й зовсім замерзла в далекій холодній дорозі (М. Коцюбинський). Або пан, або пропав (Нар. приказка).

 Або може мати ще й значіння цебто, тобто; напр.: Не так пани, як підпанки, або: поки сонце зійде, то роса очі виїсть (Т. Шевченко). Паралельні лінії, або рівнобіжні, ніколи не сходяться.

 4. Аж починає собою речення, де говориться про наслідки якоїсь ситуації (про саму ситуацію – в інших реченнях), напр.: Дурний, аж крутиться (Нар. приказка). Грає кобзар, виспівує, аж лихо сміється (Т. Шевченко). Аж на серці похолоне, як його згадаю (Т. Шевченко).

 У часових зворотах аж буває з поки й доки; напр.: Пробувайте в господі, аж поки вийдете звідтіля (Сл. Гр.). Поралася, аж поки наварила обідати (Б. Грінченко). Не вийдеш звідтіля, аж доки не оддаси (П. Куліш) й т. інш. У галичан, через вплив польської мови, аж буває в таких випадках без поки й доки; цей факт не має літературної сили.

 Сполучником аж заводяться до фрази й речення з відтінком несподіваності!, раптовости; напр.: Сюди, туди – аж воли мої в гречці (Л. Тесленко). Я думав так, аж воно інакше (Сл. Гр.). Він прокинувсь – аж нема волів (А. Кримським).

 5. Але – протиставний сполучник, сильніший за а; напр.: хотіла спать, але не спала (Т. Шевченко). Василь скочив через вікно, але так незручно, що шибка дзенькнула й посипалась на землю (М. Коцюбинський). Сніг в гаю... але весною розів’ється гай (О. Олесь) і т. інш. Із але іноді збігається своїм значінням сполучник та (див. далі, п. 14).

 6. Ба може починати собою вираз, що підсилює й поширює зміст попереднього речення; ба в таких випадках означає немов а до того ще й.., та ще й; напр.: Родився на Підгір’ї, ба й ріс у Підгір’ї (О. Федькович). Він нічого не знає про це, ба й знати не може й т. інш.

 7. Бо – причиновий сполучник (порівн. до старого "ибо"); напр.: Напасть не спить, бо хати немає (Нар. приказка). Не крути, бо перекрутиш (Нар. прик.). Я вчора не прийшов до школи, бо був трохи занедужав і т. інш.

 Цей сполучник може й не починати собою речення (неодмінно постпозитивного), а бути трохи далі; напр..: Спи ж ти, малесенький, пізній бо час (Л. Українка). Давайте швидше гроші, мені бо ніколи ждати.

 Не можна вживати бо замість що (як це буває в галичан) у таких, напр., випадках: Я не прийшов тому, бо (треба "що") не мав вільного часу й інш.

 8. Дарма що – сполучний вираз, відповідає російському "не смотря (не взирая) на то что" (треба забракувати укр. інтеліґентське наслідування цього звороту – "не дивлячись на те що"), починає собою допустове речення; напр.: І тварина розум має, дарма що не говорить (Народна приказка). Даю тобі сей меч, дарма що ти не сильна (Л. Українка). Прехитра, пане-брате, річка, дарма що невеличка (Л. Глібів). Про це добре пам’ятала Гашка, дарма що пройшло з того часу п’ять років (В. Нечаївська).

 Дарма що може бути й у самому початку фрази: Дарма що вовк, а добре розсудив (Л. Глібів). Дарма що голий, та в підв’язках (Нар. прик.). Дарма що малий, а вже батькові поміч дає й т. інш.

 Не слід надуживати замість дарма що довгого штучного зворота "не вважаючи на те що".

 9. Сполучник і (й) проти сполучника та має загальніше значіння й ширше пристосування, зв’язує окремі слова речення; напр.: Стала їсти й пити (Т. Шевченко). Попід тинню сіромаха і днює й ночує (Т. Шевченко). І вітер не віє, і сонце не гріє (Нар. пісня).

 І може починати собою речення, що його можна повернути на релятивне; напр.: Був собі чоловік, і все його жінка слабувала (Нар. казка).; порівн.: чоловік, що все (в нього) його жінка слабувала.

 10. Сполучника однак (із відтінком проте, тимчасом, але) не слід би заступати словами "однако, одначе" (порівн. до "мені однаково, однаковісінько"); напр.: Хоча він був і вдовець, однак же любив закликати до себе веселих гостей (І. Нечуй-Лев.). Він і низенький, однак (а не "одначе") дуже сильний і т. інш.

 11. Оскільки, поскільки, наскільки – зовсім непотрібні паразитні сполучники, утворені на взір польських ("o ile") та російських ("поскольку, насколько"); ці сполучники лише знебарвлюють українську фразу, одноманітять її.

 Приклади: Сьогодні наради не буде, оскільки... поскільки (а треба – "бо" або "тому що") ми йдемо на маніфестацію. А поскільки... оскільки (треба тут –"а що" або "а як" чи "а якже") цієї справи на порядку денному немає, то ми про неї й не говоритимемо. Наскільки (треба – "як?") я пригадую, це було саме тоді.

 12. Позаяк подекуди й досі трапляється в мові українських інтеліґентів, становлячи собою чисте непорозуміння як і "поскільки, оскільки"; відповідає він російським причиновим зворотам "так как, потому что, в виду того что" – і паразитує українські народні сполучники "що, як, якже" та сполучні вирази "тому що, того що, тим що, через те що". Буває позаяк і замість нормального "бо".

