Знайдено 84 статті

Шукати «любим*» на інших ресурсах:

 Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) 

 Російсько-український народний сучасний словник 2009– 

Любимый – 1) (излюбленный, дорогой) улю́блений, лю́блений, уко́ханий, коха́ний, лю́бий, уподі́бний (уподо́бний); 2) (возлюбленный, милый) коха́ний, уко́ханий, ми́лий, лю́бий, лю́блений, (возлюбленная) коха́на, лю́ба, ми́ла, лю́блена, (сущ.) любко́, лю́бчик, коха́нок (-нка), коха́на люди́на: • любимая лошадь – улю́блений кінь; любимая трава (росянка), бот. Drosera rotundifolia L. – роси́чка круглоли́ста, рося́нка; • любимое блюдо, кушанье – улю́блена стра́ва, ї́жа; • любимое дитя – коха́на (лю́ба) дити́на; найулю́блені́ша дити́на; • любимое занятие, дело – улю́блена, лю́ба робо́та; • любимое чтение – улю́блене чита́ння (читво); • любимый автор, любимое произведение – улю́блений, уподо́бний а́втор, твір; • любимый вождь – улю́блений проводи́р (провідник, вождь); • любимый всеми – загальний улюбленець; • наступить на любимую мозоль (шутл.) – наступити (натоптати) на улюблену (найулюбленішу) мозолю; дійняти (допекти, дошкулити) до живого; уразити у живе (болюче) місце; • про себя любимых – про себе любих; • самый любимый – найулю́блені́ший, найуко́хані́ший, найулю́блений, найлюбі́ший, наймилі́ший; • себя любимого – себе любого. [Так ворожка поробила, Щоб менше скучала, Щоб, бач, ходя опівночі, Спала й виглядала Свого любого додому (Т.Шевченко). Пан-о́тченьку ти наш коха́ний! (П.Куліш). Думаю собі: «Як-то тепереньки небожата мої кохані? Чи згадують мене?» (М.Вовчок). Чи я в ба́тька не коха́на була́? (Пісня). Свої́х уподо́бних авторі́в узяла́ з собо́ю (І.Нечуй-Левицький). — От люба в нас дитина Юрко! — часом говорила Маруся до чоловіка (І.Нечуй-Левицький). — Хоч той панич син бідного диякона, але гарний, хоч з лиця води напийся! Я знаю, що він буде уподобний панні. Тільки він убогий, ой який убогий! Як той Іов на гноїщі! (І.Нечуй-Левицький). То була її любов, то був її любчик Павлусь (І.Нечуй-Левицький). — Боже мій, Боже мій! — сказав він, ковтаючи сльози. — Що ж тепер з тобою буде, мій вільний, укоханий краю? Чи на те ж наші батьки обороняли тебе од бусурманів, не шкодуючи свого життя, щоб дістався ти чужим людям на поталу? (А.Кащенко). — Чи пам’ятаєш, серце Іванку, як ми сходились тут, у сему лісі: ти мені йграв, а я закладала свої руки тобі за шию та й цілувала кучерики любі? (М.Коцюбинський). Проща́тись прийшо́в я, коха́на, з тобо́ю (Л.Українка). Ось уже лаврів, поетами люблених, Пишних магнолій не видко, Ані струнких кипарисів, густо повитих плющем, Ані платанів розкішних наметів (Л.Українка). — Заграй мені, коханий, у сопілку, нехай вона все лихо зачарує! (Л.Українка). Моя люба Мар’яночка краща мені, як сестричка, — як на неї подивлюся, мов до сонечка всміхнуся (Л.Українка). На вигоні прощалася Горпина зі своїм любком (І.Франко). Загра́в свою́ улю́блену пі́сню (А.Кримський). З своє́ю найулюблені́шою ля́лькою (Б.Грінченко). Уважа́в М. Вовчка́ за лю́бленого в наро́ді письме́нника (Б.Грінченко). Найулю́блена дити́на (М.Вороний). Се була́ його́ найлюбі́ша робо́та (В.Стефаник). Силкува́лася ви́правдати вко́хану люди́ну бідола́шна ді́вчина (Б.Грінченко). Жі́нка су́джена, а кума́ лю́блена (Пр.). Та вже мені́ не стоя́ти із мої́м коха́нком (Пісня). Ви знаєте, як липа шелестить У місячні весняні ночі? — Кохана спить, кохана спить, Піди збуди, цілуй їй очі, Кохана спить… Ви чули ж бо: так липа шелестить (П.Тичина). Здрастуй, місто несказанно любе, Повне цвіту — теплого дощу! (Терень Масенко). Я не скажу і в пам’яті — коханий. І все-таки, згадай мене колись. Ішли дві долі різними шляхами. На роздоріжжі долі обнялись (Л.Костенко).  Ти тут! Ти тут! Кохана, ти, як світ, — Початок і кінець твій загубився… Багряною півчарою схилився В вологих сонцетінях небозвід; І морезвід півчарою другою — І чара зустрічі в руці моїй горить! Вино в ній — ти. Любовною рукою Я п’ю тебе за тебе у цю мить (М.Вінграновський). Як почула про те Грізельда, то вельми засмутилась, гадаючи, що доведеться їй знов до батьківської хати вертатись та вівці пасти, а муж її укоханий буде в сей час розкошувати в обіймах другої; та не одну вже од долі напасть витримала вона твердо, тож вирішила кріпитись і тут (М.Лукаш, перекл. Д.Бокачо). — Але ж важливо саме кохати, а не бути коханим. Людина не має вдячності до того, хто її кохає — якщо почуття не взаємне, то це швидше тягар (О.Гординчук, перекл. С.Моема). Людина любляча божественіша за людину люблену (Платон). Нехай мої діти лишаться ненародженими, якщо я не зумів їх мати від коханої жінки (Дж. Лондон). 1. — Любий, скажи мені що-небудь тепле… — Та гори ти синім полум’ям!.. 2. — Кохана, а де мій рушник? — Візьми на швабрі].

