Знайдено забагато відповідників, результат було обмежено 150-ма статтями
Спробуйте звузити ваш пошук: лише серед російських слів або лише серед українських слів

Шукати «паш*» на інших ресурсах:

 Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) 

 Російсько-український народний сучасний словник 2009– 

Тельник, тельняшка – (рус.) ті́льник, тільня́шка. [Вуграстий у тільнику здоровило цвиркне крізь зуби, самий раз окультурити, тримай під дихало (Є.Пашковський). Той, що в тільнику, і той, що в робі, виходити не поспішали, сиділи в кабіні, як шпаки, чекаючи наказів начальства (С.Жадан)].

Алкаш, разг. – алкаш. [Все визначає духостан; як закодованому алкашу ковток горіляки, так порадянщеним — захват достатком і успішністю, статусом, громадянством, безбідним облаштуванням; надто залежні від нього; і тільки від духостану більшості залежить майбутнє; від стану душ, а не висоти гасел (Є.Пашковський)].

Алкашня, прост. – алкашня, алкота. […спотикаєшся на грудкуватих коліях, кирзаки ненаброджені, легкі, біжиш розхристуючись на ходу, щоб і собі застромити кленову віть під однюнім-но люком: буднім днем робітників катма, пенсіонери, алкота, топчуться збоку старі з мішечками під полою і сторож у дощовику, забрьоханому для блезиру, буцім когось доганяв, погейкує на них упівголосу; драбина ковзка, зверху жом взявся льодяним смальцем, притупувати, стрибати, подати на сідницю, товкти каблуками, тримаючись за вагон, доки гупне найперша брила, тоді грелями цюкати, наддовбувати, колупати задубілого коржа, обсувати вниз все м’якіші кавалки… (Є.Пашковський). — Блазні, — сказала Андруся, несамовито затягуючись димом. — Кретини бородаті. Дебіли. Алкота. Імбецили. Бухарі. Синяки. Фіолетова мафія. Нещастя моє (К.Москалець). — Е-е…пане Максиме…е-е…шчас буде фуршет, дак треба збігать у гастроном і купить все необхідне. І різну алкашню за собою не тягніть, бо Метр сказали, що залишаються, — майже благоговійно прошепотів чиновник кілька останніх слів (С.Процюк)].

Анестезия – (греч.) анестезія, знечулення. [Аутодафе… Знечулення твоє Звело мене на це святе узвишшя. Застигло все. Дзвінка криштальна тиша відлунює багаття тріск. Проте не чутно крику. Вирок суду жасний вже винесено і офіра жде. Та абрис губ моїх блідих і страдних не скривиться ім’ям. І де узяти сили, де знайти те зілля, що враз знеболить і загоїть біль? Безпам’ятство чи блазенства сувій — найліпша із анестезій. Та вже пашить, пала яскраво. Вир тонким серпанком диму огортає. Агонія кохання відтинає Мене від простору, де кожен — лицедій (Ірина Гончарова). Ось уже сто років, як анестезія увійшла до операційних зал, проте далеко не всі лікарі зустріли її з радістю, деякі хірурги були вкрай невдоволені. «Хірургія померла,— сказав один з них. — Біль був тією ланкою, яка поєднувала лікаря з пацієнтом. А з анестезією вона мало чим відрізняється від розтину трупа» (В.Шовкун, перекл. М.Турньє). І ось я вже на операційному столі: — Так і сиди синку, ми зробимо тобі місцеве знечулення, ні, пані, він зараз у шоці, про загальну анестезію не може бути й мови (Н.Трохим, перекл. С.Рушді). Добре зафіксований хворий анестезії не потребує].

Апрош (типогр.), апрош, апроши (воен.) – (франц.) апрош. [Даремно Ібрагім-паша і хан Селім-Гірей три тижні без упину штурмували Чигирин. По кілька разів на день кидали вони на приступ свої війська, копали апроші і закладали під стіни міста порохові міни — ніщо їм не допомогло! Чигирин вистояв, а Ібрагім-паша з Селім-Гіреєм безславно відступили… (В.Малик)].

Бельчонок – білченя́. […весною доньці приносив сік, пляшку кленового, пляшку березового, раз навіть білченя шапкою накрив, ото-то було потіхи! (Є.Пашковський)].

Боеготовность – боєготовість, боєготовність. [Там Пашка зовсім розвезло, він не втримався і обблював  весь пульт управління — телефони, тумблери, селектор, стіл — все, навіть крісло чергового, в такий спосіб частково вивівши зі стану боєготовності вузол зв’язку 20-го армійського корпусу, позивний «Діалог», ллючи воду  на млин натівських Греції і Туреччини (П.Вольвач)].

Бормотуха – шмурдяк, (чернила) чорнило, (рус.) бормотуха. [Грузинські вина міг оцінити тільки такий гурман, як я. Публіка їх купувала рідко, надаючи перевагу «біоміцину» — білому міцному шмурдяку (Ю.Винничук). …байдужий і п’я­ний, виглядатимеш електричку до Ясиноватої, в юрбі помітиш знайому й метнешся назустріч по молодому льод­ку, даси норчака, тітки верескнуть, навприсядки заглядаючи під колеса — забур’яніє шлях, де святинею торгував і не зна­ходив смирення, де на телеграф­них стовпах при в’їзді до висілку шестеро яструбків пробує до зльоту крило, по м’якому жовтоцвітті безсмертника вистежує нори, де розвішана під стріхою кукурудза лиже стіну і шемрає сухим маковинням, де на кущах глоду від спідніх найжаркіших листків займаються ягоди і від благодатної тиші серце подо­рожньо сохне маківкою і шелестить насінинами самотніх видінь, де хазяйка надвечір торгувала бормотухою і відсварювалась від грузинів… (Є.Пашковський). Гумово-кухвайчане з’юрмисько не розійдеться, поки не буде продано останньої пляшки. За „бормотуху” гризтимуться, дубаситимуться, штурхатимуть одне одного в балтовисько, що мужики, що баби – однаково. Навіть недолітки. Потім втішені власники мутного зеленуватого пійла тихо порозлазяться по своїх темних „ізбах” і раюватимуть там, хто на скільки спромігся: одному вистачить на кілька розбуялих годин, — інший і на дві-три доби заляже. І на дві-три доби запанує над селом приголомшлива хмільна тиша (Олексій Ганзенко). Не сумнівайся в миті самоти, Відкоркувавши трохи зайву пляшку — Існують все ж по розуму брати І їх знайти у Всесвіті не важко. В гранчак зверх норми космосу лини Шмурдяк який хмільний чи оковиту, І враз нізвідки з’являться вони — Прибульці з загальмованого світу (Т.Чорновіл). Радянська система виховувала відчуття абсолютної безнадії. Але факт того, що в тебе нема майбутнього і нема що втрачати, породжує свободу. Ми були парадоксально вільними в ті часи. Зараз не так. Зараз прийшло відчуття зовсім іншої волі та свободи. Зараз кожен щось кроїть, коїть, якось заробляє. А тоді залишалась лише свобода зранку пити шмурдяк. Що насправді є теж чудово! (О.Подерев’янський)].

Быдло, бран. – бидло, бидлак (бидляк), бидлюк, (ув.) бидлюга, бидлюка, бидляка, бидлятина, (собир., ещё) бидлота. [Коли бидло береться розмірковувати — все пропало (Вольтер). — Все це, — він зробив довгим і пещеним пальцем повне коло, — бидло. Не постсовіцьке чи новоукраїнське, а загальноземне. Яке ненавидіти гріх. Як і находити йому виправдання (Г.Штонь). …на вокзалі стрельнув цигарку в ждановського аліментника, що третє літо крав і перепродував голубів: низькорослий, підсвинкуватий, з нахабними ніздрями, шлакував під акацією в сквері і сам себе присоромлював, «ти, бидло, ти забув діда, уродзоного шляхтича, сто гектарів лісу мав; ти-но згадай грамоту з сургучевою печаткою на шворці під оленячими рогами; прийшли совдепи, уграли маєток; ти, бидлюга, зараз п’єш, а діти в сусідських качок визбирують варену картоплю з тазика; ти, ти, ти чого вилупився?!», шарпнув себе за манжет, обірвав рукав зотлілої від поту сорочки, присікався до мене, смикнув за другий рукав, зривком обтер жовчну піну на підборідді, поплівся в задимлені сутінки… (Є.Пашковський). Сам убивця показаний традиційно: низьколобим бурмилом, похмурим бидлюком у жмаканому капелюсі, живою ілюстрацією до теорій Ломброзо (О.Сидор-Гібелинда). “Свіжак” не тягнув не лише на Майстра, а й на підмайстра чи майстерчука. Але був молодий і неодружений, і це інтригувало. Та скоро хамовитість цього неотеси, цього бидлюка почала тебе добряче діставати (Галина Тарасюк). Там, де Хіткліфа вважали «юним негідником» та «бидлаком», вона прагнула нічим не бути на нього схожою; а вдома не виявляла ані найменшої схильності до гарних манер, за які її лише здійняли б на кпини, і не вважала за потрібне стримувати свою палку вдачу, коли це не обіцяло їй користі (Д.Радієнко, перекл. Е.Бронте). Бидлота позаду мене перепутала будинок культури зі стайнею… (Андрій Главацький). Леді замовила сир «Тет-де-Муан», а їй принесли звичайний «Український». — Яке ж ви бидло … — сказала офіціянтові леді, відкусивши шматочок сиру. — Не міг, довбню, тонше порізати чи шо? І офіціянт зрозумів, що для леді головне — витонченість…].

Взвизгивать, взвизгнуть – вища́ти, (сов.) ви́скнути, дзви́знути, завискоті́ти, звискувати, звискнути, дзя́вкнути, дзявкоті́ти, вересну́ти (верескну́ти), звереснути. [Крадькома від матері дала Гапці штурханців зо два. Дитина верескнула (Л.Українка). — Ти підеш мені зараз! — вищала вона тонким голосом (М.Коцюбинський). Він улучив камінцем у собаку, а та аж дзвизнула (Сл. Гр.). — Озираюся, а то наш Босий, — знаєте, той червоний наш песик, — лиш раз дзявкнув, та й бац насеред поля (І.Франко). Солдат на мить закляк з піднятою ногою, потім тоненько вискнув і одплигнув убік (Гр.Тютюнник). — Що ви? Погризлися чи помирилися? Тимко тільки засміявся і так здавив Марка за плечі, що той аж вискнув (Г.Тютюнник). Ява роздратовано верескнув і щосили хльоснув її килимком. Контрибуція, ліниво переступаючи ногами, повернулася до Яви хвостом (В.Нестайко). Пес не встиг і завискотіти — червона, аж чорна, кров бухнула йому з горла, заливаючи білий сніг (Валерій Шевчук). Добре було б заснути. Без дослухань до коридору, де хтось час од часу звискує і хто зна чим займається (Г.Штонь). …але куниця всередині нишкне ще дужче, собака внизу, під ялиною, аж охрип, хекає з висолопленим язицюрою і тоскно, безсило звискує, за мить віддихався і ще лютіше, азартніше, в п’янкому засліпленні, стрибає на стовбур — і сіється чорна, лускоподібна кора на витоптане котовило… (Є.Пашковський). Тремтячими руками завів машину, увімкнув фари, звискнув, рушаючи, на всеньке село, і рвонув униз по схилу, наче за ним чорти гнались (Ю.Джугастрянська, перекл. Ж.Пейслі)].

