Сховати наголоси
Освітлювати знайдене
Знайдено 118 статей
Запропонувати свій переклад для «давай»
Шукати «давай» на інших ресурсах:

- Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) Вгору

Да, нар. –
1) еге́, так. [Дощ надво́рі? – Так, дощ].
• Конечно да – еге́-ж, авже́ж, ато́ж; да ведь – таж, та…ж, а(д)же́-ж, та(д)же́-ж. [Пі́деш зо мно́ю? – Авже́-ж. Та він же там і не був. Таже́-ж сказа́ла, що при́йде напе́вно. А(д)же́-ж ти сам ба́чив].
• Ни да, ни нет – ні так, ні сяк.
• Да как – коли́. [Коли́ поди́вляться, що вби́тий, – з переполо́ху ну втіка́ть (Шевч.)];
2) (сз.) та, і, й. [Сичі́ в га́ю переклика́лись, та я́сен раз-у-ра́з скрипі́в (Шевч.). Старі́ вже ста́ли ба́тько й ма́ти].
• Да и – та й, (= но и) ба; в начале предложения – а. [Чого́сь мені́ на се́рденьку та й не ле́гко (Чуб.). Не дріма́є цар мо́сковський, ба й ті не дріма́ють (Рудан.). Та й став він по-ина́кшому ду́мати. А жаль-же мені́ лі́течка тепле́нького];
3) (но) але́, та, дак, так, о́тже. [І хоті́ла-б, так не мо́жу. Ду́малося одно́, о́тже ста́лося и́нше. Не хо́чеш, дак му́сиш].
• Да… же – та ну́бо! но! [Та ну́бо-кажі́ть! или Кажі́ть-но! = да говорите же! Та ну́бо не пусту́й!];
4) да будет – хай бу́де, най (неха́й);
5) да и ну – та й дава́й, ну, нум. [Та збіг на гря́дки та й дава́й со́нячники лама́ть. З переполо́ху ну втіка́ть! (Шевч.)].
Дава́ть, дать – дава́ти, да́ти, (о многих, сов.) подава́ти [Подава́в (= дал) серпи́ їм золоті́ї (Чуб.)]; завдава́ти, завда́ти; подава́ти, пода́ти; наділя́ти, наділи́ти кому́ що; видава́ти, ви́дати; надава́ти, нада́ти; уділя́ти, уділи́ти. [Чи даси́ мені́ коня́ в мі́сто пої́хати? Дамо́ (повел. да́ймо) їм до́бру о́дсіч. Не дасть погиба́ти (Шевч.). Яки́х уже́ лі́ків мені́ не завдава́ли! (М. Вовч.). Він мені́ пода́в за се́бе ви́куп (Куліш). А в те́ксті було́ по́дано життє́пис його́ (Крим.). На́ших дру́зів наділя́є нам ви́падок, а не наш ви́бір (Крим.). Зроби́ мені́ коро́бочку соло́м’яну, дак я тобі́ наділю́ в’юні́в і карасі́в (Г. Барв.). Невмоло́тне жи́то – зо́всі́м ма́ло з копи́ видає́. Моя́ ма́тінко, на́що ти мене́ неща́сницю вроди́ла, гірку́ до́лю вділи́ла?].
• Дай(ка), да́йте(ка) – дай лиш (лише́нь), да́йте лиш (лише́нь), дай-но; (сёмка) ке́ лиш (лише́нь), ке́те-лиш (лише́нь). [Коли́ не вмі́єш пирога́ з’ї́сти, ке його́ сюди́ (Ном.). Ке́те лиш креса́ло (Шевч.). А ке я загра́ю].
• Дава́й, дава́йте! (= ну-ка!) – ну, ну́м(о), дава́й, дава́йте, (вульг.) ке, ке́те! [Нум гурто́м співа́ть! (Гліб.). Ну́мо до пра́ці мерщі́й! (Грінч.). Дава́й він його проха́ти. Ке ста́ну і я ві́рші писа́ть (Квітка)].
• Дава́й бог ноги – хо́да, хо́ду, в но́ги, шу́ги. [Вона́ за ним, він мерщі́й хо́да, біжи́ть. А по добри́дню та й шу́ги – бува́йте здоро́ві, шука́йте ві́тра (М. Вовч.)].
• Дай бог, чтобы (чаще с оттенком недоброжелательства) – бода́й (с прош. врем.), (зап.) богда́й; бода́й-би. [Бода́й ти пропа́в!].
• Не дай, бог – крий, бо́же; не доведи́, Го́споди!
• Что бог даст – ді́йся во́ля бо́жа.
• Дать какую-либо малость – переки́нути щось. [Я тобі́ за те щось переки́ну: сальця́ чи бороше́нця].
• Дать многим (оделить) – обда́ти, пообдава́ти кого́. [Усі́х пообдава́ли хлі́бом].
• Дать много – надава́ти. [Сестра́ йому́ надає́ книжо́к додо́му (Квітка)].
• Дава́ть в обрез – ви́давце́м дава́ти. [У нас не ду́же роз’їси́ся, бо й хліб видавце́м даю́ть].
• Дать в достаточном количестве – нада́ти. [Грошики здобува́, та як їх і сюди́, і туди́ тре́ба, так ніку́ди і не нада́сть (Квітка)].
• Дать ещё будучи живым – ще за живота́ да́ти, те́плою руко́ю да́ти.
• Ровно ничего не дал – нічогі́сінько не дав, і на ні́гтик не дав (не поки́нув).
• Дать в замену – підста́вити. [Това́р у ко́го захорі́є – уже́ він свій підста́вить (Г. Барв.)].
• Дава́ть показание – склада́ти свідо́цтво, сві́дчити, зізнава́ти.
• Д. отчёт – подава́ти звідо́млення про що, здава́ти спра́ву з чо́го.
• Дава́ть очную ставку – зво́дити на о́чі кого́ з ким.
• Дать тягу, стрекача, стречка – дремену́ти, чкурну́ти, п’ята́ми накива́ти, драпну́ти, драпону́ти, дмухну́ти, да́ти дра́ла, дмухну́ти дра́ла.
• Дать знать – да́ти (пода́ти) зві́стку кому́, оповісти́ти кого́.
• Дать знать о себе – об’яви́тися.
• Дать себя знать, помнить, почувствовать – да́тися зна́ти кому́, да́тися в знаки́, в тя́мки́, в по́мку, уві́ритися, упекти́ся, дошку́лити, допекти́ кому́.
• Дава́ть понять – да́ти на ро́зум (на здо́гад) кому́.
• Дать другой оборот делу – поверну́ти спра́ву (на ина́кше).
• Ни дать, ни взять такой – досто́ту таки́й, існі́сінько таки́й.
• Быть да́нным – да́тися. [Якби́ то дали́ся орли́нії кри́ла, за си́нім-би мо́рем ми́лого знайшла́ (Шевч.)].
• То, что дано́ – да́нка. [Обіця́нка, а не да́нка – дурно́му ра́дість (Ном.)].
• Даю́щий – дава́ч.
Кала́ч – кала́ч (-ча); ум. кала́чик; ув. калачи́ще.
• Тёртый -ла́ч (перен.) – би́та голова́, би́тий жак, люди́на бува́ла, бува́лець (-льця). [Ну, та й він би́та голова́, – його́ не оду́рите (Звиног.). О, то би́тий жак! (Номис)].
• Дать на -чи́ кому – да́ти на ковба́си кому́.
• Досталось на -чи́ кому – набра́вся товче́ників хто.
• Ни за белые -чи́, И -чо́м не заманишь – і калаче́м не прина́диш.
• Его -чо́м не корми, а сделай то и то – що не кажи́ (или йому́ й ме́ду не дава́й), а (йому́) таки́ зроби́.
• Из одной печи, да не одни -чи́ – не того́ ті́ста книш.
Ката́ть, ка́тывать, катну́ть –
1) коти́ти, котну́ти, покоти́ти, кача́ти, покача́ти, точи́ти, поточи́ти що или чим по чо́му; срвн. Кати́ть. [Коти́ти коло́ду (Сл. Ум.). Ска́же вона́ мені́ роби́ти: під го́ру ка́мінь точи́ти (Пісня)].
• -та́ют и ка́тят большой камень – ко́тять вели́кий ка́мінь.
• Катни́ ещё разок – котни́ ще хоч раз.
• -та́ть шаром – коти́ти ку́лею.
• Шары -та́ть – коти́ти ку́лі.
• -та́ть колесом – коти́ти ко́лесом.
• -та́ть по земле, по полу – кача́ти по землі́, по підло́зі. [Вони́ і ну його́ кача́ти та верті́ти, по́ки аж прочу́нявся він (Рудч.)];
2) (кого: возить) ката́ти, вози́ти кого́.
• -та́ть в бричке – ката́ти бри́чкою.
• -та́ть на лошадях – ката́ти кі́ньми.
• -та́ть в лодке – ката́ти чо́вном.
• -та́ть саночки (взад и вперёд) – вози́ти саночки́.
• -та́ть кого по окрестностям – вози́ти кого́ по око́лицях;
3) (быстро, много ездить) (непереходн. знач.) ката́ти, гони́ти, ганя́ти(ся).
• -та́й-валяй! – жени́ на всю! га́йда та й га́йда!
• -та́ть во всю (ивановскую) – гони́ти на всі за́ставки́, що-ду́ху, скі́льки духу.
• Катну́ть – покоти́ти, поката́ти, махну́ти, пода́тися куди́; см. Покати́ть 2;
4) (двигаться во всю, делать что во всю) ката́ти, вали́ти, па́рити, чеса́ти; см. Жа́рить 2. [Сліпо́му нема́ гори́: куди́ попа́в, туди́ й вали́ (Номис). Ма́ти па́рить по селу́, а ми собі́ ки́снем (Рудан.). Чо́боти в рука́х несе́ш, а до ме́не бо́сий че́шеш (Чуб.). Матю́шо! ката́й «Гу́си»! (Тобіл.)];
5) (придавать округлённую форму) ката́ти, кача́ти, валя́ти.
• -та́ть свечи – кача́ти свічки́.
• -та́ть хлебные шарики – кача́ти кульки́ з хлі́ба;
6) (что: придавать гладкость ими плоскость) кача́ти що. [Хоми́ха кача́ла корж (Н.-Лев.).]; (о белье) кача́ти, маґлюва́ти (о металлах) кача́ти, вальцюва́ти, (о шерсти) би́ти, валя́ти, вали́ти, (о сене) грома́дити сі́но;
7) (бить кого) чеса́ти, пі́рчити, пері́щити кого́; см. Бить, Лупи́ть. [Явту́х Рябка́ все знай по жи́жках че́ше (Г. Арт.). Меч самобі́єць чеса́в уже́ його́ ві́йсько (Грінч. I). Наро́д як зсади́в во́вка, як поча́в пі́рчить (Казка). Пері́щили, пері́щили, аж пі́р’я леті́ло (Шевч.). Дощ ці́лий день пері́щить (Київ.)].
• И пошёл -та́ть (бить) – і дава́й чеса́ти.
• Ка́танный – ка́таний; (о белье) ка́чаний, маґльо́ваний; (о металле) ка́чаний, вальцьо́ваний; (о шерсти) би́тий, ва́ляний; (о тесте) ка́чаний.
Ко́кать, -ся, ко́кнуть -ся – цо́кати, -ся, цо́кнути -ся; (ударять, -ся) ударя́ти, -ся, уда́рити, -ся; (разбивать, -ся) би́ти, -ся, розбива́ти, -ся, розби́ти, -ся.
• Чайник -нул – ча́йник розби́вся.
• -нуть стаканчик (выпить) – хильну́ти, торкну́ти, смикну́ти чарчи́ну.
• -ться яйцами (на Пасхе) – цо́катися крашанка́ми, навби́тки гуля́ти (гра́ти), ко́втатися.
• Давай -ться – дава́й навби́тки.
Ли́ше –
1) бі́льше; см. Сверх.
• -ше рубля не давай – більш від карбо́ванця не дава́й.
• -ше меры – над мі́ру;
2) см. Ли́хо.
Меня́ться, ме́ниваться –
1) (обмениваться) –
а) (страд. з.) міня́тися, обмі́нюватися, замі́нюватися, вимі́нюватися, (промениваться) промі́нюватися.
• Банковые билеты -тся на деньги – банкно́ти міня́ються на гро́ші;
б) (возвр. з.) міня́тися, обмі́нюватися, замі́нюватися з ким чим. [Кайда́нами міня́ються, пра́вдою торгу́ють (Шевч.). Писанка́ми обмі́нююсь, як христо́суюсь (Г. Барв.)].
• Давай -ться чем-л. – дава́й міня́тися чим и на що, дава́й мінька́ (мі́ньки) на що, ході́м мі́ньки на що. [Дава́й мінька́ на оде́жу (Куліш)].
• -ться без придачи (вещь на вещь) – міня́тися так на та́к, (зап.) віть на ві́ть, то́кма.
• -ться взглядами –
а) (переглядываться) ззира́тися, згляда́тися, перезира́тися, перегляда́тися з ким, між собо́ю;
б) (мнениями) обмі́нюватися (діли́тися) по́глядами, думка́ми, звіря́ти по́гляди (думки́) одно́ о́дному, звіря́тися по́глядами (думка́ми) між собо́ю.
• -ться крестами – міня́тися хреста́ми, брата́тися з ким, між собо́ю.
• -ться словами – перекида́тися сло́вом (слова́ми) одно́ з о́дним, між собо́ю, перемовля́тися з ким, між собо́ю;
2) (изменяться: страд. и ср. з.) міня́тися, зміня́тися и змі́нюватися, відміня́тися и відмі́нюватися; (только ср. з.) міни́тися, (переменяться) переміня́тися; (переиначиваться) переина́ч[кш]уватися. [Мі́сяць світи́в Окса́ні в лице́, і було́ ви́дно, як ди́вно міни́лося воно́ ко́жну мить (Васильч.). Сце́на шви́дко переміня́ється (Л. Укр.)].
• Времена -тся – час мі́ниться.
• Моды -тся – мо́ди з[від]міня́ються.
• Ветер -тся – ві́тер мі́ниться (переміня́ється).
• -ться в лице – міни́тися, міни́тися на лиці́, на виду́, міни́тися (зміня́тися) з лиця́. [Андрі́й аж міни́вся, так се́рдивсь (Коцюб.)].
• -ться к лучшему – зміня́тися на кра́ще, поверта́ти на кра́ще.
II. Нечто́, нрч. (народн.) – (ничего) нічо́го; (вестимо) звича́йно, зві́сно, а зві́сно, авже́ж; (пожалуй) (не)ха́й і так; (ладно) гара́зд, ну-ну́.
• Дать то бы -то́, да было бы за что – да́ти не ва́жко (не стра́шно), аби́ було́ за́ що. «Бывал ли ты в Москве?» – «-то́» – «Чи ти бува́в у Москві́?» – «Звича́йно (Авже́ж, Зві́сно)». «Берёшь, что ли, полтину?» – «-то́, давай» – «Бере́ш півкарбо́ванця, чи що?» – «Гара́зд (Ну-ну́), дава́й».
Ну, междом. и част. –
1) (для выраж. побуждения, убеждения, ободрения, поощрения к действию и т. п.) ну; специальнее: (давай) дава́й, (мн.: ну́те) ну́те, дава́йте, (при обращение в 1-м лице мн.) ну́мо, нум. [Ну, йди вже, го́ді бари́тися! (Брацл.). Чого́-ж ти мовчи́ш? ну, скажи́-ж, това́ришу! (М. Хвильов.). «Ну, Гала́кточко, а що там узагалі́ гово́рять про ме́не?» – «Се́б-то де гово́рять?» – «Ну, взагалі́» (М. Хвильов.). Ну, Ваку́ло, ти-ж сам зна́єш, що без контра́кту нічо́го не ро́биться (Гоголь). Ну що ж, Тара́се! – рад єси́, не рад – диви́сь, яки́й в госпо́ді на́шій лад (П. Тичина). Ну, так що ж роби́ти? (М. Хвильов.). Гей, ну́те, косарі́ (Номис). Дава́йте йти!
• Ну, пойдём! (Сл. Гр.). Ну́мо в доро́гу! (Дніпр. Ч.). Ну́мо до пра́ці мерщі́й! (Грінч.). Нум ора́ть мерщі́й! (М. Терещ.)].
• Ну, Солопий, вот, как видиш, я и дочка твоя полюбили друг друга так… (Гоголь) – от що, Солопі́ю, ото́, як ба́чиш, я й дочка́ твоя́ та й покоха́ли одне́ о́дного так… (перекл. А. Харч.).
• Ну, говорите! – ну, кажі́ть! кажі́ть-бо!
• Ну́те, рассказывайте! – ну, розповіда́йте!
• Ну, пожалуйста – ну, будь ла́ска (бу́дьте ласка́ві).
• Ну, полно тебе упрямиться – ну, го́ді тобі́ упира́тися.
• Ну-с, что скажете? – ну, добро́дію (па́не), що ска́жете?
• Вон он, ну его бить! – ось він, ну́мо (нум, дава́йте) його́ би́ти!
• Ну да ну, а всё на одном месте – ну та ну, а все на тім са́мім мі́сці (а все ні з мі́сця).
• А ну – ану́; ану́те, ану́мо; срв. Ну́-ка. [Ану́, заведи́-но пі́сні! (Остр. Скарбів). Ану́: гоп трала́, гоп трала́, гоп, гоп, гоп! (Гоголь)].
• А ну, тебе говорят! – ану́, тобі́ ка́жуть!
• Ну же – ну́-бо, ну-ж.
• Да ну – ну́-бо. [Ну́-бо не пусту́й! (Вороний)].
• Да ну, иди, что ли! – та ну́-бо йди, чи що!
• Да ну же – та ну́-бо, (та) ну-ж бо;
2) (в выраж. угрозы, вызова) ну, (усилит.) ну-ну́, (грозя пальцем) ну-ну-ну́. [Ну, я-ж тобі́, почека́й! (Брацл.). Ну-ну-ну́! я-ж тобі́ зада́м, бу́деш ти мене́ пам’ята́ти! (Вінниччина)].
• Ну, смотри же! – ну, диви́ся!
• А ну – ану́! [Ану́ вдар! (Сл. Гр.). Ану́, вихо́дь, котри́й! (Остр. Скарбів)]. А ну-ну́ ударь! – ану-ну́ вдар!;
3) (в бранных выраж., проклятьях) – ну, ану́. Ну тебя! – цур тобі́! цур тобі́, пек (тобі́)! (а) бода́й тебе́! а йди ти (собі́)!, (отвяжись) відчепи́сь! [Цур тобі́ (бода́й тебе́), яки́й ти дурни́й! (Номис). Цур тобі́, пек! (Сл. Гр.)]. Ну его! – цур йому́! цур йому́, пек (йому́)!; (нужды нет) дарма́! [Цу́р-же йому́ з лі́сом! (Шевч.). Таке́ роби́ли, що цур йому́ вже і каза́ть! (Котл.)]. А ну его! – та цур-йому́!, (пропади он пропадом) (та) ха́й-же він зги́не (зсли́зне)! Ну тебя к лешему, см. Ле́ший. Ну вас! – цур вам! (а) бода́й вас! [А бода́й вас та цу́р-же вам! (Шевч.)]. Ну вас всех к чорту (к богу)! – ану́ вас усі́х к чо́рту (к бі́су, до ді́дька, к бо́гу)! а йдіть ви всі до чо́рта (до бі́са, до ді́дька)! Ну вас всех к семи чертям! – а йдіть ви всі під три чорти́!;
4) (в выраж. удивления) ну. [Ну, їсть! нівро́ку! (Номис). Ну, хло́пче, та й утя́в-же ти шту́ку! (Київщ.). «А от за да́внього ча́су, коли́…» – «Ну, сва́те, згада́в часи́!» (Гоголь). Ну, та й ніч же була́! (Велз)].
• Ну, кто-бы мог это подумать! – ну, хто-б міг це поду́мати! «Слышал ли ты, что поговаривают в народе?» – «Ну?» – «Ну, то-то, ну!» (Гоголь) – «Ти чув, що поде́йкують лю́ди?» – «Ну?» – «От тобі́ й ну!» (перекл. А Харч.).
• Ну что вы! – ну що́ ви! [Ну що ви, Лі́но, я ду́же вам вдя́чна (В. Підмог.)].
• Да ну?! – та невже́? та ну?
• Ну уж обед! – ну (та) й обі́д.
• Ну и – ну й, та й. [Ну й дива́чка ви, Ма́рто! (В. Підмог.). Та й тюхті́й-же я підто́птаний! (Остр. Скарбів)]. Ну-ну́, какой сердитый! – ну-ну́, яки́й серди́тий! Такой, что ну! – таки́й, що ну-ну́!, (зап.) таки́й що раз! [Вона́ така́ кра́сна, така́ кра́сна, що раз! (Стефаник)];
5) (в выраж. согласия, уступки) ну; (ладно) гара́зд, до́бре. [Нема́, ну, то й нема́! (Л. Укр.). «Ну, там поба́чимо» – сказа́в він ла́гідно (В. Підмог.). А я був поду́мав, що ти й спра́вді зна́єш пра́вила; ну, та коли́ ти їх не зна́єш, то я зна́ю (Остр. Скарбів). Гара́зд, диви́сь-же, ти заско́чив мене (Остр. Скарбів)].
• Ну что же, приходите – ну що-ж, прихо́дьте.
• Ну, конечно, очевидно и т. п. – ну, звича́йно (зві́сно); а зві́сно; ну, види́ма річ и т. п. [Сподіва́єтесь, що уря́д спла́тить ваш борг, га? а зві́сно, спла́тить (Кінець Неволі). «Я неві́льна!» – «Ну, види́ма річ!» (В. Підмог.)].
• Ну да – авже́ж; см. Коне́чно 2.
• Ну, ладно! – ну, до́бре! гара́зд! ну-ну́!
• Ну, и ладно – то й гара́зд, то й до́бре. [«Наро́ду бага́то, дру́же?» – Ба́тько відпові́в, що ні, – люде́й, на жаль, ду́же о́бмаль. – «То й гара́зд» (Остр. Скарбів)];
6) (в выраж. несогласия, неудовольствия) ну. [«За пора́ду все, що хо́чеш, дам тобі́ я в нагоро́ду». – «Ну, на се» – пое́т відмо́вив – «не наді́юся я зро́ду» (Л. Укр.)].
• Ну, нет! – е, ні! ба ні! [Ба ні! не пі́ду до ньо́го (Липовеч.)].
• Ну, вот ещё! – ну, о́т іще! (ну,) ще́ що (ска́жеш, ска́жете)!, (ах, оставь) ат! ет! [«Та ну-бо, розкажи́!» – «Ат, одчепи́сь!» (Сл. Гр.). «Поси́дьте, по́ки я хоч з жі́нкою та з ді́тьми попроща́юсь». – «Ет, ще ви́гадав проща́ться! ході́м» (Рудч.)].
• Ну, вот, ещё что скажеш! – ну, от іще́ що ска́жеш!
• Ну, где таки! – де то вже таки́! [Де то вже таки́ він так сказа́ти мо́же! (Рудан.)].
• Ну, знаете – ну, зна́єте. [Я ось яки́й, а ви така́ ось – ну, зна́єте, ні те, ні се (Влизько)];
7) (в вопросит. предлож.) ну; (неужели? в самом деле?, ого?!, диал.) йо? [«Ну, чи не каза́в-же я?» – поду́мав собі́ Чуб (Гоголь). Ну, а все́-ж таки́, чи́м-же соціялі́зм відрізня́ється від комуні́зму? (М. Хвильов.). «А що ти ду́маєш запропонува́ти?» – «А як ти гада́єш? Ну?… от тобі́ й ре́бус!» (М. Хвильов.). «Від ко́го-ж лист?» – «Від ге́тьмана Хане́нка?» – «Хане́нка? йо?» (Стар.-Чернях.)].
• Ну, а вы? – ну, а ви?
• Ну так что же? – ну то що-ж?, (что из того?) ну то що з то́го?
• Ну что с ним делать? – ну що з ним роби́ти?;
8) (в повествовании – как связка между предложениями) ну, (ну, вот) ну та, (ну) ото́, ото́ж, (ну) так от. [Був собі́ одва́жний ли́цар, нам його́ згада́ть до ре́чи… Ну, та сей одва́жний ли́цар я́кось ви́брався до бо́ю (Л. Укр.). Бага́то слів було́ у ньо́го в кни́жці, ну, й каза́в-би собі́ яке́ хоті́в (Л. Укр.). Уря́дники все роби́ли спра́вно; пашпорти́ там, ну й хто бунтівни́к – зна́ли (Ледянко)].
• Ну вот он говорит – ото́(ж) він і ка́же;
9) (в выраж. многократного действия) дава́й, ну. [Зборо́в його́ та й дава́й би́ти (Київщ.). Пішла́ вона́, – я дава́й паску́дити Насту́ню (Крим.). Обняли́ся і дава́й цілува́тися (Сл. Ум.). З переполо́ху ну втіка́ть (Шевч.)].
• Да и ну – та й дава́й, та й ну. [Зібра́в шля́хту всю доку́пи та й ну частува́ти (Шевч.)];
10) (окрик на лошадей) но, ньо, (зап.) вйо, вйо-гей, (направо) гаття́ (гал.) гайта́, го́тьта, гайтта́, герта́ (налево) вістя́, (гал.) вісьта́. [Но, була́ні! (Гайсинщ.). Ньо, ньо, ураго́ва! (Костомар.)].
Ну́-ка, а ну́-ка, междом. – ану́-но, ану́-лиш, ану́ лише́нь, ану́, ось ну́ лише́нь, (ну же) ну́-бо; специальнее: (давай) дава́й (-же), (мн.) ну́те (-ж), ану́те, дава́йте (-ж), (при обращении в 1-м лице мн.) ну́мо (-ж), ану́мо, нум (-же), (вульг.) ке, ке́ лиш, ось ке́ лише́нь, (мн.) ке́(ть)те, а ке́(ть)те; срв. Ну 1. [Ану́-но підійди́! (Звин.). Ану́ лиш, го́ді тобі́ лежа́ти! (Сл. Гр.). Ану́ лиш, новобра́ний зя́тю, став могорича́! (Гоголь). Ану́, злазь з де́рева! (Брацл.). Ось ну́ лишень, я́гідко моя́, благослови́ по́пліч сі́сти! (Кониськ.). Ну́-бо, чолові́че вила́зь-но з мішка́! (Гоголь). Ану́те, ще по-на́шому (почита́йте), ну́те! (Тесл.). Ану́те, хлоп’я́та, на байдаки́! (Шевч.). Ну́мо, дру́зі, ще по ча́рці? (Вороний). Ну́м-же! до пра́ці бери́сь! (Грінч.). А перед чи́танкою ке́ лиш ви́п’ємо (Мова). Ось ке́ лише́нь ви́п’ємо! (Мова). А ке́те, при́ймемось і ми за те-ж (Квітка)].
Пари́ – за́кла́д, заста́ва, зало́га, (гал.) за́ліжка. [Ви́грав за́ліжку].
• Выигрывать, выиграть в -ри́ – на закла́ди виграва́ти, ви́грати.
• Держать -ри́, итти на -ри́, пойти на -ри́ – би́тися, поби́тися у закла́д (об закла́д, навзакла́д), іти́, піти́ в закла́д, захо́дити, зайти́ в за́кла́д, в зало́гу, заклада́тися, закла́стися, заложи́тись, заставля́тися, заста́витися (гал.), заста́витися на за́став.
• Идём в -ри́ – заложі́мось, дава́й (дава́йте) у закла́д. [Дава́й у закла́д на гро́ші].
• Держащий пари́ – закла́дник.
Пережида́ть, пережда́ть – пережида́ти, пережда́ти, сов. перечека́ти, перетрива́ти, перебу́ти що, переси́джувати, переси́діти, (остановившись) пересто́ювати, пересто́яти що, (погодить) перечасува́ти, перегоди́ти, проба́витися. Срв. Выжидать.
• -жда́ть дождь, день-другой – пережда́ти, перечека́ти, переси́діти, пересто́яти дощ, день-два дні. [Зашлюби́тись – не до́щик перечека́ти. За́між ви́йти – не дощову́ годи́ну переси́діти].
• -жда́ть тяжёлое время – пережда́ти, перетрива́ти, перебу́ти лиху годи́ну.
• Нужно -жда́ть, ничего не поделаешь – тре́ба пережда́ти (перечасува́ти, перегоди́ти) – нічо́го не зро́биш.
• -жда́ть неделю – пережда́ти ти́ждень; перетижнюва́ти.
• -жда́ть некоторое время – пережда́ти, перечека́ти, переси́діти, перечасува́ти, перегоди́ти, перепусти́ти де́який час.
• Давай ждать, кто кого -ждё́т – дава́й жда́ти (чека́ти), хто кого́ пережде́ (перечека́є).
• -жида́ем его со дня на день – наджида́ємо (дожида́ємо) його́ з дни́ни на дни́ну.
• Пере́жданный – пере́жданий.
Подава́ть, пода́ть – подава́ти, пода́ти, дава́ти, да́ти кому́ що; (кушанье) (по)дава́ти, (по)да́ти, видава́ти, ви́дати, ста́вити, поста́вити кому́ що. [Пода́в ми́лостиню. Хто ра́но встає́, тому́ бог дає́. Вона́ ви́дала пана́м вече́рю (Коцюб.). Поста́вили їм смета́ни].
• Пода́й (ка), пода́йте (ка) сюда – пода́й (лише́нь), пода́йте (лише́нь) сюди́, ке, ке́те сюди́.
• -ва́ть обед – дава́ти обі́дати.
• -да́ть кушанье на стол – пода́ти (поста́вити) стра́ву на стіл.
• -да́й сюда лодку – дава́й сюди́ човна́.
• -да́ть голос – о(б)зива́тися, обізва́тися (до ко́го), да́тися чу́ти.
• -да́ть голос за кого-л. – подава́ти, пода́ти го́лос на (за) ко́го, голосува́ти на (за) ко́го, віддава́ти, відда́ти го́лос кому́.
• -да́ть мысль – пода́ти ду́мку.
• -да́ть весть о себе – (по)да́ти (з)ві́стку про се́бе.
• -да́ть жалобу на кого – подава́ти, пода́ти ска́ргу на ко́го, приска́ржувати, приска́ржити кого́, жалі́тися, пожалі́тися на ко́го. [Пода́в у суд ска́ргу на ньо́го. Приска́ржив мене́ за рабу́нок (Франко)].
• -ва́ть ко взысканию – заклада́ти, заложи́ти по́зов кому́.
• -ва́ть прошение о чём – подава́ти проха́ння про що (за що).
• -дать надежду – (по)дава́ти, (по)да́ти наді́ю кому́ на що, роби́ти, зроби́ти наді́ю кому́ на що. [І ді́тям не ро́бимо наді́ї на кра́щу до́лю (Франко)].
• Он -даё́т большие надежды – він подає́ вели́кі наді́ї.
• -ва́ть кому ложные надежды – подава́ти ма́рні наді́ї, наді́ями мани́ти кого́.
• -ва́ть руку – (по)дава́ти, (по)да́ти ру́ку кому́, (здороваться за руку) ру́чка́тися, пору́чка́тися, рука́тися, порука́тися з ким. [І ша́пки не зняв, і руки́ не дав. У нас не було́ тіє́ї мо́ди, щоб ру́чка́тися].
• -да́ть кому руку помощи – підложи́ти ру́ку під ко́го́. [Були́ такі́ лю́ди, що й тут підложи́ли-б свої́ ру́ки під вели́кого Кобзаря́ (Куліш)].
• -да́ть помощь, см. Ока́зывать помощь. Рукой -да́ть – ті́льки що не ви́дко, як па́лицею доки́нути. [Чолові́кові додо́му ті́льки що не ви́дко].
• -да́ть совет – (по)дава́ти, (по)да́ти ра́ду, пора́ду кому́ (посоветовать) ра́дити, пора́дити, ра́яти, пора́яти кого́, но кому́ що, нара́яти кому́ що. [Нема́ кому́ пора́доньки да́ти (Шевч.)].
• -да́ть пример – при́від да́ти, призві́д показа́ти кому́. [Як ви дасте́ при́від, то й и́нші зро́блять те са́ме].
• -ва́ть повод, см. По́вод.
• -ва́ть о здравии, за упокой – (по)дава́ти, (по)да́ти на ча́сточку за ко́го.
• -ва́ть что-л. в какую-л. сторону – посува́ти, посу́нути що в яки́й бік.
• По́данный – по́даний.
• Обед -дан – обі́д на столі́.
Пойти́ –
1) піти́ куди́, по що́, до чо́го; (направиться, отправиться) пода́тися, побра́тися до чо́го; (тронуться) ру́шити; (пуститься) потягти́. [От і пішли́ вони́ о́дного разу́ влі́тку по яго́ди (Грінч.). Ба́тько до млина́ пода́вся. Побра́вся шля́хом-доро́гою. По́їзд ру́шив. Та й не ї́вши потя́г додо́му].
• -ти́ вместе – піти́ ра́зом, вку́пі.
• -ти́ впереди – піти́ попере́ду, пе́ред пове́сти. [Голова́ пові́в пе́ред (Квітка)].
• -ти́ без дороги, наобум – піти́ навманя́, наверле́.
• -ти́ напрямик – піти́ навпросте́ць, попростува́ти, попрямува́ти.
• -ти́ в театр – піти́ до теа́тру (у теа́тр).
• -ти́ в гости – піти́ в го́сті, у гости́ну, у бе́сіду, на посиде́ньки.
• -ти́ в село – піти́ на село́, у село́, до села́.
• -ти́ за ягодами – піти́ по я́годи.
• -ти́ за водой – піти́ по во́ду.
• -ти́ (поплыть) по течению воды, реки – піти́ за водо́ю, за течіє́ю. [Як за водо́ю пі́деш – наза́д не ве́рнешся].
• -ти́ на рыбную ловлю – піти́ по ри́бу, на ри́бу.
• -ти́ на охоту за зайцами, за волками – піти́ на зайці́в, на вовкі́в.
• -ти́ в люди, на люди; между людей – піти́ поміж лю́ди.
• -ти́ бродяжить – піти́ в ма́ндри, на по́брідки, помандрува́ти, змандрува́ти.
• -ти́ бродить по свету – піти́ світа́ми, у світи́, піти́ в блуд.
• -ти́ куда глаза глядят – піти́ світ за́ очі; піти́, де о́чі понесу́ть (Грінч.).
• Куда ни -ду – хоч куди́ (де) піду́; куди́ (де) не піду́; де не пове́рну́ся. [Я оди́н тут, як той па́лець, де не поверну́ся (Рудан.)].
• -ди́(те)-ка сюда – ходи́ (ході́ть)-но сюди́; а ходи́ (ході́ть) сюди́.
• Пошли́! Пошё́л! (идёмте, иди!) – ході́мо, га́йда́!
• -дё́м(те)! – ході́м(о)!
• -шё́л вон! – геть іди́! геть(те)!
• -шё́л! (отвяжись, не получишь) – дзу́ськи, дзусь, адзу́сь.
• -шё́л к чорту – іди́ (геть) к чо́рту! геть к нечи́стому! до ді́дька!
• -шё́л! (трогай) – торка́й, руша́й! (езжай быстрее) поганя́й, паня́й.
• Пади́, поди́! – а-го́в! з доро́ги!
• -ди́-ка, -ди́ ж ты – а диви́. [І ма́ю я ді́ти, і ні́би не ма́ю. А диви́, до ма́тери так і го́рнуться, а до ме́не холо́дні (Крим.)].
• Вот -ди́-ж ты – от ма́єш.
• -ди́-ка, вот что делается – бач, що ро́биться.
• -ди́ с ним – що з ним поро́биш.
• Да -ди́ (вишь) – та ба. [Хоч він собі́ і сирота́, та ба, і отце́вський син не бу́де таки́й бра́вий коза́к (Квітка)].
• Коли на то -шло́ – як на те пішло́ся.
• -шло́ к тому – пішло́ся на те, поверну́ло на те.
• Это -шло́ к несчастью – це пішло́ся на неща́стя (на біду́, на го́ре, на ли́хо), на біду́ поверну́ло.
• -шло́ прахом – пішло́ на (в) ні́вець (на ма́рне, за ві́тром, за водо́ю), пові́трилося, ви́падком ви́пало. [Пові́трилася робо́та (Гліб.). Чужи́м живи́лися, ото́ воно́ нам ви́падком і ви́пало (Кониськ.)].
• -шло́ по-прежнему – пішло́ (повело́ся) по-старо́му (по-да́вньому).
• -шло́ наоборот – пішло́ ді́ло на пере́верт.
• -шло́ дело в ход – пішла́ робо́та.
• Дело -шло́ в лад (хорошо) – спра́ва пішла́ (повела́ся) до́бре, гара́зд, на до́бре.
• -шло́ кому в прок – пішло́ в ру́ку (на добро́). [Бага́тство не пішло́ йому́ в ру́ку].
• -шли́ разногласия – пішло́ на не́лад (ро́злад, ро́збрат).
• -ти́ за кого – піти́ за ко́го. [Путя́ща ді́вчина за те́бе не пі́де].
• -ти́ по миру – піти́ в же́бри, піти́ з до́вгою руко́ю, на про́шений хліб перейти́.
• -ти́ в бега – піти́ на вте́чі, піти́ в світи́, змандрува́ти.
• Он -шё́л по другой дороге – вій пішо́в и́ншим шля́хом.
• Лёд -шё́л (тронулся) – лід ру́шив; кри́га пішла́ (скре́сла).
• Мороз -шё́л у него под кожей – моро́з пішо́в йому́ (у йо́го) по-за шку́рою, моро́зом сипну́ло по-за шку́рою.
• Гвоздь вбок -шё́л – цвях убі́к пішо́в (погна́вся).
• Птица в отлёт -шла́ – пта́ство у ви́рій потягло́ (полеті́ло).
• Дорога -шла́ под гору – дорога пішла з гори.
• Река -шла́ на восток – рі́чка пішла́ (поверну́ла, скрути́ла) на схід.
• Эхо -шло́ по дубраве (лесу) – луна́ пішла́ га́єм (лі́сом).
• Шум -шё́л по дубраве – шум (ше́лест) пішо́в дібро́вою.
• -шё́л вгору (возвысился) – пішо́в уго́ру. [Пішли́ на́ші вго́ру].
• -ти́ по чьей дорожке (по чьим следам) – на чию́ сте́жку ступи́ти (спа́сти, попа́сти). [Він ступи́в на ба́тькову сте́жку. От і я на ді́дову сте́жку спа́ла: він учо́ра розби́в ку́хля, а я сього́дні].
• -ти́ разными путями (в разные стороны) – піти́ рі́зно, порізни́тися. [Ой, у по́лі три доро́ги рі́зно].
• -ти́ на уступки – поступи́тися.
• -ти́ в пари – заложи́тися.
• -ти́ ходуном – заходи́ти хо́дором. [Кущі́ бузку́ захита́лися, затріща́ли, заходи́ли хо́дором, ні́би несподі́вано звели́ між собо́ю лю́ту бі́йку (Васильч.)].
• -ти́ в кого – уда́тися в ко́го, уроди́тися в ко́го. [Чорт її́ зна, в ко́го вона́ й уроди́лась така́ хоро́ша (Тобіл.). І мій ба́тько таки́й ма́вся, і я в йо́го вда́вся].
• -ти в бубны (с бубён) – піти́ дзві́нкою.
• -ти́ в поход – піти́ (ру́шити) в похі́д.
• -ти́ против кого – піти́ проти ко́го, (вульг.) сторч проти ко́го ста́ти.
• -ти́ в бой – у бій піти́; до бо́ю (побо́ю) піти́; до бо́ю ста́ти.
• -ти́ жить к чужим людям – піти́ в при́йми (сусі́ди), піти́ в комі́рне.
• -ти́ на хлеба – на чужи́й хліб перейти́, піти́ на дармої́жки.
• На платье -шло́ много материи – на су́кню пішло́ бага́то мате́рії.
• Под воду -ти́ – нирця́ да́ти.
• Некоторое время -ти́ – попойти́. [Чима́ло ще тре́ба попойти́, по́ки додо́му ді́йдемо. Як-би до́щик попійшо́в на мою́ капу́сту]. См. Итти́, Ходи́ть;
2) (согласиться) піти́ на що, приста́ти на що, пусти́тися на що.
• -ти́ на мир – піти́ на мир (на мирову́), замири́тися.
• -ти́ на компромисс – приста́ти на компромі́с, вчини́ти компромі́с (Грінч.).
• Не верю, чтоб он на это -шё́л – не ві́рю, щоб він на таке́ пусти́вся;
3) (начать) піти́, поча́ти, узя́ти.
• -шё́л врать, хвастать – зача́в (дава́й) бреха́ти, хвали́тися.
• И -шё́л бранить – та й узя́в (ну) ла́яти.
• Опять -шё́л дурить – знов поча́в коверзува́ти (хи́мороди гони́ти).
• -шё́л плясать – пішо́в танцюва́ти.
• -шё́л в пляс – пішо́в у тане́ць.
• Да и -шли́ (болтать) – та й пішли́. [Та й пішли́: то чия́ торби́на ва́жча, то на скі́льки харчі́в ста́не у котро́ї, то як котра́ з до́му виряджа́лась (Тесл.)].
• -шё́л расспрашивать – пішо́в (ну) розпи́тувати.
• Вот трава -дёт рости после дождя – от зі́лля рухне́ рости́ після дощу́.
• -шла́ валять, -шла писать – завели́, почали́ вже;
4) (начаться) піти́, поча́тися.
• -шли́ у них внутренние усобицы – пішли́ у них домові́ чва́ри (Куліш), (вульг.) і пішла́ у них сва́рка та зма́жка (Неч.-Лев.).
• -шла́ дружба – пішло́ товари́ство, на дру́жбу пішло́ся. [Таке́ товари́ство пішло́ між бу́зимком і хлоп’я́м (Мирн.)].
• Дождь -шё́л – дощ пішо́в.
• Ему -шёл второй год – йому́ на дру́гий (на дру́гу ве́сну) поверну́ло, йому́ дру́гий поступи́в, йому́ на дру́гий пішло́.
• -дё́т беда, растворяй ворота – ли́ха коне́м не об’ї́хати; біда́ сама́ не хо́дить
5) (поступить) піти́.
• -ти́ в учителя – піти́ в учителі́, піти́ учителюва́ти.
• -ти́ в услужение – піти́ у на́йми.
• -ти́ в солдаты – піти́ у москалі́.
• -ти́ в войско – піти́ до ві́йська (у ві́йсько);
6) (кому, безлич.) повести́ся, пощасти́ти, поталани́ти, пофорту́нити кому́.
Поменя́ться – поміня́тися, зміня́тися, проміня́тися ким, чим, на ко́го, на що. [Ось тобі́ нове́нький карбо́ванець, поміня́ймось на старо́го (М. Вовч.)].
• -ня́ться кольцами – поміня́тися персня́ми, заручи́тися. Поменя́емся! – по[з]міня́ймося! Дава́й мінька́! Зро́бимо мінька́!
Поуде́рживать, поудержа́ть – приде́ржувати, приде́ржати, зде́ржувати, зде́ржати, наде́ржувати, наде́ржати кого́, що.
• -ржи́ коня, не давай ему скакать – приде́рж коня́, не дава́й йому́ скака́ти.

