| << Прислівник | Зміст | Приростки >> |
СЛОВОТВІР.
Вступні уваги § 98.
Об’єднуються слова в більші чи менші групи не тільки тим, що однаково змінюються, мають однакові закінчення, як це видно з словозмін, а ще й тим, що в величезної більшости слів нашої мови є й інші такі елементи, що надають їм чогось спільного, однакового. Це насамперед наростки й приростки. У розростанні словника, у повсякчасному збільшенні кількости слів для називання нових тям і відтінків мислі наростки й приростки беруть найбільшу участь, особливо наростки. Способами наросткування й приросткування, а часто обома разом, з’являється велика маса нових слів, і ці способи найприродніші для розвитку лексики мови. Річ у тім, що як закінчення відмінних слів зв’язані з певними значіннями, так і наростки та приростки надають певного значіння або відтінку значіння, напр., наросток -ина в зернина, часничина, рибина не тільки вирівняв граматично зерно, часник, риба, поробивши їх усіх іменниками жіночого роду на -а (це власне й не характеризує самого наростка), а, головне, всім їм надав однієї спільної прикмети значіння, а саме одиничности, окремішности (зернина — одно зерно, рибина — одна риба, часничина — одна головка часнику), бо таке значіння має цей наросток у великій масі слів української мови. Отже, творити нові слова наростками (як і приростками) значить робити тільки нові сполучення уже відомих елементів, відомих в інших словах, тобто, виходить, не нових для пам’яті й свідомости. І от не так і великим числом наростків в український мові (десь понад сто) витворено тисячі нових слів подібно до того, як з невеликого числа звуків піяніна (усього 85) можна витворити дуже багато, безліч акордів, тобто нових сполучень звуків. Але як далеко не кожне сполучення звуків піяніна дає акорд, так далеко не механічно творяться нові слова з відомих елементів. Як знаючись тільки добре на музиці, маючи вправність у грі людина може взяти і новий добрий акорд, так тільки глибоко й повно знаючи мову, можна втворити нове слово, без наміру, не надумано, а цілком натурально, "само собою". Якщо людина, напр., звикла до таких слів, як
зернина, рибина, соломина, бадилина, намистина, порошина, квасолина, насінина, грошина, пір’їна...
і коли вона розрізняє їх супроти "зерно", "риба", "солома", "бадилля", "намисто", "порох", "квасоля", "насіння", "гроші", "пір’я", то при потребі вона без жадного вагання й роздумування скаже й
сінина, осетина, морквина, піщина, молочаїна
(від "сіно", "осот", "морква", "пісок", "молочай"), хоч би й ніколи ні від кого перед тим не чувши їх (цих слів і немає в найбільших словниках української мови).
Це цілком природний словотвір, словотвір народній, несвідомий, оснований на асоціяціях. Але коли ми захочемо усвідомити його, то побачимо, що він дуже складний, що далеко не від кожного іменника можна утворити новий іменник із наростком -ина, що тут доводиться брати на увагу і значіння іменника і відносини однини його до множини, а як до інших наростків, то ще й такі моменти, як граматичний розряд слова (іменник чи прикметник і т. ін.). Нарешті є наростки дуже поширені, є дуже мало поширені, а все це каже за те, що без доброго ознайомлення з словотворчими засобами мови й їх уживанням не можна належно знати мови, особливо коли взяти на увагу те, що інтеліенція на Україні не одномовна, а це стоїть на перешкоді до розвитку поправного натурального словотвору.
Наростки й приростки найважніші словотворчі засоби, тільки вони не єдині. Виникають нові слова і з складання в одно двох слів або коренів. Нарешті входять слова і з чужих мов.
Звичайно, для практики з словотворчих засобів мають значіння тільки так звані продуктивні, тобто ті, що в підсвідомості народу виступають як живі словотворчі елементи і, значить, можуть творити нові слова, як ото наросток -ина.
Значіння словотворчих елементів, зокрема наростків і приростків, дуже велике не тільки тим, що через них ми набуваємо можливости називати нові предмети мислі, тобто не тільки тим, що з наростками чи приростками в мову ввіходять нова слова на означення нових предметів (напр.: робота — робітник — робітниця — робітня — безробіття — нероб — робітництво і т. ін.), а ще й тим, що вони часто до основного значіння слова додають певних відтінків значіння, надто важливих у поетичній мові. Кажучи взагалі, не однаково буде, чи сказати робітники чи робітництво, довга́вий чи довга́стий або довго́вастий (а то ще й довго́ватий), безпутній чи непутній і т. ін. Усі вони на своєму місці (тобто в певних контекстах) будуть добрі, а на не своєму шкодитимуть силі виразу або порушуватимуть естетичний бік мови, як невдало підібране й припасоване до себе вбрання чи хоч тільки кольори, бо хоч і які вони гарні й чисті нарізно, вони тільки в певній гармонії справляють належне приємне вражіння. Це не суб’єктивне сприймання відмінности значіння цих слів, ця відмінність стане очевидною кожному, хто придивиться до великих рядів слів із наростком -ник і саме в множині з одного боку та слів із наростком -ство з другого, хто зважить на те, з якими характерними словами сполучаються ті й ті слова (напр., "ціле робітництво бажає...", але ніяк не можна "цілі робітники бажають").
Взагалі працювати над своїм словником, себто над тим, щоб до речі й якнайкраще вжити слово, треба б далеко більше, ніж то в нас ведеться, а надто щодо таких чинників у розвитку й формуванні нашої літературної мови, як учительство та автори художньої літератури.
Така праця (між іншим і з допомогою спроб визначити характер словотворчих засобів, їх обсяг уживання та прикладів слів як оце в цій книжці) збагачує лексику, витоншує її і зменшує лексичну однобокість, хибні нахили залюблятися в одних словах (чи з певними наростками) і обминати інші. Багатющі засоби на словотвір української мови, зокрема наростки й приростки повинні стати слухняним і гнучким знаряддям у руках тих, хто слово має за знаряддя своєї діяльности.
Далі ми й подаємо головним чином продуктивні словотворчі елементи, зовсім обминаючи такі, що тільки з спеціяльними коментарями стають зрозумілі як наростки чи приростки, а без того не відчуваються вже за складові елементи кореня слова. Колишній наросток р у таких, напр., словах, як дар (порти, дати), пир (порівн. пити), жир (порівн. жити) удає мертвий зовсім, і ми його нe турбуватимемо, з тих самих причин давши спокій і приросткові у в таких випадках, як убогий (того кореня слово, що й багатий) тощо.
НА́РОСТКИ.
Наростки іменникові.
Значіння їх і вживання § 99.
Іменникові наростки подаються тут разом із закінченнями, бо так зручніше їх шукати. Значіння наростків по можливості визначається, тільки не завсіди вони надаються до того. У таких випадках доводиться подавати особливо рясні приклади. Але я й в інших випадках не скуплюся на приклади, вважаючи, що надмір їх не зашкодить, а навпаки поможе коли не зрозуміти, то може хоч відчути значіння наростка й обсяг уживання.
З цілком зрозумілих мотивів наростки подаються в абетковім порядку.
1. (-а) — без наростків із самих пнів, надто дієслівних сприросткованих, часто повстають нові слова на означення передусім абстрактних тям (власне не матеріяльних): пі́дпал, по́слух, за́гад, на́мір, пере́страх, спо́мин, по́гляд, до́каз, пере́клад, ви́гляд, за́хід, по́клад, у́стрій, на́мул, пере́сип, недо́ук... Наголос майже завсіди на приростку.
Також і без приростків: пал, ляк, спів, блуд, мах, лік, каламут, стріл, кус, клик тощо.
Але від дієслівних пнів із приростками й без них творяться ще іменники на -а:
а) на означення особи носія чинности, надто при дієсловах, що визначають якусь огудну чи осудну чинність: зачепа, роззява, задрипа, підлиза, баламута, проява, стрига, верховода, недвига ("недвига серцем" у Шевченка).
б) на означення абстрактних тям (порівн. вгорі): ява, тяма, рада, жура, ваба, зневага, шкода... Пор. іще § 36.
2. -ава — див. -ота
3. -ага — див. -яга
4. -ай (-яй) — мало поширений наросток головним чином при дієслівних пнях, рідше при іменникових з відтінком зневаги особи на означення носія чинности або властивости: горлай, гультай, гультяй, стрижай, бородай, носак, ходжай, рубай, німчай. Значінням близький до -ань, -аль, -ій, -ач. Наголос на -ай, -яй.
