Сховати наголоси
Освітлювати знайдене
Знайдено 42 статті
Запропонувати свій переклад для «хлів»
Шукати «хлів» на інших ресурсах:

- Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) Вгору

Заку́т, (чаще)
Заку́та –
1) см. Заку́тывание;
2) (тёплый хлев) заку́та, хлів (-ва́), хи́жа; ум. хліве́ць (-вця́), хи́жка. [Сім заку́т, одна́ свиня́ (Приказка)]; (овечий хлев) коша́ра; (собачья -та) бу́дка;
3) (угол в избе) за́кут (-та), за́куток (-тка); (закоулок) закапе́лок (-лка);
4) (клеть, чулан) хи́жа, ум. хи́жка.
Заплета́ть, запле́сть – запліта́ти и заплі́тувати, плести́, заплести́, (о многих) позапліта́ти и позаплі́тувати, поплести́.
• -сти́ волосы в косу – заплести́ ко́су, заплести́ся, (в мелкие косы) в дрібу́шки (в дрібни́ці) заплести́ ко́су, поплести́ ко́си, заплести́ся в дрібу́шки (дрібню́шки).
• -та́ть, -ле́сть дыру в плетне – запліта́ти, заплести́, запру́чувати, запрути́ти, (во мног. местах) позапліта́ти, позапру́чувати лі́су, пліт. [На твій гнів не заплели́ хлів (Номис)].
• Он -плё́л околесицу – поча́в верзти́ казна-що, плести́ дурні́ тереве́ні.
• -тать ногами – плу́тати нога́ми, зачіпля́тися (нога́ми).
• Заплетё́нный – запле́тений, (о мн.) позаплі́тувані. [Ко́си у дрібу́шки позаплі́тувані (Зміїв)].
Иму́щество – майно́, добро́ (диал. до́бре, р. -рого) ста́ток (-тку) и ста́тки (-ків), ста́тки-має́тки, доста́ток, худо́ба, (ум.) худі́бчина, (преим. земельное) має́ток (-тку) має́тність (-ности), до́бра (р. дібр). [Оддаю́ тобі́ в ру́ки все його́ майно́ (Св. П.). Пропи́в во́ли, пропи́в во́зи, пропи́в я́рма, ще й зано́зи, – все добро́ своє́ (Пісня). Що я, не хазя́їн на свойо́му до́брому? (Козел. п.). А ста́тку було́ в йо́го сім ти́сяч ове́ць, три ти́сячі верблю́дів, п’ятсо́т я́рем волі́в (Св. П.). Нажи́в собі́ ста́тки-має́тки криво́ю при́сягою (Л. Укр.). От як уме́р ба́тько, зоста́лася їм худо́ба: млин, і хлів, і кіт (Рудч.). Має́ток його́ дохо́дить до мільйо́на (Франко). Має́тність рухо́ма і нерухо́ма (К. С.). Порозпоро́шували діди́зну і вели́кі до́бра (М. Вовч.)].
• -во движимое – рухо́ме добро́ (майно́), рухо́мість (-мости). [Їй (Акаде́мії) надає́ться пра́во набува́ти рухо́ме й нерухо́ме майно́ (Ст. Ак. Н.). Худо́ба і вся рухо́мість при йо́му (Номис)]; (пожитки) збі́жжя, худо́ба, скарб (-бу), ужи́тки (-тків), мана́тки (-ків), мана́ття (ср. р.), (жалкое) мізе́рія, зли́дні (-нів), (неплохое) доста́ток (-тку).
• -во недвижимое – нерухо́ме добро́ (майно́), нерухо́мість.
• Государственное, общественное -во – держа́вне, грома́дське добро́ (майно́).
• Казённое -во – скарбо́ве (казе́нне) майно́.
• Городское -во – міське́ (комуна́льне) майно́.
• Удельные -ва – уді́льні до́бра (має́тки).
• Церковное -во – церко́вне добро́ (майно́).
• Частное -во – прива́тне майно́.
• Благоприобретенное -во – набу́те (на́дбане, нажи́те) добро́ (майно́), набу́ток (-тку), надба́нок (-нку), надба́ння́. [Неді́лене між на́ми все надба́ння на́ше (Куліш)].
• -во наследственное – спадко́ве добро́ (майно́), спа́дщина, спа́док (-ку), спа́дки (-ків).
• -во родовое – родове́ добро́ (майно́), родови́й має́ток.
• -во, доставшееся от предков – предкі́вщи́на.
• -во, оставшееся от отца – ба́тькі́вщи́на, отці́вщина, (от матери) матери́зна, (от брата) братівщи́на, (от деда) діді́вщи́на, діди́зна.
• -во пожалованное – на́дане добро́ (майно́).
• -во заповедное – зака́зне́ майно́, запові́дник.
• -во долговое – боргове́ майно́, борги́ на ко́му.
