<< Звукозміни

Зміст

Займенник >>

ПРИКМЕ́ТНИК.

 

Зразки відмінювання § 51.

 

		Однина	Множина
Наз. Клич.	гарн-ий гарне	гарн-а	гарн-і
Родов.	гарн-ого	гарн-ої	гарн-их
Давальн.	гарн-ому	гарн-ій	гарн-им
Знахідн.	= Наз. або Род.	гарн-у	= Наз. або Род.
Орудн.	гарн-им	гарн-ою	гарн-ими
Місцев.	на гарн-ому, -ім	гарн-ій	гарн-их
Наз. Клич.	жінчин жінчин-е	жінчин-а	жінчин-і
Родов.	жінчин-ого	жінчин-ої	жінчин-их
Давальн.	жінчин-му	жінчин-ій	жінчин-им
Знахідн.	= Наз. або Род.	жінчин-у	= Наз. або Род.
Орудн.	жінчин-им	жінчин-ою	жінчин-ими
Місцев.	на жінчин-му, -ім	жінчин-ій	жінчин-их
Наз. Клич.	син-ій син-є	син-я	син-і
Родов.	син-ього	син-оьї	син-іх
Давальн.	син-ьому	син-ій	син-ім
Знахідн.	= Наз. або Род.	син-ю	= Наз. або Род.
Орудн.	син-ім	син-ьою	син-іми
Місцев.	на син-ьому, -ім	син-ій	син-іх
Наз. Клич.	безкра-їй, безкра-є	безкра-я	безкра-ї
Родов.	безкра-його	безкра-йої	безкра-їх
Давальн.	безкра-йому	безкра-їй	безкра-їм
Знахідн.	= Наз. або Род.	безкра-ю	= Наз. або Род.
Орудн.	безкра-їм	безкра-йою	безкра-їми
Місцев.	на безкра-йому, -їм	безкра-їй	безкра-їх

 

 

Тверді – м’які прикметники § 52.

Наведені в попередньому § зразки відмінювання прикметників із відокремленими закінченнями цілком вичерпують зорову, графічну сторону відмінювання українського прикметника, показуючи між іншим, що на письмі можна вбачати три роди закінчень: одно твердих прикметників (гарний...) і два м’яких (синій... і безкраїй...). Але коли взяти на увагу, що, напр., закінчення -його і -ього, -ім і -їм це не по два звукових закінчення в кожній парі, а тільки різні написи через те, що раз закінчення іде після голосного (безкрайого, на безкраїм), а другий іде після м’якого приголосного (синього, на синім), і що власне відрізняються ці прикметники тільки основами, а не закінченнями (безкрай-ого, на безкрай-ім – синь-ого, на синь-ім), то стане ясно, що й м’яких прикметників не два розряди звуковими закінченнями, а тільки один, і що в самих закінченнях на письмі м’які прикметники різняться супроти твердих тим, що в них і або ї відповідно до и в твердих. Та тільки й це, зорове й графічне, розрізнення прикметників не дозволяє говорити за два роди закінчень звукових в українських прикметниках через те, що м’які прикметники вимовляються достеменно з таким закінченням, як і тверді, себто не тільки в тих випадках, коли, напр., в них я відповідає а твердих (синя – гарна) тощо, а і в тих, коли там і (ї) відповідно до и твердих (синій – гарний, синіх – гарних...). Поправна, чиста вимова таких українських прикметників ясно свідчить, що тут завсіди и після м’якого приголосного:

синій	вимовляється	синьний
з синім	,,	з синьим
синіх	,,	синьих
синіми	,,	синьими
безкраїй	,,	безкрайий
з безкраїх	,,	з безкрайих і т. ін.

Отже, щодо вимови, то українські прикметники поділяються на тверді й м’які тільки тим, що в перших твердий приголосний перед закінченням, у м’яких – м’який, а самі ж закінчення однакові.

 

Тверді прикметники § 53.

Твердих прикметників в українській мові величезна більшість супроти м’яких. Зокрема до твердих належать:

1. Усі без винятку на -гий, -кий, -хий, -чий, -ший, -жий, -щий, -ций, як от тугий, високий, безверхий, гарячий, старіший, невсипущий, куций і т. ін.

