Сховати наголоси
Освітлювати знайдене
Знайдено 32 статті
Запропонувати свій переклад для «журить»
Шукати «журить» на інших ресурсах:

- Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) Вгору

Жури́ть, пожури́ть – карта́ти, покарта́ти кого́, докоря́ти кому́, розка́зувати, розказа́ти, вимовля́ти кому́, угруща́ти кого́.
• Журьмя́ жури́ть – карта́ти без про́світку. [Що-дня угруща́ю, щоб не роби́в так – не слу́хає. Таку́ шко́ду зроби́ла – от я-ж їй розка́жу́! Та го́ді вже гри́мати на хло́пця: я вже розказа́в йому́, то й бу́де вже з йо́го].
Кури́ть –
1) (жечь для благоухания) кури́ти (-рю́, -риш), кади́ти чим, (о ладане ещё) ладани́ти. [Я вже й ла́даном кури́ла (Кониськ.)].
• -ри́ть можжевельником – кури́ти (кади́ти) ялівце́м;
2) (табак) пали́ти, кури́ти, смали́ти (тютю́н), тютюну́ зажива́ти, (метафор.) з ди́мом гро́ші пуска́ти (попыхивая) па́кати, па́хкати, пи́хкати.
• Вы -те? – ви па́лите (ку́рите)?
• Я не -рю – я не палю́.
• -ри́ть папиросу, трубку – пали́ти (кури́ти) цига́рку, лю́льку, (попыхивая) па́(х)кати лю́льку. [Лю́лечки пали́ли (Сл. Гр.). Ду́рень нічи́м ся не жу́рить, горі́лку п’є та лю́льку ку́рить (Номис). Па́кає лю́льку (Л. Укр.)].
• -ри́ть воспрещается – пали́ти (кури́ти) неві́льно (заборо́нено).
• -рё́ная сигара – надку́рена сига́ра.
• Куря́щий –
а) прич. що па́лить, ку́рить;
б) сущ., см. Кури́льщик 1.
• Я не -щий – я не палю́, не вжива́ю (тютюну́), не курі́й з ме́не.
• Для -щих – для курці́в.
• Для некуря́щих – для некурці́в;
3) -рить (перегонять) водку, дёготь – горі́лку гна́ти, кури́ти дьо́готь, горі́лку;
4) (кутить) кури́ти, пия́чити, (диал.) кубря́чити, (бедокурить) шурубу́рити, колобро́дити. [Троя́нці до́бре там кури́ли (Котл.)];
5) (мести, вьюжить) мести́, би́ти.
• Гляди, как -ри́т на дворе – диви́сь, яке́ б’є (яка́ ку́ря) надво́рі.
II. Мыть, мыва́ть –
1) ми́ти (ми́ю, ми́єш), (посуду, преимущ. деревянную, овощи и т. п.) ба́нити; (кипятком) па́рити, (мочалкой) віхтюва́ти, (мочалкой, щёткой, обычно с песком, с золою) шарува́ти що. [Рука́ ру́ку ми́є (Номис). Була́ в бе́резі, ді́жку ба́нила (Луб.). Ста́ла вона́ ба́нити ложечки́ (Манж.). Віхтюва́ти підло́гу (Кониськ.)].
• Ты будешь ноги мыть, а я буду воду пить – ти но́ги ми́тимеш, а я ю́шку пи́тиму. Мой свои чашки! – твоє́ ді́ло в коче́ргах! не со́вай но́са до чужо́го про́са;
2) (стирать бельё) пра́ти, (полоскать) полоска́ти що. [Хварту́х пра́ла ді́вчина (Пісня). Полоска́ла на броду́ (Пісня)].
• Мыть в щёлоке – золи́ти, лу́жити; срв. Бу́чить. [Шма́ття лу́жила (Кониськ.). Са́ме заходи́лася сорочки́ золи́ти (Мирг.)];
3) (умывать, обмывать) умива́ти, ми́ти, обмива́ти кого́, кому́ що, змива́ти кому́ що.
• Мыть голову кому – змива́ти (ми́ти) го́лову кому́; (перен.: журить) карта́ти кого́, докоря́ти кому́, (сильнее, фам.) дава́ти прочуха́нки кому́.
• Мы́тый – ми́тий, ба́нений, віхтьо́ваний, шаро́ваний; пра́ний, поло́сканий, зе́лений, лу́жений, уми́ваний. [Ми́та пшени́ця (Лубенщ.). Соро́чка брудна́, немо́в кі́лька мі́сяців не пра́на (Франко)].
