Основою філіпінської національної мови є таґальська, якою говорять в Манілі і найближчих районах. Вона належить до індонезійської гілки австронезійської сім’ї мов. Слово «таґалоґ» похідне від «taga-ilog» («taga» – префікс належності до якої-небудь місцевості, «ilog» –  «річка») – «хто живе біля річки». На сьогодні нема писемних зразків таґальської мови доеспанського періоду. Перша книга, опублікована таґальською мовою, «Християнське учення» (Doctrina Cristiana) 1593 р. (у двох варіянтах –  латиницею і давнім таґальським складовим письмом). Потім були граматики і словники еспанських священиків: «Словник таґальської мови» Педро де Сан Буенавентура («Vocabulario de Lengua Tagala» Pedro de San Buenaventura, 1613 р.), «Словник таґальської мови» і «Мистецтво таґальської мови і підручник таґальської для відправлення святих таїнств» («Vocabulario de la lengua tagala» (1835) і «Arte de la lengua tagala y manual tagalog para la administracion de los Santos Sacramentos», 1850).

Наприкінці еспанського колоніяльного періоду (1565 – 1898) було прийнято першу філіпінську конституцію (01.11.1897), в якій проголошено: «Таґальська мова має бути офіційною мовою Республіки» (ст. 7: Офіційна мова). З 1898 по 1946 тривав американский період філіпінської історії

[офіційно філіпінсько-американська війна закінчилася 1901 р. 07.04.1900 р. президент США Вільям Мак-Кінлі в директивному листі розпорядився, щоб англійська була мовою викладання на всіх рівнях державної системи освіти].

Спочатку Філіпінські острови були залежною територією США, а 1935 р. отримали статус автономії в рамках США. Конституція автономної «Співдружності Філіпін»

[1934 року ухвалено «Акт про незалежність Філіпін», за яким, незалежність мала бути надана через 10 років, а автономія – запроваджена негайно: створення органів законодавчої і виконавчої влади (зокрема армії), підконтрольних президенту США через американського верховного комісара]

1935 р. визначила (ст. 14, розділ 3): «Конгрес повинен вжити заходів для розроблення і прийняття єдиної національної мови на основі однієї з наявних рідних мов. Доти, поки інше не встановить закон, англійська і еспанська мови залишатимуться офіційними мовами». 

1936 року заснований Національний мовний інститут (Surian ng Wikang Pambansa), до складу якого входили 7 чоловік – представників різних регіонів, зайнявся пошуком єдиної національної мови країни. 13.11.1936 інститут відібрав таґальську як основу національної мови, виходячи з таких чинників: таґальська одна з найпоширеніших (нею спілкувалося чверть філіпінського населення) і найзрозуміліша в усіх районах Філіпін (в силу статусу лінгва франка); не розділена на діялекти; її літературна традиція найбагатша і вона найрозвиненіша з усіх філіпінських мов; завжди була мовою столиці Маніли (до і за еспанців, і за американців); була мовою Філіпінської революції (1896 – 1898; збройного конфлікту на Філіпінах між еспанською колоніяльною владою і повстанцями, в результаті чого Філіпіни стали незалежною республікою) і Катіпунана (Katipunan – патріотична антиеспанська організація на Філіпінах в 1892 – 97, яка очолила революційний рух). (Пізніше себуанці під керівництвом Пауліно Ґуласа запропонували розглянути себуано як альтернативу таґалоґу в ролі державної мови, оскільки на себуано говорило тоді більше людей (на сьогодні таґалоґ рідна для ~ 28%, себуано – для 25% населення країни).

30.12.1937 перший філіпінський президент Мануель Луїс Кесон (обраний 1935 р.), проголосив відбір таґальської мови, яка використовуватиметься як основа для розвитку і впровадження національної мови Філіпін, але при цьому конкретно не встановлювали її як таґальську (через протести представників з інших частин країни, де нею не говорили), лише заявляли, що національна мова, прийнятна для всього населення (і яка в ідеалі містила б елементи різних мов з усієї території острова), – ціль на майбутнє. 1939 року Кесон перейменував пропоновану мову на «Wikang Pambansa» («національна мова»).

18.06.1938 створено Інститут національної мови (а Національний мовний інститут пізніше припинив взагалі свою роботу). Ціллю нового інституту стало опублікування словника і збірки граматичних правил впродовж 2 років. Сесіліо Лопес (Cecilio Lopez) склав таґальсько-англійський словник. Автором книги з граматики «Balarila ng Wikang Pambansa» став Лопе Сантос (Lope K. Santos). До другої половини 20-го ст. таґальська писемність мала числені варіяції, основані на правилах еспанської ортографії. Коли таґальська стала по суті національною мовою Сантос створив нову абетку з 20 букв (A B K D E G H I L M N Ng O P R S T U W Y).