Вид – 1) (образ, подобие, наружность) вигляд, образ, подоба, постать, постава, стать, кшталт (шталт), позір, визір, врода; 2) (матем.: форма, фигура) стать, подоба, форма, вигляд; 3) (ландшафт, пейзаж) крайовид, вигляд, вид; 4) (видимость, возможность быть видимым): (на виду) на оці, на видноті; (принимать во внимание, сообразоваться) оглядатися, уважати на кого, на що, мати кого (що) на думці, на оці, в очу, на увазі, думати на кого. 5) (разновидность) відміна, порідок, відрід, вид; 6) (биол.) відміна, вид; 7) паспорт (давн. пашпорт), посвідка, картка (на перебування, на проживання десь); 8) (грам.) вид, форма; 9) (виды) думка, гадка, намір, мета, сподіванки: • будем иметь в виду – маймо на оці (на увазі); • быть на виду у кого – бути перед очима (застар. перед віччю) в кого; бути в оці (застар. в очу) в кого; (иногда) бути на очах у кого; • быть на виду у кого (перен.) – бути в (на) оці (перед очима, застар. в очу, перед віччю) в кого; привертати до себе чию увагу; (з відтінком симпатії) мати прихильне око в кого; • в видах чего – задля чого, маючи на увазі щось, задля якихсь виглядів; в виде наказания ему решено… – за кару йому визначено…; • в виде опыта, милости – як спроба (проба) (як спробу (пробу), на спробу (пробу), за спробу (пробу)); як ласка, за ласку; • в виде прогонных и суточных – як прогони та добові; • в виде процента – як процент; • в виде чего (в качестве чего) – [як] за що; як що; (у формі чого) у вигляді чого; на взір (на зразок) чого; • в виду (издания постановления) – в зв’язку з (виданою постановою); • в виду благоприятной весны, дождливого лета… – уважаючи (зважаючи, з огляду(ом)) на погідну (погожу, сприятливу) весну, на дощове (дощовите, дощувате, дощливе, мочливе) літо…; в виду изложенного; в виду выше изложенного (канц.) – через це (через те); тому; з огляду на зазначене; зважаючи на це (на сказане); зважаючи (з огляду) на викладене вище; • в виду многочисленности чего – зважаючи на (беручи до уваги) велике число (численність) чого; • в виду наличия (чего) – зважаючи на те, що є (що); • в виду отсутствия (денег, материалов…) – за браком (грошей, матеріалів…); через брак (грошей, матеріалів…); бо (через те, що) нема (грошей, матеріалів…); • в виду того, что… – з огляду(ом) на те, що…; через те, що…; зважаючи (уважаючи) на те, що…; • в виду (чего) – через що (через це); уважаючи (зважаючи) на що (на це); з оглядом (огляду) на що, тому (тим) що…; задля чого; маючи на увазі, що; • в виду чего-либо – задля (для) чого; маючи на увазі щось; з метою; для того, щоб…; • величественный вид – величний вигляд; • в жидком, твердом виде – рідкий, твердий (рідким, твердим); у рідкому, твердому стані; • видавший виды – обметаний, бувалий; бувалець; бита голова; битий жак, на всі ноги кований; • видал виды – [всячини] надивився; [багато] перебачив; бував у бувальцях (у буваличах); (образн.) був на коні і під конем; був на покутті й під покуттям; бував за столом і під столом; не з одної печі хліб їв; переїв усякого хліба; наївся всіх хлібів; не з одного колодязя воду пив; перейшов крізь сито й решето; • вид на жительство – паспорт; свідоцтво (посвідка) на проживання; • видом не видано – зроду не видано (не бачено, не чувано); видом [ніколи] не видано; • видом не видать – зазором не видати, і зазору (і зазором) немає; видом не видати; • виды на урожай, на будущее – сподіванки (вигляди, види, перспективи) на врожай, на майбутнє; • виды спорта – види спорту; • в каком виде – у якому вигляді (у якій постаті); яким (прийти, з’явитися…); • в лучшем виде (будет сделано, дано, представлено) (разг.) – у найкращому вигляді (світлі); якнайкраще; як належить (як годиться); • в наилучшем виде – в найкращому вигляді, в найкращому світлі, якнайкраще; • в неприглядном виде – у непоказному виді (вигляді); у непривабливому світлі; • в нетронутом виде – у незайманому вигляді; незайманий (незаймана, незаймане); незайманим (незайманою); • внешний (наружный) вид, внешность – зверхній (зовнішній, надвірній) вигляд, зовнішність; врода (урода); • в п’яном (нетрезвом) виде – нетверезий (нетверезим бувши); напідпитку [бувши]; під чаркою, під мухою [бувши]; з п’яних очей; по-п’яному (поп’яну); п’яним бувши; під п’яну руч; • в свободном виде (спец.) – у вільному стані (траплятися, подибуватися); • в связанном виде (хим.) – у сполуках; • все виды (наказания, поощрения, налоги…) – усі, які є (кари, заохочення, податки…); • всех видов (помощь) – всяка (усяка) (допомога); яка тільки є (допомога); усякого вигляду (виду) (допомога); • в скомканном виде – жужмом (жмаком); зібганий (зібгана, зібгане); зібганим (зібганою); • в служебных видах – задля виглядів службових; з причин службових; • в таком виде представлять, представить дело себе – так уявляти, уявити собі справу; так виставляти, виставити справу; • в трезвом виде – по-тверезому, тверезим бувши; • в таком виде – в такому вигляді, в такій постаті; • в упрощённом виде – спрощено, в спрощеному вигляді; • выпустить, потерять из виду – забути; занехаяти; занедбати що; з голови викинути що; спустити з уваги, з очей; забутися; • делать, показывать, сделать вид – удавати, удати кого, що (ніби); чинитися ким, виставляти себе як, що; робити, зробити вигляд, що… (ніби…); • дерзкий вид – зухвалий вигляд; • для виду – про [людське] око (про [людські] очі); для [ради] годиться; на визір; (иногда) для призору; • заочный вид обучения – заочна форма навчання; • зеркало заднего вида – дзеркало заднього огляду;  • идти за кем, не выпуская из виду – іти за ким назирцем (назирці), наглядом (наглядці); • из корыстных видов – задля (для) корисливої мети (з корисливою метою); • имеется в виду что – йдеться про що, мова (йде) про що; • имелось в виду – була думка; малося [на увазі, на думці]; • иметь в виду – мати на увазі, пам’ятати; • иметь в виду кого, что – мати на увазі (на оці) кого, що; (рассчитывать на кого, что) важити на кого, на що; (принимать во внимание кого, что) уважати на кого, що; оглядатися на кого, на що; не забувати про кого, про що; мати на думці, на приміті (устар. в очу) кого, що; • иметь вид кого, чего, представляться в виде кого, чего – мати подобу, вигляд кого, чого, виглядати, показуватися, видаватися, як (немов) хто, як що, ким, чим; • иметь виды на кого, на что – бити (цілити, важити) на кого, на що; мати [певні] наміри (заміри) на кого; рахувати (розраховувати, сподіватися) на кого, що; (образн.) накидати оком на кого, на що; • иметь здоровый вид – мати здоровий вигляд; виглядати здоровим (як здоровий); • иметь свои виды – мати свої наміри (заміри, задуми, плани); важити на що; • имею (имеет…) в виду лечиться, отдыхать – маю (має…) на увазі (на думці, на мислі) лікуватися, відпочивати; є думка лікуватися, відпочивати; • имея в виду, что… – уважаючи (зважаючи) на те, що…; зважаючи на те, що; враховуючи те, що; маючи на думці (на увазі, на мислі, на оці) що…; з огляду на те, що…; • каков на вид – який на вигляд (на взір, на позір), як виглядає; • кого вы имеете в виду? – на кого ви думаєте?; кого ви маєте на думці (на мислі, на оці, на увазі)?; • можно представить в виде – можна подати у вигляді; • на вид, по виду, с виду – на вигляд, на погляд, на око, на взір, на позір, з вигляду, з погляду, з виду, з лиця; зовні; назверх; • на виду – на оці; на видноті; • на виду быть у кого – бути перед очима в кого; • на виду у всех – перед очима (на очах) у всіх; (публічно) прилюдно (привселюдно, иногда принародно, привсенародно); • надо иметь в виду – треба (необхідно, слід) мати на увазі; • не будем упускать из виду – не спускаймо з ока (з уваги); не випускаймо з уваги; • не имея вас в виду – не маючи вас на думці (на оці, на увазі); (иногда образн.) не в вашу міру міряючи; • не подавать виду (вида), не подать виду (вида), не показывать, не показать виду (вида) – взнаки не давати, не дати (не подавати, не подати, не даватися, не датися); не подавати, не подати знаку, не виявляти; (зрідка) не даючися на знак; • не показывать и вида, что… – і навзнаки не давати (даватися), що…; • не упускать из виду – не спускати з ока; • никаких видов на успех, на выздоровление… – жодного вигляду (перспективи) на успіх, на одужання…; • ни под каким видом (разг.) – ні в якім (ні в якому, жодному) (давн. жадному) разі; жодним (жадним) способом; жодною (жадною) ціною (ні за яку ціну); нізащо [в світі]; • общий вид Киева, Одессы… (на открытке, на фото) – загальний вигляд Києва, Одеси…; погляд на Київ, на Одесу…; • по виду (знать кого) – з вигляду (з лиця, з обличчя, з виду) гарний; на вроду (з лиця) гарний (гожий); • по внешнему виду (по внешности) – із зовнішнього вигляду (з погляду, на погляд, на взір, на позір); зокола (зовні); назверх; зовнішньою подобою; • подавать, показывать вид – давати в знаки, давати ознаку, вдавати ніби; • под видом кого, чего – начебто (нібито, буцімто) хто, що; у вигляді (під виглядом, в образі, у постаті) кого, чого; під позором кого, чого; ким, чим; видаючи себе за кого, що; • показать, подать вид – дати зрозуміти; дати знати; дати взнаки; • поставить на вид кому что – звернути чию увагу на що; зробити зауваження (заувагу) кому; завважити (зауважити), поставити на карб кому що; подати кому на увагу що; • потерять, выпустить, упустить из виду что – спустить (втратити, упустити, згубити, випустити) з уваги (з ока, з очей) що; (разг.) з голови викинути що; забути (занехаяти, занедбати) що; • при виде кого-чего – бачучи, бачивши (побачивши, забачивши) кого, що; • при виде опасности — побачивши (зауваживши, завваживши) небезпеку; • приводить к простейшему виду – зводити до найпростішого вигляду (спрощувати); • приводить уравнение к виду – зводити рівняння до вигляду; • принимать, принять какой-либо вид – набирати, набрати (набиратися, набратися, прибирати, прибрати, набувати) якогось вигляду; перейматися видом, брати (узяти) на себе лице (лик); • принять серьёзный вид (о человеке) – набути серйозного вигляду (про людину); споважніти [на виду]; • принимать, принять на себя вид чей – брати, узяти на себе подобу (постать) чию; брати, узяти на себе образ чий; прибиратися, прибратись у чию постать; • растерянный вид – спантеличений вигляд; • скрываться, скрыться из виду – зникати, зникнути (щезати, щезнути, пропадати, пропасти) з очей (з-перед очей); губитися, загубитися; • совершенный (несовершенный) вид глагола – доконаний (недоконаний) вид дієслова; • ставить, поставить кому на вид – робити, зробити зауваження кому; подавати, подати на увагу кому; класти на увагу кому; виносити кому перед око, звертати чию увагу, виставляти (зауважувати, завважати) кому; • странный на вид – дивний з погляду, дивного вигляду, дивно виглядаючи; дивний на вигляд (на вид); • у него (неё…) болезненный вид – він (вона…) має хворобливий (хворовитий) вигляд; (образн. нар.) як хиря; • упустить (выпустить) из виду (из вида) – упустити (випустити) з уваги; забути; занедбати; • ходить, идти, пойти за кем, не выпуская из виду – ходити, йти, піти за ким назирцем (назирці, назирком, наглядом, наглядно). [Постава свята, а сумління злодійське (Пр.). Ге-ге! та його тут і зазором нема! (Сл. Гр.). Аж він, голубе сизий, забравсь під п’яну руч до дівчат та й жирує з ними (Сл. Гр.). Там і масла того поклала в кашу – для призору (Сл. Гр.). Сум та туга виглядали з темних кутків (П.Мирний). Карпо, молодий ще чоловік, осадкуватий, широкоплечий, ширококостий: голова здорова, кругла, наче гарбуз; очі сірі і завжди ясні, покійні: їх, здається, ніколи зроду ніяке лихо не мутило. І голос у його рівний, і сам виглядає завжди добрим, завжди задоволеним (П.Мирний). Мені ніде не доводилось бачити таких убогих, зомлілих фізіономій. Мазурки виглядали ще мізернішими од русинок, бо були ясні блондинки. Тонка, бліда шкіра на лиці аж світилась… (І.Нечуй-Левицький). Його зверхній вигляд зовсім непоказний: се простий собі сивий дідусь, одягнений не пишно, а навіть бідно, не надто високий, сухий, з лицем, поораним трудами життя, але повним виразу, з чорними блискучими очима (І.Франко). Давного Густава, заведіяки та аранжера скандалів, вже не було на світі, а був холодний, на всі ноги кований політик і адміністратор (І.Франко). Передовики лядської політики мали в очу саме панство (П.Куліш). — Маріє! Уважай, що говориш, та й май на увазі, аби ніхто не чув того, що ти говориш! — сказав, остерігаючи.— Люди завидують нам і так-так усього, а як довідаються, що наш син злодій, будуть із того ще раді (О.Кобилянська). Дух святий прийняв подобу (постать) голуба. Удавати невинного, удавати ображеного. Старе виставляє себе, що не скоро їсть. Вид навкруги був сумний. А це дерево вже иншого порідку. Численні відміни звірів (АС). Він, здавалося, був наляканий моїм наближенням, та намагався не подати знаку і посміхався (Р.Андріяшик). Еге! Ся на обидві кована (Пр.). А хлопець лебедів: — Ой, не буду більше, дядьку, їй же Богу святому, не буду, а худібки так уже пильнуватиму, що й на хвильку з ока не спущу! (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). У мене аж вушка засміялись, як я той заголовок почув, та я перемігся якось, щоб радості своєї і навзнаки не подати (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). — Гарну матимеш подобу, — сказав Дон Кіхот, — тільки бороду треба буде частіше голити, бо вона в тебе така буйна, закустрана й розкудлана, що як не будеш принаймні через день бритвою по ній проходитись, всяке на мушкетний постріл упізнає зразу, що ти за один (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Розумом вона не відзначалася, але всім своїм виглядом ніби закликала чоловіків робити з нею дітей. Щойно чоловік гляне на неї, як йому відразу кортить нажити з нею купу немовлят. Проте вона ше не мала навіть однієї дитини, бо була за контроль над народжуваністю (П.Соколовський, перекл. К.Вонеґута). — Ні, люба, я не мала на оці лікаря Чилтона  (Б.Гора, перекл. Е.Портер). Сиджу ще кілька секунд, не спускаючи його з ока (Є.Попович, перекл. Т.Мана). З його єдиного віконця відкривався чудовий позір на бігову доріжку іподрому (В.Діброва, перекл. С.Бекета). Вона була маленька й опецькувата, зі сивим волоссям, округлим обличчям, яскравими синіми, мов незабудки, очима… оце й усе. На вигляд їй було років п’ятдесят, і коли вона посміхалася, то показувала великі білі зуби, які цілком могли бути її власними (Ірина Бондаренко, перекл. Дж.Чейза). До прірви зіштовхують саме дрібниці. Ви просто не помічаєте їх, доки не подивитесь у дзеркало заднього огляду (Наталія Гоїн, перекл. Реґіни Брет). На вигляд їй не даси більше тридцяти, а її ортографії — не більше чотирнадцяти (Моріц-Готліб Сафір). — Ти щось кепсько виглядаєш. Скільки тобі років? — А в дівчат, між іншим, некультурно про вік запитувати. — Так, ти ще й дівчина?!].

