Знайдено забагато відповідників, результат було обмежено 150-ма статтями
Спробуйте звузити ваш пошук: лише серед російських слів або лише серед українських слів

Запропонувати свій переклад для «губи»

Шукати «губи» на інших ресурсах:

 Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) 

 Російсько-український народний сучасний словник 2009– 

Аристократический, аристократичный, аристократичен – аристократичний, великопа́нський, високопанський, великосві́тній, великосвітський, (ещё) шляхе́тський. [Самохіть наші мирські і духовні пани, глави поспільства, зреклися рідної рущини своєї. Старі передсуди на користь мови государної і тогочасна байдужість про закони природи в жизні нації робили те, що ніхто і не догадувавсь, який великий скарб лишали в простолюдній масі ті наші люде, що п’ялись на «російський Гелікон» або поучали з церковної амбони рідних братів чужою мовою. Так само, як і в поєднанні з Польщею, нікому було в нас запровадити народну мову в школу, нікому звести на церковну амбону, нікому посадити її на судовій трибуні. Соромились розмовляти нею серед людей великосвітніх; погорджували тисячолітнім предківським словом у печатнях (П.Куліш). Пані Олімпія довгим поглядом окинула його, поглядом, у котрім виразно малювалася погорда аристократичної натури до плебея (І.Франко). Послухай, громадянине, ти знаєш, я, монтаньяр, ненавиджу тебе. і всі твої великопанські мрії (Л.Українки). Старим стало видко, що Серединському хотілось мати жінку великосвітську пані (І.Нечуй-Левицький). Аристократи́чний, шляхе́тський лад. Великопа́нський буди́нок. Великопа́нське життя́. Великосві́тні лю́ди (АС). Військово-хліборобський, козацько-шляхетський аристократичний клас, що відродився був і сформувався знов за Великого Гетьмана Богдана, — потім був демократією нашою вирізаний і винищений до коріння (В.Липинський). У Ольги було тонке аристократичне лице, темно-карі очі були туманні й глибокі. А на губи їй мені було соромно дивитися… (В.Сосюра). І не повторюйте мені великопанської дурниці про те, що смаки виховуються. Хоч би скільки мене годували елітарним пліснявим сиром, я все одно ригатиму й тягнутимусь до жовклого сала (О.Стусенко). — А ось іще «Пастух Філіди». — То не пастух,— зауважив священик,— а вельми розумний і дотепний великосвітський пан; сю книжку бережіть, як перлину коштовну (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Старий Джоліон, згадуючи про нього — дуже рідко, — казав: «Завзятий був чоловік, твердої вдачі, але йому бракувало витонченості». Друге покоління Форсайтів відчувало, що таким батьком не варто хвалитися. Єдина аристократична риса, яку вони відшукали в його вдачі, була та, що він полюбляв мадеру (О.Терех, перекл. Д.Ґолсворсі). Його дружина дуже легко  стала царицею великопанського товариства, яке тільки могло бути на цьому скромному узбережжі (В.Мисик, перекл. О.Генрі)].

Бант – бант, (похожий на цветок) кві́тка, (похож. на мотылька) мете́лик, (уменш., бантик) бантик: • губы бантиком – губи бантиком. [Широка синя стрічка в материному чіпкові, біла сукня на дочці, червона стрічка, котрою був підперезаний Олесин стан, червоний бант в косах — усе те так налякало студента, що він сидів як на шпильках (І.Нечуй-Левицький). Він минав, не спиняючись, пишні вітрини крамниць, де в блиску ламп мінялись великими бантами пов’язаний шовк і серпанок, спадаючи легкими хвилями з підставок на підвіконня; де на скляних поличках лежало золото й миготюче каміння, шари запашного мила між химерними флаконами пахощів, стоси цигарок з мальовничими паличками, турецький тютюн і бурштинові чубуки (В.Підмогильний). — Не лайте їх, дуже прошу. Вони більше не будуть, —  говорить  старшина Паляничко, підкручує вус, і очі в нього затуманюються. — Ах, пробачте! Я навіть не подякувала вам. Спасибі!  Спасибі!  —  враз почервонівши, говорить Галина Сидорівна, робить губи бантиком, і очі в неї теж затуманюються (В.Нестайко). На ній шуба з натурального хутра та лаковані чобітки, рот дметься червоним бантиком (О.Негребецький, перекл. М.Левицької). Макіяж… манікюр… педікюр… епіляція… Е.-ех! А в дитинстві зав’язала бантик на голові —  і вже красуня!].

Виланелла – (итал. от лат.) віланела. [Вірші зіслизали з думки на губи і, шепочучи їх знов і знов, він відчув, що вони нанизуються на ритм віланелли (М.Прокопович, перекл. Д.Джойса)].

Вожделение – пожа́дливість, жадо́ба, хти́вість, по́хіть, хіть, жада́ння, жага́, хоті́ння, (прост.) хотя́чка, кортя́чка: • предмет вожделения – (кто) об’єкт жадання, (что) предмет жадання; • смотреть с вожделением – ласо (пожадливо, хтиво, з пожадливістю, із хтивістю) дивитися, (образн.) як кіт на сало дивитися. [І так воно йому до жаги приспіло, що, всякий розум і справедливість занехавши, обернув він усі помисли свої на каверзи та підступи свої (М.Лукаш, перекл. Дж.Бокачо). То свята любов, а не жадоба грішна (В.Самійленко). Він аж надто близько тулився до неї, про щось теревенив і гиготів так улесливо-хтиво, що мені відразу ж стало зле (В.Горбатько перекл. Дж.Патерсона). До Зігмунда Фройда українці свої хтиві жадання іменували несхвально — “кортячка”. Чи слід геніального психіатра дякувати за те, що він запропонував науковий термін “лібідо”? (Микола Махній). Жіноча хтивість і чоловіча — те саме що епос й епіграма (Карл Краус). Стає на порі, от і кортячка бере (Марко Грушевський). — Тим часом любов юнаків — то здебільшого, власне, не любов, лише хіть, остаточною метою якої є задовіл; як тільки вона тої мети досягне, зразу нанівець сходить, і те, що здавалось любов’ю, мусить назад повернутись, не маючи змоги перейти межі, покладеної самою природою; для правдивої ж любові такої межі не існує. Одне слово, як запобіг дон Фернандо в тої дівчини ласки, зразу кохання його вщухло й жага погасла (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Вона мала мигдалеподібні очі, а губи здавалися завеликими для тендітного обличчя. Незнайомка виглядала незвично і дуже привабливо, але, як це не дивно,— з огдяду на моє жалюгідне існування та майже безперервну непогамовану хтивість — страшенно мене роздратувала (В.Горбатько, перекл. П.Кері). Анґус не пропускала нагоди поглузувати з незрілих дівуль, з якими я гуляв, але про Лінду навіть не здогадувалася. Я нічого їй не сказав про дорослу дівчину, яка міцно тримала за посинілі від жаги яйця (С.Стець, перекл. Б.Кінґсолвер)].

Вперёд – 1) (нар. места) вперед, наперед; 2) (нар. времени) вперед, попереду, наперед, надалі, далі, (сначала) спочатку, спершу; 3) (межд.) вперед!, рушай!, наперед!; (понукание на лошадей) вйо! но!; (понукание на волов) гей!, (диал.) гійє!, гейє!, гейки!: • брать деньги вперёд – брати гроші вперед (наперед); • вперёд, впредь так не делай – надалі так не роби; • вперёд выдаваться (торчать) – вистава́ти, ви́стати, випина́тися, ви́пнутися, вистро́млюватися, ви́стромитися, виставля́тися, ви́ставитися, вганя́тися в що, увігна́тися, висува́тися, ви́сунутися, виступа́ти куди́сь, ви́ступити; • вперёд выскакивать, выскочить – вириватися, вирватися; • вперёд двигаться (прогрессировать) – поступати; • вперёд забежать – перейняти кого; • вперёд залетать – заполітати; • выставля́ть вперёд – випина́ти, ви́пнути, ви́п’ясти; (обнаженную часть тела) ви́тріщити; • двигать вперёд – посо́вувати, посува́ти напере́д; • движе́ние вперёд (прогресс) – по́ступ; • забегая вперёд – забігаючи вперед, кажучи наперед; • на годы вперёд – на роки вперед; • ни вперёд ни назад; ни взад, ни вперёд – ні туди, ні сюди; ні напере́д (вперед), ні наза́д; • наклониться вперёд – похилитися, (схилитися) наперед; • платить вперёд – платити наперед; (лок.) згори платити; • полный вперёд – повний вперед; • проходить, пройти́ вперёд – про́ходити, пройти́, проступа́ти, проступи́ти (напере́д); • ходить взад и вперёд – ходити туди й сюди, снувати (снуватися); • часы идут вперёд – годинник поспішає. [І то лихо попереду знати, що нам в світі зострінеться (Т.Шевченко). За харч і за кватирю заплачено вже згори (А.Свидницький). Нехай дадуть мені гроші наперед. Гей, наперед! Або добути, або дома не бути! (АС). — Повний хід вперед! — загукав капітан (М.Трублаїні). Я стою на палубі, приклавши руку до безкозирки, і груди мої випинаються, і морський вітрюган шмагає в обличчя. Право руля! Повний вперед — по гарбузинню! Обертаюсь і бачу: мати чистить картоплю, зігнулась над мискою, але губи у неї злегка тремтять і в очах сміхотливі блищики. Я й забув, що поруч — старші. Рука моя сама опускається, безкозирка зникла, як і не було її, а пароплав став ненаситною кабицею (Віктор Близнець). Шлях до успіху, забитий дамами, які проштовхують вперед своїх чоловіків (Томас Дьюрі). 1. Теорія вчить нас дивитися далеко вперед, а практика — собі під ноги. 2. Лейтенант: — Хто поїде на картоплю, два кроки вперед. Виходять два солдати. — Решта піде пішки. 3. Чоловік жаліється психоаналітикові: — Моя жінка веде щоденник, в який заносить всі мої справи і вчинки до найдрібніших деталей! — І що? Багато дружин ведуть щоденники. Тут нема нічого незвичного. — Так, але моя веде на тиждень вперед! 4. Якщо тобі плюють в спину — отже, ти попереду. 5. Деколи рішучий крок вперед — наслідок добрячого копняка ззаду].

Вышибала, жарг. – викида́йло, вибива́йло, випиха́ч. [Се твої випихачі: і тебе випхнуть з світа, а сами зостануться (Сл. Гр.). Хоч за інструкцією, вочевидь, уже давно мала б покликати викидайла (Л.Кононович). На обличчі написано, що це викидайло. Він поволі опустив підняту ногу, неквапом обернувсь, облизнув широкі губи і, широко розставивши ноги, вп’явся у нас очима. Обличчя його було спотворене шрамами, рубцями. Здавалося, по ньому не били хіба що ковшем екскаватора (Наталія Бойко, перекл. Р.Чандлера). Величезний викидайло стягує себе до купи перший (О.Негребецький, перекл. Мітчела Девіда). Раз на кілька хвилин двері прочинялись і з них вилітало, розмахуючи кулаками, двійко хлопців у подертих майках. А викидайли, втихомиривши їх кількома копніками, запускали досередини двох нових відвідувачів (А.Маслюх, перекл. Д.Кларксона). 1. Здоровений ґевал підходить до бармена: — Викидайло потрібен? — А що вмієш? Громило підходить до першого-ліпшого столика, хапає якогось чоловіка за шкірку і викидає у вікно. — Ну як? — Зараз шеф у вікно влізе — вирішимо. 2. Оголошення. Райсоцзабезу потрібен вибивайло].

