Сховати наголоси
Освітлювати знайдене
Знайдено 83 статті
Запропонувати свій переклад для «народ»
Шукати «народ» на інших ресурсах:

- Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) Вгору

Наро́д –
1) (нация) наро́д (-ду) и (реже, гал.) на́рід (-роду), (часто) люд (-ду), (редко, устар.) мир (-ру). [Назва́вся сей наро́д Русь (Куліш). Украї́нський наро́д (Н.-Лев.). Любі́ть-бо на́рід наш (Біблія). Сла́ва лю́дові украї́нському на многі́ літа́ (Дума). У ко́ждого лю́ду, у ко́жній краї́ні живе́ таки́й спо́гад (Л. Укр.). Уве́сь ру́ський мир під ни́ми (князя́ми) збира́вся (Куліш)].
• Все земные -ды – всі наро́ди сві́ту, (торж.) всі наро́ди зе́мні;
2) (крестьянство) наро́д и (гал.) на́рід, просто́люд (-ду), просто́люддя (-ддя), (про́сті) лю́ди (-дей), (про́стий) люд, просто́та, (гал.) хло́пство, (стар.) посполи́ті (-тих), (про́сте) поспі́льство, (мир) мир. [Міськи́й просто́люд зно́ву й тут не мав мі́сця (Грінч.). Кни́жники й пани́ верхово́дять в грома́ді на́шій, на́че бог злюби́в їх понад просто́люд (Л. Укр.). Диви́сь: пан, а бала́ка, як лю́ди (Номис). То пани́, а ми – лю́ди (Номис). Твої́ слова́ просто́ту те́мну на до́брий ро́зум наставля́ють (Куліш). Де мені́ пора́ди шука́ти: чи межи князі́вством, чи межи про́стим поспі́льством? (Л. Укр.)];
3) (множество или группа людей) наро́д и (гал.) на́рід, лю́ди, люд, мир. [Наро́ду насхо́дилося си́ла (Київ). Яко́го наро́ду зібра́лось там бага́то! (Греб.). Мша скінчи́лась у костьо́лі, люд порозсипа́вся (Рудан.). На при́стані ми́ру тако́го, що страх (Канівщ.)].
• При -де – при лю́дях, прилю́дно.
• Ну и -ро́д! – ну й лю́ди (наро́д)!
• -ро́д валом валит – лю́ди як плав пливу́ть, наро́д (люд) су́не як хма́ра (ла́вою пре).
• Мутить -ро́д – колоти́ти (баламу́тити) люде́й, колоти́ти ми́ром.
• Глас -ро́да, глас божий (стар.) – глас наро́ду – глас бо́жий; коли́ лю́ди бре́шуть, то й я з ни́ми (Приказки);
4) (всё, что народилось) на́рідок (-дку), на́рід (-роду) и наро́д (-ро́ду). [А тут і вся́кого и́ншого на́рідку намножи́лось (К. Старина). Це я для собачні́ ї́дло несу́; а ну, соба́чий наро́де, сюди́! (Звин.)].
Ва́лить, ва́ливать –
1) (повергать) вали́ти (на землю), валя́ти, зва́лювати, ве́ргати. [Звали́в його до-до́лу];
2) (набрасывать на одно место землю и т. д.) накида́ти, насипа́ти, висипа́ти. [Ви́сипали вал].
• Он всё валит вместе – він усе́ накида́є (пха́є, паку́є) до одніє́ї ку́пи;
3) (итти массою) су́нути, ри́нути, вали́ти, вали́тися. [Навали́ло сні́гу].
• Народ ва́лом валит – наро́д як плав пливе́, пла́вом пли́ве, хма́рою су́не (ри́не, йде);
4) (о дыме, паре) шуга́ти, бу́хати, пу́трити, пе́рти. [Па́ра бу́хає];
5) (сваливать вину) зверта́ти на ко́го, зва́лювати, скида́ти. [Не зверта́й на люде́й, коли́ сам нашко́див].
Дуда́ –
1) (труба, -бка) – ці́вка, ду́дка, ру́ра, ру́лька. [Вста́вив ру́льку]; (ствол травян. растения) дуда́, ду́дка, ці́вка, сто́вбур;
2) (народ. муз. инстр.) – дуда́, ду́дка, сопі́лка.
Легкота́ –
1) см. Лё́гкость;
2) легкоду́м, гони́вітер (-тра).
• Народ-легкота́ – наро́д з ві́тром у голові́, наро́д з легко́ю кеше́нею (з ві́тром у кеше́ні).
Любопы́тный –
1) (интересующийся знать) ціка́вий. [Я́сний мі́сяць, нагля́дач ціка́вий (Л. Укр.). Хто́ се, хто́ се? – спита́єте ціка́ві дівча́та (Шевч.)].
• -ная женщина – ціка́ва жі́нка, Є́вина дочка́.
• Он очень -тен – він ду́же (до всьо́го) ціка́вий.
• Толпами валит -ный народ – ю́рмами люд біжи́ть (су́не) ціка́вий.
• -ные осаждали зал суда – ціка́ві обляга́ли судо́ву за́лю.
• Не в меру -ный – на́дто (через лад) ціка́вий.
• Бросать -ные взгляды – погляда́ти (позира́ти) ціка́вим о́ком;
2) (интересный) ціка́вий, інтере́сний. [Факт ціка́вий на́віть з естети́чного по́гляду (Єфр.). Він не знахо́див нічо́го ціка́вого (Крим.)].
• Случилось -ное происшествие – тра́пилася (ста́лася, зчини́лася) ціка́ва поді́я.
• Он очень -ный человек – з йо́го ду́же ціка́ва люди́на.
I. Лю́ди –
1) лю́ди (-де́й, -дям, -дьми́), ласк. лю́доньки, лю́дочки, (мир, общество) мир (-ру), грома́да; срв. Люд, Народ. [Бог бо́гом, а лю́ди людьми́ (Номис). Узя́в розда́в горі́лку лю́дям (Март.). Ой, лю́доньки! Ой, лю́доньки, пусті́те! (Л. Укр.). Лю́дочки до́брі, побіжі́ть за ним (Мирн.). Ми́ру-ми́ру до їх прихо́дило (Гнід.)].
• Молодые -ди – молоді́ лю́ди, (молодёжь) мо́лодь (-ди), (парни) парубо́цтво.
• Старые -ди – старі́ лю́ди.
• Окольные -ди – око́личні лю́ди.
• Сведущие -ди – досві́дчені (тяму́щі) лю́ди.
• Рабочие -ди – робі́тні (робо́чі) лю́ди, робітники́, соб. робітни́цтво.
• Он не умеет обращаться с -ми – він не вмі́є пово́дитись із людьми́.
• Все -ди смертны – всі лю́ди вмиру́щі, сме́рти не відпе́рти, всім нам там бу́ти.
• Что вы за -ди? – Що ви за лю́ди? Хто ви такі́? Що ви таке́?
• Порядочные -ди – поря́дні (присто́йні) лю́ди.
• Это очень опасные -ди – це ду́же (з їх ду́же) небезпе́чні лю́ди.
• Он выходит из ряда обыкновенных -де́й – з йо́го непересі́чна люди́на.
• Все мы -ди, да не все человеки – всі ми лю́ди, та не всі лю́дський о́браз ма́ємо.
• -ди говорят – лю́ди ка́жуть, (поговаривают) де́йкають, поде́йкують, пле́щуть.
• Добрые, злые -ди – до́брі, лихі́ лю́ди. [Не так ті́ї вороги́, як до́брії лю́ди (Шевч.)].
• На -дя́х и смерть красна – на лю́дях і смерть не страшна́, гурто́м і вме́рти не стра́шно.
• -де́й много, а человека нет – люде́й си́ла, а люди́ни нема́є.
• Народу-то, народу – ровно -де́й – ми́ру-ми́ру, як люде́й.
• На свете не без добрых -де́й – в сві́ті не без до́брих люде́й.
• За -ми́ говорю – за людьми́ кажу́; коли́ лю́ди бре́шуть, то й я з ї́ми.
• Вывести в -ди – ви́вести в лю́ди, (о мн.) повиво́дити в лю́ди.
• Выйти в -ди – ви́битися в лю́ди, ви́людніти.
• Что -дям, то и нам – що лю́дям, те й нам; що грома́ді, те й ба́бі.
• И мы не хуже -де́й – і ми не гі́рші за люде́й, і ми як лю́ди, і ми по-при лю́ди.
• В чужих -дях – між чужи́ми людьми́.
• Вас же за -де́й считают – вас же за люде́й ма́ють.
• На -дях – прилю́дно, на лю́дях; срв. Публи́чно.
• Пойти в -ди – піти́ (по)між лю́ди, піти́ на лю́ди. [Не йди між лю́ди (Шевч.)].
• -де́й посмотреть и себя показать – себе́ показа́ти і на люде́й подиви́тися.
• На собрании было много -де́й – на збо́рах було́ бага́то люде́й, си́ла люде́й (лю́ду), на збо́ри зійшла́ся вели́ка грома́да.
• Покрыться -ми́ – укри́тися людьми́, залюдни́тися. [Майда́н на хвили́ну ожи́в, залюдни́вся (Коцюб.)];
2) (слуги) лю́ди, че́лядь (-ди), на́ймити́, наймиття́ (-тя́), слу́ги. [Дворо́ва че́лядь (Сторож.). В те́бе наймиття́ лихе́ (Пісня)].
• Ваши -ди хорошо служат – ва́ші слу́ги (лю́ди) до́бре слу́жать.
• Он отпустил всех своих -де́й – він повідпуска́в (з до́му) всіх свої́х слуг (люде́й).
Ме́лкий –
1) (некрупный) дрібни́й, (усеч. форма им.-вин. п. м. р. дрі́бен), дрібне́нький; (малый, небольшой) мали́й, невели́кий, невели́чкий, (незначительный) незначни́й. [На сухо́му висо́кому ло́бі набіга́ли густі́ дрібні́ змо́ршки (Н.-Лев.). Безупи́нне спада́ння дрібни́х кра́пель (дощу́) (Коцюб.). Дрібні́ ре́чі у ко́шик покла́ла (Звягельщ.). Дрібні́ ві́йни (Л. Укр.). Дрібні́ поді́ї (Крим.)].