- Російсько-український народний сучасний словник 2009– Вгору

Да –
1) (нареч.) еге, так, угу;
2) (сз.) та, і, й;
3) (но) але, та, дак, так, отже;
4) (да будет) хай буде, най (нехай) буде;
5) (да и ну) та й давай, ну, нум:
• ай да… – от так…;
• ах да! (разг.) – а, до речі!; ах так!; стривай!; мало що (замалим) не забув!;
• вашими бы устами да мёд пить – якби то все, що ви говорите, справдилося!; вашими б устами та мед пити (Пр.); коли б твоє слово та Богові в вухо (Пр.);
• [вот] это да – оце так, ото так;
• да? – справді?; невже?;
• да будет… – хай буде; нехай (най) буде…;
• да ведают потомки – щоб відали нащадки (потомки);
• да ведь – таж (та… ж); адже (аже) ж (тадже (таже) ж);
• да (говорите) же! – та ну-бо (кажіть); кажіть-но;
• да-да, да-да-да – так-так; авжеж; атож; еге ж;
• да ещё – та ще; до того [ж]; а ще й;
• да здравствует – хай живе;
• да и – та й; ба [й]; (на початку речення ще) а; (иногда) бо;
• да идите же, смотрите же – та ну-бо йдіть, дивіться; ідіть-но, дивіться-но;
• да и к тому же, да и притом – та й до того і; як на те ж; та ще й;
• да и ну – та й (і) ну; та й (і) давай; нум;
• да и то (разг.) – та й то́; і то́;
• да и только (разг.) – та й годі (та й край);
• да как – та як; коли;
• да, как бы не так – еге; де ж пак; де там;
• да, конечно – еге ж; звичайно; атож;
• да не может быть! – та не може бути!, та невже?; хіба це можливо?;
• да нет [же]! – та (ба) ні!;
• да неужели?;
• да ну? (разг.) – та невже?; та ну?;
• да сверх того – та (а) ще крім того (до того);
• да сделай же! – та зробіть же!, та ну-бо зробіть!;
• да, ты был там? – до речі, ти був там?;
• да уж – от же ж, це ж треба; ну й;
• да уж, мастера! – що майстри, то майстри!; ну й, майстри!;
• да уж, повезло! – от же ж пощастило!;
• да чёрт с ним! (вульг.) – та хай йому чорт (біс, грець)!;
• да что вы – та що ви (та ви що); та нубе-бо;
• конечно да – авжеж; звичайно; еге ж; атож;
• нет, нет да и… – [а] часом і; за якийсь час і; раптом і; коли-не-коли та й;
• ни да, ни нет – ні сяк, ні так; ні се ні те;
• ну да! – отож!; авжеж!; еге ж!; (выраж. недоверия, ирон.) еге ж!; аякже!
[Коли подивляться, що вбитий, — з переполоху ну втікать (Т.Шевченко). Сичі в гаю перекликались, та ясен раз-у-раз скрипів (Т.Шевченко). З переполоху ну втікать! (Т.Шевченко). Певно, він хлопчик добрий і любий — еге? (М.Вовчок). Чогось мені на серденьку та й не легко (П.Чубинський). Не дрімає цар московський, Ба й ті не дрімають (С.Руданський). — Еге, спасибі вам! Ми Чіпки не дамо… Чіпка в нас буде, — обороняється Галя (П.Мирний). Так, я була сьогодня в катакомбах і завтра знов піду (Л.Українка). Декотрі зачіпали його, заговорювали з ним; він обзивався до їх одним словом, та й то знехотя (І.Нечуй-Левицький). А жаль же мені та тії тополі. Що на чистому полі (Н. п.). Та й став він по-инакшому — думати. А жаль-же мені літечка тепленького. Та він же там і не був. Та же ж сказала, що прийде напевно. Ажеж (ажеж) ти сам бачив. І хотіла б, так не можу. Думалося одно, отже сталося инше. Не хочеш, дак мусиш. Та збіг на грядки та й давай сонячники ламать (АС). — Так, так,— погодився Карденіо,- його легковірність справді нечувана, прямо-таки надзвичайна: мені здається, що найвигадливіший письменник і навмисне такого не видумав би (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Майк сидів як на голках, витягнувшись уперед у своєму кріслі, й дивився на неї майже істеричним поглядом, і хто знає, що хвилювало його більше — марнославство від того, що вона скаже «так», чи панічний страх, що вона може сказати «так»? (С.Павличко, перекл. Д.Г.Лоуренса).  — Любий, ти не помітив, що я стала краще виглядати? — Угу. — Що «угу»? — Не помітив]. Обговорення статті
Мёд –
1) мед, (диал.) мід , (в детск. языке) ме́дя;
2) (напиток) мед, (зап. мід), медо́к:
• арбузный мёд – кавуно́вий мед, кавуно́вий бекме́з;
• банный мёд – відто́плюваний (вито́плюваний) мед;
• брушёный, запечатанный, печатанный мёд – ши́тий (заши́тий, скле́плений, заскле́плений, забрушо́ваний, забру́шений, запечатаний) мед;
• вашими [бы] устами да мёд пить – вашими [б] устами та мед пити (Пр.); якби ж то так було, як ви кажете;
• заправлять мёдом – медити;
• капля (частица) моего (вашего…) мёда есть в чём – крапля (краплина) мого (вашого…) меду є в чому;
• коли мёд, так и ложку – як мед, то й ложка (то й ложку) (Пр.); коли мед (як мед), то й ложкою (ложкою) (Пр.); тобі як мед, то зараз і ложка (Пр.);
• красный мёд – греча́ний мед;
• крупичатый, засахарившийся мёд – скрупні́лий (покру́плий, зцукрі́лий, зцукрува́тілий) мед, покру́пини;
• липовый, казанский мёд – ли́повий мед, ли́пець, липни́к, липняк;
• ложка дёгтя в бочке мёда – ложка дьогтю в бочці меду (Пр.);
• малиновый мёд – мали́новий мед, малинник;
• мёд вываренный из сладкого сока плодов – (сгущенный сок, искуственный мёд) бекме́з (бекмес);
• медовый месяц – медовий місяць;
• мёдом не корми кого – медом не годуй кого; меду не давай кому;
• на языке мёд, под языком лёд – на язиці мед (медок), а під язиком лід (льодок) (Пр.);
• не мёд – не мед; не з медом;
• носить мёд – медувати;
• отсутствие, недостаток мёда – брак (нестача) меду; безмеддя;
• падевой мёд – медо́ва падь;
• подрезной мёд – підсі́к, підріз;
• питаться мёдом и акридами – живитися акридами та диким медом;
• питейный, варёный, брожёный мёд – питни́й, гра́ний мед;
• содержащий мёд – медистий, медний, медяний, медяні ший;
• сотовый, цельный мёд – щільнико́вий мед;
• твоими б устами мёд пить – твоїми б уста́ми та мед пи́ти;
• центробежный, выпущенный, жидкий мёд – центрофуго́вий (спускни́й) мед, патока;
• ягодный мёд – я́гідний мед; (настоянный на ягодах, с кот. слита наливка) мусу́лес, мусу́лець, муселе́ць.
[Аби мед, а мухи налізуть (Пр.). Гризуться, як чорти за мед (Пр.). Ой нап’яли козаченьки Червоний намет, Та й п’ють вони горілочку, Ще й солодкий мед (Н.п.). Та й ми в ба́тька були́, мід-горі́вочку пили́ (Пісня). Журба́ в шинку́ мед-горі́лку поставце́м кружа́ла (Т.Шевченко). Ведмі́дь мед доста́є з де́рева, а його́ бджо́ли куса́ють (М.Вовчок). Гра́є, як стари́й питни́й мед (І.Нечуй-Левицький). Чо́рна му́шка, що в густи́й мід залі́зла (В.Стефаник). Забігали, заговорили блазні — одні щасливі, другі — вкрай нещасні. Стань збоку, подивляючи вертеп. Лише добудь вистави до кінця. Не мед, здається, навіть глядачеві? Усе — дарма. Довліє злоба дневі і дотлівають рампові сонця. Ти в межипросторі. І — посеред. Життя і смерть — оце і вся вистава. А німота заходить, ніби слава. Проте й вертепна слава — теж не мед (В.Стус). О, не взискуй гіркого меду слави! Той мед недобрий, від кусючих бджіл. Взискуй сказать поблідлими вустами хоч кілька людям необхідних слів. Взискуй прожить несуєтно і дзвінко. Взискуй терпіння витримати все. А справжня слава —  це прекрасна жінка, що на могилу квіти принесе (Л.Костенко). Щойно ми народились, Нам вручили по ложці І сказали: в майбутнім Вас чека бочка з медом. Треба йти прямо-прямо Треба йти й не звертати, Й ви побачите бочку Й буде в бочці тій мед. Й от, здається, збулося — Ми по вуха в тій бочці, І було б все, як треба, Тільки в бочці — не мед. Неймовірно, але факт, мед — це відрижка комах, яка є напівперевареними виділеннями статевих органів рослин (Ю.Позаяк). У мене всередині — бджоли, пухнасті і теплі: Медують, із болю і солі витворюють Всесвіт. У мене всередині — сповнене відчаєм пекло, В якому безрото кричать недоношені весни (Ірина Шувалова). Вуж випав із машини і поповз велетенським слимаком до мерії. Зупинявся, відхекувався, протирав чоло хусточкою — хоч викручуй. Ця істота, наповнена мертвими бджолами своїх бажань, яким не судилося назбирати медку, не викликала жодного співчуття (О.Ульяненко). — Коли б то Бог дав, чоловіченьку, таке діло нам он як знадобиться! Тільки скажи мені, будь ласкав, що воно за острів, бо я його не тямлю. — Не ослячим язиком мед лизати,— одказав Санчо. — Слушного часу втямиш, жінко, усе, сама здивуєшся, як тебе васали вельможною величати будуть (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Вони допомагають сушити інжир, ліплять бублики, а потім варять їх у бекмесі у власних казанчиках (О.Пономарів, перекл. К.Асимакопулоса). Страшний кляп, медом помазаний (С.Є.Лєц). Всі бджоли прилітали з медом, а одна — така маленька і вредна — з дьогтем…]. Обговорення статті
Ну, междумет., част. –
1) (для выраж. побуждения, убеждения, ободрения, поощрения к действию и т. п.) ну; специальнее: (давай) дава́й, (мн.: ну́те) ну́те, дава́йте, (при обращение в 1-м лице мн.) ну́мо, нум;
2) (в выраж. угрозы, вызова) ну, (усилит.) ну-ну́, (грозя пальцем) ну-ну-ну́;
3) (в бранных выраж., проклятьях) ну, ану́;
4) (в выраж. удивления) ну;
5) (в выраж. согласия, уступки) ну; (ладно) гара́зд, до́бре;
6) (в выраж. несогласия, неудовольствия) ну;
7) (в вопросит. предлож.) ну; (неужели? в самом деле?, ого?!, диал.) йо?;
8) (в повествовании – как связка между предложениями) ну, (ну, вот) ну та, (ну) ото́, ото́ж, (ну) так от;
9) (в выраж. многократного действия) дава́й, ну;
10) (окрик на лошадей) но, ньо, (зап.) вйо, вйо-гей, (направо) гаття́ (гал.) гайта́, го́тьта, гайтта́, герта́ (налево) вістя́, (гал.) вісьта́:
• а ну – ану́; ану́те, ану́мо;
• а ну его! – та цур-йому́!, (пропади он пропадом) (та) ха́й-же він зги́не (зсли́зне)!;
• а ну-ну́ ударь! – ану-ну́ вдар!;
• а ну, тебе говорят! – ану́, тобі́ ка́жуть!;
• да и ну – та й дава́й, та й ну;
• да ну? – та невже (та невже ж)?; та ну?;
• да ну – ну́-бо;
• да ну же – та ну́-бо, (та) ну-ж бо;
• да ну, идите, что ли! – та ну-бо, йдіть, чи що!;
• и ну кричать – і (та й) давай (та й ну) кричати;
• ни тпру ни ну – ні тпру ні ну; ні взад ні вперед; ні в кут ні в двері;
• ну, а вы? – ну, а ви?;
• ну вас! – цур вам! (а) бода́й вас!;
• ну вас всех к семи чертям! – а йдіть ви всі під три чорти́!;
• ну вас всех к чорту! – ану́ вас усі́х к чо́рту (к бі́су, до ді́дька)! а йдіть ви всі до чо́рта (до бі́са, до ді́дька)!;
• ну вот ещё! – ну от іще!; (ну) ще що (скажеш, скажете, вигадаєш, вигадаєте…)!; ну, о́т іще!, (ну,) ще́ що (ска́жеш, ска́жете)!, (ах, оставь) ат!, ет!;
• ну, вот, ещё что скажеш! – ну, от іще́ що ска́жеш!;
ну вот он и говорит; ну, я и пошёл – отож (ото) він і каже; отож я й пішов;
• ну, где таки! – де то вже таки́!;
• ну, говорите! – ну, кажі́ть! кажі́ть-бо!;
• ну да! (разг.) – авжеж!; звичайно!;
• ну да ну, а всё на одном месте – ну та ну, а все на тім са́мім мі́сці (а все ні з мі́сця);
• ну его!, ну её! – цур йому!, цур їй!; цур йому (їй), пек йому (їй)!; (нужды нет) дарма́!;
• ну и – ну й, та й;
• ну, и ладно – то й гара́зд, то й до́бре;
• ну же – ну́-бо, ну-ж;
• ну, знаете – ну, зна́єте;
• ну и ну, ай да ну – ну й ну; оце так;
• ну, конечно, очевидно… – ну, звича́йно (зві́сно); а зві́сно; ну, види́ма річ…;
• ну и холод – ну (але) й холод;
• ну, кто-бы мог это подумать! – ну, хто-б міг це поду́мати!;
• ну, ладно! – ну, до́бре! гара́зд! ну-ну́!;
• ну нет! – е ні!, ба ні!, ну, ні!;
• ну ты подумай! – ну ти скажи!;
• ну-ну́, какой сердитый! – ну-ну́, яки́й серди́тий!;
• ну, пожалуй! – ну, хай і так!; ну, мабуть!;
• ну, пожалуйста – ну, будь ла́ска (бу́дьте ласка́ві);
• ну тебя! – цур тобі!; цур тобі пек (тобі)!; (а) бодай тебе!; а йди ти (собі)!; (отвяжись) відчепи́сь!;
• ну, полно тебе упрямиться – ну, го́ді тобі́ упира́тися;
• ну, смотри же! – ну, диви́ся!;
• ну-с, что скажете? – ну, добро́дію (па́не), що ска́жете?;
• ну так что же? – ну то що-ж?, (что из того?) ну то що з то́го?;
• ну́те, рассказывайте! – ну, розповіда́йте!;
• ну уж обед! – ну (та) й обі́д;
• ну что вы! – ну що́ ви!;
• ну что же, приходите – ну що-ж, прихо́дьте;
• ну что с ним делать? – ну що з ним роби́ти?;
• «Слышал ли ты, что поговаривают в народе?» — «Ну?» — «Ну, то-то, ну!» (Гоголь) – «Ти чув, що поде́йкують лю́ди?» — «Ну?» — «От тобі́ й ну!» (перекл. А Харч.);
• такой, что ну! – таки́й, що ну-ну́!, (зап.) таки́й що раз!
[Таке́ роби́ли, що цур йому́ вже і каза́ть! (І.Котляревський). Ну, Ваку́ло, ти-ж сам зна́єш, що без контра́кту нічо́го не ро́биться (М.Гоголь). Ану́: гоп трала́, гоп трала́, гоп, гоп, гоп! (М.Гоголь). «Ну, чи не каза́в-же я?» — поду́мав собі́ Чуб (М.Гоголь). З переполо́ху ну втіка́ть (Т.Шевченко). Зібра́в шля́хту всю доку́пи та й ну частува́ти (Т.Шевченко). Гей, ну́те, косарі́ (Номис). Ну́мо до пра́ці мерщі́й! (Б.Грінченко). Ну́-бо не пусту́й! (М.Вороний). Ну, йди вже, го́ді бари́тися! (АС). Ну, я-ж тобі́, почека́й! (АС). Ну-ну-ну́! я-ж тобі́ зада́м, бу́деш ти мене́ пам’ята́ти! (АС). Ану́ вдар! (Сл. Гр.). Цур тобі́ (бода́й тебе́), яки́й ти дурни́й! (Номис). Цур тобі́, пек! (Сл. Гр.). Цу́р-же йому́ з лі́сом! (Т.Шевченко). А бода́й вас та цу́р-же вам! (Т.Шевченко). Ну, їсть! нівро́ку! (Номис). «Поси́дьте, по́ки я хоч з жі́нкою та з ді́тьми попроща́юсь». — «Ет, ще ви́гадав проща́ться! ході́м» (Рудченко). Де то вже таки́ він так сказа́ти мо́же! (С.Руданський). Ну, хло́пче, та й утя́в-же ти шту́ку! (АС). «А от за да́внього ча́су, коли́…» — «Ну, сва́те, згада́в часи́!» (М.Гоголь). Нема́, ну, то й нема́! (Л.Українка). «За пора́ду все, що хо́чеш, дам тобі́ я в нагоро́ду». — «Ну, на се» — пое́т відмо́вив — «не наді́юся я зро́ду» (Л.Українка). Бага́то слів було́ у ньо́го в кни́жці, ну, й каза́в-би собі́ яке́ хоті́в (Л.Українка). Вона́ така́ кра́сна, така́ кра́сна, що раз! (В.Стефаник). «Та ну-бо, розкажи́!» — «Ат, одчепи́сь!» (Сл. Гр.). Обняли́ся і дава́й цілува́тися (Сл. Ум.). — Я ось яки́й, а ви така́ ось – ну, зна́єте, ні те, ні се (О.Влизько). «Від ко́го-ж лист?» — «Від ге́тьмана Хане́нка?» — «Хане́нка? йо?» (Л.Старицька-Черняхівська). — Ну що ж, Тара́се! — рад єси́, не рад — диви́сь, яки́й в госпо́ді на́шій лад (П.Тичина). Ну, так що ж роби́ти? (М.Хвильовий). — Ну що ви, Лі́но, я ду́же вам вдя́чна (В.Підмогильний). — Ну й дива́чка ви, Ма́рто! (В.Підмогильний). «Ну, там поба́чимо» — сказа́в він ла́гідно (В.Підмогильний). «Я неві́льна!» – «Ну, види́ма річ!» (В.Підмогильний). Я інквізитор. Ну, і що із того? Чи то такі вже злочини страшні? Я не хвалюся. Віку золотого, звичайно ж, не було і при мені. Ну, катував. Ну, навертав до лона. Палив багаття вищі голови. Я їх убив, ну, може, півмільйона… Ану згадайте — скільки вбили ви? (Л.Костенко). Ти ж козак? Ну ж, скажи? Ти ж козак. Хай поганий, а таки ти козак, а таки, зловороже, козак (В.Стус). День поволі котився під три чорти. Й на це не було ради (М.Бриних). Цур йому пук! (Юрай Курай). Йому хотілося послати під три чорти Париж з усіма його інтригами, його порядками, його лицемірством (В.Омельченко, перекл. Ф.Саґан). Чоловік з похмілля підходить до дзеркала, довго дивиться на своє пом’яте, заплиле лице: — Ну і як тут не пити?]. Обговорення статті
Рука – рука:
• бить (ударять) по рукам – бити, ударити по руках; (для скріплення умови – про свідка) перебити руки;
• большая рука (перен.) – велика рука (лапа);
• большой, небольшой руки кто – великий, велика, велике хто; не такий, не така, не таке великий, велика, велике хто; неабиякий, абиякий;
• брать, взять в руки кого – брати, узяти в руки кого; прибирати, прибрати до рук кого; брати, узяти в шори кого;
• брать, взять в [свои] руки – брати, узяти до [своїх] рук (у [свої] руки); прибрати, прибирати до [своїх] рук;
• брать, взять себя в руки – опановувати, опанувати себе; перемагати, перемогти себе;
• быть (находиться) у кого в руках – бути в руках у кого;
• валится из рук (дело, работа) – з рук падає (летить); рук не держиться;
• вам (ему, ей…) и карты (книги) в руки – вам (йому, їй…) і карти (книжки) в руки; ви (він, вона…) найкраще розумієтеся (розуміється), знаєтеся (знається) на цьому;
• в руках у кого, чьих – у руках у кого, чиїх;
• в руки плывёт, идёт… кому что – пливе в руки кому що; плине як з води кому що;
• выбранить под сердитую руку – вилаяти спересердя (під сердиту годину, під гарячу (сердиту, злу) руку);
• выдать на руки – видати на руки;
• выпускать, выпустить из рук – випускати, випустити (пускати, пустити) з рук;
• гулять по рукам – по руках ходити;
• давать, дать по рукам кому (разг.) – давати, дати по руках (лапах) кому;
• дать руку на отсечение – дати руку [собі] відрубати (відтяти, навідру́б);
• дело (работа…) горит в руках чьих, у кого – діло (робота…) горить у руках (під руками) у кого, кому;
• держать себя в руках – держати (тримати) себе в руках; панувати (владувати) над собою;
• держать чью руку – тягти за ким;
• живой рукой (разг.) – [одним] духом; миттю (умить);
• зло небольшой руки (разг.) – невелике лихо (лихо невелике);
• играть в четыре руки (муз.) – грати на чотири руки;
• из верных рук (узнать) – з певного джерела;
• из рук вон плохо, плохой – украй (аж надто, зовсім) погано, поганий; препоганий, препогано; (иногда) нікуди не годиться; не може бути гірше, гіршого;
• из рук в руки (передать, перейти) – з рук до рук; з рук у руки; з рук на руки;
• иметь руку – мати руку (зару́ку);
• как без рук без кого, без чего – як (мов, немов) без рук без кого, без чого; (иногда) як без правої руки без кого, без чого;
• как рукой сняло (боль, усталость…) – як рукою відняло; як вітром звіяло;
• к рукам прибрать – до рук прибрати;
• левая рука – шульга, ліва рука, лівиця;
• легок на руку – легка рука в кого, легку руку має хто;
• ломать (заламывать) руки – ламати (заламувати) руки;
• марать (пачкать) руки об кого, обо что – паскудити (поганити, каляти, бруднити) руки об кого, об що;
• мозолить руки (разг.) – мозолити руки (руч);
• набивать в чем-либо руку – наважувати руку до чого;
• навострить руку – наламати руку;
• на все руки – до всього здатен;
• на живую руку – на швидку руку; нашвидкуруч;
• наложить на себя руки – смерть собі заподіяти; збавити собі віку;
• на руках чьих, у кого (быть, находиться) – на руках чиїх, у кого (бути);
• на руку! – (воен.) на ру́ку!, наперева́ги;
• на руку кому – на руку (наруч) кому; (разг.) на руку ковіньку кому;
• на скорую руку – на швидку руку (нашвидкуруч, нашвидку, швидкома); прихапцем (похапцем); абияк;
• не даётся в руки кому (не спорится) – не йметься кому; до рук (у руки) не дається кому;
• не с руки, не рука кому что – не з руки кому що; не рука кому що; незручно кому що; неспосібно кому що;
• обеими руками – обома руками, обіруч, обі́ручки, вобидвіру́ч;
• обеими руками ухватиться, схватиться за что – обіруч (обома руками) ухопитися, схопитися за що;