Грабёж – 1) грабіж, грабіжка, грабунок, (редко) рабунок, (действие) грабування, гарбання,  (разграбление) плюндрування, шарпанина; 2) (обирательство) здирство, здирщина, дряпіжництво: • вооружённый грабёж – збройний грабіж (грабунок), збройна грабіжка; • грабёж среди (средь) бела дня – грабіж (грабунок, грабіжка) серед білого дня (за дня); • это сущий грабёж – це справжній (справжнісінький) грабунок (грабіж); це справжнє (справжнісіньке) здирство; це просто здирство (здирщина). [Ідуть турки на рабунки (Сл. Гр.). Сотник відкинув свою чуприну назад і замислився; якийсь сум охопив його душу, викликавши тим часом в голові елегійні думи: «І коли минеться ця братерська різня, грабіжка та розбій на Україні?!…» (М.Старицький). — Трапилася та грабіжка якраз на перший тиждень великого посту (М.Кропивницький). — Що ти вдієш? Здирство, скрізь здирство, одно слово, — грабіж! Нема честі, у яму честь закопали! (М.Кропивницький). По своїх далеких войнах Граф привчився до грабунку, А потому вже і вдома Він шукав у тім рятунку (Л.Українка). — От, Мусію Степановичу, четвертий, — казав через стіл до Швачки Кушнір, — год пройшов, як ви комуні бика, спасибі вам, взяли в мене, а я не забув. Умру — не забуду: грабіж… (Г.Косинка). —  Наслано забісованих, і вони в немовлят з губи крихту хапають. Був я в дворі Касяненка:  там  діти грудні, а ці прилізли, риються в колисках… дітей викидають просто додолу і дошукуються під пелюшками, чи нема крупинок, бережених на кашку; все чисто забирають. Ви собі мріть із немовлятами! Так це — що, скажіть? Всі ж головні начальники обшуків і грабунків, хто? — саранча з столиці (В.Барка)].

Грудь, анат. – груди, грудина, груднина; (жен.) лоно, перса; цицька, грудь, (груб.) цицяк, (жен., жарг.) балкон, відра, балони, ціцерони, батони: • бить себя в грудь – бити себе в груди; • брать грудью – брати (здобувати (добувати) штурмом (приступом); • взять, схватить за грудь в драке – ухопити за петельки, узяти за барки; • всей грудью навалиться – щосили навалитися (налягти, наперти); • встать, стать, стоять грудью за кого, за что (книжн.) – ставати, стати стояти стіною (муром) за кого за що, мужньо боронити (захитати) кого, що, обставати щосили (що є снаги) за ким за чим; • выпятить грудь – випнути груди; • грудь колесом – випнуті груди; • дышать полной грудью – дихати на повні груди; • кормить грудью – годувати груддю, давати грудь; (редко) годувати грудьми; • либо грудь в крестах, либо голова в кустах – або здобути, або вдома (дома) не бути (Пр.); або вдома (дома) не бути, або волі здобути (Пр.); або (хоч) пан, або (хоч) пропав (Пр.); • отнять ребёнка от груди – відлучити дитину; • полной грудью, во всю грудь – на всі груди, на повні груди; • стоять грудью за кого, что – стояти стіною (грудьми, муром); • человек с волосатой грудью – з волохатими грудьми, волохатогрудий (диал.) космогрудий; • человек с раскрытой грудью – розхристаний. [Нічим грудини прикрити (Номис). В стайні родила, в яслах сповила, Сіном прикрила, груддю кормила Божого Сина Марія (Колядка).У тумані на могилі, Як тополя, похилилась Молодиця молодая. Щось до лона пригортає Та з туманом розмовляє (Т.Шевченко). Зирк! — на кухонних дверях стоїть панич. Його голова й борода закустрані, його очі заспані, біла вишивана сорочка розхристана і з-під неї виглядає тендітніша від рожевого лепесточка груднина (П.Мирний). Рука паничева якось гріє, лоскоче; Христя червона, як маківка, схилила голову на один бік і придавила підборіддям його руку до своєї шиї. Вона почула, як її серце забилося, як дух у грудях затнувся, високо піднімаючи повне огню лоно (П.Мирний). На привітання чоловіка вона встала, прикрила грудь білою мережаною сорочкою і поклала дитину в колиску (А.Чайковський). А московський байстрюк раз по раз шукає грудий. На стіні відбивається її кругла грудь, як гора, а губи байстрючка виглядають на стіні, як пажерливий змій. Думає вона собі, що цей хлопець, як опир, витягнув в себе всю її жіночу честь і ще всю мою кров витягне (В.Стефаник). Очі її горіли, перса важко дихали, коси розпустилися (М.Коцюбинський). Разом з усвідомленням йому відроджувався на устах поцілунок, що він урвав, притиск грудей і сласне оповиття голих рук. Голих! Як пізно він це зрозумів! (В.Підмогильний). Волосаті груди їй ходили ходором над сухими ребрами, що вилазили з лахміття (І.Багряний). Одні били себе кулаками в груди та присягалися, що на власні очі бачили, як Інокеша стояв посеред хати на колінах у сльозах і молився на свою жінку, як на ікону. (Г.Тютюнник). Горне до себе сина, кормить грудьми — шкода, молока мало, кепські харчі (У.Самчук). — От і добре, що прийшла, — дивиться на вдову і чомусь пригадує ті вечори, коли отут на ставку жінки перуть шмаття і годують немовлят грудьми, що стікають молоком та місячною дрімотою (М.Стельмах). А скажи — Модільяні був ідіот? — допитувалась вона, коли я вправними, як у піаніста, пальцями вигравав на засмаглих персах (В.Стус). — Уфф!.., — відсапується, схопившись за груди — нічогенькі батончики, десь, мабуть, четвертого розміру (О.Забужко). Як кобіту хтось лапає за цицьку, то мусить вона стогнати і очима вивертати. Такий порядок (Ю.Винничук). Безумство моє — і гірке, і солодке, бо всі Його розпізнали по блиску очей і утомі — На кедровім ложі я довго збирав невагомі Розгублені перса, що пахли, мов персика сік… (М.Кіяновська). Як хлипко вивисне цицяк І затремтить драглисто-дрібно, Шепоче серце: щось не так! Це до кохання не подібно! Коли ж туга і пружна грудь, Коли руці на ній не слизько, Я знаю, що любові буть, Я знаю, що вона вже близько! (Ю.Позаяк). Якщо цицьки дрібні-драглисті Й брутально схильні до звисання, Жени від себе мрії чисті — Бо це ніяке не кохання. Якщо цицяк тремтить хлипливо, Коли руці на ньому слизько, Втікай скоріше — це зрадливе, Заразне й капосне дівчисько. Любов лиш там, де грудь тугенька, Рожева, пружна і налита, І не вміщається у жменьку — Пахнюча, ніжна й соковита. Оце і є солодка втома, Твоя омріяна коханка: Хапай її, тягни додому І шпортай з вечора до ранку. Запам’ятай, цю прозу світу — Життя таке хистке-мінливе: Все інше, що ще є в кобіти В коханні зовсім не важливе (Ю.Позаяк). Одіссей же рукою Правою раптом за горло стару Евріклею вхопивши, Лівою ближче до себе її притягнув і промовив: “Неню, невже погубить мене хочеш? Сама ж ти своєю Груддю мене згодувала!" (Б.Тен, перекл. Гомера). Один хлопець побіг сказати клюшниці й небозі, що там пана їхнього й дядька на волах везуть, а він худющий такий та жовтий прямо на сіні лежить. Боже, як заголосили поштиві білі голови, аж жаль було слухати! Плакали, били себе в груди та кляли-проклинали ті мерзенні рицарські романи, і все те вибухло з новою силою, коли Дон Кіхот переступив рідний поріг (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Тоді Амброджуоло сказав: — По правді вистачило б із тебе і сих доказів, та як ти хочеш інших, я подам їх. Скажу тобі, що в мадонни Дзіневри, дружини твоєї, під лівою груддю чималенька родима цятка, а круг неї золотих волосинок шестірко (М.Лукаш, перекл. Дж.Бокачо). Жінку, якій вранці того дня вирізали другу грудь… (Є.Попович, перекл. Е.М.Ремарка). Перші півтори милі, себто всю дорогу до загорожі Доузі Бойлана, я не міг подумки відволіктися від тендітного тіла і маленьких цицьок, що притиснулися до моєї спини. І поки трактор гуркотів по об’їзній дорозі, розмахуючи кущорізом і виючи диференціалом, я ледь не сказився від жаги і від жаги і від злості на свого братана (В.Горбатько, перекл. П.Кері). Немовля весь час вередувало й скиглило. Воно люто смоктало грудь, проте в Людмили, хворої і анемічної, молока було мало (О.Негребецький, перекл. М.Левицької). Альберта підійшла до мене й нахилилася наді мною, і я побачив обрис найкрасивіших грудей, хотів із розгону подумати — найкрасивіших грудей Варшавського Договору, але ж змінився вигляд світу, і тепер я бачив обрис найкрасивіших грудей Атлантичного або найкрасивіших грудей Європейського Союзу, чи обрис найкрасивіших грудей держав-кандидатів до Європейського Союзу (І.Пізнюк, перекл. Є.Пільха). 1. В маршрутці молода мама просить дитину: — Доню візьми цицьку, бо час вже їсти… — Доню візьми цицьку, бо зараз дядькові віддам. — Дядько: — Доню, думай скоріше, бо я вже три зупинки проїхав. 2. Чоловіки й жінки могли б частіше ззиратися очима. Якби не цицьки].

Кирпичный – (из кирпича сделанный) цегляний, цегловий, мурований; (служащий для производства кирпича) цегельний; (цвета кирпича) цеглистий, цеглястий: • кирпичный дом – мурований (цегляний) дім (будинок); (иногда) мурованиця (кам’яниця); • кирпичный завод – цегельня, цегельний завод; • кирпичный цвет – цеглястий (цеглистий) колір; • кирпичный чай – брикетний чай. [На цегляній долівці лежали кружки від кадоба та купа мокрої мерви (М.Коцюбинський). Вивертався у кріслі, одкидав ноги у довгих халявах, підпирав боки у жовтій сорочці й сердито наморщував сіре у цеглястих плямах обличчя (М.Коцюбинський). Дивлюсь… Хата в Бовкуна… куди! Не попротрюхала, як у нашій, покрівля, — залізна. А стіни! Цеглові, з карнизами. Та вікна великі-великі, ще й з дверчатами. Та двері… Таке все страшне (А.Тесленко). Навіть Рамзеса потягнула вона нестримною силою. На його вдалому лиці зацвів цеглистий рум’янець, вуха заворушилися, широкі, дещо вип’ялені губи склались у посмішку, а жорстокий погляд глибоко посаджених очей злагіднів. З-під низького, назад схиленого чола вп’ялив він погляд просто в очі дівчини і викликав на її личку рум’янець сорому (Ю.Опільський). Пом’ятий, змучений, весь покритий червоним цегляним пилом, у червоному жупані, з тремтячими червоними руками, він був, здавалося, у відчаї (О.Довженко)].

