Знайдено забагато відповідників, результат було обмежено 150-ма статтями
Спробуйте звузити ваш пошук: лише серед російських слів або лише серед українських слів

Запропонувати свій переклад для «гарний»

Шукати «гарний» на інших ресурсах:

 Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) 

 Російсько-український народний сучасний словник 2009– 

Вид – 1) (образ, подобие, наружность) вигляд, образ, подоба, постать, постава, стать, кшталт (шталт), позір, визір, врода; 2) (матем.: форма, фигура) стать, подоба, форма, вигляд; 3) (ландшафт, пейзаж) крайовид, вигляд, вид; 4) (видимость, возможность быть видимым): (на виду) на оці, на видноті; (принимать во внимание, сообразоваться) оглядатися, уважати на кого, на що, мати кого (що) на думці, на оці, в очу, на увазі, думати на кого. 5) (разновидность) відміна, порідок, відрід, вид; 6) (биол.) відміна, вид; 7) паспорт (давн. пашпорт), посвідка, картка (на перебування, на проживання десь); 8) (грам.) вид, форма; 9) (виды) думка, гадка, намір, мета, сподіванки: • будем иметь в виду – маймо на оці (на увазі); • быть на виду у кого – бути перед очима (застар. перед віччю) в кого; бути в оці (застар. в очу) в кого; (иногда) бути на очах у кого; • быть на виду у кого (перен.) – бути в (на) оці (перед очима, застар. в очу, перед віччю) в кого; привертати до себе чию увагу; (з відтінком симпатії) мати прихильне око в кого; • в видах чего – задля чого, маючи на увазі щось, задля якихсь виглядів; в виде наказания ему решено… – за кару йому визначено…; • в виде опыта, милости – як спроба (проба) (як спробу (пробу), на спробу (пробу), за спробу (пробу)); як ласка, за ласку; • в виде прогонных и суточных – як прогони та добові; • в виде процента – як процент; • в виде чего (в качестве чего) – [як] за що; як що; (у формі чого) у вигляді чого; на взір (на зразок) чого; • в виду (издания постановления) – в зв’язку з (виданою постановою); • в виду благоприятной весны, дождливого лета… – уважаючи (зважаючи, з огляду(ом)) на погідну (погожу, сприятливу) весну, на дощове (дощовите, дощувате, дощливе, мочливе) літо…; в виду изложенного; в виду выше изложенного (канц.) – через це (через те); тому; з огляду на зазначене; зважаючи на це (на сказане); зважаючи (з огляду) на викладене вище; • в виду многочисленности чего – зважаючи на (беручи до уваги) велике число (численність) чого; • в виду наличия (чего) – зважаючи на те, що є (що); • в виду отсутствия (денег, материалов…) – за браком (грошей, матеріалів…); через брак (грошей, матеріалів…); бо (через те, що) нема (грошей, матеріалів…); • в виду того, что… – з огляду(ом) на те, що…; через те, що…; зважаючи (уважаючи) на те, що…; • в виду (чего) – через що (через це); уважаючи (зважаючи) на що (на це); з оглядом (огляду) на що, тому (тим) що…; задля чого; маючи на увазі, що; • в виду чего-либо – задля (для) чого; маючи на увазі щось; з метою; для того, щоб…; • величественный вид – величний вигляд; • в жидком, твердом виде – рідкий, твердий (рідким, твердим); у рідкому, твердому стані; • видавший виды – обметаний, бувалий; бувалець; бита голова; битий жак, на всі ноги кований; • видал виды – [всячини] надивився; [багато] перебачив; бував у бувальцях (у буваличах); (образн.) був на коні і під конем; був на покутті й під покуттям; бував за столом і під столом; не з одної печі хліб їв; переїв усякого хліба; наївся всіх хлібів; не з одного колодязя воду пив; перейшов крізь сито й решето; • вид на жительство – паспорт; свідоцтво (посвідка) на проживання; • видом не видано – зроду не видано (не бачено, не чувано); видом [ніколи] не видано; • видом не видать – зазором не видати, і зазору (і зазором) немає; видом не видати; • виды на урожай, на будущее – сподіванки (вигляди, види, перспективи) на врожай, на майбутнє; • виды спорта – види спорту; • в каком виде – у якому вигляді (у якій постаті); яким (прийти, з’явитися…); • в лучшем виде (будет сделано, дано, представлено) (разг.) – у найкращому вигляді (світлі); якнайкраще; як належить (як годиться); • в наилучшем виде – в найкращому вигляді, в найкращому світлі, якнайкраще; • в неприглядном виде – у непоказному виді (вигляді); у непривабливому світлі; • в нетронутом виде – у незайманому вигляді; незайманий (незаймана, незаймане); незайманим (незайманою); • внешний (наружный) вид, внешность – зверхній (зовнішній, надвірній) вигляд, зовнішність; врода (урода); • в п’яном (нетрезвом) виде – нетверезий (нетверезим бувши); напідпитку [бувши]; під чаркою, під мухою [бувши]; з п’яних очей; по-п’яному (поп’яну); п’яним бувши; під п’яну руч; • в свободном виде (спец.) – у вільному стані (траплятися, подибуватися); • в связанном виде (хим.) – у сполуках; • все виды (наказания, поощрения, налоги…) – усі, які є (кари, заохочення, податки…); • всех видов (помощь) – всяка (усяка) (допомога); яка тільки є (допомога); усякого вигляду (виду) (допомога); • в скомканном виде – жужмом (жмаком); зібганий (зібгана, зібгане); зібганим (зібганою); • в служебных видах – задля виглядів службових; з причин службових; • в таком виде представлять, представить дело себе – так уявляти, уявити собі справу; так виставляти, виставити справу; • в трезвом виде – по-тверезому, тверезим бувши; • в таком виде – в такому вигляді, в такій постаті; • в упрощённом виде – спрощено, в спрощеному вигляді; • выпустить, потерять из виду – забути; занехаяти; занедбати що; з голови викинути що; спустити з уваги, з очей; забутися; • делать, показывать, сделать вид – удавати, удати кого, що (ніби); чинитися ким, виставляти себе як, що; робити, зробити вигляд, що… (ніби…); • дерзкий вид – зухвалий вигляд; • для виду – про [людське] око (про [людські] очі); для [ради] годиться; на визір; (иногда) для призору; • заочный вид обучения – заочна форма навчання; • зеркало заднего вида – дзеркало заднього огляду;  • идти за кем, не выпуская из виду – іти за ким назирцем (назирці), наглядом (наглядці); • из корыстных видов – задля (для) корисливої мети (з корисливою метою); • имеется в виду что – йдеться про що, мова (йде) про що; • имелось в виду – була думка; малося [на увазі, на думці]; • иметь в виду – мати на увазі, пам’ятати; • иметь в виду кого, что – мати на увазі (на оці) кого, що; (рассчитывать на кого, что) важити на кого, на що; (принимать во внимание кого, что) уважати на кого, що; оглядатися на кого, на що; не забувати про кого, про що; мати на думці, на приміті (устар. в очу) кого, що; • иметь вид кого, чего, представляться в виде кого, чего – мати подобу, вигляд кого, чого, виглядати, показуватися, видаватися, як (немов) хто, як що, ким, чим; • иметь виды на кого, на что – бити (цілити, важити) на кого, на що; мати [певні] наміри (заміри) на кого; рахувати (розраховувати, сподіватися) на кого, що; (образн.) накидати оком на кого, на що; • иметь здоровый вид – мати здоровий вигляд; виглядати здоровим (як здоровий); • иметь свои виды – мати свої наміри (заміри, задуми, плани); важити на що; • имею (имеет…) в виду лечиться, отдыхать – маю (має…) на увазі (на думці, на мислі) лікуватися, відпочивати; є думка лікуватися, відпочивати; • имея в виду, что… – уважаючи (зважаючи) на те, що…; зважаючи на те, що; враховуючи те, що; маючи на думці (на увазі, на мислі, на оці) що…; з огляду на те, що…; • каков на вид – який на вигляд (на взір, на позір), як виглядає; • кого вы имеете в виду? – на кого ви думаєте?; кого ви маєте на думці (на мислі, на оці, на увазі)?; • можно представить в виде – можна подати у вигляді; • на вид, по виду, с виду – на вигляд, на погляд, на око, на взір, на позір, з вигляду, з погляду, з виду, з лиця; зовні; назверх; • на виду – на оці; на видноті; • на виду быть у кого – бути перед очима в кого; • на виду у всех – перед очима (на очах) у всіх; (публічно) прилюдно (привселюдно, иногда принародно, привсенародно); • надо иметь в виду – треба (необхідно, слід) мати на увазі; • не будем упускать из виду – не спускаймо з ока (з уваги); не випускаймо з уваги; • не имея вас в виду – не маючи вас на думці (на оці, на увазі); (иногда образн.) не в вашу міру міряючи; • не подавать виду (вида), не подать виду (вида), не показывать, не показать виду (вида) – взнаки не давати, не дати (не подавати, не подати, не даватися, не датися); не подавати, не подати знаку, не виявляти; (зрідка) не даючися на знак; • не показывать и вида, что… – і навзнаки не давати (даватися), що…; • не упускать из виду – не спускати з ока; • никаких видов на успех, на выздоровление… – жодного вигляду (перспективи) на успіх, на одужання…; • ни под каким видом (разг.) – ні в якім (ні в якому, жодному) (давн. жадному) разі; жодним (жадним) способом; жодною (жадною) ціною (ні за яку ціну); нізащо [в світі]; • общий вид Киева, Одессы… (на открытке, на фото) – загальний вигляд Києва, Одеси…; погляд на Київ, на Одесу…; • по виду (знать кого) – з вигляду (з лиця, з обличчя, з виду) гарний; на вроду (з лиця) гарний (гожий); • по внешнему виду (по внешности) – із зовнішнього вигляду (з погляду, на погляд, на взір, на позір); зокола (зовні); назверх; зовнішньою подобою; • подавать, показывать вид – давати в знаки, давати ознаку, вдавати ніби; • под видом кого, чего – начебто (нібито, буцімто) хто, що; у вигляді (під виглядом, в образі, у постаті) кого, чого; під позором кого, чого; ким, чим; видаючи себе за кого, що; • показать, подать вид – дати зрозуміти; дати знати; дати взнаки; • поставить на вид кому что – звернути чию увагу на що; зробити зауваження (заувагу) кому; завважити (зауважити), поставити на карб кому що; подати кому на увагу що; • потерять, выпустить, упустить из виду что – спустить (втратити, упустити, згубити, випустити) з уваги (з ока, з очей) що; (разг.) з голови викинути що; забути (занехаяти, занедбати) що; • при виде кого-чего – бачучи, бачивши (побачивши, забачивши) кого, що; • при виде опасности — побачивши (зауваживши, завваживши) небезпеку; • приводить к простейшему виду – зводити до найпростішого вигляду (спрощувати); • приводить уравнение к виду – зводити рівняння до вигляду; • принимать, принять какой-либо вид – набирати, набрати (набиратися, набратися, прибирати, прибрати, набувати) якогось вигляду; перейматися видом, брати (узяти) на себе лице (лик); • принять серьёзный вид (о человеке) – набути серйозного вигляду (про людину); споважніти [на виду]; • принимать, принять на себя вид чей – брати, узяти на себе подобу (постать) чию; брати, узяти на себе образ чий; прибиратися, прибратись у чию постать; • растерянный вид – спантеличений вигляд; • скрываться, скрыться из виду – зникати, зникнути (щезати, щезнути, пропадати, пропасти) з очей (з-перед очей); губитися, загубитися; • совершенный (несовершенный) вид глагола – доконаний (недоконаний) вид дієслова; • ставить, поставить кому на вид – робити, зробити зауваження кому; подавати, подати на увагу кому; класти на увагу кому; виносити кому перед око, звертати чию увагу, виставляти (зауважувати, завважати) кому; • странный на вид – дивний з погляду, дивного вигляду, дивно виглядаючи; дивний на вигляд (на вид); • у него (неё…) болезненный вид – він (вона…) має хворобливий (хворовитий) вигляд; (образн. нар.) як хиря; • упустить (выпустить) из виду (из вида) – упустити (випустити) з уваги; забути; занедбати; • ходить, идти, пойти за кем, не выпуская из виду – ходити, йти, піти за ким назирцем (назирці, назирком, наглядом, наглядно). [Постава свята, а сумління злодійське (Пр.). Ге-ге! та його тут і зазором нема! (Сл. Гр.). Аж він, голубе сизий, забравсь під п’яну руч до дівчат та й жирує з ними (Сл. Гр.). Там і масла того поклала в кашу – для призору (Сл. Гр.). Сум та туга виглядали з темних кутків (П.Мирний). Карпо, молодий ще чоловік, осадкуватий, широкоплечий, ширококостий: голова здорова, кругла, наче гарбуз; очі сірі і завжди ясні, покійні: їх, здається, ніколи зроду ніяке лихо не мутило. І голос у його рівний, і сам виглядає завжди добрим, завжди задоволеним (П.Мирний). Мені ніде не доводилось бачити таких убогих, зомлілих фізіономій. Мазурки виглядали ще мізернішими од русинок, бо були ясні блондинки. Тонка, бліда шкіра на лиці аж світилась… (І.Нечуй-Левицький). Його зверхній вигляд зовсім непоказний: се простий собі сивий дідусь, одягнений не пишно, а навіть бідно, не надто високий, сухий, з лицем, поораним трудами життя, але повним виразу, з чорними блискучими очима (І.Франко). Давного Густава, заведіяки та аранжера скандалів, вже не було на світі, а був холодний, на всі ноги кований політик і адміністратор (І.Франко). Передовики лядської політики мали в очу саме панство (П.Куліш). — Маріє! Уважай, що говориш, та й май на увазі, аби ніхто не чув того, що ти говориш! — сказав, остерігаючи.— Люди завидують нам і так-так усього, а як довідаються, що наш син злодій, будуть із того ще раді (О.Кобилянська). Дух святий прийняв подобу (постать) голуба. Удавати невинного, удавати ображеного. Старе виставляє себе, що не скоро їсть. Вид навкруги був сумний. А це дерево вже иншого порідку. Численні відміни звірів (АС). Він, здавалося, був наляканий моїм наближенням, та намагався не подати знаку і посміхався (Р.Андріяшик). Еге! Ся на обидві кована (Пр.). А хлопець лебедів: — Ой, не буду більше, дядьку, їй же Богу святому, не буду, а худібки так уже пильнуватиму, що й на хвильку з ока не спущу! (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). У мене аж вушка засміялись, як я той заголовок почув, та я перемігся якось, щоб радості своєї і навзнаки не подати (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). — Гарну матимеш подобу, — сказав Дон Кіхот, — тільки бороду треба буде частіше голити, бо вона в тебе така буйна, закустрана й розкудлана, що як не будеш принаймні через день бритвою по ній проходитись, всяке на мушкетний постріл упізнає зразу, що ти за один (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Розумом вона не відзначалася, але всім своїм виглядом ніби закликала чоловіків робити з нею дітей. Щойно чоловік гляне на неї, як йому відразу кортить нажити з нею купу немовлят. Проте вона ше не мала навіть однієї дитини, бо була за контроль над народжуваністю (П.Соколовський, перекл. К.Вонеґута). — Ні, люба, я не мала на оці лікаря Чилтона  (Б.Гора, перекл. Е.Портер). Сиджу ще кілька секунд, не спускаючи його з ока (Є.Попович, перекл. Т.Мана). З його єдиного віконця відкривався чудовий позір на бігову доріжку іподрому (В.Діброва, перекл. С.Бекета). Вона була маленька й опецькувата, зі сивим волоссям, округлим обличчям, яскравими синіми, мов незабудки, очима… оце й усе. На вигляд їй було років п’ятдесят, і коли вона посміхалася, то показувала великі білі зуби, які цілком могли бути її власними (Ірина Бондаренко, перекл. Дж.Чейза). До прірви зіштовхують саме дрібниці. Ви просто не помічаєте їх, доки не подивитесь у дзеркало заднього огляду (Наталія Гоїн, перекл. Реґіни Брет). На вигляд їй не даси більше тридцяти, а її ортографії — не більше чотирнадцяти (Моріц-Готліб Сафір). — Ти щось кепсько виглядаєш. Скільки тобі років? — А в дівчат, між іншим, некультурно про вік запитувати. — Так, ти ще й дівчина?!].