Неуда́чный – невда́лий, невда́тний, (редко) невда́чний; специальнее: (несчастливый) нещасли́вий, (зап.) нефорту́нний; (нескладный) недола́дни[і]й; (неметкий) невлу́чний, (неостроумный) недоте́пний. [З йо́го терори́ст ви́йшов-би погане́нький, невда́лий (Крим.). Не ли́хо жу́рить і чужа́ сторона́, а невда́ла жі́нка (Номис). Невда́ла бата́лія (Л. Укр.). Невда́лі бу́лочки (Сл. Ум.). Невда́тний був хан з Магоме́та Оглі́ (Леонт.). Невда́тна зу́стріч (Крим.). Ся пое́ма – невда́тне наслі́дування Шевче́нка (Грінч.). Напечу́ хлі́ба – невда́чний, наварю́ борщу́ – несма́чний (Харк. Збірн.). Нещасли́вий добі́р п’єс на пе́ршу виста́ву (Грінч.). Той рома́н ви́дався мені́ ду́же недола́днім (Крим.)].
• -ный исход – невда́лий (нещасли́вий) кіне́ць.
• -ное сравнение – невда́ле (невлу́чне) порівня́ння.
• -ная шутка – невда́лий (недоте́пний, невлу́чний) жарт.
Печа́ль – журба́, жура́, сму́ток (редко сму́та), сум, ту́га, жаль (-лю), жа́лощі, скорбо́та, гризо́та, гриза́, грижа́, печа́ль (-ли), сумува́ння, журі́ння, печа́лування, сму́тість (-ости).
• -ча́ль-тоска – жаль-ту́га, печа́ль-журба́. [Мене́ жаль-ту́га обійма́ (Л. Укр.)].
• -ча́ль берёт, охватывает (взяла, охватила) – сум (сму́ток и т. д.) бере́, обійма́є, повива́є, посіда́є (узя́в, обня́в, поня́в, пови́в, посі́в).
• Предаваться -ли – вдава́тися (вда́тися), вкида́тися (вки́нутися) в ту́гу.
• Причинять, -нить -ча́ль кому – завдава́ти, завда́ти, нароби́ти сму́тку (су́му и т. д.) кому́.
• Рассеять -ча́ль – розве́сти́ (розві́яти) ту́гу (журбу́ и т. д.) кому́, розва́жити кого́.
• Отуманиться -ча́лью – поня́тися су́мом (сму́тком). [О́чі йому́ поняли́ся су́мом].
• -ча́ль сушит – журба́ су́шить (в’я́лить, жу́рить).
• Извела меня -ча́ль – зжури́ла (звяли́ла) мене́ журба́.
• Известись -лью, умереть с -ли – зжури́тися, уме́рти з журби́ (з ту́ги, з жалю́ и т. п.). [Лягла́ в труну́, зжури́вшись за дочко́ю].
• Не было -ли, да черти накачали – не було́ кло́поту – так чорт нада́в.
• Склонный к -ли – жур(б)ли́вий.
Пробира́ть, пробра́ть –
1) (растения) прорива́ти, прорва́ти, прорі́джувати, проріди́ти;
2) прогорта́ти, прогорну́ти. [Я соло́му прогорта́ю, зе́рнята шука́ю (Пісня)];
3) (волосы на голове, пробор) проділя́ти, проділи́ти (воло́сся, про́діль, ряд);
4) (о ветре, холоде) пройма́ти, пройня́ти. [Ві́тер холо́дний пройма́є (Харківщ.)];
5) (журить кого) гри́мати, нагри́мати на ко́го, вичи́тувати, ви́читати кому́ (моли́тву), карта́ти, ви́картати, шпе́тити, ви́шпетати ко́го.
Про́бранный –
1) про́рваний, прорі́джений;
2) прого́рнутий;
3) проді́лений.
Пуши́ть –
1) (разбивать пушисто) пуши́ти, спу́шувати що (зе́млю, во́вну и т. д.);
2) облямо́вувати, обшива́ти бра́мом (ху́тром) що; см. Опуша́ть;
3) кого – ла́яти, карта́ти, бе́штати, кобе́нити, корени́ти, пу́трити, шпе́тити кого за що; (гонять) турля́ти, туря́ти, пра́ти, ви́прати кого́; см. Брани́ть, Жури́ть. [Оли́мпських шпе́тив на всю гу́бу (Котл.)].

