<< Складне речення | Зміст | Розділові знаки >> |
СПОЛУЧНИКИ
Значіння їх і вживання § 187.
І в підрядно-, і в рівнорядно-сполучених реченнях, і в реченнях із однорядними членами, як ми не раз уже зазначали, велику вагу мають сполучники. Через сполучники, власне, насамперед і повстають складніші словосполучення в мові. З-поміж численних сполучників і сполучникових слів деякі виразно тільки підрядні, інші рівнорядні, але є й такі, що бувають то в рівнорядно-сполучених, то підрядно-сполучених реченнях (напр., та). Нарешті є й такі сполучники, що в’яжуть речення невиразно сполучені чи то як рівнорядні, чи як нерівнорядні. Значіння сполучники мають іноді різне в різних реченнях, а взагалі їх значіння дуже різноманітне: єднальне, розділове, протиставне, причинове, допустове, відносне, висновне, часове, порівняльне, умовне, поясняльне, намірове тощо.
Сполучники бувають прості, поодинокі, і тоді вони, звичайно, ближче стоять до тих слів словосполучень і речень, що їх в’яжуть, ніж до тих, що з ними в’яжуть. Напр., у підрядно- сполучених реченнях такі сполучники належать (щодо вимови й правопису) до залежних речень. Алеж у складних реченнях часто бувають складні, дво-, а то й трислівні сполучники, і тоді здебільшого вони є в обох частинах складного речення. Звичайно сполучники стоять безпосередньо перед тим словом чи словосполученням, що їх вони в’яжуть із іншими, хоч все ж деякі бувають і після них.
Чистих сполучників, себто таких, щоб вони вказували тільки на стосунок слів або словосполучень, розмірно мало, здебільшого сполучники, чи власне сполучникові слова, одночасно вживаються і як члени речення, отже далеко не завсіди можна відмежувати сполучникове значіння слова від іншого. Не завсіди можна розмежувати сполучники й частки, що звичайно мають підсильне значіння в мові. Сполучникові й часткові слова, надто ж іще з деякими абстрактного значіння прислівниками, уживаються по кілька в групі, творячи різноманітні й складні значіння, а іноді навіть і цілком самостійні, відповідні до цілого речення:
І мов аж чи сердишся на мене. (А. Головко)
Льорден іґнорував мене зовсім, і аж щось у годину по його приїзді покликала мене тітка.(О. Кобил.)
Чи я ж би про таке тобі казала? (Л. Україн.)
Радиться, як би то показатися йому. (Нар. опов.)
А чому ж би ні? (Л. Україн.)
Отим бо й ба. (Т. Шевч.)
Та таки а ні же. (Нар.)
Нижче ми подаємо огляд найголовніших сполучникових і часткових слів української літературної мови як окремих, так почасти і груп їх, з указівками їх значінь і вживання. А як за деякі сполучники говорилося й у попередніх розділах синтакси, то доводиться іноді попросту посилатися на ті місця, додаючи лише те, що треба додати. Зате ж на деяких, навпаки, доведеться спинитися довше з огляду на їх велику вагу в синтаксі та на те, що за них уперше говориться. Як і в огляді прийменників тощо, подаємо сполучникові слова за абеткою.
1. а — а) Протиставний сполучник однорядних членів і речень: Били, а не вчили. (Т. Шевч.) Я великий, а ти малий. (Нар.) Йшли корови із діброви, а овечки з поля. (Нар. пісня) Сила без голови шаліє, а розум без сили мліє. (Нар. присл.) Дати волю не Інаракам, не вихвалянню, а волю роз’яснювання, критики. (В. Виннич.) З цього й такі відтінки несподіваного, як у дивлюся, а воно світає тощо.
Часто в складних: хоч — а, аби — а.
б) Єднальний сполучник, тільки з особливим відтінком єднання, відмінним від і, та, а саме а приєднує другорядного з рівнорядних членів, ніби менш самостійного: Ой літає орел сизий, а за ним орлята. (Т. Шевч.)
в) Як підсильне слово часто в початку речення: А чи його звіри з’їли, а чи він втопився? (Нар. пісня) Всі гуляють. А де ж Гонта? (Т. Шевч.) А мій батько орандар. (Т. Шевч.) А киш-киш! А ну геть! А годі про це!
Іноді з таким підсильним значінням а буває й у середині речення при однорядних словах: Течуть річки, а все кривавії. (Нар. пісня) Покликала мене тітка до своєї кімнати, де знаходилися всі, а навіть Лена. (О. Кобил.) Перед а в середині речення завсіди кома. Див. іще ні, ніж, то, же.
2. аби — головним чином з умовно-допустовим значінням, отже часто аби — а, аби — то: Я гроші дам, аби він зробив. (Сл. Гр.) Аби шия, а ярмо знайдеться. (Нар. присл.) Аби тільки допекти, то ще й не те скаже. (С. Рудан.) Я б оддав половину життя свого, аби ти була щаслива. (П. Мирний) Звичайний ще в таких значіннях, як у аби день до вечора, аби тільки щось казати, аби ж мені не спізнитись, аби ваша ласка.
Подеколи вживаються в додаткових реченнях і значіння мети: Вчиться, аби з голоду не пропасти. (З Київщ.). Потім в’яже поводи докупи, аби коні врозтіч не розбіглись. (Л. Україн.) У цім останнім значінні частіше щоб.
Підсильне для основного значіння аби має додаткове б: аби б.
У середині словосполучень перед аби кома.
3. або, абож, абощо — а) У словосполученнях поміж однорядними словами й реченнями на означення розділовости, часто з повторенням: Нехай це зробить він або хто інший. (С. Гр.) Або здобути, або дома не бути. (Нар. прик.)
Кома перед або між однорядними членами речення як до вимови, але коли або має поясняльне значіння, себто стоїть перед прикладкою, кома обов’язкова: Глитай, або павук (М. Кропив.).
Так само здебільшого й перед абощо: Ходи вже, абощо! (Сл. Гр.)
Сполучник або повинен стояти перед тим словом чи словосполученням, що до них він стосується, тим то за помилку треба визнати конструкцію в Шевченка, де або стоїть перед словом, коли значінням він стосується до цілого словосполучення:
В далекій дорозі
Найду або долю, або за Дніпром
Ляжу гоювою (Гайдам.)
(треба або найду долю)
б) У початку речення в значінні хіба: Абож воно не так? (А. Свидн.) Або я, каже, знаю? (З Поділля) Не йди до корчми! Або що? от і піду! (Сл. Гр.). Але в цім значінні або відоме не скрізь і в літературній мові менше поширене.
Як провінціалізм буває ще альбо.
