Знайдено забагато відповідників, результат було обмежено 150-ма статтями
Спробуйте звузити ваш пошук: лише серед російських слів або лише серед українських слів

Запропонувати свій переклад для «ох»

Шукати «ох» на інших ресурсах:

 Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) 

 Російсько-український народний сучасний словник 2009– 

Безразлично – ба́йду́же, байду́жно, (редко) байду́жливо, (редко) обоня́тно, (без выражения) безвира́зно, (всё равно) однаково, однаковісінько, все одно, дарма́: • мне это безразлично – ба́йду́же, байду́жки, байду́жечки, байдужі́сінько, (редко) байде́, дарма́, одна́ково мені́ до то́го; про мене (про нього…); нема клопоту мені; • совершенно безразлично – байдужі́сінько, однакові́сінько, (образн.) й за вухом не свербить;  (образн., редко) за всі голови; ні гадки. [Гля́нула байду́жно (АС). Які з нас люде? Та дарма! Ми не лукавили з тобою (Т.Шевченко). Мені однаково, чи буду я Жить в Україні, чи ні. Чи хто згадає, чи забуде Мене в снігу на чужині — однаковісінько мені (Т.Шевченко). Вона й привіталася, і снідання подала, та все якось наче недбайливо, якось байдужливо (Марко Вовчок). Московка — московкою: її поб’ють, а вона ні гадки! (П.Мирний). Вода ж біжить… Ще більш прорвала; Хомі й за вухом не свербить (Л.Глібов). А як годували провинників та душогубів, що вони їли та пили, — про це йому було байдужісінько (І. Нечуй-Левицький). — А після першої зірки вже й нічого? Можна грішить? — спитав Радюк. — Після першої зірки мені байдуже! За всі голови!— Ну, ми нагрішимо трохи швидше, ще до обіду, — жартував Масюк (І.Нечуй-Левицький). — От таки наріжу Соломії паляниці, а тобі не дам! — кричала Настя, засапавшись. — За всі голови! То й не проситиму! — сказав Денис і ніби впав на лаву (І.Нечуй-Левицький). — Ох, час, сину, вмирати! Та тепер мені за всі голови! Я побачила тебе — і мені вмирати буде легше (І.Нечуй-Левицький). — Є вже їх і так доволі. Одним більше, одним менше,— все одно; за всі голови! Раз родила мати, раз і пропадати,— сказала Онисія Степанівна (І.Нечуй-Левицький). Гнат був спокійний. Про нього! Нехай йому голову стинають, не те що судять, а він не житиме з жінкою… (М.Коцюбинський). Серце кришталеве, золоте кохання, Дарма залицяння (Л.Українка). Він глянув по раз другий на неї, безвиразно, неначе в забутті (О.Кобилянська). А що коні голодні, що воли не напоєні — йому за всі голови… (Докія Гуменна). — Мені про те все байдуже, — заперечив корчмар. — Платіть гроші та й квит, а ті рицарські штучки нам без інтересу. Не треба мені ані помсти, ані відплати, лише звичайнісінької плати (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). — Се я, пане, до того річ веду, що от ми з вами тиняємось шляхами-дорогами, бідуємо та гаруємо денно і нічно, а тут якийсь нетружений чорт у сій корчмі нам золоте ябко з-під самого носа вкрав… То якого ж лиха буду я Росинанта сідлати, осла та винохода гнуздати, якої нетечі спішитиму кудись? Краще вже на місці тихо сидіти: нехай лярва своє пряде, а нам з вами про те байде (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса)].

Божественный – божестве́нний, богови́тий, божи́стий. [ — Божественна поезія! високі думи! — говорили разом Дашкович і Радюк (І.Нечуй-Левицький). Зволив божи́стий цезар-імператор у щоб Кнея Люція скарать вигнанням (Л.Українка). Ох, важко знаходити цей божистий слід у житті, яким ми живемо, в нашу добу, таку вдоволену, таку міщанську, таку бездуховну добу, серед цієї архітектури, цього ділового світу, серед цієї політики й цих людей! (Г.Гесе). Земну науку треба зрозуміти, щоб її полюбити, а божественну треба полюбити, щоб зрозуміти її (Блез Паскаль). У час безсоромних спекуляцій на мовному питанні, в час, коли декому кортить перетворити нашу мову на реґіональну, в час, коли наша мова нівечена й захаращувана, саме Лукашева спадщина покаже щонайвищі злети українського слова, саме Лукашева спадщина свідчитиме: українська мова божиста, українська мова богодана й богообрана (М.Фішбейн). Так говорив юнак той боговитий, І лиш монархів він не зворушив (М.Зеров, перекл. П.-Ж.Беранже). Усміхнувшись і щось сказавши своєю м’якою, нерозбірливою мовою, він сів на стілець, і Ашенбаха, який тепер бачив його в профіль, наново здивувала і навіть злякала справді божиста краса цього смертного (Є.Попович, перекл. Т.Мана)].

Бумага – 1) (материал) папір; (лист) лист; 2) (документ) папір (мн. папери), (прост.) бумага; 3) (устар.) бавовна; (изделия) прядиво, нитки: • актовая бумага – актовий папір; • бумага всё терпит (стерпит), бумага не краснеет – папір усе терпить (зносить), папір не червоніє, написати можна все (що хоч); • бумага входящая – папір вступний; • бумага гербовая – гербовий, штемпльовий папір; • бумага государственная – папір державний; • бумага исходящая – папір вихідний; • бумага к делу – папери до діла; папери до справи; • бумага копировальная – папір копіювальний; • бумага обёрточная – бібула; • бумага официальная – лист офіційний; • бумага папиросная – цигарковий папір; • бумага писчая – писальний папір; • бумага препроводительная – супровідний лист; • бумага почтовая – папір листовий, поштовий; • бумага пропускная – папір промокальний; промокальниця, вимочка; • бумаги – папери, (сниж.) папір’я; • бумаги к исполнению – папери до виконання; • гладко было на бумаге, да забыли про овраги – гладко було на папері, та забули про яри; • деловые бумаги – ділові листи; папери; • журнал входных и выходных бумаг – журнал вступних і виступних (вхідних і вихідних) паперів; • за каким номером бумага – яке число листа; під яким числом лист; • клочёк бумаги – клаптик паперу, папірець, папірчик; • на бумаге – листовно; на письмі; • направлять бумагу – надсилати папери, листи; • не стоит бумаги марать – шкода паперу, шкода (не варт, не варто) псувати (переводити) папір, (устар.) шкода й олівця (олива) тупити (тратити); • откуда бумага и ее краткое содержание – звідки лист та короткий зміст його; • подшивать бумаги – підшивати листи, папери; • составить бумагу – скласти листа; • старые, исписанные бумажонки – шпарґал, шпарґали, шпарґалля; • хлопчатая бумага – бавовна, бавина; • ценные бумаги – цінні папери. [На батька бісового я трачу І дні, і пера, і папір! (Т.Шевченко). Іде до панії, щоб бумагу їй дала; а пані: — Не хочу я, не дам тобі бумаги і їхати не пущу (М.Вовчок). Вона була дуже гарна — біла, як папір, червона, як ягода, очі чорні, як вуглі, брови колесом, білозуба, свіжоуста, вбиралась у рябенькі одежі (М.Вовчок). На Щуку хтось бумагу в суд подав (Л.Глібов). На другий день летіла од предводителя до губернатора бумага (П.Мирний). — Невже не догадуєтесь? Ох, ті поети мудріші на папері, як у житті! (Л.Українка). — От бачиш, який я справний? Хоч і додому тепер… Вмент вродився, як на папері списаний! Поганяй!.. (М.Кропивницький). Прихильне писарча нищечком дало йому копію з паперу, що волость послала начальникові про його (Б.Грінченко). Ах, як мені хочеться повними пригорщами черпати ту золоту рідину… як мені хочеться взяти перо, обмокнути його у блакить неба, в шумливі води, в кров свого серця і все списати, востаннє списати, що бачив, що почував. Клапоть паперу, тільки клапоть паперу… Гей, ви, тюремники! Не можна? Що? Людині, що має вмерти? Ха-ха!. Ну, що ж! Може, се й краще. Буду лежати і буду низати, немов намисто, разки моїх думок, без слів, без чорнила і без паперу (М.Коцюбинський). Нарешті великий критик кінчив переливати свою думку на папір і запитливо глянув на хлопця, якого погляд цей торкнувся страшним штихом (В.Підмогильний). І лягають літери на папір, мов сніг землю мережить, щоб небо проясніло до ранку (В.Стус). Вірнішого і сердечнішого побратима, ніж папір, я не знаю (В.Симоненко). А геніальні поети — такі бездарні! Виходять з ночей аж чорні, як шахтарі з забою. А ті клаптенята паперу — то смертельні плацдарми самотньої битви з державами, з часом, з самим собою (Л.Костенко). На його столі вишикувалися в один ряд вимочка, записничка, чорнильниця й лінійка (Г.Філіпчук, перекл. А.Камю). Якби папір був терпеливий, він би дожидався шедевра (С.Є.Лєц). Автоінспектор зупиняє автомобіль, за кермом його колишня учителька: — Добрий день, Варваро Петрівно! Беріть ручку, папір і пишіть сто разів: «Я більше ніколи не порушуватиму правила дорожнього руху…»].

