Знайдено забагато відповідників, результат було обмежено 150-ма статтями
Спробуйте звузити ваш пошук: лише серед російських слів або лише серед українських слів
Спробуйте звузити ваш пошук: лише серед російських слів або лише серед українських слів
Шукати «колок*» на інших ресурсах: 
Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) 
| Коло́к – кіло́к (-лка́); (в струнных музык. инстр.) кіло́чок (-ло́чка), за́крутка. |
| Ко́локол –
1) дзвін (р. дзво́ну, им. мн. дзво́ни), (диал.) звін. [Дзвін до це́ркви склика́є, а сам у ній не бува́є (Приказка). На дзвіни́ці вда́рили в дзво́ни (Н.-Лев.)]. • Большой -кол – вели́кий (ста́рший) дзвін. • Зазвонный -кол – склика́нець (-нця), ум. склика́нчик. [Склика́нчиком зве́ться той дзвін, що в йо́го дзво́нять одно́го, найпе́рше (Звин.)]. • Перечасный -кол – підста́рший дзвін. • Постный -кол – постови́к (-ка́). • Станционный -кол – станці́йний дзвін, дзвіно́к на ста́нції. • Вечевой -кол, см. Вечево́й. • Потонувший -кол – пото́плений дзвін. • Не имеющий -лов – бездзві́нний. • Звонить во все -ла́ – дзвони́ти в усі́ дзво́ни. • -ла́ лить, перен. (о вздорной молве) вига́дувати нісені́тниці, химе́ри гна́ти (ганя́ти, гони́ти), дзвін вели́кий ли́ти. [Десь дзвін вели́кий ллють (Номис)]. • Не посмотревши в святцы да и бух в -кол – уда́рив у дзвін, як тре́ба в макогі́н; 2) (колоколообразный сосуд) дзвін, ба́нька, (ventouse) ванту́за. • Воздушный -кол – повітря́ни́й дзвін, повітря́на́ ба́нька (ванту́за). • Водолазный -кол – норе́цький дзвін, -цька ванту́за. |
| Колоко́ленка – дзвіни́чка. |
| Колоко́ленный – дзвіни́чний. [Дзвіни́чний хрест (Сл. Гр.)]. |
| Колоко́ле́ц –
1) дзві[о]не́ць (р. дзвінця́); см. Колоко́льчик 1; 2) -ко́лец – насі́нна (сім’яна́) голо́вка льо́ну. |
| Колоко́лить –
1) дзвони́ти (в усі́ дзво́ни), (вульг.) бля́мкати, бе́мкати; 2) торохті́ти, цокоті́[а́]ти, дрі[о]боті́ти, чеса́ти, тереве́нити; срвн. Тарато́рить; 3) перека́зувати ві́сті, ши́рити чутки́. |
| Колоко́литься (о льне) – цвісти́. |
| Колоколи́ще – дзвони́ще, дзвони́сько, дзвоня́ка. |
| Колоко́лка, см. Колоко́лец 2. |
| Колоко́льник – дзві́нник, лива́р (-ря́) дзво́нів, дзвоня́р (-ра́), дзво́нови́й ма́йстер (-тра). |
| Колоко́льничный, см. Колоко́ленный. |
| Колоко́льный – дзво́нови́й, дзві́[о́]нний. [Дзвонові́ серця́ (Стефаник). Навко́ло дзво́нні зву́ки (Тичина)]. • -ный звон – дзво́ни (-нів), передзві́н (-во́ну). • -ный металл – дзво́нови́й мета́л (-лу). • -ный мастер, см. Колоко́льник. • Он (они) из -ных дворян – це пан (пани́) з-під дзво́нів, духо[і]вни́цького (попі́вського) ро́ду. • -ный изолятор, техн. – острі́шковий ізоля́тор (-ра). |
| Колоко́льня – дзвіни́ця. [На дзвіни́ці вда́рили в дзво́ни (Н.-Лев.)]. |
| Колоко́льчатый – дзвінча́стий, дзвінкува́тий. |
| Колоко́льчик –
1) дзво́ник (-ка), дзвіно́к (-нка́), дзво́ничок (-чка), дзвіно́чок, дзві[о]не́ць (р. дзвінця́). [Тоді́ са́ме ви́гадали ї́здити з дзво́никами (Кон.). Десь дале́ко-дале́ко дзвіно́к задзвені́в (Самійл.)]. • Дверной -чик – две́рішний, две́ряний (две́рний) дзво́ник (дзвіно́к); 2) (клёпаный или дерев. на шею скоту) калата́(й)ло, калата́льце; см. Бо́та́ло 2; 3) бот. Campanula L. – дзво́ник (-ка), дзво́ники, дзвіно́чки (-ків); C. ranunculoides L. – збаня́та (-нят), куря́тина; 4) бот., см. О́рлики; 5) бот., см. Вьюно́к; 6) морские -ки, бот. Gentiana Pneumonanthe L.– тирли́ч (-чу́) вузьколи́стий. |
| Колоко́льчики, бот., см. Колоко́льчик 3 - 6. |
| Колоко́льчиковые, бот. Campanulaceae – дзвоникува́ті (-тих). |
| Колоко́льщик, см. Колоко́льник. |
| Колоко́тина, бот. Staphylea pennata L. – клокі́[и́]чка. |
| Би́ло –
1) (доска, в кот. бьют) клепа́ло, калата́ло, сту́кало; 2) (колокольный язык) бо́вкало, язи́к; 3) (в деревянной ступе) товка́ч; 4) (на маслобойнях) клин, ба́ба; 5) (в молотильном цепе) бич, бія́к; 6) (в мя́лице) ме́чик; 7) (в санях) передо́к. |
| Вечево́й – вічови́й. [Вічове́ пра́во]. • -во́й колокол – вічови́й дзвін, віщови́й (вестовой) дзвін. |
| Вылива́ть, вы́лить –
1) вилива́ти, ви́лити, ви́лляти; (опрокидывая) виверта́ти, ви́вернути. [Ви́верни во́ду з ді́жки. Гле́чики повиверта́ла]; 2) висипа́ти, ви́сипати. [Ви́сип у ми́ску все́нький борщ. Ви́сип окрі́п із баняка́ в но́чви = вылей кипяток из котла в корыто]. • -а́ть, -ить напиток в рот – хили́ти, вихиля́ти, ви́хилити. [Ви́хилив дві ча́рки]; 3) (колокол, статую и т. п.) ли́ти, вилива́ти, ви́лити. Вы́литый – 1) ви́литий, ви́ллятий, ви́сипаний, ви́хилений. [Де-ж та́я бари́лочка, що ви́ллята горі́лочка?] 2) ви́литий, зли́тий, вили́ваний. [Креме́зни́й, як з кри́ці зли́тий (Коц.). Вили́ваних богі́в не бу́деш роби́ти]; 3) похож, как вы́литый – як ви́капаний. [Син – ви́капаний ба́тько. Ми всі, як ви́капані, скида́ємся оди́н на о́дного (Крим.)]. |
| Доска́ – до́шка (ум. до́щечка), (изредка) дерти́ця, дерни́ця. [Ой, і каза́в пан Каньовський дерни́ць накупи́ти, молоді́й Бондарі́вні домови́ну зби́ти (Чуб.)]. • Доска́ небольшая или одиночка – дощи́на. • Самая толстая доска́ – фо́ршта, хворшт. [Дубо́ві фо́ршти для скле́пу наготува́ли]. • Д. двухдюймовая – двіцалі́вка, двохпальці́вка. • Д. трёхдюймовая – трицалі́вка, трьохпальці́вка. • Д. наиболее употребительная для обшивки – шалі́вка. • Д. толщиною меньше вершка, но толще шалёвки – бези́менка. • Д., составляющая восьмую часть распиленного древесного ствола – гити́на, восьмерня́. • Д.-горбыль – оба́пол, оба́полок (р. -лку), опи́лок (р. -лку). • Д. для пола – мости́на, мостови́на, (реже) місни́ця. • Д. в потолке – стели́на. • Д. в заборе – діли́на; (в воротах) ворітни́ця. • В заборе доска, прикрывающая забор или частокол – гло́вень (р. -вня). • Доска́ с уступами, на которые кладутся полки – шимба́лок (р. -лка). • Дубовые до́ски для лодок – бо́ти. • Д., положенные на лодках для устройства парома – мости́нці (р. -нців). • До́ски, по которым скатывают тяжести для нагрузки и т. п. – кі́твиці. • Д., переброшенная через ручей, речку – кла́дка. • Д. кухонная для теста, для котлет и т. п. – стільни́ця. [Візьми́ ме́ншу стільни́чку на зі́лля: на вели́кій ми ті́сто по́раємо]. • Д., употребляемая вместо колокола в монастырях (било) – бря́зкало, би́ло, калата́ло. [Говори́ли, як у би́ло би́ли, а йому́ й не в до́гадки. Піп у дзвін, а чорт у калата́ло]. • Д. кроильная – крава́льня, кравни́ця, крі́йниця. • Д. для глаженья – прасува́льна до́шка. • Д., которую сапожник кладёт себе на колени и разбивает на ней молотком кожу – клепа́к (Вас.). • Д. деревянная, для писания на ней масляными красками – блят. [Повіз де́рево до столярі́в, щоб пороби́ли бля́ти, а мій брат помалюва́в]. • Вымощенный до́сками – мостови́й. [Ой, Оле́но, се́стро моя, поми́й двори́ мостові́ї]. • Обшить до́сками – обшалюва́ти, пошалюва́ти. • От доски́ до доски́ – від до́шки до до́шки; від паляту́рки до паляту́рки. [Всю оту́ ку́пу книжо́к я знав уже́ розказа́ти од паляту́рки до паляту́рки (Васильч.)]. • Доска́ классная – табли́ця. • Д. аспидная – тавле́тка, гри́фельна до́шка. • Д. шахматная – шахівни́ця. • Д. грудная (анат.) – грудни́на. |
| Зазво́нный колокол – склика́нець (-нця), склика́нчик (-ка). |
| Залива́ться, зали́ться –
1) (за что) залива́тися, зали́тися и залля́тися, затіка́ти, затекти́ за що; (вливаться) улива́тися, ули́тися, утіка́ти, утекти́ куди́, в що; 2) (обливаться) залива́тися, зали́тися и залля́тися, облива́тися, обли́тися (обілля́тися) чим, (кровью ещё) заюши́тися, підплива́ти, підпли́сти́ (підпливти́) кро́в’ю; см. Облива́ться. • -ться слезами – залива́тися, зали́тися и залля́тися, облива́тися, обли́тися и обілля́тися, умива́тися, уми́тися сльоза́ми (слі́зьми), захо́дитися, зайти́ся сльоза́ми (слі́зьми, плаче́м), підплива́ти, підпли́сти́ и підпливти́ сльоза́ми (слі́зьми), розлива́тися (сльоза́ми), ре́вне пла́кати. [Наза́д оберну́ся та сльоза́ми заллю́ся (Пісня). І як ки́нув Украї́ну, сльоза́ми залля́вся (Рудан.). Зігну́вшись, розлива́лася сльоза́ми (Мирн.). А вони́ так і розлива́ються, пла́чуть (Квітка). І що вже пла́кав! так і підплива́є сльоза́ми (Квітка)]; 3) (затопляться) залива́тися, зали́тися и залля́тися, підплива́ти, підпли́сти́ и підпливти́ чим, бу́ти зали́тим, поніма́тися, пойма́тися, по(й)ня́тися чим. [Срі́блом підплива́є, по́віддю вили́скує Полі́сся під мі́сяцем (Васильч.). Рида́нням Іуде́я пойняла́сь (Л. Укр.)]. • Луга -ва́ются водой – лу́ки (луги́) залива́є (поніма́є) вода́, лу́ки (луги́) підплива́ють водо́ю; 4) (тонуть) залива́тися, зали́тися и залля́тися чим. [Порина́єш, – не дай Бо́же, заллє́шся водо́ю (Куліш)]; 5) (напиваться) налива́тися, нали́тися. [Дай, Бо́же, го́стя, то й наллю́ся (Чуб. I)]. • -ться смехом, хохотом – залива́тися, зали́тися и залля́тися смі́хом (зо смі́ху), ре́готом (з ре́готу), розляга́тися, розлягти́ся смі́хом, ре́готом (з ре́готу), заляга́тися, залягти́ся смі́хом, ре́готом, захо́дитися, зайти́ся смі́хом, ре́готом (з ре́готу), зареготі́ти (-гочу́, -ти́ш), зарегота́ти(ся) (-гочу́(ся), -го́чеш(ся)), захо́дитися, зайти́ся; (криком, кашлем) захо́дитися, зайти́ся кри́ком, ка́шлем, від кри́ку, від ка́шлю. [Па́нночка зали́лась смі́хом (Л. Укр.). Дівча́та залива́ються з ре́готу (Мирн.). Заляга́ється смі́хом (Л. Укр.). З-за́ду Грицько́ розляга́всь із ре́готу (Мирн.)]. • -ва́ться – (о поющ. человеке, птице) розляга́тися; (о соловье) розко́чуватися, розляга́тися; (о собаке) розтина́тися; (о муз. инструм.) вихиля́тися, гра́ти аж співа́ти; (о колокольчике) голоси́ти, затина́ти. [Тьо́хкає, аж розляга́ється в садку́ солове́йко (Коцюб.). А скри́почка вихиля́ється, до живо́го дойма́є (Васильч.). А скри́почка гра́є аж співа́є (Звин.). Чу́єте, як дзво́ник голо́сить (Кониськ.). Дзво́ни дзво́нять, затина́ють (Звин.)]. • -ва́ться песней – співа́ти-розляга́тися. [В кущі́ по-за камі́нням співа́в-розляга́вся солове́йко (Григор.)]. • -ва́ться соловьём – солове́йком розляга́тися, виво́дити (виспі́вувати) як солове́йко. |
| Звене́ть –
1) (издавать металл. звук) дзвені́ти, брині́ти, бреньча́ти, дзенькоті́ти, дзеле́нькати, дзеленькоті́ти, те́нькати, теле́нькати, (сильно) видзво́нювати. [Ті́льки дзвені́ло скло у ві́кнах (М. Вовч.). Щоб чобітки́ не рипі́ли, щоб підкі́вки не брині́ли (Грінч. III). Чи бу́де лад, чи не бу́де: в яко́му у ме́не у́сі дзвени́ть? (Номис). Дале́ко, ле́дво чуть, теле́нька дзво́ник (Франко)]. • Колокола жалобно -ня́т – дзво́ни голо́сять. [Надво́рі дзво́ни голо́сять, мря́ка мрячи́ть (Тесл.)]; 2) (звякать) бряжча́ти, бря́зкати, брязкоті́ти, бряжча́ти, дзвони́ти, дзинча́ти, дзелен(ь)ча́ти, дзе́нькати, дзі́нькати, креса́ти. [Пішо́в коза́к доро́гою, підківка́ми кре́ше (Грінч. III). Бря́зкають ключі́ в коридо́рі (Тесл.)]; 3) (о голосе) брині́ти, дзвені́ти, ляща́ти; 4) (о мухах) деркоті́ти, брині́ти, зумі́ти; 5) (звонко квакать) ку́мкати. • Звеня́щий – дзвеню́[я́]чий, дзвінку́чий, дзенькотли́вий, тремки́й. [Тремки́й го́лос, як тонке́ срі́бло, як найто́нший кришта́ль (Н.-Лев.). Підхопи́ла дру́га тим са́мим хорови́то дзвеню́чим го́лосом (Корол.)]. • Медь -ня́щая, кимвал бряцающий – мідь дзвеню́ча, кімва́л брязку́чий. |
| Звон –
1) дзвоні́ння, дзво́нення, дзвін (р. дзво́ну). • Звон колоколов – гра дзво́нів; дзво́ни. • Слышно звон колоколов (колокольный) – чу́ти дзво́ни. • Звон в один колокол – ба́мкання, бо́вкання. • Звон колокольчика – дзеле́нькання, калата́ння. • Под звон колоколов – під гуді́ння дзво́нів, під дзво́ни. • Красный звон – урочи́сте дзвоні́ння, видзво́нювання. • Слышит звон, да не знает, откуда (где) он – чу́є як дзво́ниться, та не зна́є, в які́й це́ркві (Приказка); 2) (звяканье) дзе́нькіт (-коту), брязк (-ку), бря́зкіт (-коту). • Звон бокалов – дзе́нькіт ке́ліхів. • Звон металла (о золоте) – золоти́й бря́зкіт; 3) (в ушах) дзвені́ння, брині́ння; 4) (по умершему) по́дзвін (-вону), подзві́ння, дзвін по душі́. • Без зво́на колоколов – бездзві́нно, без подзві́ння. [Його́ похо́вано бездзві́нно]; 5) (трещ. насекомых) цвірча́ння. |
| Звони́ть –
1) дзвони́ти, калата́ти, дзе́нькати, дзеле́нькати, теле́нькати в що, (в колотушку) клепа́ти, калата́ти, (с усердием) видзво́нювати, (раздельно в один колокол) дзвони́ти в оди́н дзвін, ба́[о́]мкати, бе́мкати, бо́вкати. • -ня́т – дзво́нять, дзво́ниться. [Вже до вече́рні дзво́ниться]. • -ни́ть во все колокола – в усі́ дзво́ни дзвони́ти (би́ти, гра́ти), гу́сто дзвони́ти. • -ни́ть раскачивая весь колокол – дзвони́ти з розго́ну. • Окончить -ни́ть – передзвони́ти. • -ни́ть на пожар – вого́нь вісти́ти. • -ни́ть требуя помощи тревожно – дзвони́ти на ґвалт. • -ни́ть по усопшему – по душі́ дзвони́ти; 2) (средн. зал.) дзвони́ти, густи́, гра́ти, би́ти. [Дзво́ни дзво́нять, там ба́бу хоро́нять (Херсонщ.), Дзво́ни гра́ють (Б. Лепк.). У неді́лю ра́но усі́ дзво́ни б’ють (Херсонщ.)]; 3) (разглашать) дзвони́ти, роздзво́нювати. [А жіночки́ ли́хо дзво́нять, матері́ глузу́ють (Шевч.)]. |
| Зво́нкий – дзвінки́й, (звенящий) дзвеня́чий, дзвеню́чий, тремки́й, ляску́чий, (гулкий) голосни́й, гомінки́й, гучни́й. • -кий голос – дзвінки́й го́лос. • -кий колокольчик – гомінки́й дзво́ник. • -кая монета – тверда́, би́та, брязку́ча моне́та, (по)бря́зка́ч, би́ті гро́ші. [Бу́дуть побрязкачі́ – бу́дуть і послухачі́ (Приказка)]. • На вес -кой монеты (саркастич.) – за брязкачі́. • -кий, грам. – дзвінки́й. [Дзвінкі́ зву́ки]. |
| Звоно́к –
1) (звук колокольчика) дзвоні́ння; 2) (колокольчик) дзво́ник, дзвіно́к (-нка́). • Был первый -но́к – вже дзво́нено раз. • После третьего -нка́ – по тре́тім дзво́нику. • Раздался -но́к – почу́вся дзво́ник, загу́в дзво́ник. |
| Кожу́х –
1) (тулуп) кожу́х (-ха), (ум.) кожу́шок (-шка); (стар.: опашень на меху) х[ф]утряни́й кап[ф]та́н; 2) (навес над очагом) ко́мин (-на), (ум.) комино́к (-нка́); 3) (в доменной печи) надві́рні (око́лишні) сті́ни (до́мни); 4) (покрышка, закрывающая в машинах действующие части) кожу́х, по́кривка; (над мельн. водян. колесом) парни́к (-ка́), (над колёсами парохода) бараба́н, (для часов настольн.) футля́р (-ра), ковпа́к; 5) (мельн. для засыпки хлеба), см. Ковш 3; 6) (для отливки колоколов и пр.) фо́рма; 7) см. Ковш 5. |
| Колоти́ло –
1) калата́ло, калата́лка, калата́йка, стука́чка, торо́хкалка; 2) (короткая, часть цепа) бич, бия́к (-ка́); 3) (доска вм. колокола) клепа́ло, би́ло, калата́ло; 4) (палка, привеска для стука в дверь) стука́чка, сту́кальце, гру́[ю́]кальце. |
| Коромы́сло –
1) коро́мисло, (редко) коро́мисел (-сла), (гал.) весло́. • -сло водоносное – коро́мисло. • -сло весов – вагове́ коро́мисло, коро́мисло у вазі́, буга́й (-гая́) (Сл. Ум.). • -сло колодца, см. Жураве́ль 2. • -сло колокола – коро́мисло в дзво́ні. • Дым -слом – гарми́дер (-ру), бу́ча. • Поднять весь дом -слом – зби́ти (зня́ти, зчини́ти, ско́їти) бу́чу (ґвалт, веремі́ю, ша́рварок), спра́вити гарми́дер. • Пошёл дым -слом – зчини́лася (зби́лася, зняла́ся, ско́їлася) бу́ча (веремі́я, содо́ма), підня́вся гарми́дер; 2) см. Стрекоза́. |
| Лё́гкий и -гок –
1) ле́гки́й (-ка́, -ке́). [Паляни́ця легка́, до́бре ви́печена (Звин.)]. • -кий как перо легки́й як пір’ї́на, легки́й як пух. • -кий груз, багаж – легки́й ванта́ж, бага́ж. • -кий мусор, горн. – штиб (-бу). • -кая почва – легки́й ґрунт, перегні́й (-но́ю); пухка́ земля́. • Да будет ему земля -ка! (о покойнике) – хай йому́ земля́ перо́м! Неха́й йому́ земля́ легка́! Ле́гко йому́ лежа́ти, перо́м зе́млю держа́ти (Номис). • -кая кавалерия – легка́ кінно́та. • -кое войско – легке́ ві́йсько. • -кая атлетика – легка́ атле́тика. • -кое орудие – легка́ гарма́та. • -кое ружьё – легка́ рушни́ця; 2) (малый, незначительный слабый и т. п.) легки́й, леге́нький, невели́кий, невели́чкий, незначни́й. • -кая проседь – леге́нька сивина́. • С -кою проседью – сивува́тий, підси́вий, шпакува́тий. • -кие морщины – леге́нькі (неглибо́кі) змо́ршки. • -кий ветерок – леге́нький вітере́ць, (зефир) ле́гіт (-готу). [У віко́нце влива́ється ле́гіт майо́вий (Л. Укр.)]. • -кий порыв ветра – леге́нький по́дув (по́дих) ві́тру. • -кий дымок – леге́нький, ріде́нький димо́к (-мку́). • -кий морозец – леге́нький (невели́чкий, мале́нький) морозе́ць. • -кий туман, -кая тучка – легки́й (леге́нький) тума́н, легка́ (ріде́нька, прозо́ра) хма́рка. [Над доли́нами стої́ть си́зий, легки́й тума́н (Неч.-Лев.)]. • -кое наказание – неважка́ (легка́) ка́ра. • -кая вина – неважка́ прови́на. • -кий вздох, стон – леге́ньке зідха́ння, леге́нький сто́гін. • -кий смех послышался среди публики – ти́хий (леге́нький) сміх почу́вся серед пу́бліки. • -кая улыбка – леге́нька у́смішка. • -кий стук, шум – ти́хий сту́кіт (го́мін). • -кий сон – легки́й, некрі́пки́й сон. • У него -кий сон – він некрі́пко (нетве́рдо, чу́тко, чу́йно) спить. • -кое движение – легки́й (леге́нький, незначни́й) рух. • С -кою иронией – з легко́ю (леге́нькою) іро́нією. • На её лице вспыхнула -кая краска – обли́ччя в не́ї (їй) тро́хи зашарі́лося (спалахну́ло леге́ньким рум’я́нцем). • -кая поступь, -кий шаг – легка́ хода́. • -кий огонь – пові́льний (легки́й) ого́нь. • -кая боль, болезнь, простуда, усталость, рана – легки́й біль, легка́ хоро́ба (засту́да, вто́ма, ра́на). • -кий озноб, жар – легки́й (невели́чкий) моро́з (жар). • У него -кий озноб, жар – його́ тро́хи моро́зить, у йо́го мале́нький (невели́чкий) жар. • -кие роды – неважке́ (легке́) ро́диво, неважкі́ (легкі́) роди́ни (зап. поло́ги). • -кое лекарство – деліка́тні (м’які́) лі́ки. • Слабит -ко и нежно – проно́сить м’я́ко й деліка́тно. • -кие средства, меры – м’які́ за́соби (за́ходи). • -кий характер – м’яка́ (нетяжка́, несуво́ра, лагі́дна) вда́ча. • -кое сердце – м’яке́ се́рце. • -кий табак – легки́й (неміцни́й, па́нський) тютю́н. • -кое вино, пиво – неміцне́ (легке́) вино́, пи́во. • -кий раствор – неміцни́й ро́зчин. • -кий напиток – легки́й напі́й. • -кий запах – легки́й, тонки́й пах (дух). • -кие духи, ароматы – легкі́ (неміцні́) па́хощі; 3) (необременительный) легки́й, необтя́жливий, невтя́жливий, (о пище: удобоваримый) легкостра́вний, стравни́й. [Хліб глевки́й, на зу́би легки́й (Номис)]. • -кая должность, -кие обязанности – легка́ (невтя́жлива) поса́да, необтя́жливі обо́в’язки. • -кий труд – легка́ пра́ця, (осудительно) легки́й хліб. • Зарабатывать -ким трудом – заробля́ти легко́ю робо́тою, легкоби́том. [Сі́яти грі́шми, що заробля́в я легкоби́том (Кониськ.)]. • -кий хлеб – легки́й (незагорьо́ваний) хліб. • -кая жизнь – легке́ життя́, життя́ в доста́тках, в розко́шах, легки́й хліб. • Он привык к -кой жизни – він звик до легко́го життя́, до легко́го хлі́ба, він легкоби́том вік звікува́в (Кониськ.). • -кий обед, завтрак, ужин – легка́ (стравна́, деліка́тна) ї́жа, легка́ стра́ва, легки́й (деліка́тний) обі́д (сніда́нок), легка́ (деліка́тна) вече́ря; срвн. То́нкий. • -кая закуска – легка́ (леге́нька) пере́куска. • -кий воздух – легке́, рідке́ пові́тря; сві́же пові́тря; 4) (нетрудный) легки́й, неважки́й, (простой) про́стий, нему́дрий. • -кое дело – легка́ (нему́дра, неважка́) спра́ва (робо́та). • -кое ли дело! – ле́гко сказа́ти! то не жарт! • -кое для понимания изложение, доказательство – ви́клад, до́каз зрозумі́лий, (иногда) розу́мний. • -кая фраза, задача – легке́ ре́чення, завда́ння. • -кий слог – легка́ мо́ва. • Этот писатель отличается -ким слогом – у цьо́го письме́нника легка́ мо́ва, ви́дко легку́ мо́ву. • -кий стих – легки́й вірш. • -кий экзамен, -кое испытание – легки́й і́спит. • -кий танец – легки́й (неважки́й) та́нець (-нця). • Он упивался -ким успехом – він п’яні́в з легко́го у́спіху. • -кая добыча – легка́ здо́бич; 5) (весёлый) легки́й, леге́нький, весе́лий, (поверхностный) поверхо́вний, побі́жний, легкобі́жний, (ветреный) по́ле́гкий. • -кая жизнь – легке́ (безжу́рне) життя́. • -кая шутка – леге́нький жарт. • -кая радость, -кое настроение – безхма́рна ра́дість, безхма́рний на́стрій. • -кое отношение к своим обязанностям – легкова́ження свої́ми обо́в’язками. • -кое знакомство с чем-л., -кое понятие о чём-л. – побі́жне (поверхо́вне, поглибо́ке) знання́ чого́сь (спра́ви, пре́дмету), мала́ тя́ма в чому́сь. • -кий ум – неглибо́кий (легкобі́жний) ро́зум. • -кое увлечение – легкобі́жне (скоромину́ще, неглибо́ке) захо́плення. • Чувство женское -ко – жіно́че почуття́ по́легке (неглибо́ке, непості́йне). • -кий характер – неглибо́ка вда́ча; м’яка́ (ла́гі́дна) вда́ча. • -кий человек – неглибо́ка (легкоду́мна) люди́на, по́легка люди́на. • -кий взгляд на вещи – поверхо́вне (легкова́жне) ста́влення до справ. • -кое обращение в обществе – ві́льне, неви́мушене пово́дження в товари́стві. • С ним -ко́ и горе – з ним і ли́хо не страшне́. • -кие движения – легкі́, ві́льні (неви́мушені) ру́хи. • -кий голос – ві́льний (плавки́й) го́лос. • -кая музыка – легка́ (непова́жна) му́зи́ка. • -кое чтение, -кая литература – легке́ чита́ння, легка́ лекту́ра; (изящная) кра́сне письме́нство; (эротическ.) лекту́ра (письме́нство) про коха́ння, ероти́чна лекту́ра, ероти́чне письме́нство; 6) (легкомысленный, ветренный) по́легкий, легкова́жний, легкоду́мний. • -кого поведения девица – по́легка ді́вчина, ді́вчина легки́х зви́чаїв. • Искательница, любительница -ких приключений – охо́ча до легки́х романти́чних приго́д, охо́ча ле́гко поромансува́ти, романсо́ва аванту́рниця. • -кие нравы – по́легкі, ві́льні зви́чаї. • Пьеса, произведение, музыка -кого содержания, тона – п’є́са (твір, музи́ка) легко́го змі́сту, то́ну; 7) (быстрый, расторопный) легки́й, швидки́й, прудки́й, метки́й, жва́вий, мото́рний. [Ота́ смі́лива, метка́ Ка́тря (М. Вовч.). Жва́вий, як ри́бка в рі́чці (Номис)]. • -кий на ногу – швидки́й (прудки́й, легки́й) на но́ги. • -кий на под’ём – рухли́вий, ворушки́й. • -кий на ходу – (о машине) легки́й у робо́ті, (об экипаже колесн.) легки́й, розко́тистий, котю́чий, бігки́й, (о санях, лодке) легки́й, плавки́й; срвн. Легкохо́дный. [Легки́й чо́вен (Полт.)]. • -кий на кулак (драчливый) – битли́вий, швидки́й на кула́к (до бі́йки). • -кий на руку (удачливый) – легки́й на ру́ку. • С -кой руки – з легко́ї руки́. [З щи́рого се́рця та з легко́ї руки́ діду́сь дарува́в (Кониськ.)]. • Он -гок на руку – у йо́го легка́ рука́, він до́брий на почи́н. [Кароо́кий чолові́к – до́брий на почи́н (Мирг.)]. • Делать на -кую руку – роби́ти аби́як (на спіх, на швидку́ ру́ку, на швидку́ руч). • Работа на -кую руку – швидка́ робо́та. [Швидко́ї робо́ти ніхто́ не хва́лить (Номис)]. • -кий на слёзы – тонкосльо́зий, (сущ.) тонкослі́зка. • -кий на язык – а) язика́тий, слизькоязи́кий; б) говірки́й, балаку́чий, балакли́вий. • -гок на помине – про во́вка помо́вка, а вовк і в ха́ту (Приказка). • -кая кисть – легки́й пе́нзель (-зля); 8) (негромоздкий, стройный) легки́й, струнки́й. • -кая колокольня, беседка, колонна – легка́ (струнка́) дзвіни́ця, альта́нка, коло́на. • -кие украшения – легкі́ оздо́би. • Более -кий, наиболее -кий – ле́гший, найле́гший и т. д. [Але́ Оле́ся була́ ле́гша на ско́ки (Н.-Лев.)]. • Становиться более -ким, см. Легча́ть. • Довольно -кий – до́сить легки́й, леге́нький и т. д., см. Лё́гонький. |
| Лить, лива́ть –
1) ли́ти (н. вр. (і)ллю́, (і)ллє́ш, (і)ллє́, (і)ллємо́, (і)ллєте́, (і)ллю́ть и пров. лию́, лиє́ш, лию́ть; прош. лив, лила́, лило́, лили́; буд. ли́тиму: пов. н. лий), (зап.) (і)лля́ти (спрягается в н. вр. – а) как првдыдущ. глаг. и б) лля́ю, лля́єш; прош. лляв, лля́ла, лля́ло, лля́ли; буд. лля́тиму; пов. н. лляй), (наливать) си́пати (си́плю, -плеш), (выливать, изливать, проливать) вилива́ти, злива́ти, пролива́ти, точи́ти. [На́що в мо́ре во́ду лить, коли́ мо́ре по́вне? (Номис). Грай, кобза́рю! Лий, шинка́рю! (Шевч.). Отру́ту в ду́ші ллють (Франко). Але́ да́рмо лили́ во́ду в ре́шето дюра́ве (Рудан.). П’є коза́к та горі́лочку, а шинка́рочка си́пле (Гнід.). Сип борщу́! (Липовеч.). Сип горі́лку шви́дше! (Звин.). Іфіге́нія злива́є вино́ і олі́й на вого́нь (Л. Укр.). Точи́ти горі́лку з бари́льця (Н.-Лев.)]. • Лить кровь – ли́ти (точи́ти, пролива́ти, розлива́ти) кров. [Кров, як во́ду, то́чить (Шевч.)]. • Лить слёзы – ли́ти (лля́ти, пролива́ти, вилива́ти) сльо́зи, ли́ти (лля́ти, пролива́ти) слі́зьми́ (сльоза́ми). [Слі́зоньки ли́ти (Грінч. III). Під чужи́м ти́ном сльо́зи вилива́ть (Шевч.). Дрібни́ми сльоза́ми ллю (Гнід.). Пла́че, рида́є, дрібни́ми сльоза́ми пролива́є (Март.)]. • Лить воду на руки – злива́ти во́ду на ру́ки. • Река льёт струи свои в море – ріка́ ллє (вилива́є, несе́) свої́ хви́лі в мо́ре. • Цветы льют благовония – квітки́ ллють (то́чать, пуска́ють, випуска́ють) па́хощі, па́хнуть. • Лить через край – ли́ти (перелива́ти) через ві́нця. • Лить масло в огонь, перен. – долива́ти олі́ї до вогню́. • Лить под что – ли́ти (лля́ти) під що, підлива́ти що; 2) (отливать из как.-ниб. вещества) ли́ти, вилива́ти. • Лить медь, чугун – ли́ти мідь, чаву́н. • Лить пули, пушки, колокола, статуи, свечи – ли́ти, вилива́ти ку́лі, гарма́ти, дзво́ни, ста́туї, свічки́. • Лить колокола, пули (пускать утки) – дзвін вели́кий ли́ти (Номис), ку́лі ли́ти (Номис), брехуна́ дзвони́ти; см. Ко́локол 1. • Лить воск (гадая) – вилива́ти во́ском. • Курица льёт яйца – ку́рка несе́ ви́ливки, вилива́є я́йця; 3) (литься) ли́тися (зап. лля́тися), текти́, (с силой) бу́рити; см. Ли́ться 1. [Піт з ло́ба так і ллє́ться (Київщ.). Бу́рить, як з бари́ла (Сл. Гр.)]; 4) (о дожде) ли́ти, (зап.) лля́ти, (во всю, ливмя, хлестать) пі́рити, пі́жити, репі́жити, тю́жити, поро́ти, (пров.) чу́стрити, хво́стати. [Учо́ра ці́лий день лив дощ (Київщ.). Ото́ лля́є! (Брацлавщ.). А надво́рі дощ таки́й пі́рить (Основа). Дощ репі́жить (Брацлавщ.). Дощ так і по́ре (Сл. Гр.)]; Срв. Ли́вмя. • Начать лить – поча́ти ли́ти (пі́рити и т. д.), запі́рити, запі́жити, зарепі́жити. [Як почне́ пі́рити дощ, ни́тки сухо́ї не лиши́лось (Липовеч.). Дощ запі́жив, аж захлюща́в (Н.-Лев.)]. • Лить, как из ведра – ли́ти (зап. лля́ти), як (мов, немов) з відра́ (з лу́ба, з рукава́, з ко́но́вки), як відро́м, як з-під ри́нви. [Дощ тю́жить, немо́в з відра́ ллє (Кониськ.). Дощ іллє́, як з лу́ба (Номис)]. |
| Литьё́ –
1) (действие) – а) лиття́ (-ття́); си́пання, вилива́ння, злива́ння, пролива́ння, точі́ння; б) лиття́, вилива́ння, срв. Лить 1 и 2; -тьё́ металла – лиття́ (вилива́ння) мета́лу. • -тьё колоколов – вилива́ння дзво́нів; 2) (отлитая вещь) литво́. • Чугунное -тьё́ – чаву́нне литво́. |
| Мали́новый –
1) см. Мали́нный; 2) (цвет) мали́но́вий. [Уста́ мали́нові. Стяг малино́вий]. • Мали́ново-красный – кармази́но́вий. [Полко́вник у́браний у коза́цький жупа́н кармази́новий (Грінч.)]. • Мали́ново-красного цвета сукно – карма́зи́н (-ну). • -вый звон (колоколов) – малино́ві дзво́ни (-нів). |
| Медь –
1) мідь (р. мі́ди, диал. вост. ме́ді). [Гуля́ли вони́ собі́ день як зо́лото, дру́гий як срі́бло, тре́тій як мідь, хоч і додо́му їдь (Номис)]. • Белая медь – бі́ла мідь, манга́ймське зо́лото, принцмета́л (-лу). • Жёлтая медь – жо́вта мідь, мося́ж (-жу); срв. Лату́нь. • Зелёная медь, см. Бро́нза. • Колокольная медь – дзвонова́ мідь, спи[і]ж (-жу). • Красная медь – черво́на мідь, томба́к (-ку́). • Листовая медь – листова́ мідь. • Сернокислая медь, см. Ме́дный купорос. Уксуснокислая медь, см. II. Медя́нка 4. • Закись -ди – міди́стий о́кис (-су), недо́кис (піво́кис) мі́ди. • Окись -ди – міде́вий о́кис, одноо́кис мі́ди. • Перекись -ди – надо́кис мі́ди. • Медь торжественной латыни – мідь урочи́стої лати́ни; 2) см. Ме́дные деньги (под Ме́дный); 3) (медная посуда) мідя́ний по́суд (-ду). |
| Наба́тный – ґвалтови́й, сполошни́й, на ґвалт, на споло́х (ужи́ваний). • -ный колокол, звон – дзвін (р. дзво́на) на ґвалт (на споло́х); вели́кий дзвін (р. дзво́ну). |
| Над и На́до, предл. –
1) с твор. п. – над, (редко) на́до, (для обознач. большей или меньшей пространности места или же множественности предметов либо мест, над которыми что-н. совершается или имеет к ним отношение) понад ким, чим, (выше чего) поверх, верх чо́го. [Зозу́ля літа́ла – над на́ми куючи́ (Сл. Гр.). Стої́ть я́вір над водо́ю, в во́ду похили́вся (Пісня). Простя́г, грі́є ру́ки над по́лум’ям черво́ним (М. Вовч.). Мі́сце над мо́рем (Л. Укр.). Понад мо́рем на бульва́рі я само́тний походжа́ю (Вороний). Чорні́є гай над водо́ю, де ляхи́ ходи́ли, засині́ли понад Дніпро́м висо́кі моги́ли (Шевч.). Хто запла́че надо мно́ю, як рі́дна дити́на (Шевч.). Дуну́в ві́тер понад ста́вом – і слі́ду не ста́ло (Шевч.). Червоня́сте та сі́ре камі́ння скрізь понад шля́хом нави́сло неплі́дне та го́ле (Л. Укр.). На́че ге́тьман з козака́ми понад хма́рами гуля́ і із лу́ка блискавка́ми в ворогі́в свої́х стріля́ (Олесь). А понад всім блаки́тне не́бо сла́лось і со́нце йшло та ху́тору смія́лось (Щогол.). Як ду́же зі́лля кипи́ть, ми́лий поверх де́рева лети́ть (Номис). Козаки́ не пока́зувалися верх око́пів (Маковей)]. • Меч Дамокла висит над его головою – Дамо́клів меч звиса́є (виси́ть) над його́ голово́ю. • Над дверью были написаны следующие слова – над двери́ма були́ напи́сані такі́ слова́. • Птицы летали над рекою – птахи́ (пташки́) літа́ли над рі́чкою (в этом случае река мыслится в её целостности или же имеется в виду одно определённое место), понад рі́чкою (во многих местах, повсюду над рекой). • Село раскинулось над рекой – село́ розгорну́лося понад рі́чкою. • Железнодорожный путь проходил над морем – залізни́чна ко́лія ішла́ понад мо́ре(м). • Замок этот господствует над городом – за́мок цей пану́є над мі́стом. • Над городом летали аэропланы, разбрасывая воззвания – понад мі́стом літа́ли аеропла́ни (літаки́), розкида́ючи відо́зви. • Работа, работать над чем, кем – пра́ця, працюва́ти коло чо́го, над чим, над ким. [Лиша́ється бага́то ще попрацюва́ти коло то́го, що дала́ приро́да (Рада). Роки́ напру́женої пра́ці над сами́м собо́ю (М. Калин.)]. • Сидеть над работой – сиді́ти над (за) робо́тою. • Трудиться над составлением проекта – працюва́ти над склада́нням (коло склада́ння) проє́кту. • Он задумался над этим вопросом – він зами́слився над цим пита́нням. • Смеяться над кем, над чем – смія́тися з ко́го, з чо́го. • Шутить над кем – жартува́ти з ко́го. • Над ним разразилось большое несчастье – на йо́го впа́ло вели́ке ли́хо. • Сжалиться над кем – згля́нутися на ко́го. • Иметь над кем власть – ма́ти над ким вла́ду. • Принять начальство над армией – узя́ти про́від над а́рмією. • Над ним наряжён суд – над ним уря́джено суд. • Над ним исполнили приговор суда – над ним ви́конано ви́рок су́ду; 2) с вин. п. – над ко́го, над що, понад ко́го, понад що (в укр. яз. эта конструкция, при глаголах движения обычна). [Ди́виться було́ він розпа́леними очи́ма куди́сь понад го́лови прису́тнім (Леонт.)]. • Подыми конец доски над себя – підійми́ (підведи́) кіне́ць до́шки над се́бе. • Пошли над берег погулять – пішли́ над (у) бе́рег погуля́ти; 3) (в сложении) – а) (для обознач. действия сверху наверху чего-л.) над, на, до, при, під, по, ви, роз и т. п., напр.: Надстроить колокольню – надбудува́ти дзвіни́цю. • Надписать письмо – надписа́ти листа́. • Надсмотр – до́гляд, на́гляд. • Надлить бутылку – а) (отлить) надли́ти пля́шку; б) (долить) доли́ти пля́шку. • Надлить молока – підли́ти молока́. • Надрыжеть – поруді́ти (ви́рудіти) (тро́хи, зве́рху). • Надсидеть яйцо – над[при]си́діти яйце́. • Надцвести – розцвісти́ над чим; б) (для одознач. почина, зачина) над, напр.: Надломить калач – надломи́ти кала́ч(а́). • Надбитый горшок – надби́тий го́рщик. • Надгрызок сыру – надгри́зок си́ру. |
| Назва́нивать, -ся, назвони́ть, -ся –
1) надзво́нювати, -ся, надзвони́ти, -ся, (шутл., сов.) накалата́ти, -ся, надзе́нькати, -ся, -надзеле́нькати, -ся, нателе́нькати, -ся, (в колотутку) накле́пувати, -ся, наклепа́ти, -ся, накалата́ти, -ся, (раздельно в один колокол) наба́[о]мкувати, -ся, наба́[о́]мкати, -ся, набе́мкати, -ся, набо́вкати, -ся; 2) (перен.: натрезвонить, -ся, сов.) надзвони́ти, -ся. |
| Немова́тый – німува́тий, (о человеке) гаркотли́вий, лепетли́вий, (о колоколе) неголосни́й, недзвінки́й. |
| Немо́й и Нем –
1) (лишённый речи и перен.) німи́й, (ласк. німе́нький), безмо́вний, (стар. безмо́вий, немо́вний), без’язи́кий; срв. Бесслове́сный, Безгла́сный. [Він німи́й, як твари́на (Луб.). Ді́вчинка допомага́ла свої́й глухі́й і німі́й ба́бі (Михайлич.). Кіно́ німе́, звукове́ та говорю́ще (Пр. Правда). Поділю́ся мої́ми сльоза́ми, та не з бра́том, не з сестро́ю, – з німи́ми стіна́ми (Шевч.). Ой по́стіль біле́нька, а стіна́ німе́нька (Чуб. V). Нічо́го не мо́вить, як мрець безмо́вний (Г. Барв.). Син його́ недо́росток безмо́вий (Куліш). Твари́на немо́вна (Київщ.). І всі уря́д постава́ли, на́че без’язи́кі (Шевч.). Шевче́нко, ви́йшовши ди́вом яки́мсь із тії́ темно́ти прито́птаної, похи́лої, без’язи́кої (Основа 1861)]. • -мая азбука – німа́ абе́тка. • -мо́е вино – німе́ (ме́ртве) вино́. • -мо́й восторг – німи́й за́хват. [Уве́сь звору́шений, у за́хваті німі́м (Вороний)]. • -ма́я карта – німа́ (сліпа́) ма́па (ка́рта). • -мо́й приказ – німи́й нака́з. [Такі́, щоб зрозумі́ть німи́й нака́з умі́ли (Грінч.)]. • -ма́я скорбь – німа́ ту́га (скорбо́та). [Де поді́лися ви, голосні́ї слова́, що без вас моя́ ту́га німа́? (Л. Укр.)]. • -мо́й страх, упрёк – німи́й страх, до́кір. [Німи́й страх диви́вся на не́ї вели́кими як те́мрява очи́ма (Грінч.). Дале́ко десь з німи́м доко́ром в тій хви́лі зга́дуєш мене́? (Франко)]. • -мо́й человек – німи́й (-мо́го); срв. Немты́рь. [Глухо́го та німо́го спра́ви не допита́єшся (Номис)]. • -ма́я женщина – німа́ (-мо́ї), (редко) ні́мка, німке́ня. • -мы́е люди – німі́ (-ми́х) (лю́ди), (соб.) німо́та. • Быть -мы́м – бу́ти німи́м, німува́ти; срв. Немо́тствовать. • Делаться -мы́м – става́ти німи́м, німі́ти; срв. Неме́ть. • Стать -мы́м – ста́ти німи́м, онімі́ти, занімі́ти, знімі́ти, (о мног.) понімі́ти; срв. Онеме́ть. [Чому́-ж уста́ не занімі́ли? (Вороний). Мов понімі́ли всі (Мирний)]. • Сделать -мы́м – оніми́ти, зніми́ти. [Сам не оглу́х, други́х не оніми́в (Боровик.)]. • Он глух и нем к просьбам – він глухи́й і німи́й на проха́ння (до проха́ннів); 2) (утративший чувствительность) зате́рплий, оте́рплий, замлі́лий, (о мног.) поте́рплий, помлі́лий; 3) неголосни́й, недзвінки́й. • -мо́й колокол – неголосни́й (глухи́й) дзвін. |
| Отголо́сок – ві́дголос, ві́дгомін (-мону), ві́дгук, (звонкие раскаты) ві́дляски (мн.), ви́ляски (мн.), (эхо) луна́. • -сок грома – ві́дгрім (-грому). • -сок далёкого колокола – дале́кого дзво́ну ві́дгомін. • Последние -ски песни – оста́нні ві́дголоси (ві́дгуки) пі́сні. • Литература – -сок человеческой жизни – письме́нство – ві́дгук життя́ лю́дського. |
| Отзва́нивать, отзвони́ть – відзво́нювати, відзвони́ти, відкалата́ти. • Отзвони́л да и с колокольни – відкалата́в та й по всьо́му. |
| Отлива́ть, отли́ть –
1) чего, откуда (отбавить) – відлива́ти, відли́ти (віділлю́, -ллє́ш), віділля́ти, надлива́ти, надли́ти, наділля́ти чого́ зві́дки, від[над]сипа́ти, від[над]си́пати чого́. • -ли́ть воды из стакана – надли́ти (наділля́ти) води́ з шкля́нки. • -ле́й мне немного своих чернил – надли́й мені́ тро́хи свого́ чорни́ла. • -лей супу – відси́п ю́шки; 2) (воду, судно) відлива́ти, відли́ти; 3) кого (для приведения в чувство) – відлива́ти, відли́ти. [Ста́ли ді́вчину водо́ю відлива́ти]; 4) (из металла) вилива́ти, ви́лити (ви́ллю, ви́ллєш), зли́ти, топи́ти, стопи́ти, (гал.) си́пати, усипа́ти, у[з]си́пати що з чо́го. • -ва́ть пушки, статуи, колокола, свечи – вилива́ти гарма́ти, ста́туї, дзво́ни, свічки́. • -ва́ть воск (гадая) – вилива́ти во́ском; 5) (играть разноцв. блеском) відбива́ти(ся), відби́ти(ся) чим, міни́тися чим; у що (в рі́зні ко́льори), вили́скувати, поли́скуватись, мигті́ти. • Эта материя -ва́ет в красный цвет – ця мате́рія відбива́є (мі́ниться) черво́но, или ця мате́рія мі́ниться черво́ним ко́льором, у черво́ний ко́лі[ьо]р, или ця мате́рія вили́скує (мигти́ть) черво́но. • Где-нибудь колокол -ва́ют (о вздорной молве) – десь дзвін вели́кий ллють (Ном.). • Отли́тый – відли́тий, надли́тий, надси́паний, ви́литий, зли́тий. [Як з кри́ці (стали) з[ви́]ли́тий]. |
| Перезва́нивать, -ся – передзво́нювати, -ся, (в один колокол) перебо́вкувати, -ся. |
| Перезвони́ть – передзвони́ти. • -нить во все колокола – в усі́ дзво́ни передзвони́ти, перекалата́ти. |
| Подсне́жник, бот. Anemone Hepatica L. – пе́рвістка, ум. перві́сточка. [Розцвіта́є перві́сточка бі́ла (Л. Укр.)]; Hepatica triloba – про́ліска, пере́ліска; Galantus nivalis L. (подснежный колокольчик голубой) – про́ліски (-ків), скоро́ліски, про́серен (-ну), про́серень (-реня); Scilla cernua (пролеска) – про́ліска, про́ліски (-ків), (просирень) про́серен (-ну), про́серень (-реня м. р.); Scilla bifolica L. – ряст (-ту); Primula – перво́цвіт (-ту); Crocus reticulatus L. – бра[и]нду́ші (-шів), бра[и]нду́шки (-шок). |
| Позвони́ть – подзвони́ти, подзе́нькати, подзеле́нькати, подзеленча́ти, покалата́ти, (в один колокол) побе́вкати в що. |
| I. Позвоно́к – дзво́ник, кала́та́ло; срв. Колоко́льчик. [На́ша коро́ва з дзво́ником (кала́талом) хо́дить]. |
| Позвоно́чек – (колокольчик) дзвіно́чок (-чка). |
| По́чва –
1) ґрунт (-ту), земля́. [Не мо́жна-ж зрости́ти кві́тку на безво́дному ґру́нті (Коцюб.)]. • Безплодная -ва – неродю́чий, я́ловий грунт. • Неудобная -ва – непридо́бний ґрунт, невжи́ток (-тку). • Нетронутая -ва – неза́йманий ґрунт, цілина́. • Образчики почв – зразки́ ґрунті́в. • Высота колокольни от -чвы – висо́кість дзвіни́ці від землі́; 2) (переносно: основание) ґрунт, (подкладка) підста́ва. [Де да́лі міти́чні леге́нди перехо́дять на ґрунт ді́йсної істо́рії (Крим.). Шевче́нко не відрива́ється від на́шого істори́чного ґру́нту (Грінч.). Ва́ші ві́рші – га́рні пісні́ про коха́ння… невже́ вони́ не ма́ють реа́льної підста́ви (Крим.)]. • -ва уходит у нас из под ног – земля́ (ґрунт) усо́вується нам з-під ніг, ґрунт запада́ється під на́шими нога́ми. • Шаткая -ва – непе́вний (хитки́й) ґрунт. • Все это возникло на -чве личных отношений – все це ста́лося на особи́стому гру́нті. • Нечистота – благоприятная -ва для всяких эпидемий – нечисто́та (бруд) – сприя́тливий на вся́кі по́шесті ґрунт; 3) (геогноз.: слой) верства́, шар (землі́). • -ва первозданная, третичная, наносная, осадочная – пе́рві́сна, трети́чна, наметна́ (напливна́), осадо́ва верства́ (шар). |
| Превыша́ть, превы́сить – (быть выше) переви́щувати и перевища́ти, переви́щити що, виви́щуватися, ви́вищитися над чим, перебі́льшувати, перебі́льшити що, (превосходить) переважа́ти, перева́жити, перехо́дити, перейти́ кого́, що в чо́му и чим. Срв. Превосходи́ть. • Лаврская колокольня -шает все прочие – ла́врська дзвіни́ця переви́щує всі и́нші, виви́щується, гору́є над усіма́ и́ншими. • Чиновник -сил свою власть – урядо́вець переви́щив (перебі́льшив) свою́ вла́ду. • Расходы -ша́ют доход – вида́тки перебі́льшують прибу́ток. • Это -ша́ет мои силы – це перехо́дить мої́ си́ли, це понад мої́ си́ли. • Превы́шенный – переви́щений, перебі́льшений, перева́жений, пере́йдений; срв. Превзойдё́нный. |
| Причу́диться – (безл.) зда́тися, уда́тися, (личн. и безл.) примрі́тися, прима́ритися, приверзти́ся, приу́здритися, уяви́тися; (послышаться) причу́тися; срв. Пока́зываться 3, Помере́щиться. [Примрі́лася мені́ ма́тінка покі́йна. Мені́-ж оце́, кажу́, ча́сто так…, оце́ приу́здриться – да й проки́нуся (Борз.)]. • На яву мне колокольный звон -дился – уя́вки мені́ дзво́ни причу́лися. |
| Прозвони́ть –
1) (известное время) продзвони́ти; (в один колокол) проба́(ла́)мкати, пробо́[е́]вкати. [На вели́кдень продзвони́ли три дні]; 2) (отзвонить) продзвони́ти, передзвони́ти, ви́дзвонити; (в один колокол) проба́(ла́)мкати, пробо́[е́]вкати, однокр. ба́мкнути, бо́[е́]вкнути. [Годи́нник в за́лі продзвони́в двана́дцять (Н.-Лев.). Передзвони́ли до вечі́рні. Аж по́ки дзвін ви́дзвонить одина́дцяту (Куліш)]. • -ни́л третий звонок – продзво́нено втре́тє, передзвони́ли в тре́тій дзвін; 3) розголоси́ти, роздзвони́ти, розля́пати язико́м скрізь [Йому́ сказа́ли, а він по всьому́ селу́ роздзвони́в (Ум.)]. |
Російсько-український народний сучасний словник 2009–
| Мастер –
1) майстер, (умен.) майстеро́к, ма́йстрочко; 2) (искусник) ма́йстер, майсте́рник, мите́ць, мисте́ць, умі́лець, (фам.) маста́к, мистю́к; 3) (квалифиц. рабочий, старший в производстве) ма́йстер; 4) (о художнике, писателе и т. п.) ма́йстер; 5) (учитель) ма́йстер, учи́тель, навчи́тель; (орденский) магі́стер; 6) (охотн.: о гончей) передови́к, передня́к: • горе-мастер – гіркий (лихий) майстер; горе-майстер, попсуй-майстер, (пренебреж.) партач, (добродушно) ма́йстер-шпи́чка; • дело мастера боится – діло майстра хвалить (величає, знає) (Пр.); дільника й діло боїться (Пр.); в умілого і долото рибу ловить (Пр.); не сокира теше, а чоловік (Пр.); що вхопить, те зробить (Пр.); добра пряха й на скіпці напряде (Пр.); на що гляне, так тобі й учеше (Пр.); • если не мастер, то и не берись делать – коли́ не кова́ль, то й залі́за не пога́нь (Приказка); коли́ не пирі́г, то й не пирожи́ся (Приказка); • жестяных дел мастер – бляхар; • заплечный мастер; заплечных дел мастер – кат (катюга); майстер голови стинати; • золотых дел мастер (золотарь) – золотар, золота́рник, золотник, (умен.) золота́рик, золотничо́к; • каретный, тележный, экипажный мастер – сте́льмах; • корабельный мастер – корабе́льний ма́йстер, корабля́р (-ра́), корабе́льник; • мастер асфальтового дела – асфальта́р; • мастер водопроводный – водопрові́дник; • мастер в чём, на что, что делать – ма́йстер, майсте́рник, мите́ць, мисте́ць, маста́к, мистю́к, тіма́ха, зуга́рний, зуга́рен, кебе́тний, доте́пний, уда́тний, майсте́рний на що, до чо́го, що роби́ти; • мастер-золотильщик – позоло́тник; • мастер кафельный – кахля́р; • мастер-класс – майстер-клас; • мастер колокольный – дзво́нник; • мастер лгать – митець брехати; чистобреха; • мастер лесопильный – трач; • мастер-медник – кітля́р, мідя́р; • мастер младший, старший – ма́йстер ме́нший, ста́рший; • мастер на водопроводной станции – водогі́нник; • мастер на все руки (разг.) – ма́йстер (мите́ць, мисте́ць) на все (на всячину); до всього (на все) здатний (здатен) до всього зугарний (кебетний, удатний); майстер на всі штуки; мото́рний, моторли́вий, моторня́чий на все, зуга́рний (кебе́тний, уда́тний) до всьо́го; у нього руки на всі штуки, що вхопить, те й зробить; і швець, і кравець [і жнець] і на дуді грець (Пр.); він і з піску мотузок ізсуче; • мастер на выдумки – ма́йстер (мите́ць, мисте́ць) на ви́гадки, штука́р, чмут; • мастер на стеклянном заводе – гу́тник; • мастер подтяжечный – шлейка́р; • мастер пробочный – корка́р; • мастер своего дела – майстер на своє діло (свого діла); знавець свого діла; фахівець у своїй справі; • мастер спорта – майстер спорту; • мастер фонарный – ліхта́рник; • мастер цеховой – цехови́й ма́йстер, цехови́к; • мастер шлюпочный, лодочный – човна́р; • оружейный мастер – зброя́р, збройови́к, зброєро́б, (устар.) пушка́р; (ружейный) рушни́чник, рушни́чний ма́йстер; • на грех мастера нет – без гріха чоловік не проживе (Пр.); • не испортив дела, мастером не будешь – щоб навчитись майструвати, часом можна й попсувати (Пр.); і на хибах (на огріхах) людина вчиться (Пр.); • подносный мастер – таця́р; • портняжный мастер – кравець; • сапожный мастер – швець; • седельный мастер – сідля́р, кульба́чник; • часовых дел мастер (часовщик) – годинника́р, година́р, (устар.) дзиґа́рник, дзиґарма́йстер. [По робо́ті пізна́ти ма́йстра (Номис). Сяки́й-таки́й майстеро́к, а натеса́в трісочо́к (Приказка). Ма́йстер до чужи́х ка́йстер (сумок) (Приказка). Незрівня́нний ма́йстер на життьові́ контра́сти (Єфремов). Ви спра́вді мите́ць говори́ти промо́ви (І.Нечуй-Левицький). Мите́ць до та́нців (Свидницький). Мисте́ць пи́ти (П.Куліш). Я до жалю́ не маста́к (І.Котляревський). Зуга́рний тереве́ні пра́вити (Сл. Гр.). На я́беди кебе́тний (М. Левицький). На що́, на що́, – на це́ доте́пний був (Л.Глібов). Біля Ро́зи вда́тний він на жа́рти (Самійленк). Я майсте́рний до сього́ ді́ла (Сл. Гр.). На всі ви́гадки мите́ць (Свидницький). Моторня́чий на все (АС). Кра́щі ре́чі світови́х майстрі́в (письме́нства) (Грінченко). — Готове, майстре! — Що готове? — Зламав.]  |
| Язык – 1) язик; 2) (речь) мова; 3) (в колоколе, колокольчике) серце, би́ло; 4) (перен., пленный) язик; 5) (уст., народ) язик: • боек на язык – меткий (швидкий, гострий) на язик, язикатий; • болтать (трепать, чесать) языком, мозолить языка – молоти (ляпати, клепати, плескати) язиком, базікати; • боек на язык кто – меткий (швидкий, гострий) на язик хто; язикатий хто; • вертеться на языке, на кончике языка – крутитися (вертітися) на язиці, на кінчику язика; на язиці висіти; • владеть языком – володіти (орудувати) мовою; • говорить на разных языках (перен.) – говорити різними мовами; не розуміти один одного, одна одну, одне одного, одні одних; • говорить, писать на каком языке – говорити, писати якою мовою; • держать язык за зубами (на привязи) (разг.) – тримати (держати) язик (язика) за зубами, тримати (держати) язик на зашморзі (на припоні); (иногда) замикати рот (уста); • дёрнуло за язык (разг.) – смикнуло за язик; • заливной язык – заливний язик; • злой язык – злий (лихий) язик; • идти (не идти), приходить (не приходить) на язык – навертатися (не навертатися) на язик; • иметь длинный язык – мати довгого язика, мати довгий язик; • как (у кого-либо) язык повернётся, повернулся; • использование (употребление) языка – мововжиток; • ломать язык – калічити мову; • население (народ), говорящее на другом языке – іномовне (іншомовне) населення; • на (украинском) языке – (українською) мовою; • на языке медок, а на сердце лёдок – на язиці медок, а під язиком (на думці) льодок; слова ласкаві, а думки лукаві; м’яко стелить, та твердо спати; янгольський голосок, та чортова думка; • овладеть языком – опанувати мову, добре вивчити мову; • они его не спускают с языка – він їм у зуби нав’яз; • остёр на язык кто, острый язык у кого – гострий на язик хто, дотепний хто; • прикусить (закусить) язык (перен., разг.) – прикусити (прип’ясти, припнути) язик (язика), укуситися (укусити себе) за язик; • проглотить язык – проковтнути язика (язик); • происхождение языка – походження мови; • просится на язык – проситься на язик (з язика); під язиком горошина мулить; • птичий язык – пташина мова; • разговорный язык – говірна мова; обихідна (повсякденна) мова; (иногда) розмова, (поет. мова-розмова); • родной (материнский) язык – рідна (матерня, материна, материнська) мова; • слетать, срываться с языка – зриватися з язика; • хорошо подвешенный язык – добре почеплений (підвішаний) язик; • чесать (трепать, трещать, молоть) языком, чесать (трепать, мозолить) язык (разг.) – клепати (плескати, молоти, ляпати, теліпати, ляскати) язиком; (образно) язиком горох товкти, язиком піну збивати; • что на уме, то и на языке – що на думці, те й на устах (на язиці) (Пр.); хто що гадає, те й вимовляє (мовляє) (Пр.); • что у трезвого на уме, то у пьяного на языке – що у тверезого на умі, те у п’яного на язиці (Пр.); у п’яного що в серці, те й на язиці (Пр.); не бий, не волочи, у горілці язик намочи – всю правду скажу (Пр.); • чтоб у тебя язык отнялся (вульг. разг.) – бодай тобі заціпило; бодай ти (а щоб ти) занімів; • эзоповский (эзопов) язык – езопова (реже езопівська) мова; • язык без костей у кого – язик без кісток у кого; безкостий язик у кого (має хто); • языки, языци – язики, народи, народності; • язык и речь – мова і мовлення; • язык мой — враг мой – язиче, язиче, лихо тебе кличе, в мені [ти] сидиш, а мені добра не зичиш (Пр.); язик мій — ворог мій (Пр.); мовчи, глуха, менше гріха (Пр.); млин меле — мука буде, язик меле — біда буде (Пр.); • язык не повернётся, не повернулся сказать (спросить…) что-либо – як (у кого) язик повернеться, повернувся; язик не повернеться, не повернувся сказати (спитати…) що; • язык отнялся у кого – відібрало (відняло, замкнуло) мову кому; стратив мову хто; річ відняло (відтяло) кому (у кого); заціпило кому; (иногда) усох язик кому (в кого); • язык плохо подвешен (привешен) у кого – язик погано (зле) повертається (працює) в кого; язик погано (зле) вигострений (загострений) у кого, язик погано (зле) вигострений (загострений) має хто; язик погано виструганий у кого (кому), язик погано виструганий має хто; язик погано причеплений (прив’язаний, привішений) у кого; • язык преподавания – викладова мова; • язык прилип (присох) к гортани у кого – язик присох [у роті] у кого (кому); язик прилип (присох) до піднебіння кому (у кого); (разг. также) забув язика у роті хто; • язык хорошо подвешен, привешен у кого – язик добре повертається (працює) в кого; язик добре вигострений (загострений) має хто; язик добре виструганий у кого, язик добре виструганий має хто; язик мов на коловороті (ковороті) в кого; язик добре почеплений (причеплений, прив’язаний, привішений) у кого; (иногда схвально) язикатий хто; • язык до Киева доведёт – язик до Києва доведе (Пр.); (ирон.) язик доведе до Києва і до кия (Пр.); язик на край світу доведе (Пр.); хто питає, той не блудить (Пр.); • язык иностранный – чужа (іноземна) мова; • язык мал, да великим человеком владеет – язик маленький, а великим тілом володає (владає) (Пр.); язик — мій найтяжчий ворог (Пр.); язиче, язиче, лихо тебе миче, в мені ти сидиш, а мені добра не зичиш (Пр.); язик мельне, та й у кут, а губу натовчуть (Пр.); язичку, язичку, маленька ти штучка, а велике лихо робиш (Пр.); дай язикові волю — заведе у неволю (Пр.); • языком болтай, а рукам волю не давай – язиком що хоч роби, а рукам волі не давай (Пр.); губою що хоч плети, а рукам волі (простору) не давай (а руки при собі держи) (Пр.); язиком мели, а рукам волі не давай (Пр.); язиком хоч як тіпай, а рукам волі не давай (Пр.); дай рукам волю, то сам підеш у неволю (Пр.); • языком молоть — не дрова колоть: спина не заболит – язиком вихати — не ціпом махати (Пр.); одне — творити язиком, а друге — перти плуга (Пр.); найменше діло — балакати (Пр.); хоч варила — не варила, аби добре говорила (Пр.); • язык пламени – язик полум’я; • язык преподавания – викладова мова. [Укусись за язик, та й мовчи (Номис). Яка мова, такі й наші думки будуть: московська мова — московські думки (Б.Грінченко). Мова — засіб не виражати вже готову думку, а створювати її (О.Потебня). Порідшало вас, земляки мої, на Вкраїні; перемішались ви з усяким язи́ком, а найбільш між тими, которі повинні б перед вести; вийшло з них таке, що ни до якого плем’я не пристануть: чужоземці в рідній землі, чужоземці і всюди, де ні появляться! Бо живе Німець по-німецьки, Турок по-турецьки, англичанин по-англійськи і Москаль по-московськи; тілько наш брат Українець носить навиворот свою одежу. Підбита, бачте, московською китайкою або німецькою чи французькою матерією: то що вже лице проти підбою? (П.Куліш). Нація повинна боронити свою мову більше, ніж свою територію (Л.Українка). Українець, що нехтує своєю мовою, є для своєї нації мертвою людиною (І.Огієнко). Мова — це найживіший, найповніший і найміцніший зв’язок, що з’єднує віджилі, сучасні й майбутні покоління народу в одне велике, історично живе ціле. Вона не тільки виражає собою життєвість народу, але є власне самим цим життям. Коли зникає народна мова, — народу більше немає! (К.Ушинський). Все ж російський язик, зіпсутий навмання, Це ще не українська мова (Є.Плужник). Скубуть озиме, нищать ярину, ще й гидять, гудять, ратицями крешуть. Трагічна мово! Вже тобі труну не тільки вороги, а й діти власні тешуть. Безсмертна мово! Ти смієшься гірко. Ти ж в тій труні й не вмістишся, до речі. Вони ж дурні, вони ж знімали мірку з твоїх принижень — не з твоєї величі! (Л.Костенко). Повна Україна українців, та всі іншомовні (В.Слапчук). Мова війни і ненависті в нашій країні настільки в’язко в’їлась у щоденний побут, що ми вже й не реагуємо. Негри у нас обов’язково «чорножопі». Євреї — «жиди пархаті». Цигани? Уже й цього слова досить. Хто далі за списком? Ґеї та лесбіянки — «хворі й неповносправні, всіх на примусове лікування». Інваліди, себто справжні неповносправні — «хитрозаді симулянти». Психічнохворі? Можна й коротше — «психи» і «дауни». Отакий буденний словник нашої мови. А мова визначає все. Тож із таким словником у нас просто не могли не обрати президентом типа, який, по-батьківському картаючи — пардон, по-паханському наїжджаючи на — бездарних підлеглих, погрожує «поперебивати руки-ноги», «повідривати яйця» чи «повідкручувати голови». І коли цим самим президентом призначений прем’єр зненацька гаркає на довірене його керівництву «народонасєлєніє» своїм незабутнім «хорош скулить, взяли лопаты!», то він насправді ніякий не прем’єр, а зонівський вертухай, що вирішив покомандувати зеками (Ю.Андрухович). Мова — це багато чого. Але вона повинна бути потрібною. Тоді ти її вживаєш, а вона тебе будує. Працює цей механізм за зразком причастя. Приймаєш її тіло, запиваєш холодним квасом із родзинками і літаєш по небу з ранку до вечора (В.Рафєєнко). В короткого розуму — довгий язик (Аристофан). Для вивчення мови важливішою є вільна допитливість, ніж грізна необхідість (Аврелій Авґустин). Язик даний людині, щоб приховувати свої думки (Талейран). Хто не любить своєї рідної мови, солодких святих звуків свого дитинства, не заслуговує на ім`я людини (Й.Ґ.Гердер). Кордони моєї мови означають кордони мого світу (Л.Вітґенштайн). Саме мови формують структуру нашого знання (Девід Ґарісон). Ті, хто хоче стати частиною нашого суспільства, мають не лише дотримуватися наших законів, але й розмовляти нашою мовою (Анґела Меркель). Ветеран війни мріяв взяти в магазині язика і донести його до своїх (В.Шендеровіч). Доки Україна буде презентувати себе як країна, що в ній властиво не треба знати української мови, доти її вважатимуть лише трішки іншою Росією, свого роду «Малоросією» або країною другорядного значення (Міхаель Мозер). Язика підбери, бо наступиш]. |
Російсько-український словник складної лексики С. Караванський, 2012 (чернетка)
| КО́ЛОКОЛ, колокола́ звоня́т образ. дзво́ни гра́ють; во все колокола́ (дзвонити) ПЕРЕН. на всі усю́ди. |
| КОЛОКОЛООБРА́ЗНЫЙ дзвонува́тий, як дзвін, на взір дзво́ну. |
| КОЛОКО́ЛЬЧИК (бубонець) балабо́нчик. |
| КОЛОКО́ЛЬНЫЙ, колокольный звон передзві́н, церко́вний дзвін, (поминальний) по́дзвін, подзві́ння. |
| КОЛОКО́ЛЬНЯ, отзвони́л и с колокольни доло́й зроби́в своє́ ді́ло і бува́й здоро́в. |
| ЗАЗВОНИ́ТЬ, (глухо у дзвін) заба́мкати [глу́хо зазвони́л ко́локол = заба́мкав дзвін]. |
| ЗВОНИ́ТЬ ще видзво́нювати, док. ви́дзвонити; (у дзвін) ба́мкати, /часто/ бала́мкати, (телефоном) телефонува́ти; звонить во все колокола́ ще крича́ти на весь світ; звоня́щий що /мн. хто/ дзво́нить тощо, ра́ди́й задзвони́ти, дзвона́р, ба́мкало, перен. бо́вкало, бе́вкало, складн. самодзво́нний [самозвоня́щий самодзво́нний, самодзві́н] див. ще звенящий; самозвонящий во все колокола́ дзвона́р в усі́ дзво́ни, крику́н на весь світ, ста́вши крича́ти на весь світ; ЗАЗВОНИ́ТЬ (глухо у дзвін) заба́мкати [глу́хо зазвони́л ко́локол заба́мкав дзвін]; ОТЗВОНИ́ТЬ отзвони́л – и с колоко́льни доло́й своє́ ді́ло зроби́в, а там хоч трава́ не рости́; ПОЗВОНИ́ТЬ (телефоном) ще зателефонува́ти, задзвони́ти; позвони́вший ОКРЕМА УВАГА; ДОЗВОНИ́ТЬСЯ дозвониться до кого оказ. ви́дзвонити кого. |
| КРИЧА́ТЬ ще вигу́кувати /нагу́кувати/, (на кого) гри́мати, діял. гала́кати, (як пугач) пу́гати, пуги́кати кричать бла́гим ма́том крича́ти не свої́м го́лосом, крича́ти /зіпа́ти/ на пуп, про́бі ревти́; кричать во всё го́рло на всі за́води крича́ти; кричать во всю гло́тку реві́ти, як коро́ва; кричать на кого гри́мати на; кричать на всех перекрёстках крича́ти на весь світ; нача́ть кричать фраз. у крик [я начал кричать я – у крик]; кричи́-не-кричи́ безнаді́йно; крича́щий що /мн. хто/ кричи́ть тощо, зви́клий крича́ти, зму́шений закрича́ти, розкри́чаний, розгу́кати, крику́н, вереща́ка, зіпа́ти, горла́нь, грима́йло, прикм. крикли́вий, галасли́вий, верескли́вий, фраз. кричу́щий, реву́чий, (колір) шпарки́й, разю́чий, яду́чий, образ. з кри́ком /ве́реском, га́ласом, ревом/; гро́мко крича́щий з голосни́м кри́ком; крича́щий благи́м ма́том /крича́щий во всё го́рло/ розрепето́ваний, образ. з ди́ким ре́вом; крича́щий дурны́м го́лосом крику́н не свої́м го́лосом; крича́щий на всех перекрёстках = звонящий во все колокола; КРИ́КНУТЬ ще загука́ти; крикнуть в отве́т відгу́кну́тися, відкри́кнутися; КРИКАНУ́ТЬ ще галасну́ти; ДОКРИЧА́ТЬСЯ докрича́ться до хрипоты́ захри́пти від кри́ку; докрича́вшийся до хрипоты́ захри́плий від крику; НАКРИЧА́ТЬСЯ ще попокрича́ти, наси́титися кри́ком, (удосталь) ви́кричатися; накрича́вшийся ОКРЕМА УВАГА; РАСКРИЧА́ТЬСЯ, раскрича́вшийся оказ. розкри́чаний, ОКРЕМА УВАГА |
| РАЗДА́ТЬСЯ (про звук) гри́мнути, загусти́ і похідн.; разда́лось загуло́; разда́лся (вибух) розлі́гся; разда́лся звон ко́локола заба́мкав дзвін; разда́вшийся 1./2. ОКРЕМА УВАГА, 2. розду́тий, розтя́гнутий, розпу́хлий. |
| СМОТРЕ́ТЬ уроч. зрі́ти, (мати думку) задивля́тися [как Вы смотрите на як Ви задивля́єтеся на], фраз. ба́чити [смотре́л? ба́чив?], (уперто /у що/) вту́плюватися; смотреть бессты́жими глаза́ми позича́ти оче́й у Сірка́; смотреть блужда́ющим взгля́дом води́ти /зи́ркати, ни́шпорити, перебіга́ти/ очи́ма; смотреть бу́кой диви́тися ба́сом /во́вком/; смотреть в зу́бы кому церемо́нитися з ким, потура́ти кому; смотри в о́ба диви́тися обома́; смотреть во́лком во́вком ди́хати; смотреть восхищённо диви́тися із зірка́ми в оча́х; смотреть в суть диви́тися в ко́рінь; смотреть за поря́дком гляді́ти ладу́; смотреть по сторона́м розгляда́тися на всі бо́ки; смотреть свысока́ диви́тися че́рез ве́рхню гу́бу; смотреть с за́вистью за́здрим о́ком погляда́ти, диви́тися за́здрими очи́ма, фраз. ковта́ти сли́ну; бо́льно смотреть се́рце боли́ть диви́тися; ко́со смотреть криви́м о́ком погляда́ти, фаміл. дави́ти косяка́, подава́ти косяки́; не смотреть за собо́й бу́ти неоха́йним ко́ло се́бе; смо́тришь вставн. диви́ся [и, смо́тришь, уже́ несу́т і, диви́ся, вже несу́ть]; смотри́! ще гляди́ но!; куда́ твои́ глаза́ смотре́ли? де твої́ о́чі були́?; смотри́ лу́чше! роззу́й о́чі!; смотря́щий 1. що /мн. хто/ ди́виться тощо, зади́влений, наці́лений очи́ма, зви́клий диви́тися, гляда́ч, стил. перероб. спрямува́вши по́гляд, складн. -о́кий [смотрящий с не́жностью ніжноо́кий], образ. в оча́х [смотрящий с укори́зной з до́кором в оча́х], 2. (за чим) що догляда́є що, покли́каний догляда́ти, догля́да́ч, нагля́да́ч, 3. що огляда́є, за́йня́тий о́глядом, огля́да́ч, 4. (куди /про вікно/) що вихо́дить, (про жерло) пове́рнутий, фраз. з ви́глядом на [смотрящий на реку́ з ви́глядом на рі́чку]; смотрящий в ко́рень зади́влений у ко́рінь; смотрящий в моги́лу вже на Бо́жій доро́зі, земле́ю па́хне від кого; смотрящий в о́ба сторожки́й, пи́льний; смотрящий во все глаза́ сте́жачи в чоти́ри о́ка; смотрящий во́лком з во́вчим по́глядом; смотрящий глаза́ми кого на что схи́льний /зму́шений/ диви́тися чиїми очи́ма на що; смотрящий други́ми глазами наста́влений диви́тися по-і́ншому; смотрящий за собо́й оха́йний ко́ло се́бе; смотрящий медве́дем з вовкува́тим по́глядом; смотрящий невооружённым гла́зом стил. перероб. розгляда́ючи го́лим о́ком; смотрящий по сторона́м 1. зади́влений на всі бо́ки, 2. роззя́ва; смотрящий пра́вде в глаза́ зда́тний гля́нути пра́вді в о́чі; смотрящий свысока́ із зве́рхнім /згі́рдним/ по́глядом; смотрящий сентябрём похму́рий, як ніч; смотрящий с за́вистью заздроо́кий, за́здрий; смотрящий сквозь па́льцы недба́лий, недба́ха; смотрящий сме́рти в глаза́ зви́клий ходи́ти ко́ло сме́рти; смотрящий с наде́ждой з наді́єю в оча́х; смотрящий с недове́рчивостью з недові́рою в оча́х; смотрящий со свое́й колоко́льни зви́клий мі́ряти на свою́ мі́рку /копи́л/; смотрящий с умиле́нием розчу́лено зади́влений; смотрящий тре́звыми глаза́ми з твере́зим по́глядом; вперёд смотрящий зади́влений впере́д; ко́со смотрящий із ско́шеним по́глядом, кривоо́кий, стил. перероб. скоси́вши о́чі; пор. глядящий; ПОСМОТРЕ́ТЬ, ко́со посмотреть гля́нути криви́м о́ком; лю́бо посмотреть! фраз. Ви б ба́чили!, ти б ба́чив! [конь – лю́бо посмотреть! кінь – ти б ба́чив!]; (а там) посмотрим (а там) ви́дно бу́де; |
| ТРЕЗВО́НИТЬ церк. ще благовісти́ти, живомовн. гу́сто дзвони́ти, (в ухах) ляща́ти; трезво́нящий що /мн. хто/ дзво́нить тощо, зви́клий /стил. перероб. ста́вши/ дзвони́ти, зда́тний роздзвони́ти, дзвона́р, ПЕРЕН. плітка́р, пащеку́н, прикм. гучноголо́сий, дзвінки́й, образ. срібнодзво́нний, (в ухах) ляски́й, ляску́чий, перен. плітка́рський; трезво́нящий во все колокола́ поет. стодзво́нний. |
| УДАРЯ́ТЬ (чим) ще сту́кати, (по плечах) пле́скати, (за ким) смали́ти халявки́ до кого, (в ніс запахом) шиба́ти; ударя́ть в го́лову (про хміль) вступа́ти в го́лову; ударя́ть в ко́локол ба́мкати /док. заба́мкати, (один раз) ба́мкнути/; ударя́ть в сла́бую /чувстви́тельную/ струну́ вража́ти в болю́че /дошкульне́/ мі́сце; ударя́ть по интере́сам зачіпа́ти інтере́си; па́лец о па́лец не уда́рит ще і за холо́дну во́ду не ві́зьметься; ударя́ющий 1. що /мн. хто/ б’є тощо, зви́клий /стил. перероб. ста́вши/ би́ти, ра́ди́й вда́рити, за́йня́тий биття́м тощо, уда́рник, стука́ч, стукоті́й, гу́пало, (річ) кала́та́ло, прикм. уда́рний, пробивни́й, розбивни́й, стукотю́чий, гупотю́чий, стил. перероб. вдаря́ючи, 2. ухаживающий, 3. з при́тиском на чому; ударя́ющий в глаза́ 1. сліпу́чий, 2. разю́чий, ефе́ктний; ударя́ющий в нос (запах) шпарки́й; ударя́ющий по карма́ну дороги́й; ударя́ющий в сла́бую струну́ ра́ди́й врази́ти в болю́че мі́сце; ударя́емый 1. би́тий, пле́сканий, кала́таний, гу́паний, 3. наголо́шуваний, прибл. наголо́шений; |
Російсько-український словник 1930р. (О. Ізюмов)
| Колок – кіло́к, -лка́. |
| Колокол – дзвін (род. дзво́ну). |
| Колоколенка – дзвіни́чка, -ки. |
| Колоколенный – дзвіни́чний. |
| Колокольный – дзвонови́й, -а́, -е́. |
| Колокольня – дзвіни́ця, -ці. |
| Колокольчик –
1) (бот.) дзвіно́чки, -ків; 2) (звонок) дзво́ник, -ка. |
Російсько-український словник технічної термінології 1928р. (І. Шелудько, Т. Садовський)
| Колокол – дзвін (дзво́на); • к. водолазный – ка́мера норе́цька; • к. жел.-дор. – дз. залізни́чний; • к. сигнальный – дз. гаслівни́й. |
| Колоколообразный – дзвонува́тий. |
| Колокольный – дзвоно́вий; • к. изолятор – острішко́вий ізоля́тор (-ра); • к. мастер – дзво́нник (-ка). |
| Колокольчик – дзвіно́чок (-чка). |
| Бронза – спиж (-жу); • б. аллюминиевая – с. алюміні́йний; • б. артиллерийская – с. гарма́тний; • б. вольфрамовая – с. вольфрамо́вий; • б. дамасковая – с. дама́ський; • б. зеркальная – с. люстро́вий; • б. колокольная – с. дзвоно́вий; • б. марганцовая – с. мангано́вий; • б. машинная – с. машино́вий; • б. пушечная, артиллерийская – с. гарма́тний; • б. фосфористая – с. фосфори́стий. |
| Звукоотражатель – звуковідби́вач (-ча); • з., навес на колокольне – відголосни́й дах (-ху). |
| Колесо – ко́лесо; • к. (зубчатое в передач.) – триб (-ба); • к. активное – к. акти́вне; • к. арретировочное (задерживающее) – коліща́ затримне́; • к. бегуновое (у паровоза) – к. бігунце́ве, бігуне́ць (-нця́); • к. бороздное (передок у плуга) – к. борозе́нне; • к. ведомое – к. тя́жне; • к. ведущее – к. тягове́; • к. ведущее в цевочном зацеплении – к. пале́чне; • к. веерное – к. віяло́ве; • к. верхне-наливное – к. верхо-наливне́; • к. верхнебойное – к. верхобі́йне; • к. ветряное – к. вітряне́; • к. висящее (в вод. мельн.) – к. висне́; • к. водобойное – к. водобі́йне; • к. водопод’емное – к. водопідійма́льне; • к. водочерпальное – к. водоче́рпне; • к. гидравлическое – к. гідравлі́чне; • к. гиперболоидальное, гиперболическое – к. гіперболі́чне; • к. гребное – к. гребне́; • к. движущееся – к. рухо́ме; • к. дисковое – к. кружа́льне; • к. дополнительное – к. додатко́ве; • к. желобовое – к. жолобча́сте; • к. заднее – к. за́днє; • к. зубчатое – к. задньобі́йне; • к. з. (в передаче) – триб (-ба́); • к. катковое – к. коткове́; • к. клинчатое – к. клинува́те; • к. колоколообразное, мук. – к. дзвонува́те; • к.-са комплектные – к-са компле́ктні; • к. коническое (зубчатое) – триб коні́чний; • к. крыльчатое – к. крильча́сте; • к. кулачное (в мельнице) – к. пале́чне; • к. литое – к. ли́те; • к. маховое, маховик – махови́к (-ка́); • к. наливное – к. наливне́; • к. направляющее (в турбине) – к. напрямне́; • к. нижнебойное (в вод. мельн.) – к. підсубі́йне; • к. однозубчатое – к. однозу́бе; • к. опорное (плуга) – к. опо́рне; • к. переднее – к. пере́днє; • к. плавающее, плавучее, мук. – к. плавне́; • к. планет(ар)ное – к. планета́рне; • к. подливное – к. підсубі́йне; • к. под’емное – к. підійма́льне; • к. полевое – к. польове́; • к. пошвенное, подливное – к. підсубі́йне; • к. приводное, ведущее – к. тягове́; • к. приставное (пол. упередкового плуга) – к. приставне́; • к. промежуточное (зубчатое) – триб проміжни́й; • к. пустотелое – к. порожни́сте; • к. рабочее (турбины) – к. робо́че; • к. раз’емное – к. розніма́не; • к. реактивное – к. реакти́вне; • к. рулевое (ветр. мельн.) – к. пра́вильне; • к. р. (на судне) – к. стернове́; • к. с восьмеркой – к. вісімкува́те; • к. секторное – к. вирізко́ве, се́кторне; • к. сменное (для перем. скорости) – к. змі́нне; • к. спусковое – к. спускове́; • к. среднебойное, средненаливное – к. середнєналивне́; • к. ступенчатое – к. східча́сте; • к. счетное (часов) – к. лічи́льне; • к. трения – к. тертьове́; • к. тяговое, ведущее – к. тягове́; • к. фрикционное клинчатое – к. тертьове́; • к. холостое – к. я́лове; • к. храповое, храповик – заскочни́к (-ка), к. заскочне́; • к. цевочное – к. цівкове́; • к. цепное – т. ланцюго́вий; • к. цилиндрическое – т. циліндро́вий; • к. червячное – т. шнеко́вий; • к. бьет – к. вихиля́є. |
| Крыша – дах (-ху); • к. аспидная – д. ши́ферний; • к. воронкообразная – д. лійкува́тий; • к. гладкая – д. рі́вний; • к. гонтовая – д. ґонтови́й; • к. двускатная – д. двосхи́лий; • к. железная – д. бляша́ний; • к. колоколообразная – д. дзвонува́тий; • к. коническая – д. стіжкови́й; • к. крутая – д. крути́й; • к. куполообразная – д. баня́стий; • к. луковичная – д. цибуля́стий; • к. мансардная – д. мансардо́вий; • к. односкатная – д. односхи́лий; • к. пирамидальная – д. пірамі́дний; • к. соломенная – д. соло́м’яний; • к. тесовая – д. тесови́й; • к. уступчатая – д. східцюва́тий; • к. цилиндрическая – д. віблува́тий, циліндри́чний; • к. черепичная – д. черепи́чний; • к. шатровая – д. шатрови́й; • к. шиферная – д. ши́ферний; • к. щипцовая – д. шпиля́стий. |
| Мастер – ма́йстер (-стра); • м. асфальтового дела – асфальта́р (-ря́); • м. батарейный – батері́йник (-ка); • м. безменный, безменщик – безме́нник (-ка); • м. вагонный – м. вагоно́вий; • м. водопроводный – водопрові́дник (-ка); • м. водопроводный (рабочий на водопров. станц.) – водогі́нник (-ка); • м. дорожный – м. шляхови́й; • м. д. (на ж.-д., трамвае) – м. колі́йний; • м. золотых дел – золота́р (-ря́); • м. кафельный – кахля́р (-ра́); • м. колокольный – дзво́нник (-ка); • м. лесопильный – трач (-ча́), ма́йстер тра́цький; • м. литейный – лива́рник (-ка); • м. мостовой – м. мостови́й; • м. на стеклянном заводе – гу́тник (-ка); • м. подтяжечный – шлейка́р (-ря́); • м. пробочный – корка́р (-ря); • м. фонарный – ліхта́рник (-ка); • м. цеховой – ма́йстер цехови́й; • м. часовой – годинника́р (-ря); • м. шлюпочный, лодочный – човна́р (-ря́); • м.-жестяник – бляха́р (-ря́); • м.-золотильщик – позоло́тник (-ка); • м.-медник – кітля́р (-ра́), мідя́р (-ра́). |
| Металл – мета́л (-лу); • м. антифрикционный – м. протитертьови́й; • м. благородный – м. доброро́дний; • м. белый – м. бі́лий; • м. колокольный – м. дзвоно́вий, дзвонови́на; • м. листовой, в листах – м. аркуше́вий; • м. литерный – м. буко́вний, м. лі́терний; • м. литой – м. вили́ваний; • м. пушечный – м. гарма́тний; • м. сварочный – м. зварни́й; • м. текучий – м. теку́чий; • м. типографский – м. друка́рський; • м. тягнутый – м. тя́гнений; • м. цельно-кованный – м. суці́льно-ко́ваний; • м. цельно-решетчатый – м. суці́льно-решетува́тий. |
| Опора – опо́ра; • о. анкерная – о. а́нкерна; • о. балансирная – о. рівноважнико́ва; • о. башенная – о. вежова́; • о. ветровая – о. противітро́ва; • о. всесторонне-подвижная – о. всебі́чно-рухо́ма; • о. жесткая – о. цупка́; • о. закрепленная – о. закрі́плена; • о. каменная – о. кам’яна́; • о. катковая – о. коткова́; • о. качающаяся – о. хитка́; • о. колоколообразная – о. дзвонува́та; • о. маятниковая, секторная – о. вирізко́за; • о. неподвижная – о. нерухо́ма; • о. одноногая – о. одноно́га; • о. парная, спаренная – о. подві́йна; • о. перемещающаяся – о. пересувна́; • о. переставная – о. переставна́; • о. плоская – о. пло́ска; • о. подвижная – о. рухо́ма; • о. подколосниковая – о. підрушто́ва; • о. промежуточная – о. проміжна́; • о. пружинящая – о. пружна́; • о. рельсовая – о. рейкова́; • о. решетчатая – о. ґратча́ста; • о. упругая – о. пружна́; • о. центрованная – о. зосередко́вана; • о. шарнирная – о. суста́вна; • о. ш.-подвижная – о. рухо́ма суста́вна; • о. шаровая – о. куля́ста. |
| Привод – повідня́; • п. (конный) – кера́т (-та); • п. двухконный – к. двокінний; • п. канатный – п. коді́льна; • п. колокольный, с.-х. – к. дзвонува́тий; • п. конный – кера́т (-та); • п. косящатый – к. косяко́вий; • п. маховиковый – п. махови́чна; • п. потолочный – п. стельова́; • п. пусковой – п. пускова́; • п. ременной – п. пасова́; • п. самоостанавливающийся – п. самозупи́нна; • п. самотормозящий – п. самогальмівна́; • п. стрелочный – п. ви́лична; • п. цельно-чугунный, с.-х. – к. суці́льно-чаву́нний; • п. электрический – електроповідня́; • п. замыкатель – повідня́-замика́ч (-ча́). |
| Сигнализация (процесс) – гаслува́ння, гасло́вання; • с. (наука) – гаслівни́цтво; • с. жезловая – гаслува́ння жезлове́; • с. колокольная желдорожная – г. дзвінкове́ залізни́чне; • с. пожарная – г. поже́жне, гаслівни́цтво поже́жне. |
Російсько-український словник сталих виразів 1959р. (І. О. Вирган, М. М. Пилинська)
| Колокольный
• Колокольный дворянин, колокольное дворянство (устар. шутл.) – пан, пани (панство) з-під дзвонів; пан, пани (панство) з духівників (духовного, попівського) роду. • Колокольный патриотизм – галасливий (крикливий) патріотизм. |
| Колокольня
• Отзвонил и с колокольни долой (разг.) – відкалатав та й по всьому. • Смотреть со своей колокольни – дивитися зі своєї дзвіниці; не бачити далі від свого носа (поза своїм носом). |
| Колокол
• Бахнул в колокол, не глянувши в святцы – ударив у дзвін, як треба в макогін. Пр. • Звонить во все колокола (перен. разг.) – в усі дзвони дзвонити (бити, грати); дзвонити в усі [дзвони]; скрізь (усюди) роздзвонювати (розголошувати); пускати чутку (чутки). • Колокол в церковь людей зовёт, а сам никогда не бывает – дзвін до церкви скликає, а сам у ній не буває. Пр. • Колокола лить (устар.) – вигадувати нісенітниці; химери гнати (ганяти, гонити); байку (байки) пускати; дзвін [великий] лити. [Десь певне дзвін (і)ллють, та байку пустили. Пр.] |
| Бухнуть
• Бухнул в колокол, не глянувши в святцы – ударив у дзвін, як треба в макогін. Пр. |
| Лить
• Колокола лить (устар. разг.) – [Великий] дзвін лити; вигадувати нісенітниці; химери гнати (ганяти, гонити); байку (байки) пускати. • Ливмя льёт (разг.) – Див. ливмя. • Лить воду на чью мельницу – лити воду на чий млин (на чий камінь, на чиї лотоки, на чиє колесо, на чиє коло). • Лить кровь за кого, за что – лити (проливати, розливати, точити) кров за кого, за що. • Лить (отливать) пули (перен.) – Див. пуля. • Лить слёзы – лити сльози. • Льёт как из ведра – ллє як (мов, немов) з відра (з цебра, з луба, з рукава, з коновки, з бочки); ллє як відром (цебром, дійницею); ллє як з-під ринви. |
| Отзванивать
• Отзвонил — и с колокольни долой (разг.) – відкалатав, та й по всьому. |
| Отливать
• Где-нибудь колокол отливают – десь дзвона [великого] (дзвін [великий]) ллють. • Отливать пули – Див. пуля. |
| Ударять
• В пот ударило кого – піт пройняв кого. • Ударять, ударить во все колокола (перен.) – бити, ударяти (дзвонити, задзвонити) у всі дзвони; бити, ударити (дзвонити, задзвонити) на сполох (на ґвалт). • Ударять за кем – залицятися до кого; упадати коло кого; (іноді фіг.) смалити (присмалювати, пекти) халявки до кого. |
Російсько-український словник з інженерних технологій 2013р. (Марія Ганіткевич, Богдан Кінаш)
| ко́локол дзвін,-во́ну; ковпа́к,-ка́ (накриття над чимось круглої, конусної форми) к. возду́шный ковпа́к пові́тря́ний к. защи́тный дзвін захисни́й к. экрани́рующий дзвін екранува́льний |
| колоколообра́зный дзвоноподі́бний |
| колоко́льный дзвонови́й |
| колоко́льчик дзвіно́к,-нка́, дзво́ник,-ка |
Словник українсько-російський 1927р. (А. Ніковський)
| Бе́вкати –
1) бухать в колокол; 2) говорить чушь. |
| Бездзві́нний –
1) не имеющий колоколов; 2) без колокольного звона. |
| Бо́вкати, бо́вкнути –
1) бамкать, звонить, ударять, ударить в колокол; 2) говорить, сказать необдуманно, ляпнуть. |
| Дзво́ник, -ника –
1) звонок; 2) колокольчик; 3) (бот.) колокольчик. |
| За́від, -воду –
1) начало. • Нема́ й за́воду – а) не было заведено, никогда не было; б) исчезло все, нет и следа. 2) начало, причина ссоры; 3) заведение, обыкновение, учреждение; 4) звук плача, пения, рева, колокольного звона. • На всі за́води репетува́ти – во все горло орать. 5) домашний праздник (крестины, свадьба); 6) верхний край плавной сети; 7) род понятых, экспертов; 8) бі́гти у за́води – во весь карьер бежать. |
| Закалата́ти, -та́ю –
1) застучать в колотушку; 2) учащенно зазвонить в колокол. |
| Калата́йло, калата́ло, -ла – колотушка, колокольчик из дерева. |
| Клокі́чка – деревянный колокольчик, вешаемый скоту на шею. |
| Колокі́л, -ко́лу –
1) колокол; 2) звонок на шее коровы, козы. |
| Колокі́льце – бубенчик. |
| Перекалата́ти, -та́ю – перезвонить (во все колокола). |
| Пробе́вкати, -каю –
1) прозвонить (на колокольне); 2) пробездельничать, прогулять. |
| Се́рце, -ця –
1) сердце. • Щи́рим се́рцем ро́бить – усердно работает. • Се́рцем ну́дити – тосковать. • На-тще-се́рце – натощак. 2) гнев. 3 се́рця – гневно, сердито. • Се́рця дода́ти – еще более рассердить. 3) штифт в замке; 4) язык в колоколе; 5) сердцевина в дереве; 6) полип, медуза. • Се́рце земне́ – род трюфелей. • Ви́нюхав би земне́ се́рце – выследил бы даже в земле спрятанное. 7) вырез в ставне. |
| Спиж, -жу –
1) бронза, медь, колокольный сплав; 2) зарубка, углубление в куске дерева. |
| Теле́нькання, -ння – звук колокольчика, бубенчика; тиканье. |
| Те́лепень, -пня –
1) качающийся, болтающийся предмет; 2) колокольный язык; 3) оболтус. |
| Торохте́ло – деревянный колокольчик (на шее коровы). |
| Турня́ – башня, колокольня. |
| Цокоту́ха, -хи –
1) говорунья, щебетунья; 2) деревянный колокольчик. |
Російсько-український словник ділової мови 1930р. (М. Дорошенко, М. Станиславський, В. Страшкевич)
| Колокольчик – дзвіно́к (-ика), дзво́ник (-ка). |
Практичний російсько-український словник приказок 1929р. (Г. Млодзинський, М. Йогансен)
| Будет и на нашей улице праздник. Див. И на нашей улице будет праздник.Бухнул в колокол, не глянувши в святцы. — 1. У городі бузина, а в Києві дядько. 2. Віщував календар, та в помийницю впав. 3. Поспішився поперед батька на шибеницю. 4. Сиділа баба на печі, та й каже: але. |
Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко)
| Бала́м! бала́м! меж. Подражаніе ударамъ колокола. Шейк. |
| Бала́мкати, -каю, -єш, гл. Протяжно звонить въ одинъ колоколъ. Шейк. |
| Бам-бам! меж. Подражаніе звуку колокола. О. 1861. XI. Св. 37. Подражаніе звуку струннаго инструмента. На цимбали бам-бам! Гол. IV. 448. См. Балам. |
| Бев! меж. Подражаніе протяжному удару колокола. |
| Бе́вкання, -ня, с. Звонъ въ одинъ колоколъ (раздѣльный). Харьк. |
| Бе́вкати, -каю, -єш, гл.
1) Звонить раздѣльно въ одинъ колоколъ. Ходім до церкви, бо вже почали бевкати. 2) Пороть дичь, говорить чепуху. Чорт зна, що ти бевкаєш. |
| Бездзві́нний, -а, -е. Не имѣющій колоколовъ. Андрієвська церква в Київі бездзвінна.
2) Безъ колокольнаго звона. Рання служба по деяких місцях буває бездзвінна. |
| Бездзві́нно, нар. Безъ звона колоколовъ. Його поховано бездзвінно. |
| Би́ло, -ла, с.
1) Доска, употребляемая вмѣсто колокола въ монастыряхъ; то же, что клепало. Я йому як у било б’ю: женись та женись, — так ні та й годі. Лебед. у. Говорили, як у било били, а йому и не в догадки. 2) Крылья или отводы въ саняхъ, предназначенные для того, чтобы сани не опрокидывались. Сумск. у. Ум. Би́льце. |
| Би́льце́, -ця, с.
1) Ум. отъ било. 2) Рамы у люльки. Чуб. VII. 386. Шовковії вервечки, золотії бильця, срібні колокільця, мальована колисочка. Мет. Колихала цілу ніч і бильця з рук не пускала. Черк. у. 3) Часть ткацкаго инструмента, называемаго блят (см.) Константиногр. у. 4) Часть витушки (см.) Вас. 202. 5) Балочка въ ульѣ, къ которой пчелы прикрѣпляютъ восчину. Шух. І. 111. 6) Часть лозовой корзины: «продольный брусокъ вверху и внизу корзины». Вас. 147. 7) Одна изъ частей воротъ. Шух. I. 87. 8) Брусъ въ боронѣ, въ которомъ укрѣплены зубья. Треба було розбірати двоє бильців у бороні. Чуб. ІІ. 561. 9) Обручъ въ рыболовномъ снарядѣ, называемомъ хватка. Браун. 14. 10) Часть крыши оборога (см. оборіг 1) — половинка стропилъ. Вх. Зн. 42. |
| Би́ти, б’ю, б’єш, гл.
1) Бить, наносить удары. Дурного і в церкві б’ють. Посл. За що мене, мужу, б’єш, за якії вчинки? Нп. Орлом сизокрилим літає, ширяє, аж небо блакитне широкими б’є. Шевч. Не по чім і б’є, як не по́ голові. Въ томъ то и бѣда, въ томъ то и дѣло. Ном. № 7367. 2) О лошадяхъ: лягать: Кобила б’є. 3) Вколачивать. Бити палі. 4) О водѣ, волнѣ и пр. Бить стремительно, литься, течь. Вода так і б’є. Ой не ходи коло води, буде хвиля бити. Мет. 70. Піна била з рота. Стор. М. Пр. 19. 5) О часахъ, колоколѣ и пр. Звонить, бить. В усі дзвони б’ють. Грин. ІІІ. 275. У дзвони дзвонять, в гармати б’ють. О. 1862. II. 59. 6) Разбивать, бить. Бити вікна. На мою невісточку не настачишся горшків та мисок: так б’є, хоч що тиждня нові купуй. Харьк. 7) — на ко́го. Нападать, наступать на кого (во время войны). І хоче ворогом на тебе бити. К. ДН. 172. Прийшов чужоземець татарин і ото вже на Вишгород б’є. АД. І. 50. 8) О вѣтрѣ, метели: вѣять, нести. Б’є вітер на чистому. Новомоск. у. На Миколи перестало бити, за те ушкварив мороз. Мир. Пов. I. 113. Завірюха б’є. Грин. II. 97. 9) Корчить въ эпилепсіи. Бодай тебе било до́ землі, аби з ті дух вибило. (Проклятіе — пожеланіе смерти отъ эпилепсіи). Фр. Пр. 31. 10) Олію би́ти. Выжимать постное масло. 11) Би́ти третяка́. Танцовать. Під дудку била третяка. Котл. Ен. 12) Ба́йдики би́ти. Ничего не дѣлать, бить баклуши. Ком. II. 17. 13) Би́ти на забій. Бить на смерть. Б’є жінку на забій. НВолын. у. 14) Покло́ни би́ти. Бить поклоны. Прийшли в каплицю перед Феба, Еней поклони бити став. Котл. Ен. 15) — во́вну, повсті. Перебивать шерсть, дѣлать войлоки. ЗОЮР. І. 48. Сим. 197. 16) — телеґра́м. Посылать телеграмму. Лохв. у. 17) — ши́ла. Родъ игры у парней. О. 1861. XI. Св. 31. 18) — чоло́м. См. Чоло. 19) Бодай тя на сон било! Чтобъ ты не могъ заснуть. Фр. Пр. 29. |
| Бов! меж. Подражаніе удару колокола. Бов, бов по московські брехні. Ном. № 848. |
| Бо́вкало, -ла, с.
1) Языкъ у колокола. 2) Глупый болтунъ. |
| Бо́вкання, -ня, с. Отрывистый звонъ въ колоколъ. |
| Бо́вкати, -каю, -єш, гл.
1) Звонить отрывисто: ударять (въ колоколъ). Бовкає дзвін у неділю. О. 1861. X. 148. Чуємо, що бовка дзвін, та не знаємо, де він. Ном. № 13827. 2) Говорить необдуманно. Нехай хоч жінки ледачі посоромляться, а то ще й при йому инший таке пробовкне, щоб їх лиха година бовкала. Г. Барв. 152. |
| Бо́жий, -а, -е.
1) Божій, божескій. Божа воля, Божа й сила. Ном. Усе Божеє, тільки гріхи наші. Ном. № 9. 2) — дім. Церковь. Г. Барв. 424. Завтра Головосіка — треба йти до Божого дому. Харьк. г. 3) Бо́жа ма́ти. Богоматерь. 4) Бо́жий дар. Причастіе. До Божого дару з чортовими ногами. Ном. № 136. 5) Бо́же де́рево = Біждерево. 6) Бо́жа по́стіль. Смертный одръ. Скоро мати старая, лежачи на Божій постелі, сина вздріла, на своє лице хрест собі положила. Дума. 7) Бо́жа пта́шка. Пчела. Ном. № 409. 8) Бо́жа роса́. Молоко. О. 1862. IV. 89. За Божую росу не беруть грошей. Борз. у. 9) Бо́жа ру́чка. Раст. Primula officinalis L. ЗЮЗО. І. 132. 10) На Бо́жій доро́зі. При смерти. У три дні занедужала, а вже й на Божій дорозі. Кв. 11) Бо́жу хвалу́ за хвіст тягти́. Звонить въ колокола (насмѣшл.). 12) На Бо́же да́ти. Дать на службу церковную, на молебенъ. Фр. Пр. 100. Тра занести до церкви на Боже, Миколаю. Дала на Боже карбованця. НВолын. у. 13) Іди́ ж ти в Бо́жу путь. Иди съ Богомъ. Мет. 15. 14) Святи́й та бо́жий. Говорится о человѣкѣ, прикинувшемся кроткимъ и добродѣтельнымъ. Левиц. Пов. 314. |
| Бом! меж., выражающее ударъ колокола. Бом, бом, бом!... на службу божу дзвонять. Грин. II. 112. |
| Гу́сто, нар.
1) Густо. Де густо, там не пусто. Ном. № 1368. Густо замісила тісто. 2) Обильно. Густо сльози ллються. Млак. 50. 3) Во множествѣ, много. Манастирь весь богомольці густо обступили. Млак. 46. Людей було не дуже густо. 4) Часто. Густо ди́виться, та рідко бачить. Ном. № 6608. Ча́сто й гу́сто. Очень часто. Моя мати часто і густо плаче за мною. Чуб. І. 250. Таких парубків часто й густо можна зустріти по наших хуторах та селах. Мир. ХРВ. 4. 5) — дзвони́ти. Звонить во всѣ колокола. Як вийшла вона слідом за попадею, то вже густо дзвонили, аж стара дзвіниця хиталась. Г. Барв. 158. Ум. Гу́стенько, густе́сенько. |
| Дзвін, дзво́ну, м.
1) Колоколъ. Бубонів, як міський дзвін. МВ. І. 105. У неділю рано задзвонили в дзвони. Мет. 95. 2) Звонъ. Дати на дзво́ни. См. Давати. 3) Родъ дѣтской игры. О. 1861. XI. Св. 37. 4) Родъ писанки. КС. 1891. VI. 37. Ум. Дзвіно́к, дзво́ник. |
| Дзвіни́ця, -ці, ж.
1) Колокольня. Як в Кийові на дзвіниці черні в дзвони дзвонять, так в Полтаві перекупки на місті гуторять. Ном. № 13445. 2) = Вежа 3. Гол. І. Объясн. къ рис. 21. О. 1861. XI; Св. 36. Ум. Дзвіни́чка. |
| Дзвіни́чний, -а, -е. Относящійся къ колокольнѣ. Дзвіничний хрест. Васильк. у. |
| Дзві́нний, -а, -е. Колокольный. |
| Дзві́нник, -ка, м. Колокольный мастеръ. НВолын. у. |
| Дзвіно́к, -нка́, м.
1) Колокольчикъ, звонокъ. Греб. 361. Сама як схопить дзвінок — по всіх покоях дзінь-дзінь. МВ. І. 14. 2) мн. Дзвонки́. Раст. Convolvulus sepium. ЗЮЗО. I. 119. 3) Названіе рослаго красиваго веселаго вола. КС. 1898. VII. 46. 4) = Дзвенкач. Вх. Пч. II. 10. Ум. Дзвіно́чок. |
| Дзво́ник, -ка, м.
1) = Дзвінок въ 1 знач. Коні помчали, дзвоники задзвеніли. Кв. 2) мн. Дзво́ники. Раст. Колокольчики, Campanula persicifolia, Campanula trachelium, Convolvulus sepium L., Linaria genistaefolia Mill. См. Дзвінок, дзвіночок. Ум. Дзво́ничок. Ком. II. 81. |
| Забала́мкати, -каю, -єш, гл. Зазвонить (о бубенчикахъ, о маленькомъ церковномъ колоколѣ). |
| Закалата́ти, -та́ю, -єш, гл.
1) Застучать въ калата́ло (колотушка); зазвонить въ колоколъ учащенными ударами. |
| За́крутка, -ки, ж.
1) = Завертка 1. Маркев. 93. 2) Завертка, закрутка для запиранія воротъ. Шух. І. 87. См. Завертка 2. 3) Часть ручной мельницы. См. Млин ручни́й. Шух. І. 104. 4) Колокъ у скрипки для натягиванія струнъ. Вх. Лем. 415. |
Помилка в тексті? Виділіть і натисніть Ctrl+Enter, або напишіть на github. Дякуємо.
Клавішні скорочення: виділіть слово і натисніть:
• Ctrl+Shift+1 — пошук на r2u.org.ua «Російсько-українські словники»
• Ctrl+Shift+2 — пошук на e2u.org.ua «Англійсько-українські словники»
• Ctrl+Shift+3 — пошук на sum.in.ua «Академічний тлумачний словник української мови»
• Ctrl+Shift+4 — пошук у корпусі «ГРАК» (на сайті корпусу можна шукати лему, фразу, словоформу або сполуку)