5. -ак (-як) — дуже поширений наросток при різних пнях:
а) на означення особи носія певної чинности або прикметности: співак, ходак, письмак, бідак, бідняк, дивак, мертвяк, голяк, силак, верстак, біляк, мудрак, худак, худяк, лівак, мовчак, піяк...
б) на означення приладів, струментів: стояк, топчак, ступак, дзюбак, біяк, різак, клювак, держак, клепак, личак, коряк, ходак, літак (новотвір)...
в) на означення людини за її станом, місцем перебування, народністю: вояк, бережак, поляк, прусак, подоляк, волиняк...
г) на означення чоловічої статі і живих істот: гусак, лошак, дітвак, тетервак, їжак...
ґ) на означення садів і гаїв за породою дерева (-як): вишняк (і вишни́к), сливняк (і сливни́к), сосняк (і сосни́к), липняк (і липни́к), дубняк (і дубни́к), бересняк (і бересни́к)...
д) на означення деяких недуг, наростів на тілі: боляк, чиряк, гнояк, пістряк, сліпак, вовчак, жиляк...
е) у таких словах, як: дубчак, парубчак, бильчак, будяк, житняк, жовтняк, лущак, мокряк (і мокляк), кістяк, гопак... Наголос завсіди на наростку.
Величезна більшість слів із цим наростком визначає або живі істоти, або точно оформлені предмети, тому й такі, як вишняк, дубняк... в родовому відмінку однини приймають закінчення -a (a не -у) порівн. § 38.
6. -ака (-яка) — на означення згрубілости речі, особи, часто з відтінком зневажливости: рубака, писака, позивака, кусака, вояка, вужака, хвостяка, коняка, одчаяка, бариляка, губ’яка, брехуняка, дебеляка, тверезяка... Наголос на -а́ка, -я́ка. Див. іще -ага, -яга.
7. -алка — див. -ка.
8. -ално — див. -илно.
9. -ало — див. -ло.
10. -аля, -аль, -аня, -ань — на означення особи (рідко предмета) за найхарактернішою прикметою; буває при різних пнях, найчастіше при іменникових: шваля, праля... коваль, скрипаль, носаль (з довгим носом), довгаль, довгань, вусань, бровань. бородань, головань, горбань, горлань, губань, гривань, дзюбань, здоровань, зубань, кострубань, крисаня (капелюх), лисаня, біланя (корова), гірканя (гриб)... Наголос завсіди на -а́нь, -а́ня, -а́ль, -а́ля.
Але ненаголошений наросток -ань зовсім інше значіння має при деяких дієсловах на -ати: ка́зань, в’я́зань, ла́мань, ко́пань, де він визначає чинність або наслідок її.
11. -альник — див. -ик.
12. -ан, -ян — на означення носія прикмети, також на означення наслідків чинности; дещо збігається з -ань, -ун, -ак: мовчан, буян, побиван (хто всіх побиває), стоян, грубіян, стусан, штовхан, прочухан, молоданt білан, лисан, пузан, братан, дідуган, орлан...
Іноді замість -янин: індіян, росіян, христіян.
Наголос завсіди на -ан.
13. -анин — див. -ин.
14. -анина — див. -ика.
15. -анка — див. -ка.
16. -аня, -ань — див. -аля, аль.
17. -ар, -яр — дуже поширений наросток на означення особи певної професії; найчастіше при іменникових пнях: байкар, бляхар, біляр, вівчар, віспар, кобзар, штукар, дзвонар, злидар, книгар, скотар, пачкар, чоботар, дояр, плугар (плуга́тар), тесляр, коминяр, вапняр, голяр, повістяр, газетяр, скляр, лі́кар, то́кар, пи́сар, бо́ндар...
Наголос дуже часто на -ар, -яр.
Див. іще § 34.
18. -ас — рідко вживаний наросток при різних пнях: люба́с (коханець), риба́с (що рибою торгує), ду́рнас (і ду́рбас), ля́пас, ло́бас.
19. -ася, -ась, -уся, -усь, -ся, -сь, -уня, -нь, -уньо — тощо дуже поширені закінчення особливо в власних іменнях людей на означення пестливости: Настася, Юрась, Івась, Катруся, матуся, Марися, Петрусь, Антось, дідусь, братусь, братуньо, котусь, мамуня, татунь, татуньо...
Зрідка і з іншим значінням: красуня (гарна).
20. -аха, -яха — не часто вживаний наросток: сіромаха, бідаха, розумаха, діваха з особливо ясно згрубним значінням в -омаха: грудомаха, костомаха, ґульомаха, корчомаха.
З дієслівними пнями означує осіб як носіїв певної чинности: пряха, шваха, дбаха, даха. Наголос на -а́ха.
21. -ач (-яч) — досить поширений наросток, надто при дієслівних пнях:
а) на означення особи носія чинности при дієслівних пнях: ткач, копач, шукач, глядач, слухач, втікач, нагля́дач, пома́гач, спожи́вач, перекла́дач, відві́дувач, підспі́вач, викла́дач, допи́сувач..., іноді й на означення не людей: деркач (порівн.: -ак, -ар).
б) на означення знаряддя чинности: сікач, колода́ч, рогач, брязкач, нали́гач, виби́вач, попи́хач, вити́рач, пови́вач, натя́гач, вими́кач, попи́хач..., також кип’яч.
в) близький значінням до -ань: вирлач (= вирлоокий) бородач, гривач, горлач, волохач, носач.
Наголос на корені, коли в слові є приросток з голосним, в інших випадках на -ач: нагля́дач — гляда́ч...
22. -аш — рідко вживаний наросток при іменникових і прикметникових пнях: синаш (син), гармаш (хто при гарматі), чисташ (прочищене від лісу місце), Лукаш, Андріяш, Матіяш...
23. -ба (-оба) — на творення віддієслівних іменників (близькозначних до -ння, -ття): боротьба, лічба, молотьба, міньба, журба, ганьба, волочба, сійба (сівба), стрільба, гульба..., хвороба, шаноба. Наголос на -ба́, -о́ба.
24. -ва — а) на означення зневажливо-збірних іменників при іменникових пнях: мишва, жінва, дітва, кінва, мужва, лихва, дідова..., навіть грошва, моква... Наголос на -ва.
б) при дієслівних пнях в іменниках близьких своїм значінням до віддієслівних (-ння, -ття): битва, гонитва, молитва, жертва.
25. -во — в деяких іменниках як і -ва б) при дієйменникових пнях: шитво́, питво́, їство́, житво́.
26. -енко — на означування сина за професією або назвою батька: бондаре́нко, шевче́нко, вівчаре́нко, простаче́нко (= син простака), токаре́нко... див. іще -івна.
27. -еня(т) — на означення нащадків живих істот і взагалі малих, дрібних речей (в останніх випадках із відтінком пестливости): козеня (козеняти...), кошеня, левеня, жовтеня... рученята, ноженята, оченята, грошенята... див. іще -я(т).
28. -ень (з випаднем е) — досить поширений наросток на означення іменників з різних пнів і з різноманітним значінням:
а) особи: красень, дурень, лежень, учень, в’язень, верхівень, ви́торопень (хто очі виторопив), бе́здюдень (безлюдько), велетень, блазень...
б) тварини: півень, скре́котень, голове́нь.
в) речі (збірні й предмети): бе́зматень (рій без матки), за́зубень, визубень (щербинка), ви́крутень (закривина, викрутас), січень, жовтень..., водень, кисень, первень (новотвори). Наголос майже завсіди не на наростку.
29. -еньк-, -ечк-, -оньк-, -очк- — надзвичайно поширені здрібніло-пестливі наростки в іменниках, прикметниках і навіть у займенниках, числівниках, дієсловах, прислівниках: ру́ченька, кониче́нько, я́воронько, го́ренько, ли́шенько, рі́чечка, ба́течко, яє́чко, го́речко, со́колонько, пуче́чок, чорне́нький, отаке́нький, одне́нький, повнови́денький, біля́ве́нький, недале́чко, саме́нький, все́нький, мале́нечкий, спа́тоньки, ї́стоньки, ї́сточки, та́мечки, ту́течки, тро́шечки, зно́воньку, та́меньки, ту́теньки, п’яті́речко, вку́почці...
30. -ець, -єць (е випадне) — дуже поширений наросток з різним значінням і при різних пнях:
а) при дієслівних пнях на означення носія чинности або об’єкта її [порівн. -ак а), -ач а)]; жнець, куре́ць, краве́ць, швець, злочи́нець, видаве́ць, промо́вець, повста́нець, бува́лець, ме́шканець, бра́нець, коха́нець, годо́ванець...; іноді й чергується з -ак, -ач а то й із -ок тощо: співець — співак — підспівач, коханець — коханок, промовець — промовник...; особливо часто вживається в -о́вець: службо́вець, урядо́вець, народо́вець...
