Знайдено 25 статей

Шукати «лякал*» на інших ресурсах:

 Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) 

 Російсько-український народний сучасний словник 2009– 

Крыса – (Rattus) пацюк, щур, (реже) криса, (увел.) пацючисько, пацючище, щуряка, щурисько, (ирон., насмеш.) пацючара, крисяра, (собир.) пацючня, (реже) щурня: • канцелярская крыса – канцеля́рська ві́ра, перогри́з, канцелю́ра. [Вигляда, мов криса з крупів (Номис). Діла робити не хочеш, а пика — хоч пацюки бий (Сл. Гр.). Учитель був колись господарем великого помешкання, і революція, відтинаючи ордерами кімнату по кімнаті, загнала його разом з недореквізованим й недоспроданим майном у цей куток, що нагадує острів після землетрусу. Вона зруйнувала й гімназію, де він учив буржуйських синків гнобити народ, і кинула, як пацюка, до архіву порпатись у старих паперах (В.Підмогильний). Лежу під сонцем вересня. З тополі об загороду дзвонить падолист, мов щур поводить шиєю, недремний, дбайливий друг мій, видершись на вежу, а охра смутку, вплетена в траву, нагадує мені часи колишні (В.Стус). Пацючня, що, либонь, уже давно звикла хазяйнувати тут, лякалася і нишкла, а трохи згодом, ще Климко не встигав і повіки склепити, знову заводила вискливий, з тупотнявою та шкряботнявою шабаш (Гр.Тютюнник). Нічого так не боюся, як цієї пацючні і її бридкого писку(В.Шкляр). Я дивився на Вужа, як щур на бетонну стінку. Ніякого бажання ламати зуби або рити стіну (О.Ульяненко). Коли у фільмі здох щурисько (“мишка”, як ніжно згадувала вона), Дзвінка не витримала і розплакалася, тихо схлипуючи десь на моєму плечі (Л.Дереш). — Хома-бідак, що їсть плавучих жаб, ропавок, пуголовків, стінних ящірок і водяних; що в шаленстві свого серця, коли казить нечиста сила, їсть коров’янку як салат; глитає старого щура і собаче падло, п’є жабуриння на ковбані. Хто від селища батожений до селища, колодкований і тюрмлений. Хто мав три вбрання до спини, шість сорочок до тіла, коня — їхати, і зброю — носити. Проте мишва, щурня, мільга сама: все — їв сім довгих літ Хома (В.Барка, перекл. В.Шекспіра). …він для неї — порожнє місце. Всередині в неї палає вогонь. Внутрішнє світло палає яскравіше від тисячі сонць, висвітлюючи цього затяганого пацюка, який належить до чоловічої статі (О. і О.Плеваки перекл. Е.Єлінек). Проте сидів у ній недовго: його спокій порушила шамотня, яку зняли його родичі. Він метнувся до виходу і миттю зміркував, що там сталося. Ця дурна пацючня, очевидно, не витримала голоду і, ледве відчинили склад, спробувала проскочити в головний відділ (Д.Щербина, перекл. В.Бикова). Будь завжди на першій лінії, якомога далі від власних тилових щурів (С.Є.Лєц). 1 Щурі одними з перших зрозуміли, що вигідно жити поруч з людьми, але при цьому не претендувати на право називатися свійськими тваринами. Щур до капітана: — Слухай дружок, ти не хвилюйся, завтра в нас буде навчальна тривога…].

Педераст – (греч.) педераст, мужоложець, мужоложник, содоміт, (презр., шутл.) педик, підер, підар (підор), підарас, підерал, педрило. [Твої педерасти Так само приймають (або не приймають) закони, Або закидають за комин, або закладають за комір (О.Ірванець). Більше не лякали, тільки лагідно так спитали, чи варто паритися тут за такого підора, як міністр (брати Капранови). Але тупенький педик помилявся, не розуміючи, що там, у глибині, вже звився чорним драконом план, і життя не завдає їй аніяких душевних мук, крім тих моментів, коли хочеться прокусити собі губи від того, що взяли на кпини найголовніше для неї, наче у добре запрограмовану машину плюснули води чи увіпхали паскудний вірус (О.Ульяненко). Не чекаймо слушнішого часу І не стіймо в понурій юрбі, Кожний, хто хоче вбить підараса, Хай уб’є підараса в собі (Геннадій Сахаров). Крім всіх побутових прикростей, Голін мав ще одну душевну гризоту, якої не міг позбутися. Одного дня він став педерастом. І найприкріше, що не пам’ятав: як, де і чому? (М.Бриних). Найвидатніші особи поміж педерастів часто потай радили мені вдатись до психоаналізу, щоб подивитись, чи не можна мене врятувати, адже ймовірно, моя любов до жінок стала наслідком якоїсь дитячої травми, що піддається лікуванню. За натурою я схильний до роздумів та меланхолії, тож мені зрозуміло загалом, що в наш час, після того, що з нами вже трапилось, починаючи з концентраційних таборів, рабства у тисячах виявів і водневої бомби, немає жодної причии, щоб людину ще й … на додаток (М.Марченко, перекл. Р.Ґарі). «Вип’єте віскі?». Я відмовився. «Запалите цигарку?». Я знову відмовився. Така скромність подивувала його. Він навіть скривився: — Не люблю службовців, які не п’ють і не курять. Ви, бува, не педераст?.. Ні? А шкода!.. Педерасти крадуть менше за решту, це я з досвіду знаю. Прихиляються до господаря (П.Таращук, перекл. Л.-Ф.Селіна). Аж раптом до мене забала­кав якийсь чепурунчик. Спершу я думав, що то англюк, та й до всього педрило, аж то поляк, католик. Ну, супер! (Б.Антоняк, перекл. Й.Фабіцької). Був там і білий песик, тихий педераст, який, одначе, виконував обов’язки самця-плідника, за що його й годували (П.Соколовський, перекл. Ґ.Ґ.Маркеса). Чим активний педераст відрізняється від пассивного? Пасивний не ходить на гей-паради].

