Знайдено 107 статей

Запропонувати свій переклад для «дон»

Шукати «дон» на інших ресурсах:

 Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) 

 Російсько-український народний сучасний словник 2009– 

Абы, разг. – аби, тільки (лише) б: • абы как (какой, кто) – абияк, абиякий, абихто. [Вельможна, панськая персона Явилася перед Плутона Не як абиякий харпак (І.Котляревський). — Яка ще з нею мова? Вона ще дурна, нехай перше розуму дійде. — А на мене, — говорю, — то я б із малою дитиною розмовляла. Нехай мені спочує абихто! Свої думки-гадки повимовляю, поплачу… (М.Вовчок). — Слова, фрази!..— шепотить Хо.— Се абихто зможе! (М.Коцюбинський). Все змайстроване абияк і аби з чого, дерев’яне, трухляве. Так, ніби люди жили тут не цілі віки, а тільки оселилися вчора, щоб як-небудь пережити тиждень або два (С.Васильченко). — Подумаю — скрізь люди мруть, скрізь на людей чигає лихо, і на печі від долі не втечеш. Та материне серце таке вже… Твоя ж мати за тобою теж, мабуть, не абияк журиться… (І.Багряний). Абияк жили мої батьки, і батьки моїх батьків, і всі гарні порядні люди у цій частині світу завжди мусили жити абияк, задурені черговою владою, черговим режимом. Набридло. Абияк жити я більше не хочу (Л.Костенко). Подорожній придержав ходи, придивляючись зачудовано Дон Кіхотовій поставі і появі (той їхав саме без шолома, якого Санчо баульчиком приторочив до переднього ленчика свого в’ючака); не з меншою увагою розглядав і Дон Кіхот вершника в зеленому, бо то, думалось йому, був собі не абихто (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Ми всі навчались небагато, Абияк і абичого, Тож вихованням здивувати В нас можна легко хоч кого (М.Рильський, перекл. А.Пушкіна)].

Аристократ, аристократка – (греч.) аристократ, аристократка, вельмо́жний пан, вельможна пані, великий (високий) пан, велика (висока) пані, ду́ка, дукиня. [Непевне  видумали  свято  Патриції-аристократи  І  мудрий  кесарів  сенат.  Вони,  бач,  кесаря  хвалили  На  всі  лади,  що  аж  остило  Самим  їм  дурня  вихвалять,  То,  заразом  щоб  доконать,  Вони  на  раді  й  присудили,  Щоб  просто  кесаря  назвать  Самим  Юпітером,  та  й  годі (Т.Шевченко). — Останній бал в княгині зрівняється з балами наших вищих і багатіших варшавських аристократів, — промовила Теодозя, неначе вона й справді гуляла на тих балах (І.Нечуй-Левицький). Трапляється в аристократа Такий момент, коли він спить, Коли життя — суцільна втрата Бажання жить. Коли не радує шампанське І не бентежить дамський сміх, Коли він може не по-панськи Послать усіх (Ю.Позаяк). Дослухавши таку доброзичливу відповідь, Санчо, перейнятий захватом, повернувся до свого пана і передав йому все, що сказала та висока пані; при цьому він немудрою та щирою мовою підняв угору над усяку міру велику її красу, обіхідливість і ґречність. Дон Кіхот збадьорився, осадився в стременах, поправив на собі забороло, підострожив Росинанта і з невимушеною зграбністю рушив цілувати дукині ручки; дукиня ж, поки Дон Кіхот їхав, покликала свого чоловіка дука й розповіла йому про посельство; обоє вони частину першу Дон Кіхотової історії читали й з неї про химороди нашого гідальга знали, тож очікували його з щонайбільшим нетерпінням і бажанням познайомитися, ухваливши потурати усім його вередам, притакувати йому і весь той час, поки у них гостюватиме, трактувати його як мандрованого рицаря, додержуючись усіх церемоній, ними у рицарських романах вичитаних, а читати їх були великі охотники (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Сократ був типом аристократа не в банальному смислі належності до певного класу, а за своїми інтелектуальними ознаками — єдиним, що відповідає цьому поняттю. Філософ був бідним, ходив голодранцем… Як громадянин Сократ поважав закони Афін, однак як філософ вимагав, щоб вони відповідали духові справедливості, й зобов’язував своїх послідовників ретельно стежити за дотриманням цієї вимоги (Ю.Педан, перекл. Індра Монтенелі). Вони знали, що́ для аристократа означає виграш, тож увічливо забезпечили йому перемогу. Минула ціла вічність, поки бочка розлетілася на друзки, і тоді він замовив усім шампанське, щоб відсвяткувати (Т.Андрієвська, перекл. П.Кері). Мешканці ближніх місць нас уникали; аристократичні іноземці гребували нашим знайомством і тримались осібно, як і належить аристократам (Р.Осадчук, перекл. Т.Мана). Справжній аристократ скромний і ніколи не підкреслює, що він аристократ. Він тільки натякає, що решта — бидло].

Банка – 1) банка; (стекляная, глиняная) слоїк, (умен.) сло́їчок, (только стекл.) скля́ниця, (жестян.) бляша́нка, (жестян. или дерев.) пу́шка; (большая глиняная) кума́н; (оплетённая лозой) балца́нка; 2) (мед.) банка: • поставить больному банки – поставити хворому банки; • трёхлитровая банка – трилітровий слоїк, (шутл.) трилітрович. [На верхніх поличках знаходжу в слоїках сало і макарони, сушені груші й халву у круглих дерев’яних коробках (М.Коцюбинський). Олекса Безик сяв. Він врятував од погрому слоїк з солодким і притулив до серця, наче дитину (М.Коцюбинський). Був-то раз собі п’яниця: Все пропив, що тільки мав. Чи то піст був, чи м’ясниця, Все один закон тримав: Чарка, чи скляниця — Пив (І.Франко). Входить Хоростіль, з клунком на плечах, у полотнянім плащі і брилі, через плечі перевішена пушка ботанічна (І.Франко). Пу́шка на цу́кор (АС). Граф надзвичайно пильно розілядає малесенький слоїк, піднісши його до самих очей і покліпуючи вуса (В.Винниченко). Оце ось на днях когось там дерманці на вулиці приловили, йшов, мовляв, до Трояна в повстанці, але, коли його як слід обмацали, знайшли при ньому і се й те, а також, між іншим, невідомо для чого, слоїк із стрихніною і деякі папірці з печаткою рівненського ес-де (У.Самчук). Перед ним поставлено було стола, а на ньому стояла з якимсь напоєм скляниця (Василь Шевчук). А що третій біль — то корчма за задньою стіною сільського магазину, «кооперативи», як колись казали, де в суботу перед вечером і цілий день в неділю, а часто й у будні дні поміж порожніми коробками, поміж сміттям і на сміттю розсідаються хто на чому два або й більше гуртів молодих і вже підстаркуватих моїх краянів, тих, що в колгоспі, і тих, що працюють у місті на різних роботах, і кружляє, кружляє поміж ними слоїк або ж заслинена склянка, або й навпростець пляшка з горілкою чи «біоміцином», а потім лежать вони проти сонця обпльовані, спітнілі, обляпані соком рибних консерв, отією знаменитою тюлькою в томаті, і воркують щось про бабів, курварство, або ж гундосять «Шумел камиш», або плачуть на своє безпросвіття, або ж кленуть Бога (Р.Федорів). Дося чекала. Чекала і готувалася до зими. Вона знала, що таке повстанська зима, і вже припасла два горщики смальцю, кадібець меду, трохи сала, слоїк спирту, дві теплі ковдри (В.Шкляр). Сонце шкварило і нагрівало мутні слоїки (І.Роздобудько). Зате на правій штанці — ще три кишені. І перша з них — так само бічна і так само глибока — містила не тільки заанонсований Волшебником газовий балончик (якраз під праву руку, вихоплюєш і поливаєш!), але й інший балончик — з дихлофосом, а також банку 0,5 літра місцевого пива «Варцабич Преміум», світлого (Ю.Андрухович). На гойдалках волі фіглярствують блазні натхненні і з трепетом цілять в цяцьковану щастя мішень, що починає дзвеніти, неначе бляшанка після влучного пострілу (В.Стус, перекл. Р.М.Рільке). Потім корчмар спитався в Дон Кіхота, чи має він гроші; той одказав, що не має ні шага, бо ніде в книгах не читав, аби мандровані рицарі носили при собі побрязкачі. На те заперечив корчмар, що він помиляється: хоч у романах про те й не пишеться, бо автори не вважають за конечне згадувати про такі прості й потрібні в дорозі речі, як гроші або чисті сорочки, однак це зовсім не значить, що в рицарів їх не було; навпаки, йому достеменно відомо, що всі мандровані рицарі, про яких понаписувано цілі стоси книг, мали про всяк случай добре натоптані гаманці; брали вони з собою і сорочки білі, і слоїки з мастю — рани гоїти: не завше-бо в чистому полі або серед степу десь воюючи і на рани здобуваючись є спромога знайти собі цілителя, хіба тільки, як накладав хто з чаклуном яким премудрим, що зараз тобі й пришле на хмарі дівчину або там карлика із склянятком води цілющої; аби одну краплю ковтнув, усі болячки твої і врази де й дінуться (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Джез поклав слоїка з олійкою і сягнув у правий дальній куток шухляди (Ю.Джугастрянська, перекл. Ж.Пейслі). Вона подала йому велику п’ятифунтову бляшанку з печивом, він взяв звідти дві жмені смакоти і поклав на тарілку (В.Горбатько, перекл. К.Макалоу). Відкритий слоїк з варенням, покинутий у комірчині, тріснув, варення висохло на камінь, і все це прилипло до полиці так міцно, що коли я спробувала слоїк зсунути, він розколовся у мене в руках (О.Негребецький, перекл. М.Левицької). А дід викурював джмелів шматком лубу, тоді вичавлював з медовиків мед у бальцанку, яку носив у наплечнику (О.Сенюк, перекл. Т.Ліндґрена). — Слухай, я виний, як мені перепросити? Трьох-чотирьох банок пива досить? — Один ящик, горілки! — Який ти вразливий].

Баран – 1) (зоол.) баран; (кладенный) валах, (неклад. для племя) авряк; 2) (баранця шкура) смух, смушок; 3) (глупе) баран; 4) (воен.) таран; 5) коловорот: • вернёмся к нашим баранам – (франц.) вернімось (вертаючись) до наших баранів; • горные бараны – гірські барани; • как стадо баранов – як бараняче стадо; як отара; • лупит глаза, смотрит, как баран на новые ворота – дивиться, як теля (баран) на нові ворота (двері); витріщив очі, як цап на нові ворота; дивиться, як чорт на попа; дивиться, як кошеня в каганець; витріщивсь, як коза на різника; вирячився; • смотрит бараном – витріщив очі, як баран (як теля, як коза, як цап); • стать как баран (перен.) – збараніти; • уперся как баран – уперся як баран (як цап, як свиня); затявся, хоч ріж; хоч йому кіл (коляку) на голові теши (бий, городи); [так як] на пню (на пеньку) став (на пень з’їхав); цапком став; хоч вогню до нього прикладай; ти йому «стрижене», він тобі «голене». [Баран на лузі цінніший за барана в горах (Пр.). Вилупив баньки, як зарізаний баран (Пр.). Де пан — баран, там і мужик — хам (Пр.). Хоч ти йому коляку на голові теши, а він усе — дай та дай! Ну, люди!.. (Б.Грінченко). Вони знали господаря свого, сі барани і ягниці, і з радісним беканням терлись до його ніг (М.Коцюбинський). — Чому він їм не наступив на шиї? Ото б то дякували !.. Барани! (Л.Українка). Заточуючись, біг скільки духу, переляканий, а за ним гнався з ломакою Максим, набагато менший за друга, але такий от затятий, — він гнав нещасного друга, як барана, вздовж по шляху, гнав його туди, де їх обох чекав порятунок. Так вони вдвох утекли від загибелі, що вже була неминучою… (І.Багряний). Цівадіс не брав кайла до рук, тинявся від одного вогнища до другого, відбирав у кого які були продукти і з того жив. їв страшенно багато, і якби його, прив’язати до ясел, у яких лежав баран, то за якийсь час там залишилися б роги та ратиці (Г.Тютюнник). Кожен баран має відповідати за свої яйця (Валерій Пустовойтенко). До наших баранів вертаючись, скажу вам, що з призводу високих небес походження і родовід Ґарґантюйський дійшли до нас повнішими, ніж будь-які інші, поминаючи родовідну книгу Месії, але про неї — мовчок, бо тут не моє мелеться, до того ж іще й враги роду людського, себто обмовники й Гіппократи, всі як один проти таких згадок (А.Перепадя, перекл. Ф.Рабле). Сеє сказавши, стиснув Росинанта острогами і, наваживши вперед списа, блискавкою злетів із пагорка на шлях. Санчо з усіх сил гукав йому навздогінці: — Верніться, пане мій Дон Кіхоте! От їй же Богу, ви вдаряєте на баранів та овець! Верніться, кажу, бодай мого батька мордувало! От уже навісна голова! Дивіться, там же нема ніякісіньких лицарів та велетнів, ані збруй, ані котів, ані щитів цілих чи ділених, ані полів лазурових чи мара їх знає яких! (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). А все, що можна покласти в торбу, мої приятелі забирають собі; гребінці, ліхтарики, чашки, всілякі дрібниці й навіть віночки наречених. Здається, ми наміряємося жити ще віки. Крадемо, щоб розважитись, удаємо, ніби в нас попереду ще багато часу. Всім кортить увічнитись. Гармати для нас — просто гуркіт. Саме через таке ставлення ві́йни існують ще й досі. Навіть ті, що, власне, роблять війну, не уявляють її. Діставши кулю в черево, вони б і далі підбирали по дорозі старі сандалі, які ще можуть «знадобитись». Отак і барани, впавши в передсмертних корчах на моріжок, і далі скубуть травицю (П.Таращук, перекл. Л.-Ф.Селіна). Демократія — це коли вовк і баран голосують з питання: що з’їсти на обід. Свобода — це коли добре озброєний баран не поділяє результатів голосування (Б.Франклін). Баран, у якого було золоте руно, багатим не був (С.Є.Лєц). 1. Реклама: Компанія “Нові ворота” пропонує металопластикові вікна і двері, виготовлені на сучасному німецькому обладнанні. “Нові ворота!” Вам буде на що подивитись. 2. Якщо після перегляду новин на російському Першому каналі раптом вимкнути телевізора, то на темному екрані можна побачити барана, а якщо дивитися всією сім’єю, то відразу декількох].

Безропотно – покі́рливо, без ре́мства, не ре́мствуючи, неремсти́во, без наріка́нь, (безмолвно, ещё) без слова, безмовно. [Гостю, очевидячки, нудно й ніколи, але він покірливо ступає поруч хазяїна, криво, невпопад усміхається й хитає головою, коли треба й не треба (В.Винниченко). Павло підійшов до неї і хлипнув у вухо. Вона зойкнула і впала на долівку. Павло витріщив очі і став дожидати, доки підведеться: вона не підводилася і перестала дихати. Тоді він побіг до сусідів і сказав, що Явдоха впала і не встає. Сусіди прибігли в хату, розціпили Явдосі рота і влили води. Після цього Павло сказав Явдосі: «Хай ти сказишся, більше і пальцем не торкну». І справді, більше не чіпав і покірно, без ремства ніс своє ярмо (Г.Тютюнник). — Закладаюся головою, Санчо,— сказав Дон Кіхот,— ось зараз, коли ти теревениш, не вгаваючи, у тебе нічого не болить. Шпар, сину мій, усе, що тобі слина на язик принесе, аби лиш у тебе нічого не боліло, я ж без ремства стерплю усі твої нечемні речі (А.перепадя, перекл. М.Сервантеса). Це видовище сповнило мене жахом і млостю. Усе замиготіло перед моїми очима. Кров гарячою хвилею потекла в мене по спині й грудях. Кинджал, що прип’яв моє плече до щогли, палив мені тіло, наче розпечене залізо. Але мене лякав не так фізичний біль — це я стерпів би, не ремствуючи, — як думка про те, що я можу впасти з реї в цю тиху зелену воду й опинитись поруч з мертвим стерничим (Юрій Корецький, перекл. Р.Л.Стівенсона). «Ти прости, ласкавий Боже, Скарги ці мої зухвалі — Зараз буду неремстиво Нести випроби тривалі!» (М.Бажан, перекл. Давида Гурамішвілі)].

Безумствовать – безу́мствувати, навісні́ти, шалі́ти, шалені́ти, божево́літи, дурі́ти. [Добре дуріти, як приступає (Пр.). Угору стяг! Хай кат шаліє, Хай стисне ще, але на мить! Бо іскру ту святу, що тліє, Несила ворогу згасить (М.Старицький). — Мені дух забиває. Я скаженію, я навіснію од кохання, — сказала вона (І.Нечуй-Левицький). — Ти вбив його! — кричала вона цілком погаслим, ненавистю кипучим голосом. — Ти! Ти боявся, що не дістанеш землі, і вбив його. Беріть убивцю і вбийте його, інакше я його вб’ю! — шаліла, вказуючи за ним, що, зблідши не до пізнання, заховався зі здичілим поглядом за матір’ю і дихав тяжко, а його обличчя викривилося, мов у малої дитини, до плачу, а сам дрижав на цілім тілі, як у пропасниці (О.Кобилянська). Шалій,  шалій,  від  розпачу сп’янілий! Що  розпач  той?  Річ  марна  і  пуста! …Як  пізно  ми  серця  свої  спинили! …Як  роз’єднали  рано  ми  вуста! (Є.Плужник). Степан аж ніяк не поділяв її піднесення. Видовисько голої, безглуздої юрби було глибоко неприємне йому. І той факт, що Надійка теж приєднується до того смішного, безпутного натовпу, його прикро вражав. Він похмуро сказав: «З жиру це все». Левко дивився на людей вибачливіше: «Сидять по конторах, ну й дуріють» (В.Підмогильний). Вічні хвилі. І обрій, і небо, і дюни — Все, як було. Лиш поруч — не я і не ти. Що ж, що серце незряче безумствує юно — Розірвати залізний ланцюг самоти! Що ж, що в’ялі уста повторяють невпинно Неповторні й давно спопелілі слова… Хвилі — вічні, а та проминула, єдина, Й тільки юним похміллям шумить голова (Є.Маланюк). — Я ж тобі вже сказав, Санчо,— відповів Дон Кіхот,— буду наслідувати Амадіса, буду шаліти, скаженіти, навісніти взором завзятого Роланда, котрий, побачивши сліди коло джерела, здогадався, що то Анджеліка Прекрасна вчинила там мерзотний гріх з Медором, і з того відчаю збожеволів — вивертав з коренем дерева, каламутив воду в прозорих струмках, убивав пастухів, нищив отари, палив колиби, валяв будинки, заганяв табуни і витворяв тисячі інших нечуваних каверз, гідних возвеличення і увіковічення в письмі і в слові. Зрозуміла річ, я не думаю геть у всьому наслідувати Роланда (чи Орланда, чи Рольдана — його і так, і так називають) і відтворювати кап-у-кап всі його безумні вчинки, слова і мислі, а візьму з того саму лише квінтесенцію, те, що становить грунт і основу. Можливо, я задовольнюся наслідуванням одного тільки Амадіса, що без того буяння і бешкету, самими лише слізьми і чулістю зажив собі такої слави, як ніхто інший на світі (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса)].

Бить – 1) (поражать, наносить побои) бити, убивати, товкти, товкмачити, банити, тузати, лупити, лупцювати, лушперити, гамселити; (плетью, кнутом, розгою) батожити, пужити, лупцювати, шмагати, тяти, затинати, сікти, пірити, піжити, періщити, оперізувати, шпарити, чухрати, чесати, хвоїти, хворостити; (палкою, дубинкою) дубасити, дубцювати, гріти, окладати, молотити; (чём-л. тяжёлым) гатити, гнітити, садити, мостити, бити на олію, гніздити (в одно место); (коленом) колінити; (по физиономии, по роже) бити по лицю, бити по пиці, давати в лице, давати ляпаса, (ирон.) давати лящі по пиці; (немилосердно, нещадно) катувати, на забій бити; (о лошади: лягать) брикати, брикатися, хвицяти, хвицятися, хвицати, хвицатися; (лбом, рогами) буцати, буцкати, битися рогами; (в игре в лапту, ещё) гилити; 2) (убивать скотину, домашнюю птицу) різати, колоти; (диких животных и зверей) бити, убивати; 3) (раздроблять, разрушать) бити, розбивати, трощити, товкти; 4) (вбивать) забивати; 5) (давать посредством боя условный знак, ударять) бити, вибивати; 6) (масло) колотити, збивати, (из семян) бити, забивати; 7) (о болезни, сильном чувстве) тіпати, трясти; 8) (стремительно течь, вырываться) бити, бухати: • бить баклуши, баклушничать – бити байдики; байдикувати; • бить в ладоши (рукоплескать, аплодировать) – [в долоні] плескати, в долоні бити (вибивати, ляскати); • бить [в] набат – бити (дзвонити) на сполох (ґвалт), (устар.) бити (дзвонити) в дзвони [на сполох, на ґвалт]; • бить в нос (про острый запах) – шибати (бити) в ніс; • бить в одну точку – бити в одну точку; [міцно] триматися чогось одного; твердо стояти на чомусь одному; • бить в цель – бити (влучати, стріляти) в ціль, досягати (досягти) мети, осягати (осягнути, осягти) мету; • бить до полусмерти кого – бити кого мало не до смерті (доки теплий), бити та духу слухати (наслухати); • бить дубиной, палкой кого – дубасити (дубцювати, дрючкувати), відважувати кия (бука) кому (києм, буком кого), давати дрюка (кия, бука) кому, (образн.) мастити боки буковим салом; • бить ключем – джерели́тися, би́ти джерело́м, живо́ю ці́вкою (дзюрком); • бить кулаками кого – стусанів давати кому, стусанами гріти (частувати) кого, стусувати [кулаками] кого, давати буханів (товчеників) кому,товкти [кулаками] кого; кулакувати (кулачити) кого, (иногда) духопелити кого, духопелу (духопелів) давати кому; • бить масло – колотити масло, (із сім’я) бити (забивати) олію; • бить наверняка – бити напевне; • бить на слабую струнку – бити (вражати) в болюче (дошкульне) місце; • бить немилосердно, нещадно кого – катувати кого, локшити кого; • бить плетью (кнутом) кого – батожити (пужити) кого, давати батогів (нагаїв, канчків, малахаїв) кому; • бить по затылку кого – потиличника (потиличників, запотиличника, запотиличників, нашийника, нашийників) давати, потиличниками (запотиличниками, нашийниками) частувати (годувати); • бить по карману кого – бити по гаманцю (калитці, кишені) кого, кишеню трусити кому, змушувати на видатки (витрати) кого; (о ценах) кусатися; • бить поклоны – бити (класти, покладати) поклони, (ирон.) гріти поклони; • бить по нервам – бити по нервах (на нерви), дошкуляти, діймати до живого, (образн.) пекти в живе; • бить (ударять) по рукам – бити, ударити по руках; (о свидетеле) перебивати руки; • бить по чему – бити по чому, боротися проти чого; • бить себя в грудь – битися в груди, бити [себе] в груди; • бить сильно кого – бити дуже, бити скільки влізе (влазиться) кого, давати скільки влізе (влазиться) кому, бити не жалуючи кого, давати не жалуючи (не рахувавши) кому, давати духу кому, (изредка) давати затьору (табаки) кому, місити кого, (устар.) справляти бал кому, (образн.) бити так, що аж пір’я летить; • бить тревогу – бити (збивати) тривогу бити на сполох (ґвалт); • бить трепака – бити (вибивати, вистрибувати, садити, шкварити) тропака (дропака, гоцака); • бить хворостиной кого – бити дубцем кого, хворостити (хвоїти) кого, давати прута (лозини) кому, (устар.) давати хльору кому; • бить челом кому за что (благодарить) – чолом бити (давати) кому; • бить челом кому о чём (просить) – просити (прохати) ласки (милості) в кого; чолом давати’; • бить чем-либо тяжёлым – бити чимсь важким, гатити, гнітити, садити, мостити, трощити, гамселити; • бьёт лихорадка кого – пропасниця (лихоманка, трясця) б’є (трясе, трусить, тіпає, колотить) кого; • бьёт мой (его…) [последний] час (перен.) – приходить (надходить) на (для) мене (нього…) остання година (останній час), приходить (надходить) мені (йому…) остання година (останній час), приходить (надходить, настає, наближається) моя (його…) остання година (останній час), приходить (надходить, наближається) мій (його…) кінець, я (він…) доходжу (доходить…) [до] краю ([до] кінця), (разг.) приходить (надходить) моє до мене (його до нього…), (образн.) уривається нитка кому; • бьют и плакать не дают – б’ють і плакать не дають (Пр.); і деруть, і б’ють, і плакать не дають (Пр.); • бьют, как Сидорову козу – б’ють (товчуть, луплять, деруть), як Сидорову козу; • бьют не ради мученья, а ради ученья – доки не намучишся, доти не научишся (Пр.); піти в науку – треба терпіть муку (Пр.); до науки служать і буки (Пр.); не йде наука без бука (Пр.); нема науки без муки (Пр.); б’ють – не на лихо учать (Пр.); • в голове точно молотом бьёт – в голові наче ковалі кують; • жизнь бьёт ключом (образн.) – життя буяє (вирує, клекотить, кипить, шумує), життя грає (б’є) живою цівкою; • избитые плетью (кнутом) кони – збатожені коні; • кого люблю, того и бью – кого люблю, того й чублю (і б’ю) (Пр.); хто кого любить, той того чубить (згубить) (Пр.); • лежачого не бьют – лежачого не б’ють; • на что он бьёт? – на що він б’є?; на що він важить?; на що він ціляє (націляється)?; на що його думки націлені?; • сама себя раба бьёт, коль нечисто жнёт – сама себе раба б’є, що нечисто жито жне (Пр.); він сам собі руку січе (Пр.); ніхто тебе в петлю не тяг — сам в неї вліз (Пр.); зварив (заварив) кашу, так і їж (Пр.); купили хріну — треба з’їсти (Пр.); бачили очі, що купували,— їжте, хоч повилазьте (Пр.); плачте очі, хоч повилазьте: бачили, що купували,— грошам не пропадать (Пр.). [Всім старшинам тут без розбору, Панам, підпанкам і слугам Давали в пеклі добру хльору (І.Котляревський). Натиснули і напустились, Рутульці кинулись на вал, Троянці, як чорти, озлились, Рутульців били наповал. Тріщали кості, ребра, боки. Летіли зуби, пухли щоки, З носів і уст юшила кров: Хто рачки ліз, а хто простягся, Хто був шкереберть, хто качався Хто бив, хто різав, хто колов (І.Котляревський). Вистрибували гоцака (І.Котляревський). І, бачся, він тебе за те й прохворостив (П.Гулак-Артемовський). Хоча лежачого й не б’ють, То й полежать не дають (Т.Шевченко). Сусід Кіхоть із жінкою моєю… гм! гм! не вам кажучи, пані… а свою банить щодня (Г.Барвінок). — Брат старший від мене, може, бив на мої гроші, що я з полку принесу (Г.Барвінок). Як сім раз одважить киякою то хліба більше не їстиме (П.Куліш). — От,— кажуть, — їхав один бідолаха, стрівсь із ними, молодцями, та й засміявсь: «Не боюсь я вас, — каже, — пани мої молодці! Голому розбій не страшний, і життя не дуже його дороге — оцінне. Коли забить, то бийте, а ні, то пускайте — мені нема часу стоять, треба їхать — хазяїн дожидає, буде лаяти!» (М.Вовчок). Музики грають, у бубон б’ють (М.Вовчок). Розумний б’є на те, що справді в нього є, а дурень думкою, як кажуть, багатіє (Л.Глібов). А дід бабу товче, товче, що не рано млинці пече (Сл. Гр.). Нащо коня батожити коли він і так везе (Пр.). Бий скільки влазиться (Номис). Е, гемонів хрін, як уже він у ніс шиба (Сл. Гр.). Співає кругом вас увесь світ, все живе; і ваше серце, тріпаючись, як пташка під сіткою, підспівує світові, б’є й дзвонить у глуху дошку вашої груднини (П.Мирний). Тоді писар почав бити о. Артемія по найчутливішому місці: по кишені (І.Нечуй-Левицький). За кілька хвилин було чути, як вона била по клавішах і тріпала стиркою по струнах фортеп’яно, витираючи його (Л.Українка). — Побила б тебе лиха година, як ти мене б’єш на старість отими словами (М.Коцюбинський). Жінка б’є та духу наслухає (В.Стефаник). Піна била йому з рота. Кров бухає до голови (АС). Він згадував з п’яним задоволенням, як бив образника, як душив його, вивертав, колінчив, і заразом жалкував, що так швидко урвав свою кару. Вбити б гадюку! На юшку потовкти! (В.Підмогильний). — Гамселити, — підказав Покиван. — Товкмачити, — підказали з юрби. — Дубасити! (Олександр Ільченко). Рідний дух шибонув у ніздрю, привів її до тями і повернув на протоптану стежку (В.Діброва). Стрепенувся й Дон Кіхот, кинувся й собі на ко-зопаса, а той, заюшений, набравшись добрих носаків од Санча Панси, ліз рачки до ножа, замисливши криваву помсту. Каноник із парохом не дали йому, одначе, а цилюрник так діло підстроїв, що пастух підвернув під себе рицаря і так почав його гніздити, що бідолашний Дон Кіхот теж незгірше від нього паюхою вмився (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Правда, й сам я був бабій, Може, й досі цим грішу я, Часом сам себе страшу я, Та ще рано бит вібій (М.Лукаш, перекл. П.Верлена). Джез скочив на паркан. Собака — на нього. Джез ухопився за верх огорожі, пес — йому за литку, прокусивши шкіру. Джез добряче хвицнув його і вирвався. Штанина тріснула, пес відлетів, а Джез вихопився на паркан і зі сплеском упав потойбіч. Він опинився в канаві (Ю.Джугастрянська, перекл. Ж.Пейслі). Понко був широкий у кості, його руки та ноги тузали мене різко й дошкульно, його волосся, за яке я пробував схопитися, щоб повалити супротивника на спину, виявилося жорстким, немов собача шерсть (Р.Скакун, перекл. Італо Кальвіно). Хіба не вона сказала місіс Сомс, яка одягається дуже елегантно, що пера вульгарні. І місіс Сомс перестала носити пера — так дошкулила їй своєю прямодушністю голубонька Джун (О.Терех, перекл. Д.Ґолсворсі). Щільні лави повітря батожили й збивали з ніг (Б.Антоняк, перекл. Н.Бабіної). 1. Коли мене почали бити в дитячому таборі, мої батьки не стали панікувати. Вони застрахували моє життя і записали ще на дві зміни. 2. Поклонників Каті я поступово почав бити. Побив одного, потім другого, а третій мене спантеличив. Витираючи кров, він сказав: «Усіх не переб’єш»].

Бородобрей, брадобрей, уст. – голя́р, голі́й, цилю́рик, цилю́рник. [Онисько бачив, що не минути білявим, як льон, Йосиповим кучерям гострої бритви голія (П.Мирний). Ще до сходу сонця сходилися вони до голяра Тимка щонеділі й свята, аби голитися (В.Стефаник). — Мушу признати тобі рацію, — сказав Дон Кіхот. — Ну що ж, ти справді можеш водити за собою голія, бо звичаї, як відомо, заводяться і встановлюються не зразу, а помалу, поступінно, і, можливо, ти будеш першим графом, за яким завжди ходитиме цилюрник (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Голяр клієнтові дає дерев’яну кульку і наказує засунути за щоку, щоб було зручніше голити. Той засовує і питає: — А якщо я проковтну кульку? — Нічого, завтра принесете. Її вже не раз ковтали].

Бред – ма́рення, маячі́ння, мая́чення, маячня́, (иронич.) верзіння, (бессмыслица) маячня, нісенітниці, нісенітниця: • бред сивой кобылы – рябої кобили сон, Химині кури, Мотрині яйця; • буйный бред – шале́не маячі́ння, маячни́й шал; • горячечный бред – гарячко́ве мая́чення (маячі́ння). [Температу́ра в ньо́го со́рок сту́піні́в, почало́ся ма́рення. Заговори́ла поміж рида́нням щось невира́зне, як маячі́ння (Л.Українка). Чи се був ди́вний сон, — чи маячня́ слабо́го? (М.Вороний). — Чи ти, чоловіче, сон рябої кобили розказуєш, чи дороги питаєш? (М.Коцюбинський). В інституті весна позначилась іспитовою лихоманкою — недугою, що обпадає тільки студентів. Починається вона поволі, і латентний період її можна характеризувати підвищеною посидючістю, нахилом складати конспекти й підкреслювати в книжках рядки; але перший симптом одвертого нападу становить професорова оповістка коло канцелярії, після чого хвороба переходить у тифоїдну стадію з піднесеною температурою, маячнею й нічницями, маючи кризу в іспитовій кімнаті, де виявляються всі ускладнення й можливості поворотності (В.Підмогильний). Ось так закінчився четвертий день, про який Андрій твердо пам’ятав, що він був четвертий. Далі все обернулося в уже згадану саламаху, в чадне марево без початку й кінця, змонтоване з химерного маячіння й з реальної дійсності, яка видавалася химернішою за маячіння, проти якої найбожевільніші візії видавалися реальністю (І.Багряний). Пощо слова. Думка і чин. Ось дві передумови для людей, що творять будучність. Володько це чудесно розуміє. Це не викрики, це не маячення, це не легковажність. Розум, праця, віра! Слова, які вщерть налиті живою кров’ю, натхнені живою душею (У.Самчук). Була ти мрійною… Далеке й призабуте Зринає в пам’яті, мов видиво легке, Неначе марення, мереживо хистке, Котре не зрозуміти, не збагнути (В.Стус). Я дуже тяжко Вами відболіла. Це все було як марення, як сон. Любов підкралась тихо, як Даліла, А розум спав, довірливий Самсон (Л.Костенко). Їхав цилюрник на сивому ослі, як зауважив Санчо, але Дон Кіхот узяв його за сірого в яблуках коня, а мідницю за шолом золотий, бо все, що бачив, миттю припасовував і пристосовував до своїх рицарських химер та божевільних марень. Підпустивши нещасного вершника ближче, наш гідальго не став із ним у речі заходити, а розігнався чимдуж конем і наважив списа, щоб противника наскрізь прошити; одно лише встиг на бігу крикнути: — Обороняйся, бестіянський сину, або по добрій волі оддай, що належить мені по праву! (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса)].

Буква – буква, літера; (типографская, в шрифте) шрифтина; (плохо написанная) кривуля: • буква гласная – (грам.) голосна; • буква зю – буква зю; • буква согласная – (грам.) приголосна; • идёт вразрез с буквой и духом (закона) – суперечить букві й духові (закону), розбігається з буквою й духом (закону); • мёртвой буквой быть (оставаться) – мертвою буквою бути (залишатися, лишатися, зоставатися), залишатися (лишатися, зоставатися) на папері; • отступать, отступить от буквы закона – відбігати, відбити букви закону, ухилятися, ухилитися від букви закону, розминатися, розминутися з буквою закону; • перевести буква в букву что – перекласти дослівно (від слова до слова, слово за слово, слово по слову, слово від слова) що; • следовать [мёртвой] букве, придерживаться [мертвой] буквы – держатися (додержувати, додержуватися) [мертвої] букви, йти слідом (услід) за [мертвою] буквою. [Писар переписав свій утвір церковними буквами (І.Нечуй-Левицький). Як пройшов усю азбуку, — аж повеселів: діло пішло спірніше. Він бачив, як з літер складалися слова, і дивувався дуже. Почав уже читати. І тут біда! Нігде не запопаде такої книжки, щоб до душі припала (П.Мирний). Софія схопила книжку, розгорнула її раптово, не читаючи, дивилась на букви (Л.Українка). Якщо нас коли-небудь і згадають, то як мучеників. Як таких, що в годину люту посміли залишитися самими собою. І десь там маленькими буквами напишуть, що той і той ще й вірші писав (В.Стус). — Словами спорять на всі теми, Слова творять всі системи, Словам тим віри не ліймають, Із слова букв не викидають (М.Лукаш, перекл. Й.В.Ґете). — А щоб уже тебе скрутило, як ти отак слова перекручуєш! — обурився знову Дон Кіхот.— Критикувати треба говорить, а не крихтику’вати! — Та ви-бо, пане, до мене не дуже чіпляйтесь,— одмовив Санчо,— бо я собі в столиці не ріс і в Саламанці не вчився, то ненароком і пропущу, бува, яку літеру, а де то й лишню вставлю. Не можна ж, далебі, вимагати од саяжан, щоб вони говорили, як толедяни, та є й такі толедяни, що не вельми-то по-панському втнуть (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). — Облиште мене, ваша високість,— відрізав Санчо.— Мені тепера не до тонкощів, що, може, де на яку там букву обмилюся. Я так потерпаю від того, що хтось мене бичуватиме або ж я сам бичуватимусь, що за свої слова і вчинки не відповідаю (А.Перепадя, перекл. М.Сервантеса). Букву закону варто б внести в алфавіт (С.Є.Лєц). — Всі романи, які я написав, мені не подобаються з огляду на їхнє сприйняття — я завдаю болю деяким «піпєточним» інтелігентам. Одна критикеса кричала, де це в Києві можна побачити таке дно! Та його не треба шукати. Варто зайти в під’їзд, де тринадцятилітні «мальчікі» поставили дванадцятилітню «дєвочку» буквою «зю». Інша річ, що більшість людей не хочуть бачити такої правди, а хочуть жити у світі Толкіна (О.Ульяненко). Хай це можливо і не найсуттєвіше але ти дитино покликана захищати своїми долоньками крихітну свічечку букви «ї» а також витягнувшись на пальчиках оберігати місячний серпик букви «є» що зрізаний з неба разом із ниточкою бо кажуть дитино що мова наша — солов’їна гарно кажуть але затям собі що колись можуть настати і такі часи коли нашої мови не буде пам’ятати навіть найменший соловейко тому не можна покладатися тільки на солов’їв дитино (І.Малкович)].

Быть – бути, існувати, перебувати; (быть чем) бути за кого Для всех лиц един. и множ. ч. наст. врем. обычно употребляется є, єсть. [Хто ми є]. Но сохраняются в укр. яз. иногда еще и старые формы: 2 л. ед. ч. н. вр. (сравнительно часто) – єси. [Добре єси, мій кобзарю (Шевч.)]; редко 2 л. мн. ч. – єсте и 3 мн. ч. – суть. Срв. Существовать, Находиться, Иметься.; • будем бдительны! – будьмо пильні; • будем готовы! – будьмо готові (напоготові)!; • будем здоровы! – будьмо здорові!, будьмо!; • будем знакомы! – будьмо знайомі!, познайомимося! (зазнайомимося!); • будет (вам)! – годі; буде!; доволі!; досить!; • будет и на нашей улице праздник – буде й на нашому тижні свято (Пр.); буде й на нашій вулиці свято (Пр.); і в наше віконце засяє (засвітить, загляне) сонце (Пр.); колись і на нас сонечко гляне (Пр.); колись і перед нашими ворітьми сонечко зійде (Пр.); діждусь і я тії години, що будуть по шагу дині (Пр.); • будет по-моему, по-твоему… – вийде на моє, на твоє…, буде по-моєму, по-твоєму…; • будет с меня (тебя…) – буде (досить) з мене (тебе); • будет тебе! будет вам! – буде тобі!; буде вам!; знатимеш!; знатимете!; матимешся!; матиметеся!, начувайся!; начувайтеся!; ось постривай лиш! ось постривайте лиш!; • будешь сладок — живым проглотят, будешь горек — проклянут – не будь солодкий, бо розлижуть, не будь гіркий, бо розплюють (Пр.); солодкого проглинуть, гіркого проплюють (Пр.); хто стається медом, того мухи з’їдять (Пр.); будеш солодкий, то тебе проглитнуть (проковтнуть), а будеш гіркий — проклянуть (то виплюнуть) (Пр.); • буду делать, писать, петь… – робитиму, писатиму, співатиму…; • будь добр, будьте добры – будь ласка (будь ласкав), будьте ласкаві, зроби (вчини) ласку, зробіть (вчиніть) ласку, коли (якщо) ласка твоя, ваша, (разг.) спасибі тобі, спасибі вам; • будь здоров, будьте здоровы – бувай здоров, бувайте здорові, бувай, бувайте, (випроводжаючи, у відповідь кажуть іще) іди здоров, ідіть здорові, щасливо; • будь он…, он бы… – якби (коли б) він був, він би; • будьте так любезны – як (якщо, коли) ласка ваша, будь ласка (будьте ласкаві); • будь то… или… – чи то… чи…; хай то… чи…; • будьте уверены – будьте певні, майте певність; • будь что будет, была не была – що буде, те (то) й буде; хай буде, що буде; хай (най) ся діє воля Божа; хай (най) діється (буде), що хоче; або пан, або пропав (Пр.); страхи́ не ляхи́; або здобути, або дома не бути (Пр.); раз козі смерть (Пр.); куць виграв, куць програв (Пр.); де наше не пропадало; • была бы собака, а палка будет – хто схоче собаку (пса) вдарити, той кия найде (Пр.); кому кого у надобі, той того найде у кадовбі (Пр.); що по надобі, то найдеш і в кадобі (Пр.); • была бы шея, а ярмо (хомут) найдётся – аби шия, а ярмо буде (знайдеться) (Пр.); аби шия, а хомут буде (Пр.); аби пшоно — каша буде (Пр.); аби голова, а шолуді будуть (Пр.); аби корито, собаки будуть (Пр.); аби болото, а жаби будуть (Пр.); аби хліб, а зуби будуть (найдуться) (Пр.); аби були побрязкачі, то будуть і послухачі (Пр.); аби побрязкачі, послухачі будуть (Пр.); аби люди, а піп буде (Пр.); на мої руки найду усюди муки (Пр.); • был конь, да изъездился – був кінь, та з’їздився (Пр.); був мед, та гості попили (Пр.); було діло, та полетіло (Пр.); був колись горіх, а тепер свистун (Пр.); був волом, та став козлом (Пр.); був лісничим, а тепер нічим (Пр.); був голосо́к, та по́зички з’їли; перевівся ні на що; перевівся на пси (на руді миші); • было бы о чём жалеть – було б за чим шкодувати (жаліти); • было да сплыло – було та загуло; було та за водою пішло; • был таков – зник; • быть беде – без біди тут не обійдеться, начувайся, начувайтеся, начуваймося лиха; • быть без души от кого – всією душею упадати коло кого, дух за ким ронити, палко любити кого; • быть благорозумным – мати розум; • быть в компании, водить компанию с кем – бути в компанії з ким, тримати спілку з ким, спілкувати з ким; • быть в ладах, не в ладах с кем – бути (жити) з ким у [добрій] злагоді (лагоді, згоді, ладу), добре тривати з ким, бути (жити) не в ладу (не в злагоді, не в лагоді, не в згоді) з ким, не ладнати з ким, незлагода (незгода) з ким, між ким; немає згоди між ким; • быть в новость кому – бути за новину кому; • быть в обиходе – бути в ужитку; • быть во главе – на чолі бути (стояти), перед вести; • быть в обиде на кого – ображатися на кого; • быть в ответе за что – відповідати за що; • быть в сборе – зібратися, бути вкупі; • быть в состоянии, в силах (сделать что) – змагати (змогти, змогтись), здужати (здолати), мати змогу (силу), примогти; бути спроможним (здатним); • быть в ссоре с кем – бути у сварці (у гніву) з ким, посваритися з ким, (образн.) розбити глек із ким; • быть вынужденным – мусити; бути приневоленим; • быть годным к чему – надатися, надаватися до чого; • быть действительным – (офиц.-дел.) мати силу; • быть довольным чем – бути задоволеним із чого; • быть забытым – піти в непам’ять; • быть злым на кого – лихим оком дивитися на кого; важко дихати на кого; • быть известным под названием – бути відомим під назвою; • быть или не быть – бути чи не бути; жити чи не жити; • быть кем, чем (в качестве кого, чего, исполнять функции кого, чего) – бути (правити) за кого, за що (зі значенням професії, стану, перебування) бути ким, чим, (віддається ще й дієсловами на -увати, -ювати, -йти) головувати, секретарювати, вчителювати, кухарити; • быть кому неприятным собеседником – не до мови бути кому; • быть может, может быть – може бути; бува; часом; може; можливо; мабуть; • быть мужем и женой – бути чоловіком і жінкою, бути подружжям, бути в парі (до пари); • быть на виду, на глазах – перед очима бути; • быть напечатанным – вийти друком; • быть на примете – бути на оці; • быть начеку, быть осторожным – матися на бачності; бути наготові (насторожі), пильнувати, бути обережним; • быть на чьей стороне – тримати (держати) чию сторону; • быть не может! – бути не може!; [це] неможливо!; • быть ни при чем – бути ні до чого, не мати нічого спільного з чим; • быть непричастным – бути, лишатися в боці; • быть нужным – бути в знадобі; • быть осведомленным – мати відома; бути поінформованим, обізнаним; • быть полезным кому – у пригоді стати кому; • быть позади всех – пасти задніх; • быть по сему! – хай так буде!; так має бути!; нехай так!; • быть после кого – постати по кому; • быть постоянно в чём (в работе, одежде…) – не вилазити (не виходити) з чого; • быть постоянно (находиться) – завжди (безпереводно, невиводно, постійно) бути, не переводитися; • быть похожим на кого – бути схожим з ким; скидатися на кого; • быть расположенным к кому – бути прихильним до кого; • быть сведущим в чем – знатися на чому; • быть секретарем, учителем и т. п. – секретарювати, учителювати і т. ин.; бути за секретаря і т. ин.; • быть считанным – під рахунком, на обліку бути; • быть тактичным – знатися на речах; • быть угрожающим – погрожувати; • быть чем, в качестве чего (свидетеля, учителя и т.п.) – бути за що (за свідка, за вчителя тощо); • всё может быть – усе може статися, все може бути; • да будет! – хай (най) буде!; • должно быть (вероятно, наверное) – мабуть; певно; мабуть чи не…; повинно (мусить бути); • и был таков – тільки його й бачили; і щез (зник, пропав); • и не было никогда – нема й заводу; • как быть? – що робити? як [його] бути?; що [його] діяти?; що [його] [у світі] робити?; що [його] почати?; • как бы там ни было, как бы то ни было, что бы там ни было – хоч що було (буде); хай там що; хай там як; хоч би що там було; будь-що-будь; • как не быть – як (це, так, то) не бути; • как быть человек – як слід людина; • каков бы ни был – хоч би який був; • какой (где, когда) бы то ни было – будь-який (будь-де, будь-коли); • кто бы ни был – хоч би хто був, хто б не був; • может быть – може; • надо быть (надо полагать, вероятно) – мабуть, може, [десь] певно, либонь, мабуть чи не; десь (десь-то); (зап.) відай; • не будь упрям, а будь прям – не будь упертий, а будь відвертий (Пр.); • не будь я (пусть я не буду) – [не] хай я не буду; • не будь я тогда где… – якби я не був тоді де…; • не было и близко – не було й зроду; • не знает, как ему быть – не знає що йому робити (діяти, чинити), (образн.) не зна, на яку (котру) ступити; • не может быть удовлетворено – не можна задовольнити; • не то будет, не то нет – може, буде, може, й ні (Пр.); або буде, або й ні (Пр.); • не тут то было – та ба, годі; • одно и то же будет – на одне (на те саме) вийде; • он должно быть ходил туда – він мабуть чи не ходив туди; • пока ещё что будет – поки там ще до чого дійдеться; • стало быть – отже, значить, виходить, отож; • так и быть – [не]хай [і] так, так тому й бути, гаразд (добре), сількісь, (устар.) іносе; • хотел было, хотела было, хотели было, пошёл было, пошла было, пошли было и т. д. – хотів був (був хотів), хотіла була (була хотіла), хотіли були (були хотіли), пішов був (був пішов), пішла була (була пішла), пішли були (були пішли) тощо; • чему быть, того не миновать – що статися має, то станеться (Пр.); що суджено, то не розгуджено (Пр.); що написано на роду, того не об’їдеш і на льоду (Пр.); що кому написано на роду, то й конем не об’їдеш (Пр.); чи співатиме півень, чи ні, а день буде (Пр.); скачи, бабо, хоч задом, хоч передом, а діла підуть своїм чередом (Пр.); що має утонути, то не увисне (Пр.); що має висіти, то не утоне (Пр.); лихая доля і під землею надибає (Пр.); • чтоб тебя здесь не было! – щоб твій і дух [тут] не пах!, щоб твого й духу [тут] не було; щоб тебе тут не було!; • что будет, то будет – що буде, те (то) й буде; • что с вами было вчера? – що з вами було (трапилося, скоїлося, сталося) вчора? [Я за тобою й дух роню, а ти за мене забуваєш (Б.Грінченко). Коли б змогтись та ще поволоктись (Пр.). Приміг би – в ложці води втопив (Пр.). Не судилось нам, серденько, Бути до пари (А.Кримський). З роботи ніколи не вилазить (Сл. Гр.). Ей! а мій адвокат не знає, на яку ступити передо мною (Л.Мартович). «Іносе! сількісь, як мовляла», — Юноні Юпітер сказав (І.Котляревський). Кімната правила за кабінет (АС). — Ну що ж, Санчо,— промовив Дон Кіхот,— даруй мені на цім слові, але скажу тобі, що дурень єси, та й годі! (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Родину непокоїли його тодішні приятелі; за кращих товаришів Зенонові правили цирульник Жан Меєрс — чоловік удатний для пускання застояної крові чи різьблення чогось із дерева, але заразом підозрюваний у розтині трупів, а також Колас Геель, хвальк й дебошир, із яким отрок не одну годину провів за збиранням коліщаток і шківів, замість присвячувати час молитвам і навчанню (Д.Чистяк, перекл. М.Юрсенар). Одержавши гроші, переслідувачі кинулися на пошуки. Хоч Фатме та Ягос усього цього не знали, та малися на бачності (О.Пономарів, перекл. К.Асимакопулоса). Фред налив. — Ну, то будьмо ж, Валентине! — Будьмо, Роббі! — Правда ж, чудесне це слово: «Будьмо!» — Найкраще з усіх слів! (М.Дятленко, А.Плюто, перекл. Е.М.Ремарка). — Бути за розумного зовсім не важко: треба уникати труднощів, обходити перешкоди та іншим носа втирати за допомогою словника. Люди ж дурні, як гуси, а нетямущі, як коропи (В.Підмогильний, перекл. Ґі де Мопасана). — Любий, я вагітна. — А ти до лікаря ходила? — А він то тут до чого?]

