Сховати наголоси
Освітлювати знайдене
Знайдено 27 статей
Запропонувати свій переклад для «упрямиться»
Шукати «упрямиться» на інших ресурсах:

- Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) Вгору

Корени́ться –
1) корени́тися, укореня́тися и укорі́нюватися, закорі́нюватися; (перен.) ма́ти ко́рінь у чо́му. [Суча́сне раз-у-ра́з корени́ться в мину́лому (Єфр.). Во́ля коза́цька ма́ла ко́рінь гли́боко в само́му наро́ді (Куліш)];
2) у[о]пира́тися; срв. Упо́рствовать и Упря́миться.
Ерепе́ниться – (сердиться) трі́патися, пасіюва́ти, іритува́тися, ґзи́тися, кази́тися. [Ось не трі́пайся, Іва́не, ду́рно, бо я не ви́нен]. (См. Серди́ться); (упрямиться) огуря́тися, упира́тися. [Щоб коза́к у ві́йсько ходи́ть не огуря́вся]; (горячиться) трі́патися, решети́тися. [Не трі́пайсь, а попере́ду розпита́йся, хто ви́нен]; (петушиться) коко́шитися, кукурі́читися; (хорохориться) горої́житися, харапу́дитися, при́щитися, пиндю́читися, костри́читися. [Харапу́диться, не хо́че. Та якого́ га́спида при́щишся? Блоха́ все костри́читься]; (заноситься, важничать) бундю́читися, при́ндитися, (горо)ї́житися, бри́шкати. [Твоя́ Мару́ся усе́ щось бундю́читься. Бува́є и́нший чолові́к усе́ при́ндиться (Гліб.)]; (артачиться) пруча́тися, опина́тися, норови́тися.
Ерши́ться – одсва́рюватися (огрызаться), огуря́тися (упрямиться), костри́читися (задориться), вихри́тися (сердиться).
Капри́зничать, Капри́зить – (привередничать) вередува́ти, примхува́ти, при́мхати, химерува́ти, коверзува́ти, перебе́ндювати, капризува́ти, (причудничать) химерува́ти, химе́рити, витребе́нькувати, (упрямиться) коми́зи́тися, норови́тися, упира́тися, (о ребёнке: плакать) пла́кати, крича́ти. [Почне́ він при́мхати (М. Вовч.). Ви пе́вне ду́маєте, що се я химеру́ю (Л. Укр.). Вона́ почина́ла капризува́ти (Л. Укр.). Хо́чеш ї́сти – бери́ що́ є та й їж, а не вереду́й і не ски́гли мені́ (Грінч.)].
Кобе́ниться –
1) (выгибаться, кривляться, корчиться) викривля́лися, криви́тися, ко́рчитися, коцю́битися, кандзю́битися;
2) (чиниться, упрямиться) комизи́тися, при́ндитися, коцю́битися, пруча́тися; норови́тися, огуря́тися, опина́тися. [Чи ти ба, яка́ нечіпа́ха! Ще й вона́ при́ндиться (Мова)].
Копы́литься –
1) става́ти ду́ба; (ломаться, упрямиться) коцю́битися, коми́зи́тися, опина́тися, огуря́тися;
2) (чваниться) чва́нитися, при́ндитися; бундю́читися, пиндю́читися.
Кочевря́житься – комизи́тися, коцю́битися; срвн. Лома́ться, Упря́миться. [Що-ж, коли́ ти все комизи́шся? (Мирний)].
Лома́ться –
1) лама́тися, ломи́тися, (на мелкие куски, в дребезги) трощи́тися; (страд. з.) бу́ти ла́маним, ло́мленим, тро́щеним; срв. Ломи́ться. [Пога́ні голки́ – не лама́ються, а гну́ться (Київщ.). Ща́стя на колі́ні не ло́миться (Номис)].
• Камень -ма́ется (крошится) – ка́мінь кри́шиться.
