Знайдено забагато відповідників, результат було обмежено 150-ма статтями
Спробуйте звузити ваш пошук: лише серед російських слів або лише серед українських слів

Шукати «скрип*» на інших ресурсах:

 Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) 

 Російсько-український народний сучасний словник 2009– 

Благоухающий – який (що) па́хне (духмяні́є, пахти́ть), духмяний, пахучий, запаху́щий, запашни́й, пахки́й. [Духмяним ладаном димує кожен квіт; І скрипки тужний схлип, мов серця голосіння. Меланхолійний вальсі млосне очманіння! (Всеволод Ткаченко, перекл. Шарля Бодлера). Де Буг швидкий вколисує на хвилях Духмяну ніч під голоси птахів, Стоять хати у вишиванках білих, насунувши картузики дахів (В.Забаштанський). Усі друзі знали, що дівчинка на ймення Ос вміє пекти хліб. Він виходить у неї такий пахкий і теплий, аж живий (Катріна Хаддад)]

Скрипачка – скрипа́лька.

Барабан – 1) (в разн. знач.) бараба́н, (редко, муз.) тараба́н, (для навивания проволоки, кабеля, ещё) наві́й; 2) (часть ворота, на которую навивают канат) бара́н: • барабан парового котла – барабан парового котла; • бильный барабан – ше́рет; • заби́ть в барабан – забараба́нити, затараба́нити, (дробь) задріботі́ти; • по барабану (безразлично) – (разг., жарг.) по барабану, по цимбалах, до лампочки, паралельно, фіолетово, плювати, (грубо, рус.) пофіґ; • подающий барабан – (техн.) подавач. [Ра́птом задріботі́в на сво́їм тараба́ні (І.Франко). Наче хмари, бідний Київ Печеніги облягли, Загриміли всюди сурми, Тарабани загули (О.Олесь). Як митцеві, мені якось по барабану, відтворює ця річ історичну правду, чи ні, якщо вона стильна (Лесь Подерв’янський). — Чесно кажучи, мені пофіґ, Дано, що тобі кепсько (А.Мухарський). Цей подумки проказаний тост мені так припав до вподоби, що я його виголосив ще кілька разів, аж поки мені не стало по цимбалах. (Ю. Винничук). Просторікують якісь там сопливі інтелігетики? Або протестують кабінетні шевченкознавці, чи самозвана еліта у драних штанях? Усе це нам по цимбалах, по барабану, тобто — до лампочки Ілліча. Ми за широкими плечима, тож і тухлі яйця нам не страшні (Віра Носенко). І осли грають роль в музиці: їхню шкіру натягують на барабан (Еміль Кроткий). Під палкою навіть в барабані пробуджується Муза (С.Є.Лєц). 1. Деколи першу скрипку в оркестрі грає барабан. 2. Настрій класний, весняний! Іду, усміхаюсь… У мене сьогодні неділя і мені по барабану, що в усіх середа!].

Бубен – бубон, решето; • бубны – бубни, накри; • звонок бубен, да страшен игумен – ченцеві з келії кортить, та ігумен не спить (Пр.). [По всьому селі пішла чутка, що в нас весілля; музики грають, у бубон б’ють,— весело було, бучно (М.Вовчок). Загриміли труби, загули бубни: то молодий раджа скликав військо (І.Нечуй-Левицький). Зосталася Одарка з трьома невеличкими дітками-дівчатками без грошей. Злидні, кругом злидні, голі, як бубон (П.Мирний). Тільки решета гули та бряжчали серед галасу й гаму, та вискакували з шуму дуже тонкі жіночі голоси (І.Нечуй-Левицький). На колоді сиділи музики з скрипками, цимбалами та решетом (І.Нечуй-Левицький). Решето тороточе, Чогось воно хоче, Хоче золотого, Од зятя молодого. Заграла скрипка, тугий бас, решето, цимбали; І молоду в веселий час Дівки до шлюбу убирали… (С.Руданський). Тремтить на флейті пальців десять, музичне дерево горить. Із бубна, мов із дзбана, ллється роздзвонений, гарячий крик. Палає скрипка, тихне, в’яне, і серце бубна співом п’яне (Б.-І.Антонич). Мишко-бубніст підпалив шмат газети, трохи потримав над полум’ям свій саморобний струмент із собачої шкіри — і бубон загув, як дзвін (Гр.Тютюнник). Мацюпінька неначе відроджувався… і не знати було, чи він тішиться чужою бідою, чи просто йому радісно відчувати своє гейби вічне й безтурботне існування, бо бив у бубон і бив, що аж здавалося — собача шкіра не витримає і трісне, а з кутиків Мацюпіньчиних губ, з привідкритої пащеки стікала піна (Роман Федорів). На бубон йшла собача шкіра: «А на маєш, А на маєш! Вчора гавкав — нині граєш!» (Анат)].

Да – 1) (нареч.) еге, так, угу; 2) (сз.) та, і, й; 3) (но) але, та, дак, так, отже; 4) (да будет) хай буде, най (нехай) буде; 5) (да и ну) та й давай, ну, нум: • ай да… – от так…; • ах да! (разг.) – а, до речі!; ах так!; стривай!; мало що (замалим) не забув!; • вашими бы устами да мёд пить – якби то все, що ви говорите, справдилося!; вашими б устами та мед пити (Пр.); коли б твоє слово та Богові в вухо (Пр.); • [вот] это да – оце так, ото так; • да? – справді?; невже?; • да будет… – хай буде; нехай (най) буде…; • да ведают потомки – щоб відали нащадки (потомки); • да ведь – таж (та… ж); адже (аже) ж (тадже (таже) ж); • да (говорите) же! – та ну-бо (кажіть); кажіть-но; • да-да, да-да-да – так-так; авжеж; атож; еге ж; • да ещё – та ще; до того [ж]; а ще й; • да здравствует – хай живе; • да и – та й; ба [й]; (на початку речення ще) а; (иногда) бо; • да идите же, смотрите же – та ну-бо йдіть, дивіться; ідіть-но, дивіться-но; • да и к тому же, да и притом – та й до того і; як на те ж; та ще й; • да и ну – та й (і) ну; та й (і) давай; нум; • да и то (разг.) – та й то́; і то́; • да и только (разг.) – та й годі (та й край); • да как – та як; коли; • да, как бы не так – еге; де ж пак; де там; • да, конечно – еге ж; звичайно; атож; • да не может быть! – та не може бути!, та невже?; хіба це можливо?; • да нет [же]! – та (ба) ні!; • да неужели?; • да ну? (разг.) – та невже?; та ну?; • да сверх того – та (а) ще крім того (до того); • да сделай же! – та зробіть же!, та ну-бо зробіть!; • да, ты был там? – до речі, ти був там?; • да уж – от же ж, це ж треба; ну й; • да уж, мастера! – що майстри, то майстри!; ну й, майстри!; • да уж, повезло! – от же ж пощастило!; • да чёрт с ним! (вульг.) – та хай йому чорт (біс, грець)!; • да что вы – та що ви (та ви що); та нубе-бо; • конечно да – авжеж; звичайно; еге ж; атож; • нет, нет да и… – [а] часом і; за якийсь час і; раптом і; коли-не-коли та й; • ни да, ни нет – ні сяк, ні так; ні се ні те; • ну да! – отож!; авжеж!; еге ж!; (выраж. недоверия, ирон.) еге ж!; аякже! [Коли подивляться, що вбитий, — з переполоху ну втікать (Т.Шевченко). Сичі в гаю перекликались, та ясен раз-у-раз скрипів (Т.Шевченко). З переполоху ну втікать! (Т.Шевченко). Певно, він хлопчик добрий і любий — еге? (М.Вовчок). Чогось мені на серденьку та й не легко (П.Чубинський). Не дрімає цар московський, Ба й ті не дрімають (С.Руданський). — Еге, спасибі вам! Ми Чіпки не дамо… Чіпка в нас буде, — обороняється Галя (П.Мирний). Так, я була сьогодня в катакомбах і завтра знов піду (Л.Українка). Декотрі зачіпали його, заговорювали з ним; він обзивався до їх одним словом, та й то знехотя (І.Нечуй-Левицький). А жаль же мені та тії тополі. Що на чистому полі (Н. п.). Та й став він по-инакшому — думати. А жаль-же мені літечка тепленького. Та він же там і не був. Та же ж сказала, що прийде напевно. Ажеж (ажеж) ти сам бачив. І хотіла б, так не можу. Думалося одно, отже сталося инше. Не хочеш, дак мусиш. Та збіг на грядки та й давай сонячники ламать (АС). — Так, так,— погодився Карденіо,- його легковірність справді нечувана, прямо-таки надзвичайна: мені здається, що найвигадливіший письменник і навмисне такого не видумав би (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Майк сидів як на голках, витягнувшись уперед у своєму кріслі, й дивився на неї майже істеричним поглядом, і хто знає, що хвилювало його більше — марнославство від того, що вона скаже «так», чи панічний страх, що вона може сказати «так»? (С.Павличко, перекл. Д.Г.Лоуренса).  — Любий, ти не помітив, що я стала краще виглядати? — Угу. — Що «угу»? — Не помітив].

Духовик – духовик. [Хлопчики й дівчатка стоять в рядок на дерев’яних лавицях, уваж­­но прислухаються до мелодії. Побачивши «чужого», чемно в унісон вітаються. Чують пояснення про різні класи, починають із гордістю вигукувати: «Я духовик!», «Я піаніст!», «А я на скрипці граю!» (Тетяна Оробець)].

Женственность – жіно́чість, (ещё) жіно́чність. [Всі «модні» жінки — то блудні світла, без поваги й жертволюбності; без тої непорочної правдивої жіночості, що одна вдержує лад на світі між обома полами, — впевняла мене раз моя мати, і з тим запевненням стала між нами обома, мов неповорушна сила скел (О.Кобилянська). І пахли зеленими зорями очі, і у флейти-тополі благав хтось покаянь, і смичком трепетливим свою жіночність питалася скрипка: «Яка… яка я..?» І бігла музична струнка олениця, і птаха музична кудись летіла… І стояла моя зачудована ницість. Тремтіла… і деревом стати хотіла (Г.Чубай). При всій її природній жіночності вона така вибухова, а часом навіть жорстока, я аж лякаюсь. Щоправда, й вона якось сказала, що при всій моїй екзистенційній мужності, — от просто так і сказала! — є в мені якась безпорадність, і це її лякає. Так ми й живемо, лякаючи одне одного (Л.Костенко). Зануди гавкають у мобільні телефони, занудихи завищують свої низькі голоси, щоб надати їм більше жіночості (О.Негребецький, перекл. Мітчела Девіда). Звичайно, вона і сильна, і незалежна, і розумна, але він чудово знав, що в ній більше жіночності, ніж у будь-якій із жінок, що зустрічалися на його шляху (В.Омельченко, перекл. Ф.Саґан). І, лікуючи його й допомагаючи йому з усіх сил, десь глибоко в найдальшому куточку своєї прадавньої здорової жіночості, вона зневажала його з диким і безмежним презирством. Найпростіший волоцюга кращий за нього (С.Павличко, перекл. Д.Г.Лоуренса). Вона була здоровенна й товста, але страхітлива опасистість скрашувалася ніжною жіночністю: Слониха відзначалася таким гарним обличчям, такими витонченими й пещеними руками й такою невідпорною чарівністю, що коли вона увійшла в будинок, Ауреліано Другий стиха зауважив, що волів би краще провести турнір не за столом, а в ліжку (П.Соколовський, перекл. Ґ.Ґ.Маркеса). Слово «курва» втратило свою жіночість, тепер це просто скурвлене слово (С.Є.Лєц)].

Забивать, забить – 1) (заколотить) забивати, забити, (о мн.) позабивати що, (железн. полосами) заштабувати, (гвоздём) забивати, забити цвяхом, загвожджувати, загвоздити; 2) (вколачивать) забивати, забити, гнати, заганяти, загнати, (о мн.) позабивати, позаганяти що куди, у віщо; (гол) забивати, забити; (в колодки) забити в диби, в дибиці, (провинц.) зди́бати; 3) (загромоздить дорогу снегом) забити (забуртити) дорогу (путь); (наносом, песком, грязью, снегом) забузувати на́мулом, піском, багном, брудом, снігом; (засорить отверстие) забити відтулину, (безл.) заснітити (і засмітити), захарастити; 4) (в набат, тревогу) бити (ударити) на ґвалт, (в барабан) заб(т)арабанити, (дробь) задріботіти; 5) (голову кому) забивати, забити кому баки (голову), задурювати (задурити) кого (голову кому), дурити кому голову, морочити, заморочити, запаморочити, затуркувати, затуркати голову кому; 6) (притупить умств. способности) забивати, забити, приголомшувати, приголомшити, заголомшити, задурювати, задурити, затуркувати, затуркати кого; (толчками) заштовхати, затовкти, затолочити кого; (плетьми до смерти) забити, зашмагати кого нагаями (канчуками) на смерть; (до полусмерти) мало дух не вибити; тільки (тільки-но) живого пустити; 7) (место, очередь, сленг.) забивати, забити; 7) (терять, потерять интерес, проигнорировать, покончить, вульг.) забивати, забити: • забивать, забить голову кому (разг.) – забивати, забити (захаращувати, захарастити) голову кому; задурювати, задурити кого; дурити, задурити голову кому; забивать кого (в работе) (перен. разг.) – перевершувати (заломлювати, заломляти) кого (в роботі); • забить в барабан (барабаны) – забарабанити (затарабанити); (дрібно) задріботіти; • забить в колодки – забити в диби (в дибиці, у скрипиці); (лок.) здибати; • забить до полусмерти кого – мало дух не вибили з кого; тільки-но живого пустити; • забить нож, топор – затупити ніж, сокиру; • забить себе в голову что (разг.) – забрати собі в голову що; • забить тревогу – ударити на сполох (на ґвалт). [Забив, як ведмедя жолудь (Пр.). Забили в скрипицю Та й повезли до прийому (Т.Шевченко). А там панові не вподобався, Писарині якому, — Ноги здибають, руки сплутають І звезуть до прийому (С.Руданський). Раптом задріботів на своїм тарабані (І.Франко). Мене, такого пана, сюди задурювать прийшла! (Л.Глібов). Позабивали вікна й двері. Загнати клина. Коси в тебе брудні – бач як гребінець забузувала, розчісуючись. Чоловік дурний, бо жінка задурила. Не мороч (не дури) мені голови, бо вже й так, обертом іде. Оці дітиська так затуркають голову, що за день зовсім дурна стану (АС). — Я бігав і впав… ударився дуже… боляче… — проказав він з перервами немов гикаючи. — Що ж ти забив? — Коліно… аж ось… (В.Підмогильний). Це-бо було горде створіння. Як той дикий кінь, що ладен забити на смерть того, хто посміє доторкнутись до нього рукою (І.Багряний). Нічого страшного, що держава в нас «забила» на музику, — хай хоча б не заважає. Бо хоч би чим вона опікувалася — завжди виходить УТ-1, який може викликати хіба забобонний жах (Костянтин Костенко). Аромат молодої трави, запах пилу, прибитого до дороги величезними, як квасоля весняного дощу, схожий на запахи розрізаної сирої картоплі і першої сперми на дівочих пальцях, бензиновий дух приватних, придбаних усупереч марксизму-ленінізму авт, — усе це вночі вщент перебивало офіційні денні радянські запахи — хлорки в громадських вбиральнях, асфальту, яким від пізньої осені до ранньої весни кожного року латали безкінечні ями на джерелівських дорогах, солярки, якою щедро напували залізних коней на мілітарних гусеницях, що своїми багатотонними бебехами перетворювали масний балканський чорнозем на сірі ґрунти «средней полосы братской России». Не кажучи вже про небо, яке — нічне, з великими вільними зорями і незалежним від профсоюзу повним місяцем — просто забило на це порожньо-блискуче, партійно-монументальне північне сяйво та підсвічені електрикою червоні зірки вкупі з кремлівськими рубінами під ним (В.Кожелянко). Дон Кіхот обернувся до Санча і сказав спересердя: — Слухай же тепер, Санчисько, що я тобі скажу: друге таке лайда-чисько, як ти, навряд чи знайдеться ще в цілій Гишпанії. Ах ти ж, брехуняко всьогосвітній! Чи не ти говорив мені оце щойно, ніби з сієї королівни вчинилась якась там дівчина Доротея, а голова, що я одтяв велетневі, то вже ніби твоя пся мама, і цими дурницями так мені памо-роки забив, як ніхто ніколи. Клянусь… (тут він звів очі до неба і зціпив зуби), я тобі такого дам перегону, що стане того пам’яткового на всіх брехливих джур, котрі служитимуть при мандрованих рицарях до кінця світу! (М.Лукаш, перекл.  М.Сервантеса)].

Заворочаться – заворушитися, (редко) заворочатися. [Короткий кашель… скрипне стілець, шелесне перегорнута сторінка — і здається, десь під дрімотами заворушиться хтось інший, невсипущий (С.Васильченко). Їгорко заворочався на лежанці, обмацав черінь, вгадуючи по ній: пора підводитись чи ні (Гр.Тютюнник)].

Изморось – мряка, мрячка, мжичка, мжа, мжиця, мгичка, мигичка: • объятый изморосью – повитий мрякою, замрячений; • на дворе изморось – надворі мряка (мрячка, мжа, мжиця, мжичка, мигичка); надворі мрячить (мжичить, мигичить). [Вночі і ожеледь, і мряка, І сніг, і холод (Т.Шевченко). Холодна дрібненька мряка сіялась з неба (М.Коцюбинський). Сірий осінній ранок куривсь дрібною мжичкою (М.Коцюбинський). Через відчинені брами в замрячених подвір’ях видно було ще тут і там освітлені вікна (І.Франко). …Було зоряно, а потім стало темно — пройшли хмари. …Побігла мжичка. Мжичило, мжичило, і чогось було сумно тоді (М.Хвильовий). Дозрівають довгі дні, як ярі яблука, лине листя з лип, плине возу скрип, Коло лісу колом ллється вигук зяблика. Палиться під захід сонця неба палуба, от отара в отаві, сизі мряки сиваві, В яслах яру ясний ястер ятрить яструба (Б.-І.Антонич). Зранку захмарило і довго сіяло на землю холодну, дрібну мжу, потім повіяв з Акерманщини вітер, розчистив небо і. на поля бризнуло сонце (Г.Тютюнник). Весняна мжичка. І земля ще спить. От-от зі сну прокинеться погода (В.Стус). Замрячене сонце м’яко освітлювало сіру гладінь там, де річка переходила в затоку (М.Прокопович, перекл. Д.Джойса)].

Карамелька, разг. – (конфета карамели) карамеля, карамелька. [— Ну, ця вже сльоза й ця карамелька зовсім не до діла, — сказав лінгвіст. — У всякому разі, вони не можуть тебе характеризувати (М.Хвильовий). Він прийшов сюди рекламувати карамельки. Такі різнокольорові, хімічні, на патичках. І навіть не самі карамельки, а підставку для них (Іздрик). …розтоплена карамелька поцілунку на засмаглому плечі миттєво вихоплені погляди перехожих все і так ясно — вода у небі небо у воді (Д.Лазуткін). Шоколяда, наличко, цукерок і карамеля — слова із «скрипниківки», офіційного правопису Української соціалістичної радянської республіки з 1928 до 1933 рр. (з інтернету)].

Колесо – ко́лесо, ко́ло, (умен.) колісце́, коліща́, коліща́тко, коле́сонько, ко́лечко, (жарг., мн.) колеса: • вертится (крутится), как белка в колесе – вертиться (крутиться), як муха в окропі (Пр.); вертиться, як (наче) в’юн в ополонці (Пр.); крутиться, як (наче) в’юн на сковорідці (Пр.); крутиться, як посолений в’юн (Пр.); крутиться, як дзига (Пр.); крутиться, як у колесі (Пр.); вертиться, як сорока на тину (Пр.); • водяная мельница с наливным колесо́м – корча́к; • вставлять палки в колеса – устромляти (стромляти, кидати) палиці в колеса, ложку з рота вибивати; • грудь колесом у кого (разг.) – випнуті груди в кого; • ездить на колёсах – їздити возом (на колесах); • колесо бьёт – колесо вихиля́є; • колесо бороздное (передок у плуга) – колесо борозе́нне; • колесо ведомое – колесо обертне, колесо тя́жне; • колесо ведущее – колесо обертальне, колесо тягове́; • колесо висящее (в водяной мельнице) – колесо висне́; • колесо водочерпальное – колесо водоче́рпне; • колесо движущее – колесо рушійне; • колесо движущееся – колесо рухо́ме; • колесо зубчатое – пале́чне колесо, триб, (умен.) трибо́к, колесо зубчасте, (в ткацком станке на конце валка) кружо́к; • колесо катковое – колесо коткове́; • колесо клинчатое – колесо клинува́те; • колесо крыльчатое – колесо крильчасте; • колесо кулачное (в мельнице) – колесо пале́чне; • колесо маховое – махове́ колесо (ко́ло), махови́к, розго́нич, гонча́к, кру́тень (-тня); • колесо мельничное – млино́ве ко́лесо (ко́ло); • колесо наливное – надві́рне колесо, ведме́дик; • колесо направляющее – колесо напрямне́; • колесо обозрения – оглядове колесо; • колесо однозубчатое – колесо однозу́бе; • колесо плавающее, плавучее – колесо плавне́; • колесо подливное (подошвенное, почвенное) – підсубі́йне ко́лесо, підсубі́йник, підсубі́йок (-бі́йка), підспі́дник; • колесо подъёмное – ко́лесо підійма́льне; • колесо разъёмное – колесо розніма́не; • колесо ступенчатое – ко́лесо східча́сте; • колесо точильное – точи́льне колесо, точи́ло; • колесо фортуны, счастья – колесо фортуни, щастя (долі), коловорот долі; • колесо́ ходовое – ходове́ колесо; • колесо храповое, храповик – заскочни́к, колесо заскочне́; • колесо цевочное – колесо цівкове́; • колесо цепное – триб (трибо́к) ланцюго́вий; • колесо червячное – триб шнеко́вий, колесо черв’ячне; • не подмазанное колесо скрипит – не помащено, то й скрипить (Пр.); де не мажуть, там дуже рипить (Пр.); • ноги колесом (разг.) – викривлені (вигнуті) колесом ноги; • о двух колёсах – на двох коле́сах, з двома́ коле́сами, про (на) два ко́леса; • пойти колесом – піти колесом; • пятое колесо в телеге, в колеснице – п’яте колесо до воза, (фам.) собаці п’ята нога; • разводить турусы на колесах (разг.) – теревені (теревені-вені) точити (правити, гнути, розпускати), теревенити, дурниці (дурницю, дурне) говорити (молоти, верзти, торочити, правити, городити, плести), нісенітниці (нісенітницю, ні се ні те, не знати що, хтозна-що, казна-що, курзу-верзу) плести (верзти, молоти, правити, торочити, городити), плетеники плести, клепати (витіпувати) язиком, говорити таке, що ні пришити, ні прилатати [ні кому дурно дати], говорити таке, що не причепити ні до кола, ні до плота, говорити (верзти) таке, що й купи не держиться (що й на голову не налізе) смаленого дуба плести (правити), сон рябої кобили (сірої кішки) розказувати, баляси точити, баляндраси правити (торочити, розпускати); • скрипеть, как немазаное (неподмазанное) колесо – рипіти (скрипіти), як немащене (немазане, непомазане, непідмазане, нешмароване) колесо. [Степан стояв коло поруччя на палубі, мимоволі пірнаючи очима в ту далечінь, і мірні удари лопастей пароплавного колеса, глухі капітанові слова коло рупора відбирали снагу в його думок (В.Підмогильний). — Яким нарикам! Що ти верзеш?! — спалахнув гнівом молодший сержант. — Ось-о ж скло! Гляньте, товаришу лейтенант… — А ти чого так нервуєшся? — зумисне дратував його Юрко. — Може, ти тут і колесами приторговуєш? Ой дивіться, товаришу лейтенанте, підставить він вас, як генеральша сраку під шомпол… (В.Слапчук). — А ще, мо’, Господь і одверне,— сказав Санчо.— Дав Бог рану, дасть і ліки; невгадно, що завтра буде; од вечора до рання скільки тих годин, а за одну хвильку й хата розсипатись може; буває дощ і сонце заразом; сьогодні здоров лягаєш, а завтра, дивись, і не встанеш… І ще скажіть — хто може похвалитись, що забив гвіздка в колесо Фортуни? (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Вона могла осідлати переднє колесо, обличчям дозаду, і крутити педалі, і їхати по колу задом наперед… ґравітація була її рабинею, швидкість — її сестрою, і ми зрозуміли, що до нас потрапила сила, відьма на колесах, і квіти живоплоту кинули їй пелюстки, пил округлого майданчика здійнявся хмаркою овацій, бо майданчик теж знайшов свою кохану: він став полотном під пензлем її невгамовних коліс (Н.Трохим, перекл. С.Рушді). Мастило отримає те колесо, яке найголосніше скрипить (Б.Шоу). Уважніше, щоб не потрапити під колесо чиєї-небудь фортуни (С.Є.Лєц)].

Контральто – (итал.) контральто. [Дама голосно з ним розмовляла по-французьки грубим контральто (Л.Українка). На добраніч вам, ниви. Й тобі, зозуле. Я знаю, завтра з ранішнім сонцем влетить до мене в хату твоє жіноче контральто: «Ку-ку!.. ку-ку!..» І зразу дасть мені настрій привіт твій, моя найближча приятелько (М.Коцюбинський). Червоно-золота пухнаста пляма трошки ворушиться, і з за неї металічним контральто виразно чути: — А це конче потрібно? (В.Винниченко). З грубих голосів виривається., молодий приємний контральто (С.Васильченко). — Як я рада вас бачити! Я ж вас знаю! З Рівного! І ми земляки!  — її контральто мало призвук металу, її очі блищали, на ній було легке, відкрите убрання з чорного атласу (У.Самчук). Усі свої роки втискався я в стіни, Я нудно мовчав, я зливався з асфальтом, Але в голові своїй бачив країну, Де райськії птиці співають контральто (Ю.Позаяк). Як холодно! Акація цвіте. Стоїть, як люстра, над сирим асфальтом. Сумної зірки око золоте, І електричка скрикнула контральто, Я тихо йду. Так ходять скрипалі, не сколихнувши музику словами (Л.Костенко)].

Лето – (время года) лі́то, (умен.) лі́тко, лі́течко: • бабье лето – бабине літо, погожа (погідна) підосінь; • благоприятное лето, урожайное лето – сприятливе, урожайне літо; • в будущем лете – насту́пного (прийде́шнього) лі́та, на той рік улі́тку; • в начале лета, ранним летом – на початку літа, напролітку; • в прошлое, прошедшее лето, прошедшим летом – того́ лі́та, торі́шнього лі́та; • в разгаре лета – в гаря́чу лі́тню по́ру, в ро́згарі лі́та, в розпо́вні лі́та; • в это лето – цього́ лі́та, цього́річного лі́та; • жаркое, дождливое лето – палю́че, дощови́те (мо́кре, мочли́ве) лі́то; • засушливое, бездождное лето – посу́шне (засу́шливе, сухе́) лі́то, сухолі́ття; • каждое лето – щоліта, лі́то крізь лі́то, (умен.) щолі́тка; • лето красное – лі́то (лі́течко) кра́сне (лю́бе); • начало лета – проліток, поча́ток лі́та, (будущего) за́лі́ток, (чаще во мн. ч.) за́лі́тки; • остаться на лето (до нового урожая и т. п.) – зоста́тися на лі́то, залітува́ти (залітува́тися); • погода в это лето была благоприятна – годи́на цього́ ро́ку була́ погі́дна (пого́жа), (для растительности) цього́ ро́ку було́ до́бре полі́ття; • проводить, провести лето – перебува́ти, перебу́ти лі́то; • середина лета – полови́на лі́та, ме́жінь; • сколько лет, сколько зим! – скі́льки літ, скі́льки зим!; • урожайное, благоприятное лето – (до́бре) полі́ття, (до́брий) полі́ток; • этого лета, прошлого лета – сьоголі́тній, тоголі́тній. [Лі́течко моє́ святе́ мину́ло хма́рою (Т.Шевченко). Не зоставля́й сі́на на за́лі́тки, а то бува́ ми́ші перегризу́ть (М.Вовчок). Придба́ли дров на зи́му, а вони́ й заліту́ються (М.Вовчок). Лі́течко лю́бе на то (щоб співа́ти) (Л.Глібов). Цього́ лі́та суни́ці соло́дші за тоголі́тні (АС). Щораз тужніше було йому уявляти, що ціле літо, коли настане перерва в інституті, він буде прикутий до своєї кухні, бо на село він не почував жодної потреби з’являтись (В.Підмогильний). А заготовляють і кладуть на місце ці всі причандали заздалегідь, ще з літа або з ранньої осени, щоб вони там облежались, щоб набрали місцевого духу, щоб потім звірок не сахався, як самолов наставлять. Це все розповідав Грицько своєму помічникові, щоб знав, що й до чого (І.Багряний). Сонце пада, як дощ, Сонце пада, як злива, Сонце плавиться І стікає ринвами хмар. Пий Крізь соломинку променя Літа Червоне вино! (В.Стус). На конвертики хат літо клеїть віконця, як марки. Непогашені марки — біда ще не ставила штамп. Пролітають над ними віки, лихоліття і хмарки. Я там теж пролітаю, я теж пролітаю там (Л.Костенко). За літом літо, літо літо лове, Чорніє ніч, де вчора день ходив. І сивіє життя, як поле ковилове, Як дивне диво з-поміж дивних див (М.Вінграновський). Вгадувалося, що до скону йшло літо (О.Ульяненко). Літо меншає, і звужується коло — нині площа провінційна і тісна. Відцвіла, немов остання скрипка соло, пізня липа, неспокійна і рясна (Ю.Андрухович). пісок і літо дощі та райдуги цілунки легко стають укусами наскрізний струм у потоках патоки… твоя порядність така спокуслива не я ловлю тополині пестощі не я життя вимірюю курсами (чужі конспекти і зайві ревнощі) твоя порядність така спокуслива твоя відсутність така заплутана твої приходи такі наповнені ти недочута ти переслухана ти божевільна ти некерована (Дмитро Лазуткін). В торбі нема навіть запаху сала. Зоряний протяг гуляє в душі. Посмішку в соняха літо украло, День мій осінній степами спішить. Гей, запряжу я перекотиполе! Вітром останню я витру сльозу. Нумо, тримайся на ритвинах доле, Я тебе, вражу, тепер провезу… (Л.Талалай). Я прийшла із втомленого вересня Схмеленого терпким іще праведним літом Із дня який може Тобі ще повернеться М’ятним запахом спогаду Між долонь розігрітого З-поміж вітру і степу З-поміж сонця і простору Знов з’явилась до тебе Довгождана й непрошена (Ю.Джугастрянська). Жаль мені, та ще й дуже, що жолуді в нас сього літа не зародили, та все-таки посилаю вашій високості з півмірки, сама в ліс ходила і брала-вибирала, котрі більшенькі: ех, думаю, якби ж вони були вбільшки як струсячі яйця! (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Рано-пораненьку напролітку плем’я вийшло на берег річки (Дмитро Щербина, перекл. В.Бикова). Було раннє літо, найастматичніша пора року (Т.Андрієвська, перекл. П.Кері). Весна, літо, осінь, зима, Весна, літо, осінь, зима, Весна, літо, осінь, зима, Весна, літо… І нас нема (С.Є.Лєц)].

Мать – 1) ма́ти, (реже) ма́тір, ма́тірка, ма́тка, (ласк.: родная) не́ня, не́нька, мату́ся, (не только мама) ма́ма; 2) (вежливое обращение) паніма́тка, (голубушка) мату́ся, (народн.: тётушка) ті́тка, (фамил.) паньма́тка; (ум.-ласк.) паніма́точка, панімату́ся, паньмату́ся, ті́точка; 3) (перен.) (благодетельница) ма́ти, ма́тінка, не́нька, (родоначальница) ма́ти; 4) (о монахине) паніма́тка: • богоданная мать – богода́на ма́ти, сва́ха, (для зятя) те́ща, (для невестки) свекру́ха; • быть вместо матери кому – бу́ти за ма́тір кому́; • быть посажённою матерью – матерюва́ти, бу́ти за весі́льну и т. п. ма́тір, бу́ти за ма́тір у ко́го; • всосать (впитать) что с молоком матери (перен.) – увіссати (усмоктати) що з материним молоком; • в чём (как) мать родила – у чому (як) мати народила (спородила); голяка; гольцем голий; голий-голісінький; світить грішним тілом; • крёстная, крестовая мать – хрище́на (хреще́на) ма́ти, (зап.) нана́шка, (ласк.) нана́ся; • мать-героиня – мати-героїня; • мать-кормилица (альма-матер) – питома мати (матінка); • мать-одиночка – мати-одиначка; • мать родная, родимая! – ма́тінко моя́ (рідне́сенька)! не́нько (моя́)! не́нечко (моя́)!; • мать — сыра земля – сира земля; земля-мати; • молочная мать – ма́мка; • мать честная! (восклиц. удивления) – ма́ти Бо́жа! (полон.: зап.) ма́тко Бо́ска!; (при испуге) ой лишенько, (диал.) па́дку (па́доньку) мій; • не родная мать – не рі́дна ма́ти, (мачеха) мачуха; • мать игуменья – паніма́тка ігу́меня (гуме́нія), ма́тушка (Сл. Гр.); • названная, приёмная мать – на́звана ма́ти; • не имеющий, лишённый матери – безма́тірній; • показать кому кузькину мать (разг. вульг.) – дати гарту (перегону, прочухана) кому: нагнати холоду кому; перегнати через (на) гречку кого; • посажёная мать – весі́льна (вінча́льна, посадже́на, поса́дна, голова́та, сто́льна, про́хана) ма́ти; • при солнце тепло, а при матери добро – на сонці тепло, а біля (коло) матері добре (Пр.); • родная мать – рі́дна (редко пити́ма) ма́ти (ма́тір), не́ня, не́нька; • узнаешь кузькину мать (какова кузькина мать…) – знатимеш, де раки зимують (де козам роги правлять); • у кого есть матка, у того и головка гладка – у кого ненька, у того й голівка гладенька (Пр.); як мати рідненька, то й сорочка біленька (Пр.); • честная мать (почтит. обращение) – ма́тінка-доброді́йка. [Проваджа́ла си́на ма́ти (Шевченко). Ма́ти вже вме́рла, а дочка́, як і ма́тір, хо́дить тепе́р по на́ймах (Грінченко). Хай живе́ ось тут з сина́ми, що поги́бли передча́сно, всироти́ли матіро́к (Франко). Яки́й тепе́р світ наста́в, що син ма́тки не пізна́в (Пісня). Не́ня прити́сла до гру́дей дити́ну (Кониський). Та накажі́ть мої́й не́ньці, що я умру́ ху́тко (Пісня). Чого́ та скри́пка так голоси́ть, мов сто мамі́в рида́є за сина́ми? (Франко). Ті́льки в сві́ті пра́вди, що рі́дная ма́ти (Пісня). Де-ж таки́ хто чува́в, щоб дити́на так незвича́йно з пити́мою своє́ю ма́тінкою пово́дилась? (М. Вовчок). Розступи́ся, сира́ зе́мле! (Пісня). Ма́тко бо́ска (ченстохо́вська)! що це ти нароби́ла?! (АС). Ки́їв – ма́ти міст ру́ських (АС)].

I. Мир – світ, (вселенная, ещё) всесвіт (усесвіт), (редко) всесві́ття, (мн.) світи; (земля) світ, наш світ, зе́мний світ, (ум.-ласк.) світо́чок, сві́тонько; (круг явлений) світ: • вещественный, физический, идеальный мир – матеріяльний, фізичний, ідеальний світ; • в мире неведомого – у сві́ті невідо́мого; • внешний, внутренний мир – зо́вні́шній (око́лишній, довколишній), вну́трішній світ; • во всём мире – в усьо́му сві́ті (все́світі), по всьо́му (по ці́лому) сві́ті; на всьо́му сві́ті; • горний мир – ви́шній (надзе́мний) світ, (ви́шнє) не́бо; • гражданин мира – громадяни́н все́світу, всесвітя́нин, (космополит) всесві́тник; • два мира – два світи; • дольний мир – до́лішній (зе́мний) світ, земля́; • древний мир – стародавній (давній, прадавній) світ; • дурак на весь мир – усьогосві́тній, світови́й ду́рень, (фамил.) пері́стий ду́рень; • ещё до сотворения мира – ще з-передві́ку, ще як світ не наста́в, ще перед ство́ренням сві́ту; • малые мира сего – малі світу сього; • мир Божий – світ Бо́жий; • мир красоты, искусства – світ краси́, мистецтва; • мир психических явлений – круг (ко́ло, світ) психі́чних я́вищ; • на весь мир – на цілий (на весь) світ; • нигде в мире – ніде в світі; • новый, старый мир – нови́й, стари́й світ; • он не от мира сего (книжн.книжнустар.) – він людина не сьогосвітня (не з сього світу); він не від світу сього; • от сотворения мира – відколи світ [настав]; від початку світу; від створення світу; • по всему миру – по всьо́му (по ці́лому) сві́ті; • растительный, животный мир – рослинний, тваринний світ; • сего мира (мира сего) – свого світу; сьогосвітній; • сильные (великие) мира сего – сильні (можні, владні) світу сього; зверхники (володарі) світу сього; • система мира – систе́ма сві́ту (все́світу); • того мира, потустороннего мира – того світу; тогосвітній; несьогосвітній, несві́тній; • тот, потусторонний, загробный мир – той, потойбічний світ, потойбіччя; тогосвіття, засвіти, позасвіття; • этот, здешний мир – сей, сьогобічний (цьогобічний) світ; сьогосвіття. [Зійду́ я на гі́рочку та гля́ну я по світо́чку: сві́те мій я́сний, сві́те мій кра́сний, як на тобі́ тя́жко жи́ти (Пісня). І світ Бо́жий, як вели́кдень, і лю́ди, як лю́ди (Т.Шевченко). Блука́ли які́сь ті́ні несьогосві́тні (І.Нечуй-Левицький). Мара́ несві́тня озива́ється (М.Вовчок). Ввесь пи́шний світ, ввесь рух життя́ оту́т у мені́, в се́рці (М.Коцюбинський). До́ки світ сві́том, не бу́де ба́ба ді́дом (О.Кониський). Я всесвітя́нин ри́мський і бажа́в-би поба́чить Рим столи́цею всесві́ту (Л.Українка). Усе́ на цім сві́ті зника́є (Б.Грінченко). І до ме́не ці́лий все́світ усміха́всь (О.Олесь). Відко́ли світ наста́в, не бува́ло ще тако́го (АС). Чи, може, відлітає у вигляді священного димку в засвіти і приєднується там до велетенської хмари космічної любові, без якої не можуть жити люди, звірі, а хто зна чи й не рослини? (І.Вільде). За що ти судиш цілий світ, діставшись берега, коли ти в світі місця не знайдеш, як вікове багаття душить. І знов в вогонь, у воду йди, весь вік жахаючись біди (В.Стус). Бджіл медоносних українські доли, Й сама Вкраїна — вулик золотий… Було, було… Та відгуло в світи Й взяло з собою щільники медові (Тарас Мельничук). дрімає всесвіт на травині підперши зіркою щоку стоїть по пояс в Україні ромашка в білому вінку (Тарас Мельничук). І скаже світ: — Ти крихта у мені. Ти світлий біль в тяжкому урагані. Твоя любов — на грані маячні і віра — у наївності на грані (Л.Костенко). Світ який — мереживо казкове!.. Світ який — ні краю ні кінця! Зорі й трави, мрево світанкове, Магія коханого лиця. Світе мій гучний, мільйонноокий, Пристрасний, збурунений, німий, Ніжний, і ласкавий, і жорстокий, Дай мені свій простір і неспокій, Сонцем душу жадібну налий! (В.Симоненко). І так вони пританцьовували і казились безмежно,— звісно на американські грошики, бо який чорт ще влаштовує інтелектуальні підарасники на чолі з криптолесбіюгами?!— так вони зловтішалися, доки за тебе не вступились фантоми спалених напалмом у в’єтнамській бойні (вони линули їм межи очі палаючого фосфору: нехай повилазить вам, якщо не бачите або відвертаєтесь од правди; хай ваша вжаханість її узрить, щоб ви, хоч трохи, очистились перед сконом, вишмарчки, і вкрай не засмерджували тогосвіття)… (Є.Пашковський). І божеволіють солдати, Коли сміються автомати, Шугають душі в позасвіття Невінчані… (Володимир Погорецький). Я навіть не помітив‚ коли пішла із «Трьох поросят» та жінка‚ що цілий вечір поглинала мій зір‚ а потім‚ завваживши це‚ впав у таку нуду‚ що на мене повіяло потойбіччям (В.Шкляр). Не плач за мною, мила, не заводь, Як дзвони сповістять у скорбній тиші, Що хробам оддали вже мою плоть, Що відійшов я в засвіти гидкіші За світ гидотний… (Д.Павличко, перекл. В.Шекспіра). Отак міркуючи, пройшов Санчо, як йому здавалось, із півмилі чи й більше, і тут йому замріло щось іспереду, ніби світло денне, що добувалось крізь якусь відтулину — отже, той шлях, що ввижався йому дорогою у позасвіття, мав його вивести нарешті на білий світ (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Вбивали багатьох; Владика загодя спроваджував у засвіти боягузів і тих, кого брав сумнів — аби вони не згубили решти; до того ж, кожне вбивство заощаджувало провіант (Д.Чистяк, перекл. М.Юрсенар). Якийсь час ми мовчки слухали скрипаля, що вигравав трелі й варіації повторюваної мінорної мелодії. Молодий, у стоптаних черевиках і незаправленій сорочці, він був якийсь не сьогосвітній — риса, яка іноді зближує музикантів з природознавцями й математиками (Ю.Костюк, перекл. Д.Ніколза). Люди стають все ближчими, світ перенаселяється (С.Є.Лєц). — Коханий, купімо авто… Світ побачимо! — Цей чи той?].

Нераздельный, неразделимый – неподільний, нероздільний, невідокремний, (редко) сукупний, (общий) спільний. [В одну́ неподі́льну ці́лість (А.Кримський). В одну́ зіллє́мось ду́шу єди́ну, неподі́льну і щасли́ву (Л.Українка). Налички з цінами аж ніяк не турбували вродливого хлопця — надто бо незмірні були вони з його фінансовими спроможностями, і він міг вибирати найдорожче, бо не міг купити й найдешевшого. Йому вільно було уявляти себе неподільним власником цих скарбів, що зробили б його кращим за того світового артиста, талановитішим за скрипаля й спритнішим за циркового акробата; він цілком собі до вподоби міг міняти щомить костюми, приміряти капелюхи й краватки, добирати хусточок і шкарпеток, бо жоден закон не забороняє користуватись чужим майном у власній уяві (В.Підмогильний). Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від гір Карпатських аж по Кавказькі (М.Міхновський)].

Плачуще – плачливо, (слёзно) слізно, (ещё) плаксиво. [— Оцього я вже не знесу! Це вже мене до сліз доводить! І така, і сяка, і носата, і мизата, і дурна, і без’язика. (Плаксиво) Ти забув, що я твоя жінка? (І.Нечуй-Левицький). Слізно прощалася з тою мирною, старою хатою, де так красно, так спокійно проплили її молодії літа (І.Франко). Плачливо скрипнули двері (І.Франко). У невеличке простеньке вікно, заквітчане гірляндами лілей, плаксиво дивиться сірий день (В.Винниченко). — Ну чого ж ви стріляєте, дядьку? — плачливо замолив Сивоок. — Я ж малий! (П.Загребельний). Нарешті, коли Каландріно почав слізно благати у лікаря поради й рятунку, маестро Сімоне сказав: — Не журися, Каландріно; дякувати Богові, ми вчасно те діло помітили, я тебе легко вилікую за кілька днів, тільки доведеться тобі капшуком брязнути (М.Лукаш, перекл. Д.Бокачо)].

Протез – (франц. от греч.) протез, (деревяшка) дерев’янка, (костыль или приделанная нога) ми́лиця, дерев’я́нка, ку́ля́. [Його протез ліг горизонтально і грізно дивився на мене, як цівка важкого кулемета (Юрій Ячейкін). — Добре, подивимося. Як тобі цей протез? — Жме, не можу закрити рота. — Чорт забирай! Які ви всі тендітні. Ану, приміримо цей. — Він мені завеликий. Якщо я чхну, він випаде. — А ти не застуджуйся, холеро. Відкривай рота (М.Жердинівська, перекл. Л.Сепульведи). Як політикові, Скрипникові не конечне було розумітися на тонкощах лінґвістики. Але він був мудрий політик і цілком на висоті призначення — керувати справами культури. Інтуїцією він непомильно розумів те, на що звертали увагу люди з мовознавчих кіл типу Олени Курило: потребу поставити українську мову на власні ноги, надати їй самостійного значення; вивільнити з-під впливів російської, поклавши в її основу джерела народної мови. З уваги на це він уважно прислухався до пропозицій західньоукраїнських мовознавців, коли йшлося про норми, які українську мову віддалювали від впливів російської: написання ґ не лише в українських словах типу ґава, ґудзик тощо, а й у новіших запозиченнях з латинської та взагалі з чужих живих мов ("енерґія, ґастроля); пом’якшене л у чужомовних словах типу лямпа, плянета; сполучення ія в словах типу соціялізм тощо. Також зміна роду в чужомовних словах, якщо вони вже прийшли через російську мову з перекрученою родовою ознакою (рос. класс — кляса, протез — протеза і под.) (І.Кошелівець). Рипить проблем натруджений протез. А хочеться хоч з чогось порадіти… (Микола Боровко). Без телевізора, без жінки, без жалю сиджу. Я сам собі — мов ліга. А жінка та — немов зима без снігу. А жінка та — немов душі протез (В.Слапчук). Міняю бензопилку на протез].

Рассвет – світання, світанок, ро́зсвіт, (диал.) за́світ, (ещё, рассвет, предрассветная пора) до́світок, до́світ, (мн.) до́світки, удо́світа: • до рассвета, перед рассветом – удосвіта (вдосвіта), до світанку (до світання, до світу, перед світанком, перед світанням, пере́дсвітом); (образн.) ще й на світ не благословлялося (не благословилося, не займалося); до півнів; ще треті півні не співали; ще й чорти навкулачки не билися; • на рассвете жизни (перен.) – на світанку (на світанні) життя; • на рассвете, с рассветом – на світанку (на світанні); удосвіта (світом, досвітом, досвітком); о півнях; тільки почало на світ благословлятися (благословитися, займатися); як задніє; чим світ, як світ, ледь світ; • начинается рассвет – почина́є світа́ти (розви́днюватися, на світ благословля́тися, дні́ти); • полный рассвет – білий день (білий світ); зовсім (геть) розвиднілося; розвидніло (розідніло); • с рассвета – з досвіта; • с рассветом – по видноті; як задніє (задніло). [Прокинувся я, аж дивлюся, — білий день надворі (Сл. Гр.). Ой, в суботу ізвечора Козак розгулявся, а в неділю, як світ білки, В неволю попався (Н.п.). На розсвіті добре спання, хто не знає закохання (Пр.). З передсвіта до вечора, А з вечора до досвіта (Т.Шевченко).Удо́світа встав я… те́мно ще надво́рі… (П.Куліш). У вікно полився тихий досвіт (І.Нечуй-Левицький). Темним досвітком усі троє вийшли з села (Г.Барвінок). Настя: Добридень вам! А Проня прибралась уже? Химка: З досвіта ще! Наталка: А де ж вона? Химка: Та отам десь пошелепалась замітати двір (М.Старицький). — А я люблю Бенуа, — промовила Нюся. Ганнуся мовчала. Література одібрала їй чотири години, і завтра вона мусила вставати вдосвіта, щоб кінчати замовлення (В.Підмогильний). Щоб заховавши мудрий досвід У скринці без ключа і дна, Знов зустрічати сірий розсвіт Вогнем отрути чи вина (О.Теліга). І солов’ї, по горло в ніч Загорнені, почувши шум Світання, захлинаються, аж згіркло в горлі (В.Стус). Відмикаю світанок скрипичним ключем. Чорна ніч інкрустована ніжністю. Горизонт піднімає багряним плечем день — як нотну сторінку вічності (Л.Костенко). на світанку засудили росу на смерть і повісили на траві (Т.Мельничук). — Коханий мій Лотаріо, так болить мені серце, так скімлить, от-от розірветься,— аж дивно, що досі з грудей не вискочило. Знаєш, Леонелла моя до того вже знахабніла, що приймає тут у нашім домі свого полюбовника і тримає його до білого світа, а все ж то діється коштом моєї доброї слави, бо як побачить хто, що він із мого двору о такій незвичайній порі виходить, то вже поговорів не обберешся (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Перед світом у бочці було вже восьмеро пацюків, зокрема й двоє задирливих самців-осінчуків (Д.Щербина, перекл. В.Бикова). Світанок частенько перериває найсолодші сни про нього (С.Є.Лєц)].

Сапог – чобіт: • болотные сапоги – болотні чоботи; • в сапогах – у чо́ботах, у чобо́тях; • два сапога пара – зустрівся Яким з таким (Пр.); обоє рябоє (Пр.); яке брело, таке й стріло (Пр.); яке їхало (дибало), таке й здибало (Пр.); який їде, такого і на віз бере (Пр.); одно за вісімнадцять, друге без двох за двадцять (Пр.); така кваша, як би й наша (Пр.); який сам, таку взяв (Пр.); рудий сам, руду взяв (Пр.); • кирзовые сапоги – кирзові чоботи, кирзяки; • охотничьи сапоги – мисливські чоботи; • под сапогом быть, находиться – під чоботом бути (жити); • резиновые сапоги – гумові чоботи, гумаки; • сапог!, перен., прост. – чобіт!, дурний як (драний) чобіт; • сапоги всмятку – на вербі — груші [а на осиці — кислиці] (Пр.); три мішки гречаної вовни [і всі неповні]; ні се ні те, ні трете чортзна-що (Пр.); • сапоги-скороходы – чоботи-скороходи; • сапоги смазные, а дырочки сквозные – у чоботях ходить, а босі сліди знати (Пр.); чоботи нові, а підошви голі (Пр.); пані повзувані, сліди ваші босі (Пр.); костюм рипить, а в животі булькотить (Пр.); • сапоги, у которых передок и передняя часть голенища из цельной кожи (устар.) – витяжні чоботи; • сапог каши просит – чо́біт ї́сти про́сить; чо́біт зу́би ви́щирив, чоботи роти пороззявляли; • сапог скрипит, да в горшке не кипит – на возі сап’ян рипить, а в борщі трясця кипить (Пр.); чоботи скриплять, а горшки без сала киплять (Пр.); хоч голий, та в поясі (Пр.); голе й босе, а голова в вінку (Пр.); • сафьяновые сапоги – чоботи-сап’янці; • цельные сапоги с неотрезным передом – пасові чоботи; • я про сапоги, а он про пироги – я йому про цибулю, а він мені про часник (Пр.); ти йому про Тараса, а він тобі півтораста (Пр.); ти йому печене, а він тобі варене (Пр.); їй кажи «овес», а вона каже «гречка» (Пр.); ти йому про діло, а він тобі про козу білу (Пр.); я йому про індики, а він мені про кури дикі (Пр.); ти йому образи́, а він тобі луб’я (Пр.); хто про Хому, а він про Ярему (Пр.); ти йому кажи «отче наш», а він тобі — «од лукавого» (Пр.); йому кажи «тату», а він каже «кату» (Пр.); ти йому — стрижене, а він тобі — смалене (Пр.); де Крим, а де Рим (Пр.). [Не дай, Бо́же, з Іва́на па́на, з кози́ кожу́ха, з свині́ чобі́т (Номис). Оце мене дурні парубки скупали в ставку в квітках та в стрічках та в червоних чоботях (І.Нечуй-Левицький). З густими, навіть дуже густими бровами, що нависнули над блискучими похмурими очима, з чорним, як той чобіт, лицем і такими ж розхристаними грудьми — він наводив своєю силою й хижістю страх на самих навіть одважних (М.Коцюбинський). В нього червона стьожка гарна в застіжках і нові чоботи витяжні (Номис). На порозі став Моссаковський в чорному довгому жупані, в пасових чоботях (І.Нечуй-Левицький). В кожухах і шапках смушкових, В великих чоботах пасових До церкви люди потягли (І.Франко). Патронташ, ремінці, киси, свистки, ланцюжки й болотні чоботи, разом з погонами і форменими гудзиками, все надавало йому вигляду картинного й дуже бравого (О.Довженко). Виголивсь запорожець, одяг червоний жупан з вильотами, обувсь у чоботи-сагіянці (Олекса Стороженко). Якби мав я скороходи, Я б помчав, як вітер, прудко (Л.Українка). — Ото я дурний, як чобіт, — воркотів сам до себе Іван, сидячи знов з люлькою в зубах на лавочці (І.Франко). За «совєтів» Германівка змінилася: якщо на дореволюційних фото селяни красувалися у накрохмалених сорочках із краватками, у капелюхах, то вже у 1920-х найліпшою вдяганкою стали куфайки і кирзяки (Ярослава Музиченко). На великій платформі стоять пластмасові контейнери, а дядько у високих гумаках вибирає жирних, рухливих риб і вкидає їх до похиленого жолоба (Олег Белей, перекл. Кшиштофа Варґи). Іноді й дурний чобіт залишає незгладний слід (С.Є.Лєц). 1. Генерал до солдатів: «Товарищі бійці! Я хочу мати крокодилячі чоботи». Вночі спецгрупу десантують на берег Ніла. Минає місяць, від групи ніяких новин, генерал вилітає на місце подій і бачить: на березі, заваленому трупами крокодилів, сидять солдати. З води появляється крокодил, тут же на голову падає ломака, його витягують на берег і кричать старшому: — І цей без чобіт! 2. Жінка у взуттєвому магазині, тримає в руках чобіт, і запитує продавця: — А для чого такі дірки в чоботях? — Для ніг. 3. Якщо ви досі думаєте, що ваша дружина любить вас більше, ніж вашого кота, спробуйте теж надзюрити їй у чобіт].

Сердце – 1) серце, (шутл.) тьохкало; 2) серце, гнів: • большое сердце у кого – велике серце у кого, великої душі людина хто; • брать, взять (хватать) за сердце кого – брати, узяти (хапати, в’язати) за серце кого; зворушувати, зворушити (розчулювати, розчулити) кого; (иногда) торкати, торкнути за серце кого; • всем сердцем – щирим серцем, щиро; • в сердцах – спересердя; з серця; зо зла; • держать (иметь) сердце на кого (разг.) – серце (пересердя) має хто на кого; гнів мати на кого; класти (покладати) гнів на кого; (иногда) серце набігає у кого на кого; • доброе сердце, да голова безмозглая – золоте серце, але голова, як нога у стола (Пр.); • как (будто, словно, точно) маслом по сердцу – як (мов, немов, наче, неначе) медом по душі; • каменное сердце – камінне серце; камінь, а не серце; • камень с сердца свалился – камінь із серця (з душі) скотився (спав); • куда сердце лежит, туда и око глядит – куди серце лежить, туди й око біжить (Пр.); • не по сердцу – не до мислі; • от всего сердца – з (від) усього серця; (иногда) з цілого серця, від щирого серця; з дорогою душею, (искренне) щиро, щиросердо, щиросердно, щиросердечно; • отдавать, отдать сердце кому – давати, дати (віддавати, віддати) серце кому; • от доброго сердца – з (від) доброго серця; • отлегло (отошло) от сердца у кого – відлягло (відійшло) від серця кому, в кого; на серці (на душі) полегшало кому; • от чистого сердца – від (з) щирого серця; покорять, покорить сердце чьё (перен. устар.) – здобувати, здобути (полонити, скоряти, скорити) чиє серце; • порок сердца – вада серця, серцева вада; • принимать, принять [близко] к сердцу что – брати, узяти [близько] до серця що; • пришёлся, пришлась по сердцу кому – припав, припала до серця (до мислі, до вподоби, до сподоби) кому; уподобав, уподобала хто; • разрывать сердце (перен.) – краяти серце; • растревожить сердце – розтривожити (знепокоїти) серце; • с глаз долой — из сердца вон – як з очей, так і з думки (Пр.); чого очі не бачать, того серцю не жаль (Пр.); • сердце взыграло у кого – серце заграло в кого; • сердце замирает, замерло – серце (душа) завмира́є, мре (млі́є, в’я́не, холо́не, холоді́є), се́рце завме́рло, зайшло́ся, душа́ завме́рла, похоло́ла; • сердце кровью обливается – серце кров’ю обливається (закипає, обкипає), серце кривавиться; • сердце льнёт к кому – серце лине до кого; • сердце моё! – серце (серденько) моє!; • сердце надрывается – серце крається (надривається); • сердце на ладони – душа навстіж; • сердце не камень – серце не камінь (Пр.); • сердце ноет – се́рце ни́є (занива́є, млі́є, скими́ть); • сердце обросло мохом у кого – серце обросло (поросло) мохом у кого; серце обмохнатіло в кого; • сердце падает, упало (отрывается, оторвалось, обрывается, оборвалось) у кого – серце падає, упало у кого; на серці холоне, похолонуло в кого, серце тьохнуло; • сердце разрывается на части – серце рветься (розривається) на шматки; • сказать с сердцем – сказати сердито (роздратовано); • скрепя сердце – згнітивши серце; знехотя; • срывать, сорвать сердце на ком, на чём – зганяти, зігнати (розганяти, розігнати) серце на кому, на чому; зганяти, зігнати гнів на кому, на чому; • с сердцем (сказать, сделать что) (разг.) – роздратовано (сердито); • с тяжёлым сердцем – з важким серцем; • с чистым сердцем – з ширим серцем; щиросердо (щиросердно); щиро; • это мне по сердцу – це мені до вподоби (до душі, до серця). [Сердце не приколотень, не припнеш (Пр.). Ах, ця осінь! Це з нею постійно так: Стисне серце в малий кавалок, І ось дні Наче сірий тифозний барак, А за вікнами плями галок (Є.Плужник). Навряд чи доти Євніка була доброї думки про мене, але тепер начебто вважала, що на ринку золотих сердець я монополіст (І.Піговська, перекл. П.Ґ.Вудгауза). Відчинивши скрипливі кухонні двері, вона перелякалася, аж серце тьохнуло: з кутка двору вискочило щось таке, а що — вона спершу й не розібрала, якось порожньо в голові (М.Лукаш, перекл. А.Стіля). Сердце воістину безмежне й по-справжньому досконале, спроможне виявляти любов грішми, а не звичайною фальшю, як у мене та в багатьох інших людей (П.Таращук, перекл. Л.-Ф.Селіна). — Я не знаю, де ваша країна, але серце в мене обкипає кров’ю від жалю до неї (В.Мисик, перекл. О.Генрі). Намагалася тримати Мігеля на відстані, вигадувала різні причини, аби не виходити з ним із дому та не вдовольняти його бажань. Однак іноді не мала іншого виходу й знехотя виходила з ним поїсти в дешевій забігайлівці, потанцювати на поганючій дискотеці, переспати в якомусь готельчику при дорозі на Катакаос, де можна було зняти номер на годину-другу (С.Борщевський, перекл. М.В.Льйоси). Те, що Пенелопа знаходила час, щоб пожаліти чоловіка з двома мільйонами доларів, мабуть, свідчило про її добре серце (Павло Мигаль, перекл. І.Шоу). Легке серце живе довго (В.Шекспір). У боротьбі між серцем і головою врешті перемагає шлунок (С.Є.Лєц). 1. — Ну, просто серце кров’ю обливається, коли бачу цих заспиртованих тварин. — Та там всього три жаби. — А спирту — десять літрів! 2. — Якщо мені ще раз розіб’ють серце — мені точно буде потрібна нова печінка].

Слизень, слизняк, прям. и перен. – слимак, слизняк. [За лексичним значенням пароніми бувають: синонімічні: повідь — повінь, крапля — капля, слимак — слизняк, привабливий — принадливий, хиткий — хибкий, плоский — плаский, барабанити — тарабанити, линути — ринути, притаїтися — причаїтися, рипіти — скрипіти, радити — раяти; антонімічні: лепський — кепський, прогрес — регрес, експорт — імпорт, еміграція — імміграція, густо — пусто; семантично близькі: крикливий (який багато й часто кричить; схильний часто кричати; галасливий) — кричущий (який викликає крайнє незадоволення, обурення; неприпустимий (кричуща несправедливость); церемонний (манірний, проханий) — церемоніальний (урочистий, за певним розпорядком); цегельний (призначений для виробництва цегли) — цегляний (зроблений з цегли); ніготь (переважно у людини) — кіготь (переважно у тварини); м’язи — в’язи; кіш (кошик) — ківш (черпак), кристал (тверде тіло, що має природну форму багатогранника і внутрішню упорядковану будову) — кришталь (дуже прозоре скло високого ґатунку, якому властива гра барв і мелодійний дзенькіт); семантично різні: газ (речовина, здатна поширюватися в усьому доступному для неї просторі, рівномірно заповнюючи його) — гас (горюча рідина, продукт перегонки нафти); глуз (глузування) — глузд (розум); орден (почесна відзнака, нагорода за військові, трудові або інші заслуги) — ордер (письмове розпорядження, документ на одержання або видачу чого-небудь); дипломат (службова особа, яка має урядові повноваження для зносин з іншими державами) — дипломант (1. студент або учень середнього спеціального навчального закладу, який працює над дипломним проектом, дипломною роботою, 2. особа, відзначена дипломом за видатні успіхи в якій-небудь галузі); ефект (сильне враження, викликане ким-, чим-небудь) — афект (стан дуже великого, але короткочасного нервового збудження)(Ольга Зозуля)].

Суперструна, физ. – суперструна. [Кожен знає, що первинною є сама струна скрипки. Суперструни, аналогічно, можуть створювати ноти чи резонанс. Кожна вібрація дорівнює якійсь одній субатомній частинці серед всього розмаїття частинок, що нас оточує — кварків, електронів, нейтрино тощо. Отже, теорія суперструн може дати просте пояснення того, чому ми маємо такий безладний набір субатомних частинок (А.Кам’янець, перекл. М.Кайку)].

Фея – (франц. от лат.) фея. [— У всякому разі, в кожній пристойній пивниці, як і наша, є три-чотири дами, що спілкують з хазяїном, а той усуває, часом дуже примусово, всіх їхніх конкуренток із своєї зали. В глибі помешкання є кілька комірок, де вони вправляються на своєму, мовляв, за Гейне, поземому ремеслі. Платня відрядна — від З до 5 карбованців за одну насолоду, крім оплати вечері, де заробляє вже хазяїн. Тепер ви розумієте суть цього симбіозу? Але в світі нема нічого світлого без тіні, в даному разі — без міліції. Хазяїн ризикує штрафом 500 карбованців і закриттям закладу. Але є вже вироблена сигнальна система, і феї зникають чорним ходом із своїх притулків надзвичайно казково. От, прошу — ваша приятелька вже пішла за портьєру (В.Підмогильний). Обидві були в однакового крою плащах з різницею, зрозуміло, лише у розмірах і мали страшенно подібні зачіски. Тому нетверезий Артур Пепа подумав, що перед ним фея зі своєю ученицею (Ю.Андрухович). Гладесенькі ніжки молочної феї, Розквітлій у ніжному соромі снів, В’їзджають у мозок в нескромній ідеї… Признатися сором, що він уже сплів. Гидкі ці інстинкти, незграбне кохання — Старий, лисий пень, і достигла цнота… Любов, чи лиш фальші дешеве бажання — Побавити тіло старого кота (Тарас Іванів). Сумна Фея виливала Елайджі душу. Точніше не так: Сумна Фея була надто мудрою, щоби виливати душу. Вона, сьорбаючи коньяк, артикулювала проблему. Проблема Сумної Феї полягала у тому, що усі її бойфренди були надзвичайно успішні. Після того, як розлучалися із Сумною Феєю (О.Форостина). Тремтка радість, мерехтлива, мов вутле світло, грала навколо нього зграйкою фей (М.Прокопович, перекл. Д.Джойса). То був справжній музичний янгол, фея зі скрипкою, але, як я згодом побачив, фея надто корислива (П.Таращук, перекл. Л.-Ф.Селіна). — Ви хто? — Добра фея. — А чому з сокирою? — Та щось настрій не дуже…].

Футляр – нем.) футляр, (диал.) шабатурка: • человек в футляре (перен.) – людина у футлярі. [Шабатурку одкрив да й малює (Ю.Яновський). Актор Перебендя, до якого я прийшов, сказав, що я можу грати, але треба виростити в собі душу, бо людина без душі — лише декорація, футляр, у якім скрипка і не ночувала (В.Дрозд). Не варто наполягати на тому, щоб душа точно відповідала футлярові тіла. Зовсім не зашкодить, коли шматок душі буде видно (С.Є.Лєц)].

Хохол – 1) чуб, чупри́на, чупер, (диал.) чубайка, чемер, чівка, хобот; (на бритой голове) оселедець; 2) (с разными оттенками) хохол: • надрать хохол – нам’яти ирху. [Бояри вмиг скомпоновали, На аркуш маніхвест, кругом, По всіх повітах розіслали, Щоб військо йшло під коругов; Щоб голови всі обголяли, Чуприни довгі оставляли, А ус в півлокоть би тирчав; Щоб сала і пшона набрали, Щоб сухарів понапікали, Щоб ложку, казанок всяк мав (І.Котляревський). Як тільки пан із паном за- змагався, Дивись — у мужиків чуприни вже тріщать (Є.Гребінка). Закрутивши чорні уси, За ухо чуприну, Підняв шапку — човни стали. «Нехай ворог гине! Не в Синопу, отамани, Панове-молодці, А у Царград, до султана Поїдемо в гості!» (Т.Шевченко). Взяв він його добре за чемер (Сл. Гр.). А кулик чайку Взяв за чубайку. Чайка кигиче: «Згинь ти, куличе!» Чайка кигиче: «Згинь ти, куличе!» (Н.п.). На що тому жінка молода у кого й стара за чуприну водить! (Номис). — А ми хіба порожні? Он, бач, пана везу! — Ну, то й вези його з Богом! — глухо одмовив чоловік і почав на шкапійчині чуба поправляти (П.Мирний). Хотіла збудить Петра, торсала його за плечі з усіх боків, смикала за чуприну, а він лежить, як колода (І.Нечуй-Левицький). Мовчки, похмуро їв він хліб з часником та часом сердито покрикував на дітей, як вони., дуже міцно почнуть дерти один одного за чуби та нароблять галасу (М.Коцюбинський). Тюхтій-хохол, що, хоч дурний, та хитрий, Макітру хилить виключно по вітру, Міркує шлунком і хропе гуртом (Є.Маланюк). Населення на Вкраїні — малоросійські хохли (Остап Вишня). Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил. Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина. Тільки хто ж колись небо нахилить до ваших могил, Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна?.. (В.Баранов). «А братія мовчить собі витріщивши очі. Може так і треба?». Так і треба, бо не встигли нас побити, як біжимо вибачатися за те, що пручалися, коли нас били у нашій же хаті. Бо ми травоїдні хохли, безсловесне тягло в закривавлених імперських возах сусідів — росіян, поляків. Так було, так є, але так не повинно бути (Леонід Залізняк). Очі затуляє довгий чуб — гламурний оселедець на пів щоки. Криві худорляві ноги підкреслюють тісні претісні штани. А між них, тих кривульок модніх — ширінка до колін висить. І плутаються люди, чи воно жінка, чи чоловік (П.Кукуй). — Мати мала певні літературні нахили, добре відчувала на смак російську мову – і українську вивчила. Вона була партійним працівником, перекладала протоколи для ЦК українською мовою. Єдина в осередку, хто міг це робити! З нею працювало двадцятеро хохлів, які не знали своєї мови (В.Брюґґен). Депутат, прізвище якого все одно забудеться Вічністю, вніс черговий метушливий проект щодо заборони в публічній сфері слів «жид», «хахол» і «москаль». Не зовсім зрозуміло при цьому, як бути з «маланцем», «малоросом» і «кацапом». До того ж можна було розширити список «ляхом», «бульбашем», «чурбаном», «хачиком», а також «німчурою», «жабоїдом», «макаронником», «піндосом» та іншими красивими назвами (Ю.Андрухович). — Ну, гаразд, хохол, — через зціплені зуби мовив наш командир. — Але якщо ти будеш нас затримувати, я тебе пристрілю. — Ти ще раз назвеш мене хохлом, я тебе сам пристрілю, — відповів я (В.Слапчук). — Обабіч дороги — старі дупляві верби порохняві. Прислухаюся — так і є: з одної, найгрубішої, і чути ту музику. Підкрався, звівся навшпиньки, зазирнув у дупло — сидить. Мале, як пів вашого Цилька, пане Годюр, в руках скрипочка, на голові зелений капелюшок. З павуном. У мене чупер на голові встав, і аж не смап’ятався, коли був удома. Щастя, що в хаті була свячена вода (В.Кожелянко). Я теж лінивий хохол… (А.Чехов)].

Чтиво, разг. – читво́, чи́танка: • легкое чтиво – легке (приємне) читво (читанка). [— Але читачам мої оповідання подобаються, — заперечував я. — Це не ваша заслуга. Просто переважна більшість людей у захваті від такого читва, один абзац якого може навіть віслюка вкинути в кататонічний ступор (В.Шовкун, перекл. К.Р.Сафона). Читачі мали суперечливі смаки: з одного боку, вони хотіли захопливого, емоційного читва, а з другого — автентичних історичних джерел (М.Климчук, перекл. С.Плохія). <…> єдині знаки на цій дорозі були від тонких залізних коліс екіпажів та возів і місяцевидних підків коней та мулів, коли старий плантатор, баронів тесть, розлучаючись ненадовго з Горацієм і пуншем, двічі-тричі на рік їздив до міста проголосувати, чи продати бавовну, чи сплатити податки, чи побувати на чиїхось похоронах або весіллі, і відразу ж після того знову тюпав до свого пуншу й до латинського читва землею, де навіть тупоту копит не чути було, хіба коли коні галопували, а торохтіння коліс, чи там ще чогось, окрім скрипу упряжі, не чути було й поготів… (Е.Хоменко, перекл. В.Фолкнера). — А ти ніколи не читав нормальних книжок — справжніх? (Тиша). Книжок про важливе, що їх написали письменники, які справді щось відчувають у житті. Не просто читво, щоб убити час, поки поїзд їде (Г.Яновська, перекл. Д.Фаулза). — Власне, це дуже захопливе читво. Якщо тебе цікавить моя скромна думка, то й тобі варто спробувати писати щось таке. Полиш ті фигадки, вперед із фактами (Я.Стріха, перекл. Дж.О’Конора)].

Шалый – 1) (сумасбродный, ошалелый) шалени́стий, шале́ний, оша́лений, ошелемоні́лий, ошалені́лий, навісни́й, оглаше́нний, навіже́ний, ди́кий, скаже́ний, біснува́тий, нестри́мний, на́рваний, (ещё) торопле́ний, очемері́лий, чме́лений, очмані́лий, очмана́; 2) (беспорядочный; случайный) безла́дний, випадко́вий: • шалая стрельба – безладна стрільба (стрілянина); • шалые деньги – випадкові гроші. [Випадку демони щокрок Ведуть нас по мотивах зорніх І рід людський іде в підскок Танцює задки до безодні Під шаленистий гук скрипок (М.Лукаш, перекл. Г.Аполінера). — Верніться, кажу, бодай мого батька, мордувало! От уже навісна голова! (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса)].

Эскимо – (франц.) ескімо. [— Синку, якщо ти будеш добрим хлопчиком і зіграєш на скрипці, то я куплю тобі ескімо. — Нічого не вийде, мамо. Тато пообіцяв два морозива, якщо не гратиму].

Пропиликать – процигикати, протирликати. [— А ми не тільки познайомилися на репетиції «Платона Кречета», а й вийшли з того фальшивого твору — й самі фальшиві… Корнійчукова Ліда закохалася в Платона, який процигикав на скрипці якусь там мелодію, а я — в гітариста. Ця вистава, певне, десь іде на сцені, й ми там існуємо, але в житті нас немає, ми видумали самі себе… (Р.Іваничук). Дивовижно, що усе це відбулося між двома країнами, які про своє бажання скліщитися протирликали усім, кому не ліньки. І ще Україну чекають (Ю.Винничук). Зрештою, його брат навчився-таки видобувати кілька жахливих звуків із фриґідної скрипки і міг при оказії процигикати, дарма що трохи фальшиво, модні пісеньки (О.Жупанський, перекл. А.Камю). Убогий оркестрик процигикав кілька тактів і почався танець (Р.Доценко, перекл. О.Вайлда)].

Сосок – пипка, (у коровы, козы) ді́йка. [А з-за мурів огорожі дихає виноград холодками і висять жовті великі цитрини, наче жіночі з пипками груди (М.Коцюбинський). Як тіло чаділо на дні черені і серце боліло, волало мені. Ти біла, як скрипка, мала і туга, і зав’яззю — пипка і стогін — нога (В.Стус). Він її вимріяв, ту дівчину, чорняву та гнучку, як лозина, податливу, у котрий раз уже її розглядав сліпучо білу, немов з якогось теплого снігу виліплену, і цілував її високу шию, брунатні пипки маленьких і твердих, як кулачки, грудей (Р.Федорів). Усі три покоління об’єднує спільна колоніальна спадщина українського суспільства, чия душа сиротливо блаженствує на Невському проспекті, а губи спрагло смокчуть пипку Останкінської телевежі (В.Даниленко). Пробую масажувати їй цицьки, але Таня забороняє, каже, що ними буде годувати дітей. Хм? Дивна курка. Свою щілину, через яку будуть вилазити ці діти, віддає направо й наліво, а дойки — табу. Дивна курка (А.Дністровий). Вона торкається ними жита, і колосся, напевне, лоскоче чутливі пипки, тому випрямляючись, дівчина розминає груди руками, а під руками у неї справжнє багатство (брати Капранови). …Як заходила в річку — груди світилися молоком, Пипки, як писочки, пнулися вгору, до Місяця (Г.Осадко). Деякі анатомічні терміни потребують перегляду, наприклад глотка, таз, сосок (грудної залози), соскоподібний (лат. mastoideus), сосочковий (лат. papillaris), раковина (вушна, лат. auricula). Доцільно їх замінити на, відповідно, горло, миска (або мідниця), пипка, пипкоподібний (краще пипкуватий), пипковий, мушля, як є в давніших українських словниках, у яких не знаходимо наведених раніше росіянізмів (О.Томашевська, Є.Дзісь). Увесь залишок дня ми тільки те й робили, що співали, а вмируще сонце визирало з куточка неба, таке нерозбірливе, як пипка на грудях юної дівчини, побачена з відстані (Віталій Ракуленко, перекл. Чіґозі Обіоми). Сиділа навпроти нього з голими персами, що настовбурчилися пипками під його поглядом і прагнули, щоб їх споглядали і щоб ними захоплювалися. Всеньке її тіло обернулося до його очей, немов той сонях до сонця (Л.Кононович, перекл. М.Кундера). Як він і планував, її груди й набухлі пипки опинилися просто на рівні його обличчя. Якщо вона буде необережною, то випадково виколе йому око (Дар’я Беззадіна, перекл. Гелен Хоанг). Мати кепкувала, що в неї малі цицьки, не такі, мовляв, як треба, і вона соромилася їх, аж поки Томаш позбавив її тих комплексів. Тепер вони їй подобалися, проте кружала довкола пипок вона вважала надто великими і темними. Якби вона могла сама творити своє тіло, то зробила б пипки маленькими, делікатними, вони насилу пронизували б вигин грудей і барвою майже не відрізнялися б від її шкіри (Л.Кононович, перекл. М.Кундера)].

 Російсько-український словник складної лексики С. Караванський, 2012 (чернетка) 

 Російсько-український словник 1930р. (О. Ізюмов) 

 Російсько-український словник технічної термінології 1928р. (І. Шелудько, Т. Садовський) 

 Російсько-український словник сталих виразів 1959р. (І. О. Вирган, М. М. Пилинська)