- Російсько-український словник 1930р. (О. Ізюмов) Вгору

Журить – карта́ти, -та́ю, -та́єш (кого́), докоря́ти, -ря́ю, -ря́єш (кому́).

- Російсько-український словник сталих виразів 1959р. (І. О. Вирган, М. М. Пилинська) Вгору

Дурак
• Валять, ломать дурака (разг.) – дурня (дурника) строїти (клеїти), дурникувати; штукарити; штуки викидати (витинати); сміховини запускати.
• Где умному горе, там дураку веселье – де розумному горе, там дурному (дурневі) сміх. Пр. Розумний плаче, а дурний сміється. Пр.
• Дурак в воду кинет камень, а десять умных не вытянут – як один дурень кине камінь (сокиру) у воду, то і сто мудрих не знайдуть. Пр. Один дурень у воду закине сокиру, а десять не витягнуть. Пр. Один дурень зіпсує (напсує), що й десять розумних не поправлять. Пр.
• Дурак дурака хвалит – дурень дурня хвалить. Пр. Дурень дурня вихваляє, а за що — і сам не знає. Пр.
• Дурак дураком; круглый, набитый, махровый, непроходимый, несусветный дурак – дурень дурнем; бовдур бовдуром; дурний як пень (як колода, як ступа, як драний чобіт); великий дурень; несосвітенний (непроторенний, заплішений) дурень; від світа дурень; кругом дурень; туман туманом; дурний, аж крутиться; дурний, хоч об дорогу вдар; пуста макітра; такого дурня пошукати.
• Дурак дураком останется – хто дурнем уродився, тому дурнем і вмерти. Пр. Як нема розуму відроду, то не буде і до гробу. Пр. Яким на світ показався, таким і під старість зостався. Пр. Не купити ума, як нема. Пр. Як мама не відлила, то й коваль не викує. Пр. Чого Івась не навчиться, того й Іван не буде знати. Пр. У кого в голові капустяна розсада, тому не дасть ума і посада. Пр.
• Дурак красному рад (устар.) – дурному (дурневі) і лубок цяцька. Пр. Радіє, як дурень (дурний) червоній шапці. Пр. Дурний і хату спалить — так вогневі рад. Пр.
• Дурак на дураке – самі дурні.
• Дурака и в алтаре бьют; дураку и в алтаре нет спуску – дурного (дурних, дурня, дурнів) і в церкві б’ють. Пр.
• Дурака озолоти, а он будет всё то же нести – дурний дурне й торочить. Пр. Дурному хоч кіл на голові теши, а він усе своє. Пр. Дурня хрести, а він каже «пусти». Пр.
• Дурака пошлёшь, за ним сам пойдёшь – пошлеш дурного, та й сам підеш по нього. Пр. Розумного пошли — одне слово скажи, дурного пошли — три скажи, та й сам за ним піди. Пр. Пошли дурня, то й сам дурнем станеш. Пр.
• Дурака учить — что мёртвого лечить – ні мерця розсмішити, ні дурня навчити. Пр. Дурного міху не надути, а дурня не навчити. Пр. Дурня навчати — мов вилами по воді писати. Пр.
• Дурака хоть в ступе толки, всё останется дураком – з дурнем і в ступі не вправишся. Пр. Дурневі (з дурнем) ніде не даси ради. Пр.
• Дуракам закон не писан – дурневі (дурням, дурному) закон не писаний. Пр. Дурневі ні гори, ні низу. Пр.
• Дуракам счастье – дурень щастя має. Пр. За дурня доля дбає. Пр. Пошийсь у дурники, та й їж бублики. Пр. Дурень нічим ся не журить: горілку п’є і люльку курить. Пр. Дурнем бути — не дуба гнути. Пр.
• Дураков не сеют, они сами родятся – дурнів не сіють, а вони самі родяться. Пр.