б) на означення носія прикметности: ста́рець, черне́ць, удіве́ць, бездо́лець, піхоти́нець, чорнобри́вець, мудре́ць, саме́ць...
в) на означення принадлежности (порівн. -ак в): чужи́нець, ні́мець, украї́нець, полта́вець, кри́мець, австрі́єць, італі́єць...
г) на означення здрібнілости: баране́ць, каміне́ць, реміне́ць, вітре́ць, хло́пець... (порівн. -ик).
ґ) на означення різних речей (порівн. -ень, -ок): горобе́ць, холоде́ць, сире́ць, сине́ць, оселе́дець, ви́ступець... вугле́ць (новотвір).
д) на означення недуг: гостець, грець, волосець, кострець, багровець...
31. -еча — див. -ота.
32. -ечк — див. -еньк-
33. -иво — на означування матерії або продукту праці (збірно) при дієслівних пнях: мливо (і ме́ливо), кру́живо, пле́тиво, ма́риво, мере́живо, де́рживо, пе́чиво, ку́риво, па́ливо, пря́диво, ва́риво..., тво́риво, те́чиво, моро́зиво (новотвори).
34. -изм, -iзм — чужомовний наросток на означення абстрактних тям (бюрократизм, націоналізм...) іноді вживається і в нечужомовних словах: боротьбізм, українізм...
35. -изна — на означення спадщини за її походженням: бабизна, дідизна, братовизна, даровизна (= дарівщи́на), материзна, старизна, (= старе), також у слові білизна та зрідка в інших як жовтизна (= жовтина́), польщизна (польське письменство тощо).
Наголос завсіди на -изна. Див. іще -ина г).
36. -ик, -ник, -альник, -івник, -ільник, -чик, -їк — надзвичайно поширений наросток, надто ж у сполученні з -н-, -аль-, -їв-, -ч-, з різним значінням при різних пнях:
а) на означення осіб і конкретних предметів за певною ознакою (при прикметникових і дієслівних пнях): верхови́к, січови́к, годови́к, молоди́к, судови́к, борови́к (гриб), варе́ник, крише́ник, цеге́льник, поде́нник, башта́нник, сви́стик, пи́щик, обі́жник, ві́рник, безді́тник, вла́сник, годи́нник, грабі́жник, банду́рник..., а потім із прикметникових слів -ник перенесений і на інші пні: лі́жник, візни́к, скарбни́к, робітни́к, моло́тник, гребі́нник, курни́к, голубни́к, погрібни́к, березни́к (порівн. -ак)..., .а від дієслів на -ати -альник: подава́льник, кида́льник, прибира́льник..., на -увати -івник, вартівни́к, гордівни́к, рахівни́к, чарівни́к..., від тих же дієслів, що мають дієприкметник на -ений (див. § 89), -ільник: волочі́льник, громаді́льник, городі́льник, щепі́льник, кладі́льник, золі́льник (іноді й -ильник: лічи́льник тощо). Порівн. іще -ач, -ець, -ар, -ак, -ій.
б) на означення здрібнілости іменників чоловічого роду (-ик, -чик): во́лик, во́зик, поко́їк, до́щик, бо́рщик, голу́бчик, хло́пчик, горо́бчик...
Зрідка -чик уживається на означення особи як члена певного колективу: бра́тчик (член братства), забро́дчик (член артілі "заброду"), переворо́тчик, підсу́дчик (новотвори).
37. -илно, -ално — на означення держаків різних приладів: грабилно, заступилно, істичилно, ціпилноі лопатилно, де́ржално, пу́жално, за́ткално. Наголос на -и́лно.
38. -ило — див. -ло.
39. -ин — на означення окремої особи чоловічої статі з якоїсь місцевости або професії, стану; перед ним часто буває ще наросток -ян- (-ан-): Воло́шин (воло́х), се́рбин, ту́рчин, ру́син, челяди́н, міщани́н, городя́нин, громадянин, гуса́рин, заробітча́нин, заборя́нин, загоря́нин, завозя́нин...
40. -ина — дуже поширений наросток з різним значінням:
а) на означення окремого, одного конкретного примірника (при іменниках збірного значіння): зернина, бобина, вівсина, цибулина, рибина, людина, вербина, дитина, цеглина..., також сюди частини одиниці: третина, четвертина, п’ятина, вісьмина, половина, десятина...
Наголос на -и́на.
б) на означення загальних часових, просторових і скількісних тям: давнина, старовина, новина, глибина, величина, більшина, височина, широчина... див. іще -інь. Наголос на -ина́. Сюди ж і граматичні новотвори: однина́, множина́.
в) на означення більш-менш обмежених просторів, місцевостей: вершина, верховина, долина, боковина, порожнина, мокрина (мокре місце), бережина (надбережжя), болотина (місце, де було болото), країна... Наголос на -и́на, хоч сере́дина, низина́.
г) на означення країв та історичних і побутових епох -чина (при прикметникових пнях на -цький, -ський): Туре́ччина, Німе́ччина, Уго́рщина, Воло́щина, Хмельни́ччина, коза́ччина, гайдама́ччина, чума́ччина, шляхе́тчина, па́нщина, діді́вщина, старосві́тчина, Гетьма́нщина, Слобожа́нщина, Ки́ївщина, Полта́вщина... Іноді і в такому значінні, як -изна: ара́бщина (як польщи́зна), бабівщи́на (= бабизна) див. -изна та -ія.
ґ) на означення збірних тям, напр., м’ясив: ку́рятина, бара́нина, я́ловичина, теля́тина, свини́на..., рослинних продуктів: грядовина́ (городовина́), садовина́, бережина ́(берегові рослини, порівн. бережи́на), лісовина́, ярина́... та в таких, як: дичина́, дробина́, тварина́ (але твари́на в значінні а), дешевина́, вся́чина, ткани́на, гниля́тина, трухля́тина, мокря́тина... (-ятина).
Від назов дерев слова з -ина часто двозначні, визначаючи то одну деревину (див. а), то матеріял: верби́на, дуби́на, граби́на, ясени́на...
д) на означення здрібнілости та зневажливости речей (часто того й того разом): свитина, хатина, шкапина, хлопчина, барильчина, сорочина, хустина, містина, бурлачина, вчителина... Наголос на -и́на.
е) у дієслівних пнях від дієйменників на -ати на означення дій (швидких, метушливих) або наслідків їх: біганина, балаканина, копанина, хапанина, мішанина, гуканина... Наголос на -ани́на.
є) у множинних іменниках (-ини): збо́їни, зві́дини, огля́дини, зно́сини, обста́вини, рокови́ни, дев’яти́ни...
41. -иння, (-овиння) — на означення бадилля рослин: бобовиння, картоплиння, баговиння, бурячиння, (буряковиння), гарбузиння, жабуриння, маковиння, сояшничиння... Наголос на -и́ння.
42. -иня — а) на означення осіб жіночої статі: княги́ня, господи́ня, бойки́ня (чоловік бойко), греки́ня, турки́ня, німки́ня (також і турке́ня, німке́ня)..., також у деяких словах книжного походження, як пусти́ня, святи́ня, ми́лостиня тощо.
б) у деяких іменниках просторового значіння: височиня́, широчиня́, далечиня́, глибочиня́, бистриня́... див. -ина та -інь.
43. -ир — рідко вживаний наросток:
а) на означення носія чинности або властивости: проводи́р, поводи́р, багати́р, лупи́р (=лупій), кости́р (= костирник). Порівн. -ар, -їй, -ик.
б) на означення предметів: пухи́р, пузи́р, гузи́р, тощо, риб: луски́р, боби́р.
44. -ист, -иста, -іст на означення носія професії, вмілости, або приналежности людини до чогось (тут спалися два наростки український -ист і чужомовний -іст: бандурист (старіша форма бандуриста), цимбалист (-иста, -истий), басиста і деякі інші, але тепер здебільшого цей наросток вживається як чужомовний, отже то як -ист, то як -іст: юрист, артист..., спеціяліст..., навіть україніст, боротьбіст... порів. 34.
45. -исько, -ище (-їсько, -їще) поширений наросток із різним значінням і при різних пнях:
а) на означення згрубілости в іменниках усіх родів: барани́сько і барани́ще, баси́сько і баси́ще, хлопчи́сько і хлопчи́ще, багни́сько і багни́ще, баби́сько і баби́ще...