Любить, любливать – 1) (чувствовать страсть, быть влюблённым) коха́ти, люби́ти кого́, коха́тися, люби́тися в ко́му; 2) (питать расположение к кому, к чему) люби́ти, полюбля́ти, залюблювати, залюбля́ти кого́, подобати кого; 3) (иметь наклонность к чему, быть любителем чего, быть охотником до чего) люби́ти, полюбля́ти, бу́ти охо́чим, ла́сим до чо́го, люби́тися, коха́тися в чо́му; 4) (жалеть) жалувати: • деньги счёт любят – гроші лічбу люблять (Пр.); копійка любить, щоб її рахували (Пр.); гріш круглий – розкотиться (Пр.); хто щадить гріш, той має з гаком (більш) (Пр.); люди знайшовши та лічать (Пр.); • кого люблю, того и бью – хто кого любить, той того й чубить (гудить, губить) (Пр.); кого люблю, того і б’ю (Пр.); серцем люби, а руками тряси (Пр.); • люби брать, люби и отдать – любиш узяток, люби й даток (Пр.); • люби как душу, бей как грушу – люби як душу, а труси як грушу (Пр.); серцем люби, а руками тряси (Пр.); • любит, как волк овцу – любить, як вовк вівцю (ягницю) (Пр.); • любит, как собака палку – любить, як собака цибулю (камінь) (Пр.); терпить його, як сіль в оці (Пр.); догоджає, як чирякові на роті (Пр.); любить його, як хрін в оці (Пр.); я його так люблю, як пси діда на перелазі (Пр.); так його любить, як сіль в оці, а тернину в боці (Пр.); я його так люблю, як сіль в оці, а кольку в боці (Пр.); • любить безгранично кого – душі не чути в кому; • люби́ть безумно – шале́но кохати; • любить больше всего на свете – любити (кохати) над усе в світі, над світ любити (кохати); • любить друг друга – (про чоловіків) любити один одного; (про жінок) любити одна одну; (про чоловіків і жінок або про дітей) любити (кохати) одне одного; любитися (кохатися); ма́ти любо́в між собо́ю; • люби́ть искренно – щи́ро коха́ти, люби́ти кого́; • любить как самого себя – любити як себе́ самого; • любить кого – любити (кохати) кого, любитися (кохатися) в кому; • люби́ть науку, искусство, театр – люби́ти нау́ку, мисте́цтво, театр, коха́тися в нау́ці, у мисте́цтві, в теа́трі, бу́ти охо́чим до нау́ки, до мисте́цтва, до театру; • люби́ть пылко, страстно – па́лко, жагу́че коха́ти, люби́ти кого́; • люби́ть родину – люби́ти ба́тьківщину, рі́дний (свій) край; • любить родителей – лю́бити батьків; • люби́ть сильно, крепко – ду́же, тя́жко, рі́дно, рідне́нько коха́ти, люби́ти кого́; • любить что-либо – любити що; кохатися (милуватися) в чому; • любишь кататься — люби и саночки возить – любиш їхати – люби й саночки возити (Пр.); любиш горішки, люби й насмішки (Пр.); умієш помилятися, умій і поправлятися (Пр.); любиш поганяти, люби й коня годувати (Пр.); лю́биш узя́ток, люби́ й да́ток; заї́здив коня́чку – неси́ сам кульба́чку; • любишь смородину, люби и оскомину – любиш смородину — люби й оскомину (Пр.); • он любит выпить – він любить випити (любить чарку); він любить закинути в голову; він ласий (голінний, швидкий) до чарки (шутл., до скляно́го бо́га); • он любит гулять – він лю́бить (охо́чий, ла́сий) гуляти; • он любит жизнь в деревне – він любить (йому до вподо́би) жи́ти на селі́; • он любит пение – він лю́бить спі́ви, він охо́чий до співів; • он любит труд – він лю́бить працюва́ти, він охо́чий до пра́ці; • он шутить не любит – він жартувати (він жартів) не любить; • прошу любить и жаловать – прошу любити і шанувати (жалувати); • сосна любит песчаную почву – со́сна лю́бить піскува́тий ґрунт; • это растение любит тень – ця росли́на лю́бить холодок (тінь); • я больше люблю́ это блюдо – мені́ смаку́є бі́льше ця страва; • я люблю́ больше эту работу – мені́ ця робо́та бі́льше до вподо́би, я волі́ю цю робо́ту; • я люблю́ фрукты – я люблю́ садовину́ (фрукти), мені́ садовина́ (фрукти) до смаку́ (смаку́є); • я тебя люблю – я тебе кохаю (люблю). [Ой, зна́ю, зна́ю, кого́ коха́ю, ті́льки не зна́ю, з ким жи́ти ма́ю (Пісня). Всі сусі́да полюбля́ють (Пісня). Ой, зна́ти, зна́ти, хто кого́ лю́бить: го́рне до се́рденька, ще й приголу́бить (Пісня). Любі́мося, коха́ймося, як ті голубо́чки (Пісня). Ой, коли́ ми коха́лися, сухі́ дуби́ розвива́лися (Пісня). Енея так вона любила, Що аж сама себе спалила (І.Котляревський). У те найкращеє село… У те, де мати повивала Мене малого і вночі На свічку Богу заробляла; Поклони тяжкії б’ючи Пречистій ставила, молила, Щоб доля добрая любила Її дитину… (Т.Шевченко). Добре жить Тому, чия душа і дума Добро навчилася любить! (Т.Шевченко). Сиділа до самої ночі перед вікном і втирала Заплакані очі, Бо й вона таки любила; І страх як любила! (Т.Шевченко). Любі́теся, брати́ мої́! (Т.Шевченко). Люблю́ розмовля́ти (Т.Шевченко). Во́вки, ба́чте, вовкула́ку не залю́блюють (Г.Барвінок). — Коли вподобав Олену, бери Олену, а мені кожна невістка буде люба, аби тебе кохала, мій сину (М.Вовчок). Над усе́ в сві́ті люби́в ті дере́вця (М.Вовчок). Я люблю́ тебе́ рідне́нько (М.Вовчок). Усі́ його́ в нас люби́ли, — балакли́вий був чолові́к, весе́лий, грома́дський (М.Вовчок). Мати любила мене — душі не чула (П.Мирний). — То ж любити, а то — кохати… Любиш — батька, матір, людей; а кохаєш — милого (П.Мирний). Запустіє та оселя, що цілий рід кохав її та доглядав (П.Мирний). Мокрина довго любила його та все давала гарбузи своїм женихам (І.Нечуй-Левицький). Всі вони позвикали робить влітку на полі, на вольному повітрі; всі любили хліборобство (І.Нечуй-Левицький). Чи до́бре тобі́ тут, си́ну, чи жа́лують тебе́? (І.Нечуй-Левицький). Як я люблю тебе, мій рідний краю, Як я люблю красу твою, твій люд (І.