Придурок, пренебр., бран. – придурок, недоумок, пришелепок. [Не так страшний дурень, як придурок, не так турок — як яничар (Пр.)].  |
Ясыр – (тур.) ясир. [Як лише сніг стаяв, вода сплила і теплий вітер сушив степ, коли стало трави попасти коні, голодна орда бігла на Вкраїну поживитися. Збиралися поганці в купи, ладили коней, зброю і сирівці ясир в’язати, та в свій поганий край, мов товар, гнати (А.Чайковський). Стенаються в герці скажені сини України, той з ордами бродить, а той накликає москву, заллялися кров’ю всі очі пророчі. З руїни підводиться мати — в годину свою грозову: — Найшли, налетіли, зом’яли, спалили, побрали з собою в чужину весь тонкоголосий ясир, бодай ви пропали, синочки, бодай ви пропали, бо так не карав нас і лях, бусурмен, бузувір (В.Стус). Росія для України є чинником не лише зовнішнім, а й внутрішнім. Проблема «орди» — зовнішня, проблема «яничарства» — внутрішня. Але «яничарство» є продуктом «орди» і її опорою. «Яничарство» — це «ясир», який вибрав собі кращу долю, ототожнившись із «ордою» (як, скажімо, боснійські серби, котрі прийняли мусульманство; як русифіковані євреї, що прийняли більшовизм; як англізовані нащадки шотландців у Північній Ірландії, що стали більшими роялістами-юніоністами, ніж самі англійці). Залежно від історичних обставин «яничар» може діяти і від імені «орди», і від власного імені, і навіть від імені «ясиру», проголосивши себе його найкультурнішою, найцивілізованішою, найперспективнішою частиною. Зрозуміло, що в країні, де половину «ясиру» пояничарено, решта «ясиру» чується некомфортно навіть після формального визволення, і закономірно демонізує «орду», наділяючи її найгрізнішими рисами (М.Рябчук). Місто було гарне, ситне, багате. Ми його взяли не з моря, а з суші. Шовку там багато не знайшли, але іншого добра набрали стільки, що якби не очеретяні снопи кругом бортів, то чайки могли б і потонути. Ясир ніякий не брали, бо ми не татари якісь нехрещені, а просто всіх до ноги вирізали. Кого можна було перед тим зґвалтувати — зґвалтували. Місто спалили (В.Кожелянко). Якщо ти мужчина, то час од часу ледь помітно погладиш поглядом чергове жіноче тіло, яке демонстративно пропливає в повітрі, що мерехтить від спеки. Ти доброзичливо дивишся на засмаглий ясир, який — ніби байдуже — майорить грудьми і, не поспішаючи, повагом, йде до тебе в полон (Р.К.)].  |
Янича́р, -а, чол. 1. У султанській Туреччині до 1826 року — солдат регулярної піхоти, створеної в XIV ст. з військовополонених, а також християн, обернених у мусульманство. [1. Которий би міг турчин-яничар сей сон одгадати, міг би йому три гради турецькії дарувати (народна дума). 2. Реве гарматами Скутара, // Ревуть, лютують вороги; // Козацтво преться без ваги — // І покотились яничари (Тарас Шевченко, «Гамалія»). 3. До великої покари // На розпутті при дорозі // Судять Байду яничари // В Золотім Галатськім Розі (Чупринка Григорій, «Байда»). 4. Яничари! сюди, на поміч! Яничари! військо! бий тривогу! (Іван Нечуй-Левицький, «Запорожці»).] // У порівняннях. [Ніч, як чорний яничар, жене ясир холодних хмар (Петро Дорошко, «Три богатирі»).] 2. перен. Зрадник, що, перекинувшись до чужинців, бореться проти свого народу. [Не підем у яничари, // Проти рідної сім’ї, // Ми не зрадим кров і кости, // Що спочили в цій землі (Василь Ґренджа-Донський, «Не дамо!»). 2. Під сонні пестощі султана // Впивала царгородський чар, // Це ж ти — попівна Роксоляна, // Байстрюча мати яничар! (Євген Маланюк, «Діва-Обида»).]
Відмінок | Однина | Множина |
Називний |
янича́р |
янича́ри |
Родовий |
янича́ра |
янича́рів |
Давальний |
янича́рові (янича́ру)* |
янича́рам |
Знахідний |
янича́ра |
янича́рів |
Орудний |
янича́ром |
янича́рами |
Місцевий |
… янича́рові, янича́рі |
… янича́рах |
Кличний |
янича́ре |
янича́ри |
* У давальному відмінку однини перевагу треба віддавати слову янича́рові.  |
Янича́рство, -а, сер. 1. Збірн. до янича́р. [1. Єдиний Бог у Тройці в вірі силу множить // В японців та індусів також в нас, правдива // Є сила християнська. Тим часом сміливо // Ішли, проти жорстоких оттоман постали. // Карамбер з яничарством просто до нас валить (Мартин Пашковський, «Розмова козака запорозького з перським гінцем»). 2. Найяскравіший історичний твір про яничарство — роман «Яничар» Романа Іваничука (В. Каплунов).] 2. Поведінка, вчинки яничара (у другому значенні). [1. Яничарство — це свідомий перехід на бік противника, але з підсвідомим багажем своєї первинної (рідної, природної) культури і відповідним комплексом вини перед нею. (Василь Триліс, «Яничарство як хвороба»). 2. Багато є «поштовхів» до яничарства — так само, як занадто багата, на превеликий жаль, цим ганебним явищем українська історія (Ігор Сюндюков, «Розплата за яничарство», газета «День», 27 червня, 2014 р.).]
