| << Літери і звуки | Зміст | Словозміна. Іменник >> |
ЗВУКОЗМІНИ.
Вступні уваги § 12.
У кожній мові у всякий момент її життя помічається багато різних звукозмін. Звукозміни ті надзвичайно різноманітні і часто дуже складні, хоч здебільшого вони відбуваються в точно визначених рядах слів і в певних, точно визначених умовах, тобто бувають правильні й послідовні. З’являються вони в мові в різні часи, і, напр., в сучасній українській мові серед них є такі звукозміни, що були ще в праслов’янській мові, коли української мови ще й не було, є й такі, що з’явилися вже в часи окремішнього життя української мови, при тім серед цих останніх звукозмін є старіші, є й новіші, такі, напр., що їх спостерігаємо тільки в вимові, а не на письмі. Так, кожному ясно, що в словах брав – беру – збираю, вибору – вибір той самісінький корінь слова (бр – бер – бир – бор – бір), тільки з різним голосним звуком, що раз-у-раз зміняється і навіть зовсім зникає. Та тут указані тільки такі звукозміни, що зазначаються й на письмі, але коли ж ми пригадаємо, що ненаголошені и й е в сучасній українській мові майже не розрізняються вимовою (див. § 7), то, виходить, можна ще додати звукозміну збира́ти – зби́раний, де в збира́ти буде дещо інший звук, ніж у зби́раний: ненаголошене и наближається до е, і таким чином можна сказати, що це вже буде середній між ними звук ие (приблизно такий звук буде і в слові беру́).
Серед цих звукозмін є ще праслов’янська звукозміна (е – и в беру – вибираю), є чергування, що виникло в давньоукраїнській мові (о – і в вибору – вибір), а таке, як и – ие (або е – ие) явище ще молодше українське. При тім усі ці звукозміни відбуваються в окремих спеціяльних умовах, в окремих рядах слів.
Так само не мало бачимо звукозмін і серед приголосних, як от вовки – вовчик – на вовці, мету – мести – насмічувати – сміття і т. ін. Чимало з таких звукозмін ми вже й не відчуваємо за звукозміни, але деякі з них мають велику практичну вагу і от на таких треба спинитися.
о, е – і § 13.
Найхарактернішим із чергування голосних у вкраїнській мові є чергування о й е з звуком і, як от двора – двір, гора – гір, ластовиння – ластівка, променистий – промінь, семи – сім і т. ін.
Це чергування відбувається в точно визначених умовах, себто це так званий звуковий закон, та тільки він не такий простий, щоб його можна було цілком зрозуміти без знання далекого минулого нашої мови, без історії мови.
Практично найважніше в цьому чергуванні те, що голосний о або е іноді заступається голосним і, тобто що в деяких формах того самого слова (як гора – гір), або в споріднених коренем словах (як ластовиння – ластівка) знаходимо в українській мові і відповідно до о чи е. Тільки це чергування зовсім не того роду, що можна вжити хоч о чи е, хоч і, як хто бажає, а таке, що в певних умовах, в певних розрядах слів та форм звичайно маємо обов’язково о чи е, в других обов’язково і. А до всього цього ще не всяке о й е чергується з і. Так що в усій певності й усіх подробицях цього звукового явища не можна вивчити з практичної граматики чи що, щоб зрозуміти його, треба насамперед спиратися на живу мову, книжка ж тільки допоможе упорядкувати свою мову щодо цього та усвідомитися його: укаже головні правила чергування та відсутности його.
Оці правила ми й наводимо тут.
1. Коли в формах слова або в споріднених словах є чергування о – і, е – і, то і буває в складі закритому, тобто такому, що кінчається приголосним, а о, е в складі відкритому, тобто такому, що не має приголосного по голосному. Під це головне правило підходить величезна маса тих випадків, коли буває чергування.
(Не забуваймо, що н т д л перед і з о тверді).
Приклади:
а)
ніс – носа гуркіт – гуркоту, гуркотати
стіл – стола кукіль – куколю
кінь – коня хутір – хутора, хуторянський
біль – болю сік – соку, соковитий
вибір – вибору вигін – вигону
бій – бою, бойовище дім – дому
устрій – устрою спокій – спокою
спосіб – способу осінь, осінній – осени
ніч – ночі ячмінь – ячменю
гній – гною, угноювати лебідь – лебедя, лебединий
схід – сходу леміш – лемеші
камінь – каменю
папір – паперу, паперовий
попіл – попільниця – попелу постіль – постеля
і багато інших, а також
паслін – пасльону лід – льоду, льодовий
колір–кольору, кольоровий сім – сьомий (але семи)
б)
вільний (порівн. воля) божевільний (порівн. збожеволіти)
рідний (порівн. родина) дрібний (порівн. дробити)
гіркий (порівн. горе) згідний (порівн. згода),
а так само обопільний, осібний, слобідський, свавільний, пізній, кінчати, гілчастий, робітник, керівник, будівник, робітниця, дійниця, гірчиця, харківський, робітництво, гірчак, рівчак, кінчик, стільчик і т. ін. (у цих і подібних інших словах і буде при всіх відмінах, бо склад завсіди закритий).
в)
ніг (родов. множ.) – нога панчіх – панчоха
гір – гора осіб – особа
кіс – коса слів – слово
бджіл – бджола чобіт – чоботи
піл – пола коліс – колесо
ягід – ягода сіл – село
підків – підкова решіт – решето
підвід – підвода пліч – плече і т. ін.
робіт – робота
Від усіх цих і подібних інших слів є й здрібнілі слова, або які інші вивідні, де в закритих складах теж буде і, напр.: ніжка, гірка, кіска, бджілка, пілка, ягідка, робітний, осібний, слівце, підрешітка, плічко і т. ін. Але є слова, що в родовому відмінку множини в них о, е не переходять у і, а буває звичайно це тоді, коли й здрібнілих тощо слів від них нема, напр.: вода – вод, рожа – рож, проба – проб, перепон, установ, постанов, істот, печер, потреб тощо.
г) зілля, весілля, обіддя, кілля, гілля, підніжжя, перенісся, подвір’я, межигір’я, пір’я тощо, але в іменниках на -ння від дієслів і буває звичайно тільки під наголосом: ході́ння, носі́ння, плеті́ння, вражі́ння і т. ін., а без наголосу -ення: відро́дження, збі́льшення, збага́чення і т. ін. Так само і в таких, як сіллю, ніччю, розкішшю, матір’ю, злістю, радістю, щирістю і т. ін. (від усіх подібних іменників з і в назовному відмінку однини).
ґ) овець – вівця, овес – вівса, орел – вірлячий (також і орлячий), око – вічко, вікно, отець – вітчим, вітця (також і отця), вісь – осі, він, від, вістря, віспа, вільха, вільшаний й деякі інші (перед початковим і з о неодмінно в).
Але є ще ряд випадків переходу о й е в і в закритих складах, що ми їх уже не зможемо зрозуміти за основним правилом про перехід їх на і в закритих складах; щоб зрозуміти такі випадки чергування, як міст – мосту, утікши – утекла, радістю – радости тощо, де, здається, закритий склад і при о, е і при і, треба знати ще таке: переходять у вкраїнський мові старі о й е насправді не геть у всіх закритих складах, а в таких тільки закритих складах, що постали після зникнення особливих глухих звуків (вони колись означувалися знаками ъ і ь) в наступному сусідньому складі. Таким чином ми маємо сніп із старого снопъ, міст із старого мостъ, мігши із старого могъши, піч із старого печь, радість із старого радость (але радости із стар. радости), радістю із стар. радостью, гість із стар. гость, гістьми з стар. гостьми (але гості з стар. гости), різно з стар. розьно (але розбити з стар. розбити) і т. ін. От чому й буде:
міг, мігши, але могла, могли, могти
ріс, вирісши, але росла, росло, рости
вів, вівши, але вела, вести
пік, пікши, але пекла, пекли, пекти
утік, утікши, але утекла, утекли, утекти
ніс, нісши, але несла, несли, нести
плів, плівши, але плела, плести
замів, замівши, але замела, замести
Такий самий наслідок, як від замикання глухих ъ і ь, був і від скорочення колишнього звука и в й, отже з старого бои вийшло бій, мои – мій, воина – війна тощо.