• Здесь -ма́ется наилучший камень для мельничных жерновов – тут б’ють (лупа́ють) найкра́ще млино́ве камі́ння.
• Этот дом будет -ться – цей буди́нок розбира́тимуть;
2) вила́муватися, викривля́тися, виверта́тися, викру́чуватися; срв. Кривля́ться. [Нап’є́ться п’я́ний, вила́мується, чорт ба́тька зна що язико́м пле́ще (Козелеч.)];
3) (чиниться, церемониться) мані́ритися, пиша́тися. [Не люблю́ я таки́х го́стей: як почну́ть мані́ритися, як почну́ть пиша́тися, то аж упрі́єш, по́ки до чо́го припро́сиш (М. Грінч.)];
4) (упрямиться) кобени́тися, комизи́тися, коцю́битися, опина́тися, огуря́тися;
5) (важничать перед кем) велича́тися, чва́нитися, при́ндитися, бундю́читися, пиндю́читися, (г)инди́читися перед ким. [Ото́ велича́ється перед людьми́, на́че спра́вді не зна́ти яке́ цабе́ (Київщ.)];
6) (издеваться над кем) знуща́тися з ко́го;
7) (бороться) боро́тися, борюка́тися з ким;
8) (о коровах в течке) полюва́ти, бі́гати.
Надыба́ться, надыби́ться –
1) (становиться дыбом) нади́блюватися, надиби́тися, става́ти, ста́ти ди́бом (ди́ба), настовбу́рчуватися, настовбу́рчитися, наї́жуватися, наї́житися, (о мног.) понади́блюватися, постава́ти ди́бом (ди́ба), понастовбу́рчуватись, понаї́жуватися.
• Надыби́вшийся – що надиби́вся и т. п.; нади́блений, настовбу́рчений, наї́жений, понади́блюваний и т. п.;
2) (упрямиться) у[о]пира́тися, у[о]пе́ртися, затина́тися, затя́тися и затну́тися, (о мног. позатина́тися), комизи́тися, закомизи́тися, (о лошади) норови́тися, занорови́тися.
Ну, междом. и част. –
1) (для выраж. побуждения, убеждения, ободрения, поощрения к действию и т. п.) ну; специальнее: (давай) дава́й, (мн.: ну́те) ну́те, дава́йте, (при обращение в 1-м лице мн.) ну́мо, нум. [Ну, йди вже, го́ді бари́тися! (Брацл.). Чого́-ж ти мовчи́ш? ну, скажи́-ж, това́ришу! (М. Хвильов.). «Ну, Гала́кточко, а що там узагалі́ гово́рять про ме́не?» – «Се́б-то де гово́рять?» – «Ну, взагалі́» (М. Хвильов.). Ну, Ваку́ло, ти-ж сам зна́єш, що без контра́кту нічо́го не ро́биться (Гоголь). Ну що ж, Тара́се! – рад єси́, не рад – диви́сь, яки́й в госпо́ді на́шій лад (П. Тичина). Ну, так що ж роби́ти? (М. Хвильов.). Гей, ну́те, косарі́ (Номис). Дава́йте йти!
• Ну, пойдём! (Сл. Гр.). Ну́мо в доро́гу! (Дніпр. Ч.). Ну́мо до пра́ці мерщі́й! (Грінч.). Нум ора́ть мерщі́й! (М. Терещ.)].
• Ну, Солопий, вот, как видиш, я и дочка твоя полюбили друг друга так… (Гоголь) – от що, Солопі́ю, ото́, як ба́чиш, я й дочка́ твоя́ та й покоха́ли одне́ о́дного так… (перекл. А. Харч.).
• Ну, говорите! – ну, кажі́ть! кажі́ть-бо!
• Ну́те, рассказывайте! – ну, розповіда́йте!
• Ну, пожалуйста – ну, будь ла́ска (бу́дьте ласка́ві).
• Ну, полно тебе упрямиться – ну, го́ді тобі́ упира́тися.
• Ну-с, что скажете? – ну, добро́дію (па́не), що ска́жете?
• Вон он, ну его бить! – ось він, ну́мо (нум, дава́йте) його́ би́ти!
• Ну да ну, а всё на одном месте – ну та ну, а все на тім са́мім мі́сці (а все ні з мі́сця).
