Сховати наголоси
Освітлювати знайдене
Знайдено 78 статей
Шукати «непоня*» на інших ресурсах:

- Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) Вгору

Непоня́тливость – неско́ре (з)розумі́ння, невтя́мливість, нетяму́ч[щ]ість, безтя́мкість, нетя́мкість, нетямови́тість (-ости). [Нетяму́чість їх тупа́ (Франко)].
Непоня́тливый – неско́рий (неби́стрий) на (з)розумі́ння, невтя́мливий, нетяму́ч[щ]ий, безтямки́й, нетямки́й, нетямови́тий. [Невтя́мливий чолові́к (Н.-Лев.). Е, яки́й-же ти, хло́пчику, безтямки́й! (Корол.)].
• -вый человек – неби́стра на розумі́ння (нетямка́, нетяму́ча) люди́на, безтя́мко, невтя́мко, невторо́па.
Непонятно, нрч. – незрозуміло, невтямно, темно; недовідомо, незбагненно, (невдомёк) невтямки, невтямку, не до тями, не до тямку; (невнятно) нерозбірно. [Невже вам невтямку, що я вважаю це собі за образу? (Крим.)].
Непоня́тность – незрозумі́лість, невтя́мність, те́мність; недовідо́мість, незбагне́нність; нерозбі́рність (-ости); срв. Непоня́тный.
Непоня́тный – незрозумі́лий, невтя́мний, те́мний, (непостижимый) недовідо́мий, незбагне́нний, (неясный) нерозбі́рний. [Ста́лося щось ди́вне, незрозумі́ле (Коцюб.). Говори́в яки́йсь европе́єць незрозумі́лою для Гасанба́я мо́вою (Ле). Жо́дного сло́ва незрозумі́лого для їх, жо́дної ду́мки плу́таної (Кирил.). Цей спо́сіб розмо́ви був невтя́мний для дівча́т (Н.-Лев.). Про́слідки слов’я́нської дохристия́нщини уже́ те́мні наро́дові (Куліш). Не зна́ючи, чим заспоко́їти свою́ недовідо́му для ро́зуму триво́гу (Куліш). Крута́ мо́ва, нерозбі́рна (Звин.)].
Болта́ть –
1) (жидкость) бо́втати, колоти́ти, калата́ти;
2) дри́ґа́ти, теліпа́ти, колиха́ти, бала́мкати, мота́ти. [Дри́ґає нога́ми. Бала́мкає рука́ми. Не колиха́й нога́ми];
3) ля́пати, ля́пати язико́м, пле́ска́ти, бала́кати, базі́кати, тереве́нити, патя́кати, блягу́зкати, лепета́ти, верзти́, верзя́кати, варня́кати, сокота́ти, бле́яти, торохті́ти, торо́чити, балди́кати, белебе́нити;
4) (на непонятном яз.) ґерґоті́ти (-тю́, -ти́ш и ґерґо́чу, -чеш), цве́нькати. [Ґерґотя́ть по-туре́цьки. Чу́ю, поля́ки щось цве́нькають по-сво́йому].
• Болта́ть весело – щебета́ти.
• Болта́ть попусту – ду́рно пле́ска́ти, язико́м горо́х товкти́.
Говори́ть о ком, о чём –
1) каза́ти [Що ка́жеш? Чи каза́ли йому́ про це?], говори́ти, мо́вити, мовля́ти про ко́го, про що, за ко́го, за що, а теснее: (сообщать) промовля́ти, хвали́тися кому́ (до ко́го).
• -и́ть в защиту кого – говори́ти в оборо́ні кого́, промовля́ти за ким, за чим. [Все промовля́є за його́ неви́нністю]; (в приподнятом стиле) глаго́лати, пра́вити. [Про божественне діло глаголати, про високі науки правити];
2) (беседовать) бала́кати, розмовля́ти, гомоні́ти з ким про що, за що.
• -и́ть на каком-л. языке – говори́ти, бала́кати, гомоні́ти яко́юсь мо́вою. [Говори́ти украї́нською мо́вою (по-украї́нському, -ськи). Він по-німе́цьки не бала́кає].
• -ить на многих языках – говори́ти багатьма́ мо́вами.
• -ить (болтать) на чужом языке – цве́нькати, чеса́ти, вируба́ти [По-моско́вському так і че́шуть. Ля́хом вируба́ти (Кул.)], на непонятн. яз. – джеркоті́ти, ґерґота́ти;
3) (поговаривать) сла́вити [Сла́вили, що в ньо́го ті́тка ві́дьма (М. Вовч.)], подейкува́ти, гу́дкати (срв. Болта́ть).
• Говоря́т – ка́жуть (лю́ди), поде́йкують;
4) (произносить речь) промовля́ти. [Ісу́с, промовля́ючи, ка́же].
• Начинать (начать) говори́ть – зніма́ти (зня́ти) мо́ву, річ, го́лос.
• Начинать -и́ть (о ребёнке) – почина́ти бала́кати, наріка́ти.
• Продолжать говори́ть – каза́ти да́лі, прова́дити да́лі.
• Не́чего (не стоит) и говори́ть – шкода́ й каза́ти (говори́ти).
• Говоря́т (же) вам, что – ка́зано-ж-бо ва́м, що…
• -и́ть, не стесняясь – говори́ти (каза́ти) без о́брізків, неприму́шено.
• -и́ть наобум – говори́ти навмання́.
• -и́ть в тон кому – говори́ти під лад кому́.
• -и́ть чьему-л. сердцу – промовля́ти до се́рця кому́.
• -и́ть быстро, как трещётка, скороговоркою – дріботі́ти, дроботі́ти, чеса́ти, торохті́ти.
• -и́ть сквозь зубы – ціди́ти.
• -и́ть басом – ба́са говори́ти.
• -и́ть вздор, см. Вздор.
• -и́ть без сознания, не давая отчёта себе в знач. слов – блуди́ти слова́ми.
• -и́ть пространно – розво́дитися.
• Красно говори́шь – золоті́ в те́бе уста́.
• -ить про себя, в душе – каза́ти на ду́мці, до се́бе.
• -и́ть изустно – каза́ти з уст.
• -и́ть так и этак (противоречиво) – двої́ти, гну́ти сюди́ й туди́.
• -и́ть обиняками – говори́ти на здо́гад.
• Говоря́ без обиняков – без сорома́ ка́зка, без околи́чностей ка́жучи.
• Откровенно говоря́ – щи́ро ка́жучи, напра́вду ка́жучи.
• Говоря́ словами чего-л. (пословицы) – мовля́в (ка́жучи) чим (при́казкою).
• Говоря́ словами такого то – мовля́в (ка́жучи) слова́ми кого́сь, мовля́в он-той. [Мовля́в проф. Влади́миров. Мовля́в слова́ми одніє́ї з «недосто́йних» (Єфр.)].
• Не говоря́ о чём-л. – помину́вши щось.
• Коротко говоря́ – найшви́дче сказа́ти, ко́ротко ка́жучи.
• Не с тобой говоря́т – не до те́бе мо́ва (річ).
• Ни слова не говори́т – ні па́ри з уст, ані слівце́м не п(р)охо́питься.
• Не говоря́ дурного слова – не каза́вши лихо́го сло́ва.
• Едва может -и́ть (голоса не хватает) – ле́дві го́лос подає́, го́лосу не відтя́гне.
• Лишиться способности -и́ть – стра́тити мо́ву.