2. Усі з наростками -ів, -ин (після голосних та апострофа -їв, -їн): братів, братове, братова, шевців, шевцеве, шевцева, куріїв, курієве, курієва, Солов’їв (прізвище Соловей), Солов’єве, Солов’єва, доччин, доччине, доччина, донин (доня), донине, донина, Лукіїн, Лукіїне, Лукіїна, Маріїн, Маріїне, Maріїна і т. ін.

У присвійних прикметниках, що постають від іменників жіночого роду на -я, тільки після голосних та апострофа буває -їн, але ніколи не буває -ін після приголосних, отже: няня – нянин, Гала – Галин, Маруся – Марусин, Мотя – Мотин і т. ін. (див. іще § 117).

Щодо зміни г к х на ж ч ш перед -ин, то див. § 20.

3. Ті нечисленні прикметники, що в назовному відмінку однини чоловічого роду можуть уживатися й без закінчення -ий: варт, винен, годен, ладен, готов, повен, повинен, певен, рад, (займенники) всяк, кожен, жаден.

У поезії, в народніх піснях та в деяких виразах такі короткі прикметники вживаються трохи ширше, там можна подибати ще й такі, як велик, дрібен, дивен, жив, здоров, немочен, недуж, стар, молод, щаслив, ясен і деякі інші.

4. Усі на -ни́й (з наголосом на закінченні): значни́й, чарівни́й, сполучни́й, забутни́й, нічни́й і т. .ін. (за винятком тільки прикметника, що вживається в жіночому роді: заміжня́) і багато інших на -ний, як напр.: безладний, безпорадний, безробітний, величний, відповідний, господарний, довічний, заможний, книжний, літературний, майстерний, людний, нагірний, нормальний, отрутний, північний, поетичний, поперечний, природний, придатний, рідний, семирічний, тогобічний, тотожний тощо.

 

М’які прикметники § 54.

М’яких прикметників взагалі небагато. Майже всі вони на -ній (з н перед закінченням) і тільки поодинокі слова на -тій, -лій, -зій, -сій та всі на -їй, себто коли закінчення після голосних або апострофа. До м’яких прикметників належать:

1. Усі прислівникові на -шній, -жній (себто ті, що походять від прислівників): вчорашній, домашній, завтрашній, тутешній, долішній, справжній, ближній, поздовжній тощо, а також і інші подібні, як прийдешній, неділешній, сінешній...

2. Окремі на -ній:

безодній              житній               остатній

братерній          забутній            передній

братній               задній                 пізній

будній                   західній              порожній

великодній          зятній                послідній

верхній                 крайній               присутній

вечірній                кутній                путній

вишній                  літній                 ранній

всесвітній          (трикутній...)    самотній

(досвітній,          літошній            (але самітни́й)

цілосвітній...)     майбутній         середній

городній              матерній          (посередній)

господній            могутній            синій

давній                   мужній                 спідній

дорожній              надвірній            сторонній

(подорожній,       нижній                 субітній

задорожній...)      новітній             (також суботній)

достатній          обідній                 сусідній

древній                (пообідній...)        східній

дружній                осінній                  хатній

(подружній...)      останній             художній

і небаг. інших, при тім деякі вживаються в обох формах – твердій і м’якій.

3. Числівник третій та рідко вживані на -лій, -зій, -сій: орлій, козій, песій (звичайно орлячий, козячий...).

Також власні назви, як от Кабанє (отже з Кабанього, Кабаньому..), Жаб’є (отже до Жабйого, Жабйому...).

4. Усі з закінченням після голосного (їх дуже небагато): безкраїй, довговіїй, короткошиїй, буїй.

 

Додаткові форми прикметників § 55.

Усі наведені в § 51 прикметникові закінчення з одного голосного у відкритому складі вживаються і в повнішій формі (наче подвоюючися): біла – білая, біле – білеє, білу – білую, білі – білії і т. ін. Такі форми найбільше властиві поезії, пісням і лише зрідка вживаються в звичайній, діловій мові (займенники тая, тую, цяя... – див. § 65 ₂ ).

