Знайдено забагато відповідників, результат було обмежено 150-ма статтями
Спробуйте звузити ваш пошук: лише серед російських слів або лише серед українських слів
Спробуйте звузити ваш пошук: лише серед російських слів або лише серед українських слів
Запропонувати свій переклад для «слава»
Шукати «слава» на інших ресурсах: 
Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) 
| Бессла́вие – несла́ва, недо́бра сла́ва. |
| Блеск –
1) (яркий свет) блиск, бляск; (сияние) ся́єво, ся́йво, я́сність; (отражённый блестящим предметом) блиск, по́лиск, ви́(б)лиск, ґлянц [По́лиск хи́жих оче́й. Ви́лиски вечі́рнього погаса́ння]; (неровный, изменчивый блеск) блискоті́ння, мигті́ння. [Срібля́сте мигті́ння ри́бки]. • Утратить свой блеск – прига́снути, приме́ркнути. Межд. выраж. блеск – блись. [Вона́ серде́чна туди́, сюди́, блись, блись очи́цями (Греб.)]; 2) (переносно) блиск, ся́єво, вели́чність, пишно́та, блиску́ча сла́ва. |
| Бог – біг (р. бо́га), бог, (ласкат.) бо́женько; (детск.) – бо́зя, бо́зінька; прит. прил. – богі́вський, бо́гів. [Богі́вська мо́ва = язык богов, т.-е. поэзия, поэтич. речь]. • Быть -гом – богува́ти. • Бог в помощь, бог на помощь, помогай бог – бо́же поможи́, бо́же помага́й, помага́й-біг, помага́й-бі, мага́й-біг, мага́й-бі. • Бог весть (знает) – бо́зна, бог відь. • Бог весть (знает) – бо́зна що. • Бог даст (отказ) – да́сть біг, біг-ма́. • Дай бог – дай бо́же. • Дай б. чтоб – бода́й. [Бода́й тобі́ добра́ не було́!]. • Дай бог здоровья кому – поздоро́в бо́же (кого́), дай бо́же здоро́в’я (кому́). • Дай бог ему успеть, успеха – щасти́ йому́ бо́же. • Бо́же мой – бо́же мій, бо́же сві́те, бо́же сві́дче. • О бо́же мой – о бо́же мій, ой ле́ле мій, ой ле́лечко мій. • Бог вам судья – бі[о]г вас розсу́дить. • Призывать бо́га в свидетели – бо́гом сві́дчитися. • Ей-бо́гу – їй-бо́, їй бо́гу, єй-бо́гу, єй-же бо́гу, бігме́, далебі́, далебі́г, прися́й бо́гу (из «присяга́ю бо́гу»). • Сохрани бог, оборони бог, упаси бог, избавь бог – крий бо́же, боро́нь бо́же, хова́й бо́же, бо-храни́, хай бог (госпо́дь) ми́лує. • Помилуй бог – пожа́лься бо́же. • Если бо́гу угодно – коли́ во́ля бо́жа. • Как бо́гу угодно – ді́йся бо́жа во́ля. • Ради бо́га – 1) бо́га ра́ди; 2) на бо́га, про́бі [Кричи́ть про́бі]. • Благодарение, благодаря бо́гу – дя́ка бо́гові, дя́кувати бо́гові. • Слава бо́гу – хвали́ти бо́га. • Чем бог послал – що бог дав. • Бог знает, когда это и было – коли́ вже те́ в бо́га і ді́ялося. |
| Бога́тство – бага́тство, багати́рство, добро́ [От де моє́ добро́, гро́ші, от де моя́ сла́ва! (Шевч.)];
2) (великолепие, пышность) ро́зкіш (р. -оши), розко́ші (р. -шів). • Жить в -тве – багатирюва́ти, гараздува́ти. • Пожить в -тве – ро́зкоши (розко́шів) зазна́ти. • Купаться в -тве – пиша́тися в доста́тках. |
| Бра́во –
1) бра́во (см. Бра́вый); 2) бра́во! сла́ва! |
| Вене́ц –
1) віне́ць, (р. -нця́), коро́на; 2) (на иконах) віне́ць, ся́йво; 3) віне́ць, віно́к. [Терно́вий віно́к]; 4) (бракосочетание) віне́ць, ві́нчання, шлюб. • Итти, пойти к венцу́, под вене́ц – іти́ до шлю́бу, до вінця́, ста́ти на рушнику́. • Вести под вене́ц – вести́ до шлю́бу, до вінця́. • Стоять под венцо́м – стоя́ти на рушнику́; 5) віне́ць, сла́ва, нагоро́да. [Віне́ць безсме́ртя]; 6) (удачное завершение дела, верх совершенства) віне́ць. [Віне́ць тво́рива]; 7) (в деревянном строении: ряд брёвен) віне́ць; также и в других значениях. |
| Ве́чный –
1) ві́чний, (испоконв.) відві́чний, (в будущем) дові́чний, вікові́чний, безві́чний, безлі́тний. [Ві́чна сла́ва. Ща́стя доча́сне, а зли́дні дові́чні. Придба́в на дові́чне володі́ння. Безві́чнії зо́рі]. • Купить на ве́чные времена – покупи́ти на бе́звік (у ві́чність); 2) (постоянный) повсякча́сний. [Повсякча́сне го́ре. Повсякча́сні турбо́ти]. |
| Ви́димость –
1) (явность) види́мість, я́сність; 2) (кажущийся вид) подо́ба, натя́ма, сла́ва. [Подо́ба і́стини за пра́вду ста́ла вам (Самійл.). Аби ті́льки сла́ва була́, що все гара́зд]. • Для ви́димости – про лю́дське о́ко, про сла́ву. По ви́димости, см. Пови́димому. |
| Дурно́й –
1) (некрасивый) нега́рний, пога́ний [Нега́рний на обли́ччя. Яки́й він пога́ний], (безобразный) бридки́й [І бридка́-ж вона́!], гидки́й. • Дурё́н лицом – пога́ний на обли́ччя, бридки́й на обли́ччя, бридки́й на виду́, на вро́ду. • Она дурна́ собою – вона́ нега́рна, пога́на, (безобразна) бридка́, гидка́. • Он не дурё́н, она не дурна́ (собой) – він не пога́ний, вона́ не пога́на, він (вона́) нічо́го собі́, нічоге́нький (ж. -нька). Ум. погане́нький, ув. поганю́чий. • Дурнё́хонек, дурнё́шенек (очень дурё́н, безобразен) – погані́сінький; бридкі́сінький, гидкі́сінький; 2) (плохой, нехороший) пога́ний [Борщ пога́ний. Пого́да пога́на], лихи́й [Лихи́й крам], злий [Що ти зло́го учини́ла? Дорі́женька зла́я], недо́брий [Прийшли́ ві́сті недо́брії (Шевч.)], ке́пський [Ке́пські нови́ни]; (негодный) леда́чий [Леда́чий крам = дурно́й товар]; (противный) бридки́й, гидки́й. • Дурно́й глаз – лихе́ о́ко, урі́чливе (урі́чне) о́ко. • Дурна́я слава – сла́ва, несла́ва, пога́на сла́ва. [Пусти́ли таку́ сла́ву про ньо́го]. • Дурно́е настроение, расположение духа – пога́ний на́стрій (р. -ою), марко́та. (См. Дух 3). • Дурны́е привычки – пога́ні зви́чки (р. -чок). • Дурно́му научать – на зле навча́ти. |
| Ду́тый –
1) (пустой, полый) ду́тий [Ду́тий пе́рстень. Ду́те нами́сто], пусти́й усере́дині; 2) дму́ханий, ху́ханий. • Ду́тые векселя – дму́хані векселі́. • Ду́тая репутация – дму́хана сла́ва (репута́ція). |
| Зака́тываться, закати́ться за что, под что –
1) зако́чуватися, закоти́тися, (о мн.) позако́чуватися за що, під що. [Копі́йка закоти́лася під піч. О́чі йому́ аж під ло́ба закоти́лися]; 2) (о солнце, луне) захо́дити, зайти́, закоти́тися, спочива́ти, спочи́ти, ляга́ти, лягти́, запада́ти, запа́сти. [Со́нечко вже ма́ло спочива́ти. Підхо́дять до я́ру, тут їм спочи́ло як-раз со́нце]. • -ется его звезда (слава) – його́ сла́ва па́дає; 3) (смехом) розляга́тися, розлягти́ся, залива́тися, зали́тися, розтина́тися, розітну́тися смі́хом, ре́готом; захо́дитися, зайти́ся зо́ смі́ху. [Він аж зайшо́вся зо́ смі́ху]. |
| Затмева́ться, затми́ться –
1) тьми́тися, затьми́тися, потьми́тися, затьма́рюватися, затьма́ри́тися, тьма́ри́тися, потьма́ри́тися; срвн. Затемня́ться. • Слава его -ми́лась – сла́ва його́ приме́ркла; 2) (о светилах) міни́тися, зміни́тися, тьми́тися, потьми́тися. [Со́нце потьми́лося, ма́йже зни́кло (Кон.). Як со́нце мі́ниться, – не мо́жна на йо́го диви́тися: о́чі болі́тимуть (Мнж.). Ой учо́ра ізве́чора, як мі́сяць міни́вся (Пісня)]. |
| Заходя́щий – (прич.) що захо́дить; (как прил.) за́хі́дній, приза́хідній (Звиног.). [Оберта́ється, ди́влячись на за́хіднє со́нце, що вже зника́є за о́брієм (Л. Укр.)]. • -щее светило – приза́хіднє світи́ло. • -щее солнце – со́нце на за́ході, навза́ході. • Страна -щего солнца – краї́на со́нячного за́ходу. • -щая звезда – а) зі́рка на за́ході; б) (переносно) прига́сла зі́рка. • -щая слава – прига́сла сла́ва. |
| Идти́ и Итти́ –
1) іти́ (н. вр. іду́, іде́ш, прош. вр. ішо́в, ішла́, а после гласной йти́, йду́, йде́ш, йшо́в, йшла́…). [Ішо́в кобза́р до Ки́їва та сів спочива́ти (Шевч.). Не йди́ туди́. Куди́ ти йде́ш не спита́вшись? (Шевч.)]. • -ти́ в гости – іти́ в гости́ну. • -ти пешком – іти́ пі́шки, піхото́ю. • Кто идё́т? – хто йде? • Вот он идё́т – ось він іде́. • -ти́ шагом – ходо́ю йти, (о лошади ещё) ступакува́ти. • Иди́, иди́те отсюда, от нас – іди́, іді́ть (редко іді́те) зві́дси, від нас. [А ви, мої́ святі́ лю́ди, ви на зе́млю йді́те (Рудан.)]. • Иди! иди́те! (сюда, к нам) – ходи́, ході́ть! іди́, іді́ть! (сюди́, до нас). [А ходи́-но сюди́, хло́пче! Ходи́ до поко́ю, відпочи́нь зо мно́ю (Руданськ.). Ході́ть жи́во пона́д став (Руданськ.)]. • Идём, -те! – ході́м(о)! [Ході́м ра́зом!]. • -ти́ куда, к чему (двигаться, направляться по определённому пути, к определённой цели) – простува́ти (редко проста́ти), прямува́ти, бра́тися куди́, до чо́го (пе́вним шля́хом, до пе́вної мети́). [Пливе́ ві́йсько, просту́ючи уни́з до поро́гів (Морд.). Проста́ли ми в Украї́ну во́льними нога́ми (Шевч.). Коли́ пряму́є він до сіє́ї мети́ без ду́мки про особи́сту кори́сть… (Грінч.). Що мені́ роби́ти? чи додо́му, чи до те́стя бра́тись (Г. Барв.)]. • Он смело идёт к своей цели – він смі́ло йде (пряму́є, просту́є) до своє́ї мети́. • -ти́ прямо, напрямик к чему, куда – простува́ти (редко проста́ти), прямува́ти, прямцюва́ти, іти́ про́сто, навпросте́ць, (диал.) опрошкува́ти до чо́го, куди́. [Хто просту́є (опрошку́є), той до́ма не ночу́є (Номис). Не пряму́є, а біжи́ть я́ром, геть-ге́ть обмина́ючи па́нську сади́бу (М. Вовч.). І не куди́ іде́ він, а до ни́х у воро́та прямцю́є (Свидн.). Ми не лука́вили з тобо́ю, ми про́сто йшли́, у нас нема́ зерна́ непра́вди за собо́ю (Шевч.)]. • -ти́ первым, впереди – пе́ред вести́, передува́ти в чо́му. [Герш вів пе́ред у тім скаже́нім та́нці і весь увійшо́в у спекуляці́йну гаря́чку (Франко). У торгу́ передува́ли в Ки́їві Орме́ни (Куліш)]. • -ти́ на встречу – назу́стріч кому́, устрі́ч, устрі́ть, навстрі́ч кому́ іти́, бра́тися. [Раде́нька вже, як хто навстрі́ч мені́ бере́ться (М. Вовч.)]. • Идти́ за кем, чем – іти́ по ко́го, по що. • Я иду́ за лекарством – я йду по лі́ки. • -ти́ за кем, вслед за кем – іти́ за ким, слідко́м (слідко́м в тро́пи) за ким іти́, (слідко́м) слідува́ти, слідкува́ти за ким, (редко) сліди́ти за ким. [Іди́ слідо́м за мно́ю (Єв.). Так і бі́га, так і сліду́є за ним (Зміїв)]. • -ти́ (по чьим следам) (переносно) – іти чиї́ми сліда́ми, топта́ти сте́жку чию́. [Доведе́ться їй топта́ти ма́терину сте́жку (Коцюб.)]. • -ти́ до каких пределов, как далеко (в прямом и переносн. значении) – як дале́ко сяга́ти. [Дальш сього́ ідеа́лу не сягону́ло ні коза́цтво, ні гайдама́цтво, бо й ні́куди було́ сяга́ти (Куліш)]. • -ти́ рука об руку с чем – іти́ у па́рі з чим. [У па́рі з ціє́ю філосо́фією іде́ у Кобиля́нської і невира́зність її́ худо́жніх за́собів (Єфр.)]. • -ти́ по круговой линии – колува́ти. [Горо́ю со́нечко колу́є (Основа, 1862)]. • -ти́ сплошной массой, непрерывным потоком – ла́вою (стіно́ю) іти́ (су́нути), ри́нути. [І куди́ їм ска́же йти, усі́ стіно́ю так і йдуть (Квітка). Ніко́ли так вода́ під міст не ри́не, як мі́стом скрізь весе́лі ри́нуть лю́ди (Куліш)]. • -ти́ куда глаза глядят, куда приведёт дорога – іти́ світ за́ очі, іти́ про́сто за доро́гою (Франко), іти́ куди́ очі́ ди́вляться, куди́ веду́ть о́чі. • Она идё́т замуж – вона́ йде за́між, вона́ віддає́ться за ко́го. • -ти́ в бой – іти́ в бій, до бо́ю, до побо́ю іти́ (става́ти). [Дали́ коня́, дали́ збро́ю, става́й, си́нку, до побо́ю (Гол.)]. • Войско идё́т в поход – ві́йсько йде (руша́є) в похі́д. • -ти́ в военную службу – іти́, вступа́ти до ві́йська. • -ти́ врозь, в разрез с чем – різни́ти з чим. [Різни́в-би я з свої́ми по́глядами, зроби́вшися прокуро́ром (Грінч.)]. • Он на всё идё́т – він на все йде, поступа́є. • Эта дорога идё́т в город – ця доро́га веде́ (пряму́є) до мі́ста. • -ти́ в руку кому – іти́ в ру́ку, іти́ся на́ руку, вести́ся кому́; срвн. Везти́ 2. • -ти́ во вред кому – на шко́ду кому́ йти. • -ти́ в прок, см. Прок 1. • Богатство не идё́т ему в прок – бага́тство не йде йому́ на ко́ри́сть (на пожи́ток, на до́бре, в ру́ку). • Голова идё́т кругом – голова́ о́бертом іде́, у голові́ моро́читься. • Иду́т ли ваши часы? – чи йде ваш годи́нник? • Гвоздь не идё́т в стену – гвіздо́к не йде, не лі́зе в сті́ну. • Корабль шёл под всеми парусами или на всех парусах – корабе́ль ішо́в (плив) під усіма́ вітри́лами. • Чай идё́т к нам из Китая – чай іде́ до нас з Кита́ю. • От нас идё́т: сало, кожи, пенька, а к нам иду́т: кисея, ленты, полотна – від нас іду́ть: са́ло, шку́ри, коно́плі, а до нас іду́ть: серпа́нок, стрічки́, поло́тна. • Товар этот не идё́т с рук – крам цей не йде, пога́но збува́ється. • Дождь, снег идё́т – дощ, сніг іде́, па́дає. • Лёд идё́т по реке – кри́га йде на рі́чці. • У него кровь идё́т из носу – у йо́го (и йому́) кров іде́ з но́са. • Деревцо идё́т хорошо – деревце́ росте́ до́бре. • -ти́ на прибыль – прибува́ти, (о луне) підпо́внюватися. [Мі́сяць уже підпо́внюється (Звин.)]. • Вода идё́т на прибыль – вода́ прибува́є. • Жалованье идё́т ему с первого мая – платня́ йде йому́ з пе́ршого тра́вня. • Сон не идё́т, не шёл к нему – сон не бере́, не брав його́. • Идё́т слух, молва о ком – чу́тка йде (хо́дить), погові́р, поголо́ска йде про ко́го, (громкая молва) гуде́ сла́ва про ко́го. • -ти́ к делу – стосува́тися (припада́ти) до ре́чи. • К тому дело идё́т – на те воно́ йде́ться, до то́го воно́ йде́ться. • Идё́т к добру – на добро́ йде́ться. • К чему идё́т (клонится) дело – до чо́го (воно́) йде́ться, до чо́го це йде́ться (прихо́диться), на що воно́ забира́ється, на що зано́ситься. [Оте́ць Хариті́н догада́вся, до чо́го воно́ йде́ться (Н.-Лев.). Ба́чивши тоді́ королі́ по́льські, на що́ воно́ вже по коза́цьких зе́млях забира́ється, козакі́в до се́бе ла́скою прихиля́ли (Куліш). Він знав, до чо́го се прихо́диться, здригну́в уве́сь (Квітка). Час був непе́вний, зано́силося на вели́ку війну́, як на бу́рю (Маковей)]. • Идё́т – (ладно) гара́зд, до́бре; (для выражения согласия) зго́да. • Каково здоровье? – Идё́т! – як здоро́в’я? – Гара́зд, до́бре! • Держу сто рублей, идё́т? – Идё́т! – заклада́юся на сто карбо́ванців, зго́да? – Зго́да! • Один раз куда ни шло – оди́н раз іще́ я́кось мо́жна; раз ма́ти породи́ла! • Куда ни шло – та неха́й вже. • -ти́ (брать начало) от кого, от чего – іти́, захо́дити від ко́го, від чо́го. [То сам поча́ток чита́льні захо́дить ще від старо́го ді́да Митра́ і від ба́би Митри́хи і дяка́ Ба́зя (Стефаник)]. • -ти́ по правде, -ти́ против совести – чини́ти по пра́вді, про́ти со́вісти (сумлі́ння). • -ти́ с козыря – ходи́ти, іти́ з ко́зиря (гал. з ату́та), козиря́ти. • Наше дело идё́т на лад – спра́ва на́ша йде в лад, іде́ (кладе́ться) на до́бре. • -ти́ войной на кого – іти́ війно́ю на ко́го, іти́ воюва́ти кого́. 2) (о работе, деле: подвигаться вперёд) іти́, посува́тися, поступа́ти, (безлично) поступа́тися. [Поступні́ш на товсто́му вишива́ти: нитки́ товсті́, то посту́пається скорі́ш (Конгр.). Ча́сто бі́гала диви́тися, як посува́лась робо́та (Коцюб.)]; 3) (вестись, происходить) іти́, вести́ся, прова́дитися, точи́тися; (о богослуж.: совершаться) пра́витися. [Чи все за сі два дні вело́сь вам до вподо́би? (Самійл.). На про́тязі всього́ 1919 ро́ку все точи́лася крива́ва боротьба́ (Азб. Ком.). Сим ро́бом усе життя́ наро́днього ду́ха прова́диться (Куліш)]. • В церкви идёт молебен, богослужение – у це́ркві пра́виться моле́бень, слу́жба Бо́жа. • Иду́т торги на поставку муки – іду́ть, прова́дяться, відбува́ються торги́ на постача́ння бо́рошна. • У нас иду́т разные постройки – у нас іде́ рі́зне будува́ння. • Разговор, речь идё́т, шёл о чем-л. – розмо́ва йде, йшла, розмо́ва, річ веде́ться, вела́ся, мо́ва мо́виться, мо́вилася про (за) що, іде́ться, ішло́ся про що. [Това́ришка взяла́ шиття́, я кни́жку, розмо́ва на́ша бі́льше не вела́ся (Л. Укр.). Мо́ва мо́виться, а хліб ї́сться (Приказка)]. • Речь идё́т о том, что… – іде́ться (іде́) про те, що… [Якби́ йшло́ся ті́льки про те, що він розгні́ває і ха́на і росі́йський уря́д, Газі́с не вага́вся-б (Леонт.). Тут не про го́лу есте́тику йде, тут спра́ва гли́бша (Крим.)]; 4) (продолжаться, тянуться) іти́, тягти́ся. [Бе́нькет все йшов та йшов (Стор.)]. • От горы идё́т лес, а далее иду́т пески – від гори́ іде́ (тя́гнеться) ліс, а да́лі йду́ть (тягнуться) піски́. • Липовая аллея идё́т вдоль канала – ли́пова але́я іде́ (тя́гнеться) вздовж (уподо́вж) кана́лу; 5) (расходоваться, употребляться) іти́. [На що-ж я з скри́ні діста́ю та вишива́ю! Скі́льки нито́к ма́рно йде (М. Вовч.). Галу́н іде́ на кра́ски (Сл. Ум.)]. • Половина моего дохода идё́т на воспитание детей – полови́на мого́ прибу́тку йде на вихова́ння діте́й. • На фунт пороху идё́т шесть фунтов дроби – на фунт по́роху іде́ шість фу́нтів дро́бу (шро́ту); 6) (проходить) іти́, мина́ти, пливти́, сплива́ти; срвн. Проходи́ть 10, Протека́ть 4. [Все йде, все мина́є – і кра́ю нема́є (Шевч.)]. • Шли годы – мина́ли роки́. • Время идё́т быстро, незаметно – час мина́є (пливе́, сплива́є) ху́тко, непомі́тно. • Год шёл за годом – рік мина́в (сплива́в) по ро́кові. • Ей шёл уже шестнадцатый год – вона́ вже у шістна́дцятий рік вступа́ла (М. Вовч.), їй вже шістна́дцятий рік поступа́в; 7) (быть к лицу) ли́чити, лицюва́ти, бу́ти до лиця́ кому́, (приходиться) упада́ти, подо́бати кому́, (подходить) пристава́ти до ко́го, до чо́го, пасува́ти, (к)шталти́ти до чо́го. [А вбра́ння студе́нтське так ли́чить йому́ до ста́ну струнко́го (Тесл.). Тобі́ тото́ не лицю́є (Желех.). Те не зо́всім до лиця́ їй, бо вона́ но́сить в собі́ ту́гу (Єфр.). Постанови́ли, що ніко́му так не впада́є (бу́ти па́січником), як йому́ (Гліб.). Так подо́ба, як сліпо́му дзе́ркало (Номис). Ні до ко́го не пристає́ так ота́ при́повість, як до подоля́н (Свидн.). Пучо́к бі́лих троя́нд чудо́во пристава́в до її́ чо́рних брів (Н.-Лев.). Ці чо́боти до твої́х штані́в не пасу́ють (Чигирин.). До ції́ сви́ти ця пі́дшивка не шталти́ть (Звяг.)]. • Идё́т, как корове седло – приста́ло, як свині́ нари́тники. • Эта причёска очень идё́т ей – ця за́чіска їй ду́же ли́чить, ду́же до лиця́. • Синий цвет идё́т к жёлтому – си́ній ко́лір пасу́є до жо́втого. • Не идё́т тебе так говорить – не ли́чить тобі́ так каза́ти. |
| Изве́стность –
1) (состояние известного) зві́сність (-ности); 2) сла́ва. [Повсю́дну світову́ сла́ву і гучни́й ро́зголос дали́ Хейя́мові не його́ ці́нні математи́чні ара́бські писа́ння (Крим.)]. • Приобрести -ность – сла́ви придба́ти (зажи́ти), ви́значитися, в мо́ву ввійти́. [Зажила́ вона́ собі́ ще того́ щасли́вого ча́су сла́ви до́брої па́нночки (Г. Барв.). Анто́сьо все в мо́ву вхо́див між товари́ством і в го́роді (Свидн.)]. • Он приобрёл большую -ность – він вели́кої сла́ви здобу́в (зажи́в, придба́в) собі́, (здобу́вся); він вели́ку сла́ву ма́є. • Это доставило ему большую -ность – це дало́ йому́ вели́ку сла́ву. • Дело это получило громкую -ность – спра́ва ця ма́ла широ́кий ро́зголос (набула́ широ́кого ро́зголосу). • Пользоваться -ностью – ма́ти сла́ву, ті́шитися сла́вою. [Ті́шаться сла́вою і непо́вні антологі́чні га́рні пере́співи фон-Боденште́дта (Крим.)]. • Пользующийся громкой (широкой) -ностью – голосни́й, широкосла́вний, славнозві́сний. [Я хо́чу бу́ти вели́ким чолові́ком і сла́вним, голосни́м на ввесь край (Франко). Котляре́вський з висо́ких постаме́нтів поспуска́в на долі́вку широкосла́вних геро́їв (Куліш)]. • Ставить, поставить в -ность кого о чём – дово́дити, дове́сти́ до ві́дома кому́ про що, повідомля́ти, повідо́мити кого́ про що, виявля́ти, ви́явити кому́ що. [Про це вже дове́дено до ві́дома його́ ба́тькові (М. Грінч.). Феріду́н за́раз ви́явив сина́м, що тре́ба їм пої́хати до царя́ Єме́нського (Крим.)]. • Привести в -ность – з’ясува́ти, ви́яснити, ви́значити що, (подсчитать) підрахува́ти що. [Утра́ти від поже́жі ще не з’ясо́вано (не ви́яснено) (М. Грінч.)]. • Не все древне-русские рукописи приведены в -ность – не про всі старору́ські руко́писи позби́рано звістки́. • -ность (знание случившейся беды) всё же лучше мучительной неизвестности – і зла́я вість не така́ му́ка, як бе́звість; лі́пше вже зна́ти про ли́хо, ніж не зна́ти та думка́ми му́читися; 3) славнозві́сність; см. Знамени́тость. |
| И́мя –
1) ім’я́ (р. ім’я́ и архаич. і́мени, им. мн. іме́на́), й[і]ме́ння, (диал.) імено́, (название) на́зва, на́звисько, найме́ння; ум. іме́ннячко, найме́ннячко. • Собственное, крестное и́мя – вла́сне, хреще́не ім’я́ (йме́ння). • И́мя предмета, животного – на́зва ре́чи (пре́дме́та), твари́ни. • И́мя отца, друга – ба́тькове, при́ятелеве ім’я́ (йме́ння). • Полное и́мя – по́вне ім’я́, йме́ння. [Хіба́ не мо́жна назва́ти по́вним іме́нням: Гераси́м? (Мова)]. • И́мя, отчество, фамилия – і́м’я, по ба́тькові та прі́звище. • Дать и́мя – да́ти кому́ ім’я́, йме́ння; срвн. Нарека́ть, Наре́чь 1. • Носить и́мя – зва́тися. • Об’явить своё и́мя – назва́ти, об’яви́ти своє́ ім’я́ (йме́ння). • По и́мени – на ім’я́ (на м’я), на йме́ння, на на́звисько, [Був чолові́к на ім’я́ Заха́рія (Св. П.). На на́звисько Яли́на (Липов. п.)]. • Быть кем только по и́мени – бу́ти ким ті́льки (лиш) на йме́ння, ім’я́м. • Назвать кого по и́мени – назва́ти кого́ на йме́ння. • Как ваше и́мя? – як вас на ім’я́, на йме́ння? яке́ вам ім’я́? як ва́ше ім’я́ (йме́ння)? [Не зна́ю, хто ви єсть і як вас на ім’я́ (Самійл.)]. • Как его и́мя? – я́к він (його́) на ім’я́ (на йме́ння)? як йому́ ім’я́ (йме́ння)? [А як він на ім’я́? Іва́н? (Звин.). Як на ім’я́ того́ па́на? (М. Вовч.)]. • По его и́мени – його́ ім’я́м, за його́ ім’я́м, (по нём) по йо́му. • Школа -ни Франка – шко́ла і́мени Франка́. • И́менем кого, чего, чьим -нем – в ім’я́ кого́, чого́, в ім’я́ чиє́ (чиї́м ім’я́м) (гал.) в і́мени кого́. [В ім’я́ наро́ду беру́ тебе́, во́рога грома́дського поря́дку (Куліш)]. • И́менем закона, короля, императора – в ім’я́ зако́ну, ім’я́м короля́, імпера́тора, (гал.) в і́мени ці́саря. • Умоляю вас и́менем нашей дружбы – блага́ю вас в ім’я́ на́шої при́язни. • Во и́мя чего – в ім’я́ чого́. [В ім’я́ мої́х заслу́г (Куліш)]. • Во и́мя Бога – в ім’я́ бо́же. • На имя́ кого – на ко́го, на ім’я́ кого́ (чиє́). • Купить усадьбу на имя́ жены – купи́ти сади́бу на жі́нчине ім’я́, на жі́нку. • Письмо на имя́ такого-то – лист на адре́су тако́го-то. • От и́мени кого, от чьего и́мени – від ко́го, на ім’я́ кого́, чиї́м ім’я́м, (гал.) в і́мени кого́. [Ору́дували за́мість само́го па́на і на його́ ім’я́ залюдня́ли немі́ряні пусти́ні (Куліш). Мої́м ім’я́м дав Де́вісон його́ (сме́ртний при́суд) (Грінч.)]. • От моего и́мени – від ме́не, від мо́го і́мени, (фам.) моє́ю губо́ю. [Так і скажі́ть йому́ моє́ю губо́ю, що він ду́рень (Звин.)]. • Не иметь другого и́мени, как – не ма́ти и́ншого ім’я́, як; не вихо́дити з чо́го. [Про́світку йому́ не бу́де від посмі́шища; з байстрюка́ не вихо́дитиме (Квітка)]. • И́мя же им легион – їм же ім’я́ – легіо́н; 2) (репутация, слава) сла́ва, ім’я́. • Доброе, честное имя́ – до́бра сла́ва, до́бре ім’я́. [Їм зоста́лась до́бра сла́ва (Шевч.). Моє́ все бага́тство єсть моє́ до́бре ім’я́ (Котл.)]. • Худое имя́ – недо́бра сла́ва, несла́ва. • Приобрести имя́, сделать себе имя́ – (з)добу́ти, придба́ти (собі́) ім’я́, сла́ву (и сла́ви). • Замарать своё доброе имя́ – заплямува́ти (закаля́ти) своє́ до́бре ім’я́, свою́ до́бру сла́ву. • Человек с и́менем – люди́на з ім’я́м; 3) грам. – ім’я́. • И́мя существительное, прилагательное, числительное – іме́нник (речівни́к), прикме́тник, числі́вник (-ка). • И́мя собственное, нарицательное, собирательное – ім’я́ вла́сне, зага́льне, збі́рне. |
| Испола́ть, мжд. – до́вгі лі́та! сла́ва! [І вам сла́ва, си́ні го́ри, кри́гою оку́ті, і вам, ли́царі вели́кі, Бо́гом не забу́ті (Шевч.)]. -ла́ть доблестным! – сла́ва хоро́брим (завзя́тим)! |
| Кало́ша –
1) (в брюках) холо́ша. [Мав без матні́ одні́ холо́ші, і ті́лько сла́ва, що в штана́х (Котл.)]; 2) (обувь) кало́ша, гало́ша; (валеная) ке́ндя. • Садить, посадить в -шу кого – заганя́ти, загна́ти кого́ на слизьке́. • Сесть в -шу – уско́чити, укле́патися; наско́чити на слизьке́. |
| Колоти́ться –
1) (биться о что) би́тися, колоти́тися об що, в що, (трястись) ті́патися, трі́патися, ки́датися, трясти́ся, (ударяться) би́тися, сту́катися. • -ться головой в стену – би́ти(ся) голово́ю в сті́нку, до сті́нки. • Зубы -тятся – зу́би цокотя́ть. • -ться лбом (низко кланяться) – покло́ни би́ти кому́. • Сердце -тится – се́рце стуко́че, ска́че, калата́є. • Сливки не -тятся – вершки́ не збива́ються; 2) (стараться) товкти́ся, би́тися, побива́тися, по́ратися, упада́ти коло чо́го, над чим, з чим. [На́стя но́чі не поспи́ть, усю́ди стара́ється, б’є́ться, достає́ (Стор.). Мо́вчки собі́ побива́лось, мо́вчки у бо́га до́лі проси́ло (Г. Барв.)]. • -шься, бьёшся, а с сумой не разминёшься – за зли́днями добра́ не доро́бишся (Комар). • Около хозяйства -чу́сь и сыт, слава богу (Салтыков) – коло хазя́йства по́раюся та й ма́ю, хвали́ти бо́га, хліб і до хлі́ба. • Сколько ни -ти́лись, ничего не вышло – скі́льки не по́рались (не вовту́зились), нічо́го не помогло́ся; 3) (сокрушаться) побива́тися, убива́тися, мордува́тися, тужи́ти за ким, за чим. [Бо́же, як вона́ за ним побива́лася! (Сл. Ум.)]; 4) (перебиваться, сильно нуждаться) бідува́ти, біди́ти, бідкува́тися, злиднюва́ти, лихува́ти, біду́ тягти́, біду́ бідува́ти, біду́ прийма́ти, зли́дні прийма́ти (годува́ти, ма́ти). • -ться деньгами – нужда́тися грі́шми, бідува́ти на гро́ші. • -чу́сь всю жизнь – усе́ життя́ б’ю́ся, біду́ю; 5) (драться) би́тися з ким; 6) (стучаться у дверей) би́тися, сту́катися, добува́тися до чо́го, у що; 7) (слоняться) товкти́ся, волочи́тися. [Товче́ться як Марко́ по пе́клу (Приказка)]. |
| Купе́ц –
1) купе́ць (-пця́), (торговец) кра́мар (-ря); срвн. Торговец. [І по купця́х, і по пана́х пішла́ про не́ї сла́ва всю́ди (Гліб.). Вони́ з ді́да-пра́діда крамарі́ (Полтавщ.)]. • Первостатейный -пец – першоря́дний купе́ць, (диал.) спинкови́й кра́мар. • Частный -пе́ц – прива́тний кра́мар. • Красный -пе́ц – черво́ний купе́ць (кра́мар). • Крупный -пе́ц – вели́кий кра́мар, (фамил.) крамарю́га; купчи́на. • Мелкий -пе́ц – крамарчу́к, дрібни́й кра́мар. • Слепой -пе́ц на гнилой товар – сліпи́й купе́ць на діря́вий горне́ць (Приказка); 2) (покупатель) покупе́ць, купе́ць (-пця́). [Неси́, бо́же, купця́ на гнили́й крам (Номис)]. • Первого -ца́ не упускай – пе́ршого купця́ не відкида́йся. • Не по -цу́ товар – не по кеше́ні крам; не по зуба́х скори́нка. • Каков -пе́ц, таков и продавец – яки́й пан, таки́й і жупа́н (таки́й і крам) (Приказка). |
| Лёд – лід (р. льо́ду, зап. ле́ду, мн. ч. льоди́) кри́га. [По-під льо́дом геть загуркоті́ло (Шевч.). Ой не стій на льоду́, бо прова́лишся (Пісня). Три́чі кри́га замерза́ла, три́чі розтава́ла (Шевч.). Холо́дний, як кри́га (Приказка)]. • Тонкий лёд – тонки́й лід, при́льодок (-дку). • Лёд бесснежный – голощі́к (-що́ку). [На Дніпрі́ голощі́к, – вола́ми не прої́деш, хіба́ коня́кою (Золотон.)]. • Лёд из слежавшегося снега – на́топтень (-тня) (Сл. Гр.). • Лёд прибрежный (забережник) – за́бережень (-жня) [Рі́чка ще не заме́рзла, а за́бережні вже є (Міуськ.)]. • Лёд на ветвях (при гололедице) – ожеле́дець (-дця). • Лёд искусственный – ро́блений лід, ро́блена кри́га. • Лёд наносный – кри́га нагінна́ (прибу́ла). • Лёд тронулся – кри́га скре́сла, лід скрес. [Ско́ро оце́ кри́га скре́сла, Ка́тря вже й весня́нки заспіва́ла (М. Вовч.)]. • Лёд ломается, взломался – злама́ло кри́гу, трі́снула кри́га. • Лёд идёт, пошёл – лід руша́є (ру́шив), кри́га йде (пішла́). • Лёд встал на реке – рі́чка заме́рзла, рі́чка взяла́ся кри́гою. • Покрываться, -крыться -дом – бра́тися (взя́тися) кри́гою, (слегка) зашерха́ти, заше́рхнути, (о мн.) позашерха́ти, (едва) пришерха́ти, прише́рхнути, (о мн.) попришерха́ти, (без снега) бра́тися (взя́тися) голощо́ком; срвн. Замерза́ть, Обмерза́ть. [Морозе́ць мале́нький був, – надво́рі тро́хи прише́рхло (Лохв.). Земля́ у цю о́сінь узяла́ся голощо́ком (Полт.)]. • Окованный льдом – кри́гою оку́тий. [І вам сла́ва, си́ні го́ри, кри́гою оку́ті (Шевч.)]. • Лёд тает – кри́га (лід) та́не (розтає́). [Кри́га на Дуна́ї розта́ла так, що ру́шила вже йти (Мартин.). Незаба́ром у льодо́вні ввесь лід розта́не (Полт.)]. • Колоть лёд для ледника – руба́ти лід для (до) льодо́вні. • Провалиться на льду – провали́тися, завали́тися, заломи́тися на льоду́. [Серед ста́ву заломи́вся на тонкі́м леду́ (Руданськ.). Ой не ходи́ по льоду́, бо зава́лишся (Пісня)]. • Вода со льдом – вода́ з льо́дом. • Воды на льду – во́ди на льоду́. • Бьётся как рыба об лёд – б’є́ться як ри́ба об лід. • Идёт точно по льду – іде́ як неживи́й. • На языке мёд, а в сердце лёд – на язиці́ мід, а під язико́м лід (Номис). • У скупого и в крещенье льду не выпросить – ще́дрий, – серед зими́ сні́гу не ви́просиш! (Номис). • Злоба что лёд, до тепла живёт – і лихе́ се́рце на со́нці та́не. • Под кем лёд трещит, а под нами ломится – кому́ ли́ха вщерть, а нам з на́спою. • Схватилась мачеха о пасынке, когда лёд прошёл – згада́ла ба́ба ді́вера, що хоро́ший був; згада́ла ба́ба, як дівува́ла (Приказки). • Надейся на него, как на вешний лёд – поклада́йся на йо́го, як на торі́шній сніг. • Кататься по льду на коньках – бі́гати (ката́тися) по льоду́ на ковзана́х (ли́жвах). • Разбить (сломать) лёд – проломи́ти кри́гу, зроби́ти пе́рший крок. • Страна вечных льдов – краї́на ві́чних льоді́в, пральоді́в. • Льды материковые, пловучие – льоди́ суході́льні, льоди́ мандрі́вні. |
| Лежа́ть –
1) лежа́ти на чо́му, в чо́му, біля чо́го, під чим, (покоиться) спочива́ти. [Бо́же поможи́, а сам не лежи́ (Номис)]. • -жа́ть на спине, на животе, на боку – лежа́ти на спи́ні, на че́реві, на бо́ці. • -жа́ть ничком – лежа́ти ниць (ни́цьма, доліче́рева). [Лежа́ли ни́цьма на землі́ (Новомоск.)]. • -жа́ть навзничь – лежа́ти на́взнак(и́) (горіли́ць, горі́знач, горіче́рева). • -жа́ть в противоположные стороны головами – лежа́ти митусе́м (ми́тусь), (шутл.) вале́тиком. [Поляга́ли як тре́ба, а вра́нці митусе́м лежа́ли (Козелечч.)]. • -жа́ть калачиком – ве́рчика лежа́ти. • -жа́ть в постели, в люльке – лежа́ти у лі́жку (у коли́сці). • -жа́ть пластом, лежнем – лежа́ти ле́жма. [Ле́жма лежу́ хво́ра (Звягельщ.)]. • -жа́ть без сознания в обмороке – лежа́ти неприто́мним. • -жа́ть замертво – лежа́ти, як ме́ртвий. • -жа́ть камнем – лежа́ти ка́менем (як ка́мінь). • -жа́ть боком (на боку) – лежа́ти бо́ком (бока́ми), (валяться) кабанува́ти. [Городя́нські пани́ лежа́ть бока́ми (Яворн.). Не хо́четься мені́ устава́ти, – щось я утоми́вся, – так би й кабанува́в цілі́сінький день (Аф.-Чужб.-Шевч.)]. • Имеется возможность вволю -жа́ть – долі́жно кому́. [Чи дої́жно, чи долі́жно тобі́? – пита́ють на́ймичку (Номис)]. • -жа́ть больным – у неду́зі лежа́ти. [Жі́нка в неду́зі лежа́ла (М. Вовч.)]. • -жа́ть при смерти – лежа́ти на смерть (на смерте́льній, на сме́ртній посте́лі). • -жа́ть в родах – лежа́ти в поло́зі (поло́гах). [А там жі́нка молоде́нька лежи́ть у поло́зі (Руданськ.)]. • Теперь он на погосте -жи́т – тепе́р він на цви́нтарі спочива́є; 2) (быть положену, о неодуш. предм.) лежа́ти. • Потолок -жи́т на балках – сте́ля лежи́ть на ле́гарях (още́пинах) та на сво́локові. • Хлеб -жи́т – хліб лежи́ть. • Плохо -жи́т что-л. – ле́гко лежи́ть щось. [Не гріх тоді́ й підня́ти, що ле́гко лежи́ть (Мирн.)]; 3) (оставаться без употребления, движения) лежа́ти, (понапрасну) дармува́ти. • Хорошая слава -жи́т, а худая по дорожке бежит – до́бра сла́ва лежи́ть, а пога́на біжи́ть. • Худые, вести не -жа́т на месте – лихі́ ві́сті не лежа́ть на мі́сці. • У него в сундуке -жи́т много денег – у йо́го в скри́ні си́ла гро́шей (грошви́). • У него тысячи -жа́т в банках да в акциях – у йо́го ти́сячі по ба́нках та в а́кціях. • -жа́ть в дрейфе на якоре (морск.) – стоя́ти (бу́ти) на кі́тві (на я́корі), лежа́ти в дре́йфі (дрейфува́ти). • -жа́ть невозделанным (агроном.) – вакува́ти, (целиною) облогува́ти, лежа́ти обло́гом. [Тре́тє лі́то ці дві десяти́ні облогу́ють (Харківщ.)]; 4) (быть расположену) лежа́ти, бу́ти, знахо́дитися, (расположиться) розлягти́ся, розгорну́тися. [Осно́ва лежи́ть під са́мим Ха́рковом (Куліш). На́ше село́ розлягло́ся по яру́ (Звин.)]. • Весь город -жи́т как на ладони – все мі́сто – як на доло́ні (розгорну́лося). • Селение -жи́т на большой дороге – село́ при би́тій доро́зі (над шля́хом). • Киев -жи́т на запад от Харькова – Ки́їв знахо́диться від Ха́ркова на за́хід; 5) (иметься, быть) бу́ти, лежа́ти. • Между нами -жа́ла целая бездна – між на́ми була́ (лежа́ла) ці́ла безо́дня (прі́рва). • На улицах -жи́т непроходимая грязь – на ву́лицях (стої́ть) невила́зно багно́ (си́ла боло́та). • На этом имении -жи́т тысяча рублей долгу – на цьо́му має́ткові лежи́ть ти́сяча карбо́ванців бо́ргу; 6) (иметь склонность) лежа́ти, хили́тися, на́хил ма́ти до чо́го. • Моё сердце к нему не -жи́т – моє́ се́рце не лежи́ть до йо́го; 7) (заключаться, состоять) поляга́ти, лежа́ти, бу́ти в чо́му. • -жа́ть в основе, в основании чего-л. – лежа́ти в осно́ві чого́, бу́ти за підста́ву (осно́ву, підва́лину) для чо́гось; 8) (находиться на ответственности) бу́ти на відповіда́льності чиї́йсь, лежа́ти, зависа́ти на ко́му, на чиї́й голові́. [На твої́й голові́ все зави́сло (Каменечч.)]. • Всё хозяйство -жи́т на нём – все господа́рство на його́ відповіда́льності, всі господа́рські спра́ви лежа́ть на ньо́му, нале́жать до йо́го. • На ней -жи́т весь дом – до не́ї нале́жать усі́ ха́тні спра́ви, (принуд.) вся ха́та зви́сла на не́ї. • -жа́ть на обязанности кого-л. – бу́ти чиї́м обо́в’я́зком (на чиє́му обо́в’я́зку). • Содержание семьи -жи́т на моей обязанности – утри́мання роди́ни (утри́мувати роди́ну) це мій обо́в’язок, моя́ пови́нність. • -жа́ть на совести – лежа́ти, тяжі́ти на со́вісті; срвн. Тяготе́ть. • -жи́т на душе, на сердце (тяготит) – лежи́ть, тяжи́ть (ка́менем) на душі́ (се́рці), обтя́жує ду́шу (се́рце). • Этот долг -жи́т у меня на душе – цей борг обтя́жує мені́ ду́шу (ка́менем лежи́ть, тяжи́ть на мої́й душі́). • Лежа́щий – що лежи́ть, (прилаг.) лежа́чий. [Лежа́чого не б’ють (Прик.)]. • -щий выше – го́рішній, (ниже) долі́шній. • -щий вокруг – око́ли́чни[і]й, дооко́ли́чни[і]й; срвн. Окружа́ющий. [З дооколи́чних сіл припливу́ть на ни́ви зву́ки дзво́нів (Стефан.)]. • -щий хорошо – до́бре припасо́ваний (прилашто́ваний), (о платье) га́рно обле́глий, дола́дній, доладу́ (по)ши́тий, як ули́тий. [Як ули́та сви́тка (Мирг.)]. |
| Людско́й –
1) (человеческий) лю́дський. [Лю́дська крі́вця не води́ця, розлива́ти не годи́ться (Номис). Ви́гадає півтора́ лю́дського (Приказка)]. • -кая натура – лю́дська вда́ча. • -ко́й род – лю́дський рід. • -кая молва, -ки́е пересуды – лю́дське де́йкання, погові́р (-во́ру), сла́ва; 2) лю́дський, челя́дницький, на́ймитський; срв. I. Лю́ди 2. • -ко́й стол – челя́дницька харч. |
| I. Масть (мазь) – масть (-ти и -ті́), ома́ста (-ти). • Благовонные -ти – паху́ч[щ]і (запашні́, запаши́сті) ма́сті. [До́бра сла́ва лу́чша над паху́щі ма́сті (Біблія)]. • Умащаться -тями – умаща́тися и ума́щуватися (ма́стями). |
| Ме́ркнуть – ме́рк[х]нути и ме́рк[х]ти, померка́ти, тьмари́тися, тьмя́нитися, тьмі́ти (немного) примерка́ти, (о затмевающемся солнце, луне ещё) міни́тися, (о небе ещё) стуха́ти. [Зо́рі ме́ркнуть і га́снуть, хмарки́ у вогні́ (Самійл.). Мерк за ди́мом бо́жий світ (Шевч.). Гля́нув И́гір про́тив со́нця, со́нце померка́ло (Рудан.). І со́нця світ не тьмя́ниться од ві́тру (Стар.-Чернях.). Ой, учо́ра ізвечо́ра, як мі́сяць міни́вся (Пісня). Не́бо пома́лу стуха́є (Проскур. Уляся)]. • День -нет – день примерка́є (ме́рк[х]не, померка́є), надво́рі темні́є (сутені́є). • Глаза его -нут – а) (слепнет) о́чі його́ темні́ють; б) (обмирает, умирает) йому́ ме́рк[х]не в оча́х (в очу́), о́чі його́ ме́ркнуть. • В сияньи гения -нет слава його предшественников – в ся́єві ге́нія примерка́є сла́ва його́ попере́дників. |
| Минова́ться и Мину́ться – мину́тися, помину́тися, мину́ти; (перевестись) перевести́ся. [Розі́йдеться їх сла́ва як той дим, і па́нство пи́шнеє мине́ться (Глібів). Помину́лися в саду́ я́блучка, помину́лося дівува́ннячко (Грінч. III). Як згада́ю про ту во́лю коза́цькую, що була́-мину́ла (Хвед. Зб.)]. • Что в людях ведётся, то и у нас не -нё́тся – що в люде́й веде́ться, те й у нас не переведе́ться (не мине́ться). |
| Молва́ –
1) (общий говор, шум) га́мір (-мору), гу́тірка, (глухой) го́мін (-мону); 2) (слух) по́голос (-су), по́голо́ска, чу́тка (-ки) и чутки́ (-то́к), по́чутка, (диал.) по́устка, (разглашение) ро́зголос (-су), (слава) сла́ва (обычно дурная), по́славка, (толки, беседа) помо́вка, бала́чка, гу́тірка, гові́рка. [По́голос розійшо́вся по всій око́лиці (Біблія). Йшов по́голос між наро́дом, що… (Леонт.). Пішла́ по селу́ по́голоска, що вчи́тель нічо́го не тя́мить (Єфр.). Пішла́ чу́тка, ні́би народи́вся «анци́христ» (О. Пчілка). По всій Гуцу́льщині гуду́ть чутки́ про юнака́ (Олесь). Пішла́ по́чутка, що у пані́в цар люде́й одбере́ (Кам’янеч.). Таку́ по́устку пусти́в, ні́би-то мені́ хабара́ сусі́ди дали́ (Липовеч.). Про чо́рта ті́льки по́славка, а ніхто́ того́ чо́рта не ба́чив (М. Вовч.). По селу́ скрізь літа́ла гу́тірка, що… (Кониськ.)]. • -ва́ всё преувеличивает – чу́тка (по́голос, по́голо́ска) все прибі́льшує. • Всеобщая -ва́ – вселю́дні чутки́, вселю́дна по́голо́ска, всесві́тній ро́зголос. • Стоустая -ва́ – стоу́стий по́голос, стоу́ста сла́ва, тисячоу́ста чу́тка. • Дурная -ва́ – (недо́бра) сла́ва (ум. сла́вонька), погові́р (-во́ру). [А на ме́не молоду́ю погові́р та сла́ва… із леда́чим зазна́лася, сла́воньки набра́лася (Гнід.). Не бійсь сла́ви, не бійсь погово́ру (Метл.)]. • Распространять дурную -ву́ о ком – пуска́ти сла́ву про ко́го, сла́вити кого́. • -ва́ приписывает кому что – чутки́ накида́ють кому́ що; 3) (речь) мо́ва, розмо́ва. |
| Мора́ль –
1) мора́ль (-ли), е́тика; срв. Нра́вственность. • Законы -ли – зако́ни мора́ли (е́тики); 2) (нравоучение) мора́ль, нау́ка. [У тепе́рішній ба́йці бува́є опрі́ч оповіда́ння ще й ви́сновок – нау́ка або́ мора́ль (Єфр.)]. • -ра́ль этой басни такова – нау́ка з ціє́ї ба́йки ось яка́; ба́йка навча́є, що. • Сытая -ра́ль – си́та мора́ль; 3) (народн.) погові́р (-во́ру), сла́ва, посла́ва; срв. Погово́р. • Обо мне -ра́ль пошла – на (про) ме́не погові́р іде́ (пішо́в), сла́ва йде (пішла́). • -ра́ль пускать – пуска́ти несла́ву на (про) ко́го. |
| Наве́к, Наве́ки, нрч. – наві́к, наві́ки, дові́ку, пові́к, поки ві́ку, на вік-ві́ки, на всі ві́ки, на ві́ки ві́чні, ві́чно[е], до су́ду-ві́ку, до світ-со́нця, набе́звік. [Став наві́к зміє́ю (Рудан.). Хто полі́г за Украї́ну, – сла́ва тим дові́ку (Грінч.). Зоста́неться ві́чне пові́к неодмі́нне (Черняв.). І засну́ти на вік-ві́ки (Шевч.). Чужи́й, на всі ві́ки чужи́й (М. Вовч.). Мене́ з си́ном і з тобо́ю ві́чне розлучи́ла (Рудан.)]. • -ки преданный – до сме́рти (пові́к) ві́дда́ний. |
| Навсегда́, нрч. – наза́всі(г)ди, наза́вжди, (полон.) наза́вше, (гал.) на все, (навеки) наві́к, наві́ки, на всі ві́ки́, на вік-ві́ки, пові́к, пові́чно, ві́чними часа́ми, до ві́ку, до су́ду (-ві́ку). [Пови́нна їх поки́нути наза́всіди (Н.-Лев.). Його́ наща́дки наза́вжди осі́лись на Украї́ні (Ор. Лев.). Два-три сло́ва були́-б в си́лі заде́ржать його́ на́ все (Франко). Наві́к забу́та над меже́ю били́на со́хлая стої́ть (Філян.). І хай він бу́де мій наві́ки (Грінч.). Чужи́й, на всі віки́ чужи́й (М. Вовч.). Прода́в ґрунт ві́чними часа́ми (Номис). Зоста́неться ві́чне, пові́к неодмі́нне (Черняв.). Хто за Украї́ну, – сла́ва тим до су́ду (Грінч.)]. • Раз -да́ – раз наза́всі(г)ди́; раз наза́вжди. |
| Называ́ть, назва́ть –
1) (давать название, имя, кличку) зва́ти, назива́ти, назва́ти, наріка́ти, наректи́, кли́кати кого́, каза́ти на ко́го, на що, (не только именовать) іменува́ти, на(й)мено́вувати, на(й)менува́ти, (преимущ. с оттенком пренебр.) узива́ти, узва́ти, (прозывать) дражни́ти, продражни́ти, (величать) велича́ти, звелича́ти, (о мног.) поназива́ти, понаріка́ти, пона(й)мено́вувати, повзива́ти кого́, що ким, чим, яки́м. [Де́хто звав ту́ю кварти́ру катако́мбою (Крим.). Їдно́го назва́в Гавриї́лом, дру́гого Михаї́лом, – усі́х поназива́в. (Чуб. I). Своє́ дитя́ без со́рома байстря́м наріка́є (Шевч.). То я́к-же наректи́ мою́ пси́хіку? (Крим.). Не кли́чте преподо́бним лю́того Неро́на (Шевч.). Ті́льки найгі́ршу жі́нку лаху́дрою кли́чуть (Крим.). По́ступ веде́ за собо́ю те, що мо́жемо найменува́ти ро́стом осо́би (Доман.). Со́нце найменува́в він небе́сним о́ком (М. Калин.). А́втор наменува́в свого́ пи́саря таки́м ім’я́м, що його́ ніхто́ не мо́же ви́мовити (Грінч.). Нас хло́пами взива́ли (Франко). Прокля́тим на́чинням не взива́й свято́ї а́рфи (Л. Укр.). То ті́льки соба́к дра́жнять руди́ми (Н.-Лев.). Наро́дня му́за так га́рно звелича́ла Хмельни́цького Ру́сином (Куліш)]. • Как -ва́ют это? – як зве́ться це? як ка́жуть на це? [В Херсо́нській губе́рні ка́жуть на за́тірку «моту́зка» (Звин.)]. • Он -ва́ет себя вашим родственником – він зве себе́ ва́шим ро́дичем. • -ва́ть кого дураком – ду́рнем зва́ти (узива́ти, велича́ти), назва́ти, дурня́ти (женщину: ду́ркати) кого́, ду́рня завдава́ти, завда́ти, ду́рня загина́ти, загну́ти кому́. • Так называ́емый – так зва́ний, так зве́ться, (мн.) так зву́ться. [Так зва́на сла́ва (Грінч.). Хо́дить до нас, так зве́ться, мироно́сниця (Звин.). Бува́ють, так зву́ться, характе́рники (Звин.)]; 2) (по имени, по фамилии) зва́ти, назива́ти, назва́ти, кли́кати, велича́ти кого́ на ім’я́ (на йме́ння, на прі́звище), на(й)мено́вувати, на(й)менува́ти кого́. [Та забу́ла люде́й розпита́ти, як ми́лого на і́мнячко зва́ти (Пісня). Де-ж таки́ ви́дано, щоб ма́ти зва́ла си́на на прі́звище? (Грінч.). Ой ти, дівчи́но, ти, ми́ла моя́, я́к-же тя кли́че ма́ти твоя́? (Голов.). Їх ім’я́ вся́ке тепе́р зна́є і не тре́ба їх тут намено́вувати (Грінч.)]. • -зва́ть кого по имени и отчеству – назва́ти кого́ на ім’я́ й по ба́тькові; 3) (перечислять) назива́ти, назва́ти кого́, що (одно́ на о́дним, одно́ за дру́гим), перека́зувати, переказа́ти що, (о мног.) поназива́ти, поперека́зувати. [Цар переказа́в усе́, що було́ в йо́го найкра́щого, а чорт все ка́жс: «ні!» (Рудч.)]. • -зва́л два-три имени и обчёлся – назва́в два чи три (з два-три) йме́ння, – і край лі́кові (і недолі́к); 4) (считать кем чем) зва́ти, назива́ти, назва́ти кого́, що ким, чим, уважа́ти, визнава́ти, ви́знати кого́ за ко́го, за що, що за що. • Вы -ете это любовью? – ви це звете́ любо́в’ю (коха́нням)? ви вважа́єте це за любо́в (коха́ння)?; 5) (выдавать кого) вика́зувати, ви́казати кого́. [Його́ пі́ймано, мордо́вано, вимага́ючи, щоб він ви́казав товариші́в; він не ви́казав ніко́го (Грінч.)]; 6) (напрашивать) наклика́ти, накли́кати, напро́шувати, напроси́ти, напро́хувати, напроха́ти, (о мног. или в большом количестве) понаклика́ти, насклика́ти, понапро́шувати, понапро́хувати кого́. [Накли́чу весе́лих госте́й (Н.-Лев.). Напроси́ла старці́в і вбо́гих (Н.-Лев.). На́що ти так бага́то люде́й понаклика́в, – де ми їх поса́димо? (Харківщ.). Понапро́хували госте́й, а гости́ти не ду́же є чим (Харківщ.)]. • -ва́ть гончих, охотн. – склика́ти, скли́кати, (о мног.) посклика́ти гончакі́в. На́званный – 1) на́зва́ний, наре́че́ний, на(й)мено́ваний, понази́ваний, пона(й)мено́вуваний; ви́знаний; ви́казаний; 2) (напрошенный) накли́каний, напро́шений, напро́ханий, понакли́куваний, понапро́шуваний: понапро́хуваний; (о гончих) скли́каний. |
| Наполня́ть, напо́лнить –
1) что чем – спо́внювати и сповня́ти, спо́вни́ти, по́внити, напо́внювати, наповня́ти, напо́внити, (заполнять) запо́внювати и заповня́ти, запо́вни́ти, (до краёв) випо́внювати и виповня́ти, ви́повнити, спо́внювати, спо́вни́ти и т. п. вщерть (до самых краёв: по са́мі ві́нця), (посуду, помещение ещё) запоро́жнювати и запорожня́ти, запорожни́ти що чим, (сыпучим, жидкой пищей) насипа́ти, наси́пати, (жидкостью) налива́ти, нали́ти и (зап.) налля́ти що в що, куди́ и що чим, (о мног.) поспо́внювати, посповня́ти, понапо́внювати, понаповня́ти, позапо́внювати, позаповня́ти, повипо́внювати, повиповня́ти, позапоро́жнювати, позапорожня́ти, понасипа́ти, поналива́ти. [Сповні́мо ку́бки! (Куліш). Те́мрява сповня́ла глибо́кі яри́ та доли́ни (Грінч.). Лю́ди ко́жну кімна́ту спо́внили ґва́лтом (Коцюб.). Ку́бочки посповня́ла (Мил.). Споло́ханий го́мін по́внить дерева́ (Дніпр. Ч.). Тут тобі́, се́рденько, в степу́ погиба́ти, черво́ною кро́в’ю річки́ наповня́ти (Метл.). Невідо́мі лю́ди запо́внювали кімна́ти (Виннич.). Дим всю ха́ту заповня́є (Франко). Кро́в’ю річки́ й озе́ра випо́внювали (Куліш). Ти́ша виповня́ла ввесь двір (Коцюб.). Не ви́повниш Дніпра́-Славу́ти слі́зьми (Куліш). Глибо́кії доли́ни воло́ською кро́в’ю повипо́внював (Ант.-Драг.)]. • -ня́ть воз кладью – наванта́жувати (наладно́вувати) во́за (віз); срв. Нагружа́ть; 2) (отвлеч. и метаф.) спо́внювати, сповня́ти, спо́вни́ти, перейма́ти, перейня́ти, пройма́ти, про(й)ня́ти, поніма́ти, по(й)ня́ти, налива́ти, нали́ти, (о мног.) поспо́внювати, посповня́ти, поперейма́ти, попройма́ти, поналива́ти кого́, що чим. [Се хвилюва́ло й спо́внювало чуття́м звору́шеної вдя́чности (Н.-Лев.). Ві́тер сповня́в Зінько́ві гру́ди молодо́ю си́лою (Грінч.). Всю зе́млю спо́внила сла́ва чу́ткою про йо́го (Куліш). Ра́дощі, що се́рце поніма́ють (М. Вовч.). Ду́шу перейма́ли ні́жні ча́ри (Крим.)]. Напо́лненный – 1) спо́внений, напо́внений, запо́внений, ви́повнений, запоро́жнений, наси́паний, нали́тий и (зап.) на́лля́тий, поспо́внюваний и т. п. [Передаючи́ спо́внену ча́рку (Васильч.). По́суд, позапоро́жнюваний уся́кими напо́ями (Н.-Лев.)]; 2) спо́внений, про(й)ня́тий, пере́йнятий, нали́тий, попере́йманий, попро́йманий чим. [О́чі в не́ї спо́внені були́ слізьми́ (М. Вовч.). Раз добро́м нали́те се́рце вік не прохоло́не (Шевч.)]. • Сочинение -ное ошибками – твір по́вний помило́к. -ться – 1) спо́внюватися и сповня́тися, спо́вни́тися, поспо́внюватися и посповня́тися; бу́ти спо́внюваним, спо́вненим, поспо́внюваним и т. п. [Відро́ вже спо́внилось водо́ю (Сл. Гр.). Поко́ї спо́внились людьми́ (Н.-Лев.). Ча́рка по́внилась вино́м (Греб.). Ха́та вся виповня́лася людьми́, що надіхо́дили (М. Вовч.)]. • У коровы вымя -ется молоком – коро́ва налива́є, у коро́ви ви́м’я налива́ється. • У неё глаза -нились слезами – у не́ї о́чі зайшли́ сльоза́ми (слізьми́), у не́ї о́чі спо́вни́лися сліз; 2) спо́внюватися и сповня́тися, спо́вни́тися, перейма́тися, перейня́тися, пройма́тися, про(й)ня́тися, поніма́тися, по(й)ня́тися, налива́тися, нали́тися чим, (о мног.) поспо́внюватися, посповня́тися, поперейма́тися, попройма́тися, поналива́тися; бу́ти спо́внюваним, спо́вненим, поспо́внюваним и т. п. [У йо́го гру́ди плаче́м сповня́лися тяжки́м (Самійл.). Вся істо́та спо́внилася ра́дістю (Черкас.). Душа́ її́ перейма́лася жале́м до тіє́ї люди́ни (Київщ.). Се́рце поняло́ся гні́вом та по́мстою (Леонт.)]. |
| Нарека́ние –
1) (действие) – а) наріка́ння, назива́ння, на(й)мено́вування кого́, чого́ ким, чим; б) настановля́ння кого́ ким, за ко́го, на ко́го; в) наріка́ння, ре́мствування на ко́го, доріка́ння, докоря́ння кому́. Срв. Нарека́ть; 2) (укоризна) наріка́ння, ре́мствування, ре́мство, доріка́ння, докі́р (-ко́ру), жаль (-лю́), (худая слава) погові́р (-во́ру). [Го́ді тепе́ра! ні скарг, ані пла́чу, ні наріка́ння на до́лю, – кіне́ць! (Л. Укр.). Ре́мства прости́ мені́ гріх! (Щогол.). Наро́д, те́мний і зату́рканий, бага́то справедли́вих жалі́в мо́же поста́вити в раху́нок інтеліге́нції (Рада). Лі́пше хай моє́ пере́йде, та щоб не було́ погово́ру на ме́не, що їх скри́вдив (Харк.)]. |
| Наро́д –
1) (нация) наро́д (-ду) и (реже, гал.) на́рід (-роду), (часто) люд (-ду), (редко, устар.) мир (-ру). [Назва́вся сей наро́д Русь (Куліш). Украї́нський наро́д (Н.-Лев.). Любі́ть-бо на́рід наш (Біблія). Сла́ва лю́дові украї́нському на многі́ літа́ (Дума). У ко́ждого лю́ду, у ко́жній краї́ні живе́ таки́й спо́гад (Л. Укр.). Уве́сь ру́ський мир під ни́ми (князя́ми) збира́вся (Куліш)]. • Все земные -ды – всі наро́ди сві́ту, (торж.) всі наро́ди зе́мні; 2) (крестьянство) наро́д и (гал.) на́рід, просто́люд (-ду), просто́люддя (-ддя), (про́сті) лю́ди (-дей), (про́стий) люд, просто́та, (гал.) хло́пство, (стар.) посполи́ті (-тих), (про́сте) поспі́льство, (мир) мир. [Міськи́й просто́люд зно́ву й тут не мав мі́сця (Грінч.). Кни́жники й пани́ верхово́дять в грома́ді на́шій, на́че бог злюби́в їх понад просто́люд (Л. Укр.). Диви́сь: пан, а бала́ка, як лю́ди (Номис). То пани́, а ми – лю́ди (Номис). Твої́ слова́ просто́ту те́мну на до́брий ро́зум наставля́ють (Куліш). Де мені́ пора́ди шука́ти: чи межи князі́вством, чи межи про́стим поспі́льством? (Л. Укр.)]; 3) (множество или группа людей) наро́д и (гал.) на́рід, лю́ди, люд, мир. [Наро́ду насхо́дилося си́ла (Київ). Яко́го наро́ду зібра́лось там бага́то! (Греб.). Мша скінчи́лась у костьо́лі, люд порозсипа́вся (Рудан.). На при́стані ми́ру тако́го, що страх (Канівщ.)]. • При -де – при лю́дях, прилю́дно. • Ну и -ро́д! – ну й лю́ди (наро́д)! • -ро́д валом валит – лю́ди як плав пливу́ть, наро́д (люд) су́не як хма́ра (ла́вою пре). • Мутить -ро́д – колоти́ти (баламу́тити) люде́й, колоти́ти ми́ром. • Глас -ро́да, глас божий (стар.) – глас наро́ду – глас бо́жий; коли́ лю́ди бре́шуть, то й я з ни́ми (Приказки); 4) (всё, что народилось) на́рідок (-дку), на́рід (-роду) и наро́д (-ро́ду). [А тут і вся́кого и́ншого на́рідку намножи́лось (К. Старина). Це я для собачні́ ї́дло несу́; а ну, соба́чий наро́де, сюди́! (Звин.)]. |
| Насле́дие – спа́док (-дку) и (мн.) спа́дки (-ків), спа́дщина; срв. Насле́дство. [Ти, Промете́ю, спа́док нам поки́нув вели́кий, незабу́тній (Л. Укр.). Є ці́лі ви́рази – спа́дки тих часі́в, як семінари́сти му́сіли бала́кати по-лати́нськи (Свидниц.). Літерату́рна спа́дщина стари́х часі́в (М. Зеров). Війну́ і ві́йсько вважа́ли за пере́житок, за спа́дщину старо́го ла́ду (Рада)]. • В -дие – у (на) спа́дщину, у (на) спа́док, у спа́дку, спа́дщиною, спа́дком. • -дие предков, дедов, отцов – пре́дківські спа́дки (предкі́вщи́на), діді́вські (пра́дідівські) спа́дки (діді́вщина, діди́зна, пра́дідівщина), ба́тьківщи́на. [Ко́жна наро́дність живи́м сло́вом боро́нить пре́дківських спа́дків (Куліш). Сві́док сла́ви, дідівщи́ни з ві́тром розмовля́є (Шевч.). Ги́не сла́ва, батьківщи́на (Шевч.)]. |
| Начина́ть, нача́ть –
1) почина́ти, поча́ти, розпочина́ти, розпоча́ти, зачина́ти, зача́ти, (редко) начина́ти, нача́ти, (редко, диал.) розчина́ти, розча́ти, започина́ти, започа́ти що и що роби́ти, (очень редко) вчина́ти, вча́ти що роби́ти; (ставать) става́ти, ста́ти що роби́ти, (приниматься) бра́тися, взя́ти и (реже) взя́тися, піти́ що роби́ти, захо́джуватися и захо́дитися, (сов.) заходи́тися що роби́ти и коло чо́го, (о мног.) порозпочина́ти, позачина́ти, позахо́джуватися. [Я знав кіне́ць, іще́ й не почина́вши (Самійл.). Життя́ свого́ я не почну́ як ді́ти (Грінч.). Го́сті почали́ проща́тися (Коцюб.). Со́нце почало́ поверта́ти на вечі́рній пруг (Н.-Лев.). Ки́ньмо же́реб, хто резпочина́ти му́сить (Куліш). Тро́хи одди́хавши, зно́ву розпочина́є (Мирний). Тепе́р-би нам з ворога́ми бі́йку розпоча́ти (Рудан.). Па́ртія ви́знала за потрі́бне розпоча́ти рішу́чу боротьбу́ з пра́вим у́хилом (Пр. Правда). Стари́й розпоча́в нову́ ха́ту будува́ти (Мирний). Кардина́л каза́ння зачина́є (Самійл.). Ка́шель зачина́є души́ти його́ слабі́ гру́ди (Франко). Зачина́є із ним розмовля́ти (Рудан.). До́бре зача́в, ли́хо скінчи́в (Франко). Зача́в був його́ соро́мити (Грінч.). Зачне́ крича́ти (Звин.). Як начне́ш пости́ть, то ні́чого бу́де хрести́ть (Номис). Співа́ли га́рні пісні́, а да́лі й казки́ розчали́ (Біл.-Нос.). Розчали́ роби́ти ха́ту (Червоногр.). Заходи́тись коло тіє́ї пра́ці, що започали́ на́ші пре́дки (Куліш). Прибі́г до нас та й стає́ нам розка́зувати, що йому́ тра́пилося (Звин.). Став до ме́не ходи́ти (М. Вовч.). Бра́вся він голоси́ти (Крим.). Взяв він ла́ятися (Звин.). Погла́дить по голо́вці, а сам ві́зьме ходи́ть по садку́ (М. Вовч.). Учо́ра взяла́ за щось супере́читися зо мно́ю (Крим.). Взяли́ся стреля́ти (Гол. I). Пішли́ старі́ про Ка́м’янець розпи́туватись (Свидн.). Пообі́дав і роби́ти заходи́вся (Грінч.)]. • -ть говорить – почина́ти, поча́ти говори́ти, здійма́ти (зніма́ти), зня́ти мо́ву, заговори́ти про (за) ко́го, про (за) що. • Ребёнок -на́ет говорить (впервые) – дити́на почина́є говори́ти (лепеті́ти), (диал.) дити́на наріка́є. [«А що мали́й, ще не гово́рить?» – «Та ні, потро́ху вже наріка́» (Бердянщ.)]. • -ть год, день – почина́ти (розпочина́ти), поча́ти (розпоча́ти) рік, день. • -ть дело – а) (судебное) почина́ти (розпочина́ти, заво́дити), поча́ти (розпоча́ти, заве́сти́) спра́ву (ді́ло). [Я тобі́ й ко́ні подару́ю і ді́ла нія́кого не заведу́ (Тобіл.)]; б) (исковое, тяжбу) заклада́ти, закла́сти (реже заложи́ти) по́зов; в) (предприятие) почина́ти (розпочина́ти), поча́ти (розпоча́ти) ді́ло; заклада́ти, закла́сти підприє́мство, (зап.) підніма́тися, підня́тися (яко́їсь спра́ви). • -ть драку, ссору и т. п. с кем – почина́ти, поча́ти бі́йку, сва́рку и т. п. з ким, заво́дитися, заве́сти́ся (би́тися, свари́тися и т. п.) з ким. [На́що ти з ді́тьми заво́дишся? знов почну́ть пла́кати через те́бе (Звин.). Завели́ся, як той каза́в: бага́тий за бага́тство, а вбо́гий – бо-зна й за ві́що вже (Номис). Завели́сь князі́ поміж собо́ю би́тись (Куліш)]. • -ть жизнь – почина́ти (розпочина́ти), поча́ти (розпоча́ти) життя́. [Мо́жна було́ нове́ життя́ по-кра́щому розпоча́ти (Доман.)]. • -ть от (с) Адама – почина́ти, поча́ти від Ада́ма (від ба́тькового ба́тька). • -ть переговоры – почина́ти (розпочина́ти), поча́ти (розпоча́ти) перемо́ви (переспра́ви). • -ть (затягивать) песню – заво́дить, заве́сти́ пі́сні и пі́сню. [Вночі́ заво́див свої́х чарівни́х пісе́нь (Гр. Григор.). Без ме́не не зна́єш, як і пі́сню завести́ (Стор.)]. • -ть пирог, хлеб – почина́ти, поча́ти, (слегка) надпочина́ти, надпоча́ти пирі́г (пирога́), хліб. • -ть (заводить) разговор – почина́ти (розпочина́ти), поча́ти (розпоча́ти) розмо́ву, здійма́ти (зніма́ти), зня́ти розмо́ву (бе́сіду, бала́чку, мо́ву, (диал.) річ, заво́дити, заве́сти́ (мо́ву), забала́кувати, забала́кати про (за) ко́го, про (за) що. [Ти даре́мно сам знов розпочина́єш ту розмо́ву (Л. Укр.). Не здійма́ймо журли́вих розмо́в! (Л. Укр.). Сама́ вона́ таки́х розмо́в не зніма́ла, – все він почина́в (Грінч.). Коли́-б не хоті́в, то-б і бе́сіди оціє́ї не здійма́в (Кониськ.). «Бра́тіки мої́!» – здійма́є річ оди́н (Коцюб.). Не здійма́ла бі́льше ре́чи про свою́ ду́мку (Кониськ.). Не хтів їй каза́ти всього́ про се́бе одра́зу і заві́в про дру́ге (Гр. Григор.)]. • -ть сначала – почина́ти, поча́ти споча́тку. [Почні́ть споча́тку, а то я вас переби́ла (Л. Укр.)]. • -ча́ть поддакивать – поча́ти прита́кувати (підта́кувати), зата́кати. • -ть разглагольствовать – почина́ти, поча́ти (зача́ти) просторі́к(ув)ати, запросторі́кати, розпуска́ти, розпусти́ти патя́ки. • -ть танец – почина́ти (заво́дити), поча́ти (заве́сти́) та́не́ць (тано́к). • -ча́ть читать – поча́ти чита́ти, зачита́ти. [Пи́сьма принесли́ і всі тихе́нько зачита́ли (Шевч.)]. • Как -чал, как -нё́т читать! и т. п. – як поча́в (зача́в), як (не) почне́ (зачне́) чита́ти! и т. п. Опять -чал своё – зно́ву заві́в своє́ї. • Не с чем -ча́ть – нема́ з чим (ні з чим) поча́ти (підня́тися), (образно) нема́ за що рук зачепи́ти. • Не знаю, что и -ча́ть – не зна́ю, що й поча́ти (що його́ й роби́ти). [Я не зна́ю, що мені́ роби́ти, що мені́ поча́ти (Сл. Гр.)]. • Не торопись -на́ть, спеши кончать – не шви́дко почина́й, а шви́дко кінча́й. • -на́й, да о конце помышляй – почина́й, та про кіне́ць дбай. • Ни -ча́ть, ни кончать пришло – ані сюди́, ані туди́, Мики́то! (Приказка); 2) безл. – почина́ти, поча́ти, (становиться) става́ти, ста́ти. [Почина́ло става́ти ду́шно (Грінч.). Почало́ йому́ зга́дуватися все, що тоді́ було́ (Грінч.). Ста́ло на світ займа́тися (Квітка)]. • -на́ет идти дождь – почина́є йти дощ, зрива́ється дощ (іти́). [Зрива́ється до́щик іти́ (Звин.)]. • -на́ет теплеть – почина́є теплі́ти, (больше прежнего: теплі́шати), забира́ється на тепло́. Начина́я – 1) почина́ючи, розпочина́ючи и т. п.; 2) нрч. – почина́ючи, поча́вши з (від) ко́го, з (від) чо́го. • -на́я с этого времени – почина́ючи з цього́ ча́су, з цьо́го ча́су поча́вши. • -на́я с этого места – почина́ючи від цього́ мі́сця, від цього́ мі́сця поча́вши. • На́чатый – поча́тий, розпоча́тий, зача́тий, нача́тий, розча́тий, започа́тий, вча́тий, порозпочи́наний, позачи́наний; заве́дений; надпоча́тий; зня́тий. [Поча́ті в дев’ятна́дцятому ві́ці спро́би (Крим.). Кінча́ли розпоча́ту бе́сіду (Коцюб.). Надпоча́тий хліб (Франко)]. -ться – 1) (стр. з.) почина́тися, розпочина́тися, бу́ти почи́наним, розпочи́наним, поча́тим, розпоча́тим, порозпочи́наним и т. п. [Пра́цю ті́льки розпоча́то (Самійл.)]. • -чат судебный процесс – поча́то (розпоча́то) судо́ви́й проце́с (судо́ву́ спра́ву); 2) (в пространстве) почина́тися, поча́тися, (реже) зачина́тися, зача́тися. [Там, де го́ри вкри́ті тумана́ми, мій рі́дний кра́ю, – там, поча́вся ти (Грінч.). Оби́два яри́ зачина́ються коло лі́са (Звин.)]; 3) (во времени) почина́тися, поча́тися, розпочина́тися, розпоча́тися, зачина́тися, зача́тися, (редко) начина́тися, нача́тися, (редко, диал.) почина́ти, поча́ти, розчина́тися, розча́тися, зачина́ти, зача́ти; (наступать; появляться; возникать) захо́дити, зайти́; (возникать, брать начало) става́ти, ста́ти, встава́ти, вста́ти, по(в)става́ти, по(в)ста́ти, іти́, піти́ з чо́го, від ко́го; (подниматься: о крике, шуме, ссорах и т. п.) зчиня́тися, зчини́тися, учиня́тися, учини́тися, зчина́тися, зча́тися, (также о разговоре) здійма́тися и зніма́тися, зня́тися. [Ді́я почина́ється з то́го, що… (О. Пчілка). Незаба́ром почне́ться ді́ло (Рудан.). Коли́ воно́ (не́бо) почало́сь, того́ ми не зна́єм (Рудан.). Коли́ розпочина́лося на Украї́ні яке́ до́бре ді́ло, то за́вжди… (Рада). Розпоча́вшися р. 1901 боротьбо́ю за украї́нський університе́т, ця тенде́нція невпи́нно йде впере́д (Рада). Бе́нкет розпоча́всь (Самійл.). Розпочала́ся нудьга́ за Украї́ною (Крим.). Неба́вом розпочне́ться нау́ка в шко́лі (Кониськ.). Нове́ життя́ зачало́ся (Мирний). Закінчи́ти ту спра́ву, що зачала́сь у березо́лі (Куліш). Ро́жа одцвіла́ся, а кали́на начала́ся (Метл.). На Чо́рному мо́рі все недо́бре почина́є (Пісня). Як зачина́є зва́да, не помо́же й ра́да (Номис). Прийшли́ моро́зи, ви́пав сніг; зайшла́ и́нша робо́та (Васильч.). Сва́рка зайшла́ і́з-за яки́хось ви́плат (Франко). Ста́ла сла́ва, ста́ли й погово́ри, ой на ту́ю дівчи́ноньку, що чо́рнії бро́ви (Метл.). Встає́ життя́ нове́ (Грінч.). Повста́ла боротьба́ націона́льности за своє́ націона́льне «я» (Грінч.). Все воно́ з сва́рки поста́ло (Грінч.). Така́ дру́жба, таке́ товари́ство пішло́ між ни́ми! (Мирний). Зав’яза́лася бала́чка, пішла́ обмі́на думка́ми (Крим.). Зчиня́ється до́сить палка́ спі́рка (Грінч.). Вчини́вся нара́з крик (Франко)]. • -ется день – почина́ється (настає́) день. • -ется жатва – почина́ються (захо́дять) жнива́. • -ло́сь ненастье – почала́ся него́да, занепого́дилося. • -ется ночь – почина́ється (настає́, заступа́є, запада́є) ніч. • -ется осень – почина́ється о́сінь, осені́є. • -ется праздник – почина́ється (захо́дить) свя́то. • -ло́сь с пустяков – почало́ся (зайшло́) з дурни́ці. • -ется, -чался́ разговор – почина́ється (здійма́ється), почала́ся (зняла́ся) розмо́ва (бе́сіда). [Розмо́ва на яки́й час затну́лася, а там зно́ву зняла́сь (Мирний). Зняла́ся в нас бе́сіда про книжки́ (Кониськ.)]. • -ется рассвет – почина́є світа́ти (розви́днюватися, на світ благословля́тися, дні́ти). • Список -ется его именем – спи́сок почина́ється його́ ім’я́м (з його́ ім’я́). • Не нами -ло́сь, не нами и окончится – не від нас повело́ся – не з на́ми й мине́ться; не від нас ста́ло, не на́ми й скі́нчиться (Приказки). |
| Не –
1) отриц. частица – не. [Не руса́лонька блука́є: то ді́вчина хо́дить (Шевч.). Ще тре́ті пі́вні не співа́ли, ніхто́ ніде́ не гомоні́в (Шевч.). Не ходи́, не люби́, не залиця́йся, не люблю́, не піду́, не сподіва́йся! (Пісня). Не рі́дний він, хоч водяно́го ро́ду (Л. Укр.). Не за-для со́болів, не для казни́ пода́вся на Москву́ небі́жчик ба́тько! (Л. Укр.)]. • Не́ был, не́ дали – не був, не дали́. • Не пьёт, не ест – не п’є, не їсть. • Не будь этих звуков, вокруг царила бы мёртвая тишина – коли́-б (якби́) не ці зву́ки (коли́-б или якби́ не було́ цих зву́ків), навко́ло (навкруги́) панува́ла-б ме́ртва ти́ша. • Не будь я – а) (пусть я не буду) (не)ха́й я не бу́ду; б) (если бы я не был) коли́-б (якби́) я не був. • Не без греха – не без гріха́. • Он сердит и не без причины – він серди́тий, і (та й) ма́є ра́цію (или та й не без ра́ції). • Не в под’ём и т. п., см. Невпод’ё́м и т. п. Не так глуп – не таки́й дурни́й. • Не так скоро – не так шви́дко. • Не слишком много – не на́дто бага́то, не на́дто. • Она была не недовольна – вона́ була́ не незадово́лена. • Я не мог не засмеяться – я не міг не засмія́тися. • Брат не брат, а сродни – брат не брат, а (але́) ро́дич. • Воз не воз; дерево не дерево, а, кажется, что-то шевелится (Пушкин) – віз не віз, де́рево не де́рево, а, здає́ться, щось воруши́ться. • Кум не кум, а в горох не лезь – чи (хоч) кум, чи не кум, а в горо́х не лізь. • Идёт-нейдёт, да и едет-не едет – йти (йде)-не йде, та й ї́хати (ї́де)-не ї́де. • Лай не лай, а хвостом виляй – хоч (чи) га́вкай, хоч (чи) не га́вкай, а хвосто́м крути́ (маха́й). • Рад не рад, а… – ра́дий чи не ра́дий, а…; чи ра́дий, чи не ра́дий, а… • Шить не шьёт, а только иглой тычет – ши́ти не ши́є, а ті́льки (зап. а лише́) го́лкою ти́кає. • Праздник не в праздник – свя́то не (в) свя́то. • Сон не в сон – сон не (в) сон. • Вовсе не – зо́всі́м не, ані. [Ані ду́мав цього́ роби́ти (Звин.)]. • Если не – коли́ (як, якщо́) не. • Если бы не – коли́-б (якби́, якби́-що) не. • Ещё не – ще не. • Когда бы не, см. Когда́ 4. Кто бы не – хто-б не. • Неужели не? – невже́ не? • Пока не – а) (если в аподосисе тоже есть не) по́ки не; до́ки не. [До́ки він не при́йде, не прийду́ й я (Київ)]; б) (если аподосис не содержит отрицания) по́ки, до́ки. [Не дві но́чі ка́рі о́чі лю́бо цілува́ла, по́ки сла́ва на все село́ недо́брая ста́ла (Шевч.). Ні, я ще побу́ду, по́ки ви заспоко́їтесь (В. Підмог.)]. • Разве не? – хіба́ не? • Что бы не – що-б не. • Чтобы не – щоб не. • Не кто, не́ на кого, не́ от кого, не́ у кого, не́ к кому, не́ с кем и т. п.; см. Некто́. • Не что, не́ из чего, не́ от чего, не́ за что, не́ к чему, не́ о чем, не́ с чем и т. п., см. I. Нечто́. • Не кто иной, как – не хто (и́нший), як; см. Кто 3. • Не что иное, как – не що (и́нше), як. • Не – ли – чи не. [Горпи́на огля́ділася, чи не ви́дко де дочки́ (Крим.)]. • Не вы ли взяли книгу? – чи не ви взяли́ кни́жку? • Не – ни – не – ні (ані, не). • Не от тучи, ни от грома, ни от солнышка – не від хма́ри, ні (не) від гро́му, ні (ані, не) від со́нечка. • Не – но (а) – не – а, не – ба. • Не – а наоборот – не – а навпа́ки, не – ба. [Ці слова́ не підбадьори́ли його́ товариші́в, а навпаки́ ще додали́ їм страху́ (Остр. Скарбів). І́спити змину́ли для X. не нещасли́во, ба де́які на́віть з ви́блиском (Крим.)]. • Не только – но и – не ті́льки – а й (ба й). • Приходите, не то я обижусь – прихо́дьте, а то я обра́жуся. • Не то, чтобы – не то, щоб (що). • Не то, чтобы – не то, чтобы – не то (щоб, що) – не то (щоб, що). [Ву́лиця не то ду́же крива́, не то ду́же й рі́вна, – та́к собі (Звин.)]. • Не сегодня, так завтра – (як) не сього́дні, то (в)за́втра. • Не столько из любви к вам, сколько из тщеславия – не сті́льки (не так) з любо́ви до вас, скі́льки (як) через пиху́. • Сам не свой – сам не свій, (исступлённый) несамови́тий. • Не в себе – сам не свій. • Не по себе – а) см. выше не в себе; б) чувствовать себя не по себе – почува́ти себе́ ні́я́ково. • Мне как-то не по себе – мені́ яко́сь ні́я́ково; (жутко) мені́ яко́сь мо́торошно. • Не тут то было – де там; срв. Куда́ (5) там. Не наша сила – нечи́ста си́ла; 2) (в сложении) – а) (отрицание признаков, обознач. простыми словами) не, (спорадически) без, безне, напр.: Недоверие – недові́ра, недові́р’я. • Невинный – неви́нний, без(не)ви́нний; б) (противоположение этим признакам) не, напр.: Не́друг – непри́ятель. • Непогода – него́да; в) (сходство с ними, но как бы с из’яном) па, напр.: Неклен – па́клен. • Несын – па́синок; г) (в составе неопредел. местоим.) ні, нема́(є), напр.: Не́где – ні́де, нема́(є) де; 3) нрч. (народн.) – ні, (диал., зап.) нє; см. Нет 2. |
| Не́бо –
1) (мн. небеса́) не́бо (-ба; во мн. ч. употребл. редко, преимущ. в поэзии: им. небеса, р. небе́с и т. д.). [Сі́ло со́нце, з-за дібро́ви не́бо червоні́є (Шевч.). Те не́бо (невиди́ме) зве́ться небеса́ми (Рудан.)]. • Горнее -бо – ви́шнє не́бо. • Мрачное -бо, см. Мра́чный 1. • Облачное -бо – хма́рне (захма́рене) не́бо. • Отверстое -бо, церк. – відкри́те не́бо. • Открытое (вольное) -бо – го́ле не́бо, чи́сте не́бо. • Под открытым -бом (При вольном -бе), см. Откры́тый 2. • Родное, чужое -бо – рі́дне, чуже́ не́бо. • Чистое, ясное -бо – чи́сте, я́сне́ не́бо. • В -бе (В -са́х), на́ не́бе (на -са́х) – в не́бі, на не́бі (поэтич. ещё) на небеса́х. [Не перезо́рять в не́бі зо́рі (Філян.). В дале́кому не́бі вибли́скують зо́рі (Черняв.). А зірочо́к, зірочо́к блискоті́ло-горі́ло на не́бі! (М. Вовч.)]. • На́ небо (на -са́) – на не́бо. • По́ не́бу (по -са́м) – не́бом, по не́бі, (в поэзии ещё) небеса́ми, по небеса́х. [Не́бом блаки́тним хмари́нки леге́сенькі ли́нуть (Грінч.). Хма́ра наступи́ла і по не́бі розвину́ла свої́ чо́рні кри́ла (Рудан.). Хмарки́ на пі́вдень небеса́ми летя́ть (Грінч.). У всіх ко́льорах весе́лки ко́тяться по небеса́х (Франко)]. • На краю -ба – край (по́кра́й) не́ба, на крайне́бі. • Зерк[ц]ало -ба (-бе́с) (перен.) – зерца́ло не́ба. • Лазурь -ба (-бе́с) – небе́сна блаки́ть. • Свод -ба (-бе́с) – небе́сне склепі́ння, небозві́д (-во́ду), небосхи́л (-лу), (купол) небе́сна ба́ня; срв. Небосво́д 1. • -бо и земля – не́бо і земля́. • Как -бо от земли (Как земля от -ба) – як не́бо від землі́, як від землі́ до не́ба. • Далеко до этого, как -бо от земли – дале́ко до цьо́го, як від землі́ до не́ба (як до зір небе́сних). • Возносить (превозносить, расхваливать), вознести (превознести, расхвалить) до -бе́с (до седьмого -ба) – підно́сити (вихваля́ти, сла́вити), підне́сти́ (ви́хвалити) до не́ба (аж понад зо́рі), вихваля́ти над со́нце й мі́сяць. • Жить между -бом и землёй (меж землёй -са́ми) – жи́ти між не́бом і земле́ю, жи́ти в пові́трі. • Коптить -бо – копти́ти не́бо; см. ещё Копти́ть. • С -ба пасть (упасть, свалиться) – з не́ба впа́сти (спа́сти). • Попасть пальцем в -бо – попа́сти па́льцем у не́бо. • Призывать -бо в свидетели, клясться -бом – не́бом сві́дчитися, присяга́ти(ся) (заприсяга́тися, кля́сти́ся) не́бом. • Быть, чувствовать себя на седьмом -бе от чего – бу́ти, почува́ти себе́ щасли́вим аж до не́ба з чо́го. [Ба́тько, щасли́вий аж до не́ба, перека́зує своє́му Петрусе́ві вчи́тельські компліме́нти (Крим.)]. • Хватать звёзды с -ба, см. Звезда́ 1. • -бо видно (видать) (о худой крыше) – не́бо сві́тить (висві́чує, ви́дно). • -бу жарко будет, стало и т. п. – аж не́бо заже́вріє, заже́вріло и т. п. -бо с овчинку показалось – аж не́бо за ма́кове зе́рнятко здало́ся. • Против -ба на земле – про́сто не́ба на землі́. • Под -бо (перен.) – під не́бо. [Хо лі́зе по сту́панці ви́соко аж «під не́бо» (Коцюб.)]. • Под -бом (в прямом и перен. знач.) – під не́бом. [Мале́нька кімна́та «під не́бом» (Коцюб.)]. • Все мы под -бом ходим – усі́ ми під не́бом хо́димо; усі́ ми ряст то́пчемо. • За волоса, да под -са – за чу́ба (о женщ.: за ко́си), та надві́р; за чу́ба, та й до ду́ба; (шутл.) за волосне́ правлі́ння, та в зе́мський суд (Квітка); 2) -бо и -са́ (перен.: бог, боги) не́бо, небеса́, бог (-га), боги́ (-гі́в). • Слава -са́м – сла́ва бо́гу (бо́гові). О -бо! – о, не́бо! о, бо́же (з не́ба)! бо́же сві́те!; 3) (потолок) сте́ля; 4) (в берлоге) верх (-ху); 5) стар. (балдахин) – наме́т (-та). |
| Не́где, нрч. – нема́(є) де, ні́де, (диал.) ні́где. [Ги́не сла́ва, батьківщи́на; нема́є де ді́тись (Шевч.). Нема́ де прихили́тись в сві́ті одино́ким (Шевч.). Ні́де поді́тись (Київщ.). Ні́где пра́вди ді́ти (Шевч.)]. • Мне -де сесть – мені́ ні́де (я не ма́ю де) сі́сти. • Достать воды было -где – (роз)добу́ти (діста́ти) води́ не було́ де. • -где яблоку упасть – нема́ де (ні́де) я́блукові впа́сти. |
| I. Недо́брый, прлг. –
1) недо́брий (для ко́го, до ко́го), (злой) лихи́й, злий; (негуманный, бесчеловечный) нелю́дяний (для ко́го); (неприязненный) недо́брий, непри́язний (до ко́го). [В (його́) го́лосі забрині́ло щось жорстке́, недо́бре (Л. Укр.). Лиха́ люди́на (Київщ.). Яки́й він до́брий був для вас, а ви для його́ сирі́т такі́ нелю́дяні (Свидн.). Хто (з нас був) непри́язний, – щоб до́брости вчи́вся (Самійл.)]; 2) (дурной) недо́брий, лихи́й, (нехороший) нега́рний, пога́ний; (неблагоприятный) недо́брий, лихи́й, злий. [Прийшли́ ві́сті недо́брі (Шевч.). Сла́ва на все село́ недо́брая ста́ла (Шевч.). Наді́йде годи́на зла́я (Рудан.)]. • -рый глаз – лихе́ (пристрі́тне, навро́чливе, урі́чливе, урі́чне) о́ко. [Лихи́м о́ком гля́нули на нас (Гоголь)]. • -рое дело (о грабеже, разбое) – лихе́ ді́ло, лихи́й учи́нок, злочи́нство. • -рые люди (молодцы) – недо́брі лю́ди (хло́пці). • -рое место – нечи́сте мі́сце. • -рый товар – недо́брий (недобро́тний, пога́ний) крам. • В -рый час – в недо́бру (лиху́) годи́ну, в недо́брий час, недо́брої (лихо́ї) годи́ни. [Шану́йтеся в недо́бру годи́ну (Шевч.). В недо́брий час з того́ нері́вні ти насмія́лась (Шевч.)]. |
| Незапя́тнанный – незаплямо́ваний, незапля́млений, несплямо́ваний, непоплямо́ваний, непопля́млений. • -ная репутация – неза[нес]плямо́вана репута́ція (сла́ва). |
| Непоколеби́мый – непохи́тний, несхи́тний, несхи́бний; незло́[а́]мний, незби́тий; міцни́й, тверди́й. [Зві́дси з непохи́тною логі́чністю вихо́дить потре́ба (Грінч.). Непохи́тний у найбі́льших неща́стях (Н. Громада). Непохи́тна сла́ва гумори́ста (Доман.). Був несхи́тний у вигна́нні (Куліш). Незло́мний тон перемо́жця (Крим.). Незло́мний на́мір (Франко). Незби́та і́стина (Крим.). Підма́йстер був тверди́й, як ка́мінь (Франко)]. |
| Несла́ва – несла́ва. [Погу́биш їх, і їх сла́ва ста́не їм в несла́ву (Шевч.)]. |
| Нехоро́ший – недо́брий, нега́рний, нехоро́ший, (плохой) пога́ний, (ум. погане́нький), ке́пський, злий, (диал.) зле́цький, (мерзкий) мерзе́нний, паску́дний, парши́вий; см. Плохо́й и срв. Хоро́ший. [Нега́рний знак або́ недо́брий час (Самійл.). Чи́м-же Ві́вдя нега́рна? – гово́рить тоні́сінько, ти́ха, як ягни́ця (Н.-Лев.). Ті́льки о́чі (в йо́го) нехоро́ші (М. Вовч.). Тре́ба одверну́ти його́ (си́на) од бу́дь-чого пога́ного (Крим.). Дире́ктор сказа́в із усмі́шкою погане́нькою (Ледянко). Чи спра́вді-ж нова́ літерату́ра була́ така́ ке́пська? (Грінч.). Ой, дити́но моя́ ми́ла, що ти зло́го учини́ла? (Чуб. III). Злі думки́ зала́зять мені́ в го́лову (Крим.). Злий жупа́н (Чуб. V). Зле́цький чолові́к (Липовеч.). Зле́цька озимина́ вроди́ла (Липовеч.)]. • -шее дело – недо́бра (нега́рна, пога́на) спра́ва. • -шая слава – недо́бра сла́ва. • Это -шо́ – це недо́бре (нега́рно, пога́но, негара́зд). |
| Огла́ска – оголо́шення, опові́щення, опублікува́ння, оголо́ска, ро́зголос, сла́ва, (стар.) яса́, ясина́. • Пустинь в -ску что – оголоси́ти, розголоси́ти що, да́ти ро́зголос (оголо́ску) чому́. • Не пускайте в -ску этого дела – не дава́йте ро́зголосу (оголо́ски) цій спра́ві. • Получить -ску – набу́ти ро́зголосу. • Для избежания -ски – щоб уни́кнути ро́зголосу, сла́ви. |
| Осеня́ть, осени́ть –
1) о(б)тіня́ти, о(б)тіни́ти, окрива́ти, окри́ти. • Слава -ни́ла героя – сла́ва окри́ла геро́я, сла́вою окри́вся геро́й. • Меня -ни́ла мысль – пройняла́ мене́ (спа́ла мені́) ду́мка, спа́ло мені́ на ду́мку; 2) (крестным знамением) кого – благословля́ти, (по)благослови́ти, знамен(ув)а́ти, назнамен(ув)а́ти кого́ хресто́м, хреста́ поклада́ти, покла́сти на ко́го, (иконою) оклоня́ти, оклони́ти о́бразом кого́. • -ни́ть себя крестом, крестным знамением – благослови́тися, назнаменува́тися хресто́м, хреста́ на се́бе покла́сти, перехристи́тися. • Осенё́нный – о(б)ті́нений, окри́тий. • -ный крестным знамением – назнамено́ваний. |
| Осла́вка – сла́ва, погові́р (-во́ру). |
| Передава́ться, переда́ться –
1) передава́тися, переда́тися, (о мног.) попередава́тися; бу́ти пере́даним. [Ча́рка передава́лася від о́дного до дру́гого]. • Зараза легко -даё́тся другим – по́шесть ле́гко передає́ться и́ншим (перехо́дить на и́нших); 2) (изображаться) віддава́тися, відда́тися, подава́тися, пода́тися, (о многом) повіддава́тися. • В музыкальном произведении -даю́тся настроения композитора – в музи́чнім тво́рі віддаю́ться на́строї компози́тора; 3) передава́тися, переда́тися [Не ра́з за́йве передава́лося]; перепла́чуватися, переплати́тися; 4) (на словах) перека́зуватися, переказа́тися, нака́зуватися, наказа́тися, переповіда́тися, переповісти́ся, (о сплетнях, слухах) перено́ситися, перене́стися, (о многом) поперека́зуватися, понака́зуватися, попереповіда́тися; поперено́ситися [Погові́р (сла́ва) перено́ситься мов за ві́тром (по ветру)], бу́ти перека́заним, перепові́даним; 5) (на чью сторону, кому) передава́тися, переда́тися до ко́го, перекида́тися, переки́нутися до ко́го. [Він переки́нувся до ляхі́в]. • Неприятельский полк -дался нам – воро́жий полк переки́нувся до нас. |
| Перестава́ть, переста́ть – перестава́ти, переста́ти, вгава́ти (обычно с отриц.), ки́дати, ки́нути, покида́ти, поки́нути, обли́шувати, облиши́ти, залиши́ти, (о крике, шуме, ветре, дожде и т. п.) ущуха́ти(ся), ущу́хнути, угава́ти (только с отриц.), уни́шкнути(ся), зани́шкнути. [Не за нас це ста́ло, не за нас і переста́не. Гула́ всю́ди та́я сла́ва, та вже переста́ла (Л. Укр.). Про те́бе, не́нько, ду́мати не ки́ну. Книжки́ чита́ти залиши́в. Ві́тер, дощ ущу́х. Дити́на кричи́ть, не вгава́ючи. Уже́ пора́-б доще́ві й вни́шкнутися]. • -ть делать что – переста́ти, спини́тися роби́ти що. [Спини́вся писа́ти і став ду́мати]. • -та́ть болеть, печалиться, плакать и т. д. – переболі́ти кого́ що, пережури́тися (пересумува́ти), перепла́кати. • -та́ть сердиться – пересе́рдитися, відсе́рдитися, відійти́, (безлично) відійти́ від се́рця. • -та́ть бояться – перебоя́тися. • Дождь -та́л – дощ ущу́х или (безлично) передощи́ло. • Не -става́я – не переста(ва́)ючи́, не вгава́ючи, без пере́стан(к)у, безпере́станно, без[не]наста́нно, одно́, в-одно́. Срв. Безостано́вочно. [Тя́жко йому́: одно́ сто́гне та й сто́гне. Я її́ пу́жалном лу́щу в-одно́ (Щог.)]. Переста́нь, -те! – го́ді тобі́! Го́ді вам! |
| Пересу́ды – пересу́ди (-дів), погові́р (-во́ру), погово́ри, сла́ва, несла́ва, гові́рка, осу́да, судня́, судьба́. [Ста́ла сла́ва на все село́, ста́ли погово́ри – все за то́го козаче́нька, що чо́рнії бро́ви (Л. Укр.). Пішла́ вже скрізь по селу́ про йо́го гові́рка. Говори́ в о́чі, а по-за́ очі – судня́ бу́де. Це не судьба́, а щи́ра пра́вда]. • Слышно (идут) -ды о ком – гуде́ (іде́) сла́ва (погові́р) про ко́го. |
| Плохо́й – (дурной) пога́ний, лихи́й, леда́ч[щ]ий, ледая́кий, недо́брий, (скверный) ке́пський, злий, зле́цький; (худой, ветхий) благи́й, пло́хий, неві́рний, мізе́рний, нужде́нний; (хилый) хи́р(н)ий, хире́нний; (мерзкий, дрянной) мерзе́нний, паску́дний, парши́вий; (никудышный) нікче́мний, недола́дний, негодя́щий. • -хо́й человек – пога́ний, лихи́й, леда́чий чолові́к. • -хо́й работник – пога́ний, леда́чий, негодя́щий робі́тник. • -хо́й музыкант – лихи́й, леда́чий, ке́пський, зле́цький музи́ка. • -хо́й обед – недо́брий обі́д. • -ха́я вода – него́жа (недо́бра) вода́. • -ха́я одежда – лиха́ (блага́, неві́рна, нужде́нна) оде́жина. • -хо́й товар – лихи́й (недо́брий) крам. • -хо́е здоровье – лихе́, пло́хе здоро́в’я. • -ха́я рожь, -хо́й хлеб, урожай – пло́хе жи́то, пло́хий хліб, пло́хий урожа́й. • -хо́е слово – лихе́ (леда́че) сло́во. • -ха́я слава – недо́бра сла́ва. • -хи́е вести – недо́брі (пога́ні, лихі́, ке́пські) ві́сті. • -хо́е время – лиха́ годи́на, лихи́й час. • -ха́я погода – него́да, не́гідь (-годи). • -ха́я дорога – пога́на (зле́цька) доро́га. • -хо́е утешение – невели́ка (мала́) вті́ха. • Дело -хо – пога́на, ке́пська спра́ва. • Вода -хо́й проводник тепла – вода́ ке́пський провідни́к на тепло́. • -хо́е исполнение – недола́днє (невда́ле) ви́кона́ння. • Он очень плох (о больном) – він ду́же слаби́й, йому́ ду́же пога́но. • Самый -хо́й – посліду́щий, найгі́рший, найпогані́ший и найпога́нший, найледачі́ший. |
| По, предл. –
1) с дат. п. а) на вопрос: где, по чему – по ко́му, по чо́му (в ед. ч. с дат. и с предл. п. п., во мн. ч. только с предл. п.). • Ходить по комнате, по саду, по двору – ходи́ти по кімна́ті (по ха́ті), по саду́, по дво́ру́ и по дворі́. • Ходить по лесу, по полю, по горе (без определённого направления) – ходи́ти по лі́сі (и по лісу́, по гаю́), по по́лю, по горі́ (и реже лі́сом, га́єм, по́лем). [По дібро́ві ві́тер ві́є, гуля́є по по́лю (Шевч.). Ой чиї́ то воли́ по горі́ ходи́ли?]. • Плавать по́ морю, по реке, по воде – пла́вати по мо́рю, по рі́чці, по воді́ (Срв. п. 1 б.). • Гулять по городу, по улице – гуля́ти по мі́сту (по го́роду), по ву́лиці. • Путешествие по Италии – по́дорож по Іта́лії (и Іта́лією). • Смерть (болезнь) не по́ лесу ходит, а по людям – смерть (по́шесть) не по лі́сі (по лісу́) хо́дить, а по лю́дях. • Везли хлеб, да растрясли его по всей дороге – ве́зли́ хліб та й порозтру́шували його́ по всій доро́зі. (Срв. п. 1 б). • Разослать приказ по волостям, ездить по знахарям, пойти по рукам, расти по оврагам – порозсила́ти нака́з по волостя́х, ї́здити по знахаря́х, піти́ по рука́х, рости́ по рова́х (по рівчака́х). • По селениям и по городам – по се́лах і по міста́х. [По степа́х та хутора́х (Д. Марк.). Служи́ла вона́ по свої́х, служи́ла по жида́х, служи́ла й по купця́х (Мирн.). Тру́дно ста́ло старе́нькій по лю́дях жи́ти]. • По горах и по долам – по го́рах і по доли́нах, го́рами й доли́нами. • Ударить по голове, по лицу, по зубам – уда́рити по голові́, по лиці́ и по лицю́, по зуба́х. [Не по чім і б’є́, як не по голові́]. • Пойти по́-миру – піти́ з торба́ми, попідві́конню. • По всей Украине гремела его слава – на всю Украї́ну, по всій Украї́ні голосна́ була́ (луна́ла) його́ сла́ва. • По всему свету пошёл слух – на ввесь світ, по всьо́му сві́ту пішла́ чу́тка. • Ударить по рукам – уда́рити по рука́х. • Сковать кого по рукам и по ногам – скува́ти кого́ на ру́ки і на но́ги, скува́ти кому́ ру́ки й но́ги. • Стол стоял посредине комнаты – стіл стоя́в посеред (посере́дині) ха́ти. • По обеим сторонам улицы – по оби́два бо́ки ву́лиці, по оба́біч ву́лиці. • По праздникам, по праздничным дням – в свя́та, в святні́ дні, свя́тами, святни́ми дня́ми. • Он принимает по вторникам – він прийма́є у вівті́рки, вівті́рками, (еженедельно) що-вівті́рка. • Заседания происходят по пятницам – засі́дання відбува́ються у п’я́тниці, п’я́тницями, (еженедельно) що-п’я́тниці. • По зимам мы дома, по летам на заработках – у зи́му ми вдо́ма, а в лі́то на заробі́тках. • По временам – часа́ми, ча́сом. • Растёт не по дням, а по часам – росте́ не що-дни́ни, а що-годи́ни, росте́, як з води́ йде; б) (Для обозначения направления движения, пути следования – на вопрос: вдоль чего – употребляется конструкция с твор. пад.). • Итти по улице, по дороге, по аллее, по тропинке – йти ву́лицею; доро́гою, але́єю, сте́жкою. [Ой, ішо́в я ву́лицею раз, раз (Пісня). Ой ходи́ла ді́вчина бережко́м]. • Проходить итти по полю – прохо́дити, йти́ по́лем. • Дорога пролегала по горе, по болоту – доро́га йшла́ горо́ю, боло́том. • Ехать по железной дороге – ї́хати залі́зни́цею. • Плыть по Днепру, по морю (по определённому пути) – пливти́ Дніпро́м, мо́рем. • Плавание по Днепру и его притокам – плавба́ Дніпро́м та його́ до́пливами. • Переслать по почте, по телеграфу – пересла́ти по́штою, телегра́фом; в) (согласно, сообразно с чем, по причине чего, по образу, по примеру чего) з чо́го, за ки́м, за чи́м, (реже) по ко́му, по чо́му; через що, відпові́дно до чо́го. • По приказанию, по декрету – з нака́зу, за нака́зом, за декре́том. • По повелению тирана – за тира́нським велі́нням, з тира́нського нака́зу. • По определению суда – за ви́роком су́ду. • По поручению – з дору́чення, за дору́ченням. • Я сделал это по совету отца, по его совету – я зроби́в це за пора́дою ба́тьковою, за його́ пора́дою. • По рассеянности, по недоразумению – з неува́жности, з непорозумі́ння и через неува́жність, через непорозумі́ння. • По ошибке – по́милкою, через по́милку. • Это произошло по ошибке – ста́лося це по́милкою (через по́милку, за о́бмилки). • Он сделал это по ненависти ко мне – він зроби́в це з нена́висти до ме́не. • Высказаться, писать по поводу чего-либо – ви́словитися, писа́ти з при́воду чого́. • По какому поводу вы пришли ко мне? – з яко́го при́воду (за яким при́водом) ви прийшли́ до ме́не? [Приї́хав я до Ки́їва за тим при́водом, щоб…]. • По этому случаю (= поводу), по какому случаю – з ціє́ї наго́ди, з яко́ї наго́ди. • По случаю столетия со дня рождения… – з наго́ди столі́тніх рокови́н з дня наро́дження… • По случаю (= случайно) дёшево продаётся, мебель – ви́падком (випадко́во) де́шево продаю́ться ме́блі. • По счастливой случайности – щасли́вим ви́падком, через щасли́вий ви́падок. • По несчастному случаю, по несчастию – через неща́сний (нещасли́вий) ви́падок, неща́сним ви́падком (случа́єм), через неща́стя, (к несчастию) на неща́стя. • По несчастью виноват в этом я – на неща́стя я цьому́ (в цьо́му) ви́нен (причи́ною). • Товарищ по несчастью – това́риш неща́стям. • По лицу, по глазам его было видно, что… – з ви́ду (з тва́ри), з оче́й його́ було́ зна́ти (ви́дно), що… (и по виду́, по о́чах). [Ви́дно ми́лу по ли́ченьку, що не спа́ла всю ні́ченьку, ви́дно ми́лу по бі́лому, що жу́риться по ми́лому]. • По его голосу было слышно – з го́лосу його́ чу́ти було́. [З го́лосу його́ чу́ти, що він на́че чого́сь зраді́в (Кониськ.)]. • По тому тону, каким сказаны эти слова – з того́ то́ну, яки́м ска́зано ці слова́. • По тому вниманию, с каким он выслушал меня, видно было… – з тіє́ї ува́ги, з яко́ю він ви́слухав мене́, ви́дно було́… • Узнать кого по голосу – пізна́ти кого́ з го́лосу (по го́лосу). • По когтям и зверя знать – з па́зурів (и по па́зурях) зві́ря зна́ти. [Ви́дно па́на по халя́вах]. • По платью встречают, по уму провожают – по оде́жі стріча́ють, а по уму́ виряджа́ють. • По Сеньке и шапка – по Са́вці сви́тка, по па́ну ша́пка. • По одёжке протягивай ножки – по своє́му лі́жку простяга́й ні́жку. • Судить по наружности, по внешнему виду – суди́ти з о́кола, з зо́внішнього (з око́лишнього) ви́гляду. • По прошению, по просьбе, по ходатайству – на проха́ння, на про́сьбу (редко з про́сьби), на клопота́ння. • Он уволен в отставку по прошению – він зві́льнений в відста́вку на проха́ння. • По моей просьбе – на моє́ проха́ння, на мою́ про́сьбу. • По требованию – на вимо́гу. • По предложению министра – на пропози́цію (вне́сення) и за пропози́цією (за вне́сенням) міні́стра. • По моему соображению – на мою́ га́дку (ду́мку). • По принуждению, по охоте – з (при)му́су, з прину́ки, з охо́ти. [Не з му́су я прийшла́ так, а з охо́ти (Куліш). Як не даси́ з про́сьби, то даси́ з гро́зьби (Номис)]. • По своей (собственной) воле, по неволе – з своє́ї (вла́сної) во́лі, своє́ю (вла́сною) во́лею, з нево́лі (нево́лею). • По наущению – з намо́ви. • По вашей милости – з ва́шої ла́ски. • По чьей вине (по моей вине) это произошло – з чиє́ї причи́ни (з моє́ї причи́ни, через ме́не) це ста́лося. • По той причине – з тіє́ї (з то́ї) причи́ни. • По многим причинам – з багатьо́х причи́н. • По болезни – через х(в)оро́бу, за х(в)оро́бою. • По незнанию, по непониманию, по глупости – з незна́ння (зне́знавки), з нерозумі́ння, з дурно́го ро́зуму (через незна́ння, через нерозумі́ння, через дурни́й ро́зум). [Ті́льки зне́знавки та з нетяму́чости мо́жна ста́вити украї́нському письме́нству на раху́нок «национа́льную» у́зость (Єфр.)]. • Не по-хорошу мил, а по́-милу хорош – не тим лю́бий, що хоро́ший, а тим хоро́ший, що лю́бий. • Судя по этому, по тому, что… – су́дячи з цьо́го, з то́го, що… • Книга уже по тому одному заслуживает внимания – кни́га вже через те́ саме́ (тим сами́м) ва́рта ува́ги. • По несогласию – через незго́ду. • По случаю жестоких морозов занятия в школе временно прекращены – за лю́тими моро́зами навча́ння (нау́ку) в шко́лі тимчасо́во припи́нено. • По принципиальным соображениям, мотивам – з принципо́вих (принципія́льних) мірко́ваннів (моти́вів). [А́втор ціє́ї промо́вистої тира́ди за́раз-же зріка́ється – пра́вда, з моти́вів не принципія́льних – свого́ за́міру (Єфр.)]. • По старинному обычаю – (за) стари́м (да́внім) зви́ча́єм и по старо́му (да́вньому) звича́ю. [По старо́му звича́ю – до ча́ю]. • По своему обыкновению – свої́м зви́ча́єм. • Служить по выборам – служи́ти з ви́бору (ви́бором). • По примеру своих предшественников – за при́кладом свої́х попере́дників. • По всем правилам (требованиям) науки – за всіма́ пра́вилами (при́писами, вимо́гами) нау́ки. • По приложенному образцу – за до́даним зразко́м, на до́даний зразо́к. • Приложить по одному образцу (экземпляру) каждого издания – дода́ти по одному́ зразко́ві (примі́рникові) ко́жного вида́ння. • Одет по последней моде – вдя́гнений за оста́нньою мо́дою. • Высчитать по формуле – ви́рахувати за фо́рмулою. • Распределять, классифицировать по каким-л. признакам – поділя́ти, класифікува́ти за яки́ми озна́ками. • Становиться по росту – става́ти за зро́стом (відпові́дно до зро́сту). • По очереди, по старшинству – за черго́ю, за старши́нство́м. • По порядку – по́ряду. • Рассказывай все по порядку – усе́ по́ряду розпові́дуй. • Считать по порядку – рахува́ти (лічи́ти) з ря́ду, від ря́ду, вряд. • Заплатить по счёту – оплати́ти раху́нок. • Выдать по чеку – ви́дати на чек. • Получить по счёту, по ордеру – оде́ржати на раху́нок, на о́рдер. • По рассказам старожилов – за оповіда́ннями старожи́тців. • По донесениям корреспондентов – за до́писами кореспонде́нтів. • По закону, не по закону – за зако́ном, за пра́вом, проти зако́ну, проти пра́ва. • Наследовать по праву – спадкува́ти пра́вом (з пра́ва). • По общему согласию – за спі́льною зго́дою. • Жениться на ком по любви, по расчёту – ожени́тися (одружи́тися) з ким з любо́ви, з інтере́су. • Он мне родня по жене – він мені́ ро́дич через жі́нку (по жі́нці). • Наши братья по Адаму – наші́ брати́ по Ада́му (через Ада́ма). • Назвать кого по имени, по фамилии – назва́ти кого́ на йме́ння (на імено́), на прі́звище. [Єсть у Ки́їві чолові́к на йме́ння Кири́ло, на прі́звище Кожом’я́ка. Був чолові́к на ім’я́ Заха́рія (Св. П.)]. • Восточно-славянскую семью называют иначе русскою по имени той русской династии… – схі́дньо-слов’я́нську сім’ю́ звуть ина́кше ру́ською за йме́нням тіє́ї ру́ської дина́стії… • Немец по происхождению – ні́мець ро́дом, з ро́ду. • В античной поэзии различались слоги долгие по природе и по положению – в анти́чній пое́зії розрі́знювано склади́ до́вгі з приро́ди (з нату́ри, приро́дою, нату́рою) і пози́цією. • Итти по следам за кем-либо – іти́ слі́дом (сліда́ми) за ким, іти́ в чий слід (в чиї́ сліди́). • По течению – за водо́ю, упли́нь за водо́ю. • Пустить, пойти по ветру – пусти́ти, піти́ за ві́тром. • Ходить, обращаться по солнцу – ходи́ти, оберта́тися за со́нцем. • По шерсти, против шерсти – за ше́рстю, проти ше́рсти. • Зарегистрироваться по месту жительства, явиться по месту приписки – зареєструва́тися, відпові́дно до мі́сця, при мі́сці, на мі́сці пробува́ння (ме́шкання), з’яви́тися на мі́сце припи́су. • По месту назначения – до призна́ченого мі́сця. • По месту службы – (на вопрос: куда) на мі́сце слу́жби, (где) на мі́сці (при мі́сці) слу́жби, на слу́жбі. [Опові́щення про суд по́слано їм на місця́ слу́жби. Пеню́ ви́вернуть з йо́го на слу́жбі]. • Он арестован по доносу – він заарешто́ваний за до́казкою, через до́казку. • По обвинению в убийстве – за обвинува́ченням (обвинува́чуючи) в уби́встві (душогу́бстві). • По подозрению в измене – за підо́зренням (при́здру ма́ючи) в зра́ді. • Мучили людей по одному подозрению в чём-л. – му́чили люде́й на саме́ підо́зрення в чо́му. • На деле и по праву – ді́лом і пра́вом (з пра́ва). • По чести – по че́сті. • По совести – по со́вісті. • По справедливости – по пра́вді. • По правде сказать – ка́жучи напра́вду, як по пра́вді каза́ти. • Будет по слову твоему – бу́де за сло́вом твої́м. • По свидетельству историков – за сві́дченням істо́риків. • По словам вашего брата – як ка́же (мовля́в) ваш брат. • По моим, по его наблюдениям – за мої́ми, за його́ спостере́женнями. • По моей теории – на мою́ тео́рію. • По моему мнению – на мою́ ду́мку. • По моему – по мо́єму, як на ме́не. • Высказаться по вопросу о чём-л. – ви́словитися в які́й спра́ві, в спра́ві про що. • Комиссия по составлению словаря, по землеустройству, по исследованию производительных сил страны – комі́сія для склада́ння словника́, для землевпорядкува́ння, для дослі́джування продукці́йних сил краї́ни. • Работы по сооружению моста, по осушению болот, по обсеменению полей – робо́ти (пра́ця) коло збудува́ння мо́сту, коло ви́сушення болі́т, коло обсі́яння полі́в. • Лекции по истории литературы – ле́кції з істо́рії літерату́ри (письме́нства). • Литература по этнографии, по этому вопросу – літерату́ра що-до етногра́фії, що-до цьо́го пи́та́ння про етногра́фію, про це пи́та́ння. • Обратиться к кому по делу – зверну́тися (уда́тися) до ко́го за ді́лом (за спра́вою, в спра́ві). • По этому делу – за цим ді́лом (за ціє́ю спра́вою), в цій спра́ві. • Обратиться по адресу – зверну́тися на адре́су. • По сердцу, по душе, по вкусу, по разуму – до се́рця, до любо́ви, до душі́, до смаку́ (до вподо́би), до ро́зуму. [Уче́ння те було́ і не до се́рця, і не до ро́зуму (Яворн.)]. • По плечу, не по плечу – до плеча́, не до плеча́, (по силам) до снаги́, не до снаги́. • Не по моим зубам – не на мої́ зу́би, не про мої́ зу́би. • Специалист по внутренним болезням – спеціялі́ст на вну́трішні х(в)оро́би, на вну́трішніх х(в)оро́бах. • Смотря по погоде, по погоде глядя – як яка́ пого́да, як до пого́ди. • По нынешним временам – як на тепе́рішній час (-ні часи́). • Плата по работе – пла́та від робо́ти, як до робо́ти. • Награда мала по его заслуге – нагоро́да мала́ як на його́ заслу́гу. • По сравнению с кем, с чем – проти ко́го, проти чо́го, як рівня́ти (рівня́ючи) до ко́го, до чо́го. • По направлению к чему – до чо́го. • По отношению к кому, к чему – що-до ко́го, що-до чо́го, відно́сно ко́го, чо́го, о́біч ко́го, чо́го, проти ко́го, чо́го. • По отношению ко мне это несправедливо – що-до ме́не (відно́сно ме́не) це несправедли́во; срв. Относи́тельно, Отноше́ние. • Расставить столбы по дороге – порозставля́ти стовпи́ уздо́вж (уподо́вж) доро́ги. • Итти, ехать по столбам – іти́, ї́хати стовпа́ми (уподо́вж стовпі́в). • По дороге, по пути (= в дороге) – доро́гою. • Мне с тобою не по дороге – мені́ не по доро́зі (не доро́га) з тобо́ю. • Спуститься по верёвке – злі́зти по (и на) мотузку́, мотузко́м. • Взобраться по трубе – ви́лізти ри́нвою. • По-украински, по-французски, по-турецки и т. п. – по-украї́нському, по-францу́зькому, по-туре́цькому и т. п. По-христиански, по-царски, по-барски – по-христия́нському, по-ца́рському, по-па́нському. • По рублю с каждого – по карбо́ванцю з ко́жного (з душі́, вульг. з но́са, з чу́ба). • Мы ехали по десяти вёрст в час – ми в’їзди́ли по де́сять версто́в на годи́ну. • По уменьшённой цене – за зме́ншену ці́ну. • По первому, по пятому, по десятому разу – упе́рше, уп’я́те, удеся́те; в) (на вопрос: в каком отношении, относительно чего, чем) на що, що-до чо́го, но чаще всего просто твор. пад. По форме, по цвету, по своему строению они напоминают… – фо́рмою, ко́льором, своє́ю будо́вою вони́ нага́дують… • По красоте нет ей равной – красо́ю (вро́дою), на красу́ (на вро́ду) нема́ їй рі́вні. [Були́ (шовко́виці) вся́кі: і черво́ні і бі́лі на ягідки́]. • Сложный по своему составу – складни́й свої́м скла́дом (на свій склад, що-до свого́ скла́ду). • По виду (по наружности) он очень симпатичен – ви́глядом (на ви́гляд, на взір) він ду́же симпати́чний. • По виду ему около тридцати лет – на ви́гляд (на по́гляд, на о́ко, на взі́р, на по́зір, з ви́гляду, з ви́ду, з лиця́) йому́ бли́зько трицятьо́х ро́ків. • По силе и непосредственности чувства, по оригинальности сюжета это произведение превосходит все остальные – си́лою і безпосере́дністю почуття́, оригіна́льністю сюже́та цей твір переважа́є всі и́нші, над усіма́ и́ншими виви́щується. • И по форме и по содержанию это прекрасная вещь – і фо́рмою (і що-до фо́рми, і на фо́рму) і змі́стом (і що-до змі́сту, і на зміст) це чудо́ва річ. • По существу своего содержания – що-до істо́ти свого́ змі́сту. • По количеству народонаселения этот город занимает первое место в стране – число́м (що-до числа́) лю́дности це мі́сто займа́є пе́рше мі́сце (стої́ть на пе́ршому мі́сці) в краї́ні. • По своим географическим и климатическим особенностям эта территория принадлежит… – свої́ми географі́чними і клімати́чними озна́ками (особли́востями) или що-до свої́х географі́чних і клімати́чних озна́к (особли́востей) ця терито́рія нале́жить… • По своим антропологическим признакам население этой страны делится на… – свої́ми антропологі́чними озна́ками (що-до свої́х антропологі́чних озна́к) лю́дність ціє́ї краї́ни ді́литься на… • Измерять по длине, по ширине, по высоте – виміря́ти на довжиню́, на шириню́, на височиню́; 2) с вин. пад. а) (на вопрос: во что на сколько) – по що. • Сукно по́ два рубля аршин – сукно́ по (в) два карбо́ванці за арши́н. • Они получили по́ два рубля – вони́ здобули́ по два карбо́ванці. [Дає́ на рік по сто черво́них. У жнива́ ча́сом пла́тять косаря́м по карбо́ванцю в день або й по два карбо́ванці (Н.-Лев.)]. • Сделать по два вопроса каждому – зада́ти по два́ пи́та́ння ко́жному. • Строиться по́ два, по́ три, по четыре – шикува́тися по два́ (по дво́є), по три́ (по тро́є), по чоти́ри, б) (на вопрос: по что, по кого, до какой поры) до чо́го, по що, по ко́го. • По сие время – до́сі, до цьо́го ча́су и по сей час. • С 1917 по 1925 год – з 1917-го аж до 1925-го ро́ку. • По гроб тебя не забуду, по гроб твой друг – до сме́рти тебе́ не забу́ду, до сме́рти (до гро́бу) твій друг (при́ятель). • Высотою по локоть, по грудь – завви́шки по лі́коть, по гру́ди (до лі́ктя, до груде́й). • По шею – по ши́ю, до ши́ї. • По колена – по колі́на, до колі́н. [Уже́ ді́да вода́ по колі́на поняла́]. • Увяз по колена, по пояс – угру́з по колі́на, по по́яс. • Он по́ уши в долгах – він в борга́х, як в реп’яха́х. • По ту гору, по лесок, по речку вся земля наша – аж до тіє́ї гори́, до того́ ліска́ (гайка́), до тіє́ї рі́чки (аж по ту го́ру, по той лісо́к, по ту рі́чку) земля́ все на́ша. • По эту, по ту сторону, по обе стороны – по цей, по той бік, при цей, при той бік, по оби́два бо́ки, оба́поли чого́ (срв. О́ба). • По одну, по другую сторону – по оди́н, по дру́гий бік, (реже) (по) при оди́н, при дру́гий бік. [У нас одна́ ха́та при оди́н бік сіне́й, а дру́га – при дру́гий бік (Звин.)] 3) с предл. пад. (на вопрос: по ком, по чём, после чего) – за ким, за чим и по ко́му, по чо́му. • Плакать, тосковать, тужить, скучать, вздыхать по ком, по чём – пла́кати, нудьгува́ти, тужи́ти, жури́тися, скуча́ти, зідха́ти за ким, за чим (реже по ко́му, по чо́му). [Дурна́ ді́вчина нерозу́мная за козаче́ньком пла́че. Кого́ коха́є, за тим і зідха́є]. • Плакать по брате, по сетре – пла́кати за бра́том, за сестро́ю. • Звонить по ком, по чьей душе – дзвони́ти по ко́му, по чиї́й душі́. [Подзвони́ли по дитя́ті у вели́кий дзвін]. • Носить траур по родителям – носи́ти жало́бу по батька́х. • По смерти отца – по сме́рті ба́тька, після сме́рти ба́тька. • По заходе солнца – по за́ході со́нця. • По обеде – по обі́ді, після обі́д(у). • По окончании праздников – по свя́тах. • По истечении, по прошествии срока – по скі́нченні стро́ку, як ви́йде (ді́йде, скі́нчи́ться) строк. • По возвращении его из путешествия – після поворо́ту з по́дорожи. • По возвращении его в отечество – після поворо́ту до рі́дного кра́ю. • По истечении трёх недель – по трьох ти́жнях, в три ти́жні після чо́го. [Одна́ уме́рла на зеле́ну неді́лю, а одна́ – як ячмі́нь жа́ли, в три неді́лі після тіє́ї (Борз. п.)]. • По мне, по нём, по ней (пожалуй) – про ме́не, про ньо́го, про не́ї, як на ме́не, як на ньо́го, як на не́ї. • По мне, по нём хоть трава не расти – про ме́не (про ньо́го) хоч вовк траву́ їж. • По нём (ней) видно было, что дома не всё обстоит благополучно – по ньо́му (по ній) ви́дно було́, що до́ма не все гара́зд. [Хіба́-ж ти не помі́тив по їй, що вона́ й зда́вна навіже́на? (М. Вовч.)]. • Дочь по отце пошла, сын по матери – дочка́ в ба́тька вдала́ся, син у ма́тір ви́йшов (уда́вся). • Руби дерево по себе – руба́й де́рево по собі́. • Выстрелить по ком – ви́стрілити (стре́лити) на ко́го (в ко́го). • По чём сукно? – по чі́м сукно́? |
| Погово́р – погові́р (-во́ру), сла́ва, несла́ва. |
| Подма́чивать, подмочи́ть – підмо́чувати, підмочи́ти, (о мн.) попідмо́чувати. [Підмочи́в сухарі́. Дити́на підмочи́ла пелюшки́]. • Подмо́ченный – підмо́чений, (о мн.) попідмо́чуваний. • -ченная репутация – щерба́та сла́ва. |
| Позо́р – га́ньба́, гане́ба, (безчестие) безче́стя, (поругание) нару́га, (оговор) несла́ва, сла́ва, суд, осу́да, осудо́вище, осудо́висько, (стыд) стидо́та, стидо́вище, стидо́в’я, (публичный) публі́ка, (постыдное зрелище, место) позо́рище [Усе́ нага́дувало їм про ї́хню неда́вню га́ньбу, безси́лля й зра́дництво (Єфр.). Ганьбо́ю не ві́зьмеш, так си́лою ді́ймеш (Приказка). На все село́ несла́ва (Кониськ.). Бо на позо́рище веду́ть старо́го ду́рня муштрува́ти (Шевч.). Виставля́є їх (хи́би лю́дські) на прилю́дне позо́рище (Єфр.). Мов на позо́рищі прику́та я стоя́ла (Л. Укр.)]. • -зо́р и срам – ганьба́ та со́ром. • Небывалый -зо́р – несві́тська ганьба́. • Покрыть -ро́м кого – ганьбо́ю вкри́ти кого́. • Запятнать -ром кого – заплямува́ти ганьбо́ю кого́. • И вас не минет этот -зо́р – і вас не мине́ (не мине́ться) ця ганьба́ (гане́ба). • -зо́р измены – ганьба́ зра́ди. • Край проклятия и -ра – краї́на (край) прокля́ття й ганьби́. • Какой -зо́р! – яка́ ганьба́! • От этого -ра – з ціє́ї ганьби́. |
| Поко́р –
1) (укор, укоризна) докі́р (-ко́ру); 2) (из’ян, худая слава) ґа́ндж (-жу и -жи), пога́на сла́ва. • Конь с -ром – кінь з ґанже́ю; 3) см. Поко́рность. |
| По́слух –
1) (свидетель) по́слух (-ха), послуха́ч (-ча́); 2) (молва, слухи) чу́тка, поголо́ска, сла́ва. |
| Почё́т – шано́ба, шано́та, ша́на, пошані́вок (-вку), пова́га, честь, поче́стка, го́нор (-ру), (в нар. песнях) вели́ччя (-чя). [Хоро́брому у нас хвала́ і сла́ва, розу́мному шано́ба і пова́га (Куліш). Ма́тимеш доста́тки, роди́ну че́сну, шано́бу од усі́х (М. Вовч.). Тут усі́м одна́ка ша́на (Франко). Слу́жить Семе́н, слу́жить, а го́нору йому́ все таки́ нема́ (Основа). Диви́сь як Семе́н пішо́в у поче́стку (Гр.)]. • Всякому -чё́т по за-слугам (по роду) – уся́кому шано́ба, ша́на по заслу́зі (по роду). • Быть в -те – бу́ти, пробува́ти у шано́бі, у шано́ті, в ша́ні, в пошані́вку, в го́норі, (образно) сиді́ти на висо́ких стільця́х. [Були́ золоті́ї віки́, як пі́сня і сло́во були́ у шано́бі (Л. Укр.). Вона́ була́ там в такі́й шано́ті (Берд.)]. • Оказывать -чё́т – віддава́ти ша́ну, пова́гу кому́, велича́ти кого́, (в нар. песне) вели́ччя роби́ти, зроби́ти (наряджа́ти, наряди́ти) кому́. • С -чё́том – че́сно, поче́сно, з ша́ною, з шано́бою. [Та се вже річ рі́ччю, що похова́ємо його́ че́сно (Куліш).]. Срв. Честь, По́честь, Почте́ние. |
| Поэ́т – пое́т, пое́та (-ти), (ирон.: пиита) пії́т, пії́та (-ти); (стихотворец) віршов(н)и́к; (певец) співе́ць (-вця́), співа́к, кобза́р (-ря); (плохой подражатель) підспі́вач. • Принадлежащий -ту – пое́тів (-това, -тове) співе́[а́]цький. [Душа́ пое́това свята́я (Шевч.). Співе́цька сла́ва (Л. Укр.)]. |
| Пра́вить –
1) (кем, чем: направлять, руководить) керува́ти ким, чим (и кого́, що), кермува́ти ким, чим, пра́вити ким, чим и що, правува́ти ким, чим. • -вить лошадьми (лошадью), телегою, возжами и т. п. – керува́ти (и ґерува́ти), пра́вити кі́ньми, во́зом, ві́жками, правува́ти, пово́дити кі́ньми, ве́сти́ коня́. [Ві́жками керува́ла мов-би шля́хтичка, що сиді́ла зза́ду (Свид.). Коня́ керу́ють уздо́ю, а чолові́ка сло́вом (Приказка). Правува́ти кі́ньми й людьми́ (Н.-Лев.). На́вчить, як кі́ньми пра́вити (Кониськ.). Сам пан кі́ньми пово́дить (Гр.). Сагайда́чний ї́хав поза́ду на во́зі, бо не міг через ру́ку ве́сти коня́ (Маковей)]. • -вить кораблём, лодкою – керува́ти, кермува́ти, пра́вити корабле́м, керува́ти, пра́вити човном. • -вить рулём – керува́ти (пра́вити) стерно́м, стернува́ти, кермува́ти; 2) (делами, страной: повелевать) керува́ти, порядкува́ти, справува́ти, управува́ти (реже управля́ти), пра́вити, заряджа́ти чим, (начальствовать) урядува́ти, ра́дити над ким, над чим, (распоряжаться по своему) ору́дувати, верхово́дити; заправля́ти, ряди́ти ким, чим. • -вить делами – керува́ти, порядкува́ти спра́вами, справува́ти реча́ми, урядува́ти. [Коза́цтво перебива́ло їм порядкува́ти по свої́й уподо́бі (Куліш). Ві́йсько бажа́є, щоб ті́льки та була́ сла́ва, що Хмельни́цький гетьману́є, а неха́й-би його́ пора́дці всіма́ реча́ми до по́вного його́ зро́сту справува́ли (Куліш)]. • -вить домом – порядкува́ти, управля́ти, заправля́ти, заряджа́ти до́мом, поря́док у дому́ дава́ти; 3) (службу, обязанности) справля́ти, відбува́ти, відправля́ти, сов. спра́вити, відбу́ти, відпра́вити (слу́жбу, обов’я́зки). • -вить церковную службу – пра́вити, відправля́ти, справля́ти слу́жбу бо́жу. • -вить тризну, поминки и т. п. – справля́ти три́зну, по́минки і т. ин. [Справля́ли свої́ каніба́льські та́нці над пова́леним во́рогом (Єфр.)]. • -вить поклон от кого – перека́зувати поклі́н, поклоня́тися, кла́нятися кому́ від ко́го; 4) (подати, долги) виправля́ти, стяга́ти (пода́тки, борги́); 5) пра́вити, виправля́ти що; срв. Исправля́ть, Выпрямля́ть. • -вить корректуру – пра́вити, виправля́ти коре́кту. • -вить бритву – гостри́ти бри́тву. • -вить вывихнутую руку – вправля́ти, пра́вити, впра́вити ви́вернуту ру́ку; 6) (виновного) правди́ти, виправля́ти кого́. [Чолові́ка вини́ли, а жі́нку правди́ли (Полт.)]. • Пра́вленный – пра́влений, ви́правлений. • -ная бритва – ви́гострена бри́тва. |
| Пребыва́ющий – той, що пробува́є, перебува́є и т. д., см. Пребыва́ть. • Вечно, постоянно -щий (непреходящий) – немину́щий, непропа́щий. [Немину́ща сла́ва його́. Непропа́ща си́ла (Франко)]. |
| Присто́йный –
1) (о человеке) поря́дний, присто́йний, дола́дни[і]й, звича́йний; срв. Прили́чный. [Він собі́ чолові́к поря́дний (Г. Барв.). Рані́ше тро́хи нега́рна сла́ва про Мико́лу йшла, хоч тепе́р він і був дола́дній па́рубок (Грінч.)]. • -ная компания – поря́дне (присто́йне) товари́ство; 2) (приличествующий кому) присто́йний кому́. [Нема́, кажу́, па́ри мені́ присто́йної (Г. Барв.)]. • -ное обращенье, обхожденье – присто́йне пово́дження (пово́діння). • -ное жалование – присто́йна (поря́дна, путя́ща) платня́. |
| Присыла́ть, присла́ть – надсила́ти, надісла́ти, присила́ти, присла́ти, подава́ти, пода́ти, (о мног.) понадсила́ти, поприсила́ти. [Лист надісла́в про́сто у во́лость (Г. -Барв.). Вибача́йте що так до́вго ли́сту не подава́ла (Основа 1862)]. • -ла́ть сватов – засила́ти, засла́ти старості́в, сла́тися, присила́тися, присла́тися (з староста́ми) до ді́вчини. [Де ді́вчини з староста́ми шле́ться (Пісня). Ой хоч сва́тай, хоч не сва́тай та хоч присила́йся, що хоч сла́ва не пропа́ла, що ти рік коха́вся (Пісня)]. • Присланный – наді́сланий, при́сланий, по́даний. • -ться – надсила́тися, надісла́тися, присила́тися, присла́тися, бу́ти надісла́ним, при́сланим. |
| Псарь – псяр (-ра́), пся́рник, псю́рник, собака́р (-ря́), соба́чник, соба́рник, (рус.) псар (-ря́). [Па́нський псю́рник (Кв.). Сла́ва! сла́ва! хорта́м і го́нчим, і псаря́м, і на́шим ба́тюшкам-царя́м (Шевч.)]. • Жена -ря́ (и женщина, возящаяся с собаками) – пся́[ю́]рниця. • Жалует царь, да не милует псарь – не так пани́, як пі́дпанки. |
| Пусто́й –
1) см. По́лый 3; 2) поро́жній, пусти́й; го́лий. • -то́й дом, -та́я изба, церковь – пусти́й, поро́жній буди́нок, пуста́, поро́жня ха́та, ха́та-пу́стка, пуста́, поро́жня це́рква. [Приве́зли вас аж на край села́, завели́ у вели́ку пусту́ ха́ту й зачини́ли там (М. Вовч.). Це́рква була́ зовсі́м поро́жня (Н.-Лев.)]. • -тая комната, зал – пуста́, поро́жня кімна́та (світли́ця), за́ля. [Над тіє́ю кімна́тою є ще п’ять и́нших, зовсі́м поро́жніх (Л. Укр.). Пе́рша світли́чка поро́жня, зовсі́м без ме́блів (Кониськ.)]. • -то́й кошелёк, бочёнок, сума – поро́жній, пусти́й, гамане́ць, поро́жнє, пусте́ бари́ло (поро́жня, пуста́ бо́чка), поро́жня, пуста́ то́рба (торби́на). [Поро́жня бо́чка гучи́ть, а по́вна мовчи́ть (Приказка). І до́вго ще не міг нія́к втекти́ від то́го поро́жнього млина́: поро́жній млин за мно́ю гна́вся, і я чув до́вго ще, як у поро́жньому млині́ товчу́ть поро́жні сту́пи й ме́лють поро́жнії камі́ння (Тобіл.). Хо́че ї́сти сірома́ха, та пуста́ торби́на (Рудан.)]. • -то́й сундук – поро́жня скри́ня. • С -ты́ми вё́драми – з поро́жніми ві́драми, упорожні́. [Не перехо́дь мені́ доро́ги впорожні́ (Н.-Лев.)]. • С -ты́ми руками – з поро́жніми (з го́лими) рука́ми, голіру́ч, порожняко́м. [Ко́ждий дає́ де́сять проце́нтів свойого́ за́рібку на компа́нію до рі́вного по́ділу. Се на те, щоб оди́н не пано́шився зана́дто, коли́ йому́ пощасти́ть, а дру́гий щоб не вихо́див голіру́ч (Франко)]. • -то́й город – пусте́ (безлю́дне) мі́сто. • Улицы были совершенно -ты́ – ву́лиці були́ зо́всім пусті́ (го́лі), пусті́сінькі. • -то́е (не занятое) место – поро́жнє мі́сце, го́ле мі́сце. • -то́й желудок – поро́жній шлу́нок. • -то́е пространство – поро́жнява. • -та́я полоса (типогр.) – бі́ла сторі́нка. • Переливать из -то́го в порожнее – во́ду в сту́пі товкти́, тереве́ні пра́вити. • -та́я голова – пуста́ голова́. • -то́й человек – пуста́ (поро́жня, пустогра́шня) люди́на, леда́що, шели́хвіст (-хвоста), пустоб’я́ка. • -то́е семя, зерно – пужи́на. [Переточи́ зе́рно, неха́й пужи́на віді́йде (Ум.). Пужи́ну й мале́нький ві́тер знесе́ (Ум.). Сі́яв до́бре зе́рно без пужи́ни (Кониськ.)]. • -то́й орех – поро́жній, холости́й орі́х, ду́тель, мокля́к. [Ду́теля взяв (Черк. п.). Цього́ ро́ку нема́ горі́хів, а як є де які́, то все мокляки́ (Поділля)]. • -ты́е щи – нізчи́мний, го́лий борщ, (шутл.) нежона́тий борщ. [Нізчи́мний борщ йому́ обри́д (Гліб.). Чи зна́єте ви, що то за стра́ва – го́лий борщ? (Бордуляк)]; 3) (тщетный, бесплодный) ма́рний, пусти́й, поро́жній, химе́рний. • -та́я надежда – ма́рна (пуста́, поро́жня) наді́я. [Поро́жня наді́я твоя́ (Вовч. п.)]. • -ты́е издержки – ма́рні тра́ти. • -та́я мечта – химе́рна мрі́я, даре́мна мрі́я. • -та́я слава – ма́рна (пуста́) сла́ва. • -ты́е радости – ма́рні ра́дощі. • -ты́е сожаления – ма́рні (поро́жні) жалі́. [Смутні́ї карти́ни не безнаді́ю, не жалі́ поро́жні пло́дять у Грінче́нковій душі́ (Єфр.)]. • -та́я трата времени – ма́рна тра́та, ма́рне витрача́ння, марнува́ння ча́су; 4) (вздорный, ничего не стоящий) поро́жній, ма́рний, пусти́й, нікче́мний, незначни́й; срв. Пустя́чный. [Про́ти міща́нської буде́нщини, нікче́много й поро́жнього животі́ння серед мізе́рних уті́х зна́йдеться у Черня́вского поту́жне сло́во (Єфр.)]. • -та́я книга – пуста́ кни́га. • -то́й разговор – поро́жня (пуста́, ма́рна) розмо́ва, бе́сіда, бала́чка. [Розмо́ва була́ яка́сь поро́жня (Грінч.). Да ти пусту́ оце́ бе́сіду звів (Федьк.)]. • Это пусто́й разговор – шкода́ про це й говори́ти. • -то́е слово, -ты́е слова – поро́жнє (ма́рне, пусте́) сло́во, поро́жні, ма́рні, пусті́, химе́рні слова́, пустосло́вні ре́чі. [За вся́ке поро́жнє сло́во, котре́ промо́вить чолові́к, возда́сться йому́ в день су́дний (Куліш). У ме́не син ма́рного сло́ва не ска́же (Звяг.). Химе́рні слова́ (Шевч.). Хто-б же поду́мав, що сі пустосло́вні ре́чі прорву́ть на рі́дній землі́ вели́ке джерело́ води́ живо́ї (Куліш)]. • -та́я похвала – поро́жня хвала́. • -ты́е отговорки – пусті́ ви́мовки, ви́крути. • -то́е любопытство – пуста́ (поро́жня) ціка́вість. • Под самым -ты́м предлогом – за найме́ншим при́водом, за аби́-що. • -то́е дело, -та́я работа – пуста́, дрібна́, незначна́ спра́ва, пусте́, марне́ ді́ло, пуста́ робо́та. [Розгні́вався мій миле́нький та за ма́рне ді́ло (Чуб.)]. • За -ту́ю вы работу взялись, -то́е вы затеяли – за пусту́ ви робо́ту взяли́ся, пуста́ вас робо́та взяла́ся, дурни́цю ро́бите. • -та́я забава – ма́рна і́грашка, мізе́рна вті́ха. • Пусто́е! – пусте́! дурни́ця! марни́ця! нікчемни́ця! пустяко́вина! дарма́! ба́йка! срв. Пустя́к. [Ка́жуть – ді́ти щасли́ві: дити́на не зна́є бі́ди, не зна́є ли́ха! Пусте́! Скі́льки ся́гає його́ па́м’ять в час дити́нства, – усе́ не вбача́є він себе́ щасли́вим (Коцюб.). Ну, це – дарма́, це пройде, мотну́ла вона́ ба́йдуже голово́ю (Гр. Григор.)]. |
Російсько-український народний сучасний словник 2009–
| Слава – слава, (большая, ещё) просла́ва: • во славу кого-чего – на славу кому-чому; • Геростратова слава – Геростратова слава; • добрая слава лежит, а плохая бежит – добра слава лежить, а недобра біжить. (Пр.); добре далеко чути, а ледаче ще далі (Пр.); добро довго пам’ятається, а зло ще довше (Пр.); • на славу – на славу, прегарно (чудово); прегарний (чудовий); • петь славу кому – співати хвалу кому; славити, прославляти кого; • приобресть, снискать славу, войти в славу – зажити (залучити) слави; убитися у славу; (иногда фам.) доскочити слави; • слава Богу – слава Богу (Богові); • только [одна] слава, что… (разг.) – тільки [й] слави, що…; • хорошая, дурная слава (разг.) – добра слава, недобра (лиха) слава; неслава; (пересуды) поговір, слава-поговір. [Все очі вгору піднімали, По світу нашому вздихали, Що рано їх побрала смерть; Що трохи слави учинили, Не всіх на світі подурили (І.Котляревський). Дівчата на славу красиві (Г.Квітка-Основ’яненко). Людська слава — як трава зів’яла (Пр.). — Слави треба мирові, а не тому, хто славен (П.Куліш). Спасибі, дідусю, що ти заховав В голові столітній ту славу козачу: Я її онукам тепер розказав (Т.Шевченко). Прокинься, кумо, пробудись Та кругом себе подивись, Начхай на ту дівочу славу Та щирим серцем нелукаво Хоть раз, сердего, соблуди (Т.Шевченко). Не мені тепер, старому, Тепер прелютая година На нашій славній Україні. Не мені вас, братця, На ляха водити. Не мені тепер, старому, Булаву носити. Нехай носить Наливайко Козакам на славу, Щоб лякались вражі ляхи У своїй Варшаві (Т.Шевченко). Не дві ночі карі очі Любо цілувала, Поки слава на все село Недобрая стала (Т.Шевченко). Мені уже сімнадцятий пішов. Хлопці біля мене, як хміль коло тичини, в’ються; а найпаче Будненко Василь. Чорнявий, кучерявий: картина— не хлопець! Люди казали: от би спарувати — на славу була б пара! (П.Мирний). — Хто крав гроші, у кого вони на руках були, — той хай і одвіча. А через віщо ж народ таку славу терпітиме (П.Мирний). ). Він готувався, скуповувався, щоб угостити Власова на славу (П.Мирний). Слава про злодійкувату Явдошку одбила хіть у панства та офіцерства заїздити до неї (П.Мирний). Колись у веселі ставки заглядали а гір столітні дуби та граби, свідки слави козацької, а тепер їх унучата обступили рівною межею ті зелені яри (І.Нечуй-Левицький). Слава про те свято пішла кругом по селах, де ще не завівся празник мироносиць (І.Нечуй-Левицький). Синиця славу розпустила, Що хоче море запалить (Л.Глібов). Славо, горда та пишна царице! Хоч склонив своє чоло співець, Та не вірить тобі, чарівнице, Як зрадливому морю плавець (Л.Українка). Авжеж! Вогненний круг спускається на мене і голоси мені співають «слава»! (Л.Українка). Така була поважна та Сабіна і зроду мала добру славу… (Л.Українка). — Коли б мене так дівчина любила, то була б у мене й сорочка вишивана, і стьожка шовкова, а то яка у мене стьожка? Тільки слава, що стьожка: мотузка, а не стьожка! (М.Кропивницький). Він легко стрибав з каменя на камінь, наче гірський потік, і вітав стрічних, аби тільки почути свій голос: — Слава Ісусу! — Навіки слава (М.Коцюбинський). Шосе (тільки й слава, що шосе) проведено так нерозумно, що воно раз у раз лізе вгору (М.Коцюбинський). Ріс парубок — росла й нехороша слава про нього. Люди звали його злодієм (М.Коцюбинський). — Хіба ж ти не знав, що так воно буде? — крізь сльози вимовляв дівчина. Тепер ти поїдеш, мене в славі покинеш,— будуть мене люди обминати. Бо хто ж візьме тую дівчину-наймичку, що парубок покинув (С.Васильченко). Одійде в морок підле і лукаве, Холуйство у минувшину спливе, І той ніколи не доскочить слави, Хто задля неї на землі живе (В.Симоненко). Про нього, про Козака Мамая, не одну вже сотню літ ішли слава й прослава (Олександр Ільченко). Та відчайдушно пролягла дорога несамовитих. Світ весь — на вітрах. Ти подолала, доле, слава Богу. На хижім вітрі чезне ниций страх (В.Стус). Слава впала на бідного хлопця зненацька, як надгробна плита, зачавивши в нім людину і залишивши одне тільки ім’я (Г.Тарасюк). — Для людини доброчесної і небуденної,— промовив Дон Кіхот,— то, мабуть, найбільша втіха — ще за життя діждатися прослави доброго свого ймення на мовах розмаїтих народів словом друкованим і типованим; я недарма сказав «доброго», бо як буде навпаки, то вже гірше над усяку смерть (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Після тих засідань, на листовне прохання ласої на гроші матері-флорентійки, він тут-таки помчав отримувати борг від родини Адорно у Брюгге, зметикувавши, що було б доречно якнайшвидше одержати кошти для вдалої кар’єри на прославу Церкви (Д.Чистяк, перекл. М.Юрсенар). «Так минає слава світова!, — засміялася Енн, хоча в усмішці її було знати й нотку жалю (А.Вовченко, перекл. Л.-М.Монтгомері). — Навіщо ми залишаємося тут? Тільки пришелепкуватий не ставить цього запитання. Заради слави? Якщо ми тут тільки заради неї, повірте браття, я перший повернувся б дупою до ворога і дав драла через отой горбочок (О.Замойська. перекл. С.Пресфілда). Якщо хочеш вести людей на смерть, скажи їм, що ведеш їх до слави (Талейран). Слава зношується (Наполеон)].  |
| Брючина – штанина, холоша, ногавиця. [— Згадай, який прийшов до мене, Що ні сорочки не було; І постолів чорт мав у тебе, В кишені ж пусто, аж гуло; Чи знав ти, що такеє гроші? Мав без матні одні холоші, І тільки слава, що в штанах; Та й те порвалось і побилось, Аж глянуть сором, так світилось, Свитина вся була в латках (І.Котляревський). Ой піду я до млина, а у млині новина, роздер мельник штанину (Н.п.). Били-сте Йваниху? — запитав суддя Грицька, що стояв босий, з одною ногавицею підкоченою, в сардаці наопашки (Л.Мартович). Денис перший поліз через тин, зачепився холошею за кілок, впав у бур’яниння (Г.Тютюнник). До води б, щоб жерти, пхати, чарки дістать як долю з штанини, і кружелять горілку за світ без хмар і без війни за білий світ порічок… (В.Стус). Рипнули двері протяжно, наче зітхнули, й на порозі став Юхим. Голомозий, розхристаний, одна штанина заправлена у валянок, а друга — ні (Є.Гуцало)]. |
| Век – 1) (жизнь человека) вік; (столетие) вік, століття, сторіччя, (редко) сторік; (эпоха) вік, віки, доба, час, часи; (бытие вселенной) вік, віки; (современность, современники) сучасність, сучасна доба; 2) (нареч.) вік, довіку, поки віку, (всегда) завжди, (постоянно) повсякчас, повсякчасно: • болезнь века – хвороба століття; • в век не, во веки не – ніколи в світі не, ніввіки не; • век вековать (век коротать) где (разг.) – [вік] вікувати де, (докон.) [вік] звікувати де; • век будешь (будут) помнить – вік (довіку, поки віку, поки життя) будеш (будуть) пам’ятати (пам’ятатиме, пам’ятатимуть); • в веках – у віках, довічно; век Астреи – (греч., редко) вік Астреї, золотий вік, золота пора, золоті часи; • век живи, век учись – вік живи – вік учись (Пр.); не вчися розуму до старості, але до смерті (Пр.); вік живи, вік учись і вік трудись (Пр.); • век жить, век ждать – вік жити — вік чекати (ждати) (Пр.); • веки вечные, разг. – вічно, віковічно, довіку; • век прожить, изжить – вік звікувати; век прожить — не поле перейти; • век долог, всем полон – вік (життя) прожити (пережити) — не поле перейти (Пр.); на віку як на довгій ниві — всього побачиш (усякого трапляється: і кукіль, і пшениця) (Пр.); вік прожити — не цигарку спалити (Пр.); на віку як на току: і натопчешся й насумуєшся, і начхаєшся й натанцюєшся (Пр.); життя як шержиста нива — не пройдеш, ноги не вколовши (Пр.); усього буває на віку: і по спині, і по боку (Пр.); протягом віку всього трапляється чоловіку (Пр.); трапиться на віку варити борщ і в глеку (Пр.); вік ізвікувати — не в гостях побувати (Пр.); вік прожити — не дощову годину пересидіти (Пр.); вік ізвікувати — не пальцем перекивати (Пр.); вік не вилами перепхати (Пр.); на своїм віку всякого зазнаєш (Пр.); • в кои-то веки – коли-не-коли; вряди-годи; • во веки веков, на веки вечные – вовіки віків, на віки вічні, на всі віки [і правіки], повік, повіки, повік-віки, довіку, навіки, навіки-віків, навік-віків, вік-віків; • в печальном веке – під сумний вік (за сумного віку); • в продолжение веков, веками – протягом віків, віками, віком; • в прошлом веке – минулого століття (сторіччя), (реже) в минулому столітті (сторіччі); • двадцать первый век – двадцять перше століття (сторіччя); • доживать, дожить [свой] век – доживати, дожити (добувати, добути, добивати, добити, дотягати, дотягти) [свого] віку, (только сов.) довікувати; • до скончания века, до окончания века, на веки вечные – довіку (до віку вічного), повіки, повік, повік-віку, повік-віків, навіки (навіки і віки), навік, навік-віки, навік-віків), навіки-віків (вічні), на безвік, поки віку, скільки віку, поки (доки) світу, до кінця світу (віку), довіку — до суду (до віку-суду, до суду-віку), [до] поки сонця-світу (поки й світ-сонця, поки й світу-сонця), поки світу, поки сонця, поки сонце сяє (світить); • золотой век – золотий вік; • из глубины веков – з далечі віків; з глибу століть; • испокон веков – спервовіку, споконвіку (споконвічне), справіку (спередвіку, спредвіку, спредковіку, звіку-правіку), як (відколи) світ (світом), відколи світа та сонця; • каменный век – кам’яний вік; • коротать свой век – коротати (перебувати) [свій] вік ([свої] літа); • на моём веку – за мого життя (віку), на моєму віку; • на наш век хватит – на наше життя (на наш вік) стане; • от века, от веков, с начала века (книжн.) – від віку, від початку світу, як (відколи) світ світом, відвічно, одвічно, одвіку, відвіку, звіку, зроду-віку, зроду-звіку, від віків, (шутл.) від коли світ і патики на ньому; • отжить свой век – віджити (відвікувати) свій вік (своє); • относящийся к тому веку, того века – тоговіковий, тогочасний; • отныне и до века – віднині (відтепер, від сьогодні) і до віку; • прибавить века кому – продовжити (подовжити, прибільшити) життя (віку) кому, (лок.) віку приточити (надточити) кому; • с начала века – від віку, сперед (ранее, з-перед) віку, спервовіку (ранее, з-первовіку), споновіку (ранеее, з-поконвіку), справіку (ранее, з-правіку), як світ світом; • сообразно с воззрением века – по (своєму) вікові; • укоротить век кому – вкоротити (збавити) віку (життя) кому; умалити віку кому; • целый век не виделись – цілий вік (цілу вічність) не бачились. [Слава не вмре, не поляже Однині до віку! (Дума). Дорогому чоловіку продовж, Боже, віку (Пр.). Вибирай жінку на цілий вік (Пр.). Сей на руках знав ворожити, Кому знав скілько віку жити, Та не собі він був пророк. Другим ми часто пророкуєм, Як знахурі, чуже толкуєм, Собі ж шукаєм циганок (І.Котляревський). — Дай нам спокійно віку дожити (Г.Квітка-Основ’яненко). Раз добром нагріте серце Вік не прохолоне (Т.Шевченко). Літописці тоговікові Лядською землею звали тільки Завислянщину (П.Куліш). Невже мені отак до віку каратись? (П. Мирний). Минула половина її літ, а вже здавалось, що Нимидора доживає свій вік (І.Нечуй-Левицький). Дія діялась в двадцятих роках XIX віку (І.Нечуй-Левицький). Судді тебе й закони запятнали, Тюрма підтяла вік твій молодий (І.Франко). — Правдиве слово вік-віків триває (І.Франко). Микола мовкне, але потім додає стиха: — З первовіку не було гір, лише вода… Така вода, гейби море без берегів (М.Коцюбинський). — Люди й покоління — се тільки кільця в ланцюгу великім всесвітнього життя, а той ланцюг порватися не може. Архімед убитий був рукою невігласа, не встигши теореми докінчити. Але за рік чи, може, за сторік, знайшлась рука, що дописать зуміла ту теорему. І ніхто не скаже, де діло предка, де потомка праця,— вони злились в єдину теорему (Л.Українка). Вік лицарства. Середні віки. Кам’яна доба. Козацька доба. Старі часи на Україні (АС). Побачимось коли-не-коли, та й то не надовго (Сл. Ум.). Та не пізно: є поправа, Певен я — минеться все; Ще заблисне наша слава, Праця вгору піднесе. Тільки треба сил та труду, Щоб не згинути цілком, Не стогнать до віку-суду Під вельможним канчуком (П.Грабовський). Він відчув десь вглибині дурний натиск сліз, зовсім не відповідний до його віку й становища, й здивувався, шо ця вільгість ще не висохла в злиднях і праці, що вона затаїлась і от несподівано й недоречно заворушилась. Це так вразило його, що він геть почервонів і одвернувся (В.Підмогильний). В полум’ї був спервовіку І в полум’я знову вернуся… І як те вугілля в горні В бурхливім горінні зникає, Так розімчать, розметають Сонячні вихори в пасма блискучі Спалене тіло моє (В.Свідзинський). Для нього вже світ змінився; то був спервовіку чіткий і несхитний підвалинами, безконечними в світлоті, на яких розгорталося все неосяжне, все красне багатство видимого — з явищами, відбуваними в твердому законі. А тепер зрушився весь, ніби підстави його вже розсипано і тому став виручий, темний, сторожкий — враз відрухнеться глибиною і далекістю на кожний помах твоєї руки чи навіть на короткий позирк. Світлота розвалена; взявся чорністю обшир і збір подій в ньому; наситився ворожістю проти душі (В.Барка). Ходи сюди і научайся мовчки, по-людськи жити. Мусять дерева навчати доброти, як самодару. Казати, коли мовиться. Мовчати, коли мовчиться. І всміхатись вік — щоб так — усміхненим — і смерть зустріти (В.Стус). Хай буде все небачене побачено, Хай буде все пробачене пробачено. Єдине, що від нас іще залежить, — Принаймні вік прожити як належить (Л.Костенко). — А для чого вони тобі здалися? — хитренько спитала Гапка. — Сказав би, для чого, — погідно мовив дяк, — але ти, бабо, того ніввіки не втямиш (В.Шевчук). Він шокований одним цікавим відкриттям: людський вік насправді мало змінює людину, в ній завжди існує те, що ніколи не змінюється (А.Дністровий). Срібні ж та золоті пообіруч собаки стояли, Що їх Гефест поробив розумом хитрими та мудрим, Щоб дому стерегли Алкиноя великого; Бесмертні вони були й нестáрілися ніввіки (О.Потебня, перекл. Гомера). — Дехто, може, скаже, що він мав чесні наміри, тим я мусила його одвітно любити; то хай же знає, що коли на цьому ось місці, де йому нині яму копають, він освідчив мені честиву ціль своїх бажань, я відповіла йому, що хочу вік свій сама-одна звікувати і лише сира земля втішиться овочем цноти моєї і останками моєї вроди. І якщо він після такої відправи ще вперто сподівався без надії і плив проти вітру, то чи ж диво, що втонув у вирі власного шаленства? (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). У кожного віку є своє середньовіччя (С.Є.Лєц)]. |
| Выдающийся – (о человеке) видатни́й, визначни́й, (реже) непересі́чний, одмі́тний, прикме́тний, (теснее) чі́льний, вибо́рний, (разг.) яких мало, на славу; (о предмете) який (що) випинається (висувається, витикається), ви́пнутий, ви́пнений, виста́лий, ви́сунутий, ви́ткнутий, ви́ступлений, виступни́й: • выдающаяся выпуклая часть чего-либо (у бочки) – опука; • выдающееся произведение искусства – видатний мисте́цький твір; • выдающийся учёный – видатний (визначний) науковець; • выдающиеся скулы – випнуті вилиці; • ничем не выдающийся – нічим не видатний, звичайний, звичайнісінький; • часть чего-либо выдающаяся углом – виріжок. [Видатні люди діляться на дві категорії: одних людство не хоче забути, інших — не може (Владислав Гжещик). Якщо тебе цитують — ти вже хтось. Якщо у тебе крадуть — ти видатний. Але справжня слава починається лише тоді, коли тобі починають приписувати чужі слова]. |
| Добродетель – доброчесність, чеснота, (акт добродетели) доброчин, доброчинність; (женская) невинність, чеснота, (полонизм) цнота. [Не забудьте, що командорський плащ мені дістався не просьбами, не грішми, не насильством, але чеснотою (Л.Українка). Високими чеснотами закрити непевність прав своїх (Б.Грінченко). Лучче цнота в болоті, а як нецнота в золоті (Номис). А проте часом з якоїсь дрібниці, з руху чи слова він раптом відчував у своїй одвідувачці приховану чесноту, що збуджувала в ньому повагу й похитувала його першу думку про неї, як про розпутницю, що весь вік крутила з чоловіками. Тоді лячний неспокій обнімав його, і зв’язок цей, що він так просто пояснював, починав здаватись йому геть незрозумілим. Він питав, прикидаючись страшенно наївним, — чому, чого, через що, з якої причини? (В.Підмогильний). Слід зазначити, що з широтою душі та серця пана Беня могли зрівнятися тільки ширина його плечей та розміри черева. Тому коли він умостив свої чесноти в бричку, вона заскрипіла так жалісливо, що кінь здивовано нашорошив вуха, передчуваючи недобре (Богдан Коломійчук). Вона сиділа, оточена холодним муром своїх чеснот, і чекала, поки якийсь кавалер набереться сміливости й запропонує їй життя в розкошах (Р.Скакун, перекл. Дж.Джойса). Батьки мої не ладнали між собою; люди вони були малоосвічені, до того ж позбавлені будь-яких чеснот і звиклі чинити зовсім не так, як велить Господь, — на жаль, я успадкував цей їхній ґандж, тож не надто переймалися тим, щоб дотримуватися заповідей і приборкувати інстинкти, а тому через якусь мізерію у нас зчинялася буря, що не вщухала кілька днів і кінця-краю їй не було (С.Борщевський, перекл. К.Х.Сели). — Ну й слава рогові,— сказав тоді Дон Кіхот.— Знайте ж, мостивий пане, що мене зачаровано й посаджено в клітку через підступні заздрощі злохитрих чаклунів, бо лукаві переслідують чесноту з більшою силою, ніж праведні люблять її (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). — Бувають люди низького роду, які пнуться до рицарства, бувають і родовиті рицарі, які намагаються черні подоби-тись; ті прагнуть угору з амбіції чи з доброчесності, а сі знижаються із недолугості своєї чи з порочності. Треба мати гострий, допитливий розум, аби розрізняти сі дві відміни рицарів, що звання в них одне, а суть зовсім несхожа (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Вона поперечитувала всі книжки з виховання дітей, а надто ті, що ронили сльозу за радощами материнства,— такі, що, коли засвоїти їх до решти, назавжди відберуть охоту злягатися. Кожній чесноті — своя гидомирна література (П.Таращук, перекл. Л.-Ф.Селіна). — Отже, читаючи книжки, нема потреби звертатися до віри, цієї богословської чесноти? — Є ще дві богословські чесноти. Надія, що можливе існує. І любов до того, хто щиро вірив в існування можливого (М.Прокопович, перекл. У.Еко). Ася Катастрофа була красива, мудра й висока. Самі чесноти (І.Пізнюк, перекл. Є.Пільха). Йому було відомо про те, як смертельно дошкуляють його помічникові та охоронцю такі ось розмови, але фінансист уважав, що треба час від часу стискати острогами свою худобину, щоб розбуркувати її. До того ж Ґавіра був чоловіком суворої вдачі, що створив себе сам, і такі вправи цілком уписувались у його поняття про християнську доброчесність (Олег Лесько, перекл. Артуро Перес-Реверте). Люди, які вірять у свої чесноти, вважають за честь бути нещасними, щоб так переконати інших і самих себе, що фортуна їм завинила (Ф. де Лярошфуко)]. |
| Дурной –
1) (некрасивый) негарний, поганий (умен.) поганенький, (ув.) поганючий, (безобразный) бридкий, гидкий; 2) (плохой, нехороший) поганий, лихий, злий, недобрий, кепський; (негодный) ледачий; (противный) бридкий, гидкий: • дурён лицом – бридкий (поганий, негарний) на виду (з лиця, на обличчя, на вроду); • дурная молва, слава – недобра (погана) слава; поговір; слава-поговір; неслава; • дурная работа – дурна робота, дурного робота; • дурное расположение, настроение духа – недобрий (поганий) настрій, маркота; • дурной вкус – лихий (поганий, негарний) смак, несмак; • дурной глаз, взгляд (устар.) – урічливі (лихі) очі, урочливе (наврочливе, урічне) око, лихий на очі, лихе око (лок.) прозір; • дурной товар – ледачий крам; • дурной тон – поганий тон, (франц.) моветон; • дурные привычки – погані звички (р. -чок); • научать дурному – на лихе (на зле) навчати; лихого навчати; • она дурна собой – вона негарна (погана), (безобразна) бридка, гидка; • он не дурён, она не дурна (собой) – він не поганий, вона не погана, він (вона) нічого собі, нічогенький (ж. -нька); • он, она дурного поведения – він, вона поводиться негарно (зле, погано, нестатечно), (разг., устар.) публіка. [Я казала, що Семен чоловік. А Семен публіка на весь світ! (Чубинський). Негарний на обличчя. Який він поганий. Лихий крам. Кепські новини (АС)]. |
| Женщина – жінка, (редко, устар.) женщина, (фамил.) баба, (молодая женщина, диал., польс.) кобіта: • молодая замужняя женщина – молодиця; • публичная женщина – повія; • роковая женщина – згубна (згублива, фатальна) жінка. [Жінки з Аматою з’єднались, По всьому городу таскались І підмовляли воювать (І.Котляревський). Які саме женщини подобалися Шевченкові? Чужбинський не списав нам хоч би рисами загальними ні єдиного патрета з того жіноцтва, щодо якого він спостерігав у Шевченка поривання серця. Тільки й повідав, що «Шевченко любив женщин живої вдачі, щоб женщина була палка, загарлива, щоб під нею земля горіла на три сажні» (О.Кониський). Для жінки головне — як, для чоловіка — що (І.Франко). Жінки не вмирають. Вони просто зникають, як птахи. По собі залишають дітей, життя. Цілий світ (П.Загребельний). Сонце моєї долі, якір моєї свободи — жінка (Л.Костенко). Взискуй прожить несуєтно і дзвінко. Взискуй терпіння витримати все. А справжня слава — це прекрасна жінка, Що на могилу квіти принесе (Л.Костенко). Не дай мені заплутатись в дрібницях, не розміняй на спотички доріг, бо кості перевернуться в гробницях гірких і гордих прадідів моїх. І в них було кохання, як у мене, і від любові тьмарився їм світ. І їх жінки хапали за стремена, та що поробиш, — тільки до воріт (Л.Костенко). Якщо говорити про жінку, то куди ти увійшов — звідти і вийдеш. Міг би я сказати малому (В.Слапчук). — Подумайте ж надто, що я собі вроди не обирала: вона в мене така, яку Бог послав із ласки своєї, а не з мого прохання чи обрання. І як гадюку не можна судити за отруту, хоч вона нею вбиває, бо то в неї од природи, так і я не винна, що вродилась гарною, бо краса жінки честивої — то ніби вогонь далекий або гострий меч: хто близько не підійде, той не вріжеться і не обпечеться (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Жінки уособлюють торжество матерії над розумом, так само як мужчини — торжество розуму над мораллю (Р.Доценко перекл. О.Вайлда). Жінки мають рівні з нами права, але в їх інтересах не користуватися цими правами (Талейран). Думки і жінки разом не приходять (М.Жванецький). Треба або кохати жінок, або пізнавати їх. Середини нема (Н.Шамфор). Дай жінці десять добрих порад, вона скористається одинадцятою (Нім. пр.). Жінки красивіші, ніж вони виглядають (Ґ.Лауб). Жінки створені для того, щоб їх любили, а не для того, щоб їх розуміли (О.Вайлд). Жінки керують нами. Постараймося ж довести їх до досконалості: що більше вони знатимуть, то досконалішими будемо й ми (Річард Шерідан). Ніколи не почувайся певним біля жінки, яку кохаєш, бо жіноча природа ховає більше небезпек, аніж ти думаєш… мужчина, навіть коли він корисливий, коли він зловмисний, завжди дотримується принципів, а жінка дослухається почуттів (Л. фон Захер-Мазох). Що я знаю про жінку? Ну, хоча б те, що лише разом з чоловіком вона здатна створити людину (С.Є.Лєц). О згубна, згубна жінка! О гад, усміхнений, проклятий гад! (Леонід Гребінка, перекл. В.Шекспіра). Тому кажу вам: або жінка буде майбутнім чоловіка, або людство загине… (М.Кундера). 1. Зробити жінку щасливою не важко, важко самому при цьому залишитися щасливим. 2. Не так складно зустріти жінку своєї мрії, як приховати її від дружини. 3. Усе, що жінка прощає, вона ще пригадає…]. |
| Жить – 1) жити, (умен. житоньки), (существовать) існувати, (быть в живых) животіти, (описательно) топтати ряст. по світі ходити; 2) (жить где, как) жити, поживати, (пребывать) пробувати, проживати, (иметь жилище) мешкати, сидіти, домувати: • век живи, век учись – вік живи – вік учись (Пр.); вчися розуму не до старості, а до смерті (Пр.); • ему, ей… не дожить до весны – він, вона… не доживе (не досягне) до весни; (образн.) йому, їй… вже не топтати рясту; йому, їй… вже не почути зозулі; • ему, ей… недолго осталось жить – йому, їй… недовго лишилося (зосталося) жити; йому, їй… день віку; він, вона… недовго топтатиме ряст; • живёт подачками – живе на датки; у руку дивиться; • живёт с горем пополам – живе, лиха (горя) прикупивши; живе, від біди пхаючи; • живи просто, проживёшь лет со сто – просто живеш – до ста літ доживеш (Пр.); • живмя жить где – невилазно сидіти де; раз у раз там сидіти; дуже вчащати куди; й не рушати звідти; (образн. жарт.) лягати й вставати де; [і] ложки мити де; • жил бы вечно кто – жив би віки вічні хто; віку не було б кому; • жил-был – був собі; жив-був; • жить барином (паном), разг. – жити по-панському (по-панськи, як пан), жити паном паном [діло] (паном на всю губу); жить бедно, в бедности, с бедой, бедствовать – жити бідно (убого, злиденно, гірко); жити в (при) злиднях (при убозтві), бідувати; горювати; бідно маятися; поневірятися; перемагатися; жити, лиха прикупивши; торгувати лихом; (образн.) голодні злидні годувати; решетом воду носити, а постолом добро возити; трусити злиднями; жити й світа не бачити; • жить безбедно – жити безбідно (не бідуючи); у (при) достатку (достатках) жити; жити заможненько; • жить благополучно – жити у добрі та в гаразді; матися в гаразді; • жить в долг, долгами – жити на позички (у борг, у довг); жити з боргів; • жить весь век – вікувати; • жить в мире, в согласии – у [добрій] злагоді (згоді, мирі, ладу́, як одна душа) жити; любенько жити; (образн.) жити як риба з водою; • жить в нищете – злидарювати; • жить в нужде – бідувати; • жить воинской ратной жизнью – воячити; • жить в покое – жити з упокоєм (спокійно, супокійно); • жить в своё удовольствие (пользоваться жизнью) – жити собі на втіху; заживати життя (світа, світу); розкошувати; • жить в семье жены – у приймах бути, жити; • жить в соседстве с кем – сусідувати (сусідити) з ким, жити в сусідстві (суміж) з ким, сидіти поруч кого, (образн.) тин у тин жити; • жить в тяжёлых условиях – тяжко бідувати, поневірятися; • жить, губя других, портить кому жизнь – заживати чужий вік; • жить дома – жити [в]дома, домувати; • жить душа в душу – жити як одна душа (як один дух), [мов] одним духом жити, жити у добрій злагоді (згоді); • жить лето, зиму где – жити літо, зиму де, літувати, зимувати де; • жить миролюбиво (ладить) – ладнати, згоджатися; • жить на большую, широкую ногу, жить по-барски, жить в роскоши – жити на широку стопу (в розкошах), розкошувати, жити в розкошах (розкоші), по-панському (на всю губу) жити, паном діло жити, панувати, (диал.) велико жити; • жить на всём готовом – жити на всьому готовому (готовенькому), жити (брати) з готового; • жить на два дома с кем – жити різно (нарізно) з ким, жити на дві господи (на два господарства, на два доми, на дві домівки) з ким; • жить на отлёте, на отшибе – жити на відшибі (у відшибі, на стирчку); • жить на счёт чужого века – заживати чужий вік; • жить на чужих хлебах (разг.) – їсти чужий хліб, жити чужим (людським) хлібом; • жить на чужой счёт – жити чужим коштом (на чужі кошти, на чужий кошт); • жить одиноко – жити самотньо, самотіти; • жить одним домом с кем – жити разом (спільно, вкупі) з ким, мати одну господу (одне господарство, одну оселю, одне житло, один дім, одну домівку) з ким; • жить по своему состоянию – жити відповідно до своїх достатків, жити як змога (спроможність, спромога) чия; • жить привольно, на просторе – жити привільно (образн.) буяти; • жить припеваючи (разг.) – жити лиха не знавши (не знати), (образн.) жити вибрикуючи (вибрикувавши), жити лихом (горем) покотивши; розкошувати; • жить со дня на день – жити з дня на день (день поза день); • жить трудами рук своих – жити з праці рук своїх, жити з пучок; • жить уединённо – самотою (відлюдно) жити, самотіти; • жить хорошо с кем – (гал.) тривати добре з ким; • жить чем – жити з чого, за чим; • [за] здорово живёшь (разг.) – [ні] з доброго дива; ні сіло ні [в]пало; ні з сього ні з того; ні за що ні про що; так собі, знічев’я; гарма-дарма; как живёте?; как живёте-можете? (разг.) – як ся (себе) маєте?, як ви собі маєтеся?, як вам ведеться (поводиться)?, як ви пробуваєте?, як здужаєте?, що з вами діється?, яко-во можете?, чи живенькі-здоровенькі?; • как живёшь, так и слывёшь – яке життя, така й слава (Пр.); • каково вино? Живёт – чи добре вино? Нічого собі; • кто живёт тихо, тот не увидит лиха – коли тихо, то мине [й] лихо (не буде лиха) (Пр.); • на свете всяко живёт – на світі всякого буває; • не живёт, а только небо коптит – не живе, а тільки дні тре; не живе, а чадить (димочадить) під небом; не живе, а небо коптить; • отдельно жить – нарізно (різно, окремо, осібно) жити, жити навідріз(н)і (иногда на відлуці); • плохо живёт – погано (зле, кепсько) живе, (образн.) живе як горох при дорозі; • пока я живу – поки (доки) я живу; поки мого віку (життя); • приказал долго жить – духа (душу) віддав; віддав Богові душу; пішов у безвість; казав довго жити; умер (помер), (устар.) переставився, на той світ пішов; зійшов з цього світу; упокоївсь; • сколько я живу – відколи живу; зроду; зроду-віку; • стараться жить на барский лад – старатися жити по-панськи, помазатися паном, гнутися на панство; • с тех пор, как я живу в Киеве… – відтоді (з того часу), як я живу в Києві… [Краще жити, ніж не жити, Краще пити, ніж не пити, Краще дати і радіти, Ніж не дати і жаліти! (Тост). Поет живе в серцях свого народу (В.Самійленко). Тимоха пробува́в собі молодиком (Б.Грінченко). Проживай, моя ясочко, веселою (М.Вовчок). Він не був їм ані сват, ані брат, лишень сидів з ними через город (В.Стефаник). З літератури жити не можна було, жилося з служби (С.Єфремов). Чи у небі, чи у пеклі скажуть вікувати? (С.Руданський). Житоньки треба. Не довго з того часу стара ряст топтала – за тиждень і переставилася. Невістки якось між соболю добренько згоджаються. Живемо за самою картоплею, а хліба вже давно не бачили. Германці сусідили з слов’янами. Причепився гарма-дарма. Все в житті взаємозв’язано: живеш – хочеться випити, випив – хочеться жити (АС). І повідомила його, що вона тут випадково, приїхавши одвідати батьків, а постійно живе в Харкові, де танцює в балеті. Вранці рушає. Ніколи ще Степан не почував такої вдячності до жінки, як зараз. Вона їде! Отже, кохання тут не буде? Яке щастя! Він ладен був стати перед нею навколішки й співати їй хвального гімну. Боже, як гарно все-таки жити на світі! (В.Підмогильний). День прозорий мерехтить, мов пломінь, І душа моя горить сьогодні. Хочу жити, аж життя не зломить, Рватись вгору чи летіть в безодню (О.Теліга). — Колись, до революції, здорово жили тут наші люди. Довго борюкались із злиднями, але ж потім і жили добре (І.Багряний). …бо жити — то не є долання меж, а навикання і само собою — наповнення (В.Стус). А треба жити. Якось треба жити. Це зветься досвід, витримка і гарт. І наперед не треба ворожити, І за минулим плакати не варт (Л.Костенко). Ти живеш не живеш ти бредеш не бредеш і грішити не грішиш хліб для голуба кришиш а клює вороння день чорніший від ночі ніч біліша від дня і на все те причина це не та Україна (В.Цибулько). Ти — лише те, що переживаєш тут і тепер. У минулому тебе вже немає, у майбутньому — ще. майбутнє ще не настало і невідомо, чи настане взагалі, там ти — ще не людина, а так, уявлена вірогідність, там ти — ще не людина, а так, уявлена вірогідність, бажана гарна мрія або, навпаки, передбачуваний нестерпний кошмар. Є лише — тут і тепер! І якщо ти свою безкінечно теперішню мить не відчуваєш — гостро, глибоко, в усіх можливих барвах, — то можна сказати, що ніби й не живеш (В.Кожелянко). — Ви вже в мене дійшли літ, то пора ж вам і на стану стати, якесь діло собі обібрати, щоб жити згодом у пошані і в достатках (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). В її житті сталося дуже багато трагедій, але ця вразила найбільше. І все одно не можна було стояти на місці. Вона знала: життя полягає насамперед в тому, щоб жити далі (І.Серебрякова, перекл. Давіда Фоенкіноса). …навчитися, як треба жити, ви навчитеся, лише живучи… Добре навіть скочуватися вниз, якщо це потрібно для того, щоб піднятися (А.Жід). Буває, що не хочеться жити, але це зовсім не означає, що хочеться не жити (С.Є.Лєц). Жити важко. А важко жити ще важче]. |
| Идея – ідея, (замисел) задум, (мысль) га́дка, ду́мка: • господствующие идеи – панівні ідеї; • идея фикс – ідея фікс; • навязчивая идея – настирлива (невідступна, непозбутна, невідчепна, нав’язлива) ідея; • по идее – за ідеєю, за задумом; • руководящая идея – провідна́ ідея; • спасительная идея – рятівна́ ідея. [Трудно вірить, щоб погану одіж могла носить якась ідея гарна (Л.Українка). Степан з насолодою розкривав сам собі духовну порожнечу господаря хліва, де він мусив тим часом жити замість кімнати, що існувала в його уяві, як чиста ідея (В.Підмогильний). Чому націдея не спрацьовувала? — як лицемірили думні бройлери. Бо досі, для більшості, вона була кишечна: по куску ковбаси й півлітрі кожному; потім: по шматку буженини й потриманій машині кожному; тепер: по джипові й курці кожному. Націдея кишечних мрій і настроїв закінчується під унітазні фанфари (Є.Пашковський). На обрії, на шпичаках чорнолісу Докорчуються трупики ідей (О.Ірванець). Не можна жити ідеями: з ними треба щось робити (Алфред Вайтгед). В незламних твердинях ідей і вір утворюються щілини, де знаходять прихисток люди (С.Є.Лєц). У науці слава дістається тому, хто переконав світ, а не тому, хто перший надибав ідею (Френсіс Дарвін). Якщо ви хочете знищити ідею в сучасному світі, створіть комітет для її втілення (Чарлз Кетерінґ). Ідея зайшла йому в голову і тепер уперто шукає мозок (М.Жванецький)] |
| Мёд –
1) мед, (диал.) мід , (в детск. языке) ме́дя; 2) (напиток) мед, (зап. мід), медо́к: • арбузный мёд – кавуно́вий мед, кавуно́вий бекме́з; • банный мёд – відто́плюваний (вито́плюваний) мед; • брушёный, запечатанный, печатанный мёд – ши́тий (заши́тий, скле́плений, заскле́плений, забрушо́ваний, забру́шений, запечатаний) мед; • вашими [бы] устами да мёд пить – вашими [б] устами та мед пити (Пр.); якби ж то так було, як ви кажете; • заправлять мёдом – медити; • капля (частица) моего (вашего…) мёда есть в чём – крапля (краплина) мого (вашого…) меду є в чому; • коли мёд, так и ложку – як мед, то й ложка (то й ложку) (Пр.); коли мед (як мед), то й ложкою (ложкою) (Пр.); тобі як мед, то зараз і ложка (Пр.); • красный мёд – греча́ний мед; • крупичатый, засахарившийся мёд – скрупні́лий (покру́плий, зцукрі́лий, зцукрува́тілий) мед, покру́пини; • липовый, казанский мёд – ли́повий мед, ли́пець, липни́к, липняк; • ложка дёгтя в бочке мёда – ложка дьогтю в бочці меду (Пр.); • малиновый мёд – мали́новий мед, малинник; • мёд вываренный из сладкого сока плодов – (сгущенный сок, искуственный мёд) бекме́з (бекмес); • медовый месяц – медовий місяць; • мёдом не корми кого – медом не годуй кого; меду не давай кому; • на языке мёд, под языком лёд – на язиці мед (медок), а під язиком лід (льодок) (Пр.); • не мёд – не мед; не з медом; • носить мёд – медувати; • отсутствие, недостаток мёда – брак (нестача) меду; безмеддя; • падевой мёд – медо́ва падь; • подрезной мёд – підсі́к, підріз; • питаться мёдом и акридами – живитися акридами та диким медом; • питейный, варёный, брожёный мёд – питни́й, гра́ний мед; • содержащий мёд – медистий, медний, медяний, медяні ший; • сотовый, цельный мёд – щільнико́вий мед; • твоими б устами мёд пить – твоїми б уста́ми та мед пи́ти; • центробежный, выпущенный, жидкий мёд – центрофуго́вий (спускни́й) мед, патока; • ягодный мёд – я́гідний мед; (настоянный на ягодах, с кот. слита наливка) мусу́лес, мусу́лець, муселе́ць. [Аби мед, а мухи налізуть (Пр.). Гризуться, як чорти за мед (Пр.). Ой нап’яли козаченьки Червоний намет, Та й п’ють вони горілочку, Ще й солодкий мед (Н.п.). Та й ми в ба́тька були́, мід-горі́вочку пили́ (Пісня). Журба́ в шинку́ мед-горі́лку поставце́м кружа́ла (Т.Шевченко). Ведмі́дь мед доста́є з де́рева, а його́ бджо́ли куса́ють (М.Вовчок). Гра́є, як стари́й питни́й мед (І.Нечуй-Левицький). Чо́рна му́шка, що в густи́й мід залі́зла (В.Стефаник). Забігали, заговорили блазні — одні щасливі, другі — вкрай нещасні. Стань збоку, подивляючи вертеп. Лише добудь вистави до кінця. Не мед, здається, навіть глядачеві? Усе — дарма. Довліє злоба дневі і дотлівають рампові сонця. Ти в межипросторі. І — посеред. Життя і смерть — оце і вся вистава. А німота заходить, ніби слава. Проте й вертепна слава — теж не мед (В.Стус). О, не взискуй гіркого меду слави! Той мед недобрий, від кусючих бджіл. Взискуй сказать поблідлими вустами хоч кілька людям необхідних слів. Взискуй прожить несуєтно і дзвінко. Взискуй терпіння витримати все. А справжня слава — це прекрасна жінка, що на могилу квіти принесе (Л.Костенко). Щойно ми народились, Нам вручили по ложці І сказали: в майбутнім Вас чека бочка з медом. Треба йти прямо-прямо Треба йти й не звертати, Й ви побачите бочку Й буде в бочці тій мед. Й от, здається, збулося — Ми по вуха в тій бочці, І було б все, як треба, Тільки в бочці — не мед. Неймовірно, але факт, мед — це відрижка комах, яка є напівперевареними виділеннями статевих органів рослин (Ю.Позаяк). У мене всередині — бджоли, пухнасті і теплі: Медують, із болю і солі витворюють Всесвіт. У мене всередині — сповнене відчаєм пекло, В якому безрото кричать недоношені весни (Ірина Шувалова). Вуж випав із машини і поповз велетенським слимаком до мерії. Зупинявся, відхекувався, протирав чоло хусточкою — хоч викручуй. Ця істота, наповнена мертвими бджолами своїх бажань, яким не судилося назбирати медку, не викликала жодного співчуття (О.Ульяненко). — Коли б то Бог дав, чоловіченьку, таке діло нам он як знадобиться! Тільки скажи мені, будь ласкав, що воно за острів, бо я його не тямлю. — Не ослячим язиком мед лизати,— одказав Санчо. — Слушного часу втямиш, жінко, усе, сама здивуєшся, як тебе васали вельможною величати будуть (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Вони допомагають сушити інжир, ліплять бублики, а потім варять їх у бекмесі у власних казанчиках (О.Пономарів, перекл. К.Асимакопулоса). Страшний кляп, медом помазаний (С.Є.Лєц). Всі бджоли прилітали з медом, а одна — така маленька і вредна — з дьогтем…]. |
| Немеркнущий – непотьма́рний, невгаси́мий, (переносно, ещё) немину́щий, нетлі́нний, неперебу́тній, нев’яну́щий, неоцві́тний, невмиру́щий, ві́чно живи́й, неосла́бний, незабу́тній: • немеркнущая слава – невмируща (вічно жива) слава; • немеркнущий свет – невгасиме світло. |
| Осенять, осенить – (закрывать, заслонять, затенять) отіняти, отінювати (обтіняти, обтінювати), отінити (обтінити), (покрывать) окрива́ти, окрити; покривати, покрити; огортати, огорнути; (охватывать) охоплювати, охопити; (о догадке) спалахувати, спалахнути; осявати, осяяти, (блеснуть) сяйнути, блиснути, (появляться) з’являтися, з’явитися; (крестным знамением кого) благословля́ти, благословити, поблагослови́ти, знамена́ти, знаменувати, назнамена́ти, назнаменува́ти кого́ хресто́м, хреста́ поклада́ти, покла́сти на ко́го, (иконою) оклоня́ти, оклони́ти о́бразом кого́: • вдохновение осенило поэта – натхнення осяяло поета; • и вдруг меня осенило – і тут мене осяяло, (прост.) і тут я допер; • осенила мысль, догадка кого-либо – сяйнула (блиснула) думка, здогадка (догадка) у кого (кому); пройняла́ кого думка; спа́ла кому ду́мка, спа́ло кому на думку; стукнула в голову думка; • осени́ть себя крестом, крестным знамением – благослови́тися, назнаменува́тися хресто́м, хреста́ на се́бе покла́сти, перехристи́тися; • осенять, осенить крестом (крестным знамением) кого-что-либо – благословляти, благословити, поблагословити (знаменувати, назнаменувати) хрестом кого, що; покладати, покласти хреста на кого, на що; хрестити, похрестити кого, що; • слава осени́ла героя – сла́ва окри́ла геро́я, сла́вою окри́вся герой; • улыбка осенила лицо – усмішка осяяла (опромінила) обличя (лице). [Всіх разом осяла одна думка (М.Коцюбинський)]. |
| Полюция – (лат.) полюція. [Сімнадцятилітній ліричний юнак, назвімо його Слава, вкладає римовані строфи, які списує до загального зошита і переховує в секретному місці під унітазним бачком. Вірші, як правило, носять назви, похідні від романтичних жіночих імен: «Аеліта», «Консуела», «Анготея», «Айседора», «Лоліта». Безперечно, що тут криється одна й та сама істота, переважно Люся або Нюся, однокласниця, котра й не здогадується про існування в природі таких речей, як сублімація. Настає день, коли юнак Слава потайки висилає вірші з жіночими йменнями, ці душевні полюції, на конкурс до московського інституту. З початком весни він вкривається прищами і ластовинням, і саме тоді з Москви надходить відповідь. Мліючи від нетерплячки, Слава розшматовує конверт і довідується, що успішно пройшов творчий конкурс (Ю.Андрухович). З травневих верлібрів, дощів і полюцій ми завжди виходимо якось миршаво (С.Жадан)]. |
| Поэт – (греч.) поет, (ирон.) піїт, піїта, (стихотворец) віршови́к; (певец) співе́ць, співа́к, кобза́р; (плохой подражатель) підспі́вач: • быть поэтом – бути поетом, поетувати; • принадлежащий поэту – пое́тів (поетова, поетове). [Душа́ пое́това свята́я (Т.Шевченко). Піїти в одах вихваляли Войну й царицю (Т.Шевченко). Хай досі сниться іншому піїті Шалений брязкіт кинутих шабель… Не кращ було б запособлять освіті, Підняти люд хоть на один щабель? (П.Грабовський). Співе́цька сла́ва (Л.Українка). Піїти всіх земель говорять всі до світу. А наші все до себе гомонять (Л.Костенко). Чи був Стус щасливий в іншому суспільстві, поза колючими дротами малої й великої зон? Звичайно, він не був би запроторений до «виправно-трудових колоній», ніхто не конфіскував би його поезій, не наглядали б кожний його крок. Але досконалих суспільств немає, і поетове серце кровоточило б на кожну особисто-людську й національну несправедливість і будувало б пекло для самого себе. Така вже Стусова вдача, така, можливо, й місія поета, кожного справжнього поета (Ю.Шевельов). Мабуть, подумав поет, цих людей треба просто пожаліти. Що їм іще робити в житті? Розкидання сімені — це їхній єдиний спосіб прилучитися до вічності (В.Діброва). Якщо автор — поет, то він поет і на папері, і в інтернеті, й на сцені, й навіть під столом. Однак є люди, котрі тягають на собі, як хрест, титул поета, а поетами вперто не стають (О.Стусенко). Хлопець молодий, без досвіду, та ще й поет, а у творчих людей душа нарозхрист. І легше повірити у те, що всі кругом падлюки, ніж зрозуміти свої помилки (брати Капранови). — Поети не такі образливі, як ти. Вони знають корисність пристрастей для друку. У наш час розбите серце витримує багато видань (Р.Доценко перекл. О.Вайлда). Він склав кілька віршів на її честь. вона відповіла мовчанкою. І все на цьому скінчилось. А втім, поети не часто паруються поміж себе. Воліють ненавидіти одне одного на відстані (Ю.Педан, перекл. Індра Монтенелі). — Ох, добродію, — впала в річ небога, — краще буде, як ви і їх на ту кару засудите, бо як вилікуються мій дядько від тої рицарської мани, то їх іще, боронь Боже, на вірші потягне, і забандюриться їм стати пастушком: ходитимуть усе гаями та лугами, співатимуть, у сопілочку свистітимуть або ще й самі поетом зробляться, а то, кажуть, хвороба заразна і невигойна (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). — Але ж ви можете ті вірші самі любесенько написати, а потім їх кому завгодно приписати: хоч попу Івану Індійськоу, а хоч самому цісареві Трапезонтському, бо то, славлять, були знакомитії піїти, а якби й ні, то не біда (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). У теперішньому і в минулому є багато прекрасного й величного, що ніколи б не стало прекрасним і величним, якби його не оспівали поети. Найчастіше вони оспівують кохання, і це теж добре, бо саме кохання найбільше потребує, щоб його змальовували не таким, як воно є (О.Сенюк, перекл. П.Лаґерквіста). Його рука була холодна й в’яла на дотик, а погляд застиглий, як у ляльки. Загалом, вів далі міністр, він уже давно не вихователь. Просто приватна особа й поет. Поет? Ґаус зрадів, що вивільнив руку (В.Кам’янець, перекл. Д.Кельмана). Сіно в голові деяких поетів, очевидно, дуже подобається Пегасові (С.Є.Лєц)]. |
| Проходящий – який (що) минає (проходить, проминає, спливає, збігає); (временный, преходящий) мину́щий, промину́щий, промина́льний, знико́мий; (проходной) прохідни́й, (идущий мимо, мимоходный) перехідни́й, перехо́жий; (звук) прохідни́й: • проходящая сейчас конференция – теперішня конференція; конференція, що проходить (відбувається); • проходящий испытание, проверку, школу – випро́буваний, переві́рюваний, вишко́люваний; • проходящий красной лентой – наскрізний, ляйтмотивний (совет. лейтмотивний); • проходящий мимо – мимобіжний, мимохідний; • проходящий поезд – прохідний потяг (поїзд); • проходящий практику – практикант; • проходящий сквозь стены – прохідний крізь стіни; • проходящий циклон – прохідний (перехідний) циклон. [Раз у ба́би перехі́дний моска́ль ночува́в (С.Руданський). Високо піднімуться всі її степові й гірські орли, і понесуть славу вітчизни у всі майбутні століття, не минущу, а вічну (О.Довженко). Всі ці народи Забирає пустеля. І загублена під згарищами Алябастрова ваза Розповідає тільки Про мале й проминальне… (Е.Андієвська). — Всі оці вчинки і багато інших, їм подібних, були, є і будуть діяннями слави, котрої прагнуть смертні яко нагороди й частки безсмертя, що належать їм за голосні їхні подвиги; щоправда, ми, християни-католики і мандровані рицарі, більше повинні дбати про славу віку грядущого, яка вічно витає в ефірних висях небесних, аніж про ту марну славу, що дається осягти в сьому земному й минущому віці, бо тая слава, хоть яка тривала, конче має скінчитися з цим конечним світом,— тим-то, Санчо, дії наші не мусять переступати меж, назнаменованих релігією християнською, що ми до неї признаємося (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Чи повинні риби, що проходять через вічка невода, страждати комплексом неповноцінності? (С.Є.Лєц)]. |
| Пугающий – що (який) лякає, лячний, застрашливий, настрашливий, страшливий, (ужасающий) жахливий, жахни́й, жаски́й, жасни́й, страхітливий, (диал.) маркі́тний: • пугающая откровенность — відвертість, яка лякає; • пугающее название – лячна назва; • пугающий крик – настрашливий (жаский) крик; • пугающий шорох – застрашливе (настрашливе) шарудіння (шелест). [І білі черепи, такі лячні нині, і чорні холодні кущі з покрученими лозами, і місячне світло, що, мов велетенські руки білого страховища, простяглось до них, а врешті, не відомий досі душевний процес, такий чудний і загадковий,— все те обняло її жахом… (М.Коцюбинський). Місто спить. Млою густо повиті, Маячать кам’яниці жахні… (М.Старицький). — І тепер він показується мені щоночі в сні і все усміхається до мене жасним усміхом, і не говорить ані слова, і махає сніжно-білою рукою вниз за водою (І.Франко). Нарешті дістав перше число «Києва» (№5), прочитав повість Сулими «Спадщина» ― досить незле, хоч страхітлива мова. Якийсь суржик (В.Стус). Славмо княжу могутність лев’ячу І козачу силу жаску. Слава вічная Конашевичу За похід його на Москву. (Олекса Стефанович). Забути б той маркітний сон мерщій! Консервувала до світання вишні, У шкіру в’ївся їх кривавий сік — Наснилося жахіття. Боже… Вишній… (Світлана Майя Залізняк). «…Ти бойової відваги словами в мені не вгамуєш, Перше ніж міддю не зміряєм сили. Мерщій починаймо На мідногострих списах один з одним змагання завзяте!» Так він промовив, і в щит той застрашливий списом могутнім Тяжко ударив, аж щит загудів під вістрям важенним (Б.Тен, перекл. Гомера). Ніна почула тишу, страшливу тишу (Р.Скакун, перекл. А.Баріко)]. |
| Рассветный – світанко́вий, (реже) світа́нний. [Рубінять рани. Весніє. Вранці. Мечі на трупах ворогів: Палають гнівно протуберанці — Світанний бій! (М.Драй-Хмара). Де свінула Софія світанкова, упав каштан, немов морений дуб. О рідна стороно! Бувай здорова, ти щонайтяжча із моїх загуб (В.Стус). Світ який — мереживо казкове!.. Світ який — ні краю ні кінця! Зорі й трави, мрево світанкове, Магія коханого лиця (В.Симоненко). Не говори, не говори Про світанковий яр, Там сплять прощання явори Під вибухами хмар (М.Вінграновський). Нерадісно — то жди. Нерадісно — то вір. Нерадісно — ридай, осамотілий. Пережидай, коли минеться вир, минеться сказ твій, розпач побілілий в світанному вікні. А де твій день, де мами шкарубкі і теплі руки? (В.Стус). Ну, баритони, мене вже дістали. Сьогодні співає: «Україно моя, світанковий розмаю, Щоби славу твою та й понесли у світ!» Яка слава, який розмай?! Колись Довженко написав «Україна у вогні». Пора вже писати «Україна у багні» (Л.Костенко)]. |
| Спаситель –
1) Спаситель, Спас, Збавитель; 2) рятівник, рятувальник, (спасительница) рятівниця, рятувальниця, (редко) спаситель, спасителька, (освободитель) визволитель, (освободительница) визволителька, (избавитель) збавитель. [Слава вам, Убогим людям, чабанам, Що привітали, заховали І нам Спасителя спасли Од Ірода (Т.Шевченко). Кабанцевого Івася всі трохи на руках не носять. — Ось хто наш спаситель. Ось хто спас нас від голодної смерті (П.Мирний). Тихович сердечно подякував свому рятівникові (М.Коцюбинський). — Я не буду спасителькою Тухольщини (І.Франко). — Ні, тьотю, я знаю і вірю в нього. Він узяв мій наперсток, і з того часу, де б я не була, моя душа належить йому, мойому збавителю (І.Кочерга). В своєму житті я пізнав два важливих фактори: перше, що я великий грішник і, друге, що Ісус Христос в незмірній величі є моїм Спасителем (І.Ньютон)]. |
| Суд – суд, (суждение, ещё) розсуд: • апеляционный суд – апеляційний суд; • Божий суд – Божий суд; • верховный суд – (рус.) верховний (найвищий) суд; • конституционный суд – конституційний суд; • на нет и суда нет – на нема і суду нема (Пр.); як нема, то й дарма (Пр.); як є, то розійдеться, а нема, то обійдеться (Пр.); • подвергать, предавать суду – віддавати під суд (до суду); • подвергаться суду – підпадати під суд; • пока суд да дело (разг.) – поки се та те; поки дійдеться до діла; поки суд та діло; • по суду – після суду; • по суду оправдан – суд виправдав, (реже) судом виправданий; • привлекать, привлечь к суду кого – притягати, притягти до суду (до права) кого; позивати, пізвати (запізвати) кого [до суду]; • суды да (и) пересуды – пересуди та поговори; • чиновник в судде – судовик; • Шемякин суд – ведмежий суд, (рус.) шемякін суд. [Хворий смак твій — тим поганий і суд твій (Г.Сковорода). Лисичка подала у суд таку бумагу: Що бачила вона, як попеластий Віл На панській винниці пив, як мошенник, брагу, Їв сіно, і овес, і сіль. Суддею був Ведмідь, Вовки були підсудки (Є.Гребінка). Чи буде суд! Чи буде кара! Царям, царятам на землі? (Т.Шевченко). Дівчат научала, Щоб з панами не кохались, Людей не цурались. — А то Бог вас покарає, А ще гірше люде; Люде горді, неправедні, Своїм судом судять (Т.Шевченко). — Кого ховають? Кажуть: — Війтенка. — Що сьогодні з Домонтовичем на божий суд ставав? — Того самого. Не послужила фортуна горопасі (П.Куліш). — Щоб же я на страшний суд не встав, коли ти до неї доторкнешся, поки в мене голова на плечах! (П.Куліш). На суд йдуть, так удвох хваляться, а з суду йдуть, так один (Номис). Суд сквапливий, рідко буває справедливий (Номис). Коли в кишені вітер віє, то не лізь у суд, Мусію (Пр.). За тим чуд, у кого грошей пуд (Пр.). — Я на вас суда шукатиму! — промовив наймит (М.Вовчок). Чайченка тоді гарячка палила; без пам’яті сливе був він. Не вважають — беруть, везуть його судити судом (М.Вовчок). Бжозовський поїхав до Акермана і подав прошення в суд (І.Нечуй-Левицький). — Коли ж буде кінець цій ночі? Невже вона тягтиметься до віку, до суду? (І.Нечуй-Левицький). «І яка сила занесла мене в цей далекий край, в цей князівський палац, між чужі ворожі люде? І чого я тутечки опинилась між чужими людьми, що самі ж накоїли лиха на Україні і тепер аж трусяться од страху, бо сподіваються помсти, неначе Божого суду?…« (І.Нечуй-Левицький). Кирилик поступив у суд на службу і став зразу з Кирила, Кирилика Кирилом Івановичем (П.Мирний). Ще було дуже рано: нікого в судовиків не було в суді (П.Мирний). — Ти думаєш, як гудзями затикався, то все, що хочеш, смієш робити! Є на вас і суд, є на вас і правда! (П.Мирний). — Тепер, шановний добродію, виложивши Вам усе, я здаюся на Ваш суд, — як знаєте, так розсуджуйте (П.Мирний). — Як не заплатите, каже, то судом витребую і з хати вижену (П.Мирний). — Скаржте нас до суду. А тепер будьте тихо! І заплатіть нам за роботу (І.Франко). — Еге! За дідів було так, а за внуків буде інак! От іще нас перше попотягають по судах добре за ту дідівщину! — Попотягають, бодай їх чорти тягали! (Л.Українка). Здавалось, Що не збудить ніщо тих сиріток зо сна, Навіть суду остатнього сурма гучна (Л.Українка). Гната приведено з тюрми у суд. І здорова кімната з високими вікнами, і юрма панів, і судді в мундирах з золотим коміром — все здається йому чужим, незвичайним, байдужним до його горя, до його долі. Гната приведено з тюрми у суд. І здорова кімната з високими вікнами, і юрма панів, і судді в мундирах з золотим коміром — все здається йому чужим, незвичайним, байдужним до його горя, до його долі (М.Коцюбинський). Годі чекати на смертний час у цьому нечестивому краю, бо коли зложиш тут свої кістки, тяжко буде вставати на останній суд (М.Коцюбинський). За всіх скажу, за всіх переболію, я кожен час на звіт іду, на суд. Глибинами не втану, не змілію, верхів’ями розкрилено росту (П.Тичина). Поете, не зважай на лестощі народу! Хвалінь і захвату мине хвилинний шум, Почуєш блазня суд і черні дикий глум, Але байдуже стрінь той вихор і негоду (М.Зеров). Але через кілька день уже зрозумів, як мало талантів, яка невдячна робота шукати перлів у цьому паперовому морі, а через тиждень уже стомився, уже обурювався на смішні претензії нездар писати свої безглузді оповідання і ще безглуздіші вірші. І, зрештою, став такий, як кожен мусить стати, як тюремник стає серед в’язнів — тобто глузував із нікчемних потуг і розповідав знайомим як анекдоти ті дурниці, що інші пишуть. Іноді й самі автори заходили, розгублені чи поважні, заходили з почуття оскарженого перед вироком суду у цей золотодайний край, де слава й шаноба лежать, здається, так мілко, і він вислухував їх серйозно, відповідав їм чемно й приємно, але в душі сміявся з них, бо й справді вони тільки смішні були своєю непевністю, побожністю та затаєною зневагою (В.Підмогильний). Це був «шемякін суд», де зовсім відсутній інститут захисників, бо при тому настановленні, яке всі ці «суди» мають, інститут захисників зайвий. А тим настановленням є — тільки засудити. Підсудні це знали і навіть не збиралися захищатись. Єдине, що вони могли протиставити цьому «пролетарському судові», цій розгнузданій опричнині, — це ігнорацію й презирство (І.Багряний). Душа із жезлом судії прийде і стане раптом в дверях, і — вщухни, гомін! Вщухни, шерех! Мовчи. Останній суд — її. Діяння, помисли і спроби — все викладай і не втаї і зневіряння, і хвороби, жалі і радощі свої. І скаже суд: запам’ятай: пали себе вогнем пекельним, хоча й не будеш несмертельним, та що віддати — те віддай (В.Стус). А люди судять, їм аби причину. Дарма що лихо, що такі часи. Ішла крізь очі, мов крізь колющину, обдерта до кривавої роси. А суд, а суд! Яка страшна покута. Послухати — життя як не моє. А я неначе до стовпа прикута, і хто захоче, той і обплює (Л.Костенко). Суд у нас дуже принциповий і чесний, коли йому дають прямі завдання з Адміністрації. Він їх виконує «на ура». Якщо з такими завданнями зволікають…, то суд виконує те, за що заплатили (Тарас Чорновіл). Коли б на суд ставати довелось І право панове доводить на посілість, Всі гості свідками б тоді і знадобились (М.Рильський, перекл. А.Міцкевича). Вона дізналася, що справу розглядатимуть десь через місяць і що рішення суду майже напевно буде не на користь Босіні (О.Терех, перекл. Д.Ґолсворсі). Цей мерзотник, який спаскудив Ісмаелеві останні роки життя і вже кілька місяців тримав їх із Лукрецією у підвішеному стані, прив’язаними до Ліми, де вони не мали продиху від судовиків, ще й пишався своїм чистим сумлінням (С.Борщевський, перекл. М.В.Льйоси). Якось до нас навідався голова суду, високий, поставний, напахчений парфумами «великосвітський» хлюст, на обличчі якого можна було відчитати всі його грішки (Н.Іваничук, перекл. Ґ.Майрінка). Як найсправедливіше судити про яку-небудь державу. Найпростіше — по її суду (С.Є.Лєц). 1. Суддя ухвалює вирок — 25 років. Обвинувачуваний: — Та ви що, мені ж 83 роки! — Суд не вимагає від вас неможливого — відсидите, скільки зможете. 2. Гасло дня: Хай живе український суд — найбезапеляційніший суд у світі!]. |
| Ура – (от герман. или тюрк.) ура, слава: • идти на ура – йти на ура; • прошло на ура – пройшло на славу; • ура (кому-то) – слава (комусь), (ещё, лат.) віват; • ура-патриот – ура-патріот. |
| Художник, художница – художник, художниця, (искусник) мистець, митець, (живописец) маляр, малярка: • свободный художник – вільний художник (митець, мистець); • художник по костюмам – художник костюмів, художник з костюмів; художник-костюмер. [Ти, незглибима совісте майстрів, тобі не страшно навігацій Лети! Тяжкий був час. Тепер кого не стрів, — усі митці, художники й поети. Всі генії. На вічні терези кладуть шедеври у своїй щедроті. Той, хто пізнав в мистецтві лиш ази, був Мікеланджело Буонарроті (Л.Костенко). — Хтось придумав, що я пишу «чорнуху», і пішла ця інформація Києвом гуляти. А я просто описую життя таким, як воно є. Усі речі, про які пишу, бачив. Виконую роль художника, щось підретушовую, щось підкреслюю (О.Ульяненко). Він не поспішав, як то властиво справжньому художнику, що хапається за будь-який привід, аби хоч на хвилину віддалити творчі муки, і невдовзі зауважив, що крадькома поглядає на незнайомку (О.Терех, перекл. Д.Ґолсворсі). Він часто думав: «Як добре, що я художник,— він-бо вже давно облишив свою посаду страхового агента у Ллойда — це така професія, що ні до чого не зобов’язує. До художника ніхто не поставиться зверхньо — його не можна сприймати серйозно» (О.Терех, перекл. Д.Ґолсворсі). Але то колись у мене була слава відомого мистця, а наразі ж я — звичайнісінький сторож, тому, через силу ввіпхавшись у холодну та непіддатливу одяганку, я поволі подибав баюрою до сараю, де запустив двигун трактора (В.Горбатько, перекл. П.Кері). Художник — це людина, яка пише те, що можна продати. А добрий художник — людина, яка продає те, що пише (П.Пікасо). — Ви художник? — Ні, я просто з похмілля]. |
| Честь – честь; (уважение) шана, пошана, шаноба: • береги честь смолоду – бережи честь замолоду (молоду) (Пр.); шануйся ззамолоду (Пр.); • блюсти свою честь – класти на собі честь; шануватися; • была бы честь предложена – було б сказано; (разг.) хоч не нагодували, аби запрохали; • быть в чести, не в чести у кого – бути в пошані (у шані, у шанобі), не в пошані (не в шані, ну в шанобі) у кого; мати пошану (шану) чию, від кого, не мати пошани (шани) чиєї, від кого; • быть (служить) к чести чьей – роби́ти честь кому; • Ваша честь – Ваша милість; • велика честь, коли нечего есть – і честь дарма, як їсти чого нема (Пр.); що з тієї (по тій) честі, коли нема чого їсти (коли нема чого в рот покласти) (Пр.); • всё обошлось честью – все вийшло (обійшлось) гаразд; • в честь кого, чего – на честь (на пошану) чию, чого; шануючи (шанувавши) кого, що; • в честь праздника – для (на) шанування свята; • выйти с честью из затруднительного положения – вийти з честю із скрутного (сутужного, трудного) стану (з, скрути, з сутуги); • девичья честь – дівоча честь; • долг (дело) чести – справа честі; • ему всё не в честь (разг.) – йому нічим не догодиш; йому не догодити; • затрагивать (затронуть) честь – ущербити честь кому; зачепити честь чию; • из чести (устар.) – з пошани (з поваги); заради (задля) честі (пошани, шани); • иметь честь (разг.) – мати [за] честь; • к чести кого – віддаючи належне кому; • много чести – багато (забагато) честі; • надо (пора) и честь знать – треба й міру знати; • оказать, сделать честь кому – зробити (реже учинити) честь кому; виявити честь кому, пошану (шану) до кого; скласти шану, честь кому; дати (віддати) шану (честь) кому; • оскорбить честь – покривдити на честі; порушити честь; • отдавать, отдать честь кому, чему (воен. перен.) – віддавати, віддати шану кому, чому; • покушаться на честь чью – важити на честь чию; • попадать, попасть в честь к кому – заживати, зажити (зазнавати, зазнати) честі чиєї, від кого; (иногда разг., только сов.) доскочити честі чиєї; • послушать честью – послухатись добром (добровільно); • по чести сказать, по чести говоря – правду сказати, правду (по правді) кажучи (казавши), щиро (по щирості) кажучи; • просить честью кого – добром просити (прохати) кого; • суд чести – суд честі; • с честью делать, сделать что – гідно (з честю, як належить) робити, зробити що; • считать (иметь, почитать) за честь что – мати (уважати) за честь що; • честь имею кланяться! (устар., при прощании) – дозвольте вклонитися!; моє шанування [Вам]!; • честь и слава – честь і слава; • честь и хвала – честь і хвала; шана і хвала (хвала і шана); • честь лучше богатства – добре ім’я краще за багатство (Пр.); • честь честью, (реже) честь по чести (разг.) – як слід (як треба, як годиться, як належить); гаразд; за всіма правилами (робити що); • это делает честь, не делает чести кому – це робить (дає, приносить) честь, це не робить (не дає, не приносить) честі кому; це на честь, не на честь кому. [Честь — це зовнішня совість, а совість — це внутрішня честь (А.Шопенґауер). Не був там, де честь давали (Пр.). Шануймося, люди, бо ми того варті, щоб душі зігріла повага незла, щоб совість незрадно стояла на варті, і щемна надія розраду несла (Л.Терехович)]. |
| Рабство – рабство, неволя: • взятый в рабство, пребывающий в рабстве – пораблений. [Так древній орють переліг. За скибою лягає скиба і все ховається в ріллі — і наша мста, і давня диба, усе ховається. Кріпак — безпашпортний — вже тридцять років солона слава, як ропа, карбує переможні кроки з соціалізму — в комунізм (з старого рабства — до нового). Нові ж раби — в країни скрізь. Зате ж нові. І — слава богу. І слава богу, бо іде нова доба, нова надія, і сонце ленінських ідей на людство благотворно діє (В.Стус). І вийшов народ мій, і мовив: — Ти ба, а що це за піп новоявлений? Допоки в собі не уб’єш ти раба, Допоки і я уярмлений… Не важко упасти від кулі в бою За наші священні знамена. А як у собі я те рабство уб’ю, Коли воно в’їлося в гени? (Б.Мозолевський). Навіщо звинувачувати зовнішні сили, якщо наша головна біда — рабство, яке сидить у кожного в душі (П.Таращук). Гумбольдт ковтнув вина і завів мову про тягар деспотизму та експлуатацію корисних копалин, зиск від якої мізерний і ніколи не піде на користь розвиткові економіки. Заговорив про гніт рабства. Знову відчув удар ногою. Сердито глянув на Бонплана і лише тоді зрозумів, що це був міністр закордонних справ. Джефферсон має землю, прошепотів Медісон. І що? З усім, що до неї належить. Гумбольдт змінив тему (В.Кам’янець, перекл. Д.Кельмана). Американці та британці визволили половину Європи від одної тоталітарної тиранії, але їм бракувало політичної волі й військових засобів, щоб не дати дев’яноста мільйонам мешканців східних східних держав стати жертвами нового, радянського, рабства, що тривало майже півстоліття. Ціна союзу зі Сталіним заради знищення Гітлера була насправді висока (Р.Клочко, перекл. М.Гейстінґса). Війна жахлива, а рабство ще гірше (В.Черчіл)]. |
Російсько-український словник складної лексики С. Караванський, 2012 (чернетка)
| БОГ зменш. боженя́, при́біг /при́боги/; изба́ви Бог! боро́нь Бо́же, не дай Бо́же, збереж. гал. пожа́лься Бо́же!; Бог мой! (Бог ты мой!) ще Ма́ти Бо́жа!, виг. ого́ [Бог ты мой, ско́лько! ого́, скі́льки!]; Бог ты мой, когда́! бо́зна-коли́; сла́ва Бо́гу! ще Бо́гу дя́кувати; даро́ванный Богом богомда́ний, (хто) Богда́н; Боже мой! ще Мати Божа!, світе мій!, Боже-світе!, не́не!, не́нечко!, мати моя!, світку мій!, ой, ли́шенько моє!, ой, леле!, Го́споди, твоя́ во́ля! |
| И́МЯ поет. іме́но́, (речей) найме́ння, на́зва, на́звище /назвисько/, совєт. найменува́ння; ПЕРЕН. сла́ва, репута́ція, популя́рність, авторите́т, і́мідж. |
| НАЗВА́НИЕ, одно́ название ті́льки сла́ва, що; то́лько одно́ название ті́льки й то́го, що на́зва. |
| НЕБЛАГОПОЛУ́ЧНО укр. нела́дно, негара́зд, живомовн. не сла́ва Бо́гу, (де) не все гара́зд; |
| ПРЕСТИ́Ж образ. до́бра сла́ва, до́бре ім’я́. |
| РЕПУТА́ЦИЯ ще сла́ва [хоро́шая репутация /плоха́я репутация/ до́бра /недо́бра/ слава]. |
| ТЩЕСЛА́ВИЕ укр. горди́ня, славолю́бство, честолю́бство, ма́рна сла́ва, фраз. амбі́ція, го́нор. |
| УЛЫБНУ́ТЬСЯ (про щастя) забли́снути; улыбнуться в отве́т відсміхну́тися; улыбну́лась сла́ва зазорі́ла сла́ва; улыбну́лось сча́стье кому розви́днилося кому. улыбну́вшийся усмі́хнений, ОКРЕМА УВАГА |
| ХУДО́Й, худой как ще́пка ре́брами сві́тить, худи́й як шва́йка; худа́я молва́ лиха́ сла́ва, несла́ва; худа́я молва́ бежи́т, а до́брая лежи́т сла́ва лежи́ть, а несла́ва біжи́ть; быть худы́м как ще́пка світи́ти ре́брами; худо́е худы́м и конча́ется лихе́ на лихе́ й ви́йде; от худо́го се́мени не жди до́брого пле́мени яке́ корі́ння, таке́ й насі́ння, фраз. сміття́м пе́чі не нагрі́єш. |
Російсько-український словник 1930р. (О. Ізюмов)
| Слава –
1) сла́ва, -ви; (дурная) несла́ва, -ви, погові́р, -во́ру; 2) (слух, молва) поголо́ска, чу́тка, -ки. |
| Известность – зві́сність, -лости, сла́ва, -ви. |
| Молва –
1) (вообще) поголо́ска, -ка, по́голос, -су, чу́тка, -ки; 2) (дурная слава) погові́р, -во́ру, несла́ва, -ви. |
| Пересуды – погові́р, -во́ру, сла́ва. |
| Репутация –
1) репута́ція, -ції, сла́ва, -ва; (хорошая) до́бра сла́ва; 2) (плохая) несла́ва, недо́бра сла́ва. |
| Ура, межд. – сла́ва. |
Російсько-український фразеологічний словник 1927р. (В. Підмогильний, Є. Плужник)
| Слава – слава. Приобретать славу, войти в славу – слави зажити. Славиться чем – бути славним чим, з чого. Завод славится своими изделиями – завод славний своїми виробами. |
| Известность – слава. Ставить в известность о чем – повідомляти про що; давати до відома що. Приобрести известность – слави зажити. Поставить в известность кого – повідомити кого; дати до відома кому. |
| Имя – ім’я; імення. По имени – на ім’я; на ймення. От моего имени – від мене. Имя, отчество, фамилия – ім’я, по батькові та прізвище. Собственное имя – власне ім’я. На мое имя – на моє ім’я. Честное имя – добра слава. Носить имя – зватися. Как по имени – як на ім’я. |
| Молва – помовка; поголос; слава. Дурная молва – поговір; неслава. |
| Репутация – репутація; слава. Составить себе репутацию – зажити репутації. |
Російсько-український словник сталих виразів 1959р. (І. О. Вирган, М. М. Пилинська)
| Слава
• Геростратова слава – геростратова слава. • Добрая слава лежит, а плохая бежит – добра слава лежить, а недобра біжить. Пр. Добре далеко чути, а ледаче ще далі. Пр. Добро довго пам’ятається, а зло ще довше. Пр. • На славу – на славу; прегарно (чудово); прегарний (чудовий). • Приобресть, снискать славу, войти в славу – зажити (залучити) слави; убитися у славу; (іноді фам.) доскочити слави. • Только [одна] слава, что… (разг.) – тільки (й) слави, що… • Хорошая, дурная слава (разг.) – добра слава, недобра (лиха) слава; неслава; (слава-)поговір. |
| Бог
• Без Бога ни до порога – без Бога ні до порога. Пр. Без Божої волі й волос з голови не спаде. Пр. Не родить рілля, але Божа воля. Пр. Як Бог дасть, і в печі не замажешся. Пр. • Бог вам судья – бог вас розсудить. • Бог знает, Бог весть – бог знає (бозна, Бог відь, Бог віда, невідь); святий знає; (з відтінком осуду) казна. [Бог знає, як ті дрібненькі кісточки держалися вкупі? Стефаник. А що з того буде — Святий знає. Шевченко.] • Бог знает, когда это и было – коли вже те в Бога (в світі) й діялось. • Бог на помощь, Бог (в) помочь – боже поможи; помагай Бог; (по)магайбі; (не)хай Бог (Господь) помага. [Помагай Біг! — проказав од порога густим басом дід. Панч. Тепер, — каже, — нехай вам Господь помагає: будьте щасливі і довголітні… Стороженко.] • Бог не выдаст, свинья не съест – коли Бог не попустить, то свиня не вкусить. Пр. Бог не попустить, свиня не з’їсть. Пр. Як не дасть Бог смерті, то чорти не візьмуть. Пр. • Бог правду видит, да не скоро скажет – бог усе бачить, та не скаже. Пр. Бог не скорий, та влучний. Пр. Бог видить і знає, але нікому не скаже. Пр. Все минеться, одна правда зостанеться. Пр. • Бог то Бог, да и сам не будь плох – бог то Бог, а не будь і сам плох. Пр. • Бог шельму метит – видно, що жак, — такий на нім знак. Пр. Недаром Бог назначив. Пр. • Богу молись, а добра-ума держись – на Бога покладайся, а сам розуму тримайся. Пр. Не все до Бога; треба й до розуму свого. Пр. • Боже мой – боже мій; світе [мій]; Боже-світе. [Боже мій! Іване! І ти мене покидаєш? А ти ж присягався. Шевченко.] • Вот Бог, а вот порог – отут Біг, а тут поріг. Пр. • Давай Бог ноги – [Узяв] ноги на плечі; хода (ходу); в ноги; навтіки. [Стадо в ноги в чисте поле, Лошиця осталась. Руданський.] • Дай Бог – дай Боже; якби ж [то]. [Коли в мене чоловік добрий, Дай же Боже йому вік довгий. Н. п.] • Дай Бог здоровья кому – дай Боже здоров’я кому; поздоров Боже кого. [Поздоров Боже мого старого і мене коло його. Н. п.] • Дай Бог успеха кому – щасти Боже кому; щасти доле кому; хай щастить кому. [Щасти вам Боже на всяке добро! Н.-Левицький.] • Ей-богу! – їй-бо(гу)!; їй же богу!; бігме!; далебі!; (лок.) присягай-бо(гу); присягай-біг. [От, їй-богу, не знаю! Сенченко. Ой, їй-бо, не можу дихати. М. Куліш. А діла, діла-то й бігме, Одна подоба лиш наділо… Усенко.] • Если Богу угодно – коли (як) воля Божа. • Как Бог на душу положит – як заманеться (схочеться); собі до вподоби. • Как Богу угодно – дійся воля Божа. • На Бога надейся, а сам не плошай – бога взивай, а [сам] рук докладай (руки прикладай). Пр. Богу молися, а сам стережися. Пр. Боже поможи, та й сам не лежи. Пр. Надія в Бозі, як (коли) хліб у стозі. Пр. На Бога надійся, а сам до роботи берися. Пр. На Бога складайся (здавайся), а праці (а сам роботи) не цурайся. Пр. Роби, небоже, то й Бог поможе. Пр. Богу молись, а сам трудись [бо з голоду здохнеш]. Пр. На Бога надія та й на кума Матія. Пр. Дожидай долі, то не матимеш і льолі. Пр. Хто все Богу молиться, той швидко оголиться. Пр. Тоді Бог дасть, як сам заробиш. Пр. Святі хлібом не нагодують. Пр. • Не боги жгут горшки – не святі горшки ліплять; на таке діло не треба майстра. • Не дай (упаси, сохрани, избави, не приведи) бог – не дай боже; крий (боронь, борони, ховай) боже; хай бог (господь) милує; (не)хай бог боронить (ховає); не доведи господи. [«Буде йому від пана, — думаю, — коли якусь плямочку на тому коневі, боронь боже, помітить». Муратов.] • Ни Богу свечка, ни чёрту кочерга – ні Богові свічка, ні чортові шпичка (ладан). Пр. З нашого Захарка ні Богу свічка, ні чортові унарка. Пр. Не вміє котові хвоста зав’язати. Пр. Молодець як печений горобець. Пр. Ні сюди Микита, ні туди Микита. Пр. Ані до ради, ані до звади. Пр. • Ни боже мой – нізащо; ні в якому разі. • Призывать Бога в свидетели – богом свідчитися; свідок Бог. [Богом свідчиться, а чортові душу продав. Пр.] • Ради бога – бога ради; на бога; пробі; на бога зглянься. [Поїдьмо, бога ради, поїдьмо. П. Куліш.] • Слава богу – слава богу; хвалити бога. [Хвалити бога, в добру годину доїхали. Стельмах.] • Человек предполагает, а Бог располагает – чоловік стріляє, а Бог кулі носить. Пр. Чоловік крутить, а Бог розкручує. Пр. • Что Бог послал – що Бог дав; що є. [Їжте, що Бог дав. Номис.] |
| Век
• Век вековать где (разг.) – [Вік] вікувати де; (докон.) [вік] звікувати де. [Тяжко, Боже, на чужині вік свій вікувати. Воробкевич.] • Век живи, век учись – вік живи — вік учись. Пр. Не вчися розуму до старості, але до смерті. Пр. Вік живи, вік учись і вік трудись. Пр. • Век жить, век ждать – вік жити — вік чекати (ждати). Пр. • Век прожить — не поле перейти – вік (життя) прожити (пережити) — не поле перейти. Пр. На віку як на довгій ниві — всього побачиш (усякого трапляється: і кукіль, і пшениця). Пр. Вік прожити — не цигарку спалити. Пр. На віку як на току: і натопчешся й насумуєшся, і начхаєшся й натанцюєшся. Пр. Життя як шержиста нива — не пройдеш, ноги не вколовши. Пр. Усього буває на віку: і по спині, і по боку. Пр. На протязі віку всього трапляється чоловіку. Пр. Трапиться на віку варити борщ і в глеку. Пр. Вік ізвікувати — не в гостях побувати. Пр. Вік прожити — не дощову годину пересидіти Пр. Вік ізвікувати — не пальцем перекивати. Пр. Вік не вилами перепхати. Пр. На своїм віку всякого зазнаєш. Пр. • В кои веки (разг.) – коли-не-коли; вряди-годи. [Побачимось коли-не-коли, та й то не надовго. Сл. Ум.] • Во веки веков (церк.) – во віки віків (на віки вічні); на всі віки [і правіки]. • В печальном веке – під сумний вік (за сумного віку). • Доживать, дожить [свой] век – доживати, дожити (добувати, добути, добивати, добити, дотягати, дотягти) [свого] віку; (тільки докон.) довікувати. [Стара мати і тут буде Віку доживати… Шевченко.] • До окончания века, на веки вечные – довіку (до віку вічного); повіки; повік [-віку, -віків]; навіки (навіки і віки); навік [-віки, віків]; навіки-віків (вічні); на безвік; поки віку; скільки віку; поки (доки) світу; до кінця світу (віку); довіку — до суду (до віку-суду, до суду-віку); (до)поки сонця — світу (поки й світ-сонця, поки й світу-сонця); поки світу, поки сонця; поки сонце сяє (світить). [Я йому таке зроблю, — сказала Улянці, — що довіку не забуде. Донченко.] • Из глубины веков – з далечі віків; з глибу століть. • Испокон веков – спервовіку; споконвіку (споконвічно); справіку (спередвіку, спредвіку, спредковіку; звіку-правіку); як (відколи) світ (світом); відколи світа та сонця. [Споконвіку Прометея там орел карає. Шевченко.] • Коротать свой век – коротати (перебувати) [свій] вік ([свої] літа). • На моём веку – за мого життя (віку); на моєму віку. • На наш век хватит – на наше життя (на наш вік) стане. • От века, с начала века (книжн.) – від віку; від початку світу; як (відколи) світ світом. • Отжить свой век – віджити (відвікувати) свій вік (своє). • Относящийся к тому веку, того века – тоговіковий (тогочасний). • Отныне и до века – віднині (відтепер, від сьогодні) і до віку. [Слава не вмре, не поляже Однині до віку! Дума.] • Прибавить века кому – п(р)одовжити (прибільшити) життя (віку) кому; (док.) віку приточити (надточити) кому. [Дорогому чоловіку продовж, Боже, віку. Пр.] • Укоротить век кому – вкоротити (збавити) віку (життя) кому; умалити віку кому. • Целый век не виделись – цілий вік (цілу вічність) не бачились. |
| Впереди
• Его слава ещё впереди – його слава ще прийде (ще настане, ще в майбутньому, ще попереду). • Идти впереди – іти попереду; перед вести (водити, держати); передувати; (образн.) пасти передніх (передню). [Сам хорунжий попереду йде. Сл. Гр. Шрам із ним [Череванем] держав перед того поїзду. П. Куліш. Тульчинський рід підбивсь аж геть угору, Пасе передню й у князів старинних. П. Куліш.] • Об этом речь впереди – про це мова (річ, слово) попереду (згодом). • У нас (у них…) всё впереди – у нас (у них…) усе ще попереду (в майбутньому); до нас (до них…) усе ще прийде. [Був із тих, що, навіть постарівши, почувають себе так, ніби все в них попереду. Муратов.] |
| Выход
• Выход замуж – віддання (віддавання). • Выход из положения – вихід із становища; рада (порада); рятунок (порятунок); викрут. [Братця, однаково іншого порятунку немає. Будемо одбиватись! Головко. Треба інший якийсь викрут шукати. Головко.] • Выход из строя чего – вихід з ладу; (військове) вихід із строю; втрата боєздатності. • Дать выход чувствам – дати вихід почуттям; дати волю почуттям. • Знает все ходы и выходы (разг.) – знає всі ходи і виходи; знає всі стежи і перестежки; знає, на яку ступити; знає, якої [тропи] вхопити. • Найти выход – зарадити кому (собі); дати собі раду; зарадитися; найти вихід. [Та, слава Богу, мені тепер нічиєї помочі не треба — здоров’я до мене вернулось, і я сама собі дам раду. Українка. Дід Івко найшов вихід. Гордієнко.] • Нет выхода (безвыходное положение) – нема ради (поради, виходу); нічим не можна зарадити; кінці в край; викруту нема. [Скажу панам, що не було ніякої ради, ані їсти що, ані в хаті затопити, ані випрати, ані голову змити, ані ніц! Стефаник. А що я тобі казатиму, дочко? — заговорила Чайчиха.— Поради нема! Вовчок. Ой, умру, умру, вже виджу, що мені нема виходу,— шепотіла Катруся. Стефаник. На прю ж! До смерті, до загину. — Немає викруту, нема! Старицький.] |
| Где
• Вон где – Див. вон. • Вот где – Див. вот. • Где бы (разг.) – де б. [Де б прийти провідати нас удень і на хутір на наш, на комуну, подивитися, а ви вночі вештаєтесь. М. Куліш.] • Где бы ни… – хоч де; де б не… • Где бы то ни было – абиде; будь-де; хоч би де; де-будь. [Вона не терпіла будь-якого бруду, не терпіла органічно, ні в людях, ні в помешканні, ні будь-де. Гончар.] • Где ему (ей…) до тебя (до неё…) (разг.) – куди йому (їй…) до тебе (до неї…). [Куди ж, куди їм до тебе! Тобілевич.] • Где же – де ж; де то. [Де ж Катруся блудить? Шевченко. Де то твоя слава подівалася — чубатим козакам досталася. Сл. Гр.] • Где-нибудь – де-будь (будь-де); де-небудь; десь; абиде. [Я побіжу десь коней попрошу. Українка.] • Где-нибудь в ином, в другом месте – деінде; (зрідка) інше-десь. [Іди шукай деінде наймитів! Лукаш, перекл. з Гете.] • Где ни возьмись – де [не] взявся (взялася, взялися…). [Коли це на луці де взялась дівчина… Тесленко.] • Где попало, где случится – абиде; де трапиться. [Та я абиде захропу. Сл. Гр.] • Где там! – де там!; де тобі!; де ж пак!; де в біса!; де в ката!; де-де-де! [Ведмідь той мед тягає, — Так де тобі! — і не кажи. Глібов. А ти вже й розсердився. Де ж пак! Сл. Ум. А що, куме, багато заробив грошей на заробітках? — Де в біса! Сл. Гр. Гадаю собі, чоловік поправиться, перестане ганьбу робити цілій громаді. А тут — бачу, де-де-де! Франко.] • Где-то – десь. [Ой згадай мене, моя стара нене, Сідаючи та й обідати; Десь моя дитина, десь моя рідненька. Та й нікому та й одвідати. Н. п.] • Где-то в другом месте – десь-інде. [Тому я спинилася жити тут у вас, а не десь-інде, — сказала вона йому на прощання. Турчинська.] • Где угодно – де хоч (хочте); де хотя; хоч де. • Где уж (разг.) – де вже; куди ж. [Але де вже було тепер піймати. Головко. Куди ж було справиться кому з Антосьом! Свидницький.] • Где уж тебе! – куди тобі!; де тобі! [Ти його і не пізнала, бо де тобі! пішов, може, йому год десять було, а це уже чоловік у середніх літах. Казка.] • Да где уж – та ба; та де вже. [Пішов би, та ба! Сл. Гр.] • Кое-где, кой-где – де-де; де-не-де; десь-не-десь; десь-то; (де)інде; подекуди. [Лише де-де в кошарах цюкали теслі. Франко. Та інде тирса з осокою В яру чорніє під горою. Шевченко. Подекуди з-поміж верб та садів виринають білі хати та чорніють покрівлі високих клунь. Н.-Левицький.] • Ну где таки! – і де вже!; де то вже таки! [І де вже, сестро, нам рівнятися! Глібов.] |
| Греметь
• Имя, слава его гремит (перен. книжн.) – його ім’я славне всюди (широко відоме, широко й далеко знане); його слава гримить (лунає) (по)всюди. |
| Громкий
• Громкая известность – гучна (грімка, широка) слава. • Громкие слова (перен.) – гучні (голосні, зах. бомбастичні) слова; високомовність (пишномовність). • Громкое дело – голосна (гучна, іноді сумнославна) справа; сенсаційна справа. • Громкое имя, слава (перен.) – славне (уславлене) ім’я; гучна (повсюдна, широка) слава. |
| Дурной
• Дурён лицом – бридкий (поганий, негарний) на виду (з лиця, на обличчя). • Дурная молва, слава – недобра (погана) слава; поговір; слава-поговір; неслава. • Дурное расположение духа – недобрий (поганий) настрій; марнота. • Дурной вкус – лихий (поганий, негарний) смак; несмак. • Дурной глаз, взгляд (устар.) – урічливі (лихі) очі; урочливе (наврочливе) око; лихий на очі; лихе око; (лок.) прозір. • Научать дурному – на лихе (на зле) навчати; лихого навчати. • Она дурна собой – вона негарна (погана, бридка, гидка). • Он, она дурного поведения – він, вона поводиться негарно (зле, погано, нестатечно); (розм. застар.) публіка. [Я казала, що Семен чоловік. А Семен публіка… на весь світ! Чубинський.] |
| Жить
• Жить в соседстве с кем – сусідувати (сусідити) з ким; жити в сусідстві (суміж) з ким; сидіти поруч кого; (образн.) тин у тин жити. • Жить, губя других, портить кому жизнь – заживати чужий вік. • Жить дома – жити (в)дома; домувати. • Жить душа в душу – жити як одна душа (як один дух); [мов] одним духом жити; жити у добрій злагоді (згоді). • Жить лето, зиму где – жити літо, зиму де; літувати, зимувати де. • Жить на большую, широкую ногу, жить по-барски – жити на широку стопу (в розкошах); розкошувати; по-панському (на всю губу) жити; паном діло жити; панувати; (діал.) велико жити. • Жить на всём готовом – жити на всьому готовому; жити (брати) з готового. • Жить на два дома с кем – жити різно (нарізно) з ким; жити на дві господи (на два господарства, на два доми, на дві домівки) з ким. • Жить на отлёте, на отшибе – жити на відшибі (у відшибі, на стирчку). • Жить на чужих хлебах (разг.) – їсти чужий хліб; жити чужим (людським) хлібом. • Жить на чужой счёт – жити чужим коштом (на чужі кошти, на чужий кошт). • Жить одним домом с кем – жити разом (спільно, вкупі) з ким; мати одну господу (одне господарство, одну оселю, одне житло, один дім, одну домівку) з ким. • Жить по своему состоянию – жити відповідно до своїх достатків; жити як змога (спроможність, спромога) чия. • Жить припеваючи (разг.) – жити лиха не знавши (не знати); (образн.) жити вибрикуючи (вибрикувавши); жити лихом (горем) покотивши. • Жить со дня на день – жити з дня на день (день поза день). • Жить трудами рук своих – жити з праці рук своїх; жити з пучок. • Жить уединённо – самотою (відлюдно) жити; самотіти. • (За) здорово живёшь (разг.) – [Ні] з доброго дива; ні сіло ні (в)пало; ні з сього ні з того; ні за що ні про що; так собі; знічев’я. • Как живёте?; как живёте-можете? (разг.) – як ся (себе) маєте?; як ви собі маєтеся?; як вам ведеться (поводиться)?; як ви пробуваєте?; як здужаєте?; що з вами діється?; яково можете?; чи живенькі-здоровенькі? • Как живёшь, так и слывёшь – яке життя, така й слава. Пр. • Каково вино? Живёт – чи добре вино? Нічого собі. • Кто живёт тихо, тот не увидит лиха – коли тихо, то мине (й) лихо (не буде лиха). Пр. • Не живёт, а только небо коптит – не живе, а тільки дні тре; не живе, а чадить (димочадить) під небом; не живе, а небо коптить. • Отдельно жить – нарізно (різно, окремо, окреме, осібно) жити; жити навідріз(н)і (іноді на відлуці). • Плохо живёт – погано (зле, кепсько) живе; (образн.) живе як горох при дорозі. • Пока я живу – поки (доки) я живу; поки мого віку (життя). • Приказал долго жить – духа (душу) віддав; віддав богові душу; пішов у безвість; казав довго жити; умер (помер); (давн.) переставився; на той світ пішов. • Сколько я живу – відколи живу; зроду; зроду-віку. • Стараться жить на барский лад – старатися жити по-панськи; помазатися паном; гнутися на панство. • С тех пор, как я живу в Киеве… – з того часу, як я живу в Києві… |
| Закатываться
• Его слава (звезда) закатывается, закатилась (перен. книжн.) – його слава падає, упала (згасає, згасла, гасне, загасла). • Закатываться, закатиться смехом, слезами, кашлем – розлягатися, розлягтися (заливатися, залитися, розтинатися, розітнутися) сміхом (реготом); заходитися, зайтися зо (від) сміху (сміхом), сльозами (плачем), кашлем. • Солнце закатывается, закатилось – сонце заходить, зайшло (лягає, лягло, западає, запало, сідає, сіло, спочиває, спочило). |
| Заходить
• Его слава заходит, зашла – його слава гасне, згасає, погасла. • Зайти в тупик – зайти у безвихідь; зайти у глухий (у тісний) кут; зайти у глухий (сліпий) завулок. • Заходить, зайти в гости – заходити, зайти в гостину (в гості). • Заходить, зайти за кем, чем – заходити, зайти до кого, по що. • Заходить слишком далеко (перен.) – далеко заганятися; заходити дуже вже далеко; [надто] багато дозволяти собі; перебирати міру; переходити всі межі; заходити за край; (іноді) переходити за край. • И на минуту не зайдёт – і на хвилину не зайде (не заскочить); (жарт. фам.) і в хату (і за поріг) не наплює (не плюне). • Он заходил взад и вперёд – він почав ходити сюди й туди. • Солнце заходило, зашло в тучах – сонце за стіну заходило, зайшло (сідало, сіло). [Сонце сіло за стіну. Манжура.] • Ум за разум заходит, зашёл у кого (фам.) – ум (глузд) за розум завертає, завернув кому, у кого; ум за розум заходить, зайшов кому, у кого; ум за ум заорав у кого, кому. |
| Звезда
• Верить в свою звезду – вірити в свою (щасливу) зірку; покладатися на долю. • Его звезда угасает, закатывается (книжн.) – його слава никне (падає); його день вечоріє. • Звёзд с неба не хватает (разг. ирон.) – зірок з неба не знімає (не здіймає); не є ніяке світило; розумом всіх не повершив (не зломив). • Звёзды с неба хватает – зорі з неба збиває (стягає). Бога за бороду (за ноги) ловить. Пр. (ірон.) Усі розуми поїв. Пр. • Падающая звезда – падуча (летюча) зірка; (іноді розм.) мигунець. • Родиться под счастливой звездой – під щасливою зіркою народитися (вродитися); щасливою годиною вродитися; народитися на щасливій землі (планеті). [Під такою зіркою вродився (народився). Пр.] • Считать звёзды (разг.) – байдикувати; бити байдики (баглаї); ґави ловити; витрішки купувати (продавати). • Утренняя звезда – світова (ранкова, (в)ранішня, досвітня) зірка (зоря). |
| Земля
• Видеть на два аршина под землёй – і під землею бачити. • До земли, к земле – додолу; до землі. [Додолу верби гне високі… Шевченко. Вухо до землі прикласти. Казка.] • За тридевять земель – за тридев’ять земель; за двадцяту границю (за двадцятою границею); за далекими морями, за високими горами; за сімома (за дев’ятьма) горами, за сімома (за дев’ятьма) морями. • Земли под собой не слышать (не чуять) – землі під собою не чути; не чути себе з радощів. • Землю обрабатывать – землю обробляти (робити, порати, управляти). • Земля горит под ногами у кого – земля горить під ногами кому (у кого). • Земля кормилица, а и та сама есть просит – земля наша годувальниця, а й сама їсти просить. Пр. Хто землі дає, тому й земля дає. Пр. • Земля кормит людей, как мать детей – землею (з землі) усі живемо. Пр. Земля — мати наша. Пр. • Земля-матушка – земля-мати (матінка). • Как небо от земли; как земля от неба – як небо від землі; як земля від неба. • На земле – долі; на землі. • На землю – додолу; на діл (на землю). [«Оксана, Оксана!» — ледве вимовив Ярема, та й упав додолу. Шевченко. Ледве-ледве Поблагословила: «Бог з тобою!» — та як мертва На діл повалилась… Шевченко. На землю впав туман. З нар. уст.] • Он только землю тяготит – він тільки [дурно] дні тре; він тільки дурно на світі живе; він тільки дурно (даремно) хліб їсть; і як ще його земля на собі держить (носить)?; ледар (ледащо, дармоїд). • Опустить, потупить глаза в землю – спустити (опустити) очі додолу; очі втупити (устромити) в землю; понурити (потупити) очі (погляд) [у землю]; утопити очі в землю; (іноді) поставити вниз очі. • От земли не видать – таке мале, що й не видно [ледве від землі відросло]; таке, що його й у кишеню сховав би; таке мале — накрив би його решетом; приземок; цурупалок. • Предать земле – поховати; в землю заховати (сховати); (іноді уроч.) віддати землі. • Словно из земли (из-под земли) вырос – як з-під землі виріс; мовби з-під землі виліз; мов з води вийшов; де й узявся; (не)наче оце уродився. • Словно (как) сквозь землю провалился – як (наче, неначе, мов, немов) крізь землю пішов (провалився); як під землю пропав; мов у землю запався; як у землю ввійшов; як вода пойняла; як лиз(ень) злизав. • Слухом земля полнится – чутка йде (поголос іде) по всьому світі. Вісті не лежать на місці. Пр. На воротях слава не висить. Пр. • Соль земли – сіль землі. • Сровнять с землей – зрівняти з землею. • Стереть, снести с лица земли – із світу (з світа) згладити; стерти з [лиця] землі; (поет.) не дати рясту топтати. • Хоть из земли достань да подай – хоч із землі дістань, а (та) дай; хоч із коліна вилупи та дай; хоч із пальця (з п’яти) виколупай (виколупни, вилупи), а дай; хоч з-під (із-за) нігтя виколупни, а дай; хоч із душі вийми, а дай. |
| Идти
• Богатство не идёт ему на пользу, впрок – багатство не йде йому на користь (на пожиток, на добре, в руку). • Вода идёт на убыль, убывает – вода спадає (убуває); вода йде на спад; (розм. образн.) воду смикнуло. • Время идёт – час іде (минає, збігає, біжить, пливе, спливає). • Всё идёт как по маслу – усе йде як по маслу; усе котиться як на олії; (образн.) усе йде (котиться), як помазаний (помащений) віз. • Всё идёт хорошо – усе гаразд; усе йде гаразд (добре); усе йдеться (ведеться) добре (гаразд). • Год шёл за годом – рік минав (збігав) по рокові (за роком). • Голова кругом идёт – голова обертом іде; у голові наморочиться. • Дело идёт на лад – діло (справа) йде на (в) лад; діло (справа) йде (ведеться) добре (гаразд); діло (справа) кладеться на добре; діло (справа) налагоджується (вирівнюється). • Дело идёт о… – ідеться (йде) про (за)…; (мова) мовиться про (за)… • Дождь идёт – дощ іде (падає); дощить. • Ей шёл, пошел уже шестнадцатый год – вона вже у шістнадцятий рік уступає, уступила; їй уже на шістнадцятий рік (на шістнадцяту весну) ішло, пішло (повертало, повернуло, з(а)вертало, з(а)вернуло, переступало, переступило); їй ішов, пішов уже шістнадцятий [рік]. • Жизнь идёт, дела идут своим порядком, ходом, чередом – життя йде, діла (справи) йдуть своїм ладом (своєю чергою, своїм звичаєм); життя йде собі, справи (діла) йдуть собі як ішли. • Идём, идёмте – ходім(о), (рідше ідімо). • Идёт! – гаразд!; добре!; згода! • Идёт как корове седло – пристало як свині наритники (як корові сідло). [Така подоба, як свиня в хомуті. Пр. Так до діла, як свиня штани наділа. Пр.] • Идёт к добру – на добро (на добре) йдеться. • Идёт слух, молва о ком, о чём – чутка йде (ходить) про кого, про що; поговір (поголоска) йде про кого, про що; (про гучну чутку) гуде слава про кого, про що. • Иди, идите сюда! – ходи, ходіть (іди, ідіть) сюди! • Идти на все четыре стороны – під чотири вітри йди; іди на всі чотири. • Идти (брать начало) от кого, от чего – іти (братися, починатися, брати початок) від кого, від чого. • Идти в гору (перен.) – іти вгору; підноситися; набувати ваги (сили). • Идти в ногу – іти (ступати) в ногу; іти нога за ногою з ким; іти ступінь у ступінь. • Идти в обход – іти в обхід (круга, околяса, околясом). • Идти во вред кому, чему – на шкоду йти кому, чому. • Идти войной на кого – іти війною на кого; іти на кого; іти воювати кого. • Идти впереди (предводительствовать) – перед вести (держати); іти попереду; передувати. • Идти вразрез с чем – різнитися з чим; суперечити (іти всупереч) чому. • Идти в руку кому – іти в руку (на руку) кому; вестися кому. • Идти за кем, за чем (для обозначения цели) – іти по кого, по що. [Я піду по м’ясо, щоб було що в борщ. Казка. Чого прийшов? По що? М. Куліш. По хліб ішла дитина. Тичина.] • Идти за кем, за чем (следом) – іти за ким, за чим. • Идти к делу – стосуватися (припадати) до речі; бути до діла (до речі). • Идти ко дну – іти (спускатися) на дно; (іноді фольк.) на спід потопати. • Идти кому – бути до лиця; личити; пасувати. • Идти, куда глаза гладят – іти світ за очі (за очима); іти заочі; іти куди очі; іти, куди ведуть (поведуть, несуть, понесуть, утраплять) очі; іти, куди очі спали (світять, дивляться); іти кругасвіта; іти навмання. • Идти к цели – іти (прямувати, простувати) до мети. • Идти к чему – личити (пасувати) до чого. • Идти медленным шагом – іти тихо; іти тихою (повільною) ходою (ступою); ступати тихою ступою. [Іду я тихою ходою. Шевченко. Ой ступай же, кониченьку, тихою ступою. Н. п.] • Идти на авось – іти навмання (на відчай, напропале); сподіватися на щастя (на вдачу, розм. на дасть-бі). • Идти на всех парах – іти повним ходом. • Идти на всё – наважуватися (насмілюватися) на все; пускатися на все. • Идти навстречу кому – іти (іноді братися) назустріч (устріч, устріть, навстріч) кому; іти навпроти кого. • Идти наперекор кому – іти наперекір (насупереки) кому; на пеню кому робити. • Идти на поводу у кого – іти на поводі (на повідку) у кого; слухатися сліпо кого. • Идти на попятную, идти на попятный [двор] – відступатися (відмагатися) від чого; задкувати. • Идти напролом – пробоєм іти; (іноді) іти напролом. • Идти наудачу – іти навмання (навманяки, на галай-балай, на галай на балай); іти на відчай (на щастя). • Идти [поддаваться] на удочку – іти на гачок. • Идти на хлеба к кому (нар.) – іти на хліб до кого; іти на чий хліб (на чий харч); (лок.) іти на дармоїжки. • Идти на что – іти на що; приставати на що; пускатися на що. • Идти, не зная дороги – іти навмання; іти, не знаючи дороги (шляху); іти (блукати) без дороги. • Идти окольным путём – іти круга (околяса); іти стороною; іти кружною (об’їзною) дорогою; іти кружним (об’їзним) шляхом; (образн.) іти поза городами (іноді позавгорідно). • Идти переваливаясь – іти перевальцем (перехильцем, переваги-ваги); іти перехиляючись (вихитуючись) [з боку на бік]; коливати. • Идти пешком – іти пішки (пішо, піхотою). • Идти плечо к плечу, ряд к ряду – іти плече з плечем, лава з лавою (при лаві лава). • Идти под венец, к венцу – іти до вінця (до шлюбу); (образн.) ставати під вінець; ставати на рушник (на рушники). • Идти подпрыгивая – іти вистриба (вистрибом); іти вискоком (підскоком, виплигом). • Идти, пойти замуж – іти, піти заміж; віддаватися, віддатися; дружитися, одружитися; шлюб брати, узяти (іноді лок. зашлюбитися); (образн. давн.) покривати, покрити косу (голову); завивати, завити голову рушником; зав’язувати, зав’язати голову (косу, коси). • Идти, пойти по стопам чьим – іти, піти чиїми слідами; іти, піти за чиїм слідом; ступати, ступити у слід кому; спадати, спасти на чию стежку; (недокон.) наслідувати кого; топтати чию стежку. • Идти по круговой линии – іти круга; іти колючи; колувати. • Идти по направлению к чему – прямувати (простувати) до чого; іти в напрямі (в напрямку) до чого. • Идти по улице, по полю, по берегу – іти вулицею, полем (іноді по вулиці, по полю), берегом… • Идти по чьим следам (перен.) – іти чиїми слідами; спадати на стежку чию; топтати стежку чию. • Идти пошатываясь – іти заточуючись; точитися (заточуватися). • Идти прямо, напрямик к чему, куда – іти просто (прямо) до чого; куди; простувати (зрідка простати) до чого, куди; прямувати до чого, куди; іти навпростець до чого, куди. • Идти рядами – іти лавами (рядами). • Идти с веком наравне – іти нарівні з віком (з добою); іти з духом часу (доби); потрапляти часові. • Идти своей дорогой, своим путём – іти своєю дорогою (своїм шляхом, своєю тропою); топтати свою стежку. • Идти семеня ногами – дріботіти (дрібцювати). • Идти следом, вслед за кем – іти слідом (услід, слідком) за ким; іти у тропі (тропою) з ким. • Идти стеной – лавою (стіною) йти. • К тому идёт дело – на те воно (до того воно) йдеться. • Куда ни шло – ще якось [може]; де наше не пропадало! • К чему идёт дело – до чого воно йдеться; до чого це йдеться (приходиться); на що воно збирається (на що заноситься). • Лёд идёт по реке – крига (лід) іде рікою (річкою, на річці). • Медленно идти – іти помалу (поволі); іти нога за ногою; плентатися (плуганитися, чвалати, згруб. пхатися). • Не идёт тебе так говорить – не личить (не годиться, не подоба, не пристало) тобі так казати. • Ничего в голову не идёт (разг.) – нічого в голову (до голови) не йде (не лізе); ніщо голови не береться. • Один раз куда ни шло – один раз іще якось можна; раз мати породила. • Он на всё идёт – він на все пристає (йде). • О чём идёт речь? – про (за) що йдеться? • Работа идёт хорошо – робота (праця) йде (посувається) добре; працюється добре. • Разговор, речь идёт, шёл о чём-либо – ідеться, ішлося про (за) що; розмова йде; ішла про (за) що; річ ведеться, велася про (за) що, (мова) мовиться, мовилася про (за) що. • Речь идёт о том, чтобы – ідеться про те, щоб…; (мова) мовиться про те, щоб… • Снег идёт – сніг іде (падає); сніжить. • Товар этот не идёт с рук – крам цей не йде (погано збувається); на цей крам нема(є) попиту. • Хозяйство идёт хорошо – господарство ведеться добре. • Шли годы – минали роки (літа). • Это в счёт не идёт – на це можна не вважати (не зважати); цього не треба брати до уваги. • Эта дорога идёт в город – ця дорога веде (прямує) до міста; цей шлях лежить до міста. • Я не в состоянии идти – я не можу йти; мені несила йти; я [вже] не підійду; (іноді образн.) я ніг не підволочу. |
| Каков
• Каков молодец! – ото молодець (козак)!; ото птах! • Каков он собой, из себя? (разг.) – який він із себе?; який він на вроду (на лице, з лиця)? [Де він живе?.. Який він з себе?.. Коцюбинський.] • Каков поп, таков и приход – який піп, така його й парафія. Пр. Який пастух, така й череда. Пр. Який цар, такий і псар. Пр. Яка хатка, така й паніматка. Пр. • Каково семя, таков плод – яка нива, таке й насіння. Пр. Яке зілля, таке й насіння. Пр. Яке коріння, таке й насіння. Пр. Яке дерево, такі й паростки (відмолодки). Пр. Яка шепа, така яблуня. Пр. Який дід, такий його плід. Пр. Який батько, такі й діти. Пр. • Каков привет, таков и ответ – яке помогайбі, таке й бувай здоров. Пр. Який здоров, такий і помогайбі. Пр. Який добридень, такий і бувай здоров. Пр. • Каков Савва, такова ему и слава – який Сава, така й слава. Пр. Який Яків, стільки й дяки. Пр. • Каков у хлеба, таков у дела – як їсть, так і робить. Пр. • Какова Аксинья, такова у неё и Меланья – дурна мати — дурні діти. Яка трава, таке й сіно. Пр. Сова не приведе сокола. Пр. Тернина грушок не родить. Пр. • Какова псу кормля, такова от него ловля – як собаку (пса) годують, так він і гавка. Пр. Як Рябка годують, так Рябко і бреше. Пр. Сип коневі мішком — не ходитимеш пішком. Пр. • Какова яблоня, таковы и яблочки – яка грушка, така й юшка. Пр. Яка пшениця, така й паляниця. Пр. Яка пряжа, таке й полотно. Пр. Яке частування, таке й дякування. Пр. |
| Лежать
• Были бы хлеб да одёжа, так и ел бы лёжа – якби хліб та одежа, їв би козак лежа. Пр. • Дорога, путь лежит на… – дорога (шлях) веде до… • Душа, сердце не лежит к кому, к чему (разг.) – душа, серце не лежить до кого, до чого; (в душі) верне від кого, від чого. • Лёжа на боку, не заработаешь и понюшки табаку – лежали на боку, не заробили і на понюшку табаку. Пр. Лежаного хліба немає. Пр. • Лежать в лёжку, лежмя лежать (разг.) – лежма (ліжма) лежати. • Лежать в основе чего – лежати в основі чого; бути підвалиною чого; бути за підвалину (за підставу, за основу) чого, для чого. • Лежать в противоположные стороны головами (валетом) – лежати митусем (митусь); головами навпаки лежати. • Лежать впусте – лежати облогом (облогами); облогувати; вакувати; (іноді) гуляти. • Лежать на боку (на печи) (перен. разг.) – лежні та сидні справляти; лежнем лежати; байдикувати; байдики (байди, баглаї) бити. • Лежать навзничь – лежати навзнак(и), горілиць, горічерева. • Лежать ничком – лежати ниць (ницьма, долічерева, долілиць). • Лежать пластом – лежати крижем (плиском, навзнак, навзнаки). • Лежать при смерти – лежати при смерті (на смерті, на вмерті); лежати на смертельній (на смертній) постелі; (давн.) стояти (бути) на Божій дорозі. • Лежать [свернувшись] калачиком – верчика лежати, лежати [скрутившись] калачиком (бубликом); (лок.) лежати скрутившись (скукобившись) у ковтюшок. • Лежит, оглушённый ударом – лежить, приголомшений ударом; (жарт.) джмелів слухає. • Лето пролежишь - зимой с сумой побежишь – хто вліті (літом) ледарює, той узимі (узимку) голодує. Пр. Нехай гуляє. «Що робив?» - зима спитає. Пр. Дріта-дріта серед літа, прийшла зима - хліба нема. Пр. • На мне лежат все заботы – на мені [лежать] усі турботи (весь клопіт). • Плохо лежит что (разг.) – легко лежить що. • Подозрение лежит на ком – підозра лежить на кому; під підозрою (у підозрі) хто; підозрений хто. • Содержание семьи лежит на моей обязанности – утримувати родину - [це] мій обов’язок (моя повинність). • Хорошая слава лежит, а худая по дорожке бежит – добра слава лежить, а погана біжить. Пр. • Худые вести не лежат на месте – лихі вісті не лежать на місці. Пр. |
| Мирской
• Мирская молва, что морская волна – слава людська, мов хвиля морська. |
| Молва
• Дурная молва – [Недобра] слава; неслава; поговір (слава-поговір). • Молва приписывает кому что – чутки приписують кому що; чутки накидають кому що. • Молва ходит, идёт, разнеслась… – іде, пішла, розійшлася поголоска (розголос); стала слава; ходить гомін. • Пускать, распускать молву – пускати, розпускати поголос (поголоску, поголоски, славу, пославку, чутку, чутки, почутку, почутки, розголос, лок. поустку, поустки). |
| Нетленный
• Нетленная память, слава (книжн.) – невмируща (неминуща, нетлінна) пам’ять, слава. |
| Пересуды
• Подвергать, подвергнуть пересудам (позорить, опозорить) кого – уводити, увести у славу (у неславу) кого; пустити поговір (поговори) на кого; судити та пересуджувати кого; (про себе) у неславу входити. [Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву — Пошануйте сиротину і не вводьте в славу. Котляревський.] • Слышно [идут] пересуды о ком – гуде (іде) поговір (іноді слава) про кого. • Суды да (и) пересуды – суди та пересуди. [Заґвалтувало село від краю до краю: пішли суди та пересуди… Мирний.] |
| Савва
• Каков Савва, такова ему и слава – який Сава, така й слава. Пр. Який Яків, стільки й дяки. Пр. Який пастух, така й череда. Пр. |
Словник українсько-російський 1927р. (А. Ніковський)
| Дя́ка –
1) благодарность. • Дя́ку віддава́ти – благодарить. • Дя́ка бо́гу – (вводн.) благодаря бога, слава богу. |
| Нахо́дити, -джу, найти́, -йду́ –
1) находить, найти; 2) наступать, наступить, нападать, напасть. • Найшла́ мені́ сла́ва – пошла обо мне дурная слава. |
| Похва́ла́ –
1) похвала, одобрение; 2) слава, гордость (то, чем можно гордиться). |
| Поче́стка –
1) приношение, дар; 2) честь, слава, почет. • Піти́ у поче́стку – стать в почете. |
| Сла́ва –
1) молва, слух, толки, пересуды. • Ста́ла сла́ва – разнеслась весть. • До́бра сла́ва – хорошая репутация, честное имя. • Сла́ва-погові́р – дурная молва. • Сла́ву чини́ти, роби́ти – разглашать. • У сла́ву вво́дити – позорить, компрометировать. • Бу́деш у сла́ві ходи́ти – опозоришь себя. 2) слава. • Сла́ву вчини́ти – прославить, увековечить. |
Російсько-український словник ділової мови 1930р. (М. Дорошенко, М. Станиславський, В. Страшкевич)
| Видимость (в выражениях) для -оти – для годиться, про людське о́ко, аби ті́льки сла́ва була́; по -сти – як видко; по всей -сти – як з усьо́го (видно) видко. |
| Известность –
1) (в выражениях); привесть в -ность – вияснити, з’ясува́ти; ставить кого в -ность о чем – повідомляти кого́ про що, подава́ти (кому́), ві́дати (що); с приведением в -сть – вияснивши, з’ясува́вши; 2) (слава) – сла́ва; пользоваться -ностью – бу́ти відо́мою (зна́ною, славнозві́сною) людиною; приобрести -ность – ста́ти відо́мим (зна́ним), усла́витися, зажити сла́ви. |
| Имя –
1) ім’я, іме́ння; и. подложное – підмі́нне (підро́блене, фалшиве) ім’я; по имени – на ім’я; от (моего) имени – (моїм) і́менем, від мене; 2) (известность) – сла́ва, ім’я; запятнать имя – знесла́вити. |
| Репутация – сла́ва, репута́ція; р. плохая – недо́бра сла́ва, несла́ва; р. хорошая – до́бра сла́ва; иметь -цию, пользоваться -цией – ма́ти репута́цію; пользоваться дурной -цией – ма́ти недо́бру сла́ву, у несла́ві бу́ти; пользоваться хорошей -цией – ма́ти до́бру сла́ву; составить себе -цию – зажити до́брої сла́ви; уронить свою -цию – зіпсува́ти собі́ репута́цію, пошко́дити свою репута́цію. |
Практичний російсько-український словник приказок 1929р. (Г. Млодзинський, М. Йогансен)
| Худая слава бежит, а добрая лежит. — 1. Брехливу собаку дальше чути. |
| Quod licet Jovi, non licet bovi. (Ина слава солнцу, ина луне, ина слава звездам). — 1. Що вільно панові, то не вільно Іванові. 2. Що голова, то не хвіст. 3. Сук не верба. 4. Що кому годиться: шляхтичеві шабля, мужикові свиня. |
| За что боролись? — 1. Слава не поляже, не поляже, а розкаже. 2. Шкода заходу. 3. Із ворон почали, а на сороки перевели. 4. Працювали до синього поту. 5. За що боролися? |
| Каков поп, таков и приход. Див. Яблочко от яблони недалеко падает. — 1. Який піп, така його й парахвія. 2. Без причини і смерти не буде. 3. І чиряк даремно не сяде, хіба почешеш. 4. Який пастух, така й череда. 5. Який піп, таке й благословення. 6. Який Сава, така й слава. 7. Яка грушка, така й юшка. 8. Яка пряжа, таке й полотно. 9. Яке частування, таке дякування. 10. Яке поїхало, таке й повернуло. 11. Яка пшениця, така й паляниця. 12. Яка хатка, така й пані-матка. 13. Який гість, така йому чість. 14. Дешевої рибки і юха дешева. |
| Не все то золото, что блестит. — 1. Твоя слава велика: сім сіл - один віл. 2. Не все добре, що смакує. 3. Славні бубни за горами, а прийдеш ближче - собача шкура. |
| Слухом земля полнится. — 1. На воротях слава не висить. 2. Хороша чутка далеко чутна, а погана ще дальше. |
Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко)
| Ба́лище, -ща, с. Степной оврагъ, узкая и длинная долина. По тих степах, по горах Дніпрових, по балищах і лугах низових живе його слава од віку до віку. К. Досв. 4. Везуть у балище на водопійло. К. МБ. X. 17. См. Балка. |
| Ба́тьківщина, -ни, ж.
1) Наслѣдство отъ отца. Попропивав усю батьківщину. Кв. Нам ба́тьківщини не діли́ти. Намъ не изъ-за чего ссориться. Ном. № 3313. 2) Родовое имущество. Переносно: наслѣдіе отъ предковъ. ЗОЮР. I. 80. Гине слава, батьківщина. Шевч. |
| Бісурма́н, -на, м. и пр. = Бусурман и пр. Буде ж слава козаченькам, бісурманам — горе. |
| Благости́ня, -ні, ж. Доброта, милость, благодѣяніе. Слава ж тобі, чернче, твоїй благостині. Чуб. V. 1167. До кого мені сховатись, де шукати благостині? К. Псал. 11. |
| Верте́п, -пу, м.
1) Пещера. Благовістив в Назареті, — стала слава у вертепі. Колядка. Шевч. 291. І слово правди і любови в степи, вертепи понесли. Шевч. 2) Кукольный театръ, театръ маріонетокъ, на которомъ въ старину представлялась рождественская мистерія, а также и сцены изъ народной жизни. |
| Відгово́рюватися, -рююся, -єшся, сов. в. відговори́тися, -рю́ся, -ришся, гл. Отговариваться, отговориться, отвѣчать, отвѣтить. Була слава, була слава, стали й поговори.... я за славу сама стану, та й одговорюся. Мил. 75. |
Помилка в тексті? Виділіть і натисніть Ctrl+Enter, або напишіть на github. Дякуємо.
Клавішні скорочення: виділіть слово і натисніть:
• Ctrl+Shift+1 — пошук на r2u.org.ua «Російсько-українські словники»
• Ctrl+Shift+2 — пошук на e2u.org.ua «Англійсько-українські словники»
• Ctrl+Shift+3 — пошук на sum.in.ua «Академічний тлумачний словник української мови»
• Ctrl+Shift+4 — пошук у корпусі «ГРАК» (на сайті корпусу можна шукати лему, фразу, словоформу або сполуку)