2. Є в мові й такі о та е, що хоч вони бувають і в закритих складах, але в і не переходять. Знов же тільки на підставі історії мови ми можемо довідатися про причини того, чого в одних словах о й е чергуються з і, а в других ні. Тут ми тільки вкажемо ті признаки, що по них можна дещо розбиратися в справі.
Не переходять у і:
а) Ті о й е, що можуть випадати: сон – сну, пісок – піску, сніжок – сніжку, хлопець – хлопця, роздер – драти, витер – витру і т. ін.
Випадним буває е, а не и, отже це треба пам’ятати для правопису, коли змішуються ненаголошені е й и: праведний, бо правда, відер, бо відро і т. ін.
б) У групах -ор..., -ов-..., -ер-..., та -ро-..., -ло-..., -ре-... – між приголосними: горб, вовк, смерть, кров, клоччя, хрест і т. ін.
в) У групах -оро-, -оло-, -ере-, -еле- (це так званий повноголос): ворог, порох, сторож, ворон, порон, поворот, подорож, жолоб, околот, голод, холод, солод, молот, колос, берег, череп, очерет, веред, серед, через, безсоромний, поворотний, подорожній, необережний, безбережний, посередній і т. ін.
Тільки як виняток поріг (пороги), сморід (смороду), моріг (морогу), оборіг (обороги).
г) Не переходять о й е в і, звичайно, і в нових запозичених, як от Лондон, том, президент, студент і т. ін., а також і в запозиченнях із слов’янських мов, у тім числі й із старої слов’янської, як от закон (закону), наро́д (хоч і на́рід), погром, словник, завод тощо. Подекуди і в нових словах немає чергування, як от діловод, хлібороб, основний, дієйменник тощо та майже в усіх на -ення з наголосом перед ним (див. 1 г).
3. Попередні правила на те, коли о, е чергуються, а коли ні, іноді порушуються через так звану аналогію. До деякої міри ці порушення бувають послідовні, поширюючись на цілу групу одноманітних слів, де або і з’являється замість о, е, там, де за попередніми правилами цього не повинно було б бути, або, навпаки, залишаються о, е, там, де треба б бути і. Це такі випадки:
а) У багатьох здрібнілих іменниках жіночого й ніякого роду і з о чи е з’явилося за вказаним правилом (у закритому складі перед заниклими глухими голосними), як от ніжка, гірка, бджілка, перепілка, кільце (з слова коло) і багато інших, але від цих і таких інших здрібнілих слів пізніше повстали слова вищого ступення здрібнілости (з додатковими наростками здрібнілости), і в них і з о або е опинилося в відкритому складі: ніженька, гірочка, бджілонька, маківочка, перепілочка, кілечко, жіночка і багато інших, при тім це і стало ознакою здрібнілости і тому перекинулося навіть на такі слова, що в них в основі -оро-, -оло-, -ере-, де за правилом 2. не повинно було б бути і: борідка, борідонька, голівка, голівонька, доріжка, доріженька, сторінка, сторінонька, сковорідка, сковорідонька, черідка, черідонька, корівка, корівонька, ворітця, ворітечка і т. ін. і навіть слізка, слізонька (з м’яким л), блішка, брівка, брівонька, де і з глухих звуків.
Як бачимо, це порушення правила переходу о, е в і досить стале і певне, але воно ще дужче стає само правилом, коли взяти на увагу, що всі ці й такі інші слова так само і, а не о чи е мають і в родовому відмінку множини: ніжок (і в відкритому складі), гірок, кілець, жінок, а також і ті, що з повноголосом тощо: борід, голів, доріг, воріт, сліз, бліх, брів. Хоч і не можна сказати, що геть у всіх без винятку здрібнілих словах на подобу наведених прикладів о й е переходять в і, але можна сказати, і це треба пам’ятати, що коли перехід той є, то він уже буде послідовний: і в здрібнілих, і в родовому множини, коли нема, то нема знов таки там і там (або зовсім нема здрібнілих слів), як ось наприклад:
нога – ніг, ніжка, ніжок, ніжечка
панчоха – панчіх, панчішка, панчішок, панчішечка
блоха – бліх, блішка, блішок
брова – брів, брівка, брівочка
сльоза – сліз, слізка, слізок, слізонька
роса – ріс, ріска, рісок, рісочка
коло – кіл, кільце, кілець, кілечко
вікно – вікон, віконечко
плесо – пліс, плісце
борона – борін, борінка, борінок, борінонька
перепелиця – перепілка, перепілок, перепілочка
ворота – воріт, ворітця, ворітець, ворітечка
але:
перепона – перепон (інших нема)
проба – проб оздоба – оздоб
рожа – рож
рогожа – рогож, рогожка
колода – колод, колодка, колодочка
сорока – сорок
огорожа – огорож
поворозка, поворозочка
морока – морок
корона – корон
мережа – мереж, мережка, мережок, мережечка
нагорода – нагород
потреба – потреб
дрова – дров, дровець
корогва – корогов, короговка
сотня – сотень, сотенька і т. ін.
Від слова береза – беріз, берізка, берізок, берізочка, або берез, березка, березочка, але з е, здається, іншого значіння: березка – назва виткої польової й городньої смітної рослини. Від веретено – веретін, веретінце, і веретен, веретенце.
б) Не так послідовно, як у попередній групі слів, в іменниках чоловічого роду з таким наростком, де є випадний голосний, так само з аналогії о й е кореня переходить у відкритому складі в і, часто так само в здрібнілих словах (але не тільки лише в здрібнілих): візок (з аналогії до візка, візком, візки тощо, де перший склад закритий), дзвінок, гвіздок, кілок, стіжок, ріжок, місток, відробіток, припічок, стілець, корінець, гребінець, камінець, сирівець, олівець, обідець, харківець, покрівець, кінець, удівець, фахівець, верхівець, червінець, лікоть, ніготь, кіготь і багато інших, а з них далі й дзвіночок, гвіздочок, візочок...
Тільки коли в здрібнілих іменниках чоловічого роду нема зв’язку з такими здрібнілими, де були б випадні о й е, то переходу о, е в і не буде: возик, возичок, дзвоник, хвостик, столик, лебедик, лемешик і т. ін.
Але й перед випадними о чи е не завсіди о й е, кореня переходить в і: гонець, але гінця, боєць, але бійця, творець і творця, коток і котка, носок і носка, урядовець і урядовця, угодовець, службовець, народовець тощо (з наростком -о́вець здебільшого так):
в) Через такі словотвори, як перенісся, підніжжя, узгір’я тощо, де і виникло з о в закритому складі за правилом 1., виникли й інші, де і маємо з повноголосу: роздоріжжя, підворіття, підборіддя, Запоріжжя. Та й тут так само не завсіди і, а в залежності від інших форм:
доріг – роздоріжжя
воріт – підворіття
борід – підборіддя
поріг – Запоріжжя
але
берег – побережжя, надбережжя, Лівобережжя
полов – полоття
зворотній – вороття
молов – молоття
колос – колосся
волос – волосся і т. ін.