• -и́ть будто заученное – вичи́тувати.
• Говори́т как по писанному – ка́же, як з ли́сту бере́.
• Говоря́щий (прилаг.) – говоря́щий, говорю́щий. [Говорю́ща маши́на].
• Неумеющий -и́ть (о ребёнке) – немовля́щий. Срв. Болта́ть, Бормота́ть, Лепета́ть, Мя́млить и т. п.
Залепета́ть –
1) (о детях) залепета́ти(ся), (о листьях) залопоті́[а́]ти. [Залопотя́ть (листо́чки) сти́ха про щось (Васильч.)];
2) (заговорить непонятно) забелькота́ти (-кочу́, -ко́чеш) и -коті́ти (-кочу́, -коти́ш), залопота́ти, зацве́нькати;
3) (заговорить быстро, скороговоркой) залепета́ти, задріботі́ти. [Ой, бу́де, бу́де! – залепета́ла Кайдаши́ха (Н.-Лев.). Я не хо́чу нічо́го зна́ти, слу́хати, ба́чити, – задріботі́ла па́ні (М. Вовч.)].
Лепета́ть, лепё́тывать, лепетну́ть –
1) (о ребёнке) лепета́ти, (реже лепота́ти), лепетну́ти, белькота́ти (-кочу́, -че́ш), белькотну́ти, жебоні́ти; (о листьях) лопота́ти (-почу́, -чеш) и лопоті́ти (-почу́, -поти́ш), лопотну́ти. [Дити́нка в коли́сці лепе́че (Харківщ.). Дити́на белько́че: «ма́мо»! (Квітка). Бу́демо жебоні́ти, як мале́нькі ді́ти (Чуб. V). Ли́стя на оси́ці за́вше лопо́че (Брацлавщ.)];
2) (говорить непонятно, болтать вздор, лопотать) лепета́ти (-печу́, -чеш) и лепеті́ти (-печу́, -пети́ш) лепетну́ти, лопота́[і́]ти, лопотну́ти лепота́[і́]ти, белькота́ти и белькоті́ти (-кочу́, -коти́ш), белькотну́ти. [Не тя́мить голова́, що язи́к лепе́че (Номис). Ти чого́ лепети́ш, як дзво́ник? (Черкащ.). Го́жа двохлі́тня ді́вчинка вже до́бре лопоті́ла по-німе́цькому (М. Лев.). Пе́йсах белькота́в щось невира́зне (М. Левиц.). І́волги з лип щось белькота́ли на весь садо́к (Мирний). «Його́ го́лос!» – белькоті́ла Зі́нька (Стор.)].
• -ться – лепета́тися, лопота́тися, белькота́тися.
Ло́пот – ло́піт (-поту); (бестолковый, невнятный) бе́лькіт (-коту); (на непонятном языке) шва́ркіт, дже́ркіт (-коту), ґе́рґіт (-ґоту); срв. Лопота́ние и Лопоте́нь. [Хай шва́ркіт німе́цький нас бі́льше не глу́шить (Федьк.)].
Лопота́ть –
1) (болтать без умолку) лопота́ти (-почу́, -чеш) и лопоті́ти (-почу́, -поти́ш), сокота́[і́]ти, торохті́ти; (скороговоркой) дріботі́ти, чеса́ти;
2) (говорить бестолково или невнятно) лопота́[і́]ти, белькота́[і́]ти, цве́нькати; (на непонятном языке) лопота́[і́]ти, шваркота́[і́]ти, джеркота́[і́]ти, ґерґота́[і́]ти, цве́нькати. [Го́жа двохлі́тня ді́вчинка вже до́бре лопоті́ла по-німе́цькому (М. Левиц.). Він і по-францу́зькому джеркоти́ть (Мова)];
3) (плескать, шуметь) лопота́[і́]ти, (о воде ещё) лепоті́ти.
Налепё́тывать, налепета́ть –
1) (о ребёнке) налепе́тувати, налепета́ти, набелькота́ти, нажебоні́ти; (о листьях, сов.) налопота́ти и налопоті́ти чого́;
2) (наговаривать непонятно, налопотать) налепе́тувати, налепета́ти и налепеті́ти, налопота́[і́]ти, набелькота́[і́]ти чого́.
• -та́ться – налепета́тися, набелькота́тися и т. п.; срв. Лепета́ть.
Неве́домо, нрч. –
1) (как сказ. безл. предл.) невідо́мо, не зна́ти. [Ота́к і невідо́мо, чого́ він хоті́в (Київ). Не зна́ти, що рік дівча́м ска́же (Рудан.)].
• -мо кто, что, какой, куда и т. п. – невідо́мо (не зна́ти[ь]) хто, що, яки́й, куди́ и т. п.; срв. Не́ве́сть;
2) невідо́мо, незна́но; (непонятно) недовідо́мо; (бессознательно) несвідо́мо; (без ведома) без ві́дома;
3) (в сложении) невідо́мо-, незна́но-; недовідо́мо-; несвідо́мо-. Срв. Неве́домый.
Неве́домость –
1) (неизвестность) невідо́мість, незна́ність; (непонятность, непостижимость) недовідо́мість (-ости);
2) (неизвестное) невідо́ме, незна́не; (непостижимое) недовідо́ме (-ого).
Неве́домый –
1) (неизвестный) невідо́мий, незна́ний, (изредка) незві́сний, (редко) недовідо́мий, несвідо́мий (кому́); (малоизвестный) маловідо́мий, малозна́ний. [В рука́х невідо́мих браті́в ста́неш ти (збро́я) кра́щим мече́м на каті́в (Л. Укр.). В ньо́му живе́ щось вели́ке, невідо́ме (Коцюб.). Із дале́кої, невідо́мої краї́ни (Васильч.). Невідо́ме йому́ життя́, незна́ні краї́ни (Грінч.). Лечу́ в краї́ тає́мні і незна́ні (Олесь). Шука́ння незна́ного ща́стя (Дніпр. Ч.). Не суму́й, що ти мали́й, поміж людьми́ незна́ний (Грінч.). В тобі́, мисте́цтво, є за́хист: у красі́ незна́них слів (М. Рильськ.). Незві́сне до́сі (йому́) чуття́ любо́ви (Франко). Ті недовідо́мі до́бре часи́, як Украї́на поміж татарво́ю й Литво́ю хиля́лася (Куліш). Недовідо́ма далечі́нь (Корол.). Це ді́ло мені́ о́всі несвідо́ме (Сл. Гр.)].
• -мая даль – невідо́ма (незна́на, недовідо́ма) далечі́нь, бе́звість (-ти), (реже) бе́звісті (-тей и -тів). -мое место, см. Ме́сто 1;
2) (непонятный, непостижимый) недовідо́мий (кому́), (таинственный) таємни́чий. [Сла́вили недовідо́мого їм бо́га (Куліш). Мене́ яка́сь недовідо́ма си́ла одверну́ла од йо́го (Кониськ.). Яки́йсь та́йний, недовідо́мий го́лос ше́пче йому́, що… (Франко). Лечу́ в таємни́чу безо́дню (Франко)].
Невня́тный –
1) (неясный для слуха) невира́зний, нерозбі́рний, нерозбі́рливий. [Слова́ злива́лись у не́ї в го́рлі в невира́зний крик (Коцюб.). Яки́йсь невира́зний го́мін розлі́гся в кав’я́рні (Коцюб.). Ворко́че щось невира́зне (Л. Укр.). Ли́стя и́ноді, чутли́во стрепену́вшись, шепоті́ло щось нерозбі́рне (Корол.)];
2) (перен.) невира́зний, нея́сний.
• -ная ласка – невира́зна (нея́сна) ла́ска;
3) (непонятный) незрозумі́лий, нея́сний.
