| << Числівник | Зміст | Невідмінювані слова >> |
ДІЄСЛОВО.
Дієйме́нник.
Закінчення дієйменника § 70.
Звичайне закінчення дієйменника в українській мові -ти. Це закінчення або безпосередньо з коренем дієслова в’яжеться, або в’яжеться з ним через різні наростки, як напр.:
- нес-ти, рев-ти, плив-ти, скуб-ти, тер-ти, мер-ти, пек-ти, ляг-ти, товк-ти, біг-ти... (також перенес-ти, винес-ти..., нес-ти-ся, перенес-тися...). Сюди ж належать такі, як ли-ти, би-ти, ри-ти, ми-ти, ши-ти, жи-ти, пи-ти тощо.
- каз-а-ти, в’яз-а-ти, пис-а-ти, маз-а-ти, да(в)-а-ти... (роз-каз-а-ти, в’яз-а-тися...)
- ки-ну-ти, ги-ну-ти, в’я-ну-ти, гор-ну-ти... (заки-ну-ти... ки-ну-тися...), а також такі, як рв-ону-ти...
- rp-a-ти, вечер-я-ти, більш-а-ти, глибш-а-ти, ставл-я-ти, охк-а-ти... (загр-а-ти, гр-а-тися...).
- дар-ува-ти, год-ува-ти, мал-юва-ти, гор-юва-ти, кл-юва-ти... (вигод-ува-ти..., годува-тися...).
- біл-і-ти, ум-і-ти, багат-і-ти, жал-і-ти... (забіл-і-ти..., жал-і-тися...).
- мурк-ота-ти, мурк-оті-ти, цок-ота-ти, цок-оті-ти...
- вод-и-ти, нос-и-ти, крут-и-ти, вар-и-ти, хвал-и-ти, гo-ї-ти, сто-ї-ти... (вивод-и-ти...,вод-и-тися...).
Крім того є ще невідмінні дієйменники пестливі: їстоньки, їстки, спатоньки, спатусі, спатуні...
Скорочені закінчення дієйменників -ть допускаються тільки в красному письменстві, як от казать, хотіть. Не слід уживати таких дієйменників, як "печи" або "пекчи" замість пекти тощо. Про -ся(-сь) в дієйменниках див. § 15 дрібн. шр.
Дійсний спосіб.
Тепе́рішній (і майбутній) час.
Зразки відмінювання § 71.
|
|
|
1 група (е/у, є/ю) |
2 група (и/а, ї/я) |
||
|
од ни на |
1 особа |
печ-у |
зна-ю |
біж-у |
сто-ю |
|
2 особа |
печ-еш |
зна-єш |
біж-иш |
сто-їш |
|
|
3 особа |
печ-е |
зна-є |
біж-ить |
сто-їть |
|
|
мн ож. |
1 особа |
печ-емо |
зна-ємо |
біж-имо |
сто-їмо |
|
2 особа |
печ-ете |
зна-єте |
біж-ите |
сто-їте |
|
|
3 особа |
печ-уть |
зна-ють |
біж-ать |
сто-ять |
|
Ознаки 1. й 2. груп § 72.
Майже всі дієслова української мови відмінюються за одним із наведених у попередньому § зразків, тобто належать або до 1-ї, або до 2-ї групи. Але далеко не завсіди ясна належність того чи іншого дієслова до однієї з цих груп, а не знаючи цього, часто не можна поправно написати дієслова, бо головна ознака поділу дієслів на групи, е й и у закінченні, в вимові стирається, коли ті закінчення ненаголошені (див. § 7). Таким чином треба уміти розрізняти дієслова 1-ї й 2-ї групи.
1. Часто належність дієслова до тієї чи іншої групи можна виявити з такої форми його, де наголос падає на характерний голосний у закінченні. Напр., щоб упевнитися того, що в дієсловах плетемо́, женемо́, кладете́, стрижете́ треба написати е, а не и, тобто що це дієслова 1-ї групи, досить пригадати такі форми дійсного способу, як плетеш, жене, кладеш, стрижеш. Але летимо́, біжимо́, кричите́, сидите́, бо летиш, біжить, кричиш, сидить.
Часто в дієсловах приросток перетягає наголос з закінчення (особливо -ви), отже в таких дієсловах слід відкинути приросток, щоб визначити належність дієслова до групи, напр., вибіжить, нале́жить, посто́їш..., бо біжить, лежить, стоїть.
2. Іноді з форми 3-ї особи множини можна визначити належність дієслова до групи, напр., маже, плачеш, бо мажуть, плачуть; кришить, душиш, бо кришать, душать. Але часто сама форма 3-ї ос. множ. не ясна, і в таких випадках треба звертатися до дієйменника, пам’ятаючи, що всі дієслова з закінченням у дієйменниках на -ити й -їти 2-ї групи:
учити – учиш, учить..., учать
мусити – мусиш, мусить..., мусять
громадити – громадиш, громадить..., громадять
чистити – чистиш, чистить..., чистять
гоїти – гоїш, гоїть..., гоять
бачити – бачиш, бачить..., бачать
(бачиш і бачите можуть і скорочуватися: бач, бачте – порівн. далі хочеш, хочете).
Дієслова бити (б’єш...., б’ють), мити (миєш...., миють), шити (шиєш..., шиють), вити (виєш..., виють), вити (в’єш..., в’ють), жити (живеш, живуть), гнити (гниєш..., гниють) і подібні інші не порушують правила про те, що дієслова на -ити належать до другої групи, бо в усіх цих дієсловах (бити і т ін.) закінчення не -ити, а -ти, а и належить до кореня – порівн. § 701.
До другої ж групи належать також усі дієслова з дієйменником на -іти, крім тих, що відмінюючися зберігають і (синіти – синію, синієш..., жаліти – жалію, жалієш...) та таких, що дієйменник їх буває на -іти й -ти (ревіти – ревти, хропіти – хропти...), напр.:
висіти – висиш, висить..., висять
остогидіти – остогидиш, остогидить..., остогидять
видіти – видиш, видить..., видять
ненавидіти – ненавидиш, ненавидить..., ненавидять
засидітися – засидишся, засидиться..., засидяться
веліти – велиш, велимо..., велять і т. ін.
Як виняток тільки хотіти – хочеш, хоче..., хочуть (але від хтіти – хтять).
Форми 2. особи однини й множини хочеш, хочете можуть і скорочуватися: хоч, хочте, особливо ж після сполучних слів: "як хоч, так і роби", "що хочте, кажіть" і т. ін.
Щождо дієслів з рівнобіжними закінченнями (разом із наростками) на -отати й -отіти, то треба пам’ятати, що всі на -отати належать до 1. групи (е/у ), а всі на -отіти – до 2. (и/я):
цокотати – цокочу, цокочеш, цокоче, цокочуть але цокотіти – цокочу, цокотиш, цокотить...,
цокотять
муркотати – муркочу, муркочеш, муркоче..., муркочуть але муркотіти – муркочу, муркотиш, муркотить...,
муркотять
булькотати – булькочу, булькочеш, булькоче..., булькочуть але булькотіти – булькочу, булькотиш, булькотить...,
булькотять
гуркотати – гуркочу, гуркочеш, гуркоче..., гуркочуть але гуркотіти – гуркочу, гуркотиш, гуркотить...,
гуркотять і т. ін.
3. Щоб знати, до якої з двох груп дієслів належить те чи інше дієслово української мови, можна користуватися ще й такою вказівкою: у третій особі множини дійсного способу бувають тільки закінчення (разом із частиною основи або кореня дієслова) -дять, -тять, - зять, -сять, -нять, -лять, -рять (а не "-дють", "-тють"...), крім тільки дієслів бороти, пороти, полоти, молоти, колоти, орати й лити, що належать до першої групи (бореш..., борють і т. ін.).
Звичайно, цим правилом охоплюється лише частину дієслів, бо такі, як писати – пишеш..., пишуть і сушити – сушиш..., сушать..., під нього не підходять, і для розрізнення їх треба користуватися іншими, раніше вказаними правилами.
Розрізняти на письмі дієслова першої й другої групи конче потрібно, хоч у вимові, звичайно, ненаголошені е й и, як і в багатьох інших випадках, бувають майже однакові, через що їх іноді плутають і на письмі.
Зокрема дуже поширене змішування закінчень третьої особи однини, а саме часто в дієсловах другої групи замість нормального закінчення -ить (-їть) буває закінчення -е (- є).
Це особливо поширене в східній половині українських земель, в новоукраїнських говорах.
Почасти це відбивається і в поезії, напр.:
"Іду шляхом, сонце сяє,
Вітер з травами говоре,
Перед мною і за мною
Степ колишеться, як море". (Я. Щоголів)
"Може, випаде мені
По цих прослідках знов ходити,
Коли справлятиме весна
Після зими бенкет природи,
І новолітній ряст уроде". (М. Черняв.)