• Дураку всё смех на уме – пізнаєш дурного по реготу. Пр. Сім літ минуло, як музика грала, а він ще й тепер скаче. Пр. Дурній Химці усе чорнобривці. Пр.
• Дураку море по колено – дурному море по коліна. Пр. Дурному і гори немає. Пр. Дурному гори нема — усе низ. Пр.
• Ешь, дурак, с маслом – їж, дурню, бо то з маком. Пр.
• Заставь дурака Богу молиться, он и лоб расшибёт – загадай дурному Богу молитися, він і голову розіб’є. Пр. Дай дурневі товкача (макогона) — він і вікна поб’є. Пр.
• Ищи дурака!; нашёл дурака! (фам.) – шукай дурня!; знайшов дурня!; аякже!
• Не дурак выпить, поиграть, поухаживать (фам.) – не від того, щоб випити, пограти, позалицятися до кого (поупадати коло кого).
• Оставить в дураках кого (перен. разг.) – пошити в дурні (убрати дурнем) кого; завдати дурня кому; вистригти на дурня кого.
• Остаться в дураках – пошитися (убратися) в дурні (у дурники); дурнем убратися; набрати в халяви; піймати облизня; ускочити.
• Свяжись с дураком, сам дураком будешь – з дурнем зчепитися — дурнем зробитися. Пр. З дурнем зайди, сам дурнем будеш. Пр. З дурнем зайдися, то й не розв’яжешся. Пр. З розумним розуму наберешся, а з дурним і останній згубиш. Пр.
• С дураком пива не сваришь, а и сваришь, так не разопьёшь – з дурнем пива не звариш. Пр. З дурнем каші не звариш: або пшоно не вкипить, або вогонь не горить. Пр.
• Сказать, послать, пустить… дурака кому (устар.) – дурня загинати, загнати кому; (іноді) дуркати, задуркати кого.
• Смотрит дурак дураком (фам.) – дивиться як теля (як баран) на нові ворота. Пр. Дурне — аж очі йому рогом лізуть. Пр.
• У дурака дурацкая и речь – пізнати дурня по мові. Пр. Дурний дурне й торочить. Пр. Дурному дурне в голові. Пр. Пізнати з мови, якої хто голови. Пр.
• Умный учится, дурак учит – розумний любить учитись, дурний любить учити. Пр.
• Услужливый дурак опаснее врага – нема гіршого ворога як дурний розум. Пр. Краще (лучче, ліпше) з розумним у біді, ніж з дурним в добрі. Пр. (іноді) Краще (лучче, ліпше) з розумним у пеклі, ніж (як) з дурнем у раю. Пр.
Печаль
• Беды и печали с ног скачали – журба та горе з ніг звалять. Пр.
• Железо съедает ржа, а сердце — печаль – іржа їсть залізо, а горе — серце. Пр.
• Какая (что за) печаль кому – який клопіт кому; що кому до того.
• Моль одежду ест, а печаль — человека – кожне має свою міль, що його гризе. Пр.
• Не было печали, [так] черти накачали – не було клопоту, так чорт надав. Пр. Купив чорта з рогами на свою шию. Пр. Не мала баба клопоту, та купила порося. Пр. Не мав лиха, та оженився. Пр.
• Не твоя печаль (разг.) – не твій клопіт; не тобі журитися; не твоїй голові боліти; не тобі голову сушити.
• Печаль сушит – журба сушить (в’ялить, журить). Журба мене сушить. [Журба мене в’ялить, Журба мене, моя мати, Скоро з ніг ізвалить. Н. п.]
• Предаваться, предаться печали – удаватися, удатися (укидатися, укинутися) в тугу; сумувати, засумувати; журитися, зажуритися.
• С печали не умирают, а сохнут – Сушить чоловіка не робота, а турбота. Пр. Журба гірша як хвороба. Пр.
• Что червь в орехе, то печаль в сердце – черв (червак) серце точить.

