| << Дієслово | Зміст | Словотвір. Наростки >> |
НЕВІДМІНЮВАНІ СЛОВА.
ПРИСЛІ́ВНИК.
Вступні уваги § 92.
Прислівники це незмінні слова, що показують ознаку ознаки, отже щонайбільше бувають ізв’язані з дієсловами, менше з прикметниками. Щодо значіння прислівників, то воно дуже різноманітне, але найголовніших розрядів значінь їх три: прислівники чину, прислівники місця і прислівники часу.
Прислівниками бувають різноманітні з походження слова, не завсіди різко відмежовані від інших розрядів слів. З одного боку прислівники в’яжуться з відмінюваними частинами мови, з другого зливаються з тими словами, що ніякого самостійного значіння в мові не мають і вживаються на зв’язок слів (прийменники й сполучники).
Так, в українській мові є такі слова, що стоять ніби на межі між іменниками й прислівниками, напівіменники напівприслівники, як от напр., деякі непрямі відмінки від прислівника давно: "з давнього да́вна", "з давніх даве́н", або як у Шевченка:
"І хоч би на сміх де могила
О давнім да́вні говорила".
Нема ж іменника "да́вно", а коли й припустити його {Що й зробив Б. Грінченко в своєму "Словарі української мови"}, то це ж буде тільки формула без жадного змісту. Безсумнівний прислівник ве́рхи ("їхати ве́рхи"), що хоч і походить із старого орудного відмінку множини, але тепер уже жадних числових ознак у собі не має (порівн.: "він їде верхи", "вони їдуть верхи"), може змінитися так, ніби він стає в множині:
"А москалі їй назустріч,
Як один, верхами". (Т. Шевч.).
А при іменникові-підметові в однині ніяк не можна сказати верхами в цьому самому безсумнівно прислівниковому значінні, а тільки верхи. При звичайних прислівниких завтра, дозавтра з’явилося й таке, як ось у П. Мирного:
"З завтрього я сам стаю на роботу".
А з другого боку дуже багато прислівників повстає з відмінюваних частин мови і раз-у-раз виникають труднощі в розпізнаванні, що перед нами прислівник чи іменник тощо. Докладніше про розмежовування прислівників із іншими частинами мови і речення буде в синтаксі, тут слід тільки зауважити, що безсумнівні прислівники майже всі і завсіди пишуться одним словом (річ іде про такі прислівники, що в них увіходить декілька слів, напр., прийменник і іменник, прийменник і прикметник тощо).
Так, напр., пишуть тільки змалку, згорда, заввишки, відтоді, дотепер, відсьогодні, понині, звільна, напхом, вдосвіта, віддалеки, помалу, надовго, досхочу, непереливки, навпомацки, залюбки і т. ін. Та не раз буває так, що в мові певне словосполучення існує то як прислівник, то як не прислівник, а, напр., прийменник із іменником. Тоді, між іншим, виникають і правописні труднощі, бо такі одновимовні слова не однаково пишуться: прислівники разом, а інші ні. У таких випадках слід зважати на значіння тих слів і пам’ятати, що майже завсіди прислівники повстають із слів відмінюваних, а не навпаки, і що первісне матеріяльне значіння тих відмінюваних слів, надто іменників, у прислівниках звичайно буває змінене, поширене, узагальнене. Ось декілька прикладів:
у купі — укупі в низ — вниз
до дому — додому у двоє — удвоє
на силу — насилу з початку — спочатку
до гори — догори на здогад — наздогад
з біса — збіса на зустріч — назустріч.
Такі рівнобіжні вирази з однаковою вимовою, але не однаковим письмом, різнозначні, і вивідні в правих стовпцях слова (прислівники), як бачимо, завсіди ширшого й абстрактнішого значіння (як воно й повинно бути, бо прикметники взагалі абстрактніші за іменники, а прислівники абстрактніші ще й за прикметники, бо вони ж визначають ознаку ознаки). Адже ми зовсім легко розрізняємо іменникове чи інше яке іменне значіння супроти прислівникового в таких, напр., реченнях:
"їжаки жили в купі хмизу" — "жили ми тоді вкупі"
"під’їхав до гори" — "підняв голову догори"
"не покладайся на силу" — "насилу дійшов до хати"
"з біса цього пуття не буде" — "він збіса розумний"
"у двоє вікон постукати" — "удвоє б витерпів".