Вещание – 1) виголо́шування, повіда́ння; 2) віщува́ння, пророкува́ння; 3) мовлення, (ирон., шутл.) вищання: • сетка вещания – розклад (сітка) мовлення; • спутниковое вещание – супутникове мовлення. [— Не лякай, пророчице, мене пророкуванням (Л.Українка). Івоніка зітхнув глибоко й тяжко. В тій хвилині тьохнуло в його болем розритім серці якесь почуття, мов лихе віщування, і полишило, крім дисгармонійного тону в його сумнім настрої, ще щось іншого. Відчув через хвилю страшну самоту в душі (О.Кобилянська). Щастя матері! Так, цього короткого повідання Тура було досить, щоб серце Малуші сповнилось щастям (В.Скляренко). Тонкоголосе щемне віщування в подобі лиць — без уст, очей і брів. І безберега тиша довсібіч! Усесвіт твій німує і німіє (В.Стус). Так собі міркувала Ганнуся, стоячи біля причілка хати, аж поки вгледіла на вершечку акації чорного ворона. Той сидів трішки надутий і сонний, але Ганнуся побачила в ньому недобру прикмету, відчула якесь лихе віщування, аж млість підкотила до горла (В.Шкляр). Санчо дістав з капшука чотири кварто і вручив їх хлопчакові, а в нього взяв клітку і, передавши її Дон Кіхотові, сказав: — От, пане, і по всьому: всі ці віщування розмаяно, зведено на пшик, хоть вони до вас і мають таку притоку, як торішні хмари. І як пам’ять не змилила мене, я чував од нашого панотця, що горливим християнам та ще й одукованим, не подоба зважати на таку пустячину, та й самі ви, вашець, днями мене запевняли, що той, хто вірить у прикмети, глупак (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса)].

Взмалываться, взмолиться – благати, заблагати, починати, поча́ти (ста́ти) блага́ти. [Се був псалтир Давида царя, і я з ним разом замолив і заблагав: «Дай мені крила — привітаю птицею по горах» (Марко Вовчок). Вона кинулася до ніг Кончакові. Плутаючи половецькі і свої рідні слова, заблагала: — Великий хане, зглянься на хлопця! Його мати лежить при смерті — так скатував її ні за що Трат… А Овлур вступився за неї… Не бив він батька, а тільки відтрутив від матері, коли той ввірвався, щоб зарізати обох — матір і сина! Я цьому свідок! (В.Малик). В суботу я все-таки спробував увімкнути телефон і відскочив, як вдарений струмом, — наче увімкнув не в розетку, а зразу в голос, різкий, роздратований, дзвонила знову вона, я озирнувся на свою зблідлу дружину і буквально заблагав: «Ради Бога, у вас же є родичі, близькі вам люди, чого ж вони кинули вас напризволяще?!» Вона обізвала мене дурнем, і я знову висмикнув шнур (Л.Костенко). Слуга забрався, хоч і не без труднощів, на корабель і побачив там молоду панянку, що боязко тулилася на чардаку з кількома товаришками своїми. Уздрівши його, заплакали вони ревно й заблагали рятунку, а що він їх не розумів, як і вони його, то на мигах силкувались розказати про біду свою (М.Лукаш, перекл. Д.Бокачо). Побачивши погонич рішучість тієї озброєної поторочі, заблагав: — Змилуйтесь, паночку, хай ваше добродійство дозволить мені хоть мули випрягти та в безпечне місце одігнати, поки тих левів із кліток добуватимуть, бо як вони їх мені роздеруть, пропав я навіки тільки моєї й худоби, що віз оцей та мули! — О маловіре! — відповів йому Дон Кіхот. — Ізлазь, розпрягай, роби, що хочеш, та зараз побачиш, що то все дурна робота й марна праця (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса)].

Взывать, воззывать, воззвать – вола́ти, завола́ти; поклика́ти, покли́кнути, гукну́ти, (молить) благати, молити, (шире, обращаться) звертатися, звернутися, апелювати: • взывать о помощи – благати (волати) на поміч (на допомогу), благати допомоги, молити про допомогу; • взывать к (чьей) совести – поклика́ти на (чиє) сумління (на (чию) совість). [Проли́та кров вола́є до небе́с (Л.Старицька-Черняхівська). Голяр гамселив Санча; Санчо молотив голяра; дон Луїс, якого слуга схопив за руку, щоб не втік, так йому дав у зуби, що бідолаха аж мазкою вмився; авдитор кинувся його рятувати; дон Фернандо повалив одного стражника і гатив його носаками; корчмар волав непутнім голосом на поміч слугам Святої Германдади, — разом кажучи, все в корчмі лементувало, кричало, гукало, куйовдилось, жахалось, колотилось, кресалось, дубцювалось, брикалось, мордувалось, різалось, кривавилось… (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Безодня поклика́є безодню (Лат.)].

Вид – 1) (образ, подобие, наружность) вигляд, образ, подоба, постать, постава, стать, кшталт (шталт), позір, визір, врода; 2) (матем.: форма, фигура) стать, подоба, форма, вигляд; 3) (ландшафт, пейзаж) крайовид, вигляд, вид; 4) (видимость, возможность быть видимым): (на виду) на оці, на видноті; (принимать во внимание, сообразоваться) оглядатися, уважати на кого, на що, мати кого (що) на думці, на оці, в очу, на увазі, думати на кого. 5) (разновидность) відміна, порідок, відрід, вид; 6) (биол.) відміна, вид; 7) паспорт (давн. пашпорт), посвідка, картка (на перебування, на проживання десь); 8) (грам.) вид, форма; 9) (виды) думка, гадка, намір, мета, сподіванки: • будем иметь в виду – маймо на оці (на увазі); • быть на виду у кого – бути перед очима (застар. перед віччю) в кого; бути в оці (застар. в очу) в кого; (иногда) бути на очах у кого; • быть на виду у кого (перен.) – бути в (на) оці (перед очима, застар. в очу, перед віччю) в кого; привертати до себе чию увагу; (з відтінком симпатії) мати прихильне око в кого; • в видах чего – задля чого, маючи на увазі щось, задля якихсь виглядів; в виде наказания ему решено… – за кару йому визначено…; • в виде опыта, милости – як спроба (проба) (як спробу (пробу), на спробу (пробу), за спробу (пробу)); як ласка, за ласку; • в виде прогонных и суточных – як прогони та добові; • в виде процента – як процент; • в виде чего (в качестве чего) – [як] за що; як що; (у формі чого) у вигляді чого; на взір (на зразок) чого; • в виду (издания постановления) – в зв’язку з (виданою постановою); • в виду благоприятной весны, дождливого лета… – уважаючи (зважаючи, з огляду(ом)) на погідну (погожу, сприятливу) весну, на дощове (дощовите, дощувате, дощливе, мочливе) літо…; в виду изложенного; в виду выше изложенного (канц.) – через це (через те); тому; з огляду на зазначене; зважаючи на це (на сказане); зважаючи (з огляду) на викладене вище; • в виду многочисленности чего – зважаючи на (беручи до уваги) велике число (численність) чого; • в виду наличия (чего) – зважаючи на те, що є (що); • в виду отсутствия (денег, материалов…) – за браком (грошей, матеріалів…); через брак (грошей, матеріалів…); бо (через те, що) нема (грошей, матеріалів…); • в виду того, что… – з огляду(ом) на те, що…; через те, що…; зважаючи (уважаючи) на те, що…; • в виду (чего) – через що (через це); уважаючи (зважаючи) на що (на це); з оглядом (огляду) на що, тому (тим) що…; задля чого; маючи на увазі, що; • в виду чего-либо – задля (для) чого; маючи на увазі щось; з метою; для того, щоб…; • величественный вид – величний вигляд; • в жидком, твердом виде – рідкий, твердий (рідким, твердим); у рідкому, твердому стані; • видавший виды – обметаний, бувалий; бувалець; бита голова; битий жак, на всі ноги кований; • видал виды – [всячини] надивився; [багато] перебачив; бував у бувальцях (у буваличах); (образн.) був на коні і під конем; був на покутті й під покуттям; бував за столом і під столом; не з одної печі хліб їв; переїв усякого хліба; наївся всіх хлібів; не з одного колодязя воду пив; перейшов крізь сито й решето; • вид на жительство – паспорт; свідоцтво (посвідка) на проживання; • видом не видано – зроду не видано (не бачено, не чувано); видом [ніколи] не видано; • видом не видать – зазором не видати, і зазору (і зазором) немає; видом не видати; • виды на урожай, на будущее – сподіванки (вигляди, види, перспективи) на врожай, на майбутнє; • виды спорта – види спорту; • в каком виде – у якому вигляді (у якій постаті); яким (прийти, з’явитися…); • в лучшем виде (будет сделано, дано, представлено) (разг.) – у найкращому вигляді (світлі); якнайкраще; як належить (як годиться); • в наилучшем виде – в найкращому вигляді, в найкращому світлі, якнайкраще; • в неприглядном виде – у непоказному виді (вигляді); у непривабливому світлі; • в нетронутом виде – у незайманому вигляді; незайманий (незаймана, незаймане); незайманим (незайманою); • внешний (наружный) вид, внешность – зверхній (зовнішній, надвірній) вигляд, зовнішність; врода (урода); • в п’яном (нетрезвом) виде – нетверезий (нетверезим бувши); напідпитку [бувши]; під чаркою, під мухою [бувши]; з п’яних очей; по-п’яному (поп’яну); п’яним бувши; під п’яну руч; • в свободном виде (спец.) – у вільному стані (траплятися, подибуватися); • в связанном виде (хим.) – у сполуках; • все виды (наказания, поощрения, налоги…) – усі, які є (кари, заохочення, податки…); • всех видов (помощь) – всяка (усяка) (допомога); яка тільки є (допомога); усякого вигляду (виду) (допомога); • в скомканном виде – жужмом (жмаком); зібганий (зібгана, зібгане); зібганим (зібганою); • в служебных видах – задля виглядів службових; з причин службових; • в таком виде представлять, представить дело себе – так уявляти, уявити собі справу; так виставляти, виставити справу; • в трезвом виде – по-тверезому, тверезим бувши; • в таком виде – в такому вигляді, в такій постаті; • в упрощённом виде – спрощено, в спрощеному вигляді; • выпустить, потерять из виду – забути; занехаяти; занедбати що; з голови викинути що; спустити з уваги, з очей; забутися; • делать, показывать, сделать вид – удавати, удати кого, що (ніби); чинитися ким, виставляти себе як, що; робити, зробити вигляд, що… (ніби…); • дерзкий вид – зухвалий вигляд; • для виду – про [людське] око (про [людські] очі); для [ради] годиться; на визір; (иногда) для призору; • заочный вид обучения – заочна форма навчання; • зеркало заднего вида – дзеркало заднього огляду;  • идти за кем, не выпуская из виду – іти за ким назирцем (назирці), наглядом (наглядці); • из корыстных видов – задля (для) корисливої мети (з корисливою метою); • имеется в виду что – йдеться про що, мова (йде) про що; • имелось в виду – була думка; малося [на увазі, на думці]; • иметь в виду – мати на увазі, пам’ятати; • иметь в виду кого, что – мати на увазі (на оці) кого, що; (рассчитывать на кого, что) важити на кого, на що; (принимать во внимание кого, что) уважати на кого, що; оглядатися на кого, на що; не забувати про кого, про що; мати на думці, на приміті (устар. в очу) кого, що; • иметь вид кого, чего, представляться в виде кого, чего – мати подобу, вигляд кого, чого, виглядати, показуватися, видаватися, як (немов) хто, як що, ким, чим; • иметь виды на кого, на что – бити (цілити, важити) на кого, на що; мати [певні] наміри (заміри) на кого; рахувати (розраховувати, сподіватися) на кого, що; (образн.) накидати оком на кого, на що; • иметь здоровый вид – мати здоровий вигляд; виглядати здоровим (як здоровий); • иметь свои виды – мати свої наміри (заміри, задуми, плани); важити на що; • имею (имеет…) в виду лечиться, отдыхать – маю (має…) на увазі (на думці, на мислі) лікуватися, відпочивати; є думка лікуватися, відпочивати; • имея в виду, что… – уважаючи (зважаючи) на те, що…; зважаючи на те, що; враховуючи те, що; маючи на думці (на увазі, на мислі, на оці) що…; з огляду на те, що…; • каков на вид – який на вигляд (на взір, на позір), як виглядає; • кого вы имеете в виду? – на кого ви думаєте?; кого ви маєте на думці (на мислі, на оці, на увазі)?; • можно представить в виде – можна подати у вигляді; • на вид, по виду, с виду – на вигляд, на погляд, на око, на взір, на позір, з вигляду, з погляду, з виду, з лиця; зовні; назверх; • на виду – на оці; на видноті; • на виду быть у кого – бути перед очима в кого; • на виду у всех – перед очима (на очах) у всіх; (публічно) прилюдно (привселюдно, иногда принародно, привсенародно); • надо иметь в виду – треба (необхідно, слід) мати на увазі; • не будем упускать из виду – не спускаймо з ока (з уваги); не випускаймо з уваги; • не имея вас в виду – не маючи вас на думці (на оці, на увазі); (иногда образн.) не в вашу міру міряючи; • не подавать виду (вида), не подать виду (вида), не показывать, не показать виду (вида) – взнаки не давати, не дати (не подавати, не подати, не даватися, не датися); не подавати, не подати знаку, не виявляти; (зрідка) не даючися на знак; • не показывать и вида, что… – і навзнаки не давати (даватися), що…; • не упускать из виду – не спускати з ока; • никаких видов на успех, на выздоровление… – жодного вигляду (перспективи) на успіх, на одужання…; • ни под каким видом (разг.) – ні в якім (ні в якому, жодному) (давн. жадному) разі; жодним (жадним) способом; жодною (жадною) ціною (ні за яку ціну); нізащо [в світі]; • общий вид Киева, Одессы… (на открытке, на фото) – загальний вигляд Києва, Одеси…; погляд на Київ, на Одесу…; • по виду (знать кого) – з вигляду (з лиця, з обличчя, з виду) гарний; на вроду (з лиця) гарний (гожий); • по внешнему виду (по внешности) – із зовнішнього вигляду (з погляду, на погляд, на взір, на позір); зокола (зовні); назверх; зовнішньою подобою; • подавать, показывать вид – давати в знаки, давати ознаку, вдавати ніби; • под видом кого, чего – начебто (нібито, буцімто) хто, що; у вигляді (під виглядом, в образі, у постаті) кого, чого; під позором кого, чого; ким, чим; видаючи себе за кого, що; • показать, подать вид – дати зрозуміти; дати знати; дати взнаки; • поставить на вид кому что – звернути чию увагу на що; зробити зауваження (заувагу) кому; завважити (зауважити), поставити на карб кому що; подати кому на увагу що; • потерять, выпустить, упустить из виду что – спустить (втратити, упустити, згубити, випустити) з уваги (з ока, з очей) що; (разг.) з голови викинути що; забути (занехаяти, занедбати) що; • при виде кого-чего – бачучи, бачивши (побачивши, забачивши) кого, що; • при виде опасности — побачивши (зауваживши, завваживши) небезпеку; • приводить к простейшему виду – зводити до найпростішого вигляду (спрощувати); • приводить уравнение к виду – зводити рівняння до вигляду; • принимать, принять какой-либо вид – набирати, набрати (набиратися, набратися, прибирати, прибрати, набувати) якогось вигляду; перейматися видом, брати (узяти) на себе лице (лик); • принять серьёзный вид (о человеке) – набути серйозного вигляду (про людину); споважніти [на виду]; • принимать, принять на себя вид чей – брати, узяти на себе подобу (постать) чию; брати, узяти на себе образ чий; прибиратися, прибратись у чию постать; • растерянный вид – спантеличений вигляд; • скрываться, скрыться из виду – зникати, зникнути (щезати, щезнути, пропадати, пропасти) з очей (з-перед очей); губитися, загубитися; • совершенный (несовершенный) вид глагола – доконаний (недоконаний) вид дієслова; • ставить, поставить кому на вид – робити, зробити зауваження кому; подавати, подати на увагу кому; класти на увагу кому; виносити кому перед око, звертати чию увагу, виставляти (зауважувати, завважати) кому; • странный на вид – дивний з погляду, дивного вигляду, дивно виглядаючи; дивний на вигляд (на вид); • у него (неё…) болезненный вид – він (вона…) має хворобливий (хворовитий) вигляд; (образн. нар.) як хиря; • упустить (выпустить) из виду (из вида) – упустити (випустити) з уваги; забути; занедбати; • ходить, идти, пойти за кем, не выпуская из виду – ходити, йти, піти за ким назирцем (назирці, назирком, наглядом, наглядно). [Постава свята, а сумління злодійське (Пр.). Ге-ге! та його тут і зазором нема! (Сл. Гр.). Аж він, голубе сизий, забравсь під п’яну руч до дівчат та й жирує з ними (Сл. Гр.). Там і масла того поклала в кашу – для призору (Сл. Гр.). Сум та туга виглядали з темних кутків (П.Мирний). Карпо, молодий ще чоловік, осадкуватий, широкоплечий, ширококостий: голова здорова, кругла, наче гарбуз; очі сірі і завжди ясні, покійні: їх, здається, ніколи зроду ніяке лихо не мутило. І голос у його рівний, і сам виглядає завжди добрим, завжди задоволеним (П.Мирний). Мені ніде не доводилось бачити таких убогих, зомлілих фізіономій. Мазурки виглядали ще мізернішими од русинок, бо були ясні блондинки. Тонка, бліда шкіра на лиці аж світилась… (І.Нечуй-Левицький). Його зверхній вигляд зовсім непоказний: се простий собі сивий дідусь, одягнений не пишно, а навіть бідно, не надто високий, сухий, з лицем, поораним трудами життя, але повним виразу, з чорними блискучими очима (І.Франко). Давного Густава, заведіяки та аранжера скандалів, вже не було на світі, а був холодний, на всі ноги кований політик і адміністратор (І.Франко). Передовики лядської політики мали в очу саме панство (П.Куліш). — Маріє! Уважай, що говориш, та й май на увазі, аби ніхто не чув того, що ти говориш! — сказав, остерігаючи.— Люди завидують нам і так-так усього, а як довідаються, що наш син злодій, будуть із того ще раді (О.Кобилянська). Дух святий прийняв подобу (постать) голуба. Удавати невинного, удавати ображеного. Старе виставляє себе, що не скоро їсть. Вид навкруги був сумний. А це дерево вже иншого порідку. Численні відміни звірів (АС). Він, здавалося, був наляканий моїм наближенням, та намагався не подати знаку і посміхався (Р.Андріяшик). Еге! Ся на обидві кована (Пр.). А хлопець лебедів: — Ой, не буду більше, дядьку, їй же Богу святому, не буду, а худібки так уже пильнуватиму, що й на хвильку з ока не спущу! (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). У мене аж вушка засміялись, як я той заголовок почув, та я перемігся якось, щоб радості своєї і навзнаки не подати (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). — Гарну матимеш подобу, — сказав Дон Кіхот, — тільки бороду треба буде частіше голити, бо вона в тебе така буйна, закустрана й розкудлана, що як не будеш принаймні через день бритвою по ній проходитись, всяке на мушкетний постріл упізнає зразу, що ти за один (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Розумом вона не відзначалася, але всім своїм виглядом ніби закликала чоловіків робити з нею дітей. Щойно чоловік гляне на неї, як йому відразу кортить нажити з нею купу немовлят. Проте вона ше не мала навіть однієї дитини, бо була за контроль над народжуваністю (П.Соколовський, перекл. К.Вонеґута). — Ні, люба, я не мала на оці лікаря Чилтона  (Б.Гора, перекл. Е.Портер). Сиджу ще кілька секунд, не спускаючи його з ока (Є.Попович, перекл. Т.Мана). З його єдиного віконця відкривався чудовий позір на бігову доріжку іподрому (В.Діброва, перекл. С.Бекета). Вона була маленька й опецькувата, зі сивим волоссям, округлим обличчям, яскравими синіми, мов незабудки, очима… оце й усе. На вигляд їй було років п’ятдесят, і коли вона посміхалася, то показувала великі білі зуби, які цілком могли бути її власними (Ірина Бондаренко, перекл. Дж.Чейза). До прірви зіштовхують саме дрібниці. Ви просто не помічаєте їх, доки не подивитесь у дзеркало заднього огляду (Наталія Гоїн, перекл. Реґіни Брет). На вигляд їй не даси більше тридцяти, а її ортографії — не більше чотирнадцяти (Моріц-Готліб Сафір). — Ти щось кепсько виглядаєш. Скільки тобі років? — А в дівчат, між іншим, некультурно про вік запитувати. — Так, ти ще й дівчина?!].

Винить – винити, винува́ти, винува́тити кого́, (сильнее) звинувачувати; (высказывая претензию) жаль ма́ти до ко́го. [Вже утямила гаразд, що її не закують, що її і не винять (М.Вовчок). — Ну, а за що ж то Загнибіда загубив свою жінку? — спитався Колісник.. — Усяко кажуть: одні його винуватять, другі її (П.Мирний). Ніко́го не вину́йте, бо сами́ ви винува́ті. Якби́ не ви́нен, то й не винува́тили-б. До ме́не вони́ жаль ма́ють, а чим я ви́нен? (АС). Йому вмить стало ясно, що служби він тут не втрапить. Він — один серед сотні. Поки виправлятиме потрібні документи, інші розберуть те, що єсть. Та чи й є рація виправляти? Йому скажуть, що він приїхав учитись, що допомагати йому мусить держава, і порадять добиватись стипендії. Так воно й мусить бути. Він нікого не винуватив (В.Підмогильний). — Зваж, Санчо, на те,— сказав Дон Кіхот,— що скоро чеснота вгору піде, зараз на неї починаються нагінки. Мало хто із славетників давнього часу уник злісних наклепів і нашептів. Юлія Цезаря, понад усіх безстрашного, одважного та обачного полководця, винуватили в честолюбстві й деякій нечистоплотності, маючи на увазі і одежу, і душу. Про Олександра, прозваного Великим за незліченні бойові подвиги, кажуть, що він буцімто кланявся скляному богу. Про Геркулеса, невтомного в трудах, говорять, що був пестій і до того ж бабій (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). — А як ти познайомився зі своєю дружиною? — Та, випадково. Винити нікого…].

Внушать, внушить – 1) виклика́ти, викликати, (вселять) вселяти, вселити, (навевать) навівати, навіювати, навіяти кому що, надихати, надихнути (надхнути) кому що, увідхнути, вмовляти (вмовити) в кого щось, піддавати, піддати кому що; (прививать) прищеплювати, прищепити кому що; 2) (внушать накрепко, вбивать в голову) утовкмачувати, утовкмачитити кому; (делать строгое внушение) напоумляти, застерігати кого, пригрущати, пригрустити, угрущати кому і кого; (вразумить) на розум послати, посилати кому; (поучать) повчати, навчати, навчити; (уговаривать) умовляти, умовити; (убеждать) переконувати, переконати: • внушать, внушить доверие – викликати, викликати (будити, збудити, вселяти, вселити) довіру (довір’я); • внушать, внушить мужество кому – надихати, надихнути (навівати, навіяти, іноді внушати, внушити) мужність (відвагу, звагу, сміливість, смілість) кому; осміляти, осмілити кого; • внушать, внушить себе что – переконувати, переконати себе в чому; забирати, забрати собі в голову що; • внушать постоянными наговорами – натуркувати кому що; • внушать почтение – імпонувати кому; • внушать представление – викликати, навіювати уявлення; • внушать собою доверие – викликати довіру, будити довіру; • внушать страх – завдавати, завдати страху кому, викликати (вселяти, навіювати, навівати, наганяти) страху; • внушать уважение – викликати повагу (пошану); • это внушает, внушило ему отвращение к чему – це викликає, викликало в нього відразу (огиду) до чого; це відвертає, відвернуло його від чого; з душі верне йому від чого (що). [Прищеплює дітям огиду до злочинств (А.Кримський). Угрущають і Богом, і лозиною (Г.Барвінок). Навіває їм такі думки. Надихнув бадьорого духу. Піддав йому добру думку. Вмовити цю ідею в читача. Його слова мені не імпонують (АС). Степан казав про літературу сучасну, свою й чужоземну, декламував вірші пристрасних поетів, щоб навіяти тій прекрасній Риті відчуття і бажання любові, щоб притягти до себе її оголені руки, що лежали на столі, темні, спокусливі під збудним світлом червоної лампи (В.Підмогильний). Та вернімося до того, про що ми допіру говорили, а саме, до перечарування сеньйори Дульсінеї, тут саме напрошується ось що: весь цей Санчів фортель, учворений з бажання посмішкуватися над своїм паном і навіяти йому, ніби ота мужичка Дульсінея, а як пан його її не впізнає, то це тим, що її заклято,— все теє каверзи якогось чорнокнижника, з тих, хто не дає просвітку сеньйорові Дон Кіхотові (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). — Товаришу сержанте, подивіться, що мені видали: штани до колін, черевики на п’ять розмірів більші… Дивитися страшно. — Все нормально. Солдат і повинен наганяти страху].

Вожделение – пожа́дливість, жадо́ба, хти́вість, по́хіть, хіть, жада́ння, жага́, хоті́ння, (прост.) хотя́чка, кортя́чка: • предмет вожделения – (кто) об’єкт жадання, (что) предмет жадання; • смотреть с вожделением – ласо (пожадливо, хтиво, з пожадливістю, із хтивістю) дивитися, (образн.) як кіт на сало дивитися. [І так воно йому до жаги приспіло, що, всякий розум і справедливість занехавши, обернув він усі помисли свої на каверзи та підступи свої (М.Лукаш, перекл. Дж.Бокачо). То свята любов, а не жадоба грішна (В.Самійленко). Він аж надто близько тулився до неї, про щось теревенив і гиготів так улесливо-хтиво, що мені відразу ж стало зле (В.Горбатько перекл. Дж.Патерсона). До Зігмунда Фройда українці свої хтиві жадання іменували несхвально — “кортячка”. Чи слід геніального психіатра дякувати за те, що він запропонував науковий термін “лібідо”? (Микола Махній). Жіноча хтивість і чоловіча — те саме що епос й епіграма (Карл Краус). Стає на порі, от і кортячка бере (Марко Грушевський). — Тим часом любов юнаків — то здебільшого, власне, не любов, лише хіть, остаточною метою якої є задовіл; як тільки вона тої мети досягне, зразу нанівець сходить, і те, що здавалось любов’ю, мусить назад повернутись, не маючи змоги перейти межі, покладеної самою природою; для правдивої ж любові такої межі не існує. Одне слово, як запобіг дон Фернандо в тої дівчини ласки, зразу кохання його вщухло й жага погасла (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Вона мала мигдалеподібні очі, а губи здавалися завеликими для тендітного обличчя. Незнайомка виглядала незвично і дуже привабливо, але, як це не дивно,— з огдяду на моє жалюгідне існування та майже безперервну непогамовану хтивість — страшенно мене роздратувала (В.Горбатько, перекл. П.Кері). Анґус не пропускала нагоди поглузувати з незрілих дівуль, з якими я гуляв, але про Лінду навіть не здогадувалася. Я нічого їй не сказав про дорослу дівчину, яка міцно тримала за посинілі від жаги яйця (С.Стець, перекл. Б.Кінґсолвер)].

Вокруг – навколо, довкола, навкруг, навкруги, округ, округи, круг, кругом, понавкруги, наокруг, довкруж, довкруги, доокіл, доокола, довкіл, круж, навкіл: • вокруг да около – коло та навколо; околесом, околясом; • садиться, сесть вокруг кого, чего – сісти навколо кого, чого; обсідати, обсісти кого, що (кругом, навколо, доокола, навкруги кого, чого); (о многих) пообсідати кого, що (кругом, навколо, доокола, навкруги кого, чого); • становиться, стать вокруг кого, чего – обступати, обступити (обставати, обстати, (о мн.) пообступати, пообставати) кого, що; • ходить вокруг да около, разг. – ходити коло та навколо (околяса, околясом). [— Ой я тобі заспіваю, Що не будеш в цім краю, Бо в цім краю вороги Наокруг тя облягли (Н. п.). Мов ті валькірії, круг неї Танцюють, граються дівчата (Т.Шевченко). А глянь лиш гарно кругом себе, — І раю кращого не треба! (Т.Шевченко). Там десь на широкій долині розлився дов­гий став; кругом ставка над самим берегом біліє смуга з вишневих та черешневих садків (І.Нечуй-Левицький). Тільки навесні згадала я, як-то люди плачуть, як почав мій Данило в дорогу зряджатись. Такий-то жаль мене обняв, як проводила його за село; стала, дивлюсь, тільки округ мене безкраї степи зеленіють (М.Вовчок). Пахощі з липи і квіток носилися в повітрі і розвівалися широкими хвилями далеко навкруги (П.Мирний). Він бачив округи себе лихо, а не міг тому лихові запобігти (Б.Грінченко). За хатою буде зелений садочок, Навколо із квітів рясненький віночок (М.Коцюбинський). Пірнав у гущу осінньої ночі і прислухався, як калатав стукач навкруг подвір’я (М.Коцюбинський). Софія почала раптово збирати та складати різні дріб’язки, що порозкидала баронеса навколо себе (Л.Українка). Довкола розкинулись мило Барвисті дрібні береги (Л.Українка). В лісах довкола села паслися корови і воли (І.Франко). Ввійшов досередини, обмацав доокола стіни (І.Франко). Що за думки, що за замисли роїлися та снували в голові їдучого пана, - сього кождий легко догадається, скоро пізнає, що той пан — наш давній знакомий, Герман Гольдкремер, і що він по довшім побуті у Відні й у Львові вертає оце до Дрогобича. Вид безмірної нужди та погибелі доокола навівав на нього вдоволений, ситий супокій, трохи не радість (І.Франко). Степан зовсім пишний був, вперше за життя із справжньою дівчиною до прилюдного місця потрапивши, і тільки те прикро йому було, що товаришка його забагато стеком крутила та навколо озиралась, а на нього замало звертала уваги й поглядів (В.Підмогильний). Тепер уже йому побожно співають не дяки, а неземними голосами захлинається пташня доокіл, співає нива і сіпожать, співають гори, співає небо дивним гомоном (І.Чендей). Хіба то вояки! Він також знав, що навкіл на багато-багато верст — аж до Чернігова та Києва — жодної князівської дружини, бо всі без винятку Ігореві витязі в Половецькому степу… (В.Малик). З-поміж визубнів заборола городської стіни стріляли з луків простими й важчими стрілами, й хоча се не дошкуляло тим, що підковою стояли круж городу, але заважало воям коло таранів та веж (І.Білик). Хтось чорний-чорний бродить довкруги, із ніг до голови мене обзирить і, не впізнаючи, уже й не вірить, що все це я — угнався в береги, як грудка болю, пам’яттю розмита, живого срібла озеро нічне (В.Стус). Панько перебіг поглядом понавкруги (О.Виженко). …ватаг наостанок кинувся сторчголів, свердлячи туге повітря, креснув, тягнучи за собою зграю над високовольтними стовпами; низько над мертвим горбом лісу билися пташині крила; ватаг повернувся й сам влетів у вир тремтячих людських душ, підхопивши їх у вирій; зграя зробила коло довкруж сонця, вдарила сумним суремним голосом над поверхнею землі, і за годину місто лишилося позаду, червоно займалось небо (О.Ульяненко). Чому ж не летиш? На вологім піску танцюєш довкіл моїх тихих рук. І п’єш з мене довгу предвічну ріку ти, схожий на крука. Ти майже крук (Ю.Андрухович). Звір першим ділом перевернувся у своїй в’язниці, тоді витяг лапи, потягнувся добре, роззявив пащу і позіхнув спроволока, далі висолопив язика мало не в дві п’яді завдовжки і випорошив собі очі та морду вилизав, потому вистромив головень із клітки і повів доокола очима, що жаром жахтіли. Те страховіття нагнало б холоду найшаленішій сміливості, та Дон Кіхот тільки дивився на нього пильно, чекаючи, поки звір із воза сплигне і на нього налізе певен був, що посіче хижака на локшину. От аж куди сягнуло безприкладне його божевілля! (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Собака плигав круж нього, грайливо погарикуючи (Ю.Джугастрянська, перекл. Ж.Пейслі). Вколо нього на неозорому кладовищі панувала тиша (О.Жупанський, перекл. А.Камю). Все довкола свідчить про те, що  люди сильні (не важливо, чоловічої чи жіночої статі) не тільки не одружуються з іще сильнішими, але навіть не віддають їм  переваги, коли підбирають собі друзів (Д.Б.Шоу). Виявляється — огорожа навколо Верховної Ради складається з 450 гострих металевих кілків… Це випадковість чи так задумано?].

II. Выкатывать, выкатить – викочувати, викотити; (мног.) повикочувати, (диал.) точити, виточити: • выкатывать, выкатить глаза (разг.) – вивалювати (вивалити, вирячувати, вирячити, вилуплювати, вилупити, витріщити), (про багатьох) повивалювати, повирячувати, повилуплювати, повитріщати) очі (баньки); (у кого) вивело очі кому. [Очі вивело із лоба од страшної муки (Т.Шевченко). На весілля товариство Вийде погуляти Та винесе самопали, Викотять гармату (Т.Шевченко). А той, щедрий та розкошний, Все храми мурує; Та отечество так любить, Так за ним бідкує, Так із його, сердешного, Кров, як воду, точить!.. А братія мовчить собі, Витріщивши очі! Як ягнята: «Нехай, каже, Може, так і треба» (Т.Шевченко). — Міщане повикочували на улицю бочки з пивами, з медом, з горілкою (П.Куліш). Яків сів, вилупив баньки на світло і слухав, що кажеться (П.Мирний). Наймит викотив новий візок насеред двора (І.Нечуй-Левицький). Вона випросталась на ввесь свій зріст і вирячила на діда свої здивовані чорні очі (І.Нечуй-Левицький). Доря не хтів вставати. Витріщив очі, налякані світлом, і падав знов на подушку (М.Коцюбинський). Мокра, як хлюща сорочка облипла його могутнє тїло, з чорного широкого виду стікали струмочки поту, а він усе грав та грав, надимаючи щоки завбільшки з повню та вирячивши очі так, що, здавалось, вони ось-ось вискочать з лоба (М.Коцюбинський). Подибав у лісі Вовчицю, далі Ведмедя, Кабана, Оленя — всі його питають, що з ним, чого так утікає, а він тільки хлипає, баньки витріщив та, знай, тільки лепоче: — Он там! Он там! Ой, та й страшне ж! Ой! Та й люте ж! (І.Франко). Скаже мені робити — під гору камінь точити (Сл. Гр.). Крутячись, мов могутній вуж, точив Сян свої бистрі води (І.Франко). — Хочеш, я тебе зразу, одним словом, остовпиню? Скажу таке слово, що ти тільки баньки витріщиш (М.Кропивницький). Викотив (виточив) воза з возівні. Кухви з медом повикочувано (АС). І тоді було видно: стоять коло воріт ці обивателі і вивалили очі на процесію. Вони не від того щоб послухати духову музику, і їм хочеться добре роздивитись, як ховають по-комуністичному двох забитих (Б.Антоненко-Давидович). — Та не зводься і не витріщай дуже очей, бо тобі ще не можна (І.Багряний). Розімлілий від ситого князівського пригощення, Кузьмище витер широким рукавом рота і бороду і вирячив на Ждана свої випуклі очі (В.Малик). Побачивши корчмар гостя у стіп своїх і такії речі його почувши, витріщив очі з великого дива і не знав, що почати; він намагався підняти Дон Кіхота, але той аж тоді встав, коли корчмар пообіцяв уволити його волю (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Джез розвернув фургон назад по схилу, заглушив мотор і викотив із села. На шосе повернув ліворуч, об’їхав закрут каналу і піднявся на пагорб до будинку (Ю.Джугастрянська, перекл. Ж.Пейслі)].

Горло – 1) горло (ум. горлечко), горлянка, (вульг.) пелька; 2) (в сосуде) шийка, горло, горлечко: • брать, взять, схватить за глотку кого (разг.) – см. Взять; • во все горло – на все горло; • во всё горло кричать, орать – кричати на все (на ціле) горло (на всю горлянку, з усього горла, на цілу пельку, на ввесь (весь) рот, на всі заставки, на ввесь (весь) голос, на всю губу, на всі заводи, скільки горла стане) горлати, (разг.) [як] на пуп кричати, (лок.) зіпати щодуху; • всего тут по горло – усього тут [аж] по горло (досхочу, до призволящого); (устар.) у три щиті; • драть горло (разг.) – дерти (драти) горло (горлянку), горлати (горлопанити, репетувати, галасати, галасувати, лок. зіпати, галайкати); • дыхательное горло – дихало, (умен.) дихальце, дихалка, дихавка, дишка; • залить горло (напиться пьяным) – залити (залляти) очі (горло), напитися п’яним; • застряло в горле (слово) – застрягло (застряло, зав’язло) у горлі (слово); • заткнуть горло кому (разг.) – заткнути горло (пельку, горлянку, рота, пащу, пащеку, вершу) кому, зацитькати кого; • наступать, наступить на горло (разг.) – приступити з короткими гужами, в одну шкуру добиватися чого, притьмом (ґвалтом) вимагати чого, напосістися на кого, брати за петельки кого; добиватися чого в одну шкуру; • першит в горле – дере в горлі; • по горло дела, работы (перен., разг.) – аж по [саме] горло (по саме нікуди) діла, роботи (праці); • по горло сыт (сыт по горло) – ситий донесхочу (досхочу, донезмогу, по [саму] зав’язку), у пельку не лізе, по саме горло ситий; • приставать, пристать с ножом к горлу – приставати (ставати), пристати (стати) з ножем до горла, напосідатися, напосістися на кого, сікатися, присікатися до кого ґвалтом (притьмом, з ножем до горла); • промочити горло (перен., фам.) – промочити горлянку (горло), прополоскати горло (душу), зволожити душу (горло); укинути трохи; підхмелитися; • становиться, стать поперек горла – упоперек (поперек) горла ставати, стати, ставати, стати в горлі руба (кісткою). [За мить пісня об’єднала всіх, навіть Яша споважнів, підтримуючи її своїм ліричним тенором, що незрозумілим способом жив у його прозаїчному горлі (В.Підмогильний). Верни до мене, пам’яте моя, нехай на серце ляже ваготою моя земля з рахманною журбою. Хай сходить співом горло солов’я в гаю нічному (В.Стус). Таку співачку покарать на горло, — та це ж не що, а пісню задушить (Л.Костенко). — Здавайся,— гукнув,— а ні, то голову одрубаю! Приголомшений біскаєць не міг вимовити ні слова, та й заціпив би йому, певно, навіки розсатанілий Дон Кіхот, якби дами з ридвана, що доти дивились, умліваючи, на той герць, не підійшли до рицаря й не почали благати його, щоб він із ласки своєї дарував їхнього джуру горлом (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Іван перекинув уміст своєї склянки і мало не гепнувся зі стільця. У нього одразу перехопило подих, наче хто сунув під дихавку кулаком (М.Каменюк, перекл. В.Войновича). Якщо людина сита по саме горло, локшину на вуха їй не повісиш (Ілья Ґерчіков). Промочиш ноги — відмовить горло. Промочиш горло — відмовлять ноги. Якщо людина сита по саме горло, локшину на вуха їй не повісиш (Ілья Ґерчіков). Іван перекинув уміст своєї склянки і мало не гепнувся зі стільця. У нього одразу перехопило подих, наче хто сунув під дихавку кулаком (М.Каменюк, перекл. В.Войновича). Промочиш ноги — відмовить горло. Промочиш горло — відмовлять ноги].

Горящий – що (який) горить, горящий, спаленілий, (разгоряченный, редко) розгорілий, (диал.) розгорений: • быстро горящий – швидкого горіння, що швидко горить; • горящие путёвки – гарячі путівки; • горящие (пылающие) глаза – пломінкі (пломенисті, променисті, палахтючі, палахкі, палкі, полум’яні) очі; • горящий без пламени (тлеющий) – жаристий; • горящий желанием – охоплений бажанням; • хорошо горящий – горю́чий, горю́щий (що добре горить). [Перед хрестом лампадочка горяща (М.Вовчок). Спаленілий соромом її вид. Вкинув у розгорені дрова (АС). Гарячі путівки, які… пахнуть смаленим (Ольга Євстигнєєва). Чи ти — плід осені, дитя моїх фантазій? Чи урна, сповнена розпачливих ридань? Духмяний цвіт, що зріс у пломінкій оазі? Чи ложе, стелене для світлих раювань? (Михайло Москаленко, перекл. Ш.Бодлера). Обік першого противника, що Дон Кіхот повалив із мула, валявся горющий смолоскип; при тому світлі наш рицар постеріг лежачого, під’їхав до нього ближче і, ткнувши списовою клюгою мало не в саме обличчя, зажадав, щоб той здався, а ні, то він його вб’є (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). — Навіщо я… — сказав Джо. — Навіщо я сюди… — повторив він уже не так здивовано, переводячи палючий погляд з обличчя на обличчя, розгнівавшись, але ще стримуючи відчай (О.Король, перекл. В.Фолкнера)].