г) Підо впливом таких (правильних) форм, як переміг, приніс, утік тощо (див. 1 г.) виникли й виволік, виволікши (але виволокла, виволокти) зберіг, зберігши (але зберегло, зберегти тощо), стеріг, стерігши (але стерегли, стерегти тощо). Звичайно й усі вивідні від цих дієслів: заволік, поберіг і т. ін.
У деяких дієсловах навіть я чергується в закритому складі з і: лягти – ліг, лігши (але лягла, лягли...), запрягти – запріг, запрігши (але запрягла, запрягли...), опрягтися – опрігся, опрігшися (але опряглася, опряглися...). Тільки не слід цього поширювати на такі дієслова, як удягти – удяг, тягти – тяг і т. ін.
Усі вказані правила на те, коли й які саме о й е переходять у і, коли не переходять, звичайно, не можуть обхопити геть усієї мови, усіх слів і всіх форм їх. У мові є, напр., багато слів і форм, де буває і, що школи не чергується з о, е, багато о, е в закритих складах, що ніколи не випадають і т. Ін. Деякі з них цілком пояснюються наведеними правилами, деякі зовсім і не стосуються до цих правил. Так, -ів у родовому відмінку множини багатьох іменників (волів, братів, учителів...), -ім у місцевому відмінку однини прикметників чоловічого та ніякого роду (на гарнім, у тім...). -ій у давальному – місцевому однини прикметників жіночого роду (білій, у тій...) завсіди з старих о, е в закритому складі; не тяжко зрозуміти в світлі наведених правил і такі випадки, як кроков, церков, литовський, московський (тут о, бо воно ж випадне: як кроква, церква, Литва, Москва). У цілому ряді закінчень та паростків у закритих складах буває о, е, бо вони з старих глухих (столом, волом, конем, полем, шапочка, сонечко...). Іноді випадні з походження о й е (себто ті, що з глухих) не випадають при словозмінах (надто тоді, коли через це стався б важкий для вимови збіг приголосних) мудрець – мудреця, чебрець – чебрецю, дощ – дощу, тесть – тестя тощо, але також і рот – рота, лоб – лоба, мох – моху і деякі інші.
Як старовина, підо впливом колишніх записів іноді в прізвищах заховуються о, е там, де в живій мові і, напр.: Артемовський (але село Артемівка, артемівський, Котляревський (хоч кітляр, кітлярів) тощо.
Нарешті треба знати, що в українській мові ще є і, що не чергується з іншими голосними, це те, що вийшло з колишнього „ятя“: ліс, у лісі, відро, сім’я, міленький, пісок, дрімати, тріщати, берімо тощо. чергується з іншими голосними, це те, що вийшло з колишнього „ятя“: ліс, у лісі, відро, сім’я, міленький, пісок, дрімати, тріщати, берімо тощо.
І наостанці слід указати, що ще і в українській мові і на місці випадного о. Це і буває в приростках: зібрати (порівн. зберу, підігнати з твердим д (порівн. піджену), розіслати (порівн. розстелю) і т. ін. Це виникло з того, що колись були приростки з о на кінці (по-, до-), з ъ на кінці (изъ, подъ-) і зовсім без голосного (роз-), і що вони згодом позмішувалися, попереплутувалися. Повинно було б бути, напр., піймати, спіткнутися, зобрати, зогнувся, розбрали і т. ін. Тепер же це все поперемішувалося, і ми звичайно кажемо зібрався, зігнутись, розібрав, підігнув, обізвався, надіб’єш, відіткни, навіть позіходилися (у відкритому складі), а проте в певних формах завсіди о: поспати, потру, помну, погнулись, пождати тощо. Чимало слів є в українській мові таких, де ще й досі вживають тут то о, то і: достану і дістану, порвали і пірвали, зосталися і зісталися тощо. У Західній Україні більше вживають на і, на Наддніпрянщині на о. Так само і в прийменниках: зо мною і зі мною, надо мною і наді мною, зо Львова і зі Львова тощо.
у – о § 14.
Після піднебінних приголосних ж ч ш щ дж й колись зовсім не було голосного о, тільки е (або ь), але в українській мові здавна в певних умовах із е (чи ь) після тих приголосних повстало о. Відбувалося це тільки в певних умовах, а саме тоді, коли далі йшов склад із а о у та и з старого ы, а також коли далі йшов твердий приголосний. Перед м’якими ж приголосними, також перед складами з е й и з старого и – е в о не переходило. Цей закон хоч і порушується іноді з тих чи інших причин, та все ж на багатьох словах і цілих розрядах їх він виявляється дуже послідовно. Так, ми бачимо це не тільки на таких словах, як чоловік, шовковий, чого, його, бджола, щока, чоботи тощо, але чепіга, шелестіти, женеш, джерело, челядь, жерсть, кашель тощо, а й на словах того самого кореня:
чотири – четвертий, четвер
чорний – чернець
шорсткий – шерсть
жонатий – женити, жених
пшоно – пшениця
шостий, шостака – шести, шестеро, шестикутній
вчора, вечора – вечеря, вечеряти
пачоси – чеше
Дуже ясно видно це й на деяких закінченнях слів:
дубочок, острішок, гайок... – учень, сажень, окраєць...
книжок, дочок, копійок... – вишень, стаєнь...
У наростках -ечок, -ечка, -ечко (мішечок, кружечок, книжечка, діжечка, ліжечко і т. ін.) нема порушення правила, бо ч тепер тверде, а раніше було м’яке.
У деяких словах можна бачити аж потрійне чергування голосних: і – е й е – о:
жінка – жених – жонатий
пшінка – пшениця – пшоно
шість – шести, шестеро – шостий, шостака
вечір – вечеря – вечора
перечіс – чеше – пачоси
Головніші порушення правила чергування е – о по ж ч ш щ дж й такі: а) у дієприкметниках і прикметниках завсіди буде -ений: кручений, смажений, задушений, відроджений, мащений, угноєний... (з аналогії до таких, як ухвалений, зварений тощо), б) в іменниках жіночого роду на -ість завсіди -ости тощо: свіжости, більшости... (з аналогії до таких, як радости...). Але в прикметниках на -евий по ж ч ш щ дж й е буде тільки під наголосом: смушевий, рожевий, баєвий тощо (з аналогії до таких як вишневий, місцевий тощо), а без наголосу -овий: грошовий, біржовий, бойовий і т. ін.
Крім того чимало буває ухилень від основного правила переходу е в о через інші аналогії, напр., через вирівнювання форм, як от підо впливом форм щезне, щезнеш..., чеше, чешеш..., жене, женеш (перед окладом із е) стали й щезати, чесати, жену (перед складом із а, у), навпаки, з таких слів, як чорний, пшоно, жовтий, бджола (з о перед складами з и, що вийшло з колишнього ы, та о, а) в новотворах о залишається і перед м’якими приголосними: чорнявий, чорніти, пшоняник, жовтіти, бджоляний, бджолята тощо, а також звичайно і в словозмінах: у пшоні, на бджолі...
у – в, і – й § 15.
В українській мові часто чергуються назвукові у – в, як от: уже – вже, удосвіта – вдосвіта, уперед – вперед і т. ін.
Про споконвічне у в назвуці можна сказати, що воно може переходити в в тільки коли буває ненаголошене, а про в споконвічне, що воно може переходити в у, коли стоїть перед приголосними. Це загальні умови чергування їх.