Клеёнка, разг. – (полон.) цера́та, воща́нка, клея́нка, (рус.) клейо́нка. [І так само гинуло в часі і пропадало в тобі безліч забутого, покинутого напризволяще; безліч буденних історій, небуденних чужих життів, здармованих намагань, так мало віри й так забагато розчарування, невимовленої, невисповіданої втоми простору, родючої туги переджнивного поля, в щасливій безпам’яті, в марнотах праці здатного лиш родити й гинути, безліч неуявного і неназваного живого творіння— все воно пропадало пропадом, вив’яле й знепотріблене, немов ще одне нашарування на торф’янику; коли ж сідав за письмовий стіл або вмощував картонну теку на коліні і діставав першого, чистого аркуша, то завжди, здавалось, вертав додоми: звикав до рідного, старожитнього і простого, такого просвітленого, що його не торкнулось лукавство; звикав до запахів давно не білених стін і мисника, до давнопам’ятних подряпин на вишурованій налисо підлозі, до вцілілої фарби при плінтусах, до запаху нічного снігу перед відлигою, до смолистого духу розпалки на грубі, до запаху павутиння й пилюки під ліжком, до одвільглої солі в сільниці, до посірілого на теплінь інею на дверях, до примерзлої, солодкуватої цибулі, до калини в пучку над портретною рамою, до потрісканих на морозі, наждакових рук, до мазі з калгану і заячого жиру, яким їх намащував на ніч і вони гоїлися до ранку, до викинутого в сіни, під ноги, мішка, на якому колись подрімував собака, до паки старих газет на шафі і гасової лампи в кутку там само, до кип’ятильника на гвіздкові, до пластмасового відра під стільчиком, до порізаної церати на столі, до двох пар продимлених рукавиць на вішалці, до зіжмаканих сигаретних коробок у піддувайлі, до лампи над узголів’ям, до книжок біля подушки, до віника біля груби, одягненого, щоб не розкуструвався, в сіру, прошиту внизу, жіночу панчоху, до напівпорожньої, з розсолом і квашеними огірками, банки під лавкою, до новорічного крижаного діда, якого ти місяць тому зліпив одразу по приїздові з двох вистуканих із відер льодяних напівконусів, наморозив йому губи й носа з ягід калини, навів очі вуглинами, і от відлига: льодовик стоїть сумний, мов щойно обікраний старець; ягоди пообпадали на ніздрюватий сніг, зіниці сплакують чорним: вони стільки тебе виглядали, що тепер вже тебе не бачать, але вмиваються сльозами; не тому, що ти так надовго покинув їх, а тому, що, приїхавши, ні себе, ні крижаного діда не впізнаєш вже, і набачений по саму зав’язку, вспліплий серцем, довго нічого не пізнаватимеш, крім тиші й запахів; крім вертань і від’їздів, не трапялось повчального; все інше ти міг би вигадати, описати; не міг лишень пристати до якогось одного берега і визначитись назавжди; непевність стала ознакою всіхнього існування ; люди стали розпачливими обставинами; скільки їх не зрікайся, не витрушуй з себе, вони пролізли в пам’ять, як шашіль в ікону; точать, точать; пів життя вгробив на писанину, а й разу не почув: дякуєм; оце тобі дяка за те, що найдовше вдивлявся, ліктями впершись об лід, у замулене, непритомне річище— і звідти тебе узріла володарка течій, глибин, самого тихоплинного часу, володарка сарани і всякої зелені, володарка водоростів і напластованого, торф’янистого тліну, володарка пронизливості, що вкрижанила твій погляд, розчахнула між двох берегів минань і зробила самотнім; назавжди; і тим прирекла писати (Є.Пашковський)].

Коллаген – (от греч.) колаген. [Марла пояснила, що найбільше колагену можна задешево отримати з коров’ячого жиру, стерилізованого й обробленого, але надовго він у твоєму тілі не затримується. Вколють тобі, скажімо, в губи, а організм відторгає ін’єкцію і виводить її. За шість місяців у тебе знов тонкі губи (І.Стронґовський, перекл. Ч.Палагнюка)].

Лягушечий, лягушачий, (разг.) лягушиный – жаб’ячий, жабиний: • лягушечья икра – клек (-ку), (диал.) жабури́ння, (зап.) жаби́ни. [Землю вистилали глухі бур’яни та жаб’ячі печериці (Панас Мирний). — Бачу я її погляд лобуряцький, губи довгі жаб’ячі (П.Мирний). Десь здалека, з болота, доходив жаб’ячий хор (Андрій Чайковський). Там стоїть і витирає хусткою чоло істота, дечим подібна до людини, але явно жаб’ячого походження. Біле, кругле, широке, зовсім жаб’яче черево, зелені, короткі й товсті лапки, ніякої шиї; широченні щелепи з тонкими жаб’ячими устами й вузеньке, лисе чоло (В.Винниченко). Обличчя товсте, розплиле, очиська вилунились, а під ними ніби по калитці повішено, рот широкий і страшенно наподоблює жаб’ячий (У.Самчук). Червоний місяць встав із-за кущів; Туман, як дим, понад лугами плине, Танцюючи; лунає крик жабиний З гущавини тремтячих комишів (М.Рильський, перекл. П.Верлена). Думки розбіглися босоніж серед саду Їх тішить бачиться жабине попурі І кипарисові кужілки угорі Вже й сонце брязнуло квіток ясне свічадо (М.Лукаш, перекл. Ґ.Аполінера). З болітця, що оточувало горішню частину ставка, долинав ясний, печально-солодкий спів жаб’ячого хору (А.Вовченко, перекл. Л.-М.Монтгомері)].

Навостренный, навострённый – наго́стрений, понаго́стрюваний; наста́влений, нашоро́шений, настру́нчений, нащу́лений, насторо́чений, понасторо́чуваний. [Старі слова говорить Гудзь, а вони крають сьогодні, як нагострений ніж (М.Коцюбинський). Євгеній зміркував, що вони наструнчені против нього, і постановив собі не відкривати перед ними всіх карт (І.Франко). З радістю спостерігаючи, що увагу слухачів він заполонив, в моментах зупинки почуваючи їхнє чекання дальшої фрази, ту нашорошену мовчанку, що краще за оплески надає промовцеві проречистості, він почав оглядати аудиторію, силкуючись в обличчях присутніх викрити майбутнє своєї тут праці (В.Підмогильний). Йому пропонував Охріменко нагострений держак своєї алюмінієвої ложки, але Ляшенко відмовився, бо коли побачить наглядач, то ложці не буде нічого, а камеру буде покарано за такий держак тяжко, а за скіпочку не буде нічого (І.Багряний). Низ дошки гладенько виструганий і там планка легко сунеться крізь дужки, зроблені з дроту. Кінець її, який б’є до прорізу, має в собі нагострений цвях: протинати горло ховрахові (В.Барка). В обід Тимко приїхав у село за нагостреними косами для косарки (Г.Тютюнник). Їхав назад знов на віслюкові, на тій сірій, упертій і кмітливій животині, яка, мовби відчувши Сивоокову потребу якомога швидше втекти до своєї церковці, жваво дріботіла копитцями; але Сивоокові й того було замало, він, знай, підганяв віслюка, кричав на нього: “Чох! Чох!”, його дратували нашорошені високі віслячі вуха, наставлені неначе для того, щоб вловлювати все його збентеження від несподіваної події, що сталася в білому палацику Агапітовім; він тяжко ненавидів і віслюка, і вулиці цього великого чужого міста, і натовпи розледащених нероб попід емволами, ненавидів Агапіта, якому припекло кудись відлучитися сьогодні зранку, ненавидів ту молоду ромейку, що трапилася йому, не знав її імені, не знав, хто вона й що, — була ромейка і то вже досить, намагався тепер виправдати свою нестримність, ромейка видавалася йому як відплата за все, чого зазнав у цій землі, то була його помста пиховитій і жорстокій Візантії; жінка хизувалася своєю красою, своєю безсоромністю, засліплювала своїм тілом, як засліплює Візантія своїми награбованими багатствами, — і він помстився, він інакше не міг (П.Загребельний). І разом з тобою ми заходимося визбирувати роздаровані уста, очі, пам’яті, погляди, губи, плечі, розшукаємо все — до найменшого панігтя, щоб, затиснена в себе як в кулачок, ти ставала цільною і неушкодженою, реставрована для мого охриплого горлового шепоту щастя. Поки ж тебе немає, ти виповнюєшся на мене самого. Чекання, вибираючи мене, обростає гудками, пострілами, криками, заким не стане тобою, лишивши мені велике нащулене вухо — відчути визубрені твої підбори самотні (В.Стус). Джез підскочив і випростався, нашорошений. Це був таки Еміліо. Жодної помилки — його голос, воркітливо-котячий тон (Ю.Джугастрянська, перекл. Ж.Пейслі)].

Ограждение – 1) (действие) обгороджування, обгородження, огороджування, огородження, відгороджування, відгородження, (ограда) огорожа, (реже) огорода, (заграждение) загорода, загорожа; 2) за́хист, захи́щення, забезпе́чення, убезпечення, забезпечування, убезпечування, охоро́на: • ограждение прав трудящихся – забезпе́чення (охоро́на) прав трудя́щим. [В чужій загороді овець не наплодити (Номис). Хлопчак наблизився до загорожі і хвацько стрельнув батогом, аж луна прокотилась од клуні, що на краю села, та сивою гадючкою повисла курява (В.Дрозд). За вікном кінь ловить бадилину. «… Бач, мудрує. Ні, дарма! — губи короткі проти загорожі» (В.Барка). Як хочеться — вмерти! Зайти непомітно за грань сподівання за обрій нестерпу за мури покори за ґрати шаленства за лють — огорожі за лози волань шпичаки навіженства аби розплататись в снігах безшелесних десь між кучугурами доль запропалих — Як хочеться вмерти! (В.Стус)].

Отмазка, разг. – відмазка. [Це була, звісно, чистої води відмазка, гониво на відчіпного, бо нічого такого я не думала (О.Забужко). Йому не начхати на мене, якщо мені цікаво знати. Він навіть почав заїкатися про те, щоб я знову жив за правилами, які діяли під час сезону, — із графіком і забороною на гульки. Анґус сказала, що вже вичерпала весь запас відмазок для мене, тому мені краще прийти до вечері, наготувавши губи для поцілунків у дупу (С.Стець, перекл. Б.Кінґсолвер)].

Паданец, паданка, падалец, падалица, разг. – па́далиця, па́далка, па́данка, па́даличні я́блука (гру́ші и т. п.). [У траві серед яблук-падалок сиділо одне наше дитинча, яке зовсім ще не розуміло життя (О.Довженко). Зелена падалиця слів, дрібна й помпезна: до яблучечка облетів наш сад старезний (Галина Тарасюк). Дерева важкі від плодів — ще не стиглих, від них ще болить живіт,— і оси та мухи обжираються на падалиці, поки ненажерливі зяблики бенкетують на мошкарі, дрозди риються за хробаками, а товсті дзизкучі джмелі протискаються в роззявлені губи наперстянок (О.Негребецький, перекл. М.Левицької)].

Педераст – (греч.) педераст, мужоложець, мужоложник, содоміт, (презр., шутл.) педик, підер, підар (підор), підарас, підерал, педрило. [Твої педерасти Так само приймають (або не приймають) закони, Або закидають за комин, або закладають за комір (О.Ірванець). Більше не лякали, тільки лагідно так спитали, чи варто паритися тут за такого підора, як міністр (брати Капранови). Але тупенький педик помилявся, не розуміючи, що там, у глибині, вже звився чорним драконом план, і життя не завдає їй аніяких душевних мук, крім тих моментів, коли хочеться прокусити собі губи від того, що взяли на кпини найголовніше для неї, наче у добре запрограмовану машину плюснули води чи увіпхали паскудний вірус (О.Ульяненко). Не чекаймо слушнішого часу І не стіймо в понурій юрбі, Кожний, хто хоче вбить підараса, Хай уб’є підараса в собі (Геннадій Сахаров). Крім всіх побутових прикростей, Голін мав ще одну душевну гризоту, якої не міг позбутися. Одного дня він став педерастом. І найприкріше, що не пам’ятав: як, де і чому? (М.Бриних). Найвидатніші особи поміж педерастів часто потай радили мені вдатись до психоаналізу, щоб подивитись, чи не можна мене врятувати, адже ймовірно, моя любов до жінок стала наслідком якоїсь дитячої травми, що піддається лікуванню. За натурою я схильний до роздумів та меланхолії, тож мені зрозуміло загалом, що в наш час, після того, що з нами вже трапилось, починаючи з концентраційних таборів, рабства у тисячах виявів і водневої бомби, немає жодної причии, щоб людину ще й … на додаток (М.Марченко, перекл. Р.Ґарі). «Вип’єте віскі?». Я відмовився. «Запалите цигарку?». Я знову відмовився. Така скромність подивувала його. Він навіть скривився: — Не люблю службовців, які не п’ють і не курять. Ви, бува, не педераст?.. Ні? А шкода!.. Педерасти крадуть менше за решту, це я з досвіду знаю. Прихиляються до господаря (П.Таращук, перекл. Л.-Ф.Селіна). Аж раптом до мене забала­кав якийсь чепурунчик. Спершу я думав, що то англюк, та й до всього педрило, аж то поляк, католик. Ну, супер! (Б.Антоняк, перекл. Й.Фабіцької). Був там і білий песик, тихий педераст, який, одначе, виконував обов’язки самця-плідника, за що його й годували (П.Соколовський, перекл. Ґ.Ґ.Маркеса). Чим активний педераст відрізняється від пассивного? Пасивний не ходить на гей-паради].

