| << Ортоепія і правопис | Зміст | Синтакса. Просте речення >> |
Правопис чужих слів.
ла — ля, лу — лю і т. ін. § 125.
Чужомовне l в українській мові тільки в деяких випадках передається цілком послідовно, здебільшого ж вживання ла чи ля, ло чи льо і т. ін. не може бути визначене точно, і засвоїти поправні написи (як і вимову) чужих слів із ла чи ля тощо можна тільки з добрих словників та практики.
Нем’яке л у чужих словах буває в таких випадках:
а) Без винятку в сполученні ле: лекція, електричний, холера, Палермо і т. ін. (про вимову ле див. § 9), але про німеіцьке lei див. § 133.
б) Майже в усіх словах грецького походження пишеться ла, ло, лу, л, як також у давніше запозичених і з інших мов: атлас, пластика, логіка (філологія...), Лондон, адмірал, бал (відзначення, але баль = бенкет), ідеал, журнал, Інтернаціонал, капітал, мінерал, ориґінал, протокол, ліберал, фалш, февдал тощо, при тім звичайно при подвоєному л: Льонґфелло і т. ін.
в) В англійських словах у кінці та перед приголосними у середині: Албіон, біл, булдоґ, гомрул, голкіпер, Велз, Вілсон, Далтон, Мілл, Мілтон, Чарлз, Шеффілд і т. ін. (пор. § 9).
В інших випадках (отже далеко частіше) в чужих словах пишеться ля, лю, льо, ль, і завжди лі (див. далі): аероплян, баляда, гіперболя (в закінченнях -ля майже завжди, отже і в словах грецького походження), ґалянтерія, заля, капеля, кляса, парляме́нт, плянтація, пляц, проклямація, бльокада, льозунґ, льокавт, пльомба, сольо, фльота, блюза, металюрія, альґебра, балькон, васа́ль, Мон-Блян, Льока́рно, Альжі́р і т. ін., при чім завжди в -лювати, - люція, -ляндія, -ляр, -лярний, -лярія, -лятор, -ляція, -льоз, -льоза: протоколювати, Ґренляндія, целюльоза...
г — ґ § 126.
Так само й чуже g в новіших запозиченнях передається нашим ґ, а в старіших, особливо з грецької мови, нашим г: Англія, газ, газета, гегемонія, генеалогія (логіка...), генерал, геній, географія, кілограм, Германія, гімназія, гіпс, градус, Грузія, група, організація, егоїзм, педагог, Рига, трагедія й т. ін., але, аґент, аґітація, аґроном, Аґраонія, бравнінґ, Гамбурґ, Геґель, Ґете, ґрандіозний, дириґент, елеґантний, інтеліґенція, Чікаґо і т. ін., при тім чуже h у назвуці звичайно зберігається: Геллада, гістерія, гомо́нім, гієрогліф, гіпохондрія, готель, галябарда, галло, Ганнібаль, Гадріян (рим. імпер.). Але: історія, ангар, омар.
ф — т § 127.
У чужих словах пишеться ф з f (ph), але т з грецького th: француз, форма, корифей, евфонія, фунт, фамілія, фабрика і т. ін., але патос, етер, катедра, мітичний, ортографія, аритметика, Атени, Пітагор, Методій, Теодор, Теодосій тощо, хоч засвоєні здавна Федір, Тимофій, Афон, Хома (коли не про імення людей Західньої Европи, бо тоді Тома, Теодор).
Коли писати одну, а коли дві приголосні § 128.
Подвоєні (довгі) приголосні чужих слів в українській мові звичайно скорочуються: апарат, кляса, група, територія і т. ін., залишаючись тільки в окремих словах як брутто, ванна, вілла, галло, тонна, мірра (але миро) і небагато інших та звичайно у власних назвах: Ґаронна, Шіллер, Ніцца, Мекка, Марокко, Ціммерман, Тассо і т. ін.
Вивідні слова з таких власних назов теж заховують подвоєння приголосних: марокканець, ґалліцизм і т. ін.
Коли писати в, коли у, й § 129.
в пишеться в таких (англійських) словах, як Вайлд, Велз, Вітман, Вестминстер, кіловат і т. ін., а також у двозвуках як авдиторія, авдієнція, гавптвахта, льокавт, фавна, равт, Фавст, Штравс, Hopдав, Кавтський, Бічер-Стов, Бернард Шов і т. ін.
Але між голосними у: Ауербах, Бауер, Тоуер, Соуер і т. ін. Німецьке еи треба писати ой: Нойман, Ойтінґ..., також Фоєрбах, але неврастенія, невтральний тощо.