• -кие владенья – дрібні́ (малі́) до́бра.
• -кие деньги, см. Ме́лочь 3.
• -кий дождь – дрібни́й (дрі́бен, дрібне́нький) дощ (-щу́). [І шуми́ть, і гуде́, дрі́бен до́щик іде́ (Пісня)].
• -кие долги – дрібні́ борги́ (-гі́в).
• -кая душонка – мізе́рна, дрібна́ души́ця.
• -кое зерно – дрібне́ (замі́ркувате) зе́рно. [Замі́ркувата пшени́ця (Київщ.)].
• -кий кредит – дрібни́й креди́т (-ту).
• -кий кусок – дрібни́й шмато́к (-тка́).
• На -кие куски, кусочки (разбить что) – на дрі́зки (диал. на дру́зки), на дрі́зочки, на дрі́б’язки, на дрі́б’язок, на дробину́ (розби́ти, потрощи́ти що).
• -кий лес, см. Мелколе́сье.
• -кие листья – дрібне́ ли́стя, дрібни́й лист (-ту).
• -кая монета, см. Моне́та.
• -кие деньги – дрібні́ гро́ші (-шей и -шів), дрібняки́ (-кі́в), дробина́.
• -кий песок, порошок – дрібни́й пісо́к (-ску́), дрібни́й порошо́к (-шку́).
• -кая печать, -кое письмо, -кий шрифт – дрібни́й друк (-ку), дрібне́ письмо́ (писа́ння), дрібни́й шрифт (-ту).
• -кие расходы – дрібні́ ви́тра́ти.
• -кий сахар – дрібни́й цу́кор (-кру), цу́кор-сипе́ць (-пцю́).
• -ким смехом (смешком) – дрібни́м смі́хом, дрібне́нько. [Смія́лася м’яки́м, дрібни́м смі́хом (Черкас.). Дрібне́нько зарегота́лась (Н.-Лев.)].
• -кие шаги – дрібна́ хода́, дрібні́ кроки́ (-кі́в). [Гнідко́ пішо́в дрібно́ю ходо́ю (Мирний)].
• -кими шажками – ви́дрібцем, дрі́бно, дрібне́нько. [Ви́дрібцем виступа́ти (Сл. Гр.). Ступа́є дрібне́нько (Хведорович)].
• -кая птица, соб. – дрібні́ пташки́, дрібне́ пта́ство, дробина́, дріб (р. дро́бу).
• -кий скот – дрібна́ худо́ба (скоти́на), дрібни́й това́р (-ру), дрі́б’язок (-зку). [В ме́не ове́ць вата́га, а дійнику́ без ліку́, а дрі́б’язку як піску́ (Лавр.)].
• -кая буржуазия – дрібна́ буржуазі́я.
• -кий дворянин, см. Мелкопоме́стный дворянин. -кое дворянство – дрібне́ дворя́нство, дрібна́ шля́хта.
• -кие людишки – дрібні́ людці́ (-ці́в), низо́та, дрібно́та; срв. Мелкота́ 3.
• -кий (малорослый) народ – дрібни́й наро́д (люд) (-ду).
• -кая публика – мізе́рна (дрібна́), невисо́ка пу́бліка.
• -кий служащий, чиновник – дрібни́й службо́вець, урядо́вець (-вця).
• -кий собственник – дрібни́й вла́сник.
• -кий бес – чорт з дрібні́ших.
• Рассыпаться -ким бесом перед кем – підсипа́тися до ко́го; срв. Подольща́ться;
2) (неглубокий) –
а) (о воде) мілки́й, низьки́й, (гал.) плитки́й. [Капіта́н Уо́ллей вів судно́ мілко́ю водо́ю (Кінець Неволі). Тут вода́ низька́ (Звин.). Вода́ ма́ла куди́сь розли́тися, тому́ він сподіва́вся найти́ тут плиткі́ місця́ (Маков.)].
• -кая река – мілка́ ріка́.
• В этом месте море -ко – в цьому́ мі́сці мо́ре мілке́;
б) (о посуде, судне) неглибо́кий, плеска́тий, мілки́й, (гал.) плитки́й.
• -кая тарелка – плеска́та (мілка́, плитка́) тарі́лка.
I. Ми́рный –
1) (спокойный, миролюбивый) ми́рний, суми́рний, тихоми́рний, спокі́йний, супокі́йний, упокі́йний, ла́гі́дний, ти́хий. [Да́й-же, бо́же, щоб ва́ша спі́лка була́ ми́рна і жила́ в ладу́ та в ми́рі (Н.-Лев.). Поча́ток ново́го, суми́рного розмежува́ння наро́дів (Н. Рада). Брати́! Чи всіх ми способі́в вже бра́лись тихоми́рних? (Грінч.). Іди́лія – це карти́нка з тихоми́рного, бли́зького до приро́ди життя́ (Єфр.). Упокі́йний (прошедший без войны) рік (Куліш). Не Литва́ та Украї́на ви́нні, що їх га́рну ла́гідну спі́лку розби́то (Грінч.)].
• В -ное время – за ми́рних часі́в, за ми́рного ча́су, ми́рними часа́ми, під ми́рний час.
• -ные жители – ми́рна лю́дність (-ности).
• -ный народ – ми́рний наро́д (-ду).
• -ный нрав – ла́гідна (суми́рна) вда́ча.
• -ные отношения – ми́рні стосу́нки (-ків), суми́р (-ру), зго́да, зла́года.
• -ное положение – ми́рне стано́вище, -ний стан (-ну).
• На -ном положении – на ми́рному стано́вищі, (зап.) на ста́ні супоко́ю.
• -ный сон – ти́хий (ла́гідний) сон (р. сну). [Все ла́гідним сном спочива́ло (Вороний)].
• -ное царствование – ми́рне царюва́ння;
2) (мировой) мирови́й.
• -ный договор – мирова́ уго́да (умо́ва).
• -ная конференция – мирова́ конфере́нція.
• -ные переговоры – мирові́ переспра́ви (-пра́в), перемо́ви (-мов), перегово́ри (-рів).
• Вести -ные переговоры – прова́дити мирові́ переспра́ви (перемо́ви про мир), трактува́ти, пактува́ти, перегово́рювати про мир з ким.
• -ные условия – мирові́ умо́ви. [Парла́мент ухвали́в мирові́ умо́ви (Н. Рада)].
Мути́ть, му́чивать –
1) (делать мутным) каламу́тити, колоти́ти, с[за]каламу́чувати, сколо́чувати, мути́ти, бо́втати; срв. Замути́ть 3, Помути́ть. [Що це ти тут каламу́тиш бе́рег мій? (Глібів). Два го́луби во́ду пи́ли, а два колоти́ли (Пісня). Дітво́ра бо́втає во́ду (Луб.)];
2) (возмущать, бунтовать) хвилюва́ти, баламу́тити, колоти́ти, каламу́тити, мути́ти, ворохо́бити, бунтува́ти. [По се́лах люде́й баламу́тять (Кониськ.). Так коло́тить усіма́, як вир водо́ю (Приказка). Колоти́ла Пили́пиха в нас у ха́ті (М. Вовч.). Мути́в, як на селі́ моска́ль (Котл.)].
• -тить общество (народ) – баламу́тити грома́ду (наро́д), колоти́ти грома́дою (ми́ром), каламу́тити в грома́ді, наро́д бунтува́ти. [Не вспів у село́ війти́, вже й каламу́тить ми́ром (Тобіл.). Почне́ каламу́тити в грома́ді (Грінч.). Ото́й Гу́ща наро́д бунтува́в (Коцюб.)];
3) (тошнить) нуди́ти, ва́дити, мло́їти, (диал.) кану́дити. [Пра́вда ва́ша: наїда́лись, а вам тепе́р ва́дить (Шевч.)].
• Меня -ти́т – мені́ ну́дно (мло́сно, ва́дить), мене́ ну́дить (мло́їть, кану́дить).
• На душе, на сердце -ти́т – на душі́, на се́рці мло́сно (ну́дно).
Мути́ться – каламу́титися, колоти́тися, с[за]каламу́чуватися, сколо́чуватися, збо́втуватися, бо́втатися, (редко) мути́тися; бу́ти каламу́ченим, коло́ченим и т. п. -тся вода, вино – вода́, вино́ каламу́титься.
• -тся разум, рассудок – ро́зум міша́ється (запа́морочується).
• -тся в голове – у голові́ заморо́чується, па́мороки відбива́є.
• -тя́тся глаза – каламу́тяться о́чі; (тускнеют) притуха́ють (тьмяні́ють) о́чі.
• -тся в глазах – в о́ча́х (в очу́) мі́ниться (темні́є).
• -тся народ – коло́титься наро́д, наро́д хвилю́ється (баламу́титься).
Набива́ться, наби́ться –
1) (стр. з.) набива́тися, нато́птуватися, напиха́тися, бу́ти наби́ваним, нато́птуваним, напи́х(ув)аним, наби́тим, нато́птаним, на́пханим, понаби́ваним, понапи́х(ув)аним; (о чучеле) випиха́тися, бу́ти ви́пханим; (о ткани) вибива́тися, бу́ти виби́ваним, ви́битим, повиби́ваним и т. п.; срв. Набива́ть. Сваи -тся бабою – па́лі набива́ються ба́бою (до́вбнею).
• Ракета -тся особым составом – раке́та начиня́ється особли́вою су́мішшю;
2) (возвр. з.) набива́тися, наби́тися, понабива́тися, нато́птуватися, натопта́тися, понато́птуватися, напиха́тися, напха́тися, понапиха́тися и т. п.; срв. Набива́ть. [Не набива́ється сей обру́ч на ді́жку (Сл. Гр.). Само́ в мішки́ набива́ється (Рудч.)];
3) (скопляться, наполниться) набива́тися, наби́тися, напиха́тися, напха́тися, нато́вплюватися, натовпи́тися, (грубо) пе́ртися, напе́ртися, нашива́тися, наши́тися.
• Народ -бился в избу – наро́ду нато́впилося (наши́лося, напха́лося, грубо напе́рлося) в ха́ту. [Люде́й нато́впилося – повні́сінька ха́та (Н.-Лев.)].