Выручалочка, выручалка, разг. – виручалочка, виручалка: • палочка-выручалочка (застукалочка) – паличка-стукалочка (-спомагалочка, -виручалочка), патичок-рятівничок. [Ох заглянув у шпаргалку, Та шпаргалку-виручалку В нього вчитель відібрав… (Грицько Бойко)].

Давящий – (способн. акт.) давильний, чавильний, тисковий; (в акт. действии) що (який) давить (тисне, чавить), давкий, даву́чий, давлючий, тисну́чий; гнітючий, мулький; (сущ.) давило, давильник: • давящая боль – давкий (давлючий, гнітючий, тисну́чий) біль. [Давучий чад (Сл. Гр.). Над життям людським вічно важніє гнітюча погроза (А.Кримський). Мульке службове ярмо (С.Єфремов). Чобіт дуже мулький (АС). Вона здригнула, відчувши в коморі думок, що біохімік їй залишив по собі, якийсь давучий холод, і сказала, зітхаючи: — Льово, ви добрий… Ви дуже гарно сказали, що над землею щодня сходить нове сонце. Але я його не бачитиму! Ох, ви не знаєте, в якій кімнаті я маю жити! Це на Садовій, якась нора, довга, темна, обдерта, страшно навіть подумати… Вікно на північ виходить, там ніколи не буде сонця! І я мушу там житии (В.Підмогильний). Вишпортувала вилами гній з-під корови. Зимою не дуже й чистили, холодно ж, а як-не-як у гною тепліше лежати. Вибравши свіжіше, почала лопатою та сокирою колупати таке старе, що не тільки ніс забивало смородом, не тільки в горлі давким квачем стояло, а навіть очі ядуче виїдало. Ого, як заков’язло! І не тільки гній заков’яз, а й сморід… (Є.Гуцало). — Як ти думаєш, яке горе найстрашніше?— запитав я, відчуваючи в горлі давкий клубок. — Смертельне,— заінтриговано, випалив Загата і вишкірився (Р.Андріяшик). Цілісінький тиждень, майже не розмовляючи між собою, брели вони вперед, як сновиди, через цей світ скорботи, ледь осяювані слабенькими миготливими вогниками світлячків, задихаючись від давкого запаху крові (П.Соколовський, перекл. Ґ.Ґ.Маркеса). Невиразний, безмежний, давучий жах тяжів над душею Дюруа, жах перед неосяжним, невідкличним небуттям, що без кінця нищить скороминущі, нікчемні існування (В.Підмогильний, перекл. Ґі де Мопасана)].

Дед, дедушка – 1) дід, (ласк.) дідусь, дідусик, дідусю, дідусенько, дідунь, дідуньо, дідунечко, дідок; 2) (старик) дід, (ув.) дідуган, дідуга, дідище, дідора, дідур, (пренебреж.) дідисько: • дедом быть – дідувати; бути дідом; • становиться, стать дедом (похожим на деда) – дідіти, здідіти; • старый дед – старий дід, (разг.) [старий] дідуга (дідуган), стариган, (образн.) сивий пелех. [Ой ти, старий дідуга, Ізогнувся як дуга, А я, молоденька, Гуляти раденька! (І.Котляревський). Був собі дід та баба. З давнього давна, у гаї над ставом, Удвох собі на хуторі жили (Т.Шевченко). Попід горою, яром, долом, Мов ті діди високочолі, Дуби з гетьманщини стоять (Т.Шевченко). Згадаю те лихо, степи ті безкраї, І батька, і діда старого згадаю… Дідусь ще гуляє, а батько вже вмер (Т.Шевченко). А зимою холодно, Нічим затопити, То й питається дідунь: «Що, синку, робити?» (С.Руданський). Пішов Дідок у ліс по дрова; Не забарився в’язку нарубать Та як її на плечі взять: Осика — не полова! (Л.Глібов). Лев-дідуган на світі довго жив; Багато лиха наробив; На старість підтоптавсь, нема вже тії сили, Що при здоров’ї мав! (Л.Глібов). Родинне коло діда оточило, Сини та дочки, й молоді онуки (Л.Українка). Ми будемо дідувати, по пасіках жити (АС). Бачить баба, що біда, та й давай проситься: — Ой мій милий дідусенько, покинемо биться. Покинемо биться та давай мириться, Ми старі давно обоє, чого нам свариться? (Н.п.). Весняна вода добре таки пожувала гатку, їздити через річку не можна було. Дід Охван прийшов подивитись і був дуже невдоволений з річки. — Рибини путньої не впіймаєш, а й собі набундючилась… (В.Підмогильний). Дали Інокентію Петровичу кирпичного чаю, тютюну (старий Сірко пам’ятав про Інокентія Петровича ще з дому), і старенький, зморщений, безбородий дідусик, був радий, як маля. Йому вже три чисниці до смерті, і він хоче покурити всмак. Ні слова не тямлячи по-російському ані по-українському, дідусик на мигах дякував, радів і розумів, чого від нього хочуть: доглянути коней (І.Багряний). Незабаром до двору в’їхали ще одні залужні — дідуньо Уліян з тіткою Марією (У.Самчук). Вони самі — старі пенсіонери, Сивенький тато — слюсар заводський, З парокотельні слухає гудки І, певно, вже не жде нової ери. Бо сплинув вік. І мариться село, Де руки діда, схрещені в могилі. Рахнівка. Гайсин. Голубе Поділля. Все забуттям, мов терням, поросло. Бо сплинув вік. По Таврії, по наймах, По вежах Закавказзя. По роках. І вижовк світ по всіх материках. Лишився цей. Малий. В вікні. У рамах. Оце твій світ. Нехай малий, та свій. Незрадний. Твій. Довірений і вірний. Хай пам’ять бродить і гуде, як рій. Це — твій. Пенсіонерний і вечірній (В.Стус). Отакі вони хлопці, кирпаті сільські аргонавти, голуб’ята, анциболи, хоч не роди! Їх рвонуло навідліг. І бризнуло кров’ю в багаття. І несли їх діди, яким не хотілося жить (Л.Костенко). До баби не приходили сусіди, Не рипали сіньми́. А баба побивалася за дідом, Вмивалася слізьми́ <…>. Ох, діду, окаянний діду! Мали ж удвох іти!.. Нащо покинув, скажи, повідай?! Ох, Господи, прости… Ось нагодилися сусіди — Руками розвели: Так побивалася за дідом — До діда й однесли… (Тетяна Решетняк). — Це ж доведеться ночувати під голим небом, спати не роздягавшись і ще всяку таку покуту нести, що понавигадував той дурноголовий дід, маркіз Мантуанський, а ви оце тепер його робом ходити надумали (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Бридкий дідуган: очевидно, я видаюся їм саме таким. Здідів, де ж йому вганятися за нами (Леся Мушкетик, перекл. Тібора Дері). — Бабуся з дідусем дуже любили гратися в хованки. Вранці бабуся ховала самогон, і якщо дідусь його знаходив — то ввечері ховалася вже бабуся].

