Ісляндська (íslenska) належить до північногерманської гілки германських мов індо-европейської мовної сім’ї (найближчий родич фарерської, західних діялектів норвезької, нащадок західних діялектів староскандинавської). Загалом близько 320000 мовців. Регуляторний орган – Інститут з вивчення ісляндської мови Арні Маґнусона (Árni Magnússon Institute for Icelandic Studies).  

У той час як більшість західноевропейських мов значно скоротили рівень словозмін, зокрема, стосовно відмінювання іменників, ісляндська зберігає словозмінну граматику, порівняну з латинською або, тісніше, староскандинавською і староанглійською.

За сучаснішим аналізом, північногерманські мови діляться на острівні й континетальні скандинавські мови, норвезьку групують з данською та шведською мовами, що базується на взаємозрозумілості (mutual intelligibility), крім того, норвезька була під сильним впливом східних скандинавських (зокрема данської), протягом останнього тисячоліття, значно розходиться з фарерською та ісляндською.

Фінансований державою Інститут з вивчення ісляндської мови Арні Маґнусона є центром збереження середньовічних ісляндских рукописів і вивчення мови та літератури. Ісляндська мовна рада, що складається з представників університетів, мистецтва, журналістів, учителів, і міністерство культури, науки та освіти, консультують владу з мовної політики. Фонд ісляндської мови підтримує заходи, спрямовані на сприяння ісляндській мові.

Ісландська мова практично без діялектів.

Перші літературні пам'ятки засвідчені з кінця XI сторіччя. Це так звані саги (саґи) – епічні сказання про давніх героїв, богів, вікінгів та королів. У XVI столітті ісляндською мовою друкують перші книги. Сучасна ортографія дуже близька до давньоісляндської. Взагалі особливість сучасної ісляндської мови полягає в тому, що вона дуже мало змінилася з тих часів, коли її мовці – норвезькі вікінги – вперше ступили на землю острова Ісляндія та заснували тут свої поселення. Законсервованість давньої мови – наслідок того, що протягом кількох століть Ісляндія була ізольована від зовнішнього світу та його впливу. Тому сучасний ісляндець може без жодних труднощів читати та розуміти давні саги, що були написані в XIXII століттях.

Найдавніші збережені тексти ісляндською написано близько 1100 року. Найвідоміші з них, написані в Ісляндії (XII ст.), без сумніву ісляндські саги (зазвичай це опис життя однієї людини (цілої сім’ї) протягом багатьох років з детальним описом найважливіших подій), історичні праці Снорі Стурлусона (Snorri Sturluson) і Еди (Eddas) (поетична і прозова). Мова епохи саг називається староісляндською (західний діялект староскандинавської, спільної скандинавської мови епохи вікінгів).

Данське керування Ісляндією з 1380 по 1918 рік мало незначний вплив на еволюцію ісляндської. Хоча ісляндську вважають архаїчнішою, ніж інші живі германські мови, важливі зміни все ж відбулися. Вимова наприклад, змінилася від 12 до 16-го століття, особливо голосних.

Письмова ісляндська, таким чином, порівняно мало змінилася після 13-го століття. Як результат цього, а також через подібність між сучасними і древніми граматиками, сучасні мовці все ще можуть зрозуміти більш-менш оригінали саг і Ед, написаних приблизно вісім сотень років тому. Цю здатність іноді дещо завищують самі ісляндці, більшість з яких реально саги читають в оновленій сучасній ортографії та з примітками. Але також багато хто з ісляндців можуть зрозуміти оригінальні рукописи, до того ж докладаючи мало зусиль.

Коли ісляндці прийняли християнство (XI ст.), то більшість нових слів були взяті з інших скандинавських мов, наприклад kirkja (церква), biskup (єпископ). Інші мови також вплинули на ісляндську: французька, наприклад, дала багато слів, пов'язаних з судом, слова зі сфери торгівлі та комерції були запозичені з нижньонімецької тощо. У кінці XVIII століття, мовний пуризм став відчутним в Ісляндії, а від початку XIX століття – став мовною політикою країни. На сьогодні це загальна практика створювати нові складні слова з ісляндських похідних.