• В сени -билось много снегу – в сі́ни наби́лося бага́то сні́гу.
• Пыль -тся в платье – пил (по́рох) набива́єтся (нашива́ється) в оде́жу;
4) набива́тися, наби́тися, (напрашиваться) напро́шуватися напроси́тися, напро́хуватися, напроха́тися, (навязываться) напира́тися, напе́ртися, накида́тися до ко́го з чим, (навязывать кому что) напиха́ти кому́ що. [І все те набива́ється на робо́ту (Рада). Я його́ не кли́кав, – він сам наби́вся в го́сті до ме́не (Сл. Ум.). Дава́ли на́віть гро́ші в по́зику і до спі́лки напира́лися (Франко). Коли́ не тре́ба, я не накида́юсь (Л. Укр.). Пан раціоналі́ст, безбо́жник – чо́рта кли́че! ще й ду́шу напиха́! (Франко)];
5) (взаим. з., сов.) наби́тися з ким (досхочу́);
6) (намаяться, намучиться с кем, с чем, сов.) наби́тися, наморо́читися з ким, з чим.
Нава́ливать, навали́ть –
1) что, чего на что, куда – нава́лювати, навали́ти, наверта́ти, наверну́ти, нако́чувати, накоти́ти, (о мног.) понава́лювати, понаверта́ти, понако́чувати що и чого́ на що, куди́; (набрасывать) накида́ти и наки́дувати, наки́дати, нагорта́ти и наго́ртувати, нагорну́ти, (о мног.) понакида́ти, понагорта́ти чого́ на що; срв. Прива́ливать 1. [Зима́ наме́ти наверта́є (Мирн.). Було́ мене́ притопи́ти й ка́мінь наверну́ти (Грінч. III). Он, понаверта́ло ці́лі ко́пи жо́втої гли́ни (Мирн.)].
• -ли́ть камень на что – навали́ти (наверну́ти) ка́мінь на що.
• -ли́ть кучу соломы – наверну́ти ку́пу соло́ми.
• -ли́ть сору – наки́дати (наверну́ти, нагорну́ти) смі́ття.
• -вай больше земли – наверта́й (нагорта́й) бі́льше землі́.
• Снегу -ли́ло в колено – сні́гу навали́ло (наверну́ло, наки́дало, наве́ргало) в колі́но;
2) (накладывать тяжесть, громоздкую вещь, нагружать) нава́лювати, навали́ти, наклада́ти, накла́сти и (реже) наложи́ти, накида́ти, наки́нути, наванта́жувати, наванта́жити, (о мног.) понава́лювати, понаклада́ти, понакида́ти, понаванта́жувати що на ко́го, на що, (вульг.) нари́чити, накря́кати що. [Хоч як було́ навата́жиш віз снопа́ми (Куліш). Було́ ба́тько як нари́чать га́рбу, що яка-хо́ч па́ра ко́ней не потя́гне, хіба́ во́ли (Бердянщ.). Таки́й віз нари́чив, що ле́две воли́ дове́зли (Сл. Гр.). Та́м-же й віз накря́кав! ле́две коби́ла про́ти гори́ ви́везла (Харк.)].
• -вать вюк на мула – нава́лювати (наклада́ти, накида́ти) в’юк на му́ла.
• -ли́ли на меня поручения – наки́нули на ме́не (мені́) дору́чення.
• На меня -ли́ли слишком много работы – на ме́не наки́нуто (нава́лено) зана́дто бага́то пра́ці (робо́ти);
3) нахиля́ти, нахили́ти, (о мног.) понахиля́ти що на ко́го, на що.
• -вали́ шкап на себя – нахили́ ша́хву на се́бе.
• -вали́ столб больше вправо – нахили́ стовп(а́) праві́ше;
4) (сходиться во множестве) насува́ти, насу́нути, пла́вом наплива́ти, напливти́, навалува́ти, настяга́тися. [Ті ми́ші, що в степу́ бага́то, не тут наплоди́лись; вони́ ві́дкільсь навалува́ли (Новомоск.)].
• Народу пропасть -ли́ло, народ -ли́л на площадь – люде́й (наро́ду) насу́нуло си́ла, наро́д насу́нув на майда́н;
5) (нанести течением) навали́ти, нагна́ти.
• Течением -ли́ло барку на мост – берли́ну навали́ло (нагна́ло) точіє́ю на міст.
• Судно -ли́ло на другое – судно́ навали́ло (нагна́ло, напли(в)ло́) на и́нше;
6) (в карт. игре) нава́лювати, навали́ти. [Бий і нава́люй (Сл. Ум.)];
7) охотн. – наляга́ти, налягти́.
• Гончие -ли́ли на зверя – гончаки́ налягли́ на зві́ра.
Нава́ленный –
1) нава́лений, наве́рнений, нако́чений, наки́даний, наго́рнений, понава́люваний, понаве́ртаний, понако́чуваний, понаки́даний и понаки́дуваний, понаго́ртаний и понаго́ртуваний. [Прийшо́в – аж там змій ка́менем наве́рнений (Гудч.). Наго́рнений смі́тник (Крим.)];
2) нава́лений, накла́дений и (реже) нало́жений, наки́даний, наванта́жений, понава́люваний, понакла́даний, понаки́даний, понаванта́жуваний;
3) нахи́лений, понахи́ляний.
II. Неизве́стный и Неизве́стен, прлг. –
1) невідо́мий, незна́ний, незві́сний, беззві́сний, (незнакомый) незнайо́мий, несвідо́мий (кому́), (преимущ. непостижимый) недовідо́мий; срв. Неве́домый. [Що там, на тих невідо́мих річка́х, яки́ми пливе́ чужи́й тобі́ наро́д? (Коцюб.). Зо́всім невідо́мий мені́ чолові́к (Кониськ.). Пе́рша причи́на рече́й нам невідо́ма (В. Підмог.). Незна́ні таємни́ці (Дніпр. Ч.). До́ля незна́на (Л. Укр.). Я приї́хав у незна́ний край (М. Рильськ.). Незна́ні до́сі тво́ри Шевче́нка (Доман.). Незві́сне до́сі чуття́ любо́ви (Франко). Диви́вся на незнайо́му йому́ молоди́цю (Кониськ.). Манасти́р той недале́чко, а доро́га несвідо́ма, стежка́ми (М. Вовч.). Ді́ло нове́, або́ й зовсі́м недовідо́ме (Куліш)].
• -ное будущее – невідо́ме (недовідо́ме) майбу́тнє, (описат.) бе́звість (-ти) вікі́в.
• -ная величина, мат. – невідо́ма величина́.
• -ное время – невідо́мий час.
• -ный народ – невідо́мий наро́д (гал. на́рід).
• Он никому -тен – його́ ніхто́ не зна́є, він ніко́му невідо́мий.
• Мне это -но – мені́ це невідо́мо, я цьо́го не зна́ю, (пров.) я про (за) це (те) не (з)ві́стен (не зві́сний, не відо́мий). [Чи вона́ їх зні́вечила, – я про те не ві́стен (Кониськ.). Мо́же хто і вбив, а ми про те не відо́мі (Кониськ.)].
• Мне -но это дело – мені́ невідо́ма ця спра́ва, я не зна́ю ціє́ї спра́ви.
• Имя его -но – ім’я́ його́ невідо́ме (незна́не);
2) (незнаменитый) невідо́мий, незна́ний. [Не суму́й, пое́те безтала́нний, що ти мали́й, поміж людьми́ незна́ний (Грінч.). Брут скорі́ше бу́де незна́ним селюхо́м, ніж… (Куліш)].
Нелюдско́й –
1) нелю́дський. [Таке́ яке́сь нелю́дське вроди́лося в нас це хлоп’я́ (Лубенщ.)].
• -ко́е житьё – нелю́дське життя́. -ко́й народ, см. Не́людь;
2) несві́тський, незвича́йний, надзвича́йний, (уродливый) нелю́дський, (фамил.) в півтора́ лю́дського. [Незвича́йні (надзвича́йні) моро́зи (Київ). Нелю́дська (в півтора́ лю́дського) піджачи́на (Лубенщ.)].
Нераде́льщина – недба́йлицтво, ле́дарство, неро́бство.
• У вас народ всё -щина – у вас лю́ди все недба́(й)лиці, ва́ші лю́ди само́ ле́дарство.
Нома́д – нома́д (-да), (кочевник) кочови́к (-ка́).
• -ды – нома́ди, (кочевники) кочовики́, (кочевой народ, -вые народы) кочови́й (бродя́чий, мадрі́вний) наро́д, кочові́ (бродя́чі, мандрі́вні) наро́ди.
Обнища́ть – озлидні́ти (о мног. позлидні́ти) зубо́жіти, зубо́житися, зни́щитися, (до крайности) обголі́ти (о мног. поголі́ти), зголодра́біти, (описат.) переве́сти́ся на зли́дні, піти́ на же́бри, піти́ на же́браний хліб. [Краї́ни всього́ сві́ту цілко́м озлидні́ли. Не тим на́ші діди́ поголі́ли, що со́лодко пи́ли́ й ї́ли (Ном.)]. Срв. Обедне́ть.
• Обнища́лый – озлидні́лий, зубо́жілий.
• -а́лый народ – озлидні́лий наро́д.
Отде́льный – окре́м(н)ий и окро́м(н)ий, окро́[е́]мішний, опрі́чний и -ній, осо́[і́]бний, осо́бшаний; відру́бний; (взятый порознь, в одиночку) на́різний, поодино́кий; (находящийся отдельно от жилья) відшибни́й.
• -ный договор – окре́м(н)ий догові́р.
• -ное издание – окре́[о́]ме ви́да́ння.
• -ное купэ – окре́ме купе́.
• -ная комната – окре́м(н)а (опрі́чна, осі́бна) кімна́та (ха́та).