Готовность – готовість (готовність), згода, бажання, охота: • боевая готовность – бойова готовість (готовність); • быть в готовности – бути напоготові (готовим) до чого; бути в готовості (готовності); • быть в полной готовности – бути зовсім (цілком) готовим, бути в повній готовості; • выражать готовность – виявляти (виказувати, показувати) готовість (готовність); (словами) висловлювати готовість (готовність); зохочуватися до чого; • с готовностью – охоче, [дуже] радо, залюбки; з охотою; з дорогою душею; радніше; з готовістю (готовністю). [Веселить мене їх готовість (П.Куліш). Але готовість пожертвувати собою — це не є та найвища вимога, яку ставить відповідальній людині іспит життя. Проста самопожертва може означати і цілковитий провал на іспиті, який вимагає перемоги — коли не фізичної, то духової і моральної, коли не тепер, то для майбутнього (Юрій Лавріненко). — Знайте, сеньйоре, що він сам попросив моєї руки, і панотець мій, знаджений перевагами, які сей жених нібито має над Вами, з такою готовністю прийняв те освідчення, що за два дні мають відбуватися наші заручини, і то тайно, без жодних гостей: свідками будуть лише небо та дехто з домівників (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Всі ж почали навперебій пропонувати свої послуги Євхенієві, та чи не найбільшу готовість проявив тут Дон Кіхот. — Будь певен, брате козопасе,— промовив він,— що якби я мав змогу пускатися в пригоди, я без вагання рушив би в дорогу, щоб уладнати ваші справи: я викрав би Леандру з монастиря (безперечно, її тримають там силоміццю), не подивився б ані на старшу матір, ані на будь-кого іншого, хто зважився б мені опір ставити, і оддав би дівчину тобі напризволяще — під тією, однак, умовою, аби ти не чинив над нею насили ведлуг права рицарського (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Шлюбну формулу про любов і вірність давно пора замінити клятвою про готовність мити посуд і виносити сміття (Лешек Кумор)].

Грудь, анат. – груди, грудина, груднина; (жен.) лоно, перса; цицька, грудь, (груб.) цицяк, (жен., жарг.) балкон, відра, балони, ціцерони, батони: • бить себя в грудь – бити себе в груди; • брать грудью – брати (здобувати (добувати) штурмом (приступом); • взять, схватить за грудь в драке – ухопити за петельки, узяти за барки; • всей грудью навалиться – щосили навалитися (налягти, наперти); • встать, стать, стоять грудью за кого, за что (книжн.) – ставати, стати стояти стіною (муром) за кого за що, мужньо боронити (захитати) кого, що, обставати щосили (що є снаги) за ким за чим; • выпятить грудь – випнути груди; • грудь колесом – випнуті груди; • дышать полной грудью – дихати на повні груди; • кормить грудью – годувати груддю, давати грудь; (редко) годувати грудьми; • либо грудь в крестах, либо голова в кустах – або здобути, або вдома (дома) не бути (Пр.); або вдома (дома) не бути, або волі здобути (Пр.); або (хоч) пан, або (хоч) пропав (Пр.); • отнять ребёнка от груди – відлучити дитину; • полной грудью, во всю грудь – на всі груди, на повні груди; • стоять грудью за кого, что – стояти стіною (грудьми, муром); • человек с волосатой грудью – з волохатими грудьми, волохатогрудий (диал.) космогрудий; • человек с раскрытой грудью – розхристаний. [Нічим грудини прикрити (Номис). В стайні родила, в яслах сповила, Сіном прикрила, груддю кормила Божого Сина Марія (Колядка).У тумані на могилі, Як тополя, похилилась Молодиця молодая. Щось до лона пригортає Та з туманом розмовляє (Т.Шевченко). Зирк! — на кухонних дверях стоїть панич. Його голова й борода закустрані, його очі заспані, біла вишивана сорочка розхристана і з-під неї виглядає тендітніша від рожевого лепесточка груднина (П.Мирний). Рука паничева якось гріє, лоскоче; Христя червона, як маківка, схилила голову на один бік і придавила підборіддям його руку до своєї шиї. Вона почула, як її серце забилося, як дух у грудях затнувся, високо піднімаючи повне огню лоно (П.Мирний). На привітання чоловіка вона встала, прикрила грудь білою мережаною сорочкою і поклала дитину в колиску (А.Чайковський). А московський байстрюк раз по раз шукає грудий. На стіні відбивається її кругла грудь, як гора, а губи байстрючка виглядають на стіні, як пажерливий змій. Думає вона собі, що цей хлопець, як опир, витягнув в себе всю її жіночу честь і ще всю мою кров витягне (В.Стефаник). Очі її горіли, перса важко дихали, коси розпустилися (М.Коцюбинський). Разом з усвідомленням йому відроджувався на устах поцілунок, що він урвав, притиск грудей і сласне оповиття голих рук. Голих! Як пізно він це зрозумів! (В.Підмогильний). Волосаті груди їй ходили ходором над сухими ребрами, що вилазили з лахміття (І.Багряний). Одні били себе кулаками в груди та присягалися, що на власні очі бачили, як Інокеша стояв посеред хати на колінах у сльозах і молився на свою жінку, як на ікону. (Г.Тютюнник). Горне до себе сина, кормить грудьми — шкода, молока мало, кепські харчі (У.Самчук). — От і добре, що прийшла, — дивиться на вдову і чомусь пригадує ті вечори, коли отут на ставку жінки перуть шмаття і годують немовлят грудьми, що стікають молоком та місячною дрімотою (М.Стельмах). А скажи — Модільяні був ідіот? — допитувалась вона, коли я вправними, як у піаніста, пальцями вигравав на засмаглих персах (В.Стус). — Уфф!.., — відсапується, схопившись за груди — нічогенькі батончики, десь, мабуть, четвертого розміру (О.Забужко). Як кобіту хтось лапає за цицьку, то мусить вона стогнати і очима вивертати. Такий порядок (Ю.Винничук). Безумство моє — і гірке, і солодке, бо всі Його розпізнали по блиску очей і утомі — На кедровім ложі я довго збирав невагомі Розгублені перса, що пахли, мов персика сік… (М.Кіяновська). Як хлипко вивисне цицяк І затремтить драглисто-дрібно, Шепоче серце: щось не так! Це до кохання не подібно! Коли ж туга і пружна грудь, Коли руці на ній не слизько, Я знаю, що любові буть, Я знаю, що вона вже близько! (Ю.Позаяк). Якщо цицьки дрібні-драглисті Й брутально схильні до звисання, Жени від себе мрії чисті — Бо це ніяке не кохання. Якщо цицяк тремтить хлипливо, Коли руці на ньому слизько, Втікай скоріше — це зрадливе, Заразне й капосне дівчисько. Любов лиш там, де грудь тугенька, Рожева, пружна і налита, І не вміщається у жменьку — Пахнюча, ніжна й соковита. Оце і є солодка втома, Твоя омріяна коханка: Хапай її, тягни додому І шпортай з вечора до ранку. Запам’ятай, цю прозу світу — Життя таке хистке-мінливе: Все інше, що ще є в кобіти В коханні зовсім не важливе (Ю.Позаяк). Одіссей же рукою Правою раптом за горло стару Евріклею вхопивши, Лівою ближче до себе її притягнув і промовив: “Неню, невже погубить мене хочеш? Сама ж ти своєю Груддю мене згодувала!" (Б.Тен, перекл. Гомера). Один хлопець побіг сказати клюшниці й небозі, що там пана їхнього й дядька на волах везуть, а він худющий такий та жовтий прямо на сіні лежить. Боже, як заголосили поштиві білі голови, аж жаль було слухати! Плакали, били себе в груди та кляли-проклинали ті мерзенні рицарські романи, і все те вибухло з новою силою, коли Дон Кіхот переступив рідний поріг (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Тоді Амброджуоло сказав: — По правді вистачило б із тебе і сих доказів, та як ти хочеш інших, я подам їх. Скажу тобі, що в мадонни Дзіневри, дружини твоєї, під лівою груддю чималенька родима цятка, а круг неї золотих волосинок шестірко (М.Лукаш, перекл. Дж.Бокачо). Жінку, якій вранці того дня вирізали другу грудь… (Є.Попович, перекл. Е.М.Ремарка). Перші півтори милі, себто всю дорогу до загорожі Доузі Бойлана, я не міг подумки відволіктися від тендітного тіла і маленьких цицьок, що притиснулися до моєї спини. І поки трактор гуркотів по об’їзній дорозі, розмахуючи кущорізом і виючи диференціалом, я ледь не сказився від жаги і від жаги і від злості на свого братана (В.Горбатько, перекл. П.Кері). Немовля весь час вередувало й скиглило. Воно люто смоктало грудь, проте в Людмили, хворої і анемічної, молока було мало (О.Негребецький, перекл. М.Левицької). Альберта підійшла до мене й нахилилася наді мною, і я побачив обрис найкрасивіших грудей, хотів із розгону подумати — найкрасивіших грудей Варшавського Договору, але ж змінився вигляд світу, і тепер я бачив обрис найкрасивіших грудей Атлантичного або найкрасивіших грудей Європейського Союзу, чи обрис найкрасивіших грудей держав-кандидатів до Європейського Союзу (І.Пізнюк, перекл. Є.Пільха). 1. В маршрутці молода мама просить дитину: — Доню візьми цицьку, бо час вже їсти… — Доню візьми цицьку, бо зараз дядькові віддам. — Дядько: — Доню, думай скоріше, бо я вже три зупинки проїхав. 2. Чоловіки й жінки могли б частіше ззиратися очима. Якби не цицьки].

Деваха, разг.-сниж. – діву́ля, діву́ха, діво́ха, діва́ха. [Риня знову чеше язиком, корчить усілякі тупі рожі, як ненормальний, дівахи заливаються сміхом, а мені, оскільки всі ці приколи я вже чув сотню разів, стає нудно і нічого не залишається, як розглядати присутніх у залі (А.Дністровий). На лавках покотом лежали дівахи рубенсівських форм, моцні мужчини,— так бики виглядають після кастрації; дітвора, років по дванадцять, намагалася, обпившись енерготоніків, просунути свого пісюна в першу ліпшу щілину (О.Ульяненко). Дівуля, тямовита й руча, підійшла й підставила миску дукові стеменнісінько так, як недавно Дон Кіхотові, інші моторно й горливо намилили й вимили йому лице, потім насухо витерли і вклонившись пішли собі (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). — Там-то голінна дівоха, і вродою, і поставою — всім узяла, і хоч якому мандрованому лицарю перцю дасть, як до неї підсипатись почне! А моцна ж яка, а голос, бісової крові, який! (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса)].

Добродетель – доброчесність, чеснота, (акт добродетели) доброчин, доброчинність; (женская) невинність, чеснота, (полонизм) цнота. [Не забудьте, що командорський плащ мені дістався не просьбами, не грішми, не насильством, але чеснотою (Л.Українка). Високими чеснотами закрити непевність прав своїх (Б.Грінченко). Лучче цнота в болоті, а як нецнота в золоті (Номис). А проте часом з якоїсь дрібниці, з руху чи слова він раптом відчував у своїй одвідувачці приховану чесноту, що збуджувала в ньому повагу й похитувала його першу думку про неї, як про розпутницю, що весь вік крутила з чоловіками. Тоді лячний неспокій обнімав його, і зв’язок цей, що він так просто пояснював, починав здаватись йому геть незрозумілим. Він питав, прикидаючись страшенно наївним, — чому, чого, через що, з якої причини? (В.Підмогильний). Слід зазначити, що з широтою душі та серця пана Беня могли зрівнятися тільки ширина його плечей та розміри черева. Тому коли він умостив свої чесноти в бричку, вона заскрипіла так жалісливо, що кінь здивовано нашорошив вуха, передчуваючи недобре (Богдан Коломійчук). Вона сиділа, оточена холодним муром своїх чеснот, і чекала, поки якийсь кавалер набереться сміливости й запропонує їй життя в розкошах (Р.Скакун, перекл. Дж.Джойса). Батьки мої не ладнали між собою; люди вони були малоосвічені, до того ж позбавлені будь-яких чеснот і звиклі чинити зовсім не так, як велить Господь, — на жаль, я успадкував цей їхній ґандж, тож не надто переймалися тим, щоб дотримуватися заповідей і приборкувати інстинкти, а тому через якусь мізерію у нас зчинялася буря, що не вщухала кілька днів і кінця-краю їй не було (С.Борщевський, перекл. К.Х.Сели). — Ну й слава рогові,— сказав тоді Дон Кіхот.— Знайте ж, мостивий пане, що мене зачаровано й посаджено в клітку через підступні заздрощі злохитрих чаклунів, бо лукаві переслідують чесноту з більшою силою, ніж праведні люблять її (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). — Бувають люди низького роду, які пнуться до рицарства, бувають і родовиті рицарі, які намагаються черні подоби-тись; ті прагнуть угору з амбіції чи з доброчесності, а сі знижаються із недолугості своєї чи з порочності. Треба мати гострий, допитливий розум, аби розрізняти сі дві відміни рицарів, що звання в них одне, а суть зовсім несхожа (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Вона поперечитувала всі книжки з виховання дітей, а надто ті, що ронили сльозу за радощами материнства,— такі, що, коли засвоїти їх до решти, назавжди відберуть охоту злягатися. Кожній чесноті — своя гидомирна література (П.Таращук, перекл. Л.-Ф.Селіна). — Отже, читаючи книжки, нема потреби звертатися до віри, цієї богословської чесноти? — Є ще дві богословські чесноти. Надія, що можливе існує. І любов до того, хто щиро вірив в існування можливого (М.Прокопович, перекл. У.Еко). Ася Катастрофа була красива, мудра й висока. Самі чесноти (І.Пізнюк, перекл. Є.Пільха). Йому було відомо про те, як смертельно дошкуляють його помічникові та охоронцю такі ось розмови, але фінансист уважав, що треба час від часу стискати острогами свою худобину, щоб розбуркувати її. До того ж Ґавіра був чоловіком суворої вдачі, що створив себе сам, і такі вправи цілком уписувались у його поняття про християнську доброчесність (Олег Лесько, перекл. Артуро Перес-Реверте). Люди, які вірять у свої чесноти, вважають за честь бути нещасними, щоб так переконати інших і самих себе, що фортуна їм завинила (Ф. де Лярошфуко)].

Драпать, драпануть – драпати, драпонути, давати, дати дропака (дріпака), давати, дати тягу; дременути, гайнути; жахнути, чкурити, чкурнути; п’ятами накивати, намасти́ти п’я́ти [салом]; ки́нутися, ударитися, рвонути навті́ки (навтікача́, навтьоки), пода́тися навте́ки; дмухнути (дати дмухача); дати (дмухнути) драла; шугнути, дати ходу, дати лиги, лепеснути; герсонути; дра́чки да́ти, дати ногам волю, узяти ноги на плечі, (реже) дерону́ти. [Чимдуж дав відтіль дропака. Ентелла скрізь пішов шукати, Щоб все, що бачив, розказати. І щоб Дареса підцьковать (І.Котляревський). Оце будучи під враженням від придурків Тарантіно, я мрію про гарне наше кіно (ну на крайняк роман), як окупанти будуть драпати з нашої землі, а на їхніх дупах будуть висмалювати звьозди (А.Дністровий). Фіть дав драла зразу ж, як побачив того кизилового дубця (М.Лукаш, перекл. Є.Пелина). Отак і наш татуньо Радецький: він знав усі ходи та переходи в Італії, його ніхто не міг ухопити. В одній книжці від початку до кінця описано, як він чухрав з-під Санта-Лючії і як він, тому що італійці також дали дмухача, лише на другий день відкрив, що переміг власне, він, бо італійців навіть у бінокль не було видно. Тоді він повернувся і зайняв покинуту Санта-Лючію. Саме за це він і одержав звання фельдмаршала (С.Масляк, перекл. Я.Гашека). Хлоп таки й спинився — не того, що Санчо галасував, а того, що Дон Кіхот лежав і не ворушився; подумавши, що він убив його, носій підтикав поли своєї хламиди і рвонув навтікача, мов сугак той бистроногий (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). … вже при першому окрику Хінес зіскочив додолу і рвонув навтьоки — і то не риссю, а таки добрим чвалом… (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Це гуртожиток, із якого я збираюся дременути — винайму «куток», де б міг мати творчу тишу з колимською атмосферою (В.Стус)].

Живой, жив – живий; (бойкий) жвавий; (подвижный) моторний, меткий; швидкий; виразний, яскравий, чіткий; органічний, реальний, життєвий, життьовий: • едва жив ушёл, спасся – ледве (ледві) з душею вирвався (втік, вихопився, вискочив); • живая действительность (перен.) – жива дійсність; • живая женщина, девушка – жвава (моторна) молодиця (жінка), дівчина моторуха; • живая изгородь – живопліт (иногда обсада); • живая и мёртвая вода (в сказках) – цілюща та мертвяща вода; вода живляща і мертвляща; • живая улика – живий (наочний) доказ; • жив-живёхонек (разг.) – живий-живісінький; жив-здоров; • жив и здоров – живий-здоровий, живий і здоровий; • жив, курилка (разг.) – він ще живий; нічого йому не сталося; • живого места нет (не осталось на ком) – геть побитий (зранений, порубаний, постріляний…); • живой живое и думает – живий живе й гадає; • живой портрет кого (перен.) – справжнісінький портрет чий, з кого, правдивий (достеменний) портрет чий, з кого; • живой интерес – жвавий (живий) інтерес; • живой ум – бистрий розум; • живым манером (сделать что) (нар.) – швидко (хутко, прудко, живо притьмом) (зробити що); • задеть (забрать, затронуть) за живое кого (разг.) – за живе взяти (забрати) кого, дойняти (вразити, дозолити); до живого кого, допекти кому, кого, допекти до живого (до живого серця) кому, кого; • захватить живым в плен кого – захопити (зайняти) живого (живцем) у полон (у неволю) кого; • на живую нитку (разг.) – на швидку руку (нашвидкуруч); похапцем, на живу нитку; • на живую руку (делать что) (разг.) – нашвидкуруч, на швидку руку (робити що); • нет в живых кого – немає живого [серед живих] кого, нема й на світі кого; • ни жив, ни мёртв – ні живий, ні мертвий; • ни [одной] живой души (разг.) – [а]ні живої душі, [а]ні живого духа, [а]ні лялечки, ні душечки, ані лялечки; • оставлять, оставить в живых – лишати, лишити (зоставляти, зоставити) живим, дарувати життя кому; лишати при життю; • остаться в живых – вижити (про багатьох повиживати); залишитися (зостатися) живим [серед живих]; • пока жив буду – поки [й] житиму, поки мого віку; • принимать, принять живое участие в чём – брати, узяти жваву (пильну) участь у чому; • сжечь живым – спалити живцем (живого); • с живого кожу драть (разг.) – у живого шкуру драти, живого білувати. [Поглянула навкруги — нема живої душі, тільки шумить кучерява верба (М. Вовчок). Сонечко світе, травиця зеленіє, ліс шумить, пташки у йому співають, все живе дише, любується своїм життям (П. Мирний). Минув тиждень, я ходжу ні жива ні мертва (І. Нечуй-Левицький). — Як то тепер живуть дідусь, чи живі й здорові? Чи згадують Остапа? (М. Коцюбинський). Я сам з душею втік. Занялася хата вночі, то ледві з душами повихоплювалися, в чому спали (АС). Він допоміг Дон Кіхотові встати й посадив його на Росинанта, що теж був ледве живий та теплий (М. Лукаш, перекл. М. Сервантеса). Нарешті він зачепив Ааза за живе… чи за гаманець, що в його випадку одне й те ж (С.Михаць, перекл. Р.Аспріна). Якось я бачив живий символ тріумфу людини. Вона вже стояла над прірвою і пісяла в неї (С. Є. Лєц). Живе не може бути потворним (К. Шанель)].

Забивать, забить – 1) (заколотить) забивати, забити, (о мн.) позабивати що, (железн. полосами) заштабувати, (гвоздём) забивати, забити цвяхом, загвожджувати, загвоздити; 2) (вколачивать) забивати, забити, гнати, заганяти, загнати, (о мн.) позабивати, позаганяти що куди, у віщо; (гол) забивати, забити; (в колодки) забити в диби, в дибиці, (провинц.) зди́бати; 3) (загромоздить дорогу снегом) забити (забуртити) дорогу (путь); (наносом, песком, грязью, снегом) забузувати на́мулом, піском, багном, брудом, снігом; (засорить отверстие) забити відтулину, (безл.) заснітити (і засмітити), захарастити; 4) (в набат, тревогу) бити (ударити) на ґвалт, (в барабан) заб(т)арабанити, (дробь) задріботіти; 5) (голову кому) забивати, забити кому баки (голову), задурювати (задурити) кого (голову кому), дурити кому голову, морочити, заморочити, запаморочити, затуркувати, затуркати голову кому; 6) (притупить умств. способности) забивати, забити, приголомшувати, приголомшити, заголомшити, задурювати, задурити, затуркувати, затуркати кого; (толчками) заштовхати, затовкти, затолочити кого; (плетьми до смерти) забити, зашмагати кого нагаями (канчуками) на смерть; (до полусмерти) мало дух не вибити; тільки (тільки-но) живого пустити; 7) (место, очередь, сленг.) забивати, забити; 7) (терять, потерять интерес, проигнорировать, покончить, вульг.) забивати, забити: • забивать, забить голову кому (разг.) – забивати, забити (захаращувати, захарастити) голову кому; задурювати, задурити кого; дурити, задурити голову кому; забивать кого (в работе) (перен. разг.) – перевершувати (заломлювати, заломляти) кого (в роботі); • забить в барабан (барабаны) – забарабанити (затарабанити); (дрібно) задріботіти; • забить в колодки – забити в диби (в дибиці, у скрипиці); (лок.) здибати; • забить до полусмерти кого – мало дух не вибили з кого; тільки-но живого пустити; • забить нож, топор – затупити ніж, сокиру; • забить себе в голову что (разг.) – забрати собі в голову що; • забить тревогу – ударити на сполох (на ґвалт). [Забив, як ведмедя жолудь (Пр.). Забили в скрипицю Та й повезли до прийому (Т.Шевченко). А там панові не вподобався, Писарині якому, — Ноги здибають, руки сплутають І звезуть до прийому (С.Руданський). Раптом задріботів на своїм тарабані (І.Франко). Мене, такого пана, сюди задурювать прийшла! (Л.Глібов). Позабивали вікна й двері. Загнати клина. Коси в тебе брудні – бач як гребінець забузувала, розчісуючись. Чоловік дурний, бо жінка задурила. Не мороч (не дури) мені голови, бо вже й так, обертом іде. Оці дітиська так затуркають голову, що за день зовсім дурна стану (АС). — Я бігав і впав… ударився дуже… боляче… — проказав він з перервами немов гикаючи. — Що ж ти забив? — Коліно… аж ось… (В.Підмогильний). Це-бо було горде створіння. Як той дикий кінь, що ладен забити на смерть того, хто посміє доторкнутись до нього рукою (І.Багряний). Нічого страшного, що держава в нас «забила» на музику, — хай хоча б не заважає. Бо хоч би чим вона опікувалася — завжди виходить УТ-1, який може викликати хіба забобонний жах (Костянтин Костенко). Аромат молодої трави, запах пилу, прибитого до дороги величезними, як квасоля весняного дощу, схожий на запахи розрізаної сирої картоплі і першої сперми на дівочих пальцях, бензиновий дух приватних, придбаних усупереч марксизму-ленінізму авт, — усе це вночі вщент перебивало офіційні денні радянські запахи — хлорки в громадських вбиральнях, асфальту, яким від пізньої осені до ранньої весни кожного року латали безкінечні ями на джерелівських дорогах, солярки, якою щедро напували залізних коней на мілітарних гусеницях, що своїми багатотонними бебехами перетворювали масний балканський чорнозем на сірі ґрунти «средней полосы братской России». Не кажучи вже про небо, яке — нічне, з великими вільними зорями і незалежним від профсоюзу повним місяцем — просто забило на це порожньо-блискуче, партійно-монументальне північне сяйво та підсвічені електрикою червоні зірки вкупі з кремлівськими рубінами під ним (В.Кожелянко). Дон Кіхот обернувся до Санча і сказав спересердя: — Слухай же тепер, Санчисько, що я тобі скажу: друге таке лайда-чисько, як ти, навряд чи знайдеться ще в цілій Гишпанії. Ах ти ж, брехуняко всьогосвітній! Чи не ти говорив мені оце щойно, ніби з сієї королівни вчинилась якась там дівчина Доротея, а голова, що я одтяв велетневі, то вже ніби твоя пся мама, і цими дурницями так мені памо-роки забив, як ніхто ніколи. Клянусь… (тут він звів очі до неба і зціпив зуби), я тобі такого дам перегону, що стане того пам’яткового на всіх брехливих джур, котрі служитимуть при мандрованих рицарях до кінця світу! (М.Лукаш, перекл.  М.Сервантеса)].

Завязка – 1) зав’яза́ння, зав’я́зування, зашмо́ргування; 2) загруза́ння, застряга́ння, (оконч.) застря́гнення (в боло́ті); проволіка́ння (спра́ви); 3) за́в’язка, (тесёмка) поворо́зка, по́воро́з; 4) за́в’язка, за́в’язок (-зку) (у дра́мі, в по́вісті): • завязка у лаптей – воло́ка; • завязка у мешка – за́в’язка, ув’я́зка; • под завязку – доне́хочу, доне́схочу, доне́змогу, по (саму́) за́в’язку, по горло. [[— Правда твоя, Санчо,- зауважив Дон Кіхот,- іди собі куди знаєш і наїдайся по саму зав’язку, а я вже наситився і хочу тільки повістю сього доброго чоловіка душу обавити. (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). — Куме, візьміть ще вареника. — Не можу. Наївся по зав’язку: останній у роті, а на першому сиджу].

Имеющий – який (що) має: • имеющий большое будущее – з великим майбутнім; • имеющий место – наявний, який (що) є (існує, спостерігається): • имеющий возможности – спроможний, той, що (хто) має змогу; • имеющий много чего – маючий; • имеющий отношение к – причетний до. [— Що мені Басільйо? — провадив Санчо далі.— Із хисті хліба не їсти! Скільки маєш, стільки й стоїш; скільки стоїш, стільки й маєш. На сім світі два тільки роди є, Махи й Немахи,— кажуть було мої покійні бабуня,- і ліпше тримати з Махами. От щоб ви знали, пане мій Дон Кіхоте, воно й тепер так: не будь знаючим, а будь маючим, осел у золотій попоні переважить хоть які коні (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Розум, який не має певної мети, губиться (М.Монтень). Люди, які не мають з мистецтвом нічого спільного, не повинні мати з ним нічого спільного. Просто? (С.Є.Лєц)].

Какой, (устар.) каковой – 1) (по качеству) (с логич. ударением на нём) яки́й; (с лог. удар. на слове, к которому относится) що́ за, (усилит.) якенний; 2) (который) ко́три́й, (реже) кото́рий; (в относит. придат. предл.) що, що таки́й, яки́й; • Бог знает како́й – бо́зна-яки́й (Бог віда який), святий знає який, казна-який, (невесть какой) не́ві́дь який; • в какое время? – якого часу (у який час)?, коли саме?; • вот какой! – отакий! (оттакий!), (эмоц.) отакенний! (оттакенний!), отакезний! (оттакезний), отакісінький!; • до како́го времени? – на яки́й час? до яко́го ча́су?; • кака́я нужда знать? – яка (що за) потре́ба зна́ти?; • каким образом – яким чином (способом, ладом, побитом, робом, світом), як, по-якому; • какими судьбами? – яким побитом?; • како́е! (разг.) – де́ там!; • какое тебе дело? (фам.) – що тобі до того?, яке тобі діло?, тобі якого батька горе?; • како́й бы ни – хоч би яки́й, хоча́ б яки́й, (рус.) яки́й би не; • како́й бы ни был – будь-яки́й, усякий; • како́й бы то ни было – бу́дь-яки́й, (диал.) бу́длі-який, (раскакой) пере́який; • како́й дорогой – кудо́ю?, яким шляхом (якою дорогою)?; • како́й из – котри́й, (реже) кото́рий, хто з; • какой-либо, какой-нибудь – (из нескольких) яки́й, яки́й-не́будь, котри́й, де́котрий, котрий-небудь, (реже) котри́й-бу́дь, (диал.) бу́длі-яки́й; (неизвестно кто) яки́й, яки́й-не́будь; (с пренебреж.) аби́-яки́й, яки́й-таки́й; (не более как) яки́й; • како́й лучший, больший и т. п. – де лі́пший, де кра́щий, де більший; • какой ни есть, какой ни на есть (разг.) – хоч би там який, будь-який, хоч [і] який; • какой-никакой – який-не-який, хоч якийсь; • како́й попало – аби́-який, бу́дь-який; • како́й-то – (некоторый) деякий (деякийсь), котри́йсь; (неизвестно кто) яки́йсь, котри́йсь; (с оттенком пренебрежения) яки́йсь-то, якийсь там, котрийсь там; • какой угодно – хоч (хай) який, який завгодно, абиякий, будь-який, перший-ліпший; • какой ширины, длины, величины – який завширшки (уширшки, уширки), який завдовжки (удовжки), який завбільшки (убільшки); • когда какой – коли який; • кое-како́й – сяки́й-таки́й, яки́й-таки́й, деякий; • кому какой – кому який; • на како́го черта – на лихо́ї годи́ни, на яко́го бі́са (дідька), на бі́са; • не бог весть какой – не бозна-який, не який; • не какой-нибудь – не абиякий, не будь-який (не який-будь); • ни в какую – нізащо; • по какому случаю? – з якої нагоди (причини)?, (иногда) заради чого?; • с како́ю гордостью – з яко́ю пихо́ю, як гордови́то!; • смотря какой – як який, як до; • хоть како́й-нибудь – хоч яки́й, хоч будь-який (хоч який-небудь), (устар.) яки́й-хотя́; • через какие-то (какие-нибудь)… – через якихось… [Що́ то за пе́кло, що те́пло? (Пр.). Три пани́ — їдні́ штани́: котри́й успі́є той штани́ наді́є (Пр.). Сяки́й-таки́й аби́ був, аби́ хлі́ба роздобу́в (Пр.). Вельмо́жна па́нськая персо́на яви́лася перед Плуто́на не як аби́-який харпа́к (Є.Гребінка). — Що ж? Не захотіла йти за мене! А щоб часом не піддатися, так вона без мене звінчалася аби з яким батраком, щоб мені світу собою не зав’язати, щоб не соромити мене собою, і усеє прочее говорила (Г.Квітка-Основ’яненко). Отаку́-то їй причи́ну воро́жка зроби́ла (Т.Шевченко). Ду́рень розка́зує ме́ртвими слова́ми та яко́гось там Яре́му веде́ перед на́ми (Т.Шевченко). — Подиви́сь, яке́! — Да хоч-би воно́ було́ пере́яке, а я його́ й ду́рно не озьму́ (Основа). Коли́-б не узграни́чна сторо́жа, що-годи́ни му́сіли-б украї́нці сподіва́тись на́паду, шкода́ була́-б яко́ї-хотя́ пра́ці (П.Куліш). Що то за хоро́ші, за молоді́ парубки́! (М.Вовчок). Даєте́ їм чита́ти не́ві́дь-які́ книжки́, та ще й заборо́нені (О.Кониський). У ме́не що! не яка́ там і ка́ра мені́ ви́пала… Мо́же ще то й не ка́ра, а ті́льки так воно́ (О.Кониський). Гледі́ть, щоб кінь не заби́в котру́ (О.Стороженко). Розпи́тує: чи нема́ де яко́го нетя́ги? (І.Рудченко). А то, як бродя́гу яко́го, ще в тюрму́ запру́ть (П.Мирний). Де? В котрі́м мі́сці? (І.Франко). Де́ там! Ба́тько наздожене́ і ті́льки наб’є́ (А.Кримський). Прихо́дили які́сь лю́ди (А.Ніковський). Ой чи так кра́сно в які́й краї́ні, як тут на на́шій рі́дній Воли́ні? (Л.Українка). За мить яку́ поки́ну я сей світ (Б.Грінченко). Сюди́-ж ішли́, дак ба́чили кудо́ю, хіба́ тепе́р не втра́пите сами́? (Б.Грінченко). Шевче́нко зна́є, що мину́ле не ве́рнеться, хоч-би яке́ га́рне було́ воно́ та прина́дне (С.Єфремов). Се як до чоловіка: один зробить, а другий ні (Сл. Гр.). Яки́й со́ром! Де-кра́щого шука́є. На лихо́ї годи́ни тобі́ це здало́ся. На бі́са він тобі́? Живе́ до котро́гось ча́су (АС). Пішов геть, розхристаний, розбризкуючи калюжі, тремтячи від гніву і образи. Ця наволоч ударила його в обличчя! Може, до герцю покликав би? На шаблях? На пістолях? Ач, який лицар об’явився своєї мами! (В.Підмогильний). …мої синхронні рефлексії над тими культурними процесами, в Україні й поза Україною, котрих я була безпосередньою учасницею, бувши зібраними докупи, мають, сподіваюся, принаймні один шанс — відбити, хай як суб’єктивно-перекошено, безсистемно-доривчо, в друзках і оскалках, у кубістично посічених «чвертьпрофілях» — який-не-який, а таки інтелектуальний портрет доби (О.Забужко). Скажи мені, який я письменник, і я скажу тобі, який ти читач (В.Голобородько). “Диви, диви, якенна бабега!” — почулось мені з крутого схилу (Генадій Костенко). Дон Кіхот визвався тримати варту перед замком, щоб не напав буває велетень який-небудь чи там лихий чоловік, знаджений безцінними скарбами вроди, що в замкові тому сховок знайшли. Ті, що нашого гідальга вже знали, подякували йому красненько і розповіли тут же авдиторові про його химороди, чим той непомалу потішався (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Роха похитав головою і підійшов до купи. — Ого! Якенна купа вийшла! (С.Павличко, перекл. В.Ґолдінґ)].

Круг – 1) (сомкнутая линия и перен.) коло, круг (-га), обід (-бода) (ум. обідець), окіл (р. околу), колесо; сфера, обсяг; оточення, середовище, угруповання; 2) (плоскость, ограниченная окружностью) кружало, круговина, коло; 3) (диск) кружало, коло, покотело, покотьоло; 4) (круг воска) кружало, (кругла) брила воску, воскове кружало; 5) (круг гончарный) круг ганчарський: • в круг (его) обязанностей входит – до (його) обов’язків належить; • в кругу гостей – серед гостей, в гурті гостей; • в своём кругу – серед своїх, поміж своїми, серед свого гурту (товариства, громади), у своєму гурті (товаристві, громаді); • всё пошло кругом – усе пішло обертом, обертнем (М. Вовчок); • голова кругом идёт – голова обертом (обертнем) іде; у голові морочиться; • делать, сделать круг в дороге – кругу накидати, накинути, надати, окружляти; • заколдованный круг, замкнутый круг – зачароване (заворожене, закляте) коло; • идти кругом (в частности о телах небесных), идти по кругу – іти колом, колесом, колувати; • круг вопросов (обязанностей, занятий) – коло (обсяг) питань (обов’язків, занять); • круг гостей – товариство гостей, коло гостей; • круг дел, обязанностей… – обсяг справ, обов’язків…; • круг дороги – круг, кружина́; • круги на воде – круги, кружки, жмурки (-ків); • круги перед глазами – кружала, кола; • круг лиц, которым разрешается… – кому саме дозволяється…; • круг напряжений – круг напруги (напружин); • круг (общество) людей – коло (гурт (-ту), громада) людей, товариство, (слой) верства; • круг обязанностей – обсяг обов’язків; • круг около луны – кружало; • круг проволоки – кружало, кружалок (-лка); • круг семейный – родинне коло, родинне оточення; • круг (сфера) действий – коло (круг) діяльности; • круг сыра – кружало, (гал.) плесканка; • круг (цикл) предметов рассмотрения – обсяг чого; • люди известного (своего) круга – люди певного (свого) кола (товариства), певної верстви громадської, певного (свого) гурту (кругу), певної (своєї) громади; • на круги своя (библ.) – на круг свій; • начертить круг вокруг чего – накреслити круг навколо чого, (устар.) обцирклювати, обкружляти що; • он не ограничивается узким кругом своих дел – він не обмежується вузьким колом своїх справ; • описать (сделать) круг – описати (зробити) коло; • площадь круга – площа круга; • поворачивающийся в виде круга – кругойдучий; • придворный круг – двірське коло; • продавать на круг – продавати на гурт; • садиться, ставать в круг (кружок), кругом – сідати, ставати колом, кружка, кружкома, кружалом; • спиться с круга – розпиячитися, розпитися вкрай, спитися з гурту; • судный круг – судне коло; • тёмные круги вокруг глаз – синці (темні ободи) попід очима; • тем путём ехать — большой круг делать – тудою їхати дуже обхідно (кружно); • широкие круги общества – широкі громадські кола, загал (-лу); • широко известен в узких кругах – (шутл.) широко відомий у вузьких колах; • это входит в круг его обязанностей – це належить до його обов’язків. [Над глибоким кругойдучим яром стоїть у руїнах колись-то пишний замок (П.Куліш). І так щодня все вужчає те коло, що в йому я все тихше ворушусь (Б.Грінченко). Вітряків окіл крилатий Бендери мов обгородив (Є.Гребінка). Споконвіку і до віку ходить колом без кінця (планета) (В.Самійленко). Ой колом, колом догори місяць іде (Пісня). Колесом сонечко, колесом вгору йде (Пісня). Усі мовчали, стоячи колом біля однії парти (Б.Грінченко). Сідайте ж бо кружка та слухайте (М. Вовчок). Парубки обсіли кружалом її хату (М. Вовчок). Поскидали у воду трупи; ти дивилась, як розстелялися-стелились круги широкії над ним, над сином праведним твоїм (Т.Шевченко). Шубовснув у воду, і вода широкими кружками побігла від нього (М.Коцюбинський). Землистий колір обличчя, синці попід очима (М.Коцюбинський). Письменство росло й розвивалося само і все більшу громаду людей до себе прихиляло (С.Єфремов). Обсяг ідей, що посовують наперед людськість, не вичерпується межами минулого й сьогочасного життя рідного народу (Б.Грінченко). Загал так званого «українофільства» (Б.Грінченко). Аж кружало витоптав, танцюючи (А.Свидницький). Перед домом у дворі було навіть кружало, засаджене кущами та квітками (І.Нечуй-Левицький). Біліє пісок на круговині, що вирівняно перед верандою (С.Васильченко). Хто кругу не боїться, той далі становиться (Пр.). А все-ж зайва кружина: ходи навкруги — через двір, вулицею, знов, двором (О.Кониський). Шлях ваш коротший; я ж надати круга мушу: ви виграєте аж два дні над мене (П.Куліш). Довелось доброго кругу накинути, щоб небезпечне місце обминути (М. Грінченкова). У раду, до суднього кола (Б.Грінченко). Наче те проміння, що ореолом розходиться з сонячного кружала (А.Кримський). Мов покотило червоніє, крізь хмару сонце зайнялось (Т.Шевченко). Зелені кружала перед заплющеними очима (П.Мирний). Заплющу очі: вогняні кола танцюють і сиплють іскри (М.Коцюбинський). Було їх при тій отарі шестеро: всі посідали кружкома на шкурі, та перш підсунули Дон Кіхотові перевернуте корито і з незграбною чемністю попрохали гостя сісти (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Їм дорога видавалася прямоїжджою, і тільки юнак в осередді майбутнього бачив у ній круговину (Д.Чистяк, перекл. М.Юрсенар). І от ми втрьох накинули круга аж поза передмістям, щоб не попастись кому-небудь на очі (В.Мисик, перекл. О.Генрі). Були ще різні печені, кури, качки, дичина, а після цього пудинги, потім плесканка з різних сирів, а потім мокко й коньяк із ніжними бісквітами (Г.Петросаняк, перекл. А.Ґранаха). На той галас його цуцики спершу озвалися скавучанням, далі почали гавкати, а потім протяжно завили усі четверо, гасаючи кружкома кімнатою (Л.Кононович, перекл. Луї Ґію). Що ширше коло твоїх друзів, то далі ти від них стоїш].

Лишаться, лишиться – втрачати, втратити; губити, згубити, загубити; позбуватися, позбутися; позбавлятися, збуватися, збутися, збува́ти, збу́ти що, позбавлятися, позбавитися; (вульг.) ріша́тися, ріши́тися чого́, (терять) втрача́ти, тра́тити, втра́тити, стра́чувати, стра́тити; залишатися, залишитися без; спекатися, (редко) теря́ти, втеря́ть що: • лишаться веры в справедливость – втратити віру у справедливість; • лишаться друзей – втрачати друзів; • лиша́ться, лиши́ться здоровья – позбува́тися, позбу́тися (збува́тися, збу́тися) здоро́в’я, тра́тити, стра́тити здоро́в’я; • лиша́ться, лиши́ться имущества, состояния – позбува́тися, позбу́тися добра́ (майна́, має́тности), (за смертью) відумира́ти, відуме́рти чого́; • лишаться, лишиться сил – збутися, позбутися, позбавитися сили, утрачати, утратити сили, знесилюватися, знесилитися, знесилити (висилюватися, висилитися, виснажуватися, виснажитися, знемагатися, знемогтися); • лиша́ться, лиши́ться ума, рассудка – позбува́тися, позбутися (страчатися, стратитися, рішатися, рішитися) розуму (глузду), втрачати (страчати) розум; безглу́здіти, збезглу́зді́ти, (о мн.) побожеволіти, (с ума сходить) божево́лі́ти, збожево́лі́ти, (грубо) зсува́тися, зсу́нутися (з’їхати, спасти) з глу́зду, відбива́тися, відби́тися глу́зду, дурі́ти, здуріти; (только сов.) стерятися, стуманіти; • лиша́ться, лиши́ться чувств, сознания – умліва́ти, млі́ти, умлі́ти, неприто́мніти, знеприто́мніти, тратити (втрачати), втра́тити прито́мність, зомлівати (омлівати), зомліти (омліти), знеживи́тися, обмертвіти; • лишаться самообладания – втратити самовладання; • лиши́ться головы – збу́тися голови́; • лиши́ться доверия, уважения, расположения, дружбы – позбу́тися дові́ри, поша́ни, прихи́льности, при́язни в ко́го, зневі́ритися кому́, втра́тити чию́ ві́ру, пошану, прихильність, приязнь; відпа́сти ла́ски в ко́го; • лиши́ться зрения – втра́тити зір, втеря́ти о́чі, отемні́ти, стемні́ти (на о́чі); • лиши́ться зубов – позбу́тися зубі́в, збеззу́біти (обеззубіти); • лиши́ться надежды – стра́тити наді́ю, збу́тися наді́ї; • лиши́ться права – позбу́тися (збутися) пра́ва, відпа́сти пра́ва, (права голоса) втра́тити пра́во голосу; • лиши́ться речи, голоса – втра́тити (стра́тити) мо́ву (го́лос); • лиши́ться сил – знеси́литися, знемогтися, ви́силитися, позбу́тися (збутися) си́ли, стра́тити си́лу, знебу́ти си́лу; • лиши́ться матки (об улье) – збу́тися ма́тки, зматчі́ти; • лиши́ться славы, чести – збу́тися до́брої сла́ви, че́сти, втра́тити (втеря́ти) до́бру сла́ву, честь; • лиши́ться сна – втра́тити сон, збу́тися сну; • он внезапно реши́лся разума – йому́ ра́птом відібра́ло ро́зум; він ра́птом стеря́вся (збожево́лі́в); • он лиши́лся зрения ещё в детстве – він стемні́в ще в дитинстві; • он лиши́лся сна – він втра́тив сон, збу́вся сну, йому́ [Зсунувся з глузду, як пес з соломи (Пр.). — Цей Павло ума рішився: от сам на себе і зводить лихо — чуєте? (М.Вовчок). Ка́тря стої́ть, як стіна́ бі́ла, і ба́чу зомліва́є (М.Вовчок). — Ніхто не назове щасливими тих сиріт, що змалку позбулися рідної матері. (П.Мирний). Стої́ть, блага́є, збу́вшись всіх наді́й (Б.Грінченко). Німи́й, як люди́на, що несподі́вано втра́тила го́лос (М.Коцюбинський). До́мна ре́вне пла́кала, ма́ло не омліва́ла (М.Коцюбинський). Ти втра́тив слу́жбу і все через ме́не (М.Коцюбинський). Не видержав старий страшенної урази: руки й ноги однялись, і мову стратив!.. (І.Карпенко-Карий). Всі так ізвикли бачити його без подружжя, що надзвичайно здивувались, дочувшися, що він має одружитися.. — От, на старість розуму рішився! (Б.Грінченко). Президент був колись здібний суддя, але тепер стуманів (І.Франко). Вже сил збула́сь до бороття́ (В.Самійленко). Впав знемо́жений раб, стра́тивши си́ли свої́ (М.Вороний). І мовчать, та тільки чують, що вже Мирін зовсім опішів, послідню парку воликів виведено; а там і Улас рішився своєї шкапи, у Марка з сажа аж трьох кабанців, і вже й ситеньких, узято (Г.Квітка-Основ’яненко). Свою́ красо́ньку втеря́ла (Пісня). Були́ ми зро́ду не ду́же так має́тні, а тоді́ й ті невели́кі до́бра утеря́ли (Л.Українка). Андрома́ха млі́є (Л.Українка). Хитну́всь, звали́вся з тро́ну та й умлі́в (Крим.). Уда́рився так здо́рово, що аж знеживи́вся був. Я свою́ си́лу знебу́в. Був соба́ка в при́ймах, та й хвоста́ збу́всь (Звин.). Він па́льця збув на війні́ (АС). — Уже ж або обпоїла, або підкурила чимсь. А тільки він з її волі ніяк не вийде: мов тая дитина, за спідницю держиться, зовсім свого глузду рішився! (Дніпрова Чайка). Перший полковник пішов командувати армією, позбавившись чину (Ю.Яновський). Так, він не постеріг був людини, а що ж, крім неї, варте увага? Без неї все втрачає рацію, стає бездушною схемою, дзвоном у безповітровому просторі! (В.Підмогильний). Ви втрачаєте відчуття своєї істоти, ви перестаєте усвідомлювати себе — натомість відчуваєте зараз річку, ліс, повітря, усвідомлюєте все це сукупно (Є.Гуцало). Він же то знав про вдаване зачарування Дульсінеї, бувши сам і за чарівника, і за єдиного очевидця, і тим-то тепер остаточно переконався, що пан його навік обезглуздів і втратив тяму, отож сказав так: — При лихій годині і не в пору і в проклятий, злоповісний день спустилася ваша милость, паночку мій, у попідземне царство, і в непорад-ний час здибалися ви з паном Монтесіносом, який вас так обмарив, і охмарив. Сиділи б ви, ваша милость, тут, нагорі, не відібрало б вам розуму, від Бога вам дарованого, напоумляли б усіх і роздавали поради, а натомість верзете от нісенітниці (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). — У севільському шпиталі для божевільних сидів один чоловік, якого родичі запроторили туди, бо стратив розум (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Бакаляр завітав до дука, передав йому все, згадав, на яких умовах герцівники билися, і додав, що Дон Кіхот яко правдивий ман-дрований рицар, вірний слову, вже вертається до себе в село, щоб перебути там рік відлюдьком, може, за цей час, як думав бакаляр, Дон Кіхот очуняє і оздоровіє, лише задля цього він, бакаляр, і затіяв усе це лицювання: це ж треба було, щоб рішився ума саме такий мудрагель, як Дон Кіхот (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса)].