• Им -тен этот язык – їм незрозумі́ла (нічо́го не промовля́є) ця мо́ва.
• -ное содержание читаемого – незрозумі́лий (нея́сний) зміст чи́таного.
Невосприи́мчивость –
1) несприйня́тливість до чо́го и на що, (непонятливость) непохі́пли́вість, непохі́пність, нетямови́тість; (нечувствительность) невразли́вість на що, нечу́лість, нечу́ткість (-ости) до чо́го;
2) (к заболеванию) невразли́вість на що, несприйня́тливість до чо́го, (иммунитет) імуніте́т (-ту).
Невосприи́мчивый –
1) несприйня́тливий до чо́го и на що, (непонятливый) непохі́пли́вий, непохіпни́й, нетямови́тий; (нечувствительный) невразли́вий на що, нечу́лий, нечутки́й до чо́го.
• -вый ребёнок – несприйня́тлива (непохіпна́, нетямови́та) дити́на.
• -вый к чужой мысли – несприйня́тливий до чужо́ї ду́мки;
2) (к заболеванию) невразли́вий на що, несприйня́тливий до чо́го.
• Он -чив к болезням – він невразли́вий на х(в)оро́би, (в обиходе) його́ х(в)оро́ба не бере́, до йо́го х(в)оро́ба не пристає́, він не ско́ро сла́бне, він на х(в)оро́би не слабки́й.
Невразуми́тельный – неврозу́мливий, (непонятный) незрозумі́лий, нея́сний (кому́). [Незрозумі́лі за́головки (Крим.)].
Недоуме́нный – недомисле́нний; (непонятный) непорозумі́лий, недорозумо́ваний. [Серед товари́ства запанува́ла пова́жна ти́ша, під яко́ю почува́ється так вира́зно недомисле́нний ляк (Корол.)].
• -ный вопрос – недорозумо́ване (непорозумі́ле, нерозв’я́зне) пита́ння.
Ненагля́дный –
1) прлг. – ненагля́дний, ми́лий, лю́бий, коха́ний; срв. I. Ми́лый. [Нічо́го бі́льше, як життя́м оща́дним сей скарб свій ненагля́дний побільша́ти (Франко)]. Дитятко моё -ное! – дити́нко моя́ лю́ба! оче́й мої́х уті́хо!
2) сщ. – ми́лий (-лого), лю́бий (-бого), коха́ний (-ного); срв. II. Ми́лый.
• -ная, сщ. – ми́ла (-лої), лю́ба (-бої), коха́на (-ної);
3) ненао́чний; (непонятный) незрозумі́лий, (нечёткий) невира́зний, (неясный) нея́сний.
• -ный пример – ненао́чний (нея́сний) при́клад.
Необ’ясни́мый – нез’ясо́вний, нез’ясне́нний, що не мо́жна (не надає́ться) з’ясува́ти; (непонятный) незрозумі́лий.
• -мым образом – незрозумі́лим (нез’ясо́вним, нез’ясне́нним) чи́ном (ро́бом), (яко́сь) незрозумі́ло (нез’ясо́вно, нез’ясне́нно); срв. Необ’ясни́мо.
Неосмы́сленный – несвідо́мий, несмисле́нний, необмірко́ваний, (неумный) нерозу́мний, (глуповатый) дурнува́тий, недоу́мкуватий, (непонятный) незрозумі́лий. [Лепе́че які́сь незрозумі́лі слова́ (Звин.)].
Непонима́ющий – нетяму́ч[щ]ий, нетямки́й, нетя́мливий, безтя́мний, нерозу́мний; срв. Непоня́тливый, Неспосо́бный. [То кло́піт нетяму́чому та незнаю́чому, а вам… (Мирний). Звів о́чі й позирну́в нетяму́щим по́глядом (Крим.). Хто поклопо́че за нас нетяму́щих? (Мирний). Пита́юся, ди́влячись на йо́го нетя́мливими вели́кими очи́ма (Кониськ.). Я нерозу́мними очи́ма диви́всь на йо́го, бо нічо́го второ́пати не міг (Крим.)].
Неразу́мливый – нерозу́мний, (глупый) дурни́й, (непонятливый) нетямки́й, нетяму́ч[щ]ий, нетямови́тий.
• -вый человек – нетямка́ люди́на.
Нея́сный –
1) (несветлый, нечистый) нея́сни́й, (тусклый) тьмя́ний, (сумрачный) те́мрявий; ((с)мутный) каламу́тний, му́тни́й. [Неясни́й день (Брацл.). Нея́сне сві́тло (Київ). Те́мрявий світ зимово́го дня (Грінч.). Ліни́ва па́м’ять, важка́ й каламу́тна (Коцюб.)];
2) (неотчётливый, невнятный) невира́зний, (неразборчивый) нерозбі́рний, (неопределённый) нея́сний; (неверный, безотчётный) непе́вний. [О́браз люде́й, бліди́х, невира́зних, як з гобеле́нів (Коцюб.). Їй мули́ло се́рце яке́сь невира́зне почуття́ (Л. Укр.). Чу́ти було́ які́сь невира́зні спі́ви (Грінч.). Глухі́, невира́зні чутки́ (Грінч.). Невира́зні хоті́ння та неофо́рмлені пра́гнення (В. Підмог.). Нея́сні о́бриси яру́ги (Велз). Нея́сний ше́піт (Едґ. По). Пливу́ть які́сь нея́сні сни (Сосюра)].
• -ные мечты – невира́зні (непе́вні) мрі́ї. [Стою́ я у мрі́ях непе́вних (Л. Укр.)];
3) (непонятный) нея́сний, невира́зний, незрозумі́лий.
• -ное выражение – нея́сний (непе́вний) ви́слів.
• -ное значение слова – нея́сне (невира́зне) зна́чення сло́ва.
Постижи́мость – зрозумі́ливість, вирозумі́лість (-ости).
• -мость некоторых будто бы совершенно непонятных явлений – зрозумі́ливість (вирозумі́лість) де́яких ні́би то зо́всім незрозумі́лих з’я́вищ.
Прогова́ривать, проговори́ть –
1) что – промовля́ти, промо́вити, прока́зувати, проказа́ти, прогово́рювати, проговори́ти, (о мн.) попромовля́ти, попрока́зувати, попрогово́рювати що кому́, до ко́го, (сов.) прогомоні́ти, пробо́вкнути, (диал.) пробесі́дувати, (сквозь зубы) ціди́ти, проціди́ти (крізь зу́би), (на непонятн. языке) прогерґота́ти, проджерґоті́ти (и промо́вити, проказа́ти незрозумі́лою мо́вою). [«Ма́ми нема́», – ти́хо промо́вив ба́тько (Грінч.). Проказа́вши це, відійшо́в наза́д (Грінч.). Не прогово́риш до йо́го ні слове́чка (Квітка). І проговори́ли сло́во ти́хої любо́ви (Шевч.). Коза́к Морозе́нко слова́ми пробо́вкнув(Кул.)].
• -рить урок – проказа́ти ле́кцію (уро́к).
• -ри́ть речь – проказа́ти промо́ву или промо́вити;
2) (известн. время) прогово́рювати, проговори́ти, бала́кати, пробала́кати, гу́то́рити, прогуто́рити (яки́йсь час). [Не раз було́ панночки́ пробала́кають ці́лу ніч до сві́та (Неч.-Лев.)].
• Проговорё́нный – промо́влений, ви́мовлений, прока́заний, прогово́рений, проці́джений (крізь зу́би).

