Академія дела Круска – установа, яка об'єднує науковців і фахівців з італійського мовознавства та філології. Академія почалася у «веселий спосіб» з засідання кола друзів-інтелектуалів, які вирішили створити невелику громаду або клуб для власних розваг (називали себе «brigata dei crusconi» – «бригада (товариство) з висівок») і спеціялізуватися на темі, яку вони гостро відчували: очищення тосканского діялекту та складання словника мови. Вони обрали назву, щоб дистанціюватися від жорсткої педантичності Флорентійської академії (Accademia Fiorentina), опонуючи якій вони організували «cruscate». Академію заснували у Флоренції 1582 року п’ятеро осіб, серед них Антоніо Франческо Ґраціні (Antonio Francesco Grazzini), широковідомий як Ласка (він був членом і згаданої вище першої Флорентійської академії, так званої Академії мокрих (Accademia degli Umidi), заснованої як полемічна відповідь на Падуанську академію гарячих (запалених) (Paduan Accademia degli Infiammati), і як її член прийняв кличку «пискар» (Il Lasca), порвавши з «мокрими», став співзасновником нової академії «висівок» (Accademia della Crusca), яка пізніше здобула гучну славу доглядача чистоти тосканської мови

[Тосканський діялект (мова) (dialetto (lingua) toscano) – італійський діялект, на якому говорять в регіоні Тоскана (центр – Флоренція). Найменше відійшов від латинської мови. Починаючи з Середньовіччя ліг в основу літературної італійської мови, завдяки створеним на ньому творам Аліґ’єрі, Петрарки, Бокачо. Після об’єднання Італії (1861; остаточне об’єднання – 1870 р.) літературна версія діялекту набула офіційного статусу (особливий вплив на формування сучасної італійської мови справив знаменитий письменник Алесандро Мандзоні). Хоча більшість італійців на той час літературною італійською не користувалися (за винятком лише декількох відсотків). Цих часів стосується вислів Масімо д’Азельо: «Італію ми вже створили, тепер нам треба створити італійців»].

і по сьогоднішній день вона залишається добре відомою своєю місією щодо підтримки «чистоти» справжньої італійської мови (Академія мокрих також сприяла флорентійській мові і письму, перекладала нею твори класиків (з греки і латини), зокрема, підтверджуючи цим статус сучасної їм мови рівний стародавнім мовам і одночасно усуваючи конечну потребу навчатися останнім, оскільки читачі тепер дістали доступ до основних текстів на рідній мові. Засновники іронічно називали себе «висівками», з наміром надати жартівливий тон своїм розмовам навсупереч ерудованим але безплідним дискусіям в Фіорентійській академії. До п’яти засновників приєднався в жовтні 1582 Леонардо Сальвіяті (Lionardo Salviati (академічне ім’я L'Infarinato – «виваляний в борошні», гуманіст, філолог, автор «Виступ на похвалу флорентійської мови» (1564)), що став основним в трансформації цілей Академії. Саме Сальвіяті надав новий сенс назві Crusca («висівки»), створюючи використання символіки, пов'язаної з розмелюванням і випіканням хліба, та надаючи Академії мету – «відділення борошна (хорошої мови) від висівок (поганої мови)» і розвиток ідеї, яку початково обстоював П’єтро Бембо

[Pietro Bembo (1470 – 1547) – гуманіст, кардинал, науковець, який зокрема, виступав і як теоретик щодо формування італійської мови, обстоюючи переваги тосканського діялекту, в якому бачив основу літературної італійської мови, закликав звертатися до мови Петрарки і Бокачо але був противником брати за основу живу сучасну мову Тоскани ],

а потім і сам Сальвіяті, мовної моделі, що основувалася на верховенстві флорентійскої простонародної мови, за зразком авторів 14-го століття. (Флорентійці відрізнялися від пуриста Бембо тим, що вони ввели до цієї привілейованої групи (Петрарки і Бокачо) і поета Данте Аліґ’єрі, який, зокрема, в своєму трактаті «De vulgari eloquentia» («Про народне красномовство», ~ 1306 р.) говорить про потребу відкриття народної італійської мови і використання її замість латини («грамоти»), про створення мови поетичної, але при цьому стверджує, що жоден діялект не підходить, щоб бути «vulgare illustre» (блискучою) – ідеальною мовою). Перше засідання Академії відбулося 26.01.1583, відкриття – 25.03.1589. 1590 року «борошносійка», приспособа використовувана для розділення борошна від лушпиння, була обрана за символ Академії, разом з девізом взятим з вірша Петрарки: «Il più bel fior ne coglie» (також вирішили, що всі предмети та інвентар в Академії повинні мати назви, пов'язані з зерном, висівками і хлібом; усі псевдоніми, девізи тощо також пов'язані з борошном або зерном).

Від 1590 року діяльність Академії почала зосереджуватися на підготуванні «Vocabolario» («Словника»): насамперед були розглянуті «Божественна комедія» Данте, «Декамерон» Бокачо, «Канцоньєре» Петрарки, такий вибір узгоджувався з цілями словникарів: утвердити і зберегти красу флорентійської мови 14 століття. Взято до уваги й пізніших авторів, зокрема Мак’явелі, самого Сальвіяті і нефлорентійських авторів (Бембо та ін.), за Сальвіяті, заплановано було зібрати «всі слова і манери мови, які ми виявили в найкращих творах, створених до 1400 року». 1612 року Академія опублікувала перше видання (1-томне) «Словника італійської мови» («Vocabolario della Crusca»), що викликало  великий інтерес і рівною мірою запальні суперечки стосовно критеріїв відбору слів. Він мав великий успіх в Европі, став одним з перших і найвідоміших словників мови, що послужив лексикографічним взірцем для подальших французьких, німецьких, еспанських та англійських словників, зокрема «Dictionnaire DE L'Академія Française» і С.Джонсона «A Dictionary of the English Language» (1775). Друге видання «Vocabolario» (1623) теж 1-томне і без великих змін, розширено коло авторів і творів. Суттєво більше (3-томне) і якісно зросле видання вийшло 1691 року (зокрема, додано технічні терміни). Словник вміщував велику кількість архаїзмів і латинізмів. 1773 року 3 академії (Crusca, Accademia Fiorentina і Accademia degli Apatisti) були об’єднані в одну установу під назвою «Accademia Fiorentina».

09.04.1809 Наполеон надав флорентійцям право на використання їхньої мови декретом: «…італійська мова може використовуватися в Тоскані поряд з французькою мовою в судах, в нотаріяльних актах і в приватних документах» і встановив щорічну премію в розмірі 500 наполеонів для нагороди тих авторів, чиї роботи справлятимуть найбільший вплив на «підтримання італійської мови в усій її чистоті». Своїм декретом від 09.01.1811 він відновив Академію дела Круска як незалежну інституцію з такими, зокрема, основними цілями, як перегляд «Vocabolario» і збереження чистоти мови. Перший том п’ятого видання вийшов 1863 року і подальші томи виходили нерегулярно до 1923 року (останнє слово – ozono «озон»). 1923 року влада встановила нові правила Академії, її лексикографічна діяльність була фактично перервана (поновлена 1955 року). На сьогодні є найпрестижнішою італійською мовознавчою установою і найстарішою з сьогоднішніх італійських академій.