Знайдено забагато відповідників, результат було обмежено 150-ма статтями
Спробуйте звузити ваш пошук: лише серед українських слів без цитат

Запропонувати свій переклад для «плечі»

Шукати «плечі» на інших ресурсах:

 Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) 

 Російсько-український народний сучасний словник 2009– 

Банка – 1) банка; (стекляная, глиняная) слоїк, (умен.) сло́їчок, (только стекл.) скля́ниця, (жестян.) бляша́нка, (жестян. или дерев.) пу́шка; (большая глиняная) кума́н; (оплетённая лозой) балца́нка; 2) (мед.) банка: • поставить больному банки – поставити хворому банки; • трёхлитровая банка – трилітровий слоїк, (шутл.) трилітрович. [На верхніх поличках знаходжу в слоїках сало і макарони, сушені груші й халву у круглих дерев’яних коробках (М.Коцюбинський). Олекса Безик сяв. Він врятував од погрому слоїк з солодким і притулив до серця, наче дитину (М.Коцюбинський). Був-то раз собі п’яниця: Все пропив, що тільки мав. Чи то піст був, чи м’ясниця, Все один закон тримав: Чарка, чи скляниця — Пив (І.Франко). Входить Хоростіль, з клунком на плечах, у полотнянім плащі і брилі, через плечі перевішена пушка ботанічна (І.Франко). Пу́шка на цу́кор (АС). Граф надзвичайно пильно розілядає малесенький слоїк, піднісши його до самих очей і покліпуючи вуса (В.Винниченко). Оце ось на днях когось там дерманці на вулиці приловили, йшов, мовляв, до Трояна в повстанці, але, коли його як слід обмацали, знайшли при ньому і се й те, а також, між іншим, невідомо для чого, слоїк із стрихніною і деякі папірці з печаткою рівненського ес-де (У.Самчук). Перед ним поставлено було стола, а на ньому стояла з якимсь напоєм скляниця (Василь Шевчук). А що третій біль — то корчма за задньою стіною сільського магазину, «кооперативи», як колись казали, де в суботу перед вечером і цілий день в неділю, а часто й у будні дні поміж порожніми коробками, поміж сміттям і на сміттю розсідаються хто на чому два або й більше гуртів молодих і вже підстаркуватих моїх краянів, тих, що в колгоспі, і тих, що працюють у місті на різних роботах, і кружляє, кружляє поміж ними слоїк або ж заслинена склянка, або й навпростець пляшка з горілкою чи «біоміцином», а потім лежать вони проти сонця обпльовані, спітнілі, обляпані соком рибних консерв, отією знаменитою тюлькою в томаті, і воркують щось про бабів, курварство, або ж гундосять «Шумел камиш», або плачуть на своє безпросвіття, або ж кленуть Бога (Р.Федорів). Дося чекала. Чекала і готувалася до зими. Вона знала, що таке повстанська зима, і вже припасла два горщики смальцю, кадібець меду, трохи сала, слоїк спирту, дві теплі ковдри (В.Шкляр). Сонце шкварило і нагрівало мутні слоїки (І.Роздобудько). Зате на правій штанці — ще три кишені. І перша з них — так само бічна і так само глибока — містила не тільки заанонсований Волшебником газовий балончик (якраз під праву руку, вихоплюєш і поливаєш!), але й інший балончик — з дихлофосом, а також банку 0,5 літра місцевого пива «Варцабич Преміум», світлого (Ю.Андрухович). На гойдалках волі фіглярствують блазні натхненні і з трепетом цілять в цяцьковану щастя мішень, що починає дзвеніти, неначе бляшанка після влучного пострілу (В.Стус, перекл. Р.М.Рільке). Потім корчмар спитався в Дон Кіхота, чи має він гроші; той одказав, що не має ні шага, бо ніде в книгах не читав, аби мандровані рицарі носили при собі побрязкачі. На те заперечив корчмар, що він помиляється: хоч у романах про те й не пишеться, бо автори не вважають за конечне згадувати про такі прості й потрібні в дорозі речі, як гроші або чисті сорочки, однак це зовсім не значить, що в рицарів їх не було; навпаки, йому достеменно відомо, що всі мандровані рицарі, про яких понаписувано цілі стоси книг, мали про всяк случай добре натоптані гаманці; брали вони з собою і сорочки білі, і слоїки з мастю — рани гоїти: не завше-бо в чистому полі або серед степу десь воюючи і на рани здобуваючись є спромога знайти собі цілителя, хіба тільки, як накладав хто з чаклуном яким премудрим, що зараз тобі й пришле на хмарі дівчину або там карлика із склянятком води цілющої; аби одну краплю ковтнув, усі болячки твої і врази де й дінуться (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Джез поклав слоїка з олійкою і сягнув у правий дальній куток шухляди (Ю.Джугастрянська, перекл. Ж.Пейслі). Вона подала йому велику п’ятифунтову бляшанку з печивом, він взяв звідти дві жмені смакоти і поклав на тарілку (В.Горбатько, перекл. К.Макалоу). Відкритий слоїк з варенням, покинутий у комірчині, тріснув, варення висохло на камінь, і все це прилипло до полиці так міцно, що коли я спробувала слоїк зсунути, він розколовся у мене в руках (О.Негребецький, перекл. М.Левицької). А дід викурював джмелів шматком лубу, тоді вичавлював з медовиків мед у бальцанку, яку носив у наплечнику (О.Сенюк, перекл. Т.Ліндґрена). — Слухай, я виний, як мені перепросити? Трьох-чотирьох банок пива досить? — Один ящик, горілки! — Який ти вразливий].

Взвизгивать, взвизгнуть – вища́ти, (сов.) ви́скнути, дзви́знути, завискоті́ти, звискувати, звискнути, дзя́вкнути, дзявкоті́ти, вересну́ти (верескну́ти), звереснути. [Крадькома від матері дала Гапці штурханців зо два. Дитина верескнула (Л.Українка). — Ти підеш мені зараз! — вищала вона тонким голосом (М.Коцюбинський). Він улучив камінцем у собаку, а та аж дзвизнула (Сл. Гр.). — Озираюся, а то наш Босий, — знаєте, той червоний наш песик, — лиш раз дзявкнув, та й бац насеред поля (І.Франко). Солдат на мить закляк з піднятою ногою, потім тоненько вискнув і одплигнув убік (Гр.Тютюнник). — Що ви? Погризлися чи помирилися? Тимко тільки засміявся і так здавив Марка за плечі, що той аж вискнув (Г.Тютюнник). Ява роздратовано верескнув і щосили хльоснув її килимком. Контрибуція, ліниво переступаючи ногами, повернулася до Яви хвостом (В.Нестайко). Пес не встиг і завискотіти — червона, аж чорна, кров бухнула йому з горла, заливаючи білий сніг (Валерій Шевчук). Добре було б заснути. Без дослухань до коридору, де хтось час од часу звискує і хто зна чим займається (Г.Штонь). …але куниця всередині нишкне ще дужче, собака внизу, під ялиною, аж охрип, хекає з висолопленим язицюрою і тоскно, безсило звискує, за мить віддихався і ще лютіше, азартніше, в п’янкому засліпленні, стрибає на стовбур — і сіється чорна, лускоподібна кора на витоптане котовило… (Є.Пашковський). Тремтячими руками завів машину, увімкнув фари, звискнув, рушаючи, на всеньке село, і рвонув униз по схилу, наче за ним чорти гнались (Ю.Джугастрянська, перекл. Ж.Пейслі)].