Порівн. іще чи
4. адже, аджеж — тільки в початку незалежних речень або навіть замість речень, бо його значіння більше прислівникове, ніж сполучникове, почасти підсильне: Адже ти бачила? (Ак. Сл.) Чи ти підеш туди? Аджеж! (Сл. Гр.). Як провінціяльний варіянт трапляється й аже, ажеж.
5. аж поширений сполучник-прислівник на означення відтінків наслідків межі досягнення тих однорядних слів чи неповних і повних речень, що їх сполучає аж із попередніми: Дурний, аж крутиться. (Нар.) Ніч була темна, аж чорна. (М. Коцюб.) А дядько летить, аж спотикається. (С. Васильч.) Ноги грузнуть, аж в постолах хлющить. (М. Коцюб.) Поралося, аж поки наварила обідати. (Б. Грінч.).
В таких реченнях можливі конструкції з сполучними словами так — що аж, такий — що аж, як — то аж, як — так аж, доти — аж поки тощо, коли ритмо-інтонація підрядно- сполучених речень виступає дуже виразно. Тим і при самому аж вона ще сильна, і кома перед аж у таких випадках обов’язкова.
Власне аж прислівникове слово, звичайне, напр., у таких сполученнях, як приїде аж через місяць, добіг аж до річки, аж троє їх було тощо. Але крім наведених конструкцій із аж сполучникового значіння з складних сполучників аж буває ще в таких складних реченнях, що стоять на межі поміж підрядно-сполученими й рівнорядно-сполученими: Дивлюсь, аж наші йдуть. (Сл. Гр.) Вернувсь додому, аж у його дома вже син найшовся. (Нар. опов.) Я думав так, аж воно інакше (Сл. Гр.) Порівн. ще а.
6. але, алеж — протиставний сполучник поміж неповними й повними додатковими реченнями з одного боку та керівними з другого: Не я, але ти тому винен. (См.-Ст.) Василь скочив через вікно, але так незручно, що шибка дзенькнула й посипалась на землю. (М. Коцюб.) Перед але завсіди кома.
Порівн. іще а, та, хоч.
7. аніж — див. ніж.
8. ба — здебільшого як прислівникова частка (з бачиш, бач, як і ач) на початку самостійних речень або в кінці їх (ба який! чи ти ба!) але зрідка й як сполучна частка однорядних слів чи й речень, що приєднуються з відтінком "навіть", але й" (ба й буває часто перед навіть як підсильна його частка): Я нічого не знаю, ба навіть і не чую. Таж не самі жінки, ба й чоловіки. (Л. Україн.) Він не тільки дурний, ба й злий. (Ак. Сл.) Родився на Підгір’ї, ба й ріс в Підгір’ї (О. Федьк.). Перед ба в цих випадках кома.
9. би, б — як частка в умовних формах дієслова (див. § 82) та як складник інших сполучників (аби, ніби, щоб...) дуже поширене в мові. Сполучення би то, б то має значіння ніби, нібито, але буває тільки в головному реченні і не на початку: Кажуть би то, подали... назад. (А. Свидн.) Та слід маленької, дівочої б то, ніжки видніється в піску. (М. Рильськ.) Підсильне значіння має б при би: він би б, якби б... Про чергування би і б див. § 15.
10. бо, бож — а) причиновий сполучник поміж підрядно-сполученими реченнями (де залежне часто буває неповне): Не люблю його, бо він брехун. (Акад. Сл.) Спи ж, мій маленький, пізній бо час. (Л. Україн.) Не будь солодким, бо розлижуть, не будь гірким, бо розплюють. (Нар. прик.)
Через змішування з причиновим же сполучником тому — що виникла конструкція тому — бо (зрідка і лише як зах.-укр. провінціялізм): То я тому спитав, бо пам’ятаю... (Л. Україн.) Це він, певно, тому так каже, бо Орядин... зрікся. (О. Кобил.).
Причиновий сполучник бо в’яже не тільки додаткове речення, а й ціле підрядно- сполучене складне умовне речення, входячи таким чином в складну сполучникову групу: бо — як то, бо — якщо то, бо — коли то і т. ін., напр. іди собі, бо як скажу, то...
Перед бо кома.
б) Як підсильна частка: Годі бо вам! Іди ж бо сюди! і т. ін.
Порівн. же
11. буцім — сполучникове слово в порівняльних реченнях:
Засів, буцім у болоті чорт. (Ів. Котляр.) Порівн. мов, немов, наче, неначе, ніби, як. Часто з частками: буцім би, буцім би то.
12. же, ж — дуже поширена підсильна частка сполучникового значіння.
Підсильне значіння наближається до "саме", як раз", так само до а [див. 1 в)]. З ними же часто й чергується, а то вживається й разом із ними на ще більше підсилення. От декілька прикладів:
(Приказали записать) м’ясо розібрать на рівні часті, лисиці ж ратиці віддать (Є. Греб) Скелі, гори в’яжуть море, море ж звуть ясні простори. (О. Олесь) Чи такії ж дівчата виступають перед нас у "Народніх оповіданнях" М. Вовчка? (П. Куліш.) І ті ж люди, і ті ж самі... поприходили весною (Т. Шевч.) Кому ж не досталося зброї, тому не забракло сокири, коси. (Л. Україн.) В ту ж хвилину Ізідора зникла. (Л. Україн.) Як же ж заболіло мене, коли кілька день по тім я побачив... (Ів. Франко). А де ж Гонта? (Т. Шевч.).
Але крім такого більш-менш самостійного й однакового значіння же (про це свідчить правопис: же, ж окремо пишеться), ця частка ввіходить у цілу низку сполучників і сполучникових слів та прислівників, при тім почасти поруч таких слів існують і іншого значіння словосполучення з тих самих елементів. Так, існують тільки адже, отже, ніж, тож, отож, бож, абож, аніж, щождо, але теж і те ж, також і так же, атож і а то ж,
авжеж і а вже ж, напр.: я теж піду і я те ж саме казав, він також добре пише і він так же добре пише, як і всі інші тощо.
Та слід указати ще цікаві два сполучення якже і также (ненаголошені, або з наголосом на кінці), відмінні значінням від як же, так же і також: Вгадує, було, пору по прохожих: як ідуть семінаристи в клясу, то йому пора. Якже йдуть городяни та бурса, то ще рано. (А. Свидн.) Якже побачив хлопчик, що увійшли люди, він підняв голову. (Гр. Кв.-Осн.) Якже вгнався Потоцький за Богуном аж до Уманя, пристиг Хмельницький, з царським боярином Шереметом Богунові на одсіч. (П. Куліш.) Якже Бог мені пошле обранця молодого, щоб я служив йому своїм здобутком..., тоді я вже заплачений. (Л. Україн. Це слова митця- учителя) Я б сама тому рада, коли б вони помирилися, поєдналися... Также бач: нічого не вдію. (П. Мирний) Хоч не так там просторо гуляти, также втіхи буде там багато. (Б. Грінч.).