Ловкость – спри́тність, мото́рність, ме́ткість, жва́вість, прово́рність, в’ю́нкість, зви́нність, згра́бність, зру́чність, впра́вність, промі́тність, доте́пність, зми́сність, імкли́вість, зугарність, (диал.) сприт; по́хва́тність, вигі́дність; за́ма́шність; влу́чливість, влу́чність: • ловкость рук – управність (спритність) рук; • ловкость рук и никакого мошеничества – вправність (спритність) рук і ніякого шахрайства (махлярства). [Де ж той ого́нь, де та мото́рність, жва́вість? (Г.Барвінок). А Максим стояв-стояв, слухав-слухав та й виступив уперед. Його ротний уподобав за його моторність (П.Мирний). Ба́чучи його́ зру́чність і спра́вність, ра́дився з ним, мов із ста́ршим (І.Франко). Вона почала обдумувати тисячні плани та способи, комбінувала і обчислювала найменші дрібниці з., чисто жіночим спритом (І.Франко). На торго́вий хист та спри́тність ма́ло вже наді́ї (С.Єфремов). По́тім лю́ди набира́лися бі́льшої впра́вности й майсте́рности (Л.Українка). Нема́ у вас ні того́ хи́сту, ні тіє́ї доте́пности (АС). Схопивши лаву, він кілька разів підкинув її, посміхаючись на свою спритність та пружність своїх м’язів (В.Підмогильний). Мудрий по шкоді господар метнувся боржій по книгу, де записував сіно та ячмінь, що на мулів видавав, і знов вернув до Дон Кіхота в супроводі тих двох молодиць та хлопчика, який тримав недогарок свічки; велівши нашому гідальгові стати навколішки, захарамаркав щось, мов читав із видаткової книги якусь урочисту молитву, і серед того молитвування вліпив рицареві доброго потилишника, а потім узяв у нього меча і плазом по спині вдарив та все мимрив щось собі під ніс. Сеє зробивши, велів одній молодиці приперезати йому меча; вона вчинила те з великою спритністю та делікатністю: хоч і регітно їй було з усієї тої церемонії, та, бачивши допіру подвиги новонареченого рицаря, душила в собі сміх (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса)].

Лоно – 1) (грудь, чрево, чресла женщины) ло́но, (редко) лоня, на́дро, пе́рси і пе́рса (р. перс), гру́ди (-дей); (перен., приют) лоно, надро; 2) (недра, утроба) ло́но, на́дро: • лоно Авраама, Авраамово – ло́но (на́дро) Авраа́мове, на́дра Авраа́мові; • на лоне природы – на лоні природи, на вільному повітрі. [Бризки́ на во́дяне ло́но упа́ли (Б.Грінченко). У тумані на могилі, Як тополя, похилилась Молодиця молодая. Щось до лоня пригортає Та з туманом розмовляє (Т.Шевченко). Мир первозданний Одпочив на лоні ночі (Т.Шевченко). Неха́й Госпо́дь її́ при́йме, мою́ голу́боньку, на своє́ на́дро (М.Вовчок). Ма́тінко моя́ рідне́сенька, чи прокля́в мене́ в твої́м ло́ні хто? (І.Франко). Не при́ймеш кісточо́к мої́х у рі́дне на́дро, де лежи́ть старе́нький ба́течко (Основа). Рука паничева якось гріє, лоскоче; Христя червона, як маківка, схилила голову на один бік і придавила підборіддям його руку до своєї шиї. Вона почула, як її серце забилося, як дух у грудях затнувся, високо піднімаючи повне огню лоно (П.Мирний). На ло́ні ма́тери на́шої приро́ди відпочи́немо (П.Мирний). А навкруги було так гарно, так радісно. У чистій і ніжній, як лоно коханки, блакиті, в могутній хвилі життя, що ледве виявлялось таємним тріпотінням соків, на теплому й запашному диханню весни було так багато радості, почувалась така повна гармонія (М.Коцюбинський). Прийняв чумака вільний степ у своє надро (М.Коцюбинський). Коли б я знав, що розлучусь з тобою, О краю мій, о земленько свята, Що я, отруєний журбою, В світах блукатиму літа; Коли б я знав про муки люті, Про сміх і глум на чужині, Що в мене будуть руки скуті І в мури замкнені пісні, — Я попрощався б хоч з тобою, До лона рідного припав, Прислухався б до шуму трав І зник… (О.Олесь). Така люта негода урвала раптом запашний сезон садів та прогулянок річкою на далеке лоно природи, де кохання в затишкові відлюдних кущів може дійти свого природного здійснення. Природа замкнула свої вигідні притулки, але жоден дощ не спроможний був залити жаги, що бере людське серце не тільки від віку, а й від часу незалежно, противно серцям інших тварин, яким визначено пору любовного настрою (В.Підмогильний). Планета серця, трагедійний зал опукою підноситься в узвишшя. Продертий розпач так його колише, немов біди тисячолітній шквал. Хоч вись разить зухвалих наповал, та порив нас відроджує і кличе перелітати смертне узграниччя, аби в пекельний вечора опал крилом сягнути — в лоно самоспалень до молодих і радісних офір (В.Стус). розкрий своє лоно не для любові не для пустощів не для жаги я хочу риси свої передати бо я не бог цей горбкуватий ніс ці очі зелені як трава (бо травою стануть) я хочу риси свої передати руки свої і вишню і камінь моєї ріки і небо моєї самотності і ніч моїх ночей (Т.Мельничук). Ну хіба я  вам дон Кіхот І німб не личить мені так само як мереживна мантилька дони Анни і не моя це парафія — ворожити на погляді і носити кинжал межи персів — для того була Кармен а вже тим паче не для моєї руки Дюрандаль і не треба із мене робити мене я не хочу хліба  з муки сервантесових вітряків відпустіть нарешті від себе  не тягніть я не з ваших країв і не прошу вашого неба не прощайте лиш дайте пройти вам  це також воістину треба (Ю.Джугастрянська). Дорогою ті двоє грілися самогоном, реготали, щось цвенькали до Ганнусі, та вона не обізвалась до них ані словом, сиділа закам’яніла, не відчуваючи холоду, і їй здавалося, що лоно її теж закам’яніло (В.Шкляр). Навпроти мене за столик сіла золотоволоса панна років двадцяти. Вона була симпатична. Та що там – вона була класна. Ці повні жагучі вуста! А перса радісно випиналися з-під блюзки і дражнили мої руки. Все це я оцінив у лічені секунди, аби за мить відвести якомога байдужий погляд і знов перетворитися на китайського мудреця. Але той стан нічогонедумання мені вже не вдалося повернути, поява панни вибила мене з колії, притягала мої очі й думки, я вже не міг думати ні про що инше, як тільки про неї (Ю.Винничук). — Оце вже й не думай, чоловіче,— заперечила Тереза. — Живи, живи, баранчику, хоть ти й шолудивий! Аби ти був жив, і хай западуться всі на світі губернаторства: без того панства ти з матернього лона вийшов, без того панства досі якось жив, без того панства і в могилу зійдеш, чи хай понесуть тебе, коли Бог до гурту покличе (М.Лукаш, перекл. М.Севантеса)].

Льстивый – лести́вий, підле́сливий, обле́сливий, уле́сливий, обле́сний, (зап.) підхлі́бливий, підхлі́бний; підла́зистий: • льстивые речи (слова) – лести́ва (вле́слива, підлеслива, улеслива) мо́ва (слова), влеща́ння, ле́стки. [Улесливий чоловік схожий на кішку: спереду ласкав, а ззаду кусає (Пр.). Ну, вже і ти́, підле́сливе леда́що (Грінч.). Си́пала обле́сливими слова́ми, на́че дрібни́м горо́хом (І.Нечуй-Левицький). Юрко був розумний, хитрий та підлесливий (І.Нечуй-Левицький). — Я думав, що маю діло з чесним, правдивим купцем, а не з нахабним, облесливим чоловіком (І.Нечуй-Левицький). Як кого одурять похвальбою або лестивою річчю, то люди й кажуть: «Упустив рака з рота» (Олекса Стороженко). Але Орися виступила наперед і гордо підняла голову: — Я за батька відповідатиму і певна, що з моїм словом він згодиться завжди і всюди. Не здаватись ні на які улесливі слова ворогів, а вмерти всім при зброї, боронячи до останнього наші святощі! Але і вмираючи, силкуватись залучити за собою в могилу якомога більше ворогів! (М.Старицький). Пріор, хоч і не зводив з патера Гаудептія свого пильного погляду, не слухав уже його підлесливої, трохи водавої і одностайної бесіди (І.Франко). Знаючи, що хлопчина сирота і має тільки опікуна, сільського священика, Стальський держав хлопчика остро, не стільки вчив, скільки бив, штуркав і всякими способами карав його. Облесний супротив його опікуна, він був брутальний супроти нього, ніколи не заговорив щиро, а все або з гнівом, або з кпинами (І.Франко). Глянь сюди,— стрункий комиш Осоку стиска міцніш І, облесливий, шепоче Про її літа дівочі (О.Олесь). — Знаю… чула! Що було, то минуло! Коли щиро мене кохаєш — не залишиш; коли ж твоя розмова зо мною була облеслива й зрадлива — Бог тебе покарає! (М.Кропивницький). Гордіюк розумів лиш одну форму відносин: низький уклін, підлесливу ухмилку і виконання всіх; найдурніших навіть, велінь (Г.Хоткевич). Дру́зів уле́сливих свої́х (АС). Лести́вий чолові́к (АС). Ле́стки гі́рше трути́зни (Приказка). Там таки́й, що ле́стками й ду́шу з те́бе ви́йме (АС). Я також не любила всього гуменюківського, їх грубости, їх бездарности в улаштуванні свого побуту, знехтування естетикою, що її звідусюди приносила місцева природа, і навіть того підхлібного виразу в лиці у батька, як говорив з «панами» (Докія Гуменна). М’який і улесливий, пролазливий до людських душ, шовковий доктор Петров (І.Багряний). Найбільше бійся улесливих, — то хижаки. Чим більше стелиться, тим більше отрути в писку (В.Шевчук). — Тепер ти хитромовно хвалиш мене, лестками підходиш, узиваєш мене благородним і мудрим чоловіком і хочеш непомітно того добитись, щоб я з великодушності свої не довершив кари за злорадність… (М.Лукач, перекл. Дж.Бокачо). — Ви не одурите мене лестивими речами,— сказав Дон Кіхот.— Знаю я вас, брехливе лайдацтво! (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса)].

Миновать, минуть – (оставлять в стороне) мина́ти, мину́ти, помина́ти, помину́ти, обмина́ти, обмину́ти, оминати, оминути, промина́ти, промину́ти кого́, що; (пропускать) мина́ти, мину́ти, промина́ти, промину́ти, помина́ти, помину́ти, пропуска́ти, пропусти́ти що; (не избежать) не мину́ти, не обмину́ти чого́, не втекти́ чого́, від чо́го; (о времени) мина́ти, мину́ти, змину́ти, мина́тися, мину́тися, промина́ти, промину́ти, помина́ти, помину́ти, перехо́дити, перейти́, прохо́дити, пройти́, схо́дити, зійти́, збіга́ти, збі́гти, сплива́ти, спливти́, спли́сти́: • да минует нас чаша сия! – хай мине нас ця гірка (лиха) доля (ця лиха година, піднес. ся чаша)!; • двум смертям не бывать, одной не миновать – дві смерті не буде, а одної не минути (Пр.); одної смерті не минеш, другої не буде (Пр.); більш (більше) як раз не вмреш (Пр.); двом смертям не бути, а одної не минути (Пр.); • чи пан, чи пропав – двічі не вмирати (Пр.); раз мати породила, раз і помирати (Пр.); хто вмер тепер, не вмре у четвер (Пр.); раз козі смерть (Пр.); • ему минуло двадцать лет – йому минуло (вийшло, перейшло) двадцять років; йому дійшов (йому поминув) двадцятий рік; • зима ещё не миновала – зима ще не минула (не минулася, не проминула, не перейшла, не перезимувалася); • как не беречься, а не миновать ожечься – хоч як бережешся (стережешся), а таки (а врешті) опечешся (Пр.); • минуя подробности – не вдаючись у подробиці, обминаючи (минаючи) подробиці; • не миновать ему тюрьмы – не минути йому тюрми (в’язниці); не втече він від кари; • опасность миновала – небезпека минула (минулася); • смерти не миновать! – смерті не минути (не обминути)!; від смерті не утекти!; смерті не відперти!; • чему быть, того не миновать – що має статися, те станеться (Пр.); що написано на роду, того не об’їдеш і на льоду (Пр.); чи співатиме півень, чи ні, а день [таки] буде (Пр.); що суджено, те не розгуджено (Пр.); скачи, бабо, хоч задом, хоч передом, а діла підуть своїм чередом (Пр.). [Що буває, те й минає (Номис). Подивіться лишень добре, Прочитайте знову Тую славу. Та читайте Од слова до слова, Не минайте ані титли, Ні же тії коми (Т.Шевченко). Отакий-то мій Ярема, Сирота багатий. Таким і я колись-то був. Минуло, дівчата… Минулося, розійшлося, І сліду не стало (Т.Шевченко). За тиждень прийшла в Київ. Красний, Боже, який! А що вже святі  церкви, то й не сказати! А людей, людей! Без ліку, та все  чужі  —  минають  і  не глянуть на тебе (М.Вовчок). Там Рось минає чималий скелистий острів Замок і знов зливається з своєю Самовілкою (І.Нечуй-Левицький). Минули жнива, і Василина впросила матір, щоб вона одвела її на службу (І.Нечуй-Левицький). Минувши ярок, шлях повертав геть круто поза садком (П.Мирний). — Он уже й місяць зійшов, — промовила вона тихо. — Зійшов. Пора спати. Спи, Христе, хай тебе минає те лихо, що мене строщило!.. — І Мар’я почовгала до свого лігва (П.Мирний). Коли б був Максим на той час не постерігся, не змандрував кудись з Пісок, щось на тиждень чи й більше, то, мабуть би, не минути йому й тюрми (П.Мирний). В батьковій кузні така вже встанова: хто прийде — сиди, говори, дійде до почастунку — й його не минуть (І.Франко). Десять літ уже минало, Відколи спокійно, мирно Князь сидів на своїм троні (І.Франко). Минув сільські поля, поминув ще два села і з горба побачив місто (В.Стефаник). Не мине лихо, видко, й за панську землю (М.Коцюбинський). Минало з полудня, а в селі тихо, нема нічого (М.Коцюбинський). Я буду мислити — в покої, в чеканні дня, стрічанні зла, і не минути долі злої, котру нам Мойра нарекла (В.Стус). — Чоловік усе грається з долею навпереваги,— сказав Дон Кіхот,— і про те, я гадаю, повинна говорити всяка мирська, а надто рицарська історія: не про самі ж перемоги писати. — Воно-то так,— промовив бакаляр,— але дехто з читальників каже, що краще було б авторам сієї історії не все поминати, а дещо й поминути, наприклад, ті духопелики, що без кінця-краю сипались на пана Дон Кіхота в різних пригодах (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Дай же сили минути, прожити, коли не забути, Те, що було, хоч і не мало бути… (Ю.Джугастрянська)].

Мужик – 1) мужик, чоловік, (зап., гал.) хлоп, (крестьянин) селянин, (стар.) посполитий; 2) (пренебр.: • неуч, невежа) селюк, простак, сіряк, чубрій, очкур, ціпов’яз, мазниця, (вахлак) ґевал, (зап.) мудь; 3) (народн.) мужик, чоловік: • мужик сиволапый – мужлай, мугир, мурло, мужло; быть мужиком – бути мужиком, мужикувати, мужичити. [Коли б не мужик (не хлоп) та не віл, не було б панів (Пр.). Пани б’ються, а в мужиків чуби тріщать (Пр.). До панів — пан, а до мужиків — мужик (Номис). Доля, як лихоманка, не розбира, на кого насідається: чоловік, чи пан — їй все однаково (Основа). Міщанин називає селянина — очкур, чубрій, а селянин міщанина — салогуб (Основа). Пан на троні, а хлоп на ослові (Номис). Мудя масти лоєм, а він смердить гноєм (Номис). Ой, задумав селянин міщаночку брати, вона ж йому відказала: «я не вмію жати» (Пісня). Нас хлопами взивали, канчуками сікли нас (І.Франко). Для нас ви ворог, зрадник і простак (І.Франко). Сам крепак, неодукований сіряк (Т.Шевченко). Чи ти ж, мазнице, вчився в школі? (І.Нечуй-Левицький). З виду він і по одежі не ґевал, а щось не просте (О.Стороженко) Хлоп хлопом! мудь мудьом! – Не дай Боже з хлопа пана! (І.Франко). Треба, каже, вас, мужлаїв, провчити, щоб ви знали, як слухатися (Б.Грінченко). Тут мужикував, там пануватимеш (П.Мирний). Бо він, бачте, пан, а ми мугирі (АС). З’явились сірі мужички, що стоять по базарах та на рогах з пилами й сокирами, чекаючи покупців на свою робочу силу (В.Підмогильний). …є культура сільська, а є суто «селюцька» (О.Вергеліс). І не лякайсь, як крізь спів солов’я Прорветься горилячий рик: Адже лиш той, хто кохає, як я, Кохає, як справжній мужик (Ю.Позаяк). — Чи, може, я, будучи рицарем, зобов’язаний знати всі на світі звуки і розрізняти, котрі од валюші, а котрі ще од чого? Та, може, я тих валюш ізроду в вічі не бачив, не так, як ти, мужло репане, що серед них народився й виріс (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). — Не взяв же тебе враг! — здивувався Дон Кіхот.— Хлоп хлопом, а часом щось таке розумне скаже, мовби по всяких школах учився (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). — А мені подобається, як синиці линуть до квітів і викльовують насіння, а тим часом інші птахи, птахи-мужлаї, із заздрістю дивляться на них, сидячи на землі й порпаючись у гної в пошуках хробаків (В.Вишневий, перекл. О.Гакслі). Цими холодними вечорами йому вже не знайти місця на лавці чи в кузні поруч із отупілими від жару мужлаями, що знай перемивають кісточки під дзижчання останніх цьогорічних мух (Д.Чистяк, перекл. М.Юрсенар). — Чоловіки всі однакові, кожен думає, якщо він народився з черева жінки, то він знає все про жінок (В.Шовкун, перекл. Ж.Сарамаґо). — Посполиті обдаровані чимось більшим, ніж учені мужі, які надто часто забувають про все у пошуках універсальних законів (М.Прокопович, перекл. У.Еко). Усі чоловіки однакові. Різні обличчя в них тільки для того, щоб жінки могли їх розрізняти].

Мысль – ду́мка, (книжн.) мисль, (реже, прост., мысля) ми́сля, ду́ма, дум, (предположение) га́дка, по́гадка, (фамил.) погада́нка, (помысл) по́мисл, уми́сел (-слу), (ум.-ласк.) ду́монька, га́донька, ми́слонька, ду́мочка: • без задних мыслей – без потайних (затаєних, прихованих) думок; • без мыслей – без думо́к, безду́мно; • быть далёким от мысли – [і] не думати; і в думці не мати, (книжн.) бути далеким від думки, дале́кий ду́мки (А.Ніковський); • вертится мысль – рої́ться (кру́титься) ду́мка (га́дка); • взвешивать в мыслях – розважа́ти в думка́х (в ми́слях); • в мыслях – на думці (на мислі, у думці, у думках); • воспарить мыслью – злинути (злетіти, знестися) думками; • выведывать, выведать, стараться, постараться узнать образ мыслей – вивідувати, вивідати напрям думок; ума вивідати; (иногда) ума випитувати, випитати; • высказывать мысль (мнение) – висло́влювати ду́мку (га́дку); • говорить с задней мыслью – говори́ти (каза́ти) з потає́мною (з потайною, затаєною, прихованою) ду́мкою, (намекать, перен.) говори́ти (каза́ти) наздога́д бурякі́в[, щоб дали́ капу́сти]; закидати наздогад; • голова полна тяжёлых мыслей – важкі думи обсіли голову; • делать что с предвзятой мыслью – роби́ти що з упере́дженою (упере́дньою) ду́мкою (з упере́дженням, упереджено); • дельная мысль –розу́мна (путя́ща) ду́мка; • засела мысль – вроїлася думка; • загореться мыслью – запалитися думкою; • и в мыслях не было, не имел чего – і думки (гадки) не було про (за) що; і в думці (і на думці) не було чого; ні думки, ні гадки не було про (за) що; і думки не мав (за) що; і на думку не спадало (не спало) що; і думкою не вів про (за) що, і в голові (і в головах) не покладав про (за) що; • избавиться от мыслей – позбутися (збутися) думки; • иметь в мыслях что – мати на думці (в думках) що; покладати в думках що; у голові класти (в голову собі класти) що; • и мысли такой не было – і думки (і гадки) такої не було; і гадки і думки такої не було; і в думці (і в гадці) такого не було; • иметь заднюю мысль на кого – закида́ти на ко́го, ма́ти на ко́го потає́нну ду́мку; • книга эта богата мыслями – ця кни́жка бага́та на думки́; • ловить (поймать) себя на мысли – ловити (зловити, піймати, спіймати) себе на думці; • мелькнула мысль в кого – промайнула (майнула, сяйнула) думка в кого; • меня озари́ла блестящая мысль – пройняла́ мене́ блиску́ча ду́мка, сяйну́ла мені́ в голові́ ду́мка; • меня пугает мысль, мне страшно при мысли о… – мене лякає думка про (за)…; мені страшно (лячно) на саму думку про (за)…; • мне это не по мысли (не по нраву) – це мені́ не до ми́слі (не до ми́слоньки, не до вподо́би); • мысли без всякой связи – думки без ладу; безладні думки; • можно потерять рассудок (сойти с ума) от одной мысли – мо́жна втра́тити ро́зум (збожево́лі́ти) з одніє́ї га́дки (на саму́ га́дку); • мысль благодарная, высокая, низкая, благородная – вдя́чна, висо́ка, низька́ (ни́ца), шляхе́тна ду́мка (ду́ма); • мысль грустная, печальная, тяжёлая – смутна́, сумна́, важка́ ду́мка; • мысль (замечание) по существу – посутня (заувага) думка; • мысль мрачная, чёрная – пону́ра, чо́рна ду́мка (дума); • мысль предвзятая, задняя, преступная – упереджена (упере́дня), потає́нна, злочи́нна ду́мка; • мысль пылкая (горячая) – палка́ ду́мка (га́дка); • мысль светлая, остроумная блестящая – сві́тла (ясна́), би́стра (доте́пна), блиску́ча ду́мка; • мысль сокровенная, заветная – тає́мна, запові́тна ду́мка (дума); • мыслям тесно, словам просторно – ма́ло слів, бага́то змі́сту; думо́к бага́то, аж слів не стає́; • навеять мысль – вроїти думку; • наводить, навести на мысль кого – наводити, навести (навертати, навернути, справляти, справити) на думку кого; давати, дати на розум кому; каза́ти на здо́гад; • намечать в мыслях кого – закидати на кого; • не допускать [и] мысли о чём – [і] в думці не мати про (за) що; [і] в голові (в головах) не покладати чого; [і] думки не припускати про (за) що; • не покидала мысль кого – не виходило з голови в кого; • не иметь в мыслях чего – не мати на думці (у думці, на гадці, у гадці) чого; • оборвать цепочку мыслей – перепинити течію думок; • образ мыслей – напрям (напрямок) думок; спосіб думання (мислення); • обратить все свои мысли на что – звернути (обернути) усі свої думки на що; • обратить все свои -ли на что – зверну́ти (оберну́ти) усі́ свої́ думки́ на що; • обуревают меня мысли – беруть мене думки (гадки); облягають думки (гадки) голову мені; обсідають (посідають) мене думи (думки); • одна мысль об этой опасности ужасает меня – сама́ га́дка про цю небезпе́ку жаха́є мене́; • одна мысль сменяет (опережает, обгонятет) другую – думка думку (дума думу) побиває (пошибає, пошиває, поганяє); • осенила мысль кого – блиснула (сяйнула, зринула) думка (гадка) в кого (кому); осяяла (осіяла) думка (гадка) кого; пройняла кого думка; спала кому думка; (фамил.) стрельнула (шибнула) думка [у голову] кому; • оставить мысль – скинутися думки; • от мыслей ум за разум заходит – за думка́ми, за гадка́ми аж голова́ тумані́є; • от одной мысли о чём – від самої думки (гадки) про що; на саму думку (гадку) про що; • отрешиться от мысли о чём – позбутися (зректися) думки про що; покинути думку про що, спустити з думки що; • поглощённый мыслями – заклопотаний (захоплений, охоплений) думками; • подать мысль кому – подати (дати) думку (на розум дати, послати) кому; • по его мысли – на його думку (гадку); • полёт мысли – лет думки, літ (ширяння) думок; буяння мислі; • по мысли автора – на авторову (о жен. авторчину) думку (гадку); на думку автора, авторки; як думає (як гадає) автор, авторка; • постичь мысль чью – збагну́ти ду́мку чию́; • потерять мысль – спусти́ти з ду́мки; • появилась мысль – з’явилася думка; • прийти на мысль – спасти (впасти, зійти, набігти, прийти) на думку; навернутися (навинутися) на думку; • приходить, прийти к мысли (к заключению) – прихо́дити, прийти до ду́мки (до ви́сновку); доходити, дійти думки (висновку); • при одной мысли об этом – на саму́ ду́мку (зга́дку) про це; від самої думки (гадки) про це; • пришла мне в голову мысль – спало (впало, набігло, спливло, навернулося) мені на думку; мені здумалося; мені впало в голову, я прийшов на думку (на гадку); мені прийшла в голову (до голови) думка; • пугать (разгонять) мысли – поло́хати думки́; • пьяного речи — трезвого мысли – що в п’я́ного на язиці́, те в твере́зого на умі́; • растекаться мыслию по древу – розтікатися мислію по древу (по дереву); • собираться, собраться с мыслями – збиратися, зібрати [докупи] думки; змірковуватися, зміркуватися; надумуватися, надуматися; (перен.) ро́зуму збира́ти; • с такими мыслями – у таких думках; з такими думками; • узнавать образ -лей – виві́дувати на́прям думо́к, (перен.) ума́ виві́дувати; • устремиться мыслями к чему – полинути думками до чого; • хорошая мысля приходит опосля – на думку (гадку) спало коли пропало (Пр.); якби той розум спереду, що тепер іззаду (Пр.); • хорошей мыслью грешно не воспользоваться – з доброї думки не гріх і скористатися (скористува́тися); • хорошо выражать (свои) мысли – до́бре висло́влювати (вимовля́ти) свої́ думки́, мати хист до ви́слову думо́к (висловля́ти думки́); • эта-ль запала мне на сердце – ця ду́мка припа́ла мені́ до ми́слі (до душі́, до се́рця); • я относительно этого одних с вами мыслей – я про це (щодо цього) таких самих думок, як і (що й) ви; у мене однакові (я маю однакові) з вами думки про це (щодо цього); • я сказал это без всякой дурной мысли – я це сказа́в без уся́кої лихо́ї ду́мки (без уся́кого лихо́го на́міру). [А ду́мка край сві́та на хма́рі гуля́ (Т.Шевченко). Що ха́тка, то й и́нша га́дка (Номис). Між уче́ними людьми́ пронесла́ся тоді́ га́дка (П.Куліш). Ми́слі до су́ду не позива́ють (Номис). Се́рця не да́влять пону́рії ду́ми (Б.Грінченко). Мислі до суду не позивають (Номис). Що з голови, то з мислі (Номис). Ой думаю та гадаю, а що моя мисля зносить (Сл. Гр.). Гризельда навіть не заздрівала, щоб Тодозя кохала князя, а поважний суворий князь кохав Тодозю: це їй і в думку не приходило (І.Нечуй-Левицький). Та не такої думки був князь Єремія (І.Нечуй-Левицький). В мої́х чуття́х, у по́мислах і мо́ві (І.Франко). Творе́ць висо́ких дум (В.Самійленко). Гніздо́ думо́к висо́ких (І.Франко). І ду́му в ме́не, ду́му, як на мо́рі шу́му (М.Вовчок). Усе́ їй той коза́ченько з ми́слоньків не схо́дить (Л.Українка). В-оста́ннє згада́ти палкі́ї гадки́ (Л.Українка). І не до любо́ви, і не до розмо́ви, і не до ми́слоньки моє́ї (Сл. Гр.). Го́лос як су́рмонька, але́-ж чо́ртова ду́монька (Номис). Я́к-же її́ люби́ти, коли́ не до ми́слі? (А.Метлинський). Яка́сь надзвича́йна ду́мка стре́льнула йому́ до голови́ (Б.Грінченко). Ма́терине се́рце обілля́лося жале́м на саму́ ду́мку, що дити́на ме́рзла-б (М.Коцюбинський). Мо́вив собі́ на ду́мці (О.Кониський). Немо́в яке́ страхі́ття поло́хає думки́ (М.Вороний). Випра́вдував він себе́ в ду́мці (С.Васильченко) До́сі мені́ й на ду́мку ні ра́зу не впа́ло про заміжжя́ (О.Кониський). А вже дівчата в плахтах, у намисті, вінки пускають за водою вниз. А вже гадають, хто кому на мислі, а хлопці зносять до багаття хмиз (Л.Костенко). Ду́мки-га́доньки не ма́ють (Т.Шевченко). Хо́чуть говори́ти, не змірку́ються (М. Вовч.). Не мав на ду́мці (М.Коцюбинський). За вда́чу її́ він тоді́ й не ду́мав і га́дки не мав (І.Нечуй-Левицький). Він і в голові́ собі́ не поклада́в (І.Нечуй-Левицький). Поляга́ли спа́ти, на́віть ду́мкою не ведучи́ про ніж (І.Франко). — О, се такий пан, що, мабуть, ума вивідує (Сл. Гр.). Будьте уважні до своїх думок — вони початок учинків (Лао Цзи). Нестачу глубини думки звичайно компенсують її довжиною (Ш.Монтеск’є). Не всі думки доводь до язика. Думок незрілих не виводь у діло (Л.Гребінка, перекл. В.Шекспіра). Та тії просьби не помагали, бо дурний чолов’яга намірився будь-що-будь усім аретинським мешканцям свою ганьбу виявити, хоч доти ніхто про те й гадки не мав (М.Лукаш, перекл. Дж.Бокачо). Неборака бачив уже в думці, як за правицю його потужну вінчають його, щонайменше, на трапезонтського цісаря (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). — Прекрасні мої дами, той лемехуватий суддя-провінціал, про якого я говорив вам учора, не дав мені розказати однієї історійки про Каландріна, що вертілася в мене на думці… (М.Лукаш, перекл. Дж.Бокачо). … не раз йому й самому набігала думка взятися за перо і написати те заповідане продовження — і він був би його написав, а може, й видав, якби тому не стали на заваді інші, важливіші помисли, що безнастанно тривожили його ум (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). … Санчо, споживши того дня добрий повечірок, одразу ж пірнув у браму сну, а Дон Кіхот довго не міг склепити очей не так од голоду, як од химер своїх: думки його роїлися самопаш, залітаючи в тисячі преріжних місць (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). …запалилась вона до нього потайною жагою, а що сама була молода та яра і знала, що він овдовів, то гадала, що легко їй буде бажання своє вдовольнити — варто їй тільки сором свій перемогти і йому все. що на мислі має, виявити (М.Лукаш, перекл. Дж.Бокачо). Щоправда, у декого й інша думка в голові майнула — як зустрінемо не корсарську, а купецьку галіоту, то буде нам зиск, а не згуба, бо, захопивши її, зможемо певніше й безпечніше подорож свою морську одбути (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Я даремно трачу несписанні зусилля на те, щоб впорядкувати свої думки, що, можливо, нічого не варті (Л.Вітґенштайн). Людям, як я помітив, подобаються такі думки, що не заставляють думати (С.Є.Лєц). Думки як блохи, скачуть з людини на людину. Але не всіх кусають (С.Є.Лєц). Думки деяких людей такі нікчемні, що не доходять навіть до їхньої голови (С.Є.Лєц). До глибокої думки треба піднятися (С.Є.Лєц). 1. Думка колобка в першу шлюбну ніч: «От бабуся, зараза, недоліпила…» 2. Думка як жінка — якщо доступна для всіх, то вже не цікава. 3. Думка як риба — якщо на поверхні, то вже майже мертва].

Мышление – ду́мання, ми́слення, (размышление) міркува́ння, розважа́ння, гадання, (мозгование) мізкува́ння, метикува́ння: • образ мышление – лад думання (мислення). [— Дівка, кажуть, як верба: де посади, там і прийметься. — Не дуже вгамовалась Леся од такого розважання; рвалась, кричала, здіймала до неба руки (П.Куліш). Зовсім інша робота писати спомини, там треба інтенсивного і більш-менш постійного напруження пам’яті, систематичного думання (Л.Українка). А вже найбільша була біда Миронові з тим мисленням! Не вмів мислити та й годі (І.Франко). Тут треба багато міркування, треба добре головою крутить (І.Нечуй-Левицький). От простий, невчений чоловік, з доморощеним розумом, а як він міркує!.. Але на вище мізкування — вибачайте (М.Коцюбинський). Але логічні міркування не збуджували в ньому найменшого співчуття. Він починав розуміти, що розпорядок гарний тільки тоді, коли його сам до себе з доброї волі прикладаєш, і що це річ дуже прикра, коли його прикладають до тебе інші (В.Підмогильний). А Гордий був простак. Дуже блискучий, але феноменально обмежений. Та йому й не потрібен був розум — він думав кулаками. Цей оригінальний апарат думання в нього був надзвичайно розвинений — кулаки з довбеньку, — і саме за цей апарат думання його й взято до такої «державної» праці, ось в цю установу (І.Багряний). Назвавши так собі до любості вірного свого коня, став наш гідальго думати-гадати, яке б уже самому собі ймення прибрати, і те думання взяло йому вже не чотири дні, а цілих вісім. Кінець кінцем він нарік себе Дон Кіхотом; звідси ж то й висновують автори сієї правдивої історії, що в дійсності його прізвище було Кикоть, а не Віхоть, як твердили  деякі інші (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Та що жінки з природи своєї проявляють завжди більшу, аніж чоловіки, вигадливість та бистроумність чи то на добре, чи на лихе, коли треба вирішувати негайно (хоч на довге розважання їх уже й не стає), Камілла швидко знайшла вихід із цього, здавалося б, безвихідного становища (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Для мислення потрібен мозок, уже не кажучи про людину (С.Є.Лєц)].

Навстречу – назу́стріч, на́встріч, (редко) навстрі́т, зу́стріч, у́стріч, стріч кому́, кого́, навпро́ти ко́го, про́ти ко́го: • выслать кого навстречу кому – ви́слати кого́ назу́стріч кому́, перестрі́ти кого́ ким; • выходить, выйти навстречу кому – вихо́дити, ви́йти назу́стріч кому́, (лок.) устріть кого; виходити, вийти проти кого; • идти навстречу – перестріва́ти кого́, перестріча́ти, перестрі́ти кого́; (оказывать содействие) сприяти, посприяти, допомогти кому, чему; • навстречу солнцу – назустріч (редко, навстріч) сонцю. [Йде додо́му, а я молода́ про́ти йо́го (Пісня). Боса стала серед шляху, Втерлась рукавами. А москалі їй назустріч, Як один, верхами (Т.Шевченко). Іду шляхом, — боюсь так, що й сказати не можна! Раденька вже, як хто навстріч мені береться (М.Вовчок). Що далі забувалася небіжка Чайчиха, то знов Пилипиха робилася похмурніша — важким духом стала дихати вона на зятя. Спершу раділа, що він з дому часто одгоджається, а там завважила, як його дожидає Маруся, як устріч йому виходить… По ниточці до клубочка, як-то кажуть, і Пилипиха вже вмічати почала, що дома він не говорить і смутує, а йде — вибирається з господи — то й очі блищать… (М.Вовчок). Гадю́ка їм навстрі́т (С.Руданський). Ось він зу́стріч (П.Куліш). Почу́вши, що князь Вишневе́цький вте́ком з лі́вого бо́ку Дніпра́ на пра́вий перехо́дить, перестрі́в Хмельни́цький його́ свої́ми посланця́ми (П.Куліш). Назу́стріч ма́тері біжи́ть дівча́ (М.Коцюбинський). Стрів несподівано Марту. Ішла назустріч (М.Коцюбинський). Іде́ нам на́встріч. О́нде хтось у́стріч ї́де (АС). Навпро́ти тіє́ї маніфеста́ції йшла дру́га (Рада). Спинившись коло ґраток над кручею, вони дивились, як сунули по схилу світлячки узвозу, виплазовуючи назустріч згори та з підгір’я і несподівано розминаючись у ту хвилю, коли мали зіткнутися. Велика ріка темніла внизу перед ними, позначена вздовж надбережними ліхтарями й вогнями Труханова острова (В.Підмогильний). В їхньому гурті він переживав солодкі хвилини не затьмарені ні думками про майбутнє, ні спогадами минулого, почував у собі дивну повінь існування, що дає радість саме з себе, не потребуючи ні надій, ні планів. Він мав себе птахом, що спиняється в повітрі на розгорнутих крилах, обнімаючи маленьким оком розкішну землю, квіткою, що розкриває вранці маківку, проливаючи запашність назустріч сонцю (В.Підмогильний). І вужчає благенька смужка літ, мов тінь твоя, що йде тобі назустріч і врочить, врочить… Ось і заламалась твоя дорога. Темінь. Прірва. Край (В.Стус). І каже дяк: — Яка там подобизна? Коли земля здригнулась від копит, назустріч Радзивіллу вийшов Тризна, печерський пресвятий архимантдрит (Л.Костенко). У поблизьких од Києва землях навстріч княжні дзвонили, били клепала, гуділи роги, бояри стрічали на межі своїх вотчин з припросинами й частуваннями, священики виходили з молитвою, люд проводжав дитину-княжну слізьми, дарами й клечанням (П.Загребельний). Всі виходили навстріч, зчиняли веселу варвітню, а потім разом заходили в різьблений будинок (Петро Сорока). Почувши тії речі Дон Кіхотові, вирішили всі, хто слухали його,. що то, певне, якийсь божевільний, і почали страшенно реготати, але той регіт іще більшого додав огню рицаревому гніву. Не говорячи більше ні слова, Дон Кіхот видобув меча і кинувся до ношів. Тоді один із носіїв, поставивши замісто себе запасного, схопив дрючка чи то сішку, на яких ноші під час перепочинку обпирають, вийшов назустріч напасникові (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Вдивляюсь я в травневу синю ніч, в якій світи ведуть свої дороги, і вірю я, що вічності хоч трохи несу в собі. Вона, зіркам навстріч, летить, і рине, й тріпотить з тривоги… Це зву душею (М.Бажан, перекл. Р.М.Рільке). Не женись за грошима — іди їм на зустріч (Арістотель Онасіс). Іди назустріч ближньому — не дай йому зайти з тилу (С.Є.Лєц). Якщо ти йдеш мені назустріч — значить, нам не по дорозі].

Наручники – наручники, на́ручні, (зап.) кайданки, (жарг.) браслети. […Дон Кіхот підвів очі й побачив, що назустріч їм по дорозі йшло пішки чоловік із дванадцятеро якихось людей, нанизаних, мов намисто, на довгий залізний ланцюг. До ланцюга вони були прикуті нашийниками, ще й на руках у кожного були кайданки (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). — Відбивався, як скажений, знадобилося аж п’ятеро чоловіків, щоб на нього кайданки начепити (В.Горбатько, перекл. К.Макалоу)]

Неисправимый – непопра́вний, (о человеке, ещё) невиправний, (безнадёжный) безнадійний, (о поступке ещё) ненапра́вний; (отчаянный, отъявленный) неприторе́нний, (нераскаянный) нерозкаяний: • неисправимый лжец – невиправний (безпросвітний, безнадійний, несусвітній) брехун; • он не исправим – його годі виправити. [Неприторе́нний зло́дій (Номис). — Я думав, що маю діло з чесним, правдивим купцем, а не з нахабним, облесливим чоловіком і, як теперечки бачу, з непоправним шарлатаном, — сказав Палладій у дверях (І.Нечуй-Левицький). Миколо, мій друзяко давній, Ідеалісте непоправний! Навіяв ти на душу чару З далекого Катернодару (І.Франко). Що ж їй, власне, сказати? Передусім, що її поведінка, коли вона справді така, як він розумово припускає, є наслідок непоправного виховання (В.Підмогильний). — Це вам, старосвітським людям, кохання здається якоюсь невиправною катастрофою, чимсь стихійним і великим,— сказала Ірен. — А ми за революції навчились дивитись на нього, як на епізод у житті (В.Підмогильний). А під ранок, зором помертвілим Розгорнувши спопелілий морок, Віднайшла я ненаправний вилом На землі, на небі і в просторах… (О.Теліга). Глузували й глумилися з них шинкові завсідники, невиправні п’янюги (З.Тулуб). «Агов, друже! Чи ти ще живий десь? Романтику ти безнадійний і непоправний!» (І.Багряний). — Якби всі тії брались, котрі кохаються,— сказав Дон Кіхот,— то було б поламане батьківське право вибору і присуду, коли і з ким дітей своїх слушне дружити; якби зважити на дівочий розум, то інша обрала б собі отецького наймита, а інша — першого-ліпшого хорошуна, що в око їй упаде, будь він неприторенний гультяй і паливода (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса)].