Голова, головушка – 1) голова, (умен.) голівка, голівонька, (увел.) головище, (шутл.) мозгівня, макітра, баняк; 2) (начальник, предводитель) голова: • бей в мою голову! – бий моєю рукою!; • была бы голова на плечах, а хлеб будет – аби голова на плечах (на в’язах) була, а про решту байдуже (Пр.); аби моя голова здорова, то все гаразд буде (Пр.); • быть, служить головой – головувати; • валить с больной головы на здоровую – звертати (скидати, складати) вину (провину) на невинного (на безвинного, з хворої голови на здорову); • вбивать, вбить, вдалбливать, вдолбить в голову кому что – убивати, убити (укидати, укинути) кому в голову що; задовбувати, задовбити кому в голову що; утовкмачувати, утовкмачити (товкти, утовкти) кому в голову що; • вбивать себе в голову – взяти собі думку; забрати в голову; убгати собі в голову; • в головах – в головах; • в голове как молотом бьёт – у голові наче ковалі кують; у голові б’є (стукає) як молотом; у голові [торохнява, гуркотнява, стукотнява] як у млині; у голові так і креше; • в головы – в голови, під голову; • взбрело в голову кому – упливло (упало, зайшло, забрело, набрело, влізло, залізло) в голову кому; спало (набігло, спливло) на думку кому; ухопилося голови кому; (вульг.) забандюрилося, прибандюрилося (наверзлося) кому що; • взять, забрать себе в голову – узяти, забрати [собі] в голову (у думку); убгати (укинути) собі в голову; узяти собі думку; вниз головой – сторч (сторчма) [головою]; сторчголов; сторчака (сторчки); стовбула; вниз головою; (иногда) потич; догори ногами; вооруженный с ног до головы – озброєний (узброєний) до зубів; в первую голову (разг.) – (що)найперше; передусім (насамперед); перш (передніше) за все (від усього); першим ділом; • в противоположные (разные) стороны головами (валетом) лежать – митусь (митуся, митусем, головами навпаки) лежати; • вскружить голову кому – замарити (завернути, завертіти, закружити, закрутити) голову кому; запаморочити (заморочити, затуманити) голову кому; • выдать с головой кого (устар.) – зрадити кого; видати з головою кого; (истор.) видати на ласку чию чого; • выдать себя с головой – видати себе з головою; викрити себе сповна; виказати (зрадити) себе; зрадитися; (истор.) видати себе на ласку чию; • выкинуть из головы кого, что – викинути з голови (з думки) кого, що; спустити з думки кого, що; забути кого, що; • выше всех головою – за всіх головою вищий; • глупая голова – дурна (капустяна, повстяна) голова; (образн.) капустяний качан; гарбуз замість голови; макітра; голова, [неначе] клоччям (пір’ям) набита (начинена); • глупые головы – цвілі голови; • голова болит у кого – голова болить у кого, кому, (иногда) кого; • голова в голову (двигаться, идти) (воен.) – рівними рядами (лавами, голова з головою, голова до голови) (посуватися, йти, рухатися); • голова городской, сельский – голова міський, сільський; • голова идёт кругом у кого (разг.) – голова обертом (обертнем, кружка, ходором) йде в кого, кому; голова (в голові) морочиться (паморочиться, туманіє) в кого, кому; світ (голова) макітриться (округи йде) кому; морочиться (паморочиться) світ; світ вернеться кому; • голова мякиной (трухой) набита (перен.) – голова набита (напхана, начинена) половою (клоччям, пір’ям, порохнею); у голові полова (клоччя, пір’я); дурний аж світиться; • голова пласта (геол.) – лоб верстви; • голова полна тяжёлых мыслей – тяжкі (важкі) думки обсіли (опали, обняли) голову; • голова сахара – голова, брила цукру; • голова с пивной котёл (фам.) – голова як макітра (як казан, як у вола); • головой (на голову) выше кого – на [цілу] голову вищий (-ща, -ще) від кого(за кого, ніж хто, як хто); (перен.) геть (набагато) перевищувати (переважати, переважувати, перевершувати) кого; • головой ручаться – ручитися життям (головою); голову об заклад ставити; • голову вытащил – хвост увяз – голову витягнеш – зад угрузне (Пр.); сорочку викупив, а сукман заставив (Пр.); церкву покрив, а дзвіницю обдер (Пр.); поли крає, а плечі латає (Пр.); • даю голову на отсечение – кладу [на це] голову свою; голову собі дам відтяти (відрубати); • жить одною головою – самотою жити; • задирать голову – дерти голову, (ирон.) кирпу гнути; • забивать кому голову – морочити голову кому; памороки забивати кому; • за дурною головою и ногам нет покоя – за дурною головою і ногам нема спокою (Пр.); через дурний розум ногам лихо (Пр.); за дурною головою і ногам лихо (біда) (Пр.); за дурною головою і ногам дістається (Пр.); • засело что-либо в голове – запало щось у голову, уроїлось у голову кому; • из головы не выходит кто, что – з думки (з думок, з гадки) не йде (не спадає, не сходить, не виходить) хто, що; • из-под головы – з-під голів; • как снег на голову – неждано-негадано; зненацька; несподівано; нагло (раптом); (образн.) як сніг улітку; як (мов) грім з ясного неба; як грім на голову; • кивнуть головой – кивнути головою; • кружится, закружилась голова, закружилось в голове у кого – у голові (голова) морочиться, заморочилась (крутиться, закрутилася) кому; замороч бере, взяла (нападає, напала) кого; вернеться (морочиться, наморочиться) світ кому; голова (в голові) макітриться, замакітрилось кому, в кого; заморочило голову кому; • ломать [себе] голову – сушити (клопотати, морочити) [собі] голову (мозок), морочитися з чим, у голову заходити; (образн.) ходить до голови по розум; • лохматая голова – кудлата (кошлата, пелехата, патлата) голова, (ирон.) кудла (кучма, кустра, куштра); • мёртвая голова (бабочка) – летючий павук; • мне и в голову не приходит – мені й голови не в’яжеться; • на голове ходить (перен.) – на голові ходити, бешкетувати (лок. галабурдити), збивати бучу (колотнечу), пустувати, жирувати; • намылить, мылить голову кому – намилити, милити голову (чуба, чуприну) кому, змити голову кому; (длительно) скребти моркву кому; • на свою голову брать, взять кого, что – брати, узяти на свою голову (на себе, на свою, на власну відповідальність), (иногда при негат. последствиях) брати, узяти собі на біду (на свою біду, собі на лихо) кого, що; • не бери в голову – не переймайся, (жарг.) не парся; • не выходит из головы что-либо – не сходить, не виходить, не йде, не спадає з думки, стоїть мені на думці; • негде голову преклонить – нема де (ніде) голови (голову) прихилити, нема до кого (нема де) прихилитися (пригорнутися); • не морочь, не морочьте мне голову – не мороч, не морочте (не клопочи, не клопочіть) мені голови; • не мудра голова, да кубышка полна – хоч у голові пусто, та грошей густо (Пр.); у голові пусто, та в кишені густо (Пр.); • не сносить ему головы – накладе він головою (иногда образн.) не топтати йому (не топтатиме він) рясту; • не удерживается (не держится) в голове (разг.) – не держиться голови, (образн.) голова як решето; • низко стриженная голова – низько стрижена голова, гиря, гирява голова, макотиря; • одна голова и смеётся, и плачет – одні очі і плачуть, і сміються (Пр.); • одна голова хорошо, а две — лучше – одна голова добре, а дві ще краще (лучче) (Пр.); що дві голови, то не одна (Пр.); дві голови ліпше, як одна (Пр.); • он всему делу голова – він до всього привідця (привідець, призвідник), він на все голова; • он забрал себе в голову – він узяв (убгав, укинув) собі в голову, він узяв собі думку, йому зайшло в голову; • он о двух головах (разг.) – він як дві голови має; відчайдушний він; він безоглядно (неоглядно, необачно) сміливий; • он (она) живет одною головою – він одним один (вона одним одна) живе, він сам-самісінький (вона сама-самісінька) живе, він (вона) самотою живе; • он с головой – він має добру голову, у нього недарма (недурно) голова на в’язах (на плечах), він має голову на плечах (на карку, на в’язах), він має під шапкою; • осмотреть кого с головы до ног – обміряти, обкинути кого поглядом від голови до ніг; • очертя голову – на від[од]чай [душі], відчайдушно, осліп (сліпма, наосліп, безбач), (образн.) зав’язавши очі; на одчай Божий; • победная головушка – побіденна голівонька; • повесить, понурить голову, поникнуть головой – похнюпити (понурити, похилити) голову (ніс), похнюпитися (понуритися, посупитися), зажуритися (засумувати); (образн.) очі в землю; • повинную голову меч не сечёт – покірної голови й меч не бере (Пр.); покірної голови меч не йме (Пр.); винного двома батогами не б’ють (Пр.); покірне телятко дві матки ссе (Пр.); • як признався – розквитався (Пр.); • под головами – під головами; • под носом взошло, а в голове не посеяно – під носом косовиця, а на розум не орано (Пр.); на голові гречка цвіте, а в голові й не орано (не сіяно) (Пр.); • поднять, поднимать голову (перен.) – підвести (звести, підняти), підводити (зводити, піднімати) голову, набратися, набиратися духу (сміливости(і)); • пойти с повинной голови к кому – повинитися (повинуватитися) кому, учинити покору; • покачать головою – покрутити головою, похитати головою; • поплатиться головой (перен.) – наложити (накласти, накладати) головою (душею), заплатити [своєю] головою; • потерять голову (перен.) – розгубитися, утратити (стратити) розум, заморочитися, сторопіти [украй]; стерятися; не дати ради собі; • приходить в голову – спадати, спливати кому на думку; • пришло в голову, пришла в голову мысль – спало (упало, запало, спливло, збігло, зійшло, навернулося, навинулося, набігло) на думку (на гадку), спала (набігла, прийшла) думка, зайшла думка (гадка), зайшло (запало, вступило, упливло) в голову (до голови); • пробыть, прослужить головой – проголовувати; • промелькнуло в голове – промайнула [майнула, проминула, минула, блиснула, шаснула] думка (гадка) [в голові] кому, в кого; • промок с головы до ног – промок (вимок, змок) до рубця (як хлющ (хлюща)); • пустая голова – порожня (пуста) голова (образн.) у голові яку пустій стодолі, голова як свистун; • разбить на голову – впень, до ноги побити; • рубить, отрубить голову кому-либо – стинати, стяти кому голову, стинати, стяти кого; • сам себе голова (перен.) – сам собі голова (пан); • с больной головы на здоровую – з хворої голови на здорову скидає (Пр.); з дурної голови та на людську (Пр.); швець заслужив, а коваля повісили (Пр.); слюсар прокрався, а коваля покарали (Пр.); винувата діжа, що не йде на ум їжа (Пр.); хто кислиці поїв, а (на) кого оскома напала (Пр.); Адам кисличку з’їв, а в нас оскоми на зубах (Пр.); на вовка неслава, а їсть овець Сава (Пр.); іноді б’ють Хому за Яремину вину (Пр.); на вовка помовка, а заєць капусту з’їв (Пр.); хто б’ється, а в кого чуб болить (Пр.); за моє ж жито та мене ж і бито (Пр.); нашим салом та по нашій шкурі (Пр.); • свернуть себе голову – скрутити (звернути) собі голову (в’язи), прогоріти (збанкрутувати); • светлая голова (перен., разг.) – світла (ясна) голова, тямущий чоловік (тямуща людина); • с головой уйти, погрузиться во что, отдаться чему (перен., разг.) – з головою заглибитися (поринути, пірнути) в що; удатися (укинутися) в що; захопитися чим; • с головы до ног, с ног до головы, с (от) головы до пят (перен.) – від (з) голови до ніг, від ніг до голови; від (з) голови до п’ят; від потилиці до п’ят; (иногда) від мозку до п’ят; • с головы на голову – всі до одного (жодного), геть усі; • сделал что на свою голову (разг.) – зробив що собі на безголів’я (на свою голову); • седина в голову, а бес в ребро – волосся сивіє, а голова шаліє (Пр.); сивина в голову, а чорт у бороду (Пр.); чоловік старіє, а чортяка під бік (Пр.); і в старій печі дідько топить (Пр.); голова шпакувата, а думка клята (Пр.); стар, та яр (Пр.); волос сивіє, а дід дуріє (Пр.); сивина в бороду, а біс у ребро (Пр.); старість то старість, а без віжок не вдержиш (Пр.); • сколько голов, столько умов – кожна голова свій розум має (Пр.); що голова, то розум (Пр.); • сложить голову – наложити (накласти, лягти) головою; зложити голову; наложити душею; трупом лягти; • сломя голову – стрімголов (прожогом); • с непокрытой головой – простоволосий; • снимать голову – стинати голову; • с ног на голову поставить – з ніг на голову поставити, (назвать белое черным) сказати на чорне біле [, а на біле чорне]; (исказить, ещё) поперекру́чувати, перекрути́ти, попереіна́кшувати, переіна́кшити, попепереверта́ти, переверну́ти, поперебрі́хувати, перебреха́ти, (подтасовать, ещё) попідтасо́вувати, підтасува́ти; • снявши голову, по волосам не плачут – чуб дарма, як голови нема (Пр.); стявши голову, за волоссям не плачуть (Пр.); про ноги не думають, коли голова в петлі (шия в зашморзі) (Пр.); пропав кінь – і узду (по)кинь (Пр.); пропив кульбаку, то не жаль стремен (Пр.); взяв чорт батіг, нехай бере й пужално (Пр.); взяв чорт корову, нехай бере й теля (Пр.); коли пропав віл, пропадай і батіг (Пр.); байдуже ракові, в якому його горшку зварять (Пр.); не до поросят свині, як свиня в огні (Пр.); не до жартів рибі, коли її під жабри гаком зачепили (Пр.); по смерті нема каяття (Пр.); є каяття, та нема вороття (Пр.); • с седой головой – сивоголовий; • стоять, постоять головой за кого, что – важити життям за кого, за що; відважувати, відважити життя за кого, за що; • сумасбродная голова – шалена голова; зайдиголова (шибайголова); • сушить голову – (перен.) сушити (забивати, клопотати, морочити) голову; • теряю голову – не дам собі ради; розгубився; нестямлюся; нестямки напали на мене; • ты (он…) всему делу голова – ти (він…) у цьому (у цім) ділі (ти, він… тому ділу) голова; ти (він…) усім орудуєш (орудує…); ти (він…) тут привідця; ти (він…) усьому голова; • умная голова – розумна (велика) голова; (образн. разг.) розуму як наклано; розуму наче два клали, а третій топтав; • у него голова не совсем в порядке – жуки в нього (йому) в голові; немає в нього (не стає йому) однієї (третьої, десятої) клепки в голові; трохи йому клепки в голові не сходяться; має завороть в голові; у нього в голові щось не теє; • упасть, полететь вниз головой – сторчака дати; • хвататься, схватиться за голову (перен. разг.) – братися, узятися (хапатися, схопитися) за голову; жахатися, жахнутися; • ходить с непокрытой головой (ирон. о замужней женщине) – волоссям світити; • хоть кол на голове теши – хоч кіл (клин) на голові теши (Пр.); як на пень з’їхав (Пр.); хоч вогню прикладай (Пр.); хоч перервусь, а не підкорюсь (Пр.); • хоч гавкай на його – нічого не вдієш (Пр.); хоч заріж, то не хоче (Пр.); хоч стріль йому в очі (Пр.); • что голова, то ум (разум) – що голова, то [й] розум (Пр.); що хатка, то інша гадка (Пр.). [Хто се тобі таку дурницю в голову вкинув? (Сл. Гр.). Зацідив по уху переднього, той аж стовбула став (П.Мирний). Хміль йому вдаре в голову, то він так сторчака й дасть! (М.Кропивницький). Ми звечора полягали як треба, а вранці митусем лежали, бо вночі дуже ворочались (Сл. Гр.). Дурна голова нічого не поможе (Пр.). Правду люди кажуть, що від малих дітей у батьків голова болить, а від великих душа кипить (О.Кониський). Мені світ округи йде (Г.Барвінок). Мені памороки забито киями, а в вас, мабуть, ізроду в голові клоччя (П. Куліш). Голова як казан, а розуму ні ложки (Пр.). Голова як у вола, а все говорить — мала (Пр.). Голову об заклад ставлю (Пр.). Мені з думки не йде наше безталання (І.Котляревський). Лежить наша Тетяна, вернеться їй світ (Г.Барвінок). Маланці заходило в голову, що сталося з Гафійкою (Коцюбинський). Засвітив той лампочку, на комині стояла постояв, почухавсь у кучмі,знов сів (А.Тесленко). Він зо зла вп’явся руками в свою нечесану куштру (П.Мирний). Беру те на свою голову (Пр.). Атосьо слухав сю мову, а мова йому й голови не держалась (А.Свидницький). Хто ворожить, той душею наложить (Номис). Через тії коні воронії наклав козак головою (Сл. Гр.). Пуста готова ані посивіє, ані полисіє (Пр.). То світла голова (Пр.). За невміння деруть реміння від потилиці до п’ят (Пр.). Зимою столярує, а літом у хліборобство вдається (Г.Барвінок). Голова як маківка, а в неї розуму як наклано (Пр.). Дядина аж за голову схопилась, уся затряслась: «От тобі,– каже,– добулась як сова на току» (Г.Барвінок). Твоєю головою тільки на стілець добре сідати (Пр.). Краще бути головою у риби, ніж хвостом у лева (Пр.). Дурна голова не сивіє (Пр.). Де дурна голова, там і ногам біда (Пр.). Аж до 2008 року на пам’ятнику був напис про те, що енкаведисти загинули від рук «фашистських буржуазно-українських націоналістів», який лише замінили на мудре «з мечем прийшли — від меча загинули». Ось так, ніяких тобі підривів чи бульдозерів — ще один доказ того, що буковинські гуцули живуть дотримуючись американського гасла «take it easy» — «не переймайся» (Дмитро Антонюк).  Головне — це не паритися і насолоджуватися життям, бо воно, сука, проходить («Людина в (м)асьці»). … чого він, зрештою, сподівається своєю впертою, дурною поросячою макітрою, якщо навіть досвід тисячоліть не зміг примирити його зі своєю долею (Л.Мушкетик, перекл. Тібора Дері). Отож хай усяке на себе перш оглянеться та й каже тоді на чорне біле, а на біле чорне, бо всі ми такі, якими нас Господь создав, а часом то ще й гірші (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). — Злі язики в тутешніх  старих леді, дуже злі. Базікають, що їм прибандюриться (В.Шовкун, перекл. А.Кристі). Мої руки вже були наелектризовані від хвилювання, але побачивши, як Бутч увійшов до клітки без дозволу, я запанікував так, що у мене, як то кажуть, аж голова замакітрилася (В.Горбатько, перекл. П.Кері). Тепер я більше нічого не пояснюю, бо немає сенсу збивати бучу (Г.Кирпа, перекл. К.Гамсуна). Як же нерозумно він учинив! Адже можна було відомстити Каміллі іншим яким способом, та не так жорстоко, не так підло. Він проклинав свою дурість, картав себе за таку легкодумність і аж у голову заходив - як би те діло назад повернути, як би знайти якийсь порятунок (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Наприкінці серпня я на безпач дав оголошення в газеті (О.Король, перекл. Д.Фаулза). 1. Одна голова добре, а дві краще. Але вже для кунсткамери… 2. Кат засудженому: — Вище голову!].

Дед, дедушка – 1) дід, (ласк.) дідусь, дідусик, дідусю, дідусенько, дідунь, дідуньо, дідунечко, дідок; 2) (старик) дід, (ув.) дідуган, дідуга, дідище, дідора, дідур, (пренебреж.) дідисько: • дедом быть – дідувати; бути дідом; • становиться, стать дедом (похожим на деда) – дідіти, здідіти; • старый дед – старий дід, (разг.) [старий] дідуга (дідуган), стариган, (образн.) сивий пелех. [Ой ти, старий дідуга, Ізогнувся як дуга, А я, молоденька, Гуляти раденька! (І.Котляревський). Був собі дід та баба. З давнього давна, у гаї над ставом, Удвох собі на хуторі жили (Т.Шевченко). Попід горою, яром, долом, Мов ті діди високочолі, Дуби з гетьманщини стоять (Т.Шевченко). Згадаю те лихо, степи ті безкраї, І батька, і діда старого згадаю… Дідусь ще гуляє, а батько вже вмер (Т.Шевченко). А зимою холодно, Нічим затопити, То й питається дідунь: «Що, синку, робити?» (С.Руданський). Пішов Дідок у ліс по дрова; Не забарився в’язку нарубать Та як її на плечі взять: Осика — не полова! (Л.Глібов). Лев-дідуган на світі довго жив; Багато лиха наробив; На старість підтоптавсь, нема вже тії сили, Що при здоров’ї мав! (Л.Глібов). Родинне коло діда оточило, Сини та дочки, й молоді онуки (Л.Українка). Ми будемо дідувати, по пасіках жити (АС). Бачить баба, що біда, та й давай проситься: — Ой мій милий дідусенько, покинемо биться. Покинемо биться та давай мириться, Ми старі давно обоє, чого нам свариться? (Н.п.). Весняна вода добре таки пожувала гатку, їздити через річку не можна було. Дід Охван прийшов подивитись і був дуже невдоволений з річки. — Рибини путньої не впіймаєш, а й собі набундючилась… (В.Підмогильний). Дали Інокентію Петровичу кирпичного чаю, тютюну (старий Сірко пам’ятав про Інокентія Петровича ще з дому), і старенький, зморщений, безбородий дідусик, був радий, як маля. Йому вже три чисниці до смерті, і він хоче покурити всмак. Ні слова не тямлячи по-російському ані по-українському, дідусик на мигах дякував, радів і розумів, чого від нього хочуть: доглянути коней (І.Багряний). Незабаром до двору в’їхали ще одні залужні — дідуньо Уліян з тіткою Марією (У.Самчук). Вони самі — старі пенсіонери, Сивенький тато — слюсар заводський, З парокотельні слухає гудки І, певно, вже не жде нової ери. Бо сплинув вік. І мариться село, Де руки діда, схрещені в могилі. Рахнівка. Гайсин. Голубе Поділля. Все забуттям, мов терням, поросло. Бо сплинув вік. По Таврії, по наймах, По вежах Закавказзя. По роках. І вижовк світ по всіх материках. Лишився цей. Малий. В вікні. У рамах. Оце твій світ. Нехай малий, та свій. Незрадний. Твій. Довірений і вірний. Хай пам’ять бродить і гуде, як рій. Це — твій. Пенсіонерний і вечірній (В.Стус). Отакі вони хлопці, кирпаті сільські аргонавти, голуб’ята, анциболи, хоч не роди! Їх рвонуло навідліг. І бризнуло кров’ю в багаття. І несли їх діди, яким не хотілося жить (Л.Костенко). До баби не приходили сусіди, Не рипали сіньми́. А баба побивалася за дідом, Вмивалася слізьми́ <…>. Ох, діду, окаянний діду! Мали ж удвох іти!.. Нащо покинув, скажи, повідай?! Ох, Господи, прости… Ось нагодилися сусіди — Руками розвели: Так побивалася за дідом — До діда й однесли… (Тетяна Решетняк). — Це ж доведеться ночувати під голим небом, спати не роздягавшись і ще всяку таку покуту нести, що понавигадував той дурноголовий дід, маркіз Мантуанський, а ви оце тепер його робом ходити надумали (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Бридкий дідуган: очевидно, я видаюся їм саме таким. Здідів, де ж йому вганятися за нами (Леся Мушкетик, перекл. Тібора Дері). — Бабуся з дідусем дуже любили гратися в хованки. Вранці бабуся ховала самогон, і якщо дідусь його знаходив — то ввечері ховалася вже бабуся].

