| << Наростки | Зміст | Складні слова >> |
ПРИ́РОСТКИ.
Значіння і їх вживання § 102.
Хоч приростків у нашій мові й далеко менше, як наростків, та зате вони дуже різноманітні щодо значіння і обсягу вживання і визначити це часто бував ще важче, ніж у наростків.
Взагалі приростки конкретизують, спеціялізують, часто обмежують і звужують основне значіння слів, надто ж дієслів.
Подаючи далі реєстр (теж як і наростки в абетковому порядку) продуктивних приростків української мови, долучаємо до них і -не-, що в словотворі має власне те саме значіння, як і наростки.
1. без-, безо- — здебільшого разом із наростками витворює з різних пнів нові слова заперечного супроти пня змісту: безла́ддя, безо́дня, безгрі́шшя, бе́зматень, безкра́їй, безмо́вний, бе́змаль, бе́зліч...
Іноді без- уживається поруч не-, іноді ж на означення відмінного слова супроти слова з не-, але без- заперечує дещо енерійніше й наочніше, ніж не-, порівн.:
безпу́тній — непу́тній бе́злад — не́лад
безра́дісний — нера́дісний безвира́зний (Л. Україн.) — невира́зний
безупи́нний — невпи́нний
безуга́вний — невга́вний безтала́ння — нетала́н
безпотрі́бний — непотрі́бний безо́щадний — неоща́дний
безкрити́чний — некрити́чний безприхи́льний — неприхи́льний
безсме́ртний — несме́ртний безрозу́мний — нерозу́мний
безнаста́нний — ненаста́нний безнаді́йний — ненаді́йний і т. ін.
У дієсловах без- трапляється тільки тоді, коли вони вивідні з таких слів, де вже є без-: безсилля — безси́літи, безче́стити, безлю́дніти..., і такі дієслова звичайно не приймають іще приростка о-, а хібащо з-: збезче́стити, збезли́стіти, збезземе́лити, збезно́жити, збезлю́дити... (тільки зрідка обеззубіти, обеззброїти). (Див. іще не-, ви-).
2. -в, у- (про міну в-у-уві див. § 15) крім широкого вжитку в дієсловах і інших категоріях слів (внести, внесок, вмити, вранішній, впоперек...), приросток -у, (в-) з прикметникових пнів творить дієслова перехідні з значінням "робити, зробити чим": унаочнити, узагальнити, ущасливити, унещасливити, усуспільнювати, уворужувати, ударемнити, уміжнароднити. (Див. іще з-, о-).
3. ви- — дуже поширений приросток при дієсловах і віддієслівних іменниках на означення руху з середини, зaкінчення дії, множности її тощо: ви́летіти, видава́ти, ви́будувати, ви́грати, вибива́ти, ви́гинути, ви́бранець, видаве́ць... Рідко при іменникових пнях: ви́долинок.
Як і завсіди, синонімічні слова з наростками ви- та іншими найкраще розрізняти, себто усвідомляти їх різнозначність, через ті характерні слова, що легко й природно сполучаються з ними, напр., відтінок доконаної, закінченої множної дії в вигинути супроти погинути легко дається пізнати з словосполучень "вигинули до ноги", але "погинули всі".
Багато важать тут і такі моменти, як те, в однині чи тільки в множині, чи і в однині і в множині вживається слово і т. ін.
4. від-, од-, віді-, оді- — головним чином придієслівний приросток на означення віддалення руху, а потім чинности назад, закінчення її тощо: відхилити, відійти, віддячити, відсердитися, відхотітися, відспівати, відібра́ти, ві́дгомін, відра́за...
5. до-, ді- — при дієслівних пнях на означення різних відтінків наближення до чогось, докінчення дії тощо: дійти, доробити, докотитися, дізнатися, добити..., а так само і в віддієслівних іменниках як добу́ток, дога́на, до́плив, недо́гризок..., при тім із не- перед до- і в іменникових пнях: недо́люд, недо́ляшок, недо́вірок, а в прикметниках із прислівникових сполучень: дові́чний (із "до віку"), дозе́мний, дообі́дній, дола́дній, доконе́чний...