Вот – от, он, ось, осьде, ото, оце, (диал.) ож: • а вот же! – ба!; • а вот же – так же ж, от же ж; вот, вот! – еге ж!, авжеж!, атож!; • вот-вот – от-от (ось-ось), затого, далі-далі, як не, [ось-ось, от-от] не видко як, [ось-ось, от-от] тільки (лиш) не видно, тільки що не; (иногда) туй-туй, туж-туж; • вот-вот будешь побит – ось-ось (от-от) будеш побитий, битий ходиш; • вот взгляните – ось (от) погляньте, погляньте-но; • вот в чём вопрос – ось (от) у чому справа (у чім річ); • вот где – [аж] ось (он) де, (иногда) осьдечки, осьденьки, [аж] от де; • вот дура!; вот дурень! – ото дурна!, ото дурень!; • вот ерунда (вздор)! – що за дурниці! (дурня!), казна-що!, дарма!, пусте!; • вот ещё! ну вот еще! – ото ще!, оце!, ото!, ат! (ет!), ще (іще) чого!; • вот ещё дурак, простофиля – оце ще дурень; оце ще тютя з полив’яним носом; • вот же – отож; • вот здесь – ось-о, ось-ось-о, ось де (тоді осьдечки), ось тут, отут (иногда отутечки, отутеньки); • вот и всё – от (ось, оце) і все, та й годі (та й уже), от і по всьому (та й по всьому), та й квит (та й решта); • вот и вся недолга – от тобі (та) й край, та й годі, от і (та й) все, от тобі й кінець, та й квит; • вот именно – атож, отож-то; • вот и хорошо (прекрасно) – от і гаразд (от і добре), от і чудово; • вот как! (разг.) – он (ось, от) як!, ага!, ов (овва)!; • вот каким, вот таким образом, вот так то – ось так, ось як, отак (отакечки (такечки), отакеньки (такеньки)); так таки; • вот как будто – от би то; • вот какой – ось який, от такий (отакий); • вот когда – [аж] ось (от) коли; • вот куда – он куди; • вот потому, поэтому – тим-то (отим-то, тому-то), (иногда) отож; • вот почему – ось чому (через що); • вот сюда – ось (от) сюди, осюди; • вот так – от так, ото; • вот так – от (ось) так, отак; • вот такой – ось (от) який; отакий; • вот такой герой! (ирон.) – от так (оце так, ото) герой!; • вот так-так! – оце (от) так-так!; • вот так-то! – отак-пак!; • вот там – он там; отам; (иногда) отамечки (он тамечки); отаменьки (он таменьки, он тамечки); • вот тебе, бабушка, и Юрьев день – от тобі, бабо, й Юра; вот тебе!; • вот вам! (разг.) – ось (от) тобі!; ось (от) вам!; вот тебе (те) [и] на!; • вот так клюква!; вот тебе (те) раз!; вот так штука! – от маєш!; от тобі (й) маєш!; отакої!; отаке!; от тобі й раз!; от так штука!; отака ловись (ловися)!; от тобі й на!; отуди к лихій годині!; отуди к бісу (до біса)!; • вот так история! (разг.) – от маєш!; от (ось) тобі [й] маєш!, отакої!; отаке!; от тобі й раз!; от так штука!; отака ловись (ловися)!; от тобі й на!; отуди к лихій годині!; отуди к бісу (до біса)!; • вот теперь – ось (от) тепер; отепер; (иногда) отеперечки (отепереньки); • вот тогда – ось (от) тоді; отоді; • вот тот – от (он) той; отой; той-то; • вот то-то [же], вот то-то и оно – отож-то; отож-то (бо) й є; атож-то; тож-бо то й є; то-то ж бо; то-то бо й є; отож-то й воно; • вот туда – ось (от) туди; отуди; • вот хорошо! – ото (оце, от) добре!; • вот человек! – оце (ото, от) людина!; • вот что – ось що; • вот это – оце; осе; ото (отож); • вот это да! – оце так!; • вот этот – ось (от) цей; оцей; • вот уж – аж ось; • вот уж – от же ж; • да вот же! – ба!; та ось же!; • и вот – так от; • как вот, как вот уже – аж; аж ось (аж от); як ось; коли це (ось, тут); • так вот – отож; ото; так от (ось); • только вот слышу – коли це (аж ось чую). [«Дивіться, люде: осьде булла, Що я читав…» — і показав Перед народом. Всі здрогнули: Іван Гус буллу розідрав!! (Т.Шевченко). Тут і село якраз. Біліють хати, цвітуть городи. От мурована церква з високою дзвіницею, давня вже; мур аж зазеленів; мощений цвинтар проріс травою (М.Вовчок). Управо мимо хатки звивався шлях у місто — і який же тихий та пустий цей шлях мимо удовиної хатки і як же він, що ближче до міста, усе людніш та грюкотніш порошить і гурчить, а тамечки — таменьки, де він вбіга на гору та де вже улиці будинків купами на нього приступають, який же він гучний, та людний, та порохний! (М.Вовчок). Затого сивий волос проб’ється. Яка я стара стала! (Г.Барвінок). — Ож вийди та подивись, який гарний гість: як сонце! — сказала Зоя (І.Нечуй-Левицький). — Як же мені продати, коли он у мене ще дві дочки. Треба ж і їх до ума довести (П.Мирний). — Братику наш, — кажуть, — вирятуй нас, не дай нам отутечки на розпутті загинуть (О.Стороженко). Овва! Ти, бачу, Миколо десь набрався великого розучу (І.Франко). От так видовисько! (Л.Українка). — Я вам оддячу, я вам одроблю… Візьміть усе, що маю… все… та не кидайте нас… Ось нате… (М.Коцюбинський). Як жевріє на сході. Затого сонечко викотиться на небо (В.Самійленко). Я тут — осьдечки! (С.Васильченко). От тобі й гроші. Та он вони. Ото (оце) диво! Ож піди та подивись. Пика гладка, як не лусне. Швидче з обідом, бо батько не видно як приїдуть. Ото ротата! – на все село. От би то й полегшало трохи вчора, а сьогодні знов гірше (АС). — Збираюся зараз ще в кіно сходити, — сказав він. — Люблю подивитись, як ото люди скачуть. Подумаєш тільки, з чого чоловік хліба не їсть! (В.Підмогильний). Ось вам сонце, сказав чоловік з кокардою на кашкеті і витягнув п’ятака, схожого на сонечко. А це вам дорога, він зробив кілька ступнів праворуч, носаком позначивши її межу. Щоб вам було радісно — вмикайте магнітофони, транзистори, беріть до рук іграшкові калатала, бемкайте, хоч би й по голові (В.Стус). Був лоб у хлопця —  сонячний зеніт. І розум думку рухав, наче лопать. Філософи пояснювали світ. Такі  ось хлопці  світ цей  перероблять (Л.Костенко). — Заради неї покинув я отчий дім, заради неї взяв на себе сю одежу, аби слідком за нею слідкувати будь-куди, як ото стріла, що до мети її пущено, як ото мореплавець, що за провідною зорею лине (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Овва, Джез був об’єктом для дотепів. Тутешніх дотепів. Всі вони знають. Всі знають, що він — тюхтій (Ю.Джугастрянська, перекл. Ж.Пейслі). Бідолашний батько! Ось чого він досяг, проживши життя напрочуд помірно. Лишився самотній, старішає з дня на день, і ні з ким перемовитися словом! (О.Терех, перекл. Д.Ґолсворсі). Він широко розплющив очі й сказав: — А ти хотів, щоб я дозволив тобі втекти від зашморгу? Нас усіх повішають через тебе, а ти хотів, щоб я тебе пожалів? Отакої! — Тоді «отакої» казали в тих випадках, у яких ми тепер не кажемо навіть «дідька лисого», бо вважаємо цей вираз недостатньо сильним. Дивна тоді була мова! (М.Пінчевський, перекл. М.Твена). 1. Ось до чого дійшов прогрес: їдеш по трасі, трохи задрімав — відразу раз тобі подушечка… 2. — Доброго дня, мені, будь ласка, три ящики горілки, п’ятдесят літрів пива, чотири ящики мартіні і тридцять пачок презервативів. — Ось, будь ласка. — Дякую. — Хлопче, зачекайте! — Що? — Візьміть мене з собою!].