Неумёха, неумейка, прост. – недотепа, нетя́ма, нерозторо́па, шеле́па, неумійко. [Дон Кіхот видобув записника і, одійшовши трохи набік, заходився компонувати листа. Як написав, підкликав Санча і сказав, що хоче йому того листа вголос прочитати, нехай напам’ять вивчить, а то ще буває загубить десь по дорозі — од такого нерозторопи всього можна сподіватись (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса)]

Ни – 1) (част.) ні, (усилит.) ані, (устар.) ніже; 2) (союз) ні; 3) (отделяемая часть местоимения) ні: • без какого бы то ни было – без бу́дь-яко́го, без нія́кого; • во что бы то ни стало – будь-що-будь, хоч би [там] що; хоч би що (там) було; хай там що; щоб тут що; хоч що-бу́дь; (иногда) на чім би то не стало; чого б то не коштувало, (любой ценой) за всяку (будь-яку) ціну; кров з носа; • где бы ни… – хоч би де (хоч де б); (изредка) де б не…; • где бы то ни было, где ни есть – аби́-де, бу́дь-де, (диал. бу́длі-де), де припаде́, де тра́питься; • где ни… – хоч де, хоч би де (хоч де б); (изредка) де не…; • как бы то ни было – хоч би [там] як; хоч би [там] що; будь-як-будь; будь-що-будь; • как вы ни старайтесь – хоч-би я́к ви старались; • как ни есть – хоч би там як; • какой ни – хоч яки́й, хоч-би яки́й, хоча́-б яки́й, (изредка) яки́й не; • какой ни [на] есть – будь-який (абиякий), (диал. бу́длі-який); яки́й припаде́, яки́й тра́питься; хоч і який; який завгодно, перший-ліпший; хоч би там який, який не є; (раскакой) пере́який; • как он ни умён, как он ни был умён – хоч яки́й він розу́мний, хоч яки́й він був розу́мний; • когда бы то ни было – аби́коли, бу́дь-коли, (диал. бу́длі-коли), коли́ припаде́, коли́ тра́питься; • когда ни – хоч коли́, хоч-би коли́, хоч коли́-б, (изредка) коли́ не; кто бы ни…; что бы ни… – будь-хто (хоч хто, хто б не)…; будь-що (хоч що, що б не)…; • кто ни – хоч хто́, хоч-би хто́, хоч хто́-б, (изредка) хто-б не; • кто что ни говори – хоч-би хто́ що каза́в; • куда (как) ни кинь — всё клин – куди кинь — усе клин (Пр.); куди кинь, то все клин (а все наверх дірою) (Пр.); як не мостися, а все мулько (Пр.); сюди гаряче, і туди боляче (Пр.); сюди кинь, туди кинь, то все голим на п’яти (Пр.); • куда ни – хоч куди́, хоч де́, хоч-би куди́, хоч-би де́, хоч куди́-б, (изредка) куди́ не, де не; (каким путём) хоч кудо́ю, хоч куди́; хоч-би кудо́ю, хоч-би куди́, (изредка) кудо́ю не, куди́ не; • куда ни пойду… – хоч-би куди́ пішо́в…; • на небе ни облачка – на небі ані хмаринки; • ни даже – ні (ані) на́віть; • ни души – ні [живо́ї] душі́, ні ду́ха [живо́го], ні люди́ни; • ни копейки денег – ні копійки, ні ше́ляга (гро́шей), (шутл., давн.) ані копія́; • на улице ни души – на ву́лиці ані (ні) душі́ (ані (ні) ду́ха живо́го, нікогі́сінько, (фамил.) ані ля́лечки); • не говоря ни слова – не мо́влячи й сло́ва; • не произнёс ни слова – ні (і) сло́ва не промо́вив (не ви́мовив), і па́ри з уст не пусти́в; • ни боже мой! – далебі́, ні! бігме́, ні!, (и думать нечего) і га́дки (ду́мки) (тако́ї) не ма́й, і ду́мати не гада́й, і ду́мку поки́нь; • ни в зуб не знать – нічогі́сінько (ні бе, ні ме) не зна́ти; • ни в какую – хоч ріж (кого), ані руш [не хоче], нізащо; • ни во что не ставить кого, что – ні за що мати (за ніщо мати) кого, що; не поважа́ти, не шанува́ти кого́; (иногда образн. разг.) мати кого за устілку; • ни в чём, ни на чё́м, ни во что́, ни на что́ – ні в чо́му (чі́м), (реже) в нічо́му, ні на чо́му (чі́м), (реже) на нічо́му, ні в що́, ні на що́; • ни грамма – ні зернини, ні крихти, ні грама; • ни гугу – анічичирк (нічичирк); ані (ні) пари з уст, ані мур-мур; • ни дать, ни взять (разг.) – (как прил.) викапаний (достеменний, достотний, нестеменний, нестеменнісінький); (как нар.) достоту (достеменно, нестеменно), ні втять, ні взять; • ни дать, ни взять какой кто – досто́ту (достеме́нно, достеменні́сінько, існі́сінько, точні́сінько) яки́й хто, і спе́реду й збо́ку яки́й хто, чисті́сінький, достеменні́сінький, існі́сінький, точні́сінький, (вылитый) ви́капаний хто; • ни духу (нет) – нічогі́сінько (нема́); • ни единый – жодний (жоден, жоднісінький); (лок.) жадний, жаден, жаднісінький; ні один (ні однісінький), (устар., шутл. или торж., напыщ.) ніже єдиний; ни за грош; • ни за понюшку табаку – ні за цапову душу; ні за понюх табаки; • ни за что [на свете] – нізащо [в світі]; ніколи в світі; зроду; зроду-звіку (зроду-віку); (никак) нія́к; • ни за что, ни про что – ні за що, ні про що; дарма; дурне; • ни из короба, ни в короб – ані з коша, ані в кіш (Пр.); ні сюди, ні туди (Пр.); • ни кожи, ни рожи – ні з очей, ні з плечей (Пр.); гарна, як свиня в дощ (Пр.), (груб.) ні ґедзла, ні гризла; • ни к селу, ни к городу – ні до ладу́, ні до при́кладу; ні сі́ло, ні впа́ло (пало); ні в тин, ні в ворота), (грубо) ні к лі́су, ні к бі́су; ні для на́шої вну́чки, ні для ба́биної су́чки; (некстати) [і геть-то] не до ре́чі, недоре́чно; як Пили́п з конопе́ль, як соба́ці п’я́та нога́; • ни к чему – ні до чого; ні на що, ні на віщо; • ни к чему не способен – ні на що (ні на віщо, ні до чого) не здатний, (образн.) не вміє й шила загострити; • ни малейшей надежды нет – [ані] найме́ншої наді́ї нема; • ни один этого не говорит – ніхто́ (жодний, жоден, (лок.) жа́дний, жа́ден) цього́ не ка́же; • ни… ни (при перечислении) – ні … ні, ні … ані, ані … ні, ані … ані, ні (ані) … ніже́; ни-ни; • ни-ни-ни (разг.) – ні-ні; аніже́; аніні́; ні-ні-ні; • ни один не – жо́дний (жо́ден), (лок.) жа́дний (жа́ден) не, (очень редко) ні жо́дний (жа́дний), ні оди́н не; (никто) ніхто́ не; • ни он, ни никто – ні він і ніхто́; • ни от кого – ні від кого; • ни пикни! (разг.) – ні писни!; • ни под каким видом (разг.) – ні в якім (ні в якому, у жодному, у жоднім) разі; нізащо [в світі]; • ни под себя, ни на себя – ані печі, ані лави (Пр.); ні плуга, ні ріллі (Пр.); • ни рыба ни мясо – ні риба ні м’ясо [а щось наче гриб] (Пр.); ні пес ні баран (Пр.); ні жук ні жаба (Пр.); ні вогню, ні полум’я — тільки дим (Пр.); ні брат ні сват (Пр.); ні швець, ні жнець, ні чортзна-що (Пр.); ні швець, ні жнець, ні в (на) дуду грець (Пр.); • ни с кем (чем) – ні з ким (чим); • ни слова – а) ні (ані) сло́ва, (как в рот воды набрал) ні (ані) па́ри з уст; б) (молчать!) ні сло́ва!; • ни с места – ані руш; ані (ні) з місця; ні кроку далі; • ни с того ни с сего – ні з сього ні з того; ні сіло ні впало (пало); з доброго дива; дурнісінько, гарма-дарма; • ни так, ни сяк – ні так, ні сяк; ні сяк, ні так; • ни так, ни сяк, ни этак – ні сяк, ні так, ні ота́к (онта́к); ні сяк, ні та́кечки (ні онта́кечки); • ни тебе, ни никому – ні тобі́ і ніко́му; ні тобі́, ні кому́; • ни то ни сё;ни два ни полтора – ні се ні те; ні сякої ні такої; (шутл.) ні теє ні онеє; ні до чобота на закаблук, ні до черевика на рант; ні риба ні м’ясо; ні рак ні риба; ні сич ні сова; • ни тот, ни другой – ні той, ні той; ні той, ані (ні) другий; • ни туда, ни оттуда – ні туди́, ні зві́дти; • ни туда, ни сюда – ні туди́, ні сюди́; • ни этот, ни никакой – ні цей і нія́кий; • остаться ни при чё́м, ни с че́м – зоста́тися ні при чо́му (чі́м), зоста́тися ні з чи́м, (в дураках) опини́тися в ду́рнях, поши́тися в ду́рні, о́близня пійма́ти (з’ї́сти), (шутл.) вхопи́ти ши́лом па́токи; • с кем ни говорил, к кому ни обращался… – хоч з ким би я говорив, хоч би до кого звертався, з ким (ті́льки) я не говори́в (не розмовля́в), до ко́го не зверта́вся (не вдава́вся)…; • сколько бы ни – хоч-би скі́льки, хоч скі́льки-б, (изредка) скі́льки-б не; • сколько бы то ни было, сколько ни есть – аби́-скільки, бу́дь-скільки, скі́льки є, скі́льки припаде́, скі́льки тра́питься; • сколько ни – хоч скі́льки, хоч-би скі́льки, хоч скі́льки-б, (изредка) скі́льки не; • что бы ни – хоч-би що́, хоч що́-б, (изредка) що-б не; • что бы то ни было – аби́-що, бу́дь-що, (диал. бу́длі-що), хоч що́, хоч-би що́, що припаде́, що тра́питься; • что ни – хоч що́, хоч-би що́, хоч що́-б, (изредка) що не; • что ни год – рік у рік; щорік (що не рік); • что ни на есть лучший – якнайкра́щий, щонайкра́щий, якнайлі́пший, щонайлі́пший; • что ни [на] есть лучший, что ни [на] есть худший… – щонайкращий (якнайкращий), щонайліпший (якнайліпший); щонайгірший (якнайгірший)…; • что ни сделает… – хоч що́ зро́бить (хоч-би що́ зроби́в)…; • что он ни говорил, его не послушали – хоч що́ (вже) він каза́в (говори́в); чого́ (вже) він не каза́в (не говори́в), його́ не послу́хали. [Круго́м ні били́ни! (Т.Шевченко). Ніхто́ й сло́ва не промо́вить (Т.Шевченко). На не́бі нема́ ні зорі́ (Л.Українка). На си́ньому не́бі ані хмари́ночки (І.Нечуй-Левицький). Добіга́ до полони́ни ві́ла… ле́ле Бо́же! там нема́ ні ду́ха, ті́льки чо́рна вся трава́ од кро́ви (Л.Українка). Ні душі́ ні в ві́кнах, ні круг ха́ти не ви́дно (М.Рильський). Ні сло́ва не мо́вить, мовчи́ть (Л.Українка). Вона́-ж ні па́ри з уст — і гля́нула знена́цька (М.Рильський). Нігде́ ні живо́ї душі́ (І.Нечуй.-Левицький). Ласка́ве теля́тко дві ма́тки ссе, а лихе́ жа́дної (Номис). З го́рла мого́ не вихо́дить і жа́дного зву́ка (Дніпрова Чайка). Обле́сник жа́ден не знав тебе́ (Б.Грінченко). … жо́дного села́, хати́нки не мина́є (П.Тичина). Без брехні́ ні жо́ден чолові́к не сва́тався (Квітка). Ні одна́ ще зоря́ не була́ така́ га́рна (Л.Українка). Ні оди́н співе́ць її́ не всла́вив і ні оди́н мисте́ць не змалюва́в (Л.Українка). Всіх перері́зали, не втік ніже́ єди́ний католи́к (Т.Шевченко). Ні ба́тька, ні не́ньки: одна́, як та пта́шка в дале́кім краю́ (Т.Шевченко). Ні ру́ху, ні люде́й (М.Рильський). Як не було́ ще нічо́го: буття́ й небуття́, ні ете́ру, ні не́ба (Л.Українка). Він не забу́в його́ ні в те́мряві пону́рій, ані при ха́тньому бага́тті (Л.Українка). Ані би́тись, ні втекти́ (С.Руданський). Ані зу́стрічи, ні про́воду, без мети́ і навмання́ (М.Рильський). Не дошкуля́ють тут нас ані А́встер, ні те честолю́бство, ані пропа́сниці лю́ті, ні сме́рти осі́нній ужи́нок (М.Зеров). Ані вста́ти, ані сі́сти (Сл. Гр.). Я ні тро́хи не хо́чу запере́чити ані висо́кої літерату́рної ва́ртости тво́рів, ані ваги́ їх в істо́рії на́шого літерату́рного ру́ху, ані їх вели́ких за́слуг (Б.Грінченко). Не мина́йте ані ти́тла, ні́же тії́ ко́ми (Т.Шевченко). У жупа́ні — круго́м па́ні і спе́реду й збо́ку (Т.Шевченко). Він ра́птом ні з то́го, ні з сьо́го здрига́вся (М.Хвильовий). А він — ні сі́ло, ні впа́ло — причепи́вся до ме́не (Б.Грінченко). Одного́ ра́зу сей ду́рень їй ка́же так — ні сі́ло, ні впа́ло: «чи ви-б мене́ не одружи́ли?» (Б.Грінченко). Бу́дь-що-бу́дь, це́рква мі́сце публі́чне (І.Франко). Ви така́ ось, — ні те, ні се (О.Влизько). Коли́ не приї́деш до те́бе, то пуття́ не ба́чиш (Мова). Хоч куди́-б пішо́в я, всі думки́ — про те́бе (А.Кримський). Де не піду́ я, всю́ди твій розу́мний лю́бий по́гляд ся́є (Л.Українка). Скі́льки літ не пройде́, — під осі́нніми зо́рями умира́тиме в ща́сті пливе́ць (М.Рильський). Скі́льки б те́рну на ті́ї вінки́ не стяли́, ще зоста́неться ці́ла дібро́ва (Л.Українка). Не руш! аніні́! (АС). «Із-за Німа́ну ви отрима́ли щось?» — «Нічо́го, аніні́!» (М.Рильський). Сиди́ ти́хо! аніже́! (АС). Як кажуть на моїй Полтавщині, “на хрю вони нам здалися”, коли в ніщо ставлять народ, плюють на його в ім’я якихось кастово-кланових інтересів, себто для ненаситного збагачення (Я.Яременко). — Про лівий фланг то нічого й казать, Самі богатирі — ні втять, ні взять, Окрили блиском зброї кручі скал Загродили щільно перевал (М.Лукаш, перекл. Й.В.Ґете). Я на посаду йшов, і з посади йду яко наг, яко благ, то й можу з чистим сумлінням (а то ж річ не мала!) сказати: «Голим народився, голими і вмирати: ні зиску, ні втрати» (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Але одвічний ворог згоди і недруг миру, зазнавши такої ганьби… і побачивши, як підігріта ним ворохобня звелася ні на що, надумав іще раз спробувати щастя, зірвавши нову бучу… (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). І ще скажіть — хто може похвалитись, що забив гвіздка в колесо Фортуни? А певне, що ніхто. До того ж між жіноцьким «так» і «ні» і голки не встромиш, бо нема куди (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). — Чого не злічите — числа немає в тім, Чого не зважите – не важить та вага, Чого не виб’єте — не варто ні шага (М.Лукаш, перекл. Й.В.Ґете). До сього діла більше мій пан Дон Кіхот удатен: той — раз-два, усіх упорає і усьому дасть ради, а я, грішним ділом, у сій музиці ні бе, ні ме (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Аррігуччо стояв ні в сих ні в тих, і хотів би щось сказати, та не міг — бачив, що все проти нього обертається (М.Лукаш, перекл. Дж.Бокачо). До обід на березі й далі на острові не видко було ні ду ші живої, о кого вони могли б помочі собі сподіватися (М.Лукаш, перекл. Дж.Бокачо). — Я ніби ріс — а добре придивиться, То духом я ні крихти не зміцнів… (М.Лукаш, перекл. Й.В.Ґете). — Стійте тихо і ні пари з уст, бо тут вам і смерть! (М.Лукаш, перекл. Дж.Бокачо). — Так, надісь, робив, як тої приказки оддай нищим, а собі ні з чим; людям дай, та й про себе дбай; даруй, та не роздаровуй (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). — У нашій газеті не місце виразам на кшталт «маю сподівання», особливо в передовиці. І жодним… — тут він зробив паузу для створення драматичного ефекту, удаючи, що продивляється шпальту. — До речі, «жодний» зазвичай вимагає дієслова в однині. Ми можемо врешті засвоїти ці дві прості істини? (О.Смольницька, перекл. І.Мак’юена). Ні разу не глянули одне одному в очі. Йшли, вдивляючись у спільну ціль (С.Є.Лєц). Хто ні в чому не розбирається, може братися за що завгодно (С.Є.Лєц). — Подумай, кохана, десять років — і жодної сварки! — Знаю, боягузе нещасний!].

Нужда – 1) потре́ба, (изредка, ц.-слав.) ну́жда́, (потребность) потре́бина, потребизна, (редко) по́тріб, (устар.) тре́ба; 2) (недостаток) ну́жда́, неста́ток (-тку), (чаще мн.) неста́тки, (реже) недоста́ток, (чаще мн.) недоста́тки, недостача, недоста́чі, (нищета) зли́дні, убо́зтво, (реже) убо́жество, (стеснённое матер. положение) скрут (-ту), скру́та (-ти); 3) ну́жда́, (затруднительное положение) скрут (-ту), скру́та (-ти), скрутне́ стано́вище, (стеснённое положение) суту́га, (реже приту́га), суту́жне стано́вище, тісно́та, (бедствие) біда́, ли́хо, ха́лепа, (горе) го́ре; 4) (неволя) нево́ля, (принуждение) си́ла, при́мус, мус (-су), принука: • а тебе какая нужда́ до этого дела? – а тобі яке діло до цього?, а тобі́ яке́ ді́ло до ціє́ї спра́ви?, а тобі́ що до цьо́го (до то́го)?, (фамил.) а тобі́ до цьо́го яко́го ба́тька го́ре?; • большая, малая нужда́ (естественная надобность) – вели́ка, мала́ потре́ба, вели́ке, мале́ ді́ло; • без видимой нужды́ – без види́мої (я́вної, очеви́дної) потреби; • быть, находиться в крайней нужде – жити у великих нестатках (у великому вбозтві, у великих злиднях); дуже [тяжко, сильно] бідувати; терпіти крайню (якнайбільшу) нужду; бу́ти в якнайбі́льшій (кра́йній) нужді́; • быть, находиться в нужде́ – бу́ти в нужді́, бу́ти в скрутно́му стано́вищі, бу́ти в скру́ті (в тісно́ті, в біді́, в приту́зі), зазнава́ти (сов. зазна́ти) халепи; • велика нужда́! – вели́ка вага́! овва́! вели́ке ді́ло опе́ньки!, (пустое!) дарма́; який край!; • в случае нужды́, при нужде́ – у потре́бі, коли (як) буде потреба, під ну́жду; коли край треба буде; • в этом у нас большая нужда – ми цього дуже потребуємо; • денег наживёшь, без нужды проживёшь – грошей здобудеш, життя-вік перебудеш (біду перебудеш) (Пр.); • ему нужда́ в нём – йому́ він потрі́бний (потрі́бен), він ма́є ді́ло (спра́ву, інте́рес) до його; • житейские нужды – життєві потреби; • жить в нужде, терпеть нужду – жити в нужді (у нестатках, у недостатках, у злиднях, в убозтві, при злиднях, при вбозтві, серед зли́днів, серед нужди́); жити вбого (нужденно, злиденно, скрутно); терпіти нужду (злидні); (бедствовать) [дуже] бідувати (злиднювати); • жить без нужды́ – жи́ти без нужди́ (без недоста́тків, несуту́жно, безну́ждно, невбо́го); • иметь нужду в чём – мати потребу (нужду) на що (в чому); потребувати чого; • испытывать, испытать нужду́ – зазнава́ти, зазна́ти нужди́ (недоста́тків, недостачі, зли́днів, убо́зтва), (бедствовать) бідувати; (нуждаться) потребува́ти чого́, нужда́тися чим; • какая мне нужда́ до тебя? – яке́ мені́ ді́ло (яка́ мені́ ну́жда́) до те́бе?; • крайняя нужда́ – як-найбі́льша (кра́йня, оста́ння) нужда́, зли́дні злиде́нні, оста́нні (вели́кі) зли́дні, вели́ке вбозтво; • крайняя (неотложная, кровная) нужда́ в чём – вели́ка (коне́чна, пильна, гостра, нагла) потре́ба в чо́му й чого́; скру́та на що; край треба (конче треба) чого; • кто в море не бывал, тот нужды не знал – хто на морі не бував, той лиха не знав (зазнав) (Пр.); • мне до них нужды мало – мені́ про них (їх) мали́й кло́піт (ба́йдуже); • на все нужды не запасёшься – на всі потрі́бки не наста́чишся (настарчишся) (Пр.); і (того) те тре́ба, і (того) те тре́ба, і тому́ тре́бові кінця́ нема́є (Пр.); • не испытывать нужды ни в чём – не потребувати нічого, не мати потреби ні в чому; • неотложные нужды – невідкладні потреби; • не твоя нужда́, не заботься – не твій кло́піт, не турбуйся; • нет ну́жды́ говорить об этом – нема́ (немає) потре́би говори́ти про (за) це; не варто говорити про це; • нет ну́жды́ кому до чего – ба́йду́же (байду́жки, байду́же́чки) кому́ про (за) що, дарма́ кому́ про (за) що, (и горя мало) мале́ го́ре (кому́), ні га́дки (га́дки ма́ло) кому́ про (за) що, і га́дки не ма́є хто про (за) що, (шутл.) і за ву́хом не сверби́ть кому́ що; • нужда́ в ком – потре́ба в ко́му, на ко́го; • нужда всему научит – нужда (біда) всього навчить (Пр.); нестатки (злидні) всього навчать (Пр.); нужда́-му́ка — до́бра нау́ка (Приказка); • нужда́ в чём – потре́ба чого́, в чо́му, на що, ну́жда́ в чо́му; • нужда́ горемычная – зли́дні злиде́нні, (голь перекатная) голо́та нещадима; • нужда́ к кому, до кого – ді́ло (спра́ва, зап. інте́рес) до ко́го; • нужда научит калачи есть – біда навчить коржі з салом їсти (Пр.); навчить лихо з маком коржі їсти (Пр.); навчить горе з салом кашу їсти (Пр.); • нужда́-птица – пугач; • нужда скачет, нужда пляшет, нужда песенки поёт – біда плаче, біда скаче, біда й пісеньки співа (Пр.); неволя плаче, неволя й скаче (Пр.); нужда мовчати не вміє (Пр.); злидні навчать співати й скакати (Пр.); навчить біда ворожити, як нема що в рот положити (Пр.); • нужда́-хлеб – голо́дний хліб; • нуждо́ю – а) (поневоле) знево́лі, мимово́лі, несамохі́ть; б) (принудительно) си́лою, примусо́во, при́мусом; в) (по принуждению) з при́мусу, з му́су, з прину́ки, неволею; • нужды – потре́би, ну́жди, (редко) потреби́ни; • нужды мало кому – малий клопіт кому; байдуже кому; • нужды нет – байдуже; дарма; ні (ані) гадки, і гадки нема; • он близок к нужде́ – йому́ недале́ко до злиднів; • он не испытывает нужды́ ни в чём – він не зна́є нужди́ ні в чо́му, він нічи́м не нужда́ється, йому́ нічо́го не бракує; • отправлять свои нужды – відбува́ти свої́ (приро́дні) потреби; • повседневные, текущие нужды – повсякде́нні (щоде́нні), пото́чні потре́би, (фамил.) потрібка; • по крайней (неотложной) нужде́ – з вели́кої (коне́чної) потре́би, через вели́ку (коне́чну, пи́льну) потребу; • по нужде – через нужду (нестатки, злидні, убозтво); • про нужду́ закон не писан – як нема́ нічо́го, то й зако́н ні до чого; на поро́жню кеше́ню й зако́н не важить; • справлять нужду, справить нужду, сходить по нужде – справляти, справити потребу; випорожнятися, випорожнитися; (шутл.) відкрити кінґстон; • тебе, небось, и нужды нет (Гоголь) – тобі́, ба́читься, й за ву́хом не сверби́ть (перекл. М.Рильський); • удовлетворение нужд – задово́лювання (задово́льнювання, заспоко́ювання), (оконч.) задово́лення (задово́льнення, заспоко́єння) потреб; • что за нужда́ (какая нужда́) знать это? – яка́ потре́ба (на́що тре́ба) зна́ти це?; • что нужды? – яка́ потре́ба?, (какой смысл?) яка́ ра́ція?, (зачем?), на́що? наві́що?, (пустое!) дарма́!; • я имею крайнюю нужду в деньгах – мені край треба грошей; мені аж надто (конче, доконче, до скруту) треба грошей; мені аж надто (конче, доконче, до скруту) потрібні  (тре́ба (потрі́бно) ма́ти) гроші. [— Петре! Петре! Де ти тепер? Може де скитаєшся в нужді і горі і проклинаєш свою долю (І.Котляревський). Чи будуть дощі йти, чи ні, йому нужди мало: не стане свого хліба, йому принесуть (Г.Квітка-Основ’яненко). І він з своїм требом (Сл. Гр.). Недо́ля жарту́є над старо́ю голово́ю, а йому́ байду́же (Т.Шевченко). Вже яка́ потре́ба, — ні до ко́го не йду, — вона́ заряту́є (Г.Барвінок). Наду́мались збира́ти гро́ші про таку́ наро́дню ну́жду (П.Куліш). Опла́чували пода́тки, ми́та і и́нші рядові́ потре́бини (П.Куліш). Гна́ла козакі́в ну́жда і жадо́ба во́лі на Низ (П.Куліш). Ви постерегли́ що і під нужду́, як ва́шої запобіга́в він ла́ски (П.Куліш). Жила собі удова коло Києва, на Подолі, та не мала щастя-долі: було гірке її життя. Терпіла вона превелику нужду та вбожество (М.Вовчок). Неста́тки ймуть (М.Вовчок). По́ки був живи́й ба́тько, ми нужди́ й не зна́ли (П.Мирний). Скільки вона лиха в тій хаті витерпіла, нужди, холодних та голодних днів! (П.Мирний). Дити́на кричи́ть, як не розі́рветься, а їй і ба́йдуже (Сл. Ум.). Її́ вро́да кра́сна, змарні́є у зли́днях та недоста́чах (П.Мирний). Я побоя́лася зли́днів, звича́йного матерія́льного вбо́жества (Л.Українка). Як я люблю безрадісно тебе, Народе мій, убожеством прибитий, Знеможений і темністю повитий (М.Старицький). Працює з ранку до вечора — не розгинається, а в хаті нужда, бідність (І.Нечуй-Левицький). І го́лодом не раз намлі́вся і вся́кої нужди́ натерпі́вся (А.Свидницький). Ну́жди у вся́кого є: кому́ хлі́ба, кому́ до хлі́ба (О.Кониський). А чи ві́даєш ти, що то недоста́тки, ти, що зросла́ в розко́шах? (М.Коцюбинський). «Ба́йдуже!» — сказа́ла: «не жури́сь, коха́ний!» (Дніпрова Чайка). Хай світ зава́литься, — дарма́ мені́! (Б.Грінченко). Роздава́ти хліб не ті́льки свої́м підда́нцям, а й и́ншим, хто його́ потребува́в (Ор.Левицький). — Не дурій, чоловіче, не пхайся сам у нужду! (І.Франко). Зма́лечку зазна́в нужди́ та бідува́ння (С.Васильченко). Тре́ба на часи́ночку спини́тися, за мали́м ді́лом (АС). А мені́ про те й байдуже́чки (АС). Злида́р Макси́м полі́ном дров нужда́всь (АС). Нужда́ зако́н зміня́є (Пр.). Він, як і всі, з хати́н убо́гих, пови́тих мо́роком нужди́ (В.Сосюра). Прийшо́в неста́ток, забра́в і оста́ток (Пр.). Дарма́ що стари́й, аби́ бага́тий (Пр.). Зіста́рена тяжко́ю пра́цею та недоста́тками жі́нка (Б.Грінченко). Се не мо́же перешко́дити нам писа́ти про свої́ потре́би (Б.Грінченко). Вони́ живу́ть скру́тно (АС). Одна з них, Ганнуся, вчилась на курсах крою та шиття, готуючись поповнити армію швачок, що ремество їхнє підупало за військового комунізму й натурального господарства, коли кожен сам на себе прав, варив і нічого не шив, але під час непу потребувало швидкого поновлення відповідно до зросту потреб і смаків (В.Підмогильний). — Я вже від цього світу нічого не хочу, то й світ у мені потреби не має (В.Портяк). Щоб ту свою потребу справити, він зняв праву руку з заднього сідельного каблука і нищечком розв’язав собі очкура, що на ньому тільки штани й тримались — вони зразу спустились і обвисли йому на ногах, мов ті диби, тоді закотив якнайвище сорочку і випнув на вітер гузно, а воно було в нього чимале. Коли се зробив (а йому здавалось, що в такій халепі та притузі щось іншого годі було вигадати), ще одна труднація перед ним устала: як його одкласти без гуку й гурку. Зціпив сердега зуби, голову втягнув у плечі, надувся чимдуж — та ба, шкода заходу: все-таки не втримався, пустив із себе звучок… (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Нарешті настав день од’їзду, такий радісний для Дон Кіхота і такий смутний та гіркий для Санча Панси, що плавав, як сир у маслі, в сій щедрій господі і здригався тепер од думки, що знов доведеться по пустошах та пущах голодом мліти з худющими порожніми саквами; та поки що він напихав їх скільки мога всякою, мовляв, потребизною (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Зенон мешкав у піддашші священницького будинку; на дошці, почепленій на сходах, усім мешканцям пансіону наказувалося збиратися для вечірньої молитви, заборонялося під страхом грошового стягнення приводити гулящих дівок і справляти нужду за межами відхожих місць (Д.Чистяк, перекл. М.Юрсенар). Нужда незмірна, витираючи помиї всього світу, вона користується вашим обличчям як ганчіркою. Тож залишаються сліди (П.Таращук, перекл. Л.-Ф.Селіна). Там був великий рів, який називався провалля і в який люди скидали сміття й відходи, виливали помиї, а вдосвіта там можна було побачити цілі гурти з оголеними частинами тіл — люди справляли свої найінтимніші потреби (Г.Петросаняк, перекл. А.Ґранаха)].

Одёргивать, одёрнуть – обсми́кувати (осмикувати), обсми́кати (осмикати), обсмикну́ти (осмикнути), обсі́пувати, обсі́пати, (о многих) пообсми́кувати, пообсі́пувати, (останавливать) спиняти, спинити, осмикувати, осмикнути, осаджувати, осадити, присаджувати, присадити, (ещё) зацитькувати, зацитькати. [Він догадався, що це недаром ціла піщанська громада присунула, — та думав своєю сміливістю зразу її осадити (П.Мирний). Вона знала його натуру, а властиво, знала одно чародійське слівце, — одно, а таке сильне, що кождого разу осаджувало Сімона на місці (І.Франко). Ніхто його не обривав і не осаджував (Г.Хоткевич). —Кажу ж тобі, Санчо, помовч,— зацитькував його Дон Кіхот. — Щоб ти знав, у ці хащі мене пориває не лише охота віднайти того шаленця, а й бажання звершити в них подвиг, що вкриє моє ім’я нев’ядущою славою і розголосить його по всьому широкому світі. Сей подвиг буде вінцем і вершиною всього, чого тільки може досягти найславетніший і найдосконаліший мандрований рицар (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). А все ж завтра зранку я таки побалакаю з де Луїсі, це перше, що я зроблю, хай він присадить трохи цю зарозумілу дівулю (Ю.Покальчук, перекл. Х.Кортасара)].

Однолюб, однолюбец, однолюбка, разг. – однолюб, однолюбець, однолюбка. [Країно чорних брів й важких повільних губ, Темнавих губ, що їх не процілуєш, Як тепло ти лежиш! Як тепло ти німуєш! І понад нами місяць-однолюб! (М.Вінграновський). Довелося переконувати її значно активніше, тож він познаходив у собі просто-таки фантастичні ресурси любовної лексики (всі ці куртуазні каскади так і лишилися там, уві сні, хоч він пам’ятав, що це був найвищий пілотаж), він казав, що чекав на неї все своє життя, що він узагалі однолюб, але раз на життя трапляється чудо, і сьогодні це сталось, і йому для цілковитого щастя вистачає знати, що вона десь тут, поруч (найсмішніше, що в цих поривах він якось навіть назвав її ластівкою, за що, прокинувшись, відчув особливий сором), при цьому він обціловував їй руки та плечі, розпалюючись усе більше, він мусив аж світитися наскрізь любов’ю й ніжністю, тож насамкінець вона кокетливо сказала своє «ну добре, я тобі сьогодні повірю», після чого лягла перед ним на живіт, уже зовсім гола (Ю.Андрухович). 1. Однолюб може зробити нещасною тільки одну жінку. 2. Дон Жуан був однолюб. Любив не одну, а одно].

Озорно́й, озо́рный – шалапутний, бешкетний, галабурдний, (шкодливый) збито́шний, (шаловливый) пустотливий. [— Та Анджеліка, добродію,— одказав Дон Кіхот,— була собі панянка легкодумна, вітролетна та трохи шалапутна і прославилась на цілий світ не лише своєю вродою, а й своїми свавільними вибриками: вона згордувала тисячею чеснородних, тисячею доблесних, тисячею мудрих і дарувала свою ласку джурі під навуссям, безрідному й безмаєтному юнакові, славному хіба що найменням «відданого», бо таки й справді був щирим і вірним другом (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса)].

Оранье (разг.), Ор, прост. – репетування, репет, горлання, волання, галасування, зіпання, (крик) кричання, крик, гримання. [Все те галасування то піднімалося разом, то затихало (І.Нечуй-Левицький). На одчайдушне репетування Химченчихи прибігла ще й Мася з Надею (А.Кримський). З несамовитим галасом наїхали в своїх халабудах у село, закололи на галяві панського підсвинка, а потім з не меншим репетом, аніж приїхали, знялися в дорогу (М.Стельмах). Біля колчану хвостаті мітли, під борлаками, як запах бозу, убрався обрій вороноконій у смерк, у репет, у крик, у кров (В.Стус).    І ти віддаляєшся від люка і тулишся до вогкої стіни коридору, бо ледве стоїш на ногах і чути не можеш цього крику, а від смороду забило тобі дух, і ти ледь не плачеш, бо таки шкода тобі старого скурвого сина. І з останніми його воланнями, заклинаннями й захлинаннями гасне твоя надія повернути собі бодай авіаквиток… (Ю.Андрухович). Так ніби їх одна думка пройняла, кинулись вони гуртом до Санча, стягли його з осла, кинули на хазяйську ковдру (хтось швиденько по неї збігав), а потім, побачивши, що підсіння корчемне занизьке для тої забави, що вони намислили, вийшли на подвір’я, під високий небесний намет, почали підкидати Санча на тій ковдрі, туляючись ним, як собакою на карнавальних ігрищах. Несвітський репет бідолашного підкиданця долетів до слуху Дон Кіхота; рицар пристав, наслухаючи пильно, думав уже, що то якась нова пригода йому трапляється, але зрештою розчув, що то ж його джура так верещить (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса)].

Отстающий – що (який) відстає, непромітни́й, неметки́й, поза́дницький, (отсталый) відста́лий, (ученик) слабе́нький, аж ніяк не (зовсім не, (реже) дале́ко не) пе́рший, (образн.) що пасе задніх: • отстающая в развитии страна – позадницька (відстала) країна; • отстающий в… – пасе задніх у…, аж ніяк не перший у… [Старший теж мене любив і був до мене дуже прихильний, але то була далеко не та любов і прихильність, яку плекав до мене дон Фернандо (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Частенько йому траплялось диспутувати з тамтешнім парохом — а був то чоловік учений, укінчений богослов із Сігуенси — про те, котрий лицар кращий: Пальмерін Англійський чи Амадіс Гальський. Проте майстер Ніколас, цилюрник у тому ж таки селі, вважав, що обом тим воякам далеко до Рицаря Феба; якщо хто може йому дорівняти, то хіба лише Дон Галаор, брат Амадіса Гальського, бо то кругом рицар: не такий манірник і тонкослізка, як брат, а в юнацтві ніколи задніх не пас (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса)].

Отчаяние, отчаянье – розпач; розпука; відчай, безнадія: • в отчаянии – в розпуці (в розпачі, у відчаю); • впадать, впасть (приходить, прийти) в отчаяние – удаватися, удатися (упадати, упасти, поринати, поринути) у розпуку (у розпач, у відчай), піддаватися розпуці, розпачувати; • охватывает отчаянье – охоплює відчай; • под влиянием отчаяния – з розпачу, з відчаю; • полный отчаяния – розпачливий, розпу́чливий; • приводить, привести в отчаяние кого – доводити (призводити), довести (призвести) до розпуки (до розпачу, до відчаю); • приходить, прийти в отчаяние – впада́ти, впа́сти в ро́зпач, в розпу́ку, в безнаді́ю, збезнаді́їтися; • с отчаянием – розпачливо; • с отчаянием в голосе – відчайним голосом; розпучливо; • я в отчаянии, что не могу… – мене аж розпука (розпач, відчай) бере, що не можу… [Гля́ну на ді́вчину – бліда́, грізна́, сама́ ро́зпач гірка́я (М. Вовчок). Страшна́ безнаді́я німа́ стисну́ла їй ду́шу (Б.Грінченко). Уда́рила з розпу́ки об по́ли рука́ми (Г. Барвінок). Гля́нула на йо́го розпа́чливим по́глядом (АС). Відчай — це страх без надії (Р.Декарт). Як приємно впадати в безнадійний відчай. Це дає право дутися на весь світ (Ж.-П.Сартр). Проте відчай не брався його. Дуже-бо багато він перетерпів, щоб ще впадати в відчай (І.Багряний). — В кожнім разі, Санчо, прошу тебе, не впадай на дусі, — підбадьорював його Дон Кіхот. — А в моїй безстрашності ти сам зараз пересвідчишся. — Та дасть Біг, не впаду вже, — відповів Санчо (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). На тому горищі бакаляр пережив чимало сумнівів, спокус, тріумфів і поразок, плачів із розпуки та радощів молодості, що ними легковажить, а чи гордує життя доросле, і про які в нього лишилися туманні спогади, поточені забуттям (Д.Чистяк, перекл. М.Юрсенар). Розпач із невблаганною очевидністю стверджує себе як єдину автентичну реацію на нонсенс життя (В.Шовкун, перекл. М.Турньє). Я міркував тверезо, без розпачу. З розпачем думаєш про інших (А.Жаловський, перекл. А. де Сент-Екзюпері)].

Охотно, охотливо – залюбки́, ра́до, охо́че, охо́чим се́рцем, (диал.) охі́тно: • охо́тнее – радні́ше, ра́дше, охо́чіше, охітні́ше; • охотнее всего – найохочіше, найрадні́ше, найра́дше, найохітні́ше; • очень охотно – з дорого́ю (ра́дою) душе́ю, (вприпрыжку) з ви́скоком, з ви́стрибом; • охотно сделаю это – залюбки́ (ра́до) це зроблю́ или я ра́дий це зроби́ти; • я охотно приду – я охоче прийду. [Мліє дівчина й циганку Слуха приязно й охоче (Я.Щоголів). Чула колись іще од батька-покійничка, що в Дем’янівці живуть якісь родичі наші: матусина небога була оддана туди за коваля Ляща. «Піду собі до їх, — думаю, — все мені буде охітніше служити, де мій рід ведеться» (М.Вовчок). Піднялась охочим серцем Ївга до підпомоги (Г.Барвінок). Доктор охітно і без церемонії ввійшов за перегородку (І.Франко). — Та й зоставайся,— каже,— дочко, будемо тут удвох жити. Літом я буду в пасіці сидіть, а ти тут займеш собі огородець та будеш куйовдиться й на зиму дбати всячину; а зимою хоч бджоли й забирають додому, а я все-таки тут живу,— то й буде нам с тобою охітніше, аби твоя охота (Казка). Дівчина червоніла, але розмовляла з ним залюбки.  Та Зінько був дуже несміливий з дівчатами і все боявся зайняти Левантину так, як парубки займають тих дівчат, що люблять (Б.Грінченко). Він залюбки згодився б тепер одбути кару за Грицька (С.Васильченко). Радо і привітно зустріли школярі свого вчителя (С.Васильченко). Хлопець залюбки розписався про одержання, радий би й без кінця розписуватись, коли б цього вимагала пошта, величезний здобуток людської культури, що не тільки дає змогу далеким людям листуватись, не тільки пересилає журнали з надрукованими оповіданнями, а ще й гроші переказує (В.Підмогильний). Ми радо полишаєм власні гнізда і, випускаючи бажання в лет, все квапимось до самопочезання, мов шлях од себе — справжній для душі (В.Стус). Якісь пташки шиширхають у нетрях… Десь виє вовк у хащах лісових,.. Ну що ж, ту ніч були ми серед мертвих, а цю ніч будем між напівживих. Все ж охітніше. Не підійде звір. Та й перебудем до холодних зір (Л.Костенко). Вона не мала Джезового голосу на диску, ось. І ніколи не слухала голосу свого чоловіка, поки той був відсутній. Вона радше слухала італійця, що казав їй непристойності, ніж власного чоловіка, що нашіптував солоденькі дурниці. Так, досить! (Ю.Джугастрянська, перекл. Ж.Пейслі). Дон Кіхот не хотів до села заїжджати, хоть і як припрохували його селянин з бакаляром: вимовився тим (і та причина була, на його думку, більш ніж достатня), що мандровані рицарі мають звичай спати радше десь у полі чи в лісі, аніж у якій оселі, хоч би й під золотою крівлею; тим і звернув він трохи з дороги на превелику досаду Санчові, якому вбилося в тямку розкішне гостювання у дон Дієговому замку, чи нехай і будинку (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Я не міг не помітити його дурости, вона очевидна, але радше я назвав би це простодушністю і наївністю (Г.Кирпа, перекл. К.Гамсуна). Але не такі думки розвіювали смуток Артиса. Ні, його настрій радше підіймався від споглядання якої-небудь чорної довгоногої красуні з повними губами — і не лише настрій, на радість згаданій красуні (Д.Петрушенко, перекл. Ф.Флеґ). Розмову продовжив солодкавий обмін компліментами — гра, у якій і вдова, і вдівець цілковито пасували одне одному. Не записуючи цієї сентиментальної бесіди достемено, ми радше поговоримо  про неї і докладніше змалюємо те, що за інших обставин уважали б за кричущу слабкість французової вдачі (В.Панченко, перекл. Е.Катон). 1. В стаді за баранами слідують охочіше, ніж за геніями. 2. — Слухай, моя дочка стала охоче їсти солоні огірки. Я думаю, в організмі чогось не вистачає. — Ага. Мізків. А думати треба було раніше].