Але зокрема такі слова з рухливим звуком у назвуці (у – в) частенько приймають один із них як до кінця попереднього слова: коли попереднє слово має у визвуці приголосний, то й наступне слово починатиметься з голосного, якщо ж у першому там буде голосний, то й друге краще почати з приголосного в, напр.: наш учитель, ніж устромив, встав удосвіта тощо, aлe наша вчителька, ножа встромив, встали вдосвіта тощо. Ось іще кілька прикладів: прийшов учитель до вчителя; як у воду впав; так у нас, як і в вас; в умілого руки не болять.
Як бачимо, чергування у – в є не що інше, як засіб уникати в мові скупчення приголосних чи голосних. Збігу голосних наша мова майже не знає і при зустрічі їх у сусідніх словах старанно уникає, групи приголосних же хоч і звичайніші в нашій мові, та все ж супроти інших мов цих груп у ній менше, і деяких вона зовсім не знає та й взагалі не любить великих груп з трьох, чотирьох приголосних, надто ще й важких до вимови. Тому то коли замість наведеного прикладу „в умілого руки не болять“ ще можна сказати „у вмілого“ (вм не велика й не важка до вимови), але зовсім недобре було б „у умілого“ (група голосних, зовсім незвична в українській мові), недобре й „в вмілого“.
Не слід тільки зловживати ці чисто вимовні умови чергування у – в і поширювати їх на те, на що поширювати не можна. Так, міркування про важкі групи приголосних тощо при збігові слів недоречні, коли поміж тими словами є розділовий знак або хоч і без розділового знаку між ними павза (зупинка в вимові). У цих випадках цілком можливі й незвичайні групи голосних чи приголосних, бо це ж не будуть вимовні групи.
Словом наведені умови чергування у – в у силі тільки при тісній, суцільній вимові слів.
Зокрема в віршах поети раз-у-раз поступаються групами голосних чи приголосних перед вимогами ритму, раз-у-раз підпорядковуючи цьому останньому вимоги уникати збігу звуків, як от (коли між словами прийменник у або в, то треба звертати увагу й на початковий звук наступного слова):
Замість квіток шаблі, списи
Виблискують в долині... (П. Тич.)
Вітер в гаї нагинає
Лозу і тополю. (Т. Шевч.)
Шубовсть в воду!... Попід льодом
Геть загуркотіло. (Т. Шевч.)
І з криком в небо устає
Новий псалом залізу. (П. Тич.)
Пташки у ірій одлітають. (О. Олесь)
Крім того всього у запозичених із інших мов словах і взагалі в чужомовних словах не буває чергування у – в: скінчила університет, на Уралі, намалював Врубель.
Та й деякі вкраїнські слова вживаються або тільки з в у назвуці, або тільки з у, напр.: вправа (музичні вправи, музичних вправ, без вправ і т. ін.), але управа (міська управа, залізнична управа і т. ін.), вдача, влада, вплив, але уряд, угрупування. Також звичайно Україна.
У тих самісіньких умовах, що для у – в, чергується й назвукове і з й у деяких, правда, тільки словах головним чином народнього походження: над Іваном – до Йвана, він іде – вони йдуть, брат і сестра – вона й він, вона й я тощо. Почасти і (ненаголошене) у назвуці зовсім відпало (грати, голка тощо), почасти з’явилося там, де раніше його й не було (ірве, іллє тощо), але умови всього того ті самі, що й при чергуванні у – в, напр.: вода ллє – дощ іллє, така мла – тут імла, вона рвала – він ірве, хто ще – хтось іще, стовп ізігнувсь і т. ін. (див. іще § 133г).
У наслідок усього цього в українській мові не розрізняються прийменники й приростки у та в, а також із та з, і вживання того чи того з них залежить від указаних причин чергування, напр.: був у хаті – були в Одесі, вийшов у люди – вийшли в люди, сестра з нею – брат із братом, він убитий – його вбито, гвіздок убитий – гвіздки вбиті і т. ін.
Як бачимо, засоби звукового сполучення слів, себто засоби на те, щоб усувати небажане звукосполучення і утворювати бажане, в українській мові надзвичайно різноманітні. З звукового погляду наша мова дуже гнучка і легка до віршування.
Але наведені чергування звуків далеко не вичерпують евфонічних (евфонія – доброзвучність) засобів її. Є ще ціла низка можливостей по потребі хоч додавати голосний, хоч усувати його, а іноді навіть і два. Так, із прийменника-приростка у – в повстали ув і уві тощо, як от, напр., yв Оксани, уві сні, на віщо, у віщо (віщо = що). ув, вв, в, уві, ві як до потреби можна вжити, напр., в таких словах: увійти – ввійти – війти, увігнати – ввігнати – вігнати, увесь – ввесь – весь, уві сні – вві сні – ві сні тощо.
У визвуці ж у цілій низці випадків можуть відпадати голосні як ось:
1) Частка -ся в дієсловах в українській мові може скорочуватися в -сь дуже широко – не тільки після голосних, як беруся – берусь, гребтися – гребтись..., а навіть і після приголосних б в м п, г к, л н р, й: грібсь, наживсь, дамсь, не товпсь опрігсь, визвольсь, посуньсь, підперсь, не гайсь... і навіть зрідка й після інших: не сердьсь. Чергування ся – сь в дієсловах спричинилось до того, що почасти й у займенників є воно якийсь – якийся, чийсь – чийся тощо.
2) Ненаголошене закінчення дієйменників -ти після голосних може скорочуватися в -ть (брать, купать...); закінчення 1. особи множини дієслів дійсного способу -мо може скорочуватись на -м (купим, ідем..., тільки не слід скорочувати тих дієслів де при скороченні перед м стало б наголошене и – сидимо, летимо... ); ненаголошене закінчення є після а, я в 3 особі однини дієслів дійсного способу може відпадати (пита, гуля, також прислівник немає, нема). Але всі ці скорочення можуть мати місце тільки в віршах, де вони справді дуже полегшують віршування, у звичайній же мові їх треба уникати.
3) Навпаки, звичайне тепер закінчення 2. особи множини наказового способу дієслів -ть після голосних може бути в формі -те (ідіте, беріте...) як також і звичайне закінчення прикметників ніякого й жіночого роду однини назовного й знахідного відмінку та назовного відмінку множини може бути ніби в подвоєному вигляді (білеє, білая, білую, білії...). Але ці старіші повні форми закінчень мають певне стилістичне значіння архаїзмів (старовинних виразів) і тому доречні можуть бути в поважній урочистій мові або в піснях як от у Шевченка: „Поховайте, та вставайте, кайдани порвіте, і вражою злою кров’ю волю окропіте“, „Не всі тії та сади цвітуть...“ (Нар. піс.). Проте займенники тая, теє, тую, цеє, цяя вживаються і в прозовій мові.
4) У прислівниках 2. ступеня -іше може скорочуватися в -іш: чорніш, видніш, миліш, гарніш... і навіть більш, менш, гірш, дальш тощо.
Буває випадання голосних або додавання їх і в деяких інших незмінних словах як от: тута – тут, хоча – хоч, чому – чом, лише – лиш, відтіля – відтіль, тепера – тепер.
Але щодо часток же і би і їх скорочень ж і б, то треба сказати, що умови відпадання в них е й и цілком точно визначені: ж і б будуть завсіди після слів, що кінчаються голосним, а же і би після слів на приголосний: вони ж, ми б, щоб там не трапилося, хоча б і хто і т. ін., але він би, такий же і т. ін. Вживати же і би після слів на голосний не слід (крім тільки ніже й ніби).