Пися, писька, писюн, прост. – піся, піська, пісюн, (умен.) пісюнчик. [Затишок, неймовірний затишок лежав на пузатих з куцими пісюнами купідонах, на меблях, навіть здоровенні кімнати, котрі виходили одна з одної, ніяк не лякали його, а навіки поховали, прихистили його від Лади (О.Ульяненко). Перед Новим роком шайки бандюків і гівнюків часто закидували яйцями вікна в перукарні й писали білою фарбою матюки на асфальті. Колись мій татуньо прокинувся вранці першого січня та уздрів, що якийсь мудак споганив вивіску нашої крамниці, переінакшивши напис із «Бун» на «Боунз». Останнє по-блатному означало набухлий чоловічий прутень. Отак ми і стали пісюнами-Боунзами (В.Горбатько, перекл. П.Кері). Але няня знову, в приступі нестримного сміху: — Ви тільки погляньте, пані, на його бідного маленького пісюнчика! — бо той заворушився знову, заметався туди-сюди, ніби курча з підрізаним горлом… (Н.Трохим, перекл. С.Рушді). Приводить мамуня синочка до лікаря: — Лікарю, подивіться, у мого хлопчика з пісею щось. Лікар глянув і каже: «Так, мамочко, з цього моменту пісю називаємо членом і лікуємо сифіліс!»]

Пожирающий – жеру́щий. [I на баскому скоком опинився, Такий же, як і кінь, палкий, зиркатий. Заржавши, огир над землею звився, Огонь жерущий, аквілон крилатий, — І блискавкам його в степу не перегнати (П.Куліш). Загоготить скрізь полум’я жеруще, І закипить ворожа чорна кров (М.Старицький). — Я поведу тебе в далекий край, незнаний край, де тихі, темні води  спокійно сплять, як мертві, тьмяні очі, мовчазні скелі там стоять над ними німими свідками подій, що вмерли. Спокійно там: ні дерево, ні зілля не шелестить, не навіває мрій, зрадливих мрій, що не дають заснути, і не заносить вітер жадних співів про недосяжну волю; не горить вогонь жерущий; гострі блискавиці ламаються об скелі і не можуть пробитися в твердиню тьми й спокою Тебе візьму я. (Л.Українка). Холод безжалісний знищив безсмертну царицю, Що пролежала віки під єгипетським сонцем жерущим (Л.Українка). — Та чи можна було й твердиню оборонити, коли нема нізвідки підмоги, а лютий ворог хмарою кругом обліг, на своїй таки землі воюючи? Але чимало людей (і я в тім числі) інакшу думку держать: велика то була милість і ласка Божа для Гишпанії, що згладилася з лиця землі та кузня й комора всякого лиха, та губка несита, та шашіль жеруща, та міль ненатла, що поглинала без пуття величезні гроші — і для чого ж? Аби тільки згадку зберегти, що то, мовляв, завоював колись святої пам’яті непереможний Карло V,— нібито для його нерушимо-вікопомної слави треба ще аж тієї купи каміння! (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). — І через ці страждання чуттів вічно карається у самій своїй суті безсмертна душа, серед незліченних жерущих огнів, які запалила в безодні зневажена велич Всемогутнього Бога і які під гнівним подихом Божественності розгорілись у вічне палання (М.Прокопович, перекл. Д.Джойса). Жаркі директорові очі, в яких світилося жеруще бажання загарбати компанію, трохи навіть лякали мене (П.Таращук, перекл. Л.-Ф.Селіна)].

Рахитический, рахитичный – рахітичний. [Батько клав покіс рівно і методично, мов по ниточці, син вже дорівнював до його розмаху вширінь і вздовж, але його покіс був значно гірший, ніби поломаний і рахітичний (У.Самчук). Неподалік, між високими, але неоднаковими коминами обертавсь у руїну ярмарковий майдан, дерев’яні фарбовані коники були задорогі для тих, кому кортіло на них залізти, кого водночас й вабило, й лякало, й стримувало,— недоглянутих рахітичних шмаркачів, що без угаву длубались у носі; лунала музика й витріщалась нужда (П.Таращук, перекл. Л.-Ф.Селіна)].