Гореть – горі́ти, (реже) горі́тися, пали́тися, вогні́ти; (без пламени) же́вріти, же́врітися; (светиться) світи́ти, світи́тися, ся́яти; (пылать) пала́ти, палені́ти, пломені́ти (поломені́ти), палахкоті́ти, паші́ти, жахті́ти: • в комнате горит – у кімнаті (у покої) світиться; • в печи горит – у печі (грубі) горить (гориться), палиться; • гореть любовью к кому, к чему – палати (горіти) коханням (любов’ю) до кого, палати (горіти) любов’ю до чого; • гореть на работе – запально (з великим запалом) працювати, з запалом (цілком) віддаватися праці (роботі); горіти на роботі; • гореть негодованием – кипіти від обурення; • гореть ненавистью – палати (горіти) ненавистю, гнівом дихати; • гореть нетерпением в ожидании чего – [аж] горіти з нетерпіння (з нетерплячки) ждучи чого (дожидаючи кого, чекаючи чого, на що), украй нетерпляче чекати чого, умирати (аж труситися) з нетерплячки; • гореть от (со) стыда – червоніти (червонітися) (горіти) з (від) сорому, (з стиду, іноді стидом), паленіти (пашіти) з (від) сорому, (жарт.) пекти раки; • гореть, светиться, сиять, как звезда – зоріти; • горит во рту – пече у роті; • горит земля под ногами у кого – горить земля під ногами кому, в кого; • горит синим пламенем – горить синім полум’ям; • дело горит (крайне спешно) – пильно кому, пильно припадає кому; пильне діло у кого; • дело так и горит у кого – руки жаром так і горять у кого; • душа горит – душа горить; • как жар гореть – жаріти; • когда дрова горят, тогда и кашу варят – лови рибку як ловиться (Пр.); не тоді до млина, як вітру нема (Пр.); п’ятниця удруге не трапиться (Пр.); гуляй, дитино, поки твоя година (Пр.); • на воре шапка горит – на злодієві [і] шапка горить (Пр.); хто порося вкрав, у того в вухах пищить (Пр.); • на нём всё горит (разг.) – на ньому все (аж) горить; • слабо гореть (мерцать) – блимати; • щёки горят, лицо горит – щоки (лиця) паленіють (пашать, жаріють), обличчя (лице) пашить (паленіє, жаріє). [Щока йому пашіла (А.Кримський). Безліччю жарин жевріла велетенська пожарина (С.Васильченко). Без підпалу й дрова не горять. От як золото горить! Рана горить. До горілки душа горить. Аж паленіє з сорому (АС). Що згоріло — те не зігніє (Пр.). Ми з тобою родичі: мій дід горів, а твій пузо грів (Пр.). Вибравсь вище, мов підпалив бур’яни — засяяли. Світиться, як гадючі очі, люта кропива, синім полум’ям палає гіркий полин, зелено висвічує запінена, скажена блекота. Високі будяки, як злодії, з кіллям… (С.Васильченко). Матрос, що робив трус, на слова товаришів «ми члени Центральної Ради» з ненавистю промовив: «а вас то нам и надо. Все эта Центральна Рада!…» І від цих слів, а головне — від виразу його обличча стало зрозумілим, що станеться щось непоправиме і безглузде… Така тупа ненависть світилась в його очах, так міцно одразу стисла його рука револьвер — що було ясно, для нього «Центральна Рада» — це не «політика», це не ідейно-ворожа сила, а ворог, реальний первісний ворог первісної людини, котрого треба різати, колоти, стріляти, з котрим іншої боротьби не може бути… (Василь Еллан).Усе, що так горіло, пригасає, А все що підкидаю, не горить (Л.Талалай). Мело, мело по всій землі, В усі усюди. Вогніла свічка на столі Господнім чудом… (Володимир Бич, перекл. Б.Пастернака). Дукині, як той казав, душа горіла швидше б того листа прочитати (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Старий князь виліз нишком через вікно й подався до своїх покоїв, гнівом і досадою смертельною палаючи (М.Лукаш, перекл. Дж.Бокачо). Ланарк аж спашів од утіхи (О.Смольницька, перекл. І.Мак’юена). Чи варто горіти на роботі, коли нічого не світить? (Міхаїл Мамчіч)].

Грохочущий, громыхающий – гуркітливий (гуркотливий), гуркотю́чий, громіхкий (громохкий), тарахкотю́чий, гримотли́вий: • грохочущий поток – гуркітливий потік; • грохочущий поезд – громіхкий поїзд. [Ко́ник у ме́не був буланенький, візо́к громохки́й (М.Вовчок). Просипаючись уві сні, чуєш гуркітливий голос птиці, що гнівається й гнівається, вогнями блискавок блимаючи у вікна, й жаль за сіроманцем просинається разом із тобою, наче він також твій зведений родич від вітру (Є.Гуцало). … смеркався чистий четвер, бабусі узвозом від храму несли в сніжнопаперових кульках свічки, переходили вулицю, сідали в трамвай, що зсередини весь розгорався від захвату перехожих; світла ще не вмикали і обличчя молільників, вирізьблені чистосумним вогнем, світили суворістю, що зійшла з гори, — блиск розливався по гримотливому вагоні й затоплював усе довкола (Є.Пашковський). Дзвінкі й громохкі звуки сурм через однакові проміжки часу перебивали рівномірний тупіт кінських копит, і червоні рейтузи вершників обабіч лискучих брунатних тіл огирів сповнювали містечко кривавою пишнотою (Є.Горева, перекл. Й.Рота). Коли ми одяглися, нас вервечками, розгубленими гуртами повели на підмогу, туди, звідки долинав громохкий гуркіт механізмів (П.Таращук, перекл. Л.-Ф.Селіна). Поміж верстатів пропихається гримотлива вагонетка, розвозячи залізяччя (П.Таращук, перекл. Л.-Ф.Селіна). Повернулася на кухню й, намагаючись створювати якомога менше шуму, почала збирати великі миски, каструлі, казанки, увесь той посуд, який міг наповнитися водою від дощу, що падав із неба, утворюючи суцільну завісу, яка коливалася й вигиналася під натиском вітру, вітру, що розгойдував її і підмітав нею дахи будинків, наче величезною торохкотючою мітлою (В.Шовкун, перекл. Ж.Сарамаґо)].

Злак, бот. – (слав.) злак, (устар.) зело́, (мн.) злаки, (устар.) зе́ла (р. зіл), зі́лля, (один) зели́на: • хлебные злаки – хліб (-бу), хліба́ (-бі́в), хлібні злаки, пашня́, пашни́ця. [Радуйся, ниво неполитая! Ра́дуйся, зе́мле, не пови́тая квітча́стим зла́ком (Т.Шевченко). Подумав Шрам да й каже: — Од твоїх речей душа моя оживає, яко злак од Божої роси. Тілько смущає мене, що запорозькі гультаї баламутять не одно сільське поспільство, бунтують вони й міщан против козацтва (П.Куліш). І град ста́не зі́лля ва́ші в ни́вах побива́ти (С.Руданський). Спершу сіли на злаки й забігали по злаках окремі, не кожним, може, й помічені пруги, за тими першими — другі, за другими — треті. Так жадібно накидалися на зелень і потрошили її, таку тріскотняву зчинили тим потрошенням, що тепер уже ні в кого не виникало сумніву: це не просто пруги, се біда впала на їхні голови. Хтось хапав мітлу й кричав, надриваючись, на всіх із роду своги, аби не гаялись, брали, що є під рукою, й гонили ту напасть із злаків на подвірниці, інші бідкалися не так подвірницею, як полем, і бігли чим-дуж у поле (Д.Міщенко). Тож  вовк  паде  на  хижі  лапи. У  нього  план  свій  в  голові. Вповзе  на  череві  у  злаки, скавчить,  качається  в  траві. Та  так  ласкаво,  так  облесно хребет  лукавий  вигина. І  так  верблюду  інтересно  — це  що  в  траві  за  очмана? Тваринна  добра,  неледача, ще  й  голову  нахилить  вниз. Цікавість  —  хиба  його  вдачі, тому  і  вовк  його  загриз (Л.Костенко)].

Идея – ідея, (замисел) задум, (мысль) га́дка, ду́мка: • господствующие идеи – панівні ідеї; • идея фикс – ідея фікс; • навязчивая идея – настирлива (невідступна, непозбутна, невідчепна, нав’язлива) ідея; • по идее – за ідеєю, за задумом; • руководящая идея – провідна́ ідея; • спасительная идея – рятівна́ ідея. [Трудно вірить, щоб погану одіж могла носить якась ідея гарна (Л.Українка). Степан з насолодою розкривав сам собі духовну порожнечу господаря хліва, де він мусив тим часом жити замість кімнати, що існувала в його уяві, як чиста ідея (В.Підмогильний). Чому націдея не спрацьовувала? — як лицемірили думні бройлери. Бо досі, для більшості, вона була кишечна: по куску ковбаси й півлітрі кожному; потім: по шматку буженини й потриманій машині кожному; тепер: по джипові й курці кожному. Націдея кишечних мрій і настроїв закінчується під унітазні фанфари (Є.Пашковський). На обрії, на шпичаках чорнолісу Докорчуються трупики ідей (О.Ірванець). Не можна жити ідеями: з ними треба щось робити (Алфред Вайтгед). В незламних твердинях ідей і вір утворюються щілини, де знаходять прихисток люди (С.Є.Лєц). У науці слава дістається тому, хто переконав світ, а не тому, хто перший надибав ідею (Френсіс Дарвін). Якщо ви хочете знищити ідею в сучасному світі, створіть комітет для її втілення (Чарлз Кетерінґ). Ідея зайшла йому в голову і тепер уперто шукає мозок (М.Жванецький)]

Индюшачий, индюшечий, индюшиный – індичий. [Не вспіють квартою в ротах пополоскать,— Вже й по-індичому в шинку заґерґотали! (П.Гулак-Артемовський). Отець Тріщин витягнув з рота індиче стегно, але задержав його в такій позиції, що мав змогу кождого часу вхопити зубами те самісіньке місце, яке гриз перед тим (Л.Мартович). …був за ступінь від намисленого: прийти, замкнути двері зсередини, скрученим паспортиським журналом заткнути пельку старої розпузатілої ропухи, оприщавілої підстилки всіх мусорів, що хапали за бродяжництво, незмивною фарбою проштампувати їй землисту, дрімотно нажаблену, морду, напудрений лоб, залляту жиром спиняку, драглисту задницю, синюваті індичі ноги і копняком загнати печатку в зашмуляне, як старий палярес, клімактичне кубло жеківської законодоленосної здихоти! (Є.Пашковський)].

Касание – (несов.) дотика́ння, торка́ння, доторка́ння, (последствие) до́тик, доторк до ко́го, до чо́го, (задевание) черка́ння чого́: • площадь, точка касания – пло́ща, то́чка дотику (дотика́ння). [Мене збудив знов холодний дотик дідової руки, простягненої з сусіднього ліжка (І.Франко). Білий порох вставав над дорогою, мов дим, навіть від найменшого доторкання (Л.Українка). Вони йшли, близько-близько притулившись одне до  одного.  Якась солодка знемога починала опановувати її всю від цього доторкання, від його ласкавого голосу… (Б.Грінченко). Поезія — це завжди неповторність, Якийсь безсметрний дотик до душі. (Л.Костенко). Овечі сльози у траві Розсипав дощик ненароком, А сам пішов неквапним кроком Кудись у хащі лугові; Лишив тебе на самоті Збирати сльозенята в жмені, Але смагляво-золоті Од перших доторків студені, Тремтіли груди, і вода Лизала їх солону спрагу, І я тихенько закрадавсь, Як дощ, бо мав уже одвагу… (Мирослав Лазарук). Темрява. Шепоти. Дотикання. Лиш порох пашить із крісів… Час, коли стогнуть вітри і кані. …І стогне луна у лісі… (М.Матіос). Не по-східному й не по-західному Не зашорено і не розчахнуто Просто неба і просто світу Я на дотик учуся жити (Ю.Джугастрянська). Вирази обличчя виконують важливу функцію, але врешті-решт близькість насправді залежить від дотику. Якщо не вдаватись до надмірних подробиць, дотик вартий тисячі слів. З того, як хтось до нас торкається, ми довідуємось набагато більше, ніж із будь-яких слів цієї особи (А.Бондар, перекл. Р.Данбара)].