Долг – 1) (заём) борг; позика; позичка, (устар.) винне (р. -ного), винувате (р. -того), (старый) залеглість; 2) (обязанность) повинність, обов’язок: • брать, взять в долг у кого – брати, взяти в позику (позичку, позикою, у борг, боргом, на віру, наборг, на́бір) у кого, позичати, позичити (про багатьох напозичати) в кого, боргувати, поборгувати, заборгувати, задовжити (іноді визичати, визичити) в кого, (тільки про товар) брати, взяти набір (наборг) у кого; напозичатися; • быть в долгу у кого – бути винним (завинити) кому, бути в боргу в кого, заборгувати (задовжити) в кого; • быть в долгу у кого, перед кем – бути зобов’язаним (обов’язаним) кому, перед ким, (иногда) бути винним перед ким; • в долг – позикою, боргом, наборг, (чаще – на́бір), на віру, (устар.) наповір; • в долгу как в шелку – по шию (по вуха) в боргах (у довгах), у боргах (у довгах) як (мов) у реп’яхах, боргів [більш] як волосся на голові (в бороді), напозичався – аж нікуди (по саме нікуди); • взыскивать, взыскать долг, долги – стягати, стягти (правити, виправляти, виправити, справляти, справити) борг, борги (довг, довги); • взятый в долг – позичений (борговий), (про гроші іще) борг (довг); • взять за долг что-либо – стягти (відібрати, одібрати) за борг (за довг) що, пограбувати; • влезать, влезть (разг. залезть) в долги – залазити, залізти в борги (у довги), загрузати, загрузнути в боргах (у довгах), заганятися, загнатися в борги (у довги, в позички), (згруб.) укачуватися, укачатися в борги (в довги), топитися, утопитися в позиках, заборговуватися, заборгуватися (задовжуватися, задовжитися), набратися по шию; • возврат долгов – повернення, повертання боргів; • входить, войти в долг, в долги – запозичатися, напозичатися, заборгувати[ся], задовжуватися, задовжитися, завинуватитися; ще (те саме, що); • вылезать из долгов – вилізти (виборсатися) з боргів (з довгів); • выполнять свой долг – виконувати свій обов’язок; • давать, дать, верить, поверить в долг – давати, дати у позику (іноді позикою); (про товар) давати, дати набір (наборг); позичати, позичити (иногда визичати, визичити); боргувати, поборгувати; на віру давати, дати; вірити, повірити (навіряти, навірити); • дать в долг без отдачи – дати (позичити) на вічне віддання; • дающий в долг, заимодавец, кредитор – той, що позичає (дає у позику), позикодавець, кредитор, повірний, (про лихваря іноді) позичайло; • долг гражданский – громадянський обов’язок; • долг не велик, да лежать не велит – борг не реве, а спати не дає (Пр.); голод морить, а довг крутить (Пр.); • долг платежом красен – що винен — віддати повинен (Пр.); умівши брати, умій і віддати (Пр.); позичене не з’їдене — все треба віддати (Пр.); як не вертись, а взяв, то розплатись (Пр.); перше борг віддай, а тоді вже й за себе дбай (Пр.); як не вертись, а за позикою розплатись (Пр.); гріхи — плачем, а довги — платежем (Пр.); хоч десь, хоч там перехвати, а борги (довги) заплати (Пр.); позичка на боржнику верхи їздить (Пр.); • долг погашенный – борг сплачений; • жить в долг – жити на позички (у борг, у довг); • забирать в долг – боргуватися; брати набір, на віру; • изменить своему долгу – зрадити свою повинність (свій обов’язок); • исполнять долг – чинити обов’язок; • накупить в долг – набрати набір, наборг; • не остаться в долгу – не занедбати (не попустити) свого, віть за віть віддати; • не только долг, но и обязанность – не тільки обов’язок, але й повинність; • он в долгу не останется – він винним не залишиться, (перен.) він подякує (віддячить, відплатить), він віть за віть віддасть, він цього не подарує, він не попустить свого; • отдать последний долг природе – умерти; віддати Богові душу; • отдать последний долг умершему – віддати останню шану небіжчикові, провести до кладовища; • отпускать в долг – боргом (набір, наборг, в кредит) давати, боргувати; • отрабатывать за долг шитьём, пряденьем, косьбой, службой – відшивати, відпрядати, відкошувати, відслужувати кому що; • отсрочивать долг – поборгувати; відкласти виплату боргу; • первым долгом (разг.) – щонайперше (найперше), передусім, насамперед; • поверить в долг – повірити набір; • погашать, погасить, заплатить долг – виплачувати, виплатити, поплатити (сплачувати, сплатити, посплачувати, покрити) борги, виплачуватися, виплатитися з боргів; • по долгу службы – з службового обов’язку (з службових обов’язків, з службової повинності), виконуючи службовий обов’язок (службові обов’язки, службову повинність); • покупать в долг – брати (іноді купувати) набір (наборг); • по уши (по горло) в долгах – по [самі] вуха (по [саму] зав’язку) в боргах (у довгах), у боргах (у довгах), як у реп’яхах; мати багато нашийниць; • раздавать, раздать в долг – розпозичати, розпозичити, порозпозичати, (про товар ще) зборговувати, зборгувати (навіряти, понавіряти); • расплатиться с долгами – виплатити (про багатьох поплатити) борги (довги), поквитувати, поквитати борги (позики); • сложить долг с кого – дарувати кому борг; • считать своим долгом – уважати за свій обов язок (своїм обов’язком, за свою повинність), мати за обов’язок, брати (покладати) собі за обов’язок, почувати себе (іноді почуватися) зобов’язаним; • сомнительные долги – непевні борги; • требовать долг – правити борг (довг, позику); • у него много долгов – у нього багато боргів (довгів), він має багато боргів (довгів), він багато (геть-то багато) винен, (образн. жарт. іще) у нього (він має) багато намиста на шиї; • часть непогашенных торговцу долгов – (лок.) недонос; • человек долга – людина обов’язку; • чувство долга – почуття обов’язку, усвідомлення свого обов’язку (своєї повинності); • это не только наш долг, но и обязанность – це наш обов’язок і повинність наша; • я в долгу у кого – я боржник (винуватець) чий, я винен кому, я завинив кому; • я в неоплатном долгу перед вами – я невиплатний винуватець (боржник, довжник) ваш; • я у вас в большом долгу – я вам багато винен. [Нічим було заплатити, так корівку мою пограбували й продали (О.Кониський). Не вірять шинкарі горілки (Сл. Гр.). У його бідолахи багато нашийниць (Сл. Гр.). Шинкарочка мене знає, на сто рублів навіряє (Н. п.). Позичив ледачому гроші — десь на вічне вже віддання (Сл. Гр.). — Що ж вони про мене кажуть? — граючи очима, спитала Марина. — Недобре кажуть, Марино!. Як тебе колись лихо спіткало, вони тебе приберегли й не дали лихові тебе посісти, а як їх прикрутило голодне лихо, то що ти з ними вчинила? Якого хліба даєш їм у позику? Ось на, подивись! — і він витяг з-за пазухи той шматок хліба, що сховав учора. — Коли їм не згодне брати трохи присмаженого, то хто ж їх до того силує? — байдуже спитала Марина (П.Мирний). Люцина сіла коло самовара на місці хазяйки, щоб наливати чай, хоч другим часом та повинність лежала на Зосі (І.Нечуй-Левицький). Довкола шниряє, глядить, де б грошиків позичить можна, і думка в кожного тривожна, що наборг їсть і наборг спить (І.Франко). Яко син селянина, вигодуваний твердим мужицьким хлібом, я почував себе до обов’язку віддати працю свого життя тому простому народові (І.Франко). — Прошу вас, без галасу чиніть повинність вашу, — у мене в хаті хворі (Л.Українка). Тепер тільки я зібралась «вирівняти залеглості» в своїй кореспонденції (Леся Українка). Лихий та збентежений вертався Хома з порожньою пляшкою з корчми: шинкар не дав набір (М.Коцюбинський). Свого часу, як пригадав я собі тепер блискавкою, споминала мені мати про якусь позичку (О.Кобилянська). Раденко матері не знав,— вона вмерла в той день, як він, її перший син, побачив світ; через п’ять років умер і батько, невеличкий панок, хлопця ж узяв до себе і виховав дядько, бо що після батька зосталося, те за позички пішло (Б.Грінченко). Приступаючи до печі, вона просто дуріла, бо не знала, що варити. Приварку не було, вічні позики докучили всім і навіть Маланці (М.Коцюбинський). Я взяв у нього коня за винне, бо він позичав у мене гроші і хліб, та й конем віддав. Цей чоловік косить мені не за гроші, а за винувате, — позичав весною. Пішов чумак до жидівки боргувати мед-горілку. Як станеш усім боргувати, то доведеться без сорочки ходити. Увесь крам зборгував, а грошей катма. Людям багато понавіряв (порозпозичав), як би то всі повіддавали. Ваші два карбованці я вам відпряду (АС). Панок це був задрипаний — в боргах, як у реп’яхах, але пихатий, шкідливий і мстивий (Б.Антоненко-Давидович). Він взяв мене за плечі, звав єдиною. Щось говорив про долю, про борги. Що там, під Дубно, він ще був людиною, а тут він сам з собою вороги (Л.Костенко). Купівля на́борг — ніби дзбан, що внадився ходити по воду (О.Сенюк, перекл. Торґні Ліндґрена). Останній наш борг у крамниці залишився несплаченим, і на́борг нам уже не давали (О.Сенюк, перекл. Т.Ліндґрена). Так уже ведеться в цьому світі, треба сплачувати борги (О.Пономарів, перекл. К.Асимакопулоса). 1. Новорічний лист Дідові Морозу: “Мене звати Миколка, мені 8 років. Тепер у нашої сім’ї багато боргів. Подаруй нам, будь ласка, трошки грошей. Я реально відіграюсь!”. 2. Товариші чоловіки та коханці! Виконуйте свій обов’язок! Не сподівайтесь один на одного! 3. Я просто патріот і вирішив в армію сходити, борг батьківщині віддати. Сходив в армію, віддав борг батьківщині й вирішив більше в такі борги не залазити].

Драпать, драпануть – драпати, драпонути, давати, дати дропака (дріпака), давати, дати тягу; дременути, гайнути; жахнути, чкурити, чкурнути; п’ятами накивати, намасти́ти п’я́ти [салом]; ки́нутися, ударитися, рвонути навті́ки (навтікача́, навтьоки), пода́тися навте́ки; дмухнути (дати дмухача); дати (дмухнути) драла; шугнути, дати ходу, дати лиги, лепеснути; герсонути; дра́чки да́ти, дати ногам волю, узяти ноги на плечі, (реже) дерону́ти. [Чимдуж дав відтіль дропака. Ентелла скрізь пішов шукати, Щоб все, що бачив, розказати. І щоб Дареса підцьковать (І.Котляревський). Оце будучи під враженням від придурків Тарантіно, я мрію про гарне наше кіно (ну на крайняк роман), як окупанти будуть драпати з нашої землі, а на їхніх дупах будуть висмалювати звьозди (А.Дністровий). Фіть дав драла зразу ж, як побачив того кизилового дубця (М.Лукаш, перекл. Є.Пелина). Отак і наш татуньо Радецький: він знав усі ходи та переходи в Італії, його ніхто не міг ухопити. В одній книжці від початку до кінця описано, як він чухрав з-під Санта-Лючії і як він, тому що італійці також дали дмухача, лише на другий день відкрив, що переміг власне, він, бо італійців навіть у бінокль не було видно. Тоді він повернувся і зайняв покинуту Санта-Лючію. Саме за це він і одержав звання фельдмаршала (С.Масляк, перекл. Я.Гашека). Хлоп таки й спинився — не того, що Санчо галасував, а того, що Дон Кіхот лежав і не ворушився; подумавши, що він убив його, носій підтикав поли своєї хламиди і рвонув навтікача, мов сугак той бистроногий (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). … вже при першому окрику Хінес зіскочив додолу і рвонув навтьоки — і то не риссю, а таки добрим чвалом… (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Це гуртожиток, із якого я збираюся дременути — винайму «куток», де б міг мати творчу тишу з колимською атмосферою (В.Стус)].

Карамелька, разг. – (конфета карамели) карамеля, карамелька. [— Ну, ця вже сльоза й ця карамелька зовсім не до діла, — сказав лінгвіст. — У всякому разі, вони не можуть тебе характеризувати (М.Хвильовий). Він прийшов сюди рекламувати карамельки. Такі різнокольорові, хімічні, на патичках. І навіть не самі карамельки, а підставку для них (Іздрик). …розтоплена карамелька поцілунку на засмаглому плечі миттєво вихоплені погляди перехожих все і так ясно — вода у небі небо у воді (Д.Лазуткін). Шоколяда, наличко, цукерок і карамеля — слова із «скрипниківки», офіційного правопису Української соціалістичної радянської республіки з 1928 до 1933 рр. (з інтернету)].

Козёл – 1) козел, (животн.) цап, (диал.) цапу́р, (ласк.) цапу́сенько, (собир.) цапня́; 2) (о глупом человеке) цап, кзел; 3) (козлиная кожа) козли́на, козля́тина, козло́ва шку́ра; 4) (ворот) ручни́й ко́ло́ворот; 5) (скамейка, на которой секли школьников) коби́лка, лавка; 6) (спорт.) козел: • взять на козла́ (ребёнка) – взя́ти (дити́ну) на ко́пки, підійня́ти собі́ на пле́чі (дити́ну); • дать козла́ – стрибну́ти, ско́кнути, ки́нутися (пусти́тися) бі́гти стри́бом, пли́гом; • доить козла́ – мочитися; • забивать козла – (играть в домино, рус.) забивати козла; • козёл отпущения (разг.) – козел відпущення (розгрі́шення); жертовне ягня; цап спокути, офірний (жертовний) цап, цап-відбувайло; • козла драть, петь козлом (разг.разгпрезр.) – пускати цапа, козлякува́ти, цапиним голосом (на цапиний голос, глас) співати; по ко́зу (козли́) де́рти; • от козла ни шерсти, ни молока; как от козла молока – як з цапа вовни (Пр.); не буде з цапа вовни (Пр.); як з бика молока (Пр.); як з бика — ні лою, ні молока (Пр.); як з козла молока (Пр.); • прыгать козло́м – стриба́ти (плига́ти), як цап; • пустить козла в огород – пустити цапа в капусту (Пр.); приставити вовка до отари (Пр.); • пустить козла́ (скозлоголосить) – підпусти́ти (ви́вести) ца́па; • стать козло́м (на четвереньки) – ста́ти ца́пки, ра́чки. [Ву́са — честь, а борода́ і в ца́па, єсть (Приказка). Дурни́й, як цап (АС). Ой, цап з ме́не, цап! (АС). Козел меле, козел меле, коза насипає (Г.Барвінок). Витріщив очі, як козел на нові ворота (Номис). Стриба, як цап на городі (Номис). — Що з вашої науки? Як з козла молока! (П.Мирний). Один молодий чоловік, утомившись стрибанням через козла, одійшов набік і почав надягати на себе сюртук, скинутий було для легкості рухів (Л.Українка). Чужі пішли, але з Бекіром трудна була рада: він уперся, як цап, і лишився на ніч (М.Коцюбинський). Із нього науки, як з цапа вовни (І.Франко). Через марність свого чуття до дівчини він фатально почав зазнавати втіхи від приниження. А що його постійне зринання з соробкопівського небутгя в ту хвилину, коли Марта лишалась самотня, ïï не могло не дратувати, то й крику та гдирання в ïх розмовах, отже, й таємноï радості для хлопця було досить. Отак Льова робився добровільним козлом відпущення для Мартиного чорного настрою, послужливою метою для проявів ïï гніву (В.Підмогильний). Тут Кутузов шарпнувся, стрибнув убік і панічно побіг, подався стрімголов, вистрибом, як козел (І.Багряний). Зашепотів весняний сніг, забелькотав, задзюрив, навергав геть забутих снів до дна всю душу збурив. Пронозисто чалап-талап ясними калюжами на кладці із козою цап побуцькався рогами (В.Стус).  Він міг працювати невтомно і методично. А міг, полишивши працю, бігти на футбольний стадіон «Динамо», — адже був запальним уболівальником цієї команди. Або міг годинами газардно «забивати козла» (грати в доміно) чи спостерігати, як інші грають (Г.Кочур). — Коротше, вони з мене вже готували цапа-відбувайла. Хотіли як агнця заколоти (О.Ульяненко). Якийсь час Карл-Орса не з’являвся до нас, а тоді прийшов і сказав, що хоче, аби Ева пішла з ним до крамниці, мовляв, треба багато що з’ясувати і зробити, куди ділася його ґуля під пупом, ми так і не довідалися, а мати тільки сказала, що таких цапів, як він, не бере жодна хвороба, вони найживучіші на світі (О.Сенюк, перекл. Т.Ліндґрена). Якби козла відпущення можна було ще й доїти! (С.Є.Лєц). 1. Я з’їв сметану «Президент», але президентом так і не став. Викурив пачку цигарок «Аташе», але аташе з мене також не вийшов. І тільки випивши пиво «Козел», я відчув: процес пішов. 2. Якщо чоловік козел, то роги йому — прикраса. — Хай цього козла ґрінпіс захищає. 3. Жінки називають козлом того, кого не вдалося зробити бараном. 4. — Вчора возив дочку в село, показував козла. — Нащо? — Щоб знала, як виглядає справжній козел. А то вона зі слів матері неправильно його уявляє].

