МНОЖИНА

 

НАЗОВНИЙ ВІДМІНОК (= КЛИЧНА ФОРМА)

 

§ 30. У назовному відмінку множини іменники мають закінчення -и, -і (-ї), -а (-я).

 -И 1. -и мають:

 а) Усі іменники чоловічого роду тверді (див. § 22 І відміна 1 гр.) за винятком кількох слів (див. 3б): ро́ги, береги́, вовки́, городи́, холоди́, міхи́, ліси́, голоси́, руко́писи, по́лози, громадя́ни, селя́ни, тата́ри, цига́ни, болга́ри, се́рби, брати́, листи́, коли́, клини́, сини́, куми́, чорти́, пала́ци, голуби́, сусі́ди, батьки́, старости́, міня́йли, інспекто́ри́, професо́ри́, коміса́ри, кушні́ри, база́ри, тенори, футляри, жовніри...

 

Примітка. Але деякі з іменників цієї групи на -р (див. § 231) неодноскладові приймають під наголосом і закінчення -і: xyторі́, тягарі́, комарі́, магістрі́, хабарі́.

 

б) Усі іменники жіночого роду тверді (див. § 22 І відміна 1 гр.): но́ги, ру́ки, се́стри, бро́ви, хати́...

 в) Іменники, що вживаються тільки у множині: лю́ди, окуля́ри, шарава́ри, штани́, ку́ри, гу́си, ді́ти, сі́ни, са́ни, баля́си, гру́ди, же́бри, за́шпори, ма́ндри й інші, при чім -и завжди після -к, -г, -х, -ин, -їн, -б, -в, -м (ві́жки, обста́вини, збо́їни...).

 -І (-Ї) 2. -і (після голосних та ’ -ї) мають:

 а) Усі іменники чоловічого роду нетверді, тобто I відміни 2 і 3 гр. (див. § 22): ковалі́, ведме́ді, ячме́ні, зяті́, хло́пці, місяці́, гаї́, солов’ї́, проводирі́, лікарі́, ножі́, орачі́, кущі́, міхоно́ші, столярі́, теслярі́, школярі́, дігтярі́...

 Крім того, хазя́їн — хазяї́ і хазяїни́ (у різних значіннях), друг — дру́зі і дру́ги.

 б) Усі іменники жіночого роду нетверді (див. § 22 І відміна 2 і 3 гр.) та жіночого роду на приголосний (III відміна): бу́рі, ди́ні, молоди́ці, ши́ї, сі́м’ї, кру́чі, ду́ші, рого́жі, бу́чі, но́чі, по́дорожі, ро́зко́ші, тва́рі, ті́ні, по́статі, по́вісті, ві́сті, о́сі..., але див. § 263а Примітка.

 в) Іменники, що вживаються тільки у множині: две́рі, драглі́, граблі́, коно́плі, нако́жні, о́сті..., при чім -і завжди після -ц, -ж, -ч, -ш, -щ, -дж, а -ї після голосного (манівці́, но́жиці, стогначі́, го́рдощі, хи́трощі, дрі́жджі, поми́ї...).

 г) Два слова ніякого роду: о́чі (о́ко), пле́чі (плече́).

 

Увага. З числівниками два, оби́два, три й чоти́ри іменники чоловічого роду мають закінчення назовного множини (а не родового), себто -и, -і (-ї), а не -а, -я: два сини, три брати, оби́два стовпи, чоти́ри вчителі, голуби, товариші, школярі, гаї...

 Іменники жіночого роду тверді (див. § 22 I відміна 1 гр.) з числівниками дві, оби́дві, три, чоти́ри можуть мати закінчення -і (як м’які), при чім г, к, х перед -і змінюється на з, ц, с, обов’язково з таким наголосом, як у родовому відмінку однини того слова: дві кни́зі, три вербі́, ха́ті, руці, три кві́тці, пі́сні, чоти́ри норі́ і т. ін.

 Але замість таких форм твердих іменників жіночого роду звичайно уживаються форми з -и, особливо після г, к, х: дві кві́тки, три руки́, кни́ги, чоти́ри бо́чки...

 Прикметники в таких словосполученнях уживаються у формах назовн. відмінку множини: два високі дуби, три крайні хати і т. ін.

 

-А (-Я) 3. а) -а мають усі іменники ніякого роду нем’які, тобто тверді, мішані та з наростк. -ят- (після ж, ч, ш, щ -ат-), також поодинокі з -ен-, -ес- (див. § 22 І і II відміни): гні́зда, я́блука, теля́тка, дерева, слове́чка, пе́ра, кри́ла, чо́ла, стреме́на, ві́ча, ло́жа, сто́впища, ягня́та, лоша́та, імена, небеса́...