Ісляндські імена відрізняються від більшості систем західних прізвищ наявністю патронімів чи навіть іноді матронімів (прізвищ, утворюваних від імені батька, матері), що вказують на безпосередніх батька (чи матір) дитини, а не історичну сімейну лінію. Відповідно, більшість ісляндців (а також іноземців, які останніми роками отримали ісляндське громадянство) мають тільки ім’я і по-батькові.

[В звертанні чи згадуванні будь-якої особи вказується тільки її ім’я. По-батькові – слово, що складається з імені батька в родовому відмінку і слів -son (син) (для чоловіків) або -dóttir (дочка) (для жінок): Leifur Eiriksson, Helga Haraldsdottir. (Деколи (але дуже рідко) додаються ще по-батькові другого порядку (по-дідові)). Прізвища мають дуже невелика кількість ісляндців (багато хто вважають їх не притаманними ісляндському духові). Ті, що мають прізвища, часто вставляють між ним і іменнем по-батькові в скороченій формі. При вступі у шлюб імена не змінюються, за винятком, коли дружина бере прізвище чоловіка (якщо він його має). Деколи замість патроніма використовується матронім: Гельґусон (син Гельґи), Гельґудотір (дочка Гельґи). Частина ісляндців тепер бере справжні прізвища (часто їх утворюють від назви місцевості)].

Ісляндці, на відміну від інших скандинавів, загалом продовжили використовувати свою традиційну систему імен, яку раніше використовували в усій Скандинавії.

У ході XVIII ст. розпочався рух письменників та інших освічених людей в країні, щоб очистити мову від чужих слів, наскільки це можливо, створити нову лексику і адаптувати ісляндську мову до розвитку нових концепцій, не вдаючись до запозичених неологізмів, як в багатьох інших мовах. Багато старих слів, які вийшли з ужитку, були введені повторно але з урахуванням нових смислів у сучасній мові, а також були створені неологізми зі староісляндських коренів. Наприклад, слово rafmagn («електрика»), буквально означає «бурштинова сила (живлення)» від грецького «ήλεκτρον» («бурштин»), аналогічно слово sími («телефон») спочатку означало «шнур, дріт» і tölva («комп'ютер») поєднує tala («цифра, число») і völva («провидиця»).

Мета мовного пуризму в ісляндській полягає в тому, щоб замінити запозичення через створення нових слів з староісляндських і старонорвезьких (староскандинавських) коренів і запобігти новим запозиченням. І в своєму прагненні відродити мову золотого віку ісляндської літератури ісляндці є послідовними. Ці зусилля, від початку XIX століття (зародження ісляндського національного руху) були спрямовані на заміну старих запозичених слів, зокрема з данської, і тривають досі, спрямовуючись на англійські слова. Вони широко підтримувані в Ісляндії і є панівною мовною ідеологією. Її повністю підтримує ісляндський уряд через Інститут вивчення ісляндської мови Арні Маґнусона, Раду ісляндської мови, Ісляндський мовний фонд і День ісляндської мови. Основне спрямування мовного пуризму в Ісляндії полягає в тому, щоб зберегти структуру мови і розвивати свій словниковий запас, щоб такою мовою можна було користуватися, говорячи на будь-яку тему. Ісляндці розробили нові слова у всіх галузях, щоб мова залишалася сучасною.

Перші заходи щодо ісляндської простежуються до середини 12 століття з «Першим граматичним трактатом» («Fyrsta málfræðiritgerðin»), який взяв на себе розроблення абетки для мови та запропонував окремі (нелатинські) букви для відмінних ісляндських фонем. Вона була, таким чином, спробою дати молодому ісляндському поколінню свою власну мову. Крім того, суттєвим було рано започаткована власна ісляндська історіографія, ідучи від Арі Торгільсонової (Арі Þorgilsson) «Книги про ісляндців» («Íslendingabók») через «Книгу про заселення землі» («Landnámabók») до Снорі Стурлусонового «Кругу Земного» («Heimskringla»).

До 1300 року, після визнання верховної влади норвезьких королів (1262 р.), ісляндська розвинула низку характеристик, відмінних від діялектів норвезьких районів, звідки багато століть тому емігрували в Ісляндію.

До 16-му столітті мова була настільки відмінною від інших мов, на яких говорять в скандинавських країнах, що ісляндці придумали термін íslenska для позначення своєї рідної мови. Серйозні зусилля для збереження відмінностей ісляндської від розкладового впливу чужих слів, особливо з боку данських і німецьких купців, які домінували в ісляндській торгівлі, почалися на початку сімнадцятого століття завдяки Арнґімюру Йонсону (Arngrímur Йонсон).