Крепкий – (прочный) міцни́й, тривки́й, дебе́лий, креме́зни́й, крем’язни́й, (диал.) моцний, крі́пки́й, (сильный, выносливый) міцни́й, крі́пки́й, тривки́й, дужий, сильний, цупкий, міцносилий, витривалий (о состоянии, ещё) непохитний, несхитний, незламний; (о фруктах, плодах) яде́рни́й; (о голосе, ещё) лункий; (о растворе, ещё) насичений, концентрований; (о запахе) різкий, терпкий; (о хазяине, ещё) заможний: • более крепкий – міцні́ший, крі́пший, дебелі́ший, покрі́пший; • довольно крепкий – міцне́нький, кріпе́нький (кріпке́нький), дебеле́нький; • думать крепкую думу – ду́же (тя́жко, гли́боко) зами́слюватися (загадуватися) про що, сильну́ (тяжку) ду́му ду́мати про що; • задним умом крепок кто, крепок задним умом кто – мудрий по шкоді хто; пізно до розуму дійшов хто; якби той розум спереду, що тепер іззаду (Пр.); якби знаття, що в кума пиття, то б сам пішов і дітей забрав (Пр.); привів коня кувати, як кузня згоріла (Пр.); як загнав на слизьке, то за (про) підкови згадав (Пр.); (груб., фам.) підтикалась, як задрипалась (Пр.); • крепкая водка, вино, чай – міцна́ горі́лка, міцне́ вино́, міцни́й (густи́й) чай; • крепкая дисциплина – міцна дисципліна; • крепкая стража – пи́льна (го́стра, сильна́) ва́рта, сторо́жа; • крепкая фигура, крепкие руки, ноги, плечи – міцна́ (кремезна́, дебе́ла, ду́жа, заживна́) по́стать, міцні́ (кремезні́, дебе́лі, ду́жі) ру́ки, но́ги, пле́чі; • крепкие напитки – міцні́ (п’я́ні) напої (тру́нки); • крепкий в слове – держки́й на сло́во; • крепкий камень – тверди́й (міцни́й) ка́мінь; • крепкий мороз, холод – цупки́й (лю́тий, си́льний, дошкульний) моро́з холо́д; • крепкий на деньги – скупи́й, тверди́й на гро́ші; • крепкий на язык – цупки́й на язи́к, мовчазни́й, мовчу́н; • крепкий орешек – твердий (міцний) горішок; • крепкий снег, лёд – тверди́й (держки́й) сніг, лід; • крепкий сон – міцни́й (сильни́й, твердий, глибокий, непробудний, (диал.) товсти́й) сон; • крепкий табак – міцни́й (лю́тий, сильни́й) тютю́н; • крепкий ум – міцни́й (ду́жий) ро́зум; • крепкий человек – люди́на при здоро́в’ї, люди́на креме́зна́ (міцна́, крі́пка́, ду́жа, дебе́ла, міцноси́ла, заживна́), (образн.) кремінь, залізняк, моцак, дужак; • крепкое здоровье – міцне́ здоро́в’я; • крепкое слово, словцо (разг.) – круте́ (міцне, гостре) слово, слівце́, (похабность) гниле́ сло́во; • крепкое телосложение – міцна́ (ду́жа, креме́зна́) будо́ва ті́ла, міцна́ (ду́жа, креме́зна́) стату́ра в ко́го; • крепок на ухо кто – недочува́є хто, глухе́нький, приглу́хуватий, підглухий, глухуватий хто; туги́й на слу́хи хто; • он ещё крепок на ногах – він ще міцни́й (тверди́й) на но́ги; • очень крепкий – міцне́нний, кріпе́нний, дебеле́нний; • становиться, стать кре́пче – ду́жчати (дужати), поду́жчати (подужати), міцні́ти (міцні́шати), поміцні́ти, зміцні́ти, поміцні́шати, дебелі́шати, подебелі́шати, умоцьо́вуватися, умоцюва́тися, замоцюва́тися; • человек крепкого сложения – люди́на міцно́ї (ду́жої, креме́зної) будо́ви (стату́ри), міцно́го (дебе́лого) скла́ду. [Лід кріпкий, хоч гармати коти (Пр.). Лях му́дрий по шко́ді: як покра́ли ко́ні, став кінни́цю замика́ти (Пр.). Ко́ник він кріпке́нький (Є.Гребінка). Тесля́р коли́сочку дебе́лу майстру́є в сі́нях (Т.Шевченко). Ви́хор ста́не у крем’язни́х дубі́в колі́на гну́ти (П.Куліш). Того вечора таки недільного з Києва виїхав славний новий віз, запряжений двома міцними волами (М.Вовчок). А зима вже морозами кріпкими укріпила (М.Вовчок). Іще́ кріпки́й чума́к був (М.Вовчок). Натура його не була міцна, завзята (П.Мирний). Будо́ва ті́ла міцна́, кремезна́ (І.Нечуй-Левицький). Натоми́вшися, спав тверди́м, міцни́м сном (М.Левицький). Спить товсти́м сном (І.Рудченко). Дід До́рош був стари́й, але ще кремезни́й чолові́к (Б.Грінченко). Хо́лодом пові́яло цупки́м (Б.Грінченко). Він добре бачив трохи кривий, глибокий і заслинений рот вовка, закрутки шерсті на його грудях і міцні замочені лапи (М.Коцюбинський). Нам дають чаю, гарячого, міцного, що блищить в склянці, як стигла вишня (М.Коцюбинський). Слова були міцні та повні, наче добре зерно (М.Коцюбинський). Гафі́йка стоя́ла міцна́, запа́лена со́нцем (М.Коцюбинський). П’яне́нький, а в нога́х таки́ кріпе́нький (Сніп). Кру́гла, заживна́ по́стать (Л.Українка). Яде́рні я́блука — до́вго проле́жать (М.Грінченкова). Повели́ його́ за го́строю ва́ртою (М.Грінченкова). Потрі́бно насампере́д науко́вого знаря́ддя й тих тривки́х підва́лин, що дає́ позити́вне знаття́ (С.Єфремов). Бу́дем на нево́льників по́кріпші пу́та надіва́ти (Л.Мартович). У ме́не здоро́в’я тривке́: ніко́ли не хворі́ю. Сви́та ще кріпка́, ще о́сінь переходжу́ в їй. Там таки́й ще дебе́лий дід, що ї́сти не проси́тиме: сам собі́ заро́бить. Сукно́ таке́ міцне́, що й зно́су йому́ не бу́де (АС). Міцні, засмальцьовані руки, А м’язи тверді, наче дуб. На білій, як день вишиванці Блищить український тризуб! В очах крижана недовіра, Як глобус блищить голова. Давно не гуляла сокира По вулицях міста Москва! (Ot Vinta). «Яких їм треба президентських указів, цим людям? – косишся на співгромадян. — Чи що їм взагалі потрібно?» Хто б і що не говорив, а зібрати їх-нас у щось притямне і не безсенсове, забезпечити тяглість в історії можуть не прапорці, що колишуться в кабіні водія, і не фізії політиків на білбордах, що миготять обабіч. А що? Так-так, саме вона, скривіться в тисячний раз, мовляв, «сколько можна» і «хіба це главне?» Мова – це і є Україна, і нічого з цим не поробиш, як і з тим, що поки що її не стає більше. Ну, трохи повилася сьогодні біля вуха, долинала десь із переднього майданчика, але вся вийшла на Контрактовій, біля Могилянської академії (П.Вольвач). — Та недалеко вже та пора, коли вашмості будуть мені наказувати, а я вашмостей буду послухати — тоді міцносила правиця моя дасть ознаку мого прагнення служити вам (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). — Та я ж її добре знаю,— сказав Санчо,- як челядь у селі навкидя грає, то і з найдужчих хлопців ніхто так далеко залізяки не кине, як вона. Там-то голінна дівоха, і вродою, і поставою — всім узяла, і хоч якому мандрованому лицарю перцю дасть, як до неї підсипатись почне! А моцна ж яка, а голос, бісової крові, який! (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Він і досі дужий міцний та худорлявий, залізняк, словом (Ю.Джугастрянська, перекл. Ж.Пейслі). Що слабкіші доводи, то міцніша позиція (С.Є.Лєц)].

Крыса – (Rattus) пацюк, щур, (реже) криса, (увел.) пацючисько, пацючище, щуряка, щурисько, (ирон., насмеш.) пацючара, крисяра, (собир.) пацючня, (реже) щурня: • канцелярская крыса – канцеля́рська ві́ра, перогри́з, канцелю́ра. [Вигляда, мов криса з крупів (Номис). Діла робити не хочеш, а пика — хоч пацюки бий (Сл. Гр.). Учитель був колись господарем великого помешкання, і революція, відтинаючи ордерами кімнату по кімнаті, загнала його разом з недореквізованим й недоспроданим майном у цей куток, що нагадує острів після землетрусу. Вона зруйнувала й гімназію, де він учив буржуйських синків гнобити народ, і кинула, як пацюка, до архіву порпатись у старих паперах (В.Підмогильний). Лежу під сонцем вересня. З тополі об загороду дзвонить падолист, мов щур поводить шиєю, недремний, дбайливий друг мій, видершись на вежу, а охра смутку, вплетена в траву, нагадує мені часи колишні (В.Стус). Пацючня, що, либонь, уже давно звикла хазяйнувати тут, лякалася і нишкла, а трохи згодом, ще Климко не встигав і повіки склепити, знову заводила вискливий, з тупотнявою та шкряботнявою шабаш (Гр.Тютюнник). Нічого так не боюся, як цієї пацючні і її бридкого писку(В.Шкляр). Я дивився на Вужа, як щур на бетонну стінку. Ніякого бажання ламати зуби або рити стіну (О.Ульяненко). Коли у фільмі здох щурисько (“мишка”, як ніжно згадувала вона), Дзвінка не витримала і розплакалася, тихо схлипуючи десь на моєму плечі (Л.Дереш). — Хома-бідак, що їсть плавучих жаб, ропавок, пуголовків, стінних ящірок і водяних; що в шаленстві свого серця, коли казить нечиста сила, їсть коров’янку як салат; глитає старого щура і собаче падло, п’є жабуриння на ковбані. Хто від селища батожений до селища, колодкований і тюрмлений. Хто мав три вбрання до спини, шість сорочок до тіла, коня — їхати, і зброю — носити. Проте мишва, щурня, мільга сама: все — їв сім довгих літ Хома (В.Барка, перекл. В.Шекспіра). …він для неї — порожнє місце. Всередині в неї палає вогонь. Внутрішнє світло палає яскравіше від тисячі сонць, висвітлюючи цього затяганого пацюка, який належить до чоловічої статі (О. і О.Плеваки перекл. Е.Єлінек). Проте сидів у ній недовго: його спокій порушила шамотня, яку зняли його родичі. Він метнувся до виходу і миттю зміркував, що там сталося. Ця дурна пацючня, очевидно, не витримала голоду і, ледве відчинили склад, спробувала проскочити в головний відділ (Д.Щербина, перекл. В.Бикова). Будь завжди на першій лінії, якомога далі від власних тилових щурів (С.Є.Лєц). 1 Щурі одними з перших зрозуміли, що вигідно жити поруч з людьми, але при цьому не претендувати на право називатися свійськими тваринами. Щур до капітана: — Слухай дружок, ти не хвилюйся, завтра в нас буде навчальна тривога…].

Ландыш – (Convallaria majalis L.) конвалія. [І зараз в горщечок наклала Відьомських разних-всяких трав, Які на Костянтина рвала, І те гніздо, що ремез клав: Васильки, папороть, шевлію, Петрів батіг і конвалію, Любисток, просерень, чебрець; І все се налила водою Погожою, непочатою, Сказавши скількось і словець (І.Котляревський). То ж панночка в веселому Вальсі закрутилась, А в конвалії головка Пов’яла, схилилась. Промовила конвалія: «Прощай, гаю милий! І ти, дубе мій високий, Друже мій єдиний!» Та й замовкла. Байдужою Панночка рукою Тую квіточку зів’ялу Кинула додолу. Може, й тобі, моя панно, Колись доведеться Згадать тую конвалію, Як щастя минеться (Л.Українка). Колимські конвалії — будьте для Валі, достійтесь до Валі — рожеві огні. Пробачте, у вас забагато печалі, пробачте, красуні, ви надто сумні (В.Стус). будьте вкрай обережні громадяни зими у підземках нашого міста проростає небезпечна весна оберемками невиліковно інфікованих сонцем конвалій (Ю.Джугастрянська). Корінно, кронно, пагінцево, заклично так скликали парки в ошатних сукенках альтанки у тихий вечір. А ми прозорі, безтілесні прийдешній ранок пильнували і млосний дух п’янких конвалій лизав нам плечі (В.Стах)].

Лесбиянка – (от греч.) лесбійка, лесбіянка, (жарг.) ле́сбі, ле́сбо, ле́сбос, лесбу́ха. [Єдине, чим Стів заслужив на таку поважну посаду (знову ж таки, на переконання Марі-Франсуаз),— це те, що він вправно скуб кицьку матусі Делуз. Що ж, це могло б бути правдою, хоч і дивувало. Квадратні плечі, наїжачене сиве волосся і славетний курс «гендерних студій» — на моє залізне переконання, президентка Університету «Париж-ІІІ — Сорбонна» Шанталь Делуз була стовідсотковою лесбійкою (І.Рябчій, перекл. М.Уельбека)].

Навостренный, навострённый – наго́стрений, понаго́стрюваний; наста́влений, нашоро́шений, настру́нчений, нащу́лений, насторо́чений, понасторо́чуваний. [Старі слова говорить Гудзь, а вони крають сьогодні, як нагострений ніж (М.Коцюбинський). Євгеній зміркував, що вони наструнчені против нього, і постановив собі не відкривати перед ними всіх карт (І.Франко). З радістю спостерігаючи, що увагу слухачів він заполонив, в моментах зупинки почуваючи їхнє чекання дальшої фрази, ту нашорошену мовчанку, що краще за оплески надає промовцеві проречистості, він почав оглядати аудиторію, силкуючись в обличчях присутніх викрити майбутнє своєї тут праці (В.Підмогильний). Йому пропонував Охріменко нагострений держак своєї алюмінієвої ложки, але Ляшенко відмовився, бо коли побачить наглядач, то ложці не буде нічого, а камеру буде покарано за такий держак тяжко, а за скіпочку не буде нічого (І.Багряний). Низ дошки гладенько виструганий і там планка легко сунеться крізь дужки, зроблені з дроту. Кінець її, який б’є до прорізу, має в собі нагострений цвях: протинати горло ховрахові (В.Барка). В обід Тимко приїхав у село за нагостреними косами для косарки (Г.Тютюнник). Їхав назад знов на віслюкові, на тій сірій, упертій і кмітливій животині, яка, мовби відчувши Сивоокову потребу якомога швидше втекти до своєї церковці, жваво дріботіла копитцями; але Сивоокові й того було замало, він, знай, підганяв віслюка, кричав на нього: “Чох! Чох!”, його дратували нашорошені високі віслячі вуха, наставлені неначе для того, щоб вловлювати все його збентеження від несподіваної події, що сталася в білому палацику Агапітовім; він тяжко ненавидів і віслюка, і вулиці цього великого чужого міста, і натовпи розледащених нероб попід емволами, ненавидів Агапіта, якому припекло кудись відлучитися сьогодні зранку, ненавидів ту молоду ромейку, що трапилася йому, не знав її імені, не знав, хто вона й що, — була ромейка і то вже досить, намагався тепер виправдати свою нестримність, ромейка видавалася йому як відплата за все, чого зазнав у цій землі, то була його помста пиховитій і жорстокій Візантії; жінка хизувалася своєю красою, своєю безсоромністю, засліплювала своїм тілом, як засліплює Візантія своїми награбованими багатствами, — і він помстився, він інакше не міг (П.Загребельний). І разом з тобою ми заходимося визбирувати роздаровані уста, очі, пам’яті, погляди, губи, плечі, розшукаємо все — до найменшого панігтя, щоб, затиснена в себе як в кулачок, ти ставала цільною і неушкодженою, реставрована для мого охриплого горлового шепоту щастя. Поки ж тебе немає, ти виповнюєшся на мене самого. Чекання, вибираючи мене, обростає гудками, пострілами, криками, заким не стане тобою, лишивши мені велике нащулене вухо — відчути визубрені твої підбори самотні (В.Стус). Джез підскочив і випростався, нашорошений. Це був таки Еміліо. Жодної помилки — його голос, воркітливо-котячий тон (Ю.Джугастрянська, перекл. Ж.Пейслі)].