• А ну – ану́; ану́те, ану́мо; срв. Ну́-ка. [Ану́, заведи́-но пі́сні! (Остр. Скарбів). Ану́: гоп трала́, гоп трала́, гоп, гоп, гоп! (Гоголь)].
• А ну, тебе говорят! – ану́, тобі́ ка́жуть!
• Ну же – ну́-бо, ну-ж.
• Да ну – ну́-бо. [Ну́-бо не пусту́й! (Вороний)].
• Да ну, иди, что ли! – та ну́-бо йди, чи що!
• Да ну же – та ну́-бо, (та) ну-ж бо;
2) (в выраж. угрозы, вызова) ну, (усилит.) ну-ну́, (грозя пальцем) ну-ну-ну́. [Ну, я-ж тобі́, почека́й! (Брацл.). Ну-ну-ну́! я-ж тобі́ зада́м, бу́деш ти мене́ пам’ята́ти! (Вінниччина)].
• Ну, смотри же! – ну, диви́ся!
• А ну – ану́! [Ану́ вдар! (Сл. Гр.). Ану́, вихо́дь, котри́й! (Остр. Скарбів)]. А ну-ну́ ударь! – ану-ну́ вдар!;
3) (в бранных выраж., проклятьях) – ну, ану́. Ну тебя! – цур тобі́! цур тобі́, пек (тобі́)! (а) бода́й тебе́! а йди ти (собі́)!, (отвяжись) відчепи́сь! [Цур тобі́ (бода́й тебе́), яки́й ти дурни́й! (Номис). Цур тобі́, пек! (Сл. Гр.)]. Ну его! – цур йому́! цур йому́, пек (йому́)!; (нужды нет) дарма́! [Цу́р-же йому́ з лі́сом! (Шевч.). Таке́ роби́ли, що цур йому́ вже і каза́ть! (Котл.)]. А ну его! – та цур-йому́!, (пропади он пропадом) (та) ха́й-же він зги́не (зсли́зне)! Ну тебя к лешему, см. Ле́ший. Ну вас! – цур вам! (а) бода́й вас! [А бода́й вас та цу́р-же вам! (Шевч.)]. Ну вас всех к чорту (к богу)! – ану́ вас усі́х к чо́рту (к бі́су, до ді́дька, к бо́гу)! а йдіть ви всі до чо́рта (до бі́са, до ді́дька)! Ну вас всех к семи чертям! – а йдіть ви всі під три чорти́!;
4) (в выраж. удивления) ну. [Ну, їсть! нівро́ку! (Номис). Ну, хло́пче, та й утя́в-же ти шту́ку! (Київщ.). «А от за да́внього ча́су, коли́…» – «Ну, сва́те, згада́в часи́!» (Гоголь). Ну, та й ніч же була́! (Велз)].
• Ну, кто-бы мог это подумать! – ну, хто-б міг це поду́мати! «Слышал ли ты, что поговаривают в народе?» – «Ну?» – «Ну, то-то, ну!» (Гоголь) – «Ти чув, що поде́йкують лю́ди?» – «Ну?» – «От тобі́ й ну!» (перекл. А Харч.).
• Ну что вы! – ну що́ ви! [Ну що ви, Лі́но, я ду́же вам вдя́чна (В. Підмог.)].
• Да ну?! – та невже́? та ну?
• Ну уж обед! – ну (та) й обі́д.
• Ну и – ну й, та й. [Ну й дива́чка ви, Ма́рто! (В. Підмог.). Та й тюхті́й-же я підто́птаний! (Остр. Скарбів)]. Ну-ну́, какой сердитый! – ну-ну́, яки́й серди́тий! Такой, что ну! – таки́й, що ну-ну́!, (зап.) таки́й що раз! [Вона́ така́ кра́сна, така́ кра́сна, що раз! (Стефаник)];
5) (в выраж. согласия, уступки) ну; (ладно) гара́зд, до́бре. [Нема́, ну, то й нема́! (Л. Укр.). «Ну, там поба́чимо» – сказа́в він ла́гідно (В. Підмог.). А я був поду́мав, що ти й спра́вді зна́єш пра́вила; ну, та коли́ ти їх не зна́єш, то я зна́ю (Остр. Скарбів). Гара́зд, диви́сь-же, ти заско́чив мене (Остр. Скарбів)].
• Ну что же, приходите – ну що-ж, прихо́дьте.