б) на означення місця, де щось діялось або щось було: бойовисько і бойовище, огнисько і огнище, пожарище, гноїще, (гнойовище), базарище, ячменище, городище, пасовисько і пасовище, вівсище, замчисько... і таким чином часто слова бувають двозначні, маючи значіння а) і б): базарище і "великий базар" і "місце базару" і т. ін.
в) в дієслівних пнях на означення дії або наслідків її (почасти місця): гу́льбище і гу́льбисько, грище, сто́впище, стано́вище, видо́вище і видо́висько, схо́вище, руйно́вище, ло́вище...
г) зрідка на те ж, що й -илно: гра́блище, косови́ще, топори́ще, ву́длище.
46. -иха, -їха — на означування дружини (жінки): Ковалиха, Василиха, Солов’їха...
47. -иця — досить поширений наросток при різних пнях:
а) на означення істоти жіночої статі (часто відповідно до -ець, -ик): черни́ця, грі́шниця, сами́ця, молоди́ця, орли́ця, ягни́ця, тели́ця, хорти́ця, лоши́ця, гордівни́ця, леви́ця...
б) на означення здрібнілости й пестливости в іменниках жіночого роду (порівн. -ець г): сестри́ця, вдови́ця, води́ця, трави́ця, моркви́ця...
в) на означення різних недуг: пропа́сниця, мотили́ця, воло́книця, жовтяни́ця, дихави́ця..., олеге́нниця, осе́рдиця (новотвори).
г) на означення різних речей у нових словах жіночого роду: таємни́ця, гірчи́ця, ручи́ця, дзвіни́ця, поми́йниця, поти́лиця, ма́сниця, тупи́ця, сири́ця, в’язни́ця, дурни́ця, нісені́тниця, аби́щиця, дещиця.
48. -ич- — а) на означення нащадка за походженням (часто з попереднім наростком -ов-, -ев-): ді́дич, ро́дич, шля́хтич, ма́мчич, пани́ч, гетьма́нич, султа́нич, короле́вич, майстро́вич, Максимо́вич... (порівн. -енко).
б) на означення самця: дрохви́ч (дрохва), леле́чич (лелека), їжачи́ч (їжак), пави́ч (пава)...
в) зрідка в значінні -ач: керма́нич, пого́нич, прого́нич, сві́тич.
49. -ище — див. -исько.
50. -івна — на означення дочки, відповідно до -енко, почасти -ич: шевцівна, бондарівна, Гливенківна... Наголос на -і́вна.
51. -іж (і чергується з е) — на означення дії (конкретно) або наслідків її при дієслівних пнях: краді́ж, круті́ж, свербі́ж, паді́ж, лупі́ж, карбі́ж і небагато інших.
52. -ізм — див. -изм.
53. -ій — а) на означення (іронічно-зневаживо) людей за їх нахилом та властивостями: бабій, балаклій, вередій, жлуктій, крутій, пустій, жеретій, стогній, плаксій, скупій, ласій, губрій... (порівн. -ань, -ун, -ко).
б) на означення людей за їх чинністю: вертій, водій, возій, мазій, носій, палій... (порівн. -ар, -ик).
в) на означання рослин: мишій, деревій, рижій, гусій, жабрій... Наголос завсіди на -ій.
54. -ільник див. -ик.
55. -інь а) близькозначний до -иня б): величі́нь, височі́нь, глибочі́нь, далечі́нь, широчі́нь, бистрі́нь, теплі́нь, але ці слова вживаються лише в назовному, знахідному та орудному відмінках однини: величі́нню..., а інші від іменників на -иня, або -ина.
б) волосі́нь, гре́бінь, ре́мінь...
56. іст — див. -ист.
57. -ість, -ощі — дуже поширені наростки (на означення властивости абстрактно і звичайно від прикметників): ра́дість (радости), ста́рість, пе́вність, злість, му́жність, неоха́йність, брехли́вість, бі́льшість, дія́льність... -ощі надає конкретнішого значіння: ра́дощі, пе́стощі, лю́бощі, хи́трощі, го́рдощі, пу́стощі, ла́сощі...
58. -іт (у відкритому складі -от-) — на означення ритмічної дії (звукової) при дієслівних основах на -отати, -отіти (див. дієслівний наросток -от-): бренькіт, брязкіт, булькіт, буркіт, тупіт, гогіт, гуркіт, регіт... Наголос перед наростком, але воркі́т (-кіт).
59. -ія — а) у словах збірного значіння щодо людей (з відтінком фамільярности): бра́тія, простолю́дія, чумачі́я (чумаки), бідночі́я (біднота).
б) у словах інших, як от: чудасі́я, мудра́ція, дива́ція, заведе́нція, руйна́ція, різнація, течія́, печія́, лица́рія (лицарське вбрання), кручія́ (водоверт), жеретія́ (ненажера), жнія́ (жниця).
в) у словах чужомовного походження, як революція, дискусія, Фінляндія, Арабія...
60. -іяна — це з походження прикметникове закінчення множини латинської мови вживається звичайно в невідмінних словах від власних назов збірних тям: Шевченкіяна, Потебніяна... (тобто „все, що стосується Шевченка, Потебні“...).
61. -їк — див. -ик.
62. -їсько, -їще — див. -ище.
63. -їха — див. -иха.
64. -к (-ок) — дуже поширений наросток при різних пнях:
а) на означення здрібнілости: дубок, лужок, гайок, горішок, казанок...
Часто характер здрібнілости зникає: ціпок, мішок, клубок, мотузок, ставок, гвіздок...
б) при творенні нових іменників різноманітного змісту: гудо́к, кото́к, стрибо́к, в’язо́к, жовто́к, біло́к, ви́падок, прибу́ток, поча́ток, ро́звиток, зши́ток, пі́дсвинок, про́лісок, сповито́к, за́тишок, за́тінок, пере́горок, недо́гризок, недо́ляшок...
65. -ка, -анка, -янка, -алка, -авка — дуже поширений наросток при різних пнях:
а) на означення здрібнілости: хатка, річка, стрілка, ніжка, ручка, хатинка, молодичка... (порівн. -к).
б) на означення осіб жіночої статі від відповідних іменників чоловічого роду: акторка (актор), азіятка, арабка, вівчарка, лікарка, співачка, швачка, пустунка, багатирка, вередійка, наймичка, індичка.
в) при творенню іменників жіночого роду різноманітного змісту з різних пнів (порівн. -ик) а): веселка, пустка, оксамитка, вустілка, вишнівка, десятка, долівка, крашанка, сверблячка, різачка, думка, защіпка, лушпайка, бійка, горілка, ко́взалка, за́тичка, за́в’язка, дерев’янка, дротянка, склянка, череп’янка, очеретянка, кожушанка..., при цім треба зауважити, що віддієслівні іменники на -ка значать не дію (процес), а наслідок її, час, місце дії або знаряддя: думка, кладка, прядка, чутка, хватка, січка, схованка... Тільки ті іменники на -анка, -янка, що витворені з переємних дієприкметників (і то буває переважно від дієслів на -ати, -яти) можуть значити і дію:
ко́панка — копання і наслідок його (колодязь)
ру́банка — дія і наслідок (махорка)
гу́лянка — дія
о́ранка — дія і час
ку́панка — дія і місце
зби́ранка — дія
ві́янка — дія
сі́канка — дія і наслідок (капуста)
виши́ванка — дія і наслідок
ко́ванка — дія
ма́занка — дія і наслідок
споді́ванка — дія і наслідок
сто́янка — дія і наслідок (молоко, повітка)
поли́ванка — дія
бра́нка — дія і наслідок (полонянка)
заколи́суванка — дія
гні́ванка — дія
жда́нки — дія
Як бачимо, в таких іменників наголос падає перед -анка, -янка (звичайно, коли йому є де бути перед наростками). Але іноді й такі іменники визначають не дію, а наслідок її чи предмет дії: пи́санка (розмальоване яйце), чи́танка (книжка), мі́шанка (намішане), коли ж наголос не на пні іменника, а на -а́нка, то тоді таке слово визначає вже тільки предмет, а не дію: жада́нка (та, що її жадають), коха́нка, лежа́нка (місце ле́жанки).
Отже й такі двонаголосові слова, як спі́ва́нка, обі́ця́нка, слід розрізняти: спі́ванка, обі́цянка дія, а співа́нка, обіця́нка речі (пісня і те, що обіцяно).