Жизнь – життя, (устар.) живо́ття; (время жизни) вік (ум. вічок), (время или образ жизни) життя, (устар.) живот, живність, житів’я, прожиток, буття, (образ жизни) побут, життя-буття, (вульг.) живуха, житка, жилба; (пребывание, бытность где) життя, побут, перебування, пробування: • борьба не на жизнь, а на смерть – боротьба до загину; боротьба смертельна; • бороться не на жизнь, а на смерть – боротися на життя і на смерть; боротися до загину; • будничная жизнь – буденне життя; буденщина (щоденщина); • вводить, проводить в жизнь (постановление, закон) – переводити в життя; запроваджувати в життя; • вести жизнь – провадити життя; жити; • вести тяжёлую, безрадостную жизнь – безрадісно (безпросвітно) жити; просвітку не мати; • в жизни – за життя (у житті); на віку; живши; (устар.) за живота; • влачить жизнь – бідувати (животіти, скніти, гибіти); дні терти; (образн.) тягти нужденний жереб; • вокруг кипела жизнь – навкруги (навколо) вирувало (шумувало, кипіло, буяло) життя; • воплощать, воплотить в жизнь что – утілювати, утілити в життя що; здійснювати, здійснити (реалізувати, зреалізувати, справджувати, справдити) що; • в первый раз в жизни, впервые в жизни – уперше на віку (у житті); • всю жизнь, в продолжение всей жизни – протягом цілого життя; усе (ціле) життя; через усе життя; [через] увесь (цілий) вік; поки (покіль) віку (життя); до віку; • вызвать к жизни – покликати до життя; (иногда) сплодити; • дать жизни, перен. – завдати гарту (бобу, чосу); дати затірки (перцю з маком); • доживать, дожить жизнь – доживати, дожити (добувати, добути, добивати, добити) віку; довікувати; зійти з світу; • до конца жизни – довіку (поки віку); довічно; до смерті-віку, [аж] до [самої] смерті; до віку і до суду, (устар.) до живота; • долгая, долговременная жизнь – довге (довгочасне) життя; вік довгий; • дорогая, дешёвая жизнь – дороге, дешеве прожиття, все дорого, дешево; • дорожить жизнью – дорожити життям, шанувати життя; • достичь лучшей жизни – добиться ліпшого (кращого) життя; здобутися на краще (на ліпше) життя; • жизни не рад кто (разг.) – світ немилий (знемилів) кому; • жизнь барская – панування; • жизнь без событий – безподієве життя; • жизнь беспросветная, безрадостная – безпросвітне життя; безпросвітна доля; безпросвіття; • жизнь бродячая – волоча́ще (волоцюжне) життя; • жизнь бьёт ключом – життя буяє (вирує, нуртує, клекотить); • жизнь довольная, спокойная – життя безпечне, спокійне; спокійний прожиток; • жизнь дорогая, дешёвая – прожиток дорогий, дешевий; • жизнь загробная – тогосвітнє життя, той світ, майбутнє життя, майбутній вік; • жизнь земная – сей світ, життя сьогосвітнє; • жизнь моя! (разг.) – щастя (щастячко) моє!; доленько моя!; • жизнь на волоске – життя на волосинці (на волоску, на павутинці, на ниточці); • жизнь пошла на убыль – життя пішло на спад; • жизнь прожить — не поле перейти – вік прожити, не дощову годину перестояти (пересидіти) (Пр.); вік ізвікувати — не пальцем перекивати (не в гостях побувати) (Пр.); на віку як на довгій ниві — всього побачиш (Пр.); життя прожити — не поле перейти (Пр.); на віку — як на току: і натопчешся, й намусюєшся, і начхаєшся, й натанцюєшся (Пр.); всього буває на віку: і по спині, і по боку (Пр.); • жизнь райская – раювання; • жизнь семейная идёт согласно, хорошо – в сім’ї гарно ведеться; на віку, як на довгій ниві [: і кукіль, і пшениця]; • жизнь совместная – життя (пожиття) спільне; • жизнь современная – сучасність, сучасне життя; • жизнь супружеская – життя (пожиття) подружнє, шлюбне; • жизнь так и кипит в нём – життя так і кипить (шумує, вирує, буяє) в нім; • жизнь холостяка, бобыля – бурлакування; • за всю жизнь – за все (за ціле) життя; • загубить, испортить чью жизнь – (образн.) світ (вік) зав’язати кому; • замужняя жизнь – заміжнє (молодиче) життя; заміжжя; жіноцтво; • заплатить, пожертвовать, поплатиться жизнью за что – наложити голову (життям, душею) за що; заплатити життям за що; душі позбутися за що; • заработать на жизнь – заробити (здобути) на прожиток (на прожиття); • как жизнь? – як життя (життя-буття), як ся маєте?; • лишать, лишить жизни кого, себя – страчувати, стратити кого, себе; збавляти, збавити (позбавляти, позбавити) віку (життя) кому, собі; укоротити (умалити) віку кому, собі; зганяти, зігнати зо світу кого, себе; відібрати життя кому, собі; укоротити (умалити) віку кому, собі; зганяти, зігнати зо світу кого, себе; відібрати життя кому, собі; заподіювати, заподіяти смерть кому, [самому] собі; наложити на себе руки; • на всю жизнь – на все (на ціле) життя; на вік вічний; • на склоне жизни – на схилі (схилку) віку (життя); • не на жизнь, а на смерть – до загину; • ни в жизнь не, в жизнь не, в жизни не (разг.) – ні за що [в світі] не; ніколи [в світі] не; зроду-віку не; • никогда в жизни – зроду-віку (зроду-звіку); • образ жизни – спосіб життя (побуту); (иногда) триб життя; • оканчивать жизнь (доживать) – віку доживати, добувати; • он живёт хорошей, праведной жизнью (перен.) – він живе правдивим (праведним) життям; (устар.) він правим робом ходить; (образн.) його свічка ясно горить; • осмыслить жизнь чью – дати зміст (сенс, розум) життю чиєму; усвідомити (утямити) життя чиє; • по гроб жизни (нар.) – до скону; довіку (поки віку, повік); до [самої] смерті; до смерті-віку; поки сонця (світ-сонця); • по жизни — по життю; • покончить жизнь самоубийством – смерть самому собі заподіяти; покінчити життя самогубством (самовбивством); накласти на себе руки; кінець собі зробити; • покушаться на жизнь чью – важити (важитися) на чиє життя, на кого; робити (чинити) замах на чиє життя, на кого; • полагаться, положить, отдавать, отдать жизнь за кого, за что – головою накладати, накласти, наложити за кого, за що; трупом лягти за кого, за що; • пользоваться жизнью – уживати (зазнавати) світа (світу, життя); • поплатиться жизнью за что – наложити (накласти, приплатитися) життям за що; • портить жизнь кому – заїда́ти вік чий; • пощадить жизнь кому – подарувати (дарувати) життя кому; (образн.) пустити рясту топтати; • право жизни и смерти (книжн.) – право над життям і смертю; • претворять, претворить в жизнь – здійснювати, здійснити (реалізувати, зреалізувати) що; справджувати, справдити що; (иногда) запроваджувати, запровадити що; • при жизни – за життя (за живота, за живоття); заживо; • проводить, провести в жизнь – запроваджувати, запровадити (проводити, провести, переводити, перевести) в життя; • проводить, провести всю жизнь – вік вікувати, звікувати; • прожигать жизнь – марнувати (марнотратити) життя; прогулювати (сниж. проциндрювати) життя; • прожить всю жизнь – вік звікувати; провікувати; збути (зжити) вік; • прожить девичью жизнь – відбути дівочий вік (дівоцтво); віддівувати; • радости жизни – життьові розко́ші; • рисковать жизнью – важити (ризикувати) життям; • скверная жизнь – погане (ледаче, згруб. собаче) життя; • скитальческая жизнь – бурлацьке (блукацьке, мандрівне) життя; мандри; • средства к жизни – засоби до життя (існування); • счастливая жизнь – щасливе життя; (образн.) заквітчаний (уквітчаний) вік; • тяжёлая жизнь – важке життя; (образн.) бідування; • уйти из жизни – піти з життя; • укоротить жизнь кому – укоротити (змалити, умалити) віку кому; • уклад, строй жизни – лад; • устроить весёлую жизнь кому – влаштувати веселе життя кому; • хватает, не хватает на жизнь – вистачає, не вистачає на прожиток; • ход жизни – триб життя. [Чи для того ж нам Бог дав живоття? (І.Нечуй-Левицький). Ох, Боже, Боже, трошки того віку, а як його важко прожити! (М.Коцюбинський). Ти, моя ненько, любила мене за своєї жизности (І.Нечуй-Левицький). За всенький час мого житів’я я велику силу вчинив того, що люди звуть неморальністю (А.Кримський). Тихий, спокійний прожиток (І.Франко). Добра жилба, коли кварки нема (Номис). Перший раз за мого життя (живота) чую, що я щасливий (І.Нечуй-Левицький). Трудно думи всі разом сплодити (Руданський). З ким дожить? Добити віку вікового? (Т.Шевченко). Ірина знала вже, що батьки її бідніють… хоч не показують сього перед людьми, навіть триб життя не змінюють (М.Коцюбинський). І турка ряст топтать пустив (І.Котляревський). Але ж там було небезпечно! Я не міг важити вашим життям (Ю.Яновський). Шануй здоров’ячко! Бо не шанувавши, сама змалиш собі віку… (М.Вовчок). Оце тобі наука, не ходи надвір без дрюка – свиня звалить і віку умалить (Номис). Я зроду-звіку не оженюся (І.Нечуй-Левицький). Ще за живоття батькового (Б.Грінченко). Я вам за живота (життя) добро своє оддаю (В.Самійленко). Оттакий, панієчко, наш заквітчаний вік (Г.Барвінок). У неволі вік вікує і безщасна і смутна (Б.Грінченко). Зав’язала собі світ за тим ледащом (М.Коцюбинський). Це все діялося ще за батькового живота. Оттака-то мені вдома живуха: годинки просвітлої не маю! Чи ти на його житку заздриш? Йому три дні до віку зосталося. Сором в пітьмі духа вік ізвікувати (АС). Життя — це суцільна мука, але треба його любити (О.Ульяненко). Не так уже й багато мені стрічалося людей, котрі мають мужність жити свої власне життя. Своє — а не те, яке попід руку трапилося (О.Забужко). Жінка твого життя та, хто повертає тобі твоє життя. Твоє власне, таке, яким воно мало б бути — якби ти, мудило, його не просрав (О.Забужко). Життя — вода: крізь пальці протікає, щоб напоїти траурну ріллю (Іван Низовий). Життя — взагалі мило. Спочатку запашне, «Полуничне», а потім — жалюгідний обмилок сподівань, утрачених можливостей, надій, сил, розуму, здорового глузду, пам’яті. Потім залишається тільки піна, мильні бульбашки… (І.Роздобудько). Виїхати в Росію — це така ж спокуса, як накласти на себе руки (В.Рафєєнко). Не було ранку, щоб Папуга Лерріт, прокинувшись, не побачив за вікном річку й не подумав би, який чудесний триб життя він провадить (Т.Андрієвська, перекл. П.Кері). Хто не цінує життя, той його не заслуговує (Леонардо да Вінчі). Життя — надто серйозна штука, щоб говорити про неї серйозно (О.Вайлд). Людина повинна вбирати барви життя, але не тримати в пам’яті його подробиці (О.Вайлд). Життя, навіть найважче, – це найкращий скарб у світі. Вірність обов’язку — другий скарб, який робить життя щасливим і дає душі сили не зраджувати своїх ідеалів. Третя річ, яку я пізнав, полягає в тому, що жорстокість, ненависть і несправедливість не можуть і ніколи не зуміють створити нічого вічного ні в інтелектуальному, ні в моральному, ні в матеріальному сенсах (Пітірім Сорокін). Кожна людина дістає від життя те, що вона хоче. Але не кожен після цього радий (Клайв Льюїс). Життя відбирає у людей надто багато часу (С.Є.Лєц). 1. Життя — це хвороба, що передається статтєвим шляхом. 2. Життя дається людині лише один раз, і то у багатьох випадках — випадково. 3. Таке життя: вчора було зарано, завтра буде запізно, а сьогодні — нема коли. 4. Життя — це боротьба!: до обіду — з голодом, після обіду — зі сном. 5. Життя надто коротке, щоб витрачати його на здоровий спосіб життя. 6. Коли життя екзаменує, першими здають нерви. 7. Життя дається один раз, а вдається ще рідше. 8. Життя — це рух: одні ворушать звивинами, інші ляскають вухами. 9. Не всяке життя закінчується смертю; інколи воно закінчується весіллям… 10. — Ви єврей по матері, чи по батькові? — Я єврей по життю!].

