Вертолёт – (франц. от греч.) гелікопте́р, гвинтокрил, (нрк.) вертолі́т. Минуло вже понад п’ятдесят років, відколи в українській мовній стихії з’явився «вертоліт». Проте популярності серед мовців він так і не набув, живучи переважно в книжках. Гадаю, причиною тут спосіб його творення. Неукраїнський він. Коли першою частиною складного слова є дієслово, то воно завжди стоїть у формі наказового способу другої особи однини: «ломикамінь», «голиборода», «паливода», «вертихвіст», «вертипорох» і т. д. «Вертоліт» порушує це правило. Але цілком нормально звучать такі слова, як «вітрогін», «легкодух», «книголюб» тощо, бо їхні перші частини не дієслова. Крім того, коли конструктор Камов (1929 р.) придумав слово «вертолёт» (спочатку на заміну «автожиру», а згодом воно стало відповідником «гелікоптера») і слово стало вживаним, то треба було підібрати український відповідник. Прийнятною (для тих часів) була б будь-яка калька: і «вертоліт», і «вертолет», і «вертольот», бо в українській є слова «літ», «лет» і «льот». Перше – основне (і найвживаніше), друге – теж літературне, третє – вже на рівні діялекту. Розумна парадигма слова «літ» – лету, лету, летові, літ, летом, на лету/леті, лете. Але радянські мовознавці втулили ще паралельну форму: льоту, льотові і т.д.). Якби «вертоліт» мав парадигму «вертолета, вертолетові…», то вона була б логічна принаймні, але з такою – «вертольота, вертольотові…» – ні сюди ні туди. Слово недолуге і віддавати слід перевагу «гелікоптерові», тим паче, що це слово в мові значно «старіше», або кальці до «гелікоптера» (франц., від грец. helix – ґвинт і ptero – крило) – «ґвинтокрилові». Російському «винтокрылу» залишити відповідник – конвертоплан.  |
вертолёт ґвинтокри́л,-ла, гелікопте́р,-ра, вертолі́т,-льо́та |