Франко). Виноград любить, щоб коло нього ходити (М.Коцюбинський). Нема тієї дівчиноньки, що я в їй кохався (А.Метлинський). Я на тайнах неба знаюсь. В філософії кохаюсь (П.Тичина). — Вам треба закохатись, Марто, — серйозно сказав Льова. Дівчина обурено схопилась. — Яке ви маєте право так казати! — скрикнула вона. — Що це за неповага до жінки? Ось ваше справжнє чоловіче обличчя! Для вас ще одноï революції буде замало! Який егоїзм і яка висока думка про себе! Чоловіки можуть сумувати, це в них, бачите, вищі пориви, а жінці треба тільки закохатись, і все буде гаразд! Так, по вашому, виходить? (В.Підмогильний). Не полюбля́ю я цього́ (АС). О яке поле безкрає, безгранне! І знову мила мені назустріч, І знов ми юні, — і знову любим, І несвідомі свого кохання (В.Свідзинський). Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання. В день такий розцвітає весна на землі І земля убирається зрання… (В.Сосюра). Не  любити  тебе  —  не  можна, то  й  любитись  з  тобою  —  жаль, бо  хвилина  кохання  кожна випромінює  нам  печаль (В.Стус). Я  кажу  їм:  світанки!  Все  на  світі  таке  муруге. Урожай  суєти  —  залишається  тільки  стерня. Скільки  ми  милувались!  І  жодного  разу  —  вдруге. Скільки  років  кохаю,  а  закохуюсь  в  тебе  щодня (Л.Костенко). Вони з чоловіком любили одне одного. Як могли… (Юрай Курай). Ліліт з тих жінок, що вірять у силу кохання, а не любові, бо любити можна свиню, насамкінець мавзолей і портрет президента. А кохати тільки жінку (О.Ульяненко). Треба сказати, що я дуже люблю тварин і завжди кладу на капкан багато їстівного, аби миш перед смертю могла вдосталь наїстися (В.Кожелянко). Кітеріїна погорда так глибоко запала Камачові в душу, що він одразу вимазав її з своєї пам’яті. Отож напучення священика, мужа розважного й чеснотливого, подіяли добре, помоглися вони й Камачові та його прибічникам, і ті вгамувалися й притихли, так що шпаги вернулися в піхви, і тепер уже оскаржувано більше Кітеріїну несталість, ніж Басільйову хитрість. Камачо розважив так: раз іще дівчиною Кітерія кохала Басілья, то вона не перестала б кохати його й заміжня і тому треба дякувати небу, що він Кітерії спекався, а не ремствувати на втрату (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Можливо, я його кохаю, коли я втомлена і мене охоплює сон, тоді мені здається, що я кохаю його… Він говорив мені про своє кохання, говорить завжди те саме, вміє гарно про це говорити… Я слухаю його, сміючись з висоти своєї холодної байдужості і водночас дозволяю взяти себе за руку… Слухаю його, сміючись, і його гарні очі губляться у моїх сірих очах. Я не кохаю його, однак його вогонь мене зогріває (Ярема Кравець, перекл. М.Башкирцевої). Не сказав, що кохає її, адже вона й сама давно мала б здогадатися про це, а своїми устами він не міг вимовити того дивного слова (О.Сенюк, перекл. П.Лаґерквіста). Він дивився на неї. На її прекрасне волосся з першими ниточками сивини. На її миле, чарівне обличчя. Він кохав цю жінку. Просто і чисто. Він кохає її (Ю.Джугастрянська, перекл. Ж.Пейслі). Виходячи, вона машинально пригладила гребінцем коси перед дзеркалом гардеробної. На неї дивилось обличчя жінки, якій щойно сказали: «Я кохаю тебе» (В.Омельченко, перекл. Ф.Саґан). — Але слова кохання самі по собі не значать нічого. Я міг тисячу разів на день кричати «Я кохаю тебе!» — і анітрохи не вплинути на твої сумніви. Тому я не говорив про своє кохання, Джастино, я жив ним (В.Горбатько, перекл. К.Макалоу). Ми дихаємо на повні груди тільки тоді, коли нас і наших братів зв’язує спільна мета, і тільки тоді з досвіду бачимо, що любити — це не означає дивитись одне на одного, це означає дивитися разом в одному напрямку (А.Жаловський, перекл. А. де Сент-Екзюпері). Вона була створена, щоб любити, як корова — щоб пастися (птиця — щоб співати, пацюк — щоб смердіти) (І.Рябчий, перекл. М.Уельбека). — Та я пожартувала. — Ні, не пожартувала. — Присягаюсь, що пожартувала, — відповіла вона і запустила руку в чоловікові штани. Вона це полюбляла (Юлія Григоренко, перекл. А.Баріко). — Кохати — це коли хочеш разом із кимось постаріти. — Такого кохання я не знаю. А знаю інше: коли без когось не можеш жити (Є.Попович, перекл. Е.М.Ремарка). — А з коханням ось яка штука, — продовжував Воллі напучувати Ейнджела. — Ніколи ні до чого не примушуй кохану людину. У життя коханих не можна втручатися, як не можна втручатися у життя незнайомців. Так, нам усім хочеться, щоби ті, кого ми кохаємо, усе робили так, як нам до душі, або лише те, що ми вважаємо правильним. Але краще дозволити їм самим вирішувати. Це важко, — додав він, — бо іноді так і тягне втрутитися. Просто кортить, аби ти вирішував і планував, і все відбувалося за твоїм задумом (О.Тільна, перекл. Дж.Ірвінга). І любити, і бути мудрим неможливо (Ф.Бейкон). Інколи легше стерпіти оману того, кого любиш, ніж почути від нього всю правду (Ф. де Лярошфуко). Вибачають, доки кохають (Ф. де Лярошфуко). Кохати — значить перестати порівнювати (Бернар Ґрасе). Кожна людина носить в глибині свого «Я» маленьке кладовище, де поховані ті, кого вона кохала (Р.Ролян). Любити — означає бачити чудо, невидиме для інших (Ф.Моріяк). Коли згадуєш про той час, коли ти любив, здається, що відтоді більше нічого не відбулося (Ф.Моріяк). Кохати — значить разом дивитися в одному напрямку? Можливо, але лише, якщо дивляться не в телевізор (Жильбер Сесброн). 1. — Мені потрібно щось на кшталт тебе, але тільки, щоб ​​воно мене любило].