Жо́па, за́дница, по́па (вульг.) – срака, (ум.) сраченя́, гузно, гузниця, дупа, (ув.) дупенція; (попка, ум.) дупця, дупцюня, дупуся, дупусечка, дупампулька тощо; (ув.) дупище, ґедзло, ґепа, сідниці, зад; • полная жопа (разг., в знач. «плохо дело!») – повна дупа; • получить по попе – дістати по дупі. [Поцілуй мене у ґедзло (Сл. Гр.). Як любо бачити зимову ідилію, коли важкотілі жінки ґраційно падають пишними дупенціями на слизький лід… (В.Даниленко). Після нетривалої перерви дупи замиготіли перед очима з такою частотою, що нічого, крім них, і не бачив: дупа в політиці, дупа в економіці, дупа в культурі, міжконфесійна дупа, дупище людських взаємин (В. Павлів). А є ж бо такі чудові слова, як «дупця, дупелька, дупцюня, дупуся, дупусечка, дупапулька, дуплюська, дупампуся, дупочка, дуплюсечка, дупелюсточка, дуперлинка, дупівонія», а в деяких, жартівливих місцях,— «дупенція, дупокльоцик, дупендра, дупижмо, дупасія, дупекло». (Ю. Винничук). Активістці УНСО в Конотопі Надавали ментяри по жопі. Вона ніжками тупа: То не жопа, а дупа! Тож ганьба вам, менти в Конотопі! (Юрко Позаяк). Нас вабить вигин вуст дівиці і хижий виклик їх зіниць, вузькі броньовані спідниці і хтива випуклість сідниць (Віктор Шушпан). Метелик доганя метелика. І квітка квітку доганя. І їде дитинча на велику І відбиває сраченя… (Галина Паламарчук). Одягла кохтину «з Європи», що сягала пупка, міні-спідничку, котра заледве прикривала сраченя — «два зубочки часнику», вхопила потерту торбинку-«човник» — також «з Європи», й, не поснідавши, вибігла з будинку, назустріч лихові, яке вже висновувалося, вже маріло попереду… (Неля Шейко-Медведєва). Цього разу Ворон узяв її ніжно, поволі, з усією ласкою, на яку була здатна його зашкарубла натура; він губами блукав по її тілу, як п’яний джміль по квітці, і дивувався, наче ніколи такого не бачив, сильно так дивувався і рівчачкові поміж грудей, і пласкому животику, і виразно випнутому пагорбку, вкритому зовсім не шорсткою, шовковою травичкою, дивувався повнявому випуклому сраченяті, тонким пальчикам, коротко стриженому волоссю і тому, які можуть бути холодні зуби у спраглому жіночому роті (В.Шкляр). Слово «дупа» мало дуже багато значень. Наведу лише частину: 1. Дупа – частина тіла, на якій сідається. 2. Жіночий статевий орган («Люська дала мені дупу»). 3. Жінка, як об’єкт сексуального зацікавлення («О, та Нуська файна дупа»). 4. Про когось, хто є недорайдою, чи то пак офермою («Борщ без мнєса то є зупа, хлоп без вуса то є дупа»; «та з нього такий дупик, що страх»). 5. Жінка, що належить комусь іншому (Чия то дупа? Стефкова?«) 6. У значенні спини («Світ повернувся до мене дупою») 7. «Взяти за дупу» – до чогось примусити. 8. «Йому бракує тільки другої дупи» – те саме, що йому бракує тільки пташиного молока. 9. «Цілувати когось в дупу» – підлизуватися. 10. «Темно, як у мурина в дупі». 11. У значенні серця – «це тішить мою дупу»; «аж ми жаль дупу стиснув». 12. «Добратися до чиєїсь дупи» – поквитатися. 13. «Дупа волова», «дупа з вухами» – нездара. 14. «Дупа з яйцями» – про вольову жінку. 15. «Гризти дупу» – нарікати на щось, шкодувати. 16. «П’яний в дупу»; «п’яний в штири дупи». 17. «Виглядає, як дупа» – про когось, хто зле виглядає (Ю.Винничук). Тільки й того, що відшмагали вже старою, а тому шорсткою, як наждак, і колючою, що аж іскрила, кропивою. Ще цілі дві доби по моїм першім шкільнім дні мені здавалося, що ті іскри сиплються з моїх ніжок і худої дупці і вдень, і вночі (О.Слоньовська). Так відшмагали, що із сраки аж клапті летіли (С.Масляк, перекл. Я.Гашека). — Панове, ваше щастя, що я маю гарячу подругу світового класу з бездоганно пропорційним срако-цицьковим співвідношенням, а то б я розсердився (О.Негребецький, перекл. «Не займайте Зохана»). — Гайє, чоловіче, ох і ноги в неї, ого-го!— Його думки повзуть трохи вище.— В неї, мабуть, і гепа гарна, отака… як у слонихи (К.Гловацька, перекл. Е.М.Ремарка). 1. Тупий, як срака. 2. Навіть на найвищому троні сидить дупа. 3. Тепер не заведено казати: «Ідіть в дупу!». Тепер кажуть: «Усім залишатися на своїх місцях!» 4. Срака — багатофункційна частина тіла. Крім основного призначення, нею думають, нею ж відчувають, через неї ухвалюють рішення і виконують більшість робіт, на неї шукають пригод, a коли знаходять, в ній же і сидять. 5. Поки є срака — пригоди не закінчаться!].