У народній українській мові є ще один засіб уникати збігу голосних, а саме відпадання назвукового о слова після визвукового голосного попереднього слова, тісно зв’язаного, звичайно, з тим першим словом: Нема мені одрадоньки ні д отця, ні д неньки (д = од), на дин день (дин = один) тощо. Але в поетів це трапляється, на жаль, дуже рідко, в звичайній же літературній мові і зовсім ні.
До засобів уникати збігу голосних належить і поява в між ними, зокрема у початку слів перед голосним. Але у літературній мові ці останні слова звичайно вживаються незалежно від кінця попереднього слова чи що то з в, то без нього, при тім послідовно в пишеться перед корінним (звичайно наголошеним) у: вулиця, вус вулик, вудка, вуж, вузько, вузол, вухо, вуста, вуздечка, але перед приростковим у ніколи не пишеться: усміх, урвище, устрій, yзбіч тощо.
Чергування в дієсловах § 16.
У декотрих групах дієслів зберігається, а подекуди й поширюється на інші дієслова, старе чергування корінних голосних звуків. Чергуються різні голосні і різно, але в однакових умовах, а саме: корінні голосні переходять на інші тоді, коли дієслова протяжного значіння переходять на дієслова наворотного значіння тощо (докладно про ці значіння див у § 85).
Таких чергувань кілька розрядів.
1. Невипадне е в протяжних тощо – і в наворотних тощо:
летіти (лечу, летиш...., полетіти, вилетіти, налетіти...) – літати (літаю, літаєш..., залітати, повилітати, налітати...)
текти (течу, течеш.., текла, текли..., утекти, витекти, потекти...) – тікати (тікаю, тікаєш..., утікати, витікати, понатікати...)
(ви)гребти (гребу, гребеш..., нагребти, загребти, погребти..., нагребений...) – вигрібати (вигрібаю, вигрібаєш..., нагрібати, загрібати, повигрібати..., повигрібаний...)
(за)мести (мету, метеш..., намести, вимести, підмести..., заметений...) – замітати (замітаю, замітаєш..., вимітати, понамітати..., понамітаний...)
застебнути, (застебну, застебнеш..., розстебнутися..., застебнений...) – застібати, (застібаю, застібаєш..., розстібатися..., позастібаний...)
(на)пекти (печу, печеш..., пекла..., випекти, попекти..., напечений...) – напікати (напікаю, напікаєш..., випікати, понапікати..., понапіканий...)
наректи (наречу, наречеш..., нарекла..., виректи, проректи...) – нарікати (нарікаю, нарікаєш..., вирікати, прорікати...)
(при)щепити (щеплю, щепиш..., защепити, пощепити..., прищеплений...) – прищіпати (прищіпаю, прищіпаєш..., защіпати, понащіпати..., прищіпаний...)
(на)шептати (шепчу, шепчеш..., пошептати, вишептати...) – нашіптувати (нашіптую, нашіптуєш..., вишіптувати, понашіптувати...)
(ви)плескати (плещу, плещеш..., поплескати, наплескати...) – випліскувати (випліскую, випліскуєш..., напліскувати,повипліскувати...)
причепити (причеплю, причепиш..., начепити, почепити..., причеплений...) – (при)чіпати і (при)чіпляти (чіпаю, чіпаєш..., чіпляю, чіпляєш..., начіпати, начіплювати, поперечіпати, поперечіпляти..., поперечіплювати...)
вкоренити (вкореню, вкорениш..., викоренити, закоренитися..., викоренений...) – вкоріняти (вкоріняю, вкоріняєш..., викорінювати, повикоріняти, повикорінювати..., викорінюваний...)
(за)чесати (чешу, чешеш..., начесати, перечесати..., причесаний...) – зачісувати (зачісую, зачісуєш..., вичісувати, поперечісувати..., позачісуваний...)
(за)тесати (тешу, тешеш..., витесати, – затісувати (затісую, затісуєш..., натесати, витесаний...) перетісувати, понатісувати..., повитісуваний)
(ви)шкребти (шкребу, шкребеш..., нашкребти, пошкребти..., вишкребений...) – вишкрібати (вишкрібаю, винашкрібаєш..., навишкрібати..., повишкрібати..., повишкрібувано...)
(по)трепати (трепаю, трепаєш..., і треплю, треплеш..., натрепати, витрепати..., потрепаний...) – потріпувати (потріпую, потріпуєш..., попонатріпувати..., потріпуваний...)
(по)чекати (чекаю, чекаєш..., зачекати, вичекати...) – очікувати (очікую, очікуєш...)
(на)брехати (брешу, брешеш..., вибрехати, збрехати...) – набріхувати (набріхую, набріхуєш..., вибріхувати, понабріхувати...)
(за)стерегти (стережу, стережеш..., стерегла..., стеріг – див. § 133г , спостерегти, настерегти...) – застерігати (застерігаю, застерігаєш..., спостерігати...)
(з)берегти (бережу, бережеш..., берегли..., беріг – див. § 133г , поберегти, оберегти...)– зберігати (зберігаю, зберігаю, зберігаєш..., оберігати, позберігати...)
підперезати (підпережу, підпережеш..., оперезати, розперезатись...) – підперізувати (підперізуюсь, підперізуєшся..., розперізуватися, порозперізуватися...)
стрелити і стрілити (стрелю, стрелиш... і стрілю, стрілиш..., стрельнути, вистрелити... і вистрілити, стрільнути...) – стріляти (стріляю, стріляєш..., розстрілювати, понастрілювати...)
І навіть два дієслова з основним -оло-:
(ви)волокти (волочу, волочеш..., волокла..., волік – див. § 133г , наволокти, поволокти...) – виволікати (виволікаю, виволікаєш..., зволікати, повиволікати...)
(ви)полоскати (полощу,полощеш..., сполоскати,пополоскати...) – виполіскувати (виполіскую, виполіскуєш..., повиполіскувати...)
Але немає чергування в дієсловах з -ер- між приголосними: виверчувати, затверджувати, перевершувати, вищерблювати тощо.
Є ще чергування в одному дієслові з и: сидіти – сідати, але не слід його переносити на інші, як от кипіти – закипати, зачинити – зачиняти тощо.
І навпаки, не слід уносити и в дієсловах з основним і: прискіпатися, прискіпуватися.
2. Випадне е в протяжних тощо – и в наворотних тощо:
(ви)брати (беру, береш..., набрати, побрати...) – вибирати (вибираю, вибираєш..., забирати, перебирати, позабирати...)
(по)прати (перу, переш..., випрати, напрати, заперти...) – попирати (попираю, попираєш..., випирати, повипирати...)
(у)мерти (мру, мреш..., померти...) – умирати (умираю, умираєш..., вимирати, поперемирати...)
Так само і видерти – видирати, потерти – потирати, розжерти – розжирати, вижинати (женці), проклинати (клену), напинати (пну), вистилати (стелю), розтинати тощо.
3. о в протяжних тощо – а в наворотних тощо:
гонити (гоню, гониш..., вигонити, нагонити..., гонений...) – ганяти (ганяю, ганяєш, виганяти, переганяти...)
ломити (ломлю, ломиш..., зломити, вломити, переломлювати..., зломлений...) – ламати (ламаю, ламаєш..., наламати, виламувати, поналамувати..., ламаний, повиламуваний...)
(з)могти (можу, можеш..., могли... див. §131г, перемогти, помогти..., переможений...) – змагати (змагаю, змагаєш..., вимагати, намагатись...)