Слава – слава, (большая, ещё) просла́ва: • во славу кого-чего – на славу кому-чому; • Геростратова слава – Геростратова слава; • добрая слава лежит, а плохая бежит – добра слава лежить, а недобра біжить. (Пр.); добре далеко чути, а ледаче ще далі (Пр.); добро довго пам’ятається, а зло ще довше (Пр.); • на славу – на славу, прегарно (чудово); прегарний (чудовий); • петь славу кому – співати хвалу кому; славити, прославляти кого; • приобресть, снискать славу, войти в славу – зажити (залучити) слави; убитися у славу; (иногда фам.) доскочити слави; • слава Богу – слава Богу (Богові); • только [одна] слава, что… (разг.) – тільки [й] слави, що…; • хорошая, дурная слава (разг.) – добра слава, недобра (лиха) слава; неслава; (пересуды) поговір, слава-поговір. [Все очі вгору піднімали, По світу нашому вздихали, Що рано їх побрала смерть; Що трохи слави учинили, Не всіх на світі подурили (І.Котляревський). Дівчата на славу красиві (Г.Квітка-Основ’яненко). Людська слава — як трава зів’яла (Пр.). — Слави треба мирові, а не тому, хто славен (П.Куліш). Спасибі, дідусю, що ти заховав В голові столітній ту славу козачу: Я її онукам тепер розказав (Т.Шевченко). Прокинься, кумо, пробудись Та кругом себе подивись, Начхай на ту дівочу славу Та щирим серцем нелукаво Хоть раз, сердего, соблуди (Т.Шевченко). Не мені тепер, старому, Тепер прелютая година На нашій славній Україні. Не мені вас, братця, На ляха водити. Не мені тепер, старому, Булаву носити. Нехай носить Наливайко Козакам на славу, Щоб лякались вражі ляхи У своїй Варшаві (Т.Шевченко). Не дві ночі карі очі Любо цілувала, Поки слава на все село Недобрая стала (Т.Шевченко). Мені уже сімнадцятий пішов. Хлопці біля мене, як хміль коло тичини, в’ються; а найпаче Будненко Василь. Чорнявий, кучерявий: картина— не хлопець! Люди казали: от би спарувати — на славу була б пара! (П.Мирний). — Хто крав гроші, у кого вони на руках були, — той хай і одвіча. А через віщо ж народ таку славу терпітиме (П.Мирний). ). Він готувався, скуповувався, щоб угостити Власова на славу (П.Мирний). Слава про злодійкувату Явдошку одбила хіть у панства та офіцерства заїздити до неї (П.Мирний). Колись у веселі ставки заглядали а гір столітні дуби та граби, свідки слави козацької, а тепер їх унучата обступили рівною межею ті зелені яри (І.Нечуй-Левицький). Слава про те свято пішла кругом по селах, де ще не завівся празник мироносиць (І.Нечуй-Левицький). Синиця славу розпустила, Що хоче море запалить (Л.Глібов). Славо, горда та пишна царице! Хоч склонив своє чоло співець, Та не вірить тобі, чарівнице, Як зрадливому морю плавець (Л.Українка). Авжеж! Вогненний круг спускається на мене і голоси мені співають «слава»! (Л.Українка). Така була поважна та Сабіна і зроду мала добру славу… (Л.Українка). — Коли б мене так дівчина любила, то була б у мене й сорочка вишивана, і стьожка шовкова, а то яка у мене стьожка? Тільки слава, що стьожка: мотузка, а не стьожка! (М.Кропивницький). Він легко стрибав з каменя на камінь, наче гірський потік, і вітав стрічних, аби тільки почути свій голос: — Слава Ісусу! — Навіки слава (М.Коцюбинський). Шосе (тільки й слава, що шосе) проведено так нерозумно, що воно раз у раз лізе вгору (М.Коцюбинський). Ріс парубок — росла й нехороша слава про нього. Люди звали його злодієм (М.Коцюбинський). — Хіба ж ти не знав, що так воно буде? — крізь сльози вимовляв дівчина. Тепер ти поїдеш, мене в славі покинеш,— будуть мене люди обминати. Бо хто ж візьме тую дівчину-наймичку, що парубок покинув (С.Васильченко). Одійде в морок підле і лукаве, Холуйство у минувшину спливе, І той ніколи не доскочить слави, Хто задля неї на землі живе (В.Симоненко). Про нього, про Козака Мамая, не одну вже сотню літ ішли слава й прослава (Олександр Ільченко). Та відчайдушно пролягла дорога несамовитих. Світ весь — на вітрах. Ти подолала, доле, слава Богу. На хижім вітрі чезне ниций страх (В.Стус). Слава впала на бідного хлопця зненацька, як надгробна плита, зачавивши в нім людину і залишивши одне тільки ім’я (Г.Тарасюк). — Для людини доброчесної і небуденної,— промовив Дон Кіхот,— то, мабуть, найбільша втіха — ще за життя діждатися прослави доброго свого ймення на мовах розмаїтих народів словом друкованим і типованим; я недарма сказав «доброго», бо як буде навпаки, то вже гірше над усяку смерть (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Після тих засідань, на листовне прохання ласої на гроші матері-флорентійки, він тут-таки помчав отримувати борг від родини Адорно у Брюгге, зметикувавши, що було б доречно якнайшвидше одержати кошти для вдалої кар’єри на прославу Церкви (Д.Чистяк, перекл. М.Юрсенар). «Так минає слава світова!, — засміялася Енн, хоча в усмішці її було знати й нотку жалю (А.Вовченко, перекл. Л.-М.Монтгомері). — Навіщо ми залишаємося тут? Тільки пришелепкуватий не ставить цього запитання. Заради слави? Якщо ми тут тільки заради неї, повірте браття, я перший повернувся б дупою до ворога і дав драла через отой горбочок (О.Замойська. перекл. С.Пресфілда). Якщо хочеш вести людей на смерть, скажи їм, що ведеш їх до слави (Талейран). Слава зношується (Наполеон)].

