Таллинн

[Наталя]

Якщо, звичайно, хтось іще може щось новеньке додати, бо, бачу, кожен із нас все одно залишився при своїй думці.

Це факт.

[Анатолій]

Вже там у мене Пьотр Перший, Єкатерина Друга, Ніколай Другий. Редактор у видавництві спочатку цього не сприйняв, а потім вдалося його переконати.

А чому не Пєрвий, Єкатєріна Втарая, Нікалай Втарой.

[Наталя]

Хай би як хотіли росіяни чути свої імена з уст справжніх українців, але як інші мови мають свої усталені правила, так і ми повинні дотримуватися норм літературної української мови. Підтримую думку професора О. Пономарева, яку він висловив на своєму блозі.

Радіослухач Євген не погоджується з тим, що російське прізвище "Голубев" потрібно писати "Голубєв" українською мовою. На його думку, має бути "Ґолубєв".
Шановний слухач може залишитися при своїй думці, але наявне в усіх українських правописах правило, за яким однокореневі прізвища близькоспоріднених мов відтворюються власними фонетичними засобами кожної мови, на мою думку, не потребує змін.
Твердження Євгена про те, що "...російські імена та прізвища слід писати за правилами російської мови", досить сумнівне. Бо чому тоді тільки російські, а не угорські, грецькі, китайські чи ще якісь?
Насамперед ми повинні дбати про дотримання вимог фонетики й вимови української мови. А написання на зразок "Сєргєй", "Владімір", "Алєксандр", "Маріна" так засмічують і так псують фонетичне обличчя українського тексту, що він стає схожим на суржикові записи якихось жартівників.
Про фонетичне обличчя своїх мов дбають усі народи, які поважають себе. Литовці, наприклад, пишуть і кажуть "Александрас Пушкінас", латиші - "Александрс Пушкінс", греки шведського ботаніка й зоолога Ліннея називають "Ліннеос". Герой роману Гюґо "Знедолені" Жан Вальжан у греків - "Яніс Вальяніс". Таких прикладів можна навести багато. Це світова практика.
Відтворення російських та білоруських імен їхніми українськими фонетичними варіантами - давня традиція в нашій мові. І ламати її навряд чи варто. Якщо ми називаємо російського царя "Микола", а не "Ніколай", то це зовсім не означає, що ми починаємо вважати його за свого, як думає радіослухач Євген.
Коли Тарас Шевченко у вірші "Я не нездужаю, нівроку" писав "Добра не жди, не жди сподіваної волі -- вона заснула: цар Микола її приспав. А щоб збудить хиренну волю, треба миром, громадою обух сталить, та добре вигострить сокиру, та й заходиться вже будить", то це не означало, що наш поет уважав за свого Миколу Першого (Палкіна). Не означало й ім'я "Катерина", а не "Єкатеріна", що український народ мав за свою ту царицю, коли співав "Катерино, суча дочко, що ти наробила? Край веселий запорізький та й занапастила".
Радіослухачка Олена суперечить сама собі, бо підтримує Євгена. Пише, що їй "...було б легше жити, якби її ім'я в закордонному паспорті записали "Гелен" або "Елені", як звучить грецький оригінал. А так доводиться пояснювати, що це те саме".
Кому і для чого це пояснювати? У закордонних паспортах відтворюють українську форму імені, і це не потребує жодних пояснень. А щодо імені "Олена", то київська княгиня Ольга, прийнявши християнство під час свого перебування в Константинополі в 957 році, ще до хрещення Руси, дістала ім'я "Олена". Саме в українській формі, а не в грецькій "Елені". І нікому нічого не пояснювала.

[Листопад]

Можна по секрету? Тільки нікому не кажіть.
Мене самого звуть Миколою. І мене аж крутить, як мене хтось, нехай і в Росії, називає Нікалаєм.

То Гоголь Ніколай чи все-таки Микола? Чи, може, через дефіс писати?
І чому тоді це має стосуватися лише імен і прізвищ, а не всіх власних назв? Давайте тоді писати Масква, Ніжній Новгород, Парі (а не Париж), Тулуз, Гаронн (а не Тулуза й Гаронна) і т. д. і т. п. Треба ж бути послідовними!