• Ну, конечно, очевидно и т. п. – ну, звича́йно (зві́сно); а зві́сно; ну, види́ма річ и т. п. [Сподіва́єтесь, що уря́д спла́тить ваш борг, га? а зві́сно, спла́тить (Кінець Неволі). «Я неві́льна!» – «Ну, види́ма річ!» (В. Підмог.)].
• Ну да – авже́ж; см. Коне́чно 2.
• Ну, ладно! – ну, до́бре! гара́зд! ну-ну́!
• Ну, и ладно – то й гара́зд, то й до́бре. [«Наро́ду бага́то, дру́же?» – Ба́тько відпові́в, що ні, – люде́й, на жаль, ду́же о́бмаль. – «То й гара́зд» (Остр. Скарбів)];
6) (в выраж. несогласия, неудовольствия) ну. [«За пора́ду все, що хо́чеш, дам тобі́ я в нагоро́ду». – «Ну, на се» – пое́т відмо́вив – «не наді́юся я зро́ду» (Л. Укр.)].
• Ну, нет! – е, ні! ба ні! [Ба ні! не пі́ду до ньо́го (Липовеч.)].
• Ну, вот ещё! – ну, о́т іще! (ну,) ще́ що (ска́жеш, ска́жете)!, (ах, оставь) ат! ет! [«Та ну-бо, розкажи́!» – «Ат, одчепи́сь!» (Сл. Гр.). «Поси́дьте, по́ки я хоч з жі́нкою та з ді́тьми попроща́юсь». – «Ет, ще ви́гадав проща́ться! ході́м» (Рудч.)].
• Ну, вот, ещё что скажеш! – ну, от іще́ що ска́жеш!
• Ну, где таки! – де то вже таки́! [Де то вже таки́ він так сказа́ти мо́же! (Рудан.)].
• Ну, знаете – ну, зна́єте. [Я ось яки́й, а ви така́ ось – ну, зна́єте, ні те, ні се (Влизько)];
7) (в вопросит. предлож.) ну; (неужели? в самом деле?, ого?!, диал.) йо? [«Ну, чи не каза́в-же я?» – поду́мав собі́ Чуб (Гоголь). Ну, а все́-ж таки́, чи́м-же соціялі́зм відрізня́ється від комуні́зму? (М. Хвильов.). «А що ти ду́маєш запропонува́ти?» – «А як ти гада́єш? Ну?… от тобі́ й ре́бус!» (М. Хвильов.). «Від ко́го-ж лист?» – «Від ге́тьмана Хане́нка?» – «Хане́нка? йо?» (Стар.-Чернях.)].
• Ну, а вы? – ну, а ви?
• Ну так что же? – ну то що-ж?, (что из того?) ну то що з то́го?
• Ну что с ним делать? – ну що з ним роби́ти?;
8) (в повествовании – как связка между предложениями) ну, (ну, вот) ну та, (ну) ото́, ото́ж, (ну) так от. [Був собі́ одва́жний ли́цар, нам його́ згада́ть до ре́чи… Ну, та сей одва́жний ли́цар я́кось ви́брався до бо́ю (Л. Укр.). Бага́то слів було́ у ньо́го в кни́жці, ну, й каза́в-би собі́ яке́ хоті́в (Л. Укр.). Уря́дники все роби́ли спра́вно; пашпорти́ там, ну й хто бунтівни́к – зна́ли (Ледянко)].
• Ну вот он говорит – ото́(ж) він і ка́же;
9) (в выраж. многократного действия) дава́й, ну. [Зборо́в його́ та й дава́й би́ти (Київщ.). Пішла́ вона́, – я дава́й паску́дити Насту́ню (Крим.). Обняли́ся і дава́й цілува́тися (Сл. Ум.). З переполо́ху ну втіка́ть (Шевч.)].
• Да и ну – та й дава́й, та й ну. [Зібра́в шля́хту всю доку́пи та й ну частува́ти (Шевч.)];
10) (окрик на лошадей) но, ньо, (зап.) вйо, вйо-гей, (направо) гаття́ (гал.) гайта́, го́тьта, гайтта́, герта́ (налево) вістя́, (гал.) вісьта́. [Но, була́ні! (Гайсинщ.). Ньо, ньо, ураго́ва! (Костомар.)].
Поупрямиться – повпирувати, попротивитися, поопиратися, поопинатися, попручатися; (покапризничать) покомизитися (деякий час). См. Упрямиться и Поупорствовать.