• одной рукой – однією рукою; одноруч;
• опускать, опустить руки – спускати, спустити (попускати, попустити, опускати, опустити) руки;
• опытная рука – вправна рука;
• отбиваться, отбиться от рук – відбігати, відбігти рук; ставати, стати неслухняним; виходити, вийти з-під опіки;
• отбиваться руками и ногами от чего (разг.) – руками й ногами відбиватися від чого; відбиватися усіма чотирма від чого;
• от руки (писать, рисовать, чертить) – рукою (ручним способом) (писано, мальовано, креслено);
• от руки сделать (сделано) что – рукою (руками) зробити (зроблено) що;
• отсохни [у меня] руки и ноги (разг.) – хай (бодай) [мені] руки й ноги повідсихають;
• передавать из рук в руки (с руки на руки) – передавати з рук у руки (до рук);
• подать руку [помощи] – подати (простягнути) руку [братню, дружню, допомоги] кому;
• под весёлую руку – у добрім настрої (гуморі); веселим бувши;
• под горячую руку – під гарячу руч (руку);
• подделать руку (о почерке) – підробити руку;
• под рукой (быть, находиться…) – напохваті; під рукою (при руці) (бути);
• под руку – (идти с кем) під руку (попі́друки, попі́друч, попі́дручки); (сказать) під ру́ку;
• под сердитую руку – під сердиту руку (руч); (иногда) спересердя;
• показывать рукой на кого, что – скидати рукою на кого, що;
• попадать, попасть (попадаться, попасться) в руки чьи, кому, к кому – попадати, попасти (потрапляти, потрапити) до чиїх рук, до рук кому;
• попадать, попасть (попадаться, попасться, подвертываться, подвернуться) под руку кому – попадати, попасти (потрапляти, потрапити, попадатися, попастися, нагодитися) під руку кому;
• по правую, по левую руку – праворуч, ліворуч; на (по) праву, на (по) ліву руку (руч); (зрідка) у праву, у ліву руку;
• по рукам! – згода!;
• по руке – (впору) по руці, до міри, в міру; (удобный) зручний, спосібний;
• правая рука чья, у кого (перен.) – права рука чия, у кого;
• прибирать, прибрать к рукам кого – до рук прибирати, прибрати кого; у руки брати, узяти кого; заорудувати ким; приборкувати, приборкати кого; (иногда лок.) прибгати кого; у шори брати, забрати, узяти кого;
• прибрать к рукам что – прибрати до [своїх] рук що; загарбати що; запопасти що; (иногда) прибгати що;
• приложить руку к чему – прикласти руку, (принять участие) докласти рук до чого; (взяться) пильно (горливо) узятися до чого;
• пропускать, пропустить мимо рук – пускати, пустити повз руки;
• просить руки кого, чьей – просити (прохати) руки чиєї;
• проходить, пройти через руки чьи – переходити, перейти через руки чиї;
• рука в руку, рука об руку с кем, рука с рукой – рука в руку, рука (рукою) до руки, руч-об-руч з ким, попліч (упоруч, поруч, пліч-о-пліч) з ким;
• рука набита чья, в чём, на чём – рука вправна (набита, наламана) чия, на чому;
• рука не дрогнет у кого (сделать что) – рука не здригне(ться) (не затремтить, не схибить, не зрадить) в кого; не зупиниться ні перед чим хто; нічого не злякається хто;
• рука не поднимается (не подымается) у кого (сделать что), на кого – рука не здіймається (не підіймається, не зводиться) у кого, кому, на кого;
• рука руку моет [и обе белы бывают] – рука руку миє [щоб білі були] (Пр.); рука руку миє, злодій злодія криє, нога ногу підпирає (Пр.);
• руки вверх! – руки вгору (догори)!;
• руки не отвалятся у кого (разг.) – руки не відпадуть у кого;
• руки не протянешь, так с полки не достанешь – не терши, не м’явши, не їсти калача (Пр.); не взявшись до сокири, не зробиш хати (Пр.); печені голуби не летять до губи (Пр.);
• руки опускаются (отнимаются) у кого – руки в’януть (падають, опадають, опускаються) у кого;
• руки отваливаются, отвалились у кого – руки падають, упали в кого; геть стомився хто;
• руки прочь от кого, от чего – геть руки від кого, від чого;
• руки чешутся у кого (перен., разг.) – руки сверблять у кого; кортить кому (кого);
• рукой не достанешь – рукою не досягнеш;
• рукой подать – [як] палицею (шапкою, штихом) кинути, докинути; [як] рукою сягнути; тільки що не видно; дуже (зовсім) близько; близенько (близесенько); (иногда) от-от за плечима;
• руку приложить – рукою власною розписатися;
• сбывать, сбыть с рук кого, что – збувати, збути з рук кого, що; позбуватися, позбутися (тільки докон. спекатися) кого, чого;
• своя рука (у кого) – своя рука (у кого); має руку (хто);
• своя рука владыка – своя рука владика (Пр.); кожна ручка собі панночка (Пр.) «— Чия справа?» — «Війтова.» — «А хто судить?» — «Війт» (Пр.);
• связывать, связать руки кому; связывать, связать (спутывать, спутать) по рукам и [по] ногам кого – зв’язувати, зв’язати руки кому; зв’язувати, зв’язати руки й ноги кому; зав’язувати, зав’язати світ кому;
• скор на руку – швидкий на руку; моторний (меткий); швидкий у роботі; завзятий до роботи;
• с легкой руки – в добрий час;
• сложа (сложив) руки сидеть – згорнувши (склавши) руки сидіти;
• смотреть (глядеть) из рук чьих – дивитися в жменю чию, кому; зазирати кому в руку; залежати від кого;
• собственной рукою, собственноручно (подписалися) – рукою власною, власноручно (підписався);
• сон в руку – сон справдився; пророчий сон;
• с пустыми руками – з порожніми (з голими) руками; впорожні, (иногда) упорожнечі (голіруч);
• средней руки – пересічний (посередній, помірний);
• с руками и ногами (с руками и с ногами, с руками-ногами) – з руками і з ногами;
• с руками рвать, оторвать (раскупить, разбирать) – з руками рвати, вирвати (відірвати); хапом хапати, хапнути;
• с руки – під руку;
• с рук на руки – з рук до рук;
• сходить, сходит, сошло, сойдёт, сходить с рук, сойти с рук кому – так минатися, минається, минулося, минеться, минутися кому; з рук збутися, збулося;
• тяжёлая рука у кого – важка (тяжка) рука в кого; важку руку має хто;
• ударить по рукам, разнимать руки (при сделке, пари) – руки перебивати;
• узнать что из верных рук – довідатися (дізнатися) про що з певного джерела;
• умывать руки, умыть руки (разг.) – умивати, умити руки;
• ухватиться (схватиться) обеими руками за что – обома руками (обіруч) ухопитися (схопитися) за що;
• ходить, пойти по рукам – ходити, піти з рук до рук (з рук на руки); переходити, перейти з рук до рук (у руки);
• ходить с протянутой рукой (нищенствовать) – з довгою рукою ходити, ходити з торбою (торбами), ходити по людях, ходити на же́бри (по же́брах, у же́бри), старцювати (жебрати);
• холодно рукам – холодно в руки;
• человек с отвисшими руками – вислорукий;
• чужими руками (делать что) – чужими руками (робити що);
• щедрой рукой – щедрою рукою; щедро;
• языком болтай, а рукам воли не давай – язиком клепай, а руки при собі тримай (Пр.); язиком мели, а руку держи (а руки при собі держи) (Пр.); язиком що хоч кажи, а руки при собі держи (Пр.); язиком що хоч мели, а рукам волі не давай (Пр.).
[— Чого ви дверима грюкаєте? — Та се я одноруч зачиняла (Сл. Гр.). Поміг би й ти (робити), то не відпали б руки (Леся Українка). Повітря таке прозоре, що Демерджі здається от-от за плечима (Коцюбинський). В цю мить саме насупроти Вадима близенько, рукою кинути, сідає пара чирят (Б.Антоненко-Давидович). Без наук — як без рук (Пр.).  Він тинявся світом, жебраючи, злодюжачи, вдаючи недужого, прислуговуючи часово якомусь синьйорові і знов даючи драла у ліс чи на битий шлях (М.Прокопович, перекл. У.Еко). Отже, ці два авторитети попідручки поволі ступали по широкій луці, а сонце тим часом знижувалося, більшало, червонішало, витискаючи з нас довжелезні тіні (О.Гриценко, перекл. В.Ґомбровича). Як бачите, ми прикипіли серцем до цього містка. Бо без  нього як би ми переходили з однієї частини саду в іншу? Ми б понамочували собі ноги, захололи б, заслабли б, усе це переросло б у пневмонію, а звідти і до фатальних наслідків як штихом докинути (В.Діброва, перекл. С.Бекета). Швиденько зваживши всі можливі наслідки, обняв одноруч Алісон, і вона відразу притулилася до мене (О.Король, перекл. Д.Фаулза). Влада частіше переходить з рук до рук, ніж від голови до голови (С.Є.Лєц).  Рука віддалена від усіх органів хапання — лап, копит і кігтів — безкінечно, так би мовити, прірвою свого буття. Тільки одне буття, яке говорить, тобто думає, може мати руку і виконувати, управляючи нею, роботу (М.Гайдеґер). — Лікарю, коли я нагинаюся, витягаю вниз руки, піднімаю одну ногу, опускаю, піднімаю другу, опускаю, розгинаюся і піднімаю руки до пояса, одночасно злегка підстрибуючи — виникає сильний біль в спині. — Навіщо ви проробляєте такі складні вправи у вашому віці? — А як я, по-вашому, повинен надягати штани?]. Обговорення статті
Язык –
1) язик;
2) (речь) мова;
3) (в колоколе, колокольчике) серце, би́ло;
4) (перен., пленный) язик;
5) (уст., народ) язик:
• боек на язык – меткий (швидкий, гострий) на язик, язикатий;
• болтать (трепать, чесать) языком, мозолить языка – молоти (ляпати, клепати, плескати) язиком, базікати;
• боек на язык кто – меткий (швидкий, гострий) на язик хто; язикатий хто;
• вертеться на языке, на кончике языка – крутитися (вертітися) на язиці, на кінчику язика; на язиці висіти;
• владеть языком – володіти (орудувати) мовою;
• говорить на разных языках (перен.) – говорити різними мовами; не розуміти один одного, одна одну, одне одного, одні одних;
• говорить, писать на каком языке – говорити, писати якою мовою;
• держать язык за зубами (на привязи) (разг.) – тримати (держати) язик (язика) за зубами, тримати (держати) язик на зашморзі (на припоні); (иногда) замикати рот (уста);
• дёрнуло за язык (разг.) – смикнуло за язик;
• заливной язык – заливний язик;
• злой язык – злий (лихий) язик;
• идти (не идти), приходить (не приходить) на язык – навертатися (не навертатися) на язик;
• иметь длинный язык – мати довгого язика, мати довгий язик;
• как (у кого-либо) язык повернётся, повернулся;
• использование (употребление) языка – мововжиток;
• ломать язык – калічити мову;
• население (народ), говорящее на другом языке – іномовне (іншомовне) населення;
• на (украинском) языке – (українською) мовою;
• на языке медок, а на сердце лёдок – на язиці медок, а під язиком (на думці) льодок; слова ласкаві, а думки лукаві; м’яко стелить, та твердо спати; янгольський голосок, та чортова думка;
• овладеть языком – опанувати мову, добре вивчити мову;
• они его не спускают с языка – він їм у зуби нав’яз;
• остёр на язык кто, острый язык у кого – гострий на язик хто, дотепний хто;
• прикусить (закусить) язык (перен., разг.) – прикусити (прип’ясти, припнути) язик (язика), укуситися (укусити себе) за язик;
• проглотить язык – проковтнути язика (язик);
• происхождение языка – походження мови;
• просится на язык – проситься на язик (з язика); під язиком горошина мулить;
• птичий язык – пташина мова;
• разговорный язык – говірна мова; обихідна (повсякденна) мова; (иногда) розмова, (поет. мова-розмова);
• родной (материнский) язык – рідна (матерня, материна, материнська) мова;
• слетать, срываться с языка – зриватися з язика;
• хорошо подвешенный язык – добре почеплений (підвішаний) язик;
• чесать (трепать, трещать, молоть) языком, чесать (трепать, мозолить) язык (разг.) – клепати (плескати, молоти, ляпати, теліпати, ляскати) язиком; (образно) язиком горох товкти, язиком піну збивати;
• что на уме, то и на языке – що на думці, те й на устах (на язиці) (Пр.); хто що гадає, те й вимовляє (мовляє) (Пр.);
• что у трезвого на уме, то у пьяного на языке – що у тверезого на умі, те у п’яного на язиці (Пр.); у п’яного що в серці, те й на язиці (Пр.); не бий, не волочи, у горілці язик намочи – всю правду скажу (Пр.);
• чтоб у тебя язык отнялся (вульг. разг.) – бодай тобі заціпило; бодай ти (а щоб ти) занімів;
• эзоповский (эзопов) язык – езопова (реже езопівська) мова;
• язык без костей у кого – язик без кісток у кого; безкостий язик у кого (має хто);
• языки, языци – язики, народи, народності;
• язык и речь – мова і мовлення;
• язык мой — враг мой – язиче, язиче, лихо тебе кличе, в мені [ти] сидиш, а мені добра не зичиш (Пр.); язик мій — ворог мій (Пр.); мовчи, глуха, менше гріха (Пр.); млин меле — мука буде, язик меле — біда буде (Пр.);
• язык не повернётся, не повернулся сказать (спросить…) что-либо – як (у кого) язик повернеться, повернувся; язик не повернеться, не повернувся сказати (спитати…) що;
• язык отнялся у кого – відібрало (відняло, замкнуло) мову кому; стратив мову хто; річ відняло (відтяло) кому (у кого); заціпило кому; (иногда) усох язик кому (в кого);
• язык плохо подвешен (привешен) у кого – язик погано (зле) повертається (працює) в кого; язик погано (зле) вигострений (загострений) у кого, язик погано (зле) вигострений (загострений) має хто; язик погано виструганий у кого (кому), язик погано виструганий має хто; язик погано причеплений (прив’язаний, привішений) у кого;
• язык преподавания – викладова мова;
• язык прилип (присох) к гортани у кого – язик присох [у роті] у кого (кому); язик прилип (присох) до піднебіння кому (у кого); (разг. также) забув язика у роті хто;
• язык хорошо подвешен, привешен у кого – язик добре повертається (працює) в кого; язик добре вигострений (загострений) має хто; язик добре виструганий у кого, язик добре виструганий має хто; язик мов на коловороті (ковороті) в кого; язик добре почеплений (причеплений, прив’язаний, привішений) у кого; (иногда схвально) язикатий хто;
• язык до Киева доведёт – язик до Києва доведе (Пр.); (ирон.) язик доведе до Києва і до кия (Пр.); язик на край світу доведе (Пр.); хто питає, той не блудить (Пр.);
• язык иностранный – чужа (іноземна) мова;
• язык мал, да великим человеком владеет – язик маленький, а великим тілом володає (владає) (Пр.); язик — мій найтяжчий ворог (Пр.); язиче, язиче, лихо тебе миче, в мені ти сидиш, а мені добра не зичиш (Пр.); язик мельне, та й у кут, а губу натовчуть (Пр.); язичку, язичку, маленька ти штучка, а велике лихо робиш (Пр.); дай язикові волю — заведе у неволю (Пр.);
• языком болтай, а рукам волю не давай – язиком що хоч роби, а рукам волі не давай (Пр.); губою що хоч плети, а рукам волі (простору) не давай (а руки при собі держи) (Пр.); язиком мели, а рукам волі не давай (Пр.); язиком хоч як тіпай, а рукам волі не давай (Пр.); дай рукам волю, то сам підеш у неволю (Пр.);
• языком молоть — не дрова колоть: спина не заболит – язиком вихати — не ціпом махати (Пр.); одне — творити язиком, а друге — перти плуга (Пр.); найменше діло — балакати (Пр.); хоч варила — не варила, аби добре говорила (Пр.);
• язык пламени – язик полум’я;
• язык преподавания – викладова мова.
[Укусись за язик, та й мовчи (Номис). Яка мова, такі й наші думки будуть: московська мова — московські думки (Б.Грінченко). Мова — засіб не виражати вже готову думку, а створювати її (О.Потебня). Порідшало вас, земляки мої, на Вкраїні; перемішались ви з усяким язи́ком, а найбільш між тими, которі повинні б перед вести; вийшло з них таке, що ни до якого плем’я не пристануть: чужоземці в рідній землі, чужоземці і всюди, де ні появляться! Бо живе Німець по-німецьки, Турок по-турецьки, англичанин по-англійськи і Москаль по-московськи; тілько наш брат Українець носить навиворот свою одежу. Підбита, бачте, московською китайкою або німецькою чи французькою матерією: то що вже лице проти підбою? (П.Куліш). Нація повинна боронити свою мову більше, ніж свою територію (Л.Українка). Українець, що нехтує своєю мовою, є для своєї нації мертвою людиною (І.Огієнко). Мова — це найживіший, найповніший і найміцніший зв’язок, що з’єднує віджилі, сучасні й майбутні покоління народу в одне велике, історично живе ціле. Вона не тільки виражає собою життєвість народу, але є власне самим цим життям. Коли зникає народна мова, — народу більше немає! (К.Ушинський). Все ж російський язик, зіпсутий навмання, Це ще не українська мова (Є.Плужник). Скубуть озиме, нищать ярину, ще й гидять, гудять, ратицями крешуть. Трагічна мово! Вже тобі труну не тільки вороги, а й діти власні тешуть. Безсмертна мово! Ти смієшься гірко. Ти ж в тій труні й не вмістишся, до речі. Вони ж дурні, вони ж знімали мірку з твоїх принижень — не з твоєї величі! (Л.Костенко). Повна Україна українців, та всі іншомовні (В.Слапчук). Мова війни і ненависті в нашій країні настільки в’язко в’їлась у щоденний побут, що ми вже й не реагуємо. Негри у нас обов’язково «чорножопі». Євреї — «жиди пархаті». Цигани? Уже й цього слова досить. Хто далі за списком? Ґеї та лесбіянки — «хворі й неповносправні, всіх на примусове лікування». Інваліди, себто справжні неповносправні — «хитрозаді симулянти». Психічнохворі? Можна й коротше — «психи» і «дауни». Отакий буденний словник нашої мови. А мова визначає все. Тож із таким словником у нас просто не могли не обрати президентом типа, який, по-батьківському картаючи — пардон, по-паханському наїжджаючи на — бездарних підлеглих, погрожує «поперебивати руки-ноги», «повідривати яйця» чи «повідкручувати голови». І коли цим самим президентом призначений прем’єр зненацька гаркає на довірене його керівництву «народонасєлєніє» своїм незабутнім «хорош скулить, взяли лопаты!», то він насправді ніякий не прем’єр, а зонівський вертухай, що вирішив покомандувати зеками (Ю.Андрухович). Мова — це багато чого. Але вона повинна бути потрібною. Тоді ти її вживаєш, а вона тебе будує. Працює цей механізм за зразком причастя. Приймаєш її тіло, запиваєш холодним квасом із родзинками і літаєш по небу з ранку до вечора (В.Рафєєнко). В короткого розуму — довгий язик (Аристофан). Для вивчення мови важливішою є вільна допитливість, ніж грізна необхідість (Аврелій Авґустин). Язик даний людині, щоб приховувати свої думки (Талейран). Хто не любить своєї рідної мови, солодких святих звуків свого дитинства, не заслуговує на ім`я людини (Й.Ґ.Гердер). Кордони моєї мови означають кордони мого світу (Л.Вітґенштайн). Саме мови формують структуру нашого знання (Девід Ґарісон). Ті, хто хоче стати частиною нашого суспільства, мають не лише дотримуватися наших законів, але й розмовляти нашою мовою (Анґела Меркель). Ветеран війни мріяв взяти в магазині язика і донести його до своїх (В.Шендеровіч). Доки Україна буде презентувати себе як країна, що в ній властиво не треба знати української мови, доти її вважатимуть лише трішки іншою Росією, свого роду «Малоросією» або країною другорядного значення (Міхаель Мозер). Язика підбери, бо наступиш]. Обговорення статті