Наваристый – наваристий: • наваристый суп, бульйон, борщ – наваристий суп (юшка), бульйон, борщ. [Мати, поставивши перед Василем тарілку наваристого борщу, була не менш здивована з його байдужості до любимої страви (Ю.Яновський). Добра штука — горох, подумав тоді Григорій, ковтаючи голодну слинку, бо згадалися йому наваристі супи і кулеші з гороху, що їх варила ще мати, покійна, горох родив на їхньому клинці, згадалися сковороди з білими горохвяниками, їх треба їсти гарячими, із підсмаженим салом (Володимир Дрозд). Коли посідали за стіл, пан Мартин прицмокував від задоволення язиком, куштуючи смачні напої та не менш смачні страви, йому сподобалося все: і наваристий борщ зі свіжою зеленню, і пшеничні пампушки з салом та часником, і гречані млинці з сметаною, і шулики з маком та медом… (В.Малик). Розкладала полумиски й горщики, ринку й таріль, і тільки-но торкався посуд простеленого обруса, як у ньому з’являлася їжа, та ще й неабияка: борщ м’ясний, наваристий і присмачена салом каша до нього, печені качки, гречаники, вареники і сластьони. Іван аж білий став, дивлячись на те багатство… (Валерій Шевчук). Якщо в хаті смачно пахне свіжовипеченим хлібом, Якщо на плиті булькає наваристий борщ, А в філіжанці духмяниться кава. Якщо я вільно кажу, що я хочу, як хочу, і кому хочу Тією мовою, якою я хочу, і мене при цьому розуміють, Якщо я дружу з сусідами і вважаю їх прекрасними людьми, Хоча вони й зовсім не схожі на мене. Якщо я маю змогу займатися улюбленою справою Та ще й отримую за це гідну платню. Якщо я впевнена, що в новинах мені завжди скажуть правду, А товари, які мені пропонують купити, тільки якісні й корисні. Якщо я знаю, що моя дитина в цій країні матиме прекрасне майбутнє… То яка, нафіг,  національна ідея мені ще потрібна??????!!!!!!!! (Галина Каранда)].