- Російсько-український народний сучасний словник 2009– Вгору

Ну, междумет., част. –
1) (для выраж. побуждения, убеждения, ободрения, поощрения к действию и т. п.) ну; специальнее: (давай) дава́й, (мн.: ну́те) ну́те, дава́йте, (при обращение в 1-м лице мн.) ну́мо, нум;
2) (в выраж. угрозы, вызова) ну, (усилит.) ну-ну́, (грозя пальцем) ну-ну-ну́;
3) (в бранных выраж., проклятьях) ну, ану́;
4) (в выраж. удивления) ну;
5) (в выраж. согласия, уступки) ну; (ладно) гара́зд, до́бре;
6) (в выраж. несогласия, неудовольствия) ну;
7) (в вопросит. предлож.) ну; (неужели? в самом деле?, ого?!, диал.) йо?;
8) (в повествовании – как связка между предложениями) ну, (ну, вот) ну та, (ну) ото́, ото́ж, (ну) так от;
9) (в выраж. многократного действия) дава́й, ну;
10) (окрик на лошадей) но, ньо, (зап.) вйо, вйо-гей, (направо) гаття́ (гал.) гайта́, го́тьта, гайтта́, герта́ (налево) вістя́, (гал.) вісьта́:
• а ну – ану́; ану́те, ану́мо;
• а ну его! – та цур-йому́!, (пропади он пропадом) (та) ха́й-же він зги́не (зсли́зне)!;
• а ну-ну́ ударь! – ану-ну́ вдар!;
• а ну, тебе говорят! – ану́, тобі́ ка́жуть!;
• да и ну – та й дава́й, та й ну;
• да ну? – та невже (та невже ж)?; та ну?;
• да ну – ну́-бо;
• да ну же – та ну́-бо, (та) ну-ж бо;
• да ну, идите, что ли! – та ну-бо, йдіть, чи що!;
• и ну кричать – і (та й) давай (та й ну) кричати;
• ни тпру ни ну – ні тпру ні ну; ні взад ні вперед; ні в кут ні в двері;
• ну, а вы? – ну, а ви?;
• ну вас! – цур вам! (а) бода́й вас!;
• ну вас всех к семи чертям! – а йдіть ви всі під три чорти́!;
• ну вас всех к чорту! – ану́ вас усі́х к чо́рту (к бі́су, до ді́дька)! а йдіть ви всі до чо́рта (до бі́са, до ді́дька)!;
• ну вот ещё! – ну от іще!; (ну) ще що (скажеш, скажете, вигадаєш, вигадаєте…)!; ну, о́т іще!, (ну,) ще́ що (ска́жеш, ска́жете)!, (ах, оставь) ат!, ет!;
• ну, вот, ещё что скажеш! – ну, от іще́ що ска́жеш!;
ну вот он и говорит; ну, я и пошёл – отож (ото) він і каже; отож я й пішов;
• ну, где таки! – де то вже таки́!;
• ну, говорите! – ну, кажі́ть! кажі́ть-бо!;
• ну да! (разг.) – авжеж!; звичайно!;
• ну да ну, а всё на одном месте – ну та ну, а все на тім са́мім мі́сці (а все ні з мі́сця);
• ну его!, ну её! – цур йому!, цур їй!; цур йому (їй), пек йому (їй)!; (нужды нет) дарма́!;
• ну и – ну й, та й;
• ну, и ладно – то й гара́зд, то й до́бре;
• ну же – ну́-бо, ну-ж;
• ну, знаете – ну, зна́єте;
• ну и ну, ай да ну – ну й ну; оце так;
• ну, конечно, очевидно… – ну, звича́йно (зві́сно); а зві́сно; ну, види́ма річ…;
• ну и холод – ну (але) й холод;
• ну, кто-бы мог это подумать! – ну, хто-б міг це поду́мати!;
• ну, ладно! – ну, до́бре! гара́зд! ну-ну́!;
• ну нет! – е ні!, ба ні!, ну, ні!;
• ну ты подумай! – ну ти скажи!;
• ну-ну́, какой сердитый! – ну-ну́, яки́й серди́тий!;
• ну, пожалуй! – ну, хай і так!; ну, мабуть!;
• ну, пожалуйста – ну, будь ла́ска (бу́дьте ласка́ві);
• ну тебя! – цур тобі!; цур тобі пек (тобі)!; (а) бодай тебе!; а йди ти (собі)!; (отвяжись) відчепи́сь!;
• ну, полно тебе упрямиться – ну, го́ді тобі́ упира́тися;
• ну, смотри же! – ну, диви́ся!;
• ну-с, что скажете? – ну, добро́дію (па́не), що ска́жете?;
• ну так что же? – ну то що-ж?, (что из того?) ну то що з то́го?;
