Знайдено забагато відповідників, результат було обмежено 150-ма статтями
Спробуйте звузити ваш пошук: лише серед російських слів або лише серед українських слів

Запропонувати свій переклад для «носить»

Шукати «носить» на інших ресурсах:

 Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) 

 Російсько-український народний сучасний словник 2009– 

Бык – 1) бик; (неклад. самец коровы) бугай, стадник; 2) (водяной бык, зоол., птица) бугай; 3) бик, стовп, підпора: • брать, взять быка за рога – брати, взяти (хапати, ухопити) бика (вола) за роги, ловити, піймати вовка за вуха; • быть бычку на веревечке – не тепер, то в четвер; найдеться й на тура шура; скільки ниточка не в’ється, до клубочка дійде; до часу дзбанок (глек) воду носить; • здоровый как бык – здоровий як бик (бугай); • молодой кладеный бык – бик; (не молодой) віл; • похожий на быка – бугайкуватий; • упёрся как бык – уперся як віл (бик); • сколько с быком не биться, а молока от него не добиться – з бика ні лою, ні молока (Пр.); • смотреть быком – дивитися спідлоба (насуплено; вовкувато). [Ухопив, як вола за роги (Пр.). Міняй бики на воли, аби дома не були (Пр.). Бик забув, як телятком був (Пр.). Був колись бик, та звівся на смик (Пр.).  Дмись, не дмись — волом не будеш (Пр.). З вола дві шкури не деруть (Пр.). Котрий віл тягне, того ще й б’ють (Пр.). Поволеньки можна і до бугая підійти (Пр.). — Та ну не бришкай! Хоч ти і здоровий, як той бик, а проте і нас чимало (П.Мирний). Крикнув бугай у болоті — і замовк (П.Мирний). Рудий бугай вдарив ногами в землю, зігнув воласту шию і підняв хвіст (М.Коцюбинський). Розпалений бик гнав десь, забувши про всяку обережність, ламаючи хащі (І.Багряний). Спить — не спить Дніпро, завжди гостинний, Зречена душа — без крил — летить За биками, за човнами і за кпинами… Свій пролитий полишає слід (В.Стус). Бики і гадки не мають, що дозволено Юпітеру… (В.Шендеровіч). Уже поставлено бики для мосту (АС). Той, хто впродовж дня активний як бджола, сильний як бик, працює як кінь і приходить додому вимотаний як собака, повинен проконсультуватися у ветеринара, є висока ймовірність, що він осел (Чанг Інг Ю). — Петре, та куди так утікаєш? — Йой, біжу, бо не встигну на дизель на 4.20. — Біжи через моє поле. Як тебе побачить мій бик, то ще встигнеш на 3.10].

Ветер – вітер, (мн.) вітри, (ув.) вітрюган, (поэт.) вітрило, вітровій: • благоприятный ветер – погожий (погодній, ходовий, попутний) вітер; • бросать слова на ветер, говорить слова на ветер – кидати (пускати) слова на вітер, говорити на вітер, говорити пусто-дурно (пусто та дурно)! (уроч.) на вітер метати глагол (глаголи); • ветер восточный – східний (сходовий) вітер, східняк (сходовець), (образн.) вітер з-під сонця; • ветер, дующий с горы – згірний (горовий, гірський) вітер; • ветер западный – західний вітер, заходень (західник); • ветер крепчает – вітер дужчає (міцнішає, береться, розбирається); • ветер от берега на море – відбережний (горовий) ветер; • ветер свистит в кармане – у кишені вітер гуляє (свише) (Пр); дюдя свистить у кишені (Пр.); тільки душа, а в кишені ні гроша (Пр.); у кишені [аж] гуде (Пр.); спасибі Богу – всього є: хліба ма, а грошей нема (Пр.); у його грошей, як у жаби пір’я (Пр.); • ветер северный – північний вітер, (на Дніпрі та ін.) верховий (горішній, горовий) вітер, верховик (горішняк); • ветер сильный – [вітер] буйний, вітер навальний (дужий, лок. шпуй-ний), борвій (буревій, буровій, бурей), (эмоц.) вітрюга (вітрюган, вітрище), (образн.) вітер аж реве (аж гуде); • ветер южный – південний вітер, (на Дніпрі та ін.) низовий вітер, низовик (низовець, нижняк, полуденник, лок. низовка); • веяние, порывы ветра – вітровіння; • во время ветра – під вітер, у вітер, під час вітру; • выбрасывать деньги на ветер (разг.) – сипати грішми [як половою] (сипати гроші, як полову), розкидати (тринькати, розтринькувати) гроші, сіяти (пускати) гроші на вітер; • говорить на ветер – говорити на вітер; • держать нос по ветру – тримати (держати) носа за вітром, ловити носом, куди (кудою) вітер віє (дме), чути (дивитися), звідки (відки) вітер віє; • идти куда ветер дует – іти (хилитися, гнутися), куди вітер віє (дме); • ищи, догоняй ветра в поле – шукай, доганяй вітра (вітру) в полі лови вітра в полі; • мчится как ветер – мчить (жене, летить, лине) як вітер (вітром, як на вітрі), мчить (жене, летить, лине) навзаводи з вітром, курить, (образн.) [як] вітер йому у ногах; • палящий ветер – палючий вітер, (лок.) шмалій; • по ветру – за вітром; • подбитый ветром (разг.разгшутл.) – (про людину і про одяг) вітром підбитий (підшитий); • поднимается, поднялся ветер – схоплюється, схопився (знімається, знявся, зривається, зірвався, рушає, рушив (рушився) вітер; • пойти на ветер – піти з вітром; • посеешь ветер — пожнёшь бурю – посієш вітер — пожнеш бурю (Пр.); хто сіє вітер, [той] збере (збирає) бурю (Пр.); сієш вітер, вітром жати будеш (Пр.); хто вітрові служить, тому димом платять (Пр.); • сквозной ветер, сквозняк – скрізний вітер, протяг; • собака лает, ветер носит – собака бреше, а вітер несе (носить) (Пр.); собака гавка, а мажі йдуть (Пр.); пси виють, а місяць світить (Пр.); • стоять на ветру – стояти на вітрі (під вітром); • сухой ветер – суховій; • тёплый ветер – теплий вітер, тепляк; • у него в голове ветер (разг.) – у голові йому (у нього) вітер [свище], у голові йому (у нього) горобці цвірінькають, у голові в нього як у пустій клуні (стодолі); • унесённый ветром, уносимый ветром – звіяний (знесений, віднесений) вітром, звіюваний (відношуваний) вітром. [Реве та стогне Дніпр широкий, Сердитий вітер завива (Т.Шевченко). Плаче Ярославна В Путивлі рано на валу: — Вітрило-вітре мій єдиний, Легкий, крилатий господине! (Т.Шевченко). А парубки тії — сказано, вітер у голові, молодії — видрали десь музики і повели молодих по селу, гукаючи, співаючи (М.Вовчок). Галя почула — звідки вітер віє, куди хилить… (П.Мирний). В її батька і в неї давно вітер свистів у кишенях (І.Нечуй-Левицький). Вітром підшита свитина, літня китайчата хустка не дуже десь гріли (М.Коцюбинський). Вхопила вона ту мітлу і вітром за ним (С.Васильченко). І бачить Каїн далі: в млі рожевій Щось зароїлось легке, прозірчасте, Мов комашня. Придивлюєсь — се люди! Се тисячі людей і міліони, Мов пил, вітрами звіяний, кружаться, І тягнуть, тягнуть походом безмірним (І.Франко). Немає за що ганити тебе, хіба за те, що ти свій заробіток пускаєш так на вітер (Л.Українка). Ночами виміряв: омиті Дощем тополі. Вітровій Шугне по стежці хитро витій І змовкне боязко в траві. Минаю ниви неозорі: В душі не зиму і не дві Виношував я ці простори — Єдине, чим думки живі (Г.Кочур). Той спогад: вечір, вітер і печаль пронизливого тіла молодого, що в двері уступилося, халат пожбурило на спинку крісла —  й тонко пішло, пішло, пішло по смертній лінзі, аж понад стелю жальний зойк завис (В.Стус). Зате я певен в іншому: їх мусили супроводити пташині крики, щоразу відношувані, як і капелюхи чи зірвані жіночі хустки й шалики, все туди ж — у трансильванському напрямі (Ю.Андрухович). Кого улещено дарами, кого утоплено в крові. І тільки храми, древні храми стоять по груди в кропиві. І тільки вітер, вітер, вітер… І тільки сонце, сонце, сон… над нерозгаданістю літер на скелі дикій, як бізон (Л.Костенко). — Чув я, жінко, од старих людей, що хто не скористався щастям, як воно само в руки пливло, той нехай на себе наріка, як воно стороною пішло. Негоже нам і тепер перед ним зачинятись, коли само в двері добувається; дме ходовий вітер — напинаймо ж вітрила! (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Надворі шугав страшенний вітрюган, ледь не збиваючи мене з ніг (Л.Кононович, перекл. А.Мартен-Люган). На який вітер кидати слова? (С.Є.Лєц). 1. Пам’ятка студентові: “Дівчата-першокурсниці — гроші, викинуті на вітер”. 2. Поведінка куди-вітер-віє. 3. Ну і що, що вітер у голові, зате думки завжди свіжі].