• -ная нация (народ) – окре́м(н)а (окро́мішня, осі́бна, опрі́чна, відру́бна) на́ція (наро́д).
• -ные фразы – (в отрывистой речи) окре́мі фра́зи, (выделенные) опрі́чні фра́зи (ре́чення).
• -ное управление, суд – осі́[о́]бне урядува́ння, осі́[о́]бний суд.
• Две -ные части одного целого – дві відру́бні части́ни одного́ ці́лого.
• -ные люди, писатели, факты, явления – поодино́кі лю́ди, письме́нники, поодино́кі (відосо́блені) фа́кти, з’я́вища.
• -ный огород – відшибни́й горо́д.
Поизмоше́нничаться – ста́ти шахрає́м.
• -чался народ – став шахрає́м (розпаску́дився) наро́д.
Помути́ть – помути́ти, поколоти́ти, покаламу́тити що; (замутить, возмутить) замути́ти, змути́ти, сколоти́ти, скаламу́тити, перекаламу́тити що, побаламу́тити кого́, що.
• -ти́ть воду – помути́ти, поколоти́ти, покаламу́тити (де́який час або всю) во́ду; замути́ти, змути́ти, сколоти́ти, скаламу́тити во́ду. [Надлеті́ли гу́си з чи́стого бро́ду, змути́ли мені́ студе́ну во́ду (Пісня)].
• -ти́ть разум – замути́ти, (безл.) замота́ти ро́зум. [Шайта́н замути́в тоді́ мій ро́зум (Коцюб.)].
• -ти́ть мысли – скаламу́тити ми́слі. [Дрімо́та скаламу́тила йому́ ми́слі (Неч.-Лев.)].
• -ти́ть народ – побаламу́тити наро́д.
• Помучё́нный – сколо́чений, поколо́чений, скаламу́чений, покаламу́чений и т. д. [Сколо́чена, скаламу́чена вода́].
Понима́ть, поня́ть –
1) розумі́ти, зрозумі́ти, урозумі́ти, порозумі́ти, прирозумі́ти, ви́розуміти; (соображать) тя́мити, утя́мити, утя́мати, утямкува́ти, стямкува́ти, розтямкува́ти, розбира́ти, розібра́ти; (взять в толк) дійма́ти, дійня́ти, донима́ти, доня́ти, унима́ти, уня́ти, шу́пити, ушу́пити, утну́ти що; (схватить сущность) збагну́ти, вбагну́ти; (разобраться) второ́пати, розторо́пати; (описат.) у тямки́ бра́ти, взя́ти, умо́м зно́сити, зне́сти.
• Я не -ма́ю (не пойму) их языка – я ї́хньої мо́ви не тя́млю (не втну).
• Она -ма́ет чужое горе – вона́ розумі́є чуже́ го́ре.
• Народ не -ма́ет пропаганды на чужом языке – наро́д не розумі́є чужомо́вної пропага́нди.
• И сам не -ма́ешь, что говоришь – і сам не тя́миш, що гово́риш.
• Как ему ни втолковывай, он не -ма́ет (-мё́т) – хоч як йому́ витолко́вуй, він не розбира́є (не второ́пає).
• Ничего не -му́, что говорят – нічо́го не второ́паю, що ка́жуть.
• Он ничего не -ма́ет – він нічо́го не тя́мить.
• Не -ма́ть ни аза – ні бе, ні ме не тя́мити. [Що хоч кажи́ йому́, а він ні бе, ні ме].
• Мне это трудно -ня́ть – мені́ це тру́дно збагну́ти, мені́ це не мі́ститься в голові́; (в толк не возьму) мені́ це не втямки́.
• Давать кому -ня́ть – дава́ти кому́ наздо́гад, взнаки́, навзнаки́.
• Стараться -ня́ть – доу́муватися.
• -ть всем существом – живце́м розумі́ти.
• -ня́ть, выслушав – розслу́хатися.
• -ня́ть глубоко – зглиби́ти що. [Він до́бре зглиби́в ді́тську нату́ру (Основа)].
• -ня́ть дело основательно – дійти́ ді́ла; доня́ти ді́ла.
• Он всё хорошо -ня́л – він усе́ до́бре збагну́в.
• Прочтёт, и -мё́т через пятое десятое – прочита́ й уторо́па через п’я́те в деся́те.
• Если чего не -а́ешь, то и не берись за то – коли́ не тя́миш, то й не бери́ся;
2) -ма́ть толк (смыслить в чём) – зна́тися на чо́му (до чо́го), розумі́тися на чо́му.
• Я в деньгах не много -ма́ю – я на гро́шах не ду́же-то зна́юся.
• Он -ет толк в скоте, лошадях – він розумі́ється на худо́бі, на ко́нях.
• -ешь толк, как свинья в апельсинах – тя́миш, як Хома́ на во́вні (як Ге́ршко на пе́рці);
3) (о воде: покрывать) понима́ти, поня́ти.
• Вода поняла́ луга – вода́ поняла́ лу́ки;
4) (брать в жёны) бра́ти, взя́ти, понима́ти, поня́ти́ [Поня́в собі́ паня́ночку – в чи́стім по́лі земля́ночку].
• По́нятый – зрозумі́лий, урозумі́лий, прирозумі́лий, вирозумі́лий, зба́гнутий, уторо́паний и т. д.
Прилива́ть, прили́ть –
1) чего к чему – прилива́ти, прили́ти, долива́ти, доли́ти, (во множ.) поприлива́ти, подолива́ти чого́ до чо́го;
2) (дополнять отливкой) прилива́ти, прили́ти, долива́ти, доли́ти чого́ (напр. шри́фту);
3) приплива́ти, припливти́ и припли́нути, прилива́ти, прили́ти, (о крови) збіга́тися, збі́гтися, набіга́ти, набі́гти до чо́го.
• Море попеременно -ва́ет к берегам и отливает от них – мо́ре навперемі́ну приплива́є до берегі́в і відплива́є від них.
• Кровь -ва́ет к сердцу, к голове – кров приплива́є, збіга́ється до се́рця, до голови́. [Уся́ кров збіга́ється йому́ до се́рця (Коцюб.)].
• Народ -ва́ет на ярмарку отовсюду – наро́д (наро́ду) наплива́є, прибува́є на (у) я́рмарок звідусю́ди.
• Прили́тый и прилито́й – прили́тий и прили́ваний, доли́тий и доли́ваний.
Просвеща́ть, просвети́ть –
1) кого (образовывать) – осві́чувати, освіти́ти кого́, (поучать истинам и добру) просвіща́ти, просві́чувати и просвіча́ти, просвіти́ти кого́. [Працю́й, осві́чуй, люде́й (Тесл.). Блага́йте-ж ви, щоб му́дрістю своє́ю він просвіти́в вас (Грінч.). Учи́ нас! Просвіща́й (Федьк.). Ми й непросві́чених умі́єм просвіча́ти (Сам.)].
• -ща́ть народ – осві́чувати наро́д;
2) церк. (духовным светом) – просвіча́ти и просві́чувати, просвіти́ти; см. Озаря́ть. [Сві́тло просві́чує ко́жного чолові́ка (Св. Пис.)].
• -ти́ть глаза, очи – просвіти́ти о́чі. [Глянь на ме́не, незря́чі о́чі просвіти́ (Псал.)];
3) освіча́ти, освіти́ти, просвіча́ти, просвіти́ти; см. Освеща́ть. [Як я (мі́сяць) зі́йду ра́но зве́чора, то просві́тю го́ри і доли́ни (Чуб.)];
4) просвети́ть известное время – світи́ти, просвіти́ти пе́вний час. [Мі́сяць просвіти́в до пі́вночи].
• Просвещё́нный – осві́чений, просві́чений. [Осві́чена нау́кою коза́чка (Куліш). Не просві́чений сві́тлом гума́нности (О. Пчілка)].
I. Просто́й –
1) про́стий, (обыкновенный) звича́йний, (немудрёный) нему́дрий; мат. – про́стий. [Про́ста спра́ва (дело). Про́ста оде́жа. Про́ста люди́на. Прийми́ мою́ мо́ву нему́дру та щи́ру (Шевч.). Не з ка́меню, не з ма́рмору – з про́стого залі́за (Тич.)].
• -то́е письмо – звича́йний лист.
• -то́е предложение, грам. – про́сте ре́чення.
• -ты́е числа – про́сті чи́сла.
• -ты́е тела – про́сті (перві́сні) тіла́ (елеме́нти).
• -то́й глаз, -ты́м глазом – го́ле о́ко, го́лим о́ком, на го́ле о́ко.
• -то́й человек – про́ста люди́на (см. также Проста́к, Простолю́дин).
• Этот человек прост (глуповат) – нему́дра це люди́на.
• -то́й народ – про́стий люд, просто́люд, поспі́льство, проста́цтво, просто́та (см. Простонаро́дие).
• Совершенно -то́й – прості́сінький.
• Нет ничего про́ще этого – нема́ нічо́го прості́шого над (за) це;
2) (порожний, пустой) поро́жній (о сосуде и т. п.), ві́льний, гуля́щий; (см. Поро́жний, Пусто́й, (о времени) Свобо́дный).
• -та́я посудина – поро́жня посу́дина.
• -то́го места нет – ві́льного мі́сця нема́.
• В -то́е время – ві́льним, гуля́щим ча́сом, ві́льного ча́су;
3) (ординарный) про́стий, поє[о]ди́нчий. [Подві́йне сукно́ ши́рше від про́стого];
4) (о происхождении и переносно) про́стий, проста́цький. [Про́стого ро́ду. Не бага́та я і про́ста, та че́сного ро́ду (Котл.). Проста́цький (простонародный) стиль. Не погорду́й вступи́ти до на́шої проста́цької госпо́ди (Куліш)].
• Просте́йший – найпрості́ший.