Утрированный – переборщений, пересаджений, пересолений, переперчений, утрований, (частичн. преувеличенный) перебільшений, (гиперболизированный) гіперболізований. [Його оповідання було великою мірою переборщеним (І.Франко). Мені і досі подобається ця сцена: у темних балахонах навпроти постатей у золотому одязі виходили Глупота і Втрачений час і виливали на Людину (білосніжні шати, струнка постава, вся постать висока і світла, символ людства, виконується гончарем) три цеберка бруду ( на цебрах великими літерами: гріховність, мертвенність, печаль), після чого золотоносні особи втішали Людство чудовими яскравими шатами. Тут була сила утрованих зображень (Катерина Маслик). …незважаючи на відверто неприродну, «ламку» пластику акторів, що різко і постійно змінюється, на дивну, «неадекватну» манеру героїв розмовляти, на непевний характер стосунків між персонажами, на знекровлені очі на фоні «утрованих» синців втоми і відчаю, абсолютно зрозуміло (якщо ж не «розуміється», то відчувається безпомилково), що мова йде… про вічне. Так, про кохання, про бажання і неможливість цього кохання, про ефемерність і хисткість людського щастя, про тих, кого ми любимо і тих, кого втрачаємо через необачність, жорстокість, хвороби, час; про втому душі від пошуків і нерозуміння їх марності, про важливість, ні, точніше… безцінність людського слова, про підтримку і допомогу людиною іншій людині в потрібний момент, навіть без імен і пояснень… (Мирослава Хоткевич)].