Время – час, пора, година, момент, період, епоха, доба, часина, тривалість, час-пора, часина, (устар.) діб (ж. р.) (р. доби): • а в это время – а (аж) в цей (під цей) час; а (аж) тут; • благоприятное, удобное время – [добра] година; сприятлива година; добра нагода, слушний (нагідний) час; • было время когда – був час (були часи, була пора) коли; • в более отдалённые времена – за давніх часів, у давніших часах; • в давние, древние времена – давніми часами (за стародавніх часів, давніх часів, у давні часи), давньою порою, у давні давна (віки), за давніх-давен (за давнього давна), у [давню] давнину (у [давній] давнині), давниною, за старожитних часів, застародавна; за давнього часу; • в данное время – [в] цей час, тепер; • в другое время – иншим часом, в инший час, в инші часи; иншим (другим) разом; • в зимнее время – зимової пори (доби), узимі (узимку, зимою); • в какое время – якого часу (у який час), у яку годину, коли; в яку пору; • в короткое время, за короткое время – за малий (за короткий) час, не за великий (за невеликий) час, за малу часину (годину); • в летнее время – літньої пори (доби), літнього часу, улітку, влітку (уліті, вліті, літком, літом); • в лучшие времена – за кращих (за ліпших) часів, у кращі (у ліпші) часи; • в любое время – будь-якого часу (у будь-який час), першого-ліпшого часу (першої-ліпшої часини), кожного часу, коли хочете, коли завгодно; • в любое время суток – цілодобово; • в настоящее время – тепер (иногда разг. тепереньки, теперечки), теперішнім часом (за теперішніх часів), нині; у наш час, у цей час, зараз, нині, за нашого часу; на теперішній час; • в настоящее время, когда… – тепер (нині), коли; • в наше время – за нашого часу (за наших часів), за наших днів, за нас; • в недавнее время – за недавніх часів (недавніми часами), недавно; • в непродолжительном, скором времени – незабаром (невзабарі), незадовго (иногда невдовзі, невзадовзі), через (за) недовгий час, небавом (иногда разг. незабавки, незабаром), затого, (лок.) ускорості (ускорах); • в ночное время – уночі, нічною порою (добою), нічної доби, нічного часу, о нічній порі; (устар.) вночішнього часу; • в обеденное время – в обід (обіди), під (в) обідню пору (об обідній порі), обідньої доби (в обідню добу), в обідню годину; • во время, во времена кого, чего – за кого; за чого; за часів кого, чого; під що; під час чого; попри що; серед чого; при чому; (передається ще й орудним відмінком); • во время жатвы – у (під) жнива, під час жнив, жнивами; • во время новолуния (первой четверти) – на молодику (на молодиці), (изредка) на нову; • во время оно, во времена оны (устар.) – во врем’я оно; • во время поста – постом; • во время сна – під час сну, спавши, (разг.) упереспи (упересипи); • во все времена – за всіх часів, у всі часи, на всі часи; • во всякое время – повсякчас, повсякчасно, в усякий (у всякий) час, в усяку пору (годину), коли б не було; в усі часи; завжди; (изредка устар.) на всяку діб; • в одно время – заразом; одночасно; • в одно и то же время – за одним заходом; одночасно; водночас; • в определённое время – у певний (визначений) час, певного часу; за певний, визначений час; (в опред. сроки) певними термінами, певними речінцями; • во сколько времени? – о якій годині?; • [в] первое время – на початку, спочатку, перший час, на перших порах, спершу; • [в] последнее время – останнім часом (останніми часами), останнього часу (в останній час); в останні часи; • в прежнее время, в прежние времена – за попередніх часів (давніших колишніх), попередніми часами, давніших літ, перше, (иногда разг.) упершені (упервині), попереду, давніш, давніше, раніш, раніше, передніш, передніше; (вульг.) допреж сього, спрежду; • в рабочее время – у робочий (у робітний) час, в [під] робочу (робітну) пору, під робочий (робітний) час, робочої (робітної) пори, робочою (робітною) порою; • временами и дурак правду говорит – як коли й дурне правду тне (Пр.); на премудрих часом чорт їздить (Пр.); і на мудрім дідько на Лису гору їздить (Пр.); • временами нужно… – часами (деколи) треба…; • время абсолютное – час абсолютний; • время боронования – волочінка; • время будущее – час майбутній, прийдешній; • время, в которое жили деды – дідівщина, дідизна; • время возки копен, хлеба с поля – возовиця, коповіз; • время вставания – устанок; • время выдержки (техн.) – тривалість витримування; • время всему научит – час усього навчить; час — найкращий учитель; • время все раны лечит – час усе лікує (Пр.); час всі рани гоїть (Пр.); збіжить вік – ото тобі й лік (Пр.); • время года – пора (доба, відміна) року; • время — деньги – час — то гроші; година (час) платить, година (час) тратить (Пр.); не товар платить, а час (Пр.); • время до восхода солнца – досхідна пора (доба); • время дообеденное – задобіддя, задобідня година; • время жатвы – жнива; • время золотое (молодые счастливые годы) – золота пора, золотий (красний) час, золоті (красні) роки (літа), красна молодість; • время идёт – час минає (збігає, плине); • время идёт быстро – час швидко минає (упливає), час лине [хутко, прутко]; • время испытания (техн.) – тривалість випробування; • время, когда весной снег тает – відталь; • время, когда греет солнце (разг.) – вигріви; • время, когда ложатся спать – час, коли лягають спати, (разг. давн.) ляги (лягови, обляги, лягмо), (нареч.) улягом, облягома; • время, когда пасётся скот – пасовиця; • время кончилось (истекло) – час збіг, строк (термін) скінчився (минув, вийшов); • время косьбы (косовица) – косовиця; • время летит – час лине (летить, біжить), (образн.) час не змигнеться, (груб.) час чухрає; • время между весною и летом – залітки; • время не ждёт (не терпит, не стоит) – час не жде (не чекає, не стоїть, не триває), час тіснить; • время опадання листьев (листопад) – листопад, (иногда) падолист; • время от времени, от времени до времени – від часу до часу (час від часу, зрідка з часу до часу), часом (часами), час до часу, (зрідка) коли-не-коли; иноді, инколи; спорадично; • время пахания, пахоты – оранка; • время после зимы, когда ещё возвращаются зимние явления – відзимка; • время послеобеденное – пообідній час; сполуденок; • время поступления бумаги – час вступу паперу; • время перед вечером, под вечер, предвечерье – підвечірок (підвечір), підвечір’я (надвечір’я, надвечірок); • время перед жатвой, перед сбором нового хлеба – час перед жнивами, перед збором нового хліба, переджнив’я, (устар.) переднівок; • время перед обедом, предобеденное время – передобідній (передобідяний) час, передобідня пора (година, часина), передобіддя (переобідок) надобіддя; • время покажет – час покаже, з часом буде видно, з часом побачимо; • время полуденное приближается – (разг.) береться під обіди; • время появления первого льда – перволіддя; • время предрассветное, рассвет – досвіт, досвіток, досвітній час, досвітня година (доба, пора); • время прибавочное (для работы) – надробочий час; • время приближается, приближалось к полночи – доходить, доходило до півночі, береться, бралося (добирається, добиралося) до півночі, наближається наближалася північ; • время придёт — слезы утрет – час мине – сльози зжене (Пр.); • время прошлое, давно минувшее – час минулий (давній, давноминулий), давні (минулі) часі, давня давнина; • время работает на нас – час працює на нас; • время релаксации (техн.) – тривалість релаксування; • время роения пчёл – рійба (ройовиця); • время рождения овец – обкіт (р. -коту); • время сгребания сена – гребовиця; • время скоро проходит – час швидко упливає; • время собирания мака – макотрус; • время суток – час доби; • время терять – гаяти час, марнувати час; • время тянется долго – час тягнеться (спливає) довго; • время удара (техн.) – тривалість удару; • время упущено – упущено (пропущено) час (насм.) пора перепорилася (перепоріло); (устар.) проминуто час; • время успокоения (техн.) – тривалість заспокоєння; • в свободное время – на дозвіллі, вільного (гулящого) часу, вільним (гулящим) часом, у вільний (гулящий) час, на [по]гулянках (гулянками), гуляючи; • в своё время – свого часу (у свій час, іноді за свого часу); у належний час; (своевременно) своєчасно; на свій час; • всё время (разг.) – увесь (весь) час, усе, одно, повсякчас [годину], раз у раз (раз по раз); • всему своё время – на все свій час, усьому свій час; • в скором времени – незабаром, скоро, невдовзі; • в старое время – за старих часів, у старовину, за давніх часів (за давнього часу), у давнину; • всякому овощу свое время – усякий овоч має свій час (Пр.); порою сіно косять (Пр.); не тепер по гриби ходити: восени, як будуть родити (Пр.); кусає комар до пори (Пр.); тоді дери луб’я, як дереться (Пр.); • в течение… времени – протягом… часу; • в течение некоторого времени – протягом якогось часу; • в течение непродолжительного, некоторого времени – не за великий час, протягом недовгого часу; протягом якогось часу; за якийсь час; • в то время – того часу (в той час, під той час, тим часом, тими часами, за тих часів), на той час (на ту пору, о тій годині), за тієї години, [саме] тоді, тією добою (тієї доби); тоді; • в то время как… – тоді як, тимчасом як…; у той час як (коли)…; як; тоді, коли; тоді; того часу; під той час; тими часами; на той час; на ту пору; • в то же [самое] время – одночасно (рівночасно), в той-таки час (в той самий час), заразом, водночас (воднораз), (иногда) за одним заходом; • в условленное время – умовленої години, як умовлено; • в хорошее время (пока было хорошо) – за доброго часу, за добра; • выбрать время – вибрати годину (часину), улучити (спобігти) годину (час, часину); • выиграть время – вигадати час; • в это время – у (під) цей (під теперішній) час, у цю пору (в ці пори, о цій порі, тим часом); сей (цей) час; тут; • давать, дать время на что – давати, дати (надавати, надати) час на що; • делу время, потехе час – коли почав орати, так у сопілку не грати (Пр.); попрацюй влітку, відпочинеш взимку (Пр.); іди в гості сміло, як не жде дома діло (Пр.); • для своего времени – [як] на свій час; [як] для свого часу; під цей час; до времени; • до поры до времени – до часу, до пори, до часу, до якогось (до котрогось, до певного) часу, поки (доки) що; до слушного часу; до слушної нагоди; (устар.) покіль що; • до времени, прежде, раньше времени – передчасно (дочасно), перед часом (до часу), без часу, завчасно (завчасу), без пори; • долгое время – довгий (великий) час; • до настоящего (сего) времени – досі, до цього часу, дотепер, донині; • до недавнего времени – донедавна, до недавнього часу; • до недавнего времени бывший (существовавший) – донедавній; • до позднего времени (до поздней поры) – до пізнього часу, до пізньої години (пори), допізна; • до последнего времени – до останнього часу, донедавна; дотепер; • до сего времени (книжн.) – до сього (до цього) часу, досі; • до сего времени (до настоящего времени) бывший (существовавший) – дотеперішній (досьогочасний); • до того времени – доти, до того часу; (иногда) дотіль, дотиль, (диал.) дотля; • до того времени бывший (существовавший) – дотогочасний; • ей время выходить замуж – їй час іти заміж (дружитися, віддаватися), вона вже на відданні, вона вже на порі (у порі); • ему время (пора) жениться – час йому женитися (дружитися, одружуватися), він уже на порі (у порі), він уже на оженінні, він уже дохожалий (доходжалий), (лок.) він уже на стану став, (образн.) він уже під вусом, він уже підвусий; • если позволит время – якщо (коли) матиму час, якщо матиму коли; як буде коли; • есть время – є час; є коли; • за отсутствием времени – за браком часу; через брак часу; не мавши (не маючи) часу; • засекать, засечь время – відмічати, відмітити (реже заміча́ти, замі́тити, рус. засікати, засікти) час; • знай время и место – знай своє місце й час; • и до настоящего времени – і досі, і донині; й дотепер; і до цього (до теперішнього) часу; • идти с духом времени – іти з духом часу; потрапляти часові; • имел время – мав час; мав коли (мені) було коли; • имею время – маю час; у мене є час; маю коли; [мені] є коли; • иное время — иное бремя – що вік, то інший світ (Пр.); • как раз в то время – саме тоді; саме під (в) той час; • как раз в это время – саме тепер; саме тоді; саме під (в) цей час; під (в) той час; саме; • ко времени – вчасно, упору (впору); • короткое время – малий час; часочок; часинка; мала часина; • к тому времени – на той (під той) час; до того часу; під (на) ту пору; • летнее время – літо; • мне теперь не время – [тепер] я не маю часу; [тепер] мені нема коли; [тепер] мені ніколи; • на будущее время – надалі; на дальший час; на майбутнє; (иногда) на потім; (устар.) на потомні часи; • наверстать потерянное время – надолужити втрачений (страчений, згаяний, загаяний) час; • на вечные времена – на вічні часи; на безвік; на (у) вічний час; (устар.) на всі віки потомні; • на время – на [якийсь] час; до часу; про час; • надлежащее время – певний, слушний час; • назначенное, урочное время – визначений (призначений) час; визначені (призначені) години; • на короткое время – на [невеликий] час; на часину (на годину); на малий (на короткий, недовгий, якийсь) час; • на некоторое время – на який (на якийсь, на деякий) час; на яку (на якусь, на деяку) годину; на [який там] час; до часу; • на неопределенное время – на безрік; • настоящее время – час теперішній; • наступает, приближается обеденное время – настає (надходить) обідній час (обідня пора, обідня година); під обіди береться; • наступили дурные времена – настали лихі часи (злигодні); тісні роки впали; • нашего времени, относящийся к настоящему (нашему) времени, настоящий, современный нам – нашого часу (наших часів); сьогочасний; наших днів; сьогоденний; • на это требуется много времени – на це треба багато часу; це потребує (вимагає) багато часу; це відбере (забере) багато часу; • неблагоприятное, бедственное время – недобрий (лихий) час; недобра (лиха, тяжка, нещаслива, злигодня) година; лихоліття (устар. лихівщина); знегода (знегіддя); • не в наше время – не за наших часів; не за нас; не за нашої пам’яті; • не в своё время, не вовремя – не час; невчасно; не свого часу (не в свій час); не в пору; не в час; • не ко времени – не під (не в) пору; невчасно; не в слушну хвилину; не слушної пори; • некоторое время – який[сь] (деякий) час; (зрідка) котрийсь час; яка (якась) часина; скількись (кілька) часу; (зрідка) час-година; • нет времени у кого – не має часу хто; немає часу кому, у кого; не має коли хто; нема коли (ніколи) кому; ніколиться кому; (образн.) ніколи вже по опеньки ходити; нема коли (ніколи) [й] угору глянути; не маю часу; • не те времена – не ті часи; не та доба; (образн.) не тим вітром повіяло; • нет свободного времени – часу немає; (от работы) виробу немає; • не хватает, не достаёт времени – не стає (не вистачає) часу; (разг.) ніколиться; • новые времена – нові часи; нова доба; (образн.) новий вітер повіяв; • нужно идти в духе времени – треба потрапляти часові; • обеденное время – обідня година (пора, доба); обідній час; обід[и]; • около того времени – близько того часу; • определённое время – певний (визначений, призначений) час (термін); • от времени до времени – час від часу; з часу до часу; • относящийся к этому, к тому, к новому времени – сьогочасний; тогочасний; тодішній; цьогочасний; новочасний; тоговіковий; • отсутствие свободного времени, недосуг – брак [вільного] часу; нікольство; • первое время, в первое время – на початку (спочатку); перший час (за перших часів); попервах; • по временам, временами, время от времени – часами (часом); порою; коли-не-коли; десь-колись; інколи; десь-не-десь; • по нынешним временам, по настоящему времени – [як] на теперішній час; [як] на теперішні часи; • по теперешним временам – як на тепер; як на ці (теперішні) часи; • потеря времени – трата часу; перевід (переводження) часу; марнування (гаяння) часу; • потерять время – згубити (змарнувати, згаяти, стратити, перевести) час; • потребуется много времени – візьме (забере) багато часу; • праздно время проводить, провести – переводити, перевести час; гуляти, згуляти; гулі справляти; байдикувати; • приходит, придёт, пришло время – настає, настане, настав (надходить, надійде, надійшов, приходить, прийде, прийшов) час; настає, настане, настала (надходить, надійде, надійшла, приходить, прийде, прийшла) година; година впаде, впала; • продолжительное время – тривалий час, великий час; довший час; довго; чимало часу; • прошедшее время – минулий час; минулість; той (ген той) час; • рабочее время – робітний, робочий час; • раннее, утреннее время – зарання; заранок (позаранок); • самое время – саме час; • свободное время – дозвілля; гулящий час; • с давнего времени – віддавна (здавна, спозадавна, спрадавна); з давніх (з прадавніх) часів; з давньої давнини (з давнього-давна, з давніх-давен); од найдавніших давен; • с какого времени? – відколи?; з якого часу?; • сколько времени? – котра година?; • с незапамятных времён – з давніх давен; від найдавніших часів; • с недавнего времени – з недавнього часу; знедавна (віднедавна); • с незапамятных времён – від (з) найдавніших (від непам’ятних) часів; з давнього-давна (з позадавного-давна, з давніх-давен); споконвіку (споконвічно); з вік-віку (з-перед віку, з правіку, від віку-правіку); • с некоторого времени – з якогось (від якогось, від котрогось) часу; • со временем – згодом, з часом; • со времени – від часу, від часів; з часів; • спустя долгое время – по довгому часі; довгий час пізніше (по тому, після того); • спустя (через) некоторое время – [трохи] згодом (трохи згодивши), згодня; перегодом (перегодя [якийсь час]), невдовзі (невзадовзі), небавом (незабавом, незабавно, незабавки), незабаром (зрідка невзабарі); по якімсь (по недовгім, по малім) часі; за якийсь час (зрідка за якимсь часом, за недовгим, за малим часом, по часі), по якійсь (по недовгій, по малій) годині; за якусь (за недовгу, за малу) годину; (зрідка) далі-подалі, далі-далі, туди далі; • старые времена – старі часи, давнина, старовина (старосвітщина, старосвітчина); • с течением времени – з бігом (з плином) часу, з часом, [трохи] згодом, дедалі; • с того времени как… – відколи, відтоді як…, з того часу як (коли)…, з тих часів як…; відколи; • с того времени, с тех пор – з (від) того часу (з тих часів), з тієї пори, відтоді; • с этого времени, отныне – відтепер (віднині), з цього (від цього) часу; • тем временем – тим часом, поки [там] що; • теперешнее время – теперішній час (теперішні часи), теперішність, сьогочасність, сучасність; • терять, потерять, тратить, потратить время [попусту] – марнувати, змарнувати (гайнувати, згайнувати, бавити, збавити) час, [дурно, дармо, даремно, марне] гаяти, згаяти, прогаяти (тратити, стратити, марнувати, змарнувати, губити, згубити) час, за дурницю гаяти, згаяти, загаяти час, [марно] зводити, звести (переводити, перевести) час; • то время – тогодення; • того времени, относящийся к тому времени (к тем временам) – тогочасний, тодішній, того часу (тих часів), (тоді) тоговіковий; • трата времени – гайнування (трата, втрата, перевід) часу, гайка, бавлення; • требующий, отнимающий много времени – (про роботу тощо) забарний, загайний, (лок.) забавний (бавний); • тяжелое, плохое время – лиха (важка, зла) година, лихі (важкі, злі) часи, злигодні (злі години), сутужний час, лихоліття; • убивать, убить время – гаяти, згаяти, загаяти, прогаяти час; марнувати, змарнувати, перевести, переводити час; струювати час; • удобное, благоприятное время – добра нагода, добра година, слушний час, сприятлива година; • указанное время – указаний (зазначений) час; • улучить, выбрать время – знайти (вибрати) час (часу), вигадати (вигодити) годину; добрати час (часу); • у него (у нее…) не было времени – він (вона…) не мав (не мала…) часу, він (вона…) не мав (не мала…) коли, йому (їй…) не було коли, йому (їй…) ніколи було, йому (їй…) ніколилося; • условленное время, проведенное в обучении ремеслу – термінування; • утреннее время – зарання, заранок; • через некоторое время – з часом, згодом, через який[сь] час, за якимсь часом, через скільки часу, трохи згодом; • это было не в мое (не в наше…) время – це ще не за мене (не за нас…) було, не за моїх (не за наших…) часів це [те] діялось, не в мої (не в наші…) часи це (те) діялось, (иногда лок.) не за мого (не за нашого) уряду; • это займёт, потребует много времени – це багато візьме (відбере забере) часу, на це багато піде часу. [При добрій годині всі куми і побратими, а при лихій годині немає й родини (Пр.). Хто в літі гайнує, той у зимі голодує (бідує) (Пр.). Вдень тріщить, а вночі плющить (Пр.). Нічною се було добою (Котляревський). Вітрець схопився об обідній порі (Сл. Гр.). То було за царя Панька, як земля була тонка (Пр.). При добрій годині всі куми й побратими (Пр.). Не сотні вас, а міліони Полян, дулебів і древлян Гаврилич гнув во врем’я оно (Т.Шевченко). Саме упереспи це робилось (Сл. Гр.). Франко мусів бути за одним заходом і воїном, і робітником (Б.Грінченко). Ой чом тепер не так, як перше було (Сл. Гр.). Упервій не так робилося (Сл. Гр.). Вона збудована вже в возовицю (Л.Українка). Се було саме у коповіз (Сл. Ум.). Як почнуться вигріви, то сніг пропаде (Сл. Гр.). Нерано, вже й пізні ляги минули (М.Коцюбинський). Хто б се глупої ночі, в такі вже обляги прийшов (Г.Барвінок). А час, мов віл, з гори чухра, його́ не налига́єш (П.Гулак-Артемовський). Уже й під обіди береться (Сл. Гр.). Все добре в свій час (Пр.). Це було саме в гребовицю (Сл. Гр.). Це було за царя Горошка як людей було трошка (Пр.). До часу глек воду носить (Пр.). До пори, до часу збанок воду носить (Пр.). Пішов перед часом сиру землю гризти (І.Франко). Пив дуже горілку, та так без пори і вмер (Сл. Гр.). Сідай, коли маєш час (М.Кропивницький). Мочила коноплі під холод та захолодила ноги (А.Тесленко). Най буде про час і така, навпослі я зроблю гарну (Сл. Гр.). Це не за нас стало, не за нас і перестане (Пр.). Гарні гості, та не в пору (Пр.). От раз тому багачеві заніколилось, а саме була сінна косовиця… (Казка). Часом з квасом, порою з водою (Пр.). Живі картини з позадавнього-давна виступали в дитячій голові (П.Мирний). Винен був гроші і не віддав, а далі-подалі віддав (Сл. Гр.). Час тягнеться довго, наче голодне літо (Пр.). Іде він до неї о пізніх лягах. Облягома приїхав. Були пізні лягма. У пізні лягови пряду. Робив од устанку до смерку. Не поможу тобі, бо й самому ніколиться (АС). У лихий час і кум за собаку (Пр.). І тільки час ледь чутно зве на герць. Підступний ворог, не бере нахрапом. Він стиха п’є бурхливі води серць і плоті хліб з’їдає — теж неквапом (Люцина Хворост). Ти так хочеш назад, в узвичаєний ритм часоплину… (Л.Хворост). Де зараз ви, кати мого народу? Де велич ваша, сила ваша де? На ясні зорі і на тихі води Вже чорна ваша злоба не впаде (В.Симоненко). Часу немає ніде (Анастасія Поритко). Час тече. А коли наливати — булькає (В.Слапчук). Вірю: прийде час, і ми зустрінемось. Подивимось одне одному в очі; потиснемо міцно руки українським воякам; дамо по пиці олігархам; низько вклонимось могилам загиблих на війні із зовнішнім і внутрішнім ворогами; підтримаємо скалічених на цій війні, їхні родини і родини загиблих, продовжуючи при цьому розбудовувати по-справжньому вільну Україну (Володимир Балух). Скоро отак ізлагодився, не хотів наш гідальго марно часу гаяти і здійснення своїх намірів на безрік одкладати, бо від того світові неабияка могла вчинитися шкода; скільки ще в ньому зла треба знищити, скільки беззаконня скасувати, скільки сваволі впинити, скільки помилок виправити, скільки повинностей виконати! (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Вони не вміли ні читати, ні писати й збували час воюючи, грабуючи та полюючи (Ю.Педан, перекл. Індра Монтенелі). Але що дивуватися, лежиш, прикутий до ліжка, часу як мух на гімні, невідомо що з ним робити (Ігор Пізнюк, перекл. Вєслава Мислівського). Його служниця Катрін, із якою во врем’я оно вони віддавались утіхам плотським, звісно, зірок з неба не хапала, але була вірною, неговіркою й старанною господинею і не прихищала на кухні гостей, ласих до смаковитих решток і вин доброї витримки (Д.Чистяк, перекл. М.Юрсенар). — Він сумує, — відповіла Урсула. — Йому здається, що ти маєш небавом умерти. — Скажи йому, — всміхнувся полковник, — що людина вмирає не тоді, коли повинна, а тоді, коли може (П.Соколовський, перекл. Ґ.Ґ.Маркеса). — Мушу зізнатися вам, що я викладаю літературу в Ліможі й коли-не-коли насмілююсь друкуватися в місцевій газеті (В.Омельченко, перекл. Ф.Саґан). Навіть горе з часом виплаче всі сльози, тільки Час може втамувати скорботу, Час, свідок того, як гаснуть усі почуття, усі людські пристрасті, Час розрадник усіх жалів (О.Терех, перекл. Д.Ґолсворсі). Він скоса дивиться на нас, тримаючи в руці чарку, але мовчить. За хвилину він раптом каже в напівтемряву: «А що таке, власне, час?». Георг здивовано опускає свою чарку на стіл. «Перець життя», — спокійно відповідаю я. Мене старий шахрай так швидко не зловить своїми трюками. Недарма ж я член верденбрюкського клубу поетів: ми звичні до великих питань (Є.Попович, перекл. Е.М.Ремарка). Та хоч би що бачили їхні очі, хоч би яка тяжка праця спала на них і ще спаде в майбутньому, вони залишалися вишуканими й шляхетними, як монархи на вигнанні: сповнені гіркоти, гордовиті, зовні байдужні, зичливі одне до одного, тверді, мов діамант, і яскраві та крихкі, мов кришталики розбитої люстри в них над головою. Колишні часи минулися назавжди, але ці люди й далі житимуть так, наче їхній світ ще не минув,— чарівні й забарні, твердо впевнені, що нема чого вихоплюватись один з-перед одного як ті янкі, аби загребти зайвий гріш, прикипілі навіки до давніх своїх звичок (Р.Доценко, перекл. М.Мітчел). Насправді час нікуди не спливає, спливаємо лише ми самі (М.Чайковська, перекл. К.Бруена). Його щоденники тих років документують нескінченну процесію початків: безцільні прогулянки в парку; недочитані книжки; облишені задуми; нереалізовані креслення. Життя минало у спробах згаяти дні. І в чеканні, коли ж розпочнеться майбутнє (Я.Стріха, перекл. Дж.О’Конора). Час — гроші (Б.Франклін). Поки ми думаємо, як згубити час, нас згублює час (Альфонс Але). Час — прекрасний учитель, але, на жаль, він убиває своїх учнів (Г.Берліоз). Любов до минулого часу найчастіше не що інше, як ненависть до часу теперішнього (П.Буаст). Час усіх розкладе по своїх місцях]

