Знайдено забагато відповідників, результат було обмежено 150-ма статтями
Спробуйте звузити ваш пошук: лише серед українських слів без цитат

Запропонувати свій переклад для «іван»

Шукати «іван» на інших ресурсах:

 Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) 

 Російсько-український народний сучасний словник 2009– 

Автогонщик – автого́нець, автоперегонець, пілот. [Якби Ґабі знала номер Фатіхи, обов’язково подзвонила би на мобільний, та їй ніколи не спадало на думку записати номер подруги. Розмови на борту пікапа, яким Фатіха керувала, мов справжній автогонець, були настільки цікаві й завзяті, що про якесь продовження зустрічей вони і не думали (Іван Рябчій, перекл. Жан де Декера). Збігло чимало часу, поки я втямив, чому автоперегонці й подібні до них люди мають хворобливу пристрасть до швидкої їзди. Бо ніколи не бачать смерти перед собою, натомість відчувають, що вона завжди ззаду (О.Король, перекл. Д.Фаулза)].

Библия – (греч.) Біблія, Святе Письмо. [Святе Письмо подібне до ріки або моря. Часто там, де за зовнішністю здається зле та просте, одкривається глибина, що її не легко бачать навіть і янгольські очі (Г.Сковорода). Біблія містить в собі більше ознак правдивості, ніж вся світська історія (І.Ньютон). Існування Біблії як книги – найцінніше з-поміж усього, що людство пізнало за всі часи. Будь-яка спроба зменшити значення Біблії – злочин проти людства (Е.Кант). Я переконаний, що Біблія — це найкращий дарунок Бога людині. Все найкраще від Спасителя світу дається нам через цю книгу (Е.Лінколн). Глибоке знання Біблії має більшу вагу, ніж університетська освіта (Теодор Рузвелт). Біблія каже вам, як потрапити на небо, а не як воно влаштоване (Папа Іван Павло II)/ Я от думав, чому люди, старіючи, дедалі активніше читають Біблію. І тут меня осяяло: вони ж готуються до випускного іспиту (Дж.Карлін)].

Бюстгальтер – (нем.) бюстгальтер, (от нем. или голл.) ліф, ліфчик, (польс.) станик, (прост.) нацицьник. […У ніздрях пахло ніжним м’ясом, Рука моя пішла кудись, І щось слизькало вихилясом, І пальці в тепле заплелись. І вже коли поліз бюстгальтер Й нахабно виперся сосок, Дістали Ви свій чорний «Вальтер» І тричі стрельнули в висок (Ю.Позаяк). Ось-ось відбудеться вже перший акт. Вже на тобі ні светра, ні спідниці, Ні станика, ні майточок нема… (Іван Лучук). Сяня мала перса, як у третьокласниці, я не знаю, навіщо вона взагалі одягала нацицьника… (Ю.Винничук). І станик розстебнувсь, і спроквола Розкішна сукня їй до ніг спливла, І, як русалка серед мокрих трав, Вона в задумі погляд підвела (В.Мисик, перекл. Джона Кітса). Працюють на фабриці майже самі жінки. Вони шиють. Вони шиють бюстгальтери, станики, іноді — корсети й трусики. Ці жінки раз у раз ідуть заміж або ще якось пускаються берега. Але доти вони шиють і шиють (І.Андрущенко, перекл. Е.Єлінек). 1. Чому є сімейні труси, але немає сімейного бюстгальтера? 2. — Тітко Клаво, там у дворі хлопчаки з вашого ліфчика гамак зробили! — Нічого, нехай погойдаються, бо він щось мені став тіснуватий].

Вампир – (франц., нем.) вампір, упир, (ув.) упиряка, (перен.) кровопивця; (порода летучей мыши) кажан-вампір. [— Я Тибр старий! — ось придивись. Я тут водою управляю, Тобі я вірно помагаю, Я не прочвара, не упир (Іван Котляревський). Я не можу розминутись з тобою… я не можу бути самотнім… Ти на тільки йдеш поруч зо мною, ти влазиш всередину в мене. Ти кидаєш у моє серце, як до власного сховку, свої страждання і свої болі, розбиті надії і свою розпач. Свою жорстокість і звірячі інстинкти. Весь жах, весь бруд свого існування. Яке тобі діло, що ти мене мучиш? Ти хочеш буть моїм паном, хочеш взяти мене… мої руки, мій розум, мою волю і моє серце… Ти хочеш виссать мене, всю мою кров, як той вампір. І ти се робиш. Я живу не так, як хочу, а як ти мені кажеш в твоїх незліченних «треба», у безконечних «мусиш» (М.Коцюбинський). — не хочу бути вашим злим духом, вашим вампіром (Л.Українка). Ваше ймення в вигнанні, під карою сліз заборонено спогад про нього, образ ваш, мов упир, що з могили приліз, кров зганяє з обличчя рідного. Як осиковим кіллям отих упирів, так хотять забуттям вас прибити, обсіваються маком дрібниць, марних слів, аби ви не могли доступити. Як прибитий упир, ваша вражена тінь блідне, блідне, і смерть її криє, між живими і вами росте просторінь, — рідне серце могилу вам риє… (Л.Українка). Тихше, тихше: ходять звірі, П’ють  народну  кров  вампіри…  Нахиляйтесь,  Пригинайтесь:  Може,  мимо  пройдуть  звірі…  Тихше,  тихше  —  Хто  це  дише?  Тихше…  тихше… (О.Олесь).  Три царівни теж навтьоки У чотири бігли боки. Кровопивці-сльозівці Стали п´явками в ріці, А Макака-забіяка З´їв себе із переляку. Так веселий Лоскотон Розвалив поганський трон (В.Симоненко). Там жив Ярема, син Раїни, страшний руйнатор України. Упир з холодними очима, пихатий словом і чолом, душа підступна і злочинна, закута в панцир і шолом. Уломок лицарського роду, мучитель власного народу, кривавий кат з-під темної зорі, отам він жив, на Замковій горі (Л.Костенко). Я стояв і мовчки дивився на того лобура. Я міг забить його на місці. Я просто задавив би його голими руками. Господь не обділив мене здоров’ям, – і цей упиряка був би мертвим ще до того, як щось утямив би. Ці люди визнавали тільки насильство. Вони були пильні, непримиренні й підлі, – й спинити їх могла тільки куля калібру  7,62 або добре тренований кулак. Ну, та час вирваних язиків, розпоротих животів, бойових сотень під криваво чорними знаменами, партквитків, забитих у горлянки, – час той минув, на вулицях висіли ідіотські гасла, безмозкі юрми з радісним ревом перли на демонстрації, – ну а хто був невдоволений… що ж, тим затикали рота в отаких от підвальних кімнатках… (Л.Кононович). Я, в кожнім разі, був би зовсім не проти, коли б харківська мерія на чолі з паном Добкіним вирішила забрати совєтські пам’ятники спершу не з Таллінна, а з Києва, — почавши, скажімо, від монструозного Лєніна у метро «Театральна» і не менш кічуватого при Бесарабці, а тоді підгребти й усіх інших комуністичних вампірів, котрі понищили в Україні куди більше людей, ніж усі історичні загарбники — від Чінґісхана до Гітлера — разом узяті (М.Рябчук). Це характерно, що в періоди кризи імперії та імперської свідомості «истинно русские» звертають свої погляди і надії до Києва. Як вампіри, сподіваються вдруге набратися духу з його історії, його святого ореолу. Хочуть його впокорити, привласнити. Так було і так є (І.Дзюба). Червона сарана поїла все. Окраєць хліба видираючи з долоньок Дитячих. Не здригалося лице В катів проклятих, не боліли скроні, Не гризла совість чорної душі — Диявол там знайшов собі домівку І все людське у них він задушив. Заламуючи руки, на долівку Навколішки впадали матері, Коли з колиски витягаючи дитину, Останні крихти вигрібали упирі, Приховані від них на чорну днину. Виносили із хати геть усі Плоди і зерна, ковдри, одяг, посуд… (Оксана Усова-Бойко). Настала пора, коли кожен із нас Постав перед вибором часу: До влади прийшли бандюки й брехуни, Наперсточники й свинопаси. Здолали державу і склали до ніг, П’ючи нашу кров як вампіри, А їхній пахан, ледь прибитий яйцем, Веде нас до прірви (Ю.Винничук). Так чим пишалися ці дві прояви? Питаю знов ім’ям самої слави. Вони жили в самотності глухій, Користолюбства боязкі герої, Як два євреї, що в землі святій У сад ховались од юрби худої; Два яструби в діброві щогловій, Два мули з вантажем брехні старої, Два упирі, що люблять теплу кров, Знавці іспанської та східних мов (В.Мисик, перекл. Джона Кітса)].

Ва́нька-вста́нька, детск. – іва́н-покива́н, іва́на-покива́на, іване́ць-киване́ць.

Василиса – Василі́са. [Попросив Іван Царевич у Василіси Прекрасної гроші на пиво — не дала… Як була жабою, так жабою і залишилася]

Вот – от, он, ось, осьде, ото, оце, (диал.) ож: • а вот же! – ба!; • а вот же – так же ж, от же ж; вот, вот! – еге ж!, авжеж!, атож!; • вот-вот – от-от (ось-ось), затого, далі-далі, як не, [ось-ось, от-от] не видко як, [ось-ось, от-от] тільки (лиш) не видно, тільки що не; (иногда) туй-туй, туж-туж; • вот-вот будешь побит – ось-ось (от-от) будеш побитий, битий ходиш; • вот взгляните – ось (от) погляньте, погляньте-но; • вот в чём вопрос – ось (от) у чому справа (у чім річ); • вот где – [аж] ось (он) де, (иногда) осьдечки, осьденьки, [аж] от де; • вот дура!; вот дурень! – ото дурна!, ото дурень!; • вот ерунда (вздор)! – що за дурниці! (дурня!), казна-що!, дарма!, пусте!; • вот ещё! ну вот еще! – ото ще!, оце!, ото!, ат! (ет!), ще (іще) чого!; • вот ещё дурак, простофиля – оце ще дурень; оце ще тютя з полив’яним носом; • вот же – отож; • вот здесь – ось-о, ось-ось-о, ось де (тоді осьдечки), ось тут, отут (иногда отутечки, отутеньки); • вот и всё – от (ось, оце) і все, та й годі (та й уже), от і по всьому (та й по всьому), та й квит (та й решта); • вот и вся недолга – от тобі (та) й край, та й годі, от і (та й) все, от тобі й кінець, та й квит; • вот именно – атож, отож-то; • вот и хорошо (прекрасно) – от і гаразд (от і добре), от і чудово; • вот как! (разг.) – он (ось, от) як!, ага!, ов (овва)!; • вот каким, вот таким образом, вот так то – ось так, ось як, отак (отакечки (такечки), отакеньки (такеньки)); так таки; • вот как будто – от би то; • вот какой – ось який, от такий (отакий); • вот когда – [аж] ось (от) коли; • вот куда – он куди; • вот потому, поэтому – тим-то (отим-то, тому-то), (иногда) отож; • вот почему – ось чому (через що); • вот сюда – ось (от) сюди, осюди; • вот так – от так, ото; • вот так – от (ось) так, отак; • вот такой – ось (от) який; отакий; • вот такой герой! (ирон.) – от так (оце так, ото) герой!; • вот так-так! – оце (от) так-так!; • вот так-то! – отак-пак!; • вот там – он там; отам; (иногда) отамечки (он тамечки); отаменьки (он таменьки, он тамечки); • вот тебе, бабушка, и Юрьев день – от тобі, бабо, й Юра; вот тебе!; • вот вам! (разг.) – ось (от) тобі!; ось (от) вам!; вот тебе (те) [и] на!; • вот так клюква!; вот тебе (те) раз!; вот так штука! – от маєш!; от тобі (й) маєш!; отакої!; отаке!; от тобі й раз!; от так штука!; отака ловись (ловися)!; от тобі й на!; отуди к лихій годині!; отуди к бісу (до біса)!; • вот так история! (разг.) – от маєш!; от (ось) тобі [й] маєш!, отакої!; отаке!; от тобі й раз!; от так штука!; отака ловись (ловися)!; от тобі й на!; отуди к лихій годині!; отуди к бісу (до біса)!; • вот теперь – ось (от) тепер; отепер; (иногда) отеперечки (отепереньки); • вот тогда – ось (от) тоді; отоді; • вот тот – от (он) той; отой; той-то; • вот то-то [же], вот то-то и оно – отож-то; отож-то (бо) й є; атож-то; тож-бо то й є; то-то ж бо; то-то бо й є; отож-то й воно; • вот туда – ось (от) туди; отуди; • вот хорошо! – ото (оце, от) добре!; • вот человек! – оце (ото, от) людина!; • вот что – ось що; • вот это – оце; осе; ото (отож); • вот это да! – оце так!; • вот этот – ось (от) цей; оцей; • вот уж – аж ось; • вот уж – от же ж; • да вот же! – ба!; та ось же!; • и вот – так от; • как вот, как вот уже – аж; аж ось (аж от); як ось; коли це (ось, тут); • так вот – отож; ото; так от (ось); • только вот слышу – коли це (аж ось чую). [«Дивіться, люде: осьде булла, Що я читав…» — і показав Перед народом. Всі здрогнули: Іван Гус буллу розідрав!! (Т.Шевченко). Тут і село якраз. Біліють хати, цвітуть городи. От мурована церква з високою дзвіницею, давня вже; мур аж зазеленів; мощений цвинтар проріс травою (М.Вовчок). Управо мимо хатки звивався шлях у місто — і який же тихий та пустий цей шлях мимо удовиної хатки і як же він, що ближче до міста, усе людніш та грюкотніш порошить і гурчить, а тамечки — таменьки, де він вбіга на гору та де вже улиці будинків купами на нього приступають, який же він гучний, та людний, та порохний! (М.Вовчок). Затого сивий волос проб’ється. Яка я стара стала! (Г.Барвінок). — Ож вийди та подивись, який гарний гість: як сонце! — сказала Зоя (І.Нечуй-Левицький). — Як же мені продати, коли он у мене ще дві дочки. Треба ж і їх до ума довести (П.Мирний). — Братику наш, — кажуть, — вирятуй нас, не дай нам отутечки на розпутті загинуть (О.Стороженко). Овва! Ти, бачу, Миколо десь набрався великого розучу (І.Франко). От так видовисько! (Л.Українка). — Я вам оддячу, я вам одроблю… Візьміть усе, що маю… все… та не кидайте нас… Ось нате… (М.Коцюбинський). Як жевріє на сході. Затого сонечко викотиться на небо (В.Самійленко). Я тут — осьдечки! (С.Васильченко). От тобі й гроші. Та он вони. Ото (оце) диво! Ож піди та подивись. Пика гладка, як не лусне. Швидче з обідом, бо батько не видно як приїдуть. Ото ротата! – на все село. От би то й полегшало трохи вчора, а сьогодні знов гірше (АС). — Збираюся зараз ще в кіно сходити, — сказав він. — Люблю подивитись, як ото люди скачуть. Подумаєш тільки, з чого чоловік хліба не їсть! (В.Підмогильний). Ось вам сонце, сказав чоловік з кокардою на кашкеті і витягнув п’ятака, схожого на сонечко. А це вам дорога, він зробив кілька ступнів праворуч, носаком позначивши її межу. Щоб вам було радісно — вмикайте магнітофони, транзистори, беріть до рук іграшкові калатала, бемкайте, хоч би й по голові (В.Стус). Був лоб у хлопця —  сонячний зеніт. І розум думку рухав, наче лопать. Філософи пояснювали світ. Такі  ось хлопці  світ цей  перероблять (Л.Костенко). — Заради неї покинув я отчий дім, заради неї взяв на себе сю одежу, аби слідком за нею слідкувати будь-куди, як ото стріла, що до мети її пущено, як ото мореплавець, що за провідною зорею лине (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Овва, Джез був об’єктом для дотепів. Тутешніх дотепів. Всі вони знають. Всі знають, що він — тюхтій (Ю.Джугастрянська, перекл. Ж.Пейслі). Бідолашний батько! Ось чого він досяг, проживши життя напрочуд помірно. Лишився самотній, старішає з дня на день, і ні з ким перемовитися словом! (О.Терех, перекл. Д.Ґолсворсі). Він широко розплющив очі й сказав: — А ти хотів, щоб я дозволив тобі втекти від зашморгу? Нас усіх повішають через тебе, а ти хотів, щоб я тебе пожалів? Отакої! — Тоді «отакої» казали в тих випадках, у яких ми тепер не кажемо навіть «дідька лисого», бо вважаємо цей вираз недостатньо сильним. Дивна тоді була мова! (М.Пінчевський, перекл. М.Твена). 1. Ось до чого дійшов прогрес: їдеш по трасі, трохи задрімав — відразу раз тобі подушечка… 2. — Доброго дня, мені, будь ласка, три ящики горілки, п’ятдесят літрів пива, чотири ящики мартіні і тридцять пачок презервативів. — Ось, будь ласка. — Дякую. — Хлопче, зачекайте! — Що? — Візьміть мене з собою!].

Гондон – 1) (вульг.) гандон, презерватив, кондом: 2) (бран.) гандон, мудак. [Одного разу ми навіть врятували старого від смерті — він нажерся горілки й почав учити нас, як жити. А оскільки з п’яним Рулертом сперечатися було марно, ми, звісна річ, з усім погоджувались. НАТО — гандони! Капіталізм — гавно! — казав Рулерт (О.Ушкалов). Я був шокований, дізнавшись, що ці ган дони безсердечні збираються залишити мене самого, і тому вирішив більше не втішати їх  своєю присутністю (В.Горбатько, перекл. П.Кері). “Жиды редеют, а ряды жидеют”, – зі злістю затятого антисеміта казав вчитель військової підготовки Іван Кирилович, який на заняттях з цивільної оборони навчав нас ще змалечку користуватися протигазом, якого одного разу назвав таємничим словом “гандон” (О.Ірванець, перекл. Уладзіміра Арлова). Дівчина заходить в аптеку, питає: — В вас гандон з вусиками є? — Є, але він сьогодні на роботу не вийшов].

Горло – 1) горло (ум. горлечко), горлянка, (вульг.) пелька; 2) (в сосуде) шийка, горло, горлечко: • брать, взять, схватить за глотку кого (разг.) – см. Взять; • во все горло – на все горло; • во всё горло кричать, орать – кричати на все (на ціле) горло (на всю горлянку, з усього горла, на цілу пельку, на ввесь (весь) рот, на всі заставки, на ввесь (весь) голос, на всю губу, на всі заводи, скільки горла стане) горлати, (разг.) [як] на пуп кричати, (лок.) зіпати щодуху; • всего тут по горло – усього тут [аж] по горло (досхочу, до призволящого); (устар.) у три щиті; • драть горло (разг.) – дерти (драти) горло (горлянку), горлати (горлопанити, репетувати, галасати, галасувати, лок. зіпати, галайкати); • дыхательное горло – дихало, (умен.) дихальце, дихалка, дихавка, дишка; • залить горло (напиться пьяным) – залити (залляти) очі (горло), напитися п’яним; • застряло в горле (слово) – застрягло (застряло, зав’язло) у горлі (слово); • заткнуть горло кому (разг.) – заткнути горло (пельку, горлянку, рота, пащу, пащеку, вершу) кому, зацитькати кого; • наступать, наступить на горло (разг.) – приступити з короткими гужами, в одну шкуру добиватися чого, притьмом (ґвалтом) вимагати чого, напосістися на кого, брати за петельки кого; добиватися чого в одну шкуру; • першит в горле – дере в горлі; • по горло дела, работы (перен., разг.) – аж по [саме] горло (по саме нікуди) діла, роботи (праці); • по горло сыт (сыт по горло) – ситий донесхочу (досхочу, донезмогу, по [саму] зав’язку), у пельку не лізе, по саме горло ситий; • приставать, пристать с ножом к горлу – приставати (ставати), пристати (стати) з ножем до горла, напосідатися, напосістися на кого, сікатися, присікатися до кого ґвалтом (притьмом, з ножем до горла); • промочити горло (перен., фам.) – промочити горлянку (горло), прополоскати горло (душу), зволожити душу (горло); укинути трохи; підхмелитися; • становиться, стать поперек горла – упоперек (поперек) горла ставати, стати, ставати, стати в горлі руба (кісткою). [За мить пісня об’єднала всіх, навіть Яша споважнів, підтримуючи її своїм ліричним тенором, що незрозумілим способом жив у його прозаїчному горлі (В.Підмогильний). Верни до мене, пам’яте моя, нехай на серце ляже ваготою моя земля з рахманною журбою. Хай сходить співом горло солов’я в гаю нічному (В.Стус). Таку співачку покарать на горло, — та це ж не що, а пісню задушить (Л.Костенко). — Здавайся,— гукнув,— а ні, то голову одрубаю! Приголомшений біскаєць не міг вимовити ні слова, та й заціпив би йому, певно, навіки розсатанілий Дон Кіхот, якби дами з ридвана, що доти дивились, умліваючи, на той герць, не підійшли до рицаря й не почали благати його, щоб він із ласки своєї дарував їхнього джуру горлом (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Іван перекинув уміст своєї склянки і мало не гепнувся зі стільця. У нього одразу перехопило подих, наче хто сунув під дихавку кулаком (М.Каменюк, перекл. В.Войновича). Якщо людина сита по саме горло, локшину на вуха їй не повісиш (Ілья Ґерчіков). Промочиш ноги — відмовить горло. Промочиш горло — відмовлять ноги. Якщо людина сита по саме горло, локшину на вуха їй не повісиш (Ілья Ґерчіков). Іван перекинув уміст своєї склянки і мало не гепнувся зі стільця. У нього одразу перехопило подих, наче хто сунув під дихавку кулаком (М.Каменюк, перекл. В.Войновича). Промочиш ноги — відмовить горло. Промочиш горло — відмовлять ноги].

Грузин, грузинка – (рус.) грузин, грузинка, (самоназвание) картвел, картвелець, картвелка. [Коли б я не була українкою, я б хотіла бути грузинкою… (Леся Українка). Слова «Грузія», «грузин» не знати звідки вицарапали кацапи?! Картвели у своїй мові звуть себе «картавелі», а батьківщину свою «Сакартвело». Ми чужі слова вимовляємо так, як вони звучать у себе вдома, тому гадаю, що нам треба було б не наслідувати кацапське каліцтво, а увести моду на «картвели» і «Картвелію», тим більш, що етнографія так таки і каже, що грузини належать до картвельського племені (Іван Лучук). Нації належить той, хто усвідомлює свою належність до неї. Я грузин, тому що як духовна істота я продукт багатоголосого грузинського співу (М.Мамардашвілі). В готелі пожежа, кругом кричать: — Води! Води!… З вікна висовується грузин: — А в 30-й номер — шампанського!].

Двоечник, двоечница, разг. – дві́єчник, дві́єчниця, двійкар, двійкарка. [Те саме можна сказати й про слово двієчник, у якому і не переходить в о, а залишається, бо воно було в слові двійка, від якого походить. Синонімом до слова двієчник може бути таке ж похідне від іменника двійка слово двійкар, утворене за аналогією до інших іменників із суфіксом -к-, наприклад: шапкар — від слова шапка, байкар — від байка. Отже, якщо підходити до цього питання науково, то буде — двієчник або двійкар, але не двоєчник (Б.Антоненко-Давидович). Колишні однокласники доволі спритно порозповзалися по життю, попристосовувались, як щурі перед штормом. Іван ще до армії дивувався, як швидко колишні двієчники повибивалися в люди (М.Бриних). Судячи із зарплати вчителів, уряд складається з мстивих двієчників].

Жаба – 1) жа́ба, (разг.) ропу́ха, (самец, редко) жа́бур; (умен.) жа́бка, жа́бонька, жабурчик; (ув.) жа́бище, жабуряка; (собир.) жабня́ (р. -ні́); 2) (мед., болезнь) жа́ба, задавля́чка: • болото, где водится много жаб – жаба́р (р. -ря́), жабови́ння, жабівни́к, жабокря́ківка; • грудная жаба – грудна́ жа́ба, грудна́ да́ва; • древесная жаба – зелену́ха; • жаба давит, задавила, перен. – жаба давить, задавила (душить, задушила), (у́же, зависть берёт) за́ви́дки беру́ть (узяли́); • жаба повитуха – повиту́шка; (квакуша) кряку́ша. [І жа́ба ри́ба, бо в воді́ сиди́ть (Номис). Жаба ти колодязна! що ти про море знаєш?.. (М.Лукаш). Бо «жаба» — потвора ментальна — давить і не пукає (Ю. Курай). Дружини їхні, заплилі ропухи, які вже не могли навіть піднятися в повітря, вічно сварилися (О.Ульяненко). Озирнувся на своїх друзяк-писарчуків, були вони на пристойній відстані: світло яснів цап, мотаючи головою, за ним стояв чи йшов осел, а на ослі сиділа охляп жаба, то б пак жабур, тримаючи в руці кухлика з медом і помахуючи ним (Валерій Шевчук). У ставку — зелені жаби. В них володар — грізний жабур. Лосенята, лось, лосиха  в лісі ходять тихо-тихо. Та тихіше, аніж лосі, в темнім лісі ходить осінь (Є.Гуцало). Ропухи прочалапали футів зо три, а тоді, очевидно, геть виснажившись, присіли, злегка ковтаючи ротом повітря. Хвилин десять вони пильно розглядали мене з відразою, яка, здається, дедалі зростала. Потім одна з них відійшла вбік і врешті присіла під ніжкою столу, мабуть, помилково гадаючи, що це стовбур дерева. Друга ропуха дивилася на мене, ретельно оцінюючи, чого я вартий, а коли врешті дійшла висновку — той виявився таким невтішним, що ропуху знудило напівперетравленими рештками коника-стрибунця й двох метеликів (О.Лесько, перекл. Дж.Дарела). 1. Скільки жабу не годуй, все одно задушить! 2. Жаба сидить на голові бегемота: — Така спека, а тут ще бегемот до сраки прилип! 3. — Від чого помер Іван-Царевич? Жаба задушила…].

Женоподобный – жінкуватий, жонови́дий, поді́бний до жі́нки: • делаться, стать женоподобным – бабі́ти, жінкува́тіти, збабіти, пожіно́читися. [Як наді́в очі́пка – відра́зу пожіно́чивсь (АС). Існує тип жінок-садисток, які вибирають собі в партнери жінкуватих чоловіків, молодших за себе, абсолютно підлеглих їм у всіх сферах життя (“Ти, дівчино з Подолля, В твоїх руках моя доля!”), і піддають їх моральному приниженню. От тоді й кажуть: “Іван плахту носить, а Настя – булаву” (О.Виженко). У давнину мужі були гожі й високі, а тепер вони схожі на дітей або карликів, та се лиш одна з багатьох ознак занепаду світу, який старіється. Молодь не хоче здобувати знань, вченість занепадає, цілий світ ходить догори ногами, сліпі провадять сліпих і штовхають їх у прірву, птахи падають, ще не злетівши, осел грає на лірі, а воли танцюють, Марії вже не до вподоби споглядальне життя, а Марті — діяльне, Лія безплідна, а в Рахилиних очах — розкошелюбство. Катон вчащає до лупанарів, а Лукрецій геть збабів (М.Прокопович, перекл. У.Еко)].

Жизнь – життя, (устар.) живо́ття; (время жизни) вік (ум. вічок), (время или образ жизни) життя, (устар.) живот, живність, житів’я, прожиток, буття, (образ жизни) побут, життя-буття, (вульг.) живуха, житка, жилба; (пребывание, бытность где) життя, побут, перебування, пробування: • борьба не на жизнь, а на смерть – боротьба до загину; боротьба смертельна; • бороться не на жизнь, а на смерть – боротися на життя і на смерть; боротися до загину; • будничная жизнь – буденне життя; буденщина (щоденщина); • вводить, проводить в жизнь (постановление, закон) – переводити в життя; запроваджувати в життя; • вести жизнь – провадити життя; жити; • вести тяжёлую, безрадостную жизнь – безрадісно (безпросвітно) жити; просвітку не мати; • в жизни – за життя (у житті); на віку; живши; (устар.) за живота; • влачить жизнь – бідувати (животіти, скніти, гибіти); дні терти; (образн.) тягти нужденний жереб; • вокруг кипела жизнь – навкруги (навколо) вирувало (шумувало, кипіло, буяло) життя; • воплощать, воплотить в жизнь что – утілювати, утілити в життя що; здійснювати, здійснити (реалізувати, зреалізувати, справджувати, справдити) що; • в первый раз в жизни, впервые в жизни – уперше на віку (у житті); • всю жизнь, в продолжение всей жизни – протягом цілого життя; усе (ціле) життя; через усе життя; [через] увесь (цілий) вік; поки (покіль) віку (життя); до віку; • вызвать к жизни – покликати до життя; (иногда) сплодити; • дать жизни, перен. – завдати гарту (бобу, чосу); дати затірки (перцю з маком); • доживать, дожить жизнь – доживати, дожити (добувати, добути, добивати, добити) віку; довікувати; зійти з світу; • до конца жизни – довіку (поки віку); довічно; до смерті-віку, [аж] до [самої] смерті; до віку і до суду, (устар.) до живота; • долгая, долговременная жизнь – довге (довгочасне) життя; вік довгий; • дорогая, дешёвая жизнь – дороге, дешеве прожиття, все дорого, дешево; • дорожить жизнью – дорожити життям, шанувати життя; • достичь лучшей жизни – добиться ліпшого (кращого) життя; здобутися на краще (на ліпше) життя; • жизни не рад кто (разг.) – світ немилий (знемилів) кому; • жизнь барская – панування; • жизнь без событий – безподієве життя; • жизнь беспросветная, безрадостная – безпросвітне життя; безпросвітна доля; безпросвіття; • жизнь бродячая – волоча́ще (волоцюжне) життя; • жизнь бьёт ключом – життя буяє (вирує, нуртує, клекотить); • жизнь довольная, спокойная – життя безпечне, спокійне; спокійний прожиток; • жизнь дорогая, дешёвая – прожиток дорогий, дешевий; • жизнь загробная – тогосвітнє життя, той світ, майбутнє життя, майбутній вік; • жизнь земная – сей світ, життя сьогосвітнє; • жизнь моя! (разг.) – щастя (щастячко) моє!; доленько моя!; • жизнь на волоске – життя на волосинці (на волоску, на павутинці, на ниточці); • жизнь пошла на убыль – життя пішло на спад; • жизнь прожить — не поле перейти – вік прожити, не дощову годину перестояти (пересидіти) (Пр.); вік ізвікувати — не пальцем перекивати (не в гостях побувати) (Пр.); на віку як на довгій ниві — всього побачиш (Пр.); життя прожити — не поле перейти (Пр.); на віку — як на току: і натопчешся, й намусюєшся, і начхаєшся, й натанцюєшся (Пр.); всього буває на віку: і по спині, і по боку (Пр.); • жизнь райская – раювання; • жизнь семейная идёт согласно, хорошо – в сім’ї гарно ведеться; на віку, як на довгій ниві [: і кукіль, і пшениця]; • жизнь совместная – життя (пожиття) спільне; • жизнь современная – сучасність, сучасне життя; • жизнь супружеская – життя (пожиття) подружнє, шлюбне; • жизнь так и кипит в нём – життя так і кипить (шумує, вирує, буяє) в нім; • жизнь холостяка, бобыля – бурлакування; • за всю жизнь – за все (за ціле) життя; • загубить, испортить чью жизнь – (образн.) світ (вік) зав’язати кому; • замужняя жизнь – заміжнє (молодиче) життя; заміжжя; жіноцтво; • заплатить, пожертвовать, поплатиться жизнью за что – наложити голову (життям, душею) за що; заплатити життям за що; душі позбутися за що; • заработать на жизнь – заробити (здобути) на прожиток (на прожиття); • как жизнь? – як життя (життя-буття), як ся маєте?; • лишать, лишить жизни кого, себя – страчувати, стратити кого, себе; збавляти, збавити (позбавляти, позбавити) віку (життя) кому, собі; укоротити (умалити) віку кому, собі; зганяти, зігнати зо світу кого, себе; відібрати життя кому, собі; укоротити (умалити) віку кому, собі; зганяти, зігнати зо світу кого, себе; відібрати життя кому, собі; заподіювати, заподіяти смерть кому, [самому] собі; наложити на себе руки; • на всю жизнь – на все (на ціле) життя; на вік вічний; • на склоне жизни – на схилі (схилку) віку (життя); • не на жизнь, а на смерть – до загину; • ни в жизнь не, в жизнь не, в жизни не (разг.) – ні за що [в світі] не; ніколи [в світі] не; зроду-віку не; • никогда в жизни – зроду-віку (зроду-звіку); • образ жизни – спосіб життя (побуту); (иногда) триб життя; • оканчивать жизнь (доживать) – віку доживати, добувати; • он живёт хорошей, праведной жизнью (перен.) – він живе правдивим (праведним) життям; (устар.) він правим робом ходить; (образн.) його свічка ясно горить; • осмыслить жизнь чью – дати зміст (сенс, розум) життю чиєму; усвідомити (утямити) життя чиє; • по гроб жизни (нар.) – до скону; довіку (поки віку, повік); до [самої] смерті; до смерті-віку; поки сонця (світ-сонця); • по жизни — по життю; • покончить жизнь самоубийством – смерть самому собі заподіяти; покінчити життя самогубством (самовбивством); накласти на себе руки; кінець собі зробити; • покушаться на жизнь чью – важити (важитися) на чиє життя, на кого; робити (чинити) замах на чиє життя, на кого; • полагаться, положить, отдавать, отдать жизнь за кого, за что – головою накладати, накласти, наложити за кого, за що; трупом лягти за кого, за що; • пользоваться жизнью – уживати (зазнавати) світа (світу, життя); • поплатиться жизнью за что – наложити (накласти, приплатитися) життям за що; • портить жизнь кому – заїда́ти вік чий; • пощадить жизнь кому – подарувати (дарувати) життя кому; (образн.) пустити рясту топтати; • право жизни и смерти (книжн.) – право над життям і смертю; • претворять, претворить в жизнь – здійснювати, здійснити (реалізувати, зреалізувати) що; справджувати, справдити що; (иногда) запроваджувати, запровадити що; • при жизни – за життя (за живота, за живоття); заживо; • проводить, провести в жизнь – запроваджувати, запровадити (проводити, провести, переводити, перевести) в життя; • проводить, провести всю жизнь – вік вікувати, звікувати; • прожигать жизнь – марнувати (марнотратити) життя; прогулювати (сниж. проциндрювати) життя; • прожить всю жизнь – вік звікувати; провікувати; збути (зжити) вік; • прожить девичью жизнь – відбути дівочий вік (дівоцтво); віддівувати; • радости жизни – життьові розко́ші; • рисковать жизнью – важити (ризикувати) життям; • скверная жизнь – погане (ледаче, згруб. собаче) життя; • скитальческая жизнь – бурлацьке (блукацьке, мандрівне) життя; мандри; • средства к жизни – засоби до життя (існування); • счастливая жизнь – щасливе життя; (образн.) заквітчаний (уквітчаний) вік; • тяжёлая жизнь – важке життя; (образн.) бідування; • уйти из жизни – піти з життя; • укоротить жизнь кому – укоротити (змалити, умалити) віку кому; • уклад, строй жизни – лад; • устроить весёлую жизнь кому – влаштувати веселе життя кому; • хватает, не хватает на жизнь – вистачає, не вистачає на прожиток; • ход жизни – триб життя. [Чи для того ж нам Бог дав живоття? (І.Нечуй-Левицький). Ох, Боже, Боже, трошки того віку, а як його важко прожити! (М.Коцюбинський). Ти, моя ненько, любила мене за своєї жизности (І.Нечуй-Левицький). За всенький час мого житів’я я велику силу вчинив того, що люди звуть неморальністю (А.Кримський). Тихий, спокійний прожиток (І.Франко). Добра жилба, коли кварки нема (Номис). Перший раз за мого життя (живота) чую, що я щасливий (І.Нечуй-Левицький). Трудно думи всі разом сплодити (Руданський). З ким дожить? Добити віку вікового? (Т.Шевченко). Ірина знала вже, що батьки її бідніють… хоч не показують сього перед людьми, навіть триб життя не змінюють (М.Коцюбинський). І турка ряст топтать пустив (І.Котляревський). Але ж там було небезпечно! Я не міг важити вашим життям (Ю.Яновський). Шануй здоров’ячко! Бо не шанувавши, сама змалиш собі віку… (М.Вовчок). Оце тобі наука, не ходи надвір без дрюка – свиня звалить і віку умалить (Номис). Я зроду-звіку не оженюся (І.Нечуй-Левицький). Ще за живоття батькового (Б.Грінченко). Я вам за живота (життя) добро своє оддаю (В.Самійленко). Оттакий, панієчко, наш заквітчаний вік (Г.Барвінок). У неволі вік вікує і безщасна і смутна (Б.Грінченко). Зав’язала собі світ за тим ледащом (М.Коцюбинський). Це все діялося ще за батькового живота. Оттака-то мені вдома живуха: годинки просвітлої не маю! Чи ти на його житку заздриш? Йому три дні до віку зосталося. Сором в пітьмі духа вік ізвікувати (АС). Життя — це суцільна мука, але треба його любити (О.Ульяненко). Не так уже й багато мені стрічалося людей, котрі мають мужність жити свої власне життя. Своє — а не те, яке попід руку трапилося (О.Забужко). Жінка твого життя та, хто повертає тобі твоє життя. Твоє власне, таке, яким воно мало б бути — якби ти, мудило, його не просрав (О.Забужко). Життя — вода: крізь пальці протікає, щоб напоїти траурну ріллю (Іван Низовий). Життя — взагалі мило. Спочатку запашне, «Полуничне», а потім — жалюгідний обмилок сподівань, утрачених можливостей, надій, сил, розуму, здорового глузду, пам’яті. Потім залишається тільки піна, мильні бульбашки… (І.Роздобудько). Виїхати в Росію — це така ж спокуса, як накласти на себе руки (В.Рафєєнко). Не було ранку, щоб Папуга Лерріт, прокинувшись, не побачив за вікном річку й не подумав би, який чудесний триб життя він провадить (Т.Андрієвська, перекл. П.Кері). Хто не цінує життя, той його не заслуговує (Леонардо да Вінчі). Життя — надто серйозна штука, щоб говорити про неї серйозно (О.Вайлд). Людина повинна вбирати барви життя, але не тримати в пам’яті його подробиці (О.Вайлд). Життя, навіть найважче, – це найкращий скарб у світі. Вірність обов’язку — другий скарб, який робить життя щасливим і дає душі сили не зраджувати своїх ідеалів. Третя річ, яку я пізнав, полягає в тому, що жорстокість, ненависть і несправедливість не можуть і ніколи не зуміють створити нічого вічного ні в інтелектуальному, ні в моральному, ні в матеріальному сенсах (Пітірім Сорокін). Кожна людина дістає від життя те, що вона хоче. Але не кожен після цього радий (Клайв Льюїс). Життя відбирає у людей надто багато часу (С.Є.Лєц). 1. Життя — це хвороба, що передається статтєвим шляхом. 2. Життя дається людині лише один раз, і то у багатьох випадках — випадково. 3. Таке життя: вчора було зарано, завтра буде запізно, а сьогодні — нема коли. 4. Життя — це боротьба!: до обіду — з голодом, після обіду — зі сном. 5. Життя надто коротке, щоб витрачати його на здоровий спосіб життя. 6. Коли життя екзаменує, першими здають нерви. 7. Життя дається один раз, а вдається ще рідше. 8. Життя — це рух: одні ворушать звивинами, інші ляскають вухами. 9. Не всяке життя закінчується смертю; інколи воно закінчується весіллям… 10. — Ви єврей по матері, чи по батькові? — Я єврей по життю!].

Жлоб – (рус.) жлоб, кугут, рагуль, рог. [Львів’янам час припинити нарікання на ляхів, на москалів та, за останньою модою, на сільських «рагулів», котрі начебто псують їм прекрасне (колись) місто. І совки, й рагулі насправді сидять у кожному з нас, і поки ми не навчимось їх вичавлювати з самих себе, Львів лишатиметься рагульським містом, яким він, зрештою, завжди був — принаймні від часу війни, коли втратив єврейську, польську та й, по суті, майже всю українську інтеліґенцію. Рагулі — це не лише ті, хто засипає Львів сміттям і заливає російською попсою, а й ті, хто мовчки за цим спостерігає. Рагулі не лише ті, що вибирають рагульську владу, а й ті, що не можуть або не хочуть переконати їх вибрати іншу та змусити її працювати (М.Рябчук). Неначе все зрозуміло… У проекті Бога є місце для всіх жлобів. Але в проектах жлобів не буває місця для Бога. Тому що громадянам хочеться не просто безсмертя, а нескінченного жлобського життя. Де завжди буде щось занадто жирне на чомусь страшенно золотому… (Густав Водічка). — Загалом, є кілька всесвітньо відомих порід. Перш за все, це американець. Головні слова в нього: «я» й «моє». Мовляв, я товстий американець, я люблю свою Америку. Далі свого носа він не бачать. Є російський жлоб: лютий і агресивний, гірший нашого набагато. Він пройшов через пролетаризацію, і вся їхня жлобська естетика сформульована в гопнічєствє, в дев’яностих роках: кожанкі, кєпачкі, усі діла. Наш жлоб більш-менш адекватний, доволі живописний, з ним завжди можна домовитись… Є й французькі жлоби — на власні очі бачив. Щоправда, в селі… Ще англійці дуже жлобкуваті. Словом, жлоби є кругом (Іван Семесюк). Той, хто викликає роздратування, той вами володіє. Тож на жлобів не слід лютувати, їх треба висміювати. І в жодному разі не лікувати, бо все одно не вийде (А.Мухарський). Та якби не одягався якийсь освічений чоловік, розумний студент чи академік, його рогом складно назвати, бо він людина розумна. Це не означає, що серед професорів немає жлобів — певне, що 90%, але я маю на увазі справжніх учених. . У 70-ті роки, знову ж таки у Франківську, частіше вживали слово «рог», не жлоб і не рогуль, як у Львові (Ю.Андрухович). Двоє жлобів знаходять одне одного — і ось — народились жлобенята (В.Бебешко). Справді, якщо придивитися до Кліфорда уважніше, побачиш, що він — блазень, а бути блазнем значно принизливіше, ніж жлобом (С.Павличко, перекл. Д.Г.Лоуренса)].

Инопланетянин – інопланетянин, (реже) іншопланетянин, чужопланетянин. [«Інопланетяни», — думав Мирон, спостерігаючи, з яким відсторонено-байдужим виглядом, підкресленою зневагою до цілого світу, виходять з іномарок юні гуманоїди, екіпіровані в дороге ексклюзивне лахміття від найкрутіших кутюр’є Європи, в руках яких — уже! — зосереджені вся влада і багатства держави — від банків до засобів масової інформації… (Г.Тарасюк). Після цього чужопланетянин повів хлопців в інше приміщення, як він сказав, у їхню робітню (Іван Ющук). 1. Російські науковці вперше зустрілись з іншопланетянами. І натовкли їм пику. За те, що інопланетяни. 2. Есемеска дружині: «Викрали інопланетяни. Ставлять на мені досліди. Вже облили духами, вимазали помадою, подряпали всю спину, відібрали гроші. Через годину обіцяли відпустити»].

Коллаборационист, коллаборационистка, коллаборант, коллаборантка – (франц.) колаборант, колаборантка, колабораціоніст, колабораціоністка, (предатель) зрадник, зрадниця, запроданець, запроданка. [Тепер мені байдуже, як мене називатимуть: націоналістом, чи шпигуном, чи зрадником. Я знаю своє і надто катастрофічне духовне існування мого народу, щоб можна було сидіти, склавши руки. І не можна звужувати проблеми — питанням репресій чи мук в’язнів. Є питання народу — і маштаб цього питання, звужувати який — гріх (В.Стус). Якщо панівна група трактує колонізованих як нижчу расу («быки», «кугуты», «жлобы», «хохлы», «колхоз» і подібне), то поневолені під цим дискурсивним (а часом і поліцейським) тиском переймають погляд колонізаторів і бачать себе саме такими — неповноцінними, недорозвиненими та, природно, намагаються дистанціюватися від власної упослідженої групи та приєднатися до панівної. Вони імітують її мову та звичаї, а щоб стати в цій групі ще більше «своїми», демонструють особливо погорду до свого минулого — до малоосвічених колгоспних «хохлів», і особливу ненависть до «хохлів» освічених, котрі, попри освіту, не піддалися асиміляції. Ці для колаборантів — найгірші, бо ж утверджують альтернативну, достойнішу модель поведінки — активного чи, принаймні, пасивного спротиву колонізаторам, і тим загострюють у колаборантів комплекс неповноцінності, подразнюють не зовсім чисте сумління як у самих зрадників, так і в їхніх нащадків. Звідси — несамовита ненависть до «свидомитов», «бандер», «мазепинцов» та інших «щирых», котрі самою своєю присутністю підважують комфортну «нормальність» колаборантської поведінки (М.Рябчук). — Це ти винен у цьому, що сталось, Ігоре, — шипіла крізь сльози Маргарита. — Я? А хто так нагло одружився з першим-ліпшим волоцюгою? — Що? По-перше, він не волоцюга, а впевнений у собі чоловік, забезпечений до того ж. — Кар’єрист, шкурник, підлабузник, а тепер ще й зрадник-колаборант. Таких ми будемо вішати на рязанських бєрьозах! — По-друге, він не перший-ліпший, він просив моєї руки три роки. — Імпотент, — з надією в голосі процідив я. — По-третє, — не реаґувала на мої репліки Маргарита, — п’ять років я чесно чекала на вашу підлу ясновельможність! Але ти обрав свободу! Тепер втішайся! (В.Кожелянко). З опозиційних рядів до провладної більшості рекрутувалися на всіх рівнях рад сотні й сотні колаборантів. І, як часто трапляється зі зрадниками й перекинчиками, вони, щоб заслужити довіру нового хазяїна, перетворюються на ще вірніших сторожових псів, аніж ті, хто був із владою від самого початку (Ю.Винничук). ― Я не був дисидентом, я не міг, бо я… слабкий, ― каже мені Іван Овксентійович, коли я передаю Йому вітання від Євгена Сверстюка, який також Його любить і поважає, ― але я схиляюся перед тими, хто пішов за свої переконання у тюрми, хто не зламався… І у цьому якомусь по-дитячому щирому і водночас мужньому по-чоловічому зізнанні більше правди і честі, ніж у заявах багатьох колишніх спритнячків-парторгів, конформістів-колаборантів, які тепер, одягнувши вишиті сорочки хочуть бути подібними до Стуса… як тоді до Дзержинського, майже переконали себе, що «були потрібні українському народові тут», бо ж «не всі могли сісти». Перевертням не вірю. Вони і тепер при владі. І це найбільша слабкість мого народу (І.Павлюк)].

Лесоруб – лісоруб. [Лісоруб Іван, відбиваючись від комарів, вирубав два гектари лісу].

Наваристый – наваристий: • наваристый суп, бульйон, борщ – наваристий суп (юшка), бульйон, борщ. [Мати, поставивши перед Василем тарілку наваристого борщу, була не менш здивована з його байдужості до любимої страви (Ю.Яновський). Добра штука — горох, подумав тоді Григорій, ковтаючи голодну слинку, бо згадалися йому наваристі супи і кулеші з гороху, що їх варила ще мати, покійна, горох родив на їхньому клинці, згадалися сковороди з білими горохвяниками, їх треба їсти гарячими, із підсмаженим салом (Володимир Дрозд). Коли посідали за стіл, пан Мартин прицмокував від задоволення язиком, куштуючи смачні напої та не менш смачні страви, йому сподобалося все: і наваристий борщ зі свіжою зеленню, і пшеничні пампушки з салом та часником, і гречані млинці з сметаною, і шулики з маком та медом… (В.Малик). Розкладала полумиски й горщики, ринку й таріль, і тільки-но торкався посуд простеленого обруса, як у ньому з’являлася їжа, та ще й неабияка: борщ м’ясний, наваристий і присмачена салом каша до нього, печені качки, гречаники, вареники і сластьони. Іван аж білий став, дивлячись на те багатство… (Валерій Шевчук). Якщо в хаті смачно пахне свіжовипеченим хлібом, Якщо на плиті булькає наваристий борщ, А в філіжанці духмяниться кава. Якщо я вільно кажу, що я хочу, як хочу, і кому хочу Тією мовою, якою я хочу, і мене при цьому розуміють, Якщо я дружу з сусідами і вважаю їх прекрасними людьми, Хоча вони й зовсім не схожі на мене. Якщо я маю змогу займатися улюбленою справою Та ще й отримую за це гідну платню. Якщо я впевнена, що в новинах мені завжди скажуть правду, А товари, які мені пропонують купити, тільки якісні й корисні. Якщо я знаю, що моя дитина в цій країні матиме прекрасне майбутнє… То яка, нафіг,  національна ідея мені ще потрібна??????!!!!!!!! (Галина Каранда)].

Надоедливый, надоедчивый – набри́дливий, обри́дливий, обри́дний, доку́чливий, доку́чний, надоку́чливий, (редко) уку́чливий, (пров.) уві́ристий, (назойливый) дої́дливий, в’ї́дливий, насти́рливий, насти́рний, навра́тливий, назо́листий, (постылый) осору́жний: • надоедливый человек – надокучлива (набридлива) людина, (образн.) набридайло. [Старий Іван Лаврусь скинув обридливу сльозу, що пробігла по всьому виду (Б.Грінченко). Доку́члива му́ха (П.Мирний). Добра́-б тобі́ не було́, осору́жна му́хо! (П.Мирний). Заглушав докучне сюрчання трав’яних коників (П.Мирний). Тут знову почувся їй заливний Загнибідин регіт. «Та й гіркий же цей Загнибіда! та й уїдливий який! Кому сльози, а йому смішки.» їй пригадалися Кирилові слова: п’явка не чоловік! «П’явка, п’явка і є!» —думалося їй. П’явкою був, п’явкою і згине! А їй же прийдеться тут цілих півроку бути, півроку слухати доїдливих речей, єхидного реготу (П.Мирний). Ганушеві хотілось просто з каменя стрибнути через тин і втекти од настирливої, причепливої баби (І.Нечуй-Левицький). Доку́чне ляпоті́ння дощу́ (Б.Грінченко). Таки́й уві́ристий чолові́к: скажи́ та й скажи́ пана́м! (АС). Вгору туман піднімається срібний, Хмарками-смужками в’ється; Дощик осінній, уїдливий, дрібний Падає, сиплеться, ллється (Г.Чупринка). Насти́рне пита́ння (М.Коцюбинський). Колись в своє убогеє село В докучливу осінню пору, Вночі до батькового двору Мене далеким вітром занесло (С.Васильченко). Накрапав той надокучливий дрібненький дощик, який у нас на Україні звуть мрякою (Василь Земляк). — От такі ви всі, чоловіки! Коли б ви тільки знали, якими брутальними, жахливими, надокучливими стають чоловіки, коли вони намагаються упадати коло жінки, а вона цього не хоче (В.Вишневий, перекл. О.Гакслі). І це вона робила з такою вправністю, з якою керувала готелем і тримала на відстані п’яних, хтивих та надокучливих гостей, беручи з них усе, що тільки можна, не даючи їм нічого, але нікого надовго й остаточно не відштовхуючи (С.Панько, перекл. І.Андрича). Краще залишитися приємною згадкою, ніж набридливою присутністю].

Намастыриваться, намастыриться, разг. – 1) (собраться) намаститися; 2) (наловчиться) нагостритися, насобачитися. [Нікому не вдалося його розкрутити, куди це він в дідька, намастився їхати (Іван Герасим, перекл.  Алесандро Баріко)].

Напутствие – 1) (действие) а) виряджа́ння, випроваджа́ння; б) напучу́вання; в) проваджа́ння напу́тньою моли́твою, чита́ння напу́тнього; 2) (наставление) напу́чення, напу́чування, напуті́ння, настано́ва, напу́тня пора́да, напу́тнє сло́во, напу́тні побажа́ння, (назидание) напоу́млення, (направление) напра́ва; 3) (напутств. молитва) напу́тня моли́тва, напу́ття, напу́тнє. [Вона давно звикла слухати напутіння од своєї мачухи і вже не огризалась (І.Нечуй-Левицький). Я особовим номером навік, Немов тавром, позначений цинічно — І не на те, щоб з каторги не втік, А щоб, як страм, носив його публічно. Мені той номер даний як ім’я І як лихе напуття на дорогу, Адже якщо затреться він, то я У карцері каратимусь за нього (Іван Гнатюк). Зупиняємося біля самих дверей, щоби вислухати інструктаж командира роти про те, як нам належить поводитися в харчевні. Його правиця стискала виделку на яку було наштрикнуте щось невідоме. Скінчивши напучування він глипнув на неї, підняв над головою і мовив: «Прошу всіх солдатів звернути увагу на цю істоту. Це — тарантул. Тут їх повно, тому не застромлюйте носи у дірки в землі та не лазьте довгими язиками у щілини» (Олександр Сушко)].

Одноклеточный, одноклетный – одноклітинний: • одноклеточные – (мн., биол.) одноклітинні. [Уже згодом, заднім числом складаючи докупи десятки почутих історій про вуличні побиття й пограбування, Елайджа зрозумів, наскільки всім їм тоді на цьому насправді залежало: бути на своїй території, де жодна зараза не пристібеться до твого довгого волосся, кульчиків, прикрас, предмета розмови, де не треба буде відбивати цю аґресію — в усіх можливих значеннях цього слова, де середня управлінська ланка молодого вітчизняного рекету не змушуватиме тебе почуватися лузером і задротом перед твоєю дівчиною, де за сусіднім столиком якесь п’яне начальство не волатиме «Горіла сосна, палала», а головне — ніхто не поставить касету з піснями Міхаїла Круґа. На вході стоять красиві панки, готові дати в табло будь-якому одноклітинному мудакові, привезену з Польщі каву Tchibo приносять у спеціально замовленій для цього місця темній кераміці, а не якомусь тонкостінному чеському жлобстві, трамваї ходять до дванадцятої, і немає жодних сумнівів, що ти цієї миті перебуваєш в епіцентрі історії (О.Форостина). Взагалі я тут добре-таки підвищив свою освіту і розширив світогляд. Я й раніше чув, наприклад, про теорію походження видів Дарвіна, але тільки у професора зрозумів все до кінця. Виявляється, що спочатку на землі не було ні людей, ні кішок, ні собак, ні навіть бліх, а були лише одноклітинні організми, які не мали ні голови, ні рук, ні ніг. Словом, жила амеба — мікроскопічна краплинка протоплазми, але — живої! Ці одноклітинні організми розвивалися, перетворювалися на багатоклітинні і, залежно від умов існування, ставали то водяними тваринами, то наземними. Розвиток тривав сотні мільйонів років, і поступово з’явилася вся різноманітність живого світу. Найбільше мене вражало в цій теорії те, що амеба, цей одноклітинний, примітивний організм, є предком всіх сучасних тварин і людини. Тобто, не тільки Петренка (прізвище Петровича було Петренко), а й моїм предком та предком професора. До речі, Петренко частенько навідувався до нас, завдаючи мені зайвих неприємностей. Я прозвав його «амебою» за його надто примітивні інтереси (Іван Багмут)].

Отбываловка, разг. – аби день до вечора, відбува́нка, відбува́йлівка. [Все йшло розмірене й звично, без поспіху й зайвої сіпанини, аби день до вечора, однаково ж роботу челядина ніхто не поцінує й не похвалить (Іван Білик). Тим же, кого робота давно не вдовольняла, та «якось було ліньки все різко змінювати», нинішня ситуація дає реальний шанс переглянути життєві пріоритети. Для когось — позбавитися від нудної набридливої «відбувайлівки» й почати стукати в бажані двері, а для когось — зайнятися справою, на яку давно бракувало часу (Ірина Василенко)].

Память – 1) (способность помнить) па́м’ять, (реже) тя́мка; 2) (воспоминанье) па́м’ять, па́м’ятка, пам’ята́ння, зга́дка, спо́мин, спо́минок, спо́гад: • без памяти (сознания) – непритомно, не пам’ятаючи; не тямлячи, без по́мку; • без памяти любить кого, без памяти влюблённый в кого, влюбиться без памяти в кого – шалено (до нестями) кохати (любити) кого, шалено (до нестями) закохатися в кого; шалено (до нестями) закоханий в кого; • блаженной (незабвенной, светлой) памяти (устар.) – блаженної (святої, незабутньої, світлої) пам’яті; • больной лежал без памяти – хворий лежав непритомний (без пам’яті); • быть без памяти от кого, от чего – бути в захваті (в захопленні, без пам’яті) від кого, від чого; бути захопленим ким, чим; • вечная память кому – вічна (довічна) пам’ять кому; • в здравом уме и твёрдой памяти – при розумі й у добрій пам’яті (бувши); в добрій пам’яті і при розумі бу́вши; в ці́лому і по́вному ро́зумі бу́вши; • в память кого, чего – на пам’ять (на спогад, на спомин, на згадку, на незабудь) про кого, про що; • вреза́ться, вре́заться в память кому – у тямку даватися (удаватися), датися (удатися) кому; у тямки́ (тя́мку) убиватися, убитися кому, у голову (у мозок) уїдатися, уїстися кому; у пам’ять (у пам’ятку) упадати, упасти кому; укарбуватися (урізатися) в пам’ять; в по́мку дава́тися (да́тися); • выбрасывать, выбросить из головы, из сердца, из памяти кого, что – викидати, викинути з голови (спускати, спустити з думки) кого, що; викидати, викинути з серця кого, що; викидати, викинути з пам’яті (з тямки) кого, що; • выживать из ума, из памяти (разг.) – втратити (утратити) здоровий розум (глузд), пам’ять від старості; вистаріти розум (ум), пам’ять; відстаріти ум (розум), пам’ять; на дитячий розум перейти (зійти); розумом здитиніти; • выпадать, выпасть (улетучиваться, улетучиться) из памяти – випадати, випасти (зникати, зникнути) з пам’яті; • выучить, знать на память – (те саме, що) выучить, знать наизусть – знати напам’ять (з голови); • дай Бог память (памяти) – дай, Боже, на пам’ять; • дать кому о себе память –пригада́тися кому; • держать в памяти что – мати на пам’яті (у тямці) що; тримати (держати) в голові що, пам’ятати (тямити) що; • для памяти – на пам’ятку; на па́м’ятку, на не́забудь; • дурная, слабая память – леда́ча па́м’ять; • дырявая память – дірява пам’ять; непам’ятуща голова; (образн. разг.) голова як решето; голова як дірявий (розбитий) горнець; • если не изменяет мне память, то это случилось… – коли́ (як) не зра́джує мене́ па́м’ять, то це ста́лося…; • за мою память, на моей памяти – за моє́ї па́м’яті; • запечатлевать, запечатлеть в памяти – відбива́ти, відби́ти (закарбува́ти) в па́м’яті, в па́м’ятку; • запечатлеться в памяти – відбитися в пам’яті; запасти (упасти) в пам’ять (в пам’ятку); бу́ти в тямку́; • записать для памяти что – записати на пам’ять (на пам’ятку) що; записати на незабудь що; записати, щоб не забути що; • зараниваться, зарониться в память – запада́ти, запа́сти в па́м’ятку; зрительная память – зорова пам’ять; • изглаживаться (изгладиться), выпадать (выпасти), исчезать (исчезнуть), вылетать (вылететь) из памяти – вихо́дити (ви́йти) з па́м’яти, випада́ти (ви́пасти) з па́м’яти, зника́ти (зни́кнути) з па́м’яти, викида́тися (ви́кинутися) з па́м’яти, виліта́ти, ви́летіти з па́м’яти, кому́, голови́ не держа́тися; • изощрять, изощрить память – виправля́ти (гостри́ти), ви́правити па́м’ять; • короткая (куриная) память у кого – коротка (куца, ледача, куряча) пам’ять у кого; коротку (куцу, ледачу, курячу) пам’ять має хто; • лишаться, лишиться памяти – тра́тити, утра́тити па́м’ять, позбува́тися, позбу́тися па́м’яті; • на памяти чьей – за чиєї пам’яті; • на свежей памяти у кого – на свіжій пам’яті у кого; свіже (живе) у пам’яті у кого; свіже (живе) у пам’яті чиїй; • на свежую память – на свіжу пам’ять; • не в память кому что (устар.) – не в пам’ятку; (розм. лок.) не в помку кому що; • не выходит из памяти, из головы, из ума – не йде (не сходить, не виходить) з думки (з пам’яті, думок, з голови, з тями) кому, в кого; стоїть на думці (гадці) кому; оперативная память – оперативна пам’ять; • на памяти вертится – на ду́мці кру́титься; • на память (дать, подарить, получить…) – на па́м’ять, на па́м’ятку, на спо́мин (споминок), на спо́минку, на спо́гад, на зга́дку, на зга́дування, на пам’ята́ння, на не́забудь про ко́го, про що дати (подарувати, отримати…); • не задержалось в памяти – не втрималося в голові (голови); не впало в пам’ятку; • оставить по себе добрую память – залишити (лишити) про себе (по собі) добру згадку (пам’ять, добрий спогад, спомин); • оставаться, остаться в памяти – пам’ята́тися, запам’ята́тися; в пам’ять упасти кому; • отшибло память кому – памороки забило кому; викинуло (вибило) з пам’яті кого; • память изменила кому – па́м’ять зра́дила кого́; • память к чему – пам’ять на що, до чого; • память к числам – па́м’ять на чи́сла, до чи́сел; • память ослабевает – пам’ять слабне; • память притупилась – пам’ять притерлася; • перебирать, перебрать в памяти (в мыслях, в голове) – перебирати, перебрати (перетрушувати, перетрусити) в пам’яті (в думці, в думках, в голові); • печальной (недоброй) памяти – сумної (недоброї) пам’яті; • по памяти (читать, рисовать…) – з пам’яті (з голови); • плохая, короткая память – ледача пам’ять; • по памяти, с памяти (говорить) – по пам’яті; з голови; • по свежей памяти – за свіжої пам’яті; поки не забув (-ла, -ло, -ли); • по старой памяти – старим (давнім) звичаєм (за старим (давнім) звичаєм); за давньою звичкою; як колись [було]; по-давньому; • приводить, привести на память кому что – нагадувати, нагадати (пригадувати, пригадати) кому, що; • приводить, привести в память кого – опам’ята́ти кого́; • притуплять, притупить память – притира́ти, прите́рти па́м’ять; • приходить, прийти в память, в себя – до пам’яті приходити, прийти́, опам’ята́тися; • приходить, прийти на память – прихо́дити (прийти́) на зга́дку, ставати (стати) на пам’яті; наверта́тися (наверну́тися) на па́м’ять (на думку); спадати (спасти) на думку; на пам’ять приходити; дава́тися (да́тися) на зга́дку, устава́ти (уста́ти) в ду́мці; • сказать, прочитать по (с) памяти – по па́м’яті, з голови́ проказа́ти; • стёрлась память о ком – згла́дилася па́м’ять про ко́го, слід загу́в на ким; • твёрдая память – добра пам’ять; • удержать в памяти что – зберегти (заховати, затримати) у пам’яті що; запам’ята́ти, запам’ятува́ти; • удерживаться в памяти – зберігатися у пам’яті (в голові); триматися (держатися ) голови; • это совсем вон у меня из памяти – це зо́всім (геть) ви́пало ме́ні з па́м’яти. [— А вам, Олимпські зубоскалки, Моргухи, дзиги, фіглярки, Березової дам припарки, Що довго буде вам в тямки (І.Котляревський). До́бре Московщи́на в тя́мку їй дала́ся (Т.Шевченко). Громадою при долині Його поховали І долину і криницю На пам’ять назвали Москалевою (Т.Шевченко). Вона́ ніко́ли в ме́не з па́м’яти не вихо́дила і до ві́ку не ви́йде (О.Кониський). Гай-гай! стареча пам’ять! Виразно ж тут стоїть, що жаден майстер на судьбищах не має промовляти (Л.Українка). В якійсь далекій стороні… В Німеччині… В Туреччині… Та ні! Таку ледачу пам’ять маю, Що й не згадаю (Л.Глібов). Пам’ята́ння про те́бе час у ме́не не відні́ме (П.Куліш). Колись давно, ще не за нашої пам’яті, приїхав на Волинську Україну десь з-під Варшави один польський пан-дідич в свій куплений на Волині маєток (І.Нечуй-Левицький). Пригорнув Іван до серця Олесю востаннє та й побіг. Тоді Олеся, як до пам’яті прийшла, схопилась — уже нема, далеко; тільки пил слідом клубочиться (М.Вовчок). Як же заспівали «вічную пам’ять», так і сам почувся, що йому якось-то стало легше на душі (Г.Квітка-Основ’яненко). Старий батюшка наприкінці парастасу підняв голос і голосніше покликнув «вічную пам’ять» небіжчикові (І.Нечуй-Левицький). — Ти ще собі тото май у тямці, що ти найліпша газдиня в селі (Л.Мартович). Під фрескою мозаїка, що зображає цілу плетеницю містерій в пам’ять Адоніса (Л.Українка). Юзя лежала в своїй кімнатці і без пам’яті ридала (Л.Українка). Прилучаю до сього й «Декілька пісень про Гайявату», що поміщено у збірникові на пам’ять Котляревському (П.Мирний). Пітьма заступила очі, пам’ять покинула мене… (І.Франко). Я вам на не́забудь спишу́ думки́ сумні́ (Л.Українка). Раїса почувала себе добре, немов викинула з пам’яті все неприємне (М.Коцюбинський). Його я по пам’яті пізніше написав українською мовою під назвою «Антін Вова» (С.Васильченко). Не можу забути одного образу, який врізавсь мені у пам’ять (М.Коцюбинський). Ще така в мене собача натура, що як п’яний, то зараз добрішаю: хочеться що-небудь доброго зробити… і покійний тато, царство їм небесне, приходять на пам’ять… (М.Коцюбинський). Я не хотів, щоб пам’ять про мене була скаламучена для тебе почуттям якоїсь вини за собою (Л.Українка). Підіймалася золота сонячна пляма все вище й вище, ронячи багатства в дорозі, і де пройшла,— лишила звуки і пам’ять по собі (Г.Хоткевич). Чимсь вона́ йому́ в тямки́ вби́лася. Їх давно́ на сві́ті нема́, і слід за ни́ми загу́в. Він до́бре запам’ятува́в ко́жне сло́во. Плив без по́мку. Запишу́ собі́ на па́м’ятку. Прийшла́ йому́ на зга́дку да́вня розмо́ва (АС). Як у друзів не заробиш згадки — може, не забудуть вороги (Є.Плужник). Той спогад: вечір, вітер і печаль пронизливого тіла молодого, що в двері уступилося, халат пожбурило на спинку крісла — й тонко пішло, пішло, пішло по смертній лінзі, аж понад стелю жальний зойк завис (В.Стус). Сьогодні сніг іти вже поривавсь. Сьогодні осінь похлинулась димом. Хай буде гірко. Спогадом про Вас. Хай буде світло, спогадом предивним (Л.Костенко). А це така любовна гра: кружіння, дзеркало і промінь! — ти все одно підеш за грань, у чистий спомин, чистий спомин (Ю.Андрухович). Пам’ять мовчала, як справжній радянський партизан (П.Чорний, В.Шило). Не треба затримувати в обіймах офіроване вже минулому для того існує пам’ять почуттів скарбниця вибраних спогадів пам’ять дотиків пам’ять вуст голонерва пам’ять любові (Ю.Джугастрянська). — З того воно й запало мені в помку (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). — Хай краще ваша милость перепише листа в цій-таки книжечці кілька разів та й дасть мені так, я зроду не згублю, а щоб я його з голови читав, то шкода й гадати. Пам’ять у мене як дощечка, де був сук, там дірочка — часом забуваю, як мене дражнять, не то що. А листа ви мені таки прочитайте, залюбки послухаю, бо то, мабуть, чудо, а не лист (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). І так наш гідальго у те читання вкинувся, що знай читав, як день, так ніч, од рання до смеркання, а од смеркання знов до рання, і з того недосипу та з того перечиту мозок його до решти висох — ізсунувся бідаха з глузду. Його уява переповнилась різними химерами, вичитаними з тих книжок: чарами та чварами, битвами та боями, викликами та ранами, зітханнями та коханнями, розлуками та муками і всякими такими штуками. Всі ті несосвітенні вигадки так убились йому в тямку, що він мав їх за щирісіньку правду (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Уставши, кинувся Санчо зразу ж до бурдюга і непомалу засмутився, як побачив, що той проти вчорашнього значно схуд, а по такій дорозі хтозна, чи швидко поповніє. Дон Кіхот не хотів снідати — був, певно, ситий своїми розкішними споминками (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Усі нарікають на свою пам’ять, але ніхто не скаржиться на свій розум (Ф. де Лярошфуко). Як тренувати пам’ять, щоб уміти забувати? (С.Є.Лєц). Чиста совість — ознака поганої пам’яті (М.Жванецький). Пам’ять подібна до мускулів ніг. Якщо перестанеш її тренувати, стане млявою, а ти перетворишся на ідіота (У.Еко). 1. Масні плями від осетрини або чорного кав’яру найкраще не виводити. Залиште їх на пам’ять. 2.  — У моєї дружини жахлива пам’ять. — Все забуває? — Все пам’ятає!].

Перекошенный – перекошений, скривлений, покривлений, покошений, перекривлений, перехняблений, перекособочений. [У вікні замаячив жіночий очіпок, у другому скривлене заплакане лице дитини (П.Мирний). Причепуривсь перед дзеркалом, трохи- не плюнув на свою покривлену карикатуру в дзеркалі, ще й поплямовану мухами (І.Нечуй-Левицький). Старі високі груші вкривали гіллям убогу перехняблену хатину (І.Нечуй-Левицький). Хома з перекривленим ротом, весь мокрий, блищав од поту (М.Коцюбинський). Він тоді так дав мені носака під бік, що я з тиждень перехняблений ходив (Гр.Тютюнник). Довго стояв «ЦЕРАБКООП» перехняблений, очевидно, пошкоджений безнадійно (І.Багряний). Покривлені двері відхилилися в сіни, де лежить мертва жінка; сніг коло неї наметений (В.Барка). Щоправда, й він не зміг опертися спокусі й став, щоб поглянути на чудернацьких мідних коней, що мчали з-за огради, з-під самої церковної стіни, величезні, розвихрені, дико прекрасні коні, запряжені в легкий повіз на двох височенних колесах, на вузькій перекладині повозу стояв могутній голий, також мідний, чоловік з віночком круглих листків навколо чола, а поряд, намагаючись дістати рукою повозу, біг ще один мідний і голий, але зі змученим, перекривленим від знемоги обличчям, і всі м’язи на його тілі були напружені до краю, в той час як у того, що стояв на повозі, тіло лагідно круглилося випуклостями, вилискувало від спокійної краси (П.Загребельний). Низенький клуб і контора правління, які містилися під одним дахом, дивилися на Турбая перекошеними, підсліпуватими віконцями (Микола Руденко). Замість тину від вулиці кілька жердин на стовпцях, прикручених дротом, за хатою куценький, перекособочений хлівець (Іван Кирій). — Я вам кажу. І час такий настане. Хто що посіяв, той те і пожне. Флоренція болить. Флоренція повстане. Флоренція тиранів прожене. Вона змете палаци їхні й замки, вона такий утне їм карнавал, що тільки чорт знайшов би там уламки од жаху перекошених дзеркал! (Л.Костенко). Дивіться цей сміх покривлений, та не зазирайте в рот. Дивіться цей сміх — споріднений, близький до ваших чеснот (В.Стус)].

Пирожное – тістечко; (вид, ещё) пу́ндик, марципа́н. [Обійдеться циганське весілля і без марципанів (Сл. Гр.). Латин по царському звичаю Енею дари одрядив: Лубенського шмат короваю, Корито опішнянських слив, Горіхів київських смажених, Полтавських пундиків пряжених І гусячих п’ять кіп яєць; Рогатого скота з Лип’янки, Сивухи відер з п’ять Будянки, Сто решетилівських овець (І.Котляревський). «Ані слова! — Іван каже: — Ваша правда, пане! Я сам бачив, як ви їли Якісь марципани… Та й дивлюсь, що не голодні, Маєте закуску, Та до печі помаленьку, Та й стеребив гуску!..» (С.Руданський). — Та тим, що ви годуєте нас борщем та кашею, — обізвався зять, почервонівши. — Ото великі пани понаїздили в Вільшаницю! Як забагатієте, тоді будете їсти пундики. Передніше придбайте добра, та тоді й коверзуйте. В мене зайвини та збитків не було й не буде, — сказала Онися Степанівна (І.Нечуй-Левицький). Спочатку привабили його й принадили чавуни з м’ясивом, відки йому кортіло який добрий шмат ухопити; знов же і бордюги наче тягом до себе тягли, і пундики, що тут не на пательні росли, а по котлах здоровенних черенями слались (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Одні продавали пістряві тістечка, поміж яких бовваніли кручені з крему, піраміди, обсипані рожевою цукровою пудрою, інші — арабські млинці, які сочилися оливою й медом (О.Жупанський, перекл. А.Камю). Тістечка були такими легкими і повітряними, що кілька зайвих кілограмів прилетіли швидко й непомітно].

Поёжиться – пощулитися, покулитися, поїжитися, (о мн.) поскулюватися, (поморщиться) поморщитися, (перен.) пом’ятися, помулятися: • поёживаться – [час від часу, раз у раз, трохи, злегка] щулитися, кулитися, їжитися, морщитися. [І капітан злегка поїжився від його гострого, точно бритва, професійного погляду снайпера (Людмила Мороз). Блідий і хижий погляд Пацючки втупився в його облудні котячі очі. Андрій покулився (Іван Рябчій). Тут уже прочувалася нічна прохолода, і він мерзлякувато пощулився (Валерій Шевчук)].

Помогать, помочь – допомагати, допомогти, помагати, помогти кому́, запомага́ти, запомогти́, спомага́ти, спомогти́ кого́, кому́ чим, в чо́му, підпомага́ти, підмага́ти, підпомогти́, підмогти кого́, кому́, пособля́ти, пособи́ти, підсобля́ти, підсоби́ти кому́, рятува́ти, порятува́ти, зарято́вувати, зарятува́ти, підрято́вувати, підрятува́ти, зара́джувати, зара́дити кого́ чим, у чо́му, до по́мочи (до помо́ги, до підмо́ги, у по́мочі, у приго́ді) става́ти, ста́ти кому́ чим, посилко́вувати, посилкува́ти кого́, прислуго́вувати, прислугува́ти кому́ (содействовать) сприя́ти кому́, (образно) підклада́ти ру́ки під ко́го, носи́ти во́ду на чий млин: • Бог [на] помочь – помагайбі, (диал.) помайбі; Боже поможи, помагай Біг; • да поможет вам Бог! – Бо́же поможи́ вам! Хай вам Бог помага́є (помо́же)!; • если вы это предпримете, я буду вам помога́ть – якщо ви за це ві́зьметеся, я вам допомага́тиму (підпомага́тиму), пособля́тиму (підсобля́тиму), става́тиму до по́мочи (до помо́ги, до підмо́ги); • как этому (здесь) помочь? – як (яку) цьому (тут) раду дати?; як цьому (тут) зарадити?; • не знает, чем и помочь себе (как себе помочь) – не знає, як собі [й] раду дати; не знає, чим і запомогтися (зарятуватися, зарадитися, зарадити собі;  пора́дити себе); ради собі не дасть (не прибере, не добере); • ничем не могу помо́чь – нічим не поможу (допоможу), нічо́го не вра́джу (не вра́ю); • ничто не помога́ет – нічо́го не помага́є, (редко) не помагається, не пособля́є, не пособляється; ніщо́ не стає́ в приго́ді (не дає́ ра́ди); • ничто не помогло́ – ніщо́ не зара́дило (не помогло), (редко) нічо́го не помогло́ся (не пособи́лося), не вра́дило; • помога́йте друг другу – помагайте (допомагайте, спомагайте) одне одному; запомага́йте оди́н о́дного, става́йте до по́мочи оди́н о́дному; • помога́ть кому (необходимыми средствами, чем-либо необходимым) – допомагати (спромага́ти, спромогти́) кого́ чим; • помогите! – рятуйте!, про́бі!; • помочь горю (беде) – зарадити (запобі́гти, запомогти́) лихові (біді, горю); • помо́чь кому в нужде (нуждах) – допомогти́ (помогти), спомогти́ кому́, запомогти́, порятува́ти, зарятува́ти кого́ в біді́, в приго́ді, в потребах; • помо́чь кому деньгами – помогти́ (допомогти) кому́, запомогти́, спромогти́, зарятува́ти, підмогти́, підрятува́ти кого́ гроши́ма (грі́шми); • помо́чь кому советом – ра́дою зара́дити (пора́дити) кого́, ра́ди (ра́ду) да́ти кому́ (чим); • помо́чь себе тем, что есть – запомогти́ся (зарятува́тися, зара́дитися) тим, що є, що Бог дав; эти капли помога́ют от кашля – ці ка́плі помага́ють про́ти ка́шлю, помічні́ на ка́шель; • это лекарство очень помогает – ці ліки дуже помічні; • это мне не поможет – це мені́ не помо́же (не допоможе, не посо́бить), (не выручит из беды) це мене́ не заряту́є (не вряту́є); • это нисколько не помога́ет его счастью – це ані трі́шечки не додає́ до його́ ща́стя. [Якби́ не Біг, хто б нам помі́г (Пр.). Допоможе, як кобилі заєць (Пр.). Допомагати: з калюжі та в болото (Пр.). Здибався біб з цибулею: — Помайбі, плаксьо! А вона йому відповіла: — Бодай здоров, пучичерево! (Казка). Сказала: «Помагай Біг, діти!  Чого сумуєте ви так? Чи не остило тут сидіти? Оце гуляють наші як! Мов божевільних, нас морочать, Сім літ, як по морям волочать; Глузують, як хотять, із вас, Але з другими бахурують, Свої ж жінки нехай горюють, Коли водилось се у нас? Послухайте лиш, молодиці, Я добрую вам раду дам; І ви, дівчата білолиці, Зробім кінець своїм бідам, За горе ми заплатим горем — А доки нам сидіть над морем? Приймімось, човни попалім. Тогді і мусять тут остаться І нехотя до нас прижаться; Ось так на лід їх посадім» (І.Котляревський). І всім йому́ прислуго́вує, що зна і що зду́жа (Г.Квітка-Основ’яненко). Дай Боже вам, панночко, вечір добрий! Нехай вам Бог помага! (Г.Квітка-Основ’яненко). Як міг, так допомі́г (Номис). Вони́ мене́ не запомо́жуть (Номис). Роби́, небо́же, то й Бог помо́же (Номис). Степи мої запродані Жидові, німоті, Сини мої на чужині, На чужій роботі. Дніпро, брат мій, висихає, Мене покидає, І могили мої милі Москаль розриває… Нехай риє, розкопує, Не своє шукає, А тим часом перевертні Нехай підростають Та поможуть москалеві Господарювати, Та з матері полатану Сорочку знімати. Помагайте, недолюдки, Матір катувати (Т.Шевченко). Узграни́чні пани́ спромага́ли козакі́в збро́єю і всім припа́сом до похо́ду в туре́цькі зе́млі (П.Куліш). Череваня полюбили й шанували, бо був козак-друзяка: уже кому чи яка нужда, чи що, то зарятує й визволить (П.Куліш). Вже й сини Шрамові підросли і допомагали батькові у походах (П.Куліш). І сам голоду й холоду не знає, бо й його люде зарятовували, як чим треба (Г.Барвінок). Ви нас за те своє́ю ра́дою зара́дите (Основа). Не мо́жу я сьому́ запомогти́ (М.Вовчок). Коли́-б не я, хто-б його́ поратува́в (О.Кониський). Я ж тобі кажу: зумію сій біді запомогти (Яків Щоголів). — Хто б вас пожалів, якби не я, хто б зарятував при нужді! (М.Кропивницький). Скрізь встигала в роботі і в хаті, і в дворі, ще й на току та в клуні Романові помагала (І.Нечуй-Левицький). Лежала вона й тихо стогнала. І ліки вже не помагали (І.Нечуй-Левицький). Милевський робить загальний поклін і кидається за Сапею помогти їй одягтись (Л.Українка). То бу́де йому́ Госпо́дь милосе́рдний на вся́кім мі́сті спомага́ти (Л.Мартович). — Спасибі вам, серце, за добре слово. Хай вам Господь помагає, де тільки лицем обернетесь… (М.Коцюбинський). Якось-то воно буде: він, Роман, не дасть їм загинути, підпоможе і лісу купити, і хату поставити… (М.Коцюбинський). Як пособи́ти йому́ тепе́р, то й він коли́сь у приго́ді ста́не (Б.Грінченко). Демид і своєю особистою лікарською роботою, і матеріально запомагав усіх тих, хто зазнав якого лиха (Б.Грінченко). Вже коли́ не ви, так і ніхто́ більш не зарату́є мене́. Оди́н дру́гого в робо́ті підрату́є і грі́шми і худо́бою в потре́бі зази́чить (І.Франко). І те сказать, про хлопа дбав він, Як дбав про коней і волів; Взимі три вози дров давав він, Щоб хлоп продроглі кості грів; Весною хлібом спомагав він, Щоб літом з голоду не млів (І.Франко). Уже пок. Іван Верхратський у своїй праці про говір галицьких лемків звернув був увагу на те, що в лемківському говорі часто стрічаються стягнені форми дієслів. На думку Верхратського, ці форми стрічаються особливо в Сяніччині. Такі самі скорочення стрінув я також у Ліському повіті в селах Явірець, Луг, Завій, Струбовиська. Говорять там: «няй ся ке» (кає) — нехай боїться; «він газде» — (газдує); «няй варе» (варує) — береже; смаке — смакує. Побіч того стрічаються там такі загально вживані на Лемківщині форми, як: возь, подь, тра, смоть або смонь, ідь, шмар, понайбі або помайбі (помагайбіг), не бамся (не боюся); мам, меш, ме (маю, маєш, має) (Франц Коковський). — Аж п’ятеро. Але одна — Боже мій! Суща Беатриса! Таке біляве, тихе, а тиха вода, кажуть, береги рве. Як її? Наталка? Ні… Настунька? Теж ні. Тільки умова — це моя. — Та бери їх усіх! — понуро сказав Степан. — Єсть мені час до дівчат! — Даремно. Учені пишуть, що це допомагає обмінові речовин (В.Підмогильний). І коли Матвій зійшов з Григорчукової нивки й уважно зайнявся підпорою одної гілляки на щепі, що занадто гнулася під тягою овочів, у той час його поздоровив здалека хрипливий баритон чоловічого голосу. — Помайбі, дядьку Матвію!.. Матвій піднімає голову. — Дай-бо здоров’я! — автоматично відповів Матвій і побачив на своїм полі Григорчука (У.Самчук). Я ж їх спромага́ла, в лю́ди виво́дила (АС). Слухаючи тої мови, Дон Кіхот тільки посміхався, а потім заговорив упевнено і спокійно: — Ех ви, ница ницота і підла підлота! То це, по-вашому, розбій — кайдани розбивати, невольників визволяти, нужденних рятувати, похилих підіймати, бездольних спомагати? Ех ви, ледач ледача і темна темнота! Не дав вам Бог підсліпим вашим розумом спізнати всю велич мандрованого рицарства, не дарував за гріхи ваші свідомості, що не тільки самого такого рицаря, ба й тінь його повинні ви шанувати (М.Лукаш, перекл. М.Сервантес). Допоможи собі сам і тоді кожен тобі допоможе (Ф.Ніцше). Не лізь в душу ближнього в галошах. І навіть якщо ти витреш ноги, все одно не допоможе (С.Є.Лєц). Народ тепер, перш ніж помогти людині в біді, спочатку зніме ту біду на телефон].

Самотёк – самоплин, самоплив, самопас (самопаски, самопасно, самопаш), самотока: • пустить дела на самотёк – пустити справи самопливом (на самоплив, самопас); • самотёком – самопливом, самопас. [В цей час виховання одбувалось, звичайно, «самопас» — під єдиним доглядом жаркого сонця (С.Васильченко). Тепер не треба пускати керівництва з рук, не треба давати справі йти самопас, треба направляти її на бажані рейки й повертати хід речей в необхідному напрямі (Г.Хоткевич). Він вважав, що трудова дисципліна в колгоспі пущена на самоплив і що треба починати з того, щоб зміцнити її (Г.Тютюнник). На перших кроках свого панування партія ще пускала культуру самопасом (Іван Кошелівець). У тебе мусила б бути сестра — на чотири, ні, на п’ять років молодша. Над цілим твоїм дитинством кружляли безтілесні жіночі імена, міняючись місцями, перекликуючись навзаєм, — ти не знала, до чого їх приточити, а лялькам давати не важилась: імена були не «лялькові», тобто не зняті з живих людей, а якісь нізвідкісні — немов крізь стогін самопливом вигулькнулого імени, що надовго опосідало твій внутрішній слух (а вони всі гули як стогін, найчастіше повторюване — «Іванна»), хтось добивався до тебе — хтось, хто хотів бути названим (О.Забужко)].

Сапог – чобіт: • болотные сапоги – болотні чоботи; • в сапогах – у чо́ботах, у чобо́тях; • два сапога пара – зустрівся Яким з таким (Пр.); обоє рябоє (Пр.); яке брело, таке й стріло (Пр.); яке їхало (дибало), таке й здибало (Пр.); який їде, такого і на віз бере (Пр.); одно за вісімнадцять, друге без двох за двадцять (Пр.); така кваша, як би й наша (Пр.); який сам, таку взяв (Пр.); рудий сам, руду взяв (Пр.); • кирзовые сапоги – кирзові чоботи, кирзяки; • охотничьи сапоги – мисливські чоботи; • под сапогом быть, находиться – під чоботом бути (жити); • резиновые сапоги – гумові чоботи, гумаки; • сапог!, перен., прост. – чобіт!, дурний як (драний) чобіт; • сапоги всмятку – на вербі — груші [а на осиці — кислиці] (Пр.); три мішки гречаної вовни [і всі неповні]; ні се ні те, ні трете чортзна-що (Пр.); • сапоги-скороходы – чоботи-скороходи; • сапоги смазные, а дырочки сквозные – у чоботях ходить, а босі сліди знати (Пр.); чоботи нові, а підошви голі (Пр.); пані повзувані, сліди ваші босі (Пр.); костюм рипить, а в животі булькотить (Пр.); • сапоги, у которых передок и передняя часть голенища из цельной кожи (устар.) – витяжні чоботи; • сапог каши просит – чо́біт ї́сти про́сить; чо́біт зу́би ви́щирив, чоботи роти пороззявляли; • сапог скрипит, да в горшке не кипит – на возі сап’ян рипить, а в борщі трясця кипить (Пр.); чоботи скриплять, а горшки без сала киплять (Пр.); хоч голий, та в поясі (Пр.); голе й босе, а голова в вінку (Пр.); • сафьяновые сапоги – чоботи-сап’янці; • цельные сапоги с неотрезным передом – пасові чоботи; • я про сапоги, а он про пироги – я йому про цибулю, а він мені про часник (Пр.); ти йому про Тараса, а він тобі півтораста (Пр.); ти йому печене, а він тобі варене (Пр.); їй кажи «овес», а вона каже «гречка» (Пр.); ти йому про діло, а він тобі про козу білу (Пр.); я йому про індики, а він мені про кури дикі (Пр.); ти йому образи́, а він тобі луб’я (Пр.); хто про Хому, а він про Ярему (Пр.); ти йому кажи «отче наш», а він тобі — «од лукавого» (Пр.); йому кажи «тату», а він каже «кату» (Пр.); ти йому — стрижене, а він тобі — смалене (Пр.); де Крим, а де Рим (Пр.). [Не дай, Бо́же, з Іва́на па́на, з кози́ кожу́ха, з свині́ чобі́т (Номис). Оце мене дурні парубки скупали в ставку в квітках та в стрічках та в червоних чоботях (І.Нечуй-Левицький). З густими, навіть дуже густими бровами, що нависнули над блискучими похмурими очима, з чорним, як той чобіт, лицем і такими ж розхристаними грудьми — він наводив своєю силою й хижістю страх на самих навіть одважних (М.Коцюбинський). В нього червона стьожка гарна в застіжках і нові чоботи витяжні (Номис). На порозі став Моссаковський в чорному довгому жупані, в пасових чоботях (І.Нечуй-Левицький). В кожухах і шапках смушкових, В великих чоботах пасових До церкви люди потягли (І.Франко). Патронташ, ремінці, киси, свистки, ланцюжки й болотні чоботи, разом з погонами і форменими гудзиками, все надавало йому вигляду картинного й дуже бравого (О.Довженко). Виголивсь запорожець, одяг червоний жупан з вильотами, обувсь у чоботи-сагіянці (Олекса Стороженко). Якби мав я скороходи, Я б помчав, як вітер, прудко (Л.Українка). — Ото я дурний, як чобіт, — воркотів сам до себе Іван, сидячи знов з люлькою в зубах на лавочці (І.Франко). За «совєтів» Германівка змінилася: якщо на дореволюційних фото селяни красувалися у накрохмалених сорочках із краватками, у капелюхах, то вже у 1920-х найліпшою вдяганкою стали куфайки і кирзяки (Ярослава Музиченко). На великій платформі стоять пластмасові контейнери, а дядько у високих гумаках вибирає жирних, рухливих риб і вкидає їх до похиленого жолоба (Олег Белей, перекл. Кшиштофа Варґи). Іноді й дурний чобіт залишає незгладний слід (С.Є.Лєц). 1. Генерал до солдатів: «Товарищі бійці! Я хочу мати крокодилячі чоботи». Вночі спецгрупу десантують на берег Ніла. Минає місяць, від групи ніяких новин, генерал вилітає на місце подій і бачить: на березі, заваленому трупами крокодилів, сидять солдати. З води появляється крокодил, тут же на голову падає ломака, його витягують на берег і кричать старшому: — І цей без чобіт! 2. Жінка у взуттєвому магазині, тримає в руках чобіт, і запитує продавця: — А для чого такі дірки в чоботях? — Для ніг. 3. Якщо ви досі думаєте, що ваша дружина любить вас більше, ніж вашого кота, спробуйте теж надзюрити їй у чобіт].

Слабовольный – слабовільний. [У Константинополі ж воцарився слабовільний імператор Аркадій (Іван Білик)].

Сокрушаться – 1) (печалиться) побива́тися, убива́тися, побива́тися, мордува́тися, тужи́ти за ким, за чим, журитися, смутитися, (редко) скрушуватися, крушитися; 2) (рушиться) розтрощуватися, трощитися. [Довго Іван-царенко побивався за жінкою, довго плакав гірко, розпитувався, що йому робити? (Казка). Гляну в перше віконечко — плачу, крушуся, гляну в друге віконечко — Богу помолюся (Н.п.). А Василь теж став як укопаний і не зна більш, що й казати. На думці б то й багато дечого є, так язик не слуха, не пошевельнеш його; а тут ще, на біду, підслухав, що Маруся об комусь вже дума і що йому нічого тут убиватися, а тут ще Олена збила його з толку… От і стоять вони обоє, сердешні, і не знають, на яку ступити, і чи йти їм куди, чи що робити? (Г.Квітка-Основ’яненко). Стали вони йому ото розказувать, як Зінька убивалась, почувши, що його десь на війні убили (О.Стороженко). — Як же мені не плакати, як не побиватися, слухаючи таке за його? Хай би їх у мене десятеро, то одно в одно не вдасться; а то ж він у мене один, як порошина в оці! Я його кохала, ростила, здоров’я стратила, надії покладала… А тепер — самій прийшлося по чужих людях хилятися… (П.Мирний). — Ой, доле моя проклята! — бідкався Іван, важко ступаючи під гору по .. каменюках (І.Франко). Бо́же, як вона́ за ним побива́лася! (Сл. Ум.). Йому трохи шкода матері, що так дуже побиваються. Він не розуміє, чому вони так дуже вже плачуть, але все-таки йому шкода (У.Самчук). «Оце так союзники!» Селяни бідкалися в розпачі: «Що ж це таке?! Ті грабують, і ці грабують! Боже ж ти наш, Боже!» І дякували своїм воякам (І.Багряний). Загублений між днів, не спам’ятаюсь досі. Під вибухами сосон — мов на морському дні. Важкі обвали літ і пам’яті провали. Але ж і дні настали — оцей вселенський гніт. Мій Боже, білий світ — це біле божевілля — не варт твого зусилля, то й бідкатися встид (В.Стус). Отже, не дуже побивайтеся за мною (В.Стус). Після вистави виявилось, що в прими прямо з гримерки украли її вставну щелепу. Мама побивалась, беззубо шамкаючи ротом. Але за пару днів невідомий щелепу повернув, щоправда, без двох кутніх зубів. У супровідному листі він і далі називав стареньку «своєю Марлен», писав про дивовижну форму її вилиць, потім збивався на огляд останньої вистави, писав про художньо-стильові особливості образу видри-перевертня, а насамкінець запрошував акторку на побачення (С.Жадан). — Звати мене Карденіо, родом я з найкращого міста в Андалузії, походжу з шляхетної і багатої родини, але моя недоля така велика, що як би не плакались на неї отець-мати, як би не побивались кревні, ніякі достатки тут не поможуть: як судилось кому нещастя з неба, то ні на що не здадуться всі дари фортуни (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). У країні проржавілих труб про «витік мізків» побиватися не прийнято (Міхаїл Мамчіч)].

Сусанин – Сусанін. [Кудись ведуть овець своїх заїжджі проповідники-сусаніни (А.Морговський). Вийшла нова книга: Іван Сусанін. «Як завести друзів»].

Тяжеленный – важезний, важенний, важелезний, вагучий, важучий. [Вагуча пітьма пеленою Щораз ляга на скутий ум (П.Грабовський). Та вже й мусив На полицю класти І цвяхований жупан свій, Шаблю й спис товстючий, І пістоль, і дробівницю, І мушкет важучий (Яків Щоголів). Зараз на плиті кипить важезний казан, з-під кришки його сердито пухкає каша (Віктор Близнець). Всі челядники й роби поставали й задивились на малого дужця, той же гупав і гупав, немовби важезний дубовий обрубок був іграшкою (Іван Білик). На тому перехресті мало не збило мене авто (бридка зелена цистерна), бо в найостанніший момент, коли я вже однією ногою стояв на бордюрі, виявилося, що заради ускладнення руху (кому не знайоме це відчуття безнадійно сповільненого уві сні бігу) нав’язано мені важелезного візка з валізами та картонними пакунками — я ледве спромігся витягти його на тротуар. Юрій Іздрик). Важенний (наголос на другому складі) — розмовне. Означає «дуже важкий». Важенна ноша, важенний камінь (Борис Рогоза). Віл везе важучий віз — Вовну, вату,верболіз. Вперся віл, і впало з воза Вісім в’язок верболозу (Скоромовка)].

Украдкой, украдучи, украдучись – крадькома́, по́крадьки, по́крадці, покра́денці, крадає́мці, тишком, тишкома́, зни́шка, ни́шком, ни́щечком, по́тай, тихце́м, (устар.) спо́тання, спо́тиньга, (тайком) по́тай, по́тайці, потає́мне, потає́нно, потає́нці, тайкома́, крадькома́. [А нумо знову віршувать. Звичайне, нишком (Т.Шевченко). Віршую нищечком, грішу, Бог зна колишнії случаї В душі своїй перебираю Та списую (Т.Шевченко). Пан, нишком од панії, дав їй карбованця грошей, та не взяла Катря (М.Вовчок). Діти знов полізли крадькома на грушу (І.Нечуй-Левицький). Жвавій Прісьці обридла така повільна їда, і вона вже крадькома від матері дала Гапці штурханців зо два (Л.Українка). Вони ще й не одно лихо тишком коять (І.Франко). Довкола убогої Ван-Гехтової лабораторії, поміщеної в наймленій вогкій квартирі в сутерені, почали тишком та крадькома забігати різні агенти: один другого уникав, а нікотрий не приступав прямо до діла, тільки вітрив з боків, мов собака (І.Франко). Тим часом дівчата знишка щось пошепотіли (С.Васильченко). — Де ж тут вода? — То зробіть її! — тоскно скрикнула дівчина. Терпець йому урвався, і він, озирнувшись крадькома, поцілував її. — Яке нахабство! — скрикнула Зоська. — Я люблю вас, — жалісно пробубонів Степан. — Я вам цього не дозволяла, — якнайсуворіше відповіла вона, ідучи геть (В.Підмогильний). Це була найбільша радість Климкова — покласти перед дядьком чепурно списані зошити, а самому заходитись поратися: винести миску з дьогтяною водою, витерти підлогу, де набризкано, і тихо, покрадьки, щоб дядько не обернувся, насипати йому юшки, якої сам і наварив, і гарячої та  запашної (Гр. Тютюнник). Але Стус не добирав літературного епіграфа до своїх «Палімпсестів». Не добирав, бо не мав змоги добирати, писавши у варварських обставинах радянських в’язниць і таборів, під кожночасною загрозою конфіскації й знищення написаного й дикої кари за вдіяний ним «злочин». Не мав він, так само, змоги циклізувати свої поезії, пересівати їх, відсортовувати цілком довершене від начерків для майбутнього. Списуючи свої рядки крадькома й лихоманкове, він міг мріяти хіба про те, щоб ці клаптики паперу, заповнені найдрібнішими літерами, використовуючи кожний міліметр білого простору, якось дісталися поза мури його вужчої і його ширшої, всерадянської тюрми, якось потрапили до рук тих, хто знає ціну людському духові, вільній думці й добірному слову (Ю.Шевельов). Пригинаючись до вулиці, краєчком, покрадці від людського ока, наче злодій, побіг Мотьо до Олени – Штефанової жони. Пригинці виглядав смішним, бо й так мав криві ноги, що аж пес би йому помежи ноги проскочив (Володимир Федишинець). Одного разу етапом пригнали триста чоловік німців. Бідували. Просили льоду. Не раз бувало, покраденці давав їм груду льоду, а вони мені хліб (Андрій Говіщак). — Та, доречи,— я ж зовсім забув,— а як там твоє пацаняча любов потай від усіх балетиком та ранковою гімнастикою по телебачику милуватися? (В.Триндюк). — От упізнала я його, здивувалась і зраділа, а він тільки глянув на мене крадькома, щоб татко не постеріг — він усе від нього ховається, як ми зустрічаємось десь на шляху або в заїзді. Знаю добре, що він мене любить і з тої любові пустився йти пішки, труд такий великий приймає, а я аж гину з жалю, і куди він ступенем ступить, туди й моє око біжит (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Вона намагається його підпоїти? Може, розраховує на те, що він впаде спати. Певно, хоче покрадьки вислизнути геть (Ю.Джугастрянська, перекл. Ж.Пейслі). Іван-царевич крадькома від Царівни-жаби ходив по жабах…].

Украинец – українець, (устар.) русин, руснак (русняк), (реже) русич: • истинный украинец – щирий українець. [Він українець — це запевне, Бо хвалить сало й галушки Та ще вишиванії дома Бере він на ніч сорочки (Б.Грінченко). Ми мусимо навчитися чути себе українцями (І.Франко). Більше не хочу бути українцем! (Казимир Малевич). В чомусь найдорожчому і найважливішому ми, українці, безумовно, є народ другорядний, поганий і нікчемний (Олександр Довженко). Взагалі все, що українці здатні про себе повідати, — то як, і скільки, і на який спосіб їх били (О.Забужко). Якою б гарною була ота Украйна, коли б не жили тут українці… (Ярослав Павлюк). Є мова піль, озер і неба — та ходить мова та німа. Є українців більш, ніж треба, а України-то нема (М.Холодний). Насамперед признаюся в тому гріху, що його багато патріотів уважає смертельним моїм гріхом: не люблю русинів… Так мало серед них знайшов я справжніх характерів, а так багато дріб’язковості, вузького егоїзму, двоєдушності й пихи, що справді не знаю, за що я мав би їх любити, незважаючи навіть на ті тисячі більших і менших шпильок, які вони, не раз з найкращим наміром, вбивали мені під шкіру. Зрозуміло, знаю між русинами декілька винятків, декілька осіб чистих і гідних усякої пошани (говорю про інтелігенцію, не про селян), але ці винятки, на жаль, тільки стверджують загальний висновок (І.Франко). Перед війною був я формально українцем. Почувся ним особливо міцно, коли у Польщі розвинулася антиукраїнська пропаганда. Однак у часі війни, коли побачив, що національність — це причина, щоб взаємно вбиватися, це поняття перестало мати для мене будь-яке значення (Юрій (Єжи) Новосільський). Кожна людина іншій людині — трохи українець (В.Слапчук). Для щирих українців. А це лекції для тих, що перецікавлювалися, перецікавлюються й перецікавлюватимуться Україною. Що є таке Україна? Ненька-Україна — це держава від Біскайського моря і до пустелі Гобі або Шамо. 3аснувалася вона ще за 5000 років до створення автокефальним Богом світу. Першу людину звали Остап (не Вишня, бо тоді ще прізвищ не було), а його жінку — Чорноброва Галя. Під час всесвітньої потопи Ковчега збудував не Ной, а гетьман Дорошенко, що й урятував сім пар чистеньких українців, одну вишневу кісточку, з якої і пішли на Вкраїні вишневі садки; Бровка, що дав потім цілу породу щироукраїнських Рябків, Лисків та Лапків; кілька мотків заполочі для вишивання сорочок, шматок полотна, горщик для борщу, кишку для ковбаси, булаву, клейноди й ноти до «Гиля, гиля, сірі гуси…» Потім того вже на Україні жили Єгипетські фараони, Генріх Наварський, династія Бурбонів, Римський Папа, Іван Калита. Все це були українські гетьмани, що їх свого часу Іловайський затаїв. Дніпро на Україні найбільша річка, йде вона від Місісіпі, через Гольфштром у Синє море. Раніш по Дніпру плавали «Титаники», але треклятущі кацапи випили Дніпро-Славуту, і він трохи ніби висох. Але то дурниця: тую воду Дніпровую за допомогою Франції з кацапів ми видавимо. Мова на Україні найкраща, небо найкраще, грунт найкращий, залізниця найкраща; народ найкультурніший. На північ від України живуть треклятущі кацапи, що годуються виключно українцями. На Сході поляки, дуже хороший, братній народ. А далі вже йде Європа, що чекає на українську культуру. Оце невеличкі замітки, що їх нема в жодній історії України і які я хочу нагадати, щоб їх не забули (О.Вишня). Якщо ти хочеш бути українцем, будь ним. Що це означає? Сам думай. Якщо вони нападають на твою мову (а виглядає так, що це — наш єдиний об’єднавчий чинник) живи нею, живи в ній. Якщо вони натоптують сміттям і трощать інституцію, важливу для твоєї справи, будь цією інституцією. Проти такого вони безсилі (В.Діброва). Я — стовідсотковий українець. Але не маю й краплини української крові. У мене своя Україна. Для неї живу й за неї вмру. І мені байдуже — потрібен я тут чи ні (Сергій Якутович)].

Уродство – (физический недостаток) каліцтво, виродли́вість, (перен.) потворність, (диал.) почварність, потворнощі, (мерзость, ещё) бридота: • нравственное уродство – моральна потворність. [Очі її блищали диким огнем, а червонії обвідки повік надавали їм., неприродності і почварності (І.Франко). От таким, мабуть, був далекий цар московський Іван-батюшка Грозний. Бачив безодню під ногами, чув, як ніхто, все безумство, всю потворність своїх учинків — і ліз, і ліз все глибше у кров’яне море, щоби на ранок шукати кров’яного ж похмілля (Г.Хоткевич). Ну й що, що він упав у смертний гріх, що життя його стало плетивом вивертів та фальшу. Поза диким нутряним бажанням втілити потворнощі, що не сходили йому з думки, іншої святості не було. Він цинічно смакував ганебні подробиці своїх потаємних бунтів, в яких залюбки і терпляче оскверняв будь-який образ, що впадав йому в вічі (М.Прокопович, перекл. Д.Джойса). Там, де всі горбаті, прекрасна фігура стає потворністю (О. де Бальзак)].

Филькин – Фільчин: • (презр., ирон.) филькина грамота – (не имующий никакой силы документ, рус.) фільчина грамота, нікчемниця. […митрополит Філіп (Количев) був спершу прихильником московського царя, коли той здійснював правові та політичні реформи, і став його супротивником тоді, коли Іван розпочав масовий терор проти знатних родів, духовенства, заможних городян і вільнолюбних провінцій, знищуючи десятки і сотні тисяч… У відповідь цар … звав митрополита Фількою, а його грамоти — фільчиними (Сергій Грабовський)].

Хоккей – (англ.) гокей (совет. хокей), га́ківка. [Правильно було б не «хокей», а «гаківка» чи «гокей»… В епоху так званої «українізації» на межі 1920 — 30 років у нашій літературній мові існувало слово «гокей» як безпосередній відповідник англійському hockey. Перші інструкції щодо гри (щоправда, з м’ячем), котрі друкували на території радянської України (Харків, Київ), в ті роки використовували винятково літеру «г». Стосовно власне назви «хокей», то вона ніколи не була властива природі української мови, а є штучним «добровільно-насильним» запозиченням із російської мови в період, коли українська лексика перебувала під тиском різних владних постанов про «зближення двох братніх мов» (Андрій Сек). Слово «гаківка» походить від слова «гак» (той, що на нижньому кінці ключки, якою грають хокеїсти), і, власне, це є доволі влучним, найоптимальнішим поєднанням англійського слова-першоджерела й української мовної специфіки. «Гаківку» ввів у мовний ужиток професор Іван Боберський (А.Сек). Не в Москві і не в Києві, але власне у Львові був початок не тільки для України, але також для цілого Союзу тієї гри, яка по-українськи зветься гаківкою, по-міжнародному — гокеєм на льоду, але ніколи, ніколи «хокеєм»… (Омелян Бучацький). Уболівальники вже навісніли, жадаючи крові. У хокеї це не фігуральний вираз: тут публіці подавай або кров, або гол. Дбаючи про свою репутацію, я не відмовляв їй ні в тому, ні в тому (М.Пінчевський, О.Терех, перекл. Е.Сіґала)].

Хороший – 1) добрий, гарний, хороший, (разг.) ловкий, (диал.) файний, (диал.) охвітний, (диал.) хосний; 2) (красивый) гарний, вродливий, (разг.) красний, (диал.) файний, (диал.) лепський; 3) (достаточно большой по количеству, величине) добрий: • всего хорошего! – на все добре!; (реже) усього доброго!; (иногда) усякого добра!; • все они хороши – всі вони однакові; • глядеть хорошим глазом (разг.) – дивитися пильним оком; • до села хороших десять километров – до села добрих десять кілометрів; • из него ничего хорошего не выйдет – з нього добра (пуття) не буде; з нього добра не жди; • на хороший цветок летит и мотылёк – на добрий, на гарний цвіт і бджола летить (Пр.); • хорошее дело – добра річ; гарне діло; добра (хороша) справа; • хорошее настроение – добрий (гарний) настрій; • хорошему всё хорошо – доброму все всюди добре (Пр.); • хорош гусь (ирон.) – добра штучка; • хорошего понемножку – доброго (хорошого) потрошку; • хорошие отношения – добрі (гарні, хороші) стосунки (взаємини, відносини); • хорош, хороша собой – гарний, гарна [на вроду]; уродливий, уродлива; • худого хватает, а хорошого мало – поганого досить (доста), доброго мало. [Почали курей по хатам віднімати, яйця відбирати; відомкнули казенний ящик, потягнули чимало, турнули у город і за ренським, і за хранцюзькою водкою; а як завтра припадала п’ятниця, а пан справник був собі богомільний та богобоязний і вже нізащо душі не сквернитиме скоромним, так приказано купити і кав’яру, і кримського оселедцю, і свіжопросольної осятринки, і свіженької рибки хорошої, і раків, і паляниць (Г.Квітка-Основ’яненко). Олена, що йде, то усе вихваля пана Забрьоху, який то він гарний, чорнявий, повновидий, які то в нього уси шпетні і який сам увесь лепський та моторний (Г.Квітка-Основ’яненко). — Горе, мовляв той, гне, а хороше життє виправляє (Г.Барвінок). І звали вони Ласуна жити із собою: «Зоставайся, Ласун, жити з нами, — говорили, — життя тобі буде хороше й привільне в нас» (М.Вовчок). Пані того куховара дуже хвалить, що такий, мовляв, чоловік він хороший, так мене поважає! (М.Вовчок). Вона була здалека взята, і така-то вже хороша, чорноброва, а горда та пишна — Мати Божа! Іде, було, собі — як мальована: очі у землю спущені й не дивиться (М.Вовчок). Такий був яросливий, що Боже борони! як розлютується, аж йому огневі іскри з очей скачуть, і побіліє, як крейда. А був хороший із себе дуже: високе чоло гетьманське, брови так і говорять, очі карі, ясні, як зорі, і всміхнеться, було, так ласкаво, да разом і гордо і смутно, що аж за серце вколупне (М.Вовчок). А Орися росла собі, як та квітка в городі. Повна да хороша на виду, маяла то сям, то там по господі в старого сотника, походжала, як по меду бджілка, і всю господу звеселяла (П.Куліш). Хороший з лиця — повновидий, рум’янець на всю щоку, з чорними, веселими очима, з чорним лискучим усом, — він був перший красень на селі… (П.Мирний). Трудно молодій дівчині вистояти проти хорошого убору (П.Мирний). Мені здасться, що тим і наш світ красний, що він не однаковий (П.Мирний). Мотря, жінка хорошого господарського роду, теж допомагала Іванові в його господарській праці (П.Мирний). Мірошник мав хороший млин. В хазяйстві неабищо він: Про се гаразд усякий знає, Хто хлібець має (Л.Глібов). Марко взяв її руку в свою: «Хороша ти». Гафійка почервоніла, навіть поночі видко: «Що — я…» (М.Коцюбинський). Погода тут файна. Хоч часами вітер приносить дощі (М.Коцюбинський). Се був такий самий хороший, теплий, погідний день! (І.Франко). — Довго вже він і розкошує, цей клен. Ловка буде з нього соха в кошару (М.Кропивницький). Коли се одчинилися в палаці великі скляні двері, і вийшла молода панна, убрана в хорошу білу сукню (Л.Українка). — Ось постривайте, я вам зараз щось лепське прочитаю (Л.Українка). Подивилась у водицю На личко своє, Тихо, тихо промовила: «Горенько ж моє! Вродо моя хорошая, Нащо ти цвітеш? Без доленьки на сім світі Марне пропадеш! Нема щастя, нема долі, Лиш врода сама… І кохання зневажене, Дружини нема!» (Л.Українка). Під склепінням печалі така хороша акустика. Ледве-ледве торкнешся, а все вже гуде, як дзвін (Л.Костенко). Нічого сказати, хосний хлоп Петро Модестович, а все ж москаль! — витираючи аерофлотівською салфеткою губи, згадував майор Бузина вчорашній і сьогоднішній день і ті жаскі хвилини, які він пережив вранці під час сну, чи вже й не сну, а напівсну, коли йому привиділось, що він лежить у Мавзолеї Володимира Ілліча Леніна на законному місці вождя. — От якби замість Мусоргського та мав він прізвище Гулак-Артемовський, то вже була б зовсім інша річ. А так, хто він? Москаль! Хоч і ловкий хлоп (Іван Котовенко). — А чого сі два володарі так проміж себе ворогують? — спитав Санчо. — Того вони ворогують,— одказав Дон Кіхот,— що сей Аліфанфарон сам запеклий бусурмен, а закохався в доньку Пентаполіна, хорошую та вродливу християнську королівну, а отець її не хоче дати за царя-поганина, поки той свого лжепророка Магомета не зацурає і на нашу віру не пристане. — Присягаю на мою бороду,— гукнув Санчо,— добре той Пентаполін робить, і я ладен підпирати його, скільки моги моєї (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). І я готовий стверджувати, що книжка для дітей, яка подобається тільки дітям, — погана книжка. Добрі — добрі для всіх. Вальс, який дає радість лише танцівникм, — поганий вальс (Клайв Льюїс). 1. Хорошу людину не здатні зіпсувати ні влада, ні гроші. Адже, коли людина справді хороша, в неї не може бути ні того, ні іншого. 2. Хворий, здавши аналізи, приходить до лікаря: — Що-небудь добре скажете? — Звичайно, скажу: для мисливців за органами ви вже не становите інтересу].

Четвероевангелие – чотириєвангеліє, чотириєвангелія. [Новозаповітний канон обіймає чотириєвангеліє (Матвій — написано до 120 р., Марко, він же Іван, перекладач ап. Петра,— кінець 60-х років, Лука, павликіст — до 70 р., Іван Заведеїв — 90-ті роки), діяння апостолів, листи та апокаліпсис (Лесь Герасимчук)].

Юбка – 1) (одежда) спідниця; 2) (изолятора) острі́шок: • волочиться за юбками – волочитися за спідницями; • держаться за юбку чью (за бабью юбку) – триматися (держатися) спідниці (плахти, запаски) чиєї; триматися (держатися) за чию спідницю (плахту, запаску), триматися (держатися) жінчиної (жіночої) спідниці (плахти), триматися (держатися) за жінчину (жіночу) спідницю (плахту); жити за чиїм (жіночим, жінчиним) загадом, (давн. також) носити [чию, жінчину] плахту. [— Покличу до себе своїх подруг, покажу їм, яке в мене добро буде: які юпки, шовкові спідниці (Г.Квітка-Основ’яненко). Другі в плахтах та запасках, голови шовковими платками повив’язують, а Мотря з вибійчаної юпки та спідниці не вилазила (П.Мирний). — А встаньте-но, панно, нехай я подивлюся на вашу спідницю, чи рясна (Л.Українка). Переводила задуманий погляд на дочку. Відтак поправляла на ній намисто, обсмикувала сорочку, укладала складки спідниці (М.Коцюбинський). Його довга синя сукмана, руда на фалдах, вкривала ноги аж до землі, — наче спідниця (М.Коцюбинський). Тетяна прожогом, з рухами москаля в спідниці, кинулась одчиняти школу (М.Коцюбинський). — Він з її волі ніяк не вийде: мов тая дитина, за спідницю держиться, зовсім свого глузду рішився! (Дніпрова Чайка). Я лиш про неї думав при зірницях, Мов про щасливий страшно гріх, І чув, як пристрасно спідниця шуміла щось про чари ніг (Т.Осьмачка). Іван носить плахту, а Настя булаву (Пр.). Біля печі вона, мов бранець, Слугувала під шурх спідниць, Віддавала дівочий рум’янець Чистоті смачних паляниць… (В.Симоненко). Там бій. Там смерть. Там зламано границі. Людей недохват. Ллється наша кров. А тут — погиб…. У вас ще на спідниці не перешили ваших коругов? — У вас, у нас. Ви Січ, а ми Полтава. У вас права, ми ж — охоронці права (Л.Костенко). Поприсідали верби у воді, стоїть у березі дівчаток зграйка і, видививши лози, миють ноги, високо підіткавши спідниці (В.Стус). — Прошу каву, — до нас наблизилася секретарка у короткій спідниці — і я раптом оцінив політ думки дизайнера цієї канапи. Недурний був чоловік, слово честі. Олесь теж оцінив цей політ і через це злегка зашарівся. Дівчина подивилася на нього скептично і обсмикнула поділ, наче там було що обсмикувати (брати Капранови). Ця спідниця снилася місцевим алкашам, яким насправді не так вже й хотілося її задерти, — їм цілком вистачало самих лише дражливих фантазій — звісно ж, за пляшкою, як водиться (М.Бриних). 1. Це — не спідниця, це — широкий пояс. 2. Чим коротша спідниця, тим більше недоліків вона приховує. 3. На прийомі у сексопатолога: — Лікарю, я не можу пройти повз жодну спідницю! — Ви молода людина, і це нормально. — Та їх у мене вже цілий гардероб!].

Сало – сало, (овец и рогатаго скота) лій (р. ло́ю); (свиное топленое) сма́лець, (внутреннее) здір (род. здо́ру). [Дурне сало без хліб (Пр.). Занюхав сало, але занюхав й бука (Пр.). Гладкого, ситого Тишкевича підсадили попід пахви на коня, неначе кинули на сідло здоровий здір з салом, прикритий оксамитовим кунтушем (І.Нечуй-Левицький). На подвір’ях, як гори, лежали живцем згорілі коні й корови. Чути було немилий запах шерсті, лою і паленого м’яса (Б.Лепкий). Дайте українцеві сала — і матимете точку опори (В.Слапчук). В американців, як і в канадців, від самої згадки про сало може початись істерика. Вони, буває, навіть із ковбаси виколупують увесь тлущ і гидливо складають його на краєчку тарілки (М.Рябчук). За життя стільки сала з’їв, що соромно свиням в очі дивитися (Іван Плющ). А я сало люблю. Особливо якщо смалець з часником намастити на житній хліб, присолити та запити пивом. Чесно кажучи, це і є найвищим досягненням цивілізації, вищим за зорельоти, бластери та програвачі лазерних дисків. Чому я так кажу? А тому що хліб зі смальцем уже тисячі років не виходить з моди, і при цьому зовсім не міняється. Чого не скажеш про перелічені вище винаходи. Виходить, що сало є по-справжньому досконалим, чи не так? (брати Капранови). Мабуть, він походив із казахстанських українців. Усе забулося: і те, до якої нації належали його батьки-діди, і те, якою мовою балакали, а любов до сала зосталася (В.Слапчук). До їжі він також був жадібний, весь укутався в сало: згортки сала на потилиції, ситі щоки, товсті, мов ковбаси, пальці, цілий блищить від сала, видко, всього йому вистачало (О.Сенюк, перекл. Т.Ліндґрена). Він знаходить усе: коли холодно — невеличкі грубки і дрова, знаходить сіно і солому, столи, стільці, але передовсім — те, що можна зжерти. Це просто загадка; здається, він, як чаклун, добуває все просто з повітря. Шедевром його майстерності були чотири бляшанки омарів. Та ми, правда, воліли б замість них мати шматок сала (К.Гловацька, перекл. Е.М.Ремарка). 1. Сало — сила, спорт — могила. 2. — Лікарю, а мені потім можна буде сала? — Якого сала?! — Ну, в майбутньому… — В якому майбутньому?!].

История – 1) (греч.) історія; (дееписание) дієписа́ння, діє́пис; 2) (случай) приго́да, ока́зія, істо́рія, (редко) сто́рія, прити́чина, причи́на, при́чта, (неприятная) ха́лепа, (смехотворная) куме́дія, чудасі́я: • вечная (обычная) история! (разг фон ) – вічна (одвічна) історія; стара казочка (пісенька); знову (завжди) це саме; це ми вже чули; вот история!; • вот так история! – оце [так] історія (пригода, оказія); оце маємо; • всемирная, всеобщая, древняя, новая, новейшая история – всесві́тня, зага́льна, да́вня (старода́вня), нова́, нові́тня істо́рія; • естественная история – природни́ча істо́рія; • затеять историю – (скандал) зчини́ти бе́шкет, (дело) заве́сти спра́ву з ким, заве́стися з ким; • история социальных, общественных движений – істо́рія соція́льних, грома́дських (суспільних) ру́хів; • история умалчивает о чём (шутл.) – історія мовчить (не згадує, не каже) про що; • попал в неприятную историю кто – ускочив у неприємну історію (лихо, біду, халепу) хто, сталася пригода кому, стала пригода на кого, (иногда зниж.) ушелепався хто; • священная, библейская история – свяще́нна, біблі́йна істо́рія; • случилась история – тра́пилася ока́зія, приго́да; • это долгая история – це довга історія (пісня); • это совсем другая история – це зовсім інша річ, це щось інше. [Найуважніше він оглянув Поділ, ту частину міста, де сам жив, наочно переконуючись, що не тільки від людей лишаються мертві написи, а й цілі доби історії минають майже без сліду, покидаючи там і там невиразні здогади про колишню велич (В.Підмогильний). Спогади докучливі, як нежить, Що тій славі принесуть нове? Тільки тим історія належить, Хто сьогодні бореться й живе (В.Симоненко). Звичайні норми починають ст́аріти, тривожний пошук зводиться в закон, коли стоїть історія на старті перед ривком в космічний стадіон (Л.Костенко). Щасливі спільноти не мають потреби в історії. Тільки нещасливим спільнотам вкрай потрібна їхня історія, бо вони через неї прагнуть пояснити собі й іншим свої нещастя, легітимізувати свої невдачі, свою неспроможність (Ю.Андрухович). — Ба не диявол, а чаклун, — упала в річ небога. — Першої ночі по вашому, дядечку, від’їзді прилетів він сюди на хмарі, зліз із змія, на якому верхи сидів, і ввійшов до тої кімнати. Не знаю, що він витворяв, тільки дивлюся за якусь часину — вилітає він через дах, а в домі скрізь диму повно. Ми кинулись туди — що за оказія? Ані книжок нема ніяких, ані самої кімнати, нічогісінько! (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). — А то ж таки сторія правдива, — зауважив Санчо (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Я знав цю історію. Ішлося про перспективи, що мали відкритися перед нею, коли б вона не побралася з Гассе Знав я цю історію і в редакції самоо Гассе. Тут уже йшлося про перспективи, які були б у нього, коли б він зостався неодруженим. Це була, мабуть, чи не найпоширеніша історія в світі. та й чи не найбезнадійніша (М.Дятленко, А.Плюто, перекл. Е.М.Ремарка). От і весь канонічний дієпис. Але офіційна історія неповна (Іван Гнатюк, перекл. Б.Шульца). Я відмовляюся вірити Історії. Історія — це зорова ілюзія. Вона стосується невеликої купки людей, а вони видають її за загальнолюдську справу. Але це стосується лише їх самих. Тож наша справа полягає в тому, щоб не брати в цьому участі. Це вони придумали, що ми маємо брати в цьому участь. Їм необхідно, щоб ми грали у спектаклі їхнього божевілля (Ю.Григоренко, перекл. А.Баріко). От і весь канонічний дієпис. Але офіційна історія неповна Історія — швидше погляди, ніж факти (В.Спіноза). Історія тчеться не із самих фактів, а й з віри поколінь. І є багато випадків, коли віра важить більше, ніж факти (Ален Деко). Історія — це збірка фактів, яких не повинно було бути (С.Є.Лєц). В історію важко увійти, але легко вляпатися (М.Жванецький). Історія Росії: жити стало краще, жити стало веселіше, жити стало краще, жити стало веселіше, жити стало краще, жити стало веселіше…].

Афоризм – (греч.) афоризм. [Тоді в ньому й відкрився письменницький дар, який знаходив реалізацію не в поемах чи в романах, а в коротких афоризмах штибу «Несе Галя воду, Іван цукор вже купив». Добірку цих непересічних Чаклунових творів навіть надрукувала обласна газета (В.Кожелянко). Інколи росіяни висловлюють дуже розумні афоризми. Може, тому що всю зиму над ними думають (І.Дзюб, перекл. Х.Муракамі)].

Мобильный – мобільний, (подвижный, ещё) рухливий, рухомий: • мобильная гвардия – (ист.) мобільна гвардія; • мобильные части – (воен.) мобільні частини; • мобильный телефон – мобільний (сотовий) телефон. [— Про телефонний мобільний зв’язок, — мерехтливий господар знову кивнув у бік моніторів, звідки клоунсько демонські голоси вмить заверещали як на замовлення «Спілкуйся Вільно — Живи Мобільно!». А тоді, з усіх моніторів нараз, одне одного перекривлюючи: «Спілкуйся Вумно — Живи Бездумно! Спілкуйся Гідно — Живи Фригідно! Спілкуйся Стильно — Живи Дебільно! Спілкуйся Чемно — Живи Нікчемно!», після чого все це моніторівське кодло зайшлося безецним реготом і реготалось доти, аж поки господар не змахнув своїм насичено жовтим променем (Ю.Андрухович). Масового поширення набули сотові телефони, й рагулі знову почали мордувати публіку своїми дурнуватими півгодинними балачками (М.Рябчук). Якби Ґабі знала номер Фатіхи, обов’язково подзвонила би на мобільний, та їй ніколи не спадало на думку записати номер подруги. Розмови на борту пікапа, яким Фатіха керувала, мов справжній автогонець, були настільки цікаві й завзяті, що про якесь продовження зустрічей вони і не думали (Іван Рябчій, перекл. Жан де Декера). Весна мовила: ось, бачиш, навіщо нам потрібний мобільний телефон, чи я тобі не казала, що його треба купити, та він нічого не відповів, ніколи йому на думку не спадало щось подібне купувати, просто дурниця, людина сьогодні вже і у власних думках не сама, тільки цього йому ще не вистачало (Оксана Микитенко, перекл. Михайла Пантича). Краля за кермом джипа. Даївець: — А що це за номери на машині?! — Спереду — мобільний, а ззаду — домашній].

 Російсько-український словник складної лексики С. Караванський, 2012 (чернетка) 

 Російсько-український словник 1930р. (О. Ізюмов) 

 Російсько-український словник сталих виразів 1959р. (І. О. Вирган, М. М. Пилинська) 

 Практичний російсько-український словник приказок 1929р. (Г. Млодзинський, М. Йогансен) 

 Правописний словник 1929р. (Г. Голоскевич) 

 Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко) 

Помилка в тексті? Виділіть і натисніть Ctrl+Enter, або напишіть на github. Дякуємо.

Клавішні скорочення: виділіть слово і натисніть:
• Ctrl+Shift+1 — пошук на r2u.org.ua «Російсько-українські словники»
• Ctrl+Shift+2 — пошук на e2u.org.ua «Англійсько-українські словники»
• Ctrl+Shift+3 — пошук на sum.in.ua «Академічний тлумачний словник української мови»
• Ctrl+Shift+4 — пошук у корпусі «ГРАК» (на сайті корпусу можна шукати лему, фразу, словоформу або сполуку)