- Російсько-український народний сучасний словник 2009– Вгору

Государствообразующий – державотвірни́й, державотво́рчий:
• государствообразующий народ – державотвірний народ;
• государствообразующие процессы – державотворчі процеси. Обговорення статті
Язык –
1) язик;
2) (речь) мова;
3) (в колоколе, колокольчике) серце, би́ло;
4) (перен., пленный) язик;
5) (уст., народ) язик:
• боек на язык – меткий (швидкий, гострий) на язик, язикатий;
• болтать (трепать, чесать) языком, мозолить языка – молоти (ляпати, клепати, плескати) язиком, базікати;
• боек на язык кто – меткий (швидкий, гострий) на язик хто; язикатий хто;
• вертеться на языке, на кончике языка – крутитися (вертітися) на язиці, на кінчику язика; на язиці висіти;
• владеть языком – володіти (орудувати) мовою;
• говорить на разных языках (перен.) – говорити різними мовами; не розуміти один одного, одна одну, одне одного, одні одних;
• говорить, писать на каком языке – говорити, писати якою мовою;
• держать язык за зубами (на привязи) (разг.) – тримати (держати) язик (язика) за зубами, тримати (держати) язик на зашморзі (на припоні); (иногда) замикати рот (уста);
• дёрнуло за язык (разг.) – смикнуло за язик;
• заливной язык – заливний язик;
• злой язык – злий (лихий) язик;
• идти (не идти), приходить (не приходить) на язык – навертатися (не навертатися) на язик;
• иметь длинный язык – мати довгого язика, мати довгий язик;
• как (у кого-либо) язык повернётся, повернулся;
• использование (употребление) языка – мововжиток;
• ломать язык – калічити мову;
• население (народ), говорящее на другом языке – іномовне (іншомовне) населення;
• на (украинском) языке – (українською) мовою;
• на языке медок, а на сердце лёдок – на язиці медок, а під язиком (на думці) льодок; слова ласкаві, а думки лукаві; м’яко стелить, та твердо спати; янгольський голосок, та чортова думка;
• овладеть языком – опанувати мову, добре вивчити мову;
• они его не спускают с языка – він їм у зуби нав’яз;
• остёр на язык кто, острый язык у кого – гострий на язик хто, дотепний хто;
• прикусить (закусить) язык (перен., разг.) – прикусити (прип’ясти, припнути) язик (язика), укуситися (укусити себе) за язик;
• проглотить язык – проковтнути язика (язик);
• происхождение языка – походження мови;
• просится на язык – проситься на язик (з язика); під язиком горошина мулить;
• птичий язык – пташина мова;
• разговорный язык – говірна мова; обихідна (повсякденна) мова; (иногда) розмова, (поет. мова-розмова);
• родной (материнский) язык – рідна (матерня, материна, материнська) мова;
• слетать, срываться с языка – зриватися з язика;
• хорошо подвешенный язык – добре почеплений (підвішаний) язик;
• чесать (трепать, трещать, молоть) языком, чесать (трепать, мозолить) язык (разг.) – клепати (плескати, молоти, ляпати, теліпати, ляскати) язиком; (образно) язиком горох товкти, язиком піну збивати;
• что на уме, то и на языке – що на думці, те й на устах (на язиці) (Пр.); хто що гадає, те й вимовляє (мовляє) (Пр.);
• что у трезвого на уме, то у пьяного на языке – що у тверезого на умі, те у п’яного на язиці (Пр.); у п’яного що в серці, те й на язиці (Пр.); не бий, не волочи, у горілці язик намочи – всю правду скажу (Пр.);
• чтоб у тебя язык отнялся (вульг. разг.) – бодай тобі заціпило; бодай ти (а щоб ти) занімів;
• эзоповский (эзопов) язык – езопова (реже езопівська) мова;
• язык без костей у кого – язик без кісток у кого; безкостий язик у кого (має хто);
• языки, языци – язики, народи, народності;
• язык и речь – мова і мовлення;
• язык мой — враг мой – язиче, язиче, лихо тебе кличе, в мені [ти] сидиш, а мені добра не зичиш (Пр.); язик мій — ворог мій (Пр.); мовчи, глуха, менше гріха (Пр.); млин меле — мука буде, язик меле — біда буде (Пр.);
• язык не повернётся, не повернулся сказать (спросить…) что-либо – як (у кого) язик повернеться, повернувся; язик не повернеться, не повернувся сказати (спитати…) що;
• язык отнялся у кого – відібрало (відняло, замкнуло) мову кому; стратив мову хто; річ відняло (відтяло) кому (у кого); заціпило кому; (иногда) усох язик кому (в кого);
• язык плохо подвешен (привешен) у кого – язик погано (зле) повертається (працює) в кого; язик погано (зле) вигострений (загострений) у кого, язик погано (зле) вигострений (загострений) має хто; язик погано виструганий у кого (кому), язик погано виструганий має хто; язик погано причеплений (прив’язаний, привішений) у кого;
• язык преподавания – викладова мова;
• язык прилип (присох) к гортани у кого – язик присох [у роті] у кого (кому); язик прилип (присох) до піднебіння кому (у кого); (разг. также) забув язика у роті хто;
• язык хорошо подвешен, привешен у кого – язик добре повертається (працює) в кого; язик добре вигострений (загострений) має хто; язик добре виструганий у кого, язик добре виструганий має хто; язик мов на коловороті (ковороті) в кого; язик добре почеплений (причеплений, прив’язаний, привішений) у кого; (иногда схвально) язикатий хто;
• язык до Киева доведёт – язик до Києва доведе (Пр.); (ирон.) язик доведе до Києва і до кия (Пр.); язик на край світу доведе (Пр.); хто питає, той не блудить (Пр.);
• язык иностранный – чужа (іноземна) мова;
• язык мал, да великим человеком владеет – язик маленький, а великим тілом володає (владає) (Пр.); язик — мій найтяжчий ворог (Пр.); язиче, язиче, лихо тебе миче, в мені ти сидиш, а мені добра не зичиш (Пр.); язик мельне, та й у кут, а губу натовчуть (Пр.); язичку, язичку, маленька ти штучка, а велике лихо робиш (Пр.); дай язикові волю — заведе у неволю (Пр.);
• языком болтай, а рукам волю не давай – язиком що хоч роби, а рукам волі не давай (Пр.); губою що хоч плети, а рукам волі (простору) не давай (а руки при собі держи) (Пр.); язиком мели, а рукам волі не давай (Пр.); язиком хоч як тіпай, а рукам волі не давай (Пр.); дай рукам волю, то сам підеш у неволю (Пр.);
• языком молоть — не дрова колоть: спина не заболит – язиком вихати — не ціпом махати (Пр.); одне — творити язиком, а друге — перти плуга (Пр.); найменше діло — балакати (Пр.); хоч варила — не варила, аби добре говорила (Пр.);
• язык пламени – язик полум’я;
• язык преподавания – викладова мова.
[Укусись за язик, та й мовчи (Номис). Яка мова, такі й наші думки будуть: московська мова — московські думки (Б.Грінченко). Мова — засіб не виражати вже готову думку, а створювати її (О.Потебня). Порідшало вас, земляки мої, на Вкраїні; перемішались ви з усяким язи́ком, а найбільш між тими, которі повинні б перед вести; вийшло з них таке, що ни до якого плем’я не пристануть: чужоземці в рідній землі, чужоземці і всюди, де ні появляться! Бо живе Німець по-німецьки, Турок по-турецьки, англичанин по-англійськи і Москаль по-московськи; тілько наш брат Українець носить навиворот свою одежу. Підбита, бачте, московською китайкою або німецькою чи французькою матерією: то що вже лице проти підбою? (П.Куліш). Нація повинна боронити свою мову більше, ніж свою територію (Л.Українка). Українець, що нехтує своєю мовою, є для своєї нації мертвою людиною (І.Огієнко). Мова — це найживіший, найповніший і найміцніший зв’язок, що з’єднує віджилі, сучасні й майбутні покоління народу в одне велике, історично живе ціле. Вона не тільки виражає собою життєвість народу, але є власне самим цим життям. Коли зникає народна мова, — народу більше немає! (К.Ушинський). Все ж російський язик, зіпсутий навмання, Це ще не українська мова (Є.Плужник). Скубуть озиме, нищать ярину, ще й гидять, гудять, ратицями крешуть. Трагічна мово! Вже тобі труну не тільки вороги, а й діти власні тешуть. Безсмертна мово! Ти смієшься гірко. Ти ж в тій труні й не вмістишся, до речі. Вони ж дурні, вони ж знімали мірку з твоїх принижень — не з твоєї величі! (Л.Костенко). Повна Україна українців, та всі іншомовні (В.Слапчук). Мова війни і ненависті в нашій країні настільки в’язко в’їлась у щоденний побут, що ми вже й не реагуємо. Негри у нас обов’язково «чорножопі». Євреї — «жиди пархаті». Цигани? Уже й цього слова досить. Хто далі за списком? Ґеї та лесбіянки — «хворі й неповносправні, всіх на примусове лікування». Інваліди, себто справжні неповносправні — «хитрозаді симулянти». Психічнохворі? Можна й коротше — «психи» і «дауни». Отакий буденний словник нашої мови. А мова визначає все. Тож із таким словником у нас просто не могли не обрати президентом типа, який, по-батьківському картаючи — пардон, по-паханському наїжджаючи на — бездарних підлеглих, погрожує «поперебивати руки-ноги», «повідривати яйця» чи «повідкручувати голови». І коли цим самим президентом призначений прем’єр зненацька гаркає на довірене його керівництву «народонасєлєніє» своїм незабутнім «хорош скулить, взяли лопаты!», то він насправді ніякий не прем’єр, а зонівський вертухай, що вирішив покомандувати зеками (Ю.Андрухович). Мова — це багато чого. Але вона повинна бути потрібною. Тоді ти її вживаєш, а вона тебе будує. Працює цей механізм за зразком причастя. Приймаєш її тіло, запиваєш холодним квасом із родзинками і літаєш по небу з ранку до вечора (В.Рафєєнко). В короткого розуму — довгий язик (Аристофан). Для вивчення мови важливішою є вільна допитливість, ніж грізна необхідість (Аврелій Авґустин). Язик даний людині, щоб приховувати свої думки (Талейран). Хто не любить своєї рідної мови, солодких святих звуків свого дитинства, не заслуговує на ім`я людини (Й.Ґ.Гердер). Кордони моєї мови означають кордони мого світу (Л.Вітґенштайн). Саме мови формують структуру нашого знання (Девід Ґарісон). Ті, хто хоче стати частиною нашого суспільства, мають не лише дотримуватися наших законів, але й розмовляти нашою мовою (Анґела Меркель). Ветеран війни мріяв взяти в магазині язика і донести його до своїх (В.Шендеровіч). Доки Україна буде презентувати себе як країна, що в ній властиво не треба знати української мови, доти її вважатимуть лише трішки іншою Росією, свого роду «Малоросією» або країною другорядного значення (Міхаель Мозер). Язика підбери, бо наступиш]. Обговорення статті