Тому в деяких випадках ізольовані (відокремлені від інших) речення на слух можуть бути двозначні, напр., "він подався додому": коли це "до дому" (як "до хати", "до комори"...), то воно зовсім не те значить, що "додому", бо можна "податися додому", напр., з-за кордону, не маючи жадного "дому", бо "додому" далеко ширше й абстрактніше значіння, ніж "до дому".
У таких випадках ясної рівнобіжности в мові двох значінь при однаковій вимові і на письмі слід відрізняти їх, пишучи прислівникові вирази одним словом.
Aле ж у мові є дуже багато й таких сполучень, що стоять на межі поміж відмінюваними словами (зокрема іменами) і прислівниками. Так, коли ми не завагаємося в згоді з наведеними вказівками також розрізняти і до купи і докупи як до речення, тобто як до значіння їх, то вже безперечно спинимося перед тим, як треба написати на купу хоча б у такім реченні, як "не можна ж усі ці докази на купу валити". У такому виразі ще занадто відчувається матеріяльне значіння іменника, щоб без вагання написати "накупу", хоч з другого боку це й не безсумнівний іменник із прийменником. До таких же неусталених у правописі виразів належить: до біса, до ката, до хріна (= багато), до діла (= добре), до пуття, без пуття, до вподоби, не до вподоби, не до смаку, до щенту, у щент, на гамуз (= зовсім, цілком), на віки і багато інших, не кажучи вже за такі, як двічі по два, два рази по два чи скорочено два по дна тощо.
Деякі з них пишуть і разом (навіки, ущент...), але взагалі в таких випадках краще писати окремо, хоч у жадному разі тут не слід бути педантичним і нав’язувати якийсь один правопис, бо такі переходові від змінних слів до прислівникових незмінних випадки і правописна подвійність взагалі звичайна в мовах річ. Подекуди тут важить проста традиція, як oт уже здавна повелося писати звечора, зранку, вночі, вдень, хоч це зовсім не такі вже виразні прислівники (порівн. "з самого вечора" і т. ін).
Один із мотивів до того, щоб певний вираз приняти за виразний прислівник, отже й писати його вкупі, це наявність у ньому відмінних форм супроти схожого іменного виразу, напр., ми повинні написати тільки вранці (а не "в ранці"), бо від іменника ранок місцевий відмінок однини звичайно не буває на і (див. § 421); так само тільки надво́рі, бо тут наголос інший, ніж у місцевому відмінку однини від іменника двір (порівн. "у дворі́", "при дворі"), на́бік, бо інше значіння в на бі́к (порівн. "стати на́бік" і "перейти на бі́к супротивника").
Цим же власне виправдується й усталений правопис безсумнівних прислівників як досхочу, залюбки тощо.
До речі кілька слів і про не. Коли не значить заперечення, його, як і при всіх інших словах, слід писати при прислівниках окремо: "не сьогодні, то завтра", "не знизу, а зверху", "не тут йому місце" і т. ін., якже не ввіходить у склад нового слова (на подобу приростків), то й писати треба його разом: незруки (= незручно, напр., "незруки хату ставити на цім місці", але, звичайно, "голуба випустив не з руки, а з клітки"), зненацька, невже, знестяму, нещодавно, немає (але дієслово не має), як і в інших словах: ненавидіти, необачний, неволя, недобачати (= бути підсліпим, але не добачати = не вбачати) тощо.
Знов же й тут, виходить, часто можна допускати рівнобіжні написи як до суб’єктивного розуміння виразу, коли немає інших указівок на той чи той правопис. Так, неда́вно тільки так і можна написати (порівн. з запереченням не з іншим наголосом: "це не давно́ було, тільки вже забулося"), але недобре і не добре, негарно і не гарно, немило і не мило і т. ін. як до тексту, а то й суб’єктивного розуміння. Див. іще § 141.
Про прислівники-прийменники та прислівники-сполучники див. §§ 172, 187.
Прислівники чину § 93.
Прислівники чину, а разом із тим причини, міри (себто на питання як? яким чином? яким способом? яким побитом? чому? скільки? наскільки?), як також і всі інші, бувають щодо свого походження трьох головних розрядів: поперше прислівники з особливих прислівникових слів, простих або ще й з приростками чи наростками, подруге прислівники з закам’янілих форм колись або й тепер відмінюваних слів, так само простих або й з приростками та наростками і потретє прислівники з складних слів, теж іноді ускладнених іще й приростками та наростками.