 б) -а мають кілька іменників чоловічого роду: ву́са (також ву́си), рука́ва (і рукави́), ґрунта́ (і ґрунти́), ві́вса (і вівси́), хліба́ (хліби́ з іншим значінням).

 в) -а мають деякі іменники, що вживаються тільки у множині: ви́ла, я́сла, я́сна, воро́та, гу́сла, ле́щата, дверчата.

 г) -я мають усі іменники ніякого роду м’які (див. § 22 І відміна 3 гр.): поля́, кри́льця, серця́, оповіда́ння, пита́ння, подві́р’я, прислі́в’я, обли́ччя, підда́шшя, підза́мчя…, як і деякі, що вживаються тільки у множині: ві́нця, дави́льця.

 

Увага. Іменники ніякого роду тверді на -о (див. § 22 І відміна 1 гр.) при числівниках дві, оби́дві, три, чоти́ри іноді мають закінчення -і з таким наголосом, як у родовому відмінку однини: дві відрі́, дві сло́ві, три я́блуці, чотири вікні́ і т. ін., але звичайно дво́є ві́дер, два відра́...

  

РОДОВИЙ ВІДМІНОК

 

§ 31. У родовому відмінку множини іменники мають закінчення -ів (-їв), чистий пень (відсутність звукового закінчення), -ей.

 -ІВ (-ЇВ) 1. -ів (після голосних та ’ -їв) мають:

 а) Майже всі іменники чоловічого роду (див. 2б): з ро́ків, від берегі́в, до осоко́рів, проти зві́рів, без ярмаркі́в, коло сині́в, кумі́в, степі́в, чорті́в, на́сипів, пі́дписів, літо́писів, школярі́в, товариші́в, мечі́в, дощі́в, косарі́в, ковалі́в, князі́в, карасі́в, днів, ведме́дів, сту́пенів, женці́в, зяті́в, гаї́в, краї́в, солов’ї́в... Також деякі іменн. чоловічого роду на -а (-п): до старості́в, те́слів, су́ддів.

 б) Винятково іменники ніякого та жіночого роду: без прислі́в’їв, подві́р’їв, во́лів (від во́ло), ба́гнів (і ба́гон), полі́в (рідко піль), морі́в, місці́в (і місць), обли́ччів (і обли́ч), роздорі́жжів (і роздорі́ж), сто́впищів (і сто́впищ), пита́ннів (і пита́нь), бабі́в, хаті́в (і хат), губі́в (від губа = labium), ро́зко́шів, по́дорожів, матері́в, статті́в (і статте́й), ві́дповідів (і ві́дповідей), тва́рів (і тва́рей) (див. іще 3а).

 в) Іменники, що вживаються тільки у множині:

 а) всі на -щі: ра́дощів, мо́лодощів, клі́щі́в й под.:

 б) ті, що конструкцією закінчення стоять поряд із іменниками чоловічого роду: манівці — від манівці́в (порівн. хло́пці — хло́пців), гала́нців, майо́рців, микола́йців, Чернівці́в (і Черніве́ць), Соро́чинців (і Соро́чинець), Яківці́в, баглаї́в (порівн. гаї́ — гаї́в), драглі́в та ін. (див. іще 2в);

 в) деякі інші: без ба́йдиків, з бе́льбухів, по́зіхів, бе́бехів, викрута́сів, вихиля́сів, зальо́тів, ма́ндрів, дрі́жджів, но́шів, на́ймів, нари́тників, пачо́сів, обжи́нків, окуля́рів, о́хрестів, в’я́зів, схо́дів, штані́в, шарава́рів, граблі́в (і грабе́ль).

 Чистий пень (без закінчення) 2. Чистий пень мають:

 а) Майже всі іменники ніякого роду (див. § 22 I й II відміна) та іменники жіночого роду на -а, -я (І відміна): без слів, до дере́в, з гнізд, серць (частіше серде́ць), озі́р (і озе́р), я́блук, ві́кон, колі́с, кіл (ко́ло), воло́ко́н, поло́тен, джере́л, ві́дер, кі́лець, яє́ць, сіл (село́), ягня́т, ягня́ток, пита́нь, роздорі́ж (див. 1б), іме́н, небе́с...; до гір (гора́), без кіз, з панчі́х, проти бліх, від борі́н, сторі́н, дорі́г, бур (бу́ря), зада́ч, шкіл (шко́ла), рож, ріс (роса́), груш, барв, форм, книжок, дощок, свічок, чайок (чайка), копійок, со́со́н (і со́сен), на́зов, мі́тел, во́єн (війна́), попівен, картопе́ль, сотень, кухонь, ове́ць, церко́в, буков, версто́в, дрохов, кроков, корого́в, відьом, земе́ль, пісень, і́гор, і́скор (Див. іще § 71е,2аб).

 Також деякі іменники чоловічого роду на -а, -я: коло старши́н, міхоно́ш, п’яни́ць.