6. з-, зо-, із-, ізі-, ізо-, с-, іс-, зу-, су-, со- — це більш-менш попереплутувані форми колись кількох різних приростків (с-, із-, въз-, су-). Деякі з них в сьогочасній мові вживаються в обмеженому колі слів і вже мало відчуваються як приростки, інші ж уживаються рівнобіжно без відмінности значіння.
а) приросток з-, зо-, із-, ізі-, ізо-, с-, іс- значінням своїм усе той самий, тільки з фонетичних причин різний формою (див. про це у § 15 і 118), вживається найбільше при дієслівних пнях, на означення різних і почасти супротилежних відтінків руху або наслідків його: збити (з чого), зійти (з чого і на що), зменшити, ізігнутися, списати, згористий, спадистий, зошит, іспит..., при тім зо- іноді чергується з з- (зошит і зшиток), іноді з зі- (зобгати — зібгати, зотліти — зітліти тощо), іноді з зу- (зостріти — зустріти), іноді залишається постійно (зовсім, зозла).
Разам із не- з- часто вживається на означення "лишити кого, чого", "позбавитися чого": знеохотити(ся), знепритомніти, знечулити, знеславити, зневіритися, зневолити, знедолити... (див. іще в-, без-, о-).
б) приросток су- вживається в певному більш-менш обмеженому колі слів головним чином з дієслівними пнями і найбільше визначає скупчення, себто рух докупи або стан близькости : сусі́д, су́верток, су́крайок, суві́й, супря́гач, суспі́льство, су́спіль, суці́льний, сузі́р’я, суку́пний, сумі́жний, супроти́вний, супере́чний, всу́міш, су́тінь, супокі́йний, суту́жний тощо. Його відміна зу- рідше трапляється: зустрі́ти, зу́стріч, зуми́сне, зупи́нка, зупиня́ти, при тім іноді зу- чергується з с-: зупинити — спинити.
в) у декількох словах зберігся і вже майже не відчувається як приросток со-: собор, сотворіння, согрішити (запозичання з старослов’янської мови), союз (є і в народній мові з вузьким значінням).
У таких, як совість, смерть, сметана тощо со-, с-, звичайно, вже зовсім не відчуваються як приростки.
7. за- — дуже поширений приросток найбільше при дієслівних пнях із різним значінням і відтінками залежно від основи слова; найважніші значіння і вживання такі:
а) в дієсловах на означення початку дії: забалакати (= почати балакати), запрацювати, забіліти, заспівати, застукотіти, закричати, завзятися...
б) в дієсловах на означення завершення дії, переможности її, докінчення: забалакати (кого), забілити, замазати, задавити, забити..., також такі, як заїхати (за що, куди, звідкіля), забігти (куди), зайти (звідкіля) і т. ін..., також за́клик, за́пит...
в) в дієсловах із значінням праці на означення заробітку: запрацював (скільки), загорювати, закосарювати, зашевцювати, завчителювати (себто "заробити на вчительстві")...
г) у вивідних словах із словосполучень (себто з таких, де за прийменник): за горою — загірний, заболотний, запорізький, задвірок, заздоровний..., а також у прислівниках як завчасу́, зара́ння, за́годя, завдяки́, завбі́льшки, завши́ршки, завто́вшки..., задо́сить (= цілком досить), зама́ло... і зрідка в інших: за́куток, за́зубень...
Іноді приросток за- зовсім наближається значінням до інших, напр., заждати — підождати — пождати, задумати — надумати.
8. із- — див. з-.
9. між-, межи- — на означення проміжности чи спільности в іменниках та прикметниках: межи́гір’я, межи́сітка, міжнародній, міжпартійний тощо.