Страсть – 1) (страдание) страждання, мука, мучення, (церк.) страсті; 2) (сильное влечение) пристрасть, жага, жадоба, запал, пал; 3) (любовная) любощі; 4) (страх) жах, ляк, страх; 5) (множество, весьма) дуже, страх, страшенно, надто, сила: • иметь страсть к чему – мати пристрасть до чого, дуже кохатися в чому, горіти до чого; • накал страстей – кипіння (шал) пристрастей; • пылать, гореть страстью – палати пристрастю (жагою); • страсти Господни – страсті Господні, мучення Боже; • страсти разгорелись – пристрасті розпалилися (розгорілися); • страсть как хочется (разг.) – страх як (страшенно) хочеться; хочеться аж-аж-аж (аж-аж-аж як хочеться); • страсть сколько (разг.) – страх скільки; страшенно багато. [Якщо кувати розпечене залізо пристрасти нерішуче, воно швидко охолоне. (О. і О.Плеваки перекл. Е.Єлінек). Кажуть, пристрасть змушує думки людини обертатися в замкненому колі (Р.Доценко перекл. О.Вайлда). Емма стала такою, як усі інші коханки, і зачарування новизни, спадаючи потроху, ніби одяг, оголювало вічну одноманітність пристрасті, яка завжди має ті самі форми і говорить тією самою мовою (М.Лукаш і М.Гайдай перекл. Ґ.Флобера). Стримано повискували пристрасті (В.Даниленко). І що усі твої напасті і сподівання, і жалі, як по Вітчизні довгі страсті ряхтять, мов рани на чолі! (В.Стус). Мене вабила північна округла стіна, я вже бачив на ній мальовидло Страстей Господніх… я здалека бачив, що мальовидло на цілу стіну потріскалося, фарба поскручувалася в спіралі, одначе я не відразу кинувся до стіни, до цього мальовидла, задля яких власне приїхав у Черчен, щось мене неначе притримувало біля дверей, не давало зробити ні кроку, чиєсь око пантрувало за мною (Р.Федорів). Їй неважко було лишатись чеснотливою: спроваджувати залицяльників не довелось, а не такий уже ярий чоловічий пал Філібера згас одразу після народження їхнього єдиного сина, тож навіть дозволених плотських утіх зазнати їй не випало (Д.Чистяк, перекл. М.Юрсенар). Моя пристрасть була мов дика прірва, що хотіла його поглинути. І я бачила, що вона його лякала (О.Сенюк, перекл. П.Лаґерквіста). Вона схилилася й накрила його вуста своїми, немовби хотіла проковтнути його. За мить початкова ніжність між ними перетворилася на тваринну пристрасть, яку з її боку живили три роки вдовиної стриманості, а з його — солодка хіть юнака, що ніколи не куштував жіночого кохання, хіба що куплену вправність шльондр (О.Оксенич, перекл. М.П’юзо). Отож від тієї миті, коли він зустрів ту кралю, Рубенс ладен був поставити на вогонь горщик із почуттями і чекати, коли кипіння оберне почуття у пристрасть (Л.Кононович, перекл. М.Кундери)].

Страшнувато – страшнувато, страховито. [— Одначе що не кажи, а страшнувато їхати в далекий край? (М.Стельмах). Біля конопель завжди було страшнувато, наче з їхнього терпкого  мороку  ось-ось мали повискакувати всі ті страхіття, про які стільки наслухався і яких так ніколи й не бачив (Є.Гуцало). Його окуляри та страховито перев’язана голова під навислими крисами капелюха, виринаючи з темряви, лякали поодиноких робітників, що поверталися з роботи додому, а Тедді Генфрі, що якось о пів на десяту, вимкнувшись із “Червоного камзолу”, уздрів черепату голову Незнайомого (той ніс капелюха в руці, і з розчинених дверей шинку блиснуло на нього світло), — мало не вмер від страху (Микола Іванов, перекл. Г.Велса). Коли всі безстрашні, це вже страшнувато (Ґ.Лауб)].

Трусость – боягузтво, боягузливість, боязливість, боязкість, лякливість, полохливість, легкодухість: [Хо має причину радіти, бо хто ж то, як не він, нарікав на полохливість, що трима його на світі (М.Коцюбинський). Він відзначив у собі певне вагання, якусь, хоч і хвилинну, занепалість — словом те, що можна назвати легкодухістю (В.Підмогильний). Свідомі наклепники завше уникали чесного двобою: боягузтво — друге наймення підлости (В.Стус). Як війни, так і політичні злочини завжди є наслідком гри небезпечними словами, надмірного розпалювання національних пристрастей; жодне нечестя й жорстокість на землі не пролили стільки крові, як людське боягузтво (П.Таращук, перекл. С.Цвайґа). Амаранта, чия душевна черствість лякала Урсулу, чия притаєна гіркота смутила її, тепер видалася їй втіленням жіночої ніжності, і з проникливістю, породженою співчуттям, Урсула зрозуміла, що несправедливі муки, яким Амаранта піддала П’єтро Креспі, пояснюються зовсім не жагою помсти, як усі гадали, а повільні тортури, що знівечили життя полковника Герінельдо Маркеса, викликані зовсім не злим, жовчним, невиліковним горем, як усі вважали. Насправді ж і те й те було наслідком боротьби не на життя, а на смерть між безмежною любов’ю й неподоланним боягузтвом; зрештою в цій боротьбі взяв гору нерозумний страх, що невідступно шарпав серце Амаранти (П.Соколовський, перекл. Ґ.Ґ.Маркеса). Боягузтво — мати жорстокості (М.Монтень)].

Чучело – 1) (набитая шкура животного) опу́дало; 2) (для отпугивания птиц) опу́дало, о́пуд, ляка́ло, ляка́йло, ляка́чка, страшо́к (-шка́), (из соломы) солом’яник, дід соло́м’яний; 3) (перен.: о человеке) опу́дало, одоро́бло, одоро́бало, доро́бло, доро́бало, чупера́дло, поторо́ча, мацапу́ра, опу́д: • чучело гороховое – опу́дало, одоро́бало, одоро́бло, гороб’я́че страши́ло, ку́ряча во́ва. [Годився б у коноплі на опудало (Сл.Гр.). Отсе опудало погане (І.Котляревський). Щоразу обсервуючи нову його пасію, здавалося, що нічого страшнішого вже не існує, але яке ж було наше здивування, коли Адрон наступного разу приводив ще більше опудало (Ю.Винничук). Людина без національної душі — це опудало. Робот. Який ляпає своїм механічним язиком, що йому запланують, робить усе, що запрограмують. Робот не має відчуття національної приналежності, отже, й національної гідності. Опудалу байдуже на чиєму городі стояти, що охороняти і кого лякати. Воно — опудало (Євген Дудар). Не знати, що більше розлютило нічних джерелівських легіонерів — ці чортові прапорці, від яких тоді ніде не можна було сховатися, ця ідіотська зірочка, схожа на ту, яку їм почепили на груди ще в першому класі, Фелікс Едмундович, проти якого вони особисто нічого не мали, бо знали його тоді як «лицаря революції», а не як головного більшовицького ката, садиста і безжалісного вбивцю, чи те, що завод — безалкогольних напоїв, але вони накинулися на залізне страховисько, як македонці на перського бойового слона. Не змовляючись. Усі троє разом. Почали ламати. Ламали, ламали, ламали… Але зуміли лише з вертикального положення перемістити те одоробло у горизонтальне. Потім плюнули, розтерли і пішли (В.Кожелянко). Який він має блазенський вигляд у тому вбранні й злиденному ковпачку! І перед цим чуперадлом ми колись дрижаки ловили, як він, урочисто сидячи за кафедрою, спиняв кінчик свого олівця на прізвищі якогось учня та ганяв його по французьких неправильних дієсловах, хоча згодом, у Франції, вони так і не стали нам у пригоді (К.Гловацька, перекл. Е.М.Ремарка)].

Эму – ему. [Посеред трав’янистої долини гніздилися страуси ему; вони гордо ступали вздовж своїх територіальних меж, але лякалися усього незвичного і тікали геть швидше за коней, полишаючи свої темно-зелені яйця завбільшки з футбольний м’яч (В.Горбатько, перекл. К.Макалоу)].

Бабочка – 1) (зоол.) мете́лик, меті́ль, моти́ль; (ночная) не́тля, вечі́рник; 2) (галстук, разг.) метелик; 3) (бабёнка) молоди́чка, жі́ночка, (шутливо) ба́бка: • ночная бабочка, разг. – (проститутка) нічний метелик. [Пройшов день, два, і з неї цвіт опав, І Маківка осиротіла; Бджола на іншій квітці сіла, Ту погань метелів мовби лихий забрав (Є.Гребінка). Великий мотиль літав плавучим, кокетним польотом (О.Кобилянська). На світло ламп летіла роєм нетля і билась крилами об скло (М.Коцюбинський). Бідний нічний сірий метелик сидів в темному вогкому льоху за бочкою з капустою. Сидів він сумно, стуливши свої темні крильця. Так смутно йому було, дарма що не був він там самотнім, – мав-таки сусіда; сусід той був лилик; та з того сусідства невелика була користь для метелика: лилик був неговіркий, понурий собі, та до того ще з якимсь презирством дивився на бідного метелика, – сказано, нерівня! (Л.Українка). Денні одвідувачі скверу, чеснотливі тати з газетами й нені та няньки з колисками на колесах, розтанули тут разом з останнім промінням світла. На зміну їм злітались нічні метелики та їхні ловці (В.Підмогильний). Тоскний тріск у порожнім лісі, і пташиний колючий свист. Падолист. Де ж метелику сісти? (В.Стус). метелик білим рукавом утерся а вже трава ступила до коси: Коси! (Т.Мельничук). Він цей вокал підносив, як бокал. У нього був метелик на маніжці. Якісь красуні, всупереч вікам, до нього йшли по місячній доріжці (Л.Костенко). Метелик вмів, та не хотів літати, а ти хотіла, та не вміла. Що я хотів? З тобою привітатись. Та ти мене не зрозуміла (В.Слапчук). Зузу, якій подобалось висловлюватися про мене в третій особі, наче мене тут і не було, в’їдливо зауважила, що примушувати пана маркіза до ґрунтовности просто жорстоко. На її думку, це означало б діяти наперекір усім моїм звичкам, безперечно схожих на звички метелика, що пурхає від квітки до квітки, аби скрізь висмоктувати краплинки солодощів (Р.Осадчук, перекл. Т.Мана). Час було йти купатись, але я відчував, як його чорні очі пронизують мене, тим часом нетлі легко торкаються мого волосся і всідаються мені на сорочку (Т.Андрієвська, перекл. П.Кері). Вона стояла переді мною, гарна, юна, сповнена надій, — метелик, що якимось щасливим випадком залетів до моєї обшарпаної злиденної кімнати, залетів до мого нікому не потрібного, безглуздого життя, до мене і не до мене… (М.Дятленко, А.Плюто, перекл. Е.М.Ремарка). Серед каміння було повно крабів, що клацали клешнями й квапилися втекти; яро-зелені жабки, формою тіла схожі на кулі, лякали нас, стрибаючи у воду з гучним плескотом; тремтливим запиналом довкола нас пурхали невеличкі нетлі, маленькі кажани шугали крізь промені наших ліхтариків, і тільки волохатих жаб не було ніде (О.Лесько, перекл. Дж.Дарела). Пломінець рівно здіймався в безвітрі. До нього раз у раз підлітали настирливі нетлі, кружляли навколо, обпалювали крильця й відлітали (О.Король, перекл. Д.Фаулза). Залишалося похмілля, раптовий біль світу та ще суперечка з Богом, якого в горах кожен знав і який приходив і відходив без жодної видимої причини. Похмурий настрій спурхнув на неї, мов темний метелик (Ю.Винничук, перекл. Е.М.Ремарка)].

Любовь – 1) (к кому страсть, любовное влечение) коха́ння, (ласк.) коха́ннячко, любо́в, лю́бощі до ко́го, лю́бість, (влюблённость) закоха́ння в ко́му, (симпатия) ми́лува́ння; 2) (любовные ласки, утехи) лю́бощі, пе́стощі, ми́лощі, ми́лува́ння, лю́бість, ла́ска, коха́ння; 3) (предмет любви) коха́ння (коханячко), милува́ння (милуванячко), закоха́ння (закоханячко); 4) (нравственн. чувство) любо́в, люба́; 5) (наклонность) зами́лування, любо́в, на́хил, охо́та, хіть (р. хо́ти, диал. хі́ті) до чо́го, прихи́льність, прихи́лля до ко́го: • безумная любо́вь – шале́не коха́ння (закохання); • брак не по любви – шлюб (одруження) без кохання (без любові); • брак по любви́ – шлюб до (з) любо́ві (до сподо́би); • братская любо́вь – брате́рська (брате́рня, бра́тня) любо́в; • вера, надежда, любо́вь – ві́ра, наді́я, любо́в; • возбудить в ком любо́вь – збуди́ти коха́ння в ко́му, закоха́ти кого́ в собі́ (в се́бе); • вспылать любовью – зайня́тися (запала́ти) коха́нням, любо́в’ю, розкоха́тися; • вспыхнуть любовь – лахну́ти любо́в’ю, коха́нням; • гореть, сгорать от любви к кому – палати коханням до кого; • делать что с любовью, с любовью заниматься чем-либо – робити що залюбки (з любістю, з любов’ю); кохатися в чому; працюва́ти коло чо́го з любо́в’ю, залюбки́, з зами́лува́нням; • жениться, выйти замуж по любви́ – одружи́тися (за́між піти́) з любо́ві; • изъявлять любо́вь к кому – виявля́ти любо́в (ла́ску, прихи́лля) до ко́го, жа́лувати кого́; • искренняя, настоящая любо́вь – щи́ре коха́ння, щи́ра любо́в; • любо́вь к ближнему – любо́в до бли́жнього, братолю́бність; • любовь к искусству – любов до мистецтва; • любовь к родине – любов до рідного краю (до рідної країни, до рідної землі, до рідної сторони), любов до батьківщини (до вітчизни, до отчизни); • любо́вь мужчины, женщины – чолові́че, жіно́че коха́ння, чолові́ча, жіно́ча любо́в; • любовь не картошка — не выкинешь (не выбросишь) за окошко – любов не короста — не вигоїш спроста (Пр.); згадай та охни, мовчи та сохни (Пр.); • любовь не пожар, а загорится – не потушишь – любов не пожежа, а займеться — не погасиш (Пр.); • любо́вь сильнее смерти – коха́ння ду́жче (могутні́ше) за (над) смерть; • мне не дорог твой подарок, дорога твоя любовь – не дороге дарування (даруваннячко), дороге твоє кохання (коханнячко); • нашим новобрачным совет да любо́вь (мир да любовь)! – на́шим молодя́там не свари́тися та люби́тися!; • нежная любо́вь – ні́жне коха́ння, ні́жна любо́в; • не по любви – не до любові (любості); • объяснение в любви́ – осві́дчення (про коха́ння); • первая любовь – пе́рше ко́хання (закохання), пе́рша любо́в; • объясняться, объясниться, признаваться, признаться в любви кому – признаватися, признатися про кохання (в коханні) кому, робити, зробити кому признання в любові (у коханні), освідчувати, освідчити кохання кому, освідчуватися, освідчитися [про кохання (про любов)] перед ким, кому, визнавати, визнати (виповідати, виповісти) кому кохання (любов свою); • относиться с любовью – ста́витися з любо́в’ю, з прихи́льністю, прихи́льно; • питать любо́вь к чему – коха́тися в чо́му; • по любви – з кохання; • пылкая, пламенная любо́вь – палке́ коха́ння, жагу́ча любо́в; • пребывать в любви – пробува́ти в любо́ві; • приобрести чью любо́вь – здобу́ти чию́ любо́в, (симпатию) підійти́ кому́ під ла́ску; • родительская любо́вь – батькі́вська любо́в; • с любовью – до любо́ви, з любов’ю, коха́но; • старая любовь не ржавеет, старая любо́вь долго помнится – да́внє коха́ння все перед очи́ма (Пр.); давнє кохання не ржавіє (іржавіє) (Пр.); • супружеская любо́вь – подру́жня любо́в, подру́жнє коха́ння; • сыновняя любо́вь – любо́в до батькі́в, сині́вська любо́в; • умирать, погибать от любви́ – помира́ти, ги́нути з коха́ння, з любо́ви. [Хто не лю́бить, той не пізна́в Бо́га, бо Бог є любо́в (Біблія). Піді́йдеш йому́ під ла́ску (П.Куліш). Він мені визнавав любов свою (П.Куліш). Крі́пко до любо́ви поцілува́лись (Г.Барвінок). Його́ со́нечко пе́стить коха́но (Л.Українка). Біда́хи розкоха́лись аж з лиця́ спа́ли, схнуть (М.Вовчок). Коха́й, поки се́рце коха́є, усе́ за коха́ння відда́й (Б.Грінченко). Щи́ро коха́вся пан у горілка́х та меда́х (Б.Грінченко). Коха́ється він у га́рних ко́нях (Б.Грінченко). Та узя́в жі́нку не до любо́ви (Пісня). За́між пішла́ по лю́бості (М.Вовчок). Пе́стощі, лю́бощі, ся́єво срі́бнеє хви́ля несе́ в подару́нок йому́ (Л.Українка). Боля́ть мене́ ру́ки, но́ги, боля́ть мене́ ко́сті, гей, якби́ то од робо́ти, а то од лю́бости (Пісня). Коха́ння моє́, я тобі́ світ зав’яза́в! (М.Вовчок). Лю́бчику мій, милува́ннячко моє́ (А.Кримський). Нема́ мого́ миле́нького, нема́ закоха́ння (Пісня). Неха́й бу́дуть лю́ди зна́ти, як в любо́ви помира́ти (Пісня). З їх естети́змом та зами́луванням до краси́ (С.Єфремов). Ой, Бо́же, Бо́же, що та любо́в мо́же! (Пісня). Хто не зна́є закоха́ння, той не зна́є ли́ха (Пісня). Се на ме́не лю́бощі напа́ли (Г.Квітка). На ми́лування нема́ си́лування (Пр.). Колишній дотик її руки живущим огнем проймав йому кров. Він згадував їхню зустріч на пароплаві, її слова і шукав у них бажаної запоруки. Кожен погляд і усміх її осявав тепер йому душу, торуючи в ній плутані стежки кохання (В.Підмогильний). У коханні як у медицині: поганенький лікар утричі люб’язніший (В.Стись). Я марно вчив граматику кохання, граматику гріховних губ твоїх, — ти утікала і ховала сміх межи зубів затиснений захланних (В.Стус). І не те, щоб жити — більше: споконвіку б — без розлуки. До віків і після віку — це — любов. Оце — вона! (В.Стус). Напередодні об’єднання Німеччини, яке всіх лякало, один француз мрійливо промовив: «Я так люблю Німеччину, що хотів би, щоб їх було дві»… В українців причин для ніжних почуттів до Росії куди більше, ніж у французів до Німеччини. Моє серце розривається від любови, і я хотів би, щоб Росій було хоча б штук п’ять-шість. Правда, моя любов до Совєтського Союзу була ще ніжнішою, і я вцілів тільки тому, що об’єктів її прикладення стало 15 (з інтернету; Дивнич). Любить Бог українця, але не признається (В.Слапчук). Усе було — і сум, і самота. І горе втрат, і дружба нефальшива. А ця любов — як нитка золота, що й чорні дні життя мого прошила. Усе було, було й перебуло. А ця любов — як холодно без неї! Як поцілунок долі у чоло. Як вічний стогін пам’яті моєї (Л.Костенко). Абсолютно ідіотська фраза з російської — «займатися любов’ю». Повна нісенітниця. Любов, кохання, честь, гідність — все це абстракції. Як можна займатися честю, совістю. В українській мові є прекрасне слово «кохаються». Шановні, кохайтеся, якщо можете. Ну, а коли ні, «займайтеся». Що зробиш… (Ярослав Трінчук). Крім того, любов — це ще багато різних речей, тільки чомусь у нас в наявності всього два слова для означення того складного багатокомпонентного почуття: «кохання» — це те, що із сексом, а все решта — просто «любов». Тішить тільки, що у росіян взагалі лиш одне на всі випадки життя. Вони просто «люблять» все підряд: і батьківщину, і маму, і друга, і кохану, і песика. В той час як у Біблії розрізняють три відтінки такого почуття, а у Греції — цілих шість: • Ерос – романтично-чуттєва любов, Прагма — реалістична любов, Маніа — хвороблива любов, Агапе — безумовна любов, Сторге — любов-дружба, Людус — любов-гра (Ярка Дубинська). Справжня любов, як рослина — повинна рости (Валерій Чоботар). Якщо абстрагуватися від біохімічних процесів у мозку, які, за твердженням фізіологів-матеріалістів, породжують те, що мудаки-поети називають коханням (щасливе кохання — це фермент, який активізує ті нейронні ланцюжки, що відповідають за ейфорію; нещасне, відповідно, стимулює мозкові зони депресії), і розглянути проблему в метафізичному вимірі, то є така думка, що любов — це не лише найбільший дар Божий, а взагалі — атрибут Бога в людині, одна з рис образу і подобія. А хто проти? Та це про любов. Ми ж тут — про суку-любов, яка, з одного боку, большая и чистая, а з другого — маленькая и пошлая, любов, яка нищить, висотує нерви, висушує мозок, вичавлює з людини кров (інша людина, на яку, власне, й спрямована любов, п’є ту кров горнятками, хоча не обов’язково є вампіром). Одне слово, якщо вербалізувати проблему в контексті запропонованого дискурсу, то любов як категорія поширює свою юрисдикцію зі сфери емоційного на рівень матерії у її білковій формі існування. Щось таке (В.Кожелянко). Любов — сприятлива сила, що дозволяє говорити про будь-що доглибно (А.Рєпа, перекл. Ф.Солерса). — … життя людське надто довге для одного кохання. Просто-таки надто довге. Це мені мій Артур пояснив, коли накивав п’ятами… І це правда. Кохання — це чудово. Та одному з двох воно завжди видається надто довгим. І тоді другий залишається ні з чим. Сидить і чекає чогось, витріщивши очі. Чекає, як божевільний… (М.Дятленко, А.Плюто, перекл. Е.М.Ремарка). Кохання потрібне вже хоч би для того, щоби навчитися Болю (Д.Чистяк, перекл. М.Юрсенар). Він кохав її, він прислухався до цього кохання, яке кликало Поль, доганяло її, розмовляло з нею; Сімон слухав його заклякнувши, налякано, почуваючи тільки біль і спустошення (В.Омельченко, перекл. Ф.Саґан). Так, моє кохання було надто велике. А надто велике кохання обтяжливе для того, на кого воно спрямоване, я цього не розуміла, нічого про це не знала. Та якби й знала, це однаково не допомогло б. Бо хто може визначити міру кохання?  (О.Сенюк, перекл. П.Лаґерквіста). Майже всю ніч пролежала, зціпивши зуби й стиснувши кулаки, задихаючись від люті й жаху, ба гірше — від каяття, цього сліпого прагнення повернути час назад хоч на годину, на секунду. Та тільки не час любощів (О.Король, перекл. В.Фолкнера). Чи то любов робить людину дурною, чи тільки дурні й закохуються? Роками я торгую зі своїм клунком і знана всіма як сваха, проте на це запитання відповісти не можу (О.Кульчинський, перекл. О.Памука). Обидві, обравши різні напрямки, прагнули вирватися з цього зліпленого з різних елементів світу: горда Клариса в служіння мистецтву, до якого, проте, як невдовзі довелося визнати її вчителеві, в неї не було справжнього покликання, а тендітно-меланхолійна і, властиво, не пристосована до життя Інес — назад, під крило й під духовний захист надійного міщанського побуту, шлях до якого відкривав респектабельний шлюб, бажано з кохання, а як ні, то й без нього (Є.Попович, перекл. Т.Мана). — Чому ви не витурите його? — Він не такий поганий, докторе. Тільки запальний… — Равік глянув на дівчину. Кохання, подумав він. І тут кохання. Одвічне диво. Воно не тільки осяває барвистою веселкою мрій сіре небо буднів, а й може оточити романтичним ореолом купу лайна. Диво і страхітливий глум водночас. (Є.Попович, перекл. Е.М.Ремарка). Кохання травами не лікується (Овідій). Ніяка облуда не здатна довго приховувати кохання, коли воно є, або ж удавати, коли його нема (Ф. де Лярошфуко). …людське життя тягнеться надто довго для одного кохання (Е.М.Ремарк). Любов іноді приходить так несподівано, що ми не встигаємо роздягнутися (С.Є.Лєц). Кохання — це грубе перебільшення різниці між однією людиною і всіма іншими (Дж.Б.Шоу). Любов терпить і прощає все, але нічого не пропускає. Вона тішиться мализною, але вимагає всього (Клайв Льюїс). Серед всесвітнього варварства людським істотам іноді (досить рідко) вдається створити теплі місця, осяяні світлом кохання (М.Уельбек). Любов, що боїться перешкод, — це не любов (Д.Ґолсворсі). Шлях справжнього кохання ніколи не був гладкий (В.Шекспір). Ніщо так не економить час і гроші, як взаємне кохання з першого погляду].

 Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко) 

 Словарь росийсько-український 1893–1898рр. (М.Уманець, А.Спілка.) 

Помилка в тексті? Виділіть і натисніть Ctrl+Enter, або напишіть на github. Дякуємо.

Клавішні скорочення: виділіть слово і натисніть:
• Ctrl+Shift+1 — пошук на r2u.org.ua «Російсько-українські словники»
• Ctrl+Shift+2 — пошук на e2u.org.ua «Англійсько-українські словники»
• Ctrl+Shift+3 — пошук на sum.in.ua «Академічний тлумачний словник української мови»
• Ctrl+Shift+4 — пошук у корпусі «ГРАК» (на сайті корпусу можна шукати лему, фразу, словоформу або сполуку)