[Cherepaxa]

На якій підставі? Що такого унікального в слов’янських мовах, що їх треба виокремлювати? І якщо виокремлювати слов’янські мови, то, логічно припустити, що всі. Тобто не тільки російські, а й польські, болгарські, сербські імена перекладати, а не транслітерувати?

Поділ мов на групи не новий у мовознавстві, і ми не відкриємо Америки, коли скажемо, що слов’янські мови мають багато між собою спільного. Славістичні студії виникли не вчора, і вони задовольняють не лише потреби теоретиків. Здобутки славістів мають також прикладне значення, так само як і здобутки порівняльного мовознавства, історичної лінгвістики.

Наприклад, чимало поляків мають проблеми з орфографією. Для більшості поляків фонеми, передані літерами ch і h, звучать однаково (так само як не відчувається відмінностей між ó та u).
Правило "просте": для ch і h, якщо в укр. словах із таким самим коренем на їхньому місці стоїть х, то пишемо ch, а якщо г - h.
Подібно й у написанні ó / u) керуємося тим, що коли маємо в укр. словах також у, пишемо u, а якщо о або і - ó.
Хоч є інші модифікації: гриб польською буде grzyb, а гора - góra.
Звісно, що хто не знає української, мусить вчити все напам’ять . До речі, я не чула нарікань на правопис у цьому питанні (принаймні від людей з освітою, і не обов’язково з вищою).
Якщо ці закони діють на рівні загальної лексики, то чому ми дивуємося, що Irena для них миліше звучить, ніж Iryna?

З іншого боку, я, напрклад, не маю нічого проти варіанта Ніколай. Подібно до того, як в чинному правописі маємо російське ім’я Дмитрій (а не Дмитро). Але ж не Дмітрій. відповідно, мабуть, можна і Павел (не Павло), але ж не Павєл.

Як на мене, то перш ніж критикувати чинний правопис, варто його вивчити.

[Кувалда]

Власне, Анатолій, практично на все вже відповів, а краєзнавець сказав як зав’язав , я тут втулю ще хіба копійку. Тим паче, що подальше обговорення, цілком погоджуюсь, таки варто перенести в інший розділ. Тут зазначу тільки, що «Ніколай» — це не російська вимова, а траслітерація з російської. Нагадую: імена ми траслітеруємо, транскрипуємо або українізуємо. Аргументи краєзнавця сильніші за аргументи нашого шановного професора Пономарева. Бо краєзнавець таки аргументує, а професор намагається виправдати таке написання через «наявне в усіх українських правописах правило». А якщо воно недолуге? Чи це недолугі всі ті, хто хоче, щоб правила передання чужих імен були якось більше універсалізовані, без отих виняточків? Міняти треба, як на мене, нездале правило. Бо нема ніяких підстав поляка писати Анджеєм, а росіянина українізувати до Андрія (зазначу: обидві мови однаково близькоспоріднені з українською). Правописці чомусь замість того, щоб розв’язувати проблеми, намагаються їх не бачити . Дуже продуктивний підхід: чому так? — А тому, що таке правило? — А чому таке правило? – А тому що так. Перепрошую, за велику копійку .
П.с. Звісно, правопис варто вивчити . Саме тому й кажу: пора йому (і давно) на пенсію.

[Листопад]

[З іншого боку, я, наприклад, не маю нічого проти варіанта Ніколай. Подібно до того, як в чинному правописі маємо російське ім’я Дмитрій (а не Дмитро). Але ж не Дмітрій. відповідно, мабуть, можна і Павел (не Павло), але ж не Павєл

Саме так. Компроміс має бути розумним: відповідники до власних назв мають звучати якомога ближче до мови оригіналу, але без наруги над українською фонетикою.

[Листопад]

П.с. Звісно, правопис варто вивчити . Саме тому й кажу: пора йому (і давно) на пенсію.

Перед тим, як когось/щось відправити на пенсію, треба йому підготувати заміну, бо, як відомо, ламати - не будувати.

[Кувалда]

Було б непогано вказати на наругу хоча б на прикладі слова "Ніколай". Просто цікаво: яку ж норму (зауважу — питому) воно порушує. Начебто всі фонеми українські. А може Ніка вже стала в українській Микою?

[Кувалда]

Золоті слова . Тре'.