- Російсько-український народний сучасний словник 2009– Вгору

Непонятка, разг. – невтямка .
[Не треба такого читача, котрому перед вступом на територію моєї книжки давай хоч прожектора, однак нічого не втямить. А у такого читача така невтямка викликає підсвідомий комплекс неповноцінності, принаймні, роздратування чи ортодоксальну упередженість до автора (Степан Процюк)].. Обговорення статті
Непонятый – неусвідомлений, несприйнятий, незрозумілий, незба́гнений, незба́гнутий не осягнений розумом.
[Ця констатація приводить нас до важливої думки, яку економісти розуміли протягом століть, але яка видається абсолютної незбагненою багатьом сьогоднішнім економістам: країна з неефективним промисловим сектором набагато заможніша, ніж країна, де взагалі немає промислового сектора (П.Таращук, перекл. Е.С.Райнерта)].
 Обговорення статті
Суржик – суржик:
• человек говорящий на суржике – суржикомовець.
[Врахувавши результати голосування та виступи свідків, суд вирішив визнати суржик винним за статтями 117.1 – зґвалтування мови, 196 – підривна антидержавна діяльність, забруднення навколишнього мовного середовища, 117.3 – розтління малолітніх патріотів, а також за статтями «промивання мізків» та «вимивання мізків» (А.Богуславська). Визнати суржик абсолютно безневинним мовним покручем, інспірованим сусідніми державами. І тому вважати вживання суржику – особистим правом кожного суржиконосця (акція «Суд над суржиком»). Краса і гордість східноукраїнської меншини суржик — міґрує все далі на Захід — по суті, він є західноукраїнською розмовною мовою наших днів, і зупинити його дальше просування зможе тільки державний кордон (Ю.Андрухович). Суржик — це ж як суміш мила з морозивом — ні з’їсти, ні вмитися (Мирон Петровський). — А балакає він по-якому? — недовірливо перепитав Пашок, він звик, що так як вони з батьком, на людях не говорить або ніхто, або ну зовсіми уже дрімучі люди, і то суржиком, краще б вони й не говорили (П.Вольвач). Реальний суржик — це свідчення жилавості й могутності української мови, її здоров’я та рожевощокості. Тільки сильна мова здатна прихистити в собі різних, словами Андруховича, «милих покручів». З іншого боку, нашою державою рулять російськомовні бандити і гопники, для яких уся вкраїнська культура — від Сковороди до Шевельова — це суржик, шото смішне і непонятне, щось не варте найменшої уваги, щось настільки ж чуже, як Тодось Осьмачка для Миколи Азарова. На превеликий жаль, максимум, на що ми можемо сподіватись (та й то внаслідок розколів і революцій), — це на україномовних бандитів і гопників у владі, які шануватимуть Бандеру, але для душі слухатимуть Міхаїла Круга (М.Бриних). — Тобі за себе не соромно?— Я сповзаю на собачу мову, англо-український суржик, швидкий і уривчастий (О.Негребецький, перекл. М.Левицької)]. Обговорення статті
Заумный – мудрований, закрутистий, химерний, (бессмесленный) безглуздий, нісенітний, (непонятный) незрозумілий:
• заумная фраза – мудрована фраза.
[Виразність прози та мудровані висловлювання їх авторів здавалися ідальго справжніми вершинами літературного мистецтва, особливо це стосувалося любовних послань привабливим дамам і викликів на дуель. Намагаючись осягнути хитросплетіння пишномовного стилю, бідолашний кабальєро поволі втрачав розум, бо в них не розібрався б навіть Аристотель, якби зумів воскреснути саме заради цієї мети (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса)]. Обговорення статті

- Російсько-український словник складної лексики С. Караванський, 2012 (чернетка) Вгору