1. Особливі прислівникові слова: так, як, інак, ледве, нія́к, ні́як, отак, і́н-як, ось-як, якось, конче, такечки, отакечки.
2. Прислівники з відмінюваних слів:
а) з орудного відмінка одними й множини сьогочасних і колишніх відмін іменників, наприклад:
слідко́м (іти), біжко́м, біго́м, по́просом (здобути), жу́жмом (напхати), дзюрко́м (вода біжить), да́ром, гурто́м, во́локом (тягти), на́пхом, ви́стрибом (побігти), притьмо́м (побігти треба), по́їдом, по́квапом (робити), ни́шком, разом, заразом, бігце́м, на́зирцем (на́зирком), живце́м (спіймати), прямце́м (іти), хильце́м (пити, побігти), миттю (зробити), ходою (їхати), самотою (жити), дарма́ (робити), ле́жма (лежати), мішма (накидати), си́дьма (сидіти), ни́цьма (лежати), мі́ньма (дати), крадькома́ (взяти, робити), швиргома́ (кинути) (порівн. двома, всіма, плечима...), пішки (йти), ве́рхи (їхати), байду́жечки, байду́жки, по́крадьки (= крадькома), ле́жачки (робити), ра́чки (лізти), навпрямки́ (= навпростець), навви́передки (бігти), навви́пинки (стояти), за́дки (іти), мо́вчки, нао́пашки (надіти), навпо́мацки (шукати), навси́дячки (= сидячи), на́хилки і на́вхильки (пити), навскоси́ (спиляти), навтьо́ки, навперейми (побігти), навпри́сядки (танцювати), навкула́чки (битися), навперемі́нки (з кимсь), по́шепки (сказати), залюбки́, на́зирці (ходити), навздогі́нці (бігти), зги́нці (піти, побігти) завбі́льшки, завгли́бшки, завши́ршки, завдо́вжки, завда́льшки, завто́вшки, завви́шки — це закінчення орудного відмінка множини старої відміни, а почасти (з приростками), може, й знахідного множини.
б) З родового чи знахідного відмінка однини:
голяка́, босяка́ (ходити), сторчака́ (полетіти), кружка́ (піти), косяка́ (ударити), ду́ба, дибка́ (стати).
в) З різних відмінків імен залежно від прийменників (що сталися таким чином приростками); іноді тут бачимо вже іменникові закінчення в прикметникових пнях тощо:
зві́льна (підвестися), зга́рячу (зробити), зго́рда (глянути), згрі́зна (закричати), знена́цька (вбігти), зніче́в’я (зробити), відра́зу (побачити), зо́зла (накричати), зо́палу (накинутися), пома́лу (посуватися), набаки́р (надіти шапку), впо́перек (покласти), зне́стяму (зробити), попро́сту, поча́сти, невпам’ятку́ (бути), нашвидку́ (попоїсти), пово́лі (зробити), наздога́д (сказати), на́взнак (упасти), досто́ту, зо́всім (не пам’ятати), зана́дто (великий), взагалі́, вповні́, по́ночі (сидіти, іти, бути), по-на́шому, по-мо́єму, по-німе́цькому, по-вкраї́нському, по-сви́нському...
г) З прикметників ніякого роду однини з старим закінченням -о (порівн. у дієсловах -ло, -но, -то) або новим -е, при тім від прикметників 2. й 3. ступенів завсіди -е):
га́рно, ве́село, зе́лено, пога́но, ке́псько, добре, зле, краще, гарніше, ширше (про відпадання закінчення -е див. § 15 дрібн. шрифт).
Щодо прислівників від прикметників на -чий, -ший, -жий, -щий та м’яких на -ній, то від перших вони бувають і на -е і на -о:
немину́че, га́ряче́, бо́ляче́, хо́роше́, дуже (і дужо із іншим відтінк. знач.), байдуже (і байду́жо з інш. відтінком значіння), нестерпуче, свіжо, а від м’яких на -о: си́ньо, по́рожньо, сере́дньо.
ґ) З дієслів (дієприслівники):
кажучи, нісши... також такі, як зне́хотя, навкидя́, пере́кидя (див. § 90).
д) З пнів відмінюваних слів без якихось відмінкових чи особових закінчень, але з приростками, а іноді й наростками:
на́схиль (стояти, сидіти), на́рубень (класти), о́бмаль, по́спіль (усім), на́сторч (поставити), нао́сліп (іти), нави́ворот (надіти що), на́дзелень (зірвати), на́вхрест (покласти), навпросте́ць (іти), безпере́стань (робити), бе́зліч (турбот), невпо́їд (їсти), на́дголодь (їсти), о́каряч (ходити).