Земляк, землячка – земля́к, землячка, края́нин, краянка, (собир.) земля́цтво, края́нство, земляки. [Матрос, Таки земляк наш з Островної, На вахті стоя, Журився сам собі чогось (Т.Шевченко). — Як рано? Добрі люди уже давно облягли спати. Нащо тобі Христя? — Нужно-треба. Я недавно почув, що вона здесіча, а ми з одного села. Прийшов провідати землячку (П.Мирний). — Я помилився, хутко показали мені сю помилку твої краяни (Л.Українка). До батька Миколи приїхали гості, із заходу сонця і сходу краяни (О.Маковей). Казали: прийшов юнак із степу, з Хортиці, сюди, в ліси, помститися. Казали: тільки краяни радіють (де верби на ставок похилилися), тільки чабани й байстрюки радіють, а іншим — смерть (М.Хвильовий). Я думав, що Святий Дух потрібно обороняти не лише від районних єфрейторів, а й також від тутешніх «трударів», які своїм гострим суперрадянським нюхом нібито уловили загрозу, що віяла від Святого Духа. Ох, краяни ви мої, краяни… А втім, «тутешні» — це тільки ширма, за ширмою ось цей сірий молодик, приблуда Пиндилик, районні, обласні, московські єфрейтори (Роман Федорів). Маґістр, важко поранений в коліно розривною кулею, зумів вирватися з-під смертельного вогню й затаївся в Шубранці, де з ноги повитягували осколки. Дошкульною раною заопікувалася краянка Чайка – Ганна Заячківська. По якімсь часі вони через Прут дісталися до Стрілецького Кута (Михайло Андрусяк). Я давно намагаюся довести просту і, як на мене, очевидну думку: Міхаіл Афанасьєвіч Булґаков, якого дехто прагне включити до пантеону української культури на тій підставі, що він наш земляк, щиро ненавидів Україну як таку. <…> Для нього єдина прийнятна Україна – це російська провінція, яку слід цивілізувати силами інтелігенції, що житиме в затишній квартирі з пічкою, самоваром під лампою та книжковою шафою з Пушкіним (Ю.Макаров)].