Говорящий – (який) що говорить; говорю́чий, (реже) говорю́щий; мовець, промовець; • быстро и много говорящий – дріботун; • говорящие головы – (насмешл.) говорючі голови; • говорящий в нос – гугнявий; • говорящий наобум (глупости) – дурноляп; • говорящий и слушающий (слушающие) – мовець і слухач (слухачі); • говорящие на одном языке – одномовці (одномовні); • говорящий попугай – говорючий папуга; • говорящий правду – правдомовець; • говорящий сам за себя – (о факте) досить промовистий; • говорящий это уверен, что… – той, хто говорить (каже), певен (певний), що…; • громко говорящий – гримки́й, гомінки́й; • документ, говорящий о том… – документ, де йдеться (сказано) про те…; • красиво говорящий – красномовець; • мало говорящий – маломовний, мовчун; • много говорящий – говорю́щий, говорю́чий, говірки́й, балакучий, язикатий, гомонли́вий, мо́вний, словомовний; балака; балакун; пащекун; базіка, торохтій; • не говорящий ещё ребёнок – немовля́ща (немовля́ча) дитина; немовля; • неразборчиво (невнятно) говорящий – невиразний у вимові; (лепечущий) лепетли́вий, лопітливий, белькотли́вий, лепету́н, лепе́тя, мимрі́й; ничего не говорящий – незначий, незначущий, малозначний, без жодної ваги; • плохо говорящий – кривомовний (кривомовець), (образн.) говорить наче протезами переставляє; • число (количество) говорящих на украинском… языке – число (кількість) мовців українською… [Хоч дитина немовляща — І воно вгадає Твої думи веселії (Т.Шевченко). — Сідайте, мої гостоньки любі та милії, — припрошував дід Грицай, трохи шепеляючи: дід був жвавий, проворний, говорючий, говорив швидко, неначе шаткував язиком капусту, а як він говорив, то все крутив головою, аж посічені кучері тряслися, неначе їх напала пропасниця (І.Нечуй-Левицький). Хмиззя, обмазане в глей, говорюча ластівка носить. Поки не зліпить гнізда (М.Зеров). — А тепер хазяїнів видушили — зостались балакуни, та й то не при своїм умі: кождий панувать аж труситься, а вдає з себе слугу народа, роботягу переживальника, наживаючись тим часом до переситу. Вдайся до їх совісті чи громадського почуття — станеш ворогом… очманілі сини сталінського вчення!… — вилаявся Вікентій (Ф.Роговий). Не йди від мене говорющий діаманте Спи тут як дома тут усе твоє (М.Лукаш, перекл. Г.Аполінера). Чому слухач засинає, а мовець ні? Той більше втомлюється (М.Жванецький). Умиюсь дощами; утрусь — чапраком; А вичеше — терен колючий, А висушить — сонце; в спеку під дубком Напоїть рівчак говорючий… (Левко Боровиковський)].

Женоподобный – жінкуватий, жонови́дий, поді́бний до жі́нки: • делаться, стать женоподобным – бабі́ти, жінкува́тіти, збабіти, пожіно́читися. [Як наді́в очі́пка – відра́зу пожіно́чивсь (АС). Існує тип жінок-садисток, які вибирають собі в партнери жінкуватих чоловіків, молодших за себе, абсолютно підлеглих їм у всіх сферах життя (“Ти, дівчино з Подолля, В твоїх руках моя доля!”), і піддають їх моральному приниженню. От тоді й кажуть: “Іван плахту носить, а Настя – булаву” (О.Виженко). У давнину мужі були гожі й високі, а тепер вони схожі на дітей або карликів, та се лиш одна з багатьох ознак занепаду світу, який старіється. Молодь не хоче здобувати знань, вченість занепадає, цілий світ ходить догори ногами, сліпі провадять сліпих і штовхають їх у прірву, птахи падають, ще не злетівши, осел грає на лірі, а воли танцюють, Марії вже не до вподоби споглядальне життя, а Марті — діяльне, Лія безплідна, а в Рахилиних очах — розкошелюбство. Катон вчащає до лупанарів, а Лукрецій геть збабів (М.Прокопович, перекл. У.Еко)].

Жировать – гуляти, жирувати. [— Де ж ворог мій? Де катюга неситий той, проклятий? Ще досі його носить земля! Іще не шматують чортяки його смердючого серця? Ні, годі! Досить тобі жирувати! Знайду тебе! Зубами перерву твоє горло… ногами розтопчу, як гадину! (М.Старицький). — Я за те попався, що жирував через лад з двома кузинками моїми та ще з двома сестрами, не зовсім рідними, — і до того дожирувався, що дуже наші стосунки заплутались: хто тепер кому чим і як доводиться, того й найзавзятіший юриста не втне з’ясувати (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Дівчина була не з заліза й не з каменю, то й легко далась абатові на підмову; взяв він її цілувати да обнімати, а тоді потяг на ченцеве ліжко і з огляду, може, на свій поважний сан або щоб не увередити часом її, молоду та крихкотілу, своєю ваготою, не на неї поліз, а її на себе положив та й довгенько жирував собі з нею (М.Лукаш, перекл. Д.Бокачо). Джованні також не вельми дбав про платню чи свою пайку в здобичі, йому досить було, як він мав за що пожирувати в портах (О.Сенюк, перекл. П.Лаґерквіста). Коханці були легковажною парою й не мали ніяких турбот, крім однієї: якнайраніше вкластися в ліжко щовечора — навіть у заборонені церквою дні — й жирувати там аж до ранку (П.Соколовський, перекл. Ґ.Ґ.Маркеса)].

Идея – ідея, (замисел) задум, (мысль) га́дка, ду́мка: • господствующие идеи – панівні ідеї; • идея фикс – ідея фікс; • навязчивая идея – настирлива (невідступна, непозбутна, невідчепна, нав’язлива) ідея; • по идее – за ідеєю, за задумом; • руководящая идея – провідна́ ідея; • спасительная идея – рятівна́ ідея. [Трудно вірить, щоб погану одіж могла носить якась ідея гарна (Л.Українка). Степан з насолодою розкривав сам собі духовну порожнечу господаря хліва, де він мусив тим часом жити замість кімнати, що існувала в його уяві, як чиста ідея (В.Підмогильний). Чому націдея не спрацьовувала? — як лицемірили думні бройлери. Бо досі, для більшості, вона була кишечна: по куску ковбаси й півлітрі кожному; потім: по шматку буженини й потриманій машині кожному; тепер: по джипові й курці кожному. Націдея кишечних мрій і настроїв закінчується під унітазні фанфари (Є.Пашковський). На обрії, на шпичаках чорнолісу Докорчуються трупики ідей (О.Ірванець). Не можна жити ідеями: з ними треба щось робити (Алфред Вайтгед). В незламних твердинях ідей і вір утворюються щілини, де знаходять прихисток люди (С.Є.Лєц). У науці слава дістається тому, хто переконав світ, а не тому, хто перший надибав ідею (Френсіс Дарвін). Якщо ви хочете знищити ідею в сучасному світі, створіть комітет для її втілення (Чарлз Кетерінґ). Ідея зайшла йому в голову і тепер уперто шукає мозок (М.Жванецький)]

Износ – зношування, спрацьовування; зношення, спрацювання; знос, спрацьовання, (сработанность) спрацьованість, (стертость) сте́ртість: • до износу (износа) (разг.) – до зносу; • износ абразивный – спрацьовування абразивне; • износ приработочный – спрацьовання припасовне; • моральный износ – моральне зношення; • на износ – на знос; • не знать износу (износа) – бути незносним; без зносу; • нет износу (износа) чему – нема (немає) зносу чому; віку нема чому; не зносити чого. [Ненагодоване і босе, сорочечку до зносу носить (Шевченко)].

Казаться – 1) (являться) явля́тися, з’явля́тися, пока́зуватися; 2) (иметь вид) пока́зуватися, видава́тися за що, на що, чим; 3) (кому чем, являться в виде чего кому, мниться) здава́тися, видава́тися, увижа́тися, удава́тися кому́, для ко́го за що, чим; 4) (мерещиться) здава́тися, увижа́тися, уви́джуватися, ви́дітися, убача́тися, видава́тися, ма́ритися, верзти́ся, уздріва́тися, вигляда́ти, придава́тися кому́ чим, на що; привиджуватися; 5) (ка́жется, безлично) здає́ться, ба́читься, вигляда́є, мабуть, можливо; 6) (казалось бы, как будто, никак) нена́че, на́че, ні́би, либо́нь; (вероятно, должно быть) десь, ма́бу́ть, (диал.) наді́сь: • и на глаза не кажи́сь – і на о́чі мені́ не наверта́йся; • кажется весьма удивительным – видається дуже дивним; • кажется, десятый год, как… – здається вже десятий рік, як, либонь, уже десяте літо, як; • кажется мне – видає́ться, ба́читься, ви́диться мені́; • кажется молодым – вигляда́є на молодо́го, мо́лодо гляди́ться; • кажется, он вздорлив – здає́ться, (що) він колотли́вий; • казаться странным – здава́тися дивним; здається дивно; • каза́лся (каким) – вигляда́в на ко́го, ким, немо́в хто, подава́в на ко́го; • казаться на вид – пока́зувати, виглядати; • как вам кажется? – як вам здає́ться? як на вас? як вам видає́ться? як [ви] гада́єте?; як на вашу думку (гадку)?; • как мне кажется – як мені здається (бачиться), як на мене; • при заходе солнце -жется больше – навза́ході со́нце здає́ться бі́льшим; • стыдно людям каза́ться – со́ром і на лю́ди ви́йти (перед лю́ди ста́ти); • уж не кажется ли вам? – чи не здається, бува, вам? чи не здається, часом, вам?; • это только с первого взгляда так кажется – то ті́льки на пе́рший по́гляд так (таке́) увижа́ється (видає́ться). [Либонь, уже десяте літо, Як людям дав я «Кобзаря», А їм неначе рот зашито, Ніхто й не гавкне, не лайне, Неначе й не було мене (Т.Шевченко). Веселеє колись село Чомусь тепер мені, старому, Здавалось темним і німим (Т.Шевченко). Ди́вно ті́льки здало́сь йому́, що Черева́нь про те ані́ га́дки (П.Куліш). А він усе́ перед мої́ми очи́ма уви́джується (Г.Барвінок). Хоч ви́диться, що гуса́к промовля́є ти́хо, а мо́же то й не гуса́к (С.Руданський). Здає́ться так-же са́мо гуля́ють, як і в нас, да не так (М.Вовчок). Ко́жна хвили́на здава́лась за ці́лі роки́ (М.Коцюбинський). Цей про́стий зви́чай здава́вся для не́ї коме́дією (І.Нечуй-Левицький). Шко́ла видава́лась їй и́ноді домови́ною (М.Коцюбинський). Пані., лежить недужа і до гостей не являлась (І.Франко). Легенько-легенько я виповз із-під кожуха, але так, щоб він лежав так само і щоби здалека могло видаватися, що я лежу на місці (І.Франко). З обли́ччя більш двадцяти́ літ їй не пока́зувало А.Свидницький). Він як народи́всь, то пока́зувався ду́же слабко́го здоро́в’я (А.Кримський). Ба́читься, в ти́ші глибо́кій кри́лами ма́є весна́ (М.Вороний). Світ йому́ здава́вся чудни́й і непе́вний (А.Ніковський). Все йому́ вигляда́ло, що він тоті́ ді́ти но́сить (В.Стефаник). Ця річ ті́льки видає́ться на вели́ку (АС). Він сидів, прихилившись до крісла, і слухав її слова, що вже не раз чув у різних комбінаціях з різних нагод. Він мовчав, і здавалось йому, що все в кімнаті мовчить, що всі меблі посхилялись, сумуючи, чому вони тут, а не десь далеко (В.Підмогильний). Мені здається, що живу не я, а інший хтось живе за мене в світі в моїй подобі (В.Стус). Здається з нами щось уже не те… І навіть люди, місто й камні, Щось прошепоче —Те усе святе У що ти вірив — згинуло з віками Пройшло скрізь пальці, Як вода, зачерпнута відкритою рукою, А на лодоні лиш краплинки сну, У сяйві марив, як в полоні (Л.Костенко). А як уже він несповна розуму і в нетямі своїм одні речі за другі має, біле за чорне, а чорне за біле, як вітряки мав за велетні, а воли чернечі за верблюди, як отари овечі здавались йому військом ворожим абощо, то не важко йому буде бляхмана пустити і виставити першу-ліпшу селянку за сеньйору Дульсінею; як він не повірить, то я забожусь, а як сам божитиметься, що ні, то я перебожусь, що таки так; як він затнеться, то я затнусь іще дужче, аби тільки мій чорт старший був — а там уже дійся Божа воля (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). «Я чув, що світ прекрасний», — сказав сліпий. «Здається», — відповів зрячий (С.Є.Лєц). — Любий, здається, ти скоро будеш батьком. —  Уточни, будь ласка: “здається, будеш”, чи “здається, ти”].

