Сховати наголоси
Освітлювати знайдене
Знайдено 5 статей
Шукати «пацан*» на інших ресурсах:

- Російсько-український народний сучасний словник 2009– Вгору

Пацан прост. – хлопчисько, хлопчак, (диал.) бахур, (прост.) пацан, (жарг.) пацик.
[Пацан заховав цигарку в кулак, кулак в кишеню і почвалав геть. По дорозі додому пацанові трапився однокласник на велосипеді. Пацан припалив своє «Мальборо» від його «Біломору» і, поки однокласник просував ногу під раму й вирулював, розкоштував городське куриво, відкусив фільтр і заплюнув його у квітник аж по той бік вулиці (В.Діброва). — Тату, я, певно, женюсь! — Ну!? І як її звати? — Максим. — Та ти що! То ж пацан! — Нічого собі пацан, 28 років!!!] Обговорення статті
Жлобизм – жлобізм.
[Сьогодні ми попали у великий занепад. І він для мене пов’язаний з верховним жлобом України — з президентом. Бо він – зразок успішного жлобізму для багатьох українців. З нього пацани беруть приклад (Ю.Андрухович). Я не знаю, скільки Рудницьких треба нам в Україні, щоб, скажімо, змусити рагулів за кермом автобусів та маршруток не вмикати олігофренічної московської попси, яка їм природно подобається, але не конче мусить подобатися більшості пасажирів. Можливо, просто кожному рагулеві варто подарувати власні навушники, аби міг собі слухати, що йому заманеться, не тероризуючи інших? Хоч, боюсь, уся суть рагулізму полягає не в тому, щоб дивитись чи слухати, чи промовляти всіляку фігню, а щоб демонстративно нав’язувати свій рагулізм усім довкола (М.Рябчук)]. Обговорення статті
Украдкой, украдучи, украдучись – крадькома́, по́крадьки, по́крадці, покра́денці, крадає́мці, тишком, тишкома́, зни́шка, ни́шком, ни́щечком, по́тай, тихце́м, (устар.) спо́тання, спо́тиньга, (тайком) по́тай, по́тайці, потає́мне, потає́нно, потає́нці, тайкома́, крадькома́.
[А нумо знову віршувать. Звичайне, нишком (Т.Шевченко). Віршую нищечком, грішу, Бог зна колишнії случаї В душі своїй перебираю Та списую (Т.Шевченко). Пан, нишком од панії, дав їй карбованця грошей, та не взяла Катря (М.Вовчок). Діти знов полізли крадькома на грушу (І.Нечуй-Левицький). Жвавій Прісьці обридла така повільна їда, і вона вже крадькома від матері дала Гапці штурханців зо два (Л.Українка). Вони ще й не одно лихо тишком коять (І.Франко). Довкола убогої Ван-Гехтової лабораторії, поміщеної в наймленій вогкій квартирі в сутерені, почали тишком та крадькома забігати різні агенти: один другого уникав, а нікотрий не приступав прямо до діла, тільки вітрив з боків, мов собака (І.Франко). Тим часом дівчата знишка щось пошепотіли (С.Васильченко). — Де ж тут вода? — То зробіть її! — тоскно скрикнула дівчина. Терпець йому урвався, і він, озирнувшись крадькома, поцілував її. — Яке нахабство! — скрикнула Зоська. — Я люблю вас, — жалісно пробубонів Степан. — Я вам цього не дозволяла, — якнайсуворіше відповіла вона, ідучи геть (В.Підмогильний). Це була найбільша радість Климкова — покласти перед дядьком чепурно списані зошити, а самому заходитись поратися: винести миску з дьогтяною водою, витерти підлогу, де набризкано, і тихо, покрадьки, щоб дядько не обернувся, насипати йому юшки, якої сам і наварив, і гарячої та  запашної (Гр. Тютюнник). Але Стус не добирав літературного епіграфа до своїх «Палімпсестів». Не добирав, бо не мав змоги добирати, писавши у варварських обставинах радянських в’язниць і таборів, під кожночасною загрозою конфіскації й знищення написаного й дикої кари за вдіяний ним «злочин». Не мав він, так само, змоги циклізувати свої поезії, пересівати їх, відсортовувати цілком довершене від начерків для майбутнього. Списуючи свої рядки крадькома й лихоманкове, він міг мріяти хіба про те, щоб ці клаптики паперу, заповнені найдрібнішими літерами, використовуючи кожний міліметр білого простору, якось дісталися поза мури його вужчої і його ширшої, всерадянської тюрми, якось потрапили до рук тих, хто знає ціну людському духові, вільній думці й добірному слову (Ю.