Першим справжнім призвідником ісляндського мовного пуризму (hreintungustefna), був Еґерт Олафсон (Eggert Ólafsson) (1726 – 1768). Між 1752 і 1757 роками він супроводжував свого друга в експедиції через Ісляндію. У своєму повідомленні він точно описав жалюгідний стан ісляндської мови. Це надихнуло його написати поему «Sótt ог dauða íslenskunnar», в якій він представляє свою рідну мову як жінку, що смертельно хвора через інфікування занадто багатьма барбаризмами. Вона посилає своїх дітей шукати гарну і чисту ісляндську, яка може вилікувати її, але чисту мову ніде вони не знайдуть, і вона помирає. Наприкінці поеми він закликає своїх краян захистити свою мову і нагадує їм велику повагу, яку ісляндська має за кордоном, і наскільки добре її зберегли предки.

Еґерт Олафсон було добре обізаний зі староісляндською літературою, і це було помітно з його писань. Цей інтерес до старої мови привів його до контакту з іншими ісляндськими студентами у Копенгаґені, де він приєднався до таємного товариства названого «Сакір» (1720 – 1772). Це стало початком використання староісляндської як ключової особливості ісляндського національного пробудження. Еґерт написав перший ортографічний словник (Réttritabók Eggerts Ólafssonar), в якому він запропонував ортографічні та фонетичні правила. Вплив цієї книги був значним і Олаф Олавіус (Ólafur Olavius), в перших друкованих працях ісляндської керувався значною мірою цими правилами.

Через одинадцять років після смерті Еґерта, Íslenska lærdómslistafélag (Icelandic Art-Learning Society) було засноване в Копенгаґені на чолі з Йоном Ейріксоном (Jón Eiríksson), адміністративним директором данського міністерства фінансів. Товариство публікує щорічні праці з 1781 по 1796 рік, в якому розглядають практичні питання, як торгівля і бізнес, але й з різні наукові теми. В результаті появилася нова ісляндська термінологія, яка була підготовлена з чисто ісляндського лексичного запасу.

У Данії піднесення романтизму принесло з собою велику зацікавленість норвезькою мітологією. Це відкрило очі ісляндцям у зв'язку з їхнім культурним значенням і підвищило впевненість в своїх силах. Данський мовознавець Расмус Раск

[Rasmus Rask (1787 – 1832 –  данський мовознавець і орієнталіст, один з основоположників індоевропеїстики, порівняльно-історичного мовознавства. Написав «Керівництво до ісляндської або давньопівнічної мови» («Véjledning til del Islandske eller gamie Nordiske Sprog» (1811). Написав видатну працю про походження давньопівнічної або ісляндської мови («Unders ögelse om det gamle Nordiske eller Islandske Sprogs Oprindelse» (1818), її перша частина є першою спробою методології порівняльної граматики; друга доводить її близьке споріднення з іншими «ґотськими» (тобто германськими) мовами; третя частина присвячена доведенню його споріднення з іншими европейськими мовами]

вивчив ісляндську в своїй юності, і вона стала його улюбленою мовою. Він склав першу справжню ісляндську граматику, що, порівняно з попередніми спробами, було великим поступом. Він відмовився визнати різницю між старою і сучасною ісляндською і боявся, що занадто велика різниця між двома зменшить інтерес до землі і її культури. Таке ставлення привело до ще більшого зростання тенденції до мовної архаїзації. На пропозицію Раска створено Ісляндське літературне товариство (Hið íslenska bókmenntafélagið). Його метою було «збереження ісляндської мови та літератури, а разом з тим культури і честі країни». Була опублікована «Almenn jarðarfræða вимірювальне landaskipun eður geographia» (18211827), яка містить багато нової істинно ісляндської термінології. Це дало можливість продемонструвати обґрунтованість Раскового бачення, що ісляндська мова була вищою за більшість мов, «нескінченним потенціялом творення неологізмів».

У ході XIX століття рух мовного пуризму нерозривно пов'язаний з журналом ««Фйольнір»» («Fjölnir») (виходив з 1835 до 1839 і від 1844 до 1847). Журнал публікували в Копенгаґені чотири молоді ісляндці: Конрад Ґісласон (Konráð Gíslason), Йоунас Гальґрімсон (Jonas Hallgrímsson), Бринйоульф Пйотурсон (Brynjólfur Péturson) і Тоумас Саймундсон (Tómas Sæmundsson).