Див. іще та.
13. заки, заким — в підрядно-сполучених реченнях рівно-біжно з прислівниковим сполучником поки (але цей останній далеко частіше): Велю... возниченькам постояти, заки мати прийде з саду. (Нар. пісня) Заки я схаменулася — його вже й немає. (М. Вовч.) Заким сонце зійде, роса очі виїсть. (Нар. присл.).
14. зате — для зв’язку однорядних слів у реченні або речень: Не так співають, зате горілки не вживають. (Л. Гліб.). Кома перед зате обов’язкова.
15. і, й — єднальний сполучник однорядних членів речення та рівнорядних речень — див. §181. Але крім єднального значіння і має іноді ще особливе підсильне значіння, стояти і в початку речення і в середині, звичайно перед тим словом, що до нього стосується: І хто теє знає? (Т. Шевч.) Далі вже й під Київ підступає. (Нар. опов.) Він їй і каже. (Нар.).
Див. іще та.
16. коби, коб — місцевий (зах.-укр.) сполучник у підрядно-сполучених умовних реченнях: Коби зуби, то хліб буде. (Нар. присл.) Ой коби я зозуленька, щоб я крильця мала, я ж би тую Україну кругом облітала. (Нар. пісня).
17. коли — крім чисто прислівникового значіння часто вживається як сполучник з часовим, умовним, допустовим значінням як разом із іншими сполучниками, так і без них, але завсіди в складних реченнях: Коли не прийду, все його нема. (Нар.) Коли згинув чорнобривий, то й я погибаю. (Т. Шевч.). Іноді замість умовного коли буває наколи: Наколи се не поможе, то треба буде іншого способу, вживати. (См.-Ст.).
Часто з іншими сполучниками: коли б — то, коли ж — то, коли що — то.
18. мов, немов, наче, неначе, ніби, як тощо — це все більш-менш однозначні сполучникові слова в порівняльних реченнях, часто неповних: І блідий місяць на ту пору з-за хмари де-де виглядав, неначе човен в синім морг, то виринав, то потопав. (Т. Шевч.) В душі йому Галя, що та зірочка сяє. (А. Свидн.). (Див. іще § 184).
Намість таких сполучників у західньоукраїнських письменників бувають ще місцеві знай, гейби, коби: Стара верба похилилась над ним, знай та ненька рідна над своїми діточками. (О. Федьк.).
В усіх таких випадках перед сполучниками, звичайно, буде кома на письмі, бо такі сполучення становлять виразний тип складного підрядно-сполученого речення.
Але коли такі сполучникові слова стоять поміж членами простого речення, визначаючи певний відтінок зв’язку їх, то й на письмі кома поміж ними не ставиться:
Сніг мов з рукава. (Нар.)
Еней тоді як народився. (Ів. Котляр.)
Ноги були мов би підняті. (А. Крим.)
А тим часом із діброви
Козак виїжджає,
Під ним коник вороненький...
Іде, спотикнеться —
Коло серця козацького
Як гадина в’ється. (Т. Шевч.)
Він як волосся на собі не рве. (Г. Барвін.).
19. наколи — див. коли.
20. не — крім свого звичайного значіння заперечення, вживається ще в підрядно- сполучених реченнях при інших сполучних словах як підсильна частка (без заперечного змісту): коли не прийдеш, усе йому ніколи; учи доти, доки не вивчиш тощо.
У такій ролі не стоїть тільки перед дієсловом додаткового речення, і порушення цього правила можливе хібащо в віршах, як от напр.:
Довго таке творилося,
Поки не в Варшаві
Запанував над ляхами
Понятовський жвавий. (Т. Шевч.).
Слід би: "поки в Варшаві не запанував...").
21. ні — як сполучне слово вживається щонайчастіше в заперечних реченнях (з не, нема) з розділово-підсильним значінням, при тім часто з повторенням (ні — ні), хоч це не обов’язково; розділяє хоч однорядні члени речення, хоч рівнорядні речення: Не спинила весна крови, ні злости людської. (Т. Шевч.) Нема Гонти! Нема йому хреста, ні могили. (Т. Шевч.) Такі швайцари ще потрібні нам усім, бож ми не вміємо ходити, ні сидіти. (М. Рильськ.) Нехай ні жар, ні холод не спинить вас. (Ів. Франко) "Синок" той був чоловік ні видалий, ні удалий. (П. Мирний) Нема в його ні оселі, ні саду, ні ставу. (Т. Шевч.) Часто вживається з а, що має тут підсильне значіння, при тім можливі в тім самім реченні і ні, і а ні: Я не люблю а ні його, а ні нікого другого. (О. Кобил.) З нею ні стати, а ні розмовляти. (Нар. пісня.) Не вірить другові, ні брату, бож а ні брат, ні вірний друг не подарує плягіяту. (М. Рильськ.) Так само з підсильним значінням уживаються й ніже (дуже рідко, як архаїзм): Не минайте а ні титли, ніже тії коми. (Т. Шевч.)
Кома в усіх таких випадках поміж однорядними членами майже завсіди обов’язкова.
22. ніж — а сполучення неповних речень при реченнях із формами другого ступеня прикметників чи прислівників: Лучче було дівчиною, ніж тепера молодицею. (Нар.) Кращий приклад, ніж наука. (См.-Ст.). Див. іще як. Підсилене значіння в аніж.
23. нім — місцевий західньо-український сполучник у підрядно-сполучених реченнях (значіння "перед тим, як", "поки", "заки"): Нім сонце зійде, роса очі виїсть. (Нар. присл.) Не день, не два теліжився Яким, нім забриніло перед ним Кам’янецьке кладовище. (А. Свидн.)
24. себто, цебто, тобто — поясняльні сполучники найчастіше бувають при прикладках та однорядних словах: А його жінка, себто Олена, була хорунжівна. (Гр. Кв.-Осн.)
Див. іще таки.
25. та — а) Як єднальний сполучник однорядних членів речення й рівнорядних речень (останніх дуже не часто): Батько та мати. (Сл. Гр.) А вже раді та раді. (Гр. Кв.-Осн.) За током ішов садок великий та розкішний. (А. Свидн.) Дивлюся: так, буцім сова летить лугами, берегами та нетрями, та глибокими ярами, та широкими степами, та байраками; а я за нею та за нею... (Т. Шевч.) Біга та голосить. (Т. Шевч.) Тільки кінські підкови кляпали, та калюжа на всі боки розбігалася од прудкої їзди. (П. Мирний). Сичі в гаю перекликались, та ясен раз-у-раз скрипів. (Т. Шевч.)