3. Прислівники з складних слів:
нато́мість, живоси́лом (схопити), горі́лиць (лежати), босо́ніж (ходити), доброхі́ть (зробити), долі́лиць (лягти), запанібра́та (поводитися), мимохі́дь, мимої́здом (побачити), пусто́паш, само́пас (коні ходять), водно́сталь, живови́дячки (бреше), віч-на́-віч (балакати).
Про такі прислівники, як шкода, сила, купа, маса див. § 153.
Прислівники місця § 94.
Прислівники місця (себто на питання де? куди? кудою? звідки?) теж, як прислівники чину, бувають різного походження:
1. Прості прислівникові слова:
тут, там, скрізь, сюди, туди, куди? де? отут, отам, тутечки, тамечки, отутечки, тамки, тутки, інде, ні́де, ніде́, ні́куди, ніку́ди, усюди, онде, о́сьде, десь, куди́сь, о́сьдечки, та́меньки, ві́дси, звідціля́, відці́ль, ві́дти, звідтіля́, відтіль, відкіль, звідкіля́, звідта́м, нізвідкі́ль, поде́куди.
2. З різних відмінюваних слів як у § 932:
зви́сока, зда́лека, збли́зька, віддалеки́ (дивитися), додо́лу (упасти), зза́ду (побачити), догори́ (глянути), вниз, знизу (кинути), впере́д (забігти), знадво́ру (побілити), назу́стріч (вийти), спідспо́ду (запечений), тудо́ю, сюдо́ю, кудо́ю (показують не мету, а лиш напрям руху, вони виникли підо впливом таких, як дорогою, річкою...), по́біч (іти), о́сторонь (стояти), су́біч (лежати), попідти́нню, попідвіконню, понадві́р’ю, попідгір’ю (ходити), попідбі́ччю (бити) (із "по підтинню", "по підвіконню", "по надвір’ю", "по підгір’ю", "по підбіччю́", але такі іменники тепер трапляються рідко і не всі, і прислівники краще писати вкупі, як подано).
3. З складних слів:
ліво́руч, право́руч, право́біч (бути).
Прислівники часу § 95.
Прислівники часу (себто на питання коли? відко́ли? до́ки?) не численні супроти інших, але теж бувають різного походження:
1. З простих (принаймні на перший погляд) прислівникових слів: тоді́, коли́? тепе́р, за́раз, отоді́, коли́сь, отепе́р, де́коли, опісля́, і́ноді, ніко́ли.
2. З різних відмінюваних слів:
вра́нці (встати), за́втра, споча́тку, поране́ньку, по́тім (зробити), вчо́ра, зве́чора, вдо́світа (прокинутися), влі́тку (бути), зда́вна, зма́лку (звикнути), зави́дна (докінчити), завчасу́ (впоратись), зго́дом (прийти), наскінчу́ (бути), поперва́х (бувати), на́двечір, заздалегі́дь (повідомити), зато́го (буде). Сюди ж і такі, як щодень, щоніч, щодня, щораз, щоразу, щомісяця...
3. З складних слів:
сього́дні, торі́к, поза́торік, водно́раз, вряди́-годи (захо́дити). Ті питальні прислівники (і часу, і місця, і чину), що сполучаються з ні- і мають по два наголоси і по два значіння, достоту так розрізняють свої значіння, як займенники ніхто й ніщо в непрямих відмінках:
ніде — ніде́
нікуди — ніку́ди
ніяк — нія́к
ні́відкіль — нівідкі́ль
ні́коли — ніко́ли.
Ліві форми з конкретнішим і вужчим значінням часто заміняються, як і вказані займенники, словосполученням із нема:
ні́де = нема де
ні́куди = нема куди
ні́як = нема як
ні́відкіль = нема відкіль
ні́коли = нема коли. Див. § 651.
ВИ́ГУК.
Розряди вигуків § 96.
До вигукових слів належать кілька розрядів слів, об’єднаних між собою тільки тим, що всі вони невідмінні, і всі вони звичайно не в’яжуться в реченні з іншими словами, хібащо заступаючи інші слова в реченні або навіть ніби заступаючи цілі речення. Значінням своїм вигукові слова дуже різноманітні, але всі вони вкладаються в три основні розряди.