Память – 1) (способность помнить) па́м’ять, (реже) тя́мка; 2) (воспоминанье) па́м’ять, па́м’ятка, пам’ята́ння, зга́дка, спо́мин, спо́минок, спо́гад: • без памяти (сознания) – непритомно, не пам’ятаючи; не тямлячи, без по́мку; • без памяти любить кого, без памяти влюблённый в кого, влюбиться без памяти в кого – шалено (до нестями) кохати (любити) кого, шалено (до нестями) закохатися в кого; шалено (до нестями) закоханий в кого; • блаженной (незабвенной, светлой) памяти (устар.) – блаженної (святої, незабутньої, світлої) пам’яті; • больной лежал без памяти – хворий лежав непритомний (без пам’яті); • быть без памяти от кого, от чего – бути в захваті (в захопленні, без пам’яті) від кого, від чого; бути захопленим ким, чим; • вечная память кому – вічна (довічна) пам’ять кому; • в здравом уме и твёрдой памяти – при розумі й у добрій пам’яті (бувши); в добрій пам’яті і при розумі бу́вши; в ці́лому і по́вному ро́зумі бу́вши; • в память кого, чего – на пам’ять (на спогад, на спомин, на згадку, на незабудь) про кого, про що; • вреза́ться, вре́заться в память кому – у тямку даватися (удаватися), датися (удатися) кому; у тямки́ (тя́мку) убиватися, убитися кому, у голову (у мозок) уїдатися, уїстися кому; у пам’ять (у пам’ятку) упадати, упасти кому; укарбуватися (урізатися) в пам’ять; в по́мку дава́тися (да́тися); • выбрасывать, выбросить из головы, из сердца, из памяти кого, что – викидати, викинути з голови (спускати, спустити з думки) кого, що; викидати, викинути з серця кого, що; викидати, викинути з пам’яті (з тямки) кого, що; • выживать из ума, из памяти (разг.) – втратити (утратити) здоровий розум (глузд), пам’ять від старості; вистаріти розум (ум), пам’ять; відстаріти ум (розум), пам’ять; на дитячий розум перейти (зійти); розумом здитиніти; • выпадать, выпасть (улетучиваться, улетучиться) из памяти – випадати, випасти (зникати, зникнути) з пам’яті; • выучить, знать на память – (те саме, що) выучить, знать наизусть – знати напам’ять (з голови); • дай Бог память (памяти) – дай, Боже, на пам’ять; • дать кому о себе память –пригада́тися кому; • держать в памяти что – мати на пам’яті (у тямці) що; тримати (держати) в голові що, пам’ятати (тямити) що; • для памяти – на пам’ятку; на па́м’ятку, на не́забудь; • дурная, слабая память – леда́ча па́м’ять; • дырявая память – дірява пам’ять; непам’ятуща голова; (образн. разг.) голова як решето; голова як дірявий (розбитий) горнець; • если не изменяет мне память, то это случилось… – коли́ (як) не зра́джує мене́ па́м’ять, то це ста́лося…; • за мою память, на моей памяти – за моє́ї па́м’яті; • запечатлевать, запечатлеть в памяти – відбива́ти, відби́ти (закарбува́ти) в па́м’яті, в па́м’ятку; • запечатлеться в памяти – відбитися в пам’яті; запасти (упасти) в пам’ять (в пам’ятку); бу́ти в тямку́; • записать для памяти что – записати на пам’ять (на пам’ятку) що; записати на незабудь що; записати, щоб не забути що; • зараниваться, зарониться в память – запада́ти, запа́сти в па́м’ятку; зрительная память – зорова пам’ять; • изглаживаться (изгладиться), выпадать (выпасти), исчезать (исчезнуть), вылетать (вылететь) из памяти – вихо́дити (ви́йти) з па́м’яти, випада́ти (ви́пасти) з па́м’яти, зника́ти (зни́кнути) з па́м’яти, викида́тися (ви́кинутися) з па́м’яти, виліта́ти, ви́летіти з па́м’яти, кому́, голови́ не держа́тися; • изощрять, изощрить память – виправля́ти (гостри́ти), ви́правити па́м’ять; • короткая (куриная) память у кого – коротка (куца, ледача, куряча) пам’ять у кого; коротку (куцу, ледачу, курячу) пам’ять має хто; • лишаться, лишиться памяти – тра́тити, утра́тити па́м’ять, позбува́тися, позбу́тися па́м’яті; • на памяти чьей – за чиєї пам’яті; • на свежей памяти у кого – на свіжій пам’яті у кого; свіже (живе) у пам’яті у кого; свіже (живе) у пам’яті чиїй; • на свежую память – на свіжу пам’ять; • не в память кому что (устар.) – не в пам’ятку; (розм. лок.) не в помку кому що; • не выходит из памяти, из головы, из ума – не йде (не сходить, не виходить) з думки (з пам’яті, думок, з голови, з тями) кому, в кого; стоїть на думці (гадці) кому; оперативная память – оперативна пам’ять; • на памяти вертится – на ду́мці кру́титься; • на память (дать, подарить, получить…) – на па́м’ять, на па́м’ятку, на спо́мин (споминок), на спо́минку, на спо́гад, на зга́дку, на зга́дування, на пам’ята́ння, на не́забудь про ко́го, про що дати (подарувати, отримати…); • не задержалось в памяти – не втрималося в голові (голови); не впало в пам’ятку; • оставить по себе добрую память – залишити (лишити) про себе (по собі) добру згадку (пам’ять, добрий спогад, спомин); • оставаться, остаться в памяти – пам’ята́тися, запам’ята́тися; в пам’ять упасти кому; • отшибло память кому – памороки забило кому; викинуло (вибило) з пам’яті кого; • память изменила кому – па́м’ять зра́дила кого́; • память к чему – пам’ять на що, до чого; • память к числам – па́м’ять на чи́сла, до чи́сел; • память ослабевает – пам’ять слабне; • память притупилась – пам’ять притерлася; • перебирать, перебрать в памяти (в мыслях, в голове) – перебирати, перебрати (перетрушувати, перетрусити) в пам’яті (в думці, в думках, в голові); • печальной (недоброй) памяти – сумної (недоброї) пам’яті; • по памяти (читать, рисовать…) – з пам’яті (з голови); • плохая, короткая память – ледача пам’ять; • по памяти, с памяти (говорить) – по пам’яті; з голови; • по свежей памяти – за свіжої пам’яті; поки не забув (-ла, -ло, -ли); • по старой памяти – старим (давнім) звичаєм (за старим (давнім) звичаєм); за давньою звичкою; як колись [було]; по-давньому; • приводить, привести на память кому что – нагадувати, нагадати (пригадувати, пригадати) кому, що; • приводить, привести в память кого – опам’ята́ти кого́; • притуплять, притупить память – притира́ти, прите́рти па́м’ять; • приходить, прийти в память, в себя – до пам’яті приходити, прийти́, опам’ята́тися; • приходить, прийти на память – прихо́дити (прийти́) на зга́дку, ставати (стати) на пам’яті; наверта́тися (наверну́тися) на па́м’ять (на думку); спадати (спасти) на думку; на пам’ять приходити; дава́тися (да́тися) на зга́дку, устава́ти (уста́ти) в ду́мці; • сказать, прочитать по (с) памяти – по па́м’яті, з голови́ проказа́ти; • стёрлась память о ком – згла́дилася па́м’ять про ко́го, слід загу́в на ким; • твёрдая память – добра пам’ять; • удержать в памяти что – зберегти (заховати, затримати) у пам’яті що; запам’ята́ти, запам’ятува́ти; • удерживаться в памяти – зберігатися у пам’яті (в голові); триматися (держатися ) голови; • это совсем вон у меня из памяти – це зо́всім (геть) ви́пало ме́ні з па́м’яти. [— А вам, Олимпські зубоскалки, Моргухи, дзиги, фіглярки, Березової дам припарки, Що довго буде вам в тямки (І.Котляревський). До́бре Московщи́на в тя́мку їй дала́ся (Т.Шевченко). Громадою при долині Його поховали І долину і криницю На пам’ять назвали Москалевою (Т.Шевченко). Вона́ ніко́ли в ме́не з па́м’яти не вихо́дила і до ві́ку не ви́йде (О.Кониський). Гай-гай! стареча пам’ять! Виразно ж тут стоїть, що жаден майстер на судьбищах не має промовляти (Л.Українка). В якійсь далекій стороні… В Німеччині… В Туреччині… Та ні! Таку ледачу пам’ять маю, Що й не згадаю (Л.Глібов). Пам’ята́ння про те́бе час у ме́не не відні́ме (П.Куліш). Колись давно, ще не за нашої пам’яті, приїхав на Волинську Україну десь з-під Варшави один польський пан-дідич в свій куплений на Волині маєток (І.Нечуй-Левицький). Пригорнув Іван до серця Олесю востаннє та й побіг. Тоді Олеся, як до пам’яті прийшла, схопилась — уже нема, далеко; тільки пил слідом клубочиться (М.Вовчок). Як же заспівали «вічную пам’ять», так і сам почувся, що йому якось-то стало легше на душі (Г.Квітка-Основ’яненко). Старий батюшка наприкінці парастасу підняв голос і голосніше покликнув «вічную пам’ять» небіжчикові (І.Нечуй-Левицький). — Ти ще собі тото май у тямці, що ти найліпша газдиня в селі (Л.Мартович). Під фрескою мозаїка, що зображає цілу плетеницю містерій в пам’ять Адоніса (Л.Українка). Юзя лежала в своїй кімнатці і без пам’яті ридала (Л.Українка). Прилучаю до сього й «Декілька пісень про Гайявату», що поміщено у збірникові на пам’ять Котляревському (П.Мирний). Пітьма заступила очі, пам’ять покинула мене… (І.Франко). Я вам на не́забудь спишу́ думки́ сумні́ (Л.Українка). Раїса почувала себе добре, немов викинула з пам’яті все неприємне (М.Коцюбинський). Його я по пам’яті пізніше написав українською мовою під назвою «Антін Вова» (С.Васильченко). Не можу забути одного образу, який врізавсь мені у пам’ять (М.Коцюбинський). Ще така в мене собача натура, що як п’яний, то зараз добрішаю: хочеться що-небудь доброго зробити… і покійний тато, царство їм небесне, приходять на пам’ять… (М.Коцюбинський). Я не хотів, щоб пам’ять про мене була скаламучена для тебе почуттям якоїсь вини за собою (Л.Українка). Підіймалася золота сонячна пляма все вище й вище, ронячи багатства в дорозі, і де пройшла,— лишила звуки і пам’ять по собі (Г.Хоткевич). Чимсь вона́ йому́ в тямки́ вби́лася. Їх давно́ на сві́ті нема́, і слід за ни́ми загу́в. Він до́бре запам’ятува́в ко́жне сло́во. Плив без по́мку. Запишу́ собі́ на па́м’ятку. Прийшла́ йому́ на зга́дку да́вня розмо́ва (АС). Як у друзів не заробиш згадки — може, не забудуть вороги (Є.Плужник). Той спогад: вечір, вітер і печаль пронизливого тіла молодого, що в двері уступилося, халат пожбурило на спинку крісла — й тонко пішло, пішло, пішло по смертній лінзі, аж понад стелю жальний зойк завис (В.Стус). Сьогодні сніг іти вже поривавсь. Сьогодні осінь похлинулась димом. Хай буде гірко. Спогадом про Вас. Хай буде світло, спогадом предивним (Л.Костенко). А це така любовна гра: кружіння, дзеркало і промінь! — ти все одно підеш за грань, у чистий спомин, чистий спомин (Ю.Андрухович). Пам’ять мовчала, як справжній радянський партизан (П.Чорний, В.Шило). Не треба затримувати в обіймах офіроване вже минулому для того існує пам’ять почуттів скарбниця вибраних спогадів пам’ять дотиків пам’ять вуст голонерва пам’ять любові (Ю.Джугастрянська). — З того воно й запало мені в помку (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). — Хай краще ваша милость перепише листа в цій-таки книжечці кілька разів та й дасть мені так, я зроду не згублю, а щоб я його з голови читав, то шкода й гадати. Пам’ять у мене як дощечка, де був сук, там дірочка — часом забуваю, як мене дражнять, не то що. А листа ви мені таки прочитайте, залюбки послухаю, бо то, мабуть, чудо, а не лист (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). І так наш гідальго у те читання вкинувся, що знай читав, як день, так ніч, од рання до смеркання, а од смеркання знов до рання, і з того недосипу та з того перечиту мозок його до решти висох — ізсунувся бідаха з глузду. Його уява переповнилась різними химерами, вичитаними з тих книжок: чарами та чварами, битвами та боями, викликами та ранами, зітханнями та коханнями, розлуками та муками і всякими такими штуками. Всі ті несосвітенні вигадки так убились йому в тямку, що він мав їх за щирісіньку правду (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Уставши, кинувся Санчо зразу ж до бурдюга і непомалу засмутився, як побачив, що той проти вчорашнього значно схуд, а по такій дорозі хтозна, чи швидко поповніє. Дон Кіхот не хотів снідати — був, певно, ситий своїми розкішними споминками (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Усі нарікають на свою пам’ять, але ніхто не скаржиться на свій розум (Ф. де Лярошфуко). Як тренувати пам’ять, щоб уміти забувати? (С.Є.Лєц). Чиста совість — ознака поганої пам’яті (М.Жванецький). Пам’ять подібна до мускулів ніг. Якщо перестанеш її тренувати, стане млявою, а ти перетворишся на ідіота (У.Еко). 1. Масні плями від осетрини або чорного кав’яру найкраще не виводити. Залиште їх на пам’ять. 2.  — У моєї дружини жахлива пам’ять. — Все забуває? — Все пам’ятає!].

Паясничать, разг. – блазнюва́ти, ду́рника стро́їти (кле́їти, удава́ти), дурникувати, кривлятися. [— Кинь дурня клеїти!! — визвірився раптом милий слідчий, перейшовши на «ти». — Про твою контрреволюційну роботу, от про що! (Він значуще підняв якусь течку, поважив її в руці, дивлячись примруженими очима на Андрія, і кинув на стіл). — Тут все зафіксовано. Але ти мусиш сам про все розказати. Чистосердечно й до кінця. Все! (І.Багряний). Тут сни долають товщу забуття і згадкою лютуються, як змії, тут, на кону минулого життя, блазнюють, корчаться, як лицедії вертепних інтермедій (В.Стус). І, удаючи з себе дурника, я закліпав очима й сказав: — Та грибів хотів підшукать… Хіба не можна? Не можна? (В.Нестайко). Часто думають, що та чи інша людина тільки удає з себе дурника або дурку (Альберт Туссейн). — Усіх жаліти — тюрми позакриваються, — кривлявся Едик (Ю.Винничук). — Розплющ очі, кохана вітчизно, і поглянь на сина твого Санча Пансу; він повертається до тебе, не вельми забагатівши, зате добряче збатожений. Розкрий обійми і прийми також сина свого Дон Кіхота; його здолала правиця іншого, але зате він подолав самого себе, адже це він мені казав, що більшої над сюю звитягу годі собі зичити. Вертаюсь я з грошенятами, бо хоть на мені побито весь батіг, зате я цупко сиджу в сідлі. — Годі блазнювати,— мовив Дон Кіхот,—і дай Боже нам щасливо в’їхати в село, а вже там знічев’я розкинемося мислію по древу та й придумаємо, як ліпше нам пастушити (А.Перепадя, перекл. М.Сервантеса). Нарешті Стредлейтер обрізав кляті свої нігті, устав в отих ідіотських трусах з ліжка й заходився строїти дурника. Підходить, нахиляється і ну товкти мене кулаком у плече — розважається, паскуда! (О.Логвиненко, перекл. Д.Д.Селінджера)].

Позарез, прост. – до зарі́зу, ко́нче, укра́й, до скру́ти, аж ґвалт, хоч пові́сься, (образн.) кров з носа. [— Мені кімнати до зарізу треба! (В.Підмогильний). Всі навзаводи трутили хлопцеві свої м’ячі, щоб і вони таке головокрутне літання зробили, та він, забравши три, почав підкидати їх усі разом, як цирковий жонглер, вкрай зачудувавши своїх малих прихильників (В.Підмогильний). — А як же буде з підписом? — допитувався Санчо. — Амадіс ніколи не підписував своїх листів,— відповів Дон Кіхот. — Це-то нехай,— сказав Санчо,— а от квитка треба конче підписати, а як хто перепише, то скажуть, що підпис фальшований, і замість ослят я матиму дулю (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса)]

Полностью – цілко́м, спо́вна́, цілкови́то, по́вністю, (в полной мере) по́вною (всіє́ю, ці́лою) мі́рою, з усією повнотою, в усій повноті, до по́вної по́вні, (вдоволь) упо́вні: • он удовлетворён полностью – його́ завдово́лено цілко́м (спо́вна); • отослать деньги полностью – відісла́ти гро́ші спо́вна; • полностью удовлетворительный – цілком задовільний; • удовлетвориться полностью – завдовольни́тися цілко́м, уще́рть; • целиком и полностью – цілком і сповна; геть цілком; (ещё) тілом і душею; з руками й ногами; з усім гамузом; від початку до кінця; повною мірою; цілком і повністю. [Марта ревнувала Антона. Уперто, затаєно, сильно, до всіх і всього. До стрічних жінок, до природи, до вечорів, коли він замикався у своїй хаті, до його думок і мрій. Їй хотілось мати його тільки для себе, неподільно, цілком (М.Коцюбинський). Хоча огонь побачено ще недовго по півночі, та й досі не вдалося вгасити його цілком (І.Франко). Його́ вимага́ння я завдовольни́в цілко́м. Гро́ші ви́плачено спо́вна. Розплати́вся по́вною мі́рою (АС). Не дасть йому́ розвину́ти худо́жницького смаку́ свого́ до по́вної по́вні (П.Куліш). Я не могла бачити вповні її лице (О.Кобилянська). Він хотів дати повністю відчути, наскільки Дорош від нього залежний (Г.Тютюнник). Хочеться чуда і трішки вина. Дні пролітають, як сірі перони. Чорний букет надвечір’я — ворони — місту підносить струнка далина. Що ж, я свій вік одробила сповна. Що ж, я свій вік одробила по-людськи. Дні облітають, як чорні пелюстки. Хочеться чуда і трішки вина (Л.Костенко). — Боже ти мій Господи! — вигукнув Дон Кіхот.— Що се ти, Санчо, мелеш, що се ти плещеш? Оті всі приказки, що ти нанизуєш, мов те намисто, зовсім до нашої справи не тичуться. На Бога, Санчо, мовчи вже краще і гляди свого осла та не сунь носа, куди не слід. Зрозумій нарешті і затям собі раз назавжди: все, що я робив, роблю й будь-коли робитиму — все те цілком розумне й повністю відповідає регулам рицарським, які я знаю краще за будь-якого іншого рицаря в світі (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса)].

Полный, полон, полн – 1) (содержащий сколько может вместить) по́вний, по́вен чого́, напо́внений, запо́внений, спо́внений; 2) (содержащий в себе всё должное, неумалённый) по́вний, зупо́вний, ці́лий, уве́сь, весь, все́нький, (ещё) вичерпний, необмежений, найвищий; 3) (законченный, до конца доведенный или дошедший) цілкови́тий, дове́ршений, по́вний, цілий, остаточний; 4) (в лице) повнови́дий; (в теле) гладки́й, огрядни́й, опа́систий, по́вний, товсти́й, тлу́стий, опа́листий, тіли́стий, дебе́лий, (диал.) грубий, (насм.) бари́лькуватий; 5) (об одежде) рясни́й: • ведро полно́ воды – у відрі́ по́вно води́; відро́ по́вне води́; • взгляд полный муки – по́гляд по́вний му́ки; • в полной безопасности – у цілковитій безпеці; цілком (зовсім) безпечно; • в полной мере – цілком, повністю, повною мірою (на повну міру, у повній мірі); (иногда) до повної, повні (у повній повні, уповні); • в полной памяти – при повній пам’яті; • в полном (во всём) параде – при повному (при повнім) параді; у всьому (у повному) уборі (убранні); • в полном ли ты уме? – чи ти сповна розуму (при повному, повнім розумі)?; • в полном объёме – до кра́ю, цілко́м; • в полном рассудке – при повному розумі; сповна розуму бувши; • в полном смысле слова – у повному розумінні (значенні) слова, справжній (-ня, -нє, -ні); • в полном уме – при по́вному ро́зумі, спо́вна ро́зуму бу́вши; • в полную силу – на повну (всю) силу; • глаза полны слёз, полные слёз глаза – в оча́х по́вно сліз; о́чі сліз по́вні; • голова полна́ дум – у голові́ по́вно думо́к; • двор полон людей – у дворі́ по́вно люде́й; • дом их — полная чаша – їх господа — повна чаша; у їх (їхній) господі всього вдосталь; є в них що їсти й пити; • дышать, вдыхать полной грудью – дихати, удихати на повні груди; • ему полных тридцать лет – йому́ спо́вна (всі) три́дцять ро́ків; • изучить в полном объёме – вивчити (простудіюва́ти) цілко́м (до кра́ю); • испить полную чашу – випити (спити, скуштувати) добру повну; • комната полна народу – у кімнаті повно людей; • на полном газе (газу) (разг.) – на повному газі; • на полную мощность – на всю (повну) потужність; • полная вода – повнові́ддя, вели́ка вода́; • полная заурядность – сіряк сіряком, сірятина; • полная луна, полный месяц – мі́сяць упо́вні, по́вня, по́вний мі́сяць; • полная (ответственность, неосведомленность…) – цілковита (відповідальність, необізнаність…); • полная победа – повна (цілковита) перемога; • полная тишина – повна (цілковита) тиша; • полное затмение – повне затемнення; • полное лицо – повне обличчя (лице), повний вид; • полное собрание сочинений – по́вна (редко компле́тна) збі́рка тво́рів (редко писа́ннів); • полный возраст – повнолі́ття; • полный до краёв – по́вний уще́рть, по́вний аж по (са́мі) ві́нця; • полный звук – повний звук; • полный интереса к чему – по́вний ціка́вости до чо́го, ду́же ціка́вий до чо́го; • полный надежд – по́вний наді́й; • полный (полон) до краёв – повний ущерть; повний [аж] по [самі] вінця; • полный пансионер – пансіоне́р (пожиле́ць) на всьому́ гото́вому; • полный рабочий день…, полная сумма… – цілий робочий (робітний) день…, ціла сума…; • полный с верхом – по́вний з ве́рхом (з на́спою); • полный сирота – круглий сирота; • полный тупица – тупак тупаком; • полный успех – цілковитий успіх; • полным-полно (полна, полно) (разг.) – повний-повнісінький (повнісінький, повна-повнісінька, повнісінька, повне-повнісіньке, повнісіньке); повно-повнісінько (повнісінько); • полным ходом; на полный ход – повним ходом; на повний (на повен) голос; • по полной – по повній; • предоставить полную свободу – да́ти (надати) по́вну (цілкови́ту, всю) во́лю; • при полном собрании – при по́вному збо́рі; • совершенно полный, полны́м полный – повні́сінький, повні́ненький, (преимущ. в песнях) по́вна-повни́ця; • с полным основанием можно утверждать – є всі підстави стверджувати, з цілковитою певністю (цілком певно) можна стверджувати; • становиться полным – сповня́тися, виповня́тися; • хлопот (забот) полон рот у кого – клопоту (турбот) повна голова кому, в кого. [Та-ж ко́жний за́дум наш у цій юдо́лі свої́х наді́й зупо́вних не дохо́дить (П.Куліш). Хіба́ реву́ть воли́, як я́сла по́вні? (П.Мирний). Нарва́ла грушо́к по́вен фартушо́к. Цілкови́те розумі́ння спра́ви. Цілкови́тий бе́злад. Цілкови́та ілю́зія. Дове́ршене безглу́здя. По́вна ра́дість. Рясна́ спідни́ця, рясна́ сви́та (АС). Саме на світ почало благословлятись, як Дон Кіхот виїхав із корчми вже зуповним рицарем, і такий же був радий, та веселий, та втішний, так у ньому серце грало, що на Росинантові аж попруги тріщали (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Декому для повного щастя бракує тільки щастя (С.Є.Лєц). Товсті люди живуть коротше. Але їдять довше (С.Є.Лєц). Тлустій людині завжди є що втрачати].

Помогать, помочь – допомагати, допомогти, помагати, помогти кому́, запомага́ти, запомогти́, спомага́ти, спомогти́ кого́, кому́ чим, в чо́му, підпомага́ти, підмага́ти, підпомогти́, підмогти кого́, кому́, пособля́ти, пособи́ти, підсобля́ти, підсоби́ти кому́, рятува́ти, порятува́ти, зарято́вувати, зарятува́ти, підрято́вувати, підрятува́ти, зара́джувати, зара́дити кого́ чим, у чо́му, до по́мочи (до помо́ги, до підмо́ги, у по́мочі, у приго́ді) става́ти, ста́ти кому́ чим, посилко́вувати, посилкува́ти кого́, прислуго́вувати, прислугува́ти кому́ (содействовать) сприя́ти кому́, (образно) підклада́ти ру́ки під ко́го, носи́ти во́ду на чий млин: • Бог [на] помочь – помагайбі, (диал.) помайбі; Боже поможи, помагай Біг; • да поможет вам Бог! – Бо́же поможи́ вам! Хай вам Бог помага́є (помо́же)!; • если вы это предпримете, я буду вам помога́ть – якщо ви за це ві́зьметеся, я вам допомага́тиму (підпомага́тиму), пособля́тиму (підсобля́тиму), става́тиму до по́мочи (до помо́ги, до підмо́ги); • как этому (здесь) помочь? – як (яку) цьому (тут) раду дати?; як цьому (тут) зарадити?; • не знает, чем и помочь себе (как себе помочь) – не знає, як собі [й] раду дати; не знає, чим і запомогтися (зарятуватися, зарадитися, зарадити собі;  пора́дити себе); ради собі не дасть (не прибере, не добере); • ничем не могу помо́чь – нічим не поможу (допоможу), нічо́го не вра́джу (не вра́ю); • ничто не помога́ет – нічо́го не помага́є, (редко) не помагається, не пособля́є, не пособляється; ніщо́ не стає́ в приго́ді (не дає́ ра́ди); • ничто не помогло́ – ніщо́ не зара́дило (не помогло), (редко) нічо́го не помогло́ся (не пособи́лося), не вра́дило; • помога́йте друг другу – помагайте (допомагайте, спомагайте) одне одному; запомага́йте оди́н о́дного, става́йте до по́мочи оди́н о́дному; • помога́ть кому (необходимыми средствами, чем-либо необходимым) – допомагати (спромага́ти, спромогти́) кого́ чим; • помогите! – рятуйте!, про́бі!; • помочь горю (беде) – зарадити (запобі́гти, запомогти́) лихові (біді, горю); • помо́чь кому в нужде (нуждах) – допомогти́ (помогти), спомогти́ кому́, запомогти́, порятува́ти, зарятува́ти кого́ в біді́, в приго́ді, в потребах; • помо́чь кому деньгами – помогти́ (допомогти) кому́, запомогти́, спромогти́, зарятува́ти, підмогти́, підрятува́ти кого́ гроши́ма (грі́шми); • помо́чь кому советом – ра́дою зара́дити (пора́дити) кого́, ра́ди (ра́ду) да́ти кому́ (чим); • помо́чь себе тем, что есть – запомогти́ся (зарятува́тися, зара́дитися) тим, що є, що Бог дав; эти капли помога́ют от кашля – ці ка́плі помага́ють про́ти ка́шлю, помічні́ на ка́шель; • это лекарство очень помогает – ці ліки дуже помічні; • это мне не поможет – це мені́ не помо́же (не допоможе, не посо́бить), (не выручит из беды) це мене́ не заряту́є (не вряту́є); • это нисколько не помога́ет его счастью – це ані трі́шечки не додає́ до його́ ща́стя. [Якби́ не Біг, хто б нам помі́г (Пр.). Допоможе, як кобилі заєць (Пр.). Допомагати: з калюжі та в болото (Пр.). Здибався біб з цибулею: — Помайбі, плаксьо! А вона йому відповіла: — Бодай здоров, пучичерево! (Казка). Сказала: «Помагай Біг, діти!  Чого сумуєте ви так? Чи не остило тут сидіти? Оце гуляють наші як! Мов божевільних, нас морочать, Сім літ, як по морям волочать; Глузують, як хотять, із вас, Але з другими бахурують, Свої ж жінки нехай горюють, Коли водилось се у нас? Послухайте лиш, молодиці, Я добрую вам раду дам; І ви, дівчата білолиці, Зробім кінець своїм бідам, За горе ми заплатим горем — А доки нам сидіть над морем? Приймімось, човни попалім. Тогді і мусять тут остаться І нехотя до нас прижаться; Ось так на лід їх посадім» (І.Котляревський). І всім йому́ прислуго́вує, що зна і що зду́жа (Г.Квітка-Основ’яненко). Дай Боже вам, панночко, вечір добрий! Нехай вам Бог помага! (Г.Квітка-Основ’яненко). Як міг, так допомі́г (Номис). Вони́ мене́ не запомо́жуть (Номис). Роби́, небо́же, то й Бог помо́же (Номис). Степи мої запродані Жидові, німоті, Сини мої на чужині, На чужій роботі. Дніпро, брат мій, висихає, Мене покидає, І могили мої милі Москаль розриває… Нехай риє, розкопує, Не своє шукає, А тим часом перевертні Нехай підростають Та поможуть москалеві Господарювати, Та з матері полатану Сорочку знімати. Помагайте, недолюдки, Матір катувати (Т.Шевченко). Узграни́чні пани́ спромага́ли козакі́в збро́єю і всім припа́сом до похо́ду в туре́цькі зе́млі (П.Куліш). Череваня полюбили й шанували, бо був козак-друзяка: уже кому чи яка нужда, чи що, то зарятує й визволить (П.Куліш). Вже й сини Шрамові підросли і допомагали батькові у походах (П.Куліш). І сам голоду й холоду не знає, бо й його люде зарятовували, як чим треба (Г.Барвінок). Ви нас за те своє́ю ра́дою зара́дите (Основа). Не мо́жу я сьому́ запомогти́ (М.Вовчок). Коли́-б не я, хто-б його́ поратува́в (О.Кониський). Я ж тобі кажу: зумію сій біді запомогти (Яків Щоголів). — Хто б вас пожалів, якби не я, хто б зарятував при нужді! (М.Кропивницький). Скрізь встигала в роботі і в хаті, і в дворі, ще й на току та в клуні Романові помагала (І.Нечуй-Левицький). Лежала вона й тихо стогнала. І ліки вже не помагали (І.Нечуй-Левицький). Милевський робить загальний поклін і кидається за Сапею помогти їй одягтись (Л.Українка). То бу́де йому́ Госпо́дь милосе́рдний на вся́кім мі́сті спомага́ти (Л.Мартович). — Спасибі вам, серце, за добре слово. Хай вам Господь помагає, де тільки лицем обернетесь… (М.Коцюбинський). Якось-то воно буде: він, Роман, не дасть їм загинути, підпоможе і лісу купити, і хату поставити… (М.Коцюбинський). Як пособи́ти йому́ тепе́р, то й він коли́сь у приго́ді ста́не (Б.Грінченко). Демид і своєю особистою лікарською роботою, і матеріально запомагав усіх тих, хто зазнав якого лиха (Б.Грінченко). Вже коли́ не ви, так і ніхто́ більш не зарату́є мене́. Оди́н дру́гого в робо́ті підрату́є і грі́шми і худо́бою в потре́бі зази́чить (І.Франко). І те сказать, про хлопа дбав він, Як дбав про коней і волів; Взимі три вози дров давав він, Щоб хлоп продроглі кості грів; Весною хлібом спомагав він, Щоб літом з голоду не млів (І.Франко). Уже пок. Іван Верхратський у своїй праці про говір галицьких лемків звернув був увагу на те, що в лемківському говорі часто стрічаються стягнені форми дієслів. На думку Верхратського, ці форми стрічаються особливо в Сяніччині. Такі самі скорочення стрінув я також у Ліському повіті в селах Явірець, Луг, Завій, Струбовиська. Говорять там: «няй ся ке» (кає) — нехай боїться; «він газде» — (газдує); «няй варе» (варує) — береже; смаке — смакує. Побіч того стрічаються там такі загально вживані на Лемківщині форми, як: возь, подь, тра, смоть або смонь, ідь, шмар, понайбі або помайбі (помагайбіг), не бамся (не боюся); мам, меш, ме (маю, маєш, має) (Франц Коковський). — Аж п’ятеро. Але одна — Боже мій! Суща Беатриса! Таке біляве, тихе, а тиха вода, кажуть, береги рве. Як її? Наталка? Ні… Настунька? Теж ні. Тільки умова — це моя. — Та бери їх усіх! — понуро сказав Степан. — Єсть мені час до дівчат! — Даремно. Учені пишуть, що це допомагає обмінові речовин (В.Підмогильний). І коли Матвій зійшов з Григорчукової нивки й уважно зайнявся підпорою одної гілляки на щепі, що занадто гнулася під тягою овочів, у той час його поздоровив здалека хрипливий баритон чоловічого голосу. — Помайбі, дядьку Матвію!.. Матвій піднімає голову. — Дай-бо здоров’я! — автоматично відповів Матвій і побачив на своїм полі Григорчука (У.Самчук). Я ж їх спромага́ла, в лю́ди виво́дила (АС). Слухаючи тої мови, Дон Кіхот тільки посміхався, а потім заговорив упевнено і спокійно: — Ех ви, ница ницота і підла підлота! То це, по-вашому, розбій — кайдани розбивати, невольників визволяти, нужденних рятувати, похилих підіймати, бездольних спомагати? Ех ви, ледач ледача і темна темнота! Не дав вам Бог підсліпим вашим розумом спізнати всю велич мандрованого рицарства, не дарував за гріхи ваші свідомості, що не тільки самого такого рицаря, ба й тінь його повинні ви шанувати (М.Лукаш, перекл. М.Сервантес). Допоможи собі сам і тоді кожен тобі допоможе (Ф.Ніцше). Не лізь в душу ближнього в галошах. І навіть якщо ти витреш ноги, все одно не допоможе (С.Є.Лєц). Народ тепер, перш ніж помогти людині в біді, спочатку зніме ту біду на телефон].

Посвящать, посвятить – 1) посвя́чувати, посвяти́ти що, (в духовный сан) висвя́чувати, ви́святити кого́; 2) присвя́чувати, присвяти́ти кому́, чому́ що; 3) (отдавать) признача́ти, призначи́ти, поклада́ти, покла́сти, віддава́ти, відда́ти, присвя́чувати, присвяти́ти кому́ що; 4) (посвящать кого в тайну) утаємни́чувати, утаємни́чити кого́ в що, звіря́тися, зві́ритися кому́ з чим, відкривати, відкрити таємницю кому: • он посвяти́л меня в свою тайну – він зві́рився мені́ зі своє́ю таємни́цею; • посвятить свою жизнь науке – відда́ти своє́ життя́ нау́ці; • посвятить в подробности дела – докладно з’ясувати (пояснити) справу; • посвяща́ть кому время – уділя́ти, уділи́ти, признача́ти, призначи́ти кому́ час; • посвящать, посвятить в рыцари кого – посвячувати, посвятити в лицарі (в рицарі) кого; • посвящать, посвятить кого в диаконы, в священники (церк.) – висвячувати, висвятити на диякона, на священика (на попа); • я посвяща́ю утро делам – я признача́ю ра́нок на спра́ви (спра́вам); • я посвяща́ю этому делу все свои силы – я поклада́ю на цю спра́ву всі свої́ си́ли; я докладаю до цієї справи всіх своїх сил. [Кільканадцять літ посвятив я науці (І.Франко). Вона́ присвяти́ла хо́рому ввесь свій час, всі свої́ си́ли (О.Коцюбинська). Раїса присвятила хорому весь свій час, всі свої сили (М.Коцюбинський). Посвяти́ли нову́ ха́ту. Висвя́чувати на попа́ (АС). Цьому́ завда́нню й присвяти́в Грінче́нко свою́ літерату́рну дія́льність (С.Єфремов). — Одколи живемо ми на цьому подвір’ї, не було ще помітно, щоб тут водилося що-небудь, а тепер чи не доведеться посвячувати і двір, і хату (С.Васильченко). Він розповів їм про її властивість, узяв з них слово хоронити в тайності й ознаймив, що сьогодні вперше збирається випробувати особливості обчарованої голови. Окрім двох приятелів дона Антонія, ніхто не відав, у чім тут заковика, і якби дон Антоніо заздалегідь їх не втаємничив, то вони дивувалися б не менше, ніж інші, та і як не дивуватися: голову змайстровано так хитро й дотепно (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Будь обережний, не створи через неуважливість чогось величного, адже стільком людям доведеться свідомо присвятити своє життя, щоб створене тобою умалити (С.Є.Лєц)].

Послушать – 1) послухати; 2) (послушаться) послухати, послухатися: • вот послушай – ось послухай, слухай сюди, послухай-но; • послушай, ври, да знай же меру – брехати бреши, та не забріхуйся; • послушай-ка! – слухай-бо!, послухай-но!, слухай-но!; • послушайте, что я вам скажу – послухайте (слухайте), що я вам скажу́; слухайте сюди. [Такеньки, було, вмовляє її. Одного разу хотів він її розважити та й каже: — Годі тобі, голубко, клопотатись. Ось послухай лишень, що я тобі скажу: я вже кума пригласив (М.Вовчок). Ось послу́хай мене́ дурно́ї, то, мо́же, чи не порозумні́шаєш (Б.Грінченко). —Романе, слухай сюди! Коха тебе Хведоска, нехай іде! А що мати варняка, то я того і вухом не веду!.. (М.Кропивницький). — Отже, слухай сюди: Бурлака на тім боці, на весіллі, то він неминуче буде йти цією вулицею назад (І.Карпенко-Карий). — Ось слухай сюди! Ото була собі така жінка, що ніколи доброго слова не сказала чоловікові (І.Нечуй-Левицький). А ти, Бавмерте, слухай сюди, що я тобі скажу. Коли старі люди починають белькотати, як малі діти, то чорт з радощів аж на голові ходить (Л.Українка). — А знаєш, Рино, жінка по-вкраїнському «дружиною» зветься? — Ну? — І знаєш, «дружина» — це краще, як «жінка» або «супруга», бо «жінка» — то означає «рождающая», «супруга» ж по-вкраїнському — «пара волів», а «дружина»… Ось послухай; рекомендую — моя дружина, або: моя ти дружинонько (М.Куліш). — Ану, послухай, — казав хлопець, розгортаючи пакунок паперів. Борис послухав і ухвалював (В.Підмогильний). Прокіп зітхнув і, намотавши батога на руку, щоб не згубить, обернувся до Олеся: — Ось послухай, дурнику, що я тобі скажу. Слухай і на вус мотай. Тут, на землі, не бити не можна. Тут не ти, так тебе одрепають ще й плакать не дадуть (Г.Тютюнник). Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить. Бляшаний звук води, веселих крапель кроки. Ще мить, ще мить, ще тільки мить і мить, і раптом озирнусь, а це вже роки й роки! (Л.Костенко). Послухай вересня — і він повість у миготливо-золотій задумі: те, що в веснянім виснилося шумі, іще й подосі жде на благовість (В.Стус). — Слухай сюди: їдьмо разом на склад! (В.Барка). Повірте, не ваша нездатність тому причиною, а лінивство надмірне та оспалість думки. Хочете пересвідчитись у правдивості моїх слів, то слухайте сюди: усі ті ваші труднощі я розмаю, як оком змигнути, миттю зараджу всім нестачам, що, як ви кажете, бентежать вас і знесмілюють до оголошення друком історії вашого преславного Дон Кіхота, світила і зерцала всього мандрованого лицарства (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Хотів послухати голос своєї совісті, але не знав на якому каналі].

Посреди, посредине, (разг.) посередине, (прост.) посереди, посерёдке, посредь, (диал.) посередь – 1) (нареч.) посередині, насередині; 2) (предл. с род.п.) серед, посеред, посередині, (разг.) насеред, насередині; (промеж) проміж: • посреди́ города – серед (посеред), насере́д міста; • посреди́ лесов и болот – сере́д лісі́в і болі́т. [Дорогою додому всі три йшли поруч. Юзя посередині (Л.Українка). Посередині ярмарку народ тече, як в берегах річка (М.Коцюбинський). А що обід приходився посередині лекції, його лишали обідати (М.Коцюбинський). Тухольські громадяни, видячи її, як їхала на лови посеред гостей, гордо, сміло, мов стрімка тополя серед коренастих дубів, з уподобою поводили за нею очима, поговорюючи: — От дівчина! Тій не жаль би бути мужем. І певно, ліпший з неї би був муж, ніж її батько! (І.Франко). Кімната була велика, але звужена навалою речей, що давали посередині тільки місцину на маленький ломберний столик, який правив тепер за їдальний і здавався крихітним проти своїх велетенських сусідів (В.Підмогильний). Причісує Оленку, пильнуючи кожного пасмочка; заквітчує, ніби коронує зірками, зверх блідого лобика. Нічого не каже їй, але невимовлені слова тремтять, подібні до сполохів, насередині грудей: «Квітко моя!» — і неозначиме почуття обкинулося, ніби передвістя з болями; не знати, що, крім них, прийде (В.Барка). Село посеред тиш, ти — мов на хвилях човен. Ти мрієш, множишся, збігаєш по воді. Тоді було насниш, а сниться загадкове, а щастя віриться, і вічно ждеш біди (В.Стус). …вириватись не було куди, скрізь були комсомольські збори, політзаняття й чужа мова, туди — як чотирилітньою на дзиглик насеред кімнати, розказати дядям і тьотям віршика, — можна було виходити тільки на те, щоб дзвінким магнітофоном видати їм від них таки й вивчене, і тільки в цьому був гарант безпеки… (О.Забужко). Він узяв у руки зошита, розгорнув десь посередині і, прочитавши кілька рядків, зареготався (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Отож посеред горища, куди крізь латану покрівлю зорі вночі зазирали, стояло вузьке, мульке, убоге й непевне ложе Дон Кіхота, а обік нього Санчо послав собі мату очеретяну і вкрився ковдрою, вірніше грубим валов’яним рядном (М.Лукаш, перекл.. М.Сервантеса)].

Предложение, предложенье – 1) (действие) пропонування, запрошування, загадування, (оконч.) запропонування, запрошення, загадання; подавання, предкладання, (оконч.) подання, предкладення, предложення; 2) (то, что предложено) пропозиція; 3) (товара) постачання, пропозиція; 4) (руки) сватання, (гал.) освідчення, (освідчини); 5) (грам., синтакс. одиниця) речення; 6) рекомендація, порада, рада, думка; 7) (канц.: предписание) пропозиція, загадання, загад, наказ: • вводное предложение, слово – вставне речення, слово; • внести предложение – подати пропозицію; • входить с предложением – запропоновувати; робити, ставити пропозицію; • мирные предложения – мирові пропозиції; • поддержать предложение – підтримати пропозицію; • по предложению кого, чьему – на пропозицію кого, чию; з пропозиції кого, чиєї; за пропозицією кого; • предложение падает – (пропозиція) постачання спадає, меншає; • предложение превышает спрос – постачання перевищує попит; • предложение услуг – пропонування послуг; • сделать предложение кому – освідчитися кому, посвататися до когось, запропонувати кому одружитись, зробити пропозицію про одруження кому; (через сватов) послатися до кого; • склоняться к предложению – схилятися (прихилятися) до пропозиції; • спрос и предложение – попит і пропозиція (постачання). [Думка людини, виявлена в слові, зветься реченням (С.Єфремов). Проглянув стенд пропозицій. Бармен. Вантажник. Слюсар. Фрезерувальник. На мене з моїм ухилом у науку попиту нема. Зате є купа різних професій для перекваліфікації. Якщо я такий непридатний, можуть перенавчити (Л.Костенко). — Опанований цією думкою і цим бажанням, я пристав на його пропозицію і підживив його намір, говорячи, щоб він не гаючись довів, що намислив, до скутку, бо розлука й справді своє діло зробить, хоч як його думки та гадки розбиратимуть. Згодом я дізнався, що коли дон Фернандо завів зі мною цю розмову, він уже розчесав тій дівчині косу, пообіцявши взяти її за дружину, і тепер чекав догідної хвилі відкрити ті любощі без небезпеки для себе, а поки що боявся отецького гніву (М.Лукаш, перекл.. М.Сервантеса). — Минулого тижня розіслав оголошення через газету, що шукаю собі дружину. Вже отримав мішок листів. Переважно одна й та ж пропозиція: «Бери мою!»].

Приговорённый, приговорён – прису́джений, засу́джений, осу́джений, прире́чений: • приговорённый (приговорён) к смертной казни – прису́джений (засуджений) до сме́ртної ка́ри, засу́джений на сме́ртну ка́ру (на го́рло, на страту), страте́нець. [Поки пани повставали, вона як засуджена на смерть ходила (П.Мирний). — Осудженого було підвезуть верхи під шибеницю, накинуть йому на шию сільце та й шмагонуть коня нагайкою (Олекса Стороженко). Книжку старші учні дали тихцем; звеліли:  «Читай і думай! — чим відплачують нам, забираючи хліб». Микола забув поглядати на  сільраду, біля якої зграями гайворонів купчаться бригади, зготовлені рушати. Переживає він зміст, ніби самого напасть мучить: з кров’ю відбирає світло очей, ведучи на смерть; він — присуджений. Зловістя грозиться, заступаючи день (В.Барка). — Як то невольники? — спитав Дон Кіхот.— Чи то можебна річ, щоб король та своїх людей заневолював? — Може, я трохи не так сказав,— відповів Санчо,— се люди, засуджені за свої злочини до галер, і їх женуть туди силою королю служити (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). — Не верзіть казна-чого,— знов озвався старий шевчик і скоса зиркнув на ката. — Це вам не смішки, я правду кажу, кров стратенця має велику силу (Ольга Сенюк, перекл. Пера Лаґерквіста)].

Придумщик, разг. – вигадник, вигадниця, (разг.) вигадько, видумаха. [Обізветься тоді Дон Кіхот, обертаючись до Санча: — А що, друже Санчо, не я тобі казав, що зброєносців мені не забракне? Ти бачиш, хто пропонує мені свої послуги — сам славнозвісний бакаляр Самсон Карраско, перший вигадник і витворник серед спу-деїв саламанчанської школи, здоровий на тілі, жвавий у русі, здержливий на язик, витривалий на спеку й холод, на спрагу й голод, оздоблений усіма чеснотами, які повинен мати джура в мандрованого рицаря (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Карденіо й священик дивились на все те із-за хащуватих скель і не знали, як їм краще до них приєднатись; та із священика був неабиякий вигадько, і він хутко прирозумів, як їм із клопоту вийти: узяв ножиці, що носив із собою у піховці, обстриг швиденько Карденію бороду і дав йому свого сірого плаща та чорний пристібний ковнір, а сам зостався в одних штанях та камізельці,— і Карденіо так супроти колишнього змінився, що й сам себе в дзеркалі, певно, не впізнав би (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса)].

Принц, принцесса – (нем. от лат.) принц, принцеса; королевич, королівна. [Нема вже принців, залишилися тільки коні, та й то біля кожного — якась кобилка крутиться (О.Слоньовська). Гадаю, що то насправді найдавніша й найзагальніша з усіх дурних мрій, якими живляться жінки: бажання втекти від огидної хатньої роботи, змінити буденність на щось неземне, довіритися незнайомому принцові, який викраде її мов принцесу (Олена Поманська, перекл. Герберта Ернеста Бейтса). Поки цей нікчема дон Пабло, котрий усе перекручує, сміючись, розповідає про свою пригоду з мадам Піментон, сеньйорита Ельвіра кидає на підлогу недопалок і затоптує його. Сеньйорита Ельвіра часом поводиться як справжнісінька принцеса (С.Борщевський, перекл. К.Х.Сели). Але тієї ночі вона довго не склепила повік — та їй і не хотілося спати. Її фантазії були солодші й привабливіші за будь-яке марево із царства сновидінь. Невже нарешті прийшов справжній принц? Згадуючи ті прекрасні очі, що так глибоко проникали поглядом у її власні, Енн дуже схиьна була вірити, що таки прийшов (А.Вовченко, перекл. Л.-М.Монтгомері). 1. …в 25 років виходить заміж за принца вже пізно, а за кого попало ще рано… 2. Оголошення: Принц на білому «Ауді» шукає принцесу з гаражем. 3. — Що, чекаєш принца на білому «Лексусі»? — Ні. Головне, щоб чоловік був хороший… І не має значення, на якому він «Лексусі»… 4. — Дівчата, принців немає, до нас доходять самі коні… 5. Всім дівчатам, що чекають принца на білому коні, повідомляю: кінь здох, йду пішки, тому затримуюся …].