котити (кочу, котиш..., викотити, накочувати, покотити, позакочувати..., накочений...) – качати (качаю, качаєш..., викачати, позакачувати..., позакачуваний...)
зскочити (зскочу, зскочиш..., перескочити, вискочити...) – скакати (скакаю, скакаєш..., вискакувати, попідскакувати...)
(в)хопити (хоплю, хопиш..., похопити, захопити..., захоплюватися..., вхоплений...) – хапати (хапаю, хапаєш..., нахапати, нахапувати..., хапаний...)
клонити (клоню, клониш..., поклонитися, вклонитися..., поклонятися...) – кланятися (кланяюся, кланяєшся..., накланятися, попокланятися...)
Як бачимо, в цій групі зміна голосного іноді в’яжеться з зміною й значінням дієслова (крім значіння наворотности – протяжности). Тим то тут і немає повної послідовности чергування.
До цієї ж групи належать і проводити (проводжати, випроводити) – провадити (випроваджувати, випровадити, запроваджувати...).
Але в інших дієсловах із голосним о у корені чергування немає, отже: вимовляти, мовляти, потопати, догоряти, прощати, випрошувати, вирощувати, заспокоювати, договорювати.
4. о в протяжних тощо – а в наворотних тощо:
нести (несу, несе..., несла..., ніс – див. § 13, принести, занести...) – носити (ношу, носиш..., приносити, повиношувати...)
везти (везу, везеш..., везла..., віз, звезти, перевезти...) – возити (вожу, возиш..., навозити, понавозити...)
а так само вести – водити, брести – бродити і деякі інші.
Інші чергування або мало поширені, як от напр., лізти – лазити (і – а), пливти – плавати (и – а), або вже тепер не визначають протяжности й наворотности дієслів, як от сісти – садити, липнути – ліпити, висіти – вішати, трясти – трусити.
а з о § 17.
У деяких поодиноких словах здавна старе о перейшло на а (це буває головним чином перед постійно наголошеним а наступного складу): багатий (це слово того самого кореня, що й убогий), багато, багацько, багатир, гарячий (горіти), гарячка, гаразд, кажан, калач, калачики, качан, хазяїн, халява, чабан, ганчар, калатати, манастир, паламар, шаравари, каламутний, шкаралупа, шкаралуща.
Але не слід поширювати цього на такі слова, як поганий, корявий, ногавиці.
ри ли § 18.
Так само в деяких словах знаходимо ри, ли (головним чином у постійно відкритих складах відповідно до ро, ре, ло, ле в складах закритих): блищати, блискавка, блискавиця, глитати, глитай, гримати, гриміти, дриґати, стриміти, дрижати, дрижаки, здригнутися, кривавий, кришити, крихта, кришка, стрижень, тривати, стривати (= підождати), тривога, тривожитися, тримати, христитися, хрищений, чорнобривий, чорнобривка.
Але кров, крови, крівця, хрест, хреста, хрестик..., брова, хребет.
Не слід тільки цих слів плутати з такими словами, де рі, лі: тріщати, витріщити, розхрістаний, уздріти, перебріхувати.
Подвоєння приголосних § 19.
Довгі приголосні, означувані на письмі звичайно двома літерами, в українській мові досить поширені, як от причинна (порівн. причина), у судді (порівн. у суді), оббутися (порівн. обутися), в картоплинні (порівн. в картоплині), завважити (порівн. заважити) і т. ін. Здебільшого довгі приголосні (на письмі подвоєні) повстали з коротких звичайних приголосних і з’являються вони в точно визначених умовах. Найголовніші випадки, коли в українській мові бувають довгі приголосні, такі:
1. Між голосними приголосний здовжується, коли за ним був колись ь: життя (колись „житье“), зілля (порівн. зело), весілля, знання, бобовиння, ходіння, волосся, безладдя, мотуззя, збіжжя, клоччя, піддашшя...; сіллю (порівн. солю), тінню, міддю, маззю, ніччю, розкішшю; суддя, стаття, рілля, браття, Ілля. В одному слові є у назвуці: ллю, ллється... (Іллю, іллється..., також лляти, лляє...).
Таким чином із наведеного правила вже ясно, що в таких самісіньких, як наведені, словах подвоєння не буде, коли поруч є другий приголосний: листя, пересердя, підзамчя, у щасті, старістю, смертю, харчю, нехворощю (себто нехворошчю) і т. ін. Так само не буде й на кінці: питань, облич...
Зовсім не подвоюються в таких, як указано, випадках, губні приголосні (б п в м) та р: безголов’я, струп’я, безхліб’я, пір’я, кров’ю, любов’ю, матір’ю і т. ін., але треба пам’ятати, що коли р у таких випадках іде після приголосного, то апострофа не треба ставити (бо тут і вимова того не вимагає): повітря, вістря.
Само собою зрозуміло, що коли від таких слів повстають нові вивідні слова, то в них подвоєння зберігається: гіллястий, життєпис, платтячко..., але пір’ячко, листячко...
Не слід тільки подвоювати приголосних у нових запозиченнях такого роду, як Вальян, барельєф, Мольєр тощо.
2. Коли збігаються однакові приголосні приростка й кореня, або кореня й наростка чи закінчення: оббити, піддержати, розброєний, ззаду, заввишки, нісся, ознайоммо тощо.
Зокрема чимало слів є, де корінь чи пень кінчається на н, а далі йде наросток -ний, -ній, - ник, -ниця: сон – сонний, ранній, осінній, причинний, невпинний, винний, безвинний, годинник, кінний, старовинний, письменний, баштанник і багато інших.
Але не слід писати подвоєних приголосних у таких випадках як от отой, оцей, отут, отак, отам, отепер, отоді, бо інше значіння мають такі написи, як от той, от цей, от тут тощо (порівн. „Отой чоловік гарний“ і „От той чоловік і каже“).
3. У наросткові -енний у збільшених прикметниках: здоровенний, страшенний, силенний, численний тощо, а також із аналогії до них і в деяких прикметниках дієприкметникового походження, як от незліченний, незчисленний, нескінченний, невблаганний, недозволенний, спасенний тощо.
Тільки ж у звичайних дієприкметниках ніколи не слід писати подвоєного н: роблений, казаний, писаний, заборгований (заборгованість) тощо і так само в прикметниках із них (із іншим наголосом): пече́ний, варе́ний, коха́ний, свяче́ний... і вивідних іменниках: вареник, мученик, кришеник...
Таким чином беручи на увагу попереднє правило (2), треба розрізняти словотвори прикметникового і дієприкметникового характеру:
неприпинний – неприпинений
заборонний – заборонений
змінний – змінений
охоронний – охоронений
причинний – причинений тощо.
4. Дуже зрідка буває подвоєння в окремих словах (не в певних рядах) як от ссати, ввесь, овва, Ганна, панна, манна, ванна, бонна, вілла, тонна (але в чужих словах звичайно подвоєння не зберігається: кляса, територія і т. ін. – див § 128).
Про такі, як Туреччина, гайдамаччина, доччин – див. § 22.
г – з – ж к – ц – ч х – с – ш § 20.