Клеёнка, разг. – (полон.) цера́та, воща́нка, клея́нка, (рус.) клейо́нка. [І так само гинуло в часі і пропадало в тобі безліч забутого, покинутого напризволяще; безліч буденних історій, небуденних чужих життів, здармованих намагань, так мало віри й так забагато розчарування, невимовленої, невисповіданої втоми простору, родючої туги переджнивного поля, в щасливій безпам’яті, в марнотах праці здатного лиш родити й гинути, безліч неуявного і неназваного живого творіння— все воно пропадало пропадом, вив’яле й знепотріблене, немов ще одне нашарування на торф’янику; коли ж сідав за письмовий стіл або вмощував картонну теку на коліні і діставав першого, чистого аркуша, то завжди, здавалось, вертав додоми: звикав до рідного, старожитнього і простого, такого просвітленого, що його не торкнулось лукавство; звикав до запахів давно не білених стін і мисника, до давнопам’ятних подряпин на вишурованій налисо підлозі, до вцілілої фарби при плінтусах, до запаху нічного снігу перед відлигою, до смолистого духу розпалки на грубі, до запаху павутиння й пилюки під ліжком, до одвільглої солі в сільниці, до посірілого на теплінь інею на дверях, до примерзлої, солодкуватої цибулі, до калини в пучку над портретною рамою, до потрісканих на морозі, наждакових рук, до мазі з калгану і заячого жиру, яким їх намащував на ніч і вони гоїлися до ранку, до викинутого в сіни, під ноги, мішка, на якому колись подрімував собака, до паки старих газет на шафі і гасової лампи в кутку там само, до кип’ятильника на гвіздкові, до пластмасового відра під стільчиком, до порізаної церати на столі, до двох пар продимлених рукавиць на вішалці, до зіжмаканих сигаретних коробок у піддувайлі, до лампи над узголів’ям, до книжок біля подушки, до віника біля груби, одягненого, щоб не розкуструвався, в сіру, прошиту внизу, жіночу панчоху, до напівпорожньої, з розсолом і квашеними огірками, банки під лавкою, до новорічного крижаного діда, якого ти місяць тому зліпив одразу по приїздові з двох вистуканих із відер льодяних напівконусів, наморозив йому губи й носа з ягід калини, навів очі вуглинами, і от відлига: льодовик стоїть сумний, мов щойно обікраний старець; ягоди пообпадали на ніздрюватий сніг, зіниці сплакують чорним: вони стільки тебе виглядали, що тепер вже тебе не бачать, але вмиваються сльозами; не тому, що ти так надовго покинув їх, а тому, що, приїхавши, ні себе, ні крижаного діда не впізнаєш вже, і набачений по саму зав’язку, вспліплий серцем, довго нічого не пізнаватимеш, крім тиші й запахів; крім вертань і від’їздів, не трапялось повчального; все інше ти міг би вигадати, описати; не міг лишень пристати до якогось одного берега і визначитись назавжди; непевність стала ознакою всіхнього існування ; люди стали розпачливими обставинами; скільки їх не зрікайся, не витрушуй з себе, вони пролізли в пам’ять, як шашіль в ікону; точать, точать; пів життя вгробив на писанину, а й разу не почув: дякуєм; оце тобі дяка за те, що найдовше вдивлявся, ліктями впершись об лід, у замулене, непритомне річище— і звідти тебе узріла володарка течій, глибин, самого тихоплинного часу, володарка сарани і всякої зелені, володарка водоростів і напластованого, торф’янистого тліну, володарка пронизливості, що вкрижанила твій погляд, розчахнула між двох берегів минань і зробила самотнім; назавжди; і тим прирекла писати (Є.Пашковський)].

Косолапить – клишати. […поки ти йшов, розсуваючи негнучке мерзле гілля, поки ти клишав захекано, то провалюючись у глибокий мох на багні, то спотикаючись об коріння й пеньки на вирубці, вовк напівсонно лежав за прикоренем і вгадував — хтось же його послав сюди, хто? саме сюди, в лозняк і сухі бур’яни по приріччі; послати міг один чоловік— старший над мисливцями — він один знає звички звірів так, ніби сам побував у звіриній шкурі (Є.Пашковський)].

Мерседес – (исп. от лат.) Мерседес, (марка автомобілей) мерседес («Мерседес»), (разг.) мерс. [Дивлячись на Нілку, Горік плів візерунки в уяві: як він даруватиме їй оберемками квіти, прокотить по всіх усюдах на новенькій чорній «Волзі» — на фіг йому здався «Мерседес», — за кермом говоритиме, пригощатиме її, Нілку, «Мальборо», — але тільки він добирався до кульмінації, несподівано з’являвся Султан з Месаїбом, а що Горік не знав обличчя останнього, то Месаїб і Султан з’являлися в одному образі; потому щось лускало у мізках, чоло вкривалося дрібним потом, наостанок він устигав потовкти Месаїба й Султана, свідомий того, що думки про Нілку чимось таки зв’язані з ними — потужна хвиля валила його на ліжко, й наче здалеку чув тихий, мов кипляча вода, голос баби Піскурихи: «То йому, прости Господи, щось пороблено — тре’ до жаби до Ставища везти, бо пропаде… Ет», — клала хрести, плутаючи по-старечому початки й кінці молитов — Горіку голову роздирало од болю навпіл (О.Ульяненко). “Дивна в нас якась мафія” — задумується часто Пашок. Невже й на Заході всих тих “хрещених” знає вся вулична шпана і кожен продавець макаронів? Тутешні “капо ді тутті…” є справді доступними для народу, котрий, здається, знає в обличчя не тільки їх, а й коханок і дітей від другого шлюбу. Навіть білий роздовбаний “мерс” мікрорайонських Піхоти з Артюхом, проводжається шанобливим шепітком (П.Вольвач). Якщо ви хочете круто змінити своє життя, підійдіть до мерса на перехресті й заваліть по лобовому склу цеглою…].

Министр – (франц. от лат.) міністр (міністер): • быть министром – бу́ти міні́стром (за міні́стра), мініструва́ти; • Кабинет Министров Украины – Кабінет Міністрів України. [Царі з міністрами-рабами Тебе, о люту, зацькують! (Т.Шевченко). Ну, де ви бачили міністра, який би з людьми особисто зхустрічався, і тим паче для них щось робив? Його справа – щоки надувати і гроші бюджетні тирити, а для чорної роботи у нього є зами, а в тих замів – свої зами, яким теж ніколи (Васілій Рибніков). — І що, у такому стані він поїде керувати міністерством? — Щоб ти знав, керувати в нашій країні можна тільки у такому стані. Інакше збожеволієш, — мудро зауважив Паша (брати Капранови). А скільки мук довелося витерпіти, поки дряпався щаблями міністерської драбини! Як не було важко, а місцями й огидно, але таки видряпався. Спочатку нардеп, а потім заступник міністра чи, простіше, замміністра — це вам не купка соломи. І ось, коли, здавалося б, лише жити, ці підараси програли вибори, а крайнім виявився він, Григорій Маузер (В.Кожелянко). Міністр — це людина, за якою носять нічний горщик, коли вона обіймає свою посаду, і перевертають цей горщик на неї, коли вона її втрачає (Луї Мерсьє). Невідомий обробив гроші отрутою і пожертвував їх дитячому будинку. Загинуло двадцять депутатів, три міністри і мер].

I. Мир – світ, (вселенная, ещё) всесвіт (усесвіт), (редко) всесві́ття, (мн.) світи; (земля) світ, наш світ, зе́мний світ, (ум.-ласк.) світо́чок, сві́тонько; (круг явлений) світ: • вещественный, физический, идеальный мир – матеріяльний, фізичний, ідеальний світ; • в мире неведомого – у сві́ті невідо́мого; • внешний, внутренний мир – зо́вні́шній (око́лишній, довколишній), вну́трішній світ; • во всём мире – в усьо́му сві́ті (все́світі), по всьо́му (по ці́лому) сві́ті; на всьо́му сві́ті; • горний мир – ви́шній (надзе́мний) світ, (ви́шнє) не́бо; • гражданин мира – громадяни́н все́світу, всесвітя́нин, (космополит) всесві́тник; • два мира – два світи; • дольний мир – до́лішній (зе́мний) світ, земля́; • древний мир – стародавній (давній, прадавній) світ; • дурак на весь мир – усьогосві́тній, світови́й ду́рень, (фамил.) пері́стий ду́рень; • ещё до сотворения мира – ще з-передві́ку, ще як світ не наста́в, ще перед ство́ренням сві́ту; • малые мира сего – малі світу сього; • мир Божий – світ Бо́жий; • мир красоты, искусства – світ краси́, мистецтва; • мир психических явлений – круг (ко́ло, світ) психі́чних я́вищ; • на весь мир – на цілий (на весь) світ; • нигде в мире – ніде в світі; • новый, старый мир – нови́й, стари́й світ; • он не от мира сего (книжн.книжнустар.) – він людина не сьогосвітня (не з сього світу); він не від світу сього; • от сотворения мира – відколи світ [настав]; від початку світу; від створення світу; • по всему миру – по всьо́му (по ці́лому) сві́ті; • растительный, животный мир – рослинний, тваринний світ; • сего мира (мира сего) – свого світу; сьогосвітній; • сильные (великие) мира сего – сильні (можні, владні) світу сього; зверхники (володарі) світу сього; • система мира – систе́ма сві́ту (все́світу); • того мира, потустороннего мира – того світу; тогосвітній; несьогосвітній, несві́тній; • тот, потусторонний, загробный мир – той, потойбічний світ, потойбіччя; тогосвіття, засвіти, позасвіття; • этот, здешний мир – сей, сьогобічний (цьогобічний) світ; сьогосвіття. [Зійду́ я на гі́рочку та гля́ну я по світо́чку: сві́те мій я́сний, сві́те мій кра́сний, як на тобі́ тя́жко жи́ти (Пісня). І світ Бо́жий, як вели́кдень, і лю́ди, як лю́ди (Т.Шевченко). Блука́ли які́сь ті́ні несьогосві́тні (І.Нечуй-Левицький). Мара́ несві́тня озива́ється (М.Вовчок). Ввесь пи́шний світ, ввесь рух життя́ оту́т у мені́, в се́рці (М.Коцюбинський). До́ки світ сві́том, не бу́де ба́ба ді́дом (О.Кониський). Я всесвітя́нин ри́мський і бажа́в-би поба́чить Рим столи́цею всесві́ту (Л.Українка). Усе́ на цім сві́ті зника́є (Б.Грінченко). І до ме́не ці́лий все́світ усміха́всь (О.Олесь). Відко́ли світ наста́в, не бува́ло ще тако́го (АС). Чи, може, відлітає у вигляді священного димку в засвіти і приєднується там до велетенської хмари космічної любові, без якої не можуть жити люди, звірі, а хто зна чи й не рослини? (І.Вільде). За що ти судиш цілий світ, діставшись берега, коли ти в світі місця не знайдеш, як вікове багаття душить. І знов в вогонь, у воду йди, весь вік жахаючись біди (В.Стус). Бджіл медоносних українські доли, Й сама Вкраїна — вулик золотий… Було, було… Та відгуло в світи Й взяло з собою щільники медові (Тарас Мельничук). дрімає всесвіт на травині підперши зіркою щоку стоїть по пояс в Україні ромашка в білому вінку (Тарас Мельничук). І скаже світ: — Ти крихта у мені. Ти світлий біль в тяжкому урагані. Твоя любов — на грані маячні і віра — у наївності на грані (Л.Костенко). Світ який — мереживо казкове!.. Світ який — ні краю ні кінця! Зорі й трави, мрево світанкове, Магія коханого лиця. Світе мій гучний, мільйонноокий, Пристрасний, збурунений, німий, Ніжний, і ласкавий, і жорстокий, Дай мені свій простір і неспокій, Сонцем душу жадібну налий! (В.Симоненко). І так вони пританцьовували і казились безмежно,— звісно на американські грошики, бо який чорт ще влаштовує інтелектуальні підарасники на чолі з криптолесбіюгами?!— так вони зловтішалися, доки за тебе не вступились фантоми спалених напалмом у в’єтнамській бойні (вони линули їм межи очі палаючого фосфору: нехай повилазить вам, якщо не бачите або відвертаєтесь од правди; хай ваша вжаханість її узрить, щоб ви, хоч трохи, очистились перед сконом, вишмарчки, і вкрай не засмерджували тогосвіття)… (Є.Пашковський). І божеволіють солдати, Коли сміються автомати, Шугають душі в позасвіття Невінчані… (Володимир Погорецький). Я навіть не помітив‚ коли пішла із «Трьох поросят» та жінка‚ що цілий вечір поглинала мій зір‚ а потім‚ завваживши це‚ впав у таку нуду‚ що на мене повіяло потойбіччям (В.Шкляр). Не плач за мною, мила, не заводь, Як дзвони сповістять у скорбній тиші, Що хробам оддали вже мою плоть, Що відійшов я в засвіти гидкіші За світ гидотний… (Д.Павличко, перекл. В.Шекспіра). Отак міркуючи, пройшов Санчо, як йому здавалось, із півмилі чи й більше, і тут йому замріло щось іспереду, ніби світло денне, що добувалось крізь якусь відтулину — отже, той шлях, що ввижався йому дорогою у позасвіття, мав його вивести нарешті на білий світ (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Вбивали багатьох; Владика загодя спроваджував у засвіти боягузів і тих, кого брав сумнів — аби вони не згубили решти; до того ж, кожне вбивство заощаджувало провіант (Д.Чистяк, перекл. М.Юрсенар). Якийсь час ми мовчки слухали скрипаля, що вигравав трелі й варіації повторюваної мінорної мелодії. Молодий, у стоптаних черевиках і незаправленій сорочці, він був якийсь не сьогосвітній — риса, яка іноді зближує музикантів з природознавцями й математиками (Ю.Костюк, перекл. Д.Ніколза). Люди стають все ближчими, світ перенаселяється (С.Є.Лєц). — Коханий, купімо авто… Світ побачимо! — Цей чи той?].