• -во наличное – ная́вне майно́ (добро́), готови́зна.
• -во раздельное и нераздельное – майно́ поді́льне і неподі́льне.
• -во тленное и нетленное – майно́ тлі́нне і нетлі́нне.
Превраща́ть, преврати́ть –
1) кого, что во что – оберта́ти, оберну́ти кого́, що на ко́го, на що, в ко́го, в що и ким, чим, поверта́ти, поверну́ти, переверта́ти, переверну́ти кого́, що на ко́го, на що и в ко́го, в що, перетво́рювати и перетворя́ти, перетвори́ти кого́, що в ко́го, в що и на ко́го, на що, зміня́ти, зміни́ти, зво́дити, зве́сти́ що в що и на що; (волшебством, колдовством) перекида́ти, переки́нути кого́ ким, чим, кого́ в ко́го, в що, перечаро́вувати, перечарува́ти кого́ на ко́го, на що, злицьо́вувати, злицюва́ти кого́ в ко́го, в що, (во множ.) пооберта́ти, попереверта́ти, поперетво́рювати, позміня́ти, поперекида́ти, поперечаро́вувати и т. д. кого́, що ким, чим, в ко́го, в що и на ко́го, на що. [Як люде́й лихі́ї ча́ри в ме́ртвий ка́мінь оберта́ли (Л. Укр.). Кня́зьку буді́влю оберну́ли в хлів (Куліш). Політи́чна систе́ма оберну́ла ввесь світ у всесві́тню федера́цію торго́во-промисло́вих спі́ло́к (Л. Укр.). Ні вби́ти, ні на ове́чку поверну́ти ві́льне сло́во ще ніко́му не щасти́ло (Н. Рада). На́що-б нам переверта́ти себе́ на звіря́т (Куліш). Опини́вшись на тім бо́ці, вп’ять він і са́м переки́нувся і жі́нку переки́нув, зроби́лися людьми́ (Осн. 1862). Ка́жуть, були́ такі́ чарівники́, що вмі́ли перечарува́ти ді́вку на коби́лу або на ки́цьку (Звин.). Кі́шку злицюва́в на чу́до у ді́вчину (Біл.-Нос.)].
• Землетрясение -ло город в груду камней – землетру́с оберну́в мі́сто в ку́пу гру́зу.
• Война -ла страну в пустыню – війна́ оберну́ла край у пусти́ню.
• Пленных -ща́ли в рабов – бра́нців поверта́ли на рабі́в.
• -ти́ть зло в добро – перетвори́ти зло на добро́.
• -ти́ть сырую этнографическую массу в сознательную нацию – перетвори́ти сирову́ етнографі́чну ма́су в свідо́му на́цію (Єфр.).
• -ща́ть огонь в воду – оберта́ти, перетворя́ти ого́нь в [на] во́ду.
• Мороз -ти́л воду в лёд – моро́з оберну́в, поверну́в во́ду в [на] лід.
• -ти́ть в ничто – оберну́ти (поверну́ти) в ніщо́, в ні́вець, переве́сти́ на ні́вець, на ніщо́, поверну́ти в неістні́ння.
• -ти́ть кого в дурака – зроби́ти кого́ ду́рнем, поши́ти кого́ в ду́рні.
• -ти́ть в пепел – на по́піл поверну́ти, спопели́ти що.
• -ти́ть в камень – в ка́мінь оберну́ти, скамени́ти и скам’яни́ти що. [Там така́ ба́ба-яга́, що хто не прибу́де, за́раз оду́ре та й скам’яни́ть (Манж.)];
2) -ща́ть, -ти́ть именованные числа в простые, арифм. – оберта́ти, оберну́ти, переверта́ти, переверну́ти, (во множ.) пооберта́ти, попереверта́ти імено́вані (мі́рні) чи́сла в про́сті. [17.216 вершкі́в оберну́ти у ве́рстви (Кониськ.)];
3) см. Перевора́чивать;
4) (слова, смысл: извращать) перекру́чувати, перекрути́ти, переина́чувати, переина́чити, (во мн.) поперекру́чувати, попереина́чувати (слова́, зміст, розумі́ння).
Превращё́нный –
1) обе́рнутий и обе́рнений у що и на що, чим, пове́рнутий и пове́рнений, переве́рнутий и переве́рнений, перетво́рений, змі́нений в що и на що; (посредством волшебства, колдовства) переки́нутий ким, чим, перечаро́ваний на ко́го, на що, злицьо́ваний в ко́го, в що. [Він був обе́рнений у вола́ і сім літ жив серед ди́ких звірі́в (Л. Укр.)];
2) арифм. – обе́рнений, переве́рнений, (во множ.) пообе́ртані, попереве́ртані;
3) перекру́чений, переина́чений.