Мера – 1) (измерит. величина) мі́ра (мн. мі́ри); 2) (четверик хлеба) мі́рка, мі́ра; 3) (сосуд для измерения) мі́рка; (убираемой свёклы) мі́рниця; 4) (в стихосл.) мі́ра, ро́змір (-ру), метр (-ру); 5) (степень, размер, предел и т. п.) мі́ра; 6) (мероприятие) за́хід (-ходу), (обычно во мн. ч.) за́ходи (-дів), (редко) запобі́г, забі́г (-гу), за́біги (-гів), (средство) спо́сіб (-собу): • без меры – без мі́ри, дуже (надто) багато, безмірно (без міри, мі́ри нема), незмі́рно; • в большой, в значительной мере (степени) – вели́кою мі́рою; • в большей, в меньшей мере – більшою, меншою мірою; , в бі́льшій, в ме́ншій мі́рі; • в какой мере – яко́ю мі́рою, в які́й мі́рі, в яку́ мі́ру; • в какой-то, в известной мере – якоюсь, певною мірою, до якоїсь, до певної міри; • в меру (есть, пить) – в міру, до міри; • в меру необходимости – за потреби, як до потреби, в міру потреби, при потребі; • в меру потребностей – як до потреби, у міру потреби, скільки треба; • в меру своих сил – у міру своєї сили (снаги), скільки стане, скільки було, буде, скільки мав, мала, мало, мали, скільки матимеш, матимете сили (снаги); • в одинаковой (в той же, в равной) мере (степени) – однаково, однаковою мірою, тією ж мірою, [а] так само, (зап.) зарі́вно; • в полной мере (вполне) – по́вною мі́рою, на по́вну (на ці́лу) мі́ру, до по́вної по́вні (Куліш), у повній повні, уповні, уще́рть, аж до кра́ю, цілко́м; • всему есть мера – усьому (на все) є міра (край); • всему знай меру – усьому знай міру, у всьому потрібна міра; • всё хорошо в меру – у міру все добре (Пр.); • в той, в такой мере (степени) – тіє́ю (то́ю), тако́ю мі́рою, в тій, в такі́й мі́рі; • высшая мера наказания – найви́ща ка́ра, розстрі́л (-лу); • выше меры и конь не скачет (не прянет) – понад себе і кінь не скочить (не цибне) (Пр.); проти сили і віл не потягне (Пр.); • душа меру знает – душа міру знає (Пр.); стала йому душа на мірі (Пр.); • знать, соблюдать меру, не знать меры в чём – зна́ти (держа́ти) мі́ру, доде́ржувати(ся) мі́ри, не зна́ти мі́ри в чо́му; • изыскивать меры – добира́ти спо́собу; • мера времени – мі́ра ча́су, (измерение) ви́мір ча́су; • мера за меру – міра за міру (Пр.); віть за віть (Пр.); • мера жесткости машины – міра жорсткости машини; • мера наказания – мі́ра (ви́мір) ка́ри; • мера обеспечения – спо́сіб забезпе́чення; • мера однородности – міра однорідності; • мера относительной анизотропии – міра відносної анізотропії; • мера содеянного – мі́ра заподі́яного; • мера хрупкости – міра крихкості; • мерой (по счёту) выдавать что – видавце́м дава́ти (видава́ти) що; • меры воздействия – за́ходи (до) впли́ву, щоб впли́нути; • меры к восстановлению – за́ходи до відно́влення; • меры линейные (погонные), квадратные, кубические – мі́ри ліні́йні, квадрато́ві, кубі́чні; • меры по предупреждению чего – запобіжні заходи проти чого, заходи, щоб запобігти чому; • меры предосторожности – застережні (запобіжні, пересторо́жні) заходи; заходи проти небезпеки; • меры пресечения – припи́нні (припиня́льні) за́ходи, за́ходи до припи́нення; • меры, принятые вами, нецелесообразны – засоби, що ви вжили, недоцільні; • не в меру – не до мі́ри, (редко) невзамі́ру; (об обуви, одежде) не до мі́ри, не в мі́ру, не на мі́рку; (чересчур) зана́дто, через край, через лад; понад (усяку) міру, занадто, (иногда) через край; (не под силу) не під си́лу; • ни в коей, ни в какой мере – жодним способом, [аж] ніяк; жодною мірою; • о мерах, вами принятых, надлежит донести – про заходи, що ви вжили, треба (належить) повідомити (до відома подати); • палата мер и весов – пала́та мір і ваги́; • по большей мере – що-найбі́льш(е); (по большей части) здебі́льшого, здебі́льша, побі́льше; • по крайней мере – прина́ймні, (хотя бы) хоча б, бода́й; прина́ймні, (зап.) принайме́нше, (диал.) пре́йма; • по меньшей мере – щонайменше, принаймні; • по мере возможности, по мере сил – в мі́ру спромо́ги, у міру можливості, по змо́зі (по спромо́зі), що си́ла змо́же; якомога; • по мере, в меру того как – у міру того як; • по мере моих средств – відпові́дно до мої́х ко́штів (за́собів), в мі́ру мої́х ко́штів (за́собів); • по мере надобности – у міру потреби, як до потреби, як буде (яка буде) потреба; • по мере получения, поступления чего – в мі́ру [того] як надхо́дить, (в прошлом) оде́ржувано, надхо́дило, (в будущем) надхо́дитиме що; • по мере сил наших – по змозі (по спромозі) нашій, що спроможність (що сила) наша, у міру сил наших, як наша сила, (иногда) як наше поси́лля; • по мере того как – у міру [того] як; • по мере трудов и награда – відпові́дно до пра́ці (в мі́ру пра́ці) й нагоро́да; • по мере усовершенствования – з удосконаленням; • по мере чего – в мі́ру чого́, відпові́дно до чо́го; • помогать ему всеми мерами (всемерно) – помагати (допомагати) йому всіма (всякими) способами (вся́ким спо́собом); • превышать, превысить меру – перехо́дити, перейти́ мі́ру; • предупредительные меры – запобіжні (попередні́) заходи; • прибегать к мерам – вдава́тися до за́ходів; • прибегать, прибегнуть к иным мерам – уживати, ужити інших заходів, удаватися, удатися до інших заходів (до іншого способу); • принимать меры предосторожности – вживати застережних (запобіжних) заходів, вдаватися до застережних (запобіжних) заходів; • принимать, принять меры – уживати, ужити заходів; добра́ти спо́собу; • принимать, принять, употреблять, употребить меры по отношению к кому, к чему – вжива́ти, вжи́ти за́ходів, роби́ти, зроби́ти за́ходи (диал. за́хід) що-до ко́го, (що-)до чо́го, над ким, чим, коло чо́го, добра́ти спо́собу; • принимать [употреблять] зависящие меры – вживати належних заходів; • приняты необходимые меры – ужито потрібних заходів; • принудительные меры – примусо́ві за́ходи; • сверх, свыше меры, через [чрез] меру, не в меру – надмі́ру, надто (занадто); понад (над, через) силу, (иногда) через лад, край; • свыше всякой меры – понад (над) уся́ку мі́ру; • сделанный в меру – зро́блений до мі́ри, помі́рний; • чувство меры – відчуття (почуття) міри; • это по меньшей мере странно – це, що-найме́нше, чу́дно (ди́вно). [Яко́ю мі́рою мі́ряєте, — відмі́ряється вам (Біблія). Хліб видавце́м дали́ (І.Нечуй-Левицький). Він мі́рку горо́ху наси́пав (Рудченко). Свої́ми буряка́ми досипа́є її́ мі́рниці (М.Коцюбинський). Тво́ри, що тіє́ю чи и́ншою мі́рою задовольня́ють естети́чні вимага́ння (С.Єфремов). Річ це зана́дто коро́тка, щоб бу́ти по́вною в такі́й мі́рі, яко́ї тре́ба (Б.Грінченко). Де́що з тих перспекти́в вели́кою мі́рою і справди́лося (С.Єфремов). Не всі одна́ково свої́й до́лі кори́лись (П.Куліш). Стережі́ться зарі́вно ба́тька, як і си́на (І.Франко). Через лад уже брешеш (Номис). Ви́користати по́вною мі́рою (С.Єфремов). Не розгорну́в свого́ хи́сту на по́вну (ці́лу) мі́ру (С.Єфремов). Коцюби́нський тя́гся до оригіна́льних краї́в і використо́вував їх уще́рть (С.Єфремов). Почува́в себе́ аж до кра́ю геро́єм (А.Кримський). Чи ти переста́неш бреха́ти бода́й собі́ само́му? (М.Коцюбинський). Круго́м ко́ждої ма́тері рої́лося бода́й по п’я́теро діте́й (І.Франко). У помі́рно нато́пленій ха́ті (Б.Грінченко). Не дасть йому розвинути художницького смаку свого до повної повні (П.Куліш). Присмача́є вона́ ла́сощі невзамі́ру (М. Вовчок). Се мук йому́ без мі́ри завдало́ б (Б.Грінченко). Через лад багато набра́в, — от і не піднесе́ (Б.Грінченко). Що на́дто — то пога́но (Пр.). Жарту́йте та й мі́ру зна́йте (І.Нечуй-Левицький). Держи́ ві́ру, держи́ й мі́ру (Пр.). Свої́ми шко́лами і и́ншими за́бігами (єзуї́ти) попереверта́ли бага́цько ру́ських патро́нів у лати́нство (П.Куліш). Вам со́рому нема́ всіх за́ходів ужи́ти, щоб сей побо́жний пан не став у ме́не жи́ти (В.Самійленко). — Не буду більше, паночку, — запевнив його Санчо, — признаюсь, що я розжартувався через лад (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). — Ох ви, чоловіки, — каже. — Не дивно, що жінкам нема терпцю на вас. Не маєте міри навіть у шалапутстві. А ця міра — я шилом патоки більше вхоплю. Як на мене, коли б вам не дати жінок на підмогу, то всіх вас ще десятилітніми живцем на небо потягли б (О.Король, перекл. В.Фолкнера). Я свою міру знаю: упав — досить].