Митингующий – що (який) мітингує; мітингувальник, мітингар, (редко) мітинговець, мітингант. [Тутешні мітингарі Пашка не кличуть, і він, в свою чергу, до багатьох з них ставиться скептично (П.Вольвач). …за рогом, так, що їх не могли бачити мітинганти, тупцював на місці ОМОН у повному демократичному спорядженні (В.Кожелянко)].

Наскальный – наскельний. [Стежина долі — наче дим… Мій вітер свище. Наскельні написи здають. Сивіють болі. Та підіймаються, як ртуть, Нащадки волі (Ігор Павлюк). Ранок письменника тут починається із вслухання, вухом до землі, в копитний грім іздалека, в стенокардію прим’ятих навалою степів, у легеневі хрипи затемненої височини, в обважнілий трем паралітних лавин, що за хвилину мають зійти, а вже потім, коли розвидніло: зі сповіді розбещеного владою президента, з усних розпоряджень забіганому і забідканому прем’єрові, з подетальних настанов голові таємної служби, до того змучених, безпорадних, здитинілих в оточенні милих онуків, до того наївних, що мусиш без зайвого галасу, виборів, програм, присяг брати на себе відповідальність; за долю розкрадіїни! дбати!! забороняти небезпеку, легалізувати потяги мас, підозрювати головного банкірила і кожному громадянинові власноруч послиненим пальцем відраховувати надбавку до сатисфакцій, одним словом: дбати! з’являтись інкогніто на бандитські сходки, совістити, переконувати і навіслючувати на головорізів мішки наскельного живопису, наркотиків, зброї, встигати з лекціями в інститут підвищення лісу, збирати довірених редакторів і за пляшкою мінералки ділитись підозрами про безпробудну дрімливість ворога; будити думку! (Є.Пашковський)].

Обосранный, вульг., груб. – обісраний. [— Кирпу не гни, бо обісраний ти увесь… і я хочу знати, чи дуже ти смердиш ворожим духом. — Якби смердів, то на те є кадебе, — відповів я коротко (Р.Федорів). Ну от, Мартофляче, маєш клопіт, тепер ти щось повинен казати чи робити, чи, може, хай танцює, нічого з нею не трапиться, не з’їсть її акула, маму твоїх дітей, хай діється Божа воля, тому ти сидиш як обісраний, а вона благально дивиться на тебе, мовляв, кажи щось чи роби щось, як мені витримати ці її благальні погляди, ну знайди якийсь вихід, ти ж великий поет, ну що ти сидиш з язиком у дупі і розглядаєш порожню чарку, ти, борода і два вуха, здійсни нарешті вчинок, увесь світ дивиться… (Ю.Андрухович). Цей макоцвітний блазень також начепив на себе чорну маску, наче зібрався грабувати банк, наче український змопівець, що йде до церкви мирити бабусь із різних конфесій, надів, пришелепок, ту маску, а тепер лупає очима крізь прорізи на свого інтеліґентного братана, як обісраний (В.Шкляр). …ти казав їм, що вичерпавсь, виписавсь, надірвав свій мізерний талант, аж серце виперло грижею поміж ребер і висить там, мов порожня кобура арештованого генерала; ти казав заздрісним, жадним до корчів, як шибениця до прокльонів,— он стоїть собі дерев’яна, не добра й не зла, ніяка, байдужа, проста, стоїть і пантрує юрбу чекальним, незмигно-хитрим оком зашморга — ти казав те, чого від тебе ждали стільки збидлюжених літ, по електричках, по вокзалах, по всіх кутках безпритульності: ти таке ж бидло, як і вони; ти збидлярнів, просмердівшись злодухом, як їздовий силосом; вони добилися свого; стільки вганяли в помийниці, в ніщо, в нікчемство, переконуючи,— раз ти нікчема, то повинен мовчати й ховатися як обісраний,— стільки примушували знімати шапку, зрікатись князівства, постригатися в смерди, стільки дерли шкуру, мов вітер рубероїдні клапті з повітки, що тобі просто обридніла ця живодерня; чорнобалюйте!!!— віднині ти думатимеш про нетлінну душу (Є.Пашковський). Тома сидить, ніби обісрана, не наважується зі мною зустрітися поглядами (А.Дністровий)].

Обыватель – 1) (лишенный общественного кругозора, отличающийся косными мещанскими взглядами, живущий мелкими, личными интересами) обива́тель, міщанин, (без духовных потребностей, филистер) філістер; 2) (постоянный житель какой-либо местности, устар.) обива́тель, ме́шканець, земля́нин. [— Я, Галочка, дочка обивателя, Олексія Таранця, нагадую Семенові Івановичу, що він є благородний, пан (Г.Квітка-Основ’яненко). У земля́ни пи́шемося любчі́вські (М.Вовчок). Мені хотілось цим грубим словом ударить читача, підчеркнути всю гидоту психічної реакції обивателя після хвильового підйому (М.Коцюбинський). — Ти філістер, от що я тобі скажу (І.Франко). Філістери гарно вбрані По полях, лісах гуляють, Раді, скачуть, мов телята, Літо краснеє вітають (Л.Українка). І ця думка була йому страшенно прикра, немов від позаколишнього знайомства з тією дівчиною в нього ще лишився неперетравлений камінь. Гидким злочином уявлялось йому обернути блакитнооку Надійку в куховарку, прибиральницю, в охоронця пісного добробуту молодого міщанина (В.Підмогильний). С. О. Єфремов у своїй «Історії письменства» характеризує котляревщину, як «обивательську літературу» на «всякі злоби дня та біжучі справи». Він указує на її подібність до старих, ще з XVIII в., віршів, сатир та «пашколів», що виходили з «письменних кругів народу» і являли собою відгук на різні події, що так чи інакше будили думку, зворушували уяву широких мас людности: і там, і тут за перо брався «обиватель» — розуміється, в російському, а не польському значенні слова — і орнаментував свій маленький літературний замисел під якийсь визнаний і популярний твір. — Цей «обиватель», цей тихий і мирний провінціял, озивається часом і в Котляревському, в його тирадах про «Полтаву-матушку», про «битую копійку», цю «прелестницю-злодійку» та в елегійних спогадах про те, «як в армії колись велося»; але в авторі «Енеїди», поруч з ним, раз-у-раз вставав, мовляв за Єфремовим, «сковородинець і масон», письменник широких інтересів та широкої сприйнятливости і не давав своєму літературному творові упасти на дно провінціяльної графоманії (М.Зеров). Це спізнення не було виявом недбалості публіки до літератури, а явищем загальним, одним із наслідків глибокої зневіри до громадського життя. Розпорошений і загнаний у свої нори обиватель надто неохоче вилазить із них, і коли йому кажуть прийти о першій, він приходить о другій, ще годину посмоктавши свою лапу (В.Підмогильний). Сьогодні Корнієнко роздвоївся: за дверима десь там, надворі, був Корнієнко-юнак, шо любив бурхливе життя й переможно крутив його за чуба, а тут у низенькій кімнаті, між грамофоном і пелюшками — Корнієнко-обиватель, покірний і плаксивий, якого скрутило життя руками Антоніни (Аркадій Любченко). Ти не хочеш турбувати себе великими проблемами, тобі й без того нелегко забути, що ти — людина. Ти не мешканець мандрівної планети, ти не замислюєшся над питаннями, які не мають відповіді,— ти просто дрібний обиватель з Тулузи. Ніхто тебе не схопив за плечі, не стримав, коли ще був час. А тепер глина, з якої тебе виліплено, засохла, затверділа, і вже ніщо не розбудить у тобі заснулого музику, поета чи астронома, який, можливо, колись у тобі жив (А.Жаловський, перекл. А. де Сент-Екзюпері). Політики, поцікавтесь у гастрологів, що обиватель ще може перетравити (С.Є.Лєц)].

Ожидание, ожиданье – дожида́ння, ждання́, чека́ння, очі́кування чого́, на що; (с оттенком надежды) сподіва́ння, наді́яння, споді́ванка: • быть в ожидании (о беременной) – бути при надії; чекати дитини; бути вагітною; • в ожидании вашего распоряжения – чекаючи вашого розпорядження; • в ожидании кого, чего – ждучи кого, чого; чекаючи кого, чого (на кого, на що); сподіваваючись на кого, на що (кого, чого); (иногда) у сподіванні кого, чого; • в ожидании поезда – чекаючи на потяг (поїзд); • вопреки ожиданиям – усупереч сподіванням (чеканням); • жить ожиданием – жи́ти сподіва́нням (споді́ванками), (шутл.) жда́никами годува́тися; • зал (комната) ожидания – зал (зала, кімната) чекання, чекальня, (редко) дожида́льня, (диал.) почекальня; • обмануть ожидания – не справдити сподіванки (сподівань); • ожиданием сыт не будешь – жданиками не наїсишся (Пр.); • он обманул мои ожидания – він не справдив моїх сподівань (сподіванок); • после долгого ожидания (долгих ожиданий) – по до́вгому чека́нні (дожида́нні); після довгого чекання (дожидання); (иногда) довго ждавши (чекавши); • потерять много времени в напрасном ожидании – змарнува́ти бага́то ча́су в даре́мному чека́нні (дожида́нні), даре́мно чека́ючи (дожида́ючи); • превзойти все ожидания – повершити (перевершити, перевищити) всі сподівання; • против ожидания чьего – проти чийого сподівання; (иногда) ніяк не сподіваючись; чого не сподівався хто; • сверх (против) [всякого] ожидания (разг.) – понад (над) [усяке] сподівання; негадано; (цілком) несподівано; не сподіваючись. [Ждали, ждали, та й ждання погубили (Пр.). Чекання біди — це вже біда (Есп. пр.). Хто сказав, що все уже відкрито? Нащо ж ми народжені тоді? Як нам помістити у корито Наші сподівання молоді? (В.Симоненко). Україні пропонують теплу почекальню, щоб вона не думала про вступ до ЄС (Б.Осадчук). Вибігає водій (великі вуха, міцна потилиця, чорна шкіра — ні, не мурин, а куртка!), стрімко перетинає почекальню, ногою відкриває двері на перон, розглядається на всю навколишню велику порожнечу, копає ногою ліхтарний стовп, ніби насправді він шибеничний, зопалу плює, знімає з пояса мобільняк, але перш ніж набрати номер, зауважує неподалік від перону незапряжену фіру, а тоді й пущеного на вільну пашу Здохляка, отже, доволі слушно вирішує метнутися знову до почекальні (Ю.Андрухович). А чи не засиділись ми в залі чекань вчорашнього дня? (Володимир Шамша). І ще подумав: аби це швидше закінчилося. Чекати — найболючіше. Людину роз’їдає чекання (О.Ульяненко). Щойно котресь виплекане сподівання не втілювалося в життя, Енн поринала «в безодню розпуки», коли ж утілювалося — її підхоплював запаморочлвий і трепетний вир блаженства (А.Вовченко, перекл. Л.-М.Монтгомері). Вони розказували, що в Станиславові не варто перейматися нічлігом. Слід лише піти в бордель, сісти в кутку почекальні й так проспати цілу ніч у теплій кімнаті (Г.Петросаняк, перекл. А.Ґранаха). Стара вернулася до почекальні, сіла поряд із Робінзоном та тіткою, і з добру годину всі троє знов обговорювали лихо, яке спіткало Бебера (П.Таращук, перекл. Л.-Ф.Селіна). Я й зараз бачу, наче на фото, безлюдний перон, жовте світло, що лилося з прочинених дверей зали чекання (Г.Малець, перекл. П.Модіяно). — А знаєте, як можна дізнатися, чи тебе кохають? Я маю на увазі щире кохання. — Я про це ніколи не замислювалась. — А я замислювався. — І знайшли відповідь? — Гадаю, такі речі пов’язані з очікуванням. Якщо він в змозі чекати на вас, значить, кохає (Ю.Григоренко, перекл. А.Баріко). Залізничник стояв на пероні. Побачивши Равіка, він зайшов до чекальні (Є.Попович, перекл. Е.М.Ремарка). Він терпляче стояв у черзі під повіткою з невеличкими колонами, щоб віддати свій квиток, потім ще трохи почекав, доки мовчкуватий черговий цей квиток йому поверне, перетнув залу для чекання, голі і брудні стіни якої прикрашали лише старі плакати, на яких навіть Лазуровий берег набув барв кіптяви, і під косим полудневим промінням шпарко попрямував вулицею, що вела від перестанку до міста (О.Жупанський, перекл. А.Камю). У почекальні повно народу, довкола неї багато галасу, та вона цього не усвідомлює (М.Марченко, перекл. К.Кюсе). Найперший обов’язок письменника — не виправдати сподівань своєї країни (Б.Брендан). Якщо б будували дім щастя, найбільшу кімнату довелося б відвести під залу чекання (Ж.Ренар). Велика перешкода для щастя — це очікування надто великого щастя (Г.Е.Фосдік)].

