ДВОКРАПКА [:]

 

§ 89. Двокрапка звичайно ставиться після речення перед чужими словами або поясненням як знак ніби не зовсім докінченого речення-розповіді (з дещо меншим супроти крапки обниженням голосу, павзою й характерною інтонацією недокінчення).

 Пишуть двокрапку й після будь-якого слова в реченні, коли треба означити таку саму інтонацію:

 Стрепенулась зграя, закричала біла: „Тут гниле повітря, тут вода гнила!" (О. Олесь).

 За скелями починало ясніти: світало вже. (С. Васильченко).

 Мені все сниться: сонце, співи і ви, і день весняний. (П. Тичина).

 Благословенні: матерія і просторонь, число і міра. (П. Тичина).

 Більше логічне значіння двокрапки в таких випадках, як:

 Ах! що зрівняється з мукою тою: жити на людях зовсім самотою? (А. Кримський).