 б) Іменники чоловічого роду:

 а) з наростком -ин в однині, але цілком послідовно тільки ті, що з наростком -ан- (-ян-) перед -ин: без міща́н, до селя́н, з галича́н, проти заробітча́н, тата́р (і тата́рів), але звичайно болга́рів, воло́хів, се́рбів, хазяї́в (і хазяїні́в);

 б) поодинокі після числівників: сім день (і днів), сто раз (частіше сто разі́в), па́ра чобі́т, сім чолові́к і ін. (але разів сто...).

 в) Іменники, що вживаються тільки у множині, особливо з ознаками ніякого й жіночого роду: ле́щата — без ле́щат, вил, дави́лець, ві́нець, ко́зел, я́сел, я́сен, ворі́т, обста́вин, запро́син, збо́їн, вечерни́ць, но́жиць, поми́й, конопе́ль, ви́сівок, гін (і го́нів), ві́жок, ночов, круп (і крупі́в), Яс, Ате́н, Черка́с, Бенде́р, Карпа́т, Лубе́нь.

 -ЕЙ 3. -ей мають:

 а) Майже всі іменники жіночого роду на приголосний (див. § 22 III відміна): з ноче́й, біля пече́й, від вісте́й, ті́ней, косте́й, рече́й..., але ро́зко́шів, по́дорожів і деякі інші (див. 1б).

 б) З іменників чоловічого роду тільки: ко́ней, гро́шей, госте́й; жіночого на -а, -я: свине́й, мише́й, во́шей; ніякого: оче́й, плече́й (і пліч).

 в) Іменники, що вживаються тільки у множині: груде́й, двере́й, діте́й, люде́й, куре́й, гусе́й, сіне́й, сане́й.

 

ДАВАЛЬНИЙ ВІДМІНОК

 

-АМ (-ЯМ) § 32. Усі іменники всіх родів і відмін у давальному відмінку множини мають закінчення -ам або -ям.

 Закінчення -ям приймають усі іменники м’які та жіночого роду на приголосний -р, -дь, -зь, -ль, -нь, -сь, -ть; усі інші — -ам (див. § 22): чоловікам, школяра́м, ту́чам, гно́їщам, ягня́там, ноча́м..., але коваля́м, косаря́м, ті́ням, тва́рям, обли́ччям, підза́мчям…

 Ті іменники, що вживаються тільки в множині, приймають -ам, коли в назовному відмінку мають тверде закінчення (-и, -а), -ям, коли м’яке (-і, -і, -я). Але після (неподвоєних) ж, ч, ш, щ, як і завжди, буде -а, а не -я: го́рдощі — го́рдощам і т. ін. Винятки: лю́дям, шта́ням, ку́рям, гу́сям, ді́тям, сі́ням, са́ням, гру́дям.

 

ЗНАХІДНИЙ ВІДМІНОК

 

§ 33. У знахідному відмінку множини іменники вживаються або в формі = назовному множ., або = родовому множини: по ко́ні, за теля́та, що гу́си, коро́ви, воли́, сви́ні, мете́лики, на ковалі́в, про госте́й, за молоди́ць (і молоди́ці) і т. ін.

ОРУДНИЙ ВІДМІНОК

 

§ 34. В орудному відмінку множини іменники мають закінчення -ами (-ями), -ми, -има.

 -АМИ (-ЯМИ) 1. -ами і -ями мають майже всі іменники всіх родів у тих самих випадках, що й у давальному множини (див. § 32): перед чоловіка́ми, школяра́ми, бу́чами, гно́їщами, ягня́тами, ноча́ми, коваля́ми, косаря́ми, ті́нями, обли́ччями, тва́рями, підза́мчями...

 -МИ 2. -ми після приголосних (поруч звичайних на -ами, -ями) мають лише поодинокі іменники: чоловічого роду, як от з кі́ньми, перед гістьми́, грі́шми (і гроши́ма), чобітьми́, жолудьми́: ніякого роду, як от колі́ньми (колі́но в значінні частини тіла), крильми́ (крило́ у птиці), дівча́тьми; жіночого роду: свиньми́. Також деякі, що вживаються лише у множині: під грудьми́ (і груди́ма), перед ворітьми́, дверми́ (і двери́ма), сі́ньми, курми́, гусьми́, ді́тьми, людьми́, саньми́ і деякі інші.

 -ИМА 3. -има вживається в словах очи́ма, плечи́ма, уши́ма (і ву́хами) — див. іще 2.

 

МІСЦЕВИЙ ВІДМІНОК

 

§ 35. У місцевому відмінку множини -ах, -ях в тих самих випадках, що -ам, -ям у давальному множини: на чоловіка́х, на школяра́х, обли́ччях, лю́дях і т. ін.