- Практичний російсько-український словник приказок 1929р. (Г. Млодзинський, М. Йогансен) Вгору

Дуракам счастье. —
1. Дурневі Бог щастя дає.
2. Дурень нічим ся не журить: горілку п’є і люльку курить.
3. Дурному дасть Бог щастя, та не дасть розуму.
4. О, де ви такі розумні й понабирались.

- Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко) Вгору

Бузува́ти, -зу́ю, -єш, гл.
1) Наказывать, бить. Желех.
2) Журить, бранить, дѣлать, выговоръ. Желех.
Жури́ти, -рю́, -риш, гл. Печалить, озабочивать. Не лихо журить, а чужа сторінка та невдала жінка. Чуб. Не журь мене, кажу, моя матінко, моя квітонько! Ти бачиш, я й сама в журбі потопаю. Г. Барв. 527.
Жури́тися, -рю́ся, -ришся, гл. Печалиться, грустить, сокрушаться. Не журися, дівчинонько, ще ж ти молоденька. Мет. 26. Журилась мати, плакала дуже жінка, а нічого робити: провели свого Трохима аж у губерню. Кв. 289. Як дівчині не журиться, — козак покидає! Мет. 79. Жури́тися ким. Заботиться о комъ, принимать къ сердцу чью участь. Ой ти, братіку-жайворонку, не журися ти нами: годує Господь малі мої діти дрібними кришечками. Подол. г. Жури́тися за ким, по ко́му. Грустить, печалиться по комъ. Ти не знаєш, моя мати, за ким я журюся. Нп. Ой умру я, умру, та буду дивиться, ой чи будеш, мій миленький, по мені журиться? О. 1862. VI. 85. Ой чи журиться отець-мати по мені? Мет. 450. Жури́тися за чим, — чим. Заботиться о чемъ, хлопотать о чемъ. Журився за м’ясом, а м’ясо само йде. Рудч. Ск. І. 124. Дурень нічим ся не журить: горілку п’є і люльку курить. Ном. № 6207. Не журіться життям вашим. Єв. Мт. VI. 25.
Кури́ти, -рю́, -риш, одн. в. курну́ти, -ну́, -не́ш, гл.
1) Курить. Отто Гонта з Залізняком люльки закурили. Страшно, страшно закурили! І в пеклі не вміють оттак курить. Шевч. 179. Дурень нічим ся не журить: горілку п’є та люльку курить. Ном. № 6207.
2) Дымить. Не курила, не топила, — на припічку жар-жар. Макс.
3) Пылить. Не кури бо так вимітаючи, — курить, як чорт дорогою! Мнж. 162.
4) Мчаться, подымая за собою пыль. Курить, як чорт од какаріку. Ном. № 4220. Як ось... із Переяслава до Сомка гонець курить. К. ЧР. 183.
5) Кутить, пьянствовать. Троянці добре там курили: дали приманку всім жінкам, по вечерницях всі ходили, просвітку не було дівкам. Котл. Ен.
Сторі́нка, -ки, ж.
1) Ум. отъ сторона. Не лихо журить і чужа сторінка, а невдала жінка. Ном. № 9112.
2) Страница.