- Російсько-український словник 1930р. (О. Ізюмов) Вгору

Хлев – хлів, -ва.

- Російсько-український словник технічної термінології 1928р. (І. Шелудько, Т. Садовський) Вгору

Хлев – (для свиней, мелк. скота) – хлів (-ва);
• х. (для рогатого скота) – пові́тка.

- Російсько-український словник сталих виразів 1959р. (І. О. Вирган, М. М. Пилинська) Вгору

Край
• Быть на краю могилы, гроба (перен.) – бути одною ногою в труні; стояти над гробом (над ямою); на далекій (на великій) путі бути; на вмерті бути; час не довгий чий; до гробу (до ями, до могили) недалеко кому; не довго вже гуляти по світі кому; (образн.) не довго вже ряст топтати кому; (образн. ірон.) три чисниці (півчверті) до віку (до смерті) кому; на тонку пряде хто; (істор.) сидіти на санях.
• В чужих краях – на чужині; у чужих краях (сторонах).
• До краёв, с краями, вровень с краями – ущерть (украй); по [самі] вінця.
• Из края в край; от края (и) до края – від краю до краю; з кінця в кінець.
• Конца-краю (края) нет чему; ни конца ни краю (края) нет чему – нема кінця-краю чому; без кінця й краю що.
• Моя хата с краю, ничего не знаю – моя хата скраю — нічого не знаю. Пр. Про мене — нехай вовк траву їсть [у мене]. Пр. Наше діло півняче: проспівав, а там хоч не розвидняйся. Пр. Моє діло мірошницьке: підкрутив та й сів (запусти та й мовчи). Пр. Моє діло теляче: наївся та й у хлів. Пр. І я не я, і хата не моя. Пр.
• На край света, земли (разг.) – на край світу.
• На краю света, земли – на краю світа; край світа.
• Непочатый край чего – непочатий край чого; сила-силенна чого.
• Он был на краю гибели – він мало не загинув.
• Познакомиться с чужими краями – чужих країв побачити; світа побачити.
• По чужим краям – по чужих краях (по світах).
• Течь, литься через край – литися через вінця.
• Хватать, хватить через край (разг.) – перебирати, перебрати міри (міру); (жарт. образн.) передавати куті меду.
• Хлебнуть через край – хильнути через міру; добре хильнути (перехилити); перебрати [через край]; добре закинути в голову.
• Через край (перен.) – через вінця.
• Чужие края – чужина; чужа сторона (чужа країна, чужий край).
Огород
• Бросать (кидать) камешки (камешек) в чей-либо огород (разг.) – кидати (закидати, шпурляти) камінці (камінець, камінь) до чийого городу (у чий город); водою бризкати на кого; кидати (шпурляти) грудкою в чий город; ключку закидати куди.
• В чей огород камешек – у чий город камінець (грудка); у чиє вікно камінець (камінь) (ударив); на кого водою бризнуто; куди ключку закинено (закинуто); (іноді) кому пришито квітку. [Я вже знаю, про кого мова мовиться. Не в наше вікно камінь ударив. Н.-Левицький.]
• Нечего было, не стоило из-за этого и огород городить – не треба було й починати цього; навіщо було й заходжуватися коло цього діла?; шкода й заходу; шкода часу й атласу; як погано орати, то краще (лучче) випрягати.
• Пустить козла в огород (разг.) – пустити цапа в капусту, приставити вовка до отари; настановити цапа на городника.
• Чужой рот не свой огород — не притворишь – чужий рот не хлів, не зачинити. Пр. Рот не город, не загородиш. Пр.
Рот
• В рот не йдёт что (разг.) – не лізе в горло (зниж. у пельку) що.
• Ему замеси да и в рот поднеси – дай у руки, покажи, ще й у рот положи, то він і тоді розкришить. Пр. Дай яєчко, облупи, ще й у рот поклади. Пр.