Найзначнішим з чотирьох був Йоунас Гальґрімсон, один з найвідоміших ісляндських поетів, який також перекладав Гайне і Ойсіна (Осіана). Його переклад підручника з астрономії (Stjörnufræði, 1842) став взірцем для подальших перекладів наукової літератури. Багато з неологізмів, які він придумав, стали невіддільною частиною сучасної ісляндської термінології: aðdráttarafl (гравітація), hitabelti (тропіки), sjónauki (телескоп), samhliða (паралельно). Конрад Ґісласон (1808 – 1891), професор староскандинавської мови в Копенгаґенському університеті, опублікував перший дансько-ісляндський словник (1851).

Зі здобуттям незалежності в 1918 році почалося державне регулювання в питаннях мови. Спочатку основну увагу було приділено ортографії, а також регулюванню мовних питаннях, що неухильно зростало і стало формалізованішим. На початку XX століття звичайні мовці також почали робити свій внесок у збереження мови. Наприклад, 1918 року асоціація інженерів (Verkfræðingafélagið) почала систематично підходити до неологізмів. У 1951 році Словниковий комітет Ісляндського університету (Orðabókarnefnd Háskólans) почав публікацію списків нових слів.

У 1965 році Міністерство освіти, науки і культури (Menntamálráðuneytið), створило Комітет ісляндської мови (Íslenzk málnefnd), щоб «спрямовувати державні установи та широку громадськість у питаннях мови на науковій основі». Спочатку група складалася з 3 чоловік, з 1980 року – з 5, але цього було замало для виконання поставленого завдання. Для виправлення цієї ситуації в 1984 році альтінґ (парламент (вперше, до речі скликаний ще 930 року)) прийняв закон, в якому установив членство (п'ять чоловік) і створив постійний секретаріат, Íslensk málstöð (Інститут ісляндської мови). Рада була розширена до п'ятнадцяти членів в 1990 році, яка складається з представників різних шарів суспільства. Слід зазначити, що ні Конституція, ні будь-який окремий акт альтіну не визначає ісляндську офіційною мовою країни.

Інститут сьогодні очолює Арі Пауль Крістінсон (Ari Páll Kristinsson) і має лише чотирьох службовців, які дають консультації з питань мови та використання державною владою і службою радіомовлення (Ríkisútvarpið), і відповідають на питання від населення загалом. У вересні 2006 року інститут був об'єднаний з  Інститутом вивчення ісляндської мови Арні Маґнусона.

Організації та окремі люди, фахівці у багатьох галузях, разом з Інститутом ісляндської мови пропонують і використовують нову технічну лексику, що різнобічно розвиває  ісляндську лексику загалом. При спробах ввести слова для нових або сучасних концепцій, спільним є відродження старих слів, що вийшли з ужитку, які мають таке ж значення, або з того ж семантичного поля. Крім того, нові складні слова можуть бути сформовані зі старих слів, наприклад, veðurfræði (метеорологія) – veður «погода», і fræði «наука». Складних слів дуже багато в ісляндській мові. Така система легко робить нові слова відповідними чинним ісляндським граматичним правилам. В останні роки уряд заохочує інтерес до технологій та зусилля, щоб підготувати ісляндські відповідники в галузі програмного забезпечення та іншого комп'ютерного інтерфейсу.

Попри великі зусилля щодо мовного очищення, запозичення ще потрапляють в мову. Деякі з цих запозичень були адаптовані і перетворенні відповідно до ісляндських граматичних правил. Наприклад, слово «bíll» («автомобіль») походить від слова «automobile»  через данський скорочений варіянт «bil». Аналогічно, ісляндське слово «tækni», що означає «технологія, техніка», випливає з «tæki», що означає «інструмент», в поєднанні з суфіксом -ni, але, по суті, фоносемантичий відповідник данському (або міжнародному) «teknik» тощо.

Мовна очищення не означає обмеження або нехтування вивченням іноземних мов, зокрема, вивчення в школах англійської і данської є обов’язковим. Учням гімназій зазвичай потрібно вибрати для вивчення також третю іноземну мову.