Щодо стосунку єднального сполучника та до такого ж сполучника і (й), то можна сказати, що вони не зовсім рівнозначні і що через те не завсіди можуть заступати один одного. Сполучник та взагалі єднає менші словесні елементи, передусім слова (однорядні), сполучник і різні. Та й менші словесні елементи, окремі слова, та не завсіди може з’єднувати, далеко менше, ніж сполучник і.
Так, напр., ми це зовсім легко помічаємо на однорядних дієсловах: коли вони визначають одночасну дію, зовсім природний між ними сполучник та, коли ж неодночасну, а послідовну одну за однією, то між ними можливий тільки сполучник і, а не та. Ми кажемо (й пишемо):
іде та кричить, але став і кричить
грає та приспівує, але прийшов і каже
біта та голосить, але укусить і меду дасть
розказував та плакав, але умивсь і втерся
Тут у лівому стовпці одночасність дії не тільки щодо форм дієслів, бо така одночасність є і в правих прикладах, а в тім, що обидві дії відбуваються разом, напр., можна ж ідучи кричати тощо, але не те в дієсловах із правого стовпця, де дії кожної дієслівної пари відбуваються не рівнобіжно, а одна за однією (раніше "став", а потім "кричить" і т. ін.). У лівому стовпці сполучник і, звичайно, можливий, тільки не та в правому. Що ліві приклади тісніше пов’язані проти правих, видно й з того, що з них легше переходити на зовсім тісну сполуку дієслів (грає-виграває, дзвенить-сміється тощо — див. § 121).
Але коли дієслова визначають і неодночасну дію, а поступневу (одна за однією), тільки треба визначити їх швидкість, знов же доречний між ними сполучник тіснішого єднання та: стань та подивись, вечеряй та спати лягай (швиденько) і т. ін. Навпаки, коли треба в однорядні слова внести більшу відрубність їх, ніби розділовість, то до цього надається тільки сполучник і, а не та: А тим часом місяць оглядає і небо, і зорі, і землю, і море. (Т. Шевч.) І там, і тут і скрізь погано. (Т. Шевч,) Зокрема коли й перед першим із однорядних слів буває єднальний (власне єднально-розділовий) сполучник, то цей сполучник буде тільки і, а не та.
З усього цього ясно виступає значіння та як сполучника на тісніше з’єднання супроти і, принаймні в дієсловах.
З цього погляду ми визнаємо, напр., цілком доцільним та й і в такому місці з Шевченкового вірша "У неділеньку": Військо... з бунчуками з лугу виступало та на трубах вигравало, і на горі разом стало. Адже перші дві дії відбувалися рівнобіжно, а на горі разом стало це відрубна проти тих дія.
Так само доцільно вжиті і й та в Прийшли до мене віки недолі і плачуть, плачуть слізьми любови та повідають вселюдські болі. (N. N.)
Але щодо однорядних іменників, прикметників тощо, то хоч часто між ними можна вжити то і, то та без ніби помітної відмшности в значінні, все ж і тут, здається, та з’єднує тісніше, ніж і. Взагалі між однорядними іменниками частіше буває сполучник і (й), ніж та, напр., у назвах байок Л. Глібова маємо майже втроє більше таких сполучень, як Вовк і Кіт, ніж Вовк та Ягня. Тільки, щоправда, не часто виразна підстава на і чи та між іменниками, прикметниками тощо. Коли ж у мові виступає потреба такі члени поставити далі, ніби відокремити, то тоді явно зростає й перевага в таких випадках сполучника і. Уже наведений приклад єднально-розділового значіння і в і небо, і зорі... Коли б ми захотіли підкреслити часову суміжність становищ, означуваних іменниками, певно ми дали б перевагу сполучникові і проти та, напр., у такому реченні: Арешт, заслання і нарешті тяжка недуга зовсім знесилили його (а не "та нарешті тяжка недуга"). А коли між такими однорядними словами взагалі є внутрішній зв’язок, напр., причиновости, то сполучник та між ними недоречний, напр., бундючно й неприємно говорив він (а коли ми ще яскравіше виявимо причиновий зв’язок обох тям, то тільки і й можливий тоді: бундючно і тому неприємно). Навпаки, цілком доречний сполучник та поміж однаковими прикметниками, напр.: А вже раді та раді. (Гр. Кв.-Осн.) Красивий та красивий. (теж).
Наведений у початку цього розділу приклад із Шевченкового твору (дивлюся: так, буцім сова...) нібито суперечить такому твердженню про значіння та супроти і, бо там саме й маємо та на означення суміжних, а не рівнобіжних явищ (сова летить лугами, берегами та нетрями, та глибокими ярами). Алеж і помилки тут немає, бо жадної недоречности та ми там не відчуваємо. У чім же річ? Здається, тільки в тім, що таким саме способом сполучування й досягається потрібний ефект швидкого лету сови. Адже зовсім звичайна конструкція, напр.: А він як дремене повз хату та в ворота, та на вулицю... Кінець-кінцем це стоїть у повній згоді з сказаним на попередній стор. про спосіб сполучування в залежності від значіння дієслова. На це ж указує й прикінцеве: а я за нею та за нею.
Але чи не найвиразніше виступає відмінність у значіннях і й та тоді, коли вони з’єднують цілі речення. Як уже зауважено, тільки зрідка буває тут та, а дуже часто рівнорядні речення й зовсім не можна зв’язувати сполучником та, а тільки і. Тільки такі власне речення, що визначають одночасні, рівнобіжні й цілком незалежні одна від однієї дії, кожуть бути з’єднані сполучником та, як ото в наведених зразках (порівн. вгорі увагу про однорядні дієслова). Якже цього немає, коли, напр., вони визначають не одночасні дії, або якийсь інший складніший стосунок між ними, сполучник та їх зв’язувати не може, а тільки і (якщо, звичайно, не якимсь іншим сполучником, що вказує на ще складніші стосунки). Не тільки такі рівнорядні речення, як І день іде, і ніч іде (Т. Шевч.) в жадному разі не можуть бути зв’язані сполучником та (з повторенням його), а й такі, як Прийшла весна, і ріки зашуміли. (О. Олесь)
Нарешті є ще складний сполучник із та + і: та й. Він знов же надає нового відтінку зв’язку. Безперечно він ближче своїм значінням до і, ніж до та. Про це вже свідчить те, що він може бути побіч і: А їй, звичайне діло, і віри своєї жалко, та й родичів. (М. Левиц.) Проте його значіння відмінне від і. Так, коли спробувати застосувати та й до правого стовпця прикладів на стор. 334, то побачимо, що цей складний сполучник цілком підходить до перших двох прикладів, але не надається до останніх. Зовсім природно сказати став та й кричить, прийшов та й каже, але не звичайно "укусить та й меду дасть", "умився та й втерся". Взагалі та й значінням своїм ніби посередині стоіть поміж та й і, зокрема при дієсловах буває доречний тоді, як вони визначають суміжні (не рівнобіжні) дії, але близькі до себе, а недоречний тоді, як ті дії відрубні, як треба віддати їх розділовість, отже як вони можуть мати два і: і укусить і меду дасть, і вмився і втерся.