• Затыкать, заткнуть (закрывать, закрыть, зажимать, зажать) рот кому (разг.) – затикати, заткнути (забивати, забити, затуляти, затулити) рот(а) кому; замикати, замкнути рот(а) (уста, губу, вульг. писок) кому; зав’язувати, зав’язати рот(а) (язик(а)) кому; заціплювати, заціпити (засупонювати, засупонити) пащу кому; зацитькувати, зацитькати кого.
• Каша во рту у кого – мов (наче, неначе…) клоччя жує хто.
• Лишний рот – зайвий рот (їдень); (згруб.) зайва пелька.
• Мимо рта прошло, пролетело (разг.) – тільки облизався; (с)піймав облизня.
• Набрать в рот воды – набрати води в рот.
• Не сметь рта разинуть (открыть, раскрыть) – не сміти й рота роззявити (відкрити, розкрити, розтулити); не сміти й пари з уст (з рота) пустити.
• Открывать, открыть рот – відкривати, відкрити рот(а); заговорити (забалакати).
• По усам текло, а в рот не попало – по бороді текло, а в роті сухо було. Пр. Коло рота текло, а в рот не попало, Пр. Понюхав пирога, та не вдалося покуштувати. Пр. Коло рота мичеться, та в рот не попаде. Пр. Коло носа в’ється, а в руки не дається. Пр.
• Разевать, разинуть, раскрыть рот (разг.) – роззявляти, роззявити, розкривати, розкрити рот(а) (згруб. вершу).
• Разинув (разиня) рот (делать что) – абияк (леда-як).
• Рот до ушей – рот до [самих] вух; губи (губа) від вуха до вуха.
• Рот не ворота — клином не запрёшь; чужой рот — не огород, не притворишь – рот не город — не загородиш. Пр. Чужий рот не хлів — не зачинити. Пр.
• Смотреть (глядеть) в рот кому – дивитися (заглядати) в рот(а) (до рота) кому.
• С пеной у рта – з піною на губах (на устах, коло рота).
• Хлопот (забот) полон рот у кого (разг.) – клопоту повна голова у кого.
Чужой
• В чужих руках ломоть шире – у чужій руці, у чужих руках завжди більший шматок. Пр. Гарна дівка, як засватана. Пр. На чужій ниві все ліпше пшениця. Пр. На чужому дворі і кізяк золотом блищить. Пр.
• Есть чужой хлеб – їсти чужий хліб.
• Жить чужим умом – жити чужим розумом (чужою головою).
• На чужой роток не накинешь платок – рот не город — не загородиш. Пр. Великої треба хусти, щоб зав’язати людям усти. Пр. Людям язика не зав’яжеш. Пр. Чужий рот не хлів — не зачинити. Пр. Від людського поговору не запнешся пеленою. Пр.
• На чужой стороне и весна не красна – на чужині не мило й навесні. Пр.
• На чужой счёт – чужим коштом; на чужі кошти (на чужий кошт, на чужі гроші).
• С чужого воза и посреди болота сведут – з чужого воза — хоч серед калюжі [вставай]. Пр. З чужого воза і серед дороги злізай (і серед води вставай, і серед калябухи злазь). Пр.
• Чужие люди, чужой человек – чужина (чужанино, чужаниця); чужа чужина (чужа чужанина, чужа чужаниця); чужі люди; чужа людина; чужинець, чужинка.
• Чужим добром не разживёшься – чужим добром не збагатієш. Пр. У чужій кошарі овець не розведеш. Пр. Чуже добро бере за ребро. Пр. Чуже не гріє. Пр. Чужим волом не доробишся. Пр. Хто на чужий обід ся спускає, той з голоду вмирає. Пр. Чужий добиток не прийде в пожиток. Пр.
• Чужим добром подносить ведро – щедрий на батьківські гроші. Пр. Бери, це батько купив, не за свої гроші [куплене]. Пр.
• Чужое горе не болит – чужий біль нікому не болить. Пр. Від чужої біди голова не болить. Пр. Чуже горе — не горе. Пр. Чуже горе в бік не коле. Пр. Чужа болячка не свербить. Пр. Чужа біда за сахар, а своя за хрін. Пр.
• Чужой рот не огород — не загородишь – чужий рот не хлів — не зачинити. Пр. Рот не город, не загородиш. Пр. Чужого рота не замкнеш, не зашиєш. Пр.