 Приклади, де міг би бути непотрібний позаяк (а так само й "оскільки, поскільки"): А що я про це нічого не знаю, то я й мовчу собі. Як він був старший за мене, то й подужав мене. Якже ти не хочеш їхати – сиди сам дома. В небезпечному лісі ми почувалися зовсім певно, бо (тому що, того що, тим що, через те що) всі були добре озброєні, а до того ще – нас було багато й т. інш.

 13. Отже в реченнях-висновках має сильніший проти сполучника то відтінок; порівн.: Ви там не були, то й не кажіть навмання. Ви там не були, отже й не кажіть навмання. Цього року хліб уродив, отже (то) голодні не будемо й т. інш. В таких випадках отже має причинове значіння (чи краще сказати – причиново-висновкове).

 14. Та вживаємо тоді, як дужче хочемо підкреслити сполуку між словами чи реченнями; напр.: За степи та за могили, що на Україні, серце мліло (Т. Шевченко). Ходив, я та плакав, та людей шукав (Т. Шевченко).

 Та буває часто з й (та й); напр.: Тліла іскра та й гаснути стала (Т. Шевченко). Вилізь на вербу та й подивись (І. Нечуй-Лев.).

 Частенько та має значіння але; напр.: Смійся, лютий враже, та не дуже (Т. Шевченко). Полетіла б я до тебе, та крилець не маю (Сл. Гр.).

 15. Тимчасом відповідає російському "между тем (как)"; замість нього не можна вживати "між тим" (росіянізм); напр.: Мале дитя коло його на сонці куняє, а тимчасом старий кобзар Ісуса співає (Т. Шевченко). Я цією справою не цікавився, тимчасом дещо чув про неї й т. інш.

 Іноді тимчасом відповідає слову проте; напр.: І словом він було впоїть тебе, як медом, а проте (порівн.: тимчасом) дивний якийсь, дивний з нього чоловік був (М. Вовчок).

 16. Хоч, хоча має звичайно допустове значіння, аналогічне до дарма що; напр.: Хоч нічого їсти, та весело жити (Нар. приказка). Хоча лежачого й не б’ють, то і полежать не дають ледачому (Т. Шевченко). Хоч пролежав я цілий свій вік на печі, але завжди я був патріотом (В. Самійленко).

 Хоч може характеризувати й розділовість (як або), конкуруючи на цій ділянці з чи й що; напр.: Так і циган угадував, що завтра буде хоч дощ, хоч сніг, хоч сонячно (Номіс); у цій фразі замість хоч могло б бути й або. Аналогічно до цього: Гей, чи пан, чи пропав (Нар. пісня). Мені однаково – що зима, що літо.

 17. Чим – тим замість що – то або як – то вживати не треба в таких, напр., випадках: Що (як) далі в ліс, то більше дров і т. інш. Чим – тим раз-у-раз становить собою наслідування російського "чем – тем": "Чем больше, тем лучше" й інш. (див. § 14 п. VII).

 18. Що має в українській фразі дуже багато значінь і дуже широке пристосування. Подамо дещо з цього просто в прикладах; у дужках будуть синоніми до котрогось що: Мені однаково – що (і, чи, хоч) зима, що літо (Сл. Гр.). Чоловік що (як) ступить, то згрішить (Номіс). А що (а як) він того не сказав нам, то ми й не знали (Сл. Гр.). Як же мені його звоювати, що (коли, як) я не знаю (Нар. казка). Чим то я завтра похмелюсь, що (коли, як) я всі гроші пропив? (Нар. казка). У ярмарок схотілось піти, та й не знаю, чи що застану, що (бо) вже нерано (Нар. казка). На улицю піде – і то навчиться погано лаятись, що (хоч, дарма що) тут же й батько й мати, а то на чужині (Г. Барвінок) і т. інш. Про що в релятивних реченнях див. в § 23.

 19. Щоб (не треба вживати щоби) означає ціль, мету; напр.: Старий заховавсь в степу на могилі, щоб ніхто не бачив (Т. Шевченко). Просять, щоб ви зайшли до канцелярії й т. інш. Замість цього щоб не можна вживати аби (див. п. 2).

 Зрідка (в народній мові) щоб має й умовне значіння, цебто править за "коли б, якби"; напр.: Щоб я тебе не любила, то б я тебе не будила (Чуб.).

 20. Як насамперед буває в фразах-порівняннях; напр.: Вода чиста, як сльоза (Сл. Гр.). Галя літала тудою й сюдою, як тая ластівка (М. Вовчок) і т. інш. В таких випадках замість як можуть бути ще й такі слова: мов, немов, наче, неначе, ніби, що. Приклади: Серце... наболіле, мов та чайка проквиляє (М. Вороний). Її я волю, немов зіницю ту, беріг (М. Старицький). Лізе в вічі, наче та оса (Номіс). Була б долинонька, неначе пустка тая (Л. Глібів). Йому здавалось, що по всій хаті... поодрізувані язики, ніби ті курчата коло проса стрибають (І. Нечуй-Лев.). Простіш люд-селюки гули по всьому полю, що тії трутні (П. Куліш).

 Часто як має ще умовне, способове й часове значіння; напр.: Правду старий співа, як не бреше (Т. Шевченко). Як же мені знать, которий мені год? Як родивсь, то без пам’яті був; як ріс, то розуму не мав (Сл. Гр.) і т. інш.

 Як із іншими деякими значіннями давано раніше.

 Якщо та якби має умовне значіння; напр.: Якщо будемо всі труситись, хто заступить рідний край? (П. Грабовський). Якби знала, що покине, була б не любила (Т. Шевченко).