Про розділові знаки при сполучниках та й і див. § 181.
б) Протиставне значіння та сильніше за протиставне значіння а і наближається до але: Смійся лютий враже, та не дуже. (Т. Шевч.) З нетерплячкою вдивлялися вони в темряву, та нічого не бачили. (М. Коцюб.) Полетіла б я до тебе, та крилець не маю. (Ів. Котляр.) Може бути і поміж однорядними словами і поміж цілими реченнями. Часто в зв’язку з іншими сполучниками: хоч — та, якби — та. Кома перед таким та завсіди, як на це вже вказує й виразна вимова. Звичайне й та й: обіцяв прийти, та й не прийшов і т. ін.
в) Як підсильне слово та вживається перед цілим реченням і перед членами його поруч такого ж значіння а, же, і (див. угорі); а часто й разом із цими останніми: Та була в мене жінка, та була в мене люба. (Нар. пісня.) Ой наступала та чорна хмара. (Нар. пісня.) Посадила б я її та в садочку у себе пахучою та м’яточкою. (Нар. пісня) Ой, повій, повій, вітре, через море та з Великого Лугу. (Т. Шевч.) А той дідусь та був собі зовсім каліка. (См.-Ст.) Та й дурний же який ти. (Сл. Гр.) Замість байдикувати та піди почитай.
Коли такі підсильні слова (зокрема та) бувають поміж членами речення, вони ніби протиставлять ті частини, що розділяють собою. Це видно вже з того, що перед таким підсильним словом (та) в вимові буває павза (тільки на такій павзі не слід ставити коми).
У початку речення бувають іще складні підсильні слова тадже (з та адже), таже ж, таж: Таже я тобі казав, що будуть гості. (Сл. Гр.).
Порівн. же.
26. таки — підсильне слово з досить вільним місцем у реченні і з основним значінням зміцнювати слово чи слова, що до них воно стосується: таки й він прийшов, таки він прийшов, він таки прийшов, він прийшов таки і т. ін. Зокрема поширене при прикладках як поясняльне слово (надто в народній синтаксі): А я й кажу покійній Марині, таки жінці. (Т. Шевч.).
Порівн. себто.
27. також — див. же.
28. теж — див. же.
29. то — дуже поширене і як указівка частка і як сполучник, надто разом із іншими сполучниковими словами в складних реченнях: як — то, якщо — то, що — то, коли — то, куди — то, хоч — то, де б не — то тощо. Основне значіння сполучника то — висновне: Люди не побачать, то й не засміють. (Т. Шевч.) Як не їв, то й не облизуйся. (Нар. присл.) Він мені добро зробив, то й я йому добро буду робити. (См.-Ст.) Що більше умієш, то так неначе більше світа бачиш. (Сл. Гр.).
З повторенням то має розділове значіння і може бути як поміж однорядними членами речення, так і поміж реченнями: Вештається він то сюди, то туди. (См.-Ст.) Село наморене то бійкою, то дивовижею, втихомирилось. (П. Мирний) Біга Катря боса лісом, біга та голосить; то проклина свого Йвана, то плаче, то просить. (Т. Шевч.).
Перед таким то може бути підсильне а: Людей то мирять, а то сварять. (М. Рильськ.). Широко вживане причиново-поясняльне а то в складних реченнях: Не роби цього, а то буде тобі лихо.
Порівн. бо.
Поміж реченнями й однорядними членами перед то, а то кома обов’язкова, як указує й ритмо-інтонація.
Буває й з підсильним значінням, напр.: Що то плачу, що то гомону було та страху по селі. (М. Вовч.).
30. тобто — див. себто.
31. тож — див. же.
32. тощо — як прикінцева частка після однорядних членів речення на означення незакінчености однорядних членів звичайно не відділяється комою від попереднього слова за її вимовою (але див. абощо).
Не слід плутати з то що? (інший наголос).
33. хоч, хоча — крім того, що ввіходить у складні сполучники (див. а, та), буває в повторенні на розділовість однорядних членів речення або речень: Звісна дівчача натура хоч у панстві, хоч у мужицтві. (Гр. Кв.-Осн.) Хоч сядь та плач, хоч сидячи плач. (Нар. присл.) Завтра буде хоч дощ, хоч сніг, хоч соняшно. (Нар.). Буває і в підрядних реченнях: Душею він дитя, хоч голову схилив. (Ів. Франко). Кома ставиться не тільки в усіх таких випадках, а й тоді, коли хоч без повторення сполучає однорядні слова: він дурний, хоч і вчений і т. ін.
Порівн. або, чи.
Кома як у прикладах завсіди.
34. чи, чиж — крім того що ввіходить у складні сполучники (чи — що, чи — то, чи — а), в повторенні вживається з розділовим значінням (порівн. або, хоч): Чи гріх, чи два, а вже не видержу. (Нар.). Може бути й без повторення між однорядними словами та в додаткових реченнях: Як де зробить чорногуз гніздо на хаті, чи у дворі, то та хата щаслива. (Нар.) Подивися, чи коні запряжені. (См.-Ст.).
Підсильне а як при ні: Сама ж я не знаю, де мій милий дівся, а чи його звіри з’їли, а чи він утопився. (Нар. пісня).
Так само підсильне значіння має й частка ж: Чиж не однаково? (Ак. Сл.).
А то ще й то: Чи то летять над містом літні хмарини, чи то змагається з нічними сутінками блідий світанок листопаду, а чи сонце спадає в імлу затишної долини. (М. Зеров).
Прикінцеве часткове сполучення на означення можливої розділовости й далі чи що, як і абощо, виділяється комою: Тобто ти паном будеш, чи що? (Ів. Неч.-Лев.).
Правопис чи що́ з одного боку і аби́що, то́що з другого визначається наголосом (неоднаковим) — порівн. § 92.
Прикладка з чи виділяється комами.
35. чим — у літературній мові трапляється в складних сполучниках рівнобіжно з іншими складними сполучниками, напр., чим — то відповідно до як — то: Чим до пана йти, то спершу до Йосипенка. (П. Мирний).