Приходиться, прийтись – 1) (быть в пору, в меру, кстати) бу́ти до мі́ри, прихо́дитися, прийти́ся (до мі́ри), пристава́ти, приста́ти, припада́ти, припа́сти до чо́го; (пригодиться) знадобитися, придатися, здатися; 2) (доставаться кому на долю; причитаться) припада́ти, припа́сти (редко припа́стися), упада́ти, упа́сти, випада́ти, ви́пасти, дово́дитися, дове́сти́ся кому́; 3) (на какой-либо день ) припада́ти, припа́сти, випада́ти, ви́пасти; 4) (кому кем) дово́дитися кому́ ким; 5) (безл.: приводиться) дово́дитися, дове́сти́ся, випада́ти, ви́пасти, упада́ти, упа́сти, припада́ти, припа́сти, (редко) дохо́дитися, дійти́ся кому́; приходитися, прийтися; (случаться) траплятися, трапитися; (обходиться в цену, прост.) обходитися, обійтися, (стоить) коштувати: • вам придё́тся отвечать – вам доведе́ться відповіда́ти; • где придё́тся, пришло́сь – де припа́ло, де тра́питься, де тра́пилось; • дверь не плотно приходится – две́рі не щі́льно (не щи́тно) пристаю́ть; • день на день не приходится, год на год не приходится – день на день не випада́є (не припадає); рік на рік не випадає (не припадає); • живи как пришло́сь, как придё́тся – тре́ба жить, як набіжи́ть, живи́, як живеться (тра́питься); • как раз (точь в точь) прийтись – (образно) як-раз упа́сти, так і вли́пнути куди́; • ключ пришё́лся к замку – ключ прийшо́вся, приста́в до замка́, (к висячему) до коло́дки; • когда придё́тся – коли́ (час) ви́паде, коли́ тра́питься; • кого придё́тся – кого́ тра́питься; • к слову пришлось – до сло́ва припа́ло; • мне приходи́лось, пришло́сь много терпеть – мені́ дово́дилося (довело́ся) бага́то терпі́ти; • мне приходится доплатить – мені́ тре́ба (мені́ упада́є, я ма́ю) доплати́ти; • мне пришло́сь проработать всю ночь – мені́ довело́ся, ви́пало, працюва́ти ці́лу ніч; (должен был) му́сив працюва́ти ці́лу ніч; • на нашу (вашу) долю приходится… – на нашу (вашу) частку припадає…; • не вмочь, не подсилу приходится – неси́ла стає́ (що роби́ти); • не приходится об этом говорить – не випадає (не доводиться) про це говорити; • не приходиться по вкусу, по сердцу – не йти в смак, не йти в лад, не пристава́ти до душі́ (до се́рця), не лежа́ти на се́рці кому́; • он приходится ему родственником (дядей) – він дово́диться йому́ ро́дичем (дядьком); Пасха в том году приходи́лась на 29-е марта – Вели́кдень того́ ро́ку випада́в (припада́в) на 29-те бе́резня; • прийтись кстати – прийтися до речі (до ладу); (пригодиться) знадобитися, придатися; • приходится идти на уступки – доводиться поступатися; • приходится отдуваться [своими боками] – доводиться на собі терпіти; • приходится отсрочить платеж – доводиться відкласти виплату; • приходиться, прийтись кому по вкусу (по сердцу, по нраву, по душе) – припадати, припасти кому до смаку (до серця, до вподоби, до сподоби, до любості, до любові, до мислі, до душі); приставати, пристати до душі кому; підходити, підійти під смак (під мислі, до думки) кому, іти́ в смак; подобатися, сподобатися (уподобатися) кому; бути усмак (в подобі) кому; смакувати кому; • приходи́ться под меру – прихо́дитися до мі́ри; • пришлось ехать лесом – випало їхати лісом; • сапоги пришли́сь по ногам – чо́боти прийшлися́ до мі́ри (до ноги́); • тяжело ему пришло́сь – тя́жко йому́ довело́ся (ви́пало, дійшло́ся); • так жить (делать) не приходится (не подобает) – так жи́ти (роби́ти) не випада́є (не впада́є, не прихо́диться, не годи́ться); • этот праздник, день приходится в воскресенье, в конце месяца – це свя́то (цей день) припада́є на неді́лю (в неді́лю), на кіне́ць мі́сяця. [На день упада́є заробі́тку по півкарбо́ванця (Г.Барвінок). Чу́є, чу́є ма́терине се́рце, яка́ до́ля до́ні доведе́ться (П.Куліш). Йому притьмом прийшлось так, як співають у пісні: «Чомусь мені, братці, горілка не п’ється» (П.Куліш). Маку́хинський піп дово́дився на́шому ро́дичем, не́божем у дру́гих (М.Вовчок). Ви́пало мені́ я́кось бу́ти у йо́го в ха́ті (М.Вовчок). Така́ мені́ гірка́ до́ля ви́пала (М.Вовчок). Довго мосувався жид, поти розімкнув замок: все приміряв то той, то другий ключ, поти не знайшовся такий, що якраз прийшовся (П.Мирний). — Діду, — а там, де замчище, є луна? — спитав Івась уголос. — Не знаю, не приходилось чути (П.Мирний). Як їй не скрутно іноді приходилося, часом і Яків гримне — де швендяє, часом і невістка прийме, мов холодною водою обдасть, — дарма (П.Мирний). Василь сам про себе лаяв одежу, що на його вже не приходилася та чимало і зносилася (П.Мирний). На до́вгім віку́ усього́ доведе́ться (Номис). Прийдеться ниточка до клубочка (Номис). Спитаєшся пня й колоди, як прийдеться до чого (Номис). Там припа́ло нам ночува́ть (Л.Мартович). Хватну́ли той кли́нчик, розгорну́ли капта́н, — якраз він туди́ і впав (Л.Мартович). В салда́ти йому́ не припада́ло йти (Б.Грінченко). — Дак ти ж спершу оженись! — пожартував Зінько. — Коли ж ні одна не приходиться до мене! Одна проти мене дуже висока, а проти другої я дуже довгий (Б.Грінченко). Тепе́р на ду́шу припада́є вдво́є ме́нше землі́, ніж було́ спе́ршу (Б.Грінченко). Приміря́ють той череви́чок, а він так і влип, як там був (І.Рудченко). Ті слова́ ду́же припа́ли їй до сма́ку (І.Нечуй-Левицький). Приста́в ми до душі́ (І.Франко). А що обід приходився посередині лекції, його лишали обідати (М.Коцюбинський). Тут ми й спізна́лися і одна́ о́дній припа́ли до вподо́би (О.Кониський). Які́ книжки́ більш до душі́ припада́ють селя́нам (С.Єфремов). Йому́ до се́рця припа́ли про́сті лю́ди (С.Єфремов). На понеді́лок припада́в того́ ро́ку оста́нній день, коли́ ще мо́жна було́ вінча́ти (С.Єфремов). — Ану, придіньте калоші, чи прийдуться? (С.Васильченко). Не одному школяреві після гарячого вчинку приходилося прогулюватись на гору по тих східцях і вертатись звідтіль через який час, зовсім прохолонувши (С.Васильченко). Мабу́ть і я йому́ підійшо́в до ду́мки (А.Кримський). Тимча́сом зближа́лась дру́га Пречи́ста, а припада́ла в субо́ту (А.Свидницький). Посва́таю, кого́ тра́питься (І.Нечуй-Левицький). Яко́сь-то не випада́є вихваля́ти свої́х (Л.Українка). Я вже готова багато витерпіти, аби тільки побачити Париж! Ви знаєте, що мені так і не прийшлось бути в Парижі; я так жалувала! (Л.Українка). Певно ж, там прийдеться місяців добрих зо три пролежати, то вже краще зимою лежати, ніж літом, а то ще слід і через те їхати хутчій, що мені з ногою недобре, дедалі, то все, либонь, гірше робиться (Л.Українка). Бі́ля грани́ці не впада́ будува́ти світли́ці (Номис). Не прихо́диться москаля́ дя́дьком зва́ти (Б.Грінченко). Припустили і скінчили. «Почекайте, люди! Ану, ваша домовина Чи до міри буде?» «Ану, справді! — кажуть люди. — Ляж у домовину. Чи якраз вона пристане Давидову сину?» І пристала домовина, Ніби вона сама. «Ану, в яму опустіте: Чи пристане яма?» Опустили його в ямуі «Ну, спасибі, люди, Засипайте Соломона, Другого не буде!» (С.Руданський). Бюрократизм заїдає! От відбудовують цукроварню в районі ст. Фундуклеївки, де йому часто доводиться бувати, і що ж — робітники є, матеріал є, гроші є, а поки воловодились, сезон проґавили (В.Підмогильний). Підіймався і йшов. А коли заходила ніч, коли темрява заливала геть-чисто все і ставало так темно, як він ще ніколи не бачив, він зупинявся і спав, де випадало (І.Багряний). От із горілкою дедалі більше проблем, її чомусь — уперше в російській історії — не вистачає на всіх, її доводиться завойовувати ціною багатогодинних стоянь у черзі, штовханий, колотнеч, ціною самозречень і самовтрат. Мабуть, усю наявну в імперії горілку тепер випивають якісь кремлівські велетні, а може, її складають у тамтешніх глибочезних пивницях на чорний день, тим часом як плебс, тобто народ, хоча в дійсності не народ і навіть не плебс, отримує жалюгідні сльози — таке собі відхаркування харчової промисловості (Ю.Андрухович). Жінки в халатах та дощовиках танцювали довкола багать, впадаючи в безтямність, рухаючись завчено й легко, відчуваючи одна одну в цих рухах і повторюючи своїм танцем рухи птахів і тварин, яких їм доводилось бачити (С.Жадан). Роке Гінарт знайшов своїх чухраїв на тому місці, де велів їм зібратись; з ними був і Дон Кіхот. Сидячи верхи на своїм Росинанті, він читав їм орацію, умовляв їх покинути той небезпечний як для тіла, так і для душі триб життя, що вони провадили. А що ті хлопці були переважно з гасконців, люди грубі та несмаровані, то тая Дон Кіхотова казань не вельми припадала їм до смаку (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Надкушена перепічка лежала на тарілці поряд із чашкою полуденної кави. Вона йому не смакувала, хоча й була з повидлом. Хіба можна смакувати перепічкою, коли твоя дружина дурить тебе з іншим чоловіком? (Ю.Джугастрянська, перекл. Ж.Пейслі). Якщо нема мети в житті, доводиться працювати на тих, хто її має (Роберт Ентоні). 1. Коли бажане не стає дійсним, доводиться видавати дійсне за бажане. 2. Як же часто доводиться брехати, що все добре, коли вже просто не хочеться пояснювати, як тобі зле. 3. Життя — як спорт: одному — це важка атлетика, іншому — фігурне катання. Найнещаснішому припадає піднімати штангу, стоячи на ковзанах].

Проявлять, проявить – 1) виявляти, виявити; проявляти, проявити; являти, явити, появля́ти, появи́ти, вика́зувати, ви́казати, пока́зувати, показа́ти що, дава́ти, да́ти озна́ку чого́; 2) (хим.) виявля́ти, ви́явити, проявляти, проявити: • проявлять бдительность – бути пильним (недріманним); • проявлять безрассудную отвагу – перти на рожен; • проявлять беспечность к чему – легковажити що; • проявлять заботу – дбати, піклуватися; • проявлять недальновидность – не бачити далі від свого носа; • проявлять нетерпение – нетерпеливитися; виказувати нетерпець; • проявлять неуважение – проявляти неповагу, (сильнее) зневажати; • проявлять, проявить интерес к чему – цікавитися, зацікавлюватися, зацікавитися; виявляти, виявити зацікавлення (цікавість, інтерес) до чого бути цікавим до кого; • проявлять, проявить себя – виявляти, виявити (проявляти, проявити) себе; проявитися, виявитися; • проявлять, проявить чудо – проявля́ти, прояви́ти чу́до, явля́ти, яви́ти чу́до; • проявлять способности – мати хист; • проявлять чрезмерную поспешность – хапатися як попівна заміж. [Тут він вия́влював ро́зум прони́кливий (П.Куліш). Світання появило їм, яка лука зелена пуста й які гори округи безмовні (М.Вовчок). Лице його нічого не виказало: ні похвали, ні огуди (П.Мирний). Ще дитиною проявляв він надзвичайну цікавість, проворність і хитрість (І.Франко). Він стільки раз за се літо проявив делікатність до мене самої, що я б не хотіла навіть ненароком чимсь вразити його (Л.Українка). — Навіть тоді, коли хлопці підіймали бучу, Галя виявляла охоту взяти найближчу участь у ній (С.Васильченко). Мати ж — вона зітхала й журилася, та нікому не виявляла свої гризоти (Л.Мартович). Не смі́ємо ви́словити свої́х думо́к, появи́ти своє́ї журби́ (М.Леонтович). Оту́т уже́ Хомі́ було́ на чо́му показа́ти сво́ю си́лу (М.Загірня). Прояви́в Бог сла́вне чу́до для всього́ наро́да (І.Франко). Діти нетерпеливилися чекаючи на свій виступ (Б.Антоняк, перекл. О.Токарчук). — А знаєш, Санчо, як послужить нам фортуна,— сказав Дон Кіхот,— то все буде так, як ти мовив. Забудь же те, що сталось — ти, яко чоловік розумний, повинен знати, що не в нашій волі буває стримати перший порив. Та й сам надалі будь обачен і не дуже розпускай язика, як зо мною говориш, бо скільки я не читав рицарських романів (а прочитав я їх безліченну безліч), ніде джура так із своїм паном не розпатякував, як оце ти, і ми тут винні обопільно: ти виявляєш до мене не досить пошани, а я не досить од тебе її вимагаю (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Та хоч в однострої він був, хоч у цивільному вбранні, все в ньому виказувало чоловіка, що збув своє життя серед жінок (Л.Кононович, перекл. Л.Ґію). Людина, що залишає гроші своїм спадкоємцям, не проявляє ніякого милосердя: у нього просто немає іншого виходу (Вільям Ґладстон)].

Пылающий – що (який) палає, палки́й, пеку́чий, пломінкий, палючий, палахкотючий, палахтючий, палахкотливий, палахкий: • пылающее лицо – розпашіле обличчя; • пылающие глаза – палючі (палахкотючі, палахкі) зіниці; • пылающий гневом – охоплений гнівом, розлючений, розгніваний; • пылающий дом – дім у полум’ї (у вогні), охоплений (пойнятий) полум’ям (вогнем) дім; дім, що палає. [Вона́ прибі́гла до ньо́го страшна́, як ди́ка ки́цька, з переко́шеним ро́том, з пеку́чим по́глядом, бліда́, як мара́ (М.Коцюбинський). — Не все так складається, як гадається, — сказав Дон Кіхот. — Біда в тім, пане бакаляре Алонсо Лопес, що ви всі їхали нічною добою з палахтючими смолоскипами, в тих своїх балахонах та хламидах жалобних, ще й мурмотали щось собі під носа — мимохіть подумаєш, що то якась нечиста сила чи з того світу марюки (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Зенон присів на ковадлі, звісивши руки долі, й став споглядати палахкотливе вугілля (Д.Чистяк, перекл. М.Юрсенар). Зенон ухопив хлопця за руку й підтягнув до невеличкого вогника. Якусь мить, що здалася напрочуд довгою, він тримав його палець над палючою масою (Д.Чистяк, перекл. М.Юрсенар). Якийсь хлопчина, учень з майстерні, що крадькома забіг до шинку й тримався в затінку, поїдав його палючими очима (Ольга Сенюк, перекл. Пера Лаґерквіста). Радість довго не давала йому заснути, й він лежав, обернувши обличчя до вогнища, яке гуготіло в печі, до того маленького палахкотючого театру, де відбувалася чудова оперна вистава без музики, наповнена глухими змовами, що вибухали осяйними катаклізмами (В.Шовкун, перекл. М.Турньє). Ревнощі й підозра, що тліли в його душі місяцями, тепер спалахнули палючим полум’ям (О.Терех, перекл. Д.Ґолсворсі). Французький поліціянт, заповнюючи протокол на злодійку, описує очі: «Чорні, палкі, виразні, сповнені пристрасті та благання. Одного бракує»].

Разъярённый – розлюто́ваний, розлю́чений, роз’ярі́лий, роз’я́рений, розсатані́лий. [Розсатанілі, з скаженим жахом на обличчі, злиденні останки кинулись у рів, а звідтіля поп’ялись на вали… І вони, сп’янілі від помсти, таки дістали б мети, і не одна б козача душа попрощалася з білим тілом, коли б не пошклила валів ожеледиця: забісованці кидались на окопища і склизили шкереберть у рів, збиваючи з ніг товаришів (М.Старицький). Коли розлючена Параскіца наскочила з розгону на тин і озирнулася, на щастя, не було вже жодного напасника (М.Коцюбинський). Третій відділ монгольський, висланий Тугаром горою навперейми, швидко десь заховався і щез, незавважений роз’яреними в своїй погоні молодцями (І.Франко). Коли ж прийшов розлютований лановий, Кость лежав уже, як  жар, гарячий весь і тихий. Куховарка Тетяна, стара ряба дівка, кричала на всю кухню, що вона краще під шум піде, ніж має пропадати від  «халєри», від «паршивого байстрюка» (В.Винниченко). В перший раз почув, як то дзижчать над головою кулі: як якась оса, надзвичайно зла і розлютована до краю (С.Васильченко). Було тій Анні, може, десять рочків, Її привів розлючений сусід. Багряне листя, кілька тих листочків, останнє листя із кленових віт було на стіл покладене, як доказ, і шаруділо тихо на сукні. Осіннє сонце, яблуко-недоквас, стояло в голих кленах у вікні (Л.Костенко). Коли сміливець врізає поли й тікає від небезпеки, значить викинулася зрада, а мужам обачним треба шануватися, поки не трапилось ліпшої нагоди. Саме цю істину й довів своїм прикладом Дон Кіхот. Давши хлопам повну волю казитися, а розсатанілому загонові почати ворожі дії, він узяв ноги на плечі, забувши і про Санча, і про його сутугу, і не зупинявся, поки не відчув себе в безпеці (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Мовив він так, і берлом їх став розганять. Всі розбіглись Від роз’ярілого старця (Б.Тен, перекл. Гомера). Третя година ночі. Розлютований чоловік стукає в стіну сусідові: – Якщо ти, сволото, зараз же не перестанеш грати на своєму довбаному тромбоні, я збожеволію! — Боюся, ти спізнився. Я вже три години не граю].

Разящий – 1) ура́зли́вий (разли́вий), (поражающий) разючий, нищівний, (убивающий) убивчий; 2) (смердящий) смердючий (смердячий): • разящая критика – нищівна (нещадна, непримиренна, убивча) критика; • разящий меч (клинок) – убивчий (разливий) меч (клинок); • разящий запах – смердючий (різкий) запах. [Пріська не слухала — голосила. її страшний уразливий лемент гірким плачем розливався по хаті, важкою тугою бився об стіни… (П.Мирний). Я сміюся з таких «мужів» і уникаю їх товариства, мов уразливих мух (О.Кобилянська). Очі мої застилає туман, але я бачу її — мою рану — і чую уразливий біль (Юрій Яновський). — Не дивуй тому, друже Санчо, — заперечив Дон Кіхот. — Чиню тобі відомо, що всі дияволи — великі штукарі: коли й носять при собі які духи, то самі не пахнуть, бо вони ж духи; а як і йде коли од них запах, то не добровонний, а смердючий і зловонний, бо всюди за ними пекло тягнеться, і мукам їхнім нема ніякої пільги, а що благоухання дає радість і відраду, то воно їм недоступне і непритаманне. Коли ж тобі здається, ніби той бік, що ти кажеш, пахне амброю, то або тобі в носі заклало, або він навмисне ману таку пустив, щоб ти не мав його за демона (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Тим часом дання своє діло вчинило, і бідолашного джуру почало проносити верхом і сподом з такою навальністю, що очеретяна мата, на яку він знову бебехнувся, і валове рядно, яким укрився, більше вже, мабуть, нікому ні на що не придалися. Так його корчило й кидало, такими потами проймало, що не лише він сам, а й усі присутні гадали, що тут йому й амінь буде. Та уразлива злива бушувала годин десь зо дві, по упливі яких Санчо не дізнав жадної пільги; на одміну од пана, він чувся весь розбитим і розламаним, навіть на ногах триматися не здужав (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Боже мій! Так… виросло з тих немовлят, з тих нещасних діточок, над життям і долею яких заніс свій убивчий меч, виплеканий такими, як він, Георгій Бунчужний, хвалений «мирний» атом! Радше, безвідповідальне безголов’я таких як він, безбожників! Але ж, дивлячись на це чисте досконале створіння, не скажеш, що виросло в обіймах монстра…(Г.Тарасюк)].

Рассусоливать, прост. – розводитися (про що), розводити (що), (разглагольствовать) просторікувати, просторікати, патякати, розпатякувати, розбазікувати, теревенити, переливати з пустого в порожнє, розводити антимонії. [— Чи завважали ви ту дозначну усмішку в молодого К., коли вона остатнім разом розводилась про жінок-лікарок, доводячи, що вони були би правдивим добродійством для суспільності? (О.Кобилянська). Скоро Дон Кіхот зачув назву рицарського роману, не витерпів і таки перебив йому річ: — Коли б вашець із самого початку сказав мені, що її милость панна Люсінда кохається в рицарських романах, то більше не треба було б ніяких похвал, щоб пересвідчити мене в високості її ума, і навпаки: розум її був би зовсім не таким досконалим, як вашець його змальовує, якби вона не мала схильності до такої виборної лектури; отож зайва річ широко розводитись переді мною про її красу, чесноту й розсудливість: досить мені дізнатися про її смаки, і я, не вагаючись, назву її най-вродливішою і найдотепнішою женщиною на світі (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Він попахкав люлькою, збираючи докупи свої думки. Набридливий старий бовдур! Спершу, коли ми тільки познайомилися, було цікаво послухати, як він розводиться про фуси та змієвики, але скоро він із своїми нескінченними розмовами про гуральництво мені добряче осточортів (Р.Скакун, Д.Джойса)].

Реальность – дійсність, реальність, очевидність: • считаться с реальностью – дивитися правді в вічі. [Вчора се була казка, сьогодні дійсність, що ж дивного тут? (М.Коцюбинський). Небезпечний нахил до неповної індукції, коли юнак на підставі перших двох десятків років земного гостювання, років смішних і наївних, пробує від себе установити світові закони, раз у раз стукаючись лобом об дійсність, поступився в ньому мудрому прагненню поступово обізнатися з життям і накупчити в собі достатню кількість його фактів (В.Підмогильний). Біографічні факти про Стуса в їхній позірно холодній реальності досить відомі (Ю.Шевельов). Реальність сильніша за мрію. Ніщо не лякає нас. А те, що дивує, Нічого в житті не значить (Ігор Павлюк). У моєму світі сподівання та надії, великі й малі, дуже рідко перетворювалися на реальність (В.Шовкун, перекл. К.Р.Сафона). Реальність — це різниця між тим, що дає нам втіху, і тим, чим ми змушені втішатися (Ґ.Лауб). Яка різниця між видумкою і реальністю? В реальності є сенс (Том Кленсі). Значно простіше поховати реальність, ніж позбутися мрій (Дон Деліло). Найсильніший наркотик — мрії. Якщо втягнешся, то швидше відмовишся від реальності, ніж кинеш мріяти].

Ртуть – ртуть, живе срібло. [Крута країна кривиться на ртуть Чужих туманів. І на клапті рвуть її синочки. А самі поволі розлазяться, мов мишенята голі (Анна Малігон). Неповторна індивідуальність Вінграновського невловна і біжуча, як живе срібло (І.Дзюба). Санчо затремтів із ляку, мов живе срібло, а Дон Кіхотові волосся стало дуба (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Кохання як ртуть: можна втримати на відкритій долоні, але не в кулаці (Дороті Паркер). Чи знаєте ви, що коли вип’єте ртуть з термометра, то незабаром показуватимете кімнатну температуру?].

Скотина – скотина, худоба, (одно животное) худобина, животина, товарина, товаряка, скотиняка, скотинюка, (шутл.) хвіст, хвости́на, (брань, ещё) бидло: • ни одной скотины – ні шерстинки (ні хвоста) [немає]. [За кучму сю твою велику. Як дам ляща тобі я в пику, То тут тебе лизне і чорт! І очі видеру із лоба. Тобі, диявольська худоба. Трясешся, мов зимою хорт! (І.Котляревський). — Гудзь! — обізвав учитель. — Сюди!». — Накарачки, скотино! — гукнув учитель (П.Мирний). Товар та усякі животини ховались в ліси (І.Нечуй-Левицький). — Як тільки смеркне, то де мільки ходить товаряка коло лісу, зараз з чагарника десь візьметься вовк та й душить худобу (І.Нечуй-Левицький). Та й справді, хороший був ослик, людяний, смирний, слухняний. Жалко скотину (М.Коцюбинський). Раз Андрійко, як і завше, пас худобу: пару конячок, корову та двоє телят (М.Коцюбинський). — Ти глянь на мене: гадаєш — Хома перед тобою? — Худобина. Як став змалечку біля товару, так і досі. Цілий вік з худобою, сам худобиною став (М.Коцюбинський). Пан іде далі. По подвір’ї розтеклись гуси; гусенята коливають з ноги на ногу, наче вітер муріжком гонить жовті пушинки. Не вигнав, значить, на пашу. Пан хита головою. Корови так і лишились в оборі. Двері в возовню стоять отвором, і чорна пустка вигляда звідти, як з беззубого рота. Бричка стоїть надворі, а коло неї валяються шори. Ах ти, скотина, бидло! Пан бере шори, щоб занести на місце, але зараз і кида. Невже нікого і біля коней? (М.Коцюбинський). Ярмарок у Конотопі. Вози, ятки, рундуки, крамниці, горшки, колеса і всяка товаряка (М.Кропивницький). Вона допевнилася, що її муж — скотина. То чи ж годна вона любити скотину людською любов’ю? (Л.Мартович). — Та ти, худобино якась, чи я тобі не казала, щоб не смів до коршми заглядати? (І.Франко). Де-де на стерні і будяк стояв сиротою: обжали сіромаху, зоставсь один і начеб озирався, де ті колоски, що з ними розмовляли; начеб сумував за ними, кивав червоними квітками-головками на всі боки: один я, один зостався сіромаха! Повіє вітер, замете снігом, коли ще яка товарина не зломить, не вкоротить віку (А.Свидницький). — Я останню хвостину збуду, аби й ти на людських дітей походила (А.Свидницький). Чорти б його взяли… цю скотинякю, Новаковича! (Б.Грінченко). Усім тілом випростався чоловік і навіть руки не схотів паскудити: гупнув ногою Терентія, мов худобину, і той, перехиляючись, полетів спиною до одвірка (М.Стельмах). Біля свинарника нас зустрічає гундосим рохканням п’ятипудова льоха Манюня, противна й плямиста, як географічна карта. У-у, скотиняка! Щоб ти… Це через неї ми вскочили в халепу (В.Нестайко). «Я зробив таке, що, їй-богу, не зробила б жодна худобина». Мені знову спадають на пам’ять ці слова — найшляхетніші з усіх, які я знаю, слова, що визначають місце людини в світі (А.Жаловський, перекл. А. де Сент-Екзюпері). Його промова перепліталась із найрізноманітнішими лайками, але щодо змісту — була дуже коротка. Всі вони — худоба і лайно, але коли відважно воюватимуть за найяснішого монарха, вони знову зможуть повернутися до людського суспільства, і тоді після війни їм навіть простять їхню спробу симулювати і відкрутитися від фронту. А втім, щодо нього, лікаря, то він у це не вірить, бо певний — всіх їх чекає мотузка (С.Масляк, перекл. Я.Гашека). — Пане рицарю, я зовсім не жадаю, аби вашець за мої кривди на комусь помщався: як прийде до діла, то я й сам зумію одсіч дати. Я одного лише вимагаю — нехай вашець заплатить мені за ночівлю в моїм заїзді, себто за обрік для скотини, а також за харч і за дві постелі. — Як то? — спитав Дон Кіхот. — Хіба се заїзд? (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Тверда вдача Ребеки, невситимість її лона, її вперте честолюбство приборкали норовисту натуру чоловіка: з ледаря й бабія він перетворився на велику робочу худобину (П.Соколовський, перекл. Ґ.Ґ.Маркеса). 1. Оголошення: Рідкістна скотина шукає витончене стерво для спільних дискусій про високе. 2. Лекція про шкоду від пияцтва. Лектор до слухачів: — От поставте перед скотиною відро води і відро горілки. Що вона питиме? — Воду. — От! А чому? — А тому, що скотина].

Скучливо – знуджено, знудьговано, нудотно: • скучливо посмотреть (отмахнуться…) – знуджено глянути (відмахнутися…). [Я юності не знав. Нудотно і похмуро Пройшли мої, можливо, кращі дні У тісноті і сутінках конури З думками власними наоднині (В.Симоненко). …і лише сварливі ворони перебираються з неба до неба і знуджено дибають в горішній ріллі, переносячи на плечах своє домашнє начиння і смугасті лантухи з пір’ям (С.Жадан). Як поневолений ведмідь У ямі я тупцюю зрання В сусідній камері вода Нудотно крапає із крана Нехай би краще наглядач Гримів ключами ненастанно В сусідній камері вода Нудотно крапає із крана (Наталя Годун, перекл. Ґ.Аполінера). Нині, по закінченні винобрання, довкола стояла тиша й пустка возовні. Близько одинадцятої години ранку дон Лотаріо знудьговано переглядав різні службові папери (Вячеслав Сахно, перекл. Ф.Ґ.Павона)].

Слава – слава, (большая, ещё) просла́ва: • во славу кого-чего – на славу кому-чому; • Геростратова слава – Геростратова слава; • добрая слава лежит, а плохая бежит – добра слава лежить, а недобра біжить. (Пр.); добре далеко чути, а ледаче ще далі (Пр.); добро довго пам’ятається, а зло ще довше (Пр.); • на славу – на славу, прегарно (чудово); прегарний (чудовий); • петь славу кому – співати хвалу кому; славити, прославляти кого; • приобресть, снискать славу, войти в славу – зажити (залучити) слави; убитися у славу; (иногда фам.) доскочити слави; • слава Богу – слава Богу (Богові); • только [одна] слава, что… (разг.) – тільки [й] слави, що…; • хорошая, дурная слава (разг.) – добра слава, недобра (лиха) слава; неслава; (пересуды) поговір, слава-поговір. [Все очі вгору піднімали, По світу нашому вздихали, Що рано їх побрала смерть; Що трохи слави учинили, Не всіх на світі подурили (І.Котляревський). Дівчата на славу красиві (Г.Квітка-Основ’яненко). Людська слава — як трава зів’яла (Пр.). — Слави треба мирові, а не тому, хто славен (П.Куліш). Спасибі, дідусю, що ти заховав В голові столітній ту славу козачу: Я її онукам тепер розказав (Т.Шевченко). Прокинься, кумо, пробудись Та кругом себе подивись, Начхай на ту дівочу славу Та щирим серцем нелукаво Хоть раз, сердего, соблуди (Т.Шевченко). Не мені тепер, старому, Тепер прелютая година На нашій славній Україні. Не мені вас, братця, На ляха водити. Не мені тепер, старому, Булаву носити. Нехай носить Наливайко Козакам на славу, Щоб лякались вражі ляхи У своїй Варшаві (Т.Шевченко). Не дві ночі карі очі Любо цілувала, Поки слава на все село Недобрая стала (Т.Шевченко). Мені уже сімнадцятий пішов. Хлопці біля мене, як хміль коло тичини, в’ються; а найпаче Будненко Василь. Чорнявий, кучерявий: картина— не хлопець! Люди казали: от би спарувати — на славу була б пара! (П.Мирний). — Хто крав гроші, у кого вони на руках були, — той хай і одвіча. А через віщо ж народ таку славу терпітиме (П.Мирний). ). Він готувався, скуповувався, щоб угостити Власова на славу (П.Мирний). Слава про злодійкувату Явдошку одбила хіть у панства та офіцерства заїздити до неї (П.Мирний). Колись у веселі ставки заглядали а гір столітні дуби та граби, свідки слави козацької, а тепер їх унучата обступили рівною межею ті зелені яри (І.Нечуй-Левицький). Слава про те свято пішла кругом по селах, де ще не завівся празник мироносиць (І.Нечуй-Левицький). Синиця славу розпустила, Що хоче море запалить (Л.Глібов). Славо, горда та пишна царице! Хоч склонив своє чоло співець, Та не вірить тобі, чарівнице, Як зрадливому морю плавець (Л.Українка). Авжеж! Вогненний круг спускається на мене і голоси мені співають «слава»! (Л.Українка). Така була поважна та Сабіна і зроду мала добру славу… (Л.Українка). — Коли б мене так дівчина любила, то була б у мене й сорочка вишивана, і стьожка шовкова, а то яка у мене стьожка? Тільки слава, що стьожка: мотузка, а не стьожка! (М.Кропивницький). Він легко стрибав з каменя на камінь, наче гірський потік, і вітав стрічних, аби тільки почути свій голос: — Слава Ісусу! — Навіки слава (М.Коцюбинський). Шосе (тільки й слава, що шосе) проведено так нерозумно, що воно раз у раз лізе вгору (М.Коцюбинський). Ріс парубок — росла й нехороша слава про нього. Люди звали його злодієм (М.Коцюбинський). — Хіба ж ти не знав, що так воно буде? — крізь сльози вимовляв дівчина. Тепер ти поїдеш, мене в славі покинеш,— будуть мене люди обминати. Бо хто ж візьме тую дівчину-наймичку, що парубок покинув (С.Васильченко). Одійде в морок підле і лукаве, Холуйство у минувшину спливе, І той ніколи не доскочить слави, Хто задля неї на землі живе (В.Симоненко). Про нього, про Козака Мамая, не одну вже сотню літ ішли слава й прослава (Олександр Ільченко). Та відчайдушно пролягла дорога несамовитих. Світ весь — на вітрах. Ти подолала, доле, слава Богу. На хижім вітрі чезне ниций страх (В.Стус). Слава впала на бідного хлопця зненацька, як надгробна плита, зачавивши в нім людину і залишивши одне тільки ім’я (Г.Тарасюк). — Для людини доброчесної і небуденної,— промовив Дон Кіхот,— то, мабуть, найбільша втіха — ще за життя діждатися прослави доброго свого ймення на мовах розмаїтих народів словом друкованим і типованим; я недарма сказав «доброго», бо як буде навпаки, то вже гірше над усяку смерть (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Після тих засідань, на листовне прохання ласої на гроші матері-флорентійки, він тут-таки помчав отримувати борг від родини Адорно у Брюгге, зметикувавши, що було б доречно якнайшвидше одержати кошти для вдалої кар’єри на прославу Церкви (Д.Чистяк, перекл. М.Юрсенар). «Так минає слава світова!, — засміялася Енн, хоча в усмішці її було знати й нотку жалю (А.Вовченко, перекл. Л.-М.Монтгомері). — Навіщо ми залишаємося тут? Тільки пришелепкуватий не ставить цього запитання. Заради слави? Якщо ми тут тільки заради неї, повірте браття, я перший повернувся б дупою до ворога і дав драла через отой горбочок (О.Замойська. перекл. С.Пресфілда). Якщо хочеш вести людей на смерть, скажи їм, що ведеш їх до слави (Талейран). Слава зношується (Наполеон)].

Случай – випадок, подія, пригода, приключка, оказія, (диал.) трапунок, (возможность) нагода: • благоприятный случай – добра нагода, оказія, шанс, момент; слушний (сприятливий) випадок; • в большинстве случаев – здебільшого, здебільше, здебільша; • в крайнем случае – у крайньому разі; • в лучшем случае – в найкращому (найліпшому) разі, у кращому (у ліпшому) разі; • в любом случае – в кожному разі, в кожнім разі, в усякім разі; • в некоторых случаях – иноді, инколи, деколи, часом, часами, у деяких випадках; • во всяком случае – у всякому (у кожному) разі; (зрідка) на кожний спосіб; (иногда разг.) хоч як [би там було]; • в общем случае – загалом, взагалі; • во многих случаях – у багатьох випадках; • в особом случае – в особливому випадку; • в отрицательном случае – коли ні; • в подобном случае – в такому разі (випадку); • в положительном случае – коли так; • в предельном случае – у граничному випадку; • в противном случае – інакше, в противному разі, у протилежному (у зворотному) разі (випадку), (разг.) а то; коли ні; • в рассматриваемом случае – у розглядуваному (в даному, в цьому) випадку; у випадку, що розглядається; • в случае – якщо, як бува, у випадку, у разі, на випадок [чого]; • в случае вашего согласия – якщо ваша згода, якщо ви будете згодні (згідні), у разі вашої згоди; • в случае (на случай), если – якщо (коли); на випадок, коли (якщо); у тому разі, коли (якщо, як); • в случае необходимости – якщо (коли) буде треба, якщо (коли) буде (є) потреба, за потреби, у разі потреби; • в случае несоответствия – в разі невідповідності; • в случае (неявки, отказа) – в разі, коли (не з’являться, відмовляться); • в случае отсутствия – якщо (коли) немає (не буде); • в случае чего, на случай чего – в разі чого; на випадок чого, коли б (якби) що сталося (трапилося); коли що станеться (трапиться); • в таком (подобном) случае – у такому разі, коли (якщо) так, (иногда) тоді; • в [том] случае, если [бы]…; на тот случай, если [бы]… – на випадок, коли [б]…, у тому разі, коли [б] (як[би])…, якщо [б]…, як бува…; • в том случае, когда – у тому разі (випадку), коли (якщо); • в худшем случае – в найгіршому разі, у гіршому разі; • в частном случае – в окремому випадку; • в этом случае – якщо, у цьому випадку (разі); • даже в том случае, когда – навіть у тому разі, коли (якщо); • искать случая – шукати нагоди; • как и в случае чего – як і у випадку чого; • кроме особо оговоренных (упомянутых) случаев – за винятком того, що; крім того, що; крім окремо згаданих випадків; крім випадків, які розглядалися (про які йшлося) окремо; • мы ограничимся случаем – обмежимося випадком; • на всякий пожарный случай – на (про) всяк (всякий) нагальний випадок; • на всякий случай – на (про) всяк (всякий) випадок, напровсяк, (редко) про всякий случа́й; • на крайний случай – на випадок (у разі) крайньої потреби; на крайній випадок; • на первый случай – на перший раз, на початок (на почин), для початку; • на случай чего – на випадок чого; • на самый худой случай – у найгіршому разі; • на случай чего (пожара, отъезда…) – на випадок чого; • нередки случаи, когда – часто трапляється, що; нерідко буває, що; • несчастный случай – нещастя; нещасливий випадок, лихий випадок; • ни в коем (ни в каком) случае – нізащо, у жодному разі, ні в якому (у жодному) разі, ні за яких обставин, аж ніяк, ніякою мірою; звичайно, ні; • от случая к случаю – час від (од) часу, від часу до часу, від нагоди до нагоди; • пользоваться случаем – користуватися з нагоди, з оказії; • по случаю болезни… – через хворобу…; у зв’язку з хворобою…; • по случаю (купить) – з оказії (купити); • по случаю чего – з нагоди чого, з приводу чого, у зв’язку із чим, з огляду на що, через що; • по случаю юбилея… – з нагоди ювілею…; • по этому случаю… – з цієї нагоди…, через це…; • представился (удобный) случай – трапилась, випала (добра) нагода; • при [первом удобном] случае – при [першій] нагоді, з [першою] нагодою, як буде нагода, принагідне, при нагоді, при оказії; • случай приключился – сталась пригода. [У три дні, як і гадалось, Дон Кіхот та Санчо Панса злагодили всю потребизну, втихомирили своїх — той жінку, а сей клюшницю з небогою, і смерком, аби ніхто не бачив, крім бакаляра, що зохотився провести їх аж геть за царину, пустились їхати до Тобоса: Дон Кіхот на свойму доброму Росинанті, а Санчо на вірному Сірому, із селянськими харчами в саквах і з грішми в капшуці, що пан дав йому про всякий случай (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Чим старшим стаєш, тим ясніше бачиш, що в цьому нещасному світі Його Величність Випадок робить три чверті роботи (Фрідріх Великий). Білявкою була й вишивальниця Жанетта Фоконьє, химерна дівчина, вдачею нахабніша від пажів, звична до того, щоб за її спідницею увивалася чимала вервечка спудеїв; цілісінький вечір майбутній священик припечатував її зневажливу лайку, адже заклався: коли б йому закортіло, то зможе здобути прихильність цієї дівулі швидше, аніж найскоріший кінь галопом домчить від ринку до храму Святого Петра; через отой закла́д знялася бійка, що переросла у всезагальну тяганину, і врешті-решт панна Жанетта, неабияк розщедрившись, власними вустами (а на тогочасному школярському жаргоні їх іменували «брамою душі») поцілувала пораненого кривдника. А вже під Різдво, дарма що на той час єдиним Зеноновим спомином про той давній трапунок був шрам на півобличчя, однієї місячної ночі спокусниця нечутно прошмигнула рипучими сходами та опинилася в його ліжку (Д.Чистяк, перекл. М.Юрсенар). Фронт — це клітка, в якій нам доводиться напружено чекати, що буде далі. Ми лежимо під гратами, що їх утворюють траєкторії снарядів, лежимо в нервовому чеканні невідомого. Над нами витає випадок. Коли летить снаряд, я можу тільки пригнутись, і ще, та я не знаю, куди саме він летить, і ніяк не можу подіяти на нього. Саме ця залежність від випадку і робить нас байдужими (К.Гловацька, перекл. Е.М.Ремарка). В кожнім разі я не збирався робити драму з цієї історії (Г.Кирпа, перекл. К.Гамсуна). Побудуй будинок, вирости сина, посади дерево. Не можеш? Ну на крайняк змайструй шпаківню, заведи хом’ячка і не забувай поливати кактуса].

Смекалистый, смекалист – кмітли́вий, метикува́тий, метико́ваний, покмі́тливий, пора́дливий, (сообразительный) тяму́чий, тяму́щий, тямки́й, тямови́тий, похіпли́вий, (догадливый) дога́дливий. [В умі́лого й долото́ ри́бу ло́вить (Номис). Від науки кмітлива голова не втомиться (Пр.). За молодих літ баба (а не дід) тямовита була і рухлива — старалась про дітей (Г.Барвінок). Добре тому вчиться грамоти, в кого покмітлива голова (Сл. Гр.). На вулиці йому спала раптова думка. Що коли зайти в яку велику установу? Може, там якраз випадково, потрібен молодий кмітливий рахівник чи реєстратор? (В.Підмогильний). — Однак він, як ти сам знаєш, гострий на розум, дотепний і сміливий хлопець. І метикований достобіса! (Володимир Малик). Прегарна та місцина наче вабила до спочинку — не таких, правда, зачарованих людей, як Дон Кіхот, а таких тямущих і розсудливих, як його джура (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса)].

Смотреть – 1) дивитися, глядіти, придивлятися, зосереджувати увагу, спостерігати; 2) розцінювати (розглядати) що, вважати; 3) (присматривать за кем) гляді́ти, догляда́ти, пильнува́ти: • вдоволь насмотреться – напасти очі, удосталь надивитися; • косо смотреть – кривим оком поглядати; • он смотрит на это как на нарушение закона – він вважає це порушенням (за порушення) закону, він дивиться на це як на порушення закону; • на это нечего смотреть – на це нема чого вважати; • не смотря в сторону – не дивлячись вбік; • не смотря на… – не дивлячись на…; • сердито смотреть на кого, на что – сердито дивитися на кого, на що; (фиг.) бісом дивитися на кого, на що; дивитися, як чорт на попа; • смотреть букой – вовком дивиться; • смотреть в оба – взяти очі в руки; пильнувати; бути на осторозі; матися на обережності; • смотреть на кого-что как на что – вважати кого-що ким-чим (яким, за кого-що, за якого); дивитися на кого-що як на що; • смотреть за кем, за чем – доглядати кого, що; • смотреть оторопело – оторопіло (виторопнем) дивитися; • смотреть растерянно – поглядати збентежено; дивитись спантеличено; • смотреть резко – прикро дивитись, поглядати; • смотри – гляди-но; • смотрите-ка – диви пак; дивись лишень; • смотрит, как на диковинку – дивиться, як на чудасію; дивиться, як на білу ворону; • смотря где, когда, кого, кому – як де, як коли, як кого, як кому; • смотря какой человек – як яка людина; як до людини; (про чоловіка ще) як який чоловік; як до чоловіка; • смотря по – як до; вважаючи на; з огляду на; • смотря по обстоятельствам – як до обставин; вважаючи (зважаючи) на обставини; залежно від обставин, з огляду на обставини; • смотря по чему – залежно від чого, зважаючи на що, з огляду на що; • того и смотри – так і сподівайся (так і жди); так і стережися; залежно від обставин. [Але якось, вернувшись пізно додому, схвильований і збуджений, мусив собі признатись, що ходить дивитись на жінок. Він розумів тепер, що тільки на них спинялись його очі, на сміючих обличчях їхніх, на звабливих ногах і теплих убраннях, що ховали тіло, яке до болю відчував; що тільки на них дивився він з жагучим захватом, немов кожна мала окрему, тільки їй властиву таємницю, окремий, для нього ніби виплеканий сад кохання та пристрасті, і з кожної віяло на нього сласним випаром її жіночого єства, що п’янив його і підносив (В.Підмогильний). Можновладці, певна річ, узяли очі в руки й посилили охорону (Д.Щербина, перекл. В.Бикова). Стола поставили тут же надворі, коло воріт, і господар приніс Дон Кіхотові порцію тріски; риба була зле вимочена і ще гірше зготована, а хліб до неї чорніший і цвіліший за рицареву збрую. Ото була сміхота дивитись, як він вечеряє! На голові йому шолом, забороло підняте, а до рота сам рукою не дістане - мусив хтось інший їжу в рота класти (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Якщо дивишся на світ прищурившись, легше приховати сльози (С.Є.Лєц)].