Рука – рука: • бить (ударять) по рукам – бити, ударити по руках; (для скріплення умови – про свідка) перебити руки; • большая рука (перен.) – велика рука (лапа); • большой, небольшой руки кто – великий, велика, велике хто; не такий, не така, не таке великий, велика, велике хто; неабиякий, абиякий; • брать, взять в руки кого – брати, узяти в руки кого; прибирати, прибрати до рук кого; брати, узяти в шори кого; • брать, взять в [свои] руки – брати, узяти до [своїх] рук (у [свої] руки); прибрати, прибирати до [своїх] рук; • брать, взять себя в руки – опановувати, опанувати себе; перемагати, перемогти себе; • быть (находиться) у кого в руках – бути в руках у кого; • валится из рук (дело, работа) – з рук падає (летить); рук не держиться; • вам (ему, ей…) и карты (книги) в руки – вам (йому, їй…) і карти (книжки) в руки; ви (він, вона…) найкраще розумієтеся (розуміється), знаєтеся (знається) на цьому; • в руках у кого, чьих – у руках у кого, чиїх; • в руки плывёт, идёт… кому что – пливе в руки кому що; плине як з води кому що; • выбранить под сердитую руку – вилаяти спересердя (під сердиту годину, під гарячу (сердиту, злу) руку); • выдать на руки – видати на руки; • выпускать, выпустить из рук – випускати, випустити (пускати, пустити) з рук; • гулять по рукам – по руках ходити; • давать, дать по рукам кому (разг.) – давати, дати по руках (лапах) кому; • дать руку на отсечение – дати руку [собі] відрубати (відтяти, навідру́б); • дело (работа…) горит в руках чьих, у кого – діло (робота…) горить у руках (під руками) у кого, кому; • держать себя в руках – держати (тримати) себе в руках; панувати (владувати) над собою; • держать чью руку – тягти за ким; • живой рукой (разг.) – [одним] духом; миттю (умить); • зло небольшой руки (разг.) – невелике лихо (лихо невелике); • играть в четыре руки (муз.) – грати на чотири руки; • из верных рук (узнать) – з певного джерела; • из рук вон плохо, плохой – украй (аж надто, зовсім) погано, поганий; препоганий, препогано; (иногда) нікуди не годиться; не може бути гірше, гіршого; • из рук в руки (передать, перейти) – з рук до рук; з рук у руки; з рук на руки; • иметь руку – мати руку (зару́ку); • как без рук без кого, без чего – як (мов, немов) без рук без кого, без чого; (иногда) як без правої руки без кого, без чого; • как рукой сняло (боль, усталость…) – як рукою відняло; як вітром звіяло; • к рукам прибрать – до рук прибрати; • левая рука – шульга, ліва рука, лівиця; • легок на руку – легка рука в кого, легку руку має хто; • ломать (заламывать) руки – ламати (заламувати) руки; • марать (пачкать) руки об кого, обо что – паскудити (поганити, каляти, бруднити) руки об кого, об що; • мозолить руки (разг.) – мозолити руки (руч); • набивать в чем-либо руку – наважувати руку до чого; • навострить руку – наламати руку; • на все руки – до всього здатен; • на живую руку – на швидку руку; нашвидкуруч; • наложить на себя руки – смерть собі заподіяти; збавити собі віку; • на руках чьих, у кого (быть, находиться) – на руках чиїх, у кого (бути); • на руку! – (воен.) на ру́ку!, наперева́ги; • на руку кому – на руку (наруч) кому; (разг.) на руку ковіньку кому; • на скорую руку – на швидку руку (нашвидкуруч, нашвидку, швидкома); прихапцем (похапцем); абияк; • не даётся в руки кому (не спорится) – не йметься кому; до рук (у руки) не дається кому; • не с руки, не рука кому что – не з руки кому що; не рука кому що; незручно кому що; неспосібно кому що; • обеими руками – обома руками, обіруч, обі́ручки, вобидвіру́ч; • обеими руками ухватиться, схватиться за что – обіруч (обома руками) ухопитися, схопитися за що; • одной рукой – однією рукою; одноруч; • опускать, опустить руки – спускати, спустити (попускати, попустити, опускати, опустити) руки; • опытная рука – вправна рука; • отбиваться, отбиться от рук – відбігати, відбігти рук; ставати, стати неслухняним; виходити, вийти з-під опіки; • отбиваться руками и ногами от чего (разг.) – руками й ногами відбиватися від чого; відбиватися усіма чотирма від чого; • от руки (писать, рисовать, чертить) – рукою (ручним способом) (писано, мальовано, креслено); • от руки сделать (сделано) что – рукою (руками) зробити (зроблено) що; • отсохни [у меня] руки и ноги (разг.) – хай (бодай) [мені] руки й ноги повідсихають; • передавать из рук в руки (с руки на руки) – передавати з рук у руки (до рук); • подать руку [помощи] – подати (простягнути) руку [братню, дружню, допомоги] кому; • под весёлую руку – у добрім настрої (гуморі); веселим бувши; • под горячую руку – під гарячу руч (руку); • подделать руку (о почерке) – підробити руку; • под рукой (быть, находиться…) – напохваті; під рукою (при руці) (бути); • под руку – (идти с кем) під руку (попі́друки, попі́друч, попі́дручки); (сказать) під ру́ку; • под сердитую руку – під сердиту руку (руч); (иногда) спересердя; • показывать рукой на кого, что – скидати рукою на кого, що; • попадать, попасть (попадаться, попасться) в руки чьи, кому, к кому – попадати, попасти (потрапляти, потрапити) до чиїх рук, до рук кому; • попадать, попасть (попадаться, попасться, подвертываться, подвернуться) под руку кому – попадати, попасти (потрапляти, потрапити, попадатися, попастися, нагодитися) під руку кому; • по правую, по левую руку – праворуч, ліворуч; на (по) праву, на (по) ліву руку (руч); (зрідка) у праву, у ліву руку; • по рукам! – згода!; • по руке – (впору) по руці, до міри, в міру; (удобный) зручний, спосібний; • правая рука чья, у кого (перен.) – права рука чия, у кого; • прибирать, прибрать к рукам кого – до рук прибирати, прибрати кого; у руки брати, узяти кого; заорудувати ким; приборкувати, приборкати кого; (иногда лок.) прибгати кого; у шори брати, забрати, узяти кого; • прибрать к рукам что – прибрати до [своїх] рук що; загарбати що; запопасти що; (иногда) прибгати що; • приложить руку к чему – прикласти руку, (принять участие) докласти рук до чого; (взяться) пильно (горливо) узятися до чого; • пропускать, пропустить мимо рук – пускати, пустити повз руки; • просить руки кого, чьей – просити (прохати) руки чиєї; • проходить, пройти через руки чьи – переходити, перейти через руки чиї; • рука в руку, рука об руку с кем, рука с рукой – рука в руку, рука (рукою) до руки, руч-об-руч з ким, попліч (упоруч, поруч, пліч-о-пліч) з ким; • рука набита чья, в чём, на чём – рука вправна (набита, наламана) чия, на чому; • рука не дрогнет у кого (сделать что) – рука не здригне(ться) (не затремтить, не схибить, не зрадить) в кого; не зупиниться ні перед чим хто; нічого не злякається хто; • рука не поднимается (не подымается) у кого (сделать что), на кого – рука не здіймається (не підіймається, не зводиться) у кого, кому, на кого; • рука руку моет [и обе белы бывают] – рука руку миє [щоб білі були] (Пр.); рука руку миє, злодій злодія криє, нога ногу підпирає (Пр.); • руки вверх! – руки вгору (догори)!; • руки не отвалятся у кого (разг.) – руки не відпадуть у кого; • руки не протянешь, так с полки не достанешь – не терши, не м’явши, не їсти калача (Пр.); не взявшись до сокири, не зробиш хати (Пр.); печені голуби не летять до губи (Пр.); • руки опускаются (отнимаются) у кого – руки в’януть (падають, опадають, опускаються) у кого; • руки отваливаются, отвалились у кого – руки падають, упали в кого; геть стомився хто; • руки прочь от кого, от чего – геть руки від кого, від чого; • руки чешутся у кого (перен., разг.) – руки сверблять у кого; кортить кому (кого); • рукой не достанешь – рукою не досягнеш; • рукой подать – [як] палицею (шапкою, штихом) кинути, докинути; [як] рукою сягнути; тільки що не видно; дуже (зовсім) близько; близенько (близесенько); (иногда) от-от за плечима; • руку приложить – рукою власною розписатися; • сбывать, сбыть с рук кого, что – збувати, збути з рук кого, що; позбуватися, позбутися (тільки докон. спекатися) кого, чого; • своя рука (у кого) – своя рука (у кого); має руку (хто); • своя рука владыка – своя рука владика (Пр.); кожна ручка собі панночка (Пр.) «— Чия справа?» — «Війтова.» — «А хто судить?» — «Війт» (Пр.); • связывать, связать руки кому; связывать, связать (спутывать, спутать) по рукам и [по] ногам кого – зв’язувати, зв’язати руки кому; зв’язувати, зв’язати руки й ноги кому; зав’язувати, зав’язати світ кому; • скор на руку – швидкий на руку; моторний (меткий); швидкий у роботі; завзятий до роботи; • с легкой руки – в добрий час; • сложа (сложив) руки сидеть – згорнувши (склавши) руки сидіти; • смотреть (глядеть) из рук чьих – дивитися в жменю чию, кому; зазирати кому в руку; залежати від кого; • собственной рукою, собственноручно (подписалися) – рукою власною, власноручно (підписався); • сон в руку – сон справдився; пророчий сон; • с пустыми руками – з порожніми (з голими) руками; впорожні, (иногда) упорожнечі (голіруч); • средней руки – пересічний (посередній, помірний); • с руками и ногами (с руками и с ногами, с руками-ногами) – з руками і з ногами; • с руками рвать, оторвать (раскупить, разбирать) – з руками рвати, вирвати (відірвати); хапом хапати, хапнути; • с руки – під руку; • с рук на руки – з рук до рук; • сходить, сходит, сошло, сойдёт, сходить с рук, сойти с рук кому – так минатися, минається, минулося, минеться, минутися кому; з рук збутися, збулося; • тяжёлая рука у кого – важка (тяжка) рука в кого; важку руку має хто; • ударить по рукам, разнимать руки (при сделке, пари) – руки перебивати; • узнать что из верных рук – довідатися (дізнатися) про що з певного джерела; • умывать руки, умыть руки (разг.) – умивати, умити руки; • ухватиться (схватиться) обеими руками за что – обома руками (обіруч) ухопитися (схопитися) за що; • ходить, пойти по рукам – ходити, піти з рук до рук (з рук на руки); переходити, перейти з рук до рук (у руки); • ходить с протянутой рукой (нищенствовать) – з довгою рукою ходити, ходити з торбою (торбами), ходити по людях, ходити на же́бри (по же́брах, у же́бри), старцювати (жебрати); • холодно рукам – холодно в руки; • человек с отвисшими руками – вислорукий; • чужими руками (делать что) – чужими руками (робити що); • щедрой рукой – щедрою рукою; щедро; • языком болтай, а рукам воли не давай – язиком клепай, а руки при собі тримай (Пр.); язиком мели, а руку держи (а руки при собі держи) (Пр.); язиком що хоч кажи, а руки при собі держи (Пр.); язиком що хоч мели, а рукам волі не давай (Пр.). [— Чого ви дверима грюкаєте? — Та се я одноруч зачиняла (Сл. Гр.). Поміг би й ти (робити), то не відпали б руки (Леся Українка). Повітря таке прозоре, що Демерджі здається от-от за плечима (Коцюбинський). В цю мить саме насупроти Вадима близенько, рукою кинути, сідає пара чирят (Б.Антоненко-Давидович). Без наук — як без рук (Пр.).  Він тинявся світом, жебраючи, злодюжачи, вдаючи недужого, прислуговуючи часово якомусь синьйорові і знов даючи драла у ліс чи на битий шлях (М.Прокопович, перекл. У.Еко). Отже, ці два авторитети попідручки поволі ступали по широкій луці, а сонце тим часом знижувалося, більшало, червонішало, витискаючи з нас довжелезні тіні (О.Гриценко, перекл. В.Ґомбровича). Як бачите, ми прикипіли серцем до цього містка. Бо без  нього як би ми переходили з однієї частини саду в іншу? Ми б понамочували собі ноги, захололи б, заслабли б, усе це переросло б у пневмонію, а звідти і до фатальних наслідків як штихом докинути (В.Діброва, перекл. С.Бекета). Швиденько зваживши всі можливі наслідки, обняв одноруч Алісон, і вона відразу притулилася до мене (О.Король, перекл. Д.Фаулза). Влада частіше переходить з рук до рук, ніж від голови до голови (С.Є.Лєц).  Рука віддалена від усіх органів хапання — лап, копит і кігтів — безкінечно, так би мовити, прірвою свого буття. Тільки одне буття, яке говорить, тобто думає, може мати руку і виконувати, управляючи нею, роботу (М.Гайдеґер). — Лікарю, коли я нагинаюся, витягаю вниз руки, піднімаю одну ногу, опускаю, піднімаю другу, опускаю, розгинаюся і піднімаю руки до пояса, одночасно злегка підстрибуючи — виникає сильний біль в спині. — Навіщо ви проробляєте такі складні вправи у вашому віці? — А як я, по-вашому, повинен надягати штани?].