Так само буває при прикметниках та прислівниках 2. ступеня: І чим далі вони йшли, чим важче їм було обминати перешкоди, чим сильніше пекло зверху сонце, а з низу камінь, тим більше завзяття одбивалось на їх червоних і упрілих обличчях. (М. Коцюб.) Чим ближче він до нас надходив, тим менше могла я говорити. (О. Кобил.) Платили йому менше, чим другим. (Ів. Франко).
Але в літературній мові при другому ступені вживають переважно конструкцій із що — то, або як в останньому реченні, ніж, як та прийменникових.
36. що — це найпоширеніший в українській мові сполучник із дуже різноманітним значінням і способами вживання.
а) Насамперед спинімось на що в відносних реченнях.
В мові дуже поширені такі підрядно-сполучені речення, що в’яжуться з якимось іменником головного речення як його ознака. Це й є відносні речення. Найпоширеніший спосіб зв’язку таких речень це через сполучник що.
З давніх давен такі речення в’язалися сполучниковими займенниками, і таким чином ті займенники разом були і членами підрядного речення (підметом або іменниковим додатком) і сполучниками, достоту так, як і тепер у мові часто буває, надто з прислівниковими сполучниками, що одночасно несуть аж дві ролі — і прислівникових додатків і сполучників, напр.: Куди кінь з копитом, туди й жаба з хвостом (Нар. присл.).
Але згодом у таких відносних реченнях із займенниковим сполучником значіння членів речення в тому займенникові підупало, і він стався поволі тільки сполучником. Це позначилося тим, що такий займенник утрачав наголос, ставав ненаголошеним, як усі чисті помічні слова, а з другого боку втрачав здатність відмінюватися, бож сполучники не мають жадних родових, числових, відмінкових форм. Так постали підрядно-сполучені речення з сполучником що з колишнього займенника. Адже ми знаємо, що й тепер у мові є займенник що з своїми відмінковими формами, а проте ж легко пересвідчитися, що крім нього є ще й сполучник що, як невідмінне слово з усіма ознаками помічного слова. Так, явні займенники будуть у таких прикладах, як:
Що́ це лежить? — Полотно.
Чого́ тобі треба? — Хліба.
Я знаю, що́ вона подарує мені.
В останньому прикладі що одночасно і додаток іменниковий і сполучне слово складного речення, бо ним же зв’язані окремі речення.
Алеж тільки сполучник буде що в прикладах:
Я знаю, що вона подарує мені книгу.
Були й такі, що нічого не знали.
Усі робітниці, що їм бракувало взуття, одержали його.
У підрядних відносних реченнях колишній займенник що став сполучником, позбувшись значіння іменника, чому, коли треба, в таких відносних реченнях із сполучником що з’являються окремі займенники на означення тих іменників. Взагалі всі такі відносні речення з що можна розбити на дві основні групи: перша це ті, що в них сполучний, себто зв’язаний із іменником керівного речення, іменник править за підмет у відносному, і другі це ті, що той сполучний іменник у них за додатковий іменник.
Ось приклади з першої групи:
Приходить до коня, що з мідною гривою. (Нар. опов.)
Могутні дуби, що густою лавою стояли понад озером, повилися густими тінями. (С. Васильч.)
Той дід, що сидить біля мосту. (М. Коцюб.)
Аллах... цурається мерзенного народу, що оббиває у царів пороги. (П. Куліш)
Він взяв собі за жінку Пандору, що смерть і горе людям дарувала. (Л. Україн.)
Ото його батько, що приходив з учителем. (П. Мирний)
Ми ті, що гнулися. (Ів. Франко)
Були такі, що тікали. (П. Тич.)
Не згадуй ти того, що вже воно не вернеться. (Б. Грінч.)
Важко убогим своє добро збувати, що воно в нас кров’ю обкипіло. (М. Вовч.).
У таких реченнях здебільшого, власне майже завсіди, підрядне речення буває неповне, а саме без підмета, бо він зрозумілий із керівного речення, де завсіди буває іменник чи його заступник, що до них і стосується ж підрядне речення. І коли в останніх двох прикладах, де ми бачимо підмет воно, усунемо їх, речення в ясності й зрозумілості нічою не втрачають. Чи то назовного, чи непрямих відмінків буде той керівний іменник в головному реченні, зв’язок його з підрядним реченням звичайно буває настільки ясний, що підмет в останньому вже зайвий, тим паче, що й форма присудка в ньому часто точно вказує, до якого саме іменника головного речення стосується підрядне речення, напр.: дуби... — (що) стояли, Пандору... — (що) дарувала. До деякої міри цьому сприяє й те, що й сам сполучник що не втратив ще геть чисто зв’язку з займенником що, а цей останній, маючи дуже загальне значіння, може ніби заступати підмети дуже різноманітної форми й значіння (порівн. що воно їде? тощо).
На те, що справді в таких реченнях що не згубило ще цілком свого займенникового значіння вказують і речення з що б — щоб: нема такої людини, що б не знала горя, але нема такої людини, щоб вона не знала горя. Принаймні здебільшого в перших випадках напишуть що б, бо там що заступає підмет, але в других випадках, де є наявний підмет вона, ніколи не напишуть що б, а тільки щоб.
Але дещо інак в’яжуться підрядні відносні речення тоді, коли зв’язковий іменник їх править за додаткове слово, а не підмет, себто за іменниковий додаток, як бачимо з прикладів:
Ой чия то хата з краю, що я її не знаю. (Нар. пісня)
Не розповідає горлиця про свою дитину милу, що її шуліка забила. (М. Хвильов.)
Дякуйте тим, що й теперечки ще по паланках на перехрестях кістки їх крутяться на палях. (О. Сторож.)
Згадав свою покійницю мамусю, що я маленьким ще зоставсь без неї. (Л. Україн.)
Се вже тобі не та мала Оксана, що ти, було, їй робиш веретенця. (Л. Україн.)
Той Гриць, що ти йому вразила серце. (Б. Грінч.)
Се колесо, що зверху пада на його вода. (Нар.)
Спиняли ворога засіками, що ними в тісних місцях завалювано дорогу. (Ів. Франко)
Біда тій курці, що на ній сокола заправляють на лови. (Нар. прик.).
Але й такі речення можуть бути неповні:
А піду я за такого, що сіються вуса. (Нар. пісня)
Це той, що чоботи рипають? (М. Вовч.)
Я почав його щипать, шпигати... крізь ті чоботи, що пальці видно. (Б. Грінч.)
Ой, заграй, заграй, синесеньке море,
Та під тими байдаками,
Що пливуть козаки. (Т. Шевч.)
Нe питайте
Того, що немає. (Т. Шевч.).