Обормот, обормотка, разг. – веслю́га, нікчема, поганець, поганка, безголовий, безголова, нетяма, бевзь, йолоп, дурбило, бовдур, мурло. [А матері пильно стежили за дочками, поволі обмахуючись віялами, і в очах кожної можна було прочитати історію доччиного дівування. <…> Але бачити, як ними нехтують, як їх обминають! Ох! Вони усміхались, але їхні очі палали, як очі потривоженого лебедя: кожній із них кортіло вчепитися в елегантні штани молодого Гезеркоула й потягти його до своєї дочки — поганця! (О.Терех, перекл. Д.Ґолсворсі)].

Ого, ого-го – ого, ого-го. [А колись співали, ого, ще як! (Л.Українка). Шипіння. Сопух б’є, на дні ями проступають бульки, чути якийсь клекіт, шипіт — ого, то вже знак, що пора забивати яму! (І.Франко). А взагалі характер у Яви ого-го! Сталь, а не характер. Таких на мільйон лише один буває (В.Нестайко). Жили собі Ох, Ах і Ого-го. Ох був песиміст, лінивий і постійно зітхав. Ах був оптиміст, постійно радісний і брав активну участь у суспільному житті. Ну, а Ого-го просто подобався жінкам…].

Однодеревка, однодревка – 1) (лодка, выдолбленная из древесного ствола; чёлн) до́вбанка,  однодере́вка, (ещё) душогу́бка, (большая) дуб, дубі́вка; 2) (мачта из одного цельного ствола, без надставок; однодревка) однодере́вка. [Навалили повну дубівку каміння та аж із самої Репринки потягли до Харсона (Сл. Яв.). Досконалішим типом судна була «довбанка» — човен-однодеревка, який видовбували зі стовбура осики, верби («вербівка»), липи(«липка»), дуба («дубок») (з Інтернету). Українські човни поділяються на два види: однодеревки (або довбанки) та плоскодонні судна із дощок. Перехідною формою були відомі  “чайки” – човни, на яких запорозькі козаки здійснювали свої походи проти турок. Вантажі перевозили на берлинах, баркасах, барках (Тетяна Нераденко). Скрушно зітхнув перевізник та й обірвав бесіду, бо довбанка-однодеревка його вже торкнулась носом правого берега (Г.Тарасюк). Дідова ж довбанка — як по струнці йде. Ох і довбанка у діда Варави! Легка, мов пір’їна, летить по воді, як птиця, як оті нові кораблі на підводних крилах. Але всидіти на ній, крім діда, мало хто й міг. Дуже перекидиста була довбанка (В.Нестайко). До ядра терміносистеми мореплавання в польській, українській та російській мовах входять традиційні загальнослов.янські номінації плавальних засобів (płaskodenka, плоскодонка, dłubanka, довбанка, долбленка, долбуша, jednodrzewo, однодеревка, однодревка, czółno, човен, челн, statek, судно, łódź, лодка, korab, корабель, корабль), конструктивних частин судна (архітектури судна) та приладів (maszt, щогла, мачта, wiosło, весло, kotew, kotwica, кітва), приладів та знарядь для ловіння риби (brodnia (brodnik), бредень (бредня), бредник, niewód, невід, невод, więcierz, вентер (вінтір), sak, сак, żak, жак, вентерь, wędka, вудка, удочка ) та ін. (О.Войцева)].