Сказывать, сказать – казати, сказати, мовити, промовляти, промовити, вимовляти, вимовити, висловлювати, висловити, відповідати, відповісти, виголошувати, виголосити, розповідати, розповісти, оповідати, оповісти: • всё, что можно сказать – усе, що можна сказати; • [да] и то сказать – та й те сказати; • достаточно сказать, что – досить (достатньо) сказати, що; • забегая вперед, следует сказать, что – забігаючи наперед, треба (потрібно, слід) сказати, що; • как сказать – як сказати, дивлячись по тому, як; побачимо; • короче сказать – коротко кажучи; • лучше (вернее, точнее) сказать – краще (точніше) сказати; • можно сказать – можна сказати; • не сказал ни слова – не сказав (не мовив) ні (і) слова; (сниж.) і губи не розтулив (не роззявив); • нечего сказать (ничего не скажешь) – нічого не скажеш; • нужно правду сказать – треба правду сказати; ніде правди діти; • по правде (по чести) сказать – сказати правду, правду (по правді) кажучи; • прежде чем сказать – перед тим, як сказати; перш ніж сказати; • скажем – скажімо, наприклад, приблизно, припустімо, припустимо; • скажешь курице, а она всей улице – секрет – далі базару не піде (Пр.); сказав кумі, а вона всій слободі (Пр.); скоро з воріт, а тут і ріт (Пр.); ніхто не знає, тільки дід, баба і ціла громада (Пр.); • скажи(те) на милость, скажи(те), пожалуйста – скажи, скажіть на Бога (на милість); скажи, будь ласка, скажіть, будьте ласкаві; ото [яке] диво; чи [ти] ба; диви-но; • сказав эти слова, он ушел – по цій мові він пішов; • сказал бы словечко, да волк недалечко – я б сказав, та огірки за пазухою (Пр.); я б сказав, та піч у хаті (Пр.); • сказал, как отрубил – сказав, як зав’язав (Пр.); сказав, як цвяхом (як гвіздком) прибив (Пр.); • сказал что-то несообразное – сказав щось неподібне (безглузде); нісенітницю якусь сказав; (образн. разг.) таке сказав, що ні пришити, ні прилатати; притулив горбатого до стіни; • сказано — сделано – сказано — зроблено; як сказав, так і зробив (учинив); • сказано — як зав’язано; • сказать в шутку – на сміх (на жарт, жартом, жартома) сказати; • сказать невпопад – не до ладу сказати; не до речи мова; (шутл.) утяти до гапликів; • сказать нечто – сказати дещо; • сказать складно, удачно, хорошо – до ладу (до ладу та до прикладу) сказати; • сказать с ударением – сказати з притиском; • смело (с уверенностью) можно сказать, что – можна сміливо (з певністю) сказати, що; • стыдно сказать – стидно (соромно) сказати; без сорома казка; • так сказать – мовляв, так би мовити, як говорять, як кажуть, сказати б, (иногда) сказав би; • чтобы не сказать больше – щоб не сказати більше; • что еще можно сказать – що ще можна сказати, що ще можна додати до сказаного, більше нічого сказати, більше нічого додати до сказаного.

Скула – (анат., тех.) вилиця, (диал.) скивиця: • скулы сводит – зводить щелепи; • широкие скулы – широкі вилиці. [Тепер мені видко, що її вилиці трохи випнуті, щоки худорляві, губи могли б бути трохи більше свіжі. Вся вона неначе менша тепер, більше звичайна, буденна (В.Винниченко). Серафима повела головою, вітер рвонув зачіску, скинув пасмо на око, чітко окреслилась вилиця (О.Ульяненко). В Осьмаччиній поемі слово «вилиці» означає природну або штучну розвилину, в яку на шворіні вставлено жердину криничного журавля. Коли ж я пояснив, що «вилиці» в моєму вірші — це опуклі частини обличчя між очима і верхньою губою, Осьмачка якось таємничо-хитрувато посміхнувся: «Та ж то »скивиці!« — і почав витягати »чамайдана« з-під ліжка. Знайшов там відповідний том Грінченкового словника, і … виявилося, що »вилиця« — не частина людського обличчя, а морди чотириногої тварини! »А тепер глянемо на «скивицю», — якось немовби проспівав Осьмачка, перегортаючи сторінки іншого тому. Одначе «скивиці» там не знайшов – немає її і в інших наших словниках. «Отакої, — якось розгублено промовив Осьмачка. — А Косинка ж тільки це слово і вживав…» (Володимир Біляїв). Він сильно ударив прикладом по скивиці ходю, і разом з розривною кулею закуріла кров… (Г.Косинка). Григорій подивився в шибку — дійсно, морда! Скивиці і щелепи понабрякали, ніс роздуло, як кушку, а очей нема — самі щілинки. За обідом усе потрапляв ложкою мимо казанка. Сміх (І.Багряний). І ніби мандрівник, зв’язаний харцизами на глухім шляху, дивиться на ніж, яким уже зарізали батька і матір і який лаштують всадити і в його горлянку, з таким почуттям дивився Гордій на Проневу ліву скивицю, яка, коли він говорив, була найчервонішим місцем на всім обличчі (Т.Осьмачка). — Я, Санчо, на те вродився, щоб жити, постійно вмираючи, а ти — щоб умерти ївши. Правду кажу тобі, подумай сам: описаний в історіях, прославлений у боях, призвоїтий у всіх учинках, шанований володарями, обожуваний дівицями, сподіваючись нарешті пальм, тріумфів і вінців, заслужених і виборених моїми доблесними подвигами,— сьогодні вранці до того дожився, що потоптано мене, понівечено і збагнічено ратицями брудних нечистих товаряк! Ця гадка тупить мені зуби, зводить щелепи, обезвладнює руки і відіймає будь-яку охоту до їди: помру я, мабуть, отут із голоду, а то з усіх смертей найлютіша (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса)].

Слово – слово, вислів, висловлювання, думка, мова, промова, обіцянка: • без лишних (дальних) слов – без зайвих слів; не кажучи багато; довго не говорячи;; • брать, взять слово с кого – брати, узяти слово з кого; • бросить в спину (слова) – кинути в спину; (насм.) кинути між лопаток слова; • верить, поверить на слово кому – вірити, повірити на слово кому; • верный слову – на слово вірний; певний на слові; • взять назад (обратно) своё слово – зректися свого слова; відмовитися від свого слова; • вклеить, ввернуть слово – вкинути, прикинути слово, слівце; • в двух (нескольких) словах – кількома словами, коротко кажучи; • выраженный словами – ословлений; • выразить словами – ословити; • где много слов, там мало дела – де багато слів, там мало діла (Пр.); язиком сяк і так, а ділом ніяк (Пр.); не так-то він діє, як тим словом сіє (Пр.); слів сила, а як до діла, так і сіла (Пр.); • давать, дать слово кому – давати, дати слово кому; • давать на слово что – давати на віру що; • давать слово в чём – давати слово на чому; • давши слово – держись, а не давши – крепись – сказавши (мовивши) слово, додержуй його (будь паном його) (Пр.); поки не дав слова — кріпись, а як дав — держись (Пр.); краще не обіцяти, як слова не держати (Пр.); • сказано — зав’язано (Пр.); не роби з губи халяви (Пр.); • держать, сдержать [своё] слово – додержувати, додержати, дотримувати, дотримати [свого] слова; стати на слові; справдити своє слово; • держаться на честном слове (шутл.) – ледве (ледь-ледь) триматися (держатися); • другими словами – іншими словами, інакше кажучи; • живого слова не услышишь – живого слова не почуєш; • за каждым словом – щослова; • закидывать, закинуть (запускать, запустить) слово (словечко, словцо) (устар.) – закидати, закинути слово (слівце, словечко); • заключительное слово – кінцеве (прикінцеве) слово; • из песни слова не выкинешь – із пісні слова не викинеш (Пр.); • к слову (сказать) (как вводн. слово) – до речі (кажучи, казавши); до речі (мовити); • лишать слова – позбавляти слова кого; • лишние слова – зайва мова; • ловить (поймать) на слове (словах) кого (разг.) – ловити, зловити (піймати) на слові (на словах, на мові) кого; • на два слова (на пару слов) – на кілька (на двоє) слів; • нарушить слово – зламати (порушити) слово; • на словах – на словах; • на словах — что на гуслях, а на деле — что на балалайке – на словах — як на органах, а як до діла — то ні мур-мур (Пр.); • недоброе слово больней огня жжёт – від меча рана загоїться, а від лихого слова — ніколи (Пр.); впік мене тим словом, не треба й вогню (Пр.); удар забувається, а слово пам’ятається (Пр.); слово — не стріла, а глибше ранить (Пр.); шабля ранить голову, а слово — душу (Пр.); вода все сполоще, а злого слова — ні (Пр.); гостре словечко коле сердечко (Пр.); • не изменять [своему] слову – на [своєму] слові стояти; не зраджувати (не ламати) [свого] слова; • не о том слово – не в тім річ, не про те мова; не про те (не за те) йдеться; • ни слова не сказал кто; ни слова не говоря – і (ні) слова (жодного слова) не сказав хто; ні (і) слова не кажучи (не сказавши); ні пари з уст; • ни слова об этом – ні (ані) слова про це; (разг.) про це анічичирк (анітелень); • ни словом сказать, ни пером описать – ні словом сказати, ні пером списати; • новое слово в чём – нове слово у чому; • (одним) словом – одне слово, (одним) словом; • объяснительное слово – з’ясувальне слово; • одни слова! – самі слова!; • от слова до слова (читать, рассказывать, помнить…) – від слова до слова (читати, розказувати, пам’ятати…); • первое слово в чём – перше слово в чому; • поймать на слове – зловити на мові; • полагаться, положиться на слово чьё – здаватися, здатися (звірятися, звіритися, покладатися, покластися) на чиє слово; • по последнему слову чего – за останнім словом чого; • последнее слово техники, науки… – останнє слово техніки, науки (у техніці, у науці)…; • по словам чьим – за (згідно з) чиїми словами; як каже хто; • предоставлять, предоставить слово кому – надавати, надати (давати, дати) слово кому; при первом слове; • при этих словах – на першому слові; на цьому (на цім) слові; • слова не идут с языка – слова застрягають на губі (на язиці); • слово в слово – слово в слово; • слово за слово – слово по слову; • слово — не воробей, вылетит — не поймаешь – слово не горобець, назад не вернеться (Пр.); що вимовиш язиком, того не витягнеш і волом (Пр.); слово вилетить горобцем, а вернеться волом (Пр.); слини не підхопиш, а слова назад не вернеш (Пр.); сказаного й сокирою не вирубаєш (Пр.); • слово предоставляется… – слово належить…; • слов (слова) нет – нема чого й казати; що й казати; звичайно; певна річ; • слово пуще стрелы разит – слово не стріла, а глибше ранить. (Пр.); рана загоїться, зле слово — ніколи (Пр.); • слово — серебро, молчание — золото – слово — срібло, а мовчання — золото (Пр.); порожня бочка гудить, а повна мовчить (Пр.); хто мовчить, той трьох навчить (Пр.); менше говори — більше почуєш (Пр.); у стулені вуста муха не влізе (Пр.); • со слов чьих – з чиїх слів (иногда уст); • с чужих слов – з чужих слів (уст); (иногда, ирон.); чув, де грім гримів (Пр.); • честное слово – слово честі. [Істинні слова не бувають приємними. Приємні слова не бувають істинними (Лао Цзи). Кого не б’є слово, тому й палка не поможе (Пр.). Слово старше, ніж гроші (Пр.). Де мало слів, там більше правди (Пр.). М’які слова і камінь крушать (Пр.). Холодним словом серця не запалиш (Пр.). Не потямлю ословити, з якою інтенсивністю опосіли мене спогади про тодішні події двадцять дев’ятого року (Т.Андрієвська, перекл. П.Кері). — Розкажіть мені все своїми словами, — сказав він. Годі й уявити, чиїми ще словами я міг би послужитися (О.Король, перекл. Ґ.Ґріна). Є великі слова, такі порожні, що в них можна ув’язнювати цілі народи (С.Є.Лєц). — Ой, спасибі вам на доброму слові! — Нема за що. Це я так, не подумавши].

Собака – собака (м.р., реже ж.р.), (ув.) собацюра, собацюга, соба́йло, собачисько, (собир.) собачня, собарно́та, (ещё, пёс) пес: • борзая собака – хірт (хорт); • бросить как собаке – як собаці кинути; як собаці в зуби сунути; • вот где собака зарыта (разг.) – так от у чім сила (суть); ось де притичина; видно, де дно (Пр.); от де заковика; • две собаки дерутся, третья не мешайся – де їдять, там не пхайся, а де б’ються, звідтіль утікай (Пр.); де пси свої гризуться, там чужий не мішайся (Пр.); свій із своїм січися, рубайся, а чужий не мішайся (Пр.); • каждая собака (разг.) – кожний (усякий) собака; кожне (усяке); • [как] собака на сене – [як] собака на сіні; собака на сіні (на кості, на стерві, на падлі) лежить — і сам не їсть, і другому не дає (Пр.); і сам не гам, і другому не дам (Пр.); сидить пес на сіні; сам не їсть і другому не дає (Пр.); • как собака (устал, голоден…) (разг.) – як собака (як пес); • как (что) собак нерезаных (разг.) – як комашні; як сарани; • любит, как собака палку – любить, як собака цибулю (Пр.); рад, як сирота трясці (Пр.); терпить його, як сіль в оці (Пр.); догоджає, як чирякові на роті (Пр.); любить його, як хрін в оці (Пр.); • не тогда собак кормить, как на охоту идти – не тоді хортів годувати, як на влови їхати (Пр.); не тоді коня сідлати, як треба сідати (Пр.); не тоді коневі вівса, коли він дивиться на пса (Пр.); не тоді рушницю набивати, як треба стріляти (Пр.); шити-білити – завтра Великдень (Пр.); • ни одна собака (разг.) – жоден (жодний) собака (пес); • собака лает, ветер носит – собака бреше, а вітер несе (носить) (Пр.); вітер віє, собака бреше (Пр.); вітер повійне, а собака брехне (Пр.); собака погавка, а вітер рознесе (Пр.); пси виють, а місяць світить (Пр.); собака гавка, а мажі йдуть (Пр.); пес бреше, дощ чеше, а вітер далі несе (Пр.); • собаке собачья смерть – собаці собача й смерть (Пр.); жив, як пес, загинув, як собака (Пр.); ледачому ледача й смерть (Пр.); катюзі по заслузі; • собаку съел на чём – зуби з’їв (проїв) на чому. [На узліссі собаки ганяють лисицю; так ганяють, так ганяють: лисиця не втече, хорт не дожене (Казка). Троянці всі з хортами Збирались їхать за зайцями, Князька свого повеселить (І.Котляревський). За сими плентавсь розбишака, Нептунів син, сподар Мезап, До бою був самий собака І лобом бився, так, мов цап. Боєць, ярун і задирака, Стрілець, кулачник і рубака, І дужий був з його хлопак; В виски, було, кому як впнеться, Той насухо не оддереться; Такий ляхам був Желізняк (І.Котляревський). Братчики так, як хорти на поклик вівчаря, той звідти, той звідси, поспішали на раду (П.Куліш). — Де ж мені, панотче, дітись? — каже жінка. — Він мене вб’є, як наздожене. Тут хоч дурний, та такий злий, як собака (П.Куліш). — Гай-га! Аби живі були! Се не панські гроші — братерські: ними не зажуришся. Я собі зароблю: тепер я вільний хоч на півроку; з собаками не піймають (М.Вовчок). По квітничку собака поскакав, Усе понівечив і потоптав (Л.Глібов). Все пішло на пси (Номис). Велика, чорна, кудлата собака кинулась на його з-під загороди (П.Мирний). — О, дурненька Солошка співає! — кричали вони й мерщій тікали до хати, щоб не зустріла вона де їх, бо боялися її, як скаженої собаки (П.Мирний). Господи! У неї ж ні шеляга; посліднього карбованця узяв він на сіль, як виходив з дому… Чи так кинути? Хай візьмуть — пошматують і загребуть, як ту собаку, без попа, без обряду церковного?.. Що ж він? Хіба він по своїй волі умер, хіба він хотів тії смерті?.. (П.Мирний). Колісник пихтів, одпихався, а вона, як навісна, то одскакувала від його, то, прискакуючи, горнулася, мов вірна собака (П.Мирний). — Та ти мені не кажи, я його знаю добре, — збірщиком при ньому був, — як собака на сіні: сам не їсть і другому не дає. Вредний ірод, а як удариться оце до начальства, то й Казюка не поможе (І.Карпенко-Карий). — Добрий каніс! Гарний собацюра!.. Ну тебе к чорту!  Хвостом  усю  пику заляпав (Б.Грінченко). Управитель пана, бита собака, послухав хлопцевої мови, подивився на нього та й промовив на Шевченкове прохання: «Не оддамо ми тебе маляру, бо нам самим таких треба» (С.Васильченко). Гавкнуло, як із бочки, — і кудлатий собацюга летів із-за куща на Якова з вищиреними зубами (С.Васильченко). — До ладу не з’їсте — все ті карбованці та червінці складаєте. А помрете, то якась випорожнить кутки та й спасибі не скаже. Так ні за собаку й пропаде (С.Васильченко). Десь узялися свині та так і опали мене навкруги, як ті собаки (І.Нечуй-Левицький). — Хто ти такий, питаю в тебе. Ти мій панщанний? Еге, так? — Ні, князю! Од цього мене Бог помилував. Я панщину люблю, сказати по правді, як собака цибулю (І.Нечуй-Левицький). «Он що! — прошепотів чоловік; чув, що холод обняв йому всю душу. — Божевільні вбили хлопця! І  —  на м’ясо… Тепер готують з нього їжу… Страх який! — Дядько вийшов швидко і вернувся в свій двір. Не знаходить собі місця. — Хоч міліція — собачня, а хтось же мусить на світі за таким ділом глядіти! Хай хоч тут порядок наведуть» (В.Барка). Зрідка дощить високе серпневе небо, гавкають собаки по дворищах і крайня зоря над самим небосхилом надсадно продирається крізь віття дерев (В.Стус). Печаль осиплеться, як маки. Заорють місце орачі. Лиш десь на хуторі собаки ще довго витимуть вночі (Л.Костенко). Чи, може, сам невипростаний я, Не маю мужності і того духу в слові, Що пропікає світ і все на світі І стверджує і волю, і любов?! Чи, може, я не маю ні народу, Ні мови, ні свободи, ні життя, І, як собака за чужинським возом, Плетусь собі, вдоволений шматком, Що кинуть з того возу, га?.. Не знаю… (М.Вінграновський). Собайло радісно заскавчав і, підстрибнувши, лизнув Мацюцьку просто в губи (Л.Кононович). Вони гнали величезними стрибками, і з вікна добре видно було, як ця собарнота розсипалася поміж деревами, та однак мчала і мчала в одному напрямку, орієнтуючись по слідах, котрі вервечкою виділялися на сніговій понові (Л.Кононович). …медведя за карабін чіпляють до грубого дроту, натягнутого між грабів, скраю галявини впівголос перемовляються чоловіки, собарнота скалозубить і обнюхує траву, зрідка старий, притупуючи валянком, гукає: давай, давай! і хрипкуваті голоси обривали дзвін брязкал на ошийнику медведя, що глух від люті; давай, давай! і летіла шерсть, сука з натертим об сніг малиновим вим’ям відлітала до кучугури, гримів ланцюг і сніговий вихор здіймався там, де клубкували чорні і гостровухі собачиська (Є.Пашковський). Насміхається тварюка, подумав Григорій. Тузик заперечливо помахав хвостом. Кмітливий, хитрий, але ледачий український пес. Невже все розуміє, собацюра? (В.Кожелянко). Він дико реготав, аж боліли ребра. Реготав так тяжко, аж почав плакати. Його розривало від ридання. він пережив Лінду, канал, пігулки і поїзд. А тепер його порве на шматки собацюра. І йому байдуже. Його дружина спить із футбольною командою. Ніщо не тримає його на світі (Ю.Джугастрянська, перекл. Ж.Пейслі). Чудова чиста свобода жінки явно була чимсь прекраснішим за будь-яку фізичну любов. Єдина біда полягала в тому, що чоловіки в цьому питанні були недорозвиненіші від жінок. Вони вимагали сексу, як собаки (С.Павличко, перекл. Д.Г.Лоуренса). Як мені важко було дивитись на нього, коли він опинився серед тієї миршавої собачні в таборі (О.Сенюк, перекл. П.Лаґерквіста). Хто лягає спати з собаками, встає з блохами (Г.Гайне). Що більше я дізнаюся про людей, то більше люблю собак (Марі де Савіньє). Служив як пес, убили як собаку (С.Є.Лєц). Напис на воротах: «Собака — друг! Але не кожної людини»].

Стрессовый – стресовий. [Гриша облизує губи, явно намірившись щось сказати, але тільки здвигає борлаком (той підстрибує, ніби поплавок на воді під час кльову), очевидно, ковтає зайву слину або ж, навпаки, зволожує пересохле горло, не знаю, як там у нього організм реаґує на стресові ситуації, у подібних випадках завжди важко добирати необхідні, а головне, переконливі (такі завжди в дефіциті, а на цю пору — як дар небесний) слова починаєш печінкою розуміти, що «це не просто мова, звуки…» (В.Слапчук)].

Трясущийся – що (який) трясеться; тряський, труський, тремтячий, дриґотливий, тріпотливий, тремтливий, трясучий; трясун. [Простий візок був труський і почав підскакувати на межах (І.Нечуй-Левицький). Віз був простий, труський (І.Нечуй-Левицький). Труський, як лихоманка, дощ. Осіння ніч, їдка та чорна. І б’ється на квадратах площ Людина й тінь її потворна. Ідуть вони. Спокійні. Вдвох (М.Бажан). Зуби його цокотіли, і руки зробилися тріпотливими, неспокійними, вони ніби шукали чогось (Г.Тютюнник). Але назустріч бігли вуличні ліхтарі, наближався аеродром, і старий тряський автобус був уже тільки сірим коконом, з якого людина вийде перетвореною, в новому вигляді (А.Жаловський, перекл. А. де Сент-Екзюпері). Тільки сміятись він не може, бо щоки й губи в нього труські, того й мусив префект сміятися сам (М.Прокопович, перекл. Д.Джойса)].

Удивлённо – здивовано, подивовано. [Здивовано підіймав брови, грізно хмурився, де гнівались в анекдоті, солодко всміхавсь, де йшла любовна сцена, реготавсь і знов пильно слухав, витягуючи губи, підіймаючи брови, дивуючись і гніваючись (В.Винниченко)].

Усталость – (несов.) утомлювання, стомлювання; (сов.) утомлення, стомлення, (ещё) зму́чення, змо́рення, ви́снаження, знеси́лення; (состояние) утома, утомленість, стома, стомленість; (ещё) зму́ченість, змо́реність, ви́снаженість, знесиленість: • душевная усталость – душевна втома; • усталость коррозионная – утома корозійна; усталость  металла – втома металу; • усталость механическая – утома механічна; • усталость радиационная – утома радіяційна; • усталость термическая, термомеханическая – утома термічна, термомеханічна; • усталость ударная – утома ударна; • усталость фрикционная – утома фрикційна. [Утомилась би Мар’яна, — утоми не чує (Т.Шевченко). Голублячи таку думку в серці, непримітно переходив він безкраї степи без утоми, безводні довгі шляхи без пекучої згаги (П.Мирний). Мої думоньки безсилі Стома заглуша (П.Грабовський). Утома була така сильна, що брала верх над усім: вони просто впали (М.Коцюбинський). Потім відчув утому й жаль до себе. Бідний хлопець! І за що він мучиться? Ну, помилився, захопився, він молодий, це так природно (В.Підмогильний). Нарешті й Матвій з Володьком докошують свій покіс, майже половина ниви докошена, густа тінь лісу затягнула ген ціле поле аж до Жолобеччини. Володько чує велику втому, але свіжість вечора так чудово злагіднює втомленість твердих м’язів, що не хочеться кінчати недокінченого діла (У.Самчук). Тепла утома спада — На губи, на очі, на плечі… Стишений вечір Уже до води нахиливсь… Подивись — День вклоняється людям надвечір, І городом, по стежці, Вже відходить, як гість (В.Стус). Мабуть, під ранок я таки заснула. Така мене утома огорнула! — якийсь короткий, нечутенний сон… (Л.Костенко).  а по мені танцює втома наче клоун по линві — тонко я сьогодні лишилася вдома заплітаю думки в колонки (Ю.Джугастрянська). Втома, вона така, жіночка підступна й працьовита, ніколи не припиняє обробляти твій мозок (В.Рафєєнко). Так ось: хто не може покласти край своїй тузі здоровим глуздом, то це зробить за нього сам час. Але яка ж то ганьба для розсудливої людини, коли порятунком од скорботи стає, врешті, втомленість тією скорботою! Я волію, щоб ти залишив свій біль, а не щоб він залишив тебе, і якомога скоріше перестань робити те, чого навіть за всього бажання ти б не міг робити довго (А.Содомора, перекл. Сенеки). Що далі загрузали у війні, то більша виникала потреба в коштовностях. Часом Пута мав так забагато замовлень, що насилу спромагався їх виконувати. Від утоми, яка іноді облягала Путу, його обличчя прибирало бодай трохи розумнішого виразу, але для цього треба було добре втомитись (П.Таращук, перекл. Л.-Ф.Селіна). Внутрішні настрої американців описували піднесеною фразою «втома від війни». Однак краще їх можна було схарактеризувати як нудьгу, хворобу демократій, яким завжди бракує терпіння (Р.Клочко, перекл. М.Гейстінґса). Втома — найкраща подушка (Б.Франклін). — Ось вам ліки проти втоми, це — проти нервових стресів, а це — проти депресії. — Дякую, лікарю. А крім горілки, у вас більше нічого нема?].

Хмельной – 1) (напиток) хмільний, (пьянящий) п’янкий; 2) (человек) підпилий, на підпитку, підпивши: • хмельное вино – хмільне (п’янке) вино. [В се врем’я Юпитер, підпивши, З нудьги до жінки підмощавсь, І морду на плече склонивши, Як блазень, чмокавсь та лизавсь (І.Котляревський). Вже підпилий як засне, То хоч коти гармати, І усом не моргне (Т.Шевченко). Почтар, нівроку, був підпилий, Оддав сенатові приказ (Т.Шевченко). Під сонцем Криму, під сліпучим оком, П’янке вино біжить (М.Зеров). Дивно діяла на нього юрба. Рухливістю й гомоном вона збуджувала йому й так напружені нерви, мов він уперше побачив стількох людей і відчув свою з ними спорідність. Він зазнавав хмільної радості співіснування з своїми подобами, поєднаний з ними спільністю життєвої дії (В.Підмогильний). На срібній таці в неї були золоті келехи з медом хмільним (Олександр Ільченко). Хмільний, з прохолодою барвінковий  цвіт,  цвіт  провесня  і  весни,  з розмаху крилом ударив йому під повіки і викресав кілька сльозин,  що,  мов почеплені, загойдались на темній основі опущених вій (М.Стельмах). Це занепад епохи, це п’янкий декаданс, захмелілі ковбої, комуністи і фермери заселяють уперто слобожанський Клондайк, в рурі степу зникає травнева вода, й цвинтарі переповнено нічними химерами (С.Жадан). Падали дотики — губи і руки — як довгожданий дощ Ждалось хмільної муки — Щастя прийшло. То що ж… (Ю.Джугастрянська). Умиті, блищали асфальтні дороги, Яскраво смарагдова зелень чолом Торкалася, спрагла, хмільної вологи, — А люди в турботах ішли напролом, Не знаючи втіхи, не чуючи кроків, Зомбовані плином робочих годин, Утомлені болем життєвих уроків, — Хто в гурті, а хто з ним — один на один… (Наталія Бойко)].

Хороший – 1) добрий, гарний, хороший, (разг.) ловкий, (диал.) файний, (диал.) охвітний, (диал.) хосний; 2) (красивый) гарний, вродливий, (разг.) красний, (диал.) файний, (диал.) лепський; 3) (достаточно большой по количеству, величине) добрий: • всего хорошего! – на все добре!; (реже) усього доброго!; (иногда) усякого добра!; • все они хороши – всі вони однакові; • глядеть хорошим глазом (разг.) – дивитися пильним оком; • до села хороших десять километров – до села добрих десять кілометрів; • из него ничего хорошего не выйдет – з нього добра (пуття) не буде; з нього добра не жди; • на хороший цветок летит и мотылёк – на добрий, на гарний цвіт і бджола летить (Пр.); • хорошее дело – добра річ; гарне діло; добра (хороша) справа; • хорошее настроение – добрий (гарний) настрій; • хорошему всё хорошо – доброму все всюди добре (Пр.); • хорош гусь (ирон.) – добра штучка; • хорошего понемножку – доброго (хорошого) потрошку; • хорошие отношения – добрі (гарні, хороші) стосунки (взаємини, відносини); • хорош, хороша собой – гарний, гарна [на вроду]; уродливий, уродлива; • худого хватает, а хорошого мало – поганого досить (доста), доброго мало. [Почали курей по хатам віднімати, яйця відбирати; відомкнули казенний ящик, потягнули чимало, турнули у город і за ренським, і за хранцюзькою водкою; а як завтра припадала п’ятниця, а пан справник був собі богомільний та богобоязний і вже нізащо душі не сквернитиме скоромним, так приказано купити і кав’яру, і кримського оселедцю, і свіжопросольної осятринки, і свіженької рибки хорошої, і раків, і паляниць (Г.Квітка-Основ’яненко). Олена, що йде, то усе вихваля пана Забрьоху, який то він гарний, чорнявий, повновидий, які то в нього уси шпетні і який сам увесь лепський та моторний (Г.Квітка-Основ’яненко). — Горе, мовляв той, гне, а хороше життє виправляє (Г.Барвінок). І звали вони Ласуна жити із собою: «Зоставайся, Ласун, жити з нами, — говорили, — життя тобі буде хороше й привільне в нас» (М.Вовчок). Пані того куховара дуже хвалить, що такий, мовляв, чоловік він хороший, так мене поважає! (М.Вовчок). Вона була здалека взята, і така-то вже хороша, чорноброва, а горда та пишна — Мати Божа! Іде, було, собі — як мальована: очі у землю спущені й не дивиться (М.Вовчок). Такий був яросливий, що Боже борони! як розлютується, аж йому огневі іскри з очей скачуть, і побіліє, як крейда. А був хороший із себе дуже: високе чоло гетьманське, брови так і говорять, очі карі, ясні, як зорі, і всміхнеться, було, так ласкаво, да разом і гордо і смутно, що аж за серце вколупне (М.Вовчок). А Орися росла собі, як та квітка в городі. Повна да хороша на виду, маяла то сям, то там по господі в старого сотника, походжала, як по меду бджілка, і всю господу звеселяла (П.Куліш). Хороший з лиця — повновидий, рум’янець на всю щоку, з чорними, веселими очима, з чорним лискучим усом, — він був перший красень на селі… (П.Мирний). Трудно молодій дівчині вистояти проти хорошого убору (П.Мирний). Мені здасться, що тим і наш світ красний, що він не однаковий (П.Мирний). Мотря, жінка хорошого господарського роду, теж допомагала Іванові в його господарській праці (П.Мирний). Мірошник мав хороший млин. В хазяйстві неабищо він: Про се гаразд усякий знає, Хто хлібець має (Л.Глібов). Марко взяв її руку в свою: «Хороша ти». Гафійка почервоніла, навіть поночі видко: «Що — я…» (М.Коцюбинський). Погода тут файна. Хоч часами вітер приносить дощі (М.Коцюбинський). Се був такий самий хороший, теплий, погідний день! (І.Франко). — Довго вже він і розкошує, цей клен. Ловка буде з нього соха в кошару (М.Кропивницький). Коли се одчинилися в палаці великі скляні двері, і вийшла молода панна, убрана в хорошу білу сукню (Л.Українка). — Ось постривайте, я вам зараз щось лепське прочитаю (Л.Українка). Подивилась у водицю На личко своє, Тихо, тихо промовила: «Горенько ж моє! Вродо моя хорошая, Нащо ти цвітеш? Без доленьки на сім світі Марне пропадеш! Нема щастя, нема долі, Лиш врода сама… І кохання зневажене, Дружини нема!» (Л.Українка). Під склепінням печалі така хороша акустика. Ледве-ледве торкнешся, а все вже гуде, як дзвін (Л.Костенко). Нічого сказати, хосний хлоп Петро Модестович, а все ж москаль! — витираючи аерофлотівською салфеткою губи, згадував майор Бузина вчорашній і сьогоднішній день і ті жаскі хвилини, які він пережив вранці під час сну, чи вже й не сну, а напівсну, коли йому привиділось, що він лежить у Мавзолеї Володимира Ілліча Леніна на законному місці вождя. — От якби замість Мусоргського та мав він прізвище Гулак-Артемовський, то вже була б зовсім інша річ. А так, хто він? Москаль! Хоч і ловкий хлоп (Іван Котовенко). — А чого сі два володарі так проміж себе ворогують? — спитав Санчо. — Того вони ворогують,— одказав Дон Кіхот,— що сей Аліфанфарон сам запеклий бусурмен, а закохався в доньку Пентаполіна, хорошую та вродливу християнську королівну, а отець її не хоче дати за царя-поганина, поки той свого лжепророка Магомета не зацурає і на нашу віру не пристане. — Присягаю на мою бороду,— гукнув Санчо,— добре той Пентаполін робить, і я ладен підпирати його, скільки моги моєї (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). І я готовий стверджувати, що книжка для дітей, яка подобається тільки дітям, — погана книжка. Добрі — добрі для всіх. Вальс, який дає радість лише танцівникм, — поганий вальс (Клайв Льюїс). 1. Хорошу людину не здатні зіпсувати ні влада, ні гроші. Адже, коли людина справді хороша, в неї не може бути ні того, ні іншого. 2. Хворий, здавши аналізи, приходить до лікаря: — Що-небудь добре скажете? — Звичайно, скажу: для мисливців за органами ви вже не становите інтересу].

Часовой – 1) (относящийся ко времени, длительностью в один час) годинний; (почасовый) погодинний 2) (относящийся к часам) годинниковий; 3) (стоящий на часах) вартовий, вартівник, чатовий, (устар.) сті́йчик; 4) (пояс) часовий: • по часовой стрелке – за годинниковою стрілкою, за сонцем; • против часовой стрелки – проти годинникової стрілки, проти (навспак) сонця; • часовая стрелка – годинникова стрілка; • часовой пояс – часовий пояс; • часовой циферблат – годинниковий циферблат.  [Ті самі надуті губи, ті самі розставлені на цілий часовий пояс довжелезні ноги (О.Негребецький, перекл. Мітчела Девіда). Щоб звільнити нас, досить помогти нам зрозуміти мету, до якої ми йдемо, зв’язані між собою, тож треба шукати таку мету, яка об’єднує всіх. Лікар, вислухуючи хворого, не чує його стогону: лікареві важливо вилікувати людину. Лікар користується законами вселюдського. Ними користується і фізик, виводячи божественні рівняння, у яких визначається сутність і атома, і зоряної туманності. І простий пастух. Бо коли той, хто скромно стереже під зоряним небом десятки овець, усвідомить свою роль,— він уже більше ніж слуга. Він — вартовий. А кожен вартовий несе відповідальність за всю державу (А.Жаловський, перекл. А. де Сент-Екзюпері). Зараз він не просто Чонкін, до якого можна запросто підійти, ляснути по плечу, сказати: «Гей ти, Чонкін» чи, наприклад, плюнути у вухо. Зараз він вартовий — особа недоторканна. І, перш ніж плюнути у вухо, мабуть, подумаєш. Тільки що: «Стій! Хто йде?», «Стій! Стрілятиму!» Справа серйозна (М.Каменюк, перекл. В.Войновича)].

Шарахаться, шарахнуться – (бросаться в сторону, разг.) шара́хатися, шара́хнутися, саха́тися, сахну́тися, ки́датися, ки́нутися, ша́рпатися, шарпну́тися вбік, (со стороны в сторону) мета́тися, (удариться сильно обо что-либо, прост.) ударя́тися, уда́ритися, сту́катися, сту́кнутися сильно; трі́скатися, трі́снутися, ге́патися, ге́пнутися, бу́хатися, бу́хнутися, гри́матися, гри́мнутися, хря́пнутися, хря́снутися, хрьо́пнутися, бе́хнутися: • шарахаться, шарахнуться как от прокаженного – сахатися, сахнутися як від прокаженого. [На широкій мармуровій терасі, з котрої вели напівкруглі сходи в сад, з’явилася гладка постать самого господаря замку. Брезкле обличчя його, навислі й зрослі на переніссі сиві брови, налиті кров’ю очі, що поблискували недобрим вогнем, високий, порізаний зморшками лоб і низько опущені вуса — все це разом відбивало таку пиховитість і неприступну жалощам волю, що сам погляд цього пана навівав на кожного холод і примушував стрічного сахатися (М.Старицький). Перескакують з гілки на гілку білочки, зривається з густоï ялинки глухар, пищить рябчик, притулюючись до стовбура, щоб його непомітно було (мімікрія!), шарахається набік перелякана росомаха, щільніше пригортається з остраху до своєï лапи в барлозі ведмідь (О.Вишня). І у відповідь у твоєму єстві теж пробуджується не просто тваринне, а й звірине, ти вже не просто цілуєш її в губи, ти вже кусаєш її — спершу в куточки губів, далі в губи, далі за язик, який у неї нервово тріпоче в роті, й вона скрикує від болю, навіть сахається, але не відривається від тебе, у неї вже біль минув, завдавши їй миттєвого раптового удару, й тепер вона знову якомога тісніше пригортається до тебе, й ти так само тісніше горнешся до неї, наче вже в таких обіймах може ввійти тіло в тіло — чоловік у жінку, а жінка в чоловіка (Є.Гуцало). На вулиці до чоловіка підходить симпатична жінка: — Вибачте, мені здається, ви — батько одного із моїх дітей. — Я!? — сахається чоловік. — Та я вас вперше бачу! — Спокійно. Я — вчителька…].

Щебень – груз, (рус.) ще́бінь, (мелкие камешки) жорства́, рінь. [У ямі — тихо, порожньо, Джослін бачив усі верстви на стінках. Спочатку — камінь, шестидюймові плити в них під коліньми, далі з цієї кам’яної губи ніби звисав щебінь, скріплений вапняним розчином (Ю.Лісняк, перекл. В.Ґолдінґа). Хлопець був сам на безлюдному морському березі. Сів на прохолодну рінь і дивився на себе начебто збоку, поглядом иншої людини (О.Пономарів, перекл. К.Асимакопулоса)].

Экстатический, экстатичный – екстатичний. [Шалений сміх Нартала покривається голосним екстатичним співом християн (Л.Українка). Пекучі мрії про момент, який ось через місяць мав настати, не покидали його майже з того часу, як він вирішив піти в газету, протягом п’яти років, повних захвату, що сягав іноді якихось екстатичних марень і зневаги, що повертала його хвилинами в стан безформної нечутливої плазми. В цих стінах сам-один у кімнаті, де на всіх речах зовні лежала печать найрівнішого духу, він падав і підносився, був вічним прокляттям собі й безмежним благословенням (В.Підмогильний). Адресати його листів тільки знизували плечима: всі ці екстатичні нотатки подорожнього видавалися їм щонайменше банальними і наївними, коли не переписаними з повного зібрання творів якого-небудь Ролана чи Рільке (Ю.Андрухович). Надійно убезпечивши в такий спосіб свій фокус від підозр в обманних маніпуляціях, він накреслив у повітрі паличкою свій магічний знак і одразу ж заходився з надмірною точністю й наочністю витягати тростинкою з циліндра паперові стрічечки, кольорові стрічечки – ліктями, сажнями і, врешті, кілометрами. Кімнату наповнила кольорова шерхітлива маса, вона світлішала від цього стократного розмноження, від спіненого і легенького паперу, від світляного нагромадження, а він знай тягнув цю нескінченну смужку, попри злякані голоси, сповнені захопленого протесту, екстатичні вигуки та спазматичні плачі, аж раптом ставало ясно, як на долоні, що йому це нічого не коштує, що він черпає це буйство не з власних джерел, що для нього просто прочинились неземні глибини, скроєні не на людську мірку і кебету (Андрій Бондар, перекл. Б.Шульца). Поза екстатичного самозабуття в духовному мистецтві — знесені й розведені руки, розтулені губи, закочені у млостях очі — стала для нього образом душі в молінні, приниженої і немічної перед своїм Творцем (М.Прокопович, перекл. Д.Джойса)].

Язвительно – ущи́пливо, уї́дливо, дої́дливо, ї́дко, колю́че, дошку́льно, кусли́во, гри́зько, з’ї́дливо, ускі́пливо, діткли́во, щоб допекти́, (греч.) саркасти́чно. [Звучить холодно, уїдливо, одноманітно… (М.Хвильовий). Так умів, перцюючи, висловлюватися тільки він: рідко та їдко… (Олександр Ільченко). На тім кінці дроту відчувається чиновницьке незадоволення якогось єдинокровного етнічно брата, що за непогані суми від німецького уряду безнастанно пропагує цю ґрунтовно вписану у світовий контекст культуру і над усе дорожить робочим місцем. Йому слід порадитися, передзвоніть через годину, страх неорганізовані наші поети, таки не втримуючись, ущипливо додає від себе (Степан Процюк). Кажуть, пристрасть змушує думки людини обертатись у замкненому колі. Так, в усякому разі, було з Доріаном - його покусані губи знов і знов доїдливо повторювали ті манливі слова про душу й відчуття, аж поки ввиділись йому в них повний вираз його настрою і схвалення розумом його пристрастей, які й без цього виправдання однак панували б над ним (Р.Доценко, перекл. О.Вайлда)].

Ошарашенный – угрі́тий, ошеле́шений; приголо́мшений, збенте́жений. [Приголомшений Григорій стояв посеред двору як вкопаний. Відчував, як у грудях скажено билося серце. Так, ніби його кинуто з височенної скелі на землю, в провалля. Змішане почуття тривоги, здивування, скаженого руху, неспокою… — ціла буря найдивовижніших почувань та асоціацій опанувала ним (І.Багряний). Якийсь час, ошелешений падінням і пригнічений тим, що з ним сталося, Добриня стояв мовчки, не рухаючись (В.Малик). Був правий суд. І вирок оголошено. Усе як слід. За що себе вкорить? …Мовчить Полтава, наче приголомшена. Перехотілось людям говорить (Л.Костенко). — Сподобалося… Але мені дуже ніяково… — Вона витерла губи. — Я геть ошелешена… — Які там ви ошелешені? Просто п’яні як чіп (Микола Дятленко, Аркадій Плюто, перекл. Е.М.Ремарка)].

Сосок – пипка, (у коровы, козы) ді́йка. [А з-за мурів огорожі дихає виноград холодками і висять жовті великі цитрини, наче жіночі з пипками груди (М.Коцюбинський). Як тіло чаділо на дні черені і серце боліло, волало мені. Ти біла, як скрипка, мала і туга, і зав’яззю — пипка і стогін — нога (В.Стус). Він її вимріяв, ту дівчину, чорняву та гнучку, як лозина, податливу, у котрий раз уже її розглядав сліпучо білу, немов з якогось теплого снігу виліплену, і цілував її високу шию, брунатні пипки маленьких і твердих, як кулачки, грудей (Р.Федорів). Усі три покоління об’єднує спільна колоніальна спадщина українського суспільства, чия душа сиротливо блаженствує на Невському проспекті, а губи спрагло смокчуть пипку Останкінської телевежі (В.Даниленко). Пробую масажувати їй цицьки, але Таня забороняє, каже, що ними буде годувати дітей. Хм? Дивна курка. Свою щілину, через яку будуть вилазити ці діти, віддає направо й наліво, а дойки — табу. Дивна курка (А.Дністровий). Вона торкається ними жита, і колосся, напевне, лоскоче чутливі пипки, тому випрямляючись, дівчина розминає груди руками, а під руками у неї справжнє багатство (брати Капранови). …Як заходила в річку — груди світилися молоком, Пипки, як писочки, пнулися вгору, до Місяця (Г.Осадко). Деякі анатомічні терміни потребують перегляду, наприклад глотка, таз, сосок (грудної залози), соскоподібний (лат. mastoideus), сосочковий (лат. papillaris), раковина (вушна, лат. auricula). Доцільно їх замінити на, відповідно, горло, миска (або мідниця), пипка, пипкоподібний (краще пипкуватий), пипковий, мушля, як є в давніших українських словниках, у яких не знаходимо наведених раніше росіянізмів (О.Томашевська, Є.Дзісь). Увесь залишок дня ми тільки те й робили, що співали, а вмируще сонце визирало з куточка неба, таке нерозбірливе, як пипка на грудях юної дівчини, побачена з відстані (Віталій Ракуленко, перекл. Чіґозі Обіоми). Сиділа навпроти нього з голими персами, що настовбурчилися пипками під його поглядом і прагнули, щоб їх споглядали і щоб ними захоплювалися. Всеньке її тіло обернулося до його очей, немов той сонях до сонця (Л.Кононович, перекл. М.Кундера). Як він і планував, її груди й набухлі пипки опинилися просто на рівні його обличчя. Якщо вона буде необережною, то випадково виколе йому око (Дар’я Беззадіна, перекл. Гелен Хоанг). Мати кепкувала, що в неї малі цицьки, не такі, мовляв, як треба, і вона соромилася їх, аж поки Томаш позбавив її тих комплексів. Тепер вони їй подобалися, проте кружала довкола пипок вона вважала надто великими і темними. Якби вона могла сама творити своє тіло, то зробила б пипки маленькими, делікатними, вони насилу пронизували б вигин грудей і барвою майже не відрізнялися б від її шкіри (Л.Кононович, перекл. М.Кундера)].

 Російсько-український словник складної лексики С. Караванський, 2012 (чернетка) 

 Російсько-український словник 1930р. (О. Ізюмов) 

 Російсько-український словник технічної термінології 1928р. (І. Шелудько, Т. Садовський) 

 Російсько-український словник сталих виразів 1959р. (І. О. Вирган, М. М. Пилинська)