Як виняток мовча́нка (дія, граматична, звичайно). Порівн. подібне пересування наголосу ще в § 893.
Але від дієслів неперехідних (отже тих, що не мають переємних дієприкметників на -ний), а почасти й перехідних, творяться іменники на -алка, -авка, -ілка, -илка на означення не наслідків дії, а джерела, причини, як от на означення приладів, струментів, взагалі того, за допомогою чого відбувається дія, комах за їх характерними діями тощо: гу́палка (прилад, чим гупають), пу́калка, ві́ялка, го́йдалка, хли́павка, круті́лка, coпі́лка, лічи́лка, пи́скалка, свисті́лка, спу́скалка (місце, де спускаються), си́кавка (приклад), бли́скавка, пи́щавка, щи́павка (комаха і приклад), бли́щавка (комаха)..., при тім іноді в л бувають рівнобіжно: пу́калка і пу́кавка, пи́скалка і пи́скавка. Зрідка і в інших словах: ги́кавка (від гикати).
Таким чином віддієслівні іменники на -анка, -янка супроти іменників на -алка, -авка... зовсім відмінні значінням. Це видно і з тих випадків, коли такі іменники творяться від того самого дієслова, напр.: ми́кавка (ключка солому смикати) і ми́канка (сорт пряжі, тобто наслідок дії), щи́павка і щи́панка (мережка).
Але щодо віддієслівних іменників на -ачка (клепачка, згортачка, стругачка, клесачка...), то вони з іменників на -ач, -ак.
66. -ко — а) на означення здрібнілости (пестливости) іменників ніякого й чоловічого роду: вушко, відерко, яєчко, молочко, курчатко, телятко, коханнячко, горюваннячко..., татко, котко, братко, Грицько, Гнатко, Іванко... (див. іще -еньк-).
б) на означення носія певної властивости, чинности (при прикметникових та дієслівних пнях: глушко́, рудько́, білко́, бровко́, забу́дько, хапко́, пора́дько, крутько́, хвалько́, чванько́, незна́йко... (порівн. -ій).
67. -ло — при дієслівних пнях:
а) на означення знаряддя або матерії при дієймевникових пнях: шити шило, мило, скребло, білило, чорнило, кресало, весло, масло, гуркало, зубило, точило, давило...
б) на означення носія певної чинности при дієйменникових пнях або пнях наказового способу (зневажливо): гари́кало, бала́кайло, довба́йло, поганя́йло, грю́кало, міня́йло, хто́кало, га́кало...
68. -ман — рідко вживаний наросток при прикметникових і дієслівних пнях на означення речей, звичайно людей (згрубіло-зневажливо): глушма́н (від глухий), дурма́н (назва не тільки рослини, а й дурня), лахма́н (обшарпанець), душма́н (той, хто душить людей), сірма́н (вовк), кусма́н (великий кусок).
69. -нета, -неча — див. -ота.
70. -ник — див. -ик.
71. -ння — див. -я.
72. -ня — досить поширений наросток при різних пнях:
а) на означення технічних закладів, місця праці, перебування чогось: кухня, стайня, робі́тня, ковба́сня, інди́чня, валю́шня... надто на -рня, -льня, -вня: друкарня, пекарня, винарня, свічарня, майстерня, січкарня, читальня, спальня, їдальня, вітальня, копальня, возі́вня, волі́вня, гної́вня...
Наголос перед наростком -ня.
б) на означення интенсивности дії: верескотня, брязкотня, воркітня, гульня, їздня, колотня, гуркотня, метушня, шамотня, шапарня...
Наголос на -ня.
в) на означення збірних тям при іменникових пнях (дуже зневажливо): салдатня, бурсачня, офіцерня, волівня, комашня, вовківня, індичня..., з наголосом завсіди на -ня, отже слід розрізняти волі́вня — волівня́, інди́чня — індичня́...
г) рідше і при прикметникових та дієслівних пнях на означення абстрактних тям (порівн. -ина, -ота): глушня (глушина), дешевня (дешевина), дорожня (дорожнеча) тощо. Наголос на -ня.
73. -нява — див. -ота.
74. -няк — див. -ак.
75 -овець — див. -ець.
76. -овиння — див. -иння.
77. -ок — див. -к.
78. -омаха — див. -аха.
79. -оньк — див. -еньк-.
80. -ота — досить поширений наросток:
а) на означення властивости (абстрактно — порівн. -ість): гидо́та, мерзо́та, диво́та, нудо́та, тісно́та, турбо́та, дрімо́та, самота́, глухота́, скорбо́та, гризо́та, сухо́ти...
б) у збірних іменниках (зневажливо — порівн. -ня, -ва): жіно́та, голо́та, дрібно́та, німо́та, свино́та, бісо́та, дурно́та...
Деякі слова мають обидва значіння, напр., мерзо́та, гидо́та.
Близько значінням до цього наростка надто до значіння а) стоять наростки -еча (-неча, - нета), -ава, -ява, -нява: часто й чергуючися між собою, а також із -ня: мале́ча (дрібно́та), голе́ча (голота), голодне́ча, гуркотне́ча, гуркотня́, гурко́тнява, грюкотне́ча, грю́княва, грюко́тнява, колотне́ча, колотня́, дорожне́ча, дорожня́, дорожне́та, ворожне́ча, ворожне́та, порожне́ча, булькотне́ча, те́мрява, кри́княва, сви́снява, ку́рява, ляпо́тнява, пи́скнява, сту́княва, за́грава, де́ржава (але інше значіння держа́ва).
81. -ощі — див. -ість.
82. -ство, -цтво, -зтво — досить поширений наросток:
а) на означення властивости [абстрактно, при іменникових та (діє)прикметникових пнях]: бага́тство, брате́рство, калі́цтво, ли́царство, па́нство, біда́цтво, благослове́нство, побрати́мство, прислу́жництво, убо́зтво...(порів. -я).
б) на означення збірних тям при іменникових пнях: ли́царство, товари́ство, жіно́цтво, діво́цтво, робітни́цтво, парубо́цтво, чума́цтво, пта́ство, лю́дство...
в) на означення дії, вчинку, професії: виробни́цтво, вби́вство, душогу́бство, пія́цтво, ше́вство, хліборо́бство, краве́цтво, маля́рство, гірни́цтво...
Як бачимо, теж саме слово з цим наростком іноді може вживатись із двома значіннями, напр.: краве́цтво, брате́рство, біда́цтво.
83. -тель — на означення особи носія чинности (тільки при дієслівних пнях): учи́тель, гони́тель, гноби́тель, засіда́тель... (порівн. -ач, -ик, -ар, -ій). Наголос на -тель не буває. Наросток цей мало властивий українській мові і вживається рідко {Цей наросток зайшов в українську мову з старослов’янської, а це видно вже з того, що в ньому е в закритому складі не переходить у і порівн §13}.
84. -уга — див. -юга.
85. -ук, -юк, -чук а) на означення підлітків і взагалі несамостійних істот чоловічої статі (порівн. -енко): ковальчук, крамарчук, кухарчук, писарчук, малярчук, вовчук, баранчук, левчук, ведмедчук, орлюк, близнюк, сиротюк..., Данилюк, Бобрук, Федорук...
б) на означення живих істот і речей: селюк, гарнюк, берестюк, клинчук, багнюк, маслюк... (порівн. -ик). Наголос завсіди на -ук.
86. -уля на означення істот жіночої статі з відтінком то іронічної пестливости, то згрубілости: дівуля, товстуля, гладуля, козуля, сивуля, бридуля тощо, рідше й інших: кривуля. Наголос на -у́ля.
87. -ун — на означення носія певної чинности або властивости (здебільшого особи і з відтінком зневаги): брехун, балакун, їздун, свистун, шептун, мовчун, літун, гордун, щебетун, ласун, цвіркун, двигун... (порівн. -ій, -ак).
Наголос на -ун.
88. -унок (о випадне) німецький з походження, цей наросток уживається на означення дії або її наслідків (при дієслівних пнях): рахунок, ґатунок, вербунок, малюнок, дарунок, спробунок, поцілунок, грабунок, пакунок...
Наголос на -у́нок.
89. -уня — див. -ася.
90. -ур — мало вживаний наросток на означення просто нової тями (істоти, предмета) супроти значіння пня: дівчу́р, ка́чур, пічку́р, я́щур, сто́вбур, міху́р, жабу́р (жабуриння), со́хур (ломака з розколиною рибу ловити).