10. на- — досить поширений приросток при різних пнях:
а) в дієсловах найчастіше на означення повноти, рясноти, достатности дії (при таких дієсловах із на- часто й бувають додатки "багато", "досить", "дуже"...): наробити, набрати, набирати, набігатися.., також конкретизації дії чи явища: назвати, настати, намовити, накричати, напасти, надавати..., разом із чим іноді повстають дієслова з зовсім новим значінням: лежати — належати (що кому), найти, настоювати тощо; а від дієслів і іменники: на́хил, нажи́ва, нали́гач... та інші частини: нако́тистий, навперейми, на́схиль, на́різно, нао́хляп...
б) зрідка і в іменниках тощо при недієслівних пнях: насті́льник, надві́р’я, наса́мперед, на́голос, на́мордень, напі́чний.
Іноді чергується з іншими приростками як близько чи рівнозначний: намовити — підмовити, направити — поправити.
11. над-, наді- — а) в дієсловах на означення частинности дії: надбирати, надібрати надгризти..., повільности: надійти, надходити, надбігати, надменшити, над’їздити... (при таких дієсловах звичайні додатки "трохи", "потроху", "дещо")
б) в іменниках та прикметниках із прийменникових виразів на означення відношення "вище", "більше": надзе́мний, надзі́рний, надхма́рний, надмі́рний, надприро́дний, надлю́дський, надлюди́на, надзвича́йний..., а також місця: наддністрянський, наддніпрянський, Наддніпрянщина, надбережжя...
в) у прислівниках з відтінком зменшення основного значіння: на́двечір, на́дзелень, на́дголодь, на́дпізь (порівн. об-).
12. най- — на означення найвищого ступеня прикметників: найвищий... (див. § 56).
13. напів- — див. пів-.
14. не- — на означення заперечних тям: негарний (= поганий), небагатий (= бідний), незвичайний, невдаха... (див. без-, з- та § 92).
15. о-, об-, обі-, обо- — хоч в основі це різностаті того самого приростка, та все ж подекуди окремі з них обмежені вживанням не тільки з фонетичних причин (перед голосними, групами приголосних), а й через причини спеціялізації значінь; найчастіше вживається цей приросток і найскладніше його вживання в дієсловах:
а) на означення всебічности, повноти дії: обки́да́ти, оплакати, обігріти, обсихати...
Щодо о- і об- в дієсловах і віддієслівних словах, то до деякої міри вони вживаються як рівнобіжні (рівнозначні), напр., обсмикати і осмикати, обдурити і одурити, обсипатися і осипатися, обзнайомити і ознайомити..., але взагалі приросток об- надає матеріяльнішого, конкретнішого значіння, ніж о-, і тому часто дієслова первісного (і звичайно матеріяльного) значіння з об- стаються з о- дієсловами іншого значіння, звичайно переносного і абстрактнішого, напр.:
обвернутися (плащем) — обернутися (вовком)
оббирати (ягоди) — обирати (на голову)
обкинути (болотом) — окинути (оком)
обчищатися (від бруду) — очищатися (регабілітуватися)
обписати (з усіх боків) — описати (подію)
обнова — оновлення
обгидити — огидити, огида
обновити — оповити
обпоганитися — опоганитися
обпаскудити — опаскудити
обзначити — означити і т. ін.,
а іноді такі дієслова з о- зовсім відмінні значінням супроти слів з об-, або й взагалі, маючи тільки абстрактніше значіння, вживаються лише з о-, напр.:
обставляти (чим) — оставляти (= залишати)
обпинатися (хусткою) — опинатися (= не бажати)
обшукувати (= потрусити) — ошукувати (= дурити)
оберігати, одержувати, оповістити, оголосити тощо.
Звичайно, бувають дієслова й тільки з приростком об-, напр.: обстріляти, обкласти (або обікласти) тощо.
б) у дієсловах з іменних пнів на означення "стати чим" тільки о-: овдовіти, осиротіти, остовпіти, одужати, ожити, одубіти, окривіти, опанувати... (хоч і обляшитися), а також у таких, як оженитися, одружитися, осідлати, остогидіти, окотитися тощо.
в) в іменниках тощо: о́бшир, осере́док, обов’язок, о́бмолодь (іменник), о́бмаль, о́брідно, о́сторонь (порівн. над-).