НЕПОНЯ́ТНО ще невтя́мно.
НЕПО́НЯТЫЙ ще неусвідо́млений, фраз. незрозумі́лий.
ГОВОРИ́ТЬ ще мо́вити, галиц. говори́ти до кого, образ. оберта́ти язико́м, (погордо) ки́дати че́рез гу́бу́, (безвідповідально) ду́рно ки́дати слова́, на ві́тер ки́дати слова́;
мно́го говорить ма́ти до́вгий язи́к;
невня́тно говорить ми́мрити;
продолжа́ть /говорить/ фраз. ве́сти́ своє́;
говорить в нос гугня́віти, гугня́вити, гугни́ти говорить вздор верзти́ язико́м, ля́пати язико́м;
говорить ерунду́ Хи́мині ку́ри пра́вити, ганя́ти тю́льку;
говорить, как по-пи́саному говорити як з кни́жки бра́ти;
говорить ко́лкости шпига́ти слова́ми;
говорить на чистоту́ говори́ти як на спо́віді, говори́ти як на духу́;
говорить намёками каза́ти навздога́д (буряків);
говорить на́ ухо наші́птувати;
говорить неле́пости верзти́ ка́зна-що;
говорить не по бума́жке говори́ти з уст;
говорить обиняка́ми говори́ти за́гадками, захо́дити зда́лека;
говорить по́д нос харама́ркати;
говорить „ррр” і́ркати;
говорить речь промовля́ти;
говорить с оби́дой в го́лосе копи́лити губи;
говорить сквозь зу́бы ціди́ти /док. процідити/ крізь зу́би;
говорить чи́стую пра́вду каза́ти саму́ пра́вду;
всё в ком говори́т о си́ле си́ла так і пре з кого;
кто мно́го говори́т – ма́ло де́лает де мо́ре слів, там ма́ло діл;
что ни говори, як не є, кажи́ не кажи, хоч там що кажи́, хоч що там каза́ти;
ну вот он и говори́т ото́ж він і ка́же;
говорилось гово́рено;
говоря́ пра́вду ще якщо́ че́сно;
говоря́ про́сто коли́ про́сто;
мя́гко говоря́ щоб не сказа́ти іна́кше;
не говоря́ о чем помину́вши що, (в кінці мови) я вже мовчу́ про, фраз. не каза́ти вже про, вже не каза́ти про;
не говоря́ худо́го сло́ва прибл. не при ха́ті ка́жучи;
ни сло́ва не говоря́ ні па́ри з уст, мо́вчки;
че́сно говоря́ /открове́нно говоря́/ живомовн. пра́вду кажу́ тобі /Вам/; смету́т траву́, не говоря́ о ком згла́дять траву́, не то що кого;
что бы ни говори́ли хай що там хто ка́же;
вот и говори́ кому! емоц. от і кажи́ кому!, хоч кажи́, хоч не кажи́ кому - ко́ристь одна́;
говоря́щий що /мн. хто/ гово́рить тощо, зви́клий /ста́вши/ говори́ти,мо́вець, мовля́нин, бала́ка, балаку́н, пащеку́н, зневажл. базі́ка, говори́льник, прикм. словомо́вний, балаку́щий, уроч. мовля́щий, рідко говору́щий, /птах/ поет. живоголо́сий, образ. з мо́вою [говорящий кста́ти и некста́ти з доре́чною і недоре́чною мовою], з яким язико́м [мно́го говорящий з до́вгим язиком], складн. красномо́вець [краси́во говорящий красномо́вець], маломо́вний [ма́ло говорящий маломо́вний], фраз. де ска́зано [ука́з, говорящий об э́том ука́з, де про це сказано];
говорящий что з чим на уста́х [говорящий ко́лкости з у́щипками на уста́х];
говорящий на одно́м языке́ одномо́вець;
говорящий непоня́тно ґерґотли́вий, джерґотли́вий;
говорящий о чём стил. перероб. засві́дчуючи що [говорящий о возмо́жности засвідчуючи можли́вість];
мно́го говорящий 1. балаку́чий, язика́тий, говорю́чий, торохті́й, говори́ло, 2. багатозна́чний, промо́вистий;
ничего́ не говорящий незначни́й, незначу́щий, малозна́чний, без жо́дної ваги́;
му́дро говорящий мудромо́вний;
ско́ро говорящий скоромовний тощо;
говорящий в нос гу́гнявий;
говорящий в по́льзу як сві́дчення на ко́ристь чого;
говорящий глу́пости /говорящий ерунду́, говорящий вздор, говорящий наобу́м/ дурноля́п;
говорящий де́ло небазі́ка, непащеку́н;
говорящий де́рзости хам, грубія́н, з ха́мським язико́м;
говорящий за глаза́ пащеку́н поза́очі;
говорящий ко́лкости їжакува́тий;
говорящий на мно́гих языка́х полігло́т;
говорящий намёками зви́клий говори́ти на́тяками;
говорящий на́ ухо шепту́н, стил. перероб. ста́вши наші́птувати;
говорящий неле́пости дурноля́п, маста́к верзти́ ка́зна-що;
говорящий пло́скости банальноязи́кий, бана́льний, з борода́тим /сі́рим, зачо́вганим/ язиком;
говорящий по́д нос харама́ркало, стил. перероб. харама́ркаючи;
говорящий по-ру́сски російськомо́вний;
говорящий по-япо́нски знаве́ць япо́нської;
говорящий ро́бот слово́мовний ро́бот;
говорящий сам за себя́ (факт) до́сить промо́вистий;
говорящий с досто́инством з гі́дною мо́вою.
ПОПА́СТЬ ще тра́пити, фраз. знайти́ся, впа́сти [попасть в ру́ки впа́сти в ру́ки], (в халепу) уско́чити;
попасть в беду́ добі́гти ха́лепи, уско́чити ви́ще халя́в;
попасть в безвы́ходное положе́ние зайти́ у безви́хідь;
попасть в затрудни́тельное положение тра́пити на слизьке́;
попасть в нело́вкое положение знайти́ся ні в сих ні в тих, не зна́ти на яку́ ступи́ти, сі́сти в калю́жу попасть в непоня́тную жарг. прибл. уско́чити у сливки́;
попасть в опа́лу збу́тися ла́ски;
попасть в переде́лку /попасть в переплёт/ знайти́ся між двох огні́в;
попасть впроса́к ушеле́патися, уско́чити в ха́лепу, набра́ти в халя́ви, сі́сти ма́ком, втра́пити як рябко́ в дерть, уско́чити як кара́сь у ве́ршу, галиц. зароби́ти як забло́цький на ми́лі;
попасть в са́мую то́чку як в о́ко вліпи́ти;
попасть в тон попа́сти в масть, умасти́ти;
попасть на зубо́к кому потра́пити на язи́к;
не попасть куда лиши́тися за борто́м чого;
попал па́льцем в не́бо ірон. притули́в горба́того до сті́нки;
как попа́ло (абияк) ще хто́зна-як, (зробити) на хіп-хо́п, на гала́й-бала́й;
где попа́ло де припа́ло;
с кем попа́ло з будь-ки́м, з ким не при́йдеться;
попа́вший образ. тепе́р уже́ [попа́вший в ко́гти кому тепе́р уже́ в ла́пах чиїх], ОКРЕМА УВАГА;
попа́вший в безвы́ходное положе́ние заско́чений безви́хіддю;
попавший в западню́ спі́йманий, перен. спе́чений;
попавший в нело́вкое положе́ние заско́чений ні в сих ні в тих;
попавший в са́мую то́чку (жарт) дошкульни́й, стил. перероб. влучи́вши в самі́сіньке о́ко;
попавший как кур во щи стил. перероб. уско́чивши по са́мі ву́ха /по са́ме ні́куди/;
попавший на зубо́к кому тепе́р уже́ на язику́ в кого.

- Російсько-український словник 1930р. (О. Ізюмов) Вгору

Непонимание, непонятливость – нерозумі́ння, -ння.
Непонятливый – нетямки́й, нетяму́щий, -а, -е.
Непонятность – незрозумі́лість, -лости.
Непонятный – незрозумі́лий, -а, -е; -но – незрозумі́ло.

- Російсько-український словник сталих виразів 1959р. (І. О. Вирган, М. М. Пилинська) Вгору