91. -ура, -юра — на означення згрубілости речі: бату́ра (великий батіг), ціпу́ра, басю́ра, шмату́ра, носю́ра, кию́ра, в’язу́ра (з’язка), гадю́ра (гадюка)... Іноді і в інших: замазу́ра, танцю́ра.
92. -ух, -юх — на означення птахів, комax: дрімух, попелюх, смітюх, білюх, чистюх...
Зрідка і в інших словах: кожух, сплюх, змерзлюх, ціпух, палюх тощо.
Наголос на -ух.
93. -уха, -юха — досить поширений наросток при різних пнях:
а) на означення жінок відповідно до тих, що з наростком -ун для чоловіків: моргуха, брехуха, цокотуха, реготуха, хитруха, пустуха...
б) на означення деяких хвороб: гнітуха, задуха, золотуха...
в) в таких слонах, як: свекруха, лисуха, макуха, сивуха, варенуха, посміттюха, братуха...
Наголос мають завсіди на -у́ха.
94. -ха — див. -аха.
95. -це — на означення здрібнілости при іменниках ніякого роду порівн. -ець: віко́нце, віде́рце, колісце́, бари́льце, деревце́, сальце́, зере́нце, долітце́, де́нце...
96. -цтво — див. -ство.
97. -чак — див. -ак.
98. -чик — див. -ик.
99. -чина — див. -ина.
100. -чко — див. -ко.
101. -чук — див. -ук.
102. -щина — див. -ина.
103. -юга, -уга, -ига — на означення згрубілости (часто зневажливо): катюга, злодюга, волоцюга, хапуга, невдалюга, хлопцюга, ціпуга, п’яню́га, козарлюга, товпи́га, стерви́га...
Наголос на -у́га (але піщуга́).
104. -юк — див. -ук.
105. -юка — на означення згрубілости (часто зневажливо або й лайливо): псюка, багнюка, каменюка, шаблюка, бур’янюка, скаженюка... (порівн. -ака). Наголос на -ю́ка.
106. -юра — див. -ура.
107. -я — це дуже поширений наросток з колишнього -ьє найбільше на означення збірних тям (тим то й множини такі іменники звичайно не мають, хіба тільки коли набувають більш предметного значіння):
а) зі́лля, кло́ччя, підборі́ддя, роздорі́жжя, безгрі́шшя, прила́ддя, обі́ддя, палі́ччя, лома́ччя, залізя́ччя, гадю́ччя, насі́ння, бага́ття, смі́ття, ганчі́р’я, подві́р’я, ду́б’я, безголо́в’я, здоро́в’я і багато інших.
б) пита́ння, перекона́ння, значі́ння, відро́дження, прокля́ття, вражі́ння, пово́дження, життя́... (дієслівні).
в) гарбузи́ння... — див. -иння.
г) (медичні новотвори): окі́стя, очере́в’я, осли́ззя...
108. -ява — див. -ота.
109. -яга — на означення головним чином згрубілости при іменникових пнях (див. -ака, -юка, -юга): хвостяга, парняга, паняга, блудяга, добряга... Наголос на -я́га.
110. -яй — див. -ай.
111. -ян — див. -ан.
112. -ян(ин) — див. -ин.
113. -янка — див. -ка.
114. -я(т), -а(т) — наросток рівнозначний з -еня(т), часто вони й уживаються рівнобіжно: гуся (гусяти...) — гусеня (гусеняти...), котя (котяти...) — котеня (котеняти...), вутя, кача, старча, курча, коліща, горща, молодя, бідня, хлопча, рукавчата...
Наголос на -я див. § 35.
115. -ятина — див. -ина.
116. -яха — див. -аха.
Наростки прикметникові.
Значіння їх і вживання § 100.
1. (-ий, -ій, -їй) це не наросток, а родове, відмінкове й числове закінчення прикметників (див. § 51), але воно, зм’якшуючи кінцевий приголосний, може деякі іменники обертати на прикметники: чоловік — чоловічий, князь — княжий, овечий, собачий, піший, дужий, орлій, безкраїй... див. іще -ичий, -чий.
2. -авий, -явий — а) при прикметникових пнях указує на менший ступінь або частинність значіння основного прикметника: бі́лий (цілком, напр., сніг) — біля́вий (почасти білий, напр., із білим волоссям), чорня́вий, золота́вий, жовта́вий (і жовтя́вий), кругля́вий, мокря́вий, молодя́вий, довга́вий, щупля́вий... Наголос звичайно на -а́вий. Порівн. іще -астий, -атий.
б) при іменникових пнях обертає іменники в прикметники (порівн. -астий, -атий, -ний): дупло — дупла́вий, жила́вий, крива́вий, коростя́вий (і короста́вий), кістля́вий, коща́вий, зо́рявий, діря́вий, кучеря́вий, во́дявий...
3. -альний, -яльний — крім чужомовних слів, як ідеальний, реальний, соціяльний..., з цими наростками подекуди трапляються прикметники й із українськими пнями: кова́льний, ві́яльний, дія́льний, відповіда́льний, порівня́льний... (див. іще -чий).
4. -аний — див. -яний.
5. -арний, -ярний (-ар — тут наросток чужомовний): елементарний, гуманітарний, популярний, вульґарний. Наголос на -ар-, див. іще -ний.
6. -астий, -ястий — дещо схожий значінням і обсягом уживання із -авий та -атий, але з нахилом скріпляти прикметникове значіння: довга́стий (і довгова́стий), зелена́стий, дебела́стий, біла́стий, кругля́стий, золота́стий, попела́стий (і попеля́стий), гілля́стий, гранча́стий, кінча́стий, голова́стий, гребеня́стий, драбиня́стий, двійча́стий...
У тих самих словах наростки -астий, -авий, -атий часто чергуються (іноді ще й з додатковими перед ними наростками). Сильніше значіння наростка -астий супроти -авий та -атий помітне, напр., у таких словах: горбатий (з одним горбом) і горбастий (з горбами), дуплавий, дуплинавий (з дуплом) і дупластий, дуплинастий (з дуплами).
7. -атий — а) схожий до -астий, але вживається майже тільки при іменникових пнях: борода́тий, рога́тий, пика́тий, зуба́тий, крила́тий, черева́тий, ока́тий, волоха́тий, горба́тий...
б) на означення подібности: сорока́тий, стрільча́тий, стовба́тий (і стовбо́ватий), довго́ватий.
8. -ачий, -ащий — див. -учий.
9. -евий, -ева, -євий, -єва — див. -овий.
10. -езний, -елезний, -енезний, -енний, -ецький, -елецький — на означення найбільшої згрубілости прикмети: величезний, довжезний, довжелезний, довгенний, здоровенний, страшенний, здоровецький, довгелецький...
Наголос на -ез-, -енн-, -ець-.
11. -енький — див. -еньк- в іменникових наростках.
12. -есенький — на означення вищого ступення пестливости та здрібнілости, ніж при -енький: білесенький, величесенький, чистесенький, самесенький, отакесенький... Наголос на -е́сенький. Порівн. -ісінький.
13. -ечий — див. -чий.
14. -екий — див. -еньк- в іменникових наростках.
15. -ивий, -ливий — досить поширений наросток, особливо -ливий при дієслівних пнях на означення внутрішньої прикмети, надто здатности, нахилу: заду́мливий, правди́вий, плакси́вий, покі́рливий, байду́жливий, бунтівли́вий, балакли́вий, злі́сливий, злобли́вий, зрадли́вий, вертли́вий, замі́тливий, в’ї́дливий, ущи́пливий, підле́сливий, дрімли́вий, хворобли́вий, журли́вий, тужли́вий, жахли́вий, втихоми́рливий, насти́рливий, жалли́вий... Часто змагається з -ний, іноді з -кий, -учий тощо, порівн.: чарівний — чарівливий, злісний — злісливий (злий), верткий — вертливий, балакучий — балакливий тощо.
16. -ин, -їн — на творення присвійних прикметників від особових іменників жіночого й чоловічого роду на -а, -я: тітка — тітчин, няня — нянин, Мар’їн, рибалчин, Миколин, молодицин, див. іще -ів.
17. -иний, -їний, -инячий, -ячий, -очий, -ичий — на творення прикметників, що показують приналежність, відношення або походження речі (майже виключно від назов тварин, зрідка й людей та речей, порівн. -ин, -ів від назов людей): горобиний, козиний, орлиний, дрохвиний, качиний, солов’їний... (наголос на -и́ний), гороби́нячий, гороб’я́чий, ко́зячий, ку́рячий, коро́в’ячий, свиня́чий, ри́б’ячий, котя́чий, жа́б’ячий, інди́чий, лиси́чий, ба́б’ячий, хлоп’я́чий, дитя́чий, діво́чий, жіно́чий, ди́нячий, кавуня́чий... (порівн. іще -овий).
