Вельмишановні колеги!

 

Ми маємо зараз вибрати кращого з двох кандидатів зі спеціальності «Лінгвістичні технології». Оскільки спеціальність нова для нашого Відділення, скажу коротко про її суть. Вважаю це принципово важливим для оцінки наукової діяльності наших кандидатів. Термін лінгвістичні технології є новим означенням, того, що, власне кажучи, справіку вивчає мовознавство, а саме: методи, прийоми, засоби аналізу мови та одержання нових відомостей про неї, інакше кажучи, методологію розв’язання мовознавчих завдань. У новому модному означенні технології підкреслено інший спосіб виконання лінгвістичних завдань, а саме: їхнє розв’язання за допомогою комп’ютера. Отже, технологіями в лінгвістиці - за аналогією з виробничими процесами - нині називають весь цикл опрацювання мовного матеріалу за допомогою комп’ютера: від первинного мовного матеріалу до побудованого на його основі якогось продукту, нового словника, наприклад. Навряд чи філологів треба переконувати в тому, що основу лінгвістичних технологій, їхній зміст, закладає праця лінгвістів, тобто людей, які не лише добре знають мову, а й професійно підготовлені для її дослідження. Це і є вченість у галузі філологічних наук. Інформатик на відміну від лінгвіста створює форму лінгвістичної технології, пакує те, що запропонували лінгвісти, у певну оболонку, зрозумілу комп’ютерові. Хірург здобуває освіту для того, щоб оперувати, а майстри-слюсарі вчаться, як виготовляти для нього надійний хірургічний інструмент. І боронь нас Боже, якщо сьогоднішній слюсар завтра забажає оперувати з тієї простої причини, що він, бачте, виготовив для такої операції скальпелі і затискачі.

 

Щодо Є.А.Карпіловської, то її відповідність вимогам спеціальності «Лінгвістичні технології» визначають з-поміж іншого ті чотири комп’ютерні українські словники, які ви можете бачити на цьому столі. Словники, яких раніше не було в українській лексикографії, а отже, для укладання яких Є.А.Карпіловська розробила нові лінгвістичні технології. Недарма, як зазначив у своїй підтримці президент Української Вільної Академії наук у США, іноземний член нашої Академії пан Олекса Біланюк, праці Є.Карпіловської є не лише в Бібліотеці Конгресу США, а й у бібліотеках усіх провідних університетів США: Гарвардському, Єльському, Колумбійському та інших. Що краще доводить виразність лінгвістичних технологій, як не використання створених за ними продуктів науковцями-філологами і широким читацьким загалом?

 

Словники, до того ж, не єдина наукова ділянка, на якій плідно попрацювала Є.А.Карпіловська. Разом з Н.Ф.Клименко вона ще наприкінці 80-х років розробила проект нового типу мовної картотеки – комп’ютерного морфемно-словотвірного фонду української мови в Інституті мовознавства і взяла найактивнішу участь у його створенні. Цей фонд став широко відомим в Україні та за її межами, він робить честь Інституту мовознавства, адже жодна із сучасних слов’янських мов не має такої бази даних про будову слова.

 

Що ж до В.А.Широкова, то його карколомні перетворення впродовж останніх 15-ти років із фізика-теоретика за базовою освітою на інформатика-фахівця з автоматизованих систем управління (АСУ), а тепер іще й на філолога-лексикографа гідні пера літописця. І біда не в тому, що фізик-інформатик В.А.Широков хоче бути членом-кореспондентом НАН України з мовознавчої спеціальності, а в тому, що він не має на це жодних підстав ані за освітою, ані за доробком, ані за авторитетом у мовознавчих колах.

 

На жаль, список наукових праць В.А.Широкова мені відмовилися показати як документ граничної секретності. Ну що ж, допуски, секретність, патенти й авторські свідоцтва замість публікацій – ознаки саме технічних дисциплін. Проте хотілося б довідатися, скільки і яких праць саме з мовознавчих питань містить опис наукового доробку В.А.Широкова і скільки серед таких праць одноосібних розвідок.