Нужда – 1) потре́ба, (изредка, ц.-слав.) ну́жда́, (потребность) потре́бина, потребизна, (редко) по́тріб, (устар.) тре́ба; 2) (недостаток) ну́жда́, неста́ток (-тку), (чаще мн.) неста́тки, (реже) недоста́ток, (чаще мн.) недоста́тки, недостача, недоста́чі, (нищета) зли́дні, убо́зтво, (реже) убо́жество, (стеснённое матер. положение) скрут (-ту), скру́та (-ти); 3) ну́жда́, (затруднительное положение) скрут (-ту), скру́та (-ти), скрутне́ стано́вище, (стеснённое положение) суту́га, (реже приту́га), суту́жне стано́вище, тісно́та, (бедствие) біда́, ли́хо, ха́лепа, (горе) го́ре; 4) (неволя) нево́ля, (принуждение) си́ла, при́мус, мус (-су), принука: • а тебе какая нужда́ до этого дела? – а тобі яке діло до цього?, а тобі́ яке́ ді́ло до ціє́ї спра́ви?, а тобі́ що до цьо́го (до то́го)?, (фамил.) а тобі́ до цьо́го яко́го ба́тька го́ре?; • большая, малая нужда́ (естественная надобность) – вели́ка, мала́ потре́ба, вели́ке, мале́ ді́ло; • без видимой нужды́ – без види́мої (я́вної, очеви́дної) потреби; • быть, находиться в крайней нужде – жити у великих нестатках (у великому вбозтві, у великих злиднях); дуже [тяжко, сильно] бідувати; терпіти крайню (якнайбільшу) нужду; бу́ти в якнайбі́льшій (кра́йній) нужді́; • быть, находиться в нужде́ – бу́ти в нужді́, бу́ти в скрутно́му стано́вищі, бу́ти в скру́ті (в тісно́ті, в біді́, в приту́зі), зазнава́ти (сов. зазна́ти) халепи; • велика нужда́! – вели́ка вага́! овва́! вели́ке ді́ло опе́ньки!, (пустое!) дарма́; який край!; • в случае нужды́, при нужде́ – у потре́бі, коли (як) буде потреба, під ну́жду; коли край треба буде; • в этом у нас большая нужда – ми цього дуже потребуємо; • денег наживёшь, без нужды проживёшь – грошей здобудеш, життя-вік перебудеш (біду перебудеш) (Пр.); • ему нужда́ в нём – йому́ він потрі́бний (потрі́бен), він ма́є ді́ло (спра́ву, інте́рес) до його; • житейские нужды – життєві потреби; • жить в нужде, терпеть нужду – жити в нужді (у нестатках, у недостатках, у злиднях, в убозтві, при злиднях, при вбозтві, серед зли́днів, серед нужди́); жити вбого (нужденно, злиденно, скрутно); терпіти нужду (злидні); (бедствовать) [дуже] бідувати (злиднювати); • жить без нужды́ – жи́ти без нужди́ (без недоста́тків, несуту́жно, безну́ждно, невбо́го); • иметь нужду в чём – мати потребу (нужду) на що (в чому); потребувати чого; • испытывать, испытать нужду́ – зазнава́ти, зазна́ти нужди́ (недоста́тків, недостачі, зли́днів, убо́зтва), (бедствовать) бідувати; (нуждаться) потребува́ти чого́, нужда́тися чим; • какая мне нужда́ до тебя? – яке́ мені́ ді́ло (яка́ мені́ ну́жда́) до те́бе?; • крайняя нужда́ – як-найбі́льша (кра́йня, оста́ння) нужда́, зли́дні злиде́нні, оста́нні (вели́кі) зли́дні, вели́ке вбозтво; • крайняя (неотложная, кровная) нужда́ в чём – вели́ка (коне́чна, пильна, гостра, нагла) потре́ба в чо́му й чого́; скру́та на що; край треба (конче треба) чого; • кто в море не бывал, тот нужды не знал – хто на морі не бував, той лиха не знав (зазнав) (Пр.); • мне до них нужды мало – мені́ про них (їх) мали́й кло́піт (ба́йдуже); • на все нужды не запасёшься – на всі потрі́бки не наста́чишся (настарчишся) (Пр.); і (того) те тре́ба, і (того) те тре́ба, і тому́ тре́бові кінця́ нема́є (Пр.); • не испытывать нужды ни в чём – не потребувати нічого, не мати потреби ні в чому; • неотложные нужды – невідкладні потреби; • не твоя нужда́, не заботься – не твій кло́піт, не турбуйся; • нет ну́жды́ говорить об этом – нема́ (немає) потре́би говори́ти про (за) це; не варто говорити про це; • нет ну́жды́ кому до чего – ба́йду́же (байду́жки, байду́же́чки) кому́ про (за) що, дарма́ кому́ про (за) що, (и горя мало) мале́ го́ре (кому́), ні га́дки (га́дки ма́ло) кому́ про (за) що, і га́дки не ма́є хто про (за) що, (шутл.) і за ву́хом не сверби́ть кому́ що; • нужда́ в ком – потре́ба в ко́му, на ко́го; • нужда всему научит – нужда (біда) всього навчить (Пр.); нестатки (злидні) всього навчать (Пр.); нужда́-му́ка — до́бра нау́ка (Приказка); • нужда́ в чём – потре́ба чого́, в чо́му, на що, ну́жда́ в чо́му; • нужда́ горемычная – зли́дні злиде́нні, (голь перекатная) голо́та нещадима; • нужда́ к кому, до кого – ді́ло (спра́ва, зап. інте́рес) до ко́го; • нужда научит калачи есть – біда навчить коржі з салом їсти (Пр.); навчить лихо з маком коржі їсти (Пр.); навчить горе з салом кашу їсти (Пр.); • нужда́-птица – пугач; • нужда скачет, нужда пляшет, нужда песенки поёт – біда плаче, біда скаче, біда й пісеньки співа (Пр.); неволя плаче, неволя й скаче (Пр.); нужда мовчати не вміє (Пр.); злидні навчать співати й скакати (Пр.); навчить біда ворожити, як нема що в рот положити (Пр.); • нужда́-хлеб – голо́дний хліб; • нуждо́ю – а) (поневоле) знево́лі, мимово́лі, несамохі́ть; б) (принудительно) си́лою, примусо́во, при́мусом; в) (по принуждению) з при́мусу, з му́су, з прину́ки, неволею; • нужды – потре́би, ну́жди, (редко) потреби́ни; • нужды мало кому – малий клопіт кому; байдуже кому; • нужды нет – байдуже; дарма; ні (ані) гадки, і гадки нема; • он близок к нужде́ – йому́ недале́ко до злиднів; • он не испытывает нужды́ ни в чём – він не зна́є нужди́ ні в чо́му, він нічи́м не нужда́ється, йому́ нічо́го не бракує; • отправлять свои нужды – відбува́ти свої́ (приро́дні) потреби; • повседневные, текущие нужды – повсякде́нні (щоде́нні), пото́чні потре́би, (фамил.) потрібка; • по крайней (неотложной) нужде́ – з вели́кої (коне́чної) потре́би, через вели́ку (коне́чну, пи́льну) потребу; • по нужде – через нужду (нестатки, злидні, убозтво); • про нужду́ закон не писан – як нема́ нічо́го, то й зако́н ні до чого; на поро́жню кеше́ню й зако́н не важить; • справлять нужду, справить нужду, сходить по нужде – справляти, справити потребу; випорожнятися, випорожнитися; (шутл.) відкрити кінґстон; • тебе, небось, и нужды нет (Гоголь) – тобі́, ба́читься, й за ву́хом не сверби́ть (перекл. М.Рильський); • удовлетворение нужд – задово́лювання (задово́льнювання, заспоко́ювання), (оконч.) задово́лення (задово́льнення, заспоко́єння) потреб; • что за нужда́ (какая нужда́) знать это? – яка́ потре́ба (на́що тре́ба) зна́ти це?; • что нужды? – яка́ потре́ба?, (какой смысл?) яка́ ра́ція?, (зачем?), на́що? наві́що?, (пустое!) дарма́!; • я имею крайнюю нужду в деньгах – мені край треба грошей; мені аж надто (конче, доконче, до скруту) треба грошей; мені аж надто (конче, доконче, до скруту) потрібні  (тре́ба (потрі́бно) ма́ти) гроші. [— Петре! Петре! Де ти тепер? Може де скитаєшся в нужді і горі і проклинаєш свою долю (І.Котляревський). Чи будуть дощі йти, чи ні, йому нужди мало: не стане свого хліба, йому принесуть (Г.Квітка-Основ’яненко). І він з своїм требом (Сл. Гр.). Недо́ля жарту́є над старо́ю голово́ю, а йому́ байду́же (Т.Шевченко). Вже яка́ потре́ба, — ні до ко́го не йду, — вона́ заряту́є (Г.Барвінок). Наду́мались збира́ти гро́ші про таку́ наро́дню ну́жду (П.Куліш). Опла́чували пода́тки, ми́та і и́нші рядові́ потре́бини (П.Куліш). Гна́ла козакі́в ну́жда і жадо́ба во́лі на Низ (П.Куліш). Ви постерегли́ що і під нужду́, як ва́шої запобіга́в він ла́ски (П.Куліш). Жила собі удова коло Києва, на Подолі, та не мала щастя-долі: було гірке її життя. Терпіла вона превелику нужду та вбожество (М.Вовчок). Неста́тки ймуть (М.Вовчок). По́ки був живи́й ба́тько, ми нужди́ й не зна́ли (П.Мирний). Скільки вона лиха в тій хаті витерпіла, нужди, холодних та голодних днів! (П.Мирний). Дити́на кричи́ть, як не розі́рветься, а їй і ба́йдуже (Сл. Ум.). Її́ вро́да кра́сна, змарні́є у зли́днях та недоста́чах (П.Мирний). Я побоя́лася зли́днів, звича́йного матерія́льного вбо́жества (Л.Українка). Як я люблю безрадісно тебе, Народе мій, убожеством прибитий, Знеможений і темністю повитий (М.Старицький). Працює з ранку до вечора — не розгинається, а в хаті нужда, бідність (І.Нечуй-Левицький). І го́лодом не раз намлі́вся і вся́кої нужди́ натерпі́вся (А.Свидницький). Ну́жди у вся́кого є: кому́ хлі́ба, кому́ до хлі́ба (О.Кониський). А чи ві́даєш ти, що то недоста́тки, ти, що зросла́ в розко́шах? (М.Коцюбинський). «Ба́йдуже!» — сказа́ла: «не жури́сь, коха́ний!» (Дніпрова Чайка). Хай світ зава́литься, — дарма́ мені́! (Б.Грінченко). Роздава́ти хліб не ті́льки свої́м підда́нцям, а й и́ншим, хто його́ потребува́в (Ор.Левицький). — Не дурій, чоловіче, не пхайся сам у нужду! (І.Франко). Зма́лечку зазна́в нужди́ та бідува́ння (С.Васильченко). Тре́ба на часи́ночку спини́тися, за мали́м ді́лом (АС). А мені́ про те й байдуже́чки (АС). Злида́р Макси́м полі́ном дров нужда́всь (АС). Нужда́ зако́н зміня́є (Пр.). Він, як і всі, з хати́н убо́гих, пови́тих мо́роком нужди́ (В.Сосюра). Прийшо́в неста́ток, забра́в і оста́ток (Пр.). Дарма́ що стари́й, аби́ бага́тий (Пр.). Зіста́рена тяжко́ю пра́цею та недоста́тками жі́нка (Б.Грінченко). Се не мо́же перешко́дити нам писа́ти про свої́ потре́би (Б.Грінченко). Вони́ живу́ть скру́тно (АС). Одна з них, Ганнуся, вчилась на курсах крою та шиття, готуючись поповнити армію швачок, що ремество їхнє підупало за військового комунізму й натурального господарства, коли кожен сам на себе прав, варив і нічого не шив, але під час непу потребувало швидкого поновлення відповідно до зросту потреб і смаків (В.Підмогильний). — Я вже від цього світу нічого не хочу, то й світ у мені потреби не має (В.Портяк). Щоб ту свою потребу справити, він зняв праву руку з заднього сідельного каблука і нищечком розв’язав собі очкура, що на ньому тільки штани й тримались — вони зразу спустились і обвисли йому на ногах, мов ті диби, тоді закотив якнайвище сорочку і випнув на вітер гузно, а воно було в нього чимале. Коли се зробив (а йому здавалось, що в такій халепі та притузі щось іншого годі було вигадати), ще одна труднація перед ним устала: як його одкласти без гуку й гурку. Зціпив сердега зуби, голову втягнув у плечі, надувся чимдуж — та ба, шкода заходу: все-таки не втримався, пустив із себе звучок… (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Нарешті настав день од’їзду, такий радісний для Дон Кіхота і такий смутний та гіркий для Санча Панси, що плавав, як сир у маслі, в сій щедрій господі і здригався тепер од думки, що знов доведеться по пустошах та пущах голодом мліти з худющими порожніми саквами; та поки що він напихав їх скільки мога всякою, мовляв, потребизною (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Зенон мешкав у піддашші священницького будинку; на дошці, почепленій на сходах, усім мешканцям пансіону наказувалося збиратися для вечірньої молитви, заборонялося під страхом грошового стягнення приводити гулящих дівок і справляти нужду за межами відхожих місць (Д.Чистяк, перекл. М.Юрсенар). Нужда незмірна, витираючи помиї всього світу, вона користується вашим обличчям як ганчіркою. Тож залишаються сліди (П.Таращук, перекл. Л.-Ф.Селіна). Там був великий рів, який називався провалля і в який люди скидали сміття й відходи, виливали помиї, а вдосвіта там можна було побачити цілі гурти з оголеними частинами тіл — люди справляли свої найінтимніші потреби (Г.Петросаняк, перекл. А.Ґранаха)].

Обыватель – 1) (лишенный общественного кругозора, отличающийся косными мещанскими взглядами, живущий мелкими, личными интересами) обива́тель, міщанин, (без духовных потребностей, филистер) філістер; 2) (постоянный житель какой-либо местности, устар.) обива́тель, ме́шканець, земля́нин. [— Я, Галочка, дочка обивателя, Олексія Таранця, нагадую Семенові Івановичу, що він є благородний, пан (Г.Квітка-Основ’яненко). У земля́ни пи́шемося любчі́вські (М.Вовчок). Мені хотілось цим грубим словом ударить читача, підчеркнути всю гидоту психічної реакції обивателя після хвильового підйому (М.Коцюбинський). — Ти філістер, от що я тобі скажу (І.Франко). Філістери гарно вбрані По полях, лісах гуляють, Раді, скачуть, мов телята, Літо краснеє вітають (Л.Українка). І ця думка була йому страшенно прикра, немов від позаколишнього знайомства з тією дівчиною в нього ще лишився неперетравлений камінь. Гидким злочином уявлялось йому обернути блакитнооку Надійку в куховарку, прибиральницю, в охоронця пісного добробуту молодого міщанина (В.Підмогильний). С. О. Єфремов у своїй «Історії письменства» характеризує котляревщину, як «обивательську літературу» на «всякі злоби дня та біжучі справи». Він указує на її подібність до старих, ще з XVIII в., віршів, сатир та «пашколів», що виходили з «письменних кругів народу» і являли собою відгук на різні події, що так чи інакше будили думку, зворушували уяву широких мас людности: і там, і тут за перо брався «обиватель» — розуміється, в російському, а не польському значенні слова — і орнаментував свій маленький літературний замисел під якийсь визнаний і популярний твір. — Цей «обиватель», цей тихий і мирний провінціял, озивається часом і в Котляревському, в його тирадах про «Полтаву-матушку», про «битую копійку», цю «прелестницю-злодійку» та в елегійних спогадах про те, «як в армії колись велося»; але в авторі «Енеїди», поруч з ним, раз-у-раз вставав, мовляв за Єфремовим, «сковородинець і масон», письменник широких інтересів та широкої сприйнятливости і не давав своєму літературному творові упасти на дно провінціяльної графоманії (М.Зеров). Це спізнення не було виявом недбалості публіки до літератури, а явищем загальним, одним із наслідків глибокої зневіри до громадського життя. Розпорошений і загнаний у свої нори обиватель надто неохоче вилазить із них, і коли йому кажуть прийти о першій, він приходить о другій, ще годину посмоктавши свою лапу (В.Підмогильний). Сьогодні Корнієнко роздвоївся: за дверима десь там, надворі, був Корнієнко-юнак, шо любив бурхливе життя й переможно крутив його за чуба, а тут у низенькій кімнаті, між грамофоном і пелюшками — Корнієнко-обиватель, покірний і плаксивий, якого скрутило життя руками Антоніни (Аркадій Любченко). Ти не хочеш турбувати себе великими проблемами, тобі й без того нелегко забути, що ти — людина. Ти не мешканець мандрівної планети, ти не замислюєшся над питаннями, які не мають відповіді,— ти просто дрібний обиватель з Тулузи. Ніхто тебе не схопив за плечі, не стримав, коли ще був час. А тепер глина, з якої тебе виліплено, засохла, затверділа, і вже ніщо не розбудить у тобі заснулого музику, поета чи астронома, який, можливо, колись у тобі жив (А.Жаловський, перекл. А. де Сент-Екзюпері). Політики, поцікавтесь у гастрологів, що обиватель ще може перетравити (С.Є.Лєц)].

