ДВОКРАПКА [:]
§ 89. Двокрапка звичайно ставиться після речення перед чужими словами або поясненням як знак ніби не зовсім докінченого речення-розповіді (з дещо меншим супроти крапки обниженням голосу, павзою й характерною інтонацією недокінчення).
Пишуть двокрапку й після будь-якого слова в реченні, коли треба означити таку саму інтонацію:
Стрепенулась зграя, закричала біла: „Тут гниле повітря, тут вода гнила!" (О. Олесь).
За скелями починало ясніти: світало вже. (С. Васильченко).
Мені все сниться: сонце, співи і ви, і день весняний. (П. Тичина).
Благословенні: матерія і просторонь, число і міра. (П. Тичина).
Більше логічне значіння двокрапки в таких випадках, як:
Ах! що зрівняється з мукою тою: жити на людях зовсім самотою? (А. Кримський).