1939 року міністр з питань освіти видав наказ як і раніше використовувати англійську як засіб навчання, але учителям початкових класів дозволено викоритовувати місцеві мови як додаткові засоби навчання. З 1940 – 41 навчального року в усіх державних і приватних навчальних закладах країни почалося обов’язкове викладання таґальської мови. В школах – з другого року навчання, у вишах – з четвертого курсу.

Під час японської окупації Філіпін (1941 – 45) викладання таґальської було підтримане, вона стала предметом в початкових і середніх навчальних закладах, а також в освіті і гуманітарних науках.

За філіпінською конституцією 1943 р. (ст. 9, розділ 2): «Уряд повинен вжити заходів для розвитку і поширення таґальської як національної мови». 04.07.1946 р. проголошено незалежність Філіпін, яку офіційно надали США. Після цього національну мову стали повсюдно вживати (нарівні з англійською та еспанською). Завдяки президентові Ф.Маркосу і його мрії про «нове суспільство», націоналістичні науковці зосередили свої зусилля на розвитку національної мови – піліпіно, під якою в той час в дійсності розуміли таґальську. Ініціятор руху пуристів Лакуеста виступав (з 1950-х) проти мови, в яку, крім філіпінських входили також еспанські й англійські терміни, за очищення національної мови, закликав назвати мову «піліпіно» а не «філіпіно», оскільки в таґальській мові нема звука «ф», прийняти граматику і ортографію таґальської мови. 1959 року Міністерство освіти ввело новий термін для позначення національної мови – піліпіно, щоб надати їй національну, а не етнічну ознаку і відповідне значення. Зміна назви, однак, не привела до схвалення серед нетаґальців, особливо себуаномовних.

До початку роботи над новою конституцією на початку 1970-х років, понад половина філіпінців спілкувалися таґальською регулярно. 1971 року мовне питання постало знову, було вироблене компромісне рішення щодо «універсального» підходу до національної мови, яка називатиметься не «піліпіно», а «філіпіно». Конституція 1973 року визначила основану на таґальській мову «піліпіно», разом з англійською, «офіційною» і проводить різницю між «піліпіно» і «філіпіно» (Ст. 15): «(2) Національні збори повинні вжити заходів для розроблення і офіційного прийняття єдиної національної мови, яка буде відома як філіпіно. (3) Доти, поки інше не встановить закон, англійська мова і піліпіно повинні бути офіційними мовами». Отже, філіпіно ще потрібно було розробити і прийняти як «єдину (спільну) національну мову» (як результат злиття різних філіпінських мов). Крім того, президентським указом, еспанській продовжено «бути законною офіційною мовою на Філіпінах доти, поки важливі документи стосовно державних справ будуть еспанською, тобто не перекладені на піліпіно чи англійську».

1976 року в абетку додали букви C, Ch, F, J, Q, Rr, V, X, Z (для зручного запису запозичень з еспанської та англійської). Придумали численні нові слова, заведені для збагачення словарного запасу і заміни слів, які мали іноземне походження (з найвідомішого – «salumpuwit» («сидіння», в буквальному смислі – «що підтримує зад»), таґальські назви військовим чинам (використовуються досі) тощо. Такі зусилля для оріднення філіпінської національної мови, однак, були майже даремними, слова англійського і еспанського походження стали невіддільною частиною мови, використовуються як в буденному, так і інтелектуальному спілкуванні філіпінців.

Ця дійсність була відбита в конституції, ухваленій 1987 р., за президентства К.Акіно. Визначено національну мову, названу «філіпіно», основану на таґальській, з додатками з різних інших місцевих мов, підтверджено і сприйнято наявність і переваги від багатьох запозичених з англійської і еспанської слів. «Західні» букви, як f, j, c, x, z (відповідні звуки невідомі в корінних мовах до еспанців і американців) були заведені в офіційну філіпінську абетку.

В ст. 14, розділі 6, нема жодних згадувань про таґальську як основу для філіпіно: «Національна мова Філіпін – філіпіно. В міру розвитку, він має бути допрацьований і збагачений на основі наявних філіпінських та інших мов. За умов дотримання положень закону, і якщо Конгрес визнає прийнятним, уряд повинен вжити заходів, щоб ініціювати і підтримувати використання філіпіно як засобу офіційної комунікації і мови навчання в навчальній системі». В розділі 7 йдеться про те, що «Для комунікації і навчання офіційними мовами Філіпін є філіпіно і, доти, поки інше не встановить закон, англійська мова. Регіональні мови є допоміжними офіційними мовами в регіонах і мають служити тут допоміжними засобами навчання. Еспанська і арабська мови развиватимуться на добровільній і факультативній основі». Розділ 9: «Конгрес повинен створити комісію з національної мови у складі представників різних регіонів і спеціяльностей, яка має проводити, координувати і заохочувати дослідження в сфері розвивання, поширення і збереження філіпіно й інших мов».