Однолюб, однолюбец, однолюбка, разг. – однолюб, однолюбець, однолюбка. [Країно чорних брів й важких повільних губ, Темнавих губ, що їх не процілуєш, Як тепло ти лежиш! Як тепло ти німуєш! І понад нами місяць-однолюб! (М.Вінграновський). Довелося переконувати її значно активніше, тож він познаходив у собі просто-таки фантастичні ресурси любовної лексики (всі ці куртуазні каскади так і лишилися там, уві сні, хоч він пам’ятав, що це був найвищий пілотаж), він казав, що чекав на неї все своє життя, що він узагалі однолюб, але раз на життя трапляється чудо, і сьогодні це сталось, і йому для цілковитого щастя вистачає знати, що вона десь тут, поруч (найсмішніше, що в цих поривах він якось навіть назвав її ластівкою, за що, прокинувшись, відчув особливий сором), при цьому він обціловував їй руки та плечі, розпалюючись усе більше, він мусив аж світитися наскрізь любов’ю й ніжністю, тож насамкінець вона кокетливо сказала своє «ну добре, я тобі сьогодні повірю», після чого лягла перед ним на живіт, уже зовсім гола (Ю.Андрухович). 1. Однолюб може зробити нещасною тільки одну жінку. 2. Дон Жуан був однолюб. Любив не одну, а одно].

Поражающий – який (що) уражає (вражає); уражальний, разючий; уразливий, вразливий (для кого); нищівний, руйнівний; приголомшливий, (достойный изумления) гідний подиву, (захватывающий) захопливий; (удивительный) дивовижний: • поражающие факторы (поражающее действие) ядерного взрыва – уражальні чинники (уражальна дія) ядерного вибуху; • поражающий воображение – захопливий; • поражающий на смерть – смертельний, убивчий; • поражающий удар – разючий удар. [Не раз вона довго гналася за деяким жидиком, що допік їй яким острим словом, — чалапкала по баюрі розхристана, задихана, охрипла, посиніла з лютості, — а допавши бідного бахура, хапала за волосся і бухала без милосердя межи плечі, доки дитинище не впало на землю. Не раз і Германові діставалося від неї, і то дуже прикро. Вона була, як всі ліниві, а бідні, дуже уразлива і люта, а в опалості не перебирала, кого б’є, чим і куди (І.Франко). Контраст похмурих споруд над берегом і цього безжурного купання здавався Надійці разючим і чарівним. В цих протилежностях вона усвідомлювала розгін міського життя і його можливості (В.Підмогильний). Очі мої застилає туман, але я бачу її — мою рану — і чую уразливий біль (Ю.Яновський). І коли є в «Таврії» окремі талановиті сторінки (а вони є, головно в ліричних партіях), то вони тільки випинають разючу безстилевість цілого і, виказуючи талант автора, виказують тим більше головну втрату української літератури під СРСР — втрату культури (Ю.Шевельов). Все тут було перейняте разючою стриманістю (А.Жаловський, перекл. А. де Сент-Екзюпері)].

Разъярённый – розлюто́ваний, розлю́чений, роз’ярі́лий, роз’я́рений, розсатані́лий. [Розсатанілі, з скаженим жахом на обличчі, злиденні останки кинулись у рів, а звідтіля поп’ялись на вали… І вони, сп’янілі від помсти, таки дістали б мети, і не одна б козача душа попрощалася з білим тілом, коли б не пошклила валів ожеледиця: забісованці кидались на окопища і склизили шкереберть у рів, збиваючи з ніг товаришів (М.Старицький). Коли розлючена Параскіца наскочила з розгону на тин і озирнулася, на щастя, не було вже жодного напасника (М.Коцюбинський). Третій відділ монгольський, висланий Тугаром горою навперейми, швидко десь заховався і щез, незавважений роз’яреними в своїй погоні молодцями (І.Франко). Коли ж прийшов розлютований лановий, Кость лежав уже, як  жар, гарячий весь і тихий. Куховарка Тетяна, стара ряба дівка, кричала на всю кухню, що вона краще під шум піде, ніж має пропадати від  «халєри», від «паршивого байстрюка» (В.Винниченко). В перший раз почув, як то дзижчать над головою кулі: як якась оса, надзвичайно зла і розлютована до краю (С.Васильченко). Було тій Анні, може, десять рочків, Її привів розлючений сусід. Багряне листя, кілька тих листочків, останнє листя із кленових віт було на стіл покладене, як доказ, і шаруділо тихо на сукні. Осіннє сонце, яблуко-недоквас, стояло в голих кленах у вікні (Л.Костенко). Коли сміливець врізає поли й тікає від небезпеки, значить викинулася зрада, а мужам обачним треба шануватися, поки не трапилось ліпшої нагоди. Саме цю істину й довів своїм прикладом Дон Кіхот. Давши хлопам повну волю казитися, а розсатанілому загонові почати ворожі дії, він узяв ноги на плечі, забувши і про Санча, і про його сутугу, і не зупинявся, поки не відчув себе в безпеці (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Мовив він так, і берлом їх став розганять. Всі розбіглись Від роз’ярілого старця (Б.Тен, перекл. Гомера). Третя година ночі. Розлютований чоловік стукає в стіну сусідові: – Якщо ти, сволото, зараз же не перестанеш грати на своєму довбаному тромбоні, я збожеволію! — Боюся, ти спізнився. Я вже три години не граю].

Рыдание – ридання, (жалобное причитание) голосіння, (громкое, ещё) лемент, лементування. [У нас у хаті ридання голосне та гірке та розпачливе (М.Вовчок). По хаті носилося Христине лементування. — Ви ж чули? — глухо спитався він і, повернувшись, пішов з хати. Слідом за ним, наче докір, вирвавсь нестямний крик Христі і розпався надворі. Грицько, струснувшись, повернув улицею. — Ой лелечко!.. Ой мамочко!.. —  кричала Христя, підходячи до матері. —  Що нам тепер, бідним, робити?.. Вона дивилася на матір своїми заплаканими очима, а мати на неї — сухими, як огонь, палючими. —  О горенько наше! о лишенько тяжке! — тужила, припадаючи до матері, Христя (П.Мирний). Чи то так у жалю, в голосінні Проминуть молодії літа? (Леся Українка). А потім і щастя, і горе обірвались так раптом, як дитяче ридання, і я побачила тебе. Я бачила тебе і раніше, але не так прозоро, а тепер я пішла до тебе всею душею, як сплакана дитина іде в обійми того, хто її жалує. Се нічого, що ти не обіймав мене ніколи, се нічого, що між нами не було і спогаду про поцілунки, о, я піду до тебе з найщільніших обіймів, від найсолодших поцілунків! (Л.Українка). Високо над сонним містом неслася дика музика, як передсмертні ридання грішних (М.Коцюбинський). Напереді її сини, і вона з ними йде на тую Україну, бо вона, тая Україна, плаче й голосить за своїми дітьми; хоче, щоби були всі вкупі. Те голосіння вплакується в небо; його покров морщиться і роздирається, а пісня стає у Бога коло порога і заносить скаргу… (В.Стефаник). Застерігає доля нас зарання, що калинова кров — така густа, така крута, як кров у наших жилах. У білій стужі білих голосінь це ґроно болю, що паде в глибінь, на нас своїм безсмертям окошилось (В.Стус). Плечі її здригалися від ридань. Її звичка мучити себе завжди була для нього незбагненною. Йому вже сотні разів доводилося бачити подібні напади горя; диво дивне, як він усе те витерпів,— йому ніколи не вірилося, що це тільки хвилинні напади і що остання година їхнього спільного життя ще не настала (О.Терех, перекл. Д.Ґолсворсі). Сьогодні ввечері вирішила поревіти. Ридання будуть присвячені двом темам — ніхто мене не кохає і я товста].

Собачий – собачий, (пёсий) псячий, (диал.) песький: • собачья вера (прост.) – псявіра; • собачья кровь (прост.) – псяюха; • собачий сын – гунцвот, гунцвол. [Вдача собача: не брехне, то й не дихне! (Пр.). Як побачите Табашникова, то заплюйте йому всю його собачу морду. Диво мені, що таку подлую, гнусную тварь земля носить… (Т.Шевченко). Пропав під киями собачою смертю (П.Куліш). — Нащо це ти, собачий сину, Тут каламутиш берег мій Та квапиш ніс поганий свій у чистую оцюю воду? (Л.Глібов). Між бурлаками почалася тривога: одні казали, що пани насипали зумисне в криниці отрути, другі казали, що посесор годує людей собачим м’ясом (І.Нечуй-Левицький). Савка гримів ложечками і простягав білі у рукавичках руки між лікті панів і собачі морди (М.Коцюбинський). Я ще дуже безсильний, то правда, — але болю не чую. Тільки голод, собачий голод!.. (І.Франко). — То ти зовсім у мене осідай, — сказав Борис. — Я ж, знаєш, мало вдома ночую. Собаче життя, але краще, ніж зовсім подихати з голоду. Я вже пробував — дуже неприємно (В.Підмогильний). Сніги і стужа. Вітри й морози. Гудки і крики. Чорні прокльони. Собачий гавкіт. Крик паровоза. І закмашини і заквагони. Шпали і фари, пси і солдати, рейки, і пруття, і загорода. Впали і хода. Встали і хода. В плечі штовхають нас автомати (В.Стус). Настала якась собача старість ідей, ніхто нічого не хоче, ніхто ні за що не бореться. Тільки наші політики за владу над нами (Л.Костенко). Собача вірність — це про собаку. Собачий характер — це про людину (Микола Полотай). …коли я стежив з-поза муру за перебігом твоєї сумної трагедії, я зненацька відчув, що не можу ані в двір перелізти, ні навіть із Росинанта зсісти, — таке вони чарами своїми мені поробили. Якби не се, то, клянуся честю, я так би за тебе помстився, що ті лайдаки й гунцвоти десятому тих жартів заказали б (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Листоноша підходить до хвіртки, бачить табличку: “Обережно, собака!” Подивившись углиб і не побачивши ніякого собаки, входить і тут же чує собаче завивання. З будинку вискакує знервований господар: — Та ви що всі читати розучилися?! Ти сьогодні вже третій, хто на собаку наступив!].

Сыщик – сліде́ць, вивідач, (детектив) детектив, (ирон., презр.) нишпорка, (следователь) слідчий. [— От і принесла лиха година оцю дядину не в добрий час: перебила нам наші золоті мрії, наші солодкі почування, — сказав Павлусь. — Це не дядина, а нишпорка! Винишпорила таки тебе (І.Нечуй-Левицький). І порішили вони чи так, чи інак, не жалуючи нічого, зловити отамана, і вирядили шукачів та слідців, і обіцяли велику їм плату й нагороду: «аби ви нам того отамана узяли». Отсе ж тії шукачі й слідці розроїлися скрізь купами, шукаючи та висліджуючи (М.Вовчок). А є ж на світі й зрадники, і шпигуни, вивідачі, підслухачі (Олександр Ільченко). Ярчук… Саватій… Тут розгубився б не лише професійний нишпорка‚ а навіть завідувач відділу убивств найпопулярнішої столичної газети (В.Шкляр). — Тоді послухайте мене уважно. Мені ніколи не знайти детектива кращого за вас. Ви геніальний слідець, якому під силу розкрити будь-який злочин, навіть ідеальне вбивство (В.Шкляр). — Радий почути це від вас, —сказав князь, - але моя душа не на місці. Ті слуги — дуже добре натреновані слідці, і все ж той нелюд уже тричі спромігся вислизнути з-під їхнього нагляду й провести по кілька годин невідомо де, влаштовуючи якісь свої таємні і, вельми ймовірно, небезпечні справи (Ю.Лісняк, перекл. Р.Л.Стівенсона). — Я служу слідчим у міському розшуковому відділі. — Та невже? — сказав Кернен, радісно всміхаючись, і поплескав слідця по плечі (М.Рябова, перекл. О.Генрі). Підборіддя й очі цього фрукта не говорили про те, що він має бойовий досвід, і я відразу збагнув, що це рядова нишпорка. — Пасеш вівці? — Далебі, — відповідаю, — я так вражений вашою незвичайною кмітливістю, що в мене просто не вистачає духу твердити, ніби я підмальовую старовинну бронзу чи змазую велосипедні втулки (М.Тупайло, перекл. О.Генрі)].

Телогрейка, телогрея – тілогрійка, (душегрейка) душогрійка, (ещё, без рукавов) безрукавка, (ватник) ватник, ватяник, ватівка, ватянка, (фуфайка) куфайка (фуфайка), стьобанка. [Зимою ходили у кожухах. Дорогий кожух був смужками оторочений – щось подібне до каракуля. Чоботи. Башлик — це таке, наче капелюх з довгими кінцями, які замотувалися на голові. Поступово, десь за два-три роки, все зникло. Замість шкіри – кожеміт, замість кожуха — тілогрійка (Віктор Зарецький). З тітки полум’я сон злизало, Тітка гладить рукою глек, Теплий ватяник зав’язала На застуджений свій поперек (В.Симоненко). Одягнені в ватянки, в чоботи, за спинами — мішки на полотняних лямках (О.Гончар). Вперше після зими скидаю свою ватяну куфайку (О. Гончар). Явдоха перехрестилась, ватяну фуфайку на плечі — і з хати (Григорій Тютюнник)].