Любить, любливать – 1) (чувствовать страсть, быть влюблённым) коха́ти, люби́ти кого́, коха́тися, люби́тися в ко́му; 2) (питать расположение к кому, к чему) люби́ти, полюбля́ти, залюблювати, залюбля́ти кого́, подобати кого; 3) (иметь наклонность к чему, быть любителем чего, быть охотником до чего) люби́ти, полюбля́ти, бу́ти охо́чим, ла́сим до чо́го, люби́тися, коха́тися в чо́му; 4) (жалеть) жалувати: • деньги счёт любят – гроші лічбу люблять (Пр.); копійка любить, щоб її рахували (Пр.); гріш круглий – розкотиться (Пр.); хто щадить гріш, той має з гаком (більш) (Пр.); люди знайшовши та лічать (Пр.); • кого люблю, того и бью – хто кого любить, той того й чубить (гудить, губить) (Пр.); кого люблю, того і б’ю (Пр.); серцем люби, а руками тряси (Пр.); • люби брать, люби и отдать – любиш узяток, люби й даток (Пр.); • люби как душу, бей как грушу – люби як душу, а труси як грушу (Пр.); серцем люби, а руками тряси (Пр.); • любит, как волк овцу – любить, як вовк вівцю (ягницю) (Пр.); • любит, как собака палку – любить, як собака цибулю (камінь) (Пр.); терпить його, як сіль в оці (Пр.); догоджає, як чирякові на роті (Пр.); любить його, як хрін в оці (Пр.); я його так люблю, як пси діда на перелазі (Пр.); так його любить, як сіль в оці, а тернину в боці (Пр.); я його так люблю, як сіль в оці, а кольку в боці (Пр.); • любить безгранично кого – душі не чути в кому; • люби́ть безумно – шале́но кохати; • любить больше всего на свете – любити (кохати) над усе в світі, над світ любити (кохати); • любить друг друга – (про чоловіків) любити один одного; (про жінок) любити одна одну; (про чоловіків і жінок або про дітей) любити (кохати) одне одного; любитися (кохатися); ма́ти любо́в між собо́ю; • люби́ть искренно – щи́ро коха́ти, люби́ти кого́; • любить как самого себя – любити як себе́ самого; • любить кого – любити (кохати) кого, любитися (кохатися) в кому; • люби́ть науку, искусство, театр – люби́ти нау́ку, мисте́цтво, театр, коха́тися в нау́ці, у мисте́цтві, в теа́трі, бу́ти охо́чим до нау́ки, до мисте́цтва, до театру; • люби́ть пылко, страстно – па́лко, жагу́че коха́ти, люби́ти кого́; • люби́ть родину – люби́ти ба́тьківщину, рі́дний (свій) край; • любить родителей – лю́бити батьків; • люби́ть сильно, крепко – ду́же, тя́жко, рі́дно, рідне́нько коха́ти, люби́ти кого́; • любить что-либо – любити що; кохатися (милуватися) в чому; • любишь кататься — люби и саночки возить – любиш їхати – люби й саночки возити (Пр.); любиш горішки, люби й насмішки (Пр.); умієш помилятися, умій і поправлятися (Пр.); любиш поганяти, люби й коня годувати (Пр.); лю́биш узя́ток, люби́ й да́ток; заї́здив коня́чку – неси́ сам кульба́чку; • любишь смородину, люби и оскомину – любиш смородину — люби й оскомину (Пр.); • он любит выпить – він любить випити (любить чарку); він любить закинути в голову; він ласий (голінний, швидкий) до чарки (шутл., до скляно́го бо́га); • он любит гулять – він лю́бить (охо́чий, ла́сий) гуляти; • он любит жизнь в деревне – він любить (йому до вподо́би) жи́ти на селі́; • он любит пение – він лю́бить спі́ви, він охо́чий до співів; • он любит труд – він лю́бить працюва́ти, він охо́чий до пра́ці; • он шутить не любит – він жартувати (він жартів) не любить; • прошу любить и жаловать – прошу любити і шанувати (жалувати); • сосна любит песчаную почву – со́сна лю́бить піскува́тий ґрунт; • это растение любит тень – ця росли́на лю́бить холодок (тінь); • я больше люблю́ это блюдо – мені́ смаку́є бі́льше ця страва; • я люблю́ больше эту работу – мені́ ця робо́та бі́льше до вподо́би, я волі́ю цю робо́ту; • я люблю́ фрукты – я люблю́ садовину́ (фрукти), мені́ садовина́ (фрукти) до смаку́ (смаку́є); • я тебя люблю – я тебе кохаю (люблю). [Ой, зна́ю, зна́ю, кого́ коха́ю, ті́льки не зна́ю, з ким жи́ти ма́ю (Пісня). Всі сусі́да полюбля́ють (Пісня). Ой, зна́ти, зна́ти, хто кого́ лю́бить: го́рне до се́рденька, ще й приголу́бить (Пісня). Любі́мося, коха́ймося, як ті голубо́чки (Пісня). Ой, коли́ ми коха́лися, сухі́ дуби́ розвива́лися (Пісня). Енея так вона любила, Що аж сама себе спалила (І.Котляревський). У те найкращеє село… У те, де мати повивала Мене малого і вночі На свічку Богу заробляла; Поклони тяжкії б’ючи Пречистій ставила, молила, Щоб доля добрая любила Її дитину… (Т.Шевченко). Добре жить Тому, чия душа і дума Добро навчилася любить! (Т.Шевченко). Сиділа до самої ночі перед вікном і втирала Заплакані очі, Бо й вона таки любила; І страх як любила! (Т.Шевченко). Любі́теся, брати́ мої́! (Т.Шевченко). Люблю́ розмовля́ти (Т.Шевченко). Во́вки, ба́чте, вовкула́ку не залю́блюють (Г.Барвінок). — Коли вподобав Олену, бери Олену, а мені кожна невістка буде люба, аби тебе кохала, мій сину (М.Вовчок). Над усе́ в сві́ті люби́в ті дере́вця (М.Вовчок). Я люблю́ тебе́ рідне́нько (М.Вовчок). Усі́ його́ в нас люби́ли, — балакли́вий був чолові́к, весе́лий, грома́дський (М.Вовчок). Мати любила мене — душі не чула (П.Мирний). — То ж любити, а то — кохати… Любиш — батька, матір, людей; а кохаєш — милого (П.Мирний). Запустіє та оселя, що цілий рід кохав її та доглядав (П.Мирний). Мокрина довго любила його та все давала гарбузи своїм женихам (І.Нечуй-Левицький). Всі вони позвикали робить влітку на полі, на вольному повітрі; всі любили хліборобство (І.Нечуй-Левицький). Чи до́бре тобі́ тут, си́ну, чи жа́лують тебе́? (І.Нечуй-Левицький). Як я люблю тебе, мій рідний краю, Як я люблю красу твою, твій люд (І.Франко). Виноград любить, щоб коло нього ходити (М.Коцюбинський). Нема тієї дівчиноньки, що я в їй кохався (А.Метлинський). Я на тайнах неба знаюсь. В філософії кохаюсь (П.Тичина). — Вам треба закохатись, Марто, — серйозно сказав Льова. Дівчина обурено схопилась. — Яке ви маєте право так казати! — скрикнула вона. — Що це за неповага до жінки? Ось ваше справжнє чоловіче обличчя! Для вас ще одноï революції буде замало! Який егоїзм і яка висока думка про себе! Чоловіки можуть сумувати, це в них, бачите, вищі пориви, а жінці треба тільки закохатись, і все буде гаразд! Так, по вашому, виходить? (В.Підмогильний). Не полюбля́ю я цього́ (АС). О яке поле безкрає, безгранне! І знову мила мені назустріч, І знов ми юні, — і знову любим, І несвідомі свого кохання (В.Свідзинський). Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання. В день такий розцвітає весна на землі І земля убирається зрання… (В.Сосюра). Не  любити  тебе  —  не  можна, то  й  любитись  з  тобою  —  жаль, бо  хвилина  кохання  кожна випромінює  нам  печаль (В.Стус). Я  кажу  їм:  світанки!  Все  на  світі  таке  муруге. Урожай  суєти  —  залишається  тільки  стерня. Скільки  ми  милувались!  І  жодного  разу  —  вдруге. Скільки  років  кохаю,  а  закохуюсь  в  тебе  щодня (Л.Костенко). Вони з чоловіком любили одне одного. Як могли… (Юрай Курай). Ліліт з тих жінок, що вірять у силу кохання, а не любові, бо любити можна свиню, насамкінець мавзолей і портрет президента. А кохати тільки жінку (О.Ульяненко). Треба сказати, що я дуже люблю тварин і завжди кладу на капкан багато їстівного, аби миш перед смертю могла вдосталь наїстися (В.Кожелянко). Кітеріїна погорда так глибоко запала Камачові в душу, що він одразу вимазав її з своєї пам’яті. Отож напучення священика, мужа розважного й чеснотливого, подіяли добре, помоглися вони й Камачові та його прибічникам, і ті вгамувалися й притихли, так що шпаги вернулися в піхви, і тепер уже оскаржувано більше Кітеріїну несталість, ніж Басільйову хитрість. Камачо розважив так: раз іще дівчиною Кітерія кохала Басілья, то вона не перестала б кохати його й заміжня і тому треба дякувати небу, що він Кітерії спекався, а не ремствувати на втрату (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Можливо, я його кохаю, коли я втомлена і мене охоплює сон, тоді мені здається, що я кохаю його… Він говорив мені про своє кохання, говорить завжди те саме, вміє гарно про це говорити… Я слухаю його, сміючись з висоти своєї холодної байдужості і водночас дозволяю взяти себе за руку… Слухаю його, сміючись, і його гарні очі губляться у моїх сірих очах. Я не кохаю його, однак його вогонь мене зогріває (Ярема Кравець, перекл. М.Башкирцевої). Не сказав, що кохає її, адже вона й сама давно мала б здогадатися про це, а своїми устами він не міг вимовити того дивного слова (О.Сенюк, перекл. П.Лаґерквіста). Він дивився на неї. На її прекрасне волосся з першими ниточками сивини. На її миле, чарівне обличчя. Він кохав цю жінку. Просто і чисто. Він кохає її (Ю.Джугастрянська, перекл. Ж.Пейслі). Виходячи, вона машинально пригладила гребінцем коси перед дзеркалом гардеробної. На неї дивилось обличчя жінки, якій щойно сказали: «Я кохаю тебе» (В.Омельченко, перекл. Ф.Саґан). — Але слова кохання самі по собі не значать нічого. Я міг тисячу разів на день кричати «Я кохаю тебе!» — і анітрохи не вплинути на твої сумніви. Тому я не говорив про своє кохання, Джастино, я жив ним (В.Горбатько, перекл. К.Макалоу). Ми дихаємо на повні груди тільки тоді, коли нас і наших братів зв’язує спільна мета, і тільки тоді з досвіду бачимо, що любити — це не означає дивитись одне на одного, це означає дивитися разом в одному напрямку (А.Жаловський, перекл. А. де Сент-Екзюпері). Вона була створена, щоб любити, як корова — щоб пастися (птиця — щоб співати, пацюк — щоб смердіти) (І.Рябчий, перекл. М.Уельбека). — Та я пожартувала. — Ні, не пожартувала. — Присягаюсь, що пожартувала, — відповіла вона і запустила руку в чоловікові штани. Вона це полюбляла (Юлія Григоренко, перекл. А.Баріко). — Кохати — це коли хочеш разом із кимось постаріти. — Такого кохання я не знаю. А знаю інше: коли без когось не можеш жити (Є.Попович, перекл. Е.М.Ремарка). — А з коханням ось яка штука, — продовжував Воллі напучувати Ейнджела. — Ніколи ні до чого не примушуй кохану людину. У життя коханих не можна втручатися, як не можна втручатися у життя незнайомців. Так, нам усім хочеться, щоби ті, кого ми кохаємо, усе робили так, як нам до душі, або лише те, що ми вважаємо правильним. Але краще дозволити їм самим вирішувати. Це важко, — додав він, — бо іноді так і тягне втрутитися. Просто кортить, аби ти вирішував і планував, і все відбувалося за твоїм задумом (О.Тільна, перекл. Дж.Ірвінга). І любити, і бути мудрим неможливо (Ф.Бейкон). Інколи легше стерпіти оману того, кого любиш, ніж почути від нього всю правду (Ф. де Лярошфуко). Вибачають, доки кохають (Ф. де Лярошфуко). Кохати — значить перестати порівнювати (Бернар Ґрасе). Кожна людина носить в глибині свого «Я» маленьке кладовище, де поховані ті, кого вона кохала (Р.Ролян). Любити — означає бачити чудо, невидиме для інших (Ф.Моріяк). Коли згадуєш про той час, коли ти любив, здається, що відтоді більше нічого не відбулося (Ф.Моріяк). Кохати — значить разом дивитися в одному напрямку? Можливо, але лише, якщо дивляться не в телевізор (Жильбер Сесброн). 1. — Мені потрібно щось на кшталт тебе, але тільки, щоб ​​воно мене любило].