• ну́те, рассказывайте! – ну, розповіда́йте!;
• ну уж обед! – ну (та) й обі́д;
• ну что вы! – ну що́ ви!;
• ну что же, приходите – ну що-ж, прихо́дьте;
• ну что с ним делать? – ну що з ним роби́ти?;
• «Слышал ли ты, что поговаривают в народе?» — «Ну?» — «Ну, то-то, ну!» (Гоголь) – «Ти чув, що поде́йкують лю́ди?» — «Ну?» — «От тобі́ й ну!» (перекл. А Харч.);
• такой, что ну! – таки́й, що ну-ну́!, (зап.) таки́й що раз!
[Таке́ роби́ли, що цур йому́ вже і каза́ть! (І.Котляревський). Ну, Ваку́ло, ти-ж сам зна́єш, що без контра́кту нічо́го не ро́биться (М.Гоголь). Ану́: гоп трала́, гоп трала́, гоп, гоп, гоп! (М.Гоголь). «Ну, чи не каза́в-же я?» — поду́мав собі́ Чуб (М.Гоголь). З переполо́ху ну втіка́ть (Т.Шевченко). Зібра́в шля́хту всю доку́пи та й ну частува́ти (Т.Шевченко). Гей, ну́те, косарі́ (Номис). Ну́мо до пра́ці мерщі́й! (Б.Грінченко). Ну́-бо не пусту́й! (М.Вороний). Ну, йди вже, го́ді бари́тися! (АС). Ну, я-ж тобі́, почека́й! (АС). Ну-ну-ну́! я-ж тобі́ зада́м, бу́деш ти мене́ пам’ята́ти! (АС). Ану́ вдар! (Сл. Гр.). Цур тобі́ (бода́й тебе́), яки́й ти дурни́й! (Номис). Цур тобі́, пек! (Сл. Гр.). Цу́р-же йому́ з лі́сом! (Т.Шевченко). А бода́й вас та цу́р-же вам! (Т.Шевченко). Ну, їсть! нівро́ку! (Номис). «Поси́дьте, по́ки я хоч з жі́нкою та з ді́тьми попроща́юсь». — «Ет, ще ви́гадав проща́ться! ході́м» (Рудченко). Де то вже таки́ він так сказа́ти мо́же! (С.Руданський). Ну, хло́пче, та й утя́в-же ти шту́ку! (АС). «А от за да́внього ча́су, коли́…» — «Ну, сва́те, згада́в часи́!» (М.Гоголь). Нема́, ну, то й нема́! (Л.Українка). «За пора́ду все, що хо́чеш, дам тобі́ я в нагоро́ду». — «Ну, на се» — пое́т відмо́вив — «не наді́юся я зро́ду» (Л.Українка). Бага́то слів було́ у ньо́го в кни́жці, ну, й каза́в-би собі́ яке́ хоті́в (Л.Українка). Вона́ така́ кра́сна, така́ кра́сна, що раз! (В.Стефаник). «Та ну-бо, розкажи́!» — «Ат, одчепи́сь!» (Сл. Гр.). Обняли́ся і дава́й цілува́тися (Сл. Ум.). — Я ось яки́й, а ви така́ ось – ну, зна́єте, ні те, ні се (О.Влизько). «Від ко́го-ж лист?» — «Від ге́тьмана Хане́нка?» — «Хане́нка? йо?» (Л.Старицька-Черняхівська). — Ну що ж, Тара́се! — рад єси́, не рад — диви́сь, яки́й в госпо́ді на́шій лад (П.Тичина). Ну, так що ж роби́ти? (М.Хвильовий). — Ну що ви, Лі́но, я ду́же вам вдя́чна (В.Підмогильний). — Ну й дива́чка ви, Ма́рто! (В.Підмогильний). «Ну, там поба́чимо» — сказа́в він ла́гідно (В.Підмогильний). «Я неві́льна!» – «Ну, види́ма річ!» (В.Підмогильний). Я інквізитор. Ну, і що із того? Чи то такі вже злочини страшні? Я не хвалюся. Віку золотого, звичайно ж, не було і при мені. Ну, катував. Ну, навертав до лона. Палив багаття вищі голови. Я їх убив, ну, може, півмільйона… Ану згадайте — скільки вбили ви? (Л.Костенко). Ти ж козак? Ну ж, скажи? Ти ж козак. Хай поганий, а таки ти козак, а таки, зловороже, козак (В.Стус). День поволі котився під три чорти. Й на це не було ради (М.Бриних). Цур йому пук! (Юрай Курай). Йому хотілося послати під три чорти Париж з усіма його інтригами, його порядками, його лицемірством (В.Омельченко, перекл. Ф.Саґан). Чоловік з похмілля підходить до дзеркала, довго дивиться на своє пом’яте, заплиле лице: — Ну і як тут не пити?]. Обговорення статті