 Російсько-український словник складної лексики С. Караванський, 2012 (чернетка) 

 Російсько-український словник 1930р. (О. Ізюмов) 

 Російсько-український словник сталих виразів 1959р. (І. О. Вирган, М. М. Пилинська) 

 Словник українсько-російський 1927р. (А. Ніковський) 

 Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко) 

 Словник української мови 1927-1928рр. (Б. Грінченко, вид. 3-тє, за ред. С. Єфремова, А. Ніковського) 

 Словник українських наукових і народних назв судинних рослин 2004р. (Ю. Кобів) 

 Словарь росийсько-український 1893–1898рр. (М.Уманець, А.Спілка.) 

Помилка в тексті? Виділіть і натисніть Ctrl+Enter, або напишіть на github. Дякуємо.

Клавішні скорочення: виділіть слово і натисніть:
• Ctrl+Shift+1 — пошук на r2u.org.ua «Російсько-українські словники»
• Ctrl+Shift+2 — пошук на e2u.org.ua «Англійсько-українські словники»
• Ctrl+Shift+3 — пошук на sum.in.ua «Академічний тлумачний словник української мови»
• Ctrl+Shift+4 — пошук у корпусі «ГРАК» (на сайті корпусу можна шукати лему, фразу, словоформу або сполуку)