РОЗДІЛКА [-]

 

§ 94. Розділка (дефіс) в знак проміжного письма між письмом нарізно й укупі.

 З розділкою пишуться:

 1. Складені слова типу селянин-незаможник, дівич-вечір, багат-вечір, люби-мене, кінець-кінцем, сяк-так, вряди-годи, будь-що-будь, раз-у-раз, помалу-малу, одним-одна, хліб-сіль, батько-мати, сам-самісінький, сумний-невеселий, грає-виграває, білий-білий, дзвенить-сміється, Австро-Угорщина, Чехо-Словаччина, соціяльно-економічний, робітничо-селянський і т. ін.

 

Примітка 1. На випадок сумніву щодо напису складеного слова (вкупі чи з розділкою) добре оглядатися на наголос: коли складене слово вимовляється з одним наголосом, то це вказує на тісний зв’язок частин, і писати таке слово слід укупі. Коли ж у складеному слові два наголоси, то й писати його краще з розділкою, напр.: першоря́дний, красномо́вний, жовтогаря́чий, золотове́рхий, але сі́льсько-господа́рський, архітекту́рно-будіве́льний, істори́чно-філологі́чний і т. ін.

 Примітка 2. не звичайно пишеться окремо, коли що значить заперечення, або (зрідка) вкупі, якщо увіходить у склад слова: нена́видіти, необа́чний, зне́стяму, зне́хотя, невже́, нево́ля, неоха́йність, не́люб, нерухо́мо, нещода́вно, незду́жати, недо́брий, нема́є (прислівн.), але не ма́є (дієслово), недобача́ти ("недобача́ю тро́хи"), але не добача́ти ("не добача́ю в цім, по́милки") і т. ін.

 

2. Приростки в таких випадках:

 а) По-на́шому, по-ва́шому, no-сво́єму, по-німе́цькому, по-п’я́ному, по-дурно́му і т. ін.

 б) З-над, з-під, з-поміж, з-за (із-за), з-попід, з-посеред (але поміж, поза, попід, понад, поперед, посеред, задля, заради).

 

Примітка 1. В інших випадках з, по, в, під... вживаються то як прийменники (з білою, по хаті...), то як приростки ( з дієсловами й прислівниками). Отже треба писати: зокре́ма, поча́сти, попро́сту, завви́шки, відко́ли, відто́ді, відра́зу, упе́рше, удру́ге, вде́сятеро, удво́є, відни́ні, дотепе́р, відсього́дні, пони́ні, на́довго, зго́рда, зма́лку, згре́цька, зніме́цька, сти́ха і т. ін.

 Щодо розрізнення прислівників та іменників з прийменниками, себто таких написів, як уку́пі (прислівник) і у ку́пі (іменник), наси́лу — на си́лу, додо́му — до до́му, споча́тку — з поча́тку, догори́ — до гори́ тощо, то треба брати на увагу таке: коли відчувається, що в подібному сполученні іменник загубив первісне значіння (особливо матеріяльне), то це вже буде прислівник (тобто прийменник тут уже буде приростком), напр., підня́в го́лову догори́ — під’ї́хав до гори́, жили́ ми тоді́ вку́пі — їжаки́ жили́ в ку́пі хми́зу, він наси́лу дійшо́в до ха́ти — не поклада́йся на си́лу, поверну́вся з Німе́ччини додо́му (не значить обов’язково «дім») — підійшо́в до до́му (тобто «до хати»), споча́тку я нічо́го не розумі́в — споча́тку ве́ресня іде́ дощ.

 Яскравою ознакою іменника з прийменником супроти схожого прислівника виступає те, що з іменником можуть в’язатися додаткові слова, напр., під’ї́хав до гори́ — під’ї́хав до круто́ї гори́, підійшо́в до до́му — підійшо́в до до́му свого́ сусі́ди і т. ін.

 У сумнівних випадках краще писати окремо: не до смаку́ і т. ін.

 Примітка 2. Разом пишуться приростки у таких прислівниках, як попе́рше, подру́ге, потре́тє... (але по-1, по-2...).

 

Деякі інші формальні слова (частки): о́сь-як, і́н-як, о́н-як, о́т-як, о́сь-який, і́н-який, о́т-який, будь-яки́й.

 

Примітка. Але разом треба писати аби-, -будь, -небудь, де-, як-, що-, -що: аби́хто, аби́що, аби́де, аби́куди, аби́який, хтобу́дь, щобу́дь, кудибу́дь, хтоне́будь, дене́будь, де́хщо, де́котрий (див. § 45), якнайкра́щий, щонайду́жчий, щодня́, щоро́ку, щомі́сяця, щонеді́лі, або́що, то́що, по́кищо і т. ін.

 Навпаки, окремо питомо бо, но, таки, то, же (ж), би (б) в таких випадках, як: іді́ть бо, кажи́ но, та́м таки, він би то, каза́ли б то, каза́в жe, каза́ли ж і т. ін., хоч разом у таких словах: отже, адже, ма́йже, ніже, теж (сполучник, не плутати його з займенником те ж), також (прислівник так же), авже́ж (не плутати з а вже ж), атож, (не плутати з а то ж), тож, отож, бож, абож, аніж; аби, себто, цебто, тобто, щоб (сполучник, не плутати його з займенником що б), якби (спол., не плутати його з прислівником я́к би), якщо, ніби, нібито, щодо, щождо.

 

4. Українські закінчення до неукраїнських слів, у таких випадках, як із Przegląd-a Polsk-oro, у Times-i і т. ін.