Драндулет, шутл. – (от польс.) драндулет, тарадайка (таратайка), розвалюха. [І в тарадайці напирають Енея кіньми потоптать (І.Котляревський). Їхала Хима до Максима Візком-тарадайкою; Тарадайка торохкоче, Сива кобила везти не хоче (Скоромовка). — Ми минулого тижня їздили до його родичів у Капернаум, так мотор пчихав, як хворий дідько. То ж розвалюха… (В.Єшкілєв). На 104-му кілометрі мій драндулет здох. Повалив з-під капота дим, як і годиться таратайці, до нутрощів якої не заглядали десять років; нарешті здохла (О.Ульяненко). За вікном проїхав автомобіль. Потворна таратайка, а торохнява від неї така, що хоч світ за очі тікай! І нічого не вдієш, країна йде до руїни! Всі так поспішають, що ніхто вже не дбає про добрий тон, а проте гарний виїзд, такий як його ландо і гніді, у сто разів кращий за ці новомодні вигадки (О.Терех, перекл. Д.Ґолсворсі). Зрештою, коли ви, зекономивши на всьому, назбираєте на омріяний драндулет, я подбаю, аби він вийшов із моди (М.Ілляшенко, О.Ногіна, перекл. Ф.Беґбеде)].

Лицо – 1) (физиономия) обли́ччя, лице́, вид, твар (-ри), о́браз, (персона, часто иронич.) парсу́на, (морда) пи́сок (-ску); 2) обли́ччя, о́браз (-зу); 3) (особа) осо́ба, персо́на, (устар. или иронич.) парсу́на; 4) (грам.) осо́ба; 5) (поверхность) по́верх (-ху), пове́рхня; 6) (лицевая сторона) лице́, ли́чко, пе́ред (-ду), пра́вий (лицьови́й, до́брий, горі́шній, зве́рхній) бік (р. бо́ку); 7) (фасад здания) чо́ло́, лице́, пе́ред; 8) (поличное) лице́; 9) (быть, состоять на лицо́) (об одушевл.) бу́ти прису́тнім; (о неодушевл.) бу́ти ная́вним, бу́ти в ная́вності, ная́вно: • апеллирующее лицо – особа, що апелює; • а посмотри-ка мне в лицо: правду ли ты говоришь – а подивись-но мені у вічі чи правду ти кажеш; • Бог один, но троичен в лицах – Бог оди́н, але ма́є три осо́би; • большое лицо́ – вели́ке (здоро́ве) обли́ччя (лице́), вели́кий (здоро́вий) вид, -ка (-ва) твар; • быть к лицу, не к лицу кому – бути до лиця (редко до тва́ри), не до лиця кому, личити, не личити, (иногда) лицювати, не лицювати кому, (поэтич.) поді́бно, не поді́бно кому́, (подходить) приставати (пристати), не приставати (не пристати) кому, пасувати, не пасувати кому, до кого, (иногда) подоба, не подоба (подібно, не подібно) кому; (подобать) випада́ти, не випада́ти, впада́ти, не впада́ти кому́; • важное лицо́ – ва́жна (пова́жна, вели́ка) осо́ба, вели́ка персо́на, (ирон.) парсу́на, моція́; • вверх лицом – догори обличчям (лицем), горілиць, (диал.) горі́знач; • видное лицо́ – видатна́ (пова́жна, значна́, бі́льша) осо́ба; • видные лица – видатні́ (бі́льші) лю́ди (осо́би), висо́кі го́лови; • в лице кого – в особі (в образі) кого, (про двух или многих) в особах (в образі) кого; • в лицо́ знать, помнить кого – в обли́ччя (в лице́, в о́браз, у тва́р) зна́ти (пам’ята́ти, тя́мити) кого́; • вниз лицом – обличчям (лицем) униз (до землі, додолу), долілиць; • в поте лица (книжн.) – у поті чола; • все на одно лицо (разг.) – усі один на одного (одна на одну, одне на одного) схожі, (иногда сниж.) усі на один штиб (кшталт, шталт, копил); • все ли служащие на лицо́? – чи всі службо́вці тут? (є тут? прису́тні? тут прису́тні?); • встретиться лицо́м к лицу́ – зустрі́тися (стрі́тися) лице́м до лиця́, лице́м в лице́, віч-на́-віч; • вывести на лицо́ кого – ви́вести (ви́тягти) на світ, на со́нце (на со́нечко), на чи́сту во́ду кого́; (дать личную ставку) зве́сти кого́ на о́чі з ким; • выражение лица́ – ви́раз, ви́раз обли́ччя, ви́раз на лиці́ (на обли́ччі, на виду́); • главное действующее лицо́ – головна́ дійова́ осо́ба, головний дієвець; головни́й дія́ч, головни́й персона́ж (геро́й, герої́ня); • говорить с кем с лица́ на лицо́ – розмовля́ти з ким віч-на́-віч; • действующее лицо́ – дійова́ (чи́нна) осо́ба, діє́вець; (в драм., литер. произв.) дійова́ осо́ба, дія́ч (-ча́), (персонаж) персона́ж (-жа); • доверенное лицо́ – (м. р.) ві́рник, пові́рник, (ж. р.) ві́рниця, пові́рниця; • должностное лицо – службова (урядова) особа, службовець (урядовець); • духовное лицо́, лицо́ духовного звания – духо́вна осо́ба, духо́вник, осо́ба духо́вного ста́ну; • здоровое лицо́ – здоро́ве обли́ччя (лице́); • знакомое лицо – знайоме обличчя (лице); • знатное лицо́ – значна́ (вельмо́жна, висо́ка) осо́ба; • изменяться, измениться в лице – мінитися, змінитися, (о мн.) помінитися на обличчі (на лиці, на виду, з лиця); • исчезнуть с лица земли – зникнути (щезнути) з лиця землі, зійти з світу; • к лицу, не к лицу кому – до лиця, не до лиця; личить, не личить кому; • контактное лицо – контактна особа; • красивое лицо́ – га́рне (вродли́ве) обли́ччя (лице́); • лицо́ его мне знакомо, незнакомо – його́ обли́ччя мені́ відо́ме, невідо́ме, по знаку́, не по знаку́; • лицо́ земли – пове́рхня (лице́) землі́; • лицо карты, монеты – лице́ ка́рти, моне́ти; • лицом к лицу с кем, с чем – віч-на-віч (о́чі-на-о́чі, око в око, о́ко-на-о́ко, віч-у-віч, на́-віч) з ким, з чим, перед ві́ччю в ко́го, лицем до лиця з ким, з чим, лицем (лице) у лице з ким, з чим; • лицо́м к кому, к чему – обли́ччям (лице́м) до ко́го, до чо́го, очи́ма до чо́го, куди́, про́ти ко́го, чо́го; • лицо́м к селу – обли́ччям (лице́м) до села́; • лицо́м, на лицо́ – лице́м, на лице́, з-пе́реду, на до́брий (на пра́вий, на горі́шній) бік; • лицом не вышел (разг.) – негарний (негожий) з лиця (на лиці, на обличчі), не вдався вродою (лицем); • лицом, с лица, на лицо красивый, худой… – з обличчя (на обличчя), з лиця, на лиці, з виду, на виду, обличчям, лицем, видом, (тільки про красу людини) на вроду, (иногда) образом, у образі гарний, гарна (красний, красна, хороший, хороша, гожий, гожа, пригожий, пригожа, красовитий, красовита, красивий, красива), худий, худа (сухий, суха); • лицо наковальни – верх (-ху) кова́дла; • лицо́, принимающее участие в деле – осо́ба, що бере́ у́часть у спра́ві, уча́сник у спра́ві; • на лице написано, не написано у кого, чьём – у кого на обличчі (на лиці, на виду), на чиєму обличчі (на чиєму лиці, на чиєму виду) написано, не написано (намальовано, не намальовано); • на нём лица нет (разг.) – його й не пізнати, так змарнів (зблід, пополотнів), він [сам] на себе не схожий (зробився, став), (иногда) на ньому свого образу нема (немає); • невзирая на лица – не вважаючи (не зважаючи) на особи, (иногда) байдуже хто, хоч би хто; • не ударить лицом в грязь – вийти з честю з чого, відстояти честь свою, гідно (з честю) триматися, не завдавати собі ганьби (сорому), не осоромитися, не скомпрометувати себе, і на слизькому не посковзнутися (не спотикну́тися); • ни с лица, ни с изнанки (о человеке) – ні з очей, ні з плечей, ні спереду, ні ззаду нема складу; • обращённый лицо́м к чему – пове́рнутий (чо́ло́м) до чо́го; • она одета к лицу́ – вона́ вдя́гнена (вбра́на) до лиця́, її́ вбра́ння ли́чить (лицю́є, до лиця́, пристає́) їй; • открытое лицо́ – відкри́те (ясне) обли́ччя (лице́); • от лица́ всех присутствующих – від і́мени (в і́мени) всіх прису́тніх, від усі́х прису́тніх; • от лица кого – від кого, від імені (від імення) чийого, кого; • от своего лица́ – від се́бе, від свого́ йме́ння; • от чьего лица́ – від ко́го, від іме́ння, від і́мени, (гал.) в і́мени кого́; • официальное лицо – офіційна особа; • первое, второе, третье лицо́ – пе́рша, дру́га, тре́тя осо́ба; • перед лицо́м всех присутствующих, всего света – перед лице́м (перед очи́ма) усі́х прису́тніх, усього́ сві́ту; • перед лицом кого, чего – перед лицем кого, чого, перед чиїм лицем, перед очима кого, перед чиїми очима, перед чо́ло́м чого́; • перед лицом опасности – у небезпеці, при небезпеці; • перемениться в лице – змінитися на виду; • подбирать под лицо́ что – личкува́ти що; • подставное лицо́ – підставна́ осо́ба; • показывать, показать товар лицом (разг.) – товар (крам) показати з правого (з кращого, з ліпшого) боку, заличкувати товар (крам), показати товар лицем, з до́брого кінця́ крам пока́зувати, показа́ти; • по лицу́ – з лиця́, з обли́ччя, з ви́ду, з тва́ри; • по лицу видно было – з обличчя (з лиця, з виду) видно (знати) було; • по лицу́ земли – по світа́х; • полное лицо́ – по́вне обли́ччя (лице́), по́вний вид, повна твар; • по списку … человек, на лицо́ … – за спи́ском (за реє́стром) … чолові́к, прису́тніх …; • постороннее лицо – стороння особа, чужа людина; • посторонним лицам вход воспрещен – стороннім (особам) входити заборонено; • по счёту товара много, а на лицо́ мало – за раху́нком товару бага́то, а в ная́вності (ная́вно) мало; • потерять лицо – (ударить лицом в