Отвердевший – затвердлий, затверділий, стверділий, ствердлий, затужавілий, стужавілий, зашкарублий, забучавілий. [Стежка довела до горбика, де стирчала рибальська хатинка. Горбик той був просто стародавній осілий і стверділий смітник (І.Нечуй-Левицький). Зашипів затужавілий пісок під човнами, і два човни, як два селезні, тихо полинули по воді (І.Нечуй-Левицький). В хаті стало тихо, тільки борщ бризкав вряди-годи здоровими бульками, неначе старий дід гарчав, а густа каша ніби стогнала в горшку, підіймаючи затужавілий вершок угору (І.Нечуй-Левицький). І безмежна скорбота лягла На затвердле сумління, І весь табір мов чаром попав В отупіння й зомління (І.Франко). Подорожні щойно викупались. Рудий розгортав ще мокрі вуса, з яких стікала вода, та застьобував свою безбарвну піджачину, що враз з такими ж пошматованими штанами, забучавілими капцями на босу ногу та заяложеним кашкетом складала його мізерну одіж  (М.Коцюбинський). У Микити цупкі, зашкарублі руки од роботи, як у дорослого (С.Васильченко). — Ви не знаєте своєї сили, Марто!.. А я її почуваю… Від вас пашить теплом, ви — огнище щастя. Замерзлі, понівечені, затужавілі приходять до вас і простягають руки… (В.Підмогильний). Скаржився. Ні, плакав. Так, плакав. Зашкарублий, загрубілий, закурений димами й порохами всіх систем, загартований смертями, попечений вогнями Василь Легеза плакав. Він бачив власну загибель. Чув її своїм серцем і не знав, до кого ж йому тим серцем своїм зашкарублим пригорнутися — серцем, що раптом, перед образом неминучої загибелі, вгляділо страшну свою самотність… (І.Багряний). Усе лишилось, як було: Порепане моє чоло, Та затверділий біль в очах, Та той вогонь, що не дочах. Лише слова, колись легкі, Сьогодні змерзлі і гіркі (М.Вінграновський). Півпарубка стояв і з кожною хвилею все більше обертався на стужавілий клубок, в якому до краю понапиналися нерви (Є.Гуцало). «Шлойма Васильович?» — у запитанні бриніло водночас стверділе ствердження. — «Це хара… добре, що ми заздалегідь знали про ваше прибуття. Ми з Миколою Івановичем уповномочені пригла… запросити вас на одкрите засєданіє місцевої Спілки письменників!» (О.Ірванець). В перших рядках сповіщаю, милий: любов минула — Мов, повагавшись, скотилася в лунку більярдна куля (Вічнозелений газон потертого плюшу, По якому гонить сліпий кийок круглі,ствердлі од страху душі) (О.Забужко). Сухий і ствердлий язик прилип до піднебіння (Є.Горева, перекл. Й.Рота)].

Падальщик – трупоїд, трупожер, падложер, падлоїд, мерлятник, (греч.) некрофаг. [Вовк він взагалі факультативний падложер (з Інтернету). Макс не що інше, як старий жорстокий лицемірний трупоїд (В.Винниченко). …ти бачиш себе в дитинстві, скутого розгубленням, у тісному сільклубі, переповненому голосами батьків, одеколонними запахами, — бо на людей боїшся підняти очі, — в наллятому теплом і святковістю закамарку; ось зараз виштовхнуть з-за штори на сцену: читати вірша про хлопченя з розумними очима і чолом високим та ясним, — про того лисого пропідара, трупоїда, скота; думаєш ти тепіро; — а потім вручатимуть подарунка в загорнутому вгорі паперовому пакетику, де між лимонного горошку зашпорталась одна шоколадна цукерка і та надкусена; але ти домимрюєш свою першу присягу, першу лєнініану перед сотнею прискіпливих очей з чесним і змученим поблиском, характерним для вбивць… (Є.Пашковський). Хижий птах-трупожер Див з потворним жіночим обличчям вважався божеством страху і смерті]

Полоса – смуга (ум. сму́жка), (поменьше) па́смуга, (ум. па́смужка), (только на ткани и на бумаге) пасма́н, басама́н; (узкая часть пространства; отрезанная от бумаги, ткани) стяга́ (ум. стя́жка, стя́жечка), та́сьма, (длинная, узкая) пас, (металла) штаба, шти́ба, шина; (ткани) стрічка, тасьма, (газеты) шпальта, (пашни) загі́н, (перен., период) пора, смуга, період; • дождь идёт полосо́ю – дощ іде́ сму́гою; • защитная полоса – захисна смуга; • кому какая полоса (разг.) – кому яка доля; • металлическая полоса́ для оковки – шпу́га; • отрезанная полоса́ кожи – хвашія́ (-ії́), ре́мінь (-е́ня); • полоса́ воды между сильными волнами в реке – гриви́ця; • полоса горячекатанная, холоднокатанная – штаба гарячовальцьована, холодновальцьована (гарячо-, холоднокатана); • полоса́, занимаемая жнецом – по́стать (-ти) (ум. по́статька); • полоса́, занимаемая косцом, полольщиком – ру́чка, коза́; • полоса́ лучистого света – па́смо промі́ння; • полоса́ на теле от удара – сму́га, попру́га, басама́н, басаму́га; • полоса огня – смуга вогню; • полоса́ песчаная, чернозёмная – сму́га піскува́та, чорно́зе́мна; • полоса скольжения – смуга ковзання, смуга поковзу; • полоса устойчивая – смуга усталена; • полоса частот – смуга частот; • поперечная полоса – пересму́га, (цветная поперечная на белой ткани) пере́тика; • полосы спектра – смуги (па́сма) спе́ктру; • резать полосами – рі́зати на стяжки́; • с белыми, голубыми и т. п. полосами – у бі́лі, блаки́тні і т. п. па́смуги, пасма́ни́; • северная полоса́ – півні́чний край; • счастливая полоса жизни – щаслива пора життя; • уж такая нехорошая полоса́ пошла – така́ вже нега́рна годи́на спітка́ла; • узкая полоса́ земли – вузька́ сму́га (стяга́) землі́. [Між не́бом і водо́ю став чо́рною попру́гою ліс (Неч.-Лев.). Блиску́чою стяго́ю Дніпро́ серед степі́в просла́всь (Грінч.). Вишневе́цьких до́бра простягли́сь широ́кою стяго́ю від Дніпра́ через воєво́дства: Ки́ївське, Воли́нське (Куліш). До сніда́нку три ру́чки пройшо́в (АС). Чого́ таку́ вузе́ньку козу́ жене́ш? Жени́ таку́, як і всі (АС). Со́нячне промі́ння з узе́нького заґрато́ваного віко́нця па́смом простягло́ся по ха́ті (АС). Зустрілися двоє приятелів. – Ну, як життя? – Та щось все так паскудно! Без просвіту. – Не переймайся, попустить. Життя йде смугами: тепер у тебе темна смуга, а потім буде світла… Зустрічаються за якийсь час. – Ну, що, попустило? – Та ти знаєш, тоді, мабуть, була світла смуга….]

Психушка, прост. – божеві́льня, (диал.) дім вар’ятів, (рус.) психушка, дурка. [— Чим вас так зацікавила Верховна Рада? — здивувався бургомістр. — То є справжній дім вар’ятів, — відповів дідок, а всі гості аж затряслися від реготу. — І я гадаю, аби вони менше пашталакали, треба би їм щодня клізми вставляти. Бо я все після клізми такий розморений і добрий-добрий… Я би тому Симоненкові власноручно двадцять літрів напомпував (Ю.Винничук). У дурці шизофреники їдять вареники (В.Недоступ). Невістка таки висунула ідею запакувати стару до психушки (П.Таращук, перекл. Л.-Ф.Селіна)].

Роза – 1) (бот.) (новогреч.) троянда, (разг.) рожа, (диал.) ружа, (реже, лат.) роза, (ум., розочка) трояндочка, роженька, роженочка, розочка, розонька; 2) (спец.) роза: • иерихонская роза – єрихонська троянда; • как хороши, как свежи были розы – які були троянди гарні й свіжі; які то були рожі свіжі та хороші; • китайская роза – китайська троянда (рожа); • нет розы без шипов – у кожної троянди є колючки (Пр.); і за доброї години чекай лихої днини (Пр.); і в погоду часом грім ударить (Пр.); • роза ветров – роза вітрів. [На вікні червоніли між зеленим листом китайські рожі (І.Нечуй-Левицький). — Чого ти оце так змарніла? Колись цвіла, як повна троянда, а тепер така стала, як рожа в’яла, як шолудива квітка. Може тобі в чому недогода? (І. Нечуй-Левицький). У саду, в саду розонька цвіла… Пішла Катречка розочки щипати, Вирвала квіточку, приложила к личеньку… (Н.п.). Сидить Оленка між дружок, як повна рожа» (Марко Вовчок). Наш шлях, ласкавий пане, зовсім не встелений трояндами» (І.Франко). І щічки розцвіли у відповідь рум’яні, Як роза, що вітрець їй перса відслонив (М.Рильський, перекл. А.Міцкевича). Буває, що і на полі рожа виростає (Номис). І буде місце те повік привітне: Там соловій співає, роза квітне (М.Орест, перекл. Дж.Кардучі). Рози квітучії, Роси пахучії, Сяйно-живущії, Тайно-зцілющії… (М.Лукаш, перекл. Й.-В.Ґете). Яскравінь троянд (Є.Пашковський). — Що сталося?! — Він подарував троянду і сказав, що повернеться, коли та зів’яне. — Як романтично! — Троянда пластмасова…].

Россия – Росія, (образн.) Московія, (ирон.) Раша, (презр.-оскорб.) Кацапія, Кацапстан. [Киньте, справді, Кацапію, та поїдьте в Гетьманщину (М.Гоголь). Росія — то держава грізна й велика, переконана у величі, і орел у неї двоголовий, може дзьобнути на два боки. В її жилах тече й пульсує нафта, з її ніздрів пашить голубий газ (Л.Костенко). Гуд бай раша біда наша гречка каша й кислі щі не союз був а параша упирі а не товаріщі (В.Цибулько). Почитавши чимало книжок про «погану» Росію (між іншим, найкращі з них — польські, з доби їхнього власного «поросійщення»), український читач, боюсь, так і не збагне головного, що мусило б зацікавити його найдужче: чому той сякий-розтакий «кацапський» народ усе-таки збудував доволі живучу імперію і ще живучішу культуру, тимчасом як добрі-хороші, співучі та працьовиті (а що вже древні!) українці ніяк не збудують собі бодай поганенької, а все ж власної державки, і навіть на десятому році незалежності знай тремтять, чи не причавить їх, бува, знову щиросердий сусіда у братських обіймах? Тут одне з двох: або українці мусять визнати, що «зло» справді «метафізичне», і тому воно весь час перемагає їхнє «добро», або ж — що «зло» банальне і перемагає воно тільки тому, що «добро» — з гнилинкою. Куди продуктивніше, гадаю, дошукуватися власних «гнилинок», ніж копирсатися у чужій «метафізичній» трухлявості (М.Рябчук). Не можна писати про Росію щось більше за оповідання і не написати про якусь її війну (А.Санченко). З росіянами якось ще можна мати справу; з Росією ніколи не домовишся… Треба відокремити росіян від Росії. Росія гівнистіша за росіян (В.Шкляр, перекл. В.Єрофєєва). Щоб вивести Росію на нормальний цивілізований шлях, треба росіянам, усім до одного, вийти з народу (В.Шкляр, перекл. В.Єрофєєва). Минуле Росії було дивовижне, її теперішнє більш ніж прекрасне, що ж стосується майбутнього, то воно вище за все, що може намалювати собі найсміливіша уява. Ось… з якого погляду слід розуміти і описувати російську історію (А.Бенкендорф). Будь-який договір з Росією вартий рівно стільки, скільки вартує папір, на якому він написаний (В.Черчіл). Якщо я засну, а проснусь через сто років і мене спитають, що тепер відбувається в Росії, я відповім: п’ють і крадуть (М.Салтиков-Щедрін). Історія про держави, чи то пак народи, які мали нещастя сусідити з Росією, повернулася до свого початку — моменту перед Першою світовою війною. Це дещо трагікомічно. Я не маю націоналістичних упереджень, але часом дуже щасливий, що моя країна з Росією не межує (Міленко Єрґович). Люди в Росії перебувають у тотальному рабстві. Кожен, хто відстоює свої переконання, — на вагу золота (Б.Нємцов).  Росія — велика країна. І не смійтеся, будь ласка, і не крутіть пальцем біля скроні. Бо саме так і є. Тільки велика країна може повернути на власній території час у протилежному напрямку. Колись вона намагалася зробити те саме з річками, та якось не склалося (К.Барабаш). Вся історія Росії — боротьба неуцтва з несправедливістю (М.Жванецький). Це не Росія встає з колін, це СССР вилазить з домовини].