16. па- в іменниках на означення меншого або несправжнього супроти того, що визначає пень: па́бородки, па́синок, па́дчірка, па́кіл, па́росток, па́горок..., також зрідка й у інших: па́молодь, па́толоч.
17. пере- — дуже поширений приросток в дієсловах та дієслівних пнях на означення різних відтінків головним чином доконечности й інтенсивности дії (показує на дію "впоперек чого", порів. роз-):
а) переноси́ти, перетяга́ти, перева́жити, перероби́ти, перечита́ти, перебала́кати... ("все", багато", порівн. по-, попо- § 86)
б) перебала́кати, перева́жити, перебреха́ти... ("кого", "що");
в) переписа́ти, перероби́ти, перебудува́ти, перезначи́ти... ("знав", "ще раз");
г) переруба́ти, перері́зати, переділи́ти... ("надвоє");
ґ) переско́чити, перестрибну́ти, перевчи́тися, перегірчи́ти... ("через що", "над міру");
д) перехворі́ти, пересе́рдитися, перегусти́... ("уже", "зовсім");
е) перевікува́ти, перебу́ти, перезимува́ти... ("увесь вік", "час", "зиму"...);
є) у віддієслівних іменниках: пере́вертень, перева́га, перери́вач...
18. перед, передо- (пред-) — як і серед-, через- бувають тільки при іменних пнях: передра́нішній, передобі́дній, передві́чний, передсме́ртний, передмо́ва, передо́день, передо́всім, передпла́тник, середзе́мний, черезплі́чний... Винятково пред-: представни́к, представни́цтво, предві́чний.
19. пі- — див. по-.
20. пів-, полу-, напів- — при іменних пнях: піва́ркуш, півку́ля, півко́ло, півкварті́вка, півме́ртвий, півпа́рубок, піврі́ччя, напівприто́мний, напівпли́нний, напіввідчи́нений, полу́кіпок, полу́боток, полу́мисок, полу́скирта... Із цих приростків напів- уживається у прикметниках, полу- переважно в іменниках; пів може бути й не приростком: "лежало пів аркуша паперу" (порівн. "лежав піваркуш").
21. під-, піді-, підо- — поширений приросток, надто в дієсловах, на означення багатьох відтінків руху (з основним значінням "знизу") і становища (залежного чи нижчого, меншого супроти значіння пня слова):
а) в дієсловах і інших словах дієслівного походження: підлазити, піднести, підкоряти, підбивати, підганяти, підбігати, підлюбляти, підупадати, підбільшити, підохочувати, підвечерювати, підчепурити, підсобляти, підгодовувати, підпомагати... (з такими додатковими словами, як "трохи", "часом", "іноді"), також підхожий, пі́д’їдень (комаха, що під’їдає корінь), пі́дмурок, пі́дбігцем, пі́дтюпцем...
б) в іменах: підпарубочий, піддівоча (= підліток-дівчина), підста́рший, підгі́р’я, підглу́хий, підста́ркуватий тощо.
22. після- — рідкий приросток: післясвятний, післявоєнний, післяплата.
23 по-, пі- — найпоширеніший приросток в українській мові при різних пнях і з різноманітним значінням:
а) у дієсловах неперехідних із значінням "стати яким": побіліти, позеленіти, покращати...
б) у дієсловах на означення обмеження дії: погодувати, походити, побавитися, посто́яти, поблискувати... (з звичайними додатками "трохи", "якийсь час" тощо).
в) у дієсловах на означення доконаности дії чи стану: повечоріти, піти, поїхати, поборотися, попливти, пограбувати, повести... (порівн.: глянути — поглянути, купити — покупити...).
г) у дієсловах на означення розділовости дії — див. § 86.
ґ) в іменах із прийменникових сполучень: побережний, повільний, поступневий, подимщина, поборозняк (жук), пого́ристий, подесе́нщина, подві́р’я..., а також і в інших як по́верх, побрати́м, полі́ття, по́голос по́малий, по́близький, по́легкий, по́короткий, поко́тистий, пого́рда, подія, похмілля...