Мёд – 1) мед, (диал.) мід , (в детск. языке) ме́дя; 2) (напиток) мед, (зап. мід), медо́к: • арбузный мёд – кавуно́вий мед, кавуно́вий бекме́з; • банный мёд – відто́плюваний (вито́плюваний) мед; • брушёный, запечатанный, печатанный мёд – ши́тий (заши́тий, скле́плений, заскле́плений, забрушо́ваний, забру́шений, запечатаний) мед; • вашими [бы] устами да мёд пить – вашими [б] устами та мед пити (Пр.); якби ж то так було, як ви кажете; • заправлять мёдом – медити; • капля (частица) моего (вашего…) мёда есть в чём – крапля (краплина) мого (вашого…) меду є в чому; • коли мёд, так и ложку – як мед, то й ложка (то й ложку) (Пр.); коли мед (як мед), то й ложкою (ложкою) (Пр.); тобі як мед, то зараз і ложка (Пр.); • красный мёд – греча́ний мед; • крупичатый, засахарившийся мёд – скрупні́лий (покру́плий, зцукрі́лий, зцукрува́тілий) мед, покру́пини; • липовый, казанский мёд – ли́повий мед, ли́пець, липни́к, липняк; • ложка дёгтя в бочке мёда – ложка дьогтю в бочці меду (Пр.); • малиновый мёд – мали́новий мед, малинник; • мёд вываренный из сладкого сока плодов – (сгущенный сок, искуственный мёд) бекме́з (бекмес); • медовый месяц – медовий місяць; • мёдом не корми кого – медом не годуй кого; меду не давай кому; • на языке мёд, под языком лёд – на язиці мед (медок), а під язиком лід (льодок) (Пр.); • не мёд – не мед; не з медом; • носить мёд – медувати; • отсутствие, недостаток мёда – брак (нестача) меду; безмеддя; • падевой мёд – медо́ва падь; • подрезной мёд – підсі́к, підріз; • питаться мёдом и акридами – живитися акридами та диким медом; • питейный, варёный, брожёный мёд – питни́й, гра́ний мед; • содержащий мёд – медистий, медний, медяний, медяні ший; • сотовый, цельный мёд – щільнико́вий мед; • твоими б устами мёд пить – твоїми б уста́ми та мед пи́ти; • центробежный, выпущенный, жидкий мёд – центрофуго́вий (спускни́й) мед, патока; • ягодный мёд – я́гідний мед; (настоянный на ягодах, с кот. слита наливка) мусу́лес, мусу́лець, муселе́ць. [Аби мед, а мухи налізуть (Пр.). Гризуться, як чорти за мед (Пр.). Ой нап’яли козаченьки Червоний намет, Та й п’ють вони горілочку, Ще й солодкий мед (Н.п.). Та й ми в ба́тька були́, мід-горі́вочку пили́ (Пісня). Журба́ в шинку́ мед-горі́лку поставце́м кружа́ла (Т.Шевченко). Ведмі́дь мед доста́є з де́рева, а його́ бджо́ли куса́ють (М.Вовчок). Гра́є, як стари́й питни́й мед (І.Нечуй-Левицький). Чо́рна му́шка, що в густи́й мід залі́зла (В.Стефаник). Забігали, заговорили блазні — одні щасливі, другі — вкрай нещасні. Стань збоку, подивляючи вертеп. Лише добудь вистави до кінця. Не мед, здається, навіть глядачеві? Усе — дарма. Довліє злоба дневі і дотлівають рампові сонця. Ти в межипросторі. І — посеред. Життя і смерть — оце і вся вистава. А німота заходить, ніби слава. Проте й вертепна слава — теж не мед (В.Стус). О, не взискуй гіркого меду слави! Той мед недобрий, від кусючих бджіл. Взискуй сказать поблідлими вустами хоч кілька людям необхідних слів. Взискуй прожить несуєтно і дзвінко. Взискуй терпіння витримати все. А справжня слава —  це прекрасна жінка, що на могилу квіти принесе (Л.Костенко). Щойно ми народились, Нам вручили по ложці І сказали: в майбутнім Вас чека бочка з медом. Треба йти прямо-прямо Треба йти й не звертати, Й ви побачите бочку Й буде в бочці тій мед. Й от, здається, збулося — Ми по вуха в тій бочці, І було б все, як треба, Тільки в бочці — не мед. Неймовірно, але факт, мед — це відрижка комах, яка є напівперевареними виділеннями статевих органів рослин (Ю.Позаяк). У мене всередині — бджоли, пухнасті і теплі: Медують, із болю і солі витворюють Всесвіт. У мене всередині — сповнене відчаєм пекло, В якому безрото кричать недоношені весни (Ірина Шувалова). Вуж випав із машини і поповз велетенським слимаком до мерії. Зупинявся, відхекувався, протирав чоло хусточкою — хоч викручуй. Ця істота, наповнена мертвими бджолами своїх бажань, яким не судилося назбирати медку, не викликала жодного співчуття (О.Ульяненко). — Коли б то Бог дав, чоловіченьку, таке діло нам он як знадобиться! Тільки скажи мені, будь ласкав, що воно за острів, бо я його не тямлю. — Не ослячим язиком мед лизати,— одказав Санчо. — Слушного часу втямиш, жінко, усе, сама здивуєшся, як тебе васали вельможною величати будуть (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Вони допомагають сушити інжир, ліплять бублики, а потім варять їх у бекмесі у власних казанчиках (О.Пономарів, перекл. К.Асимакопулоса). Страшний кляп, медом помазаний (С.Є.Лєц). Всі бджоли прилітали з медом, а одна — така маленька і вредна — з дьогтем…].

Общество – 1) громада, громадянство, спільнота, суспільство, суспільність, (широкая публика) загал, (стар.) поспільство; 2) (крестьянский мир) громада; 3) (ассоциация, товарищество) товариство; 4) (компания, сообщество) товариство: • бывать в обществе – серед (поміж) людей (на людях) бувати; бувати в товаристві; • высшее общество, порядочное общество – вище товариство, порядне товариство; • выходить в общество – на люди виходити; • гражданское общество – цивільне суспільство (тавтологія – громадянське суспільство); • душа общества – душа товариства; • избранное общество – добірне (виборне) товариство; • мне неприятно его общество – його товариство мені неприємне (відворотне); • научное (ученое ) общество – наукове товариство; • не люблю бывать в обществе – не люблю бувати в товаристві (серед людей, на людях); • общество потребителей – споживче товариство; • перестал бывать в обществе – не став ходити між люди (на громаду); • подонки общества (перен.) – покидьки (потолоч) суспільства; покидьки суспільні (суспільна потолоч); • просветительное общество – просвітнє товариство; • собралось большое общество – велике товариство зійшлося; • страховое общество – страхове товариство; • член [крестьянского] общества (ист.) – член громади. [Еней, таку уздрівши зраду, Великим гнівом розпаливсь; Гукнув на всю свою громаду. І тихо Зевсу помоливсь (І.Котляревський). Він марив про любу працю задля громадянства, а довелось панькатися з судовими паперами (Б.Грінченко). Вихований на кращих зразках сучас­ної європейської літератури, такої багатої не лише на теми, але й на способи оброблювання сюжетів, наш інтелігентний читач має право сподіватися й від рідної літератури ширшого поля обсерва­ції, вірного малюнку різних сторін життя усіх, а не одної якоїсь верстви суспільності… (М.Коцюбинський). — Порадь мене, Зірнице-мати, де мені пари шукати: чи межи боярством, преславним лицарством, чи межи князівством, чи межи простим поспільством? (Л.Українка). — О, пане майстре, ви звикли дамам править компліменти. — Чому гадаєте, що звик? — Авжеж, ви все були в блискучім товаристві, часами й при дворі у короля (Л.Українка). І отак-то без товариства, без ласки, привіту виростала дурненька Солошка, самотньо, як звіря яке (П.Мирний). — Вибачте, пане, за слово: нам увірились не ляхи, а пани… а це не все їдно. Польський народ такий же нещасний харпак, як і наше поспільство (М.Старицький). Громада — великий чоловік (АС). Ото мій шлях — по межових стовпах, де протирає очі світле Утро — весна твоїх високих благостинь, веселка усеспільної спільноти. Даруй же світові свої щедроти і радо — згинь, вщасливлений — загинь. Бо ти не сам. Бо ти ланцюг живого, бо ти бажання вистражданий край (В.Стус).  У нас у суспільстві є такі, хто затуляється, як слон у спеку вухами — і нічого не чує (Л.Костенко). — Я казав собі в думці: «Комедії, що тепер у нас на кону граються, зарівно на історичні, як на вигадані сюжети, в переважній своїй більшості нікчемні, бо нема в них ні складу, ні ладу, проте юрба ходить на вистави з великою охотою; автори, які їх пишуть, і актори, які грають їх, кажуть, що вони й повинні бути такими, а не інакшими, бо публіка саме до такого добра ласа, а справжні п’єси, написані за певним планом і скомпоновані за всіма правилами мистецтва, знайдуть схвалення хіба трьох чи чотирьох знавців, а ширший загал їх не сприймає, бо той артизм не до шмиги,— авторам же і акторам випадає юрбі годити, що хлібом їх годує, а не про думку небагатьох дбати (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). А Джовванні ще довго лютував, виливав свою ненависть та зневагу до них і до їхнього корабля, обурювався, що на світі існує така потолоч і що її носить море (О.Сенюк, перекл. П.Лаґерквіста). Вона поселилася з ним у невеличкому будинку у Вестмінстері і ввійшла в добре товариство людей з уряду, не вищого товариства, а таких, які вже стали чи мають стати істинною розумовою силою нації. Це люди, які знають, про що говорять, чи говорять так, ніби знають це (С.Павличко, перекл. Д.Г.Лоуренса). З неї можна було зрозуміти, що доля правди споріднена з долею індивідуума, навіть ідентична їй, що ця доля — знецінення. Вона відкривала, як на глум, прірву між правдою і силою, правдою і життям, правдою і людською громадою. Давала навздогад, хоч відверто й не проголошувала цього, що треба визнати перевагу людської громади над правдою, що правда повинна мати на оці людську громаду і той, хто хоче стати членом громади, мусить бути готовий рішуче поступитися правдою і наукою, бути готовий на sacrificium intellectus (Є.Попович, перекл. Т.Мана). — Містер Ґрін, — кажу я, — ви були колись моїм другом і через це я не без деякого вагання признаюся вам, що якби мені довелося вибирати між вашим товариством і товариством звичайного рудого кульгавого псиська, то один з мешканців цієї хати зараз метеляв би хвостом (М.Рябова, перекл. О.Генрі). В будь-якому суспільстві прості люди повині жити всупереч наявному порядку речей (Дж. Орвел). Жити в суспільстві — нудьга, поза супільством — трагедія (О.Вайлд). Суспільство ніколи не може пробачити тих, хто ні в чому не винен (С.Є.Лєц). Вільне суспільство — це місце, де безпечно бути непопулярним (Адлай Стівенсон)].

Слава – слава, (большая, ещё) просла́ва: • во славу кого-чего – на славу кому-чому; • Геростратова слава – Геростратова слава; • добрая слава лежит, а плохая бежит – добра слава лежить, а недобра біжить. (Пр.); добре далеко чути, а ледаче ще далі (Пр.); добро довго пам’ятається, а зло ще довше (Пр.); • на славу – на славу, прегарно (чудово); прегарний (чудовий); • петь славу кому – співати хвалу кому; славити, прославляти кого; • приобресть, снискать славу, войти в славу – зажити (залучити) слави; убитися у славу; (иногда фам.) доскочити слави; • слава Богу – слава Богу (Богові); • только [одна] слава, что… (разг.) – тільки [й] слави, що…; • хорошая, дурная слава (разг.) – добра слава, недобра (лиха) слава; неслава; (пересуды) поговір, слава-поговір. [Все очі вгору піднімали, По світу нашому вздихали, Що рано їх побрала смерть; Що трохи слави учинили, Не всіх на світі подурили (І.Котляревський). Дівчата на славу красиві (Г.Квітка-Основ’яненко). Людська слава — як трава зів’яла (Пр.). — Слави треба мирові, а не тому, хто славен (П.Куліш). Спасибі, дідусю, що ти заховав В голові столітній ту славу козачу: Я її онукам тепер розказав (Т.Шевченко). Прокинься, кумо, пробудись Та кругом себе подивись, Начхай на ту дівочу славу Та щирим серцем нелукаво Хоть раз, сердего, соблуди (Т.Шевченко). Не мені тепер, старому, Тепер прелютая година На нашій славній Україні. Не мені вас, братця, На ляха водити. Не мені тепер, старому, Булаву носити. Нехай носить Наливайко Козакам на славу, Щоб лякались вражі ляхи У своїй Варшаві (Т.Шевченко). Не дві ночі карі очі Любо цілувала, Поки слава на все село Недобрая стала (Т.Шевченко). Мені уже сімнадцятий пішов. Хлопці біля мене, як хміль коло тичини, в’ються; а найпаче Будненко Василь. Чорнявий, кучерявий: картина— не хлопець! Люди казали: от би спарувати — на славу була б пара! (П.Мирний). — Хто крав гроші, у кого вони на руках були, — той хай і одвіча. А через віщо ж народ таку славу терпітиме (П.Мирний). ). Він готувався, скуповувався, щоб угостити Власова на славу (П.Мирний). Слава про злодійкувату Явдошку одбила хіть у панства та офіцерства заїздити до неї (П.Мирний). Колись у веселі ставки заглядали а гір столітні дуби та граби, свідки слави козацької, а тепер їх унучата обступили рівною межею ті зелені яри (І.Нечуй-Левицький). Слава про те свято пішла кругом по селах, де ще не завівся празник мироносиць (І.Нечуй-Левицький). Синиця славу розпустила, Що хоче море запалить (Л.Глібов). Славо, горда та пишна царице! Хоч склонив своє чоло співець, Та не вірить тобі, чарівнице, Як зрадливому морю плавець (Л.Українка). Авжеж! Вогненний круг спускається на мене і голоси мені співають «слава»! (Л.Українка). Така була поважна та Сабіна і зроду мала добру славу… (Л.Українка). — Коли б мене так дівчина любила, то була б у мене й сорочка вишивана, і стьожка шовкова, а то яка у мене стьожка? Тільки слава, що стьожка: мотузка, а не стьожка! (М.Кропивницький). Він легко стрибав з каменя на камінь, наче гірський потік, і вітав стрічних, аби тільки почути свій голос: — Слава Ісусу! — Навіки слава (М.Коцюбинський). Шосе (тільки й слава, що шосе) проведено так нерозумно, що воно раз у раз лізе вгору (М.Коцюбинський). Ріс парубок — росла й нехороша слава про нього. Люди звали його злодієм (М.Коцюбинський). — Хіба ж ти не знав, що так воно буде? — крізь сльози вимовляв дівчина. Тепер ти поїдеш, мене в славі покинеш,— будуть мене люди обминати. Бо хто ж візьме тую дівчину-наймичку, що парубок покинув (С.Васильченко). Одійде в морок підле і лукаве, Холуйство у минувшину спливе, І той ніколи не доскочить слави, Хто задля неї на землі живе (В.Симоненко). Про нього, про Козака Мамая, не одну вже сотню літ ішли слава й прослава (Олександр Ільченко). Та відчайдушно пролягла дорога несамовитих. Світ весь — на вітрах. Ти подолала, доле, слава Богу. На хижім вітрі чезне ниций страх (В.Стус). Слава впала на бідного хлопця зненацька, як надгробна плита, зачавивши в нім людину і залишивши одне тільки ім’я (Г.Тарасюк). — Для людини доброчесної і небуденної,— промовив Дон Кіхот,— то, мабуть, найбільша втіха — ще за життя діждатися прослави доброго свого ймення на мовах розмаїтих народів словом друкованим і типованим; я недарма сказав «доброго», бо як буде навпаки, то вже гірше над усяку смерть (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Після тих засідань, на листовне прохання ласої на гроші матері-флорентійки, він тут-таки помчав отримувати борг від родини Адорно у Брюгге, зметикувавши, що було б доречно якнайшвидше одержати кошти для вдалої кар’єри на прославу Церкви (Д.Чистяк, перекл. М.Юрсенар). «Так минає слава світова!, — засміялася Енн, хоча в усмішці її було знати й нотку жалю (А.Вовченко, перекл. Л.-М.Монтгомері). — Навіщо ми залишаємося тут? Тільки пришелепкуватий не ставить цього запитання. Заради слави? Якщо ми тут тільки заради неї, повірте браття, я перший повернувся б дупою до ворога і дав драла через отой горбочок (О.Замойська. перекл. С.Пресфілда). Якщо хочеш вести людей на смерть, скажи їм, що ведеш їх до слави (Талейран). Слава зношується (Наполеон)].