грязь) зганьбитися, осоромитися, (индивидуальные особенности) знеособитися, збезличитися; • правосудие не должно смотреть на лица – правосу́ддя не пови́нно вважа́ти ні на чию́ осо́бу, сприя́ти чиї́йсь осо́бі; • представлять чьё лицо́ – репрезентува́ти (заступа́ти) кого́, чию́ осо́бу; • сведущее лицо́ – тяму́ща осо́ба, (осведомленное) обі́знана осо́ба; • сведущие лица – тяму́щі (обі́знані) лю́ди, (стар.) свідо́мі лю́ди, до́свідні осо́би (лю́ди); • светлое, чистое лицо́ – я́сне, чи́сте обли́ччя (лице́), я́сний, чи́стий вид; • с лица воду не пить – з краси не пити роси (Пр.); краси у вінку не носити (Пр.); краси на тарілці не крають (Пр.); байдужа (ба́йдуже ) врода, аби була робота (Пр.); краси на стіл не подаси (Пр.); красою ситий не будеш (Пр.); не дивися, чи гарна, дивися, чи зугарна (Пр.); • служить делу, а не лицам – служи́ти ді́лу (спра́ві), а не окре́мим осо́бам (а не лю́дям); • смотреть в лицо опасности, смерти – дивитися (глядіти) у вічі небезпеці, смерті; • смотреть на лицо – уважа́ти на ко́го, на чию́ осо́бу, сприя́ти чиї́й осо́бі, (возвыш.) диви́тися на чиє́ лице́; • сровнять что под лицо́ (заподлицо) – зрівня́ти що врі́вень з чим, пусти́ти що за-під лице́; • спадать, спасть с лица́ – спада́ти, спа́сти з лиця́, охлява́ти, охля́нути на обли́ччі; • ставить, поставить лицом к лицу кого – зводити, звести віч-на-віч (о́чі-на-о́чі, на́-віч) кого; • стереть, смести с лица земли кого (перен. книжн.) – з світу (з світа) згладити (звести) кого, стерти з [лиця] землі кого, (образн.) не дати рясту топтати кому; • товар лицо́м продают – кота́ в мішку́ не торгу́ють; • торговать от своего лица́ – торгува́ти від се́бе; • три лица́ Тройцы – три осо́би Трі́йці; • убитое лицо́ – сумне́ обли́ччя (лице́), сумни́й (приголо́мшений) вид; • ударить в лицо́, по лицу́ – уда́рити в лице́ (у тва́р, грубо у пи́сок), уда́рити по лицю́ (по ви́ду); • ударить лицом в грязь – осоромитися, на кіл сісти; • умное, интеллигентное лицо́ – розу́мне, інтеліге́нтне обли́ччя (лице́), розу́мний, інтеліге́нтний вид; • физическое, частное, юридическое лицо́ – фізи́чна, прива́тна, юриди́чна осо́ба; • человек ни с лица́, ни с изнанки – ні з оче́й, ні з плече́й; ні з пе́реду, ні з за́ду нема́ скла́ду; • это одно из самых видных лиц в городе – це оди́н з найвидатні́ших (найзначні́ших) люде́й в (цьо́му) мі́сті; • это что за лицо́? – це що за осо́ба (персо́на, люди́на)? (иронич.) що це за парсу́на? [Земле́ю влада́ти не випада́ло лю́дям не гербо́ваним (П.Куліш). В писа́нні (М.Вовчка́) сам наро́д, лице́м до лиця́, промовля́є до нас (П.Куліш). Перед ві́ччю в хи́жої орди́ (П.Куліш). — А що то за молодиця, дядьку! Хороша, хоч води з лиця напийся (Г.Барвінок). Га́рна, хоч з лиця́ води́ напи́тися (Номис). Затремті́в, аж на лиці́ зміни́вся (П.Мирний). — Егеж! Вони б мали — один одного в ложці води втопили, з лиця землі змели!.. (П.Мирний). У Галі лице горіло — очі грали, сіяли (П.Мирний). Перемінилась і Параска: лице її подовшало, хоч краска ще грала на йому (П.Мирний). В йо́го на деліка́тному виду́ зайня́вся рум’я́нець (І.Нечуй-Левицький). Непога́ний з лиця́ (І.Нечуй-Левицький). Висо́ка й огрядна́, по́вна на виду́ (І.Нечуй-Левицький). Твар у ді́да Євме́на була́ по́вна (О.Кониський). Пильнува́в перейня́тися ви́дом значно́ї урядо́вої осо́би (О.Кониський). Ха́та у йо́го лице́м на ву́лицю (О.Кониський). Не пока́зуй з ви́вороту, покажи́ на лице́ (О.Кониський). З тва́ри зна́ти було́, що Явдо́сі спра́вді не гара́зд (О.Кониський). Тобі́ яка́ (ша́пка) до лиця́: си́ва чи чо́рна? (О.Кониський). Ми ста́ли мо́вчки, лице́ в лице́, о́ко в о́ко (О.Кониський). Лице́м в лице́ зустрі́вся з оти́м стра́хом (О.Кониський). Пішла́ по світа́х чу́тка, що у пусте́лі… (М.Коцюбинський). З я́сним ви́дом ви́пустив оста́ннє диха́ння (І.Франко). Ви́дно це було́ з його́ лиця́ (І.Франко). Ро́зум пройма́в ко́жну ри́ску на інтеліге́нтному ви́дові (Б.Грінченко). Супроти́вність у всьо́му, — в убра́ннях, у ви́разі обли́ччів, у по́глядах (О.Пчілка). В його́ осо́бі ви́правдано уве́сь євре́йський наро́д (О.Пчілка). Хоро́ша на вро́ду (Л.Глібов). Тобі тото не лицює (Сл. Гр.). Згорда мовив побратим на теє «Не подоба лицарю втікати» (Л.Українка). Ач, яка́ висо́ка парсу́на! (АС). Як уда́рить у пи́сок, так кро́в’ю й залля́вся (АС). Хоч не ба́чила вас в о́браз, та чу́ла й зна́ла вас (АС). Парсу́на розпу́хла (АС). От ві́тер! так і сма́лить пи́сок (АС). А козака́ ні одні́сінького у тва́р не зна́в і не тя́мив (Г.Квітка). Тако́го він знайшо́в собі́ в о́бразі Ю́рія Не́мирича (Б.Грінченко). Украї́нська на́ція в осо́бах кра́щих засту́пників свої́х (С.Єфремов). Вони́ стоя́ли одна́ про́ти о́дної, віч-на́-віч (С.Єфремов). Го́лос наро́ду, в о́бразі кілько́х баб (С.Єфремов). Дзе́ркало, що об’єкти́вно пока́зує скри́влену твар (С.Єфремов). Моя́ ми́ла миле́нька, на ли́ченьку біле́нька! (Пісня). Бридки́й на обли́ччя (А.Кримський). Дав спід із зо́лота, лице́ — з алма́зів (А.Кримський). Він мені́ одра́зу не сподо́бався, перш усьо́го обли́ччям (А.Кримський). Стоя́ла вона́ очи́ма до поро́га, коло ві́кон (А.Свидницький). На жа́дному не було́ свого́ о́бразу: всі бі́лі, аж зеле́ні (А.Свидницький). Віч-на́-віч з неося́жним видо́вищем ві́чности (М.Зеров). Вда́рив конокра́да по ви́ду (Дм. Маркович). Неха́й же я вас віч-на́-віч зведу́; тоді́ поба́чимо, хто бре́ше (Сл. Гр.). Письме́нник звів тих люде́й на́-віч з обста́винами, які́ вимага́ли жертв (С.Єфремов). Наня́в вели́кий двір і ха́ту чоло́м на база́р (М.Макаровський). Черво́на гарасі́вка тобі́ до тва́ри (Сл. Шейковського). Ці бинди́ їй ду́же ли́чать (АС). Так говори́ть не ли́чить пурита́нам (Л.Українка). Це сантиме́нти, які́ не лицю́ють нам тепе́р (С.Єфремов). Сиді́ти до́ма не приста́ло козако́ві (АС). На ви́ворот сукно́ ще до́бре, а з-пе́реду зо́всім ви́терлося (Сл. Ум.). Та як бо ти ди́вишся? Подиви́сь на до́брий бік! (АС). У ва́ших чобо́тях шку́ра на ли́чко поста́влена (АС). Хоч на лице́, хоч нави́ворот, то все одна́ково (АС). Вона́, бі́дна, й з лиця́ зміни́лась та тру́ситься (А.Тесленко). Ниць лежи́ть, рука́ під голово́ю; поверну́в його́ Оле́кса горі́лиць (М.Левицький). Кулі́ш ка́же, що моска́ль хо́че загла́дити на́ше обли́ччя серед наро́дів (Б.Грінченко). Біля крамниці готового одягу Степан роздивлявся на костюми з таким виглядом, ніби йому тільки треба було вибрати котрийсь собі до лиця, з гарного матеріалу та добре пошитий (В.Підмогильний). Звіром вити, горілку пити — і не чаркою, поставцем, і добі підставляти спите вірнопідданого лице. І не рюмсати на поріддя, коли твій гайдамацький рід ріжуть линвами на обіддя кілька сот божевільних літ  І не бештати, пане-брате, а триматися на землі! Нею б до печінок пропахнути, в ґрунт вгрузаючи по коліна (В.Стус). До короля він трохи не доріс. Сказали б греки: схожий на сатира. Лице вузьке, дрібненьке. Зате ніс — як за сім гривень дядькова сокира (Л.Костенко). У тумані, шумом наполохана, Сіра, як світанок цей, епоха, Щоб своїх героїв роздивиться, Вкотре проявляє наші лиця, А на лицях нічого читати — Мов кишені, вивернуті святом (Л.Талалай). До короля він трохи не доріс. Сказали б греки: схожий на сатира. Лице вузьке, дрібненьке. Зате ніс — як за сім гривень дядькова сокира (Л.Костенко). У тумані, шумом наполохана, Сіра, як світанок цей, епоха, Щоб своїх героїв роздивиться, Вкотре проявляє наші лиця, А на лицях нічого читати — Мов кишені, вивернуті святом (Л.Талалай). Постерігши її вид, сумний та приголомшений, Карраско спитав: — Що з вами, пані господине? Що вам оце такого подіялось, що на вас образу немає? (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). «Химерний молодик», як згодом назвала його місіс Смолл, був середнього зросту, кремезний, блідий і смаглявий з лиця, мав бурі вуса, гострі вилиці й худі щоки (О.Терех, перекл. Д.Ґолсворсі). Такому могутньому натискові ми могли протиставити хіба наше скромне бажання уникнути смерти й не згоріти живцем. Цього, звичайно, дуже мало, надто під час війни, коли про такі почуття згадувати не личить. (П.Таращук, перекл. Л.-Ф.Селіна). Найбільше люблю я його оповідання про молоді роки, коли він на вуличних перехрестях продавав мазі та ліки проти кашлю, жив око в око з простим людом, а з долею навкулачки бився за свій останній шеляг (Н.Дубровська, перекл. О.Генрі). В п’ятдесят кожен з нас має таке лице, якого заслуговує (Дж. Орвел). Бог не говоритиме з нами лицем до лиця доти, поки в нас не буде лиця (Клайв Льюїс). Не робіть таке розумне лице — воно не пасує до кольору ваших чобіт].