Говорить
• В нём говорит собственник (разг.) – у ньому говорить (озивається) власник.
• Вообще говоря – кажучи (казавши) загалом; загалом беручи (бравши). [Українське письменство, кажучи загалом, в усій своїй сукупності стояло і встояло до цього часу на міцному грунті реалізму, народності і національності… Н.-Левицький.]
• Всё говорит и говорит – говорить (балакає) і (та й) говорить (балакає); одно говорить (балакає) [і говорить (і балакає)]; (образн.) скрекоче (скрегоче), мов (як…) сорока. [Як же мені розказувати, — сердито обізвався дід, — коли не даєте й рота роззявити: скрегочете, мов сорока на вербі!.. Стороженко.]
• Вяло говорить – мляво говорити; слебізувати. [Дивись, як слебізує, аж нудно слухати. Сл. Гр.]
• Говорит как по писаному – говорить, мов (як…) з книжки вичитує (читає, бере); каже, як з листа бере; говорить так, як з письма бере; говорить (каже) хоч на папері пиши (хоч у книзі друкуй); говорить (каже) як (мов…) по писаному. [Як розкаже було що з давнини, то наче з книжки читає, аж зітхнеш, слухаючи. Свидницький. І розказує було про козаків, про гетьманщину, про Запоріжжя, як по писаному… Свидницький.]
• Говорит, не отдавая себе отчёта, не сознавая что – блудить словами; не знає, не тямить, що каже (говорить, балакає). [Ой ти, дівчино, словами блудиш, Сама не знаєш, кого ти любиш. Н. п.]
• Говорит об одном, а намекает на другое – каже про одне, а натякає на інше; говорити (казати) на(з)догад буряків, щоб дали капусти.
• Говорить без обиняков, напрямик – говорити (казати) прямо (на(в)прямець, на(в)прямки); без підхідців казати (говорити). [То такий чоловік, що ти йому все напрямець кажи: гаразд буде. Сл. Гр. Вір не вір, а я скажу навпрямки, що один твій ласкавий погляд — і я пан над панами!.. Кропивницький.]
• Говорить бессвязно – Див. бессвязно.
• Говорить быстро, скороговоркой, как трещотка – говорити (балакати) швидко (шпарко, скоро); дріботіти (торохтіти); (образн.) як (мов…) горохом (як намистом) сипати. [Вбігаючи, вона шпарко говорить, жвава, весела, очі горять. Українка. Кресало є?.. Є!.. А губка є?.. Є!.. Ну, викрешемо… га!..— торохтів він, мов горохом сипав. Коцюбинський.]
• Говорить в защиту кого, чего – говорити (казати) в оборону (в обороні) кого, чого; говорити (казати, промовляти) за ким, за чим; говорити (казати) на захист кого, чого. [Вважаю за свій обов’язок не мовчати, а сказати кілька слів у його обороні. Франко.]
• Говорить вздор – гнути дурниці; плескати; турувати; галамагати; химери гонити (ганяти); плести (ліпити) харки-макогоники (харки-макогоненки). Див. іще вздор.
• Говорить в лицо – говорити у вічі (в [живі] очі); (лок.) прітьма говорити (казати). [Як маєш казати поза очі, прітьма кажи. Сл. Гр.]
• Говорить в насмешку – казати на глум (на сміх).
• Говорить в нос, гнусить – говорити (балакати…) крізь ніс (у ніс); у ніс мова; говорити гугняво; гугнявити (гугнити, гуняти); гундосити. [Мов собака мурличе, та ще й гугнявіє. Квітка-Основ’яненко. Щось гугнить, ніяк його не второпаєш, що він верзе. Стороженко.]
• Говорить вспыльчиво, запальчиво – говорити (балакати, мовляти, мовити…) запально (сприсливо, з оприском).
• Говорить в тон кому – говорити (казати, мовити) в тон (під лад, у лад) кому.
• Говорить в чей-либо адрес – Див. адрес.
• Говорить в чью пользу – говорити (казати) кому на користь; на чию руч казати (горнути). [Калитці щось треба сказати і на користь громаді. Гордієнко.]
• Говорить в шутку, шутя – на сміх (жартома, на жарт, у жарт, жартом) казати (говорити…); говорити (казати) жартуючи (іноді розм. шуткуючи). [І як таке можна, хай навіть жартома, сказати, коли вона так славно прибралася. Стельмах.]
• Говорить дело – говорити (казати, мовити) до діла (до пуття); говорити по суті. [Еге, молодиця до діла каже, — схвально кивнув головою найстаріший із повстанців. Панч. Може ж хоч ти, Йване, скажеш мені до пуття? — журно допитувався Оксентій. Смолич.]
• Говорить много, лишнее – (за)багато балакати (говорити); (глузл.) розпускати губи (губу, язика). [Там як розпусте губу, так і не вговтаєш її. Кропивницький.]
• Говорить намёками – казати (говорити) натяками (навтяки, навтямки, на (з)догад); закидати на (з)догад; закидати [слова]; (жарт. образн.) казати (говорити, закидати) на (з)догад буряків [щоб дали капусти] (навтяки буряки, щоб капусти дали). [Закинув Марусі на догад, що се він її любить. Квітка-Основ’яненко. Почне слова закидати, воду, як то кажуть, каламутити. Вовчок. Так бо почервонів, як я їй став закидати, що її полюбив. Квітка-Основ’яненко. Спершу дядько п’яний, — на догад буряків, — дайте капусти! — почне закидати. Мирний.]
• Говорить на многих языках – говорити багатьма мовами.
• Говорить на непонятном языке – говорити незрозумілою мовою; джеркотати (джеркотіти); ґерґотати (ґерґотіти). [Порозумітися з ними ніяк — джеркотять щось по-своєму… Головко. Німець кричав, плювався, з жінкою сварився, тільки не розбереш нічого, все по-своєму, мов гуси, ґерґотали. Тобілевич.]
• Говорить на чей счёт – казати (говорити) на чий карб; казати (говорити) про кого.
• Говорить обиняками – говорити (казати) манівцями (навмання, наздогад); (розм.) говорити (казати) позавгорідно. [Ви ніколи мені щиро не кажете, а завжди манівцями, позавгорідно. Сл. Гр.]
• Говорить открыто, откровенно – говорити (казати) відверто, щиро (по щирості). [По щирості кажу я те, що інша б утаїла… Тобілевич.]
• Говорить по душам – говорити щиро (по щирості); говорити відверто.
• Говорить понаслышке – говорити (казати) з чутки (з чуток); від людей казати; говорити (казати) з людського поговору; говорити (казати), як од людей чув, чула (як люди гомонять); казати казане. [Про те, що діялось на Україні 1768 року, розказую так, як чув од старих людей… Шевченко. Я теж не своє кажу — тільки так люди гомонять. Лебединець, перекл. з Реймонта.]
• Говорить по поводу чего – говорити з приводу чого.
• Говорить по-русски, по-украински – говорити російською мовою (по-російськи, по-російському), українською мовою (по-українськи, по-українському).
• Говорить про себя, самому с собой – говорити (казати, мовити, балакати) [собі] думкою (подумки, на думці); говорити (казати…) [самому] до себе; говорити (розмовляти) з самим собою. [Баба сідала собі на лаву проти скринь і говорила сама до себе. Стефаник. Звичка була в старого з самим собою розмовляти… П. Куліш.]