"Косять коси
Луг голосе" (О. Олесь)
"І знов Донеччина.." і вітер верби хиле...
И не віриться, що знов побачу я село,
Давно покинуте, таке до болю миле..." (В. Сосюра)
а – я, у – ю, и – ї, е – є в закінч. § 73.
Подвійні голосні в закінченнях кожної групи дієслів, себто то а, то я; то у, то ю; то и, то ї; то е, то є, пояснюються або тим, що перед закінченням буває то твердий приголосний, то м’який (напр.: беру – орю, горну – гоню...), або тим, що перед .викінченням іде то твердий приголосний, то голосний чи й (кладе – складає, гребу – б’ю...).
Зокрема треба пам’ятати, що є в дієсловах першої групи й ї в дієсловах другої групи вживаються тільки після голосних та апострофа, напр.: дає, купує, гниє, п’ємо... (після приголосного тільки в одному дієслові ллє, ллєш...), напоїть, постоїмо, вигоїте...
У третій особі однини дієслів 1. групи ненаголошене є після а (я) може відпадати: питає – пита, співає – співа, гуляє – гуля і т. ін (тільки не в дієсловах на -а́яти, як от краяти, лаяти...). Такі скорочені форми без є широко відомі народній мові, але в літературній мові вживаються тільки в віршах.
Щодо а – я тощо по приголосних, то слід пам’ятати, що після ж ч ш щ дж ніколи не пишуться я ю є ї, а тільки а у е и: біжать, кричать, душать, нищать, ходжу...
Зміни приголосних при відмінюванні § 74.
При відмінюванні дієслів у дійсному способі приголосні перед закінченням часто так відмінюванні чи ін-як змінюються. Найбільше ці зміни бувають у дієсловах другої відміни. Найголовніші з цих змін такі:
1. Як сказано в § 25, дієслова 2. відміни з приголосним т д с з ст зд перед -ити завсіди змінюють їх у першій особі однини на ч дж ш ж щ ждж: ходити – ходжу...
Хоч і дуже поширені в народніх говорах форми цих дієслів із пом’якшеними тими т д с з тощо (крутю, сидю...), хоч подекуди вживають їх і в красному письменстві, все ж їх не слід уносити в літературну мову.
Основоположники нової літературної української мови – Котляревський, Квітка, Шевченко – цих форм із -дю, -тю... не вживають.
2. Дієслова 2. відміни з губними (б п в м) перед -ити в дієйменникові в 1. особі однини й 3. особі множини в дійсному способі завсіди приймають перед закінченням л:
губити – гублю, гублять
купити – куплю, куплять
ловити – ловлю, ловлять
ломити – ломлю, ломлять і т. ін.
Таким чином, між іншим, ті з українців, що плутають закінчення в таких дієсловах, як п’ю і куплю (на заході України), повинні пам’ятати, що з апострофом будуть дієслова першої відміни (б’ю, п’ю, в’ю, б’ють, п’ють, в’ють), а дієслова другої відміни (на -ити, -іти) будуть закінчуватися на блю, плю... (люблю, терплю, обновлю.., люблять, терплять, обновлять...).
3. Дієслова 2. відміни з н л р перед -ити чи -їти в дієйменникові в 1. особі однини й 3. особі множини пом’якшують ті н л р: гонити – гоню, гонять, хвалити – хвалю, хвалять, веліти – велю, велять, варити – варю, варять і т. ін.
Отже, знов таки є вказівка тим, хто плутають тверде й м’яке р у закінченнях дієслів: дієслова першої відміни тільки з твердим р, напр., брати – беру, береш..., жерти – жеру, жереш..., але дієслова другої відміни з м’яким р, напр., варити – варю, вариш... варять, горіти – горю, гориш..., горять, гострити – гострю, гостриш..., гострять і т. ін.
З м’яким р дієслова першої відміни тільки такі: орати – орю, ореш..., орють, пороти – порю, пореш..., порють, бороти – борю, бореш..., борють (а на л слати, колоти й молоти).
4. Усі дієслова з основою в дієйменникові на г к (х) в 1. особі однини й 3. множини змінюють їх на ж ч (ш): бігти – біжу, біжиш..., біжать, пекти – печу, печеш..., печуть і т. ін. – див. § 25.
-ся, -сь в дієсловах § 75.
До сказаного про частку -ся, -сь в дієслівних формах у § 27 та § 15 дрібн. шрифт а) треба додати тільки, що в дієсловах першої відміни в третій особі однини перед -ся треба писати -ть: бере – береться, знає – знається і т. ін.
У західноукраїнських письменників трапляються форми третьої особи однини цих дієслів і без -ть: береся, бересь і т. ін., а крім того у них -ся може бути й перед дієсловом, як от у Ів. Франка:
"Здаєсь, що до небес він гвоздями прибитий" ("Беркут").
"А плечі кождого додолу ся схилили" ("Каменярі").
Проте вирази як ся маєте, як ся маєш стали звичайні в літературній мові.
їсти, дати, -вісти, бути § 76.
Четверо дієслів у дійсному способі де в чому відмінні мають закінчення супроти інших. Це дієслова третьої відміни їсти, дати, -вісти (звичайно з приростками: розповісти, відповісти...) і бути.
|
од ни на |
1 особа |
їм |
дам |
відповім |
(єсьм) |
|
2 особа |
їси |
даси |
відповіси |
(єси) |
|
|
3 особа |
їсть |
дасть |
відповість |
є, єсть |
|
|
мн ож. |
1 особа |
їмо |
дамо |
відповімо |
(єсьмо) |
|
2 особа |
їсте |
дасте |
відповісте |
(єсте) |
|
|
3 особа |
їдять |
дадуть |
відповідять |
(суть) |
Від дієслова бути тільки є (або єсть) звичайна форма, і вживається вона не тільки для 3. особи однини, а й для всіх інших осіб однини й множини. Зрідка вживається й суть для множини, але тільки в книжній мові, а всі інші форми трапляються в деяких говорах і почасти в літературній мові як архаїзми (про це далі).
Майбутній час.
Доконаний – недоконаний § 77.
Щодо форм майбутнього часу дієслова, то недоконаний різноманітність їх ізв’язана з недоконаністю дієслів, себто з тими значіннями дієслова, що вноситься не закінченнями, а іншими елементами (приростками, наростками, зміною голосних кореня). Про видові значіння дієслів і способи їх творення річ буде далі, а тут слід сказати лише про закінчення форм дієслів майбутнього часу доконаних і недоконаних.
1. Закінчення майбутнього часу доконаного ті самісінькі, що й теперішнього часу, напр.:
іду, ідеш..., ідуть – піду, підеш..., підуть
сиджу, сидиш..., сидять – посиджу, посидиш..., посидять
кидаю, кидаєш..., кидають – кину, кинеш..., кинуть і т. ін.
2. Майбутній час недоконаний уживається в двох формах:
а) До дієйменника недоконаного значіння (див. § 84) додається, як ніби його закінчення, допоміжне дієслово иму, имеш, име, имемо, имете, имуть: пектиму, пектимеш, пектиме, пектимемо, пектимете, пектимуть і т. ін.
б) До дієйменника недоконаного ж додається (не зливаючись) допоміжне дієслово буду, будеш, буде, будемо, будете, будуть: буду писати (або писати буду), будеш писати (або писати будеш), буде писати (або писати буде) і т. ін., при тім допоміжне дієслово може бути й далі від відмінюваного дієслова-дієйменника: буду я писати тощо.
Злиті форми недоконаного майбутнього часу, себто на -иму, -имеш..., в літературній мові поширеніші, ніж форми з буду, будеш...
Крім того, як західньоукраїнський льокалізм, подекуди трапляється майбутній час недоконаний із дієприкметника на -в тощо (див. минулий час § 781 ) з допоміжним дієсловом буду, будеш..: буду ходив = ходитиму або буду ходити, будемо ходити і т. ін.
Минулий і передминулий час.
Закінчення минулого і передминул. часу § 78.
У давнину минулий час дієслів творився дієприкметниками відповідного дієслова та особовими формами допоміжного дієслова єсьм, єси, є і т. ін. (див. § 76). Таким чином це були складені форми. Згодом ці складені форми дієслова минулого часу спростилися тим, що допоміжне дієслово з особовими закінченнями відпало, а залишилися лише дієприкметики з родовими закінченнями однини й множини. Ці закінчення дуже близькі до сьогочасних прикметникових закінчень, як воно й повинно бути, бож, виходить, форми минулого часу дієслів у нашій мові походять із дієприкметникових форм, а вони ж, як і тепер, можуть мати родові закінчення, а не особові.