Любимый – 1) (излюбленный, дорогой) улю́блений, лю́блений, уко́ханий, коха́ний, лю́бий, уподі́бний (уподо́бний); 2) (возлюбленный, милый) коха́ний, уко́ханий, ми́лий, лю́бий, лю́блений, (возлюбленная) коха́на, лю́ба, ми́ла, лю́блена, (сущ.) любко́, лю́бчик, коха́нок (-нка), коха́на люди́на: • любимая лошадь – улю́блений кінь; любимая трава (росянка), бот. Drosera rotundifolia L. – роси́чка круглоли́ста, рося́нка; • любимое блюдо, кушанье – улю́блена стра́ва, ї́жа; • любимое дитя – коха́на (лю́ба) дити́на; найулю́блені́ша дити́на; • любимое занятие, дело – улю́блена, лю́ба робо́та; • любимое чтение – улю́блене чита́ння (читво); • любимый автор, любимое произведение – улю́блений, уподо́бний а́втор, твір; • любимый вождь – улю́блений проводи́р (провідник, вождь); • любимый всеми – загальний улюбленець; • наступить на любимую мозоль (шутл.) – наступити (натоптати) на улюблену (найулюбленішу) мозолю; дійняти (допекти, дошкулити) до живого; уразити у живе (болюче) місце; • про себя любимых – про себе любих; • самый любимый – найулю́блені́ший, найуко́хані́ший, найулю́блений, найлюбі́ший, наймилі́ший; • себя любимого – себе любого. [Так ворожка поробила, Щоб менше скучала, Щоб, бач, ходя опівночі, Спала й виглядала Свого любого додому (Т.Шевченко). Пан-о́тченьку ти наш коха́ний! (П.Куліш). Думаю собі: «Як-то тепереньки небожата мої кохані? Чи згадують мене?» (М.Вовчок). Чи я в ба́тька не коха́на була́? (Пісня). Свої́х уподо́бних авторі́в узяла́ з собо́ю (І.Нечуй-Левицький). — От люба в нас дитина Юрко! — часом говорила Маруся до чоловіка (І.Нечуй-Левицький). — Хоч той панич син бідного диякона, але гарний, хоч з лиця води напийся! Я знаю, що він буде уподобний панні. Тільки він убогий, ой який убогий! Як той Іов на гноїщі! (І.Нечуй-Левицький). То була її любов, то був її любчик Павлусь (І.Нечуй-Левицький). — Боже мій, Боже мій! — сказав він, ковтаючи сльози. — Що ж тепер з тобою буде, мій вільний, укоханий краю? Чи на те ж наші батьки обороняли тебе од бусурманів, не шкодуючи свого життя, щоб дістався ти чужим людям на поталу? (А.Кащенко). — Чи пам’ятаєш, серце Іванку, як ми сходились тут, у сему лісі: ти мені йграв, а я закладала свої руки тобі за шию та й цілувала кучерики любі? (М.Коцюбинський). Проща́тись прийшо́в я, коха́на, з тобо́ю (Л.Українка). Ось уже лаврів, поетами люблених, Пишних магнолій не видко, Ані струнких кипарисів, густо повитих плющем, Ані платанів розкішних наметів (Л.Українка). — Заграй мені, коханий, у сопілку, нехай вона все лихо зачарує! (Л.Українка). Моя люба Мар’яночка краща мені, як сестричка, — як на неї подивлюся, мов до сонечка всміхнуся (Л.Українка). На вигоні прощалася Горпина зі своїм любком (І.Франко). Загра́в свою́ улю́блену пі́сню (А.Кримський). З своє́ю найулюблені́шою ля́лькою (Б.Грінченко). Уважа́в М. Вовчка́ за лю́бленого в наро́ді письме́нника (Б.Грінченко). Найулю́блена дити́на (М.Вороний). Се була́ його́ найлюбі́ша робо́та (В.Стефаник). Силкува́лася ви́правдати вко́хану люди́ну бідола́шна ді́вчина (Б.Грінченко). Жі́нка су́джена, а кума́ лю́блена (Пр.). Та вже мені́ не стоя́ти із мої́м коха́нком (Пісня). Ви знаєте, як липа шелестить У місячні весняні ночі? — Кохана спить, кохана спить, Піди збуди, цілуй їй очі, Кохана спить… Ви чули ж бо: так липа шелестить (П.Тичина). Здрастуй, місто несказанно любе, Повне цвіту — теплого дощу! (Терень Масенко). Я не скажу і в пам’яті — коханий. І все-таки, згадай мене колись. Ішли дві долі різними шляхами. На роздоріжжі долі обнялись (Л.Костенко).  Ти тут! Ти тут! Кохана, ти, як світ, — Початок і кінець твій загубився… Багряною півчарою схилився В вологих сонцетінях небозвід; І морезвід півчарою другою — І чара зустрічі в руці моїй горить! Вино в ній — ти. Любовною рукою Я п’ю тебе за тебе у цю мить (М.Вінграновський). Як почула про те Грізельда, то вельми засмутилась, гадаючи, що доведеться їй знов до батьківської хати вертатись та вівці пасти, а муж її укоханий буде в сей час розкошувати в обіймах другої; та не одну вже од долі напасть витримала вона твердо, тож вирішила кріпитись і тут (М.Лукаш, перекл. Д.Бокачо). — Але ж важливо саме кохати, а не бути коханим. Людина не має вдячності до того, хто її кохає — якщо почуття не взаємне, то це швидше тягар (О.Гординчук, перекл. С.Моема). Людина любляча божественіша за людину люблену (Платон). Нехай мої діти лишаться ненародженими, якщо я не зумів їх мати від коханої жінки (Дж. Лондон). 1. — Любий, скажи мені що-небудь тепле… — Та гори ти синім полум’ям!.. 2. — Кохана, а де мій рушник? — Візьми на швабрі].

Мышление – ду́мання, ми́слення, (размышление) міркува́ння, розважа́ння, гадання, (мозгование) мізкува́ння, метикува́ння: • образ мышление – лад думання (мислення). [— Дівка, кажуть, як верба: де посади, там і прийметься. — Не дуже вгамовалась Леся од такого розважання; рвалась, кричала, здіймала до неба руки (П.Куліш). Зовсім інша робота писати спомини, там треба інтенсивного і більш-менш постійного напруження пам’яті, систематичного думання (Л.Українка). А вже найбільша була біда Миронові з тим мисленням! Не вмів мислити та й годі (І.Франко). Тут треба багато міркування, треба добре головою крутить (І.Нечуй-Левицький). От простий, невчений чоловік, з доморощеним розумом, а як він міркує!.. Але на вище мізкування — вибачайте (М.Коцюбинський). Але логічні міркування не збуджували в ньому найменшого співчуття. Він починав розуміти, що розпорядок гарний тільки тоді, коли його сам до себе з доброї волі прикладаєш, і що це річ дуже прикра, коли його прикладають до тебе інші (В.Підмогильний). А Гордий був простак. Дуже блискучий, але феноменально обмежений. Та йому й не потрібен був розум — він думав кулаками. Цей оригінальний апарат думання в нього був надзвичайно розвинений — кулаки з довбеньку, — і саме за цей апарат думання його й взято до такої «державної» праці, ось в цю установу (І.Багряний). Назвавши так собі до любості вірного свого коня, став наш гідальго думати-гадати, яке б уже самому собі ймення прибрати, і те думання взяло йому вже не чотири дні, а цілих вісім. Кінець кінцем він нарік себе Дон Кіхотом; звідси ж то й висновують автори сієї правдивої історії, що в дійсності його прізвище було Кикоть, а не Віхоть, як твердили  деякі інші (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Та що жінки з природи своєї проявляють завжди більшу, аніж чоловіки, вигадливість та бистроумність чи то на добре, чи на лихе, коли треба вирішувати негайно (хоч на довге розважання їх уже й не стає), Камілла швидко знайшла вихід із цього, здавалося б, безвихідного становища (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Для мислення потрібен мозок, уже не кажучи про людину (С.Є.Лєц)].

Ненавидеть – нена́видіти кого́, що, не терпіти кого, що, (диал.) не зносити кого, що, (разг.) не виносити кого, що, (ещё) злість на ко́го ма́ти, ди́хати важки́м (лихи́м, злим) ду́хом, ди́хати чо́ртом, горі́ти на ко́го: • ненавидить всеми фибрами души – усією душею (з усієї душі, з цілої душі, до дна душі); усім єством (цілою істотою) ненавидіти; в ло́жці води́ втопи́в би; з’їв би живцем; усіма фібрами душі ненавидіти. [Намі́сник цей нена́видить тебе́ (Б.Грінченко). Ой він на дити́ну важки́м ду́хом ди́ше (Пісня). Її́ й за рі́дну не прийма́ють, чо́ртом ди́хають на не́ї (П.Мирний). — Не печи мені очей Уласом. Я його нанавиджу (І.Нечуй-Левицький). — Кажуть, треба любити чоловіка і більше нікого. А я ненавиджу його духу, не терплю його сліду; де він ступить, і слід  його поганий. Сяду з ним їсти — шматок хліба не йде мені в рот, душить, як гарячий пісок! Сяде зо мною вечеряти —  вечеря мені, як полинь, гірка (І.Нечуй-Левицький). Поет хруснув пальцями. Вона скрикнула: — Не робіть так, я сього не зношу! (Л.Українка). Сиджу то тут, то в Бухаресті, Виношу тисячі негод… (О.Олесь). Ви-ж ба́чите, вона́ гори́ть на ме́не (АС). Сміливі лінії вулиці, досконала рівнобіжність їх, тяжкі перпендикуляри обабіч, велична похилість бруку, що спалахував іскрами під ударами копит, війнули на нього суворою, йому ще незнаною гармонією. Але він ненавидів місто (В.Підмогильний). З молодших сучасників найбільше ціную В. Голобородька. Потім — М. Вінграновського. І, звичайно, Л. Кисельова. Ненавиджу слово «поезія». Поетом себе не вважаю. Маю себе за людину, що пише вірші (В.Стус). Отак, як зроду, потаємно, з тилу, Усіх міщан ощирені лаї Ненавидять в мені мою скажену силу, Ненавиджу я слабкості свої (Л.Костенко). — Гуляю на вольній волі — і нікому не хочу коритись, нікого не люблю ані ненавиджу, нікого не маню й не принаджую, ні з ким не жартую, ні до кого не примиляюсь (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Він знав, що тутешні ненавидять його за гарний одяг і нову машину, міг зрозуміти, що вони мусять ненавидіти його, щоб не ненавидіти себе (Володимир Куч, перекл. Деніела Кіза). — Чоловік при смерті, зібравши останні сили, звертається до жінки: — Виконай моє останнє прохання. — Звичайно, Іване. — Я хочу, щоб через рік після моєї смерті ти вийшла заміж за Петра… — Так ти ж його ненавидиш?! — Ще й як ненавиджу… 2. Жінка — подрузі: — Ненавиджу друзів чоловіка. Люто. Усіх би їх, гадів, оженила].