Собака – собака (м.р., реже ж.р.), (ув.) собацюра, собацюга, соба́йло, собачисько, (собир.) собачня, собарно́та, (ещё, пёс) пес: • борзая собака – хірт (хорт); • бросить как собаке – як собаці кинути; як собаці в зуби сунути; • вот где собака зарыта (разг.) – так от у чім сила (суть); ось де притичина; видно, де дно (Пр.); от де заковика; • две собаки дерутся, третья не мешайся – де їдять, там не пхайся, а де б’ються, звідтіль утікай (Пр.); де пси свої гризуться, там чужий не мішайся (Пр.); свій із своїм січися, рубайся, а чужий не мішайся (Пр.); • каждая собака (разг.) – кожний (усякий) собака; кожне (усяке); • [как] собака на сене – [як] собака на сіні; собака на сіні (на кості, на стерві, на падлі) лежить — і сам не їсть, і другому не дає (Пр.); і сам не гам, і другому не дам (Пр.); сидить пес на сіні; сам не їсть і другому не дає (Пр.); • как собака (устал, голоден…) (разг.) – як собака (як пес); • как (что) собак нерезаных (разг.) – як комашні; як сарани; • любит, как собака палку – любить, як собака цибулю (Пр.); рад, як сирота трясці (Пр.); терпить його, як сіль в оці (Пр.); догоджає, як чирякові на роті (Пр.); любить його, як хрін в оці (Пр.); • не тогда собак кормить, как на охоту идти – не тоді хортів годувати, як на влови їхати (Пр.); не тоді коня сідлати, як треба сідати (Пр.); не тоді коневі вівса, коли він дивиться на пса (Пр.); не тоді рушницю набивати, як треба стріляти (Пр.); шити-білити – завтра Великдень (Пр.); • ни одна собака (разг.) – жоден (жодний) собака (пес); • собака лает, ветер носит – собака бреше, а вітер несе (носить) (Пр.); вітер віє, собака бреше (Пр.); вітер повійне, а собака брехне (Пр.); собака погавка, а вітер рознесе (Пр.); пси виють, а місяць світить (Пр.); собака гавка, а мажі йдуть (Пр.); пес бреше, дощ чеше, а вітер далі несе (Пр.); • собаке собачья смерть – собаці собача й смерть (Пр.); жив, як пес, загинув, як собака (Пр.); ледачому ледача й смерть (Пр.); катюзі по заслузі; • собаку съел на чём – зуби з’їв (проїв) на чому. [На узліссі собаки ганяють лисицю; так ганяють, так ганяють: лисиця не втече, хорт не дожене (Казка). Троянці всі з хортами Збирались їхать за зайцями, Князька свого повеселить (І.Котляревський). За сими плентавсь розбишака, Нептунів син, сподар Мезап, До бою був самий собака І лобом бився, так, мов цап. Боєць, ярун і задирака, Стрілець, кулачник і рубака, І дужий був з його хлопак; В виски, було, кому як впнеться, Той насухо не оддереться; Такий ляхам був Желізняк (І.Котляревський). Братчики так, як хорти на поклик вівчаря, той звідти, той звідси, поспішали на раду (П.Куліш). — Де ж мені, панотче, дітись? — каже жінка. — Він мене вб’є, як наздожене. Тут хоч дурний, та такий злий, як собака (П.Куліш). — Гай-га! Аби живі були! Се не панські гроші — братерські: ними не зажуришся. Я собі зароблю: тепер я вільний хоч на півроку; з собаками не піймають (М.Вовчок). По квітничку собака поскакав, Усе понівечив і потоптав (Л.Глібов). Все пішло на пси (Номис). Велика, чорна, кудлата собака кинулась на його з-під загороди (П.Мирний). — О, дурненька Солошка співає! — кричали вони й мерщій тікали до хати, щоб не зустріла вона де їх, бо боялися її, як скаженої собаки (П.Мирний). Господи! У неї ж ні шеляга; посліднього карбованця узяв він на сіль, як виходив з дому… Чи так кинути? Хай візьмуть — пошматують і загребуть, як ту собаку, без попа, без обряду церковного?.. Що ж він? Хіба він по своїй волі умер, хіба він хотів тії смерті?.. (П.Мирний). Колісник пихтів, одпихався, а вона, як навісна, то одскакувала від його, то, прискакуючи, горнулася, мов вірна собака (П.Мирний). — Та ти мені не кажи, я його знаю добре, — збірщиком при ньому був, — як собака на сіні: сам не їсть і другому не дає. Вредний ірод, а як удариться оце до начальства, то й Казюка не поможе (І.Карпенко-Карий). — Добрий каніс! Гарний собацюра!.. Ну тебе к чорту!  Хвостом  усю  пику заляпав (Б.Грінченко). Управитель пана, бита собака, послухав хлопцевої мови, подивився на нього та й промовив на Шевченкове прохання: «Не оддамо ми тебе маляру, бо нам самим таких треба» (С.Васильченко). Гавкнуло, як із бочки, — і кудлатий собацюга летів із-за куща на Якова з вищиреними зубами (С.Васильченко). — До ладу не з’їсте — все ті карбованці та червінці складаєте. А помрете, то якась випорожнить кутки та й спасибі не скаже. Так ні за собаку й пропаде (С.Васильченко). Десь узялися свині та так і опали мене навкруги, як ті собаки (І.Нечуй-Левицький). — Хто ти такий, питаю в тебе. Ти мій панщанний? Еге, так? — Ні, князю! Од цього мене Бог помилував. Я панщину люблю, сказати по правді, як собака цибулю (І.Нечуй-Левицький). «Он що! — прошепотів чоловік; чув, що холод обняв йому всю душу. — Божевільні вбили хлопця! І  —  на м’ясо… Тепер готують з нього їжу… Страх який! — Дядько вийшов швидко і вернувся в свій двір. Не знаходить собі місця. — Хоч міліція — собачня, а хтось же мусить на світі за таким ділом глядіти! Хай хоч тут порядок наведуть» (В.Барка). Зрідка дощить високе серпневе небо, гавкають собаки по дворищах і крайня зоря над самим небосхилом надсадно продирається крізь віття дерев (В.Стус). Печаль осиплеться, як маки. Заорють місце орачі. Лиш десь на хуторі собаки ще довго витимуть вночі (Л.Костенко). Чи, може, сам невипростаний я, Не маю мужності і того духу в слові, Що пропікає світ і все на світі І стверджує і волю, і любов?! Чи, може, я не маю ні народу, Ні мови, ні свободи, ні життя, І, як собака за чужинським возом, Плетусь собі, вдоволений шматком, Що кинуть з того возу, га?.. Не знаю… (М.Вінграновський). Собайло радісно заскавчав і, підстрибнувши, лизнув Мацюцьку просто в губи (Л.Кононович). Вони гнали величезними стрибками, і з вікна добре видно було, як ця собарнота розсипалася поміж деревами, та однак мчала і мчала в одному напрямку, орієнтуючись по слідах, котрі вервечкою виділялися на сніговій понові (Л.Кононович). …медведя за карабін чіпляють до грубого дроту, натягнутого між грабів, скраю галявини впівголос перемовляються чоловіки, собарнота скалозубить і обнюхує траву, зрідка старий, притупуючи валянком, гукає: давай, давай! і хрипкуваті голоси обривали дзвін брязкал на ошийнику медведя, що глух від люті; давай, давай! і летіла шерсть, сука з натертим об сніг малиновим вим’ям відлітала до кучугури, гримів ланцюг і сніговий вихор здіймався там, де клубкували чорні і гостровухі собачиська (Є.Пашковський). Насміхається тварюка, подумав Григорій. Тузик заперечливо помахав хвостом. Кмітливий, хитрий, але ледачий український пес. Невже все розуміє, собацюра? (В.Кожелянко). Він дико реготав, аж боліли ребра. Реготав так тяжко, аж почав плакати. Його розривало від ридання. він пережив Лінду, канал, пігулки і поїзд. А тепер його порве на шматки собацюра. І йому байдуже. Його дружина спить із футбольною командою. Ніщо не тримає його на світі (Ю.Джугастрянська, перекл. Ж.Пейслі). Чудова чиста свобода жінки явно була чимсь прекраснішим за будь-яку фізичну любов. Єдина біда полягала в тому, що чоловіки в цьому питанні були недорозвиненіші від жінок. Вони вимагали сексу, як собаки (С.Павличко, перекл. Д.Г.Лоуренса). Як мені важко було дивитись на нього, коли він опинився серед тієї миршавої собачні в таборі (О.Сенюк, перекл. П.Лаґерквіста). Хто лягає спати з собаками, встає з блохами (Г.Гайне). Що більше я дізнаюся про людей, то більше люблю собак (Марі де Савіньє). Служив як пес, убили як собаку (С.Є.Лєц). Напис на воротах: «Собака — друг! Але не кожної людини»].

Собачий – собачий, (пёсий) псячий, (диал.) песький: • собачья вера (прост.) – псявіра; • собачья кровь (прост.) – псяюха; • собачий сын – гунцвот, гунцвол. [Вдача собача: не брехне, то й не дихне! (Пр.). Як побачите Табашникова, то заплюйте йому всю його собачу морду. Диво мені, що таку подлую, гнусную тварь земля носить… (Т.Шевченко). Пропав під киями собачою смертю (П.Куліш). — Нащо це ти, собачий сину, Тут каламутиш берег мій Та квапиш ніс поганий свій у чистую оцюю воду? (Л.Глібов). Між бурлаками почалася тривога: одні казали, що пани насипали зумисне в криниці отрути, другі казали, що посесор годує людей собачим м’ясом (І.Нечуй-Левицький). Савка гримів ложечками і простягав білі у рукавичках руки між лікті панів і собачі морди (М.Коцюбинський). Я ще дуже безсильний, то правда, — але болю не чую. Тільки голод, собачий голод!.. (І.Франко). — То ти зовсім у мене осідай, — сказав Борис. — Я ж, знаєш, мало вдома ночую. Собаче життя, але краще, ніж зовсім подихати з голоду. Я вже пробував — дуже неприємно (В.Підмогильний). Сніги і стужа. Вітри й морози. Гудки і крики. Чорні прокльони. Собачий гавкіт. Крик паровоза. І закмашини і заквагони. Шпали і фари, пси і солдати, рейки, і пруття, і загорода. Впали і хода. Встали і хода. В плечі штовхають нас автомати (В.Стус). Настала якась собача старість ідей, ніхто нічого не хоче, ніхто ні за що не бореться. Тільки наші політики за владу над нами (Л.Костенко). Собача вірність — це про собаку. Собачий характер — це про людину (Микола Полотай). …коли я стежив з-поза муру за перебігом твоєї сумної трагедії, я зненацька відчув, що не можу ані в двір перелізти, ні навіть із Росинанта зсісти, — таке вони чарами своїми мені поробили. Якби не се, то, клянуся честю, я так би за тебе помстився, що ті лайдаки й гунцвоти десятому тих жартів заказали б (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Листоноша підходить до хвіртки, бачить табличку: “Обережно, собака!” Подивившись углиб і не побачивши ніякого собаки, входить і тут же чує собаче завивання. З будинку вискакує знервований господар: — Та ви що всі читати розучилися?! Ти сьогодні вже третій, хто на собаку наступив!].

Спаниель – (англ.) спанієль. [Праворуч — Настя, висока, мабуть під два метри, трохи худа. На сумці носить жовто-блакитну стрічку, не дуже балакуча. Але вона має собаку, спанієля і якщо зачепитися за цю тему — то тільки стихійне лихо зможе зупинити її словесний потік (Василь Приймаченко). «Гм-м-м, — задумливо каже він, допиваючи вино до безіменного пальця. — Неправильний синтаксис. Останнє підрядне речення явно не на місці». Потім продовжує: «…її цицьки звисають на живіт, як вуха спанієля. Вже три роки, як ми не займалися сексом…»  Стало так тихо, що Місті аж ніяково захихикала (В.Горбатько, перекл. Ч.Палагнюка)].

Сюсюкать – 1) (заменять в речи шипящие звуки свистящими) сюсюкати; 2) (подделываться под детскую речь, разг.) сюсюкати. [Опріч Тасі, вони згадували багато спільних знайомих, і тут Раїса мала чимало несподіванок. Вона, наприклад, ніяк не могла уявити собі, що той рудий, як голендерська корова, рябий і довгий семінарист, який, сюсюкаючи, провадив їй ідеї Фейєрбаха, носить тепер камилавку, має наперсний хрест і дослуживсь до благочинного (М.Коцюбинський). З Оксаною от що: їй 17 літ, батько її, Рубан, сюсюкає, а мати теж сюсюкає (М.Хвильовий). Він став думати, що б його сказати доньці, але нічого не вигадав. Не міг у таку хвилину сюсюкати і дитинно лицедіяти (В.Дрозд). Приблизно десять років тому була відчутна зневага до історичного роману і велике захоплення автобіографізмом. Тепер на автобіографічне письмо (одне з найгеніальніших упродовж історії світових літератур) переважно плюють, і починають сюсюкати про інтелектуальний роман. Мій прогноз такий, що зараз табун ідіотів кинеться писати інтелектуальні романи (з відсутністю інтелекту), як перед тим кинувся писати автобіографічні (А.Дністровий). Так часто буває серед людей: одне світить до тебе очима, сюсюкає, лижеться, та як прийдеться до діла, нічого доброго й на ніготь не зробить, а друге бурчить, свариться, стогне, тоді, дивись, останню сорочку скине із себе й віддасть (В.Шкляр). Негритянка мала чудові груденята, крім того, дістала освіту в ґабонських черниць і не тільки сюсюкала французькою, а й тямила подати хіну в конфітуратах і витягати кліщів із підошов (П.Таращук, перекл. Л.-Ф.Селіна). І тоді, коли б мала здушити його в обіймах, палко дивлячись на нього тими глибокими й страшними очима, що є в декого з літніх жінок, величних у своїй останній любові, коли б мала кусати його мовчазним, тремтячим ротом, пригорнувшись до нього пухким та гарячим тілом, стомленим, але невситимим, — вона термосилась, як дівчинка, й сюсюкала, щоб бути любенькою: — Так я кохаю тебе, мій маленький. Так я кохаю. Потіш же свою жіночку (В. Підмогильний, перекл. Ґі де Мопасана)].