18. -истий, -їстий — а) при іменникових та прикметникових пнях на означення високого ступеня прикмети або подібности до того, що значить пень (порівн. -астий): барви́стий, крапли́стий, багни́стий, дощи́стий, голоси́стий, качани́стий, тіли́стий, бакаї́стий, батожи́стий, струни́стий, розло́жистий, ско́систий, дрібни́стий...
б) при дієслівних пнях на ознаїчення прикмети здатности до дії (у особи) або здатности викликати дію (у речей): бадьори́стий, танцюри́стий, зади́ристий, уче́пистий, заго́нистий, запа́листий, поко́тистий, зсу́вистий...
19. -ичний, -ічний (-їчний) — на означення відносних прикметників з чужомовних іменників: аритметичний, музичний, академічний, кубічний, стоїчний... (див. § 130).
20. -ів, -їв — на творення присвійних прикметників від особових іменників чоловічого роду: батько батьків, синів, братів, Семенів..., рідше і від назов інших живих істот: вужів, барбосів... Іноді навіть від іменників чоловічого роду на -а: Хомів тощо. Див. § 532.
Цим наростком, між іншим, творяться жіночі українські прізвища від тих чоловічих, що кінчаються на приголосний або -о: чоловік Чуб, а жінка або дочка Чубова. Коваль Ковалева, Кугій Кугієва і т. ін., а так само іменники-прикметники: братова́, синова́, гетьмано́ва... з іншим наголосом супроти прикметників порівн. бра́това, си́нова, гетьма́нова... Про наголос див. § 1103б.
21. -ісінький — на означення найвищого (без порівнювання) ступеня основного значіння прикметника: білісінький (геть чисто білий), чистісінький, гарнісінький, здоровісінький..., однісінький (один одним), отакісінький, самісінький... Не слід плутати з наростком - есенький.
Відміни наростка -ісінький, але з пестливим відтінком значіння -юсінький, -юній, -ісічкий, -юсій: тонюсінький, манюній, манісічкий, білюсій...
22. -іший — див. -щий.
23. -їн — див. -ин.
24. -їний — див. -иний.
25. -їстий — див. -истий.
26. -їчний — див. -ичний.
27. -кий (-окий) — дуже поширений наросток при інших наростках (-ський, -енький...), але й сам буває при деяких пнях:
а) при іменникових пнях: соло́дкий, швидки́й, струнки́й, шорстки́й, боязки́й, пухки́й..., де подекуди він уже не відчувається як наросток, надто в -окий: широкий, глибокий, високий...
б) при дієслівних пнях на означення нахилів до чогось або здатности: верткий, говіркий, грузький, держкий, заміткий, в’язкий, палкий, гнучкий, хиткий, терпкий, липкий, шумкий... Наголос на -кий. Порівн. іще -ивий, -ущий (непам’яткий — непам’ятливий — непам’ятущий).
28. -ливий — див. -ивий.
29. -лий — а) на означення прикметниковости при іменникових і інших пнях: круглий, підлий, щуплий, брезклий...
б) при дієслівних пнях (від неперехідних дієслів) на означення прикмети як наслідку дії: потухлий, стиглий, запустілий, змарнілий... (дуже поширений — див. § 882).
30. -мий — див. § 89.
31. -ний, -ній — найширше вживаний наросток при різних пнях і з різноманітним значінням:
а) при іменникових пнях на означення матеріялу, далі відношення, ґатунку, властивости (але в меншій мірі, як -астий, -истий): молочний, пшеничний, залізний, камінний, мідний, розумний, бездоганний, срібний, житній, оксамитний, будівельний, народній, барвний... (отже наближається значінням, а іноді й спадається з -овий, -яний).
Від деяких із таких прикметників відокремлюється категорія "багатий на щось", звичайно з переходом наголосу на -ний:
ри́бний (ловець) — рибна́ (річка)
хлі́бний (квас) — хлібни́й (край)
(лісови́й) —лісни́й (край)
(снігови́й) — сніжна́ (зима)
(медо́вий) — медни́й (рік)
(людо́вий) — людни́й (базар)
(горови́й і гі́рний) — гірна́ (країна)
(хмарови́й і хма́рний) — хмарни́й (день)
— звірни́й (ліс)
Зокрема -ний часто буває в словах чужомовного походження, при тім іноді з чужомовними перед ним наростками -ив-, -атив- тощо: активний, оперативний, ілюстративний...
б) при дієслівних пнях на означення прикметників, іноді близьких значінням до загублених дієприкметників переємних теперішнього часу, а почасти й минулого: прохідни́й, наступни́й, доступни́й, пожи́вни́й, прида́тний, чутни́й, непохи́тний, незабу́тній, насту́пний, непробу́дний... і т. ін. — див. § 893 дрібн. шрифт.
в) при прислівникових пнях часто з ш перед -ній: горі́шній, долі́шній, коли́шній, тепе́рішній, туте́шній, дома́шній, справде́шній... — див. § 54.
г) в дієприкметниках переємних минулого часу: да́ний, ка́раний, улю́блений, засво́єний... — див. § 89.
32. -ничий — див. -чий.
33. -ова — див. -ів.
34. -овий (-йовий), -евий (-євий) — досить поширений наросток на означення відносних прикметників, отже тільки при іменникових пнях:
а) на питання "з чого?", "який?", рідко "чий?": дубо́вий, соболе́вий, їжако́вий, воло́вий, вербо́вий, паперо́вий, ли́совий, орло́вий, лойови́й, смуше́вий, груше́вий, бає́вий, кри́це́вий, овоче́вий (порівн. -иний, -ячий, -яний).
б) на питання "який?" "до чого відносний?" (прикметники відношення): науко́вий, службо́вий, рокови́й, шляхови́й, верствови́й, загадко́вий, випадко́вий, степови́й, дощови́й, багаже́вий...
Взагалі наросток -овий у значінні і а) і б) часто чергується з іншими прикметниковими наростками, зокрема з -ний, при тім часто й значіння слова зміняється з зміною наростка, але не так, щоб можна було визначити відмінність -овий супроти інших, напр.: розумо́вий (прикметник відносний) — розу́мний (інше значіння, між іншим, з ступенюванням — розумніший...), вагови́й — ва́жний, але в рокови́й — рі́чний, оксамитовий — оксамитний... вже немає такої відмінности.
35. -овитий — а) при іменникових пнях на означення чималого ступеня прикметниковости (без порівнювання): грошови́тий, дощови́тий, сумови́тий, горови́тий, таланови́тий, несамови́тий... (порівн. -истий).
б) при прикметникових пнях та дієслівних на означення нахилу: хворовитий, гордовитий, слабовитий, тямовитий... (близький значінням до -уватий).
Наголос завсіди на -и́тий.
36. -очий — див. -чий.
37. -ський (-цький, -зький) — дуже поширений наросток головним чином при іменникових пнях на означення відношення, походження, приналежности (дуже загально супроти -ин, -ів): людський, братський, братерський, азіятський, кінський, морський, жіноцький, молодецький, читацький, німецький, запорізький, мистецький, наський, свійський..., часто з попередніми присвійними наростками -ин, -ів: материнський, батьківський, Коцюбинський..., а також -ан, -ян (з -анин, -янин): таращанський, смілянський, хуторянський...
Про -цький, -зький — див. §21.
Взагалі -ський показує відношення загально і абстрактно, і не слід плутати його з -ний, - овий, -ів тощо, напр.: людський (порівн. людовий, людний), Шевченківський (порівн. Шевченків), кінський (порівн. кінний, конячий), господарський (порівн. господарів, господарчий, господарчий).
38. -тий — у переємних дієприкметниках (див. § 89).
39. -уватий, -юватий — а) при іменникових пнях на означення властивости (у невеликій мірі), подібности, нахилу: піскуватий, бур’януватий, дуплуватий, свинуватий, глеюватий, калікуватий, ликуватий, ямкуватий, злодійкуватий, забу́дькуватий...
Наголос майже завсіди на -ува́тий.
б) при прикметникових пнях на означення зменшення прикмети, що її показує пень прикметника: зеленуватий (і зеленкуватий), дебелуватий, круглуватий, дурнуватий, приду́ркуватий, підста́ркуватий, пришеле́пуватий...