- Словарь росийсько-український 1893–1898рр. (М.Уманець, А.Спілка.) Вгору

Жури́ть = вимовля́ти, карта́ти, ла́яти, гри́мати (на кого) — ми́лити го́лову. — А хазяїн його лає, ще й хазяйка вимовляє. н. п — Покликав до себе, та вже милив, милив йому голову, аж тому душно стало н. о. — Журмя́ жури́ть = по́їдом їсти, гри́зти.
Таза́ть, потаза́ть = д. Браня́ть і Жури́ть.
Внима́тельный, но = 1. ува́жний, ува́жли́вий, уня́тливий, ува́жне, ува́жли́во, уня́тливо, з ува́гою, пи́льно. — Не уважно слухаєш, а після не так зробиш, як треба, С. Л. — Коли зупинив ся і уважнїйше приглянув ся, то побачив. Фр. — Суд’я маєт пильно слухати оправи. Б. Н. — Іди ж та пильно приглядай ся, на всї чотирі озирай ся. Кот. — Та буду я на дївчину пильненько дивить ся, ой чи буде по мінї журить ся? н. п. 2. д. Благопрія́тный 1.
Гру́стный, но = журни́й, но, сумни́й, но, тужни́й, но, жалібни́й, но, то́скний, но, журли́вий, во, тужли́вий, во. – Розважали дївчиноньку, та й журить ся журно. н. п. — Де узялась та зозуленька, у головках сїдала, жалібно кувала. н. д. — Десь далеко озивала ся тужлива сопілка. н. п. — Не хили ся сосно, бо й так мінї тоскно. н. п. — На що стали на папері сумними рядами? К. Ш.
Дви́жимость = 1. рухли́вість. — Рухливість живого срібла. 2. рухо́мість (С. З.), рухо́ме добро́, добро́, худо́ба (переважно скотина), не зна́чне або й зовсїм мизерне — збі́жжя (С. Аф.), мана́тки, мизе́рія (С. З.), зли́днї. — Скину кожух з себе, буде впиться й похмелить ся й чумакові не журить ся, що пропив добро. н. п. — Не збірай синови худоби, збори йому розум. н. пр.
Зажури́ть = нами́лити кому́ го́лову, чу́ба, чупри́ну, покарта́ти. (Д. Жури́ть).
Иму́щество = добро́, худо́ба, має́ток, має́тки, ста́тки, вжи́тки, майно́ (Гал.). — Буде впить ця й похмелить ця й чумакові не журить ця, що пропив добро. — Не збірай синові худоби, збери йому розум. н. пр. — Маєток скупого оживає по смертї його господаря. н. пр. — Нехай отець-матуся статки, маєтки збувають, мене молодого з неволї викупають. н. д. — Забірають із собою усї свої вжитки, ще й маленькі дїтки. н. п. — Благопріобрѣ́тенное иму́щество = д. під сл. Благопріобрѣ́тенный. — Родово́е иму́щество = родове́, (після дїда) — дїдівщи́на, дїди́зна, (після батька) — ба́тьківщина, отцївщина, (після матері) — матери́зна, (після брата) — братівщи́на. — А дїдизни було доволї — вічний покій предкам і дїдам. н. о. — Спорить ся, як за батьківщину. н. пр. — Отцївщини в мене нема. Кр. — А єсли материзна, тогдї мають браття з сестрами рівно подїлити. Ст. Л. — Наслѣ́дствеяное им. = спадкове́ добро́, спа́док (С. З.), спа́дщина і д. Родово́е им. — Давайте мінї усю спадщину, а я за ваші частї буду сплачувати. — Дви́жимое им. = рухо́ме добро́, рухо́мість (С. З.), рухо́мі ре́чі, (переважно скотина) — худо́ба, ста́ток, ста́тки, това́р, (переважно хлїб і хатні речі) — збі́жжя, (переважно одежа) — мана́тки, мана́ття, (переважно хатні речі) — скарб, (злиденне) — мизе́рия, зли́днї. — Шати і́ всякиї убори і всї иньшиї речі рухомиї. Ст. Л. — Багато у його худоби: одних волів шість пар. — Не мавши статку, не буде й упадку. н. пр. — Мізерії наклав дві скриньки, на човен зараз одіслав. Кот. — Недви́жимое им. = має́тність, має́ток, нерухо́ме добро́, лежа́чая має́тність. — Всякая маєтность материстая маєть іти в рівний дїл межи всїх дїтий. Ст. Л. — Всю маєтность так лежачую, яко і рухомую. Ст. Л. — Зо всей худоби лежачої і рухомої. Орлик. С. З. — Госуда́рственное, казённое им. = держа́вне, скарбове́, казе́нне. — Заповѣ́дное им. = заказне́. — Обще́ственное им. = грома́дське. — Не то громадського, а й свого добра не догледїв. — Пожа́лованное им. = даро́ване. — Се йому дароване від царя за службу. — Помѣ́щичье им. = панське, скарбове́ (Прав.).
Кручи́нный, но = журни́й, но, сумни́й, но, ту́жни́й, но (С. Ш.), журли́вий, во, смутни́й, но. — Поливали доріженьку, та й курить ся курно, розважали дївчиноньку — та й журить ся журно. н. п. — Смутний та невеселий сидїв пан сотник. Кв.