1987 року абетку скоротили: A B C D E F G H I J K L M N Ñ Ng O P Q R S T U V W X Y Z (букви C, F, J, Ñ, Q, V, X і Z використовуються тільки у власних іменах і назвах, наукових і технічних і словах, властивих іншим філіпінським мовам).

За законом № 7104, ухваленим 14.08.1991 р., створено Комісію з мови філіпіно (Komisyon sa Wikang Filipino), підпорядковану безпосередньо президентові, якій доручено проводити, координувати і заохочувати дослідження в галузі  розроблення, поширення і збереження філіпіно та інших філіпінських мов. 13.05.1992 р. Комісія прийняла резолюцію, вказавши, що філіпіно є корінною писемною і усною мовою в Манілі та інших філіпінських містах і використовувалася як мова спілкування етнічних груп. Але як і в конституціях 1973 і 1987 років резолюція не ототожнює її категорично з таґальською. Філіпіно 02.09.2004 р. зареєструвала Міжнародна організація стандартизаці (ISO). Внесена в реєстр мов ISO 639-2 з кодом «fil».

В червні 2007 р. Рикардо Марія Ноласко, голова Комісія мови філіпіно, визнав, що філіпіно не що інше як таґальська синтаксисом і граматикою, без поки що граматичих елементів чи лексикону з інших філіпінських мов. Це йде врозріз зі спрямуванням закону № 7104 стосовно того, що необхідно, щоб національну мову розроблювали і збагачували лексиконом з інших діялектів і мов країни. Кріме того, в серпні 2007 р. Ноласко сказав детальніше про зв’язок між таґалоґом і філіпіно: «тагалоґ», «піліпіно» і «філіпіно» не є різними мовами, вони взаємозрозумілі різновиди, і, відповідно, належать до однієї мови. Філіпіно – різновид на якому говорять в Манілі та інших містах, де проживають різні етнічні групи. Це найпрестижніший варіянт таґальської і мова, яку використовують в національних масмедіях. «Філіпіно», «піліпіно» і «таґальська» мають однакові граматики, що теж говорить на користь того, що це одна мова.

На сьогодні мова філіпіно, і досі по суті таґальска мова (стандартизована версія), має лише незначні вкраплення лексики з інших мов, з бідною технічною і науковою термінологією (значною мірою спирається на запозичення з чужих мов, а часто і конструкти). Дуже часто на розгляд університетів залишено розвиток їхньої власної термінології, для кажної галузі, що приводить до браку однорідності (одноманітності) і широкого суспільного вживання. Мова асимілює терміни з різних джерел як національних, так і іноземних. Мови, що зробили найбільший внесок в таґальську – еспанська, англійська, китайська, японська, арабська, санскрит, старомалайська, тамільська.

Також політично коректніше позначення «філіпіно», а не таґальська, для філіпінської національної мови. Для філіпінців з інших частин країни, таґальська не є їхньою рідною мовою, вони вчаться говорити мовою філіпіно, оскільки її встановлено національною мовою і викладають в школі. Хоча досі іноземці переважно, називаючи філіпінську національну мову, віддають перевагу назві «таґальська».

Попри те, що слово «Filipino» є прийнятним у філіпіно (у філіпінській мові), більшість філіпінців по-давньому говорять піліпіно (Pilipino), коли йдеться про філіпінських людей, коли говорять мовою філіпіно/таґальською. Наприклад: «Ako ay Pilipino» («Я філіпінець»), що пояснюється передусім тим, що звук «p» простіше на філіпіно вимовляти, ніж звук «f». Самоназва цієї країни – Філіпіни (англ. Philippines) (тепер Республіка Філіпіни (англ. Republic of the Philippines), раніше ще Філіпінські острови (англ. Philippine Islands, еспан. Las Islas Filipinas чи просто La/Las Filipinas (еспанці назвали острови на честь еспанського короля Філіпа II), і Pilipinas – на філіпіно (таґальською).

В дійсності, навіть попри те, що букви c, f, j, x, z  тощо були офіційно внесені у філіпінську/філіпіно абетку, по-давньому існує переважна тенденція транслітерувати чужі слова в рідній вимовній формі. Як приклад: kompyuter, kwalipikasyon, okasyon, kendi, indibidwal, sipilis.

Філіпіно є основною мовою національного телебачення і радіо, державної освіти; газети, журнали майже цілком виходять англійською. Філіпіно разом з англійською є офіційною мовою і єдиною національною мовою. Англійська поширеніша в сфері врядування і бізнесу. На Філіпінах дуже поширені англо-таґальські мовні гібриди: таґліш (Taglish = Tagalog + English) і енґалоґ (Engalog = English + Tagalog). Граматика першого переважно таґальська, другого – англійська. Деякі філіпінці, а також еспанці, що живуть на Філіпінах, говорять на філіпінсько-еспанській креольській мові чабакано (есп. chabacano – «вульгарний», «грубий», «низкопробний»).

Таґальська сьогодні одна з понад 170 філіпінських мов, якими користуються в школах і бізнесі.