и — і — ї § 130.
u в чужих словах пишеться в середині загальних слів (не власних назов) після приголосних д т з с ц, ж (дж) ш ч, р перед приголосними: директор, тип, позиція, університет, цифра, режим, шифр, речитатив, клясик, історик, фізика, територія, історичний, медичний, драматичний, клясичний і т. ін.
В усіх інших випадках і, отже:
а) В назвуці: ідея, інститут, Італія...
б) Після всіх приголосних перед голосними та й, при чім чуже ia передається через ія, іе — іє, іи — ію (тільки в загальних іменах, у власних -іу), але іо — іо: матеріал, спеціяльний, діялект, авдієнція, пієтет, Трієст, тріюмф, тріюмвірат, радіюс, медіюм (але Кіу-Сіу, Курціус...), радій, ембріон, соціологія, аксіома, Онтаріо і т. ін.
Зрідка перед голосними і скорочується: серйозний, бар’єр, прем’єр тощо.
в) Після всіх приголосних у власних назвах: Едінбур, Тіроль, Нібур, Ціцерон, Шіллер, Жід, Бразілія, Сіцілія, Ляйпці, Чікао, .Бріндізі і т. ін. (про вимову зубних див. § 115).
г) В усіх інших випадках після б п в м ф, г к х ґ, л н і в визвуці після всіх приголосних: бібліотека, нігілізм, архів, економіст, академік, техніка, технікум, тропічний, філософічний, жюрі, колібрі, ефенді і т. ін.
Так само у чужомовних наростках у словах слов’янського пня: україніст, боротьбізм і т. ін.
Після голосних у чужих словах ї: егоїст, прозаїк, архаїзм, теїн тощо, за винятком слів сприросткованих як поінформований, заінтересуватися тощо — порівн. § 10.
е — є § 131.
На початку слів е як Европа, Еспанія, Евпаторія, Ефрат, епізод і т. ін. (хоч у давніших запозиченнях з грецьк. мови і є: Євген, єретик, Єгипет); грецьку "ету" в новіших запозиченнях теж передаємо через е: Атени, ете́р, амне́стія, магне́т, хемія тощо; у французьких, німецьких, англійських словах ей, ö та и передається як е: Сент-Бев, Ґете, Берне і т. ін., також у таких, як ґувернер, контролер, мародер, монтер, партнер, режисер тощо.
ю чи і § 132.
Французьке u та німецьке ü передається укр. ю: пюпітр,бюро, бюрер, Вюртембер і т. ін.
ай (яй) чи ей § 133.
Німецьке еі у нових запозиченнях передається ай, після л яй: Айнштайн, Гайне, Раин, портвайн, ляйтмотив, Ляйпціґ і т. ін.
тр, др — тер, дер § 134.
У закінченнях чужих слів звичайно пишеться -тр, -др.: метр, реєстр, театр, центр, пюпітр тощо, хоч у старіших запозиченнях буває й -тер, -дер: Олександер, маістер, міністер, циліндер тощо. (Про вимову тр, др... днів. § 1203).
Апостроф і ь у чужих словах § 135.
Після н д т л з с ц перед йотованими голосними пишеться ь у таких випадках, як мільйон, мільярд, віньєта, марсельеза, адьюнкт, коньюнктура, Лявуазьє і т. ін., після інших апостроф: об’єкт, мар’яж, Кюв’є, Барб’є і т. ін.
Відмінні й невідмінні іменники § 136.
Чужомовні іменники ніякого роду на -о здебільшого відмінюються: авто (авта...), бюро, депо, пальто, піяніно тощо, хоч деякі й не відмін. як брутто, порто, сольо, тріо, як не відмінюються всі на -е, -і, -у; шосе, поні, какаду та такі власні, як Золя, Бенуа тощо.
Як писати чужі слов’янські власні назви § 137.
Що ближче чуже слов’янське ймення (тобто російське, білоруське, польське, чеське прізвище або географічна назва) до української мови, то легше й підігнати його напис до останньої, що далі, то й записується воно з своїми характерними прикметами. Так, звичайно пишеться: Данилевський, Малиновський, Петров, Преображенський, Веселовський, Некрасов, Плетньов, Палацький, Домбровиці, Петрозаводськ і т. ін., але Пушкін, Бжезін (- ін звичайно), Крилов, Брудзев, Князєв, Саратов, Татіщев, Аракчеєв (-ов, в-, єв звичайно), Прокоф’єв, Полозьєв (ь по н д т л з ц с порів. § 135), Льосік, Гавлік, Бєлий, Бяли, Нєдєльський, Міклошіч, Єндлінськ, Сімбірськ, Шабац, Сараєво, Болєславєц і т. ін.