Печа́литься = жури́ти ся, сумува́ти, смути́ти ся, смуткува́ти, тужи́ти, скорбува́ти, в ту́гу, в журбу́ вдава́ти ся, за ким — побива́ти ся. С. Л. — Ой як мінї не журить ся, що на серденьку туга, що я покидаю вірненького друга. н. п. — Не журись та Богу помолись. н. пр. — Рідна мама не жури ся, та й у журбу не вдавай ся. н п. — Царю Лазе, володарю славний! Не жури ся, не смути ся серцем. Ст. С. — Ой бачить ся не журю ся, в тугу не вдаю ся, а як вийду за ворота — від вітру валю ся. н. п. — Сумували дїд та баба, сидячи у хаті, сумували, дивувались з чого донька въяне. Гр. Ч. — Згубиш — не смутись, а знайдеш — не веселись. н. пр. — І жив, не любила і вмер, не тужила. н. п. — Як служиш, то нічим не тужиш. н. пр. — Будем служити, не будем тужити. н. пр. — І Боже, як вона за ним побивала ся!
Печа́льный, но = журни́й, но, журли́вий, во, сумни́й, но, смутни́й, но, сумли́вий, во, тужни́й, но, тужли́вий, во, засму́чений, скорбо́тний, но, жа́лісний, но, жа́лісливий, во, здр. смутне́нький, смутне́сенький. — Поливали доріженьку, тай курить ся курно, розважали дївчиноньку, тай журить ся жу́рно. н. п. — І погляд в оченьках ясних такий був щирий та журний. О. Пч. — Чого, пане, такі журливі? Ось рушаймо до ставу, там по воді розвіємо журбу. Кн. — Він журливо дививсь на кобзу, куди й подїлись жарти і сьміхи. О. Ст. — Усї дівоньки веселенькі, його Маруся смутненька сидить. н. п. — Смутний та не веселий сидїв пан сотник. Кв.
Пошути́ть = пошуткува́ти, пожартува́ти. С. Л. — Не все журить ся — і пошуткувать можна трохи. Ч. К.
Тоскли́вый, во = журли́вий, во (С. Л,), жу́рно, тужли́вий, во, ту́жний, но (С. Ш.), сумни́й, су́мно (С. Л.), жа́лібни́й, но, то́скний, но (С. Ш.). — Розважали дївчиноньку, тай журить ся журно н. п. — I чогось жалко мінї стало, тужно так. Коц. — А з серця нехотя лєть ся тужна і чудова пісенька. Фр. — Не хили ся, сосно, бо й так мінї тоскно. н. п.
Труди́ться = труди́ти ся (С. Ш.), тружда́ти ся (С. Ш.), працюва́ти (С. Л.), роби́ти, почать — розпрацюва́ти ся. — Хто трудить ся, той не журить ся. н. пр. — Знать би добре там труждав ся. Кот. — Роби, небоже, то й Бог поможе. н. пр. — Хто з молоду працює той на старість панує. н. пр. — Працюй гірко, а зъїси солодко. н. пр. — Ми не вміли молотити, наші жінки жати, ми не знали, що так тяжко буде працювати. н. п.
Утѣша́ть, утѣ́шить, ся = тїшити, ся, втїша́ти, ся (С. Л.), розважа́ти (С. Л.), утїшити, ся, потїшити, розва́жити (Ос.), пора́дити, розмовою – розговори́ти. – Помітивши, що вона з того незвичайно утїшила ся. Л. Н. В. — Великая досада, та нїкому розважити. н. п. — Розважали дївчиноньку, та й журить ся журно. н. п.
Шути́ть, пошути́ть = шуткува́ти (С. З. Л.), жартува́ти (С. З. Л. Аф.), пошуткува́ти (С. Л.), пожартува́ти, багато — розжартува́ти ся. — Шуткують, а у мене на душі хмарить ся. Кн. — То наші було й шуткують. С. З. — А доля шуткує — помане, помане, та й геть прожене. Аф. — Чуєш? Стережись, робити так не вчись, та роздивляй ся, з ким шуткуєш. Б. Г. — Не все журить ся — і пошуткувати можна трохи. Ч. К. — I моя доля з мене шуткувала. Аф. — Не люблять в пеклї жартувати. Кот. — Коли любиш — люби дуже, а не любиш — не жартуй же. н. п. — Дай Боже жартувати, аби не плакати. н. пр. — Шутя́ = шутку́ючи, жарту́ючи, шуткома́, жа́ртом, жартома́, у жа́рт, з жа́рту, сьмішко́м. — А слухаю його й не тямлю що казати: думаю — се дїд жартома́, а серце чує, що нї. Кн. — Взяли з жарту другу кварту. н. п. — Не шути́ съ огнёмъ = з огне́м не жарту́й. — З огнем не жартуй, бо то жижа. н. пр. — Шути́ да огля́дывайся, н. пр. = шу́тки-шу́тки, а хвіст на́ бік, сьмі́й ся, сьмі́й ся, а зу́би на поли́цї держи́. н. пр.
Щуня́ть = вимовля́ти, карта́ти і д. Жури́ть і Пеня́ть.

Запропонуйте свій переклад