 

Нас переконують у тому, що В.А.Широков створив вражаючу кількість нових лінгвістичних технологій. Чому ж так галасливо рекламовану серію «Словники України» сьогодні представляють словники, укладені вручну, перевидання старих словників, до того ж праці, виконані, як правило, чужими авторами, а не В.А.Широковим та його співробітниками? Навряд чи новими типами словників можна назвати орфографічний та орфоепічний словники, якщо для них і створено лінгвістичні технології. Однак гроші, і чималі, держава виділяє на цю серію, очікуючи словників, нових за своєю концепцією, мовним матеріалом і способом його опрацювання. Саме це передбачав проект серії, науково-дослідницьку, а не комерційно-видавничу діяльність. Бачимо, на жаль, інше.

 

Серед праць, які В.А.Широков подав на розгляд нашого Відділення, на цьому столі лежить орфографічний словник української мови. І от що впадає в око: перевидають орфографічний словник уже вп’яте, а автори від видання до видання змінюються. Чи ви коли-небудь таке бачили? Перше видання цього словника 1994 р. уклали С.І.Головащук, М.М.Пещак, О.О.Тараненко і В.М.Русанівський, а 5-е видання 2005 р. тієї самої, підкреслюю, праці вже укладали В.В.Чумак, І.В.Шевченко, Л.Л.Шевченко і Г.М.Ярун. Вийшло воно за редакцією В.М.Русанівського. Імені В.А.Широкова немає ані серед укладачів, ані серед наукових редакторів цієї праці, тобто серед тих, хто в ній виконав саме лінгвістичні завдання, здійснив лінгвістичні технології. І це цілком зрозуміло, адже зайнятий В.А.Широков, як це зазначає копірайт на словниках, іншою роботою: розробляє інструментальне забезпечення для укладання словників. Якщо це і відповідає дійсності, то тим зайвий раз підтверджено, що його робота – суто технічна, оформлювацька, а отже, його місце серед технічних працівників видавництва, які виготовляють оригінал-макет словника. Словника, укладеного мовознавцями. І сам В.А.Широков це прекрасно розуміє, цілком слушно у своїй монографії «Феноменологія лексикографічних систем» трактуючи такий складник лінгвістичних технологій як розділ інформатики.

 

Більше того, В.А.Широков неодноразово стверджує у своїх творах, що суто лінгвістичні дискусії він виносить за дужки своєї діяльності. А що ж залишається в дужках? Саме те, що цікавить уже не нас, мовознавців, а, певно, інформатиків та математиків-програмістів. Як мовознавець, не беруся оцінювати те, що мовознавства, як бачимо, не стосується. Утім, і ці заяви вкрай дивні, адже як можна створювати програмні засоби навіть, за висловом нашого кандидата, лінгвістичної орієнтації, якщо не уявляєш, для чого їх створюєш. З усього сказаного можна виснувати, що в кращому разі В.А.Широков завітав до нас, прямуючи до Відділення інформатики, але, помилившись кімнатою, в гіршому – він свідомо вводить нас з вами і всю наукову громадськість в оману.

 

Нічого й дивуватися якості такої наукової продукції, в якій мовні проблеми винесено за дужки, а програмні засоби на мову лише орієнтуються, а не ґрунтуються на її глибокому і вдумливому професійному аналізі. І жодна галаслива і агресивна реклама таких продуктів з наміром встановити монополію в українському словникарстві справі не зарадить. Факти – річ уперта. У недавньому своєму листі до газети «Дзеркало тижня» академік Володимир Русанівський (я, щоправда, такого не знаю) заявив, що «Інтегрована лексикографічна система» - це єдиний і найкращий український електронний словник. Проте в мене після знайомства з цією системою виникли щодо такої оцінки великі сумніви. Помилки в граматичній та орфоепічній її частинах серійні, їх можна лічити тисячами, а отже, вони засвідчують погану якість покладеного в основу системи мовного матеріалу. Серед помилок і неправильні відмінкові форми слів, наголоси, транскрипція, покручі в самому реєстрі, пропущені форми слів у словозмінних парадигмах. Перелік деяких типових помилок я дав у руки шановним колегам (див. додаток 1). Підкреслюю, що я оцінюю якість розв’язання мовознавчих завдань у цьому електронному словнику, а не якість його програмного забезпечення, оцінюю його мовний зміст, а не спосіб його подання. Аналіз змісту «Інтегрованої лексикографічної системи» беззаперечно доводить, що роботи з її доведенням до стану, придатного, принаймні, для грамотного українського користувача, не кажучи вже про фахівців-мовознавців, украй багато. І про це неодноразово говорили і мовознавці, і інформатики. Однак систему тиражують, бачимо вже її 6-у, якщо не помиляюся, версію, а якість її не змінюється на краще. Змінилося лише те, що її останні випуски вже не осяває портрет екс-президента Л.Кучми. І це видається за найбільше досягнення української комп’ютерної лінгвістики. Не певен, що пропаганда української мови в такому куцо-недолугому виконанні посприяє піднесенню її престижу в новій Україні та у світі.