Тут у першому й другому реченні в другій частині пропущено "в нього", у третьому "з них", в четвертому "ними", у п’ятому "його". Та неповні речення цього розряду бувають тільки зрідка, здебільшого ж у них є зв’язковий займенник у формі додаткового іменника. Часто його й не можна обминути, бо інак затемнився б зв’язок речень — до якого ж саме іменника керівного речення стосується підрядне речення, та навіть коли він і один у керівному реченні, то іноді без того зв’язкового займенника не ясний зв’язок речень (через багатозначність що).
Звичайно, в таких реченнях що вже цілком тільки помічне слово — сполучник. Адже тут значіння другорядного іменника вже зовсім не зв’язується з ним, а з тим займенником непрямого відмінку.
І цікаво, що коли до того самого речення і слова належать два таких підрядних відносних речення, то вони будуть рівнорядні, якщо в обох зв’язковий займенник непрямого відмінку (хоч би й різних відмінків між собою):
Де ж ті люди, де ж ті добрі,
Що серце збиралось
З ними жити, їх любити? (Т. Шевч.)
Як бачимо, тут що спільне. Алеж коли одно з таких речень із назовним відмінком зв’язкового займенника (хоча б і відсутнього), а друге з непрямим, то вони вже не рівнорядні і не стягаються:
Еге, се він... гой Гриць, що (пропущене "він") зріс з тобою, що ти йому на світі всім була. (Б. Грінч.)
Отже на цім, здається, відбивається те, .що в першій групі складних речень що не зовсім сталося сполучником, що воно буває чистим сполучником тільки тоді, як у підрядному реченні підмет не зв’язкове слово, а зовсім інше.
У підрядних реченнях другої групи присудок може бути й дієйменниковий (власне це безпідметове речення):
Усе тії, що напитися,
Усе тії, що пити та гуляти,
А нікому поради дати. (Нар. пісня). (Тут випущене "їм")
Придивившись до складних речень із відносними підрядними реченнями, ми побачимо, що всі ці останні становлять собою щодо значіння ніби відповідь на питання хто? або який? при якомусь іменникові керівного речення. Стосунки керівного і підрядного речення можна схематизувати словами той — що і такий — що. Перші (той, такий) ми часто й знаходимо в керівних реченнях, як це й видно з прикладів, замість самих іменників, тоді ж, коли там іменники, то вони завсіди такого значіння, що ніби при них стоять той або такий (а іноді ж вони бувають і в наявності), підрядні ж речення саме й розкривають зміст тих вказівно- беззмістовних той і такий. Наведені форми сполучення таких от відносних речень з допомогою сполучника що найзвичайніші в українській мові на всім її обширі і в усіх мовних жанрах. Усе ж таки це не одинокий спосіб.
Насамперед у всіх тих реченнях, де в керівній частині керівне слово той (та, того, тому, тих...) без іменника, в підрядному звичайним буває сполучне слово (одно!) хто, кого, кому...:
Тільки той, хто горить, не згорає. (О. Олесь)
Хто ненавидить кайдани, тому війна не страшна. (Ів. Франко)
Хіба ж вони не слуги слуг того, кого ви князем темряви назвали? (Л. Україн.)
Щаслив той чоловік, з ким ти жив був цілий вік. (А. Крим.)
Теж і тоді, коли в керівній частині заступник слова той, напр., всі (пропущене ті), хто...; кожний (пропущене той), хто і т. ін. Навіть іноді, коли той зовсім відсутнє (без заступника), але коли воно умотивоване іншими словами керівного речення: не довелось мені побачити, кого хотілось...:
Не поет, хто забуває
Про страшні народні рани. (Л. Україн.).
Замість присвійного його, її, їх після сполучника що (що його...) в підрядному реченні може бути чий, чия, чиї...: ті, чиї діти ходять до школи. На чиєму возі їдеш, того й пісню співай. (Нар. прик.).
Так само дуже звичайні сполучникові прислівники в підрядних відносних реченнях, коли в керівних реченнях керівні іменник (з указівними займенниками) прислівникового значіння (де? коли? як?..), або з ним таке значіння в’яжеться:
Де хліб обрідкуватий, той на зерно кращий, а де густий, там ні. (Нар.)
З плачем ждемо тії години,
Коли спадуть кайдани з нас. (Л. Україн.).
Крім указаного основного способу сполучати відносні підрядні речення з сполучником що тощо, є ще й інший спосіб, а саме через займенник який або котрий, що править воднораз і за сполучника і за члена додаткового речення:
Намацав насподі шматок сала, якого він не клав туди. (М. Коцюб.)
Я, бачиш, встоюю за працю, з котрої була б якась користь людям. (Ів. Неч.-Лев.)
Це власне вже застарілі способи сполучувати відносні речення. У народній мові вони мало відомі і то майже виключно в зах.-укр. говірках.
Тільки, звичайно, не слід думати що взагалі підрядно-сполучені речення з який, котрий не властиві українській мові: на своєму місці вони звичайнісінькі, напр., я знаю, який він розумний, я не знаю, котора з них старша і т. ін., надто ж у тих випадках, коли це останнє (которий чи котрий) зберігає своє основне значіння .який із двох, трьох" тощо: Котра дівчина чорнобривая, та чарівниченька справедливая. (Нар. пісня.).
Див. іще щоб.
б) Сполучник що часто зв’язує повні й неповні підрядні речення різних значінь додатково-поясняльного й висновного характеру, зокрема з його допомогою пряма мова обертається в підрядно-сполучене речення (див. § 186), напр.: Він каже, що немає часу. (См.-Ст.) Хтось жаліється, що нема куди товар вигнати, що немає пасовиська. (М. Коцюб.) Увійшли в такий темний ліс, що тільки небо та земля. (Нар. каз.) Диво, що добре вбрався. (Сл. Грінч.) То не біда, що у просі лобода (Нар. присл.) Хіба ж уперше для мандрівного лицарства, що один лицар упорався з цілим військом. (З перекл.) Неба тут було так багато, що очі потонули в нім. (М. Коцюб.).
Не знаю, що і після чого
Старі сумують. (Т. Шевч.).
І в усіх таких реченнях, і в реченнях відносних підрядне речення змістом своїм стосується до якогось слова керівного речення. У відносних, як ми бачили, воно стосується іменника чи його заступника, в останніх дієслова або придієслівного додаткового слова якогось чи заступника дієслова [напр.: такий (темний) — що, диво — що, уперше — що, так (багато) — що тощо]. Через багатозначність сполучника що іноді виникає двозначність речення, напр.:
Чи винен той голуб, що сокіл убив? (Т. Шевч.).
