ЛАПКИ [" "]

 

§ 93. В лапки береться:

 1. Чужа пряма мова, при чім крапка ставиться після лапок, інші знаки (!?...) перед лапками. У перерваній вставним реченням чужій мові лапки ставляться лише в початку й на кінці:

 І сон-трава не проспала, словечко сказала: "Він з дурною головою не має покою". (Л. Глібів).

 Альта плаче: "Тяжко жити. Я сохну, сохну..." (Т. Шевченко).

 "Хай чабан — усі гукнули — за отамана буде!" (П. Тичина).

 

Примітка. Коли записується розмова двох чи більш осіб, то лапок звичайно не пишуть, а мову однієї особи від других відділяють рискою.

 

2. Власні назви літературних творів, фабрик, пароплавів тощо, особливо коли треба відзначити ті слова як власні:

 На сімнадцятому році Марко прочитав "Кобзаря". (Б. Грінченко).

 3. Ті слова, що їх не вважають за свої, як от наведення з книг, іронічні вирази, малопоширені новотвори:

 А "патріот, убогих брат" дочку й теличку однімав у мужика. (Т. Шевченко).

 Зграї гарпій проклятих, що звуться "навіщо", "куди", мою душу жеруть. (М. Вороний).

 

Примітка. У  наведеннях тощо можна ставити й спрощені лапи ‚‛ ‚нaвіщо‛.