Одежда, одёжа – одяг, одежа, (чаще богатое, роскошное) шати, (реже) шата, (диал.) шмаття, о́дяга, о́діва, одіння, шу́плаття, луді́ння, фа́нтя, (разг.) о́діж, одяганка, вдяганка, вдягачка (удягачка), одягало, (костюм) убра́ння, убі́р (р. убо́ру), стрій (р. стро́ю); (покрытие дороги) покриття: • бедному да вору всякая одежда впору – що не попало, те клади в торбу (Пр.); бідне сорочці раде, а багате й кожуха цурається (Пр.); • одежда к празднику, праздничная одежда – одяг (одіж) на (про) свято; святний (святковий) одяг, святне́ убра́ння; • одна штука одежды – оде́жина; • приличная одежда – га́рне убра́ння. [Отож той самий сиротина У наймах сяк тобі, то так Придбав, сірома, грошенят, Одежу справив (Т.Шевченко). Е, ні, це не той, не в такій одіві, як той, що мене грабував (Сл. Гр.). Нічого нема, неодягнені ходять, одягала того у орди не було (Сл. Гр.). Молода Гамзиха устала якраз і в розкішному ранковому одягу дожидала чоловіка чай пити (П.Мирний). — Де се така чорногузка взялася? — пита  парубок  у  міщанському  уборі другого, витріщивши на неї баньки. — З села! не бач? — одказує його товариш (П.Мирний). Любила Параска уборами менжувати, коли б вона була багачка — на жодень день мала б новий убір (П.Мирний). Скинув він кожух, а на йому убір гарний та дорогий: синій суконний жупан з гудзиками, добрі чоботи, синя жилетка, а на жилетці аж чотири ряди здорових гудзиків так і сяють; шия зав’язана червоною хусткою (І.Нечуй-Левицький). А ліс зеленіє на сонці, неначе дорога оксамитова зелена одежа, кинута на гори (І.Нечуй-Левицький). Панни й жіноцтво похапцем кинулись збирати свої манатки, усяке своє добро та шуплаття, та вкладатись (І.Нечуй-Левицький). Широкі спини огрядного та дужого люду покриті були розмаїтою, пістрявою одіжжю (М.Старицький). — В твоїх словах бринить якась гординя, не пристоїть вона такій душі, яка бажає одяг правди взяти (Л.Українка). Довга та чорная шата, мов хмара, його обгортала І хвилювала в повітрі, як море в негоду (Л.Українка). Кассандра з Поліксеною ідуть через майдан від храму, обидві в чорних жалобних шатах (Л.Українка). — От шмаття перебратись вам за старця, все ж буде ліпше, ніж тюремне рам’я (Л.Українка). Рудий розгортав ще мокрі вуса, з яких стікала вода, та застьобував свою безбарвну піджачину, що враз з такими ж пошматованими штанами, забучавілими капцями на босу ногу та заяложеним кашкетом складала його мізерну одіж (М.Коцюбинський). Часто удень, покинувши роботу, вона висувала з кутка Гафійчину скриню і переглядала її убоге шуплаття (М.Коцюбинський). Палагна в свято одпочивала, пишаючись красним лудінням (М.Коцюбинський). Він знов оставив пасічника, знов у жебрачім одінню пішов у світ широкий (І.Франко). Регіна, одягнена в свій чорний стрій, ходить, як звичайно, по покою (І.Франко). Майже вмираючи зо страху, бідний  Лис  Микита мусив сидіти в фарбі тихо аж до вечора, знаючи добре,  що  якби  тепер,  у такім строї, появився на вулиці, то  вже не пси, але люди кинуться за ним і не пустять його живого (І.Франко). Від давнього часу звертав на себе його увагу старий чоловічок у старосвітськім міщанськім уборі, який носять ще декуди по малих, глухих місточках (І.Франко). Які були в його гроші, що міг би на парубоцькі вбори витрачати абощо, — все віддавав за книги (Б.Грінченко). На вбогому — лати, На багачу — шати; Та не йди сорочки В дуки позичати (Б.Грінченко). В одну хвилю виросла перед Марусею ціла купа всякого жіночого фантя (Г.Хоткевич). — Тебе я полюбила першого, — вела вона. — Раніш я не сміла… через сина. Як я ненавиділа його іноді! Ти ж не знаєш, Яка я була гарна… Одежа пекла мені тіло, я спала без сорочки, вона жалила мене. Це було страшенно давно. І от прийшов ти… (В.Підмогильний). Мірошниченко хитромудро пустив чутку по селі, що кожний учень одержить чоботи і крам на одяганку (М.Стельмах). На жердині, під стелею, висіла немудра смердівська одяганка (В.Малик). Павло прокинувся рано і, доки батько сходив по кімлю, встиг уже спорядити вдягачку на рибу: знайшов у повітці стару батькову сорочку, драну на ліктях, полатані, батькові ж таки, штани, що не сходилися йому в поясі, то доточив петельку з мотузочка, та шкарубкі чоботи з відстрялими підошвами —  хоч і тектимуть, зате ноги не попробиває на корчах і очеретяній стерні (Гр.Тютюнник). А в слов’ян, закинутих лихою долею за обводи рідної землі, немає звички та не буде й потреби розминатися з своїми. Певен, не забаряться підійти, пізнавши по вдяганці, й поцікавитися: з якої землі і чи давно тут; є вже ромейським підданим чи всього лиш гість (Д.Міщенко). На жовті пальці обпливає віск. Обличчя гострі, одежина латана. Горять свічки. І сосни пахнуть ладаном. Шумить над шляхом предковічний ліс (Л.Костенко). Життя надто короке, щоб витрачати його на одяг (брати Капранови). Українська мова має свої питомі назви як для окремих предметів одягу, так і для їх комплексів. Це «стрій», «вбрання», «убрання», «шати», «шаття». У давніші часи вживались синонімічні слова «ноша», «одежа», «одежина», «одіва», «одіво», «одіг», «одіж», «одіння», «одія», «руб», «рубаття», «рам’я» (Григорій Кожолянко). Тільки внутрішньо бідна людина може купувати собі дороге шмаття і цим закривати свої розумові проблеми (Арсеній Яценюк). Площ із хітоном тоді одягнути дала мені німфа, Вбралась сама після того в чудове сріблясте одіння (Б.Тен, перекл. Гомера). — Він зустрів нас вельми приязно, та одяг на йому вже подерся, а на лиці він дуже змінився, засмаглів на сонці, так що на превелику силу ми його впізнали — більше по одежі, що тоді бачили, хоч вона вже вся на дрантя звелась (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). — Не питай, що сталося з моєю вдягачкою (В.Горбатько, перекл. Дж.Патерсона). Шовкові, тоненькі спокусливі одяганки розсипалися по підлозі (Ю.Джугастрянська, перекл. Ж.Пейслі). Дуже дорогий одяг старить (К.Шанель). Одяг на жінці повинен бути в міру скромним: щоб не впадав в око, і водночас було помітно, що він на ній є].

Радовать, порадовать – радувати, порадувати, тішити, потішити, втішити, веселити, звеселяти, повеселити: • радует глаз (взор) – тішити (радувати, веселити, звеселяти, милувати, ласкати) око, чарувати зір; • радует, что… – тішить, що…; • чем порадуешь? – чим поті́шиш, чим повесели́ш? [— Мені подобалося йти лісом, день був гарний, і все навколо тішило моє око (О.Сенюк, перекл. П.Лаґерквіста). Красива жінка тішить чоловіче око, некрасива — жіноче].

Собака – собака (м.р., реже ж.р.), (ув.) собацюра, собацюга, соба́йло, собачисько, (собир.) собачня, собарно́та, (ещё, пёс) пес: • борзая собака – хірт (хорт); • бросить как собаке – як собаці кинути; як собаці в зуби сунути; • вот где собака зарыта (разг.) – так от у чім сила (суть); ось де притичина; видно, де дно (Пр.); от де заковика; • две собаки дерутся, третья не мешайся – де їдять, там не пхайся, а де б’ються, звідтіль утікай (Пр.); де пси свої гризуться, там чужий не мішайся (Пр.); свій із своїм січися, рубайся, а чужий не мішайся (Пр.); • каждая собака (разг.) – кожний (усякий) собака; кожне (усяке); • [как] собака на сене – [як] собака на сіні; собака на сіні (на кості, на стерві, на падлі) лежить — і сам не їсть, і другому не дає (Пр.); і сам не гам, і другому не дам (Пр.); сидить пес на сіні; сам не їсть і другому не дає (Пр.); • как собака (устал, голоден…) (разг.) – як собака (як пес); • как (что) собак нерезаных (разг.) – як комашні; як сарани; • любит, как собака палку – любить, як собака цибулю (Пр.); рад, як сирота трясці (Пр.); терпить його, як сіль в оці (Пр.); догоджає, як чирякові на роті (Пр.); любить його, як хрін в оці (Пр.); • не тогда собак кормить, как на охоту идти – не тоді хортів годувати, як на влови їхати (Пр.); не тоді коня сідлати, як треба сідати (Пр.); не тоді коневі вівса, коли він дивиться на пса (Пр.); не тоді рушницю набивати, як треба стріляти (Пр.); шити-білити – завтра Великдень (Пр.); • ни одна собака (разг.) – жоден (жодний) собака (пес); • собака лает, ветер носит – собака бреше, а вітер несе (носить) (Пр.); вітер віє, собака бреше (Пр.); вітер повійне, а собака брехне (Пр.); собака погавка, а вітер рознесе (Пр.); пси виють, а місяць світить (Пр.); собака гавка, а мажі йдуть (Пр.); пес бреше, дощ чеше, а вітер далі несе (Пр.); • собаке собачья смерть – собаці собача й смерть (Пр.); жив, як пес, загинув, як собака (Пр.); ледачому ледача й смерть (Пр.); катюзі по заслузі; • собаку съел на чём – зуби з’їв (проїв) на чому. [На узліссі собаки ганяють лисицю; так ганяють, так ганяють: лисиця не втече, хорт не дожене (Казка). Троянці всі з хортами Збирались їхать за зайцями, Князька свого повеселить (І.Котляревський). За сими плентавсь розбишака, Нептунів син, сподар Мезап, До бою був самий собака І лобом бився, так, мов цап. Боєць, ярун і задирака, Стрілець, кулачник і рубака, І дужий був з його хлопак; В виски, було, кому як впнеться, Той насухо не оддереться; Такий ляхам був Желізняк (І.Котляревський). Братчики так, як хорти на поклик вівчаря, той звідти, той звідси, поспішали на раду (П.Куліш). — Де ж мені, панотче, дітись? — каже жінка. — Він мене вб’є, як наздожене. Тут хоч дурний, та такий злий, як собака (П.Куліш). — Гай-га! Аби живі були! Се не панські гроші — братерські: ними не зажуришся. Я собі зароблю: тепер я вільний хоч на півроку; з собаками не піймають (М.Вовчок). По квітничку собака поскакав, Усе понівечив і потоптав (Л.Глібов). Все пішло на пси (Номис). Велика, чорна, кудлата собака кинулась на його з-під загороди (П.Мирний). — О, дурненька Солошка співає! — кричали вони й мерщій тікали до хати, щоб не зустріла вона де їх, бо боялися її, як скаженої собаки (П.Мирний). Господи! У неї ж ні шеляга; посліднього карбованця узяв він на сіль, як виходив з дому… Чи так кинути? Хай візьмуть — пошматують і загребуть, як ту собаку, без попа, без обряду церковного?.. Що ж він? Хіба він по своїй волі умер, хіба він хотів тії смерті?.. (П.Мирний). Колісник пихтів, одпихався, а вона, як навісна, то одскакувала від його, то, прискакуючи, горнулася, мов вірна собака (П.Мирний). — Та ти мені не кажи, я його знаю добре, — збірщиком при ньому був, — як собака на сіні: сам не їсть і другому не дає. Вредний ірод, а як удариться оце до начальства, то й Казюка не поможе (І.Карпенко-Карий). — Добрий каніс! Гарний собацюра!.. Ну тебе к чорту!  Хвостом  усю  пику заляпав (Б.Грінченко). Управитель пана, бита собака, послухав хлопцевої мови, подивився на нього та й промовив на Шевченкове прохання: «Не оддамо ми тебе маляру, бо нам самим таких треба» (С.Васильченко). Гавкнуло, як із бочки, — і кудлатий собацюга летів із-за куща на Якова з вищиреними зубами (С.Васильченко). — До ладу не з’їсте — все ті карбованці та червінці складаєте. А помрете, то якась випорожнить кутки та й спасибі не скаже. Так ні за собаку й пропаде (С.Васильченко). Десь узялися свині та так і опали мене навкруги, як ті собаки (І.Нечуй-Левицький). — Хто ти такий, питаю в тебе. Ти мій панщанний? Еге, так? — Ні, князю! Од цього мене Бог помилував. Я панщину люблю, сказати по правді, як собака цибулю (І.Нечуй-Левицький). «Он що! — прошепотів чоловік; чув, що холод обняв йому всю душу. — Божевільні вбили хлопця! І  —  на м’ясо… Тепер готують з нього їжу… Страх який! — Дядько вийшов швидко і вернувся в свій двір. Не знаходить собі місця. — Хоч міліція — собачня, а хтось же мусить на світі за таким ділом глядіти! Хай хоч тут порядок наведуть» (В.Барка). Зрідка дощить високе серпневе небо, гавкають собаки по дворищах і крайня зоря над самим небосхилом надсадно продирається крізь віття дерев (В.Стус). Печаль осиплеться, як маки. Заорють місце орачі. Лиш десь на хуторі собаки ще довго витимуть вночі (Л.Костенко). Чи, може, сам невипростаний я, Не маю мужності і того духу в слові, Що пропікає світ і все на світі І стверджує і волю, і любов?! Чи, може, я не маю ні народу, Ні мови, ні свободи, ні життя, І, як собака за чужинським возом, Плетусь собі, вдоволений шматком, Що кинуть з того возу, га?.. Не знаю… (М.Вінграновський). Собайло радісно заскавчав і, підстрибнувши, лизнув Мацюцьку просто в губи (Л.Кононович). Вони гнали величезними стрибками, і з вікна добре видно було, як ця собарнота розсипалася поміж деревами, та однак мчала і мчала в одному напрямку, орієнтуючись по слідах, котрі вервечкою виділялися на сніговій понові (Л.Кононович). …медведя за карабін чіпляють до грубого дроту, натягнутого між грабів, скраю галявини впівголос перемовляються чоловіки, собарнота скалозубить і обнюхує траву, зрідка старий, притупуючи валянком, гукає: давай, давай! і хрипкуваті голоси обривали дзвін брязкал на ошийнику медведя, що глух від люті; давай, давай! і летіла шерсть, сука з натертим об сніг малиновим вим’ям відлітала до кучугури, гримів ланцюг і сніговий вихор здіймався там, де клубкували чорні і гостровухі собачиська (Є.Пашковський). Насміхається тварюка, подумав Григорій. Тузик заперечливо помахав хвостом. Кмітливий, хитрий, але ледачий український пес. Невже все розуміє, собацюра? (В.Кожелянко). Він дико реготав, аж боліли ребра. Реготав так тяжко, аж почав плакати. Його розривало від ридання. він пережив Лінду, канал, пігулки і поїзд. А тепер його порве на шматки собацюра. І йому байдуже. Його дружина спить із футбольною командою. Ніщо не тримає його на світі (Ю.Джугастрянська, перекл. Ж.Пейслі). Чудова чиста свобода жінки явно була чимсь прекраснішим за будь-яку фізичну любов. Єдина біда полягала в тому, що чоловіки в цьому питанні були недорозвиненіші від жінок. Вони вимагали сексу, як собаки (С.Павличко, перекл. Д.Г.Лоуренса). Як мені важко було дивитись на нього, коли він опинився серед тієї миршавої собачні в таборі (О.Сенюк, перекл. П.Лаґерквіста). Хто лягає спати з собаками, встає з блохами (Г.Гайне). Що більше я дізнаюся про людей, то більше люблю собак (Марі де Савіньє). Служив як пес, убили як собаку (С.Є.Лєц). Напис на воротах: «Собака — друг! Але не кожної людини»].