- Російсько-український словник складної лексики С. Караванський, 2012 (чернетка) Вгору

НАРО́Д прана́рід.
БОРО́ТЬСЯ образ. лама́ти списи́;
бороться все́ми сре́дствами образ. зуба́ми гри́зтися;
бороться в схва́тке вовту́зитися, борюка́тися;
бороться с кем змага́ти кого;
бороться с чем побо́рювати що, дава́ти бій /оголо́шувати війну́/ чому;
бороться с корру́пцией в чём чи́стити Авгі́йові ста́йні чого;
борющийся що бо́реться тощо, неско́рений, захо́плений боротьбо́ю з, ста́вши побо́рювати, побо́рювач, боре́ць, боротьби́ст /жін. боротьби́стка/, борки́ня, складн. побо́рець, побо́рчий [борющийся со зме́ем змієбо́рець, змієбо́рчий], образ. у борні́ [борющийся Кавка́з Кавка́з у борні];
борющийся наро́д неско́рений на́рід;
борющийся про́тив чего покли́каний боро́тися /за́йня́тий боротьбо́ю, для боротьби́/ з чим;
борющийся с кем складн. бори́- ??? [борющийся с ве́тром бори́вітер];
борющиеся стихи́и протибо́рчі стихі́ї, супроти́вні стихі́ї.
ВОЕВА́ТЬ ще ве́сти́ війну́;
воевать с ветряны́ми ме́льницами укр. про́ти ві́тру піско́м си́пати;
вою́ющий що вою́є тощо, зви́клий воюва́ти, втя́гнутий у війну́, обтя́жений війно́ю, боре́ць про́ти кого, во́я́к, во́я́ка, во́їн, прикм. войовни́чий, бойови́й, фраз. неско́рений, протибо́рчий, образ. у ста́ні війни́;
воюющий наро́д неско́рений на́рід, на́рід у борні́, на́рід-во́їн;
воюющая сторона́ уча́сник війни́, сторона́ у війні́, супроти́вна сторона;
воюющие стра́ны краї́ни у ста́ні війни́.
НЕПОБЕДИ́М фраз. го́ді здола́ти [наро́д непобедим на́рід го́ді здола́ти], (форт) яки́й го́ді здобу́ти;
ПОДНИМА́ТЬ (трохи) підтяга́ти, (якір) вива́жувати, (слухавку) знімати;
поднимать крик зчиня́ти /здійма́ти/ ґвалт;
поднимать курс екон. підви́щувати курс;
поднимать на смех ще бра́ти на глу́зи;
поднимать на щит підно́сити на п’єдеста́л(ь);
поднимать рычаго́м підва́жувати;
поднимать спор заво́дити супере́чку;
поднимать трево́гу би́ти на ґвалт, галиц. алярмува́ти;
поднимать шум ґвалтува́тися;
поднима́ющий що /мн. хто/ підно́сить тощо, ста́вши підносити, ра́ди́й /зда́тний/ підне́сти́, для підняття́ /підне́сення/, за́йня́тий піднесення́м, підійма́ч, прикм. підійма́льний, підно́систий, підтяжни́й, підійма́льний, здійма́льний, підно́шувальний, підво́джувальний, зво́джувальний, підва́жувальний, пору́шувальний, підви́щувальний, збі́льшувальний;
поднимающий го́лос зда́тний підне́сти́ го́лос;
поднимающий крик зда́тний зчини́ти ґвалт, стил. перероб. одра́зу в крик;
поднимающий му́скул підтяжни́й м’яз;
поднимающий наро́д про́тив зда́тний підня́ти наро́д про́ти;
поднимающий на щит ра́ди́й підне́сти́ на щит, звели́чник;
поднимающий нос = задирающий нос;
поднимающий паруса́ = распускающий паруса;
поднимающий пыль що збива́є ку́ряву, збива́ч ку́ряви;
поднимающий ссо́ру гото́вий зчини́ти сва́рку;
поднимающий трево́гу алярмі́ст, стил. перероб. вда́ривши на ґвалт;
поднимающий це́ну ра́ди́й нагна́ти ціну́;
поднима́емый піді́йманий /зді́йманий/, підно́шуваний, підво́джуваний /зво́джуваний/, підва́жуваний, пору́шуваний, підви́щуваний, збі́льшуваний;

- Російсько-український словник 1930р. (О. Ізюмов) Вгору

Народ – наро́д, -ду, на́рід, -роду, люд, -ду.
Население (народ) – лю́дність, -ности.