Приголосні г к х перед звуком і змінюються на з ц с, а перед е та и, а також перед колишнім ь, що або перейшов в е – о, або зник (див. §§ 13, 14), змінюються на ж ч ш. Зміни ці старі і зберігаються в українській мові в повній мірі, напр.:
книга – у книзі – книжечка, книжка
рука – в руці – ручиця, ручка
яблуко – на яблуці – яблучко
книжка – у книжці – книжечка, книжечок
дух – на дусі, душити, душно
рибалка – рибалці – рибалчин, рибалчити
жінка – жінці – жінчин
дочка – дочці – доччин
квітка – квітці – квітчин, квітчастий
Кочерга – Кочерзі – Кочержин, кочержилно
Гуска – Гусці – Гусчин
Наталка – Наталці – Наталчин
Мотузка – Мотузці – Мотузчин
Терпелиха – Терпелисі – Терпелишин
кк в чужих словах у таких випадках дає цц. Мекка – Мецці.
Треба запам’ятати, що перед наростком -ин г к х неодмінно переходять у з ц с. Але ц залишається незміненим: царицина копійка (Шевченко), Остряницина могила (теж), як також і перед е: робітнице...
Усі наведені й подібні інші приклади переходу г к х на ж ч ш перед и стосуються лише тих випадків, коли те и походить із старого і, коли ж воно походить із старого голосного ы, то тоді перед ним г к х не змінюються: ноги, вовки, мухи і т. ін. Отже, напр., прикметники одного кореня безрукий і ручий колись були з різними закінченнями (-ый і -iй). У світлі історії зрозумілі й такі сполучення, як кіт, тхір, гір (див. § 13), також такі, тугі, глухі, таке, туге, глухе... (і та е з старого ыѣ та оє). Пізніше повстали сполучення й гі, ге тощо в таких випадках, як тугіший, тугенький, м’якіший, м’якенький... з аналогії до старіший, старенький, біліший, біленький тощо. Цікаво відзначити, що в здрібнілих прикметниках із наростковим к (а не основним) це останнє в ч переходить: широкий – широченький, глибокий – глибоченький і т. ін.
Приголосні перед -ство, -ський § 21.
Деякі приголосні перед наростками -ство і -ський сами змінюються, змінюючи при цім і наростки.
1. г ж з + -ство, -ський зливаються в -зтво, зький: убогий – убозтво, Прага – празький, Рига – ризький, пороги – запорізький, паризький, киргизький, кавказький, французький тощо.
2. к ч ць + -ство, -ський зливаються в -цтво, -цький: козак – козацтво, козацький, грецький, ткацтво, гадяцький (Гадяче), прилуцький (Прилука) тощо.
3. х ш с + -ство, -ський зливаються в -ство, -ський: птах – птаство, волох – волоський, чех – чеський, товариський, наш – наський, руський, перський, підляський, поліський, ляський (лях) тощо.
Інші приголосні перед наростками -ство, -ський на письмі зберігаються, як також і наростки: братство, братський, студентство, президентський, агентство, інтелігентський, марксистський, фашистський, людський, шведський тощо.
У рідко вживаних чужоземних словах також і х, ш тощо не змінюються, напр.: цюріхський, шахський.
Приголосні перед ч § 22.
Перед звуком ч приголосні змінюються так:
1. г з на ж: Водолага (водолазький) – Водолажченко, показати – покажчик, брязкати – бряжчати, дзизкати – дзижчати тощо.
2. к ц на ч: турок (турецький) – Туреччина, козаччина, гайдамаччина, чумаччина, Німеччина, Хмельниччина тощо.
3. х с на ш (пишеться тоді щ): воло́х (волоський) – Волощина, колесо – коліща, пісок – піщина, піщаний, ліс – ліщина, поліщук, миска – мищина, щастя, щасливий, нащадок тощо.
Інші приголосні перед ч на письмі зберігаються: Шведчина, шляхетчина, братчик, квітчастий, тітчин, невістчин, тчу тощо.
2 ступ. прикметників § 23.
У другому ступені прикметників (прислівників), коли до пня додається наросток -ший, то деякі приголосні перед наростком змінюються, змінюючи й приголосний наростка:
з + -ший дає -жчий, напр., нижчий, вужчий
с + -ший дає -щий, напр., кращий, вищий.
Усі інші приголосні перед -ший на письмі зберігаються: солодший, дорогший, швидший, багатший, тонший, м’якший тощо.
Такі самі групи приголосних будуть і в дієсловах: вужчати, кращати, м’якшати, багатшати тощо та в тих іменниках, що походять від дієслів із пнями 2. ступеня прикметників: збільшення (від збільшити), погіршення (від погіршити), зменшення (від зменшити), пом’якшення (від пом’якшити), але
подовження, бо подовжити
скорочення, бо скоротити
поглиблення, бо поглибити
здешевлення, бо здешевити і т. ін.
Таким чином подекуди дієслова походять від пнів 1. й 2 ступенів того самого прикметника, отже треба й розрізняти, напр.: нагірчити (від гіркий) і погіршити (від гірший), витончити (від тонкий) і стоншити (від тонший).
чи – ши § 24.
Перед н треба писати ч, коли воно походить із к ч ц: вічний (вік), безпечний (безпека), сагайдачний (сагайдак), вдячний (дяка), зручний (рука), наочний (око), помічний (поміч), пшеничний (пшениця), безконечний, ячний тощо.
Але ш у рушниця, мірошник, соняшник (соняшний), яєшня, сердешний та в усіх прислівникових прикметниках: вранці – вранішній, торік – торішній, тутечки – тутешній тощо.
д – дж т – ч... в дієслов. § 25.
У тих дієсловах, що в 3. особі множини дійсного способу мають закінчення -ять, у 1. особі однини
д змінюється на дж
т " " ч
з " " ж
с " " ш
ст " " щ
зд " " ждж:
ходити – ходжу, вертіти – верчу, возити – вожу, носити – ношу, пустити – пущу, їздити – їжджу..., а також у дієприкметниках та в вивідних дієсловах: полагоджений (полагодити), кручений, вожений (возити), прошений, випущений, виїжджений..., принаджувати, саджати тощо.
Коли у віддієслівних іменниках перед -ння буде голосний е (а не і), наведена тут знакозміна обов’язкова: відродження, відношення тощо.
Не слід плутати звукозміни д – дж з звукозміною г – ж: ходити – ходжу, розходження, але напруга – напружуюся, напруження, могти – переможений тощо. До речі сказати, в дієсловах із основою на г к ці останні змінюються на ж ч в усіх особах дійсного способу: могти – можу, можуть, пекти – печу, печуть і т. ін., як також і в наказовому способі: поможи, поможіть, ляж, печи і т. ін.
ж ч ш і т перед ц § 26.
Приголосні ж ч ш і т перед ц змінюються тільки в вимові, але на письмі зберігаються: запорожець – запорожця (вимовл. „запорозьця“), переможець – переможці, книжка – у книжці, дочка – дочці (вимовл. „доцьці“), юшка – у юшці (вимовл. „у юсьці“), квітка – квітці (вимовл. „квіцьці“), братця, долітце, пелюстка – пелюстці і т. ін.
-ся після приголосн. § 27.
У закінченнях дієслів частка -ся після деяких приголосних хоч і впливає на їх вимову, а подекуди й сама змінюється, проте на письмі вона просто додається до закінчення дієслова: обріж – обріжся (вимовл. „обрізься“), мороч – морочся (вимовл. „мороцься“), береш – берешся (вимовл. „бересься“), сидить – сидиться (вимовл. „сидицьця“), пасуть – пасуться (вимовл. „пасуцьця“), морщ – морщся і т. ін.
Дзвінкі глухі приголосні § 28.
При збігові приголосних у середині слова глухі перед дзвінкими в вимові сами стають голосні дзвінкими, але на письмі їх не слід зміняти, напр.: боротьба (вимовл. „бородьба“), бо бороти, волочба (вимовл. „володжба“), бо волочити, вокзал (вимовл. „воґзал“), анекдота (вимовл. „анеґдота“) тощо.