Рытьё – риття, (копание) копання. […твій батько замурував молодість і зрілі літа в стіни п’ятнадцять літ будованої хати, у виживання сім’ї, в риття фундаментів, у босий заміс каланичної глини з кінськими кизяками й половою, в могоричі допомагальникам, у щось більше самого будівництва, котре в умовах тодішнього села означало двожильну каторгу… (Є.Пашковський)].

Сервис – обслуго́вування, обслу́га, (англ.) се́рвіс. [«Дівчата, знаєте, хто це?» — запитав Павлюк-паша, піднявши чарку. Пальцем вільної руки він вказував на Олеся. «Ні», — одразу перейшли на українську дівчата. Що воно — сервіс, усе для клієнта, хоч мова, хоч язик! (брати Капранови)]

Скотина – скотина, худоба, (одно животное) худобина, животина, товарина, товаряка, скотиняка, скотинюка, (шутл.) хвіст, хвости́на, (брань, ещё) бидло: • ни одной скотины – ні шерстинки (ні хвоста) [немає]. [За кучму сю твою велику. Як дам ляща тобі я в пику, То тут тебе лизне і чорт! І очі видеру із лоба. Тобі, диявольська худоба. Трясешся, мов зимою хорт! (І.Котляревський). — Гудзь! — обізвав учитель. — Сюди!». — Накарачки, скотино! — гукнув учитель (П.Мирний). Товар та усякі животини ховались в ліси (І.Нечуй-Левицький). — Як тільки смеркне, то де мільки ходить товаряка коло лісу, зараз з чагарника десь візьметься вовк та й душить худобу (І.Нечуй-Левицький). Та й справді, хороший був ослик, людяний, смирний, слухняний. Жалко скотину (М.Коцюбинський). Раз Андрійко, як і завше, пас худобу: пару конячок, корову та двоє телят (М.Коцюбинський). — Ти глянь на мене: гадаєш — Хома перед тобою? — Худобина. Як став змалечку біля товару, так і досі. Цілий вік з худобою, сам худобиною став (М.Коцюбинський). Пан іде далі. По подвір’ї розтеклись гуси; гусенята коливають з ноги на ногу, наче вітер муріжком гонить жовті пушинки. Не вигнав, значить, на пашу. Пан хита головою. Корови так і лишились в оборі. Двері в возовню стоять отвором, і чорна пустка вигляда звідти, як з беззубого рота. Бричка стоїть надворі, а коло неї валяються шори. Ах ти, скотина, бидло! Пан бере шори, щоб занести на місце, але зараз і кида. Невже нікого і біля коней? (М.Коцюбинський). Ярмарок у Конотопі. Вози, ятки, рундуки, крамниці, горшки, колеса і всяка товаряка (М.Кропивницький). Вона допевнилася, що її муж — скотина. То чи ж годна вона любити скотину людською любов’ю? (Л.Мартович). — Та ти, худобино якась, чи я тобі не казала, щоб не смів до коршми заглядати? (І.Франко). Де-де на стерні і будяк стояв сиротою: обжали сіромаху, зоставсь один і начеб озирався, де ті колоски, що з ними розмовляли; начеб сумував за ними, кивав червоними квітками-головками на всі боки: один я, один зостався сіромаха! Повіє вітер, замете снігом, коли ще яка товарина не зломить, не вкоротить віку (А.Свидницький). — Я останню хвостину збуду, аби й ти на людських дітей походила (А.Свидницький). Чорти б його взяли… цю скотинякю, Новаковича! (Б.Грінченко). Усім тілом випростався чоловік і навіть руки не схотів паскудити: гупнув ногою Терентія, мов худобину, і той, перехиляючись, полетів спиною до одвірка (М.Стельмах). Біля свинарника нас зустрічає гундосим рохканням п’ятипудова льоха Манюня, противна й плямиста, як географічна карта. У-у, скотиняка! Щоб ти… Це через неї ми вскочили в халепу (В.Нестайко). «Я зробив таке, що, їй-богу, не зробила б жодна худобина». Мені знову спадають на пам’ять ці слова — найшляхетніші з усіх, які я знаю, слова, що визначають місце людини в світі (А.Жаловський, перекл. А. де Сент-Екзюпері). Його промова перепліталась із найрізноманітнішими лайками, але щодо змісту — була дуже коротка. Всі вони — худоба і лайно, але коли відважно воюватимуть за найяснішого монарха, вони знову зможуть повернутися до людського суспільства, і тоді після війни їм навіть простять їхню спробу симулювати і відкрутитися від фронту. А втім, щодо нього, лікаря, то він у це не вірить, бо певний — всіх їх чекає мотузка (С.Масляк, перекл. Я.Гашека). — Пане рицарю, я зовсім не жадаю, аби вашець за мої кривди на комусь помщався: як прийде до діла, то я й сам зумію одсіч дати. Я одного лише вимагаю — нехай вашець заплатить мені за ночівлю в моїм заїзді, себто за обрік для скотини, а також за харч і за дві постелі. — Як то? — спитав Дон Кіхот. — Хіба се заїзд? (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Тверда вдача Ребеки, невситимість її лона, її вперте честолюбство приборкали норовисту натуру чоловіка: з ледаря й бабія він перетворився на велику робочу худобину (П.Соколовський, перекл. Ґ.Ґ.Маркеса). 1. Оголошення: Рідкістна скотина шукає витончене стерво для спільних дискусій про високе. 2. Лекція про шкоду від пияцтва. Лектор до слухачів: — От поставте перед скотиною відро води і відро горілки. Що вона питиме? — Воду. — От! А чому? — А тому, що скотина].

Собака – собака (м.р., реже ж.р.), (ув.) собацюра, собацюга, соба́йло, собачисько, (собир.) собачня, собарно́та, (ещё, пёс) пес: • борзая собака – хірт (хорт); • бросить как собаке – як собаці кинути; як собаці в зуби сунути; • вот где собака зарыта (разг.) – так от у чім сила (суть); ось де притичина; видно, де дно (Пр.); от де заковика; • две собаки дерутся, третья не мешайся – де їдять, там не пхайся, а де б’ються, звідтіль утікай (Пр.); де пси свої гризуться, там чужий не мішайся (Пр.); свій із своїм січися, рубайся, а чужий не мішайся (Пр.); • каждая собака (разг.) – кожний (усякий) собака; кожне (усяке); • [как] собака на сене – [як] собака на сіні; собака на сіні (на кості, на стерві, на падлі) лежить — і сам не їсть, і другому не дає (Пр.); і сам не гам, і другому не дам (Пр.); сидить пес на сіні; сам не їсть і другому не дає (Пр.); • как собака (устал, голоден…) (разг.) – як собака (як пес); • как (что) собак нерезаных (разг.) – як комашні; як сарани; • любит, как собака палку – любить, як собака цибулю (Пр.); рад, як сирота трясці (Пр.); терпить його, як сіль в оці (Пр.); догоджає, як чирякові на роті (Пр.); любить його, як хрін в оці (Пр.); • не тогда собак кормить, как на охоту идти – не тоді хортів годувати, як на влови їхати (Пр.); не тоді коня сідлати, як треба сідати (Пр.); не тоді коневі вівса, коли він дивиться на пса (Пр.); не тоді рушницю набивати, як треба стріляти (Пр.); шити-білити – завтра Великдень (Пр.); • ни одна собака (разг.) – жоден (жодний) собака (пес); • собака лает, ветер носит – собака бреше, а вітер несе (носить) (Пр.); вітер віє, собака бреше (Пр.); вітер повійне, а собака брехне (Пр.); собака погавка, а вітер рознесе (Пр.); пси виють, а місяць світить (Пр.); собака гавка, а мажі йдуть (Пр.); пес бреше, дощ чеше, а вітер далі несе (Пр.); • собаке собачья смерть – собаці собача й смерть (Пр.); жив, як пес, загинув, як собака (Пр.); ледачому ледача й смерть (Пр.); катюзі по заслузі; • собаку съел на чём – зуби з’їв (проїв) на чому. [На узліссі собаки ганяють лисицю; так ганяють, так ганяють: лисиця не втече, хорт не дожене (Казка). Троянці всі з хортами Збирались їхать за зайцями, Князька свого повеселить (І.Котляревський). За сими плентавсь розбишака, Нептунів син, сподар Мезап, До бою був самий собака І лобом бився, так, мов цап. Боєць, ярун і задирака, Стрілець, кулачник і рубака, І дужий був з його хлопак; В виски, було, кому як впнеться, Той насухо не оддереться; Такий ляхам був Желізняк (І.Котляревський). Братчики так, як хорти на поклик вівчаря, той звідти, той звідси, поспішали на раду (П.Куліш). — Де ж мені, панотче, дітись? — каже жінка. — Він мене вб’є, як наздожене. Тут хоч дурний, та такий злий, як собака (П.Куліш). — Гай-га! Аби живі були! Се не панські гроші — братерські: ними не зажуришся. Я собі зароблю: тепер я вільний хоч на півроку; з собаками не піймають (М.Вовчок). По квітничку собака поскакав, Усе понівечив і потоптав (Л.Глібов). Все пішло на пси (Номис). Велика, чорна, кудлата собака кинулась на його з-під загороди (П.Мирний). — О, дурненька Солошка співає! — кричали вони й мерщій тікали до хати, щоб не зустріла вона де їх, бо боялися її, як скаженої собаки (П.Мирний). Господи! У неї ж ні шеляга; посліднього карбованця узяв він на сіль, як виходив з дому… Чи так кинути? Хай візьмуть — пошматують і загребуть, як ту собаку, без попа, без обряду церковного?.. Що ж він? Хіба він по своїй волі умер, хіба він хотів тії смерті?.. (П.Мирний). Колісник пихтів, одпихався, а вона, як навісна, то одскакувала від його, то, прискакуючи, горнулася, мов вірна собака (П.Мирний). — Та ти мені не кажи, я його знаю добре, — збірщиком при ньому був, — як собака на сіні: сам не їсть і другому не дає. Вредний ірод, а як удариться оце до начальства, то й Казюка не поможе (І.Карпенко-Карий). — Добрий каніс! Гарний собацюра!.. Ну тебе к чорту!  Хвостом  усю  пику заляпав (Б.Грінченко). Управитель пана, бита собака, послухав хлопцевої мови, подивився на нього та й промовив на Шевченкове прохання: «Не оддамо ми тебе маляру, бо нам самим таких треба» (С.Васильченко). Гавкнуло, як із бочки, — і кудлатий собацюга летів із-за куща на Якова з вищиреними зубами (С.Васильченко). — До ладу не з’їсте — все ті карбованці та червінці складаєте. А помрете, то якась випорожнить кутки та й спасибі не скаже. Так ні за собаку й пропаде (С.Васильченко). Десь узялися свині та так і опали мене навкруги, як ті собаки (І.Нечуй-Левицький). — Хто ти такий, питаю в тебе. Ти мій панщанний? Еге, так? — Ні, князю! Од цього мене Бог помилував. Я панщину люблю, сказати по правді, як собака цибулю (І.Нечуй-Левицький). «Он що! — прошепотів чоловік; чув, що холод обняв йому всю душу. — Божевільні вбили хлопця! І  —  на м’ясо… Тепер готують з нього їжу… Страх який! — Дядько вийшов швидко і вернувся в свій двір. Не знаходить собі місця. — Хоч міліція — собачня, а хтось же мусить на світі за таким ділом глядіти! Хай хоч тут порядок наведуть» (В.Барка). Зрідка дощить високе серпневе небо, гавкають собаки по дворищах і крайня зоря над самим небосхилом надсадно продирається крізь віття дерев (В.Стус). Печаль осиплеться, як маки. Заорють місце орачі. Лиш десь на хуторі собаки ще довго витимуть вночі (Л.Костенко). Чи, може, сам невипростаний я, Не маю мужності і того духу в слові, Що пропікає світ і все на світі І стверджує і волю, і любов?! Чи, може, я не маю ні народу, Ні мови, ні свободи, ні життя, І, як собака за чужинським возом, Плетусь собі, вдоволений шматком, Що кинуть з того возу, га?.. Не знаю… (М.Вінграновський). Собайло радісно заскавчав і, підстрибнувши, лизнув Мацюцьку просто в губи (Л.Кононович). Вони гнали величезними стрибками, і з вікна добре видно було, як ця собарнота розсипалася поміж деревами, та однак мчала і мчала в одному напрямку, орієнтуючись по слідах, котрі вервечкою виділялися на сніговій понові (Л.Кононович). …медведя за карабін чіпляють до грубого дроту, натягнутого між грабів, скраю галявини впівголос перемовляються чоловіки, собарнота скалозубить і обнюхує траву, зрідка старий, притупуючи валянком, гукає: давай, давай! і хрипкуваті голоси обривали дзвін брязкал на ошийнику медведя, що глух від люті; давай, давай! і летіла шерсть, сука з натертим об сніг малиновим вим’ям відлітала до кучугури, гримів ланцюг і сніговий вихор здіймався там, де клубкували чорні і гостровухі собачиська (Є.Пашковський). Насміхається тварюка, подумав Григорій. Тузик заперечливо помахав хвостом. Кмітливий, хитрий, але ледачий український пес. Невже все розуміє, собацюра? (В.Кожелянко). Він дико реготав, аж боліли ребра. Реготав так тяжко, аж почав плакати. Його розривало від ридання. він пережив Лінду, канал, пігулки і поїзд. А тепер його порве на шматки собацюра. І йому байдуже. Його дружина спить із футбольною командою. Ніщо не тримає його на світі (Ю.Джугастрянська, перекл. Ж.Пейслі). Чудова чиста свобода жінки явно була чимсь прекраснішим за будь-яку фізичну любов. Єдина біда полягала в тому, що чоловіки в цьому питанні були недорозвиненіші від жінок. Вони вимагали сексу, як собаки (С.Павличко, перекл. Д.Г.Лоуренса). Як мені важко було дивитись на нього, коли він опинився серед тієї миршавої собачні в таборі (О.Сенюк, перекл. П.Лаґерквіста). Хто лягає спати з собаками, встає з блохами (Г.Гайне). Що більше я дізнаюся про людей, то більше люблю собак (Марі де Савіньє). Служив як пес, убили як собаку (С.Є.Лєц). Напис на воротах: «Собака — друг! Але не кожної людини»].

