Вісник НАН України, 2006, № 11

 В. ПАЩЕНКО

 ПРО НЕТОЧНОСТІ ПРИРОДНИЧОЇ НАУКОВОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ

 © ПАЩЕНКО Володимир Михайлович. Доктор географічних наук. Головний науковий співробітник Інституту географії НАН України (Київ). 2006.

 Науці завжди властиві певні суперечності між розвитком наукового знання і його понятійним забезпеченням, між змістовним наповненням понять і не відповідними йому термінами професійного сленгу. Наукознавчі обґрунтування розкривають закономірні відмінності між об’єктними, предметними й суб’єктними поняттями і термінами, вказують шляхи вдосконалення наукової мови. Автор досліджує проблему професійного жаргону вчених, аналізуючи приклади найпоширеніших сленгових штампів зі сфери природничих дисциплін.

Історія науки безліч разів фіксувала існування і поновлення кількох усталених суперечностей, якими супроводжується розвиток знань. Зокрема, це суперечності між змістом наукового знання, що постійно розвивається, і його понятійним забезпеченням, яке відстає від розвитку змісту; між змістовним наповненням понять та інерційнішими у змінах термінами, що не завжди відповідають поняттям. Такі неузгодженості час відчасу знімаються завдяки зусиллям науковців, котрі прагнуть передати науковий змісткоректно, грамотно і точно. Такими небайдужими до проблем наукової мови та борцямиза її оновлення і збагачення були філософи Г. Лейбніц і К. Гельвецій, хімік А. Лавуазьє, математик А. Пуанкаре.

Відомий і спротив тих, хто неодмінно залишався прихильником усталеного, звичного в науці. Хоча консервативність такогоштибу якраз найбільше суперечить і заважаєголовному покликанню наукових досліджень — генеруванню нових достовірнихзнань, розвиткові дослідницьких ідей і продуктивному поступу науки в її суспільнихутіленнях.

Певні вади наукової мови завжди формувалися і формуються тепер як некваліфіковані спеціальні вислови фахівців, їхні особливі професійні сленги, жаргони. Жаргонні вислови досить поширені, в Україні вони трапляються навіть у державних документах. Це упізнавані фахівцями, але не всім зрозумілі мовні штампи, які нібито описують реалії буття. Насправді ж, якщо вдуматись узміст жаргонних висловлювань, — це хибні псевдонаукові формулювання, несприйнятнідля сторонніх через свою нелогічність.

Окремі сленгові штампи культивують закордоном. Наприклад, запозиченим є вислівbiological dіversity — «біологічне» різноманіття, яке насправді є біотичним: це різноманіття біоти у природі. А біологічним може бутирізноманіття наукових фактів, думок, теорійу науковому дослідженні. З неякісними — невдумливими, буквальними перекладами текстів міжнародних конвенцій — невдало означене «біологічне різноманіття» потрапило в Україну, його некритично приймають іпоширюють, насамперед чиновники природоохоронного відомства.

Жаргонні вислови запроваджують і поширюють фахівці найрізноманітніших спрямувань. Від газетярів пішла в обіг «погана екологія» — вислів, зміст якого — незадовільні екостани навколишнього середовища. На совісті українських урядовців та невибагливих законотворців вислів «екологічна мережа», який уже ввійшов до низки державних документів. Та мережа насправді має бути мережею природоохоронних об’єктів і тому лише екомережею, а не чимось науковим із логосом у другому корені, як це прочитується в означенні «екологічна». До слова, англомовний відповідник цього словосполучення бездоганний, науково коректний:econet.

Найпоширеніші приклади професійних жаргонів — міждисциплінарні. Це гасла такзваного сталого розвитку, що їх найбільше декларують і підтримують політики й журналісти, а науковці — невдумливо обґрунтовують, мало заглиблюючись у сутність декларованого. Це також буквальна «погана екологія» — некваліфіковані геоекологічні знання,подані екологічним жаргоном як науково неякісний виклад фахівцями знань про нашедовкілля. Жаргон геоекологічного змістувживають на всіх рівнях українського суспільства, від урядового до місцевого шкільного та осібного. У географії та геології жаргон — це найчастіше нічим не виправдані називання іменами своїх наук різноманітних досліджуваних сутностей навколишнього світу: «геологічні» тіла, процеси та будова;«географічні» ландшафти, райони, процеси,аж до географічних середовища та оболонки.