• Говорить пространно, растянуто о чём – широко говорити (розводити) про що; розводитися про що. [То, бувало, стрибає, як заєць, а тепер, — як почне розводити, за годину не скінчить. Кочерга.]
• Говорить пустяки – говорити (правити, плести, провадити) дурниці; говорити (казати) пусте (пусто). [Ви не знаєте та й говорите пусте. Ану, запитайтеся мами, який я розумний! Стефаник.]
• Говорить резко, не стесняясь – говорити гостро (не перебираючи висловів); (образн.) говорити (казати) без обрізків.
• Говорить сквозь зубы – цідити [крізь зуби]; говорити (казати) крізь зуби. [Вона цідила слова, мов отруту. Коцюбинський. Васильєв одвернувся, сказав крізь зціплені зуби… Кундзіч.]
• Говорить с расстановкой – говорити спроквола (покволом, повагом, повільно); говорити (мовити) з перестанками (з перепинками). [Сусіди говорили повагом, не поспішаючи. Кучер. Видно, слово вирвалось зненацька, бо зразу засіклася, потім бачить, що мовчати вже не можна, доказала з перепинками. М. Куліш.]
• Говорить с частыми отступлениями от темы – говорити, часто відбігаючи від теми.
• Говорить так и этак (противоречиво) – двоїти, казати (говорити) так і сяк (так і он як, так і інак); язиком так і сяк; гнути сюди й туди. [Він раз каже так, а раз інак: він сам двоїть. Сл. Гр. Язиком сяк і так, а ділом ніяк. Пр.]
• Говорить чепуху – говорити дурницю (дурниці, нісенітницю, нісенітниці); [казна-що, чортзна-що, не знать що] бевкати; дурнину строїти; банелюки плести. [Чортзна-що ти бевкаєш! Сл. Гр.]
• Говорить чьему-либо сердцу – промовляти до чийого серця (до серця кому). [Домініка потішала розумними словами, що промовляла щиро до серця… Кобилянська.]
• Говоря по совести – кажучи (казавши) по совісті.
• Говоря словами (такого-то); так говорил кто – мовляли (кажучи) словами кого; [як] мовляв хто (той, он той); казав той, як той (як якийсь) казав; казав би хто(сь), ти б казав. [Еге! Уже, казав той, до того, мабуть, воно йдеться, — погоджувався, зітхаючи крізь сон, Тройгуб. Довженко. Чоловік, як якийсь казав, хоче зажити світа: на то Бог дав неділю. Цілий тиждень працюємо, як той казав, в поті чола… Мартович. Тато з мамою, — казав би хтось, — вилежувалися ціле життя в перинах… Козланюк.]
• Говоря словами чего-либо (пословицы) – мовлячи (кажучи) чим (приказкою); як у приказці кажуть (приказують). [От і правда, як приказують у приказці: мати порве пазуху, ховаючи для дітей, а діти порвуть пазуху, ховаючи від матері. Н.-Левицький.]
• Говорят же вам, что… – казано ж бо вам, що…
• Говорят, что… (разг.) – кажуть (говорять) [люди], що…; між людьми йде, що…; славлять, що… [Говорять, що небезпечно… Вовчок. Ще славлять, ніби двійником являлась ти, — Тебе і в Трої і в Єгипті бачили. Лукаш, перекл. з Гете.]
• [Давайте] не будем говорить – не говорім(о).
• Да говорите же! – та ну-бо кажіть!; кажіть-но!
• Едва может говорить – ледве голос подає; голосу (застар. гласу) не зведе (не відтягне); говорить, мов (як…) три дні [хліба] не їв. [Лежить, гласу не відтягне ніякого: ні, вже, кажу, не лийте води, не піднімається. Сл. Гр.]
• Иначе говоря – інакше (по-іншому, по-інакшому) кажучи; кажучи іншим ладом (іншими словами).
• Короче говоря – коротше кажучи; найшвидше сказати; коротке слово; словом.
• Лишиться способности говорить – стратити (втратити) мову. [Він немов мову втратив. Кобилянська.]
• Лучше не говорить! – бодай не казати! [Як? що? де він? — питаємо. Потап тільки головою схитнув, сів і каже: — Е, бодай не казать!.. Тесленко.]
• Мне так говорили – мені так казано; мені так говорили (казали).
• Мы говорим, вы говорите, они говорят на разных языках (перен.) – ми говоримо, ви говорите, вони говорять різними мовами (на різних мовах); ми не розумієм(о), ви не розумієте, вони не розуміють один (одне) одного (одна одну); ми не можемо, ви не можете, вони не можуть порозумітися. [Не хотіла б я тебе вразити, сестро, Та, бачу, прийдеться розмову залишити. Бо ми говоримо на різних мовах! Українка.]
• Начинать, начать говорить – починати, почати говорити; знімати, зняти мову (річ, голос, слово). [І Кутур’є, звернувшись до нас, Ізнову говорить почав… Тичина. Далі він знову несміло зняв річ… Українка.]
• Не говоря о чём – поминувши що; не кажучи про що.
• Не говоря худого слова (разг.) – лихого слова не (с)казавши (не кажучи).
• Не годится говорить так – не личить (не подоба) так казати.
• Не приходится об этом говорить (не подобает) – не доводиться (не випадає, не подоба) про це говорити.
• Не с тобой говорят – не до тебе мова (річ); (розм.) не до тебе п’ють. [Не до тебе, дяче, п’ють! Тобілевич.]
• Нечего (не стоит) и говорить – нічого (нема що, нема чого, годі, шкода, не варт) і казати (говорити, балакати); шкода й мови; (образн.) даремно й язика терти (бити об зуби). [Про це й балакати не варт — То був би надто смілий жарт. Лукаш, перекл. з Гете. Ет… Даремно й язика терти — воно ж не зрозуміє! М. Куліш.]
• Ни слова не говорит – (а)ні словом ((а)ні слівцем, жодним словом) не п(р)охопиться; ні слова не каже (не мовить); ні пари з уст (з губи); і (ані) пари з рота не пустить. [Жодним словом досі він не прохопився Галині про свою любов. Шиян. Сидить, як ідол, з очей іскри, у бровах сам чорт ховається, і ні пари з вуст. Дніпрова Чайка.]
• Ну вот он и говорит – отож він і каже.
• Одинаково говорить (то же самое) – казати в одно. [Його громада титарем настановила. Усі люди в одно казали: «Якби оце да він у воєнній службі був, його б офіцером настановили: жвавий, повновидий». Барвінок.]
• Он говорит небылицы – він говорить (плете, верзе…) небилиці (вигадки, байки); (образн.) у його на вербі груші (на осиці кислиці) ростуть. [Всі, котрі те чули, поглянули по собі з усміхом недовірливості, думаючи, що хлопчина зі страху говорить якісь небилиці. Франко.]
• Откровенно говоря – щиро (по щирості, відверто) кажучи ((с)казавши). [Одверто кажучи, мені було соромно признатися. Багмут.]
• Поговорить толком, детально – поговорити (побалакати) до пуття (до ладу), детально (докладно).
• По правде говоря – по правді сказати (сказать по правді); правду (по правді, направду) кажучи ((с)казавши, мовлячи, мовивши); сказати (мовити) правду.