- Словник українсько-російський 1927р. (А. Ніковський) Вгору

Хлів, -ва́ и хліви́на, -ни – хлев.

- Практичний російсько-український словник приказок 1929р. (Г. Млодзинський, М. Йогансен) Вгору

На чужой роток не накинешь платок. —
1. На чужий роток не накинеш платок.
2. Чужий рот не хлів - не зачинити.
3. Рот не город - не загородиш.
4. Сріблом ушей не завісиш.
5. Людям язика не зав’яжеш.

- Правописний словник 1929р. (Г. Голоскевич) Вгору

хлів, хліва́, в -ву́; хліви́, -ві́в

- Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко) Вгору

Барлі́г, -логу́, м.
1) Логовище, логово (медвѣжье). Упала у ведмедячий барліг. Грин. І. 181.
2) Логово свиное, также подстилка въ свиномъ хлѣву. Чуб. VII. 395. Заглянув в хлів, — там поросятам нема нічого барлогу. Алв. 70.
3) Грязная лужа; грязь. Котл. Ен. III. 14. Валяється як свиня в барлозі. Ном. № 11344. Гнав свиню; та́ в барліг, а він за нею, та спіткнувсь, упав і викачавсь в барлозі. Мнж. 129.
Води́тися, -жу́ся, -дишся, гл.
1) Имѣть дѣло, быть въ сношеніяхъ, вести компанію. З тобою ходити, як з туром водитись. Ном. № 2662. Мій батько так казав: з панами добре жить, водиться з ними хай тобі Господь поможе: із ними можна їсти й пить, а цілувать їх — крий нас Боже! Греб. 386. Оддалив людей од мене, з ким я жив, водився хлібом. К. Псал. 202. Вони живуть по писанню: не водються з жінками. Стор. І. 102.
2) Жить, плодиться, размножаться (о животныхъ и растеніяхъ). Щоб водились свині, украдь у степу борону і положи на хлів, то так і сипнуть поросята. Чуб. І. 50.
Городи́ти, -джу́, -диш, гл.
1) Городить, огораживать. Я такими дурнями тини городила. Чуб. V. 1114. Городив він раз із батьком хлів. Грин. І. 166.
2) Говорить вздоръ, городить. Старий говорить-городить, та на правду виходить. Ном. № 8676. Городить таке — ні літо, ні зіму. Говоритъ чепуху. Ком. Пр. № 780.
Заво́дитися, -джуся, -дишся, сов. в. завести́ся, -ду́ся, -де́шся, гл.
1) Вводиться, ввестися, отводиться, отвестися. У їх коні не заводяться на ніч у хлів.
2) Вставляться, вставиться. Уже хто й зна відколи все заводиться в його ся картина під скло, та й досі ніяк не заведе. З) Вноситься, внестися (въ книгу, запись).
4) Быть полагаемымъ, положеннымъ на ноты.
5) Заводиться, завестися, появляться, появиться; входить, войти въ обычай; устраиваться, устроиться; основываться, основаться. Як заведуться злидні на три дні, то чорт їх і довіку викишкає. Ном. № 1518. Тоді саме заводивсь універсітет у Харькові. К. Гр. Кв. XVI. Хиба ж чорноморцеві за службою було коли заводиться спражнім хазяйством? О. 1862. X. 112.
6) Начинаться, начаться. Вже заводиться дощ. Каменец. у. І завелась на ставі геркотня. Греб. 363. Ще на світ не заво́дилось. Еще и не начинало свѣтать. Св. Л. 69.
7) Начинать, начать состязаніе, споръ, ссору, заспорить, ссориться. Стали ділиться... і завели спориться. Рудч. Ск. І. 196. Думав, от заведуться за ту віру, так ні... Стор. М. Пр. 44. Завелися, як той казав: багатий за багацтво, а убогий — бо-зна й за віщо вже. Ном. № 3514. Як поп’ються горілки, то й заведуться биться. ЗОЮР. І. 110. Як би ти не заводивсь, то й не смуткував би тепер, і не стидно б було, що тебе попобито. МВ. II. 10.
Загоро́джувати, -джую, -єш, сов. в. загороди́ти, -джу́, -ди́ш, гл. Загораживать, загородить, огораживать, огородить. Рот не город — не загородиш. Ном. № 6990. На твій гнів не загорожений хлів. Ном. № 3480.
Запліта́ти, -та́ю, -єш, сов. в. заплести́, -ту́, -те́ш, гл. Заплетать, заплесть. Чи се той двір, що мій милий заплітав сіни? Чуб. III. 161. Дрібушка за дрібушку та все сама собі заплітає. Кв. На твій гнів не заплели хлів. Ном. № 3480.
