Сховати наголоси
Освітлювати знайдене
Знайдено 8 статей
Запропонувати свій переклад для «назвисько»
Шукати «назвисько» на інших ресурсах:

- Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) Вгору

И́мя –
1) ім’я́ (р. ім’я́ и архаич. і́мени, им. мн. іме́на́), й[і]ме́ння, (диал.) імено́, (название) на́зва, на́звисько, найме́ння; ум. іме́ннячко, найме́ннячко.
• Собственное, крестное и́мя – вла́сне, хреще́не ім’я́ (йме́ння).
• И́мя предмета, животного – на́зва ре́чи (пре́дме́та), твари́ни.
• И́мя отца, друга – ба́тькове, при́ятелеве ім’я́ (йме́ння).
• Полное и́мя – по́вне ім’я́, йме́ння. [Хіба́ не мо́жна назва́ти по́вним іме́нням: Гераси́м? (Мова)].
• И́мя, отчество, фамилия – і́м’я, по ба́тькові та прі́звище.
• Дать и́мя – да́ти кому́ ім’я́, йме́ння; срвн. Нарека́ть, Наре́чь 1.
• Носить и́мя – зва́тися.
• Об’явить своё и́мя – назва́ти, об’яви́ти своє́ ім’я́ (йме́ння).
• По и́мени – на ім’я́ (на м’я), на йме́ння, на на́звисько, [Був чолові́к на ім’я́ Заха́рія (Св. П.). На на́звисько Яли́на (Липов. п.)].
• Быть кем только по и́мени – бу́ти ким ті́льки (лиш) на йме́ння, ім’я́м.
• Назвать кого по и́мени – назва́ти кого́ на йме́ння.
• Как ваше и́мя? – як вас на ім’я́, на йме́ння? яке́ вам ім’я́? як ва́ше ім’я́ (йме́ння)? [Не зна́ю, хто ви єсть і як вас на ім’я́ (Самійл.)].
• Как его и́мя? – я́к він (його́) на ім’я́ (на йме́ння)? як йому́ ім’я́ (йме́ння)? [А як він на ім’я́? Іва́н? (Звин.). Як на ім’я́ того́ па́на? (М. Вовч.)].
• По его и́мени – його́ ім’я́м, за його́ ім’я́м, (по нём) по йо́му.
• Школа -ни Франка – шко́ла і́мени Франка́.
• И́менем кого, чего, чьим -нем – в ім’я́ кого́, чого́, в ім’я́ чиє́ (чиї́м ім’я́м) (гал.) в і́мени кого́. [В ім’я́ наро́ду беру́ тебе́, во́рога грома́дського поря́дку (Куліш)].
• И́менем закона, короля, императора – в ім’я́ зако́ну, ім’я́м короля́, імпера́тора, (гал.) в і́мени ці́саря.
• Умоляю вас и́менем нашей дружбы – блага́ю вас в ім’я́ на́шої при́язни.
• Во и́мя чего – в ім’я́ чого́. [В ім’я́ мої́х заслу́г (Куліш)].
• Во и́мя Бога – в ім’я́ бо́же.
• На имя́ кого – на ко́го, на ім’я́ кого́ (чиє́).
• Купить усадьбу на имя́ жены – купи́ти сади́бу на жі́нчине ім’я́, на жі́нку.
• Письмо на имя́ такого-то – лист на адре́су тако́го-то.
• От и́мени кого, от чьего и́мени – від ко́го, на ім’я́ кого́, чиї́м ім’я́м, (гал.) в і́мени кого́. [Ору́дували за́мість само́го па́на і на його́ ім’я́ залюдня́ли немі́ряні пусти́ні (Куліш). Мої́м ім’я́м дав Де́вісон його́ (сме́ртний при́суд) (Грінч.)].
• От моего и́мени – від ме́не, від мо́го і́мени, (фам.) моє́ю губо́ю. [Так і скажі́ть йому́ моє́ю губо́ю, що він ду́рень (Звин.)].
• Не иметь другого и́мени, как – не ма́ти и́ншого ім’я́, як; не вихо́дити з чо́го. [Про́світку йому́ не бу́де від посмі́шища; з байстрюка́ не вихо́дитиме (Квітка)].
• И́мя же им легион – їм же ім’я́ – легіо́н;
2) (репутация, слава) сла́ва, ім’я́.
• Доброе, честное имя́ – до́бра сла́ва, до́бре ім’я́. [Їм зоста́лась до́бра сла́ва (Шевч.). Моє́ все бага́тство єсть моє́ до́бре ім’я́ (Котл.)].
• Худое имя́ – недо́бра сла́ва, несла́ва.
• Приобрести имя́, сделать себе имя́ – (з)добу́ти, придба́ти (собі́) ім’я́, сла́ву (и сла́ви).
• Замарать своё доброе имя́ – заплямува́ти (закаля́ти) своє́ до́бре ім’я́, свою́ до́бру сла́ву.
• Человек с и́менем – люди́на з ім’я́м;
3) грам. – ім’я́.
• И́мя существительное, прилагательное, числительное – іме́нник (речівни́к), прикме́тник, числі́вник (-ка).
• И́мя собственное, нарицательное, собирательное – ім’я́ вла́сне, зага́льне, збі́рне.
Назва́ние –
1) (действие) назва́ння́, на(й)менува́ння; накли́кання, напро́шення; скли́кання; срв. Называ́ние;
2) на́зва, на́звище, на́звисько, найме́ння, назва́ння́, (имя) ім’я́ (р. ім’я́, им. мн. імена́), й[і]ме́ння (-ння). [«Со́нце ві́ри» – це поче́сна на́зва (Крим.). (Мо́рова) «Уто́пія» передала́ свою́ на́зву всім поді́бним тво́рам насту́пних вікі́в (Л. Укр.). На́зва (на́звище) села́ (Київщ.). Письме́нство, ва́рте цього́ найме́ння (Рада). Націона́льне найме́ння (Доман.)].
• Под -нием, по -нию – під на́звою, на на́зву.
• Давать, дать -ние – дава́ти, да́ти на́зву (найме́ння и т. п.) кому, чому́, назива́ти, назва́ти, наріка́ти, наректи́ кого́, що. [Даю́ вам ме́ння і назва́ння (Самійл.). Мав зви́чай наріка́ти росі́йський лібералі́зм «мельхіо́ровим» (Крим.)].
• Носить -ние – зва́тися, ма́ти на́зву.
• Получать, получить своё -ние – дістава́ти, діста́ти, здобува́ти, здобу́ти свою́ на́зву (своє́ найме́ння и т. п.), прибира́ти, прибра́ти собі́ на́зву. [Здобула́ від па́на на́звисько «ду́ри несосвіте́нної» (Крим.). Яко́го більш у прозо́вих тво́рах бува́є елеме́нту, котри́й переважа́є, – од то́го вони́ й на́зву собі́ прибира́ють (Рада)].
• Поступок, которому нет -ния – учи́нок; яко́му й на́зви не до[при]бере́ш.
На́звище – на́звище, на́звисько, прі́звисько.