Шевельов). Пригинаючись до вулиці, краєчком, покрадці від людського ока, наче злодій, побіг Мотьо до Олени – Штефанової жони. Пригинці виглядав смішним, бо й так мав криві ноги, що аж пес би йому помежи ноги проскочив (Володимир Федишинець). Одного разу етапом пригнали триста чоловік німців. Бідували. Просили льоду. Не раз бувало, покраденці давав їм груду льоду, а вони мені хліб (Андрій Говіщак). — Та, доречи,— я ж зовсім забув,— а як там твоє пацаняча любов потай від усіх балетиком та ранковою гімнастикою по телебачику милуватися? (В.Триндюк). — От упізнала я його, здивувалась і зраділа, а він тільки глянув на мене крадькома, щоб татко не постеріг — він усе від нього ховається, як ми зустрічаємось десь на шляху або в заїзді. Знаю добре, що він мене любить і з тої любові пустився йти пішки, труд такий великий приймає, а я аж гину з жалю, і куди він ступенем ступить, туди й моє око біжит (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Вона намагається його підпоїти? Може, розраховує на те, що він впаде спати. Певно, хоче покрадьки вислизнути геть (Ю.Джугастрянська, перекл. Ж.Пейслі). Іван-царевич крадькома від Царівни-жаби ходив по жабах…]. Обговорення статті
Чмо, чмошник – (крим., рус.) чмо, чмошник; (никчемный, презренный человек, груб.) нікче́ма, по́кидь, не́гідь.
[А тут якесь чмо плішиве, якого на заводі під лупу не видно, Самсоненко цей, що заліз копитом у душу і хвицяє там, відстовбурчуючи свою допитливу акуратну нижню губку (П.Вольвач). В політиці ж тим більше все давно З’ясовано, і висновки невтішні. Там кожне чмо вважає, що воно (І лиш воно) потрібне цій країні (О.Ірванець). Чмо завжди почувається затишніше, коли знає, що порядних людей не залишилося, а всі навколо — таке саме чмо (Ю.Макаров). До речі, термін «чмо» теж був одним із засадничих у тодішній радянській армії і означав солдата, сержанта, прапорщика чи офіцера (до генеральських чинів чмошники не дослужувалися), який уже втратив будь-яку надію на покращення недосконалого армійського світу і свого становища в ньому (В.Кожелянко). Пацани, каже Коновал, уявляєте, як ті лохи говорять: «чьмо» вони вимовляють як «чмо», а «чювак» як «чувак», от бичяри… (А.Дністровий)]. Обговорення статті
Типажный – типажний:
• типажный актер – типажний актор.
[І тут дізнаємося, що його постійно бентежила типажна особистість; завжди йому цікаво було «прочитувати фізіономії», оцінювати поведінку людей і на основі побаченого уявити «біографію» героя, знайти ключ до розуміння (Р.Когут). Так, що навіть пацанча завмерло — рими мішалися з парою кави, на мить здалося, наче й типажна дитина дослухається до них, пропалених, хоча навряд чи воно могло зробити це незнайомою мовою — кучері йому завмерли (Б.Жолдак). Режисер забракує, адже не дотягую до таланту: надто дивна і не типажна, і збудована недоладно. У кіно не візьмуть ніколи — черги довгими нині стали. Я достоту прошу у долі власне місце в глядацькій залі (Софія Кримовська)]. Обговорення статті