Зачиня́ти, -ня́ю, -єш, сов. в. зачини́ти, -ню́, -ниш, гл. Затворять, затворить. У свого батька і хлів зачиняв, а в нашого не хоче й хати. Ном. № 2539.
Лі́са, си, ж.
1) Плетень изъ лозы. Чуб. VII. 392. Звір лісу пролама та в хлів убереться. ЧГВ. 1853. 61.
2) Камышевая изгородь между двумя котця́ми. См. Котець. Браун. 15.
3) Рѣшетка изъ деревянныхъ палочекъ, находящаяся въ сушильнѣ для овощей, — на нее насыпаются фрукты. См. Озниця. Шух. І. 110. Ум. Лі́ска, лі́сочка.
Назо́ла, -ли, об. Причиняющій много хлопотъ. НВолын. у. Це не корова, а просто назола. У хлів її поставиш, — не їсть нічого й не п’є, на пашу випустиш, — теж толку нема. Борз. у.
Оберта́ти, -та́ю, -єш, сов. в. оберну́ти, -ну́, -неш, гл.
1) Поворачивать, повернуть, оборачивать, оборотить. Треба обернути тоншим боком. Уман. и Гайсин. уу.
2) — на що́. а) Употреблять, употребить на что, для чего. Обертати на користь собі всяку тварь. Дещо. Твоє святе слово на святе діло обернуть. К. (О. 1861. VI. 33). А добро, що наздирали з убогого люду, на потреби військовії обернене буде. К. Досв. 219. б) = — у що́. в) — на свій обича́й. Повернуть по своему. Як тиєї води ніхто не може обернути на свій обичай, так щоб мої бжоли жадний уречи не мог. Чуб. І. 73.
3) — у що. Превращать, превратить во что. Князьку будівлю обернули в хлів. К. ПС. 63. Оберну́ти в ніщо́. Обратить въ ничто. Обертаючи в ніщо слово Боже переказом вашим. Єв. Мр. VII. 13. Также въ ариѳметикѣ: превращать, превратить (именов. числа). 17216 вершків обернути у верстви. Кон. Ар. 17.
Свиня́, -ні́, ж.
1) Свинья. Вас. 198. Свиня́ ли́ко воло́чить. Угроза, означающая: будетъ битъ, бита. Оришко! свиня лико волочить. Харьк.
2) — морська́. Дельфинъ.
3) Родъ игры въ карты. КС. 1887. VI. 464. Ум. Сви́нка, сви́ночка. Ув. Свиня́ка. Завтра раненько свиняці хлів загородиш. Левиц. Пов. 183.
Угрібатися, -баюся, -єшся, сов. в. угребти́ся, -бу́ся, -бе́шся, гл. Зарываться, зарыться, врываться, врыться, прорыться. Бува, як собак нема, у хлів угрібається звір, або й лісу пролама, та в хлів убереться. Ч. Г. В. 1853, стр. 61.
Хи́жа, -жі, ж.
1) Клѣть, чуланъ, кладовая. Вас. 195. Чуб. VII. 388. На улицю не піду і дома не всижу; хиба піду підкопаюсь до дівчини в хижу. Мет. 116. Лагодила баба хижу: то тільки кішки лазили, а то вже й собаки стали лазити. Ном. № 7580.
2) = Хата. Ідут до каждої хижі і під вікни співают. МУЕ. ІІІ. 18.
3) = Хлів. Та заплели хижку, та загнали овечечку-стрижку. Мил. 42. Ум. Хи́жка. М’ясо поставили в хижку. Ой хто мене вірно любить, той прийде у хижку. Рудч. Чп. 186.
Хлів, -ва́, м. Хлѣвъ, помѣщеніе для скота. Бджола з дупла, а свиня з хліва. Ном. № 13168. Моє діло теляче, наїлося та і в хлів. Ном. № 13576. Ум. Хліве́ць, хлі́вчик, хлі́вчичок. Стоїть хлівець, повний овець. Ном. стр. 290, № 4.
Хліви́ще, -ща, м. Ув. отъ хлів.
Хлі́вчик, -ка, хлі́вчичок, -чка, м. Ум. отъ хлів.
Худо́ба, -би, ж.
1) Имущество, состояніе. От як умер батько, зосталася їм худоба: млин і хлів, і кіт. Рудч. Ск. II. 12. Брати будуть на худобі жити. Чуб. V. 990.
2) Домашній скотъ. Мов у кошару заганяє чужу худобу. Шевч. 657.
3) Употребл. какъ бранное слово: скотина. І очі видеру із лоба тобі (Енеєві), диявольська худоба. Котл. Ен. І. 33. Ум. Худі́бка, худі́бонька, худі́бочка. Худібку мали в себе невеличку: телицю трейтяку, птиці деякої чималенько таки, свинку. Рудч. Ск. Н. 174. Коли б же я знав, що то дочка буде, то я б скриню купував, худібоньку готував та й заміж би віддав. Грин. ІІІ. 3.
Шарну́тися, -ну́ся, -не́шся, гл. Тернуться. Взяла свиня, шарнулась об хлів, а він (вовк) і впав з неї. Рудч. Ск. І. 10.