- Російсько-український словник складної лексики С. Караванський, 2012 (чернетка) Вгору

КОРМИ́ТЬ, хле́бом не корми́ кого (а дай якусь працю) цу́кром не году́й, хлі́ба не дава́й кому;
кормя́щий що /мн. хто/ году́є тощо, зда́тний прогодува́ти, за́йнятий годі́влею, годівни́к, годува́льник, хлібода́вець, хлібода́р, рідко году́н, оказ. корми́люд, прикм. годівни́й, годува́льний, хлібодавчий, годува́льний, харчува́льний;
кормя́щая гру́дью ма́ти-годівни́ця, /не мати/ ма́мка;
кормящий обеща́ниями обіця́льник;
кормящийся годо́ваний, харчо́ваний, образ. у проце́сі годува́ння, на відгоді́влі.
ПОТОГО́ННЫЙ (принцип) образ. “давай! давай!”.
ХЛЕБ (недопечений) глевтя́к;
хлеба и зре́лищ хлі́ба і зри́ща;
хлебом не корми́ фраз. нічо́го не дава́й [хлебом не корми, лишь бы зре́лища нічо́го не дава́й, аби́ диво́вища];
и хлебом не корми́ і цу́кром /хлі́бом/ не году́й.

- Російсько-український фразеологічний словник 1927р. (В. Підмогильний, Є. Плужник) Вгору

Да – так; еге; (но) – але; та; так. Конечно да – егеж; авжеж; атож. Да (говорите) же! – та ну-бо (кажіть); кажіть-но. Да будет – хай, нехай буде. Да и ну – та й давай; та й ну, нум. Да ведь – таж; таджеж. Да и – та й.
Давать – давати. Дай-ка, дайте-ка – дай лиш, лишень; дайте лиш, лишень. Давай, давайте (ну-ка) – ну; нум; нумо; давай; давайте. Давать отступное – одчіпного давати. Давать в обрез – видавцем давати. Дать себя обмануть – датися на підмову. Дать знать – повідомити, сповістити кого; дати, подати звістку кому; оповістити кого. Дать всем – обдати (всіх). Дать себя знать, помнить, почувствовать – даватися знати кому; даватися взнаки, втямки; увірятися; упікатися кому. Давать взамен чего – давати замість чого; підставляти чим. Давать на подержание – позичати на деякий час. Давать письменное обязательство – давати писане зобов’язання. Давать понять – давати на розум, на здогад кому; давати в догади кому. Дать маху, промах – схибити; (шутл.) – шпака вбити. Ни дать, ни взять (такой) – достоту (такий); точнісінько (такий). Дать нахлобучку – прочуханку дати.