Найпоширеніші понятійно-термінологічні набутки природознавства і, зокрема, наук проЗемлю, які потребують виправлень і корекції, склалися по-різному. Витоки частини з них простежуються ще з ХІХ ст. Є поміж них і пізніші, з минулого століття.

Видатний американський геолог і геоморфолог Вільям Морріс Девіс назвав відкритийним закон (цикл) розвитку рельєфу поверхніЗемлі географічним циклом. Пізніше цей цикл був названий і геоморфологічним. Напевно, саме такі назви цього вчення, створеного намежі ХІХ–ХХ ст., підкреслювали і посилювали значення ідей В.М. Девіса, геолога заосвітою, для географічної науки. Значення було справді велике і мало в колах географів-науковців міжнародний резонанс.

Радянський учений академік Андрій Олександрович Григор’єв створив у 30-х роках минулого століття вчення про географічний (фізико-географічний) процес, а також запропонував термін географічна оболонка (1932 р.). Не виключено, що він орієнтувався на попередника, успішного у виборі подібних назв, В.М. Девіса. Схожі дефініції — географічні (ландшафтно-географічні) зони та географічний ландшафт — міцно закріпились у свідомості цілих поколінь вітчизняних природознавців, науковців і викладачів завдяки монографіям академіка Льва Семеновича Берга.

В усіх цих корифеїв природничої думкибув один спільний попередник — філософ Фрідріх Енгельс, іще успішніший у доборі суб’єктивних наукових назв на означення об’єктивних сутностей. І хоча в історії науки та філософії можна віднайти й інші творчі особистості з подібними, не вельми коректними понятійно-термінологічними набутками, проте визначально вплинути на розвиток наукових знань судилося небагатьом. Для цього потрібні були певні сприятливі умови.

У Радянському Союзі склалася чи не оптимальна кон’юнктура для підняття на ідеологічний щит ідей «Діалектики природи» Ф. Енгельса. З-поміж них — класифікаційне співвіднесення основних форм руху матерії з фундаментальними науками: механікою (фізикою), хімією, біологією. Форми руху матерії Ф. Енгельс назвав за науками, що їх вивчали, — їхніми іменами: фізична, хімічна, біологічна форми руху. На ті часи це виглядало переконливо і по-своєму довершено. Для представників інших дисциплін виникла спокуса обґрунтувати нові форми руху матерії і цим утвердити свої галузі пізнання у колі фундаментальних наук. Перед такою спокусою у другій половині ХХ ст. не встояли геологи і географи. Було опрацьовано ідеологічно витримані наукові положення про геологічну і географічну форми руху матерії. На 2005 р. до них додано щонайменше геоморфологічну форму руху.

В усіх згаданих випадках об’єктним природним сутностям надано не відповідні їм об’єктні означення, а означення предметні — як сутностям знаннєвим. Такий стан у наукових означеннях є інерційним, успадкованим відтоді, як у науці ще не розрізняли об’єкти (досліджувані сутності) і предмети дослідження (пізнавальні відображення об’єктів). Тоді, аж до 70-х років ХХ ст., їх вважали синонімами, і не були відомі критерії для відповідного розшарування різнорідних понять і термінів, які тепер трактують як похідні від об’єктів і, окремо, від предметів науки.

Не спиняючись на суті явищ, означених наведеними вище науковими поняттями, зауважимо: всі ті означення некоректні, бо походять від назв наук, які вивчають відповідні явища, а не від їхнього сутнісного змісту. Отже, означуваних сутностей вони ніякою мірою не передають, потрібного семантичного навантаження не мають, належної змістовної інформації не несуть. Вони є словами, але виконують роль упізнаваних знаків. Як відомо, знаковий рівень спілкування властивий вищим тваринам, а для людей як земних істот найвищої організації основним є все-таки словесно-змістовний рівень спілкування. Тому згадані змістовні поняття повинні мати належні термінологічні означення, у яких би прочитувався передаваний зміст.

Зокрема, замість словосполучень, виділених світлим курсивом, на думку автора, мали б бути такі чи подібні їм: пенепленний цикл розвитку рельєфу, ландшафтний процес, ландшафтна оболонка, ландшафтна або природна зона, природний чи антропогенно змінений ландшафт, геоматичні тіла і процеси, будова надр, геоматична і ландшафтна форми руху матерії. А знайти переконливий об’єктний відповідник незбагненній геоморфологічній формі руху матерії взагалі проблематично.