Спёртый – 1) (душный) важкий, (удушливый) задушливий, задушний, (затхлый) затхлий; спертий; 2) (сдавленный) спертий, сти́снений, стиснутий, зду́шений, здавлений; 3) (прост., стибренный) стирений, спертий, поцуплений: • спёртый воздух – важкий дух (важке, сперте, задушливе повітря), задуха (придуха, духота). [Аж ось загорілися в неї щоки одкрилися уста від напору спертого в грудях духу, аж пашить Галя (П.Мирний). Крізь позеленілі шибки ледве пробивається світ у хату, окриваючи її мороком; здавалося, мов хто надимив, і спертий дим снував по хаті, не знаходячи нікуди виходу (П.Мирний). І сперте повітря, і шалені скоки, і гарячі почуття будили спрагу (І.Франко). Він приніс з собою в душну і сперту атмосферу зачиненої хати вогкість і свіжість літнього дощу (М.Коцюбинський). — А я люблю пивницю вдень, — вів поет. — Люблю це затхле повітря, де лишився дух сотень людей, люблю цю вогкість пролитих напоїв. І тишу. Чудний настрій обнімає мене. Я краще бачу. Коли хочете знати — обмірковую тут свої вірші (В.Підмогильний). В домі все було крадене, і навіть повітря якесь сперте].

Суржик – суржик: • человек говорящий на суржике – суржикомовець. [Врахувавши результати голосування та виступи свідків, суд вирішив визнати суржик винним за статтями 117.1 – зґвалтування мови, 196 – підривна антидержавна діяльність, забруднення навколишнього мовного середовища, 117.3 – розтління малолітніх патріотів, а також за статтями «промивання мізків» та «вимивання мізків» (А.Богуславська). Визнати суржик абсолютно безневинним мовним покручем, інспірованим сусідніми державами. І тому вважати вживання суржику – особистим правом кожного суржиконосця (акція «Суд над суржиком»). Краса і гордість східноукраїнської меншини суржик — міґрує все далі на Захід — по суті, він є західноукраїнською розмовною мовою наших днів, і зупинити його дальше просування зможе тільки державний кордон (Ю.Андрухович). Суржик — це ж як суміш мила з морозивом — ні з’їсти, ні вмитися (Мирон Петровський). — А балакає він по-якому? — недовірливо перепитав Пашок, він звик, що так як вони з батьком, на людях не говорить або ніхто, або ну зовсіми уже дрімучі люди, і то суржиком, краще б вони й не говорили (П.Вольвач). Реальний суржик — це свідчення жилавості й могутності української мови, її здоров’я та рожевощокості. Тільки сильна мова здатна прихистити в собі різних, словами Андруховича, «милих покручів». З іншого боку, нашою державою рулять російськомовні бандити і гопники, для яких уся вкраїнська культура — від Сковороди до Шевельова — це суржик, шото смішне і непонятне, щось не варте найменшої уваги, щось настільки ж чуже, як Тодось Осьмачка для Миколи Азарова. На превеликий жаль, максимум, на що ми можемо сподіватись (та й то внаслідок розколів і революцій), — це на україномовних бандитів і гопників у владі, які шануватимуть Бандеру, але для душі слухатимуть Міхаїла Круга (М.Бриних). — Тобі за себе не соромно?— Я сповзаю на собачу мову, англо-український суржик, швидкий і уривчастий (О.Негребецький, перекл. М.Левицької)].

Телевизор – (от греч. и лат.) телевізор, (образн.) ящик, (ирон.) зомбоящик: • передавать, показывать по телевизору – передавати, показувати телевізором, показувати в телевізорі; • смотреть по телевизору – дивитися в телевізорі. [Кінескопи телевізорів — презервативи реальності (Дітер Гільдебрандт) …кожен третій вже з третього класу пивоголік, кожне п’яте вже з п’ятого класу вступає в добровільні ряди поширювачів наркоманства і снідоморива; і ще натхненніше, ніж в піонери вступали, присягають пиву й дурманщині; ще нахабніше, ніж в комсомолки і виступайла лізли, пруться в розкішне життя похабним розпродажем своєї хіті; так вертається їхнім батькам невідання нічого вищого від роботи і телевізора, від землі і гною (Є.Пашковський). Я давно перестав бути мазохістом і просто не вмикаю телевізор, щоб не мучитися (Олексій Коган). Телевізор їсть ложкою дитячий мозок, нехай краще книжки читають (Олесь Санін). Тоді слово «жлоб» можна було, наприклад, у телевізорі почути (Ю.Андрухович). Тепер я телевізор не дивлюся. На українському телебаченні цікавого мало, коли я його вмикаю, то стаю лютим, як професор Орест Лютий. Ну навішо мені злоститися? Колись Ліна Костенко казала: раптом починає відчувати, що в тебе звідкись прорізався хвіст ростуть роги, якісь пазурі. А для чого мені це? Краще відмежуватися від телевізора, щоб не росли хвости і роги (Ю.Андрухович). — Кажу: я не плачу, коли телевізора не бачу. Бо дуже багато пустого там, дурного, а ще більше брехливого. Я би радив, пізнати літературу (Любомир Гузар). Жіль зненацька розлютився: «Як ти можеш дивитися це?» Елоїза навіть не здивувалася, тільки повернула до нього раптом згасле лагідне, покірне обличчя: «Я думала, так краще — коли я дивлюся телевізор, ти можеш не розмовляти зі мною» (В.Омельченко, перекл. Ф.Саґан). — Я бачила тебе в телевізорі. Поруч із королевою Англії (Я.Кравець, перекл. К.Панколь). Так часто дивлюся телевізор, що диктори мене вже впізнають].

Тормозок – 1) (рус., разг.) тормозок; 2) (техн.) гальмо. [Подаруємо на пам’ять колгоспові свій заступ, тормозки, ще й облігації і трудодні — на пам’ять, і ще на пам’ять — трирічні борги, і хай добавлять чи нехай відбавлять — не буде тут моєї і ноги (В.Стус). …згадав шахту: з покинутого забою витягували транспортер, задушне повітря сіріло крутою пилюкою, бригадники по одному рачкували вниз і вниз, обмотували зашморгом зламки, сигналили коногонкою і, пийнувши з фляги води, поправивши на поясі саморятувальника, плазували на ліктях під гору, ближче до вентиляції; здавалось, що сил бракує дождати свіжого вдиху, мить, хвилина і мозок спалахує спиртовим полум’ям, випалює з крові запах копченого сала, помідорів, часничини в тормозку під арочним кріпленням, сирий дух обаполів у вагонетці, бузковінь інею на стволі, коли кліть виривається на поверхню і протяг шарпає робу на грудях (Є.Пашковський)].

Турник – (франц.) турнік, (перекладина, уже) перекладина, поперечина, поперечка. [По якомусь часі уже він, хлопець, на турніку, чути, як залізо перекладини поскрипує, а ноги злітають кудись аж до місяця… (О.Гончар). чорнобильське літочислення так ущільнило час, що слово записується за пів літа, доба налічує по триста шістдесят п’ять годин, поки ти спиш, сонце латунним дзвоником десятки раз перелітає обрії, будить з летаргічної дрімоти, по кілька днів минає, аби пригадати попередню мову, розім’яти суглоби на турніку, ковтнути чаю, з гупання яблук і запаху сирої шкіри на ціпах здогадатись про пору року… (Є.Пашковський). Та пава стовбичила якраз біля турніка, з дівчатами теревенила, коли дивлюсь: наш міхом прибитий „Ромео” підходить і, підскочивши, хапається за поперечину (Олексій Ганзенко). Він єдиний серед нас умів робити на турніку «сонце». Коли він так крутився, його чуб маяв, наче шовковий, і падав йому на обличчя (К.Гловацька, перекл. Е.М.Ремарка)].

Тяжеловоз – ваговоз (ваговіз), (конь, ещё) важкоупряжний, важковозний кінь. [Так атомний ваговоз Гупотить в історії. Міріадами погроз Мозок він заморює (І.Драч). «Щось забагато, як на одне життя, — аж три великі кохання…» — «Чого зараз — великі? — сміявся очима, й вона відтавала усміхом йому назустріч: — Може ж, якраз і мишачі — невеличкі такі?» — хто видав таке говорити на свою любов, навіть якщо затоптана, навіть якщо минула, і переїхала тебе навпіл, як ваговоз пса на дорозі, як мене, тоді взимку — переліт через Атлантику… (О.Забужко). …побачиш — і всією бадьорістю уяви спробуєш забігти навперейми підводам, спробуєш зупинити за оброть, хапаючи обома руками за упряж, та час напирає тупим, скаженооким ваговозом і ти відскакуєш на обочину; їздові в брезентових накидках, сидячи на мішках, на тебе й не глянуть, знай димлять самосадом і покивують сонно (Є.Пашковський). Полковник замислився — тепер він знову був молодшим лейтенантом і їхав на ваговозі, весь у пилюзі, на обличчі його блищали тільки сіро-сталеві очі, повіки були червоні, запалені (Кіра Сухенко і Нінель Тарасенко, перекл. Е.Гемінґвея). Під нами крутяться колеса, ми стоїмо на ваговозі, байдужі до всього, і присідаємо, зачувши вигук: «Увага — дріт!» (Катерина Главацька, перекл. Е.М.Ремарка). Тифож повернувся з Ґольдапа на підводі, в яку були запряжені два могутні ваговози, з вантажем буряків та кукурудзи, призначених для годівлі оленів (В.Шовкун, перекл. М.Турньє)].

Угораздить – (умудрить) надати, (умудриться) примудритися, умудритися, (ухитриться) ухитритися, прихитритися, (додуматься) довмитися: • как тебя угораздило сламать руку? – як ти довмився (примудрився) зламати руку?; • как это угораздило меня!? – що це надало мені!?; як це я примудрився (умудрився, ухитрився, прихитрився); • угораздило его прийти сюда! – і надало [ж] йому прийти юди!; і понесло [ж] його сюди!; угораздила нелёгкая (нечистая) кого; угораздил чёрт кого (разг.) – надала нечиста [сила] кому; надала лиха година кому; чорт надав кому (поніс кого); • эк его угораздило! – ет (ач) як умудрився! [Надала мені нечиста встрять у се діло! (Номис). Санчо і не подумав спутати Росинанта, бо то був, як він гадав, такий смирняга і плохута, що його і всі кобили кордовських пасовищ не могли б на гріх підкусити. Та лиха доля чи нечиста сила (сказано, диявол не спить!) надала якимсь погоничам із Янгуаса отирлуватись поблизу з своїми галісійськими лошицями вони мають звичку спинятись на обід в якомусь урочищі, де є добра паша й водопій, і те місце, де попасав Дон Кіхот, припало їм якраз до смаку. Як зачув же Росинант той табунний дух, зразу забув про свої звичаї і обичаї закортіло йому з панночками-кобилицями поженихатись, і він, не спитавшись дозволу в господаря, побіг туди в собачу ристь потребу свою задовольнити (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса)].

Помилка в тексті? Виділіть і натисніть Ctrl+Enter, або напишіть на github. Дякуємо.

Клавішні скорочення: виділіть слово і натисніть:
• Ctrl+Shift+1 — пошук на r2u.org.ua «Російсько-українські словники»
• Ctrl+Shift+2 — пошук на e2u.org.ua «Англійсько-українські словники»
• Ctrl+Shift+3 — пошук на sum.in.ua «Академічний тлумачний словник української мови»
• Ctrl+Shift+4 — пошук у корпусі «ГРАК» (на сайті корпусу можна шукати лему, фразу, словоформу або сполуку)