Тут підрядне речення можна віднести і до голуб (тоді воно відносне) і до винен. Часто сполучник що буває перед іншими сполучниками: що, як, що ні, що ніби... в) Іноді сполучник що вживається як рівнобіжний із іншими, напр.:
Що пожене бичка пасти, то цілий день проспить. (Нар. каз.) Що гойднеться павук, то нитка порветься. (Л. Україн.) Порівн. як.
Ой як мені сії суми
Пересумувати,
Що я свою коханую
Мушу покидати. (Б. Грінч.)
Як ти підеш, що такий дощ? (Нар.).
Порівн. коли.
Простий люд-селюки гули по всьому полю, що тії трутні. (П. Куліш)
Порівн. мов.
Але при другому ступені прикметників та прислівників конструкція з що — то (іноді з пропуском то) звичайніша за чим — тим. Що далі, все більше людей прибувало. (Л. Україн.)
Іноді що має розділове значіння:
Що вбогий, що багатий, — у нього все рівно. (Сл. Гр.)
Вам однаково, що тут, що там. (Л. Гліб.)
Порівн. чи, то. Див. іще § 170 за.
37. щоб — через наявність у ньому частки би з основним умовним значінням завсіди має в собі відтінки зв’язку нереальних фактів, означуваних реченнями, як це можна бачити з таких двох складних речень: Я сказав, що він прийшов і Я сказав, щоб він прийшов.
Отже і вживається він насамперед на означення бажання, наміру, мети в підрядному реченні: Старий заховавсь в степу на могилі, щоб ніхто не бачив. (Т. Шевч.) Так хотів придавити старшину, щоб і не писнула. (П. Куліш)
Також і в таких відносних реченнях, як: Хто такий дурний, щоб сам на себе визнавав таке? (М. Вовч.) Рідко траплявся такий рік, щоб не було пожежі в місті. (Ів. Неч.-Лев.).
Зрідка вживається ще в значінні коли б, якби: Щоб я тебе не любила, то б я тебе не будила... (Нар. пісня) Щоб він не кашлянув, обертаючись на другий бік, бо один вже зболів, то Мася ще сиділа б та пишалась. (А. Свидн.)
При сполучникові щоб можливі форми дієслова тільки минулого часу та дієйменника: щоб казали, щоб казано, щоб казати. Див. § 82.
Другорядний присудок (див. § 180) іноді стається безпідметовим реченням через сполучник щоб:
Ми зійшли вниз і зайшли в хату до рибалки, щоб попрохати човна. (С. Васильч.)
Варт іще відзначити, що наголошене щоб уживається як часткове слово на означення докірливого побажання, того, чого не сталося, в таких виразах, як щоб було прийти, щоб було переказати, щоб же й прийти тощо.
Про щось за див. § 170 за.
38. щодо, щождо — у складних сполучниках, щодо — то, щождо — то.
39. як — тільки зрідка визначає такі відтінки сполучення підрядних речень, що не можуть бути замінені іншими сполучниками, здебільшого ж уживається поруч інших сполучників в неповних і повних підрядних реченнях умовного, часового, порівняльного значіння разом із іншими сполучниками (як — то, як — так). Умовні й часові речення іноді не можна розрізнити:
Як умру, то поховайте
Мене на могилі. (Т. Шевч.)
Правду старий співа, як не бреше. (Т. Шевч.)
Як були ми в його, бачили його брата. (Нар.)
П’ять літ минуло, як він в селі не був. (См.-Ст.)
Йому більше, як сто років. (Нар.)
Іноді й розділове значіння при однорядних членах речення:
Як день, як ніч — раз-у-раз тупаю та працюю. (Г. Барв.)
У тій горниці стіл стоїть, і на йому як пити, як і їсти. (Нар. опов.)
Див. іще а, мов, коли.
40. якби — сполучник в умовних реченнях на означення зв’язку нереальних фактів:
Якби знав..., то б... (порівн. щоб)
41. якже — див. же
42. якщо — чисто умовний сполучник: якщо він знав, то...
Сполучні слова § 188.
Уже при огляді сполучників не раз доводилось говорити за такі слова в реченні, що одночасно виконують дві функції: члена речення і сполучника. І не завсіди навіть можна точно розмежувати чисті сполучники й сполучні слова. А крім принагідно вказаних уже таких сполучних слів багато є ще й інших. Різноманітні і складні стосунки однієї думки до другої чимраз більше породжують і способів сполучування речень. Сполучними словами якнайзручніше й відбивати ті стосунки. Як і сполучники, сполучні слова віддають різні логічні стосунки поміж реченнями й явищами, як причинові, просторові, часові тощо. Здебільшого в сполучних словах бачимо прислівники, хоч бувають і займенникові, а винятково й іменники.
Майже всі сполучні слова бувають складні, себто становлять собою двоє або більше слів, так що частина такого складного сполучника в керівному реченні, а друга в підрядному. Іноді до них увіходять як частина прості сполучники.
Звичайна займенникова, крім указаних під що в попередньому §, сполучна пара такий — який: Який їхав, таку здибав. (Нар. присл.)
З прислівникових тощо можна вказати як — так, коли — тоді, там — де, відкіля — відтіля, не тільки — але й (або а й, а також, а навіть), доти — доки (поки), нехай — а все ж, дарма що — а (або та), оскільки — остільки (також скільки — стільки), оскільки — то.
Зокрема всі питальні слова й форми в підрядних реченнях стаються сполучними словами: хто це? — я знаю, хто це і т. ін. — кому, чого, де, як і т. ін. Такі форми, як того, тому, тим (див. §§ 1624, 1633, 168), взагалі набули сполучникового значіння, а від чому навіть постало скорочене прислівниково-сполучникове слово чом (я знаю, чом він не прийшов...).
Також пощо: Воно було б інтересніше довідатися, пощо дала слово? (О. Кобил.), скоро: Скоро женихи і гості в двора, панночка в плач. (М. Вовч.) Се зараз видно, скоро ми критично на неї поглянемо. (Б. Грінч.), почасти — почасти: Тут ліси почасти вирубані, почасти викорчувані... (См.-Ст.), раз — раз: Говорить раз сяк, раз так. (См.-Ст.)
Сполучна група тому що може цілком належати до підрядного речення, може бути й розірвана (в вимові павзою, на письмі комою).
Прийменникова група замість того, щоб + дієйменник стала сполучною замість щоб + дієйменник, а далі й попросту замість + дієйменник: Замість статися сіллю землі, станем попелом підлим. (Ів. Франко) І так тепер найчастіше.
Цікава ще сполучна група де б: де б молиться, верзеш тут погань. (Т. Шевч.)
Майже всі такі сполучні слова й групи в’яжуть підрядні речення з керівними, зрідка однорядні слова. Ритмо-інтонаційні ознаки вони вносять такі виразні, що на письмі кома стає безсумнівна майже завсіди.