Сука, сучка – 1) (самка собаки) сука, сучка, (редко) псиця, (ув.) сучище, (умен.) сучечка; 2) (бран., о женщине) сука, сучка. [ — Ой ти, гарний Семене, Не ходи ж ти до мене: Єсть у мене лиха сука, Як укусить — буде мука (Н.п.). Знакомого він пана внучок, Добродій песиків і сучок І лошаків мінять охоч. Авентій був розбійник з пупку, Всіх тормошив, валяв на купку, Дивився бісом, гадом, сторч (І.Котляревський). — Я тебе, сучко, роздеру! Я тебе розметаюі Шматочка живого не зоставлю! У кого се ти вдалась така неслухняна? (П.Мирний). — Свиня як вискочить з Кушнірейкового двору, та просто й кинулась на мене, мов скажена сука (І.Нечуй-Левицький). Терниця гавкала під її руками, як сучка, дрібно та голосно (І.Нечуй-Левицький). Лупила, лупила його Уляна, а далі випхала з хати. — Чекай, суко! — тільки й промовив Андрійко (М.Коцюбинський). Що робить рудому псу, Щоб скінчились муки І зродилось почуття У верткої суки? Як скавчати, як скакати, Як вертітися гвинтом? Як до неї підгрібати, Як понюхать під хвостом?! (Ю.Позаяк). — Що, може, й не малюється? — недовірливо запитала Ліна. — Практично ні. — Руда? Косоока? Беззуба? — На жаль, ні. Білозуба. Волосся біляве, до того ж кучерявиться від природи. Синьоока. — Сука! — щиро процідила Ліна (В.Кожелянко). Самих панів арґентинців бачив дуже рідко, чув лише їхні співи, покручену іспанську мову й піаніно, що не змовкало ні на хвилину, хоча здебільша на нього грали руки не Мюзін, а чиїсь інші. Що ж та сука виробляла своїми руками, коли не грала? (П.Таращук, перекл. Л.-Ф.Селіна). Чаклунка привела його до освітленої заговореними свічками комірчини, до розкладачки, що її полотно було геть забруднене слідами лихого кохання, до свого тіла, тіла відважної, зачерствілої і бездушної суки; вона наготувалася спекатися Ауреліано, як переляканої дитини, але дуже швидко побачила, що має справу з чоловіком, чия страшенна могуть сколихнула все її нутро, як землетрус (П.Соколовський, перекл. Ґ.Ґ.Маркеса). Наприкінці весни він думав, що розмовляти можна і треба. А в липні ці прив’язали до стовпа жінку. На груди повісили табличку: «Каратєль. Хунта». Будь-хто охочий міг підійти і вжарити. Або плюнути. Охочі були. І жоден з перехожих не спитав: «Що ж ви робите, суки?» (Катерина Сінченко, перекл. Олени Стяжкіної). 1. Сучка! — думали дві жінки, мило посміхаючись одна одній. 2. З дитинства Юрій Гагарін мріяв першим полетіти в космос. Але якісь суки його випередили].

Сын – син, (мн.) сини, (иногда) сино́ве; (диал.) синовець: • блудный сын – блудний (блудящий) син; (зрідка) син-марнотрат (марнотратець); • побочный сын – бокови́й син; • единственный сын – одинець, єдинак; • крёстный сын, крестник – хрещений син, хрещеник (похресник); • порядочный сын – батьків син; • приёмный сын – приймак, прийма, (стар.) прибраний син; • сукин (собачий, чёртов, курицын) сын – сучий (собачий, песький, бісів, вражий, гадів, чортів, дияволів, іродів); • сын полка – син полку; • сын — портре́т отца – син — чи́стий (чисті́сінький) ба́тько, ви́капаний ба́тько. [Один син — не син, два сини — півсина, три сини — ото тільки син! (Пр.). В таку щасливую годину Еней чимдуж спис розмахав І Турну, гадовому сину, На вічний поминок послав (І.Котляревський). Мені найбільше доїдає Рутульський Турн, собачий син; І лиш гляди, то і влучає, Щоб згамкати мене, як блин (І.Котляревський). Як Турн біснується, лютує, В сусідні царства шле послів, Чи хто із них не порятує Против Троянських злих синів (І.Котляревський). Не один батьків син і худобу б свою усю віддав і у батраки пішов би, аби б його полюбила Тетяна! (Г.Квітка-Основ’яненко). — Будеш мені, песький сину, тямити; тривай лишень! (Г.Квітка-Основ’яненко). Як піч вже поспіла, от коровай посадили на лопату, дружко і почав: — Господи Ісусе Христе, Сине Божий, помилуй нас! — Амінь тому слову! — крикнули старости. — Спасибі за амінь (Г.Квітка-Основ’яненко). — А бурсак! Собачий сину, знаєш смак. Ось я тебе попомуштрую Не так, як в бурсі!.. Помелом! Щоб духу в хаті не було! (Т.Шевченко). Я тихо Богу помолюся, Щоб усі слов’яне стали Добрими братами, І синами сонця правди (Т.Шевченко). — Прощайсь лишень, дияволів сину, з матір’ю та з сестрою, бо вже недовго ряст топтатимеш! (П.Куліш). — Хто єсть вірний син своєї отчизни, збирайтесь до мого боку (П.Куліш). — Що се задумався, сину? — спитаю (М.Вовчок); — Питки хочеш, сину? — спитався, підійшовши, Грицько (П.Мирний). — Ну, якого ви бісового сина зібралися сюди, очі повитріщали? — почули вони у розчинене вікно Колісникової квартири (П.Мирний). — Як, свиняче ухо, не повірить? Як я йому всю свою худобу пропив, то й нічого?! А його, іродового сина, осьмушка горілки вдавить?.. (П.Мирний). Особа чоловічої статі стосовно своїх батьків. — І був у того чоловіка один одним син, гарний парубок і здоровий такий, що й вола б надвоє роздер (М.Кропивницький). — Як же ж я, хазяйський син, та піду у свиті, щоб мене підняли на глум? (М.Кропивницький). — Сину, — обізвалась Наумиха, — не сумуй, не гризись… (М.Коцюбинський). Все-таки він волів би був, якби вибавив його доньку боярський син, а не сей простий тухольський мужик (І.Франко). — Гей, не радій, синів гадючих мати!.. (Л.Українка). — Лізь, вражий сину, на цю шовковицю (С.Васильченко). — Добрий вечір, дідусю, — каже парубок, підходячи. — Добрий вечір і тобі, сину (Г.Хоткевич).— Хто ти такий, легеню? — питала Маруся. — Я? Газдівський син (Г.Хоткевич). Єдиною розрадою Степанові цими днями тяжких іспитів було знайомство з сином Гнідих, Максимом, — тим молодиком, що зичливо почастував його цигаркою під час його злиденних входин у міське життя (В.Підмогильний). Ми їздимо на природу, в Гідропарк, за місто, але я нікуди не можу поїхати від себе. З острахом дивлюсь на дружину — вона нічого не помічає? Часом вона зітхає, цілує мене в лоб, — і що б я робив, якби не така дружина? Син, правда, вже матюкається, він ходить у дитячий садок, йому шість років (Л.Костенко). Санчо вхопив глека з водою і вже до рота підніс, як раптом зачув голосне панове гукання: — Сину мій Санчо, не пий тої води! Не пий її, синку, бо то погибель твоя! Ось бачиш,— він показав йому свою бляшанку,— тут у мене свячений бальзам: вип’єш дві крапельки, і все мов рукою зніме. (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Дуже часто за вину батьків отримують нагороду лише сини (С.Є.Лєц). 1. Мої знайомі називають кімнату, де живе їхній семирічний син, дуже влучним словом — синарник. 2. — Уявляєш, у мене син народився! Син! Після шести дочок у мене нарешті народився син!!! — І на кого більше схожий, на тебе чи на дружину? — Не знаю, на обличчя ще не дивився].