Ты – ти (род. п. тебе́, дат. п. тобі́): • быть с кем на ты, обращаться к кому на ты – бути з ким на ти, звертатися до кого на ти; • ну тебя! – цур тобі!; цур тобі, пек [тобі]!; [а] бодай тебе!; • что с тобой? – що тобі?; що з тобою? [— Гей ти, проклятий стариганю! На землю з неба не зиркнеш, Не чуєш, як тебе я ганю, Зевес! — ні усом не моргнеш  (І.Котляревський). А думка говорить: «Куди ти йдеш, не спитавшись? На кого покинув Батька, неньку старенькую, Молоду дівчину?» (Т.Шевченко). Ні душі тобі живої! Хіба вуж зав’ється (С.Руданський). — Чого ти стогнеш, сину? — питає журливо Мотря. Мовчить Чіпка. — Чи ти нездужаєш? (П.Мирний). — І я люблю Соломію, — додала Настя, — господи, яка проворна та весела! і наговорить, і накаже, і наспіває тобі повні вуха! (І.Нечуй-Левицький). Надбіг до калюжі, скочив у воду, щоб обмитися з фарби, де тобі! Фарба олійна, через ніч у теплі засохла добре, не пускає (І.Франко). — Ти хто? Чого тобі? — вояк вереснув (Л.Українка). Були, правда, й здобутки. Вона погодилась говорити з ним на «ти», але жодних висновків з цього не зробила (В.Підмогильний). Я ждав, я знав, що прийдеш ти! — і ось: Все як було; сивіє лиш волосся… Що ж не збулось? — Усе давно збулося! (Є.Плужник). Ти полинеш сиза, наче птах. Твій полинний присмак вабить серце. Ти по липню вибіжиш у серпень, мов по линві, бгаючи мій страх. Питиму розлуку, як вино. І колись, блідим зимовим ранком, Чорний птах, сумний, немов прочанка, Тихо сяде на моє вікно (Л.Кисельов). Недоля ця, коли б не ти, мене косою підкосила, а ти всі крила розкрилила і на екрані самоти до мене крізь віки летіла і шепотіла, шепотіла: Це ти, мій сину. Муже, ти! (В.Стус). І маєш, напевно, рацію. Минуле вмерзає в кригу. І це вже не декорація… Біла симфонія снігу. Стогне завія до рання, зламавши об ліс крило… Ти — моє перше кохання. Останнє уже було (Л.Костенко). Про тебе не пишеться І не мовчиться За тебе не молиться І не болить Тобою не мариться Навіть не сниться І пам’ять від дотику слів не горить (Ю.Джугастрянська). Більшість охоче рухається в бік “Ти”, назустріч партнерові. Суспільство жагуче бажає близькости (О. і О.Плеваки, перекл. Е.Єлінек). Одному погоничеві, що в корчмі стояв, прийшла саме охота напоїти своїх мулів, а для цього треба було зняти з жолоба Дон Кіхотову збрую. Як забачив наш рицар того напасника, заволав одразу дужим голосом: — Хто б ти не був, о зухвалий рицарю, що важишся доторкнутись до зброї найславетнішого з усіх мандрованих рицарів, які будь-коли приперезувались мечем,— подумай, що робиш, не руш її, бо головою за своє зухвальство приплатишся! (М.Лукаш, пререкл. М.Сервантеса). Степан Аркадійович  був на «ти» майже з усіма своїми знайомими: з стариками шістдесяти років, з хлопчиками двадцяти років, з акторами, з міністрами, з купцями і з генерал-ад’ютантами, отож дуже багато хто з тих, що були з ним на «ти», перебували на двох крайніх пунктах суспільної шкали і дуже б здивувалися, дізнавшись, що мають через Облонського що-небудь спільне (А.Хуторян, перекл. Л.Толстого). Раптом — я просто не міг цьому повірити — я почув, що він звертається до Пат на «ти». І хоч на це могла бути сотня не вартих уваги причин, я залюбки викинув би цього типа вниз, до оркестру (М.Дятленко, А.Плюто, перекл. Е.М.Ремарка). Тим часом там уже відчувається дія алкоголю. Георг і Різенфельд перейшли на «ти». Різенфельд став просто Алексом. Він скоро почне й від мене вимагати, щоб я звав його на «ти». Завтра вранці, звичайно, все це забудеться (Є.Попович, перекл. Е.М.Ремарка). Люди глухі до того, що в тобі кричить найголосніше (С.Є.Лєц). — Дівчино, перейдімо на «ти» — Ну, якщо це недалеко йти…].

Угораздить – (умудрить) надати, (умудриться) примудритися, умудритися, (ухитриться) ухитритися, прихитритися, (додуматься) довмитися: • как тебя угораздило сламать руку? – як ти довмився (примудрився) зламати руку?; • как это угораздило меня!? – що це надало мені!?; як це я примудрився (умудрився, ухитрився, прихитрився); • угораздило его прийти сюда! – і надало [ж] йому прийти юди!; і понесло [ж] його сюди!; угораздила нелёгкая (нечистая) кого; угораздил чёрт кого (разг.) – надала нечиста [сила] кому; надала лиха година кому; чорт надав кому (поніс кого); • эк его угораздило! – ет (ач) як умудрився! [Надала мені нечиста встрять у се діло! (Номис). Санчо і не подумав спутати Росинанта, бо то був, як він гадав, такий смирняга і плохута, що його і всі кобили кордовських пасовищ не могли б на гріх підкусити. Та лиха доля чи нечиста сила (сказано, диявол не спить!) надала якимсь погоничам із Янгуаса отирлуватись поблизу з своїми галісійськими лошицями вони мають звичку спинятись на обід в якомусь урочищі, де є добра паша й водопій, і те місце, де попасав Дон Кіхот, припало їм якраз до смаку. Як зачув же Росинант той табунний дух, зразу забув про свої звичаї і обичаї закортіло йому з панночками-кобилицями поженихатись, і він, не спитавшись дозволу в господаря, побіг туди в собачу ристь потребу свою задовольнити (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса)].

Ум – розум, (реже) ум, глузд, голова: • бедный умом – не багатий на розум; • без ума быть от кого, от чего – до нестями (до краю) бути захопленим ким, чим; до нестями (без міри) кохатися в кому, в чому; [аж] не тямитися (не тямити себе) від кого, з чого (від чого); [аж] розум (голову) втратити через кого; (иногда разг.) [аж] дуріти за ким; • блестящий ум – блискучий розум; • был бы ум – будет и рубль, не будет ума – не будет и рубля – за розумною головою [і] сто голів не бідує, а дурна й себе не прогодує (Пр.); коли б чоловік знав, чого він не знає, то й мав би, чого не має (Пр.); • быть в здравом уме – мати добрий розум; бути при здоровому (при повному) розумі; бути сповна розуму; • быть в своем уме – при розумі бути; • быть на уме – на думці стояти; • быть не в своем уме – не сповна розуму бути; • взбрести на ум – впасти в голову; набрести в голову; • в здравом уме и твёрдой памяти – при здоровому розумі і твердій пам’яті; в добрій пам’яті і при розумі; • взяться за ум – прийти до розуму (до глузду); узятися за розум; порозумнішати; піти до голови по розум; отямитися, стямитися, схаменутися; • в своём ли ты уме? – що ти собі думаєш?; • в своём, не в своём уме кто – при своєму (своїм), не при своєму (своїм) розумі (умі) хто; сповна, не сповна розуму хто; при тямі, не при тямі хто; • в уме ли ты? (фамил.) – чи ти при розумі?; чи [ти] маєш розум?; чи є в тебе розум?; чи ти сповна розуму?; чи ти [часом] не здурів?; • в уме не было – на думці не було; • держать в уме – пам’ятати; • доходить, дойти своим собственным умом – доходити, дійти своїм розумом; осягати (обіймати) своїм розумом (своєю головою); • жить своим умом – жити своїм розумом; покладатися на свій розум; • жить чужим умом – жити чужим розумом; перенестися на чужий розум; не мати своєї голови на в’язах; • задним умом крепок – мудрий по шкоді; • и в уме нет (не было) – і на думці нема (не було); й на думку не спадає (не спадало); • из ума вон – зовсім забув; • из ума не идёт – з голови (думки) не сходить (не йде), з голови не виходить; • иметь ум – мати розум, (образн.) мати олію (смалець) в голові, мати клепку; • и сила уму уступает – і сила перед розумом никне (Пр.); • лишиться ума – з розуму спасти (зійти, спливти, сплисти); розуму рішитися; позбутися (стратитися) розуму; з’їхати (зсунутися) з глузду; здуріти; збожеволіти; • лучшие умы – найкращі голови; • любить без ума – кохати (любити) до нестями (безтями); • мало ли что на ум приходит – чого на думку не спадає; • набираться ума – доходити розуму; розуму набиратися; • навести на ум – на розум навести; • на (в) уме у кого – на думці (на умі, у голові) в кого; • напрягать ум – напружувати думку; • на уме вертится – на думці крутиться; • недюжинный ум – семирозум; • не в своём уме – не при розумі, не при умі; • не в полном уме кто – не сповна розуму хто; • не идёт на ум кому – на думку не йде кому; • от (с) большого ума (сделать что) (ирон.) – здуру, з великого (з дурного) розуму, з дурної голови, через дурість (безглуздя, недоумство, нерозум); • не твоего (моего, нашего, вашего, их) ума это дело – не з твоїм (моїм, нашим, вашим, їхнім) розумом братися до чого (міркувати про що); • не то на уме у кого – не те в голові кому; • ограниченный ум – тісний розум; • от (с) большого ума – з великого розуму; • потерять к старости (износить) ум – втратити на старість розум; (також) вистаріти розум; • приходить на ум – спадати на розум, на думку; • раскинуть умом – повернути розумом, поміркувати; • светлый ум – ясний (світлий) розум; ясна (світла) голова; • сводить с ума – зводити з розуму (з ума); спантеличувати; • себе на уме кто (разг.) – собі на умі хто; хитрий (хитренький) хто; хитра пташка хто; уманський дурень хто; (образн.) з чужого воза бере та на свій кладе (Пр.); • склад ума – склад розуму; • сойти, спятить, свихнуть, свихнуться с ума – зійти з ума (з розуму); спасти (сплисти, спливти) з розуму; з глузду з’їхати (зсунутися, скрутитися, спасти); за розум (у голову) зайти; збожеволіти (збезглуздіти, одуріти, здуріти, ошаліти, знавіснити); • с ума (из ума) не идёт кто, что (разг.) – з думки (з голови) не йде (не сходить, не виходить) хто, що, усе на думці стоїть хто, що; • с ума сойти! – здуріти можна!; • с умом – з розумом, (как) розумно, (кто) розумний; • считать в уме – лічити (рахувати) в думці (у пам’яті, про себе); • угловатый ум – дута голова; • ума на деньги не купишь – розуму і за гроші не купиш (Пр.); не купити ума, як нема (Пр.); як нема розуму, то й коваль не вкує (Пр.); як нема розуму від роду, то не буде й до гробу (Пр.); • ума палата – розуму сила (палата); • ума палата у кого – всі розуми поїв хто; великорозумний; • ума не приложу – ради не дам [собі], розуму не доберу (не приберу), не зберу думки; не збагну; • ум за морем, а смерть за воротом – думка за морем, а смерть за плечима. (Пр.); гадка за морем, а смерть перед носом (Пр.); думка ген-ген літає, а смерть за плечі хапає (Пр.); • ум за морем не купишь, коли своего нет – розуму й за морем не купиш, як його дома нема (Пр.); • ум за разум заходит, зашёл у кого – глузд за розум завертає, завернув у кого, ум за розум заходить, зайшов (завертає, завернув) у кого; з великого розуму у дур заходить, зайшов хто; помішалося в голові кому; • ум на ум не приходится – усяк розумний по-своєму (Пр.); кожна голова свій розум має. (Пр.); кожна (кожне) має свою голову (Пр.); • умом дойти – розумом добрати; • умом не зрел[ый] – розумом не дійшлий; • ум хорошо, а два лучше – один розум добре, а два – ще краще (Пр.); • що голова – то розум, а як дві – то й ще краще (Пр.); що два, то не один (Пр.); більше голів – більше розуму (Пр.); • уму непостижимо что – незбагненне що; [геть] незрозуміле що; не міститься (не вміщається, не вкладається) в голові що; понад усяке людське розуміння що; • уму непостижимые вещи – несосвітенні речі; • уму-разуму учить – навчати (учити) уму (ума-розуму), наставляти на добрий розум, навчати розуму (на добрий розум, добру і розуму); • ум хорошо, а два лучше – [один] розум добре, а два — ще краще; [що] одна голова добре, а дві краще; що голова — то розум, а як дві — то й ще краще; що два, то не один; • у него не то (у него другое) на уме (разг.) – у нього не те (інше) на думці; він не те (інше) має на думці; • учить уму-разуму кого – розуму (ума-розуму) навчати (учити) кого; на [добрий] розум навчати (наставляти) кого; добра і розуму навчати кого; • что на ум взбредет – що в голову влізе; що навернеться на язик. [Краще з наперсток розуму природженого, ніж цебер приученого (Пр.). Багато ума, та в кишені катма (Пр.). «Хай пограється в патріотку, доки не вийшла заміж. А там загубить усе між пелюшками й горшками. Вона тим і хороша, що має в голові смалець», — думав професор (Л.Пономаренко). Звичайно ж, нинішній режим навіть і такої зміни всіма силами не допускатиме. А сил у нього, як ми знаємо, предостатньо. У будь-якому разі їх значно більше, ніж розуму (Ю.Андрухович). Нам здається, що це влада божевільна. Але насправді це вона зводить з розуму суспільство. Мова влади — цинічна отрута протилежностей під мелясою риторики. Вчора ми переконано інтеґруємося в ЄС, а сьогодні не менш переконано — в Митний союз. То ГТС — національна цінність, то купа заліза. Спікер Кримського парламенту виступив проти української мови — міністр юстиції (!) звинуватив у «деградації» журналістів, що озвучили його хамські слова, а президент кримського спікеру ще й нагороду дав (О.Пахльовська). Мудрий по шкоді господар метнувся боржій по книгу, де записував сіно та ячмінь, що на мулів видавав, і знов вернув до Дон Кіхота в супроводі тих двох молодиць та хлопчика, який тримав недогарок свічки; велівши нашому гідальгові стати навколішки, захарамаркав щось, мов читав із видаткової книги якусь урочисту молитву, і серед того молитвування вліпив рицареві доброго потилишника, а потім узяв у нього меча і плазом по спині вдарив та все мимрив щось собі під ніс (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). — В нього є смалець в голові (О.Сенюк, перекл. П.Лаґерквіста). Кажуть: «не тямиться з радощів». Мають казати й таке: «мудрішає з горя» (Д.Чистяк, перекл. М.Юрсенар). Я захоплююсь світлими умами. Але чого варта людина, якщо в неї нема суті? Якщо вона — тільки видимість, а не буття? (А.Жаловський, перекл. А. де Сент-Екзюпері). І порівнюючи себе з цим пихатим балакуном, він думав: «Сто чортів, та коли б я мав хоч сотню тисяч франків готівкою, щоб виставити свою кандидатуру в моїй чудовій Руанській окрузі та влестити моїх славних нормандців, цих лукавих, собі на умі, одоробал та важкодумів, я б показав усім цим короткозорим пройдисвітам, які бувають на світі політичні діячі!» (В. Підмогильний, перекл. Ґі де Мопасана). Розум завжди дурніший, ніж серце (Ф. де Лярошфуко). Розум не може довго грати роль серця (Ф. де Лярошфуко). Деколи має сенс жити чужим розумом, але покладатися можна тільки на свій (Дж.Свіфт). Великі уми обговорюють ідеї, середні уми обговорюють події, дрібні — людей (Елеонора Рузвелт). У всіх жінок на думці тільки одне — що у всіх чоловіків тільки одне на думці].

Усмешка – посмішка, осмішка, осміх, (ещё) усмішка, усміх: • кривая усмешка – кривий усміх (осміх), крива посмішка; • легкая усмешка – легенька (легка) усмішка, сміхотинка. [Осміх блищав на рожевих устах, виразно обведених навкруги (І.Нечуй-Левицький). Я бачу, погляд твій палає від погорди, Усмішка на устах немов змія (Л.Українка). Помітивши, яке враження справила на мене його гостина, він добродушно прикусив у себе на губах осмішку і змовк (С.Васильченко). Шопена вальс… Ну хто не грав його І хто не слухав? На чиїх устах Не виникала усмішка примхлива (М.Рильський). Вона поправила хустину кольору качиної лапи, потягнулась до кочерги, стиснула її в руках і глухо запитала: — Ви прийшли мене гнати на роботу? Біля Маркових вусів ворухнулась задиркувата сміхотинка: — А ти боїшся її, що одразу ж за кочергу вхопилась? (М.Стельмах). Минають фронди і жіронди, минає славне і гучне. Шукайте посмішку Джоконди, вона ніколи не мине (Л.Костенко). Не можу я без посмішки Івана оцю сльотаву зиму пережить. В проваллях ночі, коли Київ спить, а друга десь оббріхують старанно, склепить очей не можу ні на мить, він як зоря проміниться з туману, але мовчить, мовчить, мовчить, мовчить (В.Стус). Санчо знову сів у сідло своє, викликавши усміх на повитому глибоким сумом обличчі Дон Кіхота і додавши дивування дону Дієгові (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса)].

II. Хай, част. – (диал.) хай, нехай, (разг.) нех. [Дитина верескнула. — Та цить ти, бодай ти скопотіла! Цить, нех ти скиснеш! — не втерпіла Пріська. Мартоха одвинулась від печі, дала потиличника Прісьці, але таки забрала від неї Гапку (Л.Українка). — Дехто гадає, правда, що другі частини ніколи не бувають добрі; інші твердять, що про Дон Кіхота досить уже написано, тож не треба ніякого продовження, а люди, що більше веселого Юпітера, аніж похмурого Сатурна шанують, так ті кажуть: «А давайте нам іще тої Донкіхотчини, нехай собі Дон Кіхот атакує, а Санчо пащекує,— яке вже буде, таке буде, аби нам смішно» (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). — Так я ж з буряків гнав, нех вона горить… Чому я не послухався Степаниди… (М.Стельмах). Верни до мене, пам’яте моя, нехай на серце ляже ваготою моя земля з рахманною журбою. Хай сходить співом горло солов’я в гаю нічному. Пам’яте, верни із чебреця, із липня жаротою. Хай яблука останнього достою в мої, червонобокі, виснуть сни. Нехай Дніпра уроча течія бодай у сні у маячні струмує, і я гукну. І край мене почує. Верни до мене, пам’яте моя (В.Стус). Будь щедрою, хай плаче твоє листя, роздай плоди і знову зацвітай. Хай попліткує наволоч тілиста. Що є душа? — у неї не питай (Л.Костенко)].

Хозяин, хозяйка – господар, господарка, господиня, хазяїн, хазяйка, (диал.) ґазда, ґазди́ня; (владелец) власник, власниця, (хозяйчик, уменш.-уничиж.) хазяйчик, (умен.) господарик, господаричок, господаренько, ґаздонька, (ум.-ласк.) господарочка, господинечка, господи́нька, госпо́ся, хазяєчка, ґаздинька, ґаздинечка, ґаздинонька, (мн.) господарі, хазяї, ґазди: • гостеприимный хозяин – гостинний господар, щирий хазяїн; • домашняя хозяйка – дома́шня госпо́дарка (господиня), домогосподарка, домогосподиня; • расчётливый хозяин – ощадливий (ощадний, раху́бний) господар; • сам себе хозяин – сам собі хазяїн (господар, пан, голова); • хозяин-барин – (дело хазяйское) діло хазяйське, (частич., вольному воля) вільному воля, (частич., не хочешь — как хочешь) не хочеш — як хочеш; як знаєш; • хозяин положения (перен.) – господар становища; • хороший хозяин – добрий (справний) господар (хазяїн, ґазда). [Гостям сміх, а хазяїну сльози (Номис). Про мою волю роби, як хочеш (Сл. Гр.). Остогидло писарювання мені, оселився дома. Голодний, обірваний, та сам собі пан!.. (А.Тесленко). З одного боку, воно ніби було добре, бо таки що два, то не один… Але з другого боку, один — сам собі голова (Г.Хоткевич). Після цього годилося випити, що вуйки надзвичайно статечно, аби хтось, боронь Боже, не запідозрив, що тут є п’яні, й зробили. Честь, файні ґазди! (В.Кжелянко). — На себе руки наложити ще маєш право. Це діло хазяйське… (М.Лукаш, перекл. А.Стіля). — Бачиш, госпосю,— одказав Дон Кіхот,— не всі рицарі можуть бути двораками, не всі двораки можуть і мусять бути мандрованими рицарями; всякі люди на світі потрібні (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Равік знов зазирнув до шафи. Праворуч білий м’ятний лікер для того другого, а ліворуч кальвадос для нього, всьому своє місце, як у доброї господині (Є.Попович, перекл. Е.М.Ремарка). 1. В офіс заходить бикуватий здоровило з ланцюгом на шиї. Зверхньо питає в охоронця: — Де хазяїн? — Хазяїна загубив? Погавкай. 2. Господар: — Вам грибочків покласти? Гість: — Ні, дякую, я гриби тільки збирати люблю. Господар: — Як хочете, можу і по підлозі розкидати … 3. Став ґазда раненько, обійшов худобу, дав їсти птиці. Сів снідати. Тут лунають з радіо сигнали точного часу: «Московское время — 6 часов». — Попросиналися…].

Хороший – 1) добрий, гарний, хороший, (разг.) ловкий, (диал.) файний, (диал.) охвітний, (диал.) хосний; 2) (красивый) гарний, вродливий, (разг.) красний, (диал.) файний, (диал.) лепський; 3) (достаточно большой по количеству, величине) добрий: • всего хорошего! – на все добре!; (реже) усього доброго!; (иногда) усякого добра!; • все они хороши – всі вони однакові; • глядеть хорошим глазом (разг.) – дивитися пильним оком; • до села хороших десять километров – до села добрих десять кілометрів; • из него ничего хорошего не выйдет – з нього добра (пуття) не буде; з нього добра не жди; • на хороший цветок летит и мотылёк – на добрий, на гарний цвіт і бджола летить (Пр.); • хорошее дело – добра річ; гарне діло; добра (хороша) справа; • хорошее настроение – добрий (гарний) настрій; • хорошему всё хорошо – доброму все всюди добре (Пр.); • хорош гусь (ирон.) – добра штучка; • хорошего понемножку – доброго (хорошого) потрошку; • хорошие отношения – добрі (гарні, хороші) стосунки (взаємини, відносини); • хорош, хороша собой – гарний, гарна [на вроду]; уродливий, уродлива; • худого хватает, а хорошого мало – поганого досить (доста), доброго мало. [Почали курей по хатам віднімати, яйця відбирати; відомкнули казенний ящик, потягнули чимало, турнули у город і за ренським, і за хранцюзькою водкою; а як завтра припадала п’ятниця, а пан справник був собі богомільний та богобоязний і вже нізащо душі не сквернитиме скоромним, так приказано купити і кав’яру, і кримського оселедцю, і свіжопросольної осятринки, і свіженької рибки хорошої, і раків, і паляниць (Г.Квітка-Основ’яненко). Олена, що йде, то усе вихваля пана Забрьоху, який то він гарний, чорнявий, повновидий, які то в нього уси шпетні і який сам увесь лепський та моторний (Г.Квітка-Основ’яненко). — Горе, мовляв той, гне, а хороше життє виправляє (Г.Барвінок). І звали вони Ласуна жити із собою: «Зоставайся, Ласун, жити з нами, — говорили, — життя тобі буде хороше й привільне в нас» (М.Вовчок). Пані того куховара дуже хвалить, що такий, мовляв, чоловік він хороший, так мене поважає! (М.Вовчок). Вона була здалека взята, і така-то вже хороша, чорноброва, а горда та пишна — Мати Божа! Іде, було, собі — як мальована: очі у землю спущені й не дивиться (М.Вовчок). Такий був яросливий, що Боже борони! як розлютується, аж йому огневі іскри з очей скачуть, і побіліє, як крейда. А був хороший із себе дуже: високе чоло гетьманське, брови так і говорять, очі карі, ясні, як зорі, і всміхнеться, було, так ласкаво, да разом і гордо і смутно, що аж за серце вколупне (М.Вовчок). А Орися росла собі, як та квітка в городі. Повна да хороша на виду, маяла то сям, то там по господі в старого сотника, походжала, як по меду бджілка, і всю господу звеселяла (П.Куліш). Хороший з лиця — повновидий, рум’янець на всю щоку, з чорними, веселими очима, з чорним лискучим усом, — він був перший красень на селі… (П.Мирний). Трудно молодій дівчині вистояти проти хорошого убору (П.Мирний). Мені здасться, що тим і наш світ красний, що він не однаковий (П.Мирний). Мотря, жінка хорошого господарського роду, теж допомагала Іванові в його господарській праці (П.Мирний). Мірошник мав хороший млин. В хазяйстві неабищо він: Про се гаразд усякий знає, Хто хлібець має (Л.Глібов). Марко взяв її руку в свою: «Хороша ти». Гафійка почервоніла, навіть поночі видко: «Що — я…» (М.Коцюбинський). Погода тут файна. Хоч часами вітер приносить дощі (М.Коцюбинський). Се був такий самий хороший, теплий, погідний день! (І.Франко). — Довго вже він і розкошує, цей клен. Ловка буде з нього соха в кошару (М.Кропивницький). Коли се одчинилися в палаці великі скляні двері, і вийшла молода панна, убрана в хорошу білу сукню (Л.Українка). — Ось постривайте, я вам зараз щось лепське прочитаю (Л.Українка). Подивилась у водицю На личко своє, Тихо, тихо промовила: «Горенько ж моє! Вродо моя хорошая, Нащо ти цвітеш? Без доленьки на сім світі Марне пропадеш! Нема щастя, нема долі, Лиш врода сама… І кохання зневажене, Дружини нема!» (Л.Українка). Під склепінням печалі така хороша акустика. Ледве-ледве торкнешся, а все вже гуде, як дзвін (Л.Костенко). Нічого сказати, хосний хлоп Петро Модестович, а все ж москаль! — витираючи аерофлотівською салфеткою губи, згадував майор Бузина вчорашній і сьогоднішній день і ті жаскі хвилини, які він пережив вранці під час сну, чи вже й не сну, а напівсну, коли йому привиділось, що він лежить у Мавзолеї Володимира Ілліча Леніна на законному місці вождя. — От якби замість Мусоргського та мав він прізвище Гулак-Артемовський, то вже була б зовсім інша річ. А так, хто він? Москаль! Хоч і ловкий хлоп (Іван Котовенко). — А чого сі два володарі так проміж себе ворогують? — спитав Санчо. — Того вони ворогують,— одказав Дон Кіхот,— що сей Аліфанфарон сам запеклий бусурмен, а закохався в доньку Пентаполіна, хорошую та вродливу християнську королівну, а отець її не хоче дати за царя-поганина, поки той свого лжепророка Магомета не зацурає і на нашу віру не пристане. — Присягаю на мою бороду,— гукнув Санчо,— добре той Пентаполін робить, і я ладен підпирати його, скільки моги моєї (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). І я готовий стверджувати, що книжка для дітей, яка подобається тільки дітям, — погана книжка. Добрі — добрі для всіх. Вальс, який дає радість лише танцівникм, — поганий вальс (Клайв Льюїс). 1. Хорошу людину не здатні зіпсувати ні влада, ні гроші. Адже, коли людина справді хороша, в неї не може бути ні того, ні іншого. 2. Хворий, здавши аналізи, приходить до лікаря: — Що-небудь добре скажете? — Звичайно, скажу: для мисливців за органами ви вже не становите інтересу].

Чёрт – чорт, дідько, люципер, лукавий, куций, (нечистый) лихий, нечистий, (болотный) анци́бол, анци́болот, анциболо́тник: • будто черти горох молотили (в свайки играли) (разг., устар.) – неначе (наче), немов (мов), ніби (нібито), буцімто (буцім) чорт сім кіп гороху змолотив; • до чёрта, чёрт знает сколько (разг.) – до чорта (до біса, достобіса, до дідька), до лиха (до лихої години), до смутку; (эвфем.) до сина (до хріна); (ругат.) до стилої мами; страшенно; • за каким (за коим) чёртом (прост.) – якого чорта (біса, дідька); (иногда эвфем.) якого сина; • какого чёрта, для какого чёрта (разг.) – якого чорта (біса, дідька); (эвфем. также) якого сина (хріна); (иногда давн.) якого недовірка; (лок.) якої нетечі; на кий біс; • как чёрт от ладана (бежать, убегать от кого, от чего) (разг.) – як чорт від ладану (тікати, утікати від кого, від чого); • к чёрту, к чертям, ко всем чертям (разг.) – к чорту (к бісу), до чорта (до біса, до дідька), к чортам (к бісам), до (всіх) чортів; (ругат. ещё) під три чорти, к лихій годині; • к чёрту на кулички (на рога) (разг.) – аж геть далеко, аж десь [на] край світа, (иногда) галасвіта; до чортів на виступці, до чорта (до дідька) в зуби; • на чёрта (разг.) – на чорта (на біса); • не было печали, [так] черти накачали – не мала баба клопоту, так купила порося (Пр.); не було клопоту, так чорт надав (Пр.); купив чорта з рогами на свою шию (Пр.); не мала дівка лиха, так Каленика привела (Пр.); • ни к чёрту (не годится) (разг.) – ні к чорту (ні к лихій годині) не годиться; (иногда фиг. о какой-нибудь непригодной вещи) надібок у піч, мишам на снідання; • ни чёрта (разг.) – ні чорта; нічогісінько; дарма; • один чёрт (разг.) – один чорт (один біс); який дідько печений, такий і варений (Пр.); який один дідько, такий і другий (Пр.); все один чорт, що собака, що хорт (Пр.); той же Савка, та на других санках (Пр.); • одному чёрту известно – сам чорт (дідько) зна (знає); • [сам] чёрт не брат кому – [сам] чорт не брат (і чорт не брат) кому; • сам чёрт не разберёт (не поймёт) (разг.) – сам чорт (і чорт) не розбере (не зрозуміє); • [сам] чёрт ногу (голову) сломит (разг.) – [сам] чорт ногу зломить, [сам] чорт спіткнеться; [сам] чорт голову зверне (зломить, зламає), [сам] чорт в’язи скрутить; [сам] чорт ладу (рахуби) не дасть, [сам] чорт ладу не дійде; того й дядько з перцем не з’їсть; • сто чертей! (бран.) – сто (стонадцять) чортів!; • у него чёрт в подкладке, сатана в заплатке – лисом підшитий, псом підбитий (Пр.); • у чёрта на куличках, на рогах (разг.) – аж геть далеко, аж десь край світа, у чорта далеко; у чорта на болоті, у чорта в зубах; • чем чёрт не шутит (разг.) – чого на світі не буває; бува (буває); • чёрта ли мне (тебе, ему, нам, вам…) в ком, в чём (разг.) – на чорта (на біса, на дідька) мені (тобі, йому, нам, вам.. ) хто, що; • чёрта лысого – чорта (дідька) лисого; чорта пухлого; • чёрта с два! (разг.). – чорта лисого (пухлого)!; чорта з два!; овва (ов)!; але-але!; • чёрт возьми, чёрт побери (разг.) – чорт його бери!, чорт побери!; дій його честі!; (иногда) матері його ковінька!; • чёрт дёрнул меня (тебя, его, её, нас, вас, их) за язык (разг.) – чорт смикнув мене (тебе, його, її, нас, вас, їх) за язик; чорт надав (лиха личина надала) мені (тобі, йому, їй, нам, вам, їм) бовкнути; • чёрт дёрнул, понёс, догадал меня (тебя, его, её, нас, вас, их) (разг.) – надала ж мені (тобі, йому, їй, нам, вам, їм) лиха година (лиха личина, нечиста сила); [і] надала ж мені (тобі, йому, їй, нам, вам, їм); [і] надав же мені (тобі, йому, їй, нам, вам, їм) нечистий (чорт, біс); • чёрт его (их…) знает – чорт (дідько, біс, враг, кат, мара, морока) його (їх…) знає; лихий його (їх…) зна(є); хрін його (їх…) батька зна (знає); смуток його (їх…) зна (знає); • черти возьмут кого (разг.) – чорти візьмуть кого, чорт (дідько) ухопить кого; • чёрт знает кто (что, какой, где, куда…) (разг.) – чорт (кат) зна хто (що, який, де, куди…); чортзна-хто (-що, -який, -де, -куди…), казна-хто (-що, -який, -де, -куди…); чорт (біс) батька зна хто (що, який, де, куди…); • чёрт ли сладит с кем (разг.) – і чорт (і біс) ладу не дійде з ким; • чёрт меня (тебя, его, её, нас, вас, их) возьми (дери, побери, подери); чёрт бы меня (тебя, его, её, нас, вас, их) брал (драл, побрал) (разг.) – чорт мене (тебе, його її, нас, вас, їх) бери (о многих, побери); хай (нехай) мене (тебе, його, її, нас, вас, їх) чорт (лихий, дідько) візьме; щоб мене (тебе, його, її, нас, вас, їх) чорт узяв (забрав, про багатьох побрав); чорт би мене (тебе, його, її, нас, вас, їх) узяв (забрав, про багатьох побрав); • чёрт мошну тачает, скряга её набивает – скупий збирає, а чорт калитку шиє (Пр.); • чёрт несёт, принёс (черти несут, принесли) кого (разг.) – чорт (дідько) несе, приніс (чорти несуть, принесли) кого; (лок. також) чорт нагодив (нагодила дідьча мати) кого; • чёрт носит (черти носят) кого; чёрт унёс (черти унесли) кого – чорт (дідько) носить (чорти носять) кого; чорт заніс (забрав) кого, чорти занесли (забрали, побрали) кого; [десь] віється, повіявся хто; • чёрт с тобой (с ним, с ней, с вами, с ними) (разг.) – чорт з тобою (з ним, з нею, з вами, з ними); хай (нехай) тобі (йому, їй, вам, їм) чорт (біс, враг, мара, морока); хай (нехай) тебе (його, її, вас, їх) чорт (враг) візьме, забере; • чёрт-те что, чёрт-те как – чорт зна що, чорт зна як; чортзна-що, чортзна-як, казна-що, казна-як; (редко) чорть-і-що, чорть-і-як; • чертям (всем чертям) тошно (разг.) – аж пекло сміється; • что за чёрт (разг.) – що за чорт (чортовиння, чортівня). [Лізти чортові в зуби (Пр.). Якби в чорта грива, була б з нього кобила (Пр.). — Одначе ж, чорт побери, земляче, ти, видно, її соломою годував! (М.Гоголь). Хотина як вигляне в вікно, то на вікно три дні собаки брешуть, а на виду у неї неначе чорт сім кіп гороху змолотив (І.Нечуй-Левицький). І мені ж даси меду, як піддереш? — Але-але! (Сл. Гр.). Посилався до дівчини, хотів її взяти, нагодила дідьча мати товариша в хаті (Н. п.). Вигадай чорта, він вам і ратиці на стіл (Пр.). Послав Бог роботу, та забрав чорт охоту (Пр.). Править, як чорт болотом (Пр.). Про вовка помовка, а чорт пана несе (Пр.). Пусти чорта в хату, то він і на піч залізе (Пр.). — Козолуп! Піди, брат, турни його к чортам собачим звідси. Хай другим шляхом їде… Ну, сволоч народ! Якраз йому тоді треба їхать, як не можна (В.Винниченко). Але тепер, коли все скінчилось гаразд (дай Боже так і в усіх пригодах), скажіть мені, ваша милость, хіба ж то не смішно було, що отаке чорть-і-що нас налякало,- мене принаймні, бо ви, пане, я вже бачу, не знаєте й не відаєте, що таке страх чи переляк (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). — Чорти батька зна що говориш, чоловіче! — вигукнув Дон Кіхот (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). — Бог мене побий,— обізвався тоді корчмар,— коли той Дон Кіхот чи Дон Анциболот не порубав міхів із червоним вином, що в головах йому стояли! Отож, мабуть, вино розлилося, а сей молодець дума, що то кров! (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Тільки-но хто згадував директора, крамаря хапали чорти, він, забувши про свої муки, несамовитів і казився, чухаючи своє тіло від голови до п’ят (П.Таращук, перекл. Л.-Ф.Селіна). — Отака ваша історія? — Певно, що така. А яка ваша? Ми порівняємо їх і, може, я нарешті зрозумію, на кий біс ви закинули мене посеред ночі до холодного підвалу, який смердить лайном? (В.Шовкун, перекл. К.Р.Сафона). З першого дня роботи виявилося до дідька й трохи (Ю.Винничук, перекл. Б.Грабала). 1. — Тату! Чорт лізе в хату!!! — Не біда, синку, аби не москаль. 2. Дружина — чоловікові: — Тебе сьогодні знову викликають у школу: малий знову розбив вікно. — Чорт побери! Скільки ж у них там вікон?!].

Чечётка – (танец) чечі́тка. [ — Ти Гната безп’ятого кликав? — питається біс.— Я! — відповів Терентій, посміхнувся над силу, а сам так зубами чечітку вибиває, що аж вихилитуються вони (М. Стельмах). Дон Антоніо звелів однести його в ліжко, і перший, хто порвався до нього на поміч, був Санчо. — Та й кепсько,— гукнув він,— паночку мій, ви гопцювали! Чи ж ви гадаєте, що всі одчайдухи танцюри і всі мандровані лицарі — гопцюри? Якщо ви й справді так гадаєте, то помиляєтесь: та декому легше великолюда забити, ніж дриґати ото ногами. Якби ж то ви ще вибивали чечітку, то я б вас заступив, бо я в тій чечітці як орел, а різні бальові танці — тут мені зась (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса)]

Кабальеро, кабаллеро – (исп.) кавальєро, кабальєро. [Бідний кавальєро, читаючи такії речі, аж у голову заходив, ночі не спав, щоб тільки додуматися та доглупатися, в чому їх сила, а воно хоч би сам Арістотель із домовини встав, то навряд би чого дорозумівся (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). «Але ж це суперечить здоровому глуздові, — сказав занепалий духом дон Аполінар Москоте. — У нас, крім неї, іще шестеро дочок, усі вони дівчата на виданні, і кожна з радістю погодилась би стати достойною дружиною такого поважного й працьовитого кабальєро, як ваш син, а Ауреліто зупиняє свій вибір на тій єдиній, яка ще пісяє в постіль» (П.Соколовський, перекл. Ґ.Ґ.Маркеса). Коли він закінчив помову, я запропонував трьом кабальєро рушати до виходу або власною охотою, або я допоможу їм зробити це копняками під зад, вибір за ними (В.Шовкун, перекл. К.Р.Сафона)].

Близкий – 1) (в пространстве) близький, поблизький, недалекий; 2) (в духовном смысле) бли́зьки́й, бли́жній, ві́рний, схожий, подібний, споріднений: • бли́зкий свет – бли́гом світ, бли́гий світ, близьки́й світ; • близкое родство – близька спорідненість, близьке споріднення; близкие отношения  – близькі стосунки (взаємини); • близок локоть, да не кукусишь –   близько лікоть, та не вкусиш; є в глеку молоку, та голова не слізе; • более близкий – ближчий; • слишком близкий – заблизький. [В близьких селах думали, що в Вербіщі пожежа (І.Нечуй-Левицький). — Ти ж, Христе, раніше порайся та раніше й лягай спати, щоб виспатись на завтра, бо не близький світ тобі йти, — рає їй хазяйка в четвер після обіду (П.Мирний). В близьких хатах ще не світилось (Л.Українка). Не близький світ топтав: Не тільки в Крим ходив, — в Туреччині бував (Л.Глібов). Література. Вона стала йому близькою і найдорожчою з причин, яких він не мав охоти докладно аналізувати, виправдуючи своє захоплення тією поважною підставою, що знати літературу є перша ознака культурної людини (В.Підмогильний). У Григорія аж чорна гора з душі зсунулась. Стало легко і радісно. Біля нього стояли рідні, близькі люди (І.Багряний). Вимріяна і близька донині, Незнайома, але й знана теж, Заховавшись в довгій самотині, Вже мене не кличеш, не зовеш (В.Стус). Ось вона йде у своїй сріблястій сукні, юна й прекрасна, світлий вогник життя, я любив її і коли казав: «Іди до мене», вона приходила, ніщо не стояло між нами, ми могли бути такі близькі, як тільки взагалі можуть бути близькі люди… А проте часом усе якось загадково відступало в тінь, ставало мукою, я не міг вирвати дівчини з сукупності речей, з кола її реального існування, яке було й поза нами, і в нас, яке нав’язувало нам свої закони, свій подих і свою тлінність, сумнівний блиск теперішнього, що невпинно поринає у небуття, хистку іллюзію почуття… ти володієш чимось, щоб втратити (М.Дятленко, А.Плюто, перекл. Е.М.Ремарка). Одночасно Дон Кіхот провадив перемовини з одним селянином, близьким своїм сусідом; був то чоловік добрий,хоч добра мав, сердега, не гурт, але, як то кажуть, без олії в голові (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Санчо подякував йому красненько, поцілував ще раз руку і край кольчуги, підсадив його на Росинанта, а сам сів на осла та й потюпав слідком за паном, що, навіть не попрощавшися з подорожніми дамами і не сказавши більше ні слова, покатав у поблизький лісок (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Люди стають щораз ближчими один до одного: світ перенаселений (С.Є.Лєц)].

Деликатный – делікатний, (вежливый) ґречний, звичайний, увічливий, чемний, (хрупкий) тендітний: • самым деликатным образом – якнайделікатніш (якнайделікатніше), якнайзвичайніш (якнайзвичайніше). [— Література — це делікатна річ, — додав він переконано. — Руку треба мати, а то й не підступайся. Того й письменників мало, я думаю (В.Підмогильний). Кав’ярня влаштована так‚ що відразу всю не окинеш оком‚ її зала перегороджена арковими проймами на три частини (звідси‚ мабуть‚ і назва — «Троє поросят»)‚ і я обійшов усі‚ шукаючи знайомих‚ поки нарешті таки помітив мого любого друга Івана Маловічка‚ — його велика лиса голова світилася у мороці‚ як місяць-повня‚ і цей місяць цідив із чарочки горілку такими делікатними ковточками‚ наче то був риб’ячий жир. (В.Шкляр). — Можливо, це не найкраще місце для розмови, — проказав підполковник, — але, бачите, ми не хотіли вас турбувати повістками… — Ага, — засміявся Мількер, — не хотіли турбувати, щоб не викликати неприємні спогади? Які ж ви тепер делікатні стали! (Ю.Винничук). — Нехай буде й форелька,— погодився Дон Кіхот,— кілька штук форельок стане за одну форель, а мені байдуже, чи дадуть вісім разів по реалу, чи вісім реалів в одній монеті. А ще, може, та дрібна форелька й смачніша буде за форель — адже телятина делікатніша за воловину, а козенятина за козлину. Та нехай там уже що, тільки мерщій несіть, бо як живота не вгонобиш, то ані труду ніякого, ані зброї не підіймеш (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Ґлорія Неш була високою білявою культурною дівчиною. На жаль, вона народилася років на десять (якнайбільше) після мене й не переставала нагадувати мені про це в якнайделікатніший спосіб: то вигукуючи «як вам щастить, Дороті, зберігати такий відтінок шкіри? Ви повинні будете згодом розповісти мені свої таємниці», то дивлячись на мене з виразом глибокого подиву, так ніби той факт, що я тримаюся на ногах у свої сорок п’ять років, був справжнім чудом (В.Шовкун, перекл. Ф.Саган). Що за делікатна смерть. Сказав усім присутнім: “Прощавайте!” — і тихо закрив за собою віко труни (С.Є.Лєц)].

Самоирония – самоіронія. [Там, де немає самоіронії, з’являється шпаринка, куди може влізти шизофренія (Л.Подерв’янський). Дон завжди відзначалась тверезістю думки, мала сильний, рішучий характер, могла відбутися дотепним жартом, де треба, але в ній не було самоіронії, яка дає людині відчуття свободи (А.Саган, перекл. Ф.Рота)].

Отрыжка – ві́дриг, ві́дги́к, на́дха, відрижка. [В перервах, згромадившись коло буфетів, підряд перехиляти по стопочці і заїдати корейкою і рибцем, і копченою, а «заправившись» до сопучої одишки і відгику, знов промовляти про побудову безкласової мрії і кадити вождеві, ніби божеству, що, мовляв, мудрістю привело до веселого життя — народ, себто всіх, що конають за вікнами (В.Барка). На кожній ямі він підскакував разом із кабіною, час від часу із нього виринала жахлива відрижка, яку він навіть не намагався стримати, а обличчя при цьому кривилося ще більше (Олексій Волков). До речі, будь-який алкоголь, змішуючись у шлунку з кислотою, в умовах невагомості дає потужну відрижку. А будь-яка відрижка чи пердячка в космосі — це міні-реактивний двигун (Д.Бату). Рада розняла побілілі пальці, якими вчепилася була в бильця крісла, її злегка млоїло — але вже залишково, як буває, коли літак щойно випірнув з повітряної ями. Підкотився відриг, коротко булькнув у горлянці (О.Забужко).  — Оцю вашу пораду, пане,— сказав Санчо,— мушу справді добре затямити, щоб не одригувать, бо зі мною таке частенько бува, як надха нападе. — Оцього вже не втну, що воно таке — урихтувати,— сказав Санчо. Дон Кіхот пояснив: — Еруктувати, Санчо, то те саме, що й відригувати, тільки слово ж це в нашій мові, хоть і значуще, та вельми бридке, тож люди, котрі делікатніші, вдались до латини і кажуть не відригувати, а еруктувати, не відрижка, а еруктація; а як хто тих виразів не розуміє, менше з тим — з часом язик наламається, а слово прийметься і зрозумілим стане; отак же то і збагачується мова, над якою силу мають громада людська та звичай (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). — Ти чого, старий, чого витріщився? — сказав Брне, Сурла голосно перднув, після цього обидва вони пустили відрижки, і старий щез (С.Мраович). Через доволі регулярні проміжки часу їхня поржавіла тачка наповнюється пивною відрижкою чи навіть газами з кишківника, чого Райнер особливо побоювався (О.Курилас, перекл. Е.Єлінек). Починаючи від бабці Фонтейн, поважний вік якої дозволяв не приховувати власної надхи, і кінчаючи сімнадцятирічною Еліс Манро, якій дошкуляла нудота в її першій вагітності, вони, посхилявши докупи голови, обговорювали своїм звичаєм генеалогічні та гінекологічні проблеми, що робило ці їхні сходини вельми цікавими й повчальними (Р.Доценко, перекл. М.Мітчел)].

 Російсько-український словник складної лексики С. Караванський, 2012 (чернетка) 

 Російсько-український словник 1930р. (О. Ізюмов) 

 Російсько-український словник сталих виразів 1959р. (І. О. Вирган, М. М. Пилинська) 

 Правописний словник 1929р. (Г. Голоскевич) 

 Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко) 

 Словарь росийсько-український 1893–1898рр. (М.Уманець, А.Спілка.) 

Запропонуйте свій переклад

Помилка в тексті? Виділіть і натисніть Ctrl+Enter, або напишіть на github. Дякуємо.

Клавішні скорочення: виділіть слово і натисніть:
• Ctrl+Shift+1 — пошук на r2u.org.ua «Російсько-українські словники»
• Ctrl+Shift+2 — пошук на e2u.org.ua «Англійсько-українські словники»
• Ctrl+Shift+3 — пошук на sum.in.ua «Академічний тлумачний словник української мови»
• Ctrl+Shift+4 — пошук у корпусі «ГРАК» (на сайті корпусу можна шукати лему, фразу, словоформу або сполуку)