Трахать, трахнуть, оттрахать – 1) бахнути (бухнути, гахнути, тарахнути, трахнути); 2) (совершать, совершить половой акт, жарг.) трахати, трахнути, відтрахати, взувати, взути, грати, виграти, відгойдати, жучити, вжучити, перти, порати, попорати, топтати, бамбукати, бамбукнути, попістонити. [Кожен воїн знає, що у випадку звитяги вжучить на руїнах чужоземку (А.Морговський). — І взули її? — поцікавився Юрко. — Прошу? — Він питає, чи відбувся коїтус (Ю.Андрухович). Я комсомолку грав у ленінській кімнаті Звивалось її тіло піді мною Сплітаючись у класовім двобою Я грав її і прутень мій горів Як мудрий Ленін заповів Отак б’ючи за голом гол Вступав мій прутень в комсомол (Ю.Винничук). Це окрема тема, леді й джентльмени, пані й панове, перепрошую, якщо забираю вам забагато часу, мені нелегко про все це говорити, до того ж я дійсно тяжко недужа, моє зацьковане, виголодніле, а коли не бавитися евфемізмами, так і просто зґвалтоване тіло третій місяць невгаває в дрібненькому нутряному дрожі, особливо жаскому — до млості! – внизу живота, де повсякчас чую давучий битливий живчик, і коли розчепірюю пальці, то вони негайно починають жити самостійним життям, ворушачись кожен зосібна, ніби натягнені на порізнені, в незгідних ритмах посмикувані ниточки, я вже мовчу про бубняві, як у підлітка, рожеві прищі, котрими зацвітають обличчя і плечі, і нема на те ради, — горопашне тіло ще живе, воно качає права, воно доходить з елементарної сексуальної голодухи, воно б, може, й оклигало, і заплигало зайчиком, якби його всмак трахнули, але, на жаль, цю проблему не так легко розв’язати, надто коли ти сама-одна в чужій країні й чужому місті, в порожній квартирі, де телефон озивається хіба на те, щоб запропонувати тобі — рідкісна нагода, тільки на цьому тижні! — ко-ло-саль-ну знижку на передплату місцевої газети, і звідки вигрібаєшся тричі на тиждень — до університету, де півдюжини охайних, взутих у білі шкарпетки й кросовки, чистенько вмитих і дезодорованих американських дітлахів із здоровими, аж вогкими шкірою й зубами, водячи за тобою, як манджаєш туди-сюди по аудиторії, поглядами акваріумних рибок, щось там — один Біг відає, що! — тихенько шкробають собі в зошити, поки ти, сама себе накручуючи (ну бо треба ж якось протриматись годину з чвертю!), палко тлумачиш їм, що не було! не було в Гоголя, такого, який він був, натоді іншого вибору, окрім як писати по-російськи! хоч плач, хоч гопки скачи — не було! (і в тебе — також немає, окрім як писати по-українськи, хоч це і є, либонь, найяловіше на сьогодні заняття під сонцем, бо навіть якби ти, якимось дивом, устругнула в цій мові що-небудь «посильнее «Фауста» Гете», як висловлювався один знаний в історії літературний критик, то воно просто провакувалось би по бібліотеках нечитане, мов невилюблена жінка, скількись там десятків років, аж доки почало б вихолодати, — бо нерозкуштовані, невживані, непідживлювані енергією зустрічної думки тексти помалу-малу вихолодають, ще й як! — якщо тільки потік читацької уваги вчасно не підхоплює й не виносить їх на поверхню, каменем ідуть на дно й криються нездирним зимним лепом, як твої нерозпродані книжки, що пилюжаться десь удома по книгарнях, таке сталося майже з цілою українською літературою, можна на пальцях вилічити — не авторів навіть, а поодинчі твори, яким пощастило, — з отерпом у пучках і сльозами в очу ти читала надісланий тобі тут, в Америці, переклад «Лісової пісні», авторизовану версію, призначену для бродвейської сцени, кайфувала, як наркоман, од її прискореного жагучого віддиху: живе! живе, не пропало, через сімдесят літ, на іншому континенті, в іншій мові — скажи ж ти, випливло! — розуміється, що іншого — писати по-російськи чи по-англійськи, на перший же твій вірш, видрукуваний англійською, і то в цілком малопомітному журналі, екстатично відгукнулось, звідкілясь трохи чи не з Канзасу, якесь там «…», це ж треба, і Макміллан збирається включити його до антології світової жіночої поезії ХХ-го століття,…; кажуть тобі тутешні видавці (зволікаючи, проте, з книжкою), спасибі, я знаю, тим гірше для мене, — але в тебе нема вибору, золотце, не тому, що не зуміла б змінити мову, — пречудово зуміла б, якби трохи помарудитись, — а тому, що заклято тебе — на вірність мертвим, усім тим, хто так само несогірше міг би писати — по-російськи, по-польськи, дехто й по-німецьки, і жити зовсім інше життя, а натомість шпурляв себе, як дрова, в догоряюче багаття української, і ні фіґа з того не поставало, крім понівечених доль і нечитаних книжок, а однак сьогодні є ти, котра через усіх тих людей переступити - негодна, негодна і все, іскорки їхньої присутності нема-нема та й укидаються в повсякденному, навзагал геть спопілавілому бутті, і оце й є твоя родина, родове твоє древо, аристократко забацана, прошу пробачення за непризвоїто довгий відступ, леді й джентльмени, тим більше, що до нашої теми він, властиво, не тичеться) (О.Забужко). Спочатку у Василини в очах посвітлішало, бо вона оце вперше на віку (не на картині і не в кіно) бачила, як живий чоловік пре живу жінку. Але згодом в очах у неї стало темніти й потемніло зовсім, бо Василина точно знала, що то не вона лежить на ліжку під тим чоловіком, а чоботи і штани в того чоловіка такі, як у її Яреми (Василь Рубан). Тут на нього зразу насів студент, зірвав йому з голови мідницю і трахнув нею межи плечі разів три чи, може, й чотири, а тоді об землю її брязнув, що мало на кавалки не розскочилась (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Ці дурепи, яких уже давно ніхто не трахав, цілими днями працюють над тим, щоб «розбудити бажання» у мільйонів споживачів! (про рекламісток) (М.Ілляшенко і О.Ногіна, перекл. Беґбеде). Одного разу він пообіцяв їй, що трахатиме її всю ніч. І він дотримав свого слова, гаруючи на ній до самого світанку. «Щоправда,— чесно зізналася Рошель,— лягли ми досить пізно, а ночі в ту пору року були короткі» (В.Шовкун, перекл. Мішеля Турньє). — У мене своя послідовність, будьте певні. І щодня не гірша за вашу. І коли ваша сестра приходить до мене, щоб я її попістонив і попестив, вона знає, чого хоче (С.Павличко, перекл. Д.Г.Лоуренса). Після чого Ван Норден починає порати її так, немов у нього відкрилося друге дихання, точнісінько як старий козел. Він такий упертий хлопака, що радше зламає собі роги, ніж здасться (Г.Бєляков, перекл. Г.Мілера)].

Ум – розум, (реже) ум, глузд, голова: • бедный умом – не багатий на розум; • без ума быть от кого, от чего – до нестями (до краю) бути захопленим ким, чим; до нестями (без міри) кохатися в кому, в чому; [аж] не тямитися (не тямити себе) від кого, з чого (від чого); [аж] розум (голову) втратити через кого; (иногда разг.) [аж] дуріти за ким; • блестящий ум – блискучий розум; • был бы ум – будет и рубль, не будет ума – не будет и рубля – за розумною головою [і] сто голів не бідує, а дурна й себе не прогодує (Пр.); коли б чоловік знав, чого він не знає, то й мав би, чого не має (Пр.); • быть в здравом уме – мати добрий розум; бути при здоровому (при повному) розумі; бути сповна розуму; • быть в своем уме – при розумі бути; • быть на уме – на думці стояти; • быть не в своем уме – не сповна розуму бути; • взбрести на ум – впасти в голову; набрести в голову; • в здравом уме и твёрдой памяти – при здоровому розумі і твердій пам’яті; в добрій пам’яті і при розумі; • взяться за ум – прийти до розуму (до глузду); узятися за розум; порозумнішати; піти до голови по розум; отямитися, стямитися, схаменутися; • в своём ли ты уме? – що ти собі думаєш?; • в своём, не в своём уме кто – при своєму (своїм), не при своєму (своїм) розумі (умі) хто; сповна, не сповна розуму хто; при тямі, не при тямі хто; • в уме ли ты? (фамил.) – чи ти при розумі?; чи [ти] маєш розум?; чи є в тебе розум?; чи ти сповна розуму?; чи ти [часом] не здурів?; • в уме не было – на думці не було; • держать в уме – пам’ятати; • доходить, дойти своим собственным умом – доходити, дійти своїм розумом; осягати (обіймати) своїм розумом (своєю головою); • жить своим умом – жити своїм розумом; покладатися на свій розум; • жить чужим умом – жити чужим розумом; перенестися на чужий розум; не мати своєї голови на в’язах; • задним умом крепок – мудрий по шкоді; • и в уме нет (не было) – і на думці нема (не було); й на думку не спадає (не спадало); • из ума вон – зовсім забув; • из ума не идёт – з голови (думки) не сходить (не йде), з голови не виходить; • иметь ум – мати розум, (образн.) мати олію (смалець) в голові, мати клепку; • и сила уму уступает – і сила перед розумом никне (Пр.); • лишиться ума – з розуму спасти (зійти, спливти, сплисти); розуму рішитися; позбутися (стратитися) розуму; з’їхати (зсунутися) з глузду; здуріти; збожеволіти; • лучшие умы – найкращі голови; • любить без ума – кохати (любити) до нестями (безтями); • мало ли что на ум приходит – чого на думку не спадає; • набираться ума – доходити розуму; розуму набиратися; • навести на ум – на розум навести; • на (в) уме у кого – на думці (на умі, у голові) в кого; • напрягать ум – напружувати думку; • на уме вертится – на думці крутиться; • недюжинный ум – семирозум; • не в своём уме – не при розумі, не при умі; • не в полном уме кто – не сповна розуму хто; • не идёт на ум кому – на думку не йде кому; • от (с) большого ума (сделать что) (ирон.) – здуру, з великого (з дурного) розуму, з дурної голови, через дурість (безглуздя, недоумство, нерозум); • не твоего (моего, нашего, вашего, их) ума это дело – не з твоїм (моїм, нашим, вашим, їхнім) розумом братися до чого (міркувати про що); • не то на уме у кого – не те в голові кому; • ограниченный ум – тісний розум; • от (с) большого ума – з великого розуму; • потерять к старости (износить) ум – втратити на старість розум; (також) вистаріти розум; • приходить на ум – спадати на розум, на думку; • раскинуть умом – повернути розумом, поміркувати; • светлый ум – ясний (світлий) розум; ясна (світла) голова; • сводить с ума – зводити з розуму (з ума); спантеличувати; • себе на уме кто (разг.) – собі на умі хто; хитрий (хитренький) хто; хитра пташка хто; уманський дурень хто; (образн.) з чужого воза бере та на свій кладе (Пр.); • склад ума – склад розуму; • сойти, спятить, свихнуть, свихнуться с ума – зійти з ума (з розуму); спасти (сплисти, спливти) з розуму; з глузду з’їхати (зсунутися, скрутитися, спасти); за розум (у голову) зайти; збожеволіти (збезглуздіти, одуріти, здуріти, ошаліти, знавіснити); • с ума (из ума) не идёт кто, что (разг.) – з думки (з голови) не йде (не сходить, не виходить) хто, що, усе на думці стоїть хто, що; • с ума сойти! – здуріти можна!; • с умом – з розумом, (как) розумно, (кто) розумний; • считать в уме – лічити (рахувати) в думці (у пам’яті, про себе); • угловатый ум – дута голова; • ума на деньги не купишь – розуму і за гроші не купиш (Пр.); не купити ума, як нема (Пр.); як нема розуму, то й коваль не вкує (Пр.); як нема розуму від роду, то не буде й до гробу (Пр.); • ума палата – розуму сила (палата); • ума палата у кого – всі розуми поїв хто; великорозумний; • ума не приложу – ради не дам [собі], розуму не доберу (не приберу), не зберу думки; не збагну; • ум за морем, а смерть за воротом – думка за морем, а смерть за плечима. (Пр.); гадка за морем, а смерть перед носом (Пр.); думка ген-ген літає, а смерть за плечі хапає (Пр.); • ум за морем не купишь, коли своего нет – розуму й за морем не купиш, як його дома нема (Пр.); • ум за разум заходит, зашёл у кого – глузд за розум завертає, завернув у кого, ум за розум заходить, зайшов (завертає, завернув) у кого; з великого розуму у дур заходить, зайшов хто; помішалося в голові кому; • ум на ум не приходится – усяк розумний по-своєму (Пр.); кожна голова свій розум має. (Пр.); кожна (кожне) має свою голову (Пр.); • умом дойти – розумом добрати; • умом не зрел[ый] – розумом не дійшлий; • ум хорошо, а два лучше – один розум добре, а два – ще краще (Пр.); • що голова – то розум, а як дві – то й ще краще (Пр.); що два, то не один (Пр.); більше голів – більше розуму (Пр.); • уму непостижимо что – незбагненне що; [геть] незрозуміле що; не міститься (не вміщається, не вкладається) в голові що; понад усяке людське розуміння що; • уму непостижимые вещи – несосвітенні речі; • уму-разуму учить – навчати (учити) уму (ума-розуму), наставляти на добрий розум, навчати розуму (на добрий розум, добру і розуму); • ум хорошо, а два лучше – [один] розум добре, а два — ще краще; [що] одна голова добре, а дві краще; що голова — то розум, а як дві — то й ще краще; що два, то не один; • у него не то (у него другое) на уме (разг.) – у нього не те (інше) на думці; він не те (інше) має на думці; • учить уму-разуму кого – розуму (ума-розуму) навчати (учити) кого; на [добрий] розум навчати (наставляти) кого; добра і розуму навчати кого; • что на ум взбредет – що в голову влізе; що навернеться на язик. [Краще з наперсток розуму природженого, ніж цебер приученого (Пр.). Багато ума, та в кишені катма (Пр.). «Хай пограється в патріотку, доки не вийшла заміж. А там загубить усе між пелюшками й горшками. Вона тим і хороша, що має в голові смалець», — думав професор (Л.Пономаренко). Звичайно ж, нинішній режим навіть і такої зміни всіма силами не допускатиме. А сил у нього, як ми знаємо, предостатньо. У будь-якому разі їх значно більше, ніж розуму (Ю.Андрухович). Нам здається, що це влада божевільна. Але насправді це вона зводить з розуму суспільство. Мова влади — цинічна отрута протилежностей під мелясою риторики. Вчора ми переконано інтеґруємося в ЄС, а сьогодні не менш переконано — в Митний союз. То ГТС — національна цінність, то купа заліза. Спікер Кримського парламенту виступив проти української мови — міністр юстиції (!) звинуватив у «деградації» журналістів, що озвучили його хамські слова, а президент кримського спікеру ще й нагороду дав (О.Пахльовська). Мудрий по шкоді господар метнувся боржій по книгу, де записував сіно та ячмінь, що на мулів видавав, і знов вернув до Дон Кіхота в супроводі тих двох молодиць та хлопчика, який тримав недогарок свічки; велівши нашому гідальгові стати навколішки, захарамаркав щось, мов читав із видаткової книги якусь урочисту молитву, і серед того молитвування вліпив рицареві доброго потилишника, а потім узяв у нього меча і плазом по спині вдарив та все мимрив щось собі під ніс (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). — В нього є смалець в голові (О.Сенюк, перекл. П.Лаґерквіста). Кажуть: «не тямиться з радощів». Мають казати й таке: «мудрішає з горя» (Д.Чистяк, перекл. М.Юрсенар). Я захоплююсь світлими умами. Але чого варта людина, якщо в неї нема суті? Якщо вона — тільки видимість, а не буття? (А.Жаловський, перекл. А. де Сент-Екзюпері). І порівнюючи себе з цим пихатим балакуном, він думав: «Сто чортів, та коли б я мав хоч сотню тисяч франків готівкою, щоб виставити свою кандидатуру в моїй чудовій Руанській окрузі та влестити моїх славних нормандців, цих лукавих, собі на умі, одоробал та важкодумів, я б показав усім цим короткозорим пройдисвітам, які бувають на світі політичні діячі!» (В. Підмогильний, перекл. Ґі де Мопасана). Розум завжди дурніший, ніж серце (Ф. де Лярошфуко). Розум не може довго грати роль серця (Ф. де Лярошфуко). Деколи має сенс жити чужим розумом, але покладатися можна тільки на свій (Дж.Свіфт). Великі уми обговорюють ідеї, середні уми обговорюють події, дрібні — людей (Елеонора Рузвелт). У всіх жінок на думці тільки одне — що у всіх чоловіків тільки одне на думці].