Тим паче зберігаються дзвінкі перед глухими, бо вони й у мові звичайно дзвінкі: нігті, кігті, дігтяр, легкий, вогкий, надхнути, надхнений, зідхання, жердка й інші.
Випад приголосн. § 29.
При збігові приголосних ждн, зтн, стн зубні д т випадають: тижня (порівн. тиждень) пісний (порівн. піст), празник, борозна, кожний, чесний, капосний, напасник, пропасниця, власний, звісний, вісник, існувати, нещасний, персня, корисний, первісний, кількісний, якісний і т. ін.
Винятково шістнадцять.
Так само й т випадає в групі стл та л у групі слн: щасливий (порівн. щастя, щастити), зависливий, жалісливий, розіслати (розстелю), хоч і не завсіди, бо пестливий, кістлявий, Естляндія тощо, масний (порівн. масло), умисний, навмисне.
Приголосні в прийменниках – приростках § 30.
З усіх приростків української мови тільки з- (-із) чергується на письмі з с- (іс-) а саме с- (іс-) буває перед к п т х: сказати, справити, стиха, схитрувати, схил, іспит тощо, а перед усіма іншими приголосними з- (із-) не змінюється на письмі: збити, зжалитися, зчистити, зцідити, зшити, зсадити, зщулитися, зформувати і т. ін. (про вимову їх див. § 118).
Тільки в складних прийменниках, коли з- пишеться з рискою, він не міняється на с-: з-поміж, з-посеред, з-поперед, з-попід тощо.
Усі інші приростки, як от без-, роз-, від- (рідше од-), над- тощо перед геть усіма приголосними на письмі ніколи не змінюються: безперестань, безталанний, розпитати, розкішний, безхліб’я, відти, відси, звідкіля, відсіля, відколи, міжпартійний і т. ін.
Прийменники всі, отже й з (із), ніколи не змінюються на письмі: з поля, із тобою, без потреби і т. ін. (про вимову див. § 118).
Знак м’якшення (ь) § 31.
Уживання на письмі знака м’якшення в українській мові не завсіди виправдується вимовою, як також і навпаки – його іноді бракує на письмі там, де жива вимова приголосного перед іншим приголосним ніби його вимагає.
Отож треба запам’ятати поперше ті сумнівні випадки, коли ь треба ставити, а подруге ті сумнівні випадки, коли ь не слід писати.
1. Знак м’якшення пишеться після л перед іншим приголосним (тільки не між двома л) майже в усіх українських словах за винятком тільки групи лк (лч, лц) та лн, отже не тільки в таких випадках, де л вимовляється м’яко, як гультяй, рибальський, пальця, цегельня і т. ін., а й у таких, де воно вимовляється інак, як от пальцем, кільце, невільник, більший, пальчик, ковальчук, недбальство, вільний, загальний, щільно... (див. § 9).
Щодо відсутности ж ь у групі лн, то це буває тільки в наростках -ално, -илно: пужално, істичилно, грабилно і т. ін. (де така самісінька вимова, як і в сильно, щільно, тощо), а далі і на заступилні...
Через донедавню неусталеність нашого правопису, а також і не завсіди добру літературну вимову треба вказати на ще деякі ряди, коли треба ставити ь:
а) У закінченнях -ський, -цький, -зький, -сько (і вивідних: -ськість, -цькізм...); сільський, селянський, козацький, близький, видовисько і т. ін. Тільки в декількох словах пишемо -зкий, -ский, де й вимова інша: боязкий, баский, різкий, дерзкий, в’язкий, жаско, порский, гризкий.
б) У родовому відмінку множини іменників жіночого роду м’якої відміни: пісень, Лубень, вишень... (але не після р).
в) Після ц: робітниць, кілець і т. ін.
г) У дієсловах, як принось, злазьте, тратьте, не сердься, виносься, сидить, беруть, беруться і т. ін.
2. Знак м’якшення звичайно не пишеться поміж пом’якшеними приголосними (крім тільки л – див. 1. та тих випадків, що зазначені в 3.) і взагалі поміж приголосними, коли за ними йдуть я ю є і ь: слід, світ, свято, стягти, злякались, дня, кість, сонця, пізнє, молодця, кінський, життя, волосся, гілля, ллється і т. ін. (вимовл. „сьвіт“...).
Знов же слід указати ще деякі випадки, коли ь не пишеться:
а) Після губних (б п в м), піднебінних (ш ч ж щ) і р (див. § 11).
б) Після н перед ж ч ш щ та -ство: менший, кінчик, віншувати, хорунжий, панщина, селянство і т. ін. (тут треба й вимовляти так).
в) У наростках -ално, -илно (див. 1).
3. Часто виникають труднощі щодо ь у зв’язку з словозміною, себто тоді, коли пом’якшеність приголосного виникає (або здається, що виникає) із зміною закінчення слова. У таких випадках треба пам’ятати таке просте правило: коли ь був у початковій формі слова, то він залишається і в усіх відмінах її, хоч би як вимовлялися приголосні, а коли його там не було, то й у відмінах його не треба ставити, хоч би це й перечило вимові, напр.: Галька – Гальці, але галка – галці, редька – редьці, але грудка – грудці, сторінка – сторінці, але сторінонька – сторіноньці, письмо – у письмі, але пасмо – у пасмі, кицька – кицьці, але гуска – гусці і т. ін., а так само заступилно – в заступилні...
Так само й у присвійних прикметниках на -ин, -ий: Галька – Гальчин, Наталка – Наталчин, донька – доньчин, дідько – дідьчий, Редька – Редьчин, Колодка – Колодчин, Кузька – Кузьчин, Мотузка – Мотузчин, Васька – Васьчин і т. ін.
Щождо л, то до всього сказаного за нього треба додати таке: у групі лч не пишеться ь, коли вона походить із лк не тільки в присвійних прикметниках, а й інших вивідних словах: горілка – горілчаний, спілка – спілчанин, спілчанський (порівн. спільний, суспільство тощо), галка – галченя, рибалка – рибалчик, рибалчити, рибалченко (порівн. рибальня, рибальство) і т. ін., але Галька – Гальченко, барильце – барильчина тощо.
Групи приголосних у прізвищах § 32.
Деякі з наведених у попередньому § групи приголосних (з ь і без нього) не відповідають на письмі живій вимові. Так, цілий ряд груп приголосних у присвійних прикметниках не так вимовляються, як пишуться, напр.:
дьч вимовляється як дч (Редьчин)
ньч нч (доньчин)
сьч (як і сч) щ (Васьчин)
зьч (як і зч) жч (Кузьчин)
Але так ці слова повелося писати з тієї ж причини, що і в словозмінах (редька – редьці, грудка – грудці), а саме тому, що присвійні прикметники стоять дуже близько до тих слів, з яких вони походять, відчуваються як ніби їх форми (порівн. вирази "Ганнин брат" і "Ганни брат" і т. ін.). Але в прізвищах, що походять із таких слів, перед наростками -енко, -ук, -ин звичайно й пишуться групи приголосних за вимовою, отже:
Радько – Радченко, Радчук (без ь)
Сенько – Сенченко
Ониська – Онищенко, Онищук
Васька – Ващенко, Ващин
Кузько – Кужченко
Параска – Паращенко і т. ін.
Але після л в таких випадках ь то пишеться, то ні, як до основного слова, що з нього походить прізвище:
Галька – Гальченко
Галка – Галченко
Барильце – Барильченко і т. ін.