- Російсько-український словник сталих виразів 1959р. (І. О. Вирган, М. М. Пилинська) Вгору

Виноватый
• Без вины виноватый – без вини винний без(не)винно винний; без вини (невинно) звинувачений; без вини визнаний винним (винуватим).
• Быть виноватым перед кем – бути винним (винуватим) проти кого; бути у вині перед ким; завинити кому, перед ким, проти (супроти) кого.
• Виноват – вибачай, вибачайте!; вибач, вибачте!; пробач, пробачте!; даруй, даруйте!
• Виноватого бьют – чия шкода, того й б’ють. Пр. Чия шкода, того й гріх. Пр. Поплатиться не сват, а той, хто винуват. Пр. Хто в ділі, той і в одвіті. Пр. Не лізь у горох, то не скажеш «ох!». Пр. Не давай сам на себе кия. Пр.
• Виноватый в чём – винний (винуватий) у чому; провинний (причинний) до чого; винуватець (причинець) чого.
• Кругом виноват – кругом (цілком) винний; у всьому йому провина (вина).
• Считать виноватым кого – вважати за винного (винним) кого; (давн. розм.) гріхувати на кого. [Гріхують на пана і наші дворові, що землі не дано. Сл. Гр.]
• Чем я перед вами виноват? – чим я винен проти (супроти) вас?; що я вам винен (провинен)?; що (чим) я вам завинив?
• Я (он…) же не виноват, что… – я ж (він же…) не винний (не винуватий), що…; хіба ж я (він…) винний (винуватий), що…; я ж (він же…) не причиною (не причина), що.
Вынуть
• Вынуть душу, сердце из кого (разг.) – вийняти (витягти) душу, серце з кого. [Мавко! Ти з мене душу виймеш. Українка.]
• Вынь да положь (разг.) – як стій [щоб було]; щоб зараз мені було. [Хоть із нігтя виколупни, та дай. Пр. Телись, ялова, давай молока. Пр.]
Давай
• Давай (-те) бежать (удирать) от кого, откуда – (у)тікаймо від кого, звідки.
• Давай (-те) беречь, будем беречь – бережім(о) (шануймо). [Любімо, шануймо, бережімо природу, вічне джерело нашого життя і нашої творчості! Рильський.]
• Давай (-те) бороться, будем бороться – борім(о)ся; змагаймося. [Борімось за любов до мови й літератури, за братерське спілкування всіх народів, усіх чесних людей на землі! Рильський. Берімось краще до роботи, Змагаймось за нове життя! Українка.]
• [Давай (-те)] бросим, оставим кого, что – (по)киньмо (лишім(о), залишимо, облишмо) кого, що.
• [Давай (-те)] будем последовательными – будьмо послідовними (консеквентними). [Будьмо консеквентними, не відділяймо слова від діла… Коцюбинський.]
• Давай (-те) вести – ведім(о).
• [Давай (-те)] вернёмся, возвратимся – вернім(о)ся, повернім(о)ся. [Але повернімося до гармати… Довженко.]
• Давай (-те) возвращаться, будем возвращаться – вертаймося, повертаймося. [Війні шабаш! Вертаймося додому. Мирний.]
• [Давай (-те)] возьмём – візьмім(о). [А що ж, каже, візьмім, Насте! — Візьмімо, Трохиме! Шевченко.]
• [Давай (-те)] вспомним – згадаймо. [А згадаймо, може, серце хоч трохи спочине. Шевченко.]
• [Давай (-те)] встанем – устаньмо. [Напроти зловісних ударів і хмар Устаньмо, єднаймося, молод і стар. Рильський.]
• [Давай (-те)] выберем, изберём – виберім(о), оберім(о). [Ми ж оберімо гідного… Рильський.]
• [Давай (-те)] выпьем – випиймо. [Ой випиймо, родино, Щоб нам жито родило. Н. п.]
• Давай (-те) говорить, будем говорить – говорімо. [Стиха говорімо… Н. п.]
• Давай (-те) держаться, будем держаться – держімося (тримаймося). [Затявся пан, держімось і ми. Коцюбинський.]
• [Давай (-те)] запоём – заспіваймо. [Про Улянку харків’янку заспіваймо пісню. Воронько.]
• Давай (-те) идти, идём, идёмте, будем идти – ходім(о); (іноді) ідім(о). [Ходімо й ми мерщій. Головко.]
• [Давай (-те)] и мы будем благоразумными – будьмо й ми при розумі; маймо й ми розум.
• Давай (-те) не отделять, не будем отделять – не відділяймо (не відокремлюймо). [Не відділяймо слова від діла… Не лякаймось великості праці, не жахаймось дороги важкої… Коцюбинський.]
• Давай (-те) не терять, не будем терять чего – не тратьмо (не втрачаймо) чого. [Не тратьмо надії в літа молодії… Українка.]
• [Давай (-те)] отберём – відберім(о). [Одберімо хліб свій кривавий… Коцюбинський.]
• Давай (-те) петь, будем петь – співаймо. [Весняного ранку співаймо, сестрице, веснянку. Українка.]
• [Давай (-те)] побежим – побіжім(о). [Побіжімо, сестро! Мирний.]
• Давай (-те) поговорим – поговорім(о) (побалакаймо). [Посідаймо рядком та побалакаймо ладком. Мирний.]
• [Давай (-те)] погуляем – погуляймо. [Погуляймо та пісеньку заспіваймо. Шевченко. Погуляймо, дочко, на радощах. Мирний.]
• [Давай (-те)] подождём, подождёмте – почекаймо (зачекаймо), підождім(о), заждім(о). [Почекаймо, більше чекали… Головко.]
• [Давай (-те)] подумаем – подумаймо (погадаймо, поміркуймо). [Подумаймо, лишень, від чого-то люди бідніють. Квітка-Основ’яненко.]
• Давай (-те) поедем, поедемте, едем, едемте – поїдьмо, їдьмо. [Поїдьмо зі мною. Тут до району недалечко. Вишня.]
• [Давай (-те) ж] пожелаем, пожелаем же – побажаймо же. [Побажаймо ж Михайлові Венедиктовичу довгих років безхмарного життя… Рильський.]
• [Давай (-те)] поженимся – одружім(о)ся, поберім(о)ся, поженім(о)ся. [Галю… поберімося собі… Я не можу без тебе жити. Квітка-Основ’яненко.]
• [Давай (-те)] поклянёмся – присягнім(о) (поклянім(о)ся). [Присягнімо ж, товариші, ніколи не забути їх! Яновський.]
• [Давай (-те)] понесем, понесёмте – понесім(о). [Розійдімось ми парусами сонця, понесімо світло в темні закутки… Розпливімось глибокими річками, зросімо рідну землю, і «як дівочі вінки зазеленіють наші ниви». Коцюбинський.]
• [Давай (-те)] посидим – посидьмо. [Та що, посидьмо… Українка.]
• [Давай (-те)] посмотрим – подивімося, ((по)гляньмо). [Погляньмо хоча б на початок… Рильський.]
• [Давай (-те)] почтим – ушануймо. [Сьогодні вночі… забили нашого дорогого товариша… Вшануймо його світлу пам’ять мовчанням… Головко.]
• Давай (-те) продолжать работу – працюймо далі; (іноді) продовжуймо роботу (працю).
• [Давай (-те)] пройдёмся, пройдёмтесь – пройдім(о)ся. [Пройдімось безлюдними вулицями Києва, прислухаймось до перешіптувань, зазирнімо в оселі багатих і бідних… Довженко.]
• Давай (-те) прославлять, [давай (-те)] прославим – уславляймо, уславмо.
• [Давай (-те)] разрешим вопрос – розв’яжім(о) питання (справу). [Отже розв’яжімо ту справу вдвох. Рильський.]
• Давай (-те) расходиться, будем расходиться – розходьмося. [Розходьмося, хлопці! Головко.]
• Давай (-те) славить, будем славить – слав(і)мо.
• [Давай (-те)] соберёмся – зберімося. [Зберімося колись. Яновський.]
• [Давай (-те)] сядем, сядемте – сядьмо, (до багатьох) посідаймо. [А ми заспіваймо, а ми посідаймо… Шевченко.]
• [Давай (-те)] ударим – удармо.
• Увидел и давай меня бить – побачив і ну (та й давай) мене бити; побачив і раптом почав мене бити.
Да
• Ай да… – от так…
• Ах да! (разг.) – а, до речі!; ах так!; стривай!; мало що (замалим) не забув!
• Вашими бы устами да мёд пить – якби то все, що ви говорите, справдилося! Вашими б устами та мед пити. Пр. Коли б твоє слово та Богові в вухо. Пр.
• [Вот] это да – ото так.
• Да? – справді?; невже?
• Да будет… – хай буде; нехай (най) буде…
• Да ведают потомки – щоб відали нащадки (потомки).
• Да ведь – таж (та… ж); а(д)же ж (та(д)же ж).
• Да-да, да-да-да – так-так; авжеж; атож; еге ж.
• Да еще – та ще; до того [ж]; а ще й.
• Да здравствует – хай живе.
• Да и – та й; ба (й); (на початку речення ще) а; (іноді) бо. [Чогось мені на серденьку та й не легко. Чубинський. Не дрімає цар московський, Ба й ті не дрімають. Руданський. А жаль же мені та тії тополі, Що на чистому полі. Н. п. Ми бо цього й хотіли. З нар. уст.]
• Да идите же, смотрите же – та ну-бо йдіть, дивіться; ідіть-но, дивіться-но.
• Да и к тому же, да и притом – та й до того і; як на те ж; та ще й.
• Да и ну – та й (і) ну; та й (і) давай.
• Да и только (разг.) – та й годі (та й край).
• Да как – та як; коли. [Коли подивляться, що вбитий. — З переполоху ну втікать! Шевченко.]
• Да, как бы не так – еге; де ж пак.
• Да, конечно – еге ж; звичайно; атож.
• Да не может быть! – та не може бути!; та невже?; хіба це можливо?
• Да нет [же]! – та (ба) ні!
• Да неужели?; да ну? (разг.) – та невже?; та ну?
• Да сверх того – та (а) ще крім того (до того).
• Да сделай же! – та зробіть же!; та ну-бо зробіть!
• Да, ты был там? – до речі, ти був там?
• Да чёрт с ним! (вульг.) – та хай йому чорт (біс, грець)!
• Да что вы – та що ви (та ви що); та нуте-бо.
• Конечно да – авжеж; звичайно; еге ж.
• Нет, нет да и… – [А] часом і; за якийсь час і; раптом і; коли-не-коли та й…
• Ни да, ни нет – ні сяк, ні так; ні се ні те.
• Ну да! – отож!; авжеж!; еге ж!; (вираз недовір’я, ірон.) еге ж!; аякже!
Деньга
• Гони деньгу (фам.) – давай [сюди] гроші; сип гроші.
• Деньга и камень долбит – гроші і камінь кують. Пр. Копа камінь довбе. Пр. Золота швайка мур пробиває. Пр. Гроші мур ламають. Пр. Золотий обушок скрізь двері відчиняє. Пр.
• Деньга лежит, а шкура дрожит – кожух лежить, а дурень дрижить. Пр. Багач рідко в гаразді живе. Пр. І чорт багато грошей має, а в болоті сидить. Пр.
• Зашибать деньгу (фам.) – копійчину загрібати.
Журавль
• Не сули журавля в небе, а дай синицу в руки – не обіцяй (не давай) журавля в полі, а давай синицю в руки. Пр. Ліпше (краще, лучче) синиця в жмені, ніж журавель у небі (як журавель під небом, ніж голуб на стрісі). Пр. Близенька соломка (солімка) краща (лучча) від далекого сінця. Пр. Як мати сліпу кобилу водити, то ліпше (то краще) пішки ходити. Пр. Як погано орати, то краще (то ліпше, то лучче) випрягати. Пр. Ліпше (краще, лучче) нині горобець, як завтра голубець. Пр.
• Хоть тресни синица, а не быть журавлём! – ворона і за море літала, а все чорна вертала. Пр. Не поможе вороні купіль, а крукові мило. Пр. Яка ворона в воду, така й з води. Пр.
Калач
• Богачи едят калачи, да не спят ни в день, ни в ночи – багаті їдять калачі, та не сплять ні вдень, ні вночі. Пр. Багаті їдять калачі, та сплять удень, а мало вночі. Пр. Багатому не спиться. Пр.
• Его и калачом не корми, а сделай то и то – що не кажи, а [йому] таки зроби те і те; йому й меду не давай, а таки зроби те і те.
• Из одной печи, да не одни калачи – не того тіста книш. Пр. Той каптан, та не той карман. Пр.
• [И] калачом не заманишь, не выманить (разг. шутл.) – (і) калачем ((і) медом, (і) яблучком золотим) не принадиш (не виманиш); ніякою цяцькою не заманиш (не завабиш, не спонадиш, не виманиш).
• На калачи досталось, достанется кому (разг. шутл.) – набрався, набереться товчеників хто.
• Нужда научит калачи есть – біда навчить коржі з салом їсти. Пр. Навчить лихо з салом (з маком) коржі їсти. Пр. Навчить горе з салом кашу їсти. Пр. Навчить біда ворожити, як нема що в рот уложити. Пр.
• Свернуться калачиком, в калачик – скрутитися калачиком (у ковтюшок); верчика лежати.
• Тёртый калач (перен. фам.) – бита голова; битий жак; людина бувала; бувалий (бувалець).
• Хочешь есть калачи — не сиди на печи – хочеш їсти калачі, то не сиди на печі. Пр. Хто хоче їсти, мусить з печі злізти. Пр. Лежаного хліба нема. Пр. Сидівши, нічого не всидиш. Пр. Печені голуби не летять до губи. Пр.
Кормить
• Волка ноги кормят – вовка ноги годують (живлять) [, а пса кості]. Пр. Якби все вовк лежав, то вже б досі здох. Пр. Зайця ноги носять, а вовка зуби годують. Пр. Затим вовк не линяє, що в кошару часто никає. Пр. Кожна пташка своїм носиком живе. Пр. Вовк лежачи не утне. Пр.
• И собака помнит, кто её кормит – і собака чує, хто його годує. Пр.
• Как волка ни корми, он всё в лес смотрит – вовка хоч як годуй (скільки не годуй), а він у ліс дивиться. Пр. Вовча натура в ліс тягне. Пр. Вовка щось усе до лісу тягне. Пр. Вовка в плуг, а він у луг. Пр. Не сподівайся дяки від приблудного собаки. Пр. Хлібом годують, а стеблом очі колють. Пр. Хлібом годує, а очі випиває. Пр.
• Кормить берёзовой кашей (перен. фам.) – березової каші давати; березовою кашею годувати; березовим пером виписувати; березиною потягати (затинати); давати березової припарки; купати в березині.
• Кормить вшей – годувати воші (нужу).
• Кормить завтраками, обещаниями кого (перен.) – годувати жданиками, обіцянками кого; (іноді) відкладати на завтра.
• Соловья баснями не кормят – соловей піснями не ситий. Пр. Слів густо, а в животі пусто. Пр. Хвалою не нагодуєш. Пр.
• Хлебом, мёдом… не корми кого – хлібом, медом… не годуй кого; хліба, меду… не давай кому.
Мед
• Вашими [бы] устами да мёд пить – вашими [б] устами та мед пити. Пр.; якби ж то так було, як ви кажете.
• На языке мёд, под языком лёд – на язиці мед (медок), а під язиком лід (льодок). Пр.
• Капля (частица) моего (вашего…) мёда есть в чём – крапля (краплина) мого (вашого…) меду є в чому.
• Коли мёд, так и ложку – як мед, то й ложка (то й ложку). Пр. Коли мед (як мед), то й ложкою. Пр. Тобі як мед, то зараз і ложка. Пр.
• Ложка дёгтя в бочке мёда – ложка дьогтю в бочці меду. Пр.
• Мёдом не корми кого – медом не годуй кого; меду не давай кому.
• Не мёд – не мед; не з медом;
• Отсутствие, недостаток меда – брак (нестача) меду; безмеддя.
• Питаться мёдом и акридами – живитися акридами та диким медом.
Меняться
• Давай меняться [чем-либо] – міняймося (поміняймося, нумо мінятися) [чим, на що]; нумо (давати) мінька (міньки) [на що]; ходім(о) міньки [на що].
• Меняться без придачи – мінятися без додачі (без придачі); (розм.) мінятися так на так (мінятися токма).
• Меняться в лице – мінитися на обличчі (на лиці, на виду, рідше з лиця); мінитися. [Сердиться, аж міниться. Номис.]
• Меняться к лучшему, к худшему – змінюватися (змінятися) на краше, на гірше; повертати на краще, на гірше.
• Меняться словами – перекидатися словом (словами) одно з одним (між собою); перемовлятися з ким; між собою.
• Меняться чем – мінятися чим (на що). [Давай на сорочки мінятися! ЗОЮР.]
Монета
• Гони монету! (фам. вульг.) – сип грошей!; давай [сюди] гроші!
• Платить, отплатить той же монетой – платити, відплатити тим же (тією самою монетою); тими ж грішми (грошима) віддавати, віддати; віддячувати, віддячити тим самим; віть за віть віддавати, віддати.
• Принимать, принять что за чистую монету – брати, узяти (сприймати, сприйняти) що за щиру правду (за щире золото, за чисту монету); сприймати, сприйняти що за щиру правду.
Ну
• Да ну? – та невже (та невже ж)?; та ну?
• Да ну, идите, что ли! – та ну-бо, йдіть, чи що!
• И ну кричать – і (та й) давай (та й ну) кричати.
• Ни тпру ни ну – ні тпру ні ну; ні взад ні вперед; ні в кут ні в двері.
• Ну вас всех к чёрту – ану вас усіх к чорту (к бісу, до дідька); а йдіть ви всі до чорта (до біса, до дідька).
• Ну вот ещё! – ну от іще!; [ну] ще що [скажеш, скажете, вигадаєш, вигадаєте…]!
• Ну вот он и говорит; ну, я и пошёл – отож він і каже; отож я й пішов.
• Ну да! (разг.) – авжеж!; звичайно!
• Ну его!, ну её! – Цур йому!, цур їй!; цур йому (їй), пек йому (їй)!
• Ну нет! – е ні!
• Ну, пожалуй! – ну, хай і так!; ну, мабуть!
• Ну тебя! – цур тобі!; цур тобі пек [тобі]!; [а] бодай тебе!; а йди ти [собі]!
Подавать
• Ему только этого и подавай – він до цього дуже охочий; він до цього торгу й пішки.
• Не подавать, не подать, не показывать, не показать вида (виду) – Див. вид.
• Подавать надежды – (по)давати надії.
• Подавать, подать голос – подавати, подати голос; озиватися, озватися.
• Подавать, подать пример – давати, дати (показувати, показати) приклад; бути за приклад (прикладом).
• Подавать, подать руку кому – (по)давати, (по)дати руку кому; (здоровкатися за руку) ручкатися, поручкатися з ким.
• Подать его сюда! – давай його сюди!
• Подать руку [помощи] (перен.) – Див. рука.
• Рукой подать (перен. разг.) – [Як] палицею (шапкою) кинути (докинути); рукою сягнути; тільки що не видно; зовсім близько.
Пойти
• Дорога пошла в гору – дорога пішла на гору.
• Дорога пошла под гору (с горы) – дорога пішла з гори (вниз).
• Ему (ей…) пошёл двадцатый год – йому (їй…) двадцятий пішов; йому (їй…) на двадцятий пішло; йому (їй…) на двадцятий (на двадцяту весну) повернуло.
• И пошёл бранить, врать… (разг.) – та й узяв (та й ну, та й зачав, та й давай) лаяти, брехати…
• И пошла писать губерния (разг.) – Див. губерния.
• И пошла потеха (разг.) – Див. потеха.
• Коли на то пошло (разг.) – як на те пішлося.
• Куда ни пойду – хоч куди піду; куди (де) не піду; де не повернуся.
• Он далеко пойдет – він далеко сягне (піде); (зниж. розм.) він багато чого доскочить.
• Поди, поди! – агов!; з дороги!
• Поди-ка, поди ж ты – а диви (ти диви).
• Поди(те)-ка сюда – ходи (ходіть) лишень сюди; ходи-но (ходіть-но) сюди.
• Пойти бродить по свету – піти світами (у світи); піти бродити (блукати) у світ (по світу).
• Пойти бродяжить – у мандри вдатися (податися); піти у мандри (в забрід, на побрідки); помандрувати.
• Пойти в кого – удатися (уродитися) в кого.
• Пойти в люди, па люди, меж людей – піти (по)між люди (у люди).
• Пойти замуж за кого – (те саме, що) Выходить, выйти, идти, пойти замуж за кого. Див. замуж.
• Пойти за хлебом, за водой, за ягодами, за книгами… – піти по хліб, по воду, по ягоди, по книжки… [По хліб ішла дитина… Тичина.]
• Пойти на охоту за зайцами, за волками… – піти (полювати) на зайців, на вовків…
• Пойти на рыбную ловлю, на рыбалку – піти рибалити (на риболовлю); (іноді) піти по рибу.
• Пойти по линии наименьшего сопротивления – Див. линия.
• Пойти, рассыпаться, разлететься прахом (перен.) – Див. прах.
• Пойти разными путями (в разные стороны) – піти різно (урізнобіч); порізнитися.
• Пошёл вон! (разг.) – йди геть!; геть іди!; [ось] геть!
• Пошёл к несчастью – пішлося на нещастя (на біду, на горе, на лихо, на пропасть); на біду повернуло.
• Пошёл кричать – почав (узяв) кричати.
• Пошли!; пошел! (идёмте!; иди!) (разг.) – (ну) ходім(о)!; гайда!
• Пошло к тому – пішлося на те; повернуло на те.
• Пошло по-прежнему – пішлося по-старому (по-давньому).
• Сюда пошёл, туда пошёл – сюди тень, туди тень; сюди ник, туди ник. [Сюди тень, туди тень, — і проминув увесь день. Сл. Гр.]
Рука
• Бить (ударять) по рукам – бити, ударити по руках; (для скріплення умови — про свідка) перебити руки.
• Большая рука (перен.) – велика рука.
• Большой, небольшой руки кто – великий, велика, велике хто; не такий, не така, не таке великий, велика, велике хто.
• Брать, взять в руки кого – брати, узяти в руки кого; прибирати, прибрати до рук кого.
• Брать, взять в [свои] руки – брати, узяти до [своїх] рук (у [свої] руки); прибрати, прибирати до [своїх] рук.
• Брать, взять себя в руки – опановувати, опанувати себе; перемагати, перемогти себе. [Чули? - гримнув Бжеський, намагаючись опанувати себе. Тулуб.]
• Валится из рук (дело, работа) – з рук падає (летить); рук не держиться.
• Вам (ему, ей…) и карты (книги) в руки – вам (йому, їй…) і карти (книжки) в руки; ви (він, вона…) найкраще розумієтеся (розуміється), знаєтеся (знається) на цьому.
• В руках у кого, чьих – у руках у кого, чиїх.
• В руки плывёт, идёт… кому что – пливе в руки кому що; плине як з води кому що.
• Выпускать, выпустить из рук – випускати, випустити (пускати, пустити) з рук.
• Гулять по рукам – по руках ходити.
• Давать, дать по рукам кому (разг.) – давати, дати по руках кому.
• Дело (работа…) горит в руках чьих, у кого – діло (робота…) горить у руках (під руками) у кого, кому. [Горить йому робота в руках. Пр.]
• Держать себя в руках – держати (тримати) себе в руках; панувати над собою.
• Живой рукой (разг.) – [Одним] духом; миттю (умить).
• Зло небольшой руки (разг.) – невелике лихо (лихо невелике).
• Играть в четыре руки (муз.) – грати на чотири руки.
• Из рук вон плохо, плохой – украй (аж надто) погано, поганий; препоганий, препогано; (іноді) нікуди не годиться; не може бути гірше, гіршого.
• Из рук в руки (передать, перейти) – з рук до рук; з рук у руки.
• Иметь руку – мати руку.
• Как без рук без кого, без чего – як (мов, немов) без рук без кого, без чого; (іноді) як без правої руки без кого, без чого.
• Как рукой сняло (боль, усталость…) – як рукою відняло; як вітром звіяло.
• Легок на руку – легка рука в кого; легку руку має хто.
• Ломать (заламывать) руки – ламати (заламувати) руки.
• Марать (пачкать) руки об кого, обо что – паскудити (поганити, каляти, бруднити) руки об кого, об що.
• Мозолить руки (разг.) – мозолити руки.
• На живую руку – на швидку руку; нашвидкуруч.
• На руках чьих, у кого (быть, находиться) – на руках чиїх, у кого (бути).
• На руку кому – на руку (наруч) кому; (розм.) на руку ковіньку кому.
• На скорую руку – на швидку руку (нашвидкуруч); прихапцем (похапцем); абияк.
• Не даётся в руки кому (не спорится) – не йметься кому; до рук (у руки) не дається кому.
• Не с руки, не рука кому что – не з руки кому що; не рука кому що; незручно кому що; неспосібно кому що.
• Обеими руками ухватиться, схватиться за что – обіруч (обома руками) ухопитися, схопитися за що.
• Одной рукой – однією рукою; одноруч. [Чого ви дверима грюкаєте? — Та се я одноруч зачиняла. Сл. Гр.]
• Опускать, опустить руки – спускати, спустити (попускати, попустити, опускати, опустити) руки. [Коваль і руки спустив. Рильський, перекл. з Гоголя.]
• Отбиваться, отбиться от рук – відбігати, відбігти рук; ставати, стати неслухняним; виходити, вийти з-під опіки.
• Отбиваться руками и ногами от чего (разг.) – руками й ногами відбиватися від чого; відбиватися усіма чотирма від чого.
• От руки (писать, рисовать, чертить) – рукою (ручним способом).
• От руки сделать (сделано) что – рукою (руками) зробити (зроблено) що.
• Отсохни [у меня] руки и ноги (разг.) – хай (бодай) [мені] руки й ноги повідсихають.
• Подать руку [помощи] – подати (простягнути) руку [братню, дружню, допомоги] кому.
• Под весёлую руку – у добрім настрої; веселим бувши.
• Под горячую руку – під гарячу руч (руку).
• Под рукой (быть, находиться…) – напохваті; під рукою (при руці) (бути).
• Под сердитую руку – під сердиту руку (руч); (іноді) спересердя.
• Попадать, попасть (попадаться, попасться) в руки чьи, кому, к кому – попадати, попасти (потрапляти, потрапити) до чиїх рук, до рук кому.
• Попадать, попасть (попадаться, попасться, подвертываться, подвернуться) под руку кому – попадати, попасти (потрапляти, потрапити, попадатися, попастися, нагодитися) під руку кому.
• По правую, по левую руку – праворуч, ліворуч; на (по) праву, на (по) ліву руку (руч); (зрідка) у праву, у ліву руку.
• По рукам! – згода!
• Правая рука чья, у кого (перен.) – права рука чия, у кого.
• Прибирать, прибрать к рукам кого – до рук прибирати, прибрати кого; у руки брати, узяти кого; заорудувати ким; приборкувати, приборкати кого; (іноді лок.) прибгати кого; у шори брати, забрати, узяти кого.
• Прибрать к рукам что – прибрати до [своїх] рук що; загарбати що; (іноді) прибгати що.
• Приложить руку к чему – докласти рук до чого; пильно (горливо) узятися до чого.
• Пропускать, пропустить мимо рук – пускати, пустити повз руки.
• Просить руки кого, чьей – просити (прохати) руки чиєї.
• Проходить, пройти через руки чьи – переходити, перейти через руки чиї.
• Рука в руку, рука об руку с кем, рука с рукой – рука в руку, рука (рукою) до руки, руч-об-руч з ким; попліч ((у)поруч, пліч-о-пліч) з ким.
• Рука набита чья, в чём, на чём – рука вправна (набита, наламана) чия, на чому.
• Рука не дрогнет у кого (сделать что) – рука не здригне(ться) (не затремтить, не схибить, не зрадить) в кого; не зупиниться ні перед чим хто; нічого не злякається хто.
• Рука не поднимается (не подымается) у кого (сделать что), на кого – рука не здіймається (не підіймається, не зводиться) у кого, кому, на кого.
• Рука руку моет [и обе белы бывают] – рука руку миє [щоб білі були]. Пр. Рука руку миє, злодій злодія криє, нога ногу підпирає. Пр.
• Руки вверх! – руки вгору (догори)!
• Руки не отвалятся у кого (разг.) – руки не відпадуть у кого. [Поміг би й ти (робити), то не відпали б руки. Українка.]
• Руки не протянешь, так с полки не достанешь – не терши, не м’явши, не їсти калача. Пр. Не взявшись до сокири, не зробиш хати. Пр. Печені голуби не летять до губи. Пр.
• Руки опускаются (отнимаются) у кого – руки в’януть (падають, опадають, опускаються) у кого.
• Руки отваливаются, отвалились у кого – руки падають, упали в кого; геть стомився хто.
• Руки прочь от кого, от чего – геть руки від кого, від чого.
• Руки чешутся у кого (перен. разг.) – руки сверблять у кого; кортить кому (кого).
• Рукой не достанешь – рукою не досягнеш.
• Рукой подать – [Як] палицею (шапкою, штихом) кинути, докинути; [як] рукою (до)кинути (сягнути); тільки що не видно; дуже (зовсім) близько; близенько (близесенько); (іноді) от-от за плечима. [Повітря таке прозоре, що Демерджі здається от-от за плечима. Коцюбинський. В цю мить саме насупроти Вадима близенько, рукою кинути, сідає пара чирят. Антоненко-Давидович.]
• Сбывать, сбыть с рук кого, что – збувати, збути з рук кого, що; позбуватися, позбутися (тільки докон. спекатися) кого, чого.
• Своя рука (у кого) – своя рука (у кого); має руку (хто).
• Своя рука владыка – своя рука владика. Пр. Кожна ручка собі панночка. Пр. «Чия справа?» — «Війтова».— «А хто судить?» — «Війт». Пр.
• Связывать, связать руки кому; связывать, связать (спутывать, спутать) по рукам и (по) ногам кого – зв’язувати, зв’язати руки кому; зв’язувати, зв’язати руки й ноги кому; зав’язувати, зав’язати світ кому.
• Скор на руку – швидкий на руку; моторний (меткий); швидкий у роботі; завзятий до роботи.
• Сложа (сложив) руки сидеть – згорнувши (склавши) руки сидіти.
• Смотреть (глядеть) из рук чьих – дивитися в жменю чию, кому; зазирати кому в руку; залежати від кого.
• Сон в руку – сон справдився; пророчий сон.
• С пустыми руками – з порожніми (з голими) руками; (іноді) упорожнечі (голіруч).
• Средней руки – пересічний (посередній, помірний).
• С руками и ногами (с руками и с ногами, с руками-ногами) – з руками і з ногами.
• С руками рвать, оторвать (раскупить, разбирать) – з руками рвати, вирвати (відірвати); хапом хапати, хапнути.
• С рук на руки – з рук до рук.
• Сходит, сошло, сойдёт с рук кому – так минається, минулося, минеться кому; так сходить, зійшло, зійде з рук кому.
• Тяжёлая рука у кого – важка (тяжка) рука в кого; важку руку має хто.
• Узнать что из верных рук – довідатися (дізнатися) про що з певного джерела.
• Умывать, умыть руки (разг.) – умивати, умити руки.
• Ухватиться (схватиться) обеими руками за что – обома руками (обіруч) ухопитися (схопитися) за що.
• Ходить, пойти по рукам – ходити, піти з рук до рук (з рук на руки); переходити, перейти з рук до рук (у руки).
• Ходить с протянутой рукой (нищенствовать) – з довгою рукою ходити; старцювати (жебрати).
• Чужими руками (делать что) – чужими руками (робити що).
• Щедрой рукой – щедрою рукою; щедро.
• Языком болтай, а рукам воли не давай – язиком клепай, а руки при собі тримай. Пр. Язиком мели, а руку держи (а руки при собі держи). Пр. Язиком що хоч кажи, а руки при собі держи. Пр. Язиком що хоч мели, а рукам волі не давай. Пр.
Язык
• Боек на язык кто – меткий (швидкий, гострий) на язик хто; язикатий хто.
• Вертеться на языке, на кончике языка – крутитися (вертітися) на язиці, на кінчику язика; на язиці висіти.
• Владеть языком – володіти (орудувати) мовою.
• Говорить на разных языках (перен.) – говорити різними мовами; не розуміти один одного, одна одну, одне одного, одні одних.
• Говорить, писать на каком языке – говорити, писати якою мовою.
• Держать язык за зубами (на привязи) (разг.) – тримати (держати) язик(а) за зубами, тримати (держати) язик на зашморзі (на припоні); (іноді) замикати рот (уста).
• Идти (не идти), приходить (не приходить) на язык – навертатися (не навертатися) на язик.
• Как (у кого-либо) язык повернётся, повернулся; язык не повернётся, не повернулся сказать (спросить…) что-либо – як (у кого) язик повернеться, повернувся; язик не повернеться, не повернувся сказати (спитати…) що.
• Овладеть языком – опанувати мову (оволодіти мовою).
• Они его не спускают с языка – він їм у зуби нав’яз.
• Остёр на язык кто, острый язык у кого – гострий на язик хто, дотепний хто.
• Прикусить (закусить) язык (перен. разг.) – прикусити (прип’ясти) язик(а), укуситися (укусити себе) за язик. [Укусись за язик, та й мовчи. Номис.]
• Просится на язык – проситься на язик (з язика); під язиком горошина мулить.
• Птичий язык – пташина мова.
• Разговорный язык – говірна мова; обихідна (повсякденна, поточна) мова; (іноді просто) розмова (а також поет. мова-розмова).
• Родной (материнский) язык – рідна (матерня, материна, материнська) мова.
• Слетать, срываться с языка – зриватися з язика.
• Чесать (трепать, трещать, молоть) языком, чесать (трепать, мозолить) язык (разг.) – клепати (плескати, молоти, ляпати, теліпати, ляскати) язиком; (фіг. також) язиком горох товкти, язиком піну збивати.
• Что на уме, то и на языке – що на думці, те й на устах (на язиці). Пр. Хто що гадає, те й (ви)мовляє. Пр.
• Что у трезвого на уме, то у пьяного на языке – Що у тверезого на умі, те у п’яного на язиці. Пр. У п’яного що в серці, те й на язиці. Пр. Не бий, не волочи, у горілці язик намочи — всю правду скажу. Пр.
• Чтоб у тебя язык отнялся (вульг. разг.) – бодай тобі заціпило; бодай ти (а щоб ти) занімів.
• Язык без костей у кого – язик без кісток у кого; безкостий язик у кого (має хто).
• Язык отнялся у кого – відібрало (відняло, замкнуло) мову кому; стратив мову хто; річ відняло (відтяло) кому (у кого); заціпило кому; (іноді) усох язик кому (в кого). [Іди собі! — гукнув голова, бачачи, що в неї й річ відняло. Мирний. І — всім разом заціпило… Шевченко.]
• Язык плохо подвешен (привешен) у кого – язик погано (зле) повертається (працює) в кого; язик погано (зле) вигострений (загострений) у кого, язик погано (зле) вигострений (загострений) має хто; язик погано виструганий у кого (кому), язик погано виструганий має хто; язик погано причеплений (прив’язаний, привішений) у кого.
• Язык преподавания – викладова мова.
• Язык прилип (присох) к гортани у кого – язик присох [у роті] у кого (кому); язик прилип (присох) до піднебення кому (у кого); (розм. також) забув язика у роті хто. [Нам сиділося, як собаці на човні, а язики в роті поприсихали. Яновський.]
• Язык хорошо подвешен, привешен у кого – язик добре повертається (працює) в кого; язик добре вигострений (загострений) має хто; язик добре виструганий у кого, язик добре виструганий має хто; язик мов на ко(ло)вороті в кого; язик добре почеплений (причеплений, прив’язаний, привішений) у кого; (іноді схвально) язикатий хто.
• Язык до Киева доведёт – язик до Києва доведе. Пр. (ірон.) Язик доведе до Києва і до кия. Пр. Язик на край світу доведе. Пр. Хто питає, той не блудить. Пр.
• Язык мал, да великим человеком владеет – язик маленький, а великим тілом володає (владає). Пр.
• Язык мой — враг мой – язик мій — ворог мій. Пр. Язик — мій найтяжчий ворог. Пр. Язиче, язиче, лихо тебе миче, в мені ти сидиш, а мені добра не зичиш. Пр. Язик мельне, та й у кут, а губу натовчуть. Пр. Мовчи, глуха, менше гріха. Пр. Млин меле — мука буде, язик меле — біда буде. Пр. Язичку, язичку, маленька ти штучка, а велике лихо робиш. Пр. Дай язикові волю — заведе у неволю. Пр.
• Языком болтай, а рукам волю не давай – язиком що хоч роби, а рукам волі не давай. Пр. Губою що хоч плети, а рукам волі (простору) не давай (а руки при собі держи). Пр. Язиком мели, а рукам волі не давай. Пр. Язиком хоч як тіпай, а рукам волі не давай. Пр. Дай рукам волю, то сам підеш у неволю. Пр.
• Языком молоть — не дрова колоть: спина не заболит – язиком вихати — не ціпом махати. Пр. Одне — творити язиком, а друге — перти плуга. Пр. Найменше діло — балакати. Пр. Хоч варила — не варила, аби добре говорила. Пр.