Відмінок | Однина | Множина |
Називний |
янича́рство |
|
Родовий |
янича́рства |
|
Давальний |
янича́рству |
|
Знахідний |
янича́рство |
|
Орудний |
янича́рствм |
|
Місцевий |
… янича́рстві |
|
Кличний |
янича́рство |
|
 |
Яниче́нько, -a, чол. Зменш. до янича́р. [«Гей, гей, кажу, кажу я вам, турки-яниченьки, // Ой добре ж ви дбайте, барзо гадайте, // По три пучки тернини, по чотири червоної тавологи у руку набирайте, гей, гей!» (народна дума).]
Відмінок | Однина | Множина |
Називний |
яниче́нько |
яниче́ньки |
Родовий |
яниче́нька |
яниче́ньків |
Давальний |
яниче́нькові (яниче́ньку)* |
яниче́нькам |
Знахідний |
яниче́нька |
яниче́ньків |
Орудний |
яниче́ньком |
яниче́ньками |
Місцевий |
… яниче́нькові, яниче́ньку |
… яниче́ньках |
Кличний |
яниче́ньку |
яниче́ньки |
* У давальному відмінку однини перевагу треба віддавати слову яниче́нькові.  |
Янича́рин, -а, чол., рідко. Те ж саме, що й янича́р (у першому значенні). [1. Яничарин зачекав, поки раби-веслярі і вільні матроси підуть геть (Юрій Логвин, «Танці шайтана»). 2. Мов з-під землі, у дворі з’явився яничарин (Легенди та перекази із зібрання О. Д. Чорного, «Яничарів дуб»).]
Відмінок | Однина | Множина |
Називний |
янича́рин |
янича́ри |
Родовий |
янича́рина |
янича́р |
Давальний |
янича́ринові (янича́рину)* |
янича́рам |
Знахідний |
янича́рина |
янича́р |
Орудний |
янича́рином |
янича́рами |
Місцевий |
… янича́ринові, янича́рині |
… янича́рах |
Кличний |
янича́рине |
янича́ри |
* У давальному відмінку однини перевагу треба віддавати слову янича́ринові.  |
Янича́рність, -ності, жін. Абстр. ім. до янича́р (у другому значенні). [Яничарність — це ідеологія й настрої тимчасовців, безрідного перекотиполя: після нас — хоч потоп! («Фразеологічний словник української мови»).]
Відмінок | Однина | Множина |
Називний |
янича́рність |
|
Родовий |
янича́рності |
|
Давальний |
янича́рності |
|
Знахідний |
янича́рність |
|
Орудний |
янича́рністю |
|
Місцевий |
… янича́рності |
|
Кличний |
янича́рносте |
|
 |
Янича́рський, -а, -е. Прикм. до янича́р. Яничарський корпус. [1. Не єсть се нас шабля турецька порубала, не єсть се нас куля яничарська постреляла (народна дума). 2. Сірко переправився через Буг вище моста, наказав двом сотням переодягнутися в яничарський одяг, який вони прихопили з собою, роздягнувши полонених турків, і повів їх до переправи. (Віталій Кулаковський, «Іван Сірко»).]  |
Янычар – янича́р, -ра; -ский – янича́рський, -а, -е. |
янича́р, -ра, -рові; -ча́ри, -рів |
Єни́ченько, -ка, м. Ум. отъ яничар? Турки-єниченьки. АД. І. 148. |
Кото́рий и котри́й, -а, -е. мѣст.
1) Какой. Три пани — єдні штани: котрий успіє, той і штани надіне. Ном. № 1180. Не знаєш, з котрого боку зайти. Ном. Которий би міг турчин-яничар сей сон одгадати, міг би йому три гради турецькії дарувати. Дума.
2) Какой-нибудь. Як доживе було которий запорожець до великої старости... то наб’є черес дукатами, та забере з собою приятелів... та й іде з ними в Київ бенкетувати. К. ЧР. 84. Часом несподівано котора дівчина вбіжить до мене з будинку. МВ. (О. 1862. III. 43).
3) Иной. Як которий, то й навчиться, а сей — ніколи.
4) Нѣкоторый, одинъ, другой... Та в тій школі так: котрий пише, котрий читає, а котрий то й байдики б’є. — Которих дівчат то матері не пустили в дружки, которі й сами не пішли. МВ. І. 41. |
Півчва́ртаста, числ. Триста пятьдесятъ. Сімсот турків, яничар чотиріста та бідного невольника півчвартаста. АД. І. 209. |
Поклика́ти, -ка́ю, -єш, гл. Восклицать, громкимъ голосомъ обращаться къ кому; взывать къ кому, отзываться къ кому. На слугу свого добре кликав-покликав: «Ей, слуго ти мій, повірений Хмельницького». АД. І. 4. На турків яничар, на бідних невольників покликає. АД. І. 209. Їх стам люде знати, добрим словом покликати. ЗОЮР. І. 24. |
Янича́р, -ра, м. Янычаръ. На турків-яничар, на бідних невольників покликає. АД. І. 209. У туркені яничари і баша на лаві. Шевч. 57. Уже прийшли яничари! — говорятъ, когда явятся дѣти и начнутъ шалить. Ном. № 9246. Ум. Яни́ченько. Турки-яниченьки. АД. І. 119. |
Яни́ченько, -ка, м. Ум. отъ яничар. |