Хороший – 1) добрий, гарний, хороший, (разг.) ловкий, (диал.) файний, (диал.) охвітний, (диал.) хосний; 2) (красивый) гарний, вродливий, (разг.) красний, (диал.) файний, (диал.) лепський; 3) (достаточно большой по количеству, величине) добрий: • всего хорошего! – на все добре!; (реже) усього доброго!; (иногда) усякого добра!; • все они хороши – всі вони однакові; • глядеть хорошим глазом (разг.) – дивитися пильним оком; • до села хороших десять километров – до села добрих десять кілометрів; • из него ничего хорошего не выйдет – з нього добра (пуття) не буде; з нього добра не жди; • на хороший цветок летит и мотылёк – на добрий, на гарний цвіт і бджола летить (Пр.); • хорошее дело – добра річ; гарне діло; добра (хороша) справа; • хорошее настроение – добрий (гарний) настрій; • хорошему всё хорошо – доброму все всюди добре (Пр.); • хорош гусь (ирон.) – добра штучка; • хорошего понемножку – доброго (хорошого) потрошку; • хорошие отношения – добрі (гарні, хороші) стосунки (взаємини, відносини); • хорош, хороша собой – гарний, гарна [на вроду]; уродливий, уродлива; • худого хватает, а хорошого мало – поганого досить (доста), доброго мало. [Почали курей по хатам віднімати, яйця відбирати; відомкнули казенний ящик, потягнули чимало, турнули у город і за ренським, і за хранцюзькою водкою; а як завтра припадала п’ятниця, а пан справник був собі богомільний та богобоязний і вже нізащо душі не сквернитиме скоромним, так приказано купити і кав’яру, і кримського оселедцю, і свіжопросольної осятринки, і свіженької рибки хорошої, і раків, і паляниць (Г.Квітка-Основ’яненко). Олена, що йде, то усе вихваля пана Забрьоху, який то він гарний, чорнявий, повновидий, які то в нього уси шпетні і який сам увесь лепський та моторний (Г.Квітка-Основ’яненко). — Горе, мовляв той, гне, а хороше життє виправляє (Г.Барвінок). І звали вони Ласуна жити із собою: «Зоставайся, Ласун, жити з нами, — говорили, — життя тобі буде хороше й привільне в нас» (М.Вовчок). Пані того куховара дуже хвалить, що такий, мовляв, чоловік він хороший, так мене поважає! (М.Вовчок). Вона була здалека взята, і така-то вже хороша, чорноброва, а горда та пишна — Мати Божа! Іде, було, собі — як мальована: очі у землю спущені й не дивиться (М.Вовчок). Такий був яросливий, що Боже борони! як розлютується, аж йому огневі іскри з очей скачуть, і побіліє, як крейда. А був хороший із себе дуже: високе чоло гетьманське, брови так і говорять, очі карі, ясні, як зорі, і всміхнеться, було, так ласкаво, да разом і гордо і смутно, що аж за серце вколупне (М.Вовчок). А Орися росла собі, як та квітка в городі. Повна да хороша на виду, маяла то сям, то там по господі в старого сотника, походжала, як по меду бджілка, і всю господу звеселяла (П.Куліш). Хороший з лиця — повновидий, рум’янець на всю щоку, з чорними, веселими очима, з чорним лискучим усом, — він був перший красень на селі… (П.Мирний). Трудно молодій дівчині вистояти проти хорошого убору (П.Мирний). Мені здасться, що тим і наш світ красний, що він не однаковий (П.Мирний). Мотря, жінка хорошого господарського роду, теж допомагала Іванові в його господарській праці (П.Мирний). Мірошник мав хороший млин. В хазяйстві неабищо він: Про се гаразд усякий знає, Хто хлібець має (Л.Глібов). Марко взяв її руку в свою: «Хороша ти». Гафійка почервоніла, навіть поночі видко: «Що — я…» (М.Коцюбинський). Погода тут файна. Хоч часами вітер приносить дощі (М.Коцюбинський). Се був такий самий хороший, теплий, погідний день! (І.Франко). — Довго вже він і розкошує, цей клен. Ловка буде з нього соха в кошару (М.Кропивницький). Коли се одчинилися в палаці великі скляні двері, і вийшла молода панна, убрана в хорошу білу сукню (Л.Українка). — Ось постривайте, я вам зараз щось лепське прочитаю (Л.Українка). Подивилась у водицю На личко своє, Тихо, тихо промовила: «Горенько ж моє! Вродо моя хорошая, Нащо ти цвітеш? Без доленьки на сім світі Марне пропадеш! Нема щастя, нема долі, Лиш врода сама… І кохання зневажене, Дружини нема!» (Л.Українка). Під склепінням печалі така хороша акустика. Ледве-ледве торкнешся, а все вже гуде, як дзвін (Л.Костенко). Нічого сказати, хосний хлоп Петро Модестович, а все ж москаль! — витираючи аерофлотівською салфеткою губи, згадував майор Бузина вчорашній і сьогоднішній день і ті жаскі хвилини, які він пережив вранці під час сну, чи вже й не сну, а напівсну, коли йому привиділось, що він лежить у Мавзолеї Володимира Ілліча Леніна на законному місці вождя. — От якби замість Мусоргського та мав він прізвище Гулак-Артемовський, то вже була б зовсім інша річ. А так, хто він? Москаль! Хоч і ловкий хлоп (Іван Котовенко). — А чого сі два володарі так проміж себе ворогують? — спитав Санчо. — Того вони ворогують,— одказав Дон Кіхот,— що сей Аліфанфарон сам запеклий бусурмен, а закохався в доньку Пентаполіна, хорошую та вродливу християнську королівну, а отець її не хоче дати за царя-поганина, поки той свого лжепророка Магомета не зацурає і на нашу віру не пристане. — Присягаю на мою бороду,— гукнув Санчо,— добре той Пентаполін робить, і я ладен підпирати його, скільки моги моєї (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). І я готовий стверджувати, що книжка для дітей, яка подобається тільки дітям, — погана книжка. Добрі — добрі для всіх. Вальс, який дає радість лише танцівникм, — поганий вальс (Клайв Льюїс). 1. Хорошу людину не здатні зіпсувати ні влада, ні гроші. Адже, коли людина справді хороша, в неї не може бути ні того, ні іншого. 2. Хворий, здавши аналізи, приходить до лікаря: — Що-небудь добре скажете? — Звичайно, скажу: для мисливців за органами ви вже не становите інтересу].

Что, местоим. – 1) (относит. и вопросит.) що (р. чого, д. чому, зн. що, ор. чим., м. (на) чому і (на) чім; 2) (оносит., который) що, який; 3) (при сопоставлении нескольких предложений, одно…, другое…, третье….); 4) (вопросит. и относит., как) як; 4) (вопросит. и оносит., сколько) скільки, (рідко) що; 6) (кое-что, что-нибудь) дещо, що, щось, що-небудь; 7) (вопросит., почему) чого, чому; (с какой целью) для чого, навіщо, нащо; 8) та що там: • а вам-то что? (разг.) – а що вам до того?; • а что? – а хіба що?; (иногда) або що?; • возможно, что и получится – можливо (може), що й (щось і, що-небудь і, дещо й) вийде; • вот что – он що; • во что бы то ни стало – за всяку ціну; • до чего он умён, хорош… – який він розумний, гарний…; • до чего ты мне надоел! – як ти мені обрид (набрид)!; • если что – коли що (щось); • за что – за що; за віщо; • к чему это? – навіщо (нащо) це?; до чого це?; • на что [уж] (разг.) – уже ж який, яка, яке, які (перед сущ. или прил.), уже ж як (перед нар. или гл.); • не́ за что – нема за що́; • не к чему – нема до чого; не маєш, не має… до чого; ні до чого; (в значении «ничего») нема (немає) чого (нічого); • ни во что ставить кого – ні за що (за ніщо, за нізащо) мати кого; зовсім (аж ніяк) не поважати (не шанувати) кого; (иногда разг. фиг.) не мати кого й за устілку; • ни за что [на свете] – нізащо [в світі]; ніколи в світі (ні в світі); • ни за что [ни про что] (разг.) – ні за що [ні про що]; (у значении «ни с того ни с сего» фиг. еще) ні сіло ні впало; • ни к чему – ні до чого; нінащо; • ни с чем уйти, вернуться… – ні з чим піти, вернутися… (иногда разг. фиг.) облизня піймати (ухопити, з’їсти); ухопити шилом патоки; • тут что-то не так – тут щось не те (не так); (насм.) тут щось не до шмиги; • уж на что… – уже ж який, яка, яке, які…; • хоть бы что кому – хоч би що кому; • что бы ни… – хоч [би] що…; (иногда) будь-що…; • что в этом проку? – яка з цього (з того) користь?; який з цього (з того) пожиток?; • что (есть) мочи – щосили; чимдуж; • что за вечер! – який (що за) вечір!; • что и говорить – що й казати; • что касается меня – щодо мене; як на мене; • что касается этого вопроса – щодо цієї справи; • что ли – чи що; абощо; хіба; • что ни говорите, а… – хоч і що кажіть, а…; • что нужды? – яка потреба?; навіщо (нащо)?; • что пользы? – яка користь?; • что случилось – що трапилось (сталось)?; • что с тобой? – що тобі [таке]?; що з тобою?; • что толку? – яка рація? [— Бо все тоді нінащо. Будинки, і вулиці, і телевізори… не було б нічого (С.Павличко, перекл. В.Ґолдінґ). — Ось, — тицьнула пальцем. — Ага, он воно що! — мовив Зафод. — Що? — запитала вона. — Що — «що»? (О.Антомонов, перекл. А.Дуґласа)].

Шалаш – 1) (легкая постройка из жердей, кольев, покрытых ветками, соломой и т.п) ку́рінь, бу́да, халабу́да, (редко) катра́га, котара, салаши́на, (тюрк.) шала́ш; 2) (то, что формой напоминает такую постройку) шала́ш, (пастуший) коли́ба, (ярмарочный) я́тка: • милости прошу к нашему шалашу, разг., шутл. – прошу (просимо) до хати (до господи, до куреня); • с милым рай и в шалаше – хоч хліб з водою, аби, милий (аби, серце), з тобою (Пр.); сухарі з водою, аби, серце, з тобою (Пр.); хоч в одній льолі, аби до любові (Пр.); хоч у курені́, аби до серця мені (Пр.); хоч борщ без сала, аби душа пристала (Пр.); хоч ох, та вдвох (Пр.). [Кругом мовчки подивилась; Бачить — ліс чорніє, А під лісом, край дороги, Либонь, курінь мріє (Т.Шевченко). Мешкав він собі на громадській толоці в солом’яній буді (Л.Мартович). — Адже тепер, опівдні, душно,— усі діди на баштанах по куренях сплять (Б.Грінченко). Напнемо халабуду (Сл. Гр.). . Сплять в кошарі вівці на горі, а в колибі чорні вівчарі (О.Маковей). І чомусь нікого не дивує і не шокує, що в центрі Києва досі стоїть пам’ятник Леніну, а комуністи замість конспіративних квартир, шалашів у розливі та ЦК в екзилі мають фракцію в українському парламенті. Невже забули, у кого Гітлер учився будувати концентраційні табори? (С.Олійник). — Я тільки ось що знаю, — відповів старий, — місяців тому буде шість абощо приїхав до одної котари пастушої, миль за три звідси, молодий та гарний панич, верхи на оцій самій худобині, що дохла валяється, і з тією самою кладдю, що ви, кажете, знайшли та не взяли, і спитав у нас, де тут у цих горах найглухіша глушина (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Іполит Матвійович, збентежений присутністю в двірницькій стороннього, голі фіолетові ступні якого тільки тепер побачив з-за краю стола, знітився і хотів був тікати, але Остап Бендер жваво зірвався на ноги і низько схилився перед Іполитом Матвійовичем. — У нас хоч і не Париж, але просимо до нашого куреня (М.Пилинська, Ю.Мокрієв, перекл. І.Ільфа, Є.Петрова)].

Ливневый – зли́вовий, зли́вний, ливни́й. [— Випав гарний ливний дощ, і небо тепер ясне (М.Коцюбинський). З укріплень церкви св. Богородиці, де скупчилася головна сила угорської залоги, гнало каміння, мов зливний дощ (К.Гриневечева). Тільки із–за церкви Федора люди повільно виринали і повільно вливалися в Дорогожицьку вулицю та й простували, оточені москалями, до тюрми. Вони ішли, обтяжені клунками, неначе та хмара важкою чорнотою, з якої ніхто не знає, що впаде — чи зливний дощ, чи град? І чи лишиться нива поляглою, чи витовченою з покаліченими колосками?.. (Т.Осьмачка). Почався дощ, і то зловорожий. Не ливний, не рясний, а якийсь голкастий, ніби насичений тонкими, гострими крижаними колючками, які кололи Жільята крізь одежу, проникали, здавалося, аж до кісток. Такий дощ майже не дає води для пиття, але промочує до рубця (С.Пінчук, перекл. В.Гюґо)].

 Російсько-український словник складної лексики С. Караванський, 2012 (чернетка) 

 Російсько-український словник 1930р. (О. Ізюмов) 

 Російсько-український фразеологічний словник 1927р. (В. Підмогильний, Є. Плужник) 

 Російсько-український словник сталих виразів 1959р. (І. О. Вирган, М. М. Пилинська) 

 Словник українсько-російський 1927р. (А. Ніковський) 

 Російсько-український словник ділової мови 1930р. (М. Дорошенко, М. Станиславський, В. Страшкевич) 

 Правописний словник 1929р. (Г. Голоскевич) 

 Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко) 

Запропонуйте свій переклад

Помилка в тексті? Виділіть і натисніть Ctrl+Enter, або напишіть на github. Дякуємо.

Клавішні скорочення: виділіть слово і натисніть:
• Ctrl+Shift+1 — пошук на r2u.org.ua «Російсько-українські словники»
• Ctrl+Shift+2 — пошук на e2u.org.ua «Англійсько-українські словники»
• Ctrl+Shift+3 — пошук на sum.in.ua «Академічний тлумачний словник української мови»
• Ctrl+Shift+4 — пошук у корпусі «ГРАК» (на сайті корпусу можна шукати лему, фразу, словоформу або сполуку)