- Вебсловник жіночих назв української мови 2022р. (Олена Синчак) Вгору

анге́лиця, ангелиць; ч. а́нгел
1. посланниця Бога. [Свят, свят, Іване, що то? – дивується мама, яка ніколи не бачила доларів. – Теї гроші, що в Гамериці … – Ти не вкрав, Іване? Де взяв? Учителька дала? – Золотая ангелиця, – каже Іван і йде за хлів. (Володимир Лис «Іван і Чорна Пантера», 2012). Гора до Магомета, як звісно, не ходить, а Магомет все-таки чвалає до гори, а в мене вийшло навпаки: мій начальник зволив спуститися зі свого високостя у мою чорну нору, притому в такий же нещасливий час, як і чорний ангел та їхня ангелиця (адже «ангел» означає «вісник»), тобто тоді, коли я завантажував паливом піч. (Валерій Шевчук «Юнаки з вогненної печі», 1991). Одна казала, що вона ангелиця з неба. Підскакувала, руки розгортала, як крила, ніби до неба летіла, і – не могла. (Богдан Лепкий «Батурин», 1927).]
2. та, хто є втіленням краси, доброти, лагідності або зробила чи робить комусь щось хороше. [Ви, як ніхто, знаєте, що Одетта – жінка дивовижна, що це надзвичайна істота, що це ангелиця. (Марсель Пруст «У пошуках утраченого часу. На Сваннову сторону», пер. Анатоль Перепадя, 1997). Перед очима стояли Матвієві коні й кадовби, а поруч з ними Федора, вродлива, як ангелиця, й зла та недобра, як відьма <…>. (Юрій Мушкетик «На брата брат», 1993). Графиня де Морсоф суща ангелиця, і я бажав би бачити її при дворі, – вів далі король. (Оноре де Бальзак «Лілея долини», пер. Анатоль Перепадя, 1991).]