Основний зміст пропонованих наукових корекцій ґрунтується на наукознавчому розгляді змісту і функцій головних атрибутів природничих наук. Ними є:

• об’єкти: у науках про Землю це традиційно певні матеріальні земні реальності, зокрема у природничій географії — ландшафти і процеси в них; у геології — геоматичні утворення і процеси в надрах, у земній корі; у біологічних науках — жива речовина у всіх її формах і складових;

• предмети — це закономірності і властивостіоб’єктів, відображені у наукових знаннях;• суб’єкти — дослідники, а ще об’єктивні чисуб’єктивні сутності, в інтересах яких проводять дослідження;

• засоби пізнання — методологія і методи, які є оптимальними для вивчення сутності певних об’єктів і з’ясування їхніх предметних сторін.

Якщо прагнути досягнути найбільшої відповідності між змістом наукового поняття і його втіленням у терміні, то найдоречнішими виявляються наукознавчі аргументи. Це відповідає загальному дослідницькому положенню, відомому як друга теорема Геделя. Її зміст у контексті цього викладу можна передати так: щоб сягнути вичерпних наукових обґрунтувань, потрібно вийти за межі наукових знань, у яких здійснюється обґрунтування (тут — у наукознавство).

У природничих дисциплінах об’єктами безпосередніх досліджень є мега-, макро- і мікрореалії світобудови; у науках про Землю такі об’єкти — це земні реалії. Приклади уточнення означень об’єктних понять уже наведені (подані вище жирним курсивом). Самі означення можуть бути іншими, головне — об’єктними, а не предметними за своїм змістом.

Об’єктами біології нерідко називають біологічні явища природи, натомість більш коректне визначення — біотичні явища природи. Їх складають різні утворення і властивості живого (біоти), а не науки, що їх вивчає. Згадане вже біологічне різноманіття (насправді різноманіття біотичне) — це теж об’єктне терміносполучення. Біологічні ресурси природи слід називати біотичними ресурсами.

Найпоширеніше об’єктне поняття геологічного змісту, вживане представниками багатьох наук, — геологічна будова. Варіанти правильного формулювання — будова надр, будова земної кори (поверхневих шарів земної кори). Під геологічним розвитком території розуміють розвиток надр території (її геоматичний розвиток); мінеральні геологічні ресурси насправді є ресурсами надр; геологічні процеси — це геоматичні процеси; інженерно-геологічними є не властивості порід, а їхні наукові характеристики, натомість властивості — опірні; так само гідрогеологічними є описи надр, а відповідні їм властивості верств — гідрогеоматичні.

Особливо багато об’єктних термінів, які потребують виправлення, у географічних науках. До хибних означень понять географічного змісту, утворених за назвою науки, а не за сутністю означуваного, слід віднести такі: географічна оболонка — як зазначалося, треба ландшафтна оболонка; географічне положення, фізико-географічне положення — треба геопросторове положення; географічні пояси, географічні закономірності (Землі) — треба кліматичні (теплові) пояси, планетарні закономірності Землі; географічне середовище — треба навколишнє середовище, або ландшафтне середовище; географічний простір — треба геопростір (цей простір земний, а не науковий); географічні явища природи — треба земні, ландшафтні явища природи; геоморфологічна будова — треба будова рельєфу земної поверхні; геоморфологічні,гідрологічні процеси — треба процеси рельєфоутворення, формування стоку; палеогеографічні умови — треба умови давньої природи; несприятливі фізико-географічні процеси — треба несприятливі природні процеси.

В економічній і соціальній географії найпоширенішими хибними об’єктними означеннями є терміносполучення «суспільно-географічний комплекс» і «суспільно-географічний процес». Насправді суспільно-географічнимє наукове знання, предмет досліджень чи навчального розгляду. А реальні досліджувані комплекси і процеси можуть бути природними, територіальними, геопросторовими, економічними, суспільними, але не «географічними».

Реальну дійсність можна хіба що співвідносити з назвою науки, визначаючи загальну належність об’єктів до сфери певних досліджень. Усі розглянуті вище сутності справді є науковими об’єктами, а саме — об’єктами своїх наук.