Отже, ці повніші проти звичайних форми оздоблюють мову, ідуть на прикрасу їм, але, як і святна одіж, гарні й доречні будуть тільки на своєму місці, наприклад, у віршах елегійного змісту, з урочистим піднесенням тощо, як от:

„І широкую долину,

І високую могилу.

І вечірнюю годину,

І що снилось, говорилось –

не забуду я“. (Т. Шевч.)

 

„Ой чого ти почорніло,

Зеленеє поле?

Почорніло я од крови

За вольную волю“, (теж)

 

„А ти, пречистая, святая,

Ти, сестро Феба молодая!“ і т. д. (теж)

 

„Убогії села, убогії ниви,

Убогий, обшарпаний люд!“ (Б. Грінч.)

 

Не можна цього самого сказати за всі короткі прикметники, теж ніби відмінні від звичайних форм. Такі, як варт, ладен, повен, кожен тощо, звичайнісінькі і в діловій мові поруч форм із закінченням -ий (вартий, ладний...), алеж такі, як велик, дивен, щаслив... (див. § 53₃ ), теж, як архаїзми, надають мові поважности, урочистости і слушні знов же тільки на своєму місці як певний стилістичний засіб, як от у того ж таки Шевченка старий козак каже:

"Я стар був, немощен..." („Буває в неволі“)

Винятково такі форми бувають і в м’яких прикметниках: "Забув і страх господень". (П. Куліш).

Ще далеко сильніше стилістичне значіння архаїзмів надають такі короткі прикметники, коли вони й відмінюються як іменники, або зовсім не відмінюються. Часто такі прикметники тісніше в’яжуться з керівними іменниками, ніж звичайні прикметники.

Приклади:

"На чорнім во́роні-коні". (Т. Шевч.)

"Там мій милий ходить,

Ворон-коня водить". (Нар. пісня)

Іноді такі архаїзми бувають чисто книжні, напр., у Шевченка:

"...люта зла

Не дієш без вини нікому". („Єретик“).

 

2. та 3. ступ. прикм. § 56.

Вищий або другий ступінь прикметників твориться додаванням до основи прикметника наростків -ш- або -іш-. Спосіб творення прикметників другого ступеня взагалі досить складний, поплутаний і не цілком усталений. Можна розрізняти кілька етапів у цих прикметниках. Найстарший спосіб – це додавання наростка -ш- до пня прикметника, при тім коли в прикметникові першого ступеня є наросток к, то в 2. ступені він випадає: тихий – тихший, м’який – м’якший, старий – старший, глибокий – глибший, високий – вищий (про перехід с + ш на шч, себто щ, тощо див. § 23), широкий – ширший, тонкий – тонший, низький – нижчий тощо. Поруч цього здавна широке застосування мав і наросток -іш-: білий – біліший, милий – миліший, ясний – ясніший і т. ін. Цей наросток -іш- потім став уживатися й при прикметниках із наростковим к без зміни цього останнього на інший приголосний, і в прикметниках пізнього походження це стало за норму: гнучкий – гнучкіший, рвачкий – рвачкіший, терпкий – терпкіший, палкий – палкіший, боязкіший і т. ін. Цей новий спосіб творення другого ступення прикметників поширився й на такі прикметники, що вже мали другий ступінь, утворений наростком -ш: старший і старіший, багатший і багатіший, грубший і грубіший, здоровший і здоровіший, дорогший і дорогіший, м’якший і м’якіший, гладший і гладкіший, тонший і тонкіший і т. ін. Зрідка є випадки, коли к перед -іший переходить у ч: гіркий – гірший – гірчіший – гіркіший, швидкий – швидший – швидчіший – швидкіший.

Новіші форми з -іш- надають прикметникам конкретнішого і вужчого значіння супроти старіших, як це можна бачити з таких прикладів:

гіркий – гірший – гіркіший

старий – старший – старіший

молодий – молодший – молодіший

Взагалі про наросток -ш- можна сказати, що хоч він іще й дуже поширений в українській мові, а все ж уже дещо втрачає своє значіння другого ступеня прикметників, коли появляються навіть такі форми, як хутчіше, кращіший, дужчіше, важчіш, напр.

"Він морозив вже багато всяких,

Тим і знав, кого важчіш дошкулить". (Б. Грін.)