Ткань – тканина; (уменш.-ласк.) тканинка, (ласк.) тканиночка, тканинонька; (реже, поэт.) тканка, ткання́; (разг.) матерія, (полотно) полотно, (сукно) сукно, (мануфактура, устар.) мануфактура, (устар.) крам: • ткань брючная, льняная, хлопчатобумажная, шерстяная, шёлковая – тканина штаняна, лляна (льняна), бавовняна (бавовнянка), шерстяна (вовняна), шовкова; ткань жировая, костная, мышечная, нервная, хрящевая – тканина жирова, кісткова, м’язова, нервова, хрящова; • ткань Пенелопы – (греч.) ткання Пенелопи (Пенелопине). [Так кравець крає, як матерії стає (П.Чубинський). Ввечері Кайдашиха привезла Мотрі з ярмарку хустку і матерії на спідницю (І.Нечуй-Левицький). — Обридла ся робота непотрібна! Навіщо прясти? Хто се буде ткати? Та й нащо ткати? Он їх цілі стоси, тканин, мережанок та гаптування, а хто їх носить?.. Ха, ха, ха! Аж смішно, як марила колись я день і ніч принцесою зробитись чепурною, багатою і гордою такою, щоб навіть приступить ніхто не смів (Л.Українка). До світлиці притикає скілька бічних кімнат, відділених від неї не дверима, а важкими запонами з дорогих тканок (Л.Українка). Мережає на шибках крижану тканку мороз (С.Васильченко). Світ сонця лився через білий цвіт абрикосів, і по синьому небі, як по шовковій синій тканці, ніби були розкидані білі, обсипані цвітами гілки, білі букети, білі віночки (І.Нечуй-Левицький). На землі тканками прозорими Лягли осінні дерева (М.Вороний). В перший ярмарок набрала їй у найбагатшого крамаря найкращого краму (А.Свидницький). Виходить, що жили, і кров, і кістки, всі тканини Нашого тіла вбирають багато часток чужородних (М.Зеров). Невже навіки засуджений він на цю кару, на спокуту за нерозважливу вигадку — сліпу, несподівану вигадку написати оповідання? Засуджений на отакі спалахи, що будуть зрушувати й пустошити його душу, завдавати непоборної нудьги, викликати гнітючу відразу до себе, до життя, до людей! Бо непереможний порив творчості у людині, бо, прищепившись, опановує її всю, робить додатком до себе, покірним виконавцем своїх приписів, руйнує чистоту чуття своїм настирливим покликом, обертає життя в чудернацьку постійну засідку, тішить неймовірними мріями, гнобить неймовірним розпачем, жалить серце, на розум неспокій нагонить, як наростень у мозкових тканинах, оплітає людину, мов ліана, і нема могутнішого за нього пориву, бо всі прагнуть назовні, тільки він у себе, бо всіх причини минущі, тільки його джерело невичерпне, цілим світом воно бувши! (В.Підмогильний). І ще  не  пролунала відповідь, як вичахлі й прозорі, мережані блідими жилками повіки стали наповзати на суху випуклість гарячкових очей. Наповзали повільно, як невідворотна біда, й тепер уже їхнє болісне ткання лежало на  очах (Є.Гуцало). Хотів сорочки попрати, запхав у машину, але якась кольорова тканина пустила фарбу, тепер ходжу у білій сорочці з голубими хмарками (Л.Костенко). Жоден поганин, жоден єретик не встоїть перед стількома тонкощами. Щоб з ними боротися, треба бути: або цілковитим невігласом; або соромітником, що схильний над усім кепкувати; або ж бути настільки вченим, щоб наважитися вступити з ним у сварку. Але це все одно, якби чубилися б маг з магом або володар щасливого меча бився б із супротивником, що має таку ж саму зброю. їхнє змагання було б тоді схоже на розпущене ткання Пенелопи (Володимир Литвинов, перекл. Д.Е.Ротердамського). Бережіть час: це тканина, з якої зіткане життя (С.Річардсон). Молода красива дівчина в магазині: — Скажіть, а скільки коштує ця тканина? — Недорого, панно. Один метр — поцілунок. — Справді недорого, я візьму вісім метрів. Ось моя адреса. Бабуся заплатить].

Украина – Україна, (ещё) Вкраїна, (ещё, ист.) Русь: • представитель Восточной (Западной) Украины – східняк, (західняк, (диал.) западенець); • человек ненавидящий (причиняющий зло) Украине (украинцам) – україножер; • человек ненавидящий Украину (украинцев) – україноненависник. [Біда України в тому, що нею керують ті, кому вона не потрібна (М.Грушевський). Ще не вмерла Україна, Але може вмерти: Ви самі її, ледачі, Ведете до смерті! (Б.Грінченко). Моя кохана Мамо, для мене довго-довго було своєрідною загадкою, як це можливо, щоб упродовж століть український нарід, цей убогий сільський люд, наражений на безнастанні напади турків чи татар, на фізичне і моральне нищення чужих мовою і вірою окупантів, наражений на страшні наслідки частих воєн, без керми і вітрил зміг зберегти свою, йому тільки притаманну духовність, виявом якої є український іконопис, українське мистецтво, своїх мистців-артистів, свої цілі школи іконописців, про які Європа нічого не знала й про які досі не знає і ще довго не хотітиме знати, хоч буде примушена обставинами пізнати Україну (А.Шептицький). Даремно отаман загону, вродливий і кремезний осавул Дудник, переконував їх озброїтись і сполучитися з ними, щоб укупі боронити інтереси «нашої рідної Вкраїни». Селяни згоджувалися, що боронити Україну треба, але озброїтись не хотіли і в село не пустили (В.Підмогильний). Так. Україну любити важко. Країна войовничо недолугих людей, з яких маніпуляційні технології зробили більше, ніж було задумано, країна принизливих злиднів і гіркої зневаги до тих небагатьох, хто, силою якихось ірраціональних обставин, найбільше відданий їй… І те, що Україна існує як незбагненна цінність бодай для певної кількості українців, є однією з тендітних запорук, що в глобальному просторі симулякрів та імітацій зберігаються непідробні людські почуття (Є.Кононенко). Я дивлюся на стіни не білі вони я дивлюся в криниці безводі вони я кричу тільки вітер шматує слова ті слова мов згоріла трава спопеліла вина і провина це не та Україна (В.Цибулько). Сталінський проект соціально-генетичної інженерії міг виявитися доволі успішним — у тому сенсі, що Україна сьогодні не надто би відрізнялася від Білорусі, Донбасу, Криму чи Придністров’я, тобто була би подібним заповідником гомо совєтікуса, без усяких там залишкових «буржуазних націоналістів» — «национально озабоченных» аборигенів, зациклених на своїй мовно-культурній самобутності та ірраціонально ворожих історичному поступові, втіленому в мовно-культурному та політичному зросійщенні. Сталін, однак, зробив стратегічну помилку, включивши Західну Україну (та Прибалтійські держави) до своєї імперії (М.Рябчук). В шинку шинкарка Напої носить І ллє горілки І ллє вина, Не пийте, діти! Вкраїна просить. — Не пийте, діти… Я в вас одна… (Пісня). Ми на Вкраїні хворі Україною На Україні — в пошуках її (М.Вінграновський). Як романтично пахне ковбаса! І помідори густо зашарíлись. А у пляшчи́ні — чиста, мов сльоза, Горілочка домашня причаїлась. І сало ніжним зваблює тільцем, І хліб наставив загорілу спину… Якщо ти млієш, бачачи ОЦЕ, Чому ж ти, гад, не любиш Україну?! (Олександр Бойчук). Ми з України — ні — нікуди не йдемо. Лишаємось. І все. А я́к — це ще не знаю (П.Вольвач). «Цікаво, — намагався зібрати докупи розгублені думки я, — квитки наші, а місце її. Щось тут не сходиться». Жіночка тим часом продовжувала обурюватися, мовляв, правду їй казали друзі перед поїздкою, що всі ті западенці страшно хитрі й підступні, і снігу в них серед зими не допросишся, і ще якісь варіації на тему душевної широти, останньої сорочки і дня побєди (Олександр Бойченко)].

Чёрт – чорт, дідько, люципер, лукавий, куций, (нечистый) лихий, нечистий, (болотный) анци́бол, анци́болот, анциболо́тник: • будто черти горох молотили (в свайки играли) (разг., устар.) – неначе (наче), немов (мов), ніби (нібито), буцімто (буцім) чорт сім кіп гороху змолотив; • до чёрта, чёрт знает сколько (разг.) – до чорта (до біса, достобіса, до дідька), до лиха (до лихої години), до смутку; (эвфем.) до сина (до хріна); (ругат.) до стилої мами; страшенно; • за каким (за коим) чёртом (прост.) – якого чорта (біса, дідька); (иногда эвфем.) якого сина; • какого чёрта, для какого чёрта (разг.) – якого чорта (біса, дідька); (эвфем. также) якого сина (хріна); (иногда давн.) якого недовірка; (лок.) якої нетечі; на кий біс; • как чёрт от ладана (бежать, убегать от кого, от чего) (разг.) – як чорт від ладану (тікати, утікати від кого, від чого); • к чёрту, к чертям, ко всем чертям (разг.) – к чорту (к бісу), до чорта (до біса, до дідька), к чортам (к бісам), до (всіх) чортів; (ругат. ещё) під три чорти, к лихій годині; • к чёрту на кулички (на рога) (разг.) – аж геть далеко, аж десь [на] край світа, (иногда) галасвіта; до чортів на виступці, до чорта (до дідька) в зуби; • на чёрта (разг.) – на чорта (на біса); • не было печали, [так] черти накачали – не мала баба клопоту, так купила порося (Пр.); не було клопоту, так чорт надав (Пр.); купив чорта з рогами на свою шию (Пр.); не мала дівка лиха, так Каленика привела (Пр.); • ни к чёрту (не годится) (разг.) – ні к чорту (ні к лихій годині) не годиться; (иногда фиг. о какой-нибудь непригодной вещи) надібок у піч, мишам на снідання; • ни чёрта (разг.) – ні чорта; нічогісінько; дарма; • один чёрт (разг.) – один чорт (один біс); який дідько печений, такий і варений (Пр.); який один дідько, такий і другий (Пр.); все один чорт, що собака, що хорт (Пр.); той же Савка, та на других санках (Пр.); • одному чёрту известно – сам чорт (дідько) зна (знає); • [сам] чёрт не брат кому – [сам] чорт не брат (і чорт не брат) кому; • сам чёрт не разберёт (не поймёт) (разг.) – сам чорт (і чорт) не розбере (не зрозуміє); • [сам] чёрт ногу (голову) сломит (разг.) – [сам] чорт ногу зломить, [сам] чорт спіткнеться; [сам] чорт голову зверне (зломить, зламає), [сам] чорт в’язи скрутить; [сам] чорт ладу (рахуби) не дасть, [сам] чорт ладу не дійде; того й дядько з перцем не з’їсть; • сто чертей! (бран.) – сто (стонадцять) чортів!; • у него чёрт в подкладке, сатана в заплатке – лисом підшитий, псом підбитий (Пр.); • у чёрта на куличках, на рогах (разг.) – аж геть далеко, аж десь край світа, у чорта далеко; у чорта на болоті, у чорта в зубах; • чем чёрт не шутит (разг.) – чого на світі не буває; бува (буває); • чёрта ли мне (тебе, ему, нам, вам…) в ком, в чём (разг.) – на чорта (на біса, на дідька) мені (тобі, йому, нам, вам.. ) хто, що; • чёрта лысого – чорта (дідька) лисого; чорта пухлого; • чёрта с два! (разг.). – чорта лисого (пухлого)!; чорта з два!; овва (ов)!; але-але!; • чёрт возьми, чёрт побери (разг.) – чорт його бери!, чорт побери!; дій його честі!; (иногда) матері його ковінька!; • чёрт дёрнул меня (тебя, его, её, нас, вас, их) за язык (разг.) – чорт смикнув мене (тебе, його, її, нас, вас, їх) за язик; чорт надав (лиха личина надала) мені (тобі, йому, їй, нам, вам, їм) бовкнути; • чёрт дёрнул, понёс, догадал меня (тебя, его, её, нас, вас, их) (разг.) – надала ж мені (тобі, йому, їй, нам, вам, їм) лиха година (лиха личина, нечиста сила); [і] надала ж мені (тобі, йому, їй, нам, вам, їм); [і] надав же мені (тобі, йому, їй, нам, вам, їм) нечистий (чорт, біс); • чёрт его (их…) знает – чорт (дідько, біс, враг, кат, мара, морока) його (їх…) знає; лихий його (їх…) зна(є); хрін його (їх…) батька зна (знає); смуток його (їх…) зна (знає); • черти возьмут кого (разг.) – чорти візьмуть кого, чорт (дідько) ухопить кого; • чёрт знает кто (что, какой, где, куда…) (разг.) – чорт (кат) зна хто (що, який, де, куди…); чортзна-хто (-що, -який, -де, -куди…), казна-хто (-що, -який, -де, -куди…); чорт (біс) батька зна хто (що, який, де, куди…); • чёрт ли сладит с кем (разг.) – і чорт (і біс) ладу не дійде з ким; • чёрт меня (тебя, его, её, нас, вас, их) возьми (дери, побери, подери); чёрт бы меня (тебя, его, её, нас, вас, их) брал (драл, побрал) (разг.) – чорт мене (тебе, його її, нас, вас, їх) бери (о многих, побери); хай (нехай) мене (тебе, його, її, нас, вас, їх) чорт (лихий, дідько) візьме; щоб мене (тебе, його, її, нас, вас, їх) чорт узяв (забрав, про багатьох побрав); чорт би мене (тебе, його, її, нас, вас, їх) узяв (забрав, про багатьох побрав); • чёрт мошну тачает, скряга её набивает – скупий збирає, а чорт калитку шиє (Пр.); • чёрт несёт, принёс (черти несут, принесли) кого (разг.) – чорт (дідько) несе, приніс (чорти несуть, принесли) кого; (лок. також) чорт нагодив (нагодила дідьча мати) кого; • чёрт носит (черти носят) кого; чёрт унёс (черти унесли) кого – чорт (дідько) носить (чорти носять) кого; чорт заніс (забрав) кого, чорти занесли (забрали, побрали) кого; [десь] віється, повіявся хто; • чёрт с тобой (с ним, с ней, с вами, с ними) (разг.) – чорт з тобою (з ним, з нею, з вами, з ними); хай (нехай) тобі (йому, їй, вам, їм) чорт (біс, враг, мара, морока); хай (нехай) тебе (його, її, вас, їх) чорт (враг) візьме, забере; • чёрт-те что, чёрт-те как – чорт зна що, чорт зна як; чортзна-що, чортзна-як, казна-що, казна-як; (редко) чорть-і-що, чорть-і-як; • чертям (всем чертям) тошно (разг.) – аж пекло сміється; • что за чёрт (разг.) – що за чорт (чортовиння, чортівня). [Лізти чортові в зуби (Пр.). Якби в чорта грива, була б з нього кобила (Пр.). — Одначе ж, чорт побери, земляче, ти, видно, її соломою годував! (М.Гоголь). Хотина як вигляне в вікно, то на вікно три дні собаки брешуть, а на виду у неї неначе чорт сім кіп гороху змолотив (І.Нечуй-Левицький). І мені ж даси меду, як піддереш? — Але-але! (Сл. Гр.). Посилався до дівчини, хотів її взяти, нагодила дідьча мати товариша в хаті (Н. п.). Вигадай чорта, він вам і ратиці на стіл (Пр.). Послав Бог роботу, та забрав чорт охоту (Пр.). Править, як чорт болотом (Пр.). Про вовка помовка, а чорт пана несе (Пр.). Пусти чорта в хату, то він і на піч залізе (Пр.). — Козолуп! Піди, брат, турни його к чортам собачим звідси. Хай другим шляхом їде… Ну, сволоч народ! Якраз йому тоді треба їхать, як не можна (В.Винниченко). Але тепер, коли все скінчилось гаразд (дай Боже так і в усіх пригодах), скажіть мені, ваша милость, хіба ж то не смішно було, що отаке чорть-і-що нас налякало,- мене принаймні, бо ви, пане, я вже бачу, не знаєте й не відаєте, що таке страх чи переляк (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). — Чорти батька зна що говориш, чоловіче! — вигукнув Дон Кіхот (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). — Бог мене побий,— обізвався тоді корчмар,— коли той Дон Кіхот чи Дон Анциболот не порубав міхів із червоним вином, що в головах йому стояли! Отож, мабуть, вино розлилося, а сей молодець дума, що то кров! (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Тільки-но хто згадував директора, крамаря хапали чорти, він, забувши про свої муки, несамовитів і казився, чухаючи своє тіло від голови до п’ят (П.Таращук, перекл. Л.-Ф.Селіна). — Отака ваша історія? — Певно, що така. А яка ваша? Ми порівняємо їх і, може, я нарешті зрозумію, на кий біс ви закинули мене посеред ночі до холодного підвалу, який смердить лайном? (В.Шовкун, перекл. К.Р.Сафона). З першого дня роботи виявилося до дідька й трохи (Ю.Винничук, перекл. Б.Грабала). 1. — Тату! Чорт лізе в хату!!! — Не біда, синку, аби не москаль. 2. Дружина — чоловікові: — Тебе сьогодні знову викликають у школу: малий знову розбив вікно. — Чорт побери! Скільки ж у них там вікон?!].