Пинок – стусан (ногою), стусень, штурхан (ногою), штовхан, тусан, копняк, носак, (редко) висп’яток (-тка), пендель, (груб.) підсрачник: • дать пинка – дати стусана, стусня, штурхана (ногою), носака, копняка, висп’ятка, пенделя, стусонути носаком. [«Гей, хто зо мною вийде битись, Покуштовати стусанів? Мазкою хоче хто умитись? Кому не жаль своїх зубів?..» (І.Котляревський). Що ж то зрадувався народ, як злапали відьму Явдоху Зубиху! Усі кричать, гомонять, біжать до неї, проти неї; усяк хоче тусана або запотилишника їй дати… та й є за що! Нехай не краде з неба хмар, не хова дощу у себе на миснику… (Г.Квітка-Основ’яненко). Не первина Галі терпіти від матері лайку, скубку, штовхани (П.Мирний). Деякі надзорці поставали, як стовпи, з порозніманими ротами, почувши тоту нечувану, безбожну бесіду. Другі вибухали безмірним гнівом, впадали в лютість, кидалися на робітників з кулаками, нахваляючися, що вони п’ястуками і стусанами заставлять їх робити (І.Франко). Дав стусня, аж перекинувсь (Сл. Гр.). Дати тусана (Сл. Гр.). А як хто розсердиться або заплаче, так і штовхана дасть. Битись з ним і не пробуй, перший по силі на всю вулицю (В.Винниченко). Життя страшне своєю невпинністю, нестримним поривом, що не схиляється перед найбільшим стражданням людини, показуючи спину її найгострішому болеві. Людина може досхочу борсатись у його тернах — воно пройде мимо з своїми глашатаями, що за страх і за совість кричать світові, що без тернів не буває троянди. Воно — той всесвітній нахаба, що на прохання обібраного жебрака відповідає штовханом, лящами, ціпком і суне далі, попалюючи цигарку, навіть не повернувши до жертви свій золочений монокль (В.Підмогильний). На станціï, куди прибули, всюди облава. Міліція обшукувала всіх, жадібними очима поглядаючи на клунки та мішки й одбираючи найцінніше. Жінки в сльози, але на них не зважали, штурханами і ïдкою лайкою відганяли геть, хто впрошував (В.Барка). Відбувши тяжкий і довгий день муштри і чергову порцію моральної (а часом і фізичної, у вигляді ляпаса чи штурхана) зневаги від свого начальника, німецького капрала, він посміхався! (І.Багряний). Та я і дня не потерпів би коло себе яке-небудь фригідне стерво, клімактеричну льоху! Не вдавався б до виснажливої мовчанки, як Марія,– пенделя під зад: ауфвідерзейн!” (А.Морговський). Копняком у підспинок криком а ля підсвинок іде війна (В.Цибулько). Тільки  впертий Кожух, який усі справи в своєму житті доводив до завершення, обережно розгорнув вже абсолютно тверезого панка і могутнім копняком надав йому такого прискорення, що він за годину міг звітуватися в Кремлі про стан справ в Чехословацькій Республіці (Дмитро Білий). Свою акцію вони назвали по-народному: «Побачиш Табачника — дай йому підсрачника» (Василь Неїжмак). Східні методики у його викладі несли в собі не лише тамтешню фізкультуру та копняк-до, але ще й їхню філософію, але щедро припудрену місцевим пилком (Василь Триндюк). — Будяк пішов! Тримай шпору для Телефоніста! – командував старшина й спасибі, що не давав пенделя під зад, як те заведено в парашутних інструкторів (Антон Санченко). Я зітхаю, ох, як кортить дати їй чарівного пенделя, навіть Заратустра на моєму боці, дякую, друзяко! Хто сказав, що порядні люди завжди мусять бути чемними? Хто сказав, що всі мусять бути порядними людьми? (Л.Денисенко). — Добро п’яниці крапля,— сказав Санчо,— хоч тепер поговорю, бо що далі буде, Бог святий знає; маючи дозвіл, спитаю першим словом у вашої милості — чого се ви так розпинались за ту королеву Мудасіму, чи як там її? Хіба вам не однаково, чи гуляла вона з Лисопетом, чи ні? Ви їм не суддя, і щоб ви були тоді змовчали, той навіжений провадив би своє оповідання і нам би не довелося скуштувати ні каміння того, ні носаків, ні потилишників (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Здогадавшись про все, я сів у шарабан і звелів дядечкові Неду їхати до найближчої алеї. Там я вийняв свиню з мішка, поставив її на землю рилом уперед, старанно прицілився і дав їй такого копняка, що вона вилетіла з другого кінця алеї на двадцять футів попереду від свого вереску (М.Тупайло, перекл. О.Генрі). Добряче копнув металевий стовп, на якому тримається знак. Не те щоб стовп хитався абощо, але завжди краще перевірити. Уве з тих людей, які перевіряють стан речей, даючи їм доброго копняка (О.Захарченко, перекл. Ф.Бакмана). Деколи рішучий крок вперед — результат доброго копняка ззаду].

Подсознательность, подсознание – підсвідо́мість. [[— Бриґіда сказала, що коли запитала свою подругу, про яку я тобі розповідала, що її брат на другому курсі познайомився з дівчиною, а вона вия вилася… зачекай, зачекай, а на якому ж він факультеті?  Але немає значення, зараз згадаю, тільки не варто надто думати про це, і тоді підсвідомість сама тобі підкаже відповідь, то та дівчина мала подругу… Ох, ти мене збив… не знаю, що я хотіла сказати… (Н.Сняданко, перекл. К.Ґрохолі). Книжка «Як прізвище впливає на підсвідомість людини». Автор П. Дурило].

Поэт – (греч.) поет, (ирон.) піїт, піїта, (стихотворец) віршови́к; (певец) співе́ць, співа́к, кобза́р; (плохой подражатель) підспі́вач: • быть поэтом – бути поетом, поетувати; • принадлежащий поэту – пое́тів (поетова, поетове). [Душа́ пое́това свята́я (Т.Шевченко). Піїти в одах вихваляли Войну й царицю (Т.Шевченко). Хай досі сниться іншому піїті Шалений брязкіт кинутих шабель… Не кращ було б запособлять освіті, Підняти люд хоть на один щабель? (П.Грабовський). Співе́цька сла́ва (Л.Українка). Піїти всіх земель говорять всі до світу. А наші все до себе гомонять (Л.Костенко). Чи був Стус щасливий в іншому суспільстві, поза колючими дротами малої й великої зон? Звичайно, він не був би запроторений до «виправно-трудових колоній», ніхто не конфіскував би його поезій, не наглядали б кожний його крок. Але досконалих суспільств немає, і поетове серце кровоточило б на кожну особисто-людську й національну несправедливість і будувало б пекло для самого себе. Така вже Стусова вдача, така, можливо, й місія поета, кожного справжнього поета (Ю.Шевельов).  Мабуть, подумав поет, цих людей треба просто пожаліти. Що їм іще робити в житті? Розкидання сімені — це їхній єдиний спосіб прилучитися до вічності (В.Діброва). Якщо автор — поет, то він поет і на папері, і в інтернеті, й на сцені, й навіть під столом. Однак є люди, котрі тягають на собі, як хрест, титул поета, а поетами вперто не стають (О.Стусенко). Хлопець молодий, без досвіду, та ще й поет, а у творчих людей душа нарозхрист. І легше повірити у те, що всі кругