Знайдено 39 статей

Запропонувати свій переклад для «барка»

Шукати «барка» на інших ресурсах:

 Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) 

 Російсько-український народний сучасний словник 2009– 

Век – 1) (жизнь человека) вік; (столетие) вік, століття, сторіччя, (редко) сторік; (эпоха) вік, віки, доба, час, часи; (бытие вселенной) вік, віки; (современность, современники) сучасність, сучасна доба; 2) (нареч.) вік, довіку, поки віку, (всегда) завжди, (постоянно) повсякчас, повсякчасно: • болезнь века – хвороба століття; • в век не, во веки не – ніколи в світі не, ніввіки не; • век вековать (век коротать) где (разг.) – [вік] вікувати де, (докон.) [вік] звікувати де; • век будешь (будут) помнить – вік (довіку, поки віку, поки життя) будеш (будуть) пам’ятати (пам’ятатиме, пам’ятатимуть); • в веках – у віках, довічно;  век Астреи – (греч., редко) вік Астреї, золотий вік, золота пора, золоті часи; • век живи, век учись – вік живи – вік учись (Пр.); не вчися розуму до старості, але до смерті (Пр.); вік живи, вік учись і вік трудись (Пр.); • век жить, век ждать – вік жити — вік чекати (ждати) (Пр.); • веки вечные, разг. – вічно, віковічно, довіку; • век прожить, изжить – вік звікувати; век прожить — не поле перейти; • век долог, всем полон – вік (життя) прожити (пережити) — не поле перейти (Пр.); на віку як на довгій ниві — всього побачиш (усякого трапляється: і кукіль, і пшениця) (Пр.); вік прожити — не цигарку спалити (Пр.); на віку як на току: і натопчешся й насумуєшся, і начхаєшся й натанцюєшся (Пр.); життя як шержиста нива — не пройдеш, ноги не вколовши (Пр.); усього буває на віку: і по спині, і по боку (Пр.); протягом віку всього трапляється чоловіку (Пр.); трапиться на віку варити борщ і в глеку (Пр.); вік ізвікувати — не в гостях побувати (Пр.); вік прожити — не дощову годину пересидіти (Пр.); вік ізвікувати — не пальцем перекивати (Пр.); вік не вилами перепхати (Пр.); на своїм віку всякого зазнаєш (Пр.); • в кои-то веки – коли-не-коли; вряди-годи; • во веки веков, на веки вечные – вовіки віків, на віки вічні, на всі віки [і правіки], повік, повіки, повік-віки, довіку, навіки, навіки-віків, навік-віків, вік-віків; • в печальном веке – під сумний вік (за сумного віку); • в продолжение веков, веками – протягом віків, віками, віком; • в прошлом веке – минулого століття (сторіччя), (реже) в минулому столітті (сторіччі); • двадцать первый век – двадцять перше століття (сторіччя); • доживать, дожить [свой] век – доживати, дожити (добувати, добути, добивати, добити, дотягати, дотягти) [свого] віку, (только сов.) довікувати; • до скончания века, до окончания века, на веки вечные – довіку (до віку вічного), повіки, повік, повік-віку, повік-віків, навіки (навіки і віки), навік, навік-віки, навік-віків), навіки-віків (вічні), на безвік, поки віку, скільки віку, поки (доки) світу, до кінця світу (віку), довіку — до суду (до віку-суду, до суду-віку), [до] поки сонця-світу (поки й світ-сонця, поки й світу-сонця), поки світу, поки сонця, поки сонце сяє (світить); • золотой век – золотий вік; • из глубины веков – з далечі віків; з глибу століть; • испокон веков – спервовіку, споконвіку (споконвічне), справіку (спередвіку, спредвіку, спредковіку, звіку-правіку), як (відколи) світ (світом), відколи світа та сонця; • каменный век – кам’яний вік; • коротать свой век – коротати (перебувати) [свій] вік ([свої] літа); • на моём веку – за мого життя (віку), на моєму віку; • на наш век хватит – на наше життя (на наш вік) стане; • от века, от веков, с начала века (книжн.) – від віку, від початку світу, як (відколи) світ світом, відвічно, одвічно, одвіку, відвіку, звіку, зроду-віку, зроду-звіку, від віків, (шутл.) від коли світ і патики на ньому; • отжить свой век – віджити (відвікувати) свій вік (своє); • относящийся к тому веку, того века – тоговіковий, тогочасний; • отныне и до века – віднині (відтепер, від сьогодні) і до віку; • прибавить века кому – продовжити (подовжити, прибільшити) життя (віку) кому, (лок.) віку приточити (надточити) кому; • с начала века – від віку, сперед (ранее, з-перед) віку, спервовіку (ранее, з-первовіку), споновіку (ранеее, з-поконвіку), справіку (ранее, з-правіку), як світ світом; • сообразно с воззрением века – по (своєму) вікові; • укоротить век кому – вкоротити (збавити) віку (життя) кому; умалити віку кому; • целый век не виделись – цілий вік (цілу вічність) не бачились. [Слава не вмре, не поляже Однині до віку! (Дума). Дорогому чоловіку продовж, Боже, віку (Пр.). Вибирай жінку на цілий вік (Пр.). Сей на руках знав ворожити, Кому знав скілько віку жити, Та не собі він був пророк. Другим ми часто пророкуєм, Як знахурі, чуже толкуєм, Собі ж шукаєм циганок (І.Котляревський). — Дай нам спокійно віку дожити (Г.Квітка-Основ’яненко). Раз добром нагріте серце Вік не прохолоне (Т.Шевченко). Літописці тоговікові Лядською землею звали тільки Завислянщину (П.Куліш). Невже мені отак до віку каратись? (П. Мирний). Минула половина її літ, а вже здавалось, що Нимидора доживає свій вік (І.Нечуй-Левицький). Дія діялась в двадцятих роках XIX віку (І.Нечуй-Левицький). Судді тебе й закони запятнали, Тюрма підтяла вік твій молодий (І.Франко). — Правдиве слово вік-віків триває (І.Франко). Микола мовкне, але потім додає стиха: — З первовіку не було гір, лише вода… Така вода, гейби море без берегів (М.Коцюбинський). — Люди й покоління — се тільки кільця в ланцюгу великім всесвітнього життя, а той ланцюг порватися не може. Архімед убитий був рукою невігласа, не встигши теореми докінчити. Але за рік чи, може, за сторік, знайшлась рука, що дописать зуміла ту теорему. І ніхто не скаже, де діло предка, де потомка праця,— вони злились в єдину теорему (Л.Українка). Вік лицарства. Середні віки. Кам’яна доба. Козацька доба. Старі часи на Україні (АС). Побачимось коли-не-коли, та й то не надовго (Сл. Ум.). Та не пізно: є поправа, Певен я — минеться все; Ще заблисне наша слава, Праця вгору піднесе. Тільки треба сил та труду, Щоб не згинути цілком, Не стогнать до віку-суду Під вельможним канчуком (П.Грабовський). Він відчув десь вглибині дурний натиск сліз, зовсім не відповідний до його віку й становища, й здивувався, шо ця вільгість ще не висохла в злиднях і праці, що вона затаїлась і от несподівано й недоречно заворушилась. Це так вразило його, що він геть почервонів і одвернувся (В.Підмогильний). В полум’ї був спервовіку І в полум’я знову вернуся… І як те вугілля в горні В бурхливім горінні зникає, Так розімчать, розметають Сонячні вихори в пасма блискучі Спалене тіло моє (В.Свідзинський). Для нього вже світ змінився; то був спервовіку чіткий і несхитний підвалинами, безконечними в світлоті, на яких розгорталося все неосяжне, все красне багатство видимого — з явищами, відбуваними в твердому законі. А тепер зрушився весь, ніби підстави його вже розсипано і тому став виручий, темний, сторожкий — враз відрухнеться глибиною і далекістю на кожний помах твоєї руки чи навіть на короткий позирк. Світлота розвалена; взявся чорністю обшир і збір подій в ньому; наситився ворожістю проти душі (В.Барка). Ходи сюди і научайся мовчки, по-людськи жити. Мусять дерева навчати доброти, як самодару. Казати, коли мовиться. Мовчати, коли мовчиться. І всміхатись вік — щоб так — усміхненим — і смерть зустріти (В.Стус). Хай буде все небачене побачено, Хай буде все пробачене пробачено. Єдине, що від нас іще залежить, — Принаймні вік прожити як належить (Л.Костенко). — А для чого вони тобі здалися? — хитренько спитала Гапка. — Сказав би, для чого, — погідно мовив дяк, — але ти, бабо, того ніввіки не втямиш (В.Шевчук). Він шокований одним цікавим відкриттям: людський вік насправді мало змінює людину, в ній завжди існує те, що ніколи не змінюється (А.Дністровий). Срібні ж та золоті пообіруч собаки стояли, Що їх Гефест поробив розумом хитрими та мудрим, Щоб дому стерегли Алкиноя великого; Бесмертні вони були й нестáрілися ніввіки (О.Потебня, перекл. Гомера). — Дехто, може, скаже, що він мав чесні наміри, тим я мусила його одвітно любити; то хай же знає, що коли на цьому ось місці, де йому нині яму копають, він освідчив мені честиву ціль своїх бажань, я відповіла йому, що хочу вік свій сама-одна звікувати і лише сира земля втішиться овочем цноти моєї і останками моєї вроди. І якщо він після такої відправи ще вперто сподівався без надії і плив проти вітру, то чи ж диво, що втонув у вирі власного шаленства? (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). У кожного віку є своє середньовіччя (С.Є.Лєц)].

Воронка – (для переливания жидкости) лійка, (в земле от взрыва) вирва: • воронка водоворота – вікни́на; • воронка смерча, торнадо – лійка смерчу, торнадо; • карстовая воронка – карстова лійка (ещё: запа́дина, уло́го́вина, загли́бина, (редко) кітловина, кітла, (рус.) котловина, (диал.) улога, влягови́на, влоговина). [Повітря в тухольській кітловині розігрілося, мов справді в кітлі (І.Франко). Було, як почують хуторяни, що йде татарва, то… ховаються по байраках і котловинах (О. Стороженко). Перед очима Анатолія відкрилася вечірня панорама міста, що лежало в гігантській котловині (М.Руденко). Наші думки мов глина, їх формують дні, минаючи один за одним; думки хороші, коли ми відпочиваємо, а коли ми опиняємося під вогнем — вони мертві. Численні вирви є не тільки навколо нас, але і всередині, в наших душах (К.Главацька, перекл. Е.-М.Ремарка). Набрезклі пуп’янки бубнявіють в клеїстій піні, як зорі до рослин, зустрівшись в поцілунку, липнуть, і крізь лійки фіялок ніч фільтрує чар весінній, аж пригорщами пахощів у чаші квіття сипне (Б.-І.Антонич). «Ну, й завіяло! дихати не дає», — поскаржився в думці на негоду Мирон Данилович і став: трохи перепочинути, коли сніжини знов жахливо стовпились, наче не встигаючи бігти в невідому браму. Згодом наповнили весь обшир, як зірки небо, і тихо осідають, та тільки — на хвилину, і зразу ж знов мчати! Обернуться і закружать дикий вихор: обходити в неосяжній лійці — спускові вселенської прірви, звідки шарпнуться вбік, на обличчя землі (В.Барка). Аж раптом знявся смерч, як би торнадо, закрутив у чорну лійку Тодоріку і вже від землі відриває, а той руку простягає до неї, а вона стоїть як укопана і не хоче руки подати, лиш так спокійно дивиться, як смерч підіймає Тодоріку над землею і несе-несе світанковим небом аж за обрій (Г.Тарасюк)].

Воткнутый – увіткнутий, устромлений (встромлений), застромлений, (с размаху) вгороджений (угороджений), засаджений, всаджений, загнаний. [А глибоко в льоху під церквою блимала факля, увіткнута в землю, де Орися, тріпочучи серцем, дожидала Антося (М.Старицький). Мені зоря сіяла нині вранці, устромлена в вікно. І благодать — така ясна лягла мені на душу сумиренну, що я збагнув блаженно: ота зоря — то тільки скалок болю, що вічністю протятий, мов огнем (В.Стус). Збоку, в темному закутку, застромлений глибоко в щілину, причаївся широколезий ніж з вишмульганою до блиску дерев’яною колодочкою (В.Малик). Страшенно звузились уявимі простори видимості, мов завалля якесь, де треба знайти хоч кусник поживності і вгасити лютий зойк — не з звуків зойк, а з почуттів! — той, що терзає, як розпечене і разом жахливо чорне  вістря крючка, вгородженого в єство, але невидного (В.Барка). Хто прийшов до влади в наших містах? Хто ці чоловіки з тисячею голок, всаджених в горло, від яких їхні голоси стають холодними й небезпечними? Хто ці крикливі клоуни, котрі стоять і вирішують, чи слід пробивати нашим будинкам серця й випускати з них теплу малинову кров? (С.Жадан)].

Грабёж – 1) грабіж, грабіжка, грабунок, (редко) рабунок, (действие) грабування, гарбання,  (разграбление) плюндрування, шарпанина; 2) (обирательство) здирство, здирщина, дряпіжництво: • вооружённый грабёж – збройний грабіж (грабунок), збройна грабіжка; • грабёж среди (средь) бела дня – грабіж (грабунок, грабіжка) серед білого дня (за дня); • это сущий грабёж – це справжній (справжнісінький) грабунок (грабіж); це справжнє (справжнісіньке) здирство; це просто здирство (здирщина). [Ідуть турки на рабунки (Сл. Гр.). Сотник відкинув свою чуприну назад і замислився; якийсь сум охопив його душу, викликавши тим часом в голові елегійні думи: «І коли минеться ця братерська різня, грабіжка та розбій на Україні?!…» (М.Старицький). — Трапилася та грабіжка якраз на перший тиждень великого посту (М.Кропивницький). — Що ти вдієш? Здирство, скрізь здирство, одно слово, — грабіж! Нема честі, у яму честь закопали! (М.Кропивницький). По своїх далеких войнах Граф привчився до грабунку, А потому вже і вдома Він шукав у тім рятунку (Л.Українка). — От, Мусію Степановичу, четвертий, — казав через стіл до Швачки Кушнір, — год пройшов, як ви комуні бика, спасибі вам, взяли в мене, а я не забув. Умру — не забуду: грабіж… (Г.Косинка). —  Наслано забісованих, і вони в немовлят з губи крихту хапають. Був я в дворі Касяненка:  там  діти грудні, а ці прилізли, риються в колисках… дітей викидають просто додолу і дошукуються під пелюшками, чи нема крупинок, бережених на кашку; все чисто забирають. Ви собі мріть із немовлятами! Так це — що, скажіть? Всі ж головні начальники обшуків і грабунків, хто? — саранча з столиці (В.Барка)].

Доходяга, прост. –  доходяга, здохля́ка, здохля́тина, здохлі́й. [Старший партієць, надумавши, подав шоферові знак — стати. Вискочив на обочину і підступив до селянина. З першого ж погляду, кинутого зблизька, переконався: він! Той самий, хто знає, де чаша; хто зневажливо посвічує очима, мов сова, — він!.. До чого дійшов?.. Погас! Погас остаточно, він — доходяга, йому кінець (В.Барка). Діди казали, що це не біда, що здоровий; вперше за сто років з’явився справжній мужик. Бо ж довкола — одні доходяги, що рвали печінку самогоном, який в народі прозвали «колотівкою» (гнали з жіночих колготок) (О.Ульяненко). Спробуй собі когось нормального знайти. Та нереально. Або алкаш, або доходяга, або тупий, як валянок (Василь Насипаний)].

Кириллический, кирилловский – кириличний, кирилівський. [Нанизу кириличний підпис червонить кіновар’ю з потемнілості: «Да не іскусяться змисли» (В.Барка)].

Крыса – (Rattus) пацюк, щур, (реже) криса, (увел.) пацючисько, пацючище, щуряка, щурисько, (ирон., насмеш.) пацючара, крисяра, (собир.) пацючня, (реже) щурня: • канцелярская крыса – канцеля́рська ві́ра, перогри́з, канцелю́ра. [Вигляда, мов криса з крупів (Номис). Діла робити не хочеш, а пика — хоч пацюки бий (Сл. Гр.). Учитель був колись господарем великого помешкання, і революція, відтинаючи ордерами кімнату по кімнаті, загнала його разом з недореквізованим й недоспроданим майном у цей куток, що нагадує острів після землетрусу. Вона зруйнувала й гімназію, де він учив буржуйських синків гнобити народ, і кинула, як пацюка, до архіву порпатись у старих паперах (В.Підмогильний). Лежу під сонцем вересня. З тополі об загороду дзвонить падолист, мов щур поводить шиєю, недремний, дбайливий друг мій, видершись на вежу, а охра смутку, вплетена в траву, нагадує мені часи колишні (В.Стус). Пацючня, що, либонь, уже давно звикла хазяйнувати тут, лякалася і нишкла, а трохи згодом, ще Климко не встигав і повіки склепити, знову заводила вискливий, з тупотнявою та шкряботнявою шабаш (Гр.Тютюнник). Нічого так не боюся, як цієї пацючні і її бридкого писку(В.Шкляр). Я дивився на Вужа, як щур на бетонну стінку. Ніякого бажання ламати зуби або рити стіну (О.Ульяненко). Коли у фільмі здох щурисько (“мишка”, як ніжно згадувала вона), Дзвінка не витримала і розплакалася, тихо схлипуючи десь на моєму плечі (Л.Дереш). — Хома-бідак, що їсть плавучих жаб, ропавок, пуголовків, стінних ящірок і водяних; що в шаленстві свого серця, коли казить нечиста сила, їсть коров’янку як салат; глитає старого щура і собаче падло, п’є жабуриння на ковбані. Хто від селища батожений до селища, колодкований і тюрмлений. Хто мав три вбрання до спини, шість сорочок до тіла, коня — їхати, і зброю — носити. Проте мишва, щурня, мільга сама: все — їв сім довгих літ Хома (В.Барка, перекл. В.Шекспіра). …він для неї — порожнє місце. Всередині в неї палає вогонь. Внутрішнє світло палає яскравіше від тисячі сонць, висвітлюючи цього затяганого пацюка, який належить до чоловічої статі (О. і О.Плеваки перекл. Е.Єлінек). Проте сидів у ній недовго: його спокій порушила шамотня, яку зняли його родичі. Він метнувся до виходу і миттю зміркував, що там сталося. Ця дурна пацючня, очевидно, не витримала голоду і, ледве відчинили склад, спробувала проскочити в головний відділ (Д.Щербина, перекл. В.Бикова). Будь завжди на першій лінії, якомога далі від власних тилових щурів (С.Є.Лєц). 1 Щурі одними з перших зрозуміли, що вигідно жити поруч з людьми, але при цьому не претендувати на право називатися свійськими тваринами. Щур до капітана: — Слухай дружок, ти не хвилюйся, завтра в нас буде навчальна тривога…].

Лепёшка, (прост.) Лепёха – 1) корж, ко́ржик; (круглой формы) бала́бушок (-шка), бала́бушка; (совершенно постная) жи́ляник, (редко) жи́лавок (-вка); (из дрожжевого теста) перепе́ча, пере́пічка, перепеча́йка (перепічайка), (диал.) підпа́лок (-лка); (на меду) медяни́к, медівни́к, (из мака с мёдом) маківни́к, (из сыра с яйцами) мандри́ка, (гороховая) горо́хв’яник, горо́хляник (-ка); (из творогу с мукой) мни́шка; (жаренная в масле, ещё, диал.) бу́цик, (вареная с теста) варениця, варяниця, (кондитерская) пасти́лка; 2) (техн.) ко́ржик; (метал.) пла́тівочка; 2) (лекарственная) пасти́лька (пастилка), пігулка, (пров.) ліпа́шка: • дубильные лепёшки – чинба́рні (чинбові́, гарбові́) ко́ржики; • мятная лепёшка – м’я́тна пасти́лька, м’ятівни́к, м’ятний коржик; • разобьюсь (расшибусь) в лепёшку, а сделаю – перервуся (розірвуся, з шкури вилізу), а зроблю що (дійду, доб’юся чого); • цементная лепёшка – цементо́вий ко́ржик. [Вже він і гречаники, і горохвяники, і млинці, і буханці, і пиріжки торгував (Г.Квітка-Основ’яненко). Взяла У холодочок завела, В бур’ян, в садок, поцілувала Та коржиком погодувала, Свіженьким коржиком (Т.Шевченко). Невістка напече книшів, пиріжків, буциків і плескачів (Г.Барвінок). Шматок чорного засохлого хліба, що ви ледве вгризете його зубами, здасться краще найсолодшого медяника (П.Мирний). Чого там не було: вареники, мнишки, жарений дрохвич, смажені в сметані карасі (О.Стороженко). З’явились пісні пироги з гречаною кашею та з грибами, борщ з карасями, а потім стіл аж захряс під варениками, мнишиками в сметані, пампушками, шуликами з маком та медом маковниками (І.Нечуй-Левицький). — Чи коржа і балабушки печете вже? (М.Кропивницький). — Якби моя жінка не стала перепічайкою та не заробляла на паляницях, то ми з нею давно б з голоду попухли (І.Нечуй-Левицький). З оста́ннього бо́рошна спекла́ дві пере́пічки (Б.Грінченко). З останнього борошна спекла дві перепічки, борщу та картоплі зварила (Б.Грінченко). Питалася шишечка перепечі: чи далека доріженька до печі? (Сл. Гр.). Знайте мене, перепечайку, що на воротях тісто (Сл. Гр.). Ви ка́шель ма́єте. А чи не ста́не вам насти́лька ся в приго́ді? (В.Самійленко). Розквасив губу, як варяницю (Сл. Ум.-Сп.). Тре́ба зроби́ти медо́вий ко́ржик та й приклада́ти до ра́ни (АС). — А я від землі. Дивіться на мої руки: сі в мозолях, і дивіться на чиїсь… Піонери зирнули на руки диригента-партійця, м’які,  як  балабушки,  але він помигонув грізним знаком — знов кричати (В.Барка). —   Іди, іди та постав нам мерщій на стіл усе, що є! — гукав Бульба услід жінці. — Нам не треба пампушок, медяників.., маковників та всяких там пундиків! Тягни нам цілого барана (О.Довженко). Я чую, як на всю хату прокислим хмелем пахне тісто, свіжозварена розсипчаста картопля і підпалок (М.Стельмах). На другій таці парували га-ря-чі, тільки но з печі горохляники (Ю.Логвин). Перший день посту називається Жилавий (Жиляний) понеділок і вважається днем очищення від гріхів і скоромної їжі. Цього дня господині готують гречаники з хріном, житні пампушки, а також печуть із житнього борошна довгасті прісні коржі («жиляники», «житники»), які, за повір’ям, наділяють людей силою і витривалістю на весь семитижневий піст (Олена Чебанюк). Як почув теє Санчо, слізно почав благати пана, щоб на таке діло не поривався, бо проти нього і пригода з вітряками, і притичина зі ступарями, і всі інші оказії, досі пережиті, були, сказано б, наче коржі з маком (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). — Перепічка, — мовила Керол. — Ти так вирячився на неї, що бідолаха от-от зашаріється. Заради Бога, або з’їж, або викинь. Я не можу нормально пити каву, дивлячись, як ти витріщився на перепічку! (Ю.Джугастрянська, перекл. Ж.Пейслі). Готувала казани, в яких лужили білизну; пекла бублики, тістечка з айвою, робила пастилки з виноградного сусла та инші ласощі (О.Пономарів, перекл. К.Асимакопулоса)].

Мелласа – (от греч.) меляса, меляс, маляса, маляс. [На полі, на чистому повітрі було якось веселіше й охітніше робить, ніж коло машин, між стінами, на помості, слизькому й липкому од розлитого смердючого малясу (Нечуй-Левицький). — І цукроварня недалеко? — Недалеко; тато брали маляс (В.Барка). А восени дочка принесла з міста сулію маляси. Як мед, маляса. Правда, трохи гірчить. На хліб мазали, поки хліб був. І кисіль варили (В.Дрозд). Його розлютила безпомічність, сиза дірка пустоти на кінці міста, там, де повинно зійти сонце, тягуче, як меляса, паскудне, наче всі його смертні гріхи (О.Ульяненко). Голос мій, ти сам це чуєш, Солоденький, як меляса; Хоть я ростом невеличка, Так зате струнка вдалася (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Ніде навколо не ворушивсь жоден атом повітря, ми були змушені пливти попід берегом, та ще й так помалу, що здавалось, ніби пароплав повзе крізь маляс (П.Таращук, перекл. Л.-Ф.Селіна)].

Навостренный, навострённый – наго́стрений, понаго́стрюваний; наста́влений, нашоро́шений, настру́нчений, нащу́лений, насторо́чений, понасторо́чуваний. [Старі слова говорить Гудзь, а вони крають сьогодні, як нагострений ніж (М.Коцюбинський). Євгеній зміркував, що вони наструнчені против нього, і постановив собі не відкривати перед ними всіх карт (І.Франко). З радістю спостерігаючи, що увагу слухачів він заполонив, в моментах зупинки почуваючи їхнє чекання дальшої фрази, ту нашорошену мовчанку, що краще за оплески надає промовцеві проречистості, він почав оглядати аудиторію, силкуючись в обличчях присутніх викрити майбутнє своєї тут праці (В.Підмогильний). Йому пропонував Охріменко нагострений держак своєї алюмінієвої ложки, але Ляшенко відмовився, бо коли побачить наглядач, то ложці не буде нічого, а камеру буде покарано за такий держак тяжко, а за скіпочку не буде нічого (І.Багряний). Низ дошки гладенько виструганий і там планка легко сунеться крізь дужки, зроблені з дроту. Кінець її, який б’є до прорізу, має в собі нагострений цвях: протинати горло ховрахові (В.Барка). В обід Тимко приїхав у село за нагостреними косами для косарки (Г.Тютюнник). Їхав назад знов на віслюкові, на тій сірій, упертій і кмітливій животині, яка, мовби відчувши Сивоокову потребу якомога швидше втекти до своєї церковці, жваво дріботіла копитцями; але Сивоокові й того було замало, він, знай, підганяв віслюка, кричав на нього: “Чох! Чох!”, його дратували нашорошені високі віслячі вуха, наставлені неначе для того, щоб вловлювати все його збентеження від несподіваної події, що сталася в білому палацику Агапітовім; він тяжко ненавидів і віслюка, і вулиці цього великого чужого міста, і натовпи розледащених нероб попід емволами, ненавидів Агапіта, якому припекло кудись відлучитися сьогодні зранку, ненавидів ту молоду ромейку, що трапилася йому, не знав її імені, не знав, хто вона й що, — була ромейка і то вже досить, намагався тепер виправдати свою нестримність, ромейка видавалася йому як відплата за все, чого зазнав у цій землі, то була його помста пиховитій і жорстокій Візантії; жінка хизувалася своєю красою, своєю безсоромністю, засліплювала своїм тілом, як засліплює Візантія своїми награбованими багатствами, — і він помстився, він інакше не міг (П.Загребельний). І разом з тобою ми заходимося визбирувати роздаровані уста, очі, пам’яті, погляди, губи, плечі, розшукаємо все — до найменшого панігтя, щоб, затиснена в себе як в кулачок, ти ставала цільною і неушкодженою, реставрована для мого охриплого горлового шепоту щастя. Поки ж тебе немає, ти виповнюєшся на мене самого. Чекання, вибираючи мене, обростає гудками, пострілами, криками, заким не стане тобою, лишивши мені велике нащулене вухо — відчути визубрені твої підбори самотні (В.Стус). Джез підскочив і випростався, нашорошений. Це був таки Еміліо. Жодної помилки — його голос, воркітливо-котячий тон (Ю.Джугастрянська, перекл. Ж.Пейслі)].

Ограждение – 1) (действие) обгороджування, обгородження, огороджування, огородження, відгороджування, відгородження, (ограда) огорожа, (реже) огорода, (заграждение) загорода, загорожа; 2) за́хист, захи́щення, забезпе́чення, убезпечення, забезпечування, убезпечування, охоро́на: • ограждение прав трудящихся – забезпе́чення (охоро́на) прав трудя́щим. [В чужій загороді овець не наплодити (Номис). Хлопчак наблизився до загорожі і хвацько стрельнув батогом, аж луна прокотилась од клуні, що на краю села, та сивою гадючкою повисла курява (В.Дрозд). За вікном кінь ловить бадилину. «… Бач, мудрує. Ні, дарма! — губи короткі проти загорожі» (В.Барка). Як хочеться — вмерти! Зайти непомітно за грань сподівання за обрій нестерпу за мури покори за ґрати шаленства за лють — огорожі за лози волань шпичаки навіженства аби розплататись в снігах безшелесних десь між кучугурами доль запропалих — Як хочеться вмерти! (В.Стус)].

Партиец, партийка – партієць, партійка. [На вулицях завжди красувався взірець майбутнього, що обіцяє партієць. Під тинами, де зеленіла смуга шпоришу, в холодку від тополь прилягав Свитченко і хропів. Обжмаканий, як годиться «каенесові», себто «незаможному». Село вживало його ім’я, замісно назвати когось: «ледащо» (В.Барка). Ще дужче Сєня зневажав голодранців, які сиділи позаду, — всіх отих комнезамівців, партійців, активістів, котрі були ніким, а хотіли стати всім тільки через те, що, ледацюги, світили голими сраками (В.Шкляр). Григорій ще не мав жодного завербованого партійця, але вже проводив напружену інтелектуальну роботу зі створення програми, структури і — головне — назви своєї партії. Ну, з програмою ясно: соціальна справедливість і національна гідність, а ще — свобода. Свобода як навища цінність. Зі структурою теж мороки не буде. На вершині він — голова, вождь, фюрер, далі — провід, політбюро, ближнє коло, потім — політрада, цека, дальнє коло, і нарешті — низові осередки, посполиті партійці, члени, коротше кажучи (В.Кожелянко)].

Перекошенный – перекошений, скривлений, покривлений, покошений, перекривлений, перехняблений, перекособочений. [У вікні замаячив жіночий очіпок, у другому скривлене заплакане лице дитини (П.Мирний). Причепуривсь перед дзеркалом, трохи- не плюнув на свою покривлену карикатуру в дзеркалі, ще й поплямовану мухами (І.Нечуй-Левицький). Старі високі груші вкривали гіллям убогу перехняблену хатину (І.Нечуй-Левицький). Хома з перекривленим ротом, весь мокрий, блищав од поту (М.Коцюбинський). Він тоді так дав мені носака під бік, що я з тиждень перехняблений ходив (Гр.Тютюнник). Довго стояв «ЦЕРАБКООП» перехняблений, очевидно, пошкоджений безнадійно (І.Багряний). Покривлені двері відхилилися в сіни, де лежить мертва жінка; сніг коло неї наметений (В.Барка). Щоправда, й він не зміг опертися спокусі й став, щоб поглянути на чудернацьких мідних коней, що мчали з-за огради, з-під самої церковної стіни, величезні, розвихрені, дико прекрасні коні, запряжені в легкий повіз на двох височенних колесах, на вузькій перекладині повозу стояв могутній голий, також мідний, чоловік з віночком круглих листків навколо чола, а поряд, намагаючись дістати рукою повозу, біг ще один мідний і голий, але зі змученим, перекривленим від знемоги обличчям, і всі м’язи на його тілі були напружені до краю, в той час як у того, що стояв на повозі, тіло лагідно круглилося випуклостями, вилискувало від спокійної краси (П.Загребельний). Низенький клуб і контора правління, які містилися під одним дахом, дивилися на Турбая перекошеними, підсліпуватими віконцями (Микола Руденко). Замість тину від вулиці кілька жердин на стовпцях, прикручених дротом, за хатою куценький, перекособочений хлівець (Іван Кирій). — Я вам кажу. І час такий настане. Хто що посіяв, той те і пожне. Флоренція болить. Флоренція повстане. Флоренція тиранів прожене. Вона змете палаци їхні й замки, вона такий утне їм карнавал, що тільки чорт знайшов би там уламки од жаху перекошених дзеркал! (Л.Костенко). Дивіться цей сміх покривлений, та не зазирайте в рот. Дивіться цей сміх — споріднений, близький до ваших чеснот (В.Стус)].

Перрон – (франц.) перон, (железнодорожный, ещё) платформа; 2) (архит., терраса) перон. [Зима. На фронт, на фронт!.. А на пероні люди… Біля вагонів ми співаєм «Чумака»… І радість лоскотно бентежить наші груди — Шикують злидн’ нас, юнак до юнака (В.Сосюра). Гризучі сумніви передминулої ночі і дитячу мрійливість минулої він викинув разом з проїзним квитком на харківському пероні як знецінену й не потрібну вже річ, що все-таки йому послужила (В.Підмогильний). Розлягався брязкіт на станції, мигтіли і перебігали огні; свистки і сюрчки прорізали чорний простір; зрештою, хлопець насмілився покинути схованку і покрадьки відійти на перон (В.Барка). Серед перону стоїть досить добре вичищений і виголений, але непоказний, лише дуже набундючений німець з хлистиком у руці (І.Багряний). Вискочили ми, прикриваючись газетами, слідом за Бурмилом на перон. Аж гульк! А щоб ти був здоровий! Вельветовий «спінджак» обернувся — ніякий то був не Бурмило, а якийсь незнайомий дядько з отакенним носом. Тю! (В.Нестайко). … Все тут виросло і змінилось: і до свят вибілений вокзал, і носій у синьому фартушку, (як виблискує його медальйон на грудях!), і нове приміщення КДБ, і знайома буфетниця, у якої знайдеться донецьке пиво, і вичовганий жданням перон пристанційний, і залізнична лазня, і вічно поновлюваний асфальт автостради, і завше переповнений автобус від селища, і вишки геологів, що риють, риють, дошукуються скарбів, і шахтарська їдальня, і барачні будиночки, і розгасла дорога по вулиці… і рахуєш кроки із заплющеними очима: перша хата, друга, третя… (В.Стус). Життя ішло, минуло той перон. гукала тиша рупором вокзальним. Багато слів написано пером. Несказане лишилось несказанним (Л.Костенко). Хомський, поки не пізно, гукни їй, аби сідала, і ти гукаєш, Хомський. Дівчина усміхається, вона має забагато золотих зубів, і ти зненацька розумієш, що найбільше в ній тобі сподобалися її джинси, а тому не надто жалкуєш, коли поїзд рушає, а золотовсміхнена Маруся так і залишається на пероні (Ю.Андрухович)].

Пинок – стусан (ногою), стусень, штурхан (ногою), штовхан, тусан, копняк, носак, (редко) висп’яток (-тка), пендель, (груб.) підсрачник: • дать пинка – дати стусана, стусня, штурхана (ногою), носака, копняка, висп’ятка, пенделя, стусонути носаком. [«Гей, хто зо мною вийде битись, Покуштовати стусанів? Мазкою хоче хто умитись? Кому не жаль своїх зубів?..» (І.Котляревський). Що ж то зрадувався народ, як злапали відьму Явдоху Зубиху! Усі кричать, гомонять, біжать до неї, проти неї; усяк хоче тусана або запотилишника їй дати… та й є за що! Нехай не краде з неба хмар, не хова дощу у себе на миснику… (Г.Квітка-Основ’яненко). Не первина Галі терпіти від матері лайку, скубку, штовхани (П.Мирний). Деякі надзорці поставали, як стовпи, з порозніманими ротами, почувши тоту нечувану, безбожну бесіду. Другі вибухали безмірним гнівом, впадали в лютість, кидалися на робітників з кулаками, нахваляючися, що вони п’ястуками і стусанами заставлять їх робити (І.Франко). Дав стусня, аж перекинувсь (Сл. Гр.). Дати тусана (Сл. Гр.). А як хто розсердиться або заплаче, так і штовхана дасть. Битись з ним і не пробуй, перший по силі на всю вулицю (В.Винниченко). Життя страшне своєю невпинністю, нестримним поривом, що не схиляється перед найбільшим стражданням людини, показуючи спину її найгострішому болеві. Людина може досхочу борсатись у його тернах — воно пройде мимо з своїми глашатаями, що за страх і за совість кричать світові, що без тернів не буває троянди. Воно — той всесвітній нахаба, що на прохання обібраного жебрака відповідає штовханом, лящами, ціпком і суне далі, попалюючи цигарку, навіть не повернувши до жертви свій золочений монокль (В.Підмогильний). На станціï, куди прибули, всюди облава. Міліція обшукувала всіх, жадібними очима поглядаючи на клунки та мішки й одбираючи найцінніше. Жінки в сльози, але на них не зважали, штурханами і ïдкою лайкою відганяли геть, хто впрошував (В.Барка). Відбувши тяжкий і довгий день муштри і чергову порцію моральної (а часом і фізичної, у вигляді ляпаса чи штурхана) зневаги від свого начальника, німецького капрала, він посміхався! (І.Багряний). Та я і дня не потерпів би коло себе яке-небудь фригідне стерво, клімактеричну льоху! Не вдавався б до виснажливої мовчанки, як Марія,– пенделя під зад: ауфвідерзейн!” (А.Морговський). Копняком у підспинок криком а ля підсвинок іде війна (В.Цибулько). Тільки  впертий Кожух, який усі справи в своєму житті доводив до завершення, обережно розгорнув вже абсолютно тверезого панка і могутнім копняком надав йому такого прискорення, що він за годину міг звітуватися в Кремлі про стан справ в Чехословацькій Республіці (Дмитро Білий). Свою акцію вони назвали по-народному: «Побачиш Табачника — дай йому підсрачника» (Василь Неїжмак). Східні методики у його викладі несли в собі не лише тамтешню фізкультуру та копняк-до, але ще й їхню філософію, але щедро припудрену місцевим пилком (Василь Триндюк). — Будяк пішов! Тримай шпору для Телефоніста! – командував старшина й спасибі, що не давав пенделя під зад, як те заведено в парашутних інструкторів (Антон Санченко). Я зітхаю, ох, як кортить дати їй чарівного пенделя, навіть Заратустра на моєму боці, дякую, друзяко! Хто сказав, що порядні люди завжди мусять бути чемними? Хто сказав, що всі мусять бути порядними людьми? (Л.Денисенко). — Добро п’яниці крапля,— сказав Санчо,— хоч тепер поговорю, бо що далі буде, Бог святий знає; маючи дозвіл, спитаю першим словом у вашої милості — чого се ви так розпинались за ту королеву Мудасіму, чи як там її? Хіба вам не однаково, чи гуляла вона з Лисопетом, чи ні? Ви їм не суддя, і щоб ви були тоді змовчали, той навіжений провадив би своє оповідання і нам би не довелося скуштувати ні каміння того, ні носаків, ні потилишників (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Здогадавшись про все, я сів у шарабан і звелів дядечкові Неду їхати до найближчої алеї. Там я вийняв свиню з мішка, поставив її на землю рилом уперед, старанно прицілився і дав їй такого копняка, що вона вилетіла з другого кінця алеї на двадцять футів попереду від свого вереску (М.Тупайло, перекл. О.Генрі). Деколи рішучий крок вперед — результат доброго копняка ззаду].

Порыв – 1) (стремление) по́рив (-ву), по́тяг, порива́ння; (ветра) по́рив, по́дму́х (-ху), по́дув, (сильный) бу́рхання (-ня), би́рса, хви́ля; 2) (душевный к чему) по́рив, порива́ння до чо́го, (гнева) на́пад, ви́бух; 3) (физический разрыв, уст.) по́рвання, розі́рвання, розри́в (-и́ву): • в порыве – в пориві; • в порыве гнева – в нападі гніву; • лёгкий порыв ветра – леге́нький по́дув (по́дих, по́дмух) ві́тру; • овладевает поры́в чувства (гнева, раскаяния) – порива́є чуття́ (гні́ву, каяття́); • суждены нам благие порывы – нам судилися (нам призначено) добрі пориви; • тщетные порывы – ма́рні порива́ння, по́риви. [Як набіжи́ть би́рса, то й млин пова́лить (АС). Один тільки раз, дуже давно, сказав, що любить її, і це неприпущенна помилка була з її боку, що вона дозволили йому говорити про це в пориві жалю й самотності (Валеріян Підмогильний). Пристроївся і дожидає, мучачись від простудної лихоманки, втоми, поривів такого жагучого і невтримного болю в глибині істоти, який ніби шепотить нечутно весь час: «Їсти! їсти!» (Василь Барка). Закрутиться дзиґою світ, В пориві, в шаленому танці, Віршів переспілий плід Трунком мутніє у склянці (Роман Стадник). Він прагнув будь-що вгамувати пристрасні пориви серця, супроти яких все інше було марне і чуже (М.Прокопович, перекл. Д.Джойса). Лола приїхала допомогти нам урятувати Францію, признавалася вона директорові готелю, і хоч сили в неї небагато, зате серце щире. З Лолою ми порозумілися відразу, хоч і не цілком, бо я зневажав усілякі пориви серця. Просто я віддавав перевагу поривам тіла (П.Таращук, перекл. Л.-Ф.Селіна). Колись давно, у пориві дружніх почуттів, тітонька й дядько Джиммі привели на світ сина Генрі, який вирвався з дому при першій-ліпшій нагоді, оженився і привів на світ Френсиса. Генрі та його дружина кожного Різдва скидали Френсиса на руки дідуся й бабусі, а самі поринали у вир утіх (Т.Некряч, перекл. Гарпер Лі)].

Послушать – 1) послухати; 2) (послушаться) послухати, послухатися: • вот послушай – ось послухай, слухай сюди, послухай-но; • послушай, ври, да знай же меру – брехати бреши, та не забріхуйся; • послушай-ка! – слухай-бо!, послухай-но!, слухай-но!; • послушайте, что я вам скажу – послухайте (слухайте), що я вам скажу́; слухайте сюди. [Такеньки, було, вмовляє її. Одного разу хотів він її розважити та й каже: — Годі тобі, голубко, клопотатись. Ось послухай лишень, що я тобі скажу: я вже кума пригласив (М.Вовчок). Ось послу́хай мене́ дурно́ї, то, мо́же, чи не порозумні́шаєш (Б.Грінченко). —Романе, слухай сюди! Коха тебе Хведоска, нехай іде! А що мати варняка, то я того і вухом не веду!.. (М.Кропивницький). — Отже, слухай сюди: Бурлака на тім боці, на весіллі, то він неминуче буде йти цією вулицею назад (І.Карпенко-Карий). — Ось слухай сюди! Ото була собі така жінка, що ніколи доброго слова не сказала чоловікові (І.Нечуй-Левицький). А ти, Бавмерте, слухай сюди, що я тобі скажу. Коли старі люди починають белькотати, як малі діти, то чорт з радощів аж на голові ходить (Л.Українка). — А знаєш, Рино, жінка по-вкраїнському «дружиною» зветься? — Ну? — І знаєш, «дружина» — це краще, як «жінка» або «супруга», бо «жінка» — то означає «рождающая», «супруга» ж по-вкраїнському — «пара волів», а «дружина»… Ось послухай; рекомендую — моя дружина, або: моя ти дружинонько (М.Куліш). — Ану, послухай, — казав хлопець, розгортаючи пакунок паперів. Борис послухав і ухвалював (В.Підмогильний). Прокіп зітхнув і, намотавши батога на руку, щоб не згубить, обернувся до Олеся: — Ось послухай, дурнику, що я тобі скажу. Слухай і на вус мотай. Тут, на землі, не бити не можна. Тут не ти, так тебе одрепають ще й плакать не дадуть (Г.Тютюнник). Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить. Бляшаний звук води, веселих крапель кроки. Ще мить, ще мить, ще тільки мить і мить, і раптом озирнусь, а це вже роки й роки! (Л.Костенко). Послухай вересня — і він повість у миготливо-золотій задумі: те, що в веснянім виснилося шумі, іще й подосі жде на благовість (В.Стус). — Слухай сюди: їдьмо разом на склад! (В.Барка). Повірте, не ваша нездатність тому причиною, а лінивство надмірне та оспалість думки. Хочете пересвідчитись у правдивості моїх слів, то слухайте сюди: усі ті ваші труднощі я розмаю, як оком змигнути, миттю зараджу всім нестачам, що, як ви кажете, бентежать вас і знесмілюють до оголошення друком історії вашого преславного Дон Кіхота, світила і зерцала всього мандрованого лицарства (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Хотів послухати голос своєї совісті, але не знав на якому каналі].

Посреди, посредине, (разг.) посередине, (прост.) посереди, посерёдке, посредь, (диал.) посередь – 1) (нареч.) посередині, насередині; 2) (предл. с род.п.) серед, посеред, посередині, (разг.) насеред, насередині; (промеж) проміж: • посреди́ города – серед (посеред), насере́д міста; • посреди́ лесов и болот – сере́д лісі́в і болі́т. [Дорогою додому всі три йшли поруч. Юзя посередині (Л.Українка). Посередині ярмарку народ тече, як в берегах річка (М.Коцюбинський). А що обід приходився посередині лекції, його лишали обідати (М.Коцюбинський). Тухольські громадяни, видячи її, як їхала на лови посеред гостей, гордо, сміло, мов стрімка тополя серед коренастих дубів, з уподобою поводили за нею очима, поговорюючи: — От дівчина! Тій не жаль би бути мужем. І певно, ліпший з неї би був муж, ніж її батько! (І.Франко). Кімната була велика, але звужена навалою речей, що давали посередині тільки місцину на маленький ломберний столик, який правив тепер за їдальний і здавався крихітним проти своїх велетенських сусідів (В.Підмогильний). Причісує Оленку, пильнуючи кожного пасмочка; заквітчує, ніби коронує зірками, зверх блідого лобика. Нічого не каже їй, але невимовлені слова тремтять, подібні до сполохів, насередині грудей: «Квітко моя!» — і неозначиме почуття обкинулося, ніби передвістя з болями; не знати, що, крім них, прийде (В.Барка). Село посеред тиш, ти — мов на хвилях човен. Ти мрієш, множишся, збігаєш по воді. Тоді було насниш, а сниться загадкове, а щастя віриться, і вічно ждеш біди (В.Стус). …вириватись не було куди, скрізь були комсомольські збори, політзаняття й чужа мова, туди — як чотирилітньою на дзиглик насеред кімнати, розказати дядям і тьотям віршика, — можна було виходити тільки на те, щоб дзвінким магнітофоном видати їм від них таки й вивчене, і тільки в цьому був гарант безпеки… (О.Забужко). Він узяв у руки зошита, розгорнув десь посередині і, прочитавши кілька рядків, зареготався (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Отож посеред горища, куди крізь латану покрівлю зорі вночі зазирали, стояло вузьке, мульке, убоге й непевне ложе Дон Кіхота, а обік нього Санчо послав собі мату очеретяну і вкрився ковдрою, вірніше грубим валов’яним рядном (М.Лукаш, перекл.. М.Сервантеса)].

Приговорённый, приговорён – прису́джений, засу́джений, осу́джений, прире́чений: • приговорённый (приговорён) к смертной казни – прису́джений (засуджений) до сме́ртної ка́ри, засу́джений на сме́ртну ка́ру (на го́рло, на страту), страте́нець. [Поки пани повставали, вона як засуджена на смерть ходила (П.Мирний). — Осудженого було підвезуть верхи під шибеницю, накинуть йому на шию сільце та й шмагонуть коня нагайкою (Олекса Стороженко). Книжку старші учні дали тихцем; звеліли:  «Читай і думай! — чим відплачують нам, забираючи хліб». Микола забув поглядати на  сільраду, біля якої зграями гайворонів купчаться бригади, зготовлені рушати. Переживає він зміст, ніби самого напасть мучить: з кров’ю відбирає світло очей, ведучи на смерть; він — присуджений. Зловістя грозиться, заступаючи день (В.Барка). — Як то невольники? — спитав Дон Кіхот.— Чи то можебна річ, щоб король та своїх людей заневолював? — Може, я трохи не так сказав,— відповів Санчо,— се люди, засуджені за свої злочини до галер, і їх женуть туди силою королю служити (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). — Не верзіть казна-чого,— знов озвався старий шевчик і скоса зиркнув на ката. — Це вам не смішки, я правду кажу, кров стратенця має велику силу (Ольга Сенюк, перекл. Пера Лаґерквіста)].

Собака – собака (м.р., реже ж.р.), (ув.) собацюра, собацюга, соба́йло, собачисько, (собир.) собачня, собарно́та, (ещё, пёс) пес: • борзая собака – хірт (хорт); • бросить как собаке – як собаці кинути; як собаці в зуби сунути; • вот где собака зарыта (разг.) – так от у чім сила (суть); ось де притичина; видно, де дно (Пр.); от де заковика; • две собаки дерутся, третья не мешайся – де їдять, там не пхайся, а де б’ються, звідтіль утікай (Пр.); де пси свої гризуться, там чужий не мішайся (Пр.); свій із своїм січися, рубайся, а чужий не мішайся (Пр.); • каждая собака (разг.) – кожний (усякий) собака; кожне (усяке); • [как] собака на сене – [як] собака на сіні; собака на сіні (на кості, на стерві, на падлі) лежить — і сам не їсть, і другому не дає (Пр.); і сам не гам, і другому не дам (Пр.); сидить пес на сіні; сам не їсть і другому не дає (Пр.); • как собака (устал, голоден…) (разг.) – як собака (як пес); • как (что) собак нерезаных (разг.) – як комашні; як сарани; • любит, как собака палку – любить, як собака цибулю (Пр.); рад, як сирота трясці (Пр.); терпить його, як сіль в оці (Пр.); догоджає, як чирякові на роті (Пр.); любить його, як хрін в оці (Пр.); • не тогда собак кормить, как на охоту идти – не тоді хортів годувати, як на влови їхати (Пр.); не тоді коня сідлати, як треба сідати (Пр.); не тоді коневі вівса, коли він дивиться на пса (Пр.); не тоді рушницю набивати, як треба стріляти (Пр.); шити-білити – завтра Великдень (Пр.); • ни одна собака (разг.) – жоден (жодний) собака (пес); • собака лает, ветер носит – собака бреше, а вітер несе (носить) (Пр.); вітер віє, собака бреше (Пр.); вітер повійне, а собака брехне (Пр.); собака погавка, а вітер рознесе (Пр.); пси виють, а місяць світить (Пр.); собака гавка, а мажі йдуть (Пр.); пес бреше, дощ чеше, а вітер далі несе (Пр.); • собаке собачья смерть – собаці собача й смерть (Пр.); жив, як пес, загинув, як собака (Пр.); ледачому ледача й смерть (Пр.); катюзі по заслузі; • собаку съел на чём – зуби з’їв (проїв) на чому. [На узліссі собаки ганяють лисицю; так ганяють, так ганяють: лисиця не втече, хорт не дожене (Казка). Троянці всі з хортами Збирались їхать за зайцями, Князька свого повеселить (І.Котляревський). За сими плентавсь розбишака, Нептунів син, сподар Мезап, До бою був самий собака І лобом бився, так, мов цап. Боєць, ярун і задирака, Стрілець, кулачник і рубака, І дужий був з його хлопак; В виски, було, кому як впнеться, Той насухо не оддереться; Такий ляхам був Желізняк (І.Котляревський). Братчики так, як хорти на поклик вівчаря, той звідти, той звідси, поспішали на раду (П.Куліш). — Де ж мені, панотче, дітись? — каже жінка. — Він мене вб’є, як наздожене. Тут хоч дурний, та такий злий, як собака (П.Куліш). — Гай-га! Аби живі були! Се не панські гроші — братерські: ними не зажуришся. Я собі зароблю: тепер я вільний хоч на півроку; з собаками не піймають (М.Вовчок). По квітничку собака поскакав, Усе понівечив і потоптав (Л.Глібов). Все пішло на пси (Номис). Велика, чорна, кудлата собака кинулась на його з-під загороди (П.Мирний). — О, дурненька Солошка співає! — кричали вони й мерщій тікали до хати, щоб не зустріла вона де їх, бо боялися її, як скаженої собаки (П.Мирний). Господи! У неї ж ні шеляга; посліднього карбованця узяв він на сіль, як виходив з дому… Чи так кинути? Хай візьмуть — пошматують і загребуть, як ту собаку, без попа, без обряду церковного?.. Що ж він? Хіба він по своїй волі умер, хіба він хотів тії смерті?.. (П.Мирний). Колісник пихтів, одпихався, а вона, як навісна, то одскакувала від його, то, прискакуючи, горнулася, мов вірна собака (П.Мирний). — Та ти мені не кажи, я його знаю добре, — збірщиком при ньому був, — як собака на сіні: сам не їсть і другому не дає. Вредний ірод, а як удариться оце до начальства, то й Казюка не поможе (І.Карпенко-Карий). — Добрий каніс! Гарний собацюра!.. Ну тебе к чорту!  Хвостом  усю  пику заляпав (Б.Грінченко). Управитель пана, бита собака, послухав хлопцевої мови, подивився на нього та й промовив на Шевченкове прохання: «Не оддамо ми тебе маляру, бо нам самим таких треба» (С.Васильченко). Гавкнуло, як із бочки, — і кудлатий собацюга летів із-за куща на Якова з вищиреними зубами (С.Васильченко). — До ладу не з’їсте — все ті карбованці та червінці складаєте. А помрете, то якась випорожнить кутки та й спасибі не скаже. Так ні за собаку й пропаде (С.Васильченко). Десь узялися свині та так і опали мене навкруги, як ті собаки (І.Нечуй-Левицький). — Хто ти такий, питаю в тебе. Ти мій панщанний? Еге, так? — Ні, князю! Од цього мене Бог помилував. Я панщину люблю, сказати по правді, як собака цибулю (І.Нечуй-Левицький). «Он що! — прошепотів чоловік; чув, що холод обняв йому всю душу. — Божевільні вбили хлопця! І  —  на м’ясо… Тепер готують з нього їжу… Страх який! — Дядько вийшов швидко і вернувся в свій двір. Не знаходить собі місця. — Хоч міліція — собачня, а хтось же мусить на світі за таким ділом глядіти! Хай хоч тут порядок наведуть» (В.Барка). Зрідка дощить високе серпневе небо, гавкають собаки по дворищах і крайня зоря над самим небосхилом надсадно продирається крізь віття дерев (В.Стус). Печаль осиплеться, як маки. Заорють місце орачі. Лиш десь на хуторі собаки ще довго витимуть вночі (Л.Костенко). Чи, може, сам невипростаний я, Не маю мужності і того духу в слові, Що пропікає світ і все на світі І стверджує і волю, і любов?! Чи, може, я не маю ні народу, Ні мови, ні свободи, ні життя, І, як собака за чужинським возом, Плетусь собі, вдоволений шматком, Що кинуть з того возу, га?.. Не знаю… (М.Вінграновський). Собайло радісно заскавчав і, підстрибнувши, лизнув Мацюцьку просто в губи (Л.Кононович). Вони гнали величезними стрибками, і з вікна добре видно було, як ця собарнота розсипалася поміж деревами, та однак мчала і мчала в одному напрямку, орієнтуючись по слідах, котрі вервечкою виділялися на сніговій понові (Л.Кононович). …медведя за карабін чіпляють до грубого дроту, натягнутого між грабів, скраю галявини впівголос перемовляються чоловіки, собарнота скалозубить і обнюхує траву, зрідка старий, притупуючи валянком, гукає: давай, давай! і хрипкуваті голоси обривали дзвін брязкал на ошийнику медведя, що глух від люті; давай, давай! і летіла шерсть, сука з натертим об сніг малиновим вим’ям відлітала до кучугури, гримів ланцюг і сніговий вихор здіймався там, де клубкували чорні і гостровухі собачиська (Є.Пашковський). Насміхається тварюка, подумав Григорій. Тузик заперечливо помахав хвостом. Кмітливий, хитрий, але ледачий український пес. Невже все розуміє, собацюра? (В.Кожелянко). Він дико реготав, аж боліли ребра. Реготав так тяжко, аж почав плакати. Його розривало від ридання. він пережив Лінду, канал, пігулки і поїзд. А тепер його порве на шматки собацюра. І йому байдуже. Його дружина спить із футбольною командою. Ніщо не тримає його на світі (Ю.Джугастрянська, перекл. Ж.Пейслі). Чудова чиста свобода жінки явно була чимсь прекраснішим за будь-яку фізичну любов. Єдина біда полягала в тому, що чоловіки в цьому питанні були недорозвиненіші від жінок. Вони вимагали сексу, як собаки (С.Павличко, перекл. Д.Г.Лоуренса). Як мені важко було дивитись на нього, коли він опинився серед тієї миршавої собачні в таборі (О.Сенюк, перекл. П.Лаґерквіста). Хто лягає спати з собаками, встає з блохами (Г.Гайне). Що більше я дізнаюся про людей, то більше люблю собак (Марі де Савіньє). Служив як пес, убили як собаку (С.Є.Лєц). Напис на воротах: «Собака — друг! Але не кожної людини»].

Человечина, разг. – чолові́чина, (живой товар, ещё) людятина, (о мужчине) чолов’яга, чолові́чисько, (мясо человека) людське м’ясо, чолові́чина, людя́тина: • ну, ты й человечина – ну, ти й чолов’яга! [То був малий збідований чоловічина з червоним шпичастим носом (Андрій Шкраб’юк перекл. Зиґмунта Гавпта). А якийсь такий огрядненький чоловічина питає: — Чого ви дивитесь? (Остап Вишня). Поглянув він на Андрія і, крізь сльози від спазм, промовив: — Не купуй, хлопче! Це — людятина, дешева і солодкава; по державній ціні, а м’ясо, як смерть. Згрішив я навіки. Вернись, не підходь туди! (Василь Барка). Думки єретичні запльованолицих Не можуть ужитись, де правлять канони, Де правлять бариги без честі і віри, І шльондра Феміда — мінетна по суті… Ущухнуть вогні — позбігаються звірі Ділить чоловічину іклами в люті (СеРж Ко). От би цікаво було, мелькає їй, зустрітися з тими людьми тепер, хто ще живий, і побачити, ким стали вони, — невже теж підторговують людятинкою у вільний від основної роботи час? (О.Забужко)].

Атеизм – (греч.) атеїзм, безбожництво, безвірство: • воинствующий атеизм – войовничий атеїзм. [«Весь матеріалізм і безвиглядне строєння з ним, — пише Барка, — це модерний міт Вавилонської вежі…». Сьогоднішній світ хворий. З цим діагнозом міг би погодитися Павнд чи Еліот, однак у Барки хвороба світу містить в собі атеїзм, безбожництво, нарешті, російський комунізм (С.Павличко). Атеїзм свідчить про силу розуму, але силу вельми обмежену (Блез Паскаль). Атеїзм — це тонкий шар льоду, по якому одна людина може пройти, а цілий народ упаде в прірву (Френсіс Бекон)].

Отрыжка – ві́дриг, ві́дги́к, на́дха, відрижка. [В перервах, згромадившись коло буфетів, підряд перехиляти по стопочці і заїдати корейкою і рибцем, і копченою, а «заправившись» до сопучої одишки і відгику, знов промовляти про побудову безкласової мрії і кадити вождеві, ніби божеству, що, мовляв, мудрістю привело до веселого життя — народ, себто всіх, що конають за вікнами (В.Барка). На кожній ямі він підскакував разом із кабіною, час від часу із нього виринала жахлива відрижка, яку він навіть не намагався стримати, а обличчя при цьому кривилося ще більше (Олексій Волков). До речі, будь-який алкоголь, змішуючись у шлунку з кислотою, в умовах невагомості дає потужну відрижку. А будь-яка відрижка чи пердячка в космосі — це міні-реактивний двигун (Д.Бату). Рада розняла побілілі пальці, якими вчепилася була в бильця крісла, її злегка млоїло — але вже залишково, як буває, коли літак щойно випірнув з повітряної ями. Підкотився відриг, коротко булькнув у горлянці (О.Забужко).  — Оцю вашу пораду, пане,— сказав Санчо,— мушу справді добре затямити, щоб не одригувать, бо зі мною таке частенько бува, як надха нападе. — Оцього вже не втну, що воно таке — урихтувати,— сказав Санчо. Дон Кіхот пояснив: — Еруктувати, Санчо, то те саме, що й відригувати, тільки слово ж це в нашій мові, хоть і значуще, та вельми бридке, тож люди, котрі делікатніші, вдались до латини і кажуть не відригувати, а еруктувати, не відрижка, а еруктація; а як хто тих виразів не розуміє, менше з тим — з часом язик наламається, а слово прийметься і зрозумілим стане; отак же то і збагачується мова, над якою силу мають громада людська та звичай (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). — Ти чого, старий, чого витріщився? — сказав Брне, Сурла голосно перднув, після цього обидва вони пустили відрижки, і старий щез (С.Мраович). Через доволі регулярні проміжки часу їхня поржавіла тачка наповнюється пивною відрижкою чи навіть газами з кишківника, чого Райнер особливо побоювався (О.Курилас, перекл. Е.Єлінек). Починаючи від бабці Фонтейн, поважний вік якої дозволяв не приховувати власної надхи, і кінчаючи сімнадцятирічною Еліс Манро, якій дошкуляла нудота в її першій вагітності, вони, посхилявши докупи голови, обговорювали своїм звичаєм генеалогічні та гінекологічні проблеми, що робило ці їхні сходини вельми цікавими й повчальними (Р.Доценко, перекл. М.Мітчел)].

Мирно – мирно, сумирно, тихомирно, спокійно, супокійно, лагідно, злагідно, тихо: • жить мирно с кем – жити мирно з ким; жити в [добрій] злагоді (у [добрій] згоді, злагідно (лагідно) з ким). Раптом у кухні, де мирно варився обід кооператора й незмінна кава для фрау Гольц, зчинився галас: у парадні двері, через усю зиму забиті, голосно постукано (В.Підмогильний). Обійме сон — і мирно ти заснеш. Тобі спочинок, а мені турбота (В.Свідзинський). — Слухайте,— промовив Андрій мирно. — Мене самого це цікавить, і я сподіваюся, що ви мені все виясните. Це якесь дике непорозуміння, якщо судити з того обвинувачення, яке мені пред’явлено (І.Багряний). І розмова полилася тихо та сумирно, як то водиться між хорошими земляками, а ще особливо полтавчанами: що нового, як живуть сім’ї, кого взяли в армію, а хто вже, може, повернувся «по чистій», чи цілі хати, чи не бомбили села… (Григір Тютюнник). Домандрувавши до кінця західної алеї і здавши собі звіт, шо на душі стає спокійно та злагідно від вечірньої свіжости, Антон Никандрович вирішає походити навколо великого квітника, над яким ліхтарі, золоті павучки, поткали серпанок (В.Барка). Звісно, я збирався в старому млині заспокоїти нерви, тихомирно здійснити нарешті свою мрію, викласти на папері скиби думок, які шарами залягли в зранену душу (Ярослав Орос). І їй було так затишно, так якось мирно та супокійно, що здавалося – душа в неї світиться (В.Шевчук). Глибока ніч. Віконце як більмо. Зброяр і джура сплять вже, поморились. І лицар спить. Ми мирно живемо. На тому світі всі вже помирились (Л.Костенко). Я хочу мирно померти уві сні, як мій дідусь, а не кричати від жаху, як його пасажири (Джек Генді)].

 Російсько-український словник 1930р. (О. Ізюмов) 

 Російсько-український словник технічної термінології 1928р. (І. Шелудько, Т. Садовський) 

 Словник українсько-російський 1927р. (А. Ніковський) 

 Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко) 

 Російсько-український словник військової термінології 1928р. (С. та О. Якубські) 

 Словарь росийсько-український 1893–1898рр. (М.Уманець, А.Спілка.) 

Запропонуйте свій переклад

Помилка в тексті? Виділіть і натисніть Ctrl+Enter, або напишіть на github. Дякуємо.

Клавішні скорочення: виділіть слово і натисніть:
• Ctrl+Shift+1 — пошук на r2u.org.ua «Російсько-українські словники»
• Ctrl+Shift+2 — пошук на e2u.org.ua «Англійсько-українські словники»
• Ctrl+Shift+3 — пошук на sum.in.ua «Академічний тлумачний словник української мови»
• Ctrl+Shift+4 — пошук у корпусі «ГРАК» (на сайті корпусу можна шукати лему, фразу, словоформу або сполуку)