- Словник українсько-російський 1927р. (А. Ніковський) Вгору

Мінька́ и мі́ньки, нар. – на мену.
• Дава́й мінька́, ході́м мі́ньки – давай меняться.

- Практичний російсько-український словник приказок 1929р. (Г. Млодзинський, М. Йогансен) Вгору

Вынь, да положь. Хоть роди, да подай. —
1. Хоть із-за нігтя виколупни, та дай.
2. Телись, ялова, давай молока.
3. Забажалось мерзлого в Петрівку.
4. Заманулось, як серед зими криги.
5. Забажав печеної криги.
6. Забажалось, мов перед смертю.
7. Давай, хоч кров з носа.
Не сули журавля в небе, дай синицу в руки. —
1. Не сули журавля в полі, та давай синицю в руки.
2. Лучче синиця в жмені, ніж журавель у небі.
3. Як мать сліпу кобилу водить, так краще пішки ходить.
4. Як мать з кислим молоком, то лучче з водою.
5. Як мати ногам кланятись, то лучче голові.
6. Як маєш кланятись лаптю, то лучче поклонись чоботу.
7. Як погано орати, то лучче випрягати.
8. Лучче солов'я в рот, ніж журавель в год.
9. Лучче нині горобець, як завтра горобець.

- Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко) Вгору

Дава́ти, да́ю, дає́ш, сов. в. да́ти, дам, даси́, дасть, дамо́, дасте́, даду́ть, гл.
1) Давать, вручать, доставлять, ссужать, Чи се тії чоботи, що зять дав, а за тії чоботи дочку взяв? Нп. Давайте, то й вам буде дано. Єв. Л. VI. 38. Було б тобі, моя мати, сіх брів не давати, було б тобі, моя мати, щастя-долю дати. Мет. 108. Не давши оброку, не бий по боку. Ном. Дай мені грошей. Бог дав чоловікові душу і серце. — ві́ру, ві́ри. Вѣрить. Прошу тебе, дай мі віру, скажу тобі правду щиру. Нп. — га́ньбу́. Хулить, находить недостатки. Я парубку ганьби не даю і заміж не пойду. Маркев. — гарбуза́. Отказывать жениху. — добри́день, на добри́день. Желать добраго утра. По воду йде, добридень дає. Мет. 71. Раненько встань, свекорку на добридень дай. Мет. — дога́ну. См. Догана. — дра́ла, дра́чки, дропака́, дьо́ру. Убѣгать. До хлопців дала драла. Ном. № 8806. Перелякані жовніри несподіваним нападком... дали дропака. Стор. МПр. 122. — ду́ба. а) У овчинниковъ: намазывать, намазать овчину настоемъ дубовой коры. Вас. 153. б) Умирать, умереть. — ду́лі. Показывать кукишъ. — зна́ти. Увѣдомлять, извѣщать, давать знать. Як мене не буде, то я пришлю свого товариша дати тобі знати, що мене нема. Чуб. Сідлай, хлопче, сідлай коня, сідлай вороного, — давай знати в третю роту аж до кошового; давай панам знати, давай панам знати, нехай дають порадоньку волів одшукати. Мет. — ка́ру. Наказывать. Яку йому кару дати? Ном. № 8866. — на бо́же. Жертвовать на церковныя нужды. Пішов до церкви, дав на боже. НВолын. у. — на-віжки, безл. Дало увидѣть. Употребляется въ значеніи предупреждать, предзнаменовывать какой нибудь примѣтой что либо. Скоро з двора я виїхав, дало на-віжки, але я все таки поїхав. Черкас. у. — на вік. Предопредѣлять долголѣтіе. Як не дасть Бог на вік, то воно (дитя) і ростом високе, і розумом як старе. Лебед. у. — на во́лю. Предоставлять на усмотрѣніе. Мачуха пасинку на волю давала: хоч льолю купи, хоч голий ходи. Ном. № 9377. — на дзво́ни. Заплатить, чтобы звонили по умершемъ. Дали на дзвони й панахиду. Мкр. Г. 12. — на па́м’ять. Въ выраженіи: Дай, Боже, на пам’ять! Дай Богъ памяти. Дай, Боже, на пам’ять, — у вівторок, чи що, се діялось. НВолын. у. — на призна́ку. Оставлять примѣту. Віти тернові рубайте, по шляху покидайте, мені, брату, пішому піхотинцю на признаку давайте. ЗОЮР. І. 34. — на ро́зум. Надоумливать, наводить на мысль. Коб йому Бог на розум дав, щоб ударив кого. НВолын. у. — озна́ку. Обнаружить, проявить. Квітка мало не скоротав віку, поки почувся на своїх власних силах і дав добру ознаку свого великого дару. К. Гр. Кв. — покій. Оставлять въ покоѣ. — по́мочі. Помогать. Або мені помочі дайте, або мене з собою візьміте. Мет. 380. — по́мочі-поряту́нку. Помогать и спасать. Нам, гетьмане Хмельницький, батю Зінову Чигиринський, помочі-порятунку дай. Мет. 408. — пора́ди, ра́ди. а) Давать совѣтъ, наставленіе. Час приходить умірати, — нікому поради дати. Макс. (1849) 77. б) Давать помощь, помогать, способствовать. Що все пити та гуляти, да нікому порадоньки дати. Мет. 221. Вже вони ради дадуть. Ном. № 7887. в) Справляться съ чѣмъ. Ой ґвалт, сама в хаті, не дам ради кошеняті. Нп. г) = давати порядок. — поря́док. Распоряжаться, давать порядокъ. Ох і рад же б я, дитя моє, до тебе встати, порядок дати, да сирая земля двері залегла, оконечка заклепила. Мет. 150. — сторчака́. Падать внизъ головою. — честь-хвалу́. Оказывать почести. І панові нашому честь-хвалу даймо. Чуб. — чоло́м. Кланяться. У намет уступає, пану Филоненку, Корсунському полковнику чолом даває. Мет. 41. См. Чоло.
2) Подавать. Давай вечеряти! Давай коні! Ой дайте ж мені холодної води. Мет. 95. — ру́ку. Подавать руку. Устав, поздоровкавсь до їх, — дав одному руку, другому. Грин. II. 13. І шапки не зняв, і руки не дав, не прощався зо мною. Мет. 67.
3) Давать, предлагать, сулить. Даю йому за скриню два карбованці, а він править п’ять.
4) Допускать, позволять. Свої люде, не татари, — не дадуть загибати. Ном. Ой хвортуно, хвортунино, що ти учинила? дала серцю спізнатися, далі розлучила. Мет. Не дай пропасти на чужині. Шевч.
5) Выдавать замужъ. Не дайте мене за п’яниченьку. Мет. 67. Синів женить, а дочок давать, родичів на весіллє звать. Мет. Тоже значеніе и — за́між. Ой дбай, мати, дбай, да дочку заміж дай! Мет.
6) Задавать, давать почувствовать. Я тобі дам! Як дам тобі стиха лиха, — повік не забудеш. Хоч я не дам, хоч я не дам, так дасть моя мати, — таки тобі лихо йметься із нашої хати.
7) Бить, ударять, ударить. Як дав ногами в дно у бочку, — воно так і вискочило, і горілка витекла. Грин. І. 222. Дав йому, що аж каганці засвітилися. То же значеніе слѣдующихъ выраженій: Дати духопе́лу, духопе́лків, ду́ху. — ма́тланки. Отколотить, отдуть. Ном. №3639. — пам’ятко́вого. Наказать битьемъ такъ, чтобы помнилъ. — парла́. Трепку дать. О. 1862. VI. 45. І овечок у нас була ватага, то й не підходь було воряга, бо вже дамо парла! — запоти́лишника, поти́лишника. Дать подзатыльникъ. — прочуха́на. Поколотить. — товкача́. Дать тумака. — чо́су, шва́би, шква́рки. Отколотить. Як дам шкварки, то буде тобі жарко. Ном. № 3617.
8) Давай! Да и ну! Він узяв тую горілку, давай пити її обоє. Чуб. Як ухоплю чорта патера за ноги і давай ним, неначе келепом трощити бісів. Стор. МПр. 47.
9) Дава́й! дава́йте! Будемъ! Ну! Нуте! Давайте йти!
10) Да́ймо. Положимъ. Даймо, шо він і добрий кухарь, але все таки.... Брацл. у. Да́ймо на те́є. Допустимъ, предположимъ. Даймо на теє, що воно було заїць, а хто ж його курей поїв? Мабуть то був вовк, або лис. Бердич. у.
Мінька́ и мі́ньки, нар. Въ выраж. Дава́й мінька́! Ході́м мі́ньки! Давай мѣняться. Давай лишень мінька на одежу та виходь із сії пакосної ямки. К. ЧР. 396. Ходім міньки на крашанки.