Чмырить, жарг. – (издеваться, унижать) (рус.) чмирити; принижувати, знущатися. [Прівєт, підходить до нас одногрупник Лобода (Лободець); він найменший у групі, носить великі придуркуваті окуляри, які збільшують його очі і роблять схожим на інопланетянина, а ще цей дурбелик постійно таскає з собою великий важкий дипломат; повний даун, він трохи зашуганий, бо його в групі завжди чмирять, заставляють прибирати в класі, бігати в гастроном по цигарки, пиво, водяру, а в їдальні в нього постійно відбирають порцію другого та компот з булочками (А.Дністровий)].

Юбка – 1) (одежда) спідниця; 2) (изолятора) острі́шок: • волочиться за юбками – волочитися за спідницями; • держаться за юбку чью (за бабью юбку) – триматися (держатися) спідниці (плахти, запаски) чиєї; триматися (держатися) за чию спідницю (плахту, запаску), триматися (держатися) жінчиної (жіночої) спідниці (плахти), триматися (держатися) за жінчину (жіночу) спідницю (плахту); жити за чиїм (жіночим, жінчиним) загадом, (давн. також) носити [чию, жінчину] плахту. [— Покличу до себе своїх подруг, покажу їм, яке в мене добро буде: які юпки, шовкові спідниці (Г.Квітка-Основ’яненко). Другі в плахтах та запасках, голови шовковими платками повив’язують, а Мотря з вибійчаної юпки та спідниці не вилазила (П.Мирний). — А встаньте-но, панно, нехай я подивлюся на вашу спідницю, чи рясна (Л.Українка). Переводила задуманий погляд на дочку. Відтак поправляла на ній намисто, обсмикувала сорочку, укладала складки спідниці (М.Коцюбинський). Його довга синя сукмана, руда на фалдах, вкривала ноги аж до землі, — наче спідниця (М.Коцюбинський). Тетяна прожогом, з рухами москаля в спідниці, кинулась одчиняти школу (М.Коцюбинський). — Він з її волі ніяк не вийде: мов тая дитина, за спідницю держиться, зовсім свого глузду рішився! (Дніпрова Чайка). Я лиш про неї думав при зірницях, Мов про щасливий страшно гріх, І чув, як пристрасно спідниця шуміла щось про чари ніг (Т.Осьмачка). Іван носить плахту, а Настя булаву (Пр.). Біля печі вона, мов бранець, Слугувала під шурх спідниць, Віддавала дівочий рум’янець Чистоті смачних паляниць… (В.Симоненко). Там бій. Там смерть. Там зламано границі. Людей недохват. Ллється наша кров. А тут — погиб…. У вас ще на спідниці не перешили ваших коругов? — У вас, у нас. Ви Січ, а ми Полтава. У вас права, ми ж — охоронці права (Л.Костенко). Поприсідали верби у воді, стоїть у березі дівчаток зграйка і, видививши лози, миють ноги, високо підіткавши спідниці (В.Стус). — Прошу каву, — до нас наблизилася секретарка у короткій спідниці — і я раптом оцінив політ думки дизайнера цієї канапи. Недурний був чоловік, слово честі. Олесь теж оцінив цей політ і через це злегка зашарівся. Дівчина подивилася на нього скептично і обсмикнула поділ, наче там було що обсмикувати (брати Капранови). Ця спідниця снилася місцевим алкашам, яким насправді не так вже й хотілося її задерти, — їм цілком вистачало самих лише дражливих фантазій — звісно ж, за пляшкою, як водиться (М.Бриних). 1. Це — не спідниця, це — широкий пояс. 2. Чим коротша спідниця, тим більше недоліків вона приховує. 3. На прийомі у сексопатолога: — Лікарю, я не можу пройти повз жодну спідницю! — Ви молода людина, і це нормально. — Та їх у мене вже цілий гардероб!].

Язык – 1) язик; 2) (речь) мова; 3) (в колоколе, колокольчике) серце, би́ло; 4) (перен., пленный) язик; 5) (уст., народ) язик: • боек на язык – меткий (швидкий, гострий) на язик, язикатий; • болтать (трепать, чесать) языком, мозолить языка – молоти (ляпати, клепати, плескати) язиком, базікати; • боек на язык кто – меткий (швидкий, гострий) на язик хто; язикатий хто; • вертеться на языке, на кончике языка – крутитися (вертітися) на язиці, на кінчику язика; на язиці висіти; • владеть языком – володіти (орудувати) мовою; • говорить на разных языках (перен.) – говорити різними мовами; не розуміти один одного, одна одну, одне одного, одні одних; • говорить, писать на каком языке – говорити, писати якою мовою; • держать язык за зубами (на привязи) (разг.) – тримати (держати) язик (язика) за зубами, тримати (держати) язик на зашморзі (на припоні); (иногда) замикати рот (уста); • дёрнуло за язык (разг.) – смикнуло за язик; • заливной язык – заливний язик; • злой язык – злий (лихий) язик; • идти (не идти), приходить (не приходить) на язык – навертатися (не навертатися) на язик; • иметь длинный язык – мати довгого язика, мати довгий язик; • как (у кого-либо) язык повернётся, повернулся; • использование (употребление) языка – мововжиток; • ломать язык – калічити мову; • население (народ), говорящее на другом языке – іномовне (іншомовне) населення; • на (украинском) языке – (українською) мовою; • на языке медок, а на сердце лёдок – на язиці медок, а під язиком (на думці) льодок; слова ласкаві, а думки лукаві; м’яко стелить, та твердо спати; янгольський голосок, та чортова думка; • овладеть языком – опанувати мову, добре вивчити мову; • они его не спускают с языка – він їм у зуби нав’яз; • остёр на язык кто, острый язык у кого – гострий на язик хто, дотепний хто; • прикусить (закусить) язык (перен., разг.) – прикусити (прип’ясти, припнути) язик (язика), укуситися (укусити себе) за язик; • проглотить язык – проковтнути язика (язик); • происхождение языка – походження мови; • просится на язык – проситься на язик (з язика); під язиком горошина мулить; • птичий язык – пташина мова; • разговорный язык – говірна мова; обихідна (повсякденна) мова; (иногда) розмова, (поет. мова-розмова); • родной (материнский) язык – рідна (матерня, материна, материнська) мова; • слетать, срываться с языка – зриватися з язика; • хорошо подвешенный язык – добре почеплений (підвішаний) язик; • чесать (трепать, трещать, молоть) языком, чесать (трепать, мозолить) язык (разг.) – клепати (плескати, молоти, ляпати, теліпати, ляскати) язиком; (образно) язиком горох товкти, язиком піну збивати; • что на уме, то и на языке – що на думці, те й на устах (на язиці) (Пр.); хто що гадає, те й вимовляє (мовляє) (Пр.); • что у трезвого на уме, то у пьяного на языке – що у тверезого на умі, те у п’яного на язиці (Пр.); у п’яного що в серці, те й на язиці (Пр.); не бий, не волочи, у горілці язик намочи – всю правду скажу (Пр.); • чтоб у тебя язык отнялся (вульг. разг.) – бодай тобі заціпило; бодай ти (а щоб ти) занімів; • эзоповский (эзопов) язык – езопова (реже езопівська) мова; • язык без костей у кого – язик без кісток у кого; безкостий язик у кого (має хто); • языки, языци – язики, народи, народності; • язык и речь – мова і мовлення; • язык мой — враг мой – язиче, язиче, лихо тебе кличе, в мені [ти] сидиш, а мені добра не зичиш (Пр.); язик мій — ворог мій (Пр.); мовчи, глуха, менше гріха (Пр.); млин меле — мука буде, язик меле — біда буде (Пр.); • язык не повернётся, не повернулся сказать (спросить…) что-либо – як (у кого) язик повернеться, повернувся; язик не повернеться, не повернувся сказати (спитати…) що; • язык отнялся у кого – відібрало (відняло, замкнуло) мову кому; стратив мову хто; річ відняло (відтяло) кому (у кого); заціпило кому; (иногда) усох язик кому (в кого); • язык плохо подвешен (привешен) у кого – язик погано (зле) повертається (працює) в кого; язик погано (зле) вигострений (загострений) у кого, язик погано (зле) вигострений (загострений) має хто; язик погано виструганий у кого (кому), язик погано виструганий має хто; язик погано причеплений (прив’язаний, привішений) у кого; • язык преподавания – викладова мова; • язык прилип (присох) к гортани у кого – язик присох [у роті] у кого (кому); язик прилип (присох) до піднебіння кому (у кого); (разг. также) забув язика у роті хто; • язык хорошо подвешен, привешен у кого – язик добре повертається (працює) в кого; язик добре вигострений (загострений) має хто; язик добре виструганий у кого, язик добре виструганий має хто; язик мов на коловороті (ковороті) в кого; язик добре почеплений (причеплений, прив’язаний, привішений) у кого; (иногда схвально) язикатий хто; • язык до Киева доведёт – язик до Києва доведе (Пр.); (ирон.) язик доведе до Києва і до кия (Пр.); язик на край світу доведе (Пр.); хто питає, той не блудить (Пр.); • язык иностранный – чужа (іноземна) мова; • язык мал, да великим человеком владеет – язик маленький, а великим тілом володає (владає) (Пр.); язик — мій найтяжчий ворог (Пр.); язиче, язиче, лихо тебе миче, в мені ти сидиш, а мені добра не зичиш (Пр.); язик мельне, та й у кут, а губу натовчуть (Пр.); язичку, язичку, маленька ти штучка, а велике лихо робиш (Пр.); дай язикові волю — заведе у неволю (Пр.); • языком болтай, а рукам волю не давай – язиком що хоч роби, а рукам волі не давай (Пр.); губою що хоч плети, а рукам волі (простору) не давай (а руки при собі держи) (Пр.); язиком мели, а рукам волі не давай (Пр.); язиком хоч як тіпай, а рукам волі не давай (Пр.); дай рукам волю, то сам підеш у неволю (Пр.); • языком молоть — не дрова колоть: спина не заболит – язиком вихати — не ціпом махати (Пр.); одне — творити язиком, а друге — перти плуга (Пр.); найменше діло — балакати (Пр.); хоч варила — не варила, аби добре говорила (Пр.); • язык пламени – язик полум’я; • язык преподавания – викладова мова. [Укусись за язик, та й мовчи (Номис). Яка мова, такі й наші думки будуть: московська мова — московські думки (Б.Грінченко). Мова — засіб не виражати вже готову думку, а створювати її (О.Потебня). Порідшало вас, земляки мої, на Вкраїні; перемішались ви з усяким язи́ком, а найбільш між тими, которі повинні б перед вести; вийшло з них таке, що ни до якого плем’я не пристануть: чужоземці в рідній землі, чужоземці і всюди, де ні появляться! Бо живе Німець по-німецьки, Турок по-турецьки, англичанин по-англійськи і Москаль по-московськи; тілько наш брат Українець носить навиворот свою одежу. Підбита, бачте, московською китайкою або німецькою чи французькою матерією: то що вже лице проти підбою? (П.Куліш). Нація повинна боронити свою мову більше, ніж свою територію (Л.Українка). Українець, що нехтує своєю мовою, є для своєї нації мертвою людиною (І.Огієнко). Мова — це найживіший, найповніший і найміцніший зв’язок, що з’єднує віджилі, сучасні й майбутні покоління народу в одне велике, історично живе ціле. Вона не тільки виражає собою життєвість народу, але є власне самим цим життям. Коли зникає народна мова, — народу більше немає! (К.Ушинський). Все ж російський язик, зіпсутий навмання, Це ще не українська мова (Є.Плужник). Скубуть озиме, нищать ярину, ще й гидять, гудять, ратицями крешуть. Трагічна мово! Вже тобі труну не тільки вороги, а й діти власні тешуть. Безсмертна мово! Ти смієшься гірко. Ти ж в тій труні й не вмістишся, до речі. Вони ж дурні, вони ж знімали мірку з твоїх принижень — не з твоєї величі! (Л.Костенко). Повна Україна українців, та всі іншомовні (В.Слапчук). Мова війни і ненависті в нашій країні настільки в’язко в’їлась у щоденний побут, що ми вже й не реагуємо. Негри у нас обов’язково «чорножопі». Євреї — «жиди пархаті». Цигани? Уже й цього слова досить. Хто далі за списком? Ґеї та лесбіянки — «хворі й неповносправні, всіх на примусове лікування». Інваліди, себто справжні неповносправні — «хитрозаді симулянти». Психічнохворі? Можна й коротше — «психи» і «дауни». Отакий буденний словник нашої мови. А мова визначає все. Тож із таким словником у нас просто не могли не обрати президентом типа, який, по-батьківському картаючи — пардон, по-паханському наїжджаючи на — бездарних підлеглих, погрожує «поперебивати руки-ноги», «повідривати яйця» чи «повідкручувати голови». І коли цим самим президентом призначений прем’єр зненацька гаркає на довірене його керівництву «народонасєлєніє» своїм незабутнім «хорош скулить, взяли лопаты!», то він насправді ніякий не прем’єр, а зонівський вертухай, що вирішив покомандувати зеками (Ю.Андрухович). Мова — це багато чого. Але вона повинна бути потрібною. Тоді ти її вживаєш, а вона тебе будує. Працює цей механізм за зразком причастя. Приймаєш її тіло, запиваєш холодним квасом із родзинками і літаєш по небу з ранку до вечора (В.Рафєєнко). В короткого розуму — довгий язик (Аристофан). Для вивчення мови важливішою є вільна допитливість, ніж грізна необхідість (Аврелій Авґустин). Язик даний людині, щоб приховувати свої думки (Талейран). Хто не любить своєї рідної мови, солодких святих звуків свого дитинства, не заслуговує на ім`я людини (Й.Ґ.Гердер). Кордони моєї мови означають кордони мого світу (Л.Вітґенштайн). Саме мови формують структуру нашого знання (Девід Ґарісон). Ті, хто хоче стати частиною нашого суспільства, мають не лише дотримуватися наших законів, але й розмовляти нашою мовою (Анґела Меркель). Ветеран війни мріяв взяти в магазині язика і донести його до своїх (В.Шендеровіч). Доки Україна буде презентувати себе як країна, що в ній властиво не треба знати української мови, доти її вважатимуть лише трішки іншою Росією, свого роду «Малоросією» або країною другорядного значення (Міхаель Мозер). Язика підбери, бо наступиш].

Идеал – (франц. от греч.) ідеал. [Вірю я в правду свого ідеалу, і коли б я тую віру зламала, віра б зламалась у власне життя (Л.Українка). Серце в неї тьохнуло: вона пізнала Септара — красу кучуккойського парубоцтва, завзятого провідника, образ якого бідна дівчина довго носить у серці, хоч не сміє й очей звести на свій ідеал, як се й пристало порядній татарській киз (М.Коцюбинський). Він ніяк не міг себе примусити віднести Левкові книжки, що були вже прочитані чи хоч перегорнені. Йому прикро було б побачитись з тим, хто раніш здавався вартим наслідування ідеалом, а потім раптом виявив страшну свою порожнечу. Бо Левко ганебно став у його очах поруч Яші й інструктора, як конечний член трійки, що символізувала йому тупість села, його заскорузлість та ницість. Воно не бачить перспектив, або не шукає їх, або не потребує (В.Підмогильний). Енн підвела очі. Високий… витончено прекрасне лице… меланхолійний таємничий погляд… оксамитовий лагідний голос… так, перед нею стояв утілений герой її дівочих мрій. Більше скидатися на її ідеал він не міг би, навіть якби був виготовлений на замовлення (А.Вовченко, перекл. Л.-М.Монтгомері). Завважте: у декого ідеал людини вкладається в розміри стандартної труни (С.Є.Лєц). 1. Ідеал – те, що «Фотошоп» і дієта можуть лише зіпсувати. 2. Не хочеш розчаруватися в ідеалі — не наближайся до нього].

 Російсько-український словник складної лексики С. Караванський, 2012 (чернетка) 

 Російсько-український словник 1930р. (О. Ізюмов) 

 Російсько-український фразеологічний словник 1927р. (В. Підмогильний, Є. Плужник) 

 Російсько-український словник сталих виразів 1959р. (І. О. Вирган, М. М. Пилинська)