- Словник українсько-російський 1927р. (А. Ніковський) Вгору

Ґаджала́ґати – говорить невнятно, непонятно.
Ґерґота́ння и ґерґоті́ння –
1) крик гусей, индюков;
2) разговор на непонятном языке.
Ґерґота́ти, -ґочу́,-еш и ґерґоті́ти, -ґочу́, -ти́ш –
1) кричать (о гусях);
2) говорить на непонятном языке, лопотать.
Незрозумі́лий – непонятный.
Поцве́нькати, -каю – поговорить на непонятном языке.
Те́мний –
1) темный;
2) слепой.
• Те́мний на письмо́ – неграмотный.
3) невежественный;
4) неясный, непонятный.

- Російсько-український словник ділової мови 1930р. (М. Дорошенко, М. Станиславський, В. Страшкевич) Вгору

Положительно –
1) (в положительном смысле) – позитивно;
2) (совсем) – зо́всім; -но непонятно – зо́всім незрозумі́ло.

- Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко) Вгору

Бе́дрик, -ка, м.
1) Значеніе непонятно: употребл. въ щедрівці: Щедрик-бедрик! дайте вареник. Чуб. III. 177. См. въ томъ же значеніи ведрик.
2) Дай Боже й на бедрик! Дай Богъ и въ будущемъ. Сквир. у.
3) Насѣк. = Сонечко, Coccinella. См. Бездрик.
Безглу́здя, -дя, с. Безтолковость, глупость, непонятливость. Напало на його таке безглуздя, що нічого не второпає. Полт.
Безтя́мний, -а, -е.
1) Безсмысленный. Желех.
2) Несообразительный, непонятливый.
Безтя́мність, -ности, ж.
1) Безсмысленность. Желех.
2) Несообразительность, непонятливость.
Ґаджала́ґати, -ґаю, -єш, гл. Непонятно или на непонятномъ языкѣ говорить. Волохи ґаджалаґают. Вх. Зн. 13.
Ґерґота́ння, -ня и ґерґоті́ння, -ня, с.
1) Крикъ гусей, индюковъ.
2) Разговоръ на непонятномъ языкѣ.
Ґерґота́ти, -ґочу́, -чеш и ґерґоті́ти, -ґочу́, -ти́ш, гл.
1) Кричать (о гусяхъ, индюкахъ). Рябко спитать хотів, але Рябків язик був в роті спутаний, неначе путом з лик і ґерґотів щось як на сідалі индик. Г. Арт. (О. 1861. ІІІ.).
2) Говорить на непонятномъ языкѣ.
Дже́рґіт, -ґоту, м.
1) Сильное щебетаніе птицъ.
2) Быстрый и крикливый разговоръ на непонятномъ языкѣ (о евреяхъ, напр.).
Джерґота́ти, -ґочу́, -чеш, джерґотіти, -ґочу́, -ти́ш, гл.
1) Сильно щебетать, чирикать. Щебечуть і джерґотять пташки, та шурхають ящірки в траві. МВ. І. 156. Также о крикѣ гусей. См. Джеркота́ти.
2) Говорить на непонятномъ для слушателя языкѣ.
Заджерґота́ти, -чу́, -ти́ш, гл. Заговорить на непонятномъ языкѣ (преимущественно о евреяхъ).
Захо́дити, -джу, -диш, с. в. зайти, -йду, -деш, гл. 1) Заходить, зайти (куда). От вона заходит в ту хату. Рудч. Та йшов козак до дівчини, зайшов до вдовиці. Мет. 53.
2) — за що. Заходить, зайти за что-либо. Уже зайшла за ліс, — не видко вже. 3) О солнцѣ: заходить, зайти, закатываться, закатиться. Не заходь, сонце, не заходь. Чуб. III. 232.
4) Заходить, зайти; уходить, уйти. Брехнею не далеко зайдеш. Ном. Спасибі Богу, що зайшла десь, а то б уже давно досі скребла моркву. О. 1862. II. 24.
5) Доходить, дойти, достигать, достигнуть. Напиламся на меду та додому не зайду. Гринч. III. 326. Не заходить матінчин та до мене голосок. Чуб. Ой обсади, мила, голубонько сива, вишеньками двір, ой щоб не заходив, вітер не заносив мого голосочку в двір. Мет. 67. Заходять негарнії звісти. КС. 1882. V. 361
6) Застигать, застигнуть, заставать, застать Заночуйте, добрі люде, Бо мя нічка зайшла. Гол. Я грапа Розумовського не зайшла затим, що спрежду в другій слободі жила. Харьк. г. Заходять нас вісти: Хотять нам дати їсти. О. 1862. VI. 14.
7) Въ карточной игрѣ: ходить, пойти. Харьк. у.
8) Начинаться, начаться. Употр. только въ выраж.: Свя́то, пра́зник захо́дить, зайшов. Свя́то заходить. Наканунѣ самого праздничного дня сейчас послѣ заката солнца, — только относительно этого вечера и употребляется настоящ. выраженіе.
9) — з ким. Водить съ кѣмъ компанію, знаться съ кѣмъ; начинать, начать что-либо дѣлать съ кѣмъ. Се злидні, бідота! Що тобі з такими заходити. МВ. (О. 1862. III. 45). Не хочу... з мужиками заходити. Св. Л. 158. Я з поганою не зайду. Св. Л. 235. З дурнем зайди, сам дурнем будеш. Ном. 6170.
10) Доставать, хватать, хватить, быть въ достаточном количествѣ. Малярі, малярі, красную змалюйте: За мої гроші фарбу не шкодуйте! Кед той вам не зайде, я єще докуплю. Гол. III. 438.
11) Беременѣть, забеременѣть. Ізваріть ту щуку, із’їжте, то ви зайдете. Вона так і зробила: зайшла і цілий год ходила. Кончився год — родила ужа. Рудч. Ск. І. 81. То-же значеніе: зайти́ дитям, — на дитину. Зачать ребенка. Параска зайшла на дитину. Волч. у.
12) — сльоза́ми, кров’ю. Наполняться, наполниться слезами (о глазахъ), затекать, затечь кровью. Сльозами очі заходять. Желех.
13) — між ким. Случаться, случиться, произойти между кѣмъ. Зайшло щось межи нами. Желех.
14) — у голову. Съ ума сходить, сойти, одурѣть. Миш у голову зайшла заким зерно знайшла. Ном. 1518.
15) Захо́дити в ре́чі, — розмову. Вступать в разговоръ. Не дуже в речі захожу: роспитаюсь дороги... та й далі. МВ. І. 14. З Варкою що-дня Павло бачився на-швидку. В розмову вона не заходила. МВ. (О. 1862. І. 83). З Марусею вона про се не заходила в розмову. МВ. II. 158.
16) — у сварку. Ссориться, затѣвать ссору. Нехай-же мене Господь милосердний боронить, щоб я з тобою в сварку заходила. МВ. І. 12.
17) — у хма́ру. Начинать, начать говорить что-то непонятное. Отже и бачу, що ви... в хмару заходите. О. 1862. II. 30.
Ма́мрати, -раю, -єш, гл.
1) Шарить, разыскивать ощупью. Він мамра, мамра, — так не найде, бо сліпий. Новомоск. у.
2) Говорить непонятное. Ма́мре в гаря́чці. Бредитъ. Вх. Лем. 433.
Незрозумі́лий, -а, -е. Непонятный. Желех.
Незрозумі́лість, -лости, ж. Непонятность. Желех.
Незрозумі́ло, нар. Непонятно.
Поґерґота́ти, -ґочу́, -чеш, гл.
1) Покричать (о гусяхъ, индѣйскихъ пѣтухахъ).
2) Поговорить на непонятномъ языкѣ.
Поцве́нькати, -каю, -єш, гл. Поговорить на непонятномъ языкѣ. Жид поцвенькав до жидівки, а тоді й каже..
Процве́нькати, -каю, -єш, гл. Проговорить на малопонятномъ или непонятномъ языкѣ; вообще — проговорить, но презрительно.
Те́мний, -а, -е.
1) Темный. Темна нічка да й невидная. Нп.
2) Слѣпой. Не один же я на світі темний: єсть багато сліпих, та й живуть таки якось і без очей. Чуб. II. 46. Темний він був на очі, а ходив без поводиря. К. ЧР. 20.
3) Невѣжественный, непросвѣщенный. Твої слова простоту темну на добрий розум наставляють. К. Псал. 283. — на письмо́. Неграмотный. Був один дуже старий чоловік з простого люду, хоч темний на письмо, да дуже розумний. О. 1862. X. 1.
4) Неясный, непонятный. Прислухавсь я пильно до притчі, не буде вона в мене темна. К. Псал. 114. Ум. Темне́нький, темне́сенький. Окриє нас нічка темненька. Лукаш.
Цва́ркати, -каю, -єш, гл.
1) Чирикать. Желех.
2) Говорить на непонятномъ языкѣ, напр. по еврейски. Вх. Зн. 77.
Чва́рснути, -ну, -неш, гл. Сказать на непонятномъ языкѣ. Жандарь чварснув до нього щось по німецьки. Федьк. Пов. 70. Чварснув по жидівськи. Вх. Зн. 77.
Швандри́кати, -каю, -єш, гл. Говорить на непонятномъ языкѣ. По німецки швандрикат. Вх. Уг. 276.

- Словник української мови 1927-1928рр. (Б. Грінченко, вид. 3-тє, за ред. С. Єфремова, А. Ніковського) Вгору

*Безтя́мкий, -а, -е. Несообразительный, непонятный, безтолковый. Ефр.
Ґерґота́ти, -ґочу́, -чеш и ґерґоті́ти, -ґочу́, -ти́ш, гл. 2) Говорить на непонятном языке, *чаще на еврейском.
Заґерґота́ти и заґерґоті́ти, -ґочу́, -чеш и -тиш, гл.*2) Заговорить на непонятном языке (напр., по-еврейски). Мошка заґерґотав щось до своєї жінки. Звен. у., с. Пальчик. Ефр.
*Незба́гнутий, -а, -е. Непонятый, загадочный. Дійсно якась незбагнута душа. Вже дитиною була така химерна. Лепк.
*Нерозсу́дливий, -а, -е. Опрометчивый, непонятливый. Подобався декому з гарячих, та нерозсудливих земляків. Білик. Правда, 1873, 76. Дурні ж ви та нерозсудливі. Мирн. І. 380.

- Словарь росийсько-український 1893–1898рр. (М.Уманець, А.Спілка.) Вгору

Непоня́тливый = нетямки́й, нетяму́щий.
Непоня́тный, но = незрозумі́лий, ло, непоми́сльний, но, недостямку́, недотя́ми. — Мова незрозуміла дїтям. Кн. — Крикнула щось на своїй незрозумілій мові. Пісоч.
Непостижи́мый, мо = недовідо́мий, мо і д. Непоня́тный. — Куди жене їх таємнича доля, Предвічного недовідома воля? К. Б.