д) у невідміиних словах: по́біч, по́пліч, по́котом, поде́куди, поде́який, подві́йно, потрійно, поперше, подруге, попід, понад, по́шепки, по́крадьки...
24. поза-, поміж-, понад-, попід- — тощо зрідка у таких прикметниках, як позавчора́шній, поза́торішній, позаві́чний, поміжлю́дний, понадхма́рний, попідзе́мний (у Квітки ще позанапра́сно), але дуже поширені в дієсловах, де по- перед іншим яким приростком надає дієсловам особливого розділового значіння див. § 86.
25. полу- — див. пів-.
26. пра- — при іменних пнях на означення великої давности: пpáдід, пра́рід, пра́ліс, пра́старий, пра́пращур...
27. пре- — в різних пнях, щонайбільше в прикметниках, на означення вищого ступеня основного значіння слова ("дуже"): прега́рний, превеле́бний, пресла́вний, превся́кий, пречу́до, предозві́лля, предоку́чити...
Замість пере- приросток пре- (як слов’янізм) уживається винятково в слові прези́рство.
28. пред- — див. перед-.
29. при- — досить поширений приросток при різних пнях:
а) в дієсловах на означення різних відтінків діяльности, направленої до чогось, когось (збоку або зверху), а також взагалі діяльности звуженої, помічної: прибити, пришивати, привабити..., придушити, пригнічувати, припліскувати, притиснути, пригоріти..., прибирати, прив’ялити, приплатити, привітати, припинити, пригадати, примеркати, припізнитися, прижити, приспати, пригравати... (порівн. з-, до-, по-, у-).
б) в іменах або від відповідних дієслів або прийменникових словосполучень: прихи́лище, при́казка, приса́дистий (присадкуватий), при́путень, при́хаток, при́мурок, при́горок, при́земок, призе́мкуватий, принагі́дний...
30. про- (прі-) — доволі поширений приросток надто в дієсловах на означення різних відтінків результативної чинности чи становища (крізь щось, протягом певного часу, скільки тощо): пробити, проколоти..., прожити, прохворіти, просидіти, проголовувати, провчителювати..., прохарчувати ("кого?" і "скільки коштів?"), програти ("який час?" і "скільки грошей?"), прогайнувати..., прогнити, промо́вчати, прослати, просушити, прохолонути... (порівн. ви-, пере-, по-).
Також і в віддієслівних словах: протока, просвіта, про́стилка, про́діл, про́товпом тощо, а зрідка і в іменних пнях: про́весна, про́лісок, про́зелень, про́золоть, про́сивий (сивуватий).
о переходить в і в приростку про- тільки в двох словах: прі́звище, прі́рва.
31. проти-, супроти- — зрідка вживаються при пнях відмінних слів: противажити, противага, протиставити, протиставний, протилежний, протиріччя, супротилежний...
32. роз-, розі- досить поширений приросток майже виключно в дієслівних пнях і зокрема в дієсловах на означення щонайбільше повної, широкої (часто визвільної) чинности: розмахати (в різні боки), роздарувати (все), розіспатися (дуже), розпитати (добре, всіх), розсобачитися, розвеселитися, розходи́тися..., часто протилежно до значіння з-, за-, по- тощо: розв’язати (порівн. зв’язати, зав’язати), розбити, розлити, розгородити, розіднити, розвінчати, розлюбити... (проте в значінні заперечення основної чинности пня, як розлюбити, рідко).
Подекуди роз- надає зовсім нового значіння пневі: розборонити (тобто розвести, роз’єднати).
Основне значіння роз- залишається не тільки в віддієслівних іменах, а і в інших: розгля́дач, розло́гий, ро́збовток, роздорі́жжя, розгі́лчастий (гіллястий) тощо.
33. серед- — див. перед-.
34. су- — див. з-.
35. супроти- — див. проти-.
36. у- — див. в-.
37. уз- (вз-) — трапляється у кількох іменниках: узбіччя, узлісся, узграниччя, узгір’я, узбережжя. Див. іще з-.
38. через- — у кількох словах: черезплічник, черезсіделень.