- Словарь росийсько-український 1893–1898рр. (М.Уманець, А.Спілка.) Вгору

Ба́ловень = песту́н, милова́нець (про дїти́й) — мазу́н, мазу́нчик, мамій, ма́заний пиріжо́к, мазе́па, (в їдї) — пшени́шник. — Буває так, що дитина пещена, то батько або мати й кажуть: ах ти мазепа! Волинь. — Се такий пшенишник, що хлїба йому хоч і не давай.
Бара́нина = бара́нина, ове́чина, маха́н, (з шльо́нскої вівцї) — шльо́нка, (зав’ялена на со́нцї) — пастряма́ (Эв.) — Наварили кулїшу з маханом, тай давай їсти. н. о.
Бе́здна = 1. безо́дня, прірва. — Скільки йому не давай — як у прірву. 2. си́ла, без лїку, бе́злїч, си́ла тяжка́, до ка́та, до біса, до чо́рта, до стобіса, до сму́тку. — Він має силу гроший. — Всього́ без ліку має. — Жидів на ярмарку до біса, тай циганів до чорта наїхало. — Грошей у його до смутку.
Бёрдце, бёрдышко = бе́рдечко. — Тобі, мати, нитки й бердечко, мінї давай полотенечко. н. п.
Бить, ся = 1. би́ти, ся, лупи́ти, ся, лупцюва́ти, ся, колоти́ти, ся. (Батого́м, ре́мнем, малахає́м то́-що) — бато́жити, пу́жити, шмага́ти, супо́нити, чухра́ти, ні́жити, переза́ти. — Лупіть Рябка, чухрайте, ось баті́г. Гул.-Ар. — Разів із шість Рябка водою одливали, і скільки раз його, одливши, знов шмагали. Гул.-Ар. — (Важки́м чим) — гати́ти. — Схопив рубель, тай почав гатити. — (До кро́ви) — би́ти на олїю. — (До спинків) — басама́нити. — (Ду́же тя́жко) — тузи́ти, тузова́ти, тю́жити, шпа́рити, пері́щити, лу́щити, гати́ти. — Приставив тарани до брами, в ворота зачали га́тить. Кот. — (Кулака́ми де попа́ло) — сади́ти, стусува́ти, товкма́чити, стусанів дава́ти, манїжити, кудо́вчити. — А він її за коси з печі, тай давай манїжити. н. к. — Я його зараз за потилицю, тай почав кудовчити. н. о. — (Колїнками) — колїнчити. — Звалив його, колїнчив, колїнчив, тай викинув за двері. н. к. (Ло́бом, рога́ми) — бу́цати, ся. — Ходить, як овечка, а буцає, як баран. н. пр. — (Нога́ми заднїми) — брика́ти, ся, хвиця́ти, ся. — Знай, кобило, де брикати. н. пр. — (Немилосе́рдно) — катува́ти. — Буду тебе бити, буду катувати, а як прийде недїля — буду нишу мати. н. п. — (Па́лицею) — дуба́сити. (Па́лею) — па́лї дава́ти. — (По пи́цї) — ля́скати, ля́паса дава́ти, ляща́ дава́ти, ляпанця́ми годува́ти. — А він йому раз і вдруге ляща дав, так пішов. Як почав він його ляпанцями годувати. — (Різка́ми) — сїкти, па́рити, чу́стрити, чу́хра́ти, шпа́рити, пері́щити. — (Хворости́ною то-що) — хворости́ти, хво́їти, хви́ськати, хво́ськати, цви́гати. 2. вбива́ти, забива́ти, розбива́ти, вибива́ти, збива́ти, би́ти. — Забвати палю, гвіздок, кілок. — Вбивати вола. — Розбиватти посуду. — Вибивати медалї. — Збивати масло. 3. викида́ти. – Риба викидає икру. 4. (про звук) – би́ти, плеска́ти, ля́скати. — Бить въ бараба́нъ, въ наба́тъ = би́ти в бараба́на, б. на споло́х, на ґва́лт. — А він побачив злодїїв, кинув ся на дзвіницю тай давай на сполох бити. — Бить въ ладо́ни = плеска́ти, в доло́нї плеска́ти. — Іде́ мали́й та в долонї плеще: гуляй, мамо, нема батька ище. н. п. 5. (про се́рце) — колоти́ти ся, тьо́хкати, сту́кати, тїпати ся, тріпати ся. — Серце в грудях колотить ся, як не вискочить. О. Мор. 6. (про тиць) — тріпати ся, тїпати ся. — Синиця в клїтцї тріпаєть ся. С. Ш. 7. (про хворо́бу) — трясти́. — Лихоманка трясе. – Бить баклу́ши = д. Баклу́шничать. — Бить ся объ закла́дъ = заклада́ти ся. — Один усе закладав ся, та без штанів і зостав ся. н. пр. — Би́ть ся я́йцами = на́вби́тки би́ти ся. — От вони похристосувались, тай почали крашанками навбитки бити ся. — Бить нога́ми = брика́ти ся. — Не підходьте до сього коня: він брикає ть ся. — Бить чело́мъ = Проха́ти ми́лості, чоло́м дава́ти. — Тай поїхали до столицї, прохати милостї у царицї. н. п. — Його добром, та йому й чолом. н. пр.
Болта́ть = 1. бо́втати, колоти́ти, (ложкою в страві) — ба́брати ся. — Колотити сметану. — Два голуби воду пили, а два колотили. н. п. — Не їв нїчого, тільки поба́брав. С. Ш. 2. колиха́ти, маха́ти, дриґа́ти. — Не колихай ногами, бо чорта колишеш. н. пр. — Він упав, тай дриґає ногами. 3. базїкати, торо́чити, моло́ти, верзти́, городи́ти, балясува́ти, баля́си або баляндра́си точи́ти або пра́вити, варзя́кати, пле́скати, цве́нькати, (багато і швидко) — пащикува́ти, цокотїти, (не вмовка́ючи) — лопотїти, ляща́ти, С. Аф. З. Л. Ш. — Базїкали о всїх дїлах. Кот. — Дурний дурне й торочить. н. пр. — Не мели бо’ зна чого. — Верзе, що і в рот не попаде. С. З. — Жінки! коли б ви більше їли, то менш пащикувать уміли. Кот. — Сьміють ся та лають батьків своїх, що змалечку цвенькать не навчили по німецьки. К. Ш. — Давай вони балясувать та хвалитись. н. к.
Бры́згалка, бры́згало = кропи́ло; си́кавка. — А він сикавкою давай прискати.
Бѣ́гаться = 1. на ви́передки бігати, перебіга́ти ся. — А ну, давай на випередки — хто кого́ ви́передить. 2. тїка́ти ся. — Коло Ганни Зачатія вовки тїкають ся. С. Ш.
Взаёмъ = у пози́ку, в пози́ку, в по́зичку. — Коня в позику нїколи не давай і жінку в приданки не пускай. н. пр. — Взять, дать взаёмъ = взя́ти, да́ти в пози́ку, пози́чити в ко́го, кому́. — Іди до вбогого сорочки позичати, а до ботатого нїколи. н. пр.
Вы́храпка = хропа́к. — Поки Хома у млинї нахропить ся хропака, давай, кумо, на слободї, вибивати гопака. Кум-мірош.
Го́сть, я = гість, го́стя. — Дорогий гість, та шкода, що в піст. н. пр. — Гість несподіваний, хазяїн не прибіраний, то й Бог простить. н. пр. — Гостї — сїли на помостї. н. пр. — Въ го́сти = в го́стї, в гости́ну. — Одсунув брат кватирочку: іде сестра в гостиночку. н. п. — Тудою йтиму до батенька у гостину. н. п. — Свадебные го́сти = ве́сїльні го́стї, (про жінок) — прида́нки. — Коня в позику не давай, а жінки в приданки не пускай. н. пр. — По весїлях жінок пускали, щоб часто в приданках були і до півночі там гуляли. Кот.
Дворъ = 1. Двір (Царська родина і двораки; Царь і його рада). 2. двір, дво́рище, подві́рря, надві́рря. — А в мого батенька двір над водою, сад над горою. н. п. — Дїти бігали по подвіррю. К. З. о Ю. Р. — Була у нас і хата добра і дворище чимале. н. о. — За́дній, че́рный дворъ = задві́рок. — Постоя́лый дворъ = заїздний, заїзжий, постоя́лий двір, за́їзд. — Ско́тный дворъ = обо́ра, загі́н, за́города, коша́ра. — Сїмсот волів в оборі. н. п. — Тобі, мати, повнї обори, мінї давай рябиї корови. н. п. — Сї всї були в другім загонї, як би лошата або конї. Кот. — Забрав ся як вовк у кошару. н. пр. — Взойдётъ солнце и къ намъ во дворъ, н. пр. = і в наше віконце засьві́тить сонце. н. пр. — Взять за́тя во дворъ = у при́йми взя́ти. – Дворъ обо дворъ = двір з дворо́м, ря́дом. – На дворѣ́ = на дво́рі. — Не ко двору́ = не годи́ть ся, не підхо́дить, не до дїла. — Со двора́ = знадво́ру. — Пора́ гостя́мь по двора́мъ = час до до́му.
Заблаговре́менный, но = завча́сний, заздалегі́дний, завча́су́, за́годя, за годи́ну, за годи́ни, зара́ня, заздалегі́дь, заздали́годи. С. Аф. З. Л. — Зоставай ся здоров, милий брате, та давай же сестрі завчасу вже знати. н. п. — Треба хапатись за годипи сїно скидать. С. Аф. — Треба загодя побілити хату, а то там нїколи буде. — Розумний чоловік заздалегідь готує. н. пр. — Бачили вони заздалегідь, що з сього нїчого не буде. Ч. К.
Заёмъ = 1. позича́ння. 2. пози́ка, по́зичка. С. Л. — Була правда та позичка з’їла. н. пр. — Позичка босоніг ходить. н. пр. — Жінки в приданки не пускай, коня в позику не давай. н. нр. — Взять, дать въ зае́мъ = пози́чити, взя́ти, да́ти в пози́ку. — Взя́тый въ зае́мъ = пози́чений. — Позиченим волом не наробиш ся. н. пр.
Заи́грывать = 1. заграва́ти; переграва́ти. — Заграв на скрипцї. — Він переграв мене. 2. жартува́ти, пустува́ти. — Він і давай з нею жартувати. н. п. — Та не буду тебе брати, було б тобі із другими та не жартувати. н. п.
Заподо́зрить = підо́зрити, зазо́рити (С. Л.). — Підозрили вони, що він краде, тай давай доглядати. н. и. — Заподо́зрѣнный = підо́зрений, зазо́рений (С. Л.).
Затаба́нить = затаба́нити. С. Ш. — Розігнав човен в саме латаття, та тодї вже давай табанити.
Здоро́во = здо́рово. — Здоро́во! = здоро́в був, здоро́ві були! добри́день! — Здоро́во ли вы живёте? По добру ли живёшь, по здоро́ву? = як ся ма́єте? чи ще́ живе́нькі, здорове́нькі? — Здоро́во живёшъ = нї за́ що, нї про́ що, так собі́ нї с то́го, нї з сьо́го, за да́рма, ду́рно, дурнїсїнько, га́рма-да́рма, цур ду́рня. — Причепив ся гарма-дарма, задивив ся, що я гарна. н. п. — Нї з того, нї з сього давай лантись. — Уходи́ по добру́ по здор́ову = іди́, по́ки цїлий.
Измѣне́ніе = змі́на, одмі́на, перемі́на, одмі́нок. — Маємо три одміни води. Де-що про Сьв. Б. — Скік в стремена, давай драла!.. Аж що за одмінок? — Стріха в хмарах заблищала і стоїть будинок. Гул. Ар.
Ке́гли, ке́гля = кра́глї, скра́клї, кра́клї, скрако́ль. С. З. Л. Пав. — Давай грати у скраклї! — Хто у краглї, хто у лозу, хто в хрещик з дївоньками гуляє. Бодянський.
Ко́кать, ся, ко́кнуть, ся = 1. уда́рити, ся, би́ти, ся. 2. товка́ти, навби́тки би́ти ся (крашанками на Великодних сьвятах). — Дай, Боже, діждати — яйцями товкати. н. пр. — Давай навбитки бити ся.
Коке́тничать, коке́тствовать = манїрити ся, бі́сики підпуска́ти, пуска́ти (С. Ш.); лиця́ти ся, умі́згувати ся (С. Ш.), хизува́ти ся. — Давай вона лицяти ся до його. н. к. — О вона така, як почне бісики пускати — хоч кому в око впаде.
Колѣ́но, мн. колѣ́ни = 1. колїно, мн. колїна. — Въ колѣ́но, по колѣ́но = по колїна. — Грязюка по колїна. — На колѣ́ни, на колѣ́няхъ = навко́лїшки, навко́люшки, навко́льки, навко́лїшках. — А вона впала навколїшки, та й давай Богу молитись. н. к. — А вони його цїлують та на навкольки перед ним падають. н. к. — Ви вмієте і плакать і божить ся і раді стать навколюшки. І. Г. — Дїд навколїшках молить ся в церкві. Кн. 2. про рослини, про піснї — колїно, частїше колїнце, (про хлїбові рослини) — пя́тка. — Одрізав очеретину саме на колїнцї. — Просьпівав одно колїно. 3. рід, колїно, поколїння. — Бо я панського роду, не ходила боса з роду. н. п. — З нашого роду не було злодїя. Кн. — Поколїння поколїнню об тобі роскаже і твоя, Кобзарю, слава не вмре, не поляже! Кулик. Ос.
Красота́ = краса́, вро́да (С. Л.), уро́да (С. Ш.), здр. вро́донька, уро́донька, лїпота́, ла́дність (С. Пар.), подо́ба, го́жість (С. Пар.). — Краси на тарільцї не подаси. н. пр. — Де врода, там і сила. н. пр. — Ус — козацький скус, носа — дївоцька краса. н. пр. — Ой дбай, мамо, дбай, мене заміж оддай, та не давай за ледачого, бо вродоньки жаль. н. п. — Горе ж тому козакові із хорошою вродою, що за його дївчата бъють ся, молодицї позивають ся. н. п. — Де урода, там і смак. н. пр. С. Ш. — Шкода мінї уродоньки й високого росту — прийшлось мінї утопитись з високого мосту. н. пр.
Кру́гомъ = кружка́, кружко́м, кружкома́ (С. Л.), в ко́ло, о́чертом; о́бертом. — Сїли кружка та й давай пити. — Тодї то козаки очертом сїдали. н. д. — (Д. ще під сл. Кругови́на). — Так нездужаю, що й годї! у пъятах шпиг, шпиг, а голова обертом іде. С. Л.
Ледя́нка = грома́к. — Наробили громаків, тай давай з гори спускати ся. — Або громак або санчата таскали. Бодянський. С. З.
Лицо = 1. лице́, обли́ччя (С. З.), вид, тварь, твар (С. Ш.), лайливо або шуткуючи — пи́ка, пи́сок. — Ой дївчино, дївчинонько, славна на обличчя. н. п. — Обличчя, постать, очі — усе я бачила вже десь давно. К. К. — У доброго чоловіка сором на виду, а у ледачого під підошвою. Кн. — Я на досьвітки йду до тієї дївчиноньки, що хороша на виду. н. п. — Глянь на вид, та не питай ся за здоровя. н. пр. — Та не давай стиду–бриду цїлувати свого виду. н. п. — Твар у дїда повна, червона, сьвіжа. Кн. — Пика, як у комлика. н. пр. — Къ лицу́, не кь лицу́ = до лиця́, не до лиця́, не подо́ба, не приста́ло. — І той рубець йому красою служить і до лиця, як лицарю йому. К. К. — Ся хустка вам не до лиця. Кн. — Тобі не подоба, не пристало до лоба. н. п. — Лицо́мъ къ лицу́ = лице́ в лице́, о́ко в о́ко, віч-у-віч. — Ми стояли мовчки, лице в лице, око в око. Кн. — На нёмъ лица́ нѣтъ = на се́бе не похо́жий став. — Перемѣни́ться въ лицѣ́ = зміни́ти ся на виду́. — Съ лица́ на лицо́ = віч-на́-віч. — Поставили його з сьвідком віч-на́-віч. — Уби́тое лицо́ = сумни́й вид. — Хоро́шь, хороша́ лицо́мъ = га́рний, хоро́ший, а на виду́, на вро́ду, на ви́гляд. — Я на досьвітки йду до тієї дївчиноньки, що хороша на виду. н. п. .— Повна та хороша на виду. К. З. о Ю. Р. — Їде козак молоденький, їде він до броду, ой там живе дївчинонька — хороша на вроду. н. п. 2. осо́ба, парсу́на (С. З.). — Зна́тное лицо́ = значна́ осо́ба. — Ча́стное лицо́ = прива́тна осо́ба. Ч. К. — Смотрѣ́ть на ли́ца = вважа́ти на ко́го. — Не вважай на те, що я швець — говори зо мною, як з простим чоловіком. н. пр. 3. осо́ба, дїєва осо́ба, лицедїй (в драматичному утворі). — В новій драмі Карпенка Карого „Батькова казка“ усі дїєві особи змальовані правдиво. 4. лице́, пе́ред. — Лицо́мъ, на лицо́ = лице́м, на лице́, с пе́реду. — Хата у його лицем на вулицю. Кн. — Не показуй з вивороту, покажи на лице. Кн. — На виворіт сукно ще добре, а спереду зовсім витерлось. — На лицо́ (про гроші) = гото́вими грішми, готі́вкою, готови́зною. — Готовими грішми (або: готовизни) маю сто рублїв, та треба ще сотню позичити.
Ло́пасть = 1. стьо́жка в чепцю́. 2. ло́пать, пелю́стка (Сп). — Як повернув весло, так воно по саму лопать і зломилось, так я тоді давай держаком гребти.
Льсте́цъ, льсти́вецъ, льсти́вица = лестун, ха (С. З.), вле́сник, ця, обле́сник, ця, лестоба́тник, ця, похлїбець (С. З.), лизу́н, ха, підли́за (сп. р.), підли́зник, підлизу́ха, лабу́зник, ця, пота́кач. — Лестун без сорому, то йому й добре всюди. Кн. — Влесниця вона, а йому й хлїба не давай, тільки влещуй. Кн. — А Барабаш похлїбець лядський. С. З. — Лизун перед великими, а гордий для низших. Бар. О. — Потакач тим і живе, що язиком грає. н. пр.
Моне́та = моне́та. — Давай гроші монетою, а не бумашками. Кн. — Зво́нкая м. = д. під сл. Зво́нкій. — Золота́я м. = в Росиї: имперіа́лъ (10 р. 30 к.) і полуимперіа́лъ (5 р. 15. к.) — червінець, дука́т (С. З.), дука́ч (С. Аф.). — Червінцїв я торбиночку знайшла, та се й до тебе принесла. Б. Г. — Ме́лкая м. = д. під сл. Ме́лкій. — Мѣ́дная м. = мідя́к, мідяки́. — Давши мідяка трудового. К. X. — Стародавні в Українї: гарі́ль (сама дрібна), ше́ляг (4 гаріля, або копійка). — Теперішні росийські: грошъ — д. це слово, копе́йка — д. це слово, 2 коп. = сьома́к або семи́шник (2 к. на серебро або 7 к. на асигнациї), пята́къ = пъята́к (стара 1 1/2, к. або 5 к. на асигнациї і нова 5 к. с.), 3 коп. = гри́вня або шоста́к (3 коп. або 6 шагів). — Я два шаги, два шаги пропила, за копійку дудника наняла. н. п. — Сере́бренная м. = срі́бна, срібня́к, срібняки́. — В Росиї: пятаче́къ = пъятачо́к (5 к.), гри́венникъ — д. це слово, пятиалты́нный, пятнадцатикопе́ечникъ = злот, зло́тий (15 к.), двугри́венный = д. двадцатикопе́ечникъ, четверта́къ = півко́пи або четверта́к (25 к.), полти́нникъ = копа́ (С. З.), копови́к, півкарбо́ванця, (50 к.), 75 к. = трьохрубле́вий (Лїв.), пятизло́тник (Прав.), рубль, цѣлко́вый = карбо́ванець, С. З. — За Тетяну копу дав, бо Тетяну сподобав, за Марусю пъятака, бо Маруся не така. н. п. — Я не просю у вас нї по шагу, нї по пъятаку, а давайте мінї в руки по пъятаку. І. в. Ск. — Сьвяті отцї — карбованцї. н. пр.
Мужи́къ = селяни́н, селюк (С. З.), мужи́к, хлоп (Прав. і Гал.); грубий — муги́рь, ге́вал (С. Аф. З.), мугиря́ка. — Пани бъють ця, а в мужиків чуби тріщать. н. пр. — Смаруй хлопа лоєм, а він смердить гноєм. н. пр. — Мужико́мъ быть = мужикува́ти. — Бачить, що нїчого вже не зостало ся, тодї годї панувати, давай знову мужикувата. Чайч.
Мѣня́ть, ся = міня́ти, ся, вимі́нювати, обмі́нювати, промі́нювати, міньжува́ти. — А ну, свату! міняй стару на носату! н. пр. — Хто міняє, той не має. н. пр. — Міняли тихо, та виміняли лихо. н. пр. — Як циган, міняєть ся. н. пр. — Міньжує, як циган кіньми. н. пр. — Дава́й мѣня́ться = дава́й мінька́. К. Ч. Р. — Мѣня́ть у́хо на у́хо = міня́ти так на та́к, такма́ міня́ти ся. — Додачі не дам — хочеш так на так зміняємо. — Мѣня́ться въ лицѣ́ = міни́ти ся, зміня́ти ся на виду́.