- Російсько-український словник складної лексики С. Караванський, 2012 (чернетка) Вгору

И́МЯ поет. іме́но́, (речей) найме́ння, на́зва, на́звище /назвисько/, совєт. найменува́ння; ПЕРЕН. сла́ва, репута́ція, популя́рність, авторите́т, і́мідж.

- Російсько-український словник сталих виразів 1959р. (І. О. Вирган, М. М. Пилинська) Вгору

Название
• Носить название – зватися (називатися); мати назву.
• Одно название (только название) – сама назва (сама тільки назва).
• Получать, получить свое название – діставати, дістати (здобувати, здобути) своє наймення (свою назву, своє назвище, своє назвисько).
• Поступок, которому нет названия – учинок, якому й назви не добереш (не прибереш).

- Словарь росийсько-український 1893–1898рр. (М.Уманець, А.Спілка.) Вгору

И́мя = 1. ме́ння́ (С. Л.), іме́ння (С. З.), імя́, на́зва, на́звисько (С. Ж.). — Отъ моего́ и́мени = від ме́не, моє́ю губо́ю. — Так і скажіть йому моєю губою, що він дурень. Кр. — По и́мени = на йме́ння (К. З. о Ю. Р.). 2. сла́ва. — Человѣ́къ съ и́менемъ = сла́вний, славе́тний, значни́й.
Назва́ніе = на́зва, на́звище, на́зви́сько (С. З.), іме́ння (С. З.).
Наименова́ніе = 1. найменува́ння. 2. имъя́, ме́ння, на́зва, іме́ння, на́звище, на́звисько.

Запропонуйте свій переклад