- Російсько-український словник сталих виразів 1959р. (І. О. Вирган, М. М. Пилинська) Вгору

Народ
• Глас народа — глас Божий (давн.) – глас народу — глас Божий. Пр. Коли люди брешуть, то й я з ними. Пр.
• Если вздохнуть всем народом - ветер будет – як уся громада дихне, то вітер дмухне (бурхне). Пр.
• Простой народ - чёрный народ (устар.) – простий народ (прості люди, простий люд); простолюд (простолюддя); простацтво (простота); (давн.) поспільство.
Безмолвствовать
• Народ безмолвствует – народ німує (мовчить).
Кипеть
• Вокруг кипела жизнь – навколо (навкруги) вирувало (шумувало, кипіло, буяло) життя.
• Как (словно) в котле кипеть – як (мов…) у казані кипіти.
• Кипеть здоровьем – буяти (аж пашіти) здоров’ям.
• Кипеть ключом – кипнем (джерелом) кипіти; клекотіти; кипіти (бити) в ключ.
• Он кипел гневом – він кипів (нетямився) з гніву; гнів кипів у ньому.
• Площадь кипит народом, народ на площади кипел – людей аж кишить, аж кишіло на майдані.
• Работа кипит (перен.) – робота (праця) кипить.
• Слёзы кипят (книжн.) – сльози підступають (підкочуються) до очей; слізьми очі заливає.
Ломить
• Ломить цену (разг.) – заламувати ціну.
• Меня, его… ломает (разг.) – Див. ломать.
• Народ так и ломит (разг.) – народ так і суне (народ плавом пливе).
Простой
• Нет ничего проще этого – нема нічого простішого від цього (за, над це).
• По той простой причине, что… – з тієї простої причини, що…
• Простой народ (устар.) – простий люд (прості люди, простолюд); (зневажл.) простацтво (простота).
• Простой смертный – звичайний смертний.
• Проще всего – (як прикм.) Найпростіший; (як присл.) найпростіше.
• Проще простого – (як прикм.) Якнайпростіший (-ша, -ше), щонайпростіший (-ша, -ше); (як присл.) якнайпростіше (щонайпростіше).
Хождение
• Иметь хождение (книжн.) – бути в обігу.
• По образу (способу) пешего хождения (устар. шутл.) – пішки, пішо, піхотою.
• Хождение в народ – ходіння між (в) народ.
• Хождение по мукам – ходіння по муках; (іноді) тяжке поневіряння; мордування.
Честной
• [Ах ты,] мать честная! (разг.) – матінко [моя]!; ненько [моя]!; ой лишенько [мені, моє]!; падку (падоньку) мій!
• При всём честном народе – привселюдно (прилюдно); при всіх.
• Честная компания (ирон. шутл.) – тепла (чесна) компанія.
• Честной народ! – люди добрі!

- Словник українсько-російський 1927р. (А. Ніковський) Вгору

Ві́ра –
1) вера, доверие.
• Дійма́ти, дійня́ти ві́ри – верить.
2) вера, религия.
• Бі́сова, пся, чо́ртова ві́ра – (брань) чортово племя, собачий род.
3) народ, племя (какой-нб. веры).
Гуля́щий –
1) праздный, свободный, нерабочий, незанятый.
• Гуля́щий час – свободное время.
2) лишний, ненужный, свободный;
3) веселый, разгульный.
• Гуля́щий похі́д – вакхическое шествие.
4) праздношатающийся, погуливающий.
• Гуля́ща ді́вка – потаскуха.
• Гуля́щі лю́ди – а) праздный народ; б) прогуливающиеся.
Люд, -ду – народ, люд, человечество.
Лю́ди, -де́й –
1) люди.
• З йо́го лю́ди бу́дуть – из него толк выйдет.
• Вас за люде́й ма́ють – вас считают людьми, к вам относятся как к людям.
2) простой народ.
Мизе́рство –
1) бедность, убожество;
2) имущество бедняка;
3) ничтожество;
4) бедный народ.
Мир, -ру –
1) свет, мир;
2) народ;
3) мир, спокойствие;
4) на миру́ – среди людей, в свете;
5) ми́ром – вместе, совместно;
6) миро́м – (приветствие гуцулов) мир, с миром (иду, иди).
На́рід, -роду – народ.
Наро́д, -ду и -да – народ.
Наро́дина, -ни – (презр.) человек, народ.
Пле́м’я, плі́м’я, -м’я и -мени –
1) племя, поколение, род, потомство;
2) племя, народ.
Поспі́льство – простой народ, чернь.
Простота́ –
1) простота;
2) простой народ;
3) неуч, наивный человек.
Язи́к, -ка́ –
1) язык.
• Ніхто́ тебе́ за язи́к не тяг – никто тебя не принуждал говорить.
• Прикуси́ти язика́ – замолчать.
• Німи́й язи́к – а) скотина, животное; б) дитя.
2) язык, речь;
3) народ, национальность;
4) язык, пленник.

- Російсько-український словник ділової мови 1930р. (М. Дорошенко, М. Станиславський, В. Страшкевич) Вгору

Бумага –
1) папі́р (-пе́ру); б. актовая – а́ктовий папі́р; б. бюварная – папі́р бюва́рний (осушний); б. вексельная – папі́р векселе́вий; б. в клетку – карта́тий папі́р; б. в линейку – папі́р ліні́єний; б. гербовая – папі́р гербо́вий, штемпеле́вий; б. канцелярская – канцелярський папі́р; б. копировальная (копирка) – перебивний (копіюва́льний) папі́р; б. переводная – перебивний (копіюва́льний) папі́р; б. пергаментная – папі́р пергамено́ваний (Секц.); б. печатная – папі́р друка́рський; б. писчая – папі́р до писа́ння, писа́льний, письмо́вий папі́р; б. почтовая – папі́р листо́вний, пошто́вий; б. промокательная (для бювара) – папі́р осушний;
2) (документ) – папі́р (-пе́ра), лист (-та́); (народ.) – бума́га; б. в копии – ко́пія з папе́ра; б. входящая, вступающая – папі́р (лист) вступний, оде́ржуваний; б. вступившая – папі́р (лист) оде́ржаний, наді́йшлий; б. исходящая – папі́р (лист) вихідний, відсиланий; б., ожидающая исполнения – папі́р, що чека́є на викона́ння; б. препроводительная, сопроводительная – лист супровідний, супрові́дка; -ги процентные – проценто́ві папе́ри; -ги ценные – ці́нні папе́ри, грошові́ папе́ри; старшинство -ги по времени – да́внішність папе́ра.

- Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко) Вгору

Бісія́нський, -а, -е. = Бісовський. Какъ бранное слово встрѣчено въ народ. разсказѣ: Ну, та й утяла ж бісіянська віра! так гуля й набігла. Грин. II. 207.
Вигорта́ти, -таю, -єш, сов. в. ви́горнути, -ну, -неш, гл.
1) Выгребать, выгресть. Ми його кочергою вигорнули. Рудч. Ск. II. 144. З мишиних нір достає було їх (горіхи).... З иншої нори.... иноді було з доброї півкоробки вигорне. Сим. 200. Переносно: выбирать, выбрать, забрать. Ця хата, поки її зробите, вигорне з вас більш як на сто карбованців. Зміев. у.
2) Освобождать, освободить. Він (народ) своє народне слово з-під польської руїни вигортає. К. Дз. 110.
Відмі́на, -ни, ж.
1) Измѣненіе, перемѣна.
2) Отличіе. У нас на Вкраїні.... не всюди однаково говорять.... не велика, воно, правда, і одміна. О. 1862. І. 70. Служки, доношуючи після своїх панів стареньку їх зобуву, пришивали до не? для одміни чорні пришви. Ном. № 7334.
3) Варіантъ. Є ще сім відмін сієї приказки. Ном. № 10854.
4) Выкупъ. «Турчин-турчинойку, не губъ мене молодойку, їде мамця відмінити, не даст в’на мі загинути». Одмінойки та й не стало: дівча гірко заплакало. АД. І. 100.
5) Уродливое дитя, больное англійскою болѣзнью. Чуб. І. 130. Народъ считаетъ такого ребенка чертенкомъ, которымъ подмѣнили человѣческое дитя. См. Відмінок. КС. 1883. VI. 372. Ум. Відмі́нонька.
Ві́ра, -ри, ж.
1) Вѣра; довѣріе. А в козака стільки віри, як на синім морі піни. Нп. Дійма́ти, ня́ти, поня́ти ві́ри. Вѣрить, повѣрить. З брехні не мруть, та вже віри більше не ймуть. Ном. № 6805. Не хоче дядько йти, та ще й віри не йме, що в мене єсть дерево на хату. Рудч. Ск. І. 92. Брат і віри поняв, а того не знав, сердега, що жіноче плем’я лукаве. Рудч. Ск. І. 132.
2) Вѣра, религія. Хто за віру умірає, той собі царство заробляє. Ном. № 1. Ана́хтемська, пся, чо́ртова віра. (Брань).
3) Народъ. Прийде віра християнськая во небесний рай. Гол. ІІІ. 271. Ум. Ві́ронька.
Гетьма́нство, -ва, с.
1) Гетманство; достоинство, санъ, власть гетмана. Молодий на гетьманство. Ном. № 996. Од козацтва, од гетьманства високі могили, — більш нічого не осталось, та й ті розривають. Шевч. 123. Єврася Хмельниченка на гетьмана настановляли. АД. II. 121.
2) Страна и народъ подъ властью гетмана. У иншому царстві, у козацькому гетьманстві, у такому селі, як Пекарі, і там жили два брати. Рудч. Ск. II. 139.
Каду́к, -ка́, м.
1) Родъ болѣзни. За твоє добро кадук тобі в ребро. Посл. Закр.
2) Дьяволъ, чортъ. «Народъ называетъ чертей слѣдующими именами: кадук, дідько, болотяник»... Чуб. І. 191.
Курдель (ля, м.?) Родъ болѣзни у скота, а также названіе червя, о которомъ народъ думаетъ, что онъ причиняетъ эту болѣзнь. Вх. Лем. 430.
Літа́вець, -вця, м. Метеоръ, который народъ считаетъ за нечистаго духа, летающаго въ видѣ огненнаго змѣя.
Люд, -ду, м. Народъ, людъ; человѣчество. Не все ж Біг дарує, про що люд міркує. Ном. № 71. Вона стане на користь людові нашому. Дещо. 15. Люд вже здавна коверзує — з того лихо плазує. Ном. № 2456.
Лю́де, -де́й, мн.
1) Люди. Бог Богом, а люде людьми. Ном. № 170. Бог судить не так, як люде. Ном. № 34. От уже й люде трапляються, — от уже й заміж пора. — Які там, мамо, люде? — Харько Кабиця. О. 1861. XI. Кух. 13. З йо́го лю́де бу́дуть. Изъ него толкъ будетъ. Ном. № 4866. Я тоді ще бачив, які з його люде будуть. Вас за люде́й ма́ють. Васъ считаютъ за людей, къ вамъ относятся какъ къ людямъ. В лю́дях. Публично, при народѣ. Шануй одежу в дворі, вона тебе в людях. Ном. № 11128.
2) Простой народъ. Дивись! пан, а балака, як люде. Ном. № 1244. Чи пани, чи люде? Ном. № 1138. То пани, а ми люде. Ном. № 1139. Ум. Лю́дки́. (Чуб. III. 109), лю́доньки, лю́дочки. Людоньки! та де в мене гроші взялися? Каменец. у. Людочки! як же я злякалась! Ув. Люди́ська, люди́ща. Єсть люде, єсть і людиська (людища). Ном. № 2450.
Мизе́рство, -ва, с.
1) Бѣдность, убожество.
2) Имущество бѣдняка. Єсть у мене деяке хазяйство — мизерство: овечки, свині. Борз. у.
3) Ничтожество.
4) Бѣдный народъ.
Ми́р, -ру, м.
1) = Світ. Хто ж тепер буде миром управляти? Драг.
2) Народъ. Цілий день у суботу миру-миру до їх приходило прощаться. ЗОЮР. II. 285. Одходило й приходило до хати миру — хто хотів. МВ. (О. 1862. І. 91). На пристані миру такого, що страх. Канев. у.
3) Миръ, спокойствіе. Помирились так, що миру не стало й до вечора. Левиц.
4) На миру́. Среди людей, въ свѣтѣ. Не чуть і на миру. Ном. № 7872.
5) Ми́ром. Миром і Богу добре молитися. Ном. № 10734.
6) Миро́м! Привѣтствіе гуцуловъ, обозначающее пожеланіе мира. Миро́м! єк ся маєш? чи здоров, братчику? — Дякувать! миром! А у вас, братчику, мирно? — Мирно, Богу дякувать! Вх. Зн. 36.
7) Мир-зі́лля. Раст. а) Geranium sanguineum. ЗЮЗО. І. 124. б) Dracocephalum Ruyschiana L. ЗЮЗО. І. 121.
Наро́д, -ду, м. Народъ.
Наро́дина, -ни, ж. Презр.: человѣкъ, народъ. Проклята народина в’язку сіна взяла.
На́родок, -дку, м. Народъ. А тут і всякого иншого народку намножилось. КС. 1883. III. 670.
Народолю́бець, -бця, м. Любящій народъ; народникъ. К. MX. 33. Українським... народолюбцям забороняли сповіщати рідний край про все, чим би освітилась його темрява. К. ХП. 125.
Народолю́бний, -а, -е. Любящій народъ. Желех.
Пле́м’я, -м’я и -мени, с.
1) Племя, поколѣніе, родъ, потомство. Иногда объ одномъ лицѣ въ значеніи родственникъ. Приїздить він до дядька, а дядина побачили та й кае: «це ж наше плем’я іде». Мнж. 59.
2) Племя, народъ. В ті давні часи український народ жив невеличкими племенами. Левиц. Перші кн. 5.
Поспі́льство, -ва, с. Простой народъ, чернь. К. ЧР. 71. Допекли (ляхи) козакам і поспільству. К. ЧР. 39.
Про́від, -воду, м.
1) Руководство, предводительство, веденіе. Ком. Пр. № 1091. Дава́ти про́від. Руководить.
2) Провожаніе, а также люди, провожащіе кого-либо. З музиками, з проводом провожали гостей. Левиц. Пов. 183. Похоронная процессія: духовенство съ хоругвями и народъ за гробомъ. О. 1862. IX. 52. Бучно з проводом ховали попівну. НВолын. у.
Просто́та, -ти, ж.
1) Простота. Щось і блявкнув з простоти. К. ЧР. 28. Світ простоти і покою — стародавній заповіт. Щог. Сл. 99.
2) Простой народъ. О. 1862. І. 57. Ні, зникнете ви, горді духи, почезнете, як і простота. К. Псал. 192. Твої слова простоту темну на добрий розум наставляють. К. Псал. 283.
3) Неучъ; наивный человѣкъ. Левиц. І. 215.
Про́щава, -ви, ж. Чернь, простой народъ. Угор.
Свят, -а́, -е́. *)
1) = Святий. Як дух свят. Ном. № 6779.
2) — день. Праздничный день. Покупляв їй да Яковко про свят-день сережки. Чуб. III. 131.
3) — вечір. Канунъ Рождества. *) Для этого слова и его производныхъ принято въ литературѣ правописаніе безъ апострофа, — такъ и выговариваетъ эти слова украинская интеллигенція; но народное произношеніе отличается отъ этого выговора. Народъ выговариваетъ и св’ятий, и сьватий, и светий, и сятий. Вопросъ этотъ не изслѣдованъ въ достаточной мѣрѣ, собраны лишь нѣкоторые матеріалы къ нему (см., напр.: Житецкій, Очеркъ звук. ист. млр. нар., 250; — Науменко, Обзоръ фонет. особ. млр. рѣчи, 43; — Михальчукъ въ «Трудахъ» Чуб. VII, 482; — Верхратський, Про говор галиц. лемків, 62, 63. — Гринченко, Отзывъ о соч. А. Н. Малинки, 61 — 62). Мы удерживаемъ здѣсь правописаніе безъ апострофа, не считая въ то-же время этотъ вопросъ окончательно рѣшеннымъ.
Хло́пство, -ва, с. Простой народъ, мужики, мужичье. Не нам, шляхто моя вірна, від хлопства втікати! К. Досв. 186.
Чернь, -ні, ж.
1) Черный цвѣтъ, черная одежда. Шо в черницях добре жити, лехко ділечко робити, тілько, ненько, досадненько, що в черні ходити Грин. III. 376.
2) Черныя нитки. Я тебе, біле, черню потчу. Чуб. V. 489.
3) Чернь, простой народъ. Утверди, Боже, люду царського, народу християнського, війська Запорозького, Донського, з сією черню Дніпровою, низовою, на многая літа, до конця віка. АД. І. 220.
Язи́к, -ка́, м.
1) Языкъ (часть тѣла). Що вимовиш язиком, того не витягнеш і волом. Ном. № 1105. (Здѣсь ошибочно: колом). Язик висолоплює. Стор. І. 17. Вивалив язик собака — душно. Харьк. Язиче, язиче! лихо тебе миче. Ном. № 1103. Ніхто́ тебе́ за язи́к не тяг. Никто тебя не принуждалъ говорить. Прикуси́ти язика́. Замолчать. Ном. № 1126. Въ томъ же значеніи: укуси́тися за язи́к. Мені слова промовити не вільно при батьку: тілько наменусь, — усі моргають і кивають, що треба мені за язик укуситися. МВ. 11. 86. Щоб тобі язик усох! Бранчивое пожеланіе. К. ЧР. 184. Нена́че язико́м коро́ва злиза́ла. Пропало безслѣдно. Я погорів, уся худібонька пропала, неначе язиком корова ізлизала. Гліб. Німи́й язи́к. а) Скотина, животное. б) Дитя. в) Нѣмецъ, иностранецъ, баринъ (какъ говорящій на чужомъ языкѣ). Там така пісня, що вже пан — німий язик — та й той плакав. Ном. № 9250.
2) Языкъ, рѣчь. См. Мова. Зібралися до тебе усіх язиків люде. К. (О. 1861. III. 6).
3) Народъ, національность. Туди (в Чорноморію) всякого язика находить. Г. Барв. 329.
4) Языкъ, плѣнникъ, отъ котораго добываютъ необходимыя свѣдѣнія о непріятелѣ. К. ЧР. 142. За Дунаєм та за річкою язика поняли: «Ой скажи нам, та турчине».... Грин. III. 604.
5) Часть бга́ного ключа́, состоящаго изъ двухъ пластинокъ: на концѣ болѣе длинной прикрѣплена такъ, что можетъ свободно двигаться, короткая, которая и называется язиком. Шух. I. 94.
6) Рыба = Язь, Leuciscus idus. Вх. Пч. II. 19. Ум. Язичо́к.

- Словник української мови 1927-1928рр. (Б. Грінченко, вид. 3-тє, за ред. С. Єфремова, А. Ніковського) Вгору

Копа́ч, -ча́, м. 3) *Прали прачі прачами, копали копачі копачами... Народ. скорогов. Пир. у., Конон.

- Словарь росийсько-український 1893–1898рр. (М.Уманець, А.Спілка.) Вгору

Наро́дъ = наро́д, люд (С. З. Л.). — Просто́й наро́дъ = просто́люд, мужики́, хло́пи, (стар.) — посполи́ті, по́спільство, посполи́тство. С. З.
Чёрный = чо́рний, про масть коня — ворони́й. — Чёрные глаза́ = ка́рі о́чі. — Ч. лѣсъ = д. Чернолѣ́сье. — Ч. изба́ = д. під сл. Изба́. — Ч. не́мочь = д. під сл. Не́мочь. — Че́рное духове́нство = ченцї, черне́цство. — Ч. наро́дъ = просто́люд, чернь, ст. по́спільство (С. З.).

Запропонуйте свій переклад