Підсильне значіння при прикметниках 2. ступеня мають такі слова, як геть то, далеко, багато тощо: геть то більший, далеко гірший, багато кращий тощо.

Наголос звичайно буває на -іший.

Щодо найвищого або третього ступеня прикметників, то він твориться приростком най- при формах другого ступеня: найбільший, найстарший, найстаріший, найгірший і т. ін. На підсилення третього ступеня прикметників уживаються ще приростки як-, що-: якнайбільший, якнайвитриваліший, щонайкращий, щонайсильніший і т. ін.

Зрідка найвищий ступінь твориться і додаванням най- до форм не вищого, а звичайного ступеня: найсвятий тощо.

Відмінюються прикметники другого й третього ступенів звичайно так, як і інші прикметники: старша дівчина, з глибшої балки, я не бачив нічого кращого за це і т. ін.

 

Прикметники-іменники § 57.

Про численні прикметики, що правлять у мові за іменники, докладніше скажемо в синтаксі, а тут тільки зауважити треба, що такі слова, оскільки вони не згубили зв’язку з прикметниками, оскільки відчуваються як прикметники, відмінюються точно так, як і всі прикметники. До таких слів належать, напр., будівничий, лютий (місяць), молода, подушне, Лозова, Котляревський, Загірня, Рівне, Старобільське, Миколаївська, Попасна, Підгороднє і т. ін.

Тільки чоловічі прізвища та географічні назви на -ів та -ин уже не відмінюються як звичайні прикметники, більш чи менш перейшовши на іменникову відміну, а саме:

1. Прізвища на -ів зберігають прикметникові закінчення в орудному однини та всіх відмінках множини, крім назовного, а в усіх інших приняли вже іменникові закінчення:

 

	Однина	Множина
Наз. Клич.	Драгоманів	Драгоманови
Родов.	Драгоманова	Драгоманових
Давальн.	Драгоманову	Драгомановим
Знах.	Драгоманова	Драгоманових
Орудн.	Драгомановим	Драгомановим
Місц.	при Драгоманову, -і	при Драгоманових

2. Призвіща на -ин та географічні назви на -ів, -ин цілком перейшли на іменникову відміну:

	Однина	Множина
Назовн.	Солошин	Солошини
Кличн.	Солошине	Солошини
Родов.	Солошина	Солошинів
Давальн.	Солошинові	Солошинам
Знах. Орудн.	Солошина Солошином	Солошинів Солошиними
Місц.	на Солошині, -ові	на Солошинах

 

Так само і з Києва, під Києвом, до Чигирина, перед Чигирином і т. ін.

Але ж жіночі власні назви, як також і ніякого роду, на -ова, -ина, -ове, -ине тощо зберігають прикметникову відміну, отже Драгоманова – до Драгоманової, Драгомановій, з Драгомановою..., Солошина – до Солошиної, Солошиній, з Солошиною і т. ін. (тільки в назовному множини закінчення іменникове: Ольга та Ганна Драгоманови...; станція Демурина – з станції Демуриної, на станції Демуриній і т. ін.

 

Застереження до прикм. § 58.

Зважаючи на деякі говіркові ухили в відмінюванні прикметників, на чужомовні впливи тощо, слід застерегти від хибного для літературної мови.

Поперше не плутати прикметникових закінчень із закінченнями м’якої та мішаної групи першої відміни іменників, де є характерне е (в прикметниках о): свіжа їжа – свіжою їжею, давня пісня – давньою піснею, безкрая лінія – безкрайою лінією і т. ін.

Подруге не плутати прикметникових закінчень жіночого роду родового й давального- місцевого відмінків однини: до тютюнової фабрики – тютюновій фабриці, на тютюновій фабриці і т. ін.

Потретє не плутати в твердих прикметниках закінчень -ий та -ій: гарячий день – у гарячій воді і т. ін.

Почетверте не скорочувати закінчень -ої й -ою на -ой: з білої, білою і т. ін.

Поп’яте пам’ятати, що приголосні н д т л у твердих прикметниках перед і не зм’якшуються: гарні, тверді, круті, білі, у гарній, в молодім і т. ін. (див. § 10).