1. Вигукові слова на виявлення різних психічних станів і почувань людей, як от радости, захоплення, захвату, здивування, горя, болю, огиди, зневаги, обурення, жалю і т. ін., при тім те саме вигукове слово іноді може надаватися до виявлення різних почуть як до його вимови (інтонації).
Приклади:
Ой горе тій чайці, чаєчці небозі! (Нар. пісня)
О, думи мої! О, славо злая! (Т. Шевч.)
Ах, сонце! чому ти раніш не зійшло?! (О. Олесь)
Гей, степи, поля, розкіш моя! (М. Коцюб.)
Ех, якби то! Та що й казать! Кебети не маю. (Т. Шевч.)
Хм... А кого ж то вчора Сидір бачив біля економової кухні?
І-і-і! сплеснувши руками, підвелась зразу Хима. (В. Виннич.)
Ага, піймалась!...
Пхи! піймалась... (В. Виннич.)
Перевелись тепер рицарі в Січі... Овва! гукнув тут на всю світлицю Кирило Тур. (П. Куліш)
Ху, душно як! (Л. Україн.)
Ух каже як там холодно! (Нар.)
Та ну бо розкажи! Ат, одчепись. (Нар.)
2. Вигукові слова оклики, себто такі, що ними хочемо привернути чиюсь увагу, наприкл., кличучи до себе або проганяючи від себе, тощо.
Приклади:
Гов, Лукашу, гов! го-го-го-го! А де ти? (Л. Україн.)
Та гей, бики, чого ж ви стали? (С. Рудан.)
А бир-бир! А дряу! Вівчарські окрики лунають по темній штольні. (Ів. Франко)
Цу-цу, скажені! (Т. Шевч.)
Гулі, гулі, голуби, ви летіте сюди. (Нар. пісня)
От він за батіг та й: Гей, соб, цабе! (Нар.).
Цить, не плач, дасть мати калач. (Нар.)
Що воно за сопілка, що так гарно грає... А ке, я заграю. (Нар. казка)
Ой гиля-гиля, гусоньки, на став. (Нар. пісня)
Тасю-тасю, качуре, додому! (Нар. пісня)
Вацю, свині, до корита! (Нар.)
3. Вигукові слова звуконаслідні, себто такі, що ними намагаємося віддати звуки різних тварин, машин, вітру, води і т. ін. Звуконаслідних слів необмежена скількість, бо часто той самий звук різно віддають, а до того ж і звуків таких дуже багато.
Приклади:
Собака за ним гав-гав-гав. (Нар.)
На скрипочки тири-ри-ри, на цимбали бам-бам. (Нар.)
Туп-туп ніженьками, дзень-дзень підківками. (Нар.)
Шургич у піч! (Нар.)
Ой ти, старий, кахи-кахи, я, молода, хихи-хихи. (Нар.)
Глянь, як голубка в парі брукає: бруку-бруку, бруку-бруку. (Нар.)
Ой сів пугач на могилі, та й крикнув він пугу. (Нар. пісня)
Ких-ких-ких-ких зареготався народ. (Гр. Кв.-Осн.)
Чиясь рука... курицю хапає...: Кирр! кирр! кудах! (П. Куліш)
Шубовсть в воду. (Т. Шевч.)
Аж рип! і ввійшла в хату бабуся стара. (Гр Кв.-Осн.)
Ги, ги сміявся дурень. (М. Хвильовий)
Темна ніч. Ідуть удвох
Тихо кроком: чорох-чох. (В. Поліщ.)
От-от догнав
І бебех в могилу. (Т. Шевч.)
Кінь спіткнувся, а він геп у саму калюжу. (Нар.)
Шелеп щастя в хату! (Нар.)
Поза кущем щось шелесть, шелесть. (Нар.)
І веселенька шасть у хату! (Т. Шевч.)
Як дзвін,
На смерть немов,
Все бев та бов. (О. Олесь)
Гу, гу, гу! в дворі гуділо. (Ів. Франко)
Плюсь біля Зубишиних воріт і впало. (Гр. Кв.-Осн.)
Заридала Катерина
Та бух йому в ноги. (Т. Шевч.)
Аж ось лулусь щось під ногами. (Є. Греб.)
Треті півні: Кукуріку. (Т. Шевч.)
ПРИЙМЕ́ННИКИ Й СПОЛУ́ЧНИКИ.
§ 97.
Про них дивись у синтаксі (§ 169... і § 187).