Предметні наукові поняття і терміни — це знаннєві науково-пізнавальні сутності, які у пізнавальному відображенні є вторинними щодо сутностей об’єктних, котрі у науковому пізнанні — первинні. Предметні наукові поняття і терміни — похідні від об’єктних, вони мають своїми означеннями співвідноситись із назвами своїх наук. Прикладами жаргону тут можуть бути найпоширеніші некоректні предметні означення, вживані у природничій географії, наприклад ландшафтні та ґрунтові дослідження і карти, треба — ландшафтознавчі, ґрунтознавчі дослідження і карти, або дослідження та карти ландшафтів і ґрунтів.

Давно і невиправдано у пострадянськихкраїнах вживають ці та інші подібні некоректні поняття. Так, традиційним стало предметне терміносполучення ландшафтна конференція. Правильні формулювання — ландшафтознавча конференція, або конференція з ландшафтознавства.

Щодо науково некоректних формулювань суб’єктного змісту, які потребують виправлень і уточнень, то вони стосуються, насамперед, міждисциплінарних геоекологічних та будь-яких інших досліджень певних екосередовищ, які завжди проводять в інтересах конкретного екосуб’єкта. Вони повинні мати адекватне методологічне забезпечення і бути оцінювальними, щоб указувати на рівень відповідності між реальними та оптимальними станами досліджуваних об’єктів.

Найперша неточність — це означення таких досліджень як екологічних. Насправді екологія є наукою суто біологічною, а тут ідеться не про біологічні дослідження екологічного змісту, а про міждисциплінарний екологічний підхід у науках про Землю чи у будь-яких інших дисциплінах, тобто про геоекологічні дослідження людського довкілля, його екосередовищних (а не екологічних) станів. Англійською мовою вони позначаються як environmental investigations —типові дослідження навколишнього середовища, а ecology, ecologycal investigations в англомовних науковців — лише вузька галузь біологічних наук та її дослідницькі реалії. Ці англійські означення значно досконаліші від поширених терміносполучень, що вживаютьукраїнсько- та російськомовні дослідники.

Трапляються характерні неточності і в сутоекологічних і геоекологічних формулюваннях. Специфіка екології як біологічної дисципліни, а від неї — і міждисциплінарного екологічного підходу потребує обов’язкового уточнення: екологія (геоекологія) чого чи кого. Навіть ніби конкретизований геоекологічний вислів «екологія довкілля» теж потребує уточнення:про чиє довкілля ідеться. Вичерпно — екологія людського довкілля, наприклад.

Неправильні означення різносуб’єктного розкриття проблем екосередовищ сягнули змісту і назви новітнього довідкового видання «Екологічної енциклопедії», яка б мала називатись «Енциклопедія міждисциплінарної екології».

Переймаючись проблемами навколишнього середовища, його забрудненням і збереженням природних ресурсів, турбуються не про екологію, навіть не про екологічні стани, а про екостани людського довкілля та геоекологічні знання про них. Геоекологія — це саме та інтегративна галузь знань, до якої треба звертатись у тих випадках, коли фахівцями мають ставати географи та геологи, геофізики й геохіміки. Геоекологія є результатом взаємодії міждисциплінарного екологічного підходу зі знаннями наук про Землю. Тож і про політику держави слід говорити як про геоекологічну, а не екологічну: вона має полягати в оптимальній реалізації екоеволюційних складових підтримуваного розвитку в країні загалом.

Отже, необхідно розрізняти біологічну екологію (екологію біоти, яка може бути представлена і найдрібнішими особинами рослинного чи тваринного світу, і біосферою в цілому) та досить віддалену від біологічної екології геоекологію — міждисциплінарний напрям екологізованих знань із наук про Землю.

Ще одним прикладом хибної дефініції єпоняття «екологічна безпека». По-перше, возначенні «екологічна» зайвий другий корінь (похідний від логоса у значенні «вчення, наука»). Цю безпеку, як і взагалі будь-який стан у довкіллі, природі, слід означити як екобезпеку, безпечний екостан. Відомості ж про такі стани — цільові знання — справді можуть бути біологічними (екологічними, геоекологічними), як-от екологічна (геоекологічна) оцінка, характеристика, проблема. По-друге, не доцільно висловлюватися про абстрактну екобезпеку, бо екобезпека завжди маєсвого екосуб’єкта: від найдрібнішого представника біоти — мікроорганізму, лишайника, гриба, рослини чи тварини, їхніх угруповань (це може бути найнижчий топорівень: екобезпека мурашника у лісі) — до екобезпеки людини в її довкіллі (на локальному,регіональному чи глобальному рівні).