Таким чином у дієсловах минулого часу дієслівної словозміни, відмінювання особового, немає, а зате є іменна словозміна, а саме прикметникові закінчення назовного відмінку однини й множини.
Як і в формах майбутнього часу, у минулому видові значіння дієслова (доконаність – недоконаність тощо) позначаються приростками, наростками тощо, і про це буде мова далі, а тут укажемо лише на закінчення й способи творення форм минулого й передминулого:
1. Родові закінчення в дієсловах минулого часу для форм чоловічого роду однини -в або пень дієслова, для форм ніякого роду -ло, для жіночого -ла й -ли для множини всіх родів: брав, ніс, утік, пас... (порів.: шевців, певен, всяк, один), брало, несло, утекло, пасло... (порівн.: шевцеве, певне, всяке, одно...), брала, несла, утекла, пасла... (порівн.: шевцева, певна, всяка, одна...), брали, несли, утекли, пасли... (порівн.: шевцеві, певні, всякі, одні, прізвище Драгоманови і т. ін.).
Щодо форм минулого часу дієслів без -в для чоловічого роду однини, то вони звичайно походять від тих дієслів, що перед -ти в дієйменниках у них приголосний: нести – ніс, скубти – скуб, пекти – пік... А як у мові є чимало дієслів із подвійним дієйменником, як от: мерзти і мерзнути, охлясти і охлянути, тягти і тягнути, мокти і мокнути і т. ін. (без виразного відмінного значіння форм із наростком ну і без нього), то й у формах минулого часу спостерігається рівнобіжність мерз і мерзнув, охляв і охлянув тощо.
У деяких дієсловах із постійним наростком ну в дієйменнику в формах минулого часу його немає:
тріснути – тріс (трісла, трісли...) і тріснув
киснути – кис (кисла, кисли...) і киснув
сохнути – сох (сохла, сохли...) і сохнув
збліднути – зблід (зблідла, зблідли...) і збліднув і т. ін.
Навпаки, в теперішньому (і майбутньому) часі від усіх таких дієслів будуть форми лише з ну: тягну не тільки від тягнути, а й від тягти, так само охляну, мокну, мерзну і т. ін.
Як уже зауважено, форми минулого часу вийшли з давніших складених форм, напр., (я) брав єсьм, (ти) брав єcu, (він) брав є (єсть), (ми) брали ксьмо, (ои)брали есте, (вони) брали суть і т. ін. У трохи зміненому вигляді ці останні форми живуть іще й тепер у західньоукраїнських говорах української народньої мови, а подекуди вживаються й у літературній мові, і то не тільки в західніх письменників, а й у письменників східньої України. Напр.:
"Та напила-м ся, ледве стою,
Та пішла би-м додому, та ся бою"
(Нар. зах.-укр. пісня)
"Чого-сь так очі вивалила?" (А. Свидн.)
Тут "напила-м ся" = "(я) напилася єсьм", а "пішла би-м" = "(я) єсьм пішла би" (єсьм простилося в -м), "Чого-сь... вивалила" – "чого єси вивалила" (єcu спростилося в -сь).
Частіше в літературній мові трапляються форми минулого часу з єcu, єсте, отже другої особи однини й множини, при тім найбільш доречні бувають вони, як стилістичні архаїзми, в поважній, урочистій мові, напр.:
"Слава тобі. Шафарику,
Во віки і віки,
Що звів єси в одно море
Слав’янськії ріки!" (Т. Шевч.)
"Ти вже до старости доходиш, так позабував єси, що то є молод чоловік" (Гр. Кв.-Осн.)
"А от тепер таке в нас завелось, якого зроду ви єсте не чули" (М. Старицьк.)
Як певні стилістичні архаїзми вживаються подекуди ці форми дієслова бути і в інших випадках там, де звичайно буває є, ти або нема нічого, напр.:
"Чого ж тепер заплакав ти? Чого ж тепер тобі, старому, У цій неволі стало жаль"?
Що світ зав’язаний, закритий?
"Що сам єси тепер москаль?" (Т. Шевч.)
"Чому не скажеш, хто єси і чого в краях ти наших опинивсь" (С. Черкас.)
"Ви розумієте його, бо лицар єсте" (С. Черкас.)
2. Крім минулого часу, в українській мові є ще й передминулий, що складається з форми минулого часу відповідного дієслова та допоміжного дієслова бути в минулому часі однакового з ним роду й числа: ходив був, ходили були, були ходили і т. ін. Як уже cама назва показує, передминулий час означує попередню дію з двох минулих дій, напр.:
Віл щось почав був говорить,
Та судді річ його спочатку перебили" (Є. Гребінка)
Наказовий спосіб.
Зразки відмінювання § 79.
-
Одн.
1 особа
–
–
–
2 "
печ-и
купу-й
ріж
3 "
–
–
–
Множ.
1 "
печ-ім
купу-ймо
ріж-мо
2 "
печ-іть
купу-йте
ріжте
3 "
–
–
–
Як бачимо, в українській мові є окрема форма наказового способу для 1-ї особи множини, відмінна від форми 1-ї особи множини дійсного способу. Отож їх не слід плутати, напр.:
печі́м! але пече́мо
робі́м! – ро́бимо
купу́ймо! – купу́ємо
ви́звольмо! – ви́зволимо
кладім! – кладемо́
пору́шмо – пору́шимо
Недостатні форми наказового способу для 3-ї ос. однини й множини та 1-ї однини заступаються описовими (складними) формами: нехай спече! нехай ідуть! нехай я знатиму!..
Коли -и, -ім, -іть § 80.
Закінчення -и, -ім, -іть у наказових формах дієслова буває в двох таких випадках:
1. Коли на закінчення падає наголос: бери́, жени́, клади́, біжи́, печи́, городи́, бері́м, печі́м, бері́ть, печі́ть і т. ін., а також і в дієсловах із приростком ви-, коли що він перетягає наголос із закінчення: ви́бери, ви́жени і т. ін.
2. У дієсловах із наростком н після приголосного хоч би й без наголосу на закінченні: сту́кни, кри́кни, сви́сни, сту́кнім, сту́кніть і т. ін., а також зрідка і в інших дієсловах після групи приголосних, як от напр.: підкре́сли, підкре́сліть, не ски́гли, не ски́гліть, не скі́мли, прові́три тощо.
Таким чином, як бачимо, нормальне закінчення у наказових дієсловах цієї групи з и й і, але без о й е. Як зауважено в § 15 дрібн. шрифт 3, форми з е (порвіте, прийдіте...) це вже архаїзми. Майже те саме можна сказати й про -мо (ідімо, кладімо...).
Коли и й і скорочуються § 81.
В усіх дієсловах, що не підходять під попередній §, ненаголошене закінчення наказових форм буває тільки в скороченні щодо и та і (але зате обов’язково з о й е). Тут можна вирізнити кілька розрядів:
1. Після голосних на місці закінчень и й і буде й: купувати – купуй, розказувати – розказуй, обмірювати – обмірюй, стояти – стій, шити – ший, стіймо, шиймо, шийте, даймо, загоймо, загойте і т. ін.
2. Після приголосних, що можуть бути м’які в кінці складу (це такі приголосні: д т з с л н) ненаголошені и й і відпадають, залишаючи пом’якшеність попередніх приголосних: радити – радь, тратити – трать, злазити – злазь, повісити – повісь, визволити – визволь, глянути – глянь, чисть, їздь, сердь, радьмо, тратьте, повісьмо, чистьмо, чистьте, не сердьтеся і т. ін.
3. Після таких приголосних, що в кінці складу м’якими не бувають (це такі приголосні б п в м, ж ч ш щ дж, р) ті закінчення и й і зовсім ізникають: горбити – не горб, сипати – сип, ставити – став, ознайомити – ознайом, лягти – ляж, різати – ріж, плакати – плач, рушити – руш, морщити – морщ, виміряти – вимір, не горбмося, не горбтеся, сипмо, ознайоммо, ознайомте, ріжмо, плачмо, руште, морщся, вимірмо, вимірте і т. ін.
Про вплив -ся на вимову попередніх приголосних і правопис див. § 27.
Від дієслів їсти, -вісти наказовий спосіб їж, розповіж, їжмо, розповіжте тощо, але також іноді й старіші їдж, розповідж, їджте тощо.