- Російсько-український словник складної лексики С. Караванський, 2012 (чернетка) Вгору

УПРЯ́МИТЬСЯ ще норови́тися, комизи́тися, става́ти ди́бки /го́пки/;
упрямящийся що /мн. хто/ упира́ється тощо, зви́клий /ста́вши/ упира́тися, упертю́х, комиза́, прикм. упе́ртий, затя́тий, норови́стий, запе́клий, норовли́вий, коми́зливий, діял. пенькува́тий, (несхитний) кам’яни́й;
ЗАУПРЯ́МИТЬСЯ ще знорови́тися, впе́ртися ро́гом і похідн.;
заупрямившийся упертю́х, прикм. упе́ртий, затя́тий, /кінь/ зноро́влений, норови́стий, ОКРЕМА УВАГА

- Російсько-український словник 1930р. (О. Ізюмов) Вгору

Упрямиться – упира́тися, опира́тися, -ра́юся, -ра́єшся, упе́ртися (упру́ся, упре́шся).

- Словник українсько-російський 1927р. (А. Ніковський) Вгору

Впина́ти, вп’я́сти – впускать, впустить (когти); впина́тися, вп’я́стися –
1) (когтями) впиваться, впиться, вцепляться, вцепиться;
2) упираться, упереться, упрямиться, заупрямиться.
Комизи́тися, -зю́ся, -зи́шся – капризничать, упрямиться.
Норови́тися, -влю́ся, -ви́шся – капризничать, привередничать, упрямиться.
Огуря́тися, -ря́юся, огу́ритися, -рюся – упрямиться, заупрямиться.
Упира́ти, -ра́ю, упе́рти, упру́, -ре́ш –
1) втаскивать, втащить, втянуть;
2) втискивать, втиснуть;
упира́тися, упе́ртися –
1) упираться, упереться;
2) упрямиться, заупрямиться;
3) втискиваться, втиснуться, влазить, влезть.

- Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко) Вгору

Комизи́тися, -зю́ся, -зи́шся, гл. Капризничать, упрямиться. Коли б вона та не бісилась, замовкла і не комизилась. Котл. Ен.
Напіра́тися, -ра́юся, -єшся, сов. в. напе́ртися, -пру́ся, -ре́шся, гл.
1) Напираться, напереться, набираться, набраться. Наперлося багато народу.
2) Упрямиться, заупрямиться, упереться. Чоловік її не пускав із хати, а вона таки наперлась і пішла.
Норови́тися, -влю́ся, -ви́шся, гл. Капризничать, упрямиться. Недоросток, моя й мати, норовиться. Чуб. V. 661.
Огуря́тися, -ря́юся, -єшся, сов. в. огу́ритися, -рюся, -ришся, гл. Упрямиться, заупрямиться, противиться, воспротивиться. Щоб козак в військо ходить не огурявся.
Упирува́ти, -ру́ю, -єш, гл. Упрямиться, упорствовать. Карп приндиться та упирує. Греб. 350.
Упіра́тися, -ра́юся, -єшся, сов. в. упе́ртися, упруся, -решся, гл.
1) Упираться, упереться. Де в стіні ямка, то там ногою упрусь. Стор. І. 258.
2) Упрямиться, заупрямиться, стоять, стать на одномъ. 3) Втискиваться, втиснуться, влазить, влѣзть. Лютий злодій впірається таки та й годі. Шевч.

- Словарь росийсько-український 1893–1898рр. (М.Уманець, А.Спілка.) Вгору

Упря́миться, заупря́миться = упіра́ти ся, спіра́ти ся (С. Л.), опіра́ти ся, спина́ти ся (С. Л.), опина́ти ся, змага́ти ся (С. Л.), норови́ти ся, комези́ти ся, єрепенити ся, огуря́ти ся, упе́рти ся, закомези́ти ся, затя́ти ся, затну́ти ся. — Його ведуть, а він ще й опинаєть ся. н. пр. — Д. ще під сл. Упо́рствовать і Заупо́рствовать.
Упря́мствовать = д. Упря́миться.

Запропонуйте свій переклад