 

Мовознавче невігластво у дивний спосіб не заважає В.А.Широкову оцінювати якість мовознавчих праць. І оцінювати в наступально-нахабному тоні (див. додаток 2). Обурює самий спосіб ведення полеміки в дусі кращих зразків сталінських часів боротьби зі шкідництвом на мовному фронті. У цій так званій рецензії мало конструктивних пропозицій і професійного розбору праці, зате вистачає оцінок її автора з використанням лексикону «ділових пацанів». Чого варті хоча б такі вислови з цього твору, як «перед вами абсолютно шарлатанська робота, яка тільки «косить» під науку» або «візьмімо її [авторки] «розблюдовку» для поезії». Неодноразово повторивши висновок, що авторка лише грається в науку, В.А.Широков суворо звертається вже до вченої ради Інституту української мови, до всіх мовознавців: Чи не час, шановні пані та панове, припинити ігри в науку і зайнятися суспільно корисним ділом? Це В.А.Широков так розмовляє з мовознавцями, ще не маючи звання члена-кореспондента. Можна легко собі уявити, яким тоном і з використанням якої лексики він буде розмовляти з нами і не тільки з нами в статусі члена-кореспондента.

 

А яким же суспільно корисним ділом слід нам зайнятися? Очевидно, таким, яким був зайнятий наш кандидат, укладаючи і редагуючи останній свій внесок в українське мовознавство – колективну монографію «Корпусна лінгвістика» (див. додаток 3). На її сторінках ми із зацікавленням познайомимося з такими актуальними мовознавчими проблемами, як енергоспоживання в розвинених країнах (у млн. тонн нафтового еквівалента), змагання за джерела енергії та іншими вкрай важливими для дослідження мови речами.

 

І, нарешті, найсумніше. Як виявилося, В.А.Широков не всі лінгвістичні дискусії виносить за дужки своїх писань. Деякими цікавиться, а отже, змушений читати праці мовознавців. І що важливо, до душі йому припали саме праці Є.А.Карпіловської. Про непідробний інтерес до них В.А.Широкова свідчить хоча б те, що в текст розділу 2.2. «Означення, функції та загальна структура словника» своєї вже згадуваної монографії «Феноменологія лексикографічних систем» він повністю вмонтував розділ Є.А.Карпіловської «Место семантических словарей в существующих классификациях» з колективної монографії «Украинский семантический словарь: Проспект». У цьому легко переконатися, зіставивши названі праці (див. додаток 4).

 

Запозичуючи текст Є.А.Карпіловської і перекладаючи його, В.А.Широков виявляє повне нерозуміння його змісту, до того ж нерозуміння, спричинене браком обізнаності в термінології сучасної лексикографії, нову інформаційну теорію якої він так відчайдушно береться створювати. Незнання термінів і понять лексикографії призводить до помилок у перекладі (укр. словник замість рос. словник, що відповідає укр. реєстр). У тексті розділу Є.А.Карпіловської замість Н.П.(Николай Павлович) Колесников помилково подано Н.Ф.Колесников. У тексті В.А.Широкова цілком очікувано натрапляємо на М.Ф.Колесникова. В.А.Широков якось демонстрував нам програму, яку створили в його фонді для виявлення плагіату в тексті. Цікаво було б пропустити через цю програму і інші його праці. Чи не виявиться ще одна лінгвістична технологія писання філологічних творів? Закономірно постає питання: як міг поставити своє ім’я на праці з плагіатом науковий редактор монографії В.А.Широкова академік Віталій М.Русанівський.