З інших наростків до -уватий найближче стоїть -овитий, далі -истий, -авий тощо:
дощовий (сіряк) — дощистий — дощовитий — дощуватий, круглий — кругластий — круглявий — круглуватий і т. ін.
40. -учий, -ючий, -ачий, -ячий, -ущий, -ющий, -ащий, -ящий — як сказано в § 88, з походження дієприкметникові наростки, але вони тепер бувають не тільки при дієслівних пнях й прикметникових на означення згрубілости прикмети: не тільки ревучий, гомонючий, лежачий, незрячий, загребущий, зцілющий, пропащий, трудящий..., а й добрячий, важнющий, злючий, злющий, жирнючий, багатющий, ситячий, скупучий..., де ці наростки наближаються значінням своїм до -езний тощо.
41. -цький — див. -ський.
42. -чий (-ечий, -очий, -ничий) — на означення відносних прикметників, найчастіше від назов живих істот на -ець, -ник тощо: виборчий, творчий, законодавчий, вірчий, споживчий, господарчий, молодечий, старечий, дівочий, жіночий, співочий, вартівничий, будівничий... (порівн. -ський, -ний). Наголос перед -чий.
43. -ший, -іший, -чий, -щий — у вищих ступенях прикметників: старший, старіший, ближчий, кращий... — див. § 56.
44. -юсінький — див. -ісінький.
45. -ющий — див. -учий.
46. -явий — див. -авий.
47. -яльний — див. -альний.
48. -яний, -аний — на означення відношення буває в відносних прикметниках при іменникових пнях ("з чого?" "який?" порівн. -овий, -ний): вовна — вовня́ний, борошня́ний, греча́ний, горілча́ний, соло́’мяний, пшоня́ний, мідяни́й, капустя́ний, очере́тяний, цибу́ляний, шкуратя́ний, весняни́й..., папір’яний... Порівн.: папір’я́ний і паперо́вий, цибуля́ний і цибу́льний...
49. -ярний — див. -арний.
50. -ястий — див. -астий.
51. -ячий — див. -иний і -учий.
52. -ящий — див. -учий.
Наростки дієслівні
Значіння і їх вживання § 101.
Наростки в дієсловах дещо інак беруть участь супроти наростків в іменах головним чином через те, що в дієсловах не один пень, як в іменниках, а два: пень дієйменниковий і пень теперішнього часу (напр., бр-а-ти з наростком а і бер-у без наростка).
Тут ми обминемо ті колишні наростки, що вже тепер не виступають як наростки, хоч і полишивши в дієсловах слід тим, що в них замінюються приголосні, мапр.: мазати — мажу, купити — куплю тощо (про ці зміни див. §§ 20, 25).
1. -а-, -я- а) в дієсловах, утворених від іменників: сідла́ти (сідлаю...), вінча́ти, вече́ряти, ка́шляти...
б) в дієсловах неперехідних від прикметників 2. ступеня: більший — бі́льшати (більшаю...), кращати, дужчати, рідшати, вищати, тоншати, гіршати, густішати, білішати, зеленішати, тупішати... Наголос перед наростком.
Це ніби дієслова вищого ступеня (на подобу прикметників), і не слід їх плутати з дієсловами на -іти, як от синіти — синішати, зеленіти — зеленішати..., бо синішати, зеленішати., значать "робитися все синішим, зеленішим" і т. ін.
в) від деяких протяжних форм "зворотні повстають наростком -а-: летіти — літати (літаю...), сидіти — сідати, лишити — лишати, котити — качати, ставити — ставляти, тягти — тягати, (прикрасити) — прикрашати, (попасти) — попасати, (дати) — давати, (умити) — умивати... (між голосними вставний в).
2. -и-, -ї- а) у дієсловах від іменників: збо́чити (збочу...), жлукти́ти, наперчи́ти, плу́жити, сніжи́ти, калі́чити, гної́ти, пособа́читися, гайдама́чити... Іноді ще з іншими наростками перед -и-: плуга́нитися, стовби́чити, замасльо́нити, згорбу́литися, конюха́рити, чухма́ритися, учепі́ритися (останні два з дієслівних пнів)...
Іноді рівнобіжно з -и- й -ува-: гайдама́чити і гайдамакува́ти.
б) в дієсловах від прикметників: білий — білити, гіркий — гірчити, менший — зменшити, поліпшити... (перехідні дієслова).
3. -і- а) у дієсловах неперехідних від прикметників: біліти (білію...), зелені́ти, багаті́ти, хворі́ти, лисі́ти, кучеря́віти, сиві́ти... (порівн. -и- б).
б) у дієсловах від іменників: уміти (умію...), розуміти, муркотіти...
4. -ну (-н-), -ону- (-он-) — а) наросток -ну- в дієйменникових основах та -н- в основах теперішнього часу вживається в дієсловах від прикметників на означення початку переходу одного стану в другий: глухий — глухнути (глухну, глухнеш...), бліднути, гуснути, киснути... Таким чином від прикметників повстають дієслова з різними наростками: густий — гуснути густіти густішати.
Про рівнобіжні дієслова з -ну- і без нього (тягти — тягнути...) див. § 78.
б) у дієсловах на означення раптової (доконаної) дії: кидати — кинути (кину, кинеш...), капати — капнути, усміхатися — усміхнутися, махати — махнути...
в) в дієсловах від вигукових слів на означення раптової (доконаної) дії: охнути (охну, охнеш...), гепнути, шелеснути, шубовснути, тарахнути, ляснути..., іноді ще з наростком - к-: ойкнути, бевкнути, дзенькнути...
г) відміною наростка -ну- є наросток -ону- на означення згрубілости дії: стуконути (стукону, стуконеш...), грюконути, сіпонути, махонути, рвонути, гуконути, плигонути... (порівн. у прикметниках -езний...). Наголос на -ону́- (-оне́ш, -оне́...).
5. -ува-, -юва- (-у-, -ю-) — дуже поширений в українських дієсловах наросток з різним значінням:
а) в дієсловах недоконаних від іменникових і прикметникових пнів: дарувати (дарую...), порядкувати, мурувати, горювати..., часто, між іншим, на означення того, хто що робить або чим він є, в якому стані перебуває: учителювати, писарювати, гостювати, хазяйнувати, господарювати, голодувати, секретарювати, професорувати, козакувати, дівувати, парубкувати, вдовувати, кравцювати, чабанувати, гайдамакувати, марнувати, пильнувати, слабувати, радуватися..., отже іноді ніби рівнобіжне з -и-: господарювати і господарити, гайдамакувати і гайдамачити тощо. Звичайно всі ці дієслова від іменників мають дуже відмінне значіння супроти дієслів основних того ж кореня, напр., учити далеко не те, що учителювати (— "бути в учителях, за вчителя"), косити не те, що косарювати ("бути в косарях, за косаря") і т. ін.
б) чималу вагу має цей наросток при творенні наворотних форм дієслів із протяжних: вихваляти вихвалювати..., мордувати замордовувати, горювати загорьовувати..., де, як бачимо, він буває і в подвоєній формі див. § 85.
в) у дієсловах чужомовного походження: адресувати, ілюструвати, інорувати, класифікувати, перлюструвати, опонувати, ратифікувати, продукувати, редагувати, телефонувати, диферувати, коментувати, нормувати...
Усі наведені дієслівні наростки органічно зв’язані з творенням дієслівних форм як доконаности супроти недоконаности, наворотности супроти протяжности. Але крім них є ще декілька дієслівних наростків, що мають уже інше значіння в дієсловах та й бувають вони звичайно при вгорі наведених наростках. Це такі додаткові наростки:
6. -к- — в дієсловах від різних вигукових слів (звичайно за ним іде ще наросток -а- або - ну- порівн. 4 б): гавкати, охкати, цвірінькати, мекати, тьохкати, гейкати, гавкнути, ойкнути..., а далі й такі, як викати, тикати (казати "ви", "ти"), здоровкатися, панькатися тощо.
Наголос перед -кати, -кнути.
7. -от- — з наростками -а- або -і- за ним (-ота-, -оті-) цей наросток уживається на означення ритмічности, повторности дії (отже, тільки при певних дієсловах, а надто часто від вигукових слів): стукотати — стукотіти, брязкотати — брязкотіти... порівн. §72.
8. -оньки, -еньки, -очки, -унечки, -усеньки, -усі, -ці, -ки — у пестливих словах головним чином дитячої мови. Вони вживаються в дієйменниках та зрідка ще в формах наказового способу: їстоньки, люленьки, спаточки, спатусі, їстки, купці..., спатуняй тощо...