- Словарь росийсько-український 1893–1898рр. (М.Уманець, А.Спілка.) Вгору

Вга́нивать, ся = вганя́ти, ся, заганя́ти, ся, займа́ти, залуча́ти, влуча́ти. С. Аф. — Піди швидче, залучи теля у хлїв.
Вогна́ть, ся = 1. увігна́ти, загна́ти, ся, заня́ти, залучи́ти. — Залучи теля у хлїв. 2. заби́ти, загна́ти. — Забив палю. Вогна́ть во гробъ = довести до моги́ли, вложи́ти в домови́ну.
Загна́ть, загоня́ть = 1. загна́ти, заня́ти, залучи́ти, заганя́ти, займа́ти, залуча́ти. — Зажени свиню у хлїв. — Займи й нашу на пашу — нехай попасеть ся. н. пр. — Бо там стоїть кримська орда, вона тебе в полон займе. н. п. — Ой чи його вбито, чи в полон занято? н. п. — Треба залучити теля у хлїв. 2. д. Зага́нивать.
Заку́тъ = 1. за́куток, закапе́лок (в хатї). — Той їх у хату уведе і у комору, й на горіще, і до є який закапелок, усюди усїм покаже. Кв. 2. хлїв, за́города (для худоби).
Затвори́ть, затворя́ть, ся = зачини́ти, зачиня́ти, ся, (про кільки) — позачиня́ти, ся. — Дома й хлїв зачиняв, а тепер не хоче й хати. н. пр. — Ждала, ждала, ворітечка не зачиняла. н. п. — Та й комірочку зачиняла, та трьома замками замикала. н. п. — А дїти в хатї позачиняли ся і дожидають матері. Чайч. — Ох либонь ми заблудили, не до свата приїхали: ворітечка позачинені, і дверечки позамикані. н. п. — Затво́ренный = зачи́нений.
Коро́вникъ = 1. коровни́к, хлїв, ричківня, ричка́рня, ялівни́к. 2. д. Дя́гиль.
Ку́рникъ = 1. пирі́г (з ку́рятиною). 2. курни́к (хлїв), ку́ча (в хатї), ко́єць, ко́йка (клїтка). С. Л. — В мене курка та й вкрадена, через курни́к пронесена. н. п. — Нема де курей держать, треба коєць зробити. 3. ха́та без ко́міна й димаря́.
Притворя́ть, притвори́ть, ся = причиня́ти, причини́ти, ся, не зовсїм щильно — прихили́ти, про кілько — попричиня́ти. — Причинїть двері. Кр. — Колись і хлів зачиняв, а тепер і хати не хоче причинити. н. пр. — Двері одчинені, я взяла й прихилила. Хар.
Хлѣвъ, хлѣви́шко, хлѣвуше́къ = хлїв, хлїве́ць, хлївчик, без дверей — пові́тка, для волів — волі́вня, бичня́ (С. Л.), для гусей — гуся́тник, для корів — коро́вник, овечий — коша́ра (С. Л.), для свиней — свиню́шник, свина́рник, свини́нець, ку́ча (С. Л.), де одгодовують свиней на сало — саж, для телят — теля́тник.
Шмыгъ = шмиг, шасть. – Шасть у хлїв. Греб. — Шмиг із хати.