 

Отже, ми сьогодні стоїмо перед вибором: чи назвемо ми нового члена нашого Відділення за його дійсними науковими здобутками в галузі мовознавства взагалі і власне лінгвістичних технологій зокрема, за його доробком, чи дослухаємося до думки, висловленої нашими колегами в наукових установах і вищих навчальних закладах України і закордону, які вважають Євгенію Анатоліївну Карпіловську найгіднішою кандидатурою для заміщення вакансії члена-кореспондента НАН України зі спеціальності «Лінгвістичні технології», чи, знехтувавши все це, оберемо В.А.Широкова, який не відповідає жодному з критеріїв оцінки наукової діяльності мовознавця.

 

Питання стоїть не про наукову та людську репутацію Є.А.Карпіловської, її підтвердили одержані нею 67 підтримок, з них 25 – з-за кордону, ідеться про нашу з вами репутацію. Сьогодні з нас сміються лише фізики, математики та інформатики, дізнавшися про висунення В.А.Широкова на нашому Відділенні. Чи хочемо ми, щоб завтра з нас сміялися вся Академія, Україна і світ? Чи дійсно нас так легко змусити піти проти своєї професійної совісті?

 

4 травня 2006р.                     І.Р.Вихованець, член-кореспондент НАН України

 

 

Додаток 1.

 

Типові помилки в «Інтегрованій лексикографічній системі» (версія 1.05)

 

1. Слова-покручі в реєстрі:

 вищестоящий, понятійний, оціночний, виставочний, посадочний, відпочиваючий. виступаючий, потопаючий, розливочний, від внутріатомний до внутрічерепний, від обезбарвити до обезчещувати, емоціональний, офіціальний, натощак, буряковод, полеводство, полевод, лапша, цвітастий, освіжаючий, миючий, завідуючий, значимий, замісник, заложник, трьохлінійний, трьохпудовий тощо.

 

2. Помилки у відмінкових формах іменників:

 кличний відмінок: вихованцю замість вихованче, Вихованцю, Вихованець замість Вихованцю; гороху замість гороше (від горох), порогу замість пороже (від поріг), Гаврило, Данило замість Гавриле, Даниле, переможцю замість переможче та багато інших.

 

3. Помилки в наголошенні слів:

 товáриші, товáришів, товáришам і т.д. замість товаришí, товаришíв, товаришáм; дирéктори, дирéкторів, дирéкторам замість директор╓, директорíв, директорáм; áвтори, áвторів, áвторам і т.ін. замість авторú, авторíв, авторáм; д╗дьки, д╗дьків, д╗дькам і т.д. замість дядьк╓, дядьк╔в, дядькáм; у формі називного відмінка множини від слова овес подано вівсá замість вíвса тощо.

 

4. Помилки в транскрипції:

 у системі транскрибування відсутнє розрізнення приголосного [j] і нескладового голосного [ĭ] :

 

йíсти^е замість [jíсти],

 

соловйíни^ей замість [солоўjíниĭ] або [солоўjíні^иĭ].

 

 Останній приклад демонструє ще одну грубу помилку в транскрибуванні прикметників – неправильний запис вимови закінчення прикметників. І ці помилки стосуються понад 60 000 (!!!) випадків.

 

5. Пропущені форми слів:

 а) наявність лише простої форми майбутнього часу для дієслів недоконаного виду: читатиму, читатимеш і т.д. і відсутність форми складеної буду читати, будеш читати і т.д.;

 б) місцевий відмінок: для слова сир подано лише на/у сирі, а можливі також форми по сиру, на/у сирові; для слова ланцюг подано лише на/у ланцюзі, а можлива також форма по/на ланцюгу та ін.

 

Додаток 2.

Стиль ведення наукової дискусії 

 

 

¹ Сухий залишок отримують випаруванням.

 

 

 

Додаток 3.

 

Сторінки з книги «Корпусна лінгвістика» (К.:Довіра, 2005)

 

 

 

Додаток 4.

 

Плагіат