Умыкать, умыкнуть – викрадати, викрасти, вкрасти (украсти), цупити, поцупити: • умыкать (умыкнуть) невесту – викрадати (викрасти) наречену; • умыкнуть коня – викрасти (украсти) коня. [— Але ж не нечистий дух виніс їх із посаду, мурзо! — раптом люто гаркнув Юрась. — Ти перший мусиш дбати за безпеку міста і всіх нас!.. Якщо піде так і далі, то одної ночі, чого доброго, викрадуть не тільки наречену гетьмана, а й самого гетьмана! (В.Малик). я коней крав і крав дівчат але любив лиш коней і зрадив їм прощався з ними пострілом у вухо заради імені яке дзвеніло срібно мов вуздечка я полюбив її та не зумів украсти щось ніжно шепче цівка біля вуха холодна як її вуста (В.Слапчук). Приходили вірші, за плечі трусили, Просили не спати, вставати просили. Приходила жінка, вродлива, лукава. Поцупила розум, та серця не вкрала (Василь Терещук)].

Усталость – (несов.) утомлювання, стомлювання; (сов.) утомлення, стомлення, (ещё) зму́чення, змо́рення, ви́снаження, знеси́лення; (состояние) утома, утомленість, стома, стомленість; (ещё) зму́ченість, змо́реність, ви́снаженість, знесиленість: • душевная усталость – душевна втома; • усталость коррозионная – утома корозійна; усталость  металла – втома металу; • усталость механическая – утома механічна; • усталость радиационная – утома радіяційна; • усталость термическая, термомеханическая – утома термічна, термомеханічна; • усталость ударная – утома ударна; • усталость фрикционная – утома фрикційна. [Утомилась би Мар’яна, — утоми не чує (Т.Шевченко). Голублячи таку думку в серці, непримітно переходив він безкраї степи без утоми, безводні довгі шляхи без пекучої згаги (П.Мирний). Мої думоньки безсилі Стома заглуша (П.Грабовський). Утома була така сильна, що брала верх над усім: вони просто впали (М.Коцюбинський). Потім відчув утому й жаль до себе. Бідний хлопець! І за що він мучиться? Ну, помилився, захопився, він молодий, це так природно (В.Підмогильний). Нарешті й Матвій з Володьком докошують свій покіс, майже половина ниви докошена, густа тінь лісу затягнула ген ціле поле аж до Жолобеччини. Володько чує велику втому, але свіжість вечора так чудово злагіднює втомленість твердих м’язів, що не хочеться кінчати недокінченого діла (У.Самчук). Тепла утома спада — На губи, на очі, на плечі… Стишений вечір Уже до води нахиливсь… Подивись — День вклоняється людям надвечір, І городом, по стежці, Вже відходить, як гість (В.Стус). Мабуть, під ранок я таки заснула. Така мене утома огорнула! — якийсь короткий, нечутенний сон… (Л.Костенко).  а по мені танцює втома наче клоун по линві — тонко я сьогодні лишилася вдома заплітаю думки в колонки (Ю.Джугастрянська). Втома, вона така, жіночка підступна й працьовита, ніколи не припиняє обробляти твій мозок (В.Рафєєнко). Так ось: хто не може покласти край своїй тузі здоровим глуздом, то це зробить за нього сам час. Але яка ж то ганьба для розсудливої людини, коли порятунком од скорботи стає, врешті, втомленість тією скорботою! Я волію, щоб ти залишив свій біль, а не щоб він залишив тебе, і якомога скоріше перестань робити те, чого навіть за всього бажання ти б не міг робити довго (А.Содомора, перекл. Сенеки). Що далі загрузали у війні, то більша виникала потреба в коштовностях. Часом Пута мав так забагато замовлень, що насилу спромагався їх виконувати. Від утоми, яка іноді облягала Путу, його обличчя прибирало бодай трохи розумнішого виразу, але для цього треба було добре втомитись (П.Таращук, перекл. Л.-Ф.Селіна). Внутрішні настрої американців описували піднесеною фразою «втома від війни». Однак краще їх можна було схарактеризувати як нудьгу, хворобу демократій, яким завжди бракує терпіння (Р.Клочко, перекл. М.Гейстінґса). Втома — найкраща подушка (Б.Франклін). — Ось вам ліки проти втоми, це — проти нервових стресів, а це — проти депресії. — Дякую, лікарю. А крім горілки, у вас більше нічого нема?].

Хлебушек, Хлебушко, Хлебушка, прост., уменш.-ласк. – хлібчик, хлібець, (редко) хліб’я. [Нема, бачите, рідної неньки, нікому було і шматочок хлібця дать небозі (Олекса Стороженко). Чи вчинила хлібця, чи спекла — мерщій до подруг: там її ждуть, дожидають, як об весні ластівки (Г.Квітка-Основ’яненко). Візьми пару хліб’ят на дорогу (Сл. Гр.). — Еге! як дівчатам, то й палянички, а як парубкам, то тільки святий хлібець! (І.Нечуй-Левицький). — Це хлібець від зайця… — Вірили й не вірили ми в ті слова. Але з яким смаком ївся він, хліб «від зайця»! (В.Скуратівський). В малій дзьобенці, що висіла йому через плечі, ніс Михайлові красні яблука й білий хлібець, а окремо завиті білі свічки до церкви (О.Кобилянська). В хаті студінь, неня лежить на печі ледве жива, Василько пригорнувся до неї та просить хлібця, дрижачи… (Ю.Федькович). Печу-печу хлібчик, Діткам на обідчик. Печу-печу бабку, Кладу на лопатку Шух у піч!… Печу, печу хлібчик Дітям на обідчик. Меншенькому — меньший, Більшенькому — більший (У.н. забавлянка)].

Хохол – 1) чуб, чупри́на, чупер, (диал.) чубайка, чемер, чівка, хобот; (на бритой голове) оселедець; 2) (с разными оттенками) хохол: • надрать хохол – нам’яти ирху. [Бояри вмиг скомпоновали, На аркуш маніхвест, кругом, По всіх повітах розіслали, Щоб військо йшло під коругов; Щоб голови всі обголяли, Чуприни довгі оставляли, А ус в півлокоть би тирчав; Щоб сала і пшона набрали, Щоб сухарів понапікали, Щоб ложку, казанок всяк мав (І.Котляревський). Як тільки пан із паном за- змагався, Дивись — у мужиків чуприни вже тріщать (Є.Гребінка). Закрутивши чорні уси, За ухо чуприну, Підняв шапку — човни стали. «Нехай ворог гине! Не в Синопу, отамани, Панове-молодці, А у Царград, до султана Поїдемо в гості!» (Т.Шевченко). Взяв він його добре за чемер (Сл. Гр.). А кулик чайку Взяв за чубайку. Чайка кигиче: «Згинь ти, куличе!» Чайка кигиче: «Згинь ти, куличе!» (Н.п.). На що тому жінка молода у кого й стара за чуприну водить! (Номис). — А ми хіба порожні? Он, бач, пана везу! — Ну, то й вези його з Богом! — глухо одмовив чоловік і почав на шкапійчині чуба поправляти (П.Мирний). Хотіла збудить Петра, торсала його за плечі з усіх боків, смикала за чуприну, а він лежить, як колода (І.Нечуй-Левицький). Мовчки, похмуро їв він хліб з часником та часом сердито покрикував на дітей, як вони., дуже міцно почнуть дерти один одного за чуби та нароблять галасу (М.Коцюбинський). Тюхтій-хохол, що, хоч дурний, та хитрий, Макітру хилить виключно по вітру, Міркує шлунком і хропе гуртом (Є.Маланюк). Населення на Вкраїні — малоросійські хохли (Остап Вишня). Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил. Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина. Тільки хто ж колись небо нахилить до ваших могил, Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна?.. (В.Баранов). «А братія мовчить собі витріщивши очі. Може так і треба?». Так і треба, бо не встигли нас побити, як біжимо вибачатися за те, що пручалися, коли нас били у нашій же хаті. Бо ми травоїдні хохли, безсловесне тягло в закривавлених імперських возах сусідів — росіян, поляків. Так було, так є, але так не повинно бути (Леонід Залізняк). Очі затуляє довгий чуб — гламурний оселедець на пів щоки. Криві худорляві ноги підкреслюють тісні претісні штани. А між них, тих кривульок модніх — ширінка до колін висить. І плутаються люди, чи воно жінка, чи чоловік (П.Кукуй). — Мати мала певні літературні нахили, добре відчувала на смак російську мову – і українську вивчила. Вона була партійним працівником, перекладала протоколи для ЦК українською мовою. Єдина в осередку, хто міг це робити! З нею працювало двадцятеро хохлів, які не знали своєї мови (В.Брюґґен). Депутат, прізвище якого все одно забудеться Вічністю, вніс черговий метушливий проект щодо заборони в публічній сфері слів «жид», «хахол» і «москаль». Не зовсім зрозуміло при цьому, як бути з «маланцем», «малоросом» і «кацапом». До того ж можна було розширити список «ляхом», «бульбашем», «чурбаном», «хачиком», а також «німчурою», «жабоїдом», «макаронником», «піндосом» та іншими красивими назвами (Ю.Андрухович). — Ну, гаразд, хохол, — через зціплені зуби мовив наш командир. — Але якщо ти будеш нас затримувати, я тебе пристрілю. — Ти ще раз назвеш мене хохлом, я тебе сам пристрілю, — відповів я (В.Слапчук). — Обабіч дороги — старі дупляві верби порохняві. Прислухаюся — так і є: з одної, найгрубішої, і чути ту музику. Підкрався, звівся навшпиньки, зазирнув у дупло — сидить. Мале, як пів вашого Цилька, пане Годюр, в руках скрипочка, на голові зелений капелюшок. З павуном. У мене чупер на голові встав, і аж не смап’ятався, коли був удома. Щастя, що в хаті була свячена вода (В.Кожелянко). Я теж лінивий хохол… (А.Чехов)].

Граната – (итал. от лат.) граната. [Але Василик не падав і біг прудко, притримуючи лівою рукою штаненята. В правій руці була в нього велика граната, яку він знайшов у борозні. — Кинь, кидай, кажу, щоб тебе об землю кидало! (О.Довженко). Табачник з освітою в руках — це як мавпа з гранатою, і я не здивуюся, коли своїм хазяям біди він наробить більше, ніж Україні (О.Забужко). Западає гробова (яке доречне слово!) тиша. Все-таки граната дивовижна (харизматична!) річ. Коли сидиш отак у тісному колі, ніяка зброя не справить ефекту подібного до того, що вичавлює з людей ця грубої роботи репанка (В.Слапчук). Через два роки після материної смерті батько закохався в ефектну розлучену блондинку з України. Йому було вісімдесят чотири, а їй тридцять шість. Вона вибухнула в нашому житті наче пухнаста рожева граната, скаламутивши темні води, піднявши на поверхню осад заболочених спогадів, давши родинним привидам копняка під спину (О.Негребецький, перекл. М.Левицької). Противник уже близько. Гайє і Кроп кидають ручні гранати, кидають як тільки можуть швидко, ми подаємо їм гранати вже з висмикнутими запобіжниками (К.Гловацька, перекл. Е.М.Ремарка). Ерна не бачить мене, але я ще здалеку пізнаю її руде волосся. Вона безсоромно висить на плечі типового юного спекулянта. Я не рухаюся з місця, але почуваю себе так, ніби проковтнув ручну гранату. Ось вона танцює тут, негідниця, якій я присвятив десять віршів з своєї неопублікованої збірки «Пил і зорі», — а мені цілий тиждень брехала, що дістала струс мозку і їй заборонено виходити з дому (Є.Попович, перекл. Е.М.Ремарка). — Ой, граната! — Та не бійся, вона ручна].

Камбала – (фин.) камбала, (ещё) однобі́чка, одноо́чка, полури́бка, (мелкий сорт) глось. [І ожила та півриба, І досі ведеться. І та риба в нас, хрещених, І та ри́ба в нас, хреще́них, ка́мбулою зве́ться (С.Руданський). Ба́ба сказа́ла пійма́ти полури́бку і з’ї́сти (П.Чубинський). Кругла камбала побивалась, ніби на піску підскакували срібні здорові тарілки (І.Нечуй-Левицький). Водилися у водах Великого Лугу велетенські білуги, ліктів по 18 (3 сажні) завдовжки, що ледве шестеро козаків здужали підняти одну на плечі; попід кручами, в чорториях, ховалися гладкі, товстоголові соми, цілими табунами плавали осетри, севрюги та стерляді; величезні, ситі коропи та довгі, зубасті щуки виблискували там проти сонця золотою та срібною лускою; косяками грали у воді: сула (судаки), лящ, карась, окунь, лини, вугри, тарань, вирезуб, камбала, язь і марена, а від дрібнішої риби ніколи не була спокійна пелена річки — так часто вона підкидалася з води на повітря (А.Кащенко). У мерехтінні маятників мідних, округлені, як очі камбали, дзиґарики замовників безслідних на підвіконні цокали, ішли (Л.Костенко). Самець камбали досягає сталого розміру і старіє. А самка росте безкінечно і не виявляє з часом жодних ознак старіння або втрати функцій (А.Кам’янець, перекл. М.Кайку). Увійшла служниця з тацею. Шкірка в камбали була мов золотистий топаз. А як від неї пахло димком і морем!.. (М.Дятленко, А.Плюто, перекл. Е.М.Ремарка). Камбала й та не однобічна (С.Є.Лєц)].

Сучий – сучий, (усилит., более чем сучий) розсучий, песький: • сучий сын – (ругат.) сучий син, розсучий син, скурвий син. [Но зла Юнона, суча дочка, Розкудкудакалась, як квочка, Енея не любила — страх; Давно вона уже хотіла, Щоб його душка полетіла К чортам і щоб і дух не пах (І.Котляревський). — Ах ти ж, розсучий сину! Так я дезертирів скриваю? А ось ходім, я дідів скличу, вони з тобою поговорять, сопляче, як ти Дніпро покидав? (Гр.Тютюнник). А один песький син з головою рудою нирцем, тихцем під водою підкрадався, чаївся, жабуринням умився, козаку межи плечі ножем устромився (Л.Костенко). Народ не візьмеш на макуху. Він зоздаля розрізнить чин: І хто є син його по духу, І хто — по духу! — сучий син (Б.Олійник). Тоді стояв сучий синій холод (О.Ульяненко). — Усе ви догори дриґом перевертаєте, — сказав він. — Тримаєте мене в тюрмі, поки ці сучі сини стараються залишити мене ні з чим. — Ще, мабуть, жодна сука не привела такого сина, щоб залишив тебе ні з чим, — відрізав помічник (О.Король, перекл. В.Фолкнера). «Для мене приготувала, — подумав він і знову вилаявся безгучно, зацьковано й люто: — Розсучі сини. Розсучі сини» (О.Король, перекл. В.Фолкнера). — А котра година, як ви думаєте? — запитав я. — Та година, коли тобі слід ворушити задом, скурвий ти сину, — процідив крізь зуби, Маркос, примусивши Кастело подарувати мені таку посмішку, якою він міг би мене поголити (В.Шовкун, перекл. К.Р.Сафона)].

Бретель, бретелька – (франц.) бретель, (умен.) бретелька, шлейка. [Таким, як наші, пискам — не місце у музеї, бо ми — не те що камінь чи дикий виноград. Та все ж фотографуєш. Ці невиразні більма  наповнити душею і зберегти в роках!.. Яка уважна камера, яка чутлива фільма — просвічують бретельки і вени на руках (Ю.Андрухович). Вона розвалювалася у шкіряному кріслі, розправивши плечі, приспустивши бретельки на чорній, схожій на пеньюар сукні, виставивши прозоре мереживо комбінації (О.Ульяненко). Я весь зіщулився, мов ударений батогом, проводар прибульців зиркнув на мене зі співчуттям, поетка Альберта Люляй удала, що її неймовірно захоплює надто вільна, а може, надто тісна бретелька, й запала повна збентеження мить тиші (І.Пізнюк, перекл. Є.Пільха). На ній була одна з тих суконь з відкритими плечима і шиєю, про які в його селі знали лише з чуток. Цікаво, на чому ж вона трималася, якщо не було жодної шлейки. Ультімо не посмів зізнатися собі, що трималася вона лише на грудях, що були там, з того боку, але він про це подумав (Ю.Григоренко, перекл. А.Баріко). Я сама себе витягла нагору за бретельки власного бюстгальтера (Мадонна)].

 Російсько-український словник складної лексики С. Караванський, 2012 (чернетка) 

 Російсько-український словник 1930р. (О. Ізюмов) 

 Російсько-український словник сталих виразів 1959р. (І. О. Вирган, М. М. Пилинська)