Нага́нивать, нагоня́ть, нагна́ть = 1. доганя́ти, наганя́ти, наздоганя́ти, догна́ти і т. д. — Біг за ним з пів верстви, вже під лїсом на силу наздогнав. 2. набива́ти (на пр. обручі), натяга́ти (на пр. шину), ваби́ти, натягти́. 3. виганя́ти, вику́рювати, ви́гнати, ви́курити. — Вигнали 10 відер горілки. 4. підганя́ти, підігна́ти (вирівнюючи).— Щоб не виявилась недостача грошей, давай він підганяти розходи. 5. наганя́ти, нагна́ти, понаго́нити. — На ярмарок багато коней нагнано. — Вітер хмари наганяє. — Понагонив повен двір товару. Чайч. 6. доганя́ти, догна́ти. — Як лежав слабий, дуже багато пропустив, а потім треба було доганяти. — Нагоня́ть кого́ ли́бо = ганя́ти (кого), вимовля́ти (кому). — Почав він його ганяти і за се і за те, аж душно йому стало. — А хазяїн мене лає, ще й хазяйка вимовляє. н. п. — Нагоня́ть тоску́ = завдава́ти жа́лю. — Не завдавай серцю жалю, бо я в чужім краю. н. п.
Надѣ́лать = нароби́ти, (чого незвичайного або поганого) — натвори́ти, нако́їти, набро́їти. — На сьвітї довго жив, багато лиха наробив. Б. Г. — Багато лиха накоїв. — Я тодї бачу, що такої шкоди наробив, та давай тїкать. Яст. н. о.
Напива́ться, напи́ться = напива́ти ся, упива́ти ся, напи́ти ся, упи́ти ся, понапива́ти ся, попи́ти ся, (про трунки ще) — начастува́ти ся, налига́ти ся (С. Л.), дуже — нарі́зати ся (С. Л.), налига́ти ся, натю́жити ся, нахлю́щити ся, наду́длити ся. — Напив ся води. — Як горілки напъюсь, то й ума наберусь. н. п. — Горілки, крови упивались. К. Ш. — В мене курочка знеслась, я за яйця упилась. н. п. — Понапивали ся, та й давай битись. — Попили ся усї вкрай. Чайч. — Нахлющив ся так, що її рачки не лїзе.
Ну = у, нуж; ото́ж.— Ну его́! = цур йому́! — О’бняли другъ дру́га и ну цѣлова́ться = обняли́ ся і дава́й цїлува́ть ся. — Ну вотъ онъ и говори́тъ = отож він і ка́же.
Нырну́ть, ныря́ть = пурну́ти (С. Л.), нирну́ти (С. Л.), пірну́ти, порину́ти, пурина́ти (С. З. Л.), порина́ти, на перебій — на ви́ринки, на вви́ринки (С. Л.). — Пусти мене, мати, у став покупать ся, буду плавать, пуринати, доленьки шукати. н. п. — На ставі пишно лебідь плив, а гуси сїриї край його поринали. Гр. — Тай замовкла русалочка, в Днїпро поринула, мов плїточка. К. Ш. — Давай з тобою на ви́ришки. Сп. — ’Гик у штанях і кинувсь у воду на ввиринки. Кр.
Обду́мывать, обду́мать = обду́мувати, міркува́ти (С. З. Л.), мізкува́ти (С. З. Л.), об(роз)мірко́вувати, об(роз)рахо́вувати (С. З.), обмишля́ти, розважа́ти (С. Л.), метикува́ти, крути́ти мі́зком, обду́мати, об(роз)міркува́ти, об(роз)мізкува́ти, об(роз)рахува́ти, розва́жити, обми́слити, роски́нути голово́ю. — Давай він метикувати: як би запомогти. Кн. — Обміркував усю справу. — Щоб по своїй уподобі всякий обрахував. С. З. — Послухайте: роскиньте головою, зараз би по Водохрищах і на рушничок. Кн. — Обмислим краще все це: коли і чим ми краще можем до мети сягнути? Ст. Г.
Обыска́ть, обы́скивать = обшука́ти (С. Л.), обтруси́ти, потруси́ти, перешука́ти (С. Л.), обша́рити (С. Л.), переша́рити, ви́шатирити, обшу́кувати, труси́ти (С. Жел. З. Л.). — Обшукав скрізь лисичину хатку. н. к. — Перестріла його, та й давай трусити. н. к. — Тодї люди собрались і пішли кой-кого з примітних людей трусити. н. о. Яст. — Ревидувати і трусити їх речей в обозї нїхто не буде. Л. В. — Скрізь вишатирив. Граб. — Перешарив усе в скринї — нїгде нема.
Одолже́ніе = пози́ка, по́зи́чка, позича́ння; ла́ска, ми́лость — Коня в позику не давай. н. пр. — Сдѣ́лай, те одолже́ніе =зроби́, здїлай ми́лость, бу́дь, те ла́скав, ласка́ві. — Сдѣлай одолже́ніе, скажи́ = скажи́ на ми́лость. С. Л.
Отгова́ривать, отговори́ть, ся = 1. од(від)мовля́ти (С. Л.), одгово́рювати (С. З.) розра́жувати (С. Л.), одра́жувати, одмо́вити, одговори́ти, одра́дити, розра́дити (С. З. Л.), розра́яти (С. З.). — Хотів їхать, та люди одрадили. — Нема його і не буде, розраяли злиї люди. н. п. 2. од(від)мовля́ти ся (С. З.), вимовляти ся, од(від)мага́ти ся, од(від)брі́хувати ся (С. З.), одмо́вити ся, одмогти́ ся, одбреха́ти ся. — Одмовляв ся, як стара дївка хорошого жениха. н. пр. — Родичі улещали її одружитись з Петром, вона довго одмовлялась, та разом згодилась. С. Ст. — Нїчим не вимовляючи ся, повинен до суду стати. Ст. Л. — Вони спершу давай відбріхувати ся, боялись признаватись. Н. О. (Д. ще під сл. Отка́зываться). Отговори́ть = 1. д. Отгова́ривать 1. 2. од(від)мо́вити, ся, переговори́ти, скінчи́ти мо́ву. — Очки-ж мої каресенькі оддивили ся, уста-ж мої сахарниї одмовили ся. н. п. — Переговорив один, тодї другий став казати.
Отку́да, отку́дова = ві́дки, ві́дкі́ль, ві́д кіля́, зві́дки, звідкі́ль, звідкі́ля́. С. Аф. З. Л. — Пиши листи, давай знати: відкі́ль тебе виглядати. н. п. — Ой не відтіль вітер віє, відкіль мінї треба. н. п. — Хилїте ся густі лози, звідки вітер віє; дивіте ся карі очі, звідки милий їде. н. п. — Не стямиш ся, відки й лихо складеть ся. — Отку́да-то = відкіля́сь, відкі́льсь. — Жидівський ґвалт відкілясь доносить ся. Мир. — Лихо злеє, лихо тяжке відкільсь прилетїло і на бідну головоньку козакові сїло. П. Пр.
Отчи́тывать, отчита́ть = 1. од(від)чи́тувати, одчита́ти, прочита́ти, перечита́ти. Одчитав Псалтирь, тодї давай читать Євангелїю. 2. од(від)чи́тувати, од(від)ше́птувати, од(від)мовля́ти, одчита́ти, одшепта́ти, одмо́вити. — Баба знає таку молитву, що зараз того біснуватого одшептала.
Оты́скивать, отыска́ть, ся = од(від)шу́кувати, вишу́кувати, знахо́дити, одшука́ти, ви́шукати, знайти́, ся, трусячи — витру́шувати, ви́трусити (С. З.) — Оты́скивать судо́мъ = правувати ся (С. З.), позива́ти, ви́позивати. — Отыска́ть оди́нъ друго́го = сшука́ти ся. Сп. — Він його побив, а сам пішов братів одшукувати. н. к. — Давай звати, щоб помогли одшукати його. н. к. — По актах можна відшукати. Кн. — Годї шукати, колись само десь знайдеть ся. — Знайду собі свата. Кн. — Я таки знайду винуватого. Кн. — Витрусили у жидів горілку. С. З. — Тебе струсять і витрусять те, що є. Кр.
Перего́нка = 1. переганя́ння. – Въ перего́нку = на вви́передки. — Давай бігати на ввипередки! 2. перегі́н.
Переклика́ть, перекли́кать, перекли́кнуть, ся = 1. переклика́ти, оклика́ти (Сп.), перекли́кати, перекли́кнути, окли́кнути, ся. — Рано збудять, оглядїтись не дадуть, перекличуть, до майдану поведуть. В. Щ. 2. переклика́ти ся, перегу́кувати ся (С. Л.), перегукну́ти ся. — Поросходились, та й давай перегукуватись: аж луна по лісу йде.
Перетя́гивать, перетяну́ть, ся = 1. перетяга́ти, перева́жувати, перетягти́, перева́жити. — Схопились за палицю і давай тягатись, та таки я його перетяг. — Я переважив його на три хунти. — Перетя́гивая другъ дру́га = навперева́ги. 2. перетяга́ти, переволїка́ти, перетягти́, переволокти́. – Перетягли човен через мілину тай знов попливли.
Погубля́ть, погуби́ть = губи́ти, збавля́ти, занапаща́ти (С. Аф.), запропаща́ти (С. Аф.), ни́щити, погуби́ти, загуби́ти (С. Аф.), згуби́ти (С. Л. З,), занапасти́ти (С. Аф. Л.). зба́вити, з сьві́та звести́, смерть заподїяти, стра́тити, сьвіт завъяза́ти. — Загубить душу. С. Аф. — Мене сестри з сьвіту згубили, під кущем у лісі мене положили. Гр. Чайч. — Мабуть ти наважила звести мене з сьвіта. Лев. — Ти ж мінї вік занапастив. н. о. — Давай радитись, як би його звести — давай, кажуть, спалим. н. к. Ман. — Взяли мене заміж дали і сьвіт мінї завъязали. н. п.
Подбира́ть, подобра́ть, ся = 1. підбира́ти, на(по)збіра́ти, підібра́ти, зібра́ти, ви́збірати. — Насилу позбірав — такого багато порозсипало ся. — Розбила лямпу, то визбірай шкло, щоб хто ногу не заскабив. Кр. 2. піднїма́ти, підсми́кувати, ся, підтика́ти ся (Ос.), підня́ти, підсмикну́ти, ся, підти́кати ся, підкача́ти. — Підсмикни спідницю, а то аж волочить ся. — Підкачав штани. 3. підбира́ти, добіра́ти, підібра́ти, добра́ти, до пари — добіра́ти до па́ри, парува́ти, спарува́ти. — Хотїв молитись, тай молитви не добрав, тільки заплакав. Ос. — Коли б спарувать, та чортові оддать. н. пр. 4. д. Подбива́ться 3. 5. підкрадати ся, підкра́сти ся. — Він підкрав ся до баштану тай давай кавуни рвати.
Подгово́ръ = підмо́ва, намо́ва, науще́ння. — Ти дївчино спамъятай ся, на підмову не давай ся. н. п. — З намови і поради ріжних людей. Б. Н.
Подкарау́ливать, подкарау́лить = підстерега́ти (С. Л.), пристерега́ти, засїда́ти (С. Л.), чига́ти (С. Л.), пантрува́ти, сочи́ти, підстерегти́, пристерегти́, засїсти, попантрува́ти, присочи́ти. — Хто-ж це його дом приглядає? — А ну, каже, давай підстережу я його. н. п. Гр. Чайч. — Нехай присочить його. К. З. о. Ю. Р. — Засїдають два стрельчики, хочуть його вбити. н. п.
Помѣня́ть, ся = поміня́ти, заміня́ти, проміня́ти, ся, про циган на міньбу кіньми — поміньжува́ти. — Помѣня́емся! = дава́й, те мінька́! К. Ч. Р.
Поте́ря = згу́ба (С. З. Л.), утра́та (С. Ш.), тра́та (С. Ш.), втра́та, стра́та (С. Л.), шко́да (С. З. Л.), загу́бля, пропа́жа, вте́ря. — Чия згуба, в того гріха повна губа. н. пр. — Не сто кіп утрати. н. пр. — Не хочеш втрати — не лізь нї в куми нї в свати. н. пр. — Чи зиск, чи трата — одна заплата. н. пр. — Хто ж менї страту нагоро́дить? н. п. — Давай тоді шукати загублї. н. о. — Ох яка велика втеря! аж два шаги! Кр.
Привере́дничать = вередува́ти, мудрова́ти, вига́дувати, перебіра́ти, бриськова́ти (Кн.), при́мхати і т. д. д. Капри́зничать. — Він і давай вередувати: подай йому у пъятницю скоромини. н. к. — І ти ще вередуватимеш? То мала дитина, а ти бимбас. Кр.
Припуска́ть, припусти́ть = 1. припуска́ти, підпуска́ти, припусти́ти, підпусти́ти. — Підпустив до себе близько, та тодї й давай палити. 2. підлива́ти, підсипа́ти, підли́ти, підси́пати. 3. спуска́ти, спусти́ти (д. Случа́ть). 4. припуска́ти, припусти́ти (в шитві). 5. спуска́ти, спусти́ти. — Спустили собак на вовка. 6. напуска́ти, напусти́ти. — Напускали риби у став. — Дождь припусти́лъ = дощ припусти́в, припі́жив. — Дощику, припусти та на нашиї капусти. н. пр. — Припуска́ть пья́вки = ста́вити пъя́вки.
Разгоряча́ть, разгорячи́ть, ся = 1. розпаля́ти, розпіка́ти, розпали́ти, розпекти́, ся, розогнїти. — Горілка розпалила кров. — Розпалила ся душа моя — давай сто тисяч. К. К. 2. розгаряча́ти, ся, розпаля́ти, ся, гнївати, ся, дратува́ти (С. Л.), дражни́ти (С. Л.), дрочи́ти, розгарячи́ти, розпали́ти, роздратува́ти, роздражни́ти, роздрочи́ти (С. Л.), розгнївати, ся. — Розпалив ся так, що нїчого не тямить.
Распла́та = розпла́та, запла́та, ви́плата. — По божому розплату давай. Ет. зб. — Тугъ на распла́ту = скупи́й на розпла́ту.
Руга́ть, ругну́ть, ся = ла́яти, ся, пола́яти, нала́яти, дуже — шпе́тити, кобени́ти, бе́штати (С. Ш), банітувати, паскудними словами — паску́дити (Кр.), в батька — батькува́ти, матерно — матїркува́ти, матюка́ти, ся, матюкува́ти, матюки́ гну́ти, по моско́вськи ла́яти, ся. — Не то що не бив, навіть ніколи не лаяв ся з нею. Лев. — А він мене ані бъє, ні лає, а він мене гуляти пускає. н. п. — На улиці не весело, в хаті батько лає, а до вдови на досьвітки мати не пускає. К. Ш. — Ти, каже, сякий-такий, а він його шпетить на всю губу. н. о. — А вже я його добре бештав. С. Ш. — Давай його знов батькувати. н. к. — Яременка в пику тиче, по московськи лає. К. Ш. — Д. ще під сл. Брани́ть.
Сва́дебный = весїльний (С. З.), шлюбови́й. С. Л. — Як скінчив ся ж бенкет той весїльний, то пішла молода роздягатись. Гр. Чайч. — Сва́дебные го́сти = прида́ни, прида́нки́ (про жінок, що гуляють на весїллї), поїзжа́не (що у весїльному поїздї), перезвя́не (що водить перезву). С. З. — Сва́дебный по́ѣздъ = по́їзд, перезва́ (д. під сл. По́ѣздъ). — По весїллях жінок пускали, щоб часто в приданках були і до півночі там гуляли. Кот. — Коня в позику не давай, а жінки в приданки не пускай. н. пр. — Гарцювали скільки сили, перезву селом водили. Ск. Ал.
Сгова́ривать, сговори́ть, ся = 1. змовля́ти, змо́вити, збала́кати. — З ним не збалакаєш. — З нею і сам дїдько не збалакає. Гр. Чайч. 2. змовля́ти, ся, заруча́ти, ся, змо́вити, ся (С. Л.), заручи́ти, ся, засва́тати, рушники́ подава́ти. — У Суботу змовлялись, а в Недїлю звінчались. н. п. — Сговорённая = зару́чена, я, засва́тана. — Ой ти, дївчино, зарученая, чого ти ходиш засмученая́. н. п. — Гарна дївка, як засватана. н. пр. 3. змовля́ти ся (С. Аф.), намовля́ти ся, умовля́ти ся, ладна́ти ся, єдна́ти ся, змо́вити ся, намо́вити ся, умо́вити ся (С. Ш.), поєдна́ти ся, про кількох — позмовля́ти ся. — От сини раз і змовились розгнївати батька. н. о. Гр. Чайч. — Так як би змовились, щоб не попадати ся мінї на очі. Фр. — Раз московські сенатори змовились мовчати, щоби нашим Запорозцям од віту не дати. Руд. — Далї й намовились: давай його піддуримо, п. п.
Смѣ́нивать, смѣня́ть, смѣни́ть, ся = 1. міня́ти, поміня́ти, ся і д. Обмѣ́нивать, ся. — Смѣня́емся = дава́й поміня́ймо ся, дава́й мінька́! 2. зміня́ти, переміня́ти, скида́ти, зміни́ти, переміни́ти, ски́нути; заступа́ти, заступи́ти. — Перемінив управителя, та й новий не кращий. — Він за́ступив моє місце. 3. рівня́ти, зрівня́ти, прирівня́ти, порівня́ти. — Смѣни́лъ соловья́ съ куку́шкой = прирівня́в соловья́ до зозу́лї.
Това́рищъ = 1. това́риш (С. Ш.), зб. — товари́ство (С. Ш.), компа́нець, з малку або по школї — коле́ґа (Под.), і друг разом — панїбра́т (С. З.), в якому дїлї — совмі́сник, сумі́сник, поту́жник, в торговлї — спі́льник. — Піший кінному не товариш. н. пр. — Одъїзжаючи, він шапочку зняв, низенько вклонив ся: прощай, прощай славне товариство! н. п. — Добро своє пропиває, товариство напуває. н. п. — Быть това́рищами = товаришува́ти (С. Ш.), компанува́ти, за панїбра́та бути. – Давай удвох товаришувати, бо мінї самому не щастить. н. о. Ет. зб. 2. в службі — това́риш, помішни́к. — Т. судьи́ — підсу́док. — Т. церко́внаго ста́росты = підтита́рій.
Троя́кій, ко = троя́кий, ко, троя́ковий, во. С. Ш. — Давай троякого, а тут нема нїякого. н. пр.
Тяже́лый = тяжки́й (С. Л. Ш.), важки́й (С. Л.), поб. — тяже́нний, важкеле́нний; суту́жний, сутя́жний, скру́тний, трудни́й, при́крий. — Важкий камінь. — Тяжка робота. — Своя сїрмяжка — не тяжка. н. нр. — Зняв у гору булаву тяженну, та й давай трощить ворота в серця. Ст. С. — Тяже́лое вре́мя = д. під сл. Вре́мя. — Тяже́лая же́нщина = д. Бере́менная. — Т. запахъ = тяжки́й, важки́й, пога́ний дух. — Тяже́лъ на́ ногу = д. Неповоро́тливый — Т. на подъёмъ = тяжкотїлий (С. Ш.), тюхтїй (С. Ш.), пудофе́т, си́день. — Так ви, бачу, всї легкодухи, передо мною так, як мухи, і пудофети на голо. Кот. — Тяже́лый человѣ́къ = а) крути́й, б) гладки́й, товсти́й.
Тяну́ться = 1. витяга́ти ся, розтяга́ти ся. — Полотно трохи розтяглось. 2. тягти́ ся, протяга́ти ся, точи́ти ся (С. Ш.). Д. Дли́ться 1. і Продолжа́ться. 3. простяга́ти ся. — Ця балка простягаєть ся аж до самої межі. Кр. 4. тягти́ ся, пну́ти ся, пъясти́ ся. — Пнеть ся за панами. 5. перетя́гувати ся. — А давай перетягувати ся: чий батько дужчий.
Упира́ть, упере́ть, ся = 1. упіра́ти, упе́рти, ся (С. Ш.), обпе́рти, ся, підпе́рти, ся. 2. упина́ти ся (С. Ш.), опина́ти ся, упіра́ти ся, о́пір става́ти, змага́ти ся, упну́ти ся (С. Л.), упе́рти ся (С. Л.), опір ста́ти (С. З.), затя́ти ся (С. З.), объя́коритись (Ман.). — Кінь упнув ся, та й став. С. Л. — Коза спершу й пішла, а далї давай опинати ся. Скл. — Упира́ясь = о́пором.
Хлеста́ть, хлестну́ть, ся = 1. стьоба́ти, хви́ськати (С. Ш.), хлеска́ти, ля́скати, хво́ськати, цвьо́хати, шмага́ти, мо́рськати, хвостика́ти (С. Ш.), стьобну́ти, хви́снути (С. Л. Ш.), ля́снути, цвьо́хнути, морсну́ти (С. Л.), джиґону́ти, вджиґнути. – Як хвиснув його лозиною. — Хвиськаючи по долівцї батїжком. Пр. Стьобни правого коня. — Як почав хлескати по щелепах. Кн. — Ляснув погонич пугою. К. 3. Ю. Р. — Ходить по базарю, ляскає тим батїжком. Грінч. — Давай його батогом цвьохать. Грінч. 2. хлеста́ти, плю́скати, хлесну́ти, плю́снути, ся.
Ходу́ля, частїше мн. ходу́ли = 1. хі́длї (С. Ш. Жел.), ци́би, ди́би (С. Л.). — Став на хідлї тай давай цибати. 2. хі́длї (станочок на колїщатках, в котрих привчають дїтей ходити). С. Ш.
Ча́ща = гущина́ (С. Л.), гущиня́, гуща́вина (С. Ж.), гу́ствина (С. З. Л.), густи́ня (С. Л.), гущавни́к, не́тря (С. З.), не́три. — Залїз у саму гущавину. — Загнали ми його в нетри, не пролїзе, тодї ми давай стріляти. Кн.
Че́тверть = 1. чве́ртка, чверть, четверти́на — Купив чвертку телятини. — Половини не дам, четвертину дам. Кр. — Ой не всиплю четвертину, давай грошей хоч з полтину. н. п. — Ч. луны́ = квати́ря, ква́дра мі́сяця (д. під сл. Луна́ і Фа́за). 2. че́тверть (зерна або борошна).
Э́кстренный, но = пильни́й, спішни́й. — Крикнув та гукнув: давай перевозу, бо пильниї листи маю, їду до обозу. н. п. – Пильну телеграму послав. Вол.