Вживання неправильних означень різнорідних сутностей знаходимо у багатьох наукових установах і виданнях. Зокрема, в офіційних публікаціях Української аграрної академії наук звичними є згадки про «екологічні умови вегетації», «біологічний азот бобових культур», «біологічну цінність корму», «фізіологічну потребу в білках» — це замість науково коректних висловів «екосередовищні умови», «біотичний азот», «поживна цінність», «життєва потреба». У виданнях Академії медичних наук України трапляються вислови на кшталт «фізіологічний розчин», «фармакологічна ефективність препарату», «кардіологічні хвороби», «антибактеріологічний захист», «біологічне очищення» — замість «фізіорозчин», «лікувальна ефективність», «серцеві хвороби», «антибактеріальнийзахист», «біотичне очищення».

Поширеним поняттям у науковому жаргоні є визначення «сталий розвиток». Поштовхом до формування цільових природничих таінших знань про нього стала конференція ООН з питань навколишнього середовища і розвитку, яка відбулась у Ріо-де-Жанейро в 1992 р. Ідеї сталого розвитку, теоретично недосить обґрунтовані, охопили своєю всепроникністю також більшість суспільно-економічних наук. Це сприяло появі нового інформаційного пласта в актуальній декларативній риториці середовище охоронного змісту. Прицьому неточним є сам вислів «сталий розвиток». За діалектикою, розвиток — це єдність еволюцій та революцій (у природі — катастроф). Еволюційний і революційний прогрес у науці й мистецтві — бажаний. Але усталення обох складових, із катастрофічною включно, у довкіллі й економіці — нонсенс. Тут потрібна лише прогресотворча еволюційна складова, екологічно безпечна — екоеволюція. Саме екоеволюційні складові розвитку, а неогульно декларований сталий розвиток, мають бути суспільно підтримуваними у середовищі життєдіяльності людини на Землі. Загальнонауковому обґрунтуванню цих положень присвячена монографія автора (Пащенко В.М. Екоеволюція від сталого розвитку // Супутник Київ. географ. щорічника. —Вип. 5. — Київ: КВ УГТ, 2005. — 112 с.).

Таким чином, наведені неточності наукової мови є змістовними, а не лише термінологічними, вони спотворюють понятійну канву наукового інформування, заважають правильному відображенню і сприйняттю змісту. Але лексичне багатство української мови, її виражальна гнучкість можуть забезпечити вичерпне і науково коректне відображення найтонших відтінків сутнісних відмінностей об’єктів дослідження, природнихі антропічних. Україна володіє достатнім інтелектуальним потенціалом і необхідними наукознавчими, загальнонауковими й конкретно-науковими напрацюваннями, щоб, якколись упродовж віків, знову стати взірцем уже наукової грамотності у Європі та всьому світі. Грамотність і просвітництво українців закорінені у глибоких історичних традиціях, що сягають середньовічних європейських академій і духовних шкіл — Острозької, Києво-Могилянської, Лаврської та інших. Їхні випускники були донорами просвіти у Московській державі та Російській імперії. Сьогодення дарує нам реальну нагоду підтримати і по-новому розвинути багатовікову просвітницьку традицію України. Це можливість реалізувати вітчизняні інтелектуальні ресурси, утверджуючи і пропагуючи достовірне і точне наукове знання, зокрема природниче.

Потрібні належні зміни негативної офіційної мовної практики в державних структурах України, її наукових установах та освітніх закладах, видавництвах наукової, навчальної, педагогічної літератури, засобах масової інформації. Тепер триває підготовка і видання томів «Нової Енциклопедії України», готується до видання «Національний атлас України». Необхідно, щоб ці найпрестижніші видання держави максимально уникли зазначених тут змістовних неточностей, а вже підготовлені галузеві видання, як, приміром, «Екологічна енциклопедія», позбулися їх хоча б у перевиданнях. Ідеться про типові помилки і спотворення змісту. Вони з’ясовані, відомості про них систематизовано, і для їх недопущення чи усунення потрібна лише добра воля відповідальних осіб.