Нарешті в деяких дієсловах із наголошеним закінченням и, і ці голосні відпадають, коли наголос пересувається з закінчення на пень. Це буває при деяких приростках:
|
носи́ти – носи́, носі́м... (переноси́ти, заноси́ти...) |
прино́сити – прино́сь, прино́сьте..., (перено́сь, зано́сь, нано́сь, відно́сь, знось...) |
| вози́ти – вози́, возі́м... (звози́ти, перевози́ти...) | зво́зити – зво́зь, зво́зьте...(перево́зити, розво́зити...) |
|
ходи́ти – ходи́, ході́м... (ви́ходити, сходи́ти...) |
вихо́дити – вихо́дь, вихо́дьте... (схо́дити, схо́дити, прихо́дити, нахо́дити…) |
|
води́ти – води́, воді́м... (зводи́ти, поводи́ти) |
заво́дити — заво́дь, заво́дьмо… (перево́дити, наво́дити, зво́дити...) |
| гони́ти – гони́, гоні́м... | зго́нити – згонь, зго́ньте... (перего́нити, наго́нити...) |
| лежа́ти – лежи́, лежі́м... | поле́жати – поле́ж, поле́жмо... (нале́жати, вле́жати...) |
| держа́ти – держи́, держі́м... | поде́ржати – поде́рж, поде́ржмо... (приде́ржати, вде́ржати...) |
| сиді́ти – сиди́, сиді́м... | поси́діти – поси́дь, поси́дьте... (вси́діти, заси́дітися...) |
| мовча́ти – мовчи́, мовчі́м... | замо́вчати – замо́вч, замо́вчмо... (помо́вчати, змо́вчати) |
| терпі́ти – терпи́, терпі́м… | поте́рпіти – поте́рп, поте́рпмо... |
| лиши́ти – лиши́, лиші́м... | обли́шити – обли́ш, обли́ште... (зали́шити, поли́шити) |
Умо́вний спосіб.
Форми умовн. спос. § 82.
У формах умовного способу немає жадних нових якихось закінчень, бо твориться він із форм минулого та передминулого часу дієслова з допоміжною часткою би (після голосних б – див. § 15 дрібн. шрифт 4): я ходив би, ходили б, я був би ходив, були б ходили і т. ін.
Ті форми умовного способу, що з минулого часу дієслів (ходив би і т. ін.), вживаються для всіх часів, тобто власне не мають часової ознаки, і часове значіння їх залежить не від них, а від пов’язаних із умовним способом речень і слів. Так, напр.:
"Чом ти не копаєш у саду?" – "Та я б копав, та немає заступа" (теперішн. час).
"Ти копатимеш завтра в саду?" "Та я б копав, коли б був заступ" (майбутн. час).
"Я завтра піду, щоб мене всі побачили" (майбутн. час).
Друга форма умовного способу (був би ходив...) уживається для минулого й передминулого часу, напр.:
"Якби знав, був би не прийшов" (минул. час).
"Якби був знав, не прийшов би" (передмин. час).
Видові форми дієслів.
Вступні уваги § 83.
Видові форми дієслів означають трибування або тяглість дії і віддаються в українській мові не закінченнями, а іншими способами. Цих способів на означення тривання аж чотири: зміна голосного в корені дієслова, наростки, приростки і наголос. Окремо один із цих засобів розрізняє форми тривання рідко коли і то го́ловно наголос та подекуди наростки (напр.: наноси́ти – нано́сити, да-ти – да-ва-ти тощо), звичайно ж вони входять по кілька разом, як це й видно, напр., із § 16, де з змінами голосних у дієсловах завсіди зв’язані зміни в наростках, а часто ще й у приростках.
Усвідомити всі форми тривання, зв’язані з ними відтінки значіння не легко, між іншим, через те, що приростки надають дієсловам не тільки відтінків тривання, а ще й інших і дуже різноманітних лексичних відтінках. Та власне й сами відтінки тривання є не що інше, як певні відтінки лексичних значінь. Все ж форми тривання слід розглядати незалежно від інших лексичних значінь.
Усіх форм тривання (видів) в українськім дієслові досить багато, але вони не сталі: в одних дієсловах їх більше, в інших менше. Основними, давно вже відміченими розрядами тривання дієслів, а саме недоконаними й доконаними, далеко не вичерпуються форми тривання нашого дієслова взагалі, як не вичерпуються вони й ще одним поділом на форми протяжні та наворотні. Є поодинокі дієслова, що в них можна вирізнити до 10 відтінків тривання, як от напр., у дієслові нести:
Недоко́нані Доко́нані
1. несу..., нести 6. понесу..., понести (винесу..., пере-, під-, про-, об-, з-, від-, до-, при-, роз-, у-)
2. ношу..., носити 7. наношу́..., наноси́ти (ви́ношу..., заношу́..., доношу́..., попоношу́...)
3. вино́шу..., вино́сити (перено́шу..., зно́шу...) 8. повино́шу..., повино́сити (поперено́шу...)
4. приноша́ю..., приноша́ти 9. (поприноша́ю...?)
5. вино́шую..., вино́шувати (доно́шую...) 10. повино́шую..., повино́шувати..., (подоно́шую...)
Недоконаність – доконаність § 84.
Усі наведені в попередньому § форми тривання дуже рідко трапляються в тому самому дієслові, але частково вони більш чи менш відомі й іншим дієсловам і взагалі досить поширені.
Як бачимо із того прикладу, усі відтінки тривання укладаються в дві основні групи – форми недоконані й доконані. Майже всі дієслова української мови бувають або недоконані або доконані. Основна ознака недоконаних дієслів супроти доконаних та, що від дієйменників недоконаних дієслів можливий майбутній час на -му, -меш... або з буду, будеш... (див. § 77), а від недоконаних – неможливий:
нести – нестиму, -меш...
носити – носитиму, -меш...
виносити – виноситиму, -меш...
приношати – приношатиму, -меш...
виношувати – виношуватиму, -меш... і т. ін.
але неможливо від понести́, ви́носити, повино́сити, повино́шувати і т. ін.
Недоконаність це форма на означення тяглої, не викінченої дії, доконаність – викінченої.
Умовно недоконаність можна означити лінією, а доконаність крапкою, напр.:
нести –, а понести .
Як бачимо з прикладу в § 83, приростки найбільшу беруть участь у творенні доконаних форм із відповідних недоконаних: несу – понесу, ношу – наношу, вино́шу – повино́шу. Сприростковання відповідних недоконаних форм це й справді найзвичайніший спосіб творення доконаних, все ж таки він не єдиний, і, напр., зрідка доконані форми супроти відповідних недоконаних творяться наростками, як от: ки́даю – кину, купую – куплю, лягаю – ляжу, гавкаю – гавкну (теж, можливі й наки́даю, розки́даю..., загавкаю, погавкаю..., накину, докину..., накуплю, покуплю...), а іноді й зміною голосного в корені: лежу – ляжу (хоч в інших формах цих дієслів є ще й інші відміни: лежати – лягти, лежать – ляжуть тощо).
На відрізнений недоконаних сприросткованих форм типу вино́сити, вино́шу... від доконаних типу ви́носити, ви́ношу... (див. § 83) зужитковується наголос:
розкида́ти, розкида́ю... – розки́дати, розки́даю...
перетика́ти, перетика́ю... – перети́кати, перети́каю...
задиха́тися, задиха́юся... – зади́хатися, зади́хаюся...
вистриба́ти, вистриба́ю... – ви́стрибати, ви́стрибаю...
вистина́ти, вистина́ю... – ви́стинати, ви́стинаю...
збіга́ти, збіга́ю... – збі́гати, збі́гаю...
здиба́тися, здиба́юся... – зди́батися, зди́баюся...
підслуха́ти, підслуха́ю... – підслу́хати, підслу́хаю...
виміря́ти, виміря́ю... – ви́міряти, ви́міряю...
наставля́ти, наставля́ю... – наста́вляти, наста́вляю...
виліта́ти, виліта́ю... – ви́літати, ви́літаю...
виганя́ти, виганя́ю... – ви́ганяти, ви́ганяю...
насипа́ти, насипа́ю... – наси́пати, наси́плю...
витяга́ти, витяга́ю... – ви́тягати, ви́тягаю...
намика́ти, намика́ю... – нами́кати, нами́каю...
насмика́ти, насмика́ю... – насми́кати, насми́каю... (і насми́чу)
виклика́ти, виклика́в... – ви́кликати, ви́кликав...
вила́зити, вила́зив... – ви́лазити, ви́лазив...
проїзди́ти, проїзди́в... – прої́здити, прої́здив...
деякі інші (часто ті самі з іншими приростками: накида́ти – наки́дати, закида́ти – заки́дати...)
зво́зити, зво́жу... – звози́ти, звожу́...
перено́сити, перено́шу... – переноси́ти, переношу́...
схо́дити, схо́джу... – сходи́ти, сходжу́...
дово́дити, дово́джу... – доводи́ти, доводжу́... й деякі ін.,
виграє́ (виграва́ти) – ви́грав (ви́грати)
пізнає́ (пізнава́ти) – пізна́є (пізна́ти)
придбає́ (придбава́ти) – придба́є (придба́ти).
Як бачимо, в недоконаних формах дієслів цієї категорії наголос припадає на -а-, -я- в наростку -ати, -яти. Це дуже характерна і послідовна прикмета недоконаних сприросткованих форм дієслів: ки́даю, розки́даю..., але розкида́ю...
Але окремо стоїть група дієслів із однотипними коренями: визнава́ти, заграва́ти, придбава́ти, видава́ти, де поруч старіших форм виграва́є, придбава́є… частіше вживаються новіші форми визнаю́, визнає́ш..., заграю́, придбаю́, видаю́... (порівн. доконані: ви́знаю, заграє, придбає...). Див § 873г.
Протяжні – наворотні § 85.
Як бачимо ми з прикладу в § 83, форми недоконаности та доконаности не вичерпують усіх форм тривання дієслів. У межах, напр., самих недоконаних дієслів вирізняються окремі розряди тривання. Так, форми 1. й 2. в стовпці недоконаних форм (несу – ношу) це форми протя́жности й на́воротности дієслова, власне протяжности й наворотности дії, бо протяжна форма дієслова (несу) визначає тяглу і разову дію, при тім конкретнішу супроти дії повторної, кількаразової і при тім абстрактнішої, що означується наворотною формою (ношу). Коли недоконаність ми умовно означили лінією супроти доконаности, означеної крапкою, то наворотність недоконаних дієслів можна означити кількома лініями супроти протяжности:
нести –, а носити – – – –
Але таке розрізнення протяжности й наворотности ми спостерігаємо в невеликому числі дієслів, напр.:
везти – возити
вести – водити
брести – бродити
летіти – літати
гонити (гнати) – ганяти
ломити – ламати
котити – качати
пливти – плавати
лізти – лазити
деякі інші. Іноді ці форми різняться тільки наростком:
тягти – тягати
бігти – бігати
Але в величезній більшості дієслів ці форми протяжности й наворотности не розрізняються, напр., ми не можемо назвати ні протяжними, ні наворотними недоконані дієслова писати, лити, варити, читати, співати, гуляти, стрибати, пасти, прясти, журитися і т. ін.
Відповідно до протяжности й наворотности недоконаних форм (нести – носити, або в умовнім означенні – і – – – –) і в доконаних формах типу понесу – поношу можна вирізняти разову й кількаразову дію, отже в схематичному означенні
. . та . . . .
Таким чином 1. й 2., 6. й 7. форми дієслова нести (§ 83) укладаються в схемі:
– .
– – – – . . . .
А щодо доконаних відповідників до наведених угорі дієслів типу писати, лити, варити... то, звичайно, і в них не можна вирізняти відтінків разовости й кільказразовости, бо такі форми, як написати, полити, зварити..., однаково відповідають і таким, як понести, і таким, як поносити тощо.
Відтінки разовости і кількаразовости в таких дієслівних формах, як понести, винести, принести... з одного боку і поноси́ти, наноси́ти, доноси́ти... з другого, добре даються пізнати з тих природних супровідних слів, що звичайно бувають при тих формах напр., на разовість дії вказують такі слова, як ".раз", "зара́з", природні при перших формах ("понесу раз", "винесу раз", "перенесу раз", "піднесу раз"...), але на кількаразовість дії при дієсловах других указують такі слова, як "багато" ("поношу багато", "наношу багато", "переношу багато"...).
Із трьох інших недоконаних форм тривання 3. і 4. (див. § 83) майже однозначні (приношати відчувається як архаїзм), але два відтінки з усієї цієї групи (3., 4. і 5.) сприросткованих недоконаних форм подекуди розрізняється також як форми протяжні й наворотні, хоч і не так виразно, як у несприросткованих, тобто нести – носити виразніше розрізняються, як вино́сити – виношувати, дарма що основа протиставлення їх – протяжність і наворотність – у них та сама. А про відношення самих двох недоконаних протяжних форм, себто нести до вино́сити, перено́сити... та двох наворотних, себто носити до виношувати, доношувати..., можна сказати, що ці другі (сприростковані) наворотні форми супроти перших відзначаються тільки більшою конкретністю, звуженістю значіння дієслів, тобто тим, що в них внесли приростки і що власне вже до тривання й не стосується.
Друга протяжність – наворотність (типу вино́сити – вино́шувати) розрізняється, між іншими, у таких дієсловах:
розрізня́ти, розрізня́ю... – розрі́знювати, розрі́знюю...
виснажа́ти, виснажа́ю... – висна́жувати, висна́жую...
вивча́ти, вивча́ю... – виу́чувати, виу́чую...
виловля́ти, виловля́ю... – вило́влювати, вило́влюю...
вихваля́ти, вихваля́ю... – вихва́лювати, вихва́люю...
розміря́ти, розміря́ю... – розмі́рювати, розмі́рюю...
поруша́ти, поруша́ю... – пору́шувати, пору́шую...
відзнача́ти, відзнача́ю... – відзна́чувати, відзна́чую...
обміня́ти, обміня́ю... – обмі́нювати, обмі́нюю...
виповня́ти, виповня́ю... – випо́внювати, випо́внюю...
відтворя́ти, відтворя́ю... – відтво́рювати, відтво́рюю... тощо.
Взагалі ж сприростковані недоконані форми дієслів, особливо із наростками -у- (-ува-) та а- (-я-), дуже поширені в українській мові. Часто при тім у них буває змінений голосний кореня супроти форм несприросткованих недоконаних: текти – утікати, терти – витирати і т. ін. – див. § 16.
В основі сприросткованих недоконаних форм дієслів здебільшого лежить пень наворотний (носити – виношувати, виношати, бігати – забіга́ти і т. ін.), коли ж у дієслова безнаросткова недоконана форма тільки одна, то ця друга (паросткова) форма недоконана буде з наростком (-в-) -а-:
глядіти – наглядати
гріти – підігрівати
грати – награвати
знати – пізнавати... або з наростком -ува- (-у-):
питати – напитувати
писати – надписувати
гуляти – нагулювати
порядкувати – впорядкувати
дарувати – роздаровувати
мордувати – замордовувати
танцювати – витанцьовувати
обґрунтувати – обґрунтовувати
об’єктувати – виоб’єктовувати і т. ін.
Зрідка сприростковані недоконані (другі) форми бувають і з безприросткових (перших) протяжних форм, напр., не тільки виламувати (з ламати), а й виломлювати (з ломити), не тільки вилазити (з лазити), а й вилізати (з лізти). Такі сприростковані форми від протяжних безнаросткових з’являються тим звичайніше, чим ті безнаросткові протяжні форми дуже відокремлюються від споріднених (безприросткових) наворотних, тобто чим більше стають сами наворотними, напр.
виси́джувати і висіда́ти
вико́чувати і вика́чувати
виле́жувати і виляга́ти,
бо й
сидіти – сідати
котити – качати
лежати – лягати
більше й дещо інак відрізняються одно від одного, ніж, напр., звичайні протяжні – наворотні як
нести – носити летіти – літати
тягти – тягати тощо. Порівн. § 862 дріб. шрифт.
Сприростковані дієслова взагалі і зокрема недоконані іноді існують у мові без відповідних несприросткованих, або без зв’язку з ними, напр.: виснажати, підперезати (перезати майже ніколи не вживається), виповняти (повнити теж майже не вживається), відтворити (не має зв’язку з творити) тощо.
Значіння приростка по § 86.
Супроти інших приростків приросток по- українському дієслові набрав зовсім особливого значіння й поширення.
Доданий до всіх сприросткованих недоконаних форм дієслів (тобто до другої групи недоконаних) він обертає їх в особливі, дуже характерні й численні в мові розділові доконані форми, напр.:
вино́сити – повино́сити
зно́сити – розно́сити
виношувати – повиношувати
доношувати – подоношувати
намальовувати – понамальовувати
підписувати – попідписувати
роздратовувати – пороздратовувати
обмітати – пообмітати
заповняти – позаповняти
заповнювати – позаповнювати
прокидатися – попрокидатися і баг. ін.
Усі такі форми показують множність, розділовість дії, а саме:
1. При дієсловах перехідних вони показують, що дія від дієвої особи (підмета) переходить на різні предмети (множність об’єкта), напр.: "він попідписував папери", "вони понакопували ямок", "ми пороздаровували свої книги" і т. ін. Однина чи множина підмета при цих формах дієслів, як бачимо, не має значіння, але додатковий іменник (об’єкт) неодмінно повинний бути множний.
2. При дієсловах неперехідних ці форми показують, що дія належить різним особам (чи взагалі різним діячам), напр.: "всі попрокидалися", "діти порозбігалися", "голуби позліталися" і т. ін. Тим то такі дієслова звичайно й можуть бути тільки в множині, а в однині бувають лише тоді, як підмет із збірним (множним) значінням, хоч формою він в однині, напр.: "народ попрокидався", "усе птаство порозліталося", "дітвора повикупувалася" і т. ін. Так само власне й щодо першої групи: коли додатковий іменник своїм значінням множний, то хоч він формою буде і в однині, але може стояти при розділових дієсловах перехідних, напр.: "всі поскидали одежу" (кожен свою) "поскидай одежу" (так можна сказати тільки тоді, коли "одежа" має збірне значіння, напр., "одежа на возі", тільки ж не тоді, коли "одежа" = "одежина"), "понаносило снігу", "пороздаровував усе" і т. ін.
Зрідка приросток по- надає розділового значіння й без другого приростка: поснути, посідати, полягати, поставати тощо. Здається, це буває тільки в тих безприросткових дієсловах нібито наворотного значіння (типу носити...), що стоять в інших відносинах до споріднених дієслів нібито протяжного значіння типу нести, ніж ці типові форми. Справді, видові відносини
нести – носити
тягти – тягати тощо
з одного боку і
сидіти – сідати
лежати – лягати
стати – ставати з другого зовсім інші, а для поснути й зовсім немає відповідної форми недоконаного дієслова. Таким чином такі безприросткові дієслова, як сідати тощо, ми можемо прирівняти видовим значінням до других недоконаних протяжних форм типу виносити. Порівн. § 85 кінець.
Супроти інших доконаних сприросткованих дієслів, себто дієслів типу понесу, нанесу... та поношу, наношу..., всі ці розділові форми з по- визначаються особливою конкретністю, наочністю множности дії. Вони ніби дужче оформлюють дію чи то в стосунку до дієвих осіб (в неперехідних дієсловах), чи в стосунку до об’єкта дії (в перехідних дієсловах), розщеплюючи її на окремі акти.
Не однакове значіння в виразах
"він підписав"
і
"він попідписував"
або
"гості встали"
і
"гості повставали".
У дієсловах без по- завсіди абстрактніше, загальніше значіння. Тим то від дієслів із таким значінням, напр., коли вони входять у зложений присудок, форми з по- й не можливі, як от, напр., "вони здалися мені веселі" (а не "поздавалися"), "всі стали сміятися" (а не "поставали") і т. ін.
Не слід надуживати форм із по- через їх більшу конкретність. Як і все в мові, вони добрі на своєму місці, а не до речі вжиті справляють вражіння зайвої "українізації" української мови. Така недоречна форма з по-, напр., у Гр. Квітки: "Ти вже до старости доходиш, так позабував єси, що то є молод чоловік".
Слід іще підкреслити, що в українській мові розділові дієслівні форми з по- можливі тільки від недоконаних дієслів і в жадному разі не можливі від таких, як винести, принести, рознести..., наноси́ти, вноси́ти, доноси́ти і т. ін., отже тільки, напр., "вони понакуповували", а не "понакупили".
Дуже поширений іще в дієсловах приросток по- в подвоєному вигляді попо-. Але він надає вже нового значіння, а саме ніби вищого ступеня дієслова, напр.: попоносити, попоробити, попосто́яти, попоганяти, попотягати і т. ін. значать "багато поносити" і. т. ін. Іноді, навпаки, такі форми ніби вменшують значіння: попоїсти може значити й "трохи поїсти".
Додаватися може приросток попо- звичайно до наворотних безприросткових дієслів або тих, що не розрізняють наворотности й протяжности.
Найпоширеніші форми тривання § 87.
Як почасти це видно і з попереднього, найчастіше дієслова бувають в основних чотирьох формах тривання: двох недоконаних та двох доконаних.
1. Перша недоконана характеризується відсутністю приростка: знати, писати, гуляти... Іноді ж таких форм дві, тоді вони розрізняються як протяжна і наворотна.
2. Перша доконана характеризується приростком при формі першого недоконаного дієслова: назнати, написати, погуляти... Коли перших недоконаних дві, то й доконаних дні.
Зрідка перша доконана форма відрізняється від першої недоконаної не приростком, а наростком: купувати – купити, кидати – кинути, лишати – лишити... (а також і з приростками: накупити, викинути, залишити...). Ще рідше цілою основою: лежати – лягти.
У таких випадках недоконані форми від доконаних можна відрізнити тільки основною внутрішньою ознакою їх: від дієйменника недоконаної форми можливий майбутній час на -му, -меш... або зложений з буду, будеш..., від дієйменника доконаної форми він не можливий (купуватиму, кидатиму, лишатиму...).
3. Друга недоконана форма характеризується ще більшим ускладненням пня: в ній обов’язковий приросток (про те див. § 86), а крім того дуже часто відмінений (поширений) пень першої недоконаної форми. Ускладняється пень різними способами.
а) Коли перша недоконана форма дієслова в двох варіянтах, себто протяжна й наворотна, то друга недоконана майже завсіди буває з пня наворотного:
летіти і літати – вилітати
нести і носити – прино́сити...
б) Часто й при одній основі першої недоконаної форми в другій недоконаній з’являється пень із іншим голосним: пекти – випікати, брати – набирати...
в) Характерні й дуже поширені в основах других недоконаних форм наростки -а- (-я-) та ува- (-юва-). При тім коли наросток є вже в першій недоконаній формі, то в другій він повторюється: купувати – накуповувати, танцювати – витанцьовувати і т. ін.
г) Іноді, нарешті, наголос виступає як спосіб відрізнити другу недоконану форму від першої доконаної (звичайно наворотної): розки́дати – розкида́ти, ви́ганяти – виганя́ти і т. ін.
У цих випадках ми маємо такі наголосові стосунки. У перших доконаних формах дієслів наголос звичайно залишається той самий, що й у перших недоконаних (бо з них же й постає перший доконаний), тобто приросток у перших доконаних не змінює наголосу (крім тільки ви-, що завсіди в цих випадках бере наголос на себе): кида́ю – розки́даю, бі́гаю – набі́гаю... (але ви́бігаю, стриба́ю – ви́стрибаю...).
У відміну ж до цих наголосів перших доконаних форм у других недоконаних наголос усталився на а (я) в наростку -а́ти (-я́ти): ди́хати (1. недок.) і зади́хатись (1. докон.), але задиха́тись (2. недокон.)
сми́кати, насми́кати, але насмика́ти
мі́ряти, перемі́ряти, але переміря́ти і т. ін.
Таким чином від тих дієслів цієї групи, що в першій недоконаній формі мають наголос на корені (а не на -ати, -яти) наголосом розрізняються перші доконані з другими недоконаними вивідні дієслова з усіма приростками:
наки́дати – накида́ти
ски́дати – скида́ти
розки́дати – розкида́ти
ви́кидати – викида́ти і т. ін.
а так само від ти́кати, ди́хати, бі́гати, ди́бати, слу́хати, мі́ряти, ста́вляти, ми́кати, сми́кати тощо.
А коли ж такі дієслова першої недоконаної форми вже мають наголос на -а́ти, -я́ти, то наголос у них може розрізняти перші доконані супроти других недоконаних тільки тоді, коли вони будуть із приростком ви-: ви́стрибати – вистриба́ти, ви́літати – виліта́ти і інші від таких, як стина́ти, ганя́ти, тяга́ти тощо. А при інших приростках такі дієслова щодо тривання будуть двозначні: і перші доконані і другі недоконані, як от напр., натяга́ти, заганя́ти, обліта́ти – порівн.: "я й потім натяга́ю хмизу" (натягаю – перш. докон.) і "не натяга́й так віжок" (натягай – друг. недокон.).
Двозначні щодо тривання бувають іноді й інші дієслова, напр.: поверта́ти, напуска́ти, але інтересно відмітити, що такі двозначні форми бувають тоді, коли, при потребі, двозначности можна уникнути, тобто коли є від таких дієслів окремі форми перші доконані відповідні до перших недоконаних протяжних, напр. натягти, загнати, облетіти, напустити, повернути, коли ж таких форм немає, то іншим способом формується друга недоконана форма, напр.: шукати і пошукати, але пошукувати, гуляти і погуляти, але нагулювати, читати і прочитати, але прочитувати і т. ін.
Ці самі наголосові стосунки бачимо і в інших дієсловах, де наголос розрізняє перші доконані й другі недоконані форми: наголос перших доконаних і в них залишається той самий, що і в перших недоконаних і перенесений буде в других недоконаних, напр.:
ї́здити і прої́здити, роз’ї́здитися, але проїзди́ти, роз’їзди́тися...
вози́ти і звози́ти, навози́ти..., але зво́зити, наво́зити...
ходи́ти і сходи́ти, ви́ходити..., але схо́дити, вихо́дити... (див. § 84).
4. Друга доконана форма це друга недоконана з приростком по-, тільки не перед другим приростком по-. Лише зрідка ця форма буває без другого приростка (посідати... див. § 86 2 ).
Щождо дієслівних форм із попо-, то їх слід розглядати як перші доконані, оскільки в них той самий пень: писати – попописати, чесати – попочесати (порівн.: виписувати, вичісувати тощо). Пор. іще § 86 кінець. Хоч все ж таки зрідка бувають такі форми і від основ других недоконаних: поповиварювати.
Таким чином головні і найбільше поширені 4 форми тривання українського дієслова можна схарактеризувати поступінним ускладненням основи:
перша недоконана форма – безприросткове дієслово
перша доконана – попередня + приросток (рідко наросток)
друга недоконана – попередня + наросток або зміна кореня або інший наголос (іноді не одна з цих ознак, а разом дві)
друга доконана – попередня + по-:
писати – підписати – підписувати – попідписувати
тесати– витесати – витісувати – повитісувати
брати – забрати – забирати – позабирати
кидати – наки́дати – накида́ти – понакида́ти
Ми вже бачили, що ці форми можуть бути значно складніші, але ж можуть бути й простіші. Так, напр., всі дієслова з закінченням дієйменників на -іти, утворені від прикметників, бувають тільки в формах перших недоконаних та перших доконаних (зеленіти – зазеленіти, сивіти – посивіти...). Форми тривання дієслів, як уже сказано, дуже ускладняються тим, що приростки надають їм не тільки певних видових відтінків, а ще й інших, і нe раз сприростковані дієслова треба розглядати вже не як певні форми, а як окремі дієслова, напр.:
дати – продати
іти – найти
кохати – розкошувати
зичити – позичити
Позичати, напр., слід приймати за першу недоконану форму, і тоді будуть зрозумілі й такі форми, як розпозичати, порозпозичати.
Дієприкметники й дієприслівники.
Дієслівні прикметники § 88.
Колишні дієприкметники прямого стану прикметники теперішнього часу й минулого на - чий і -ший в українській мові зникли, залишивши від себе дві парості: дієприслівники та прикметники. Дієслівні прикметники з колишніх дієприкметників знаходимо далеко не від усіх дієслів, а тільки від деяких. Ось декілька прикладів дієслівних прикметників: колючий, пекучий, летючий, нестерпучий, рішучий, тямущий, непосидящий, роботящий, смердючий, невсипучий, лежачий, трудящий, пропащий.
Що це не дієприкметники, а тільки прикметники, видно з таких ознак:
1. При дієприкметниках звичайно зберігається та ж конструкція, що й при самих дієсловах, звідкіля походять ті дієприкметники, сполучаються дієприкметники з тими самими словами, що й дієслова. Напр., при дієслові окувати можуть бути такі додатки добре, кругом ("окувати добре", "окувати кругом") і так само звичайнісінькі сполучення "добре окований", "окований кругом" (при дієприкметнику), "пробити наскрізь", "пробити списом" і "пробитий наскрізь", "пробитий списом" і т. ін.
Але не те бачимо на колоти і колючий, тямити і тямущий тощо: звичайне сполучення, напр., "колоти голкою", та зовсiм неможливе "колючий голкою", так само "тямитиме це до нових віників" і "тямучий це до нових віників" і т. ін. Ці й подібні дієслівні паростки можуть бути тепер тільки звичайними прикметниками, отже й у відповідних сполученнях: "колючий дріт", "колюче слово", "тямуща людина" і т. ін.
2. Як показують дієприслівники сьогочасні, а також і стара мова, дієприкметники прямого стану повинні в’язатися з формами 3. особи множини дійсного способу, отже в них повинний бути спільний із цими останніми пень, а насправді це дуже часто порушується: печуть, але пекучий, летять, але летючий, терплять, але нестерпучий і т. ін.
Хоч і порваний належний зв’язок таких слів на -чий, -щий із дієсловами, хоч і стали вони вже прикметниками, все ж не важко бачити, що вони споріднені з дієсловами теперішнього часу дійсного способу. Але зовсім немає прикметників від колишніх дієприкметників минулого часу на -ший, -ше, -ша.
Натомість від другого колишнього дієприкметника минулого часу на -лъ, -ло, -ла (того самого, що з нього наш сьогочасний минулий час на -в, -ло, -ла – див. § 78) пішли досить численні прикметники на -лий, -ле, -ла: потухлий, згірклий, минулий, відсталий, посинілий, загусклий, бувалий, осиротілий, зів’ялий і т. ін. Але такі прикметники можливі тільки від дієслів неперехідних і зовсім неможливі від таких, як нести, запрацювати, вкрити... (перехідні).
Дієприкметники § 89.
Із усіх колишніх дієприкметників в українській мові залишилися тільки дієприкметники переємного стану та й то самі дієприкметники минулого часу, бо дієприкметники переємного стану теперішнього часу на -мий, -ме, -ма зникли, залишивши лише декілька прикметників: питомий, знайомий, відомий, видимий і небагато інших. Переємні ж дієприкметники минулого часу на -тий, -те, -та та на -ний, -не, -на збереглися досить повно.
Усі такі дієприкметники можуть бути майже виключно тільки з дієслів перехідних, при тім у певних групах дієслів вони будуть тільки з закінченням -тий, у других і з -тий і з -ний і нарешті в третіх тільки з -ний.
1. Закінчення -тий приймають ті дієприкметники, що походять із дієйменників, коли в них перед -ти корінний голосний або р:
бити – битий
гріти – грітий
жати – жатий
кути – кутий
відтяти – відтятий
терти – тертий і т. ін.
Та й такі дієслова не завсіди матимуть дієприкметника на -тий, бо, напр., від дати – даний, знати – знаний, придбати – придбаний тощо. Цілком послідовно -тий буде лише від тих дієслів, що перед -ти в дієйменнику у них р: перти, жерти, дерти...
2. Хоч -ний, хоч -тий приймають ті дієприкметники, що походять від дієслів із наростком -н- (-ну-):
кинути – кинений і кинутий
посунути – посунений і посунутий
замкнути – замкнений і замкнутий
загорнути – загорнений і загорнутий і т. ін.
Також подвійні дієприкметники і від дієслів колоти (колений і колотий), молоти (мелений і молотий), пороти (порений і поротий).
3. Від усіх інших дієслів, отже, від великої більшости їх, дієприкметники будуть тільки на -ний: писати – писаний, сіяти – сіяний, нагуляти – нагуляний, годувати – годований, клювати – кльований і т. ін.
Тільки треба пам’ятати, що перед -ний буде е (є) в усіх дієприкметниках тоді, коли вони творяться від дієйменників із приголосним (крім р), й, і, ї, або ну перед -ти: нести – несений, носити – ношений, вертіти – верчений, напоїти – напоєний, одягнути – одягнений тощо. В інших випадках голосний перед -ний той самий, що і в дієйменнику. Отож треба розрізняти дієйменники споріднених дієслів різних форм тривання, напр.:
скласти – скла́дений, але складати – скла́даний
запрягти запря́жений, але запрягати – запря́ганий
розгребти – розгребений, але розгрібати – розгрібаний
повісити – пові́шений, але повішати – пові́шаний, повивішувати – повиві́шуваний
ви́їздити – ви́їжджений, але виї́жджувати – виї́жджуваний,
розрізнити – розрі́знений,але розрізняти – розрі́зняний, розрізнювати – розрі́знюваний
позичити – пози́чений, але позичати – пози́чаний
ставити – ста́влений, але ставляти – ста́вляний
згорнути – зго́рнений, але згортати – зго́ртаний (зго́рнутий),
вигоїти – ви́гоєний, але вигоювати – виго́юваний.
Із наведених тут прикладів, між іншим, бачимо, що наголос не падає на голосний безпосередньо перед -ний, а завсіди на корінь. Але деякі дієприкметники стаються прикметниками, і тоді наголос падає вже на голосний перед -ний, напр.:
пе́чений (дієприкм.) – пече́ний (прикметн.)
ва́рений – варе́ний
ко́ханий – коха́ний
скла́даний – склада́ний
то́вчений – товче́ний
хва́лений – хвале́ний
мо́щений – моще́ний
у́чений – уче́ний
хри́щений – хрище́ний
ма́щений – маще́ний
свя́чений – свяче́ний.
Поготів тільки прикметники такі слова, як скаже́ний, навіже́ний, небереже́ний (від сказитися, берегтися). Так само прикметники (з особливим відтінком значіння) і такі віддієслівні слова, як незліче́нний, невблага́нний, несказа́нний, незчисле́нний, незміре́нний, недозволе́нний, спасе́нний, де не тільки наголос не дієприкметниковий, а ще й наросток н подвоєний (мабуть підо впливом таких прикметників як здорове́нний, страше́нний тощо).
Дуже поширені в українському дієслові форми тривання властиві й дієприкметникам (а далі й дієприкметниковим іменникам), тобто дієприкметники можуть бути витворювані з різних форм тривання, зберігаючи й значіння тих форм. Так, від різних форм тривання нести (див. § 83) ми можемо вжити й дієприкметника:
нести – не́сений
перенести – перене́сений
носити – но́шений
ви́носити – ви́ношений
нано́сити – нано́шений
понано́сити – понано́шений
вино́шувати – вино́шуваний
повино́сити – повино́шуваний.
Зокрема досить поширені дієприкметники других недоконаних форм дієслів із наростками -ува- (-юва-).
Такі дієприкметники, до речі сказати, часто можуть заступати зниклі дієприкметники переємного стану теперішнього часу на -мий, хоч, звичайно, ще природніше для них визначати те, що визначають взагалі другі недоконані форми дієслів та ще й з наростком -ува-, (-юва) (порівн. § 85). У кожному разі вони виразно відмежовані від дієприкметників перших доконаних:
виробити – ви́роблений, але вироблювати – виро́блюваний
записати – запи́саний, але записувати – запи́суваний
надпиляти – надпи́лений, але надпилювати – надпи́люваний
переорати – перео́раний, але переорювати – перео́рюваний
підкреслити – підкре́слений, але підкреслювати – підкре́слюваний
показати – пока́заний, але пока́зувати – пока́зуваний і далі такі, як обмо́таний – обмо́туваний, принево́лений – принево́люваний, розще́плений – розще́плюваний, залю́днений – залю́днюваний і т. ін.
А беручи на увагу, що в деяких дієсловах розрізняються ще й другі протяжні й наворотні форми (див. § 85), матимемо й такі ряди дієприкметників, як
розрі́знений – розрі́зняний – розрі́знюваний
ви́хвалений – вихва́ляний – вихва́люваний тощо.
Як бачимо з усіх досі наведених прикладів, наголос у дієприкметниках, завсіди на корені дієслова. Єдиний виняток це приросток ви- у перших доконаних формах, що завсіди тут перетягає на себе наголос. Така послідовність і сталість наголосу в дієприкметниках спричиняється до того, що в ряді випадків форми тривання в дієприкметниках переємного стану не розрізняються відповідно до форм дійсного способу тощо, напр.:
нано́шений від нано́сити і наноси́ти
наста́вляний від наста́вляти і наставля́ти
підслу́ханий від підслу́хати і підслуха́ти
ски́даний від ски́дати і скида́ти і т. ін.
Проте, щодо наголосу на дієприкметниках, то є одна група дієслів, коли він падає тільки на приросток. Це в тих дієсловах, що в дієприкметниках із них корінь залишається без голосного: ткнути – за́ткнутий, ткати – за́тканий, рвати – по́рваний, на́праний, при́браний, обі́драний, про́спаний, при́гнаний, розі́пнутий, на́п’ятий про́граний, на́званий, при́дбаний, обі́йдений, за́спаний (від заспатися) тощо. Див. § 1122ґ.
Від дієслів походить багато слів-прикметників, і не завсіди легко розмежувати прості прикметники й дієприкметники. Останні, як уже про це зауважено, керують тими самими іншими словами і так само, як і відповідні дієслова (особливо важать тут часові ознаки), Напр.: пе́чений, ва́рений, зро́блений безсумнівні дієприкметники, бо цілком звичайні сполучення вчора спе́чений, в печі зва́рений, давно зро́блений, тобто як і вчора пекли, в печі варять, давно зробили, але такі сполучення вже неможливі при пече́ний, варе́ний, коха́ний, як неможливі вони й при прикметниках білий, дерев’яний, пізній, принаймні неможливі так вільно, природно й широко, як при дієприкметниках. Цим міряється й ступінь дієприкметниковости, напр., віддієслівні прикметники на -лий деяку дієприкметниковість іще заховують, коли трапляються такі сполучення, як "невчасно згаслий автор" (Б. Грінч.), "від заснулої в колисці дитини" (В. Виннич.), "сироту, вирослу в погорді" (Ів. Франко)... "виття... збудило між скелями, луну давно померлу" (Л. Україн.). Але спілий, гнилий, запустілий уже прикметники, бо не можливі сполучення "швидко спілий" (порівн. "швидко спіти") тощо або принаймні важкі, штучні. Навіть і дієприкметники на -ний з наголосом на корені подекуди вже згубили дієприкметниковість, напр., роблений, морений, стриманий в таких виразах, як "роблена сметана", "морений кінь", "стримана промова".
Взагалі дієприкметниковість в українській мові падає, а натомість розвиваються інші способи висловити думку, що почасти заступають колишні дієприкметники, почасти вносять нові відтінки. Так, ми бачили, що форми тривання почасти заступають часовість колишніх дієприкметників (вироблений – вироблюваний...). Ті ж дієприкметники на -ний дали такі паростки, як печений, невблаганний. Можна вказати ще на досить поширену в сьогочасній літературній мові групу віддієслівних прикметників на -ний, що значною мірою заступають зниклі дієприкметники прямого стану, а також і переємного:
змі́нний (той, що змінюється, порів. змінений)
значний (той. що значить, порів. значений)
сполучний (що сполучає, порів. сполучений)
пожи́вний (порів. поживлений)
повідо́мний (порів. повідо́млений)
нерозв’язний (порів нерозв’язаний)
неперемо́жний (порівн. неперемо́жений)
нестри́мний (порів. нестри́маний)
незла́мний (порів. незла́маний)
непомі́рний (порів. непомі́рений)
нeдося́жний (порів. недося́гнений)
запере́чний (порів. запере́чений).
Наостанці треба ще зауважити, що переємні дієприкметники на -ний, -тий іноді назверх цілком спадаються з прикметниками від дієслів на -ся, напр. укритий свиткою від укрити (його) свиткою і укритий лісом від укритися лісом. А беручи на увагу, що дієприкметники на -ний творяться і від дієйменників на -ити і на -ти з попереднім приголосним, ми не повинні дивуватися, що такі дієприкметникові слова на -ний іноді можна виводити аж із чотирьох дієслів: заволочений може бути від заволокти, заволоктися, заволочити і заволочитися.
Дієприслівники § 90.
Як уже й сказано, з колишніх дієприкметників прямого стану на -чий і -ший в українській мові витворилися сьогочасні дієприслівники.
1. Дієприслівник теперішнього часу на -чи зв’язаний із пнем теперішнього часу дійсного способу, і в нього той самий голосний перед -чи, що й у третій особі множини дійсного способу:
беруть – беручи
кажуть – кажучи
бачать – бачачи
сидять – сидячи
летять – летячи
люблять – люблячи
виробляють – виробляючи
вироблюють – вироблюючи і т. ін.
У поезії дещо вільніше постають дієприкметники теперішнього часу, а саме від дієслів другої відміни (й/а, я) вони можуть приймати таке закінчення, як і в дієприслівників від дієслів першої відміни: сидять – сидючи, летять – летючи (порів §882). Такі дієприслівники трапляються в народніх піснях, у Шевченка у віршах. Зрідка можна подибати ще дієприслівники на -я: стоя, сидя. Це архаїзми.
2. Дієприслівник минулого часу на -ши твориться з пня минулого часу дійсного способу:
ніс – нісши
ліг – лігши
купував – купувавши і т. ін.
Дієприслівники на -ши від дієслів недоконаних безприросткових можуть уживатися не тільки при дієсловах минулого часу, а й теперішнього тощо на означення одночасности: "знавши добре свою справу, він ніколи не помиляється ", "не сіявши, не оравши, не буде й хліб родити" і т. ін.
Присудок на -но, -то § 91.
Окремо стоїть віддієприкметникова присудкова форма на -но, -то: сказано, бито і т. ін.
З походження це переємний дієприкметник ніякого роду (порівн. було, несло...). Значіння його цілком таке ж, як у присудків минулого часу дієслів, і його не можна плутати з звичайним дієприкметником ніякого роду однини на -не, -те. І значіння і вживання присудкових дієприкметників на -но, -то з одного боку й звичайних дієприкметників ніякого роду на -не, -те з другого можна зіставити з значінням і вживанням таких слів, як застигло, минуло, згіркло з одного боку і застигле, минуле, згіркле з другого: "минуло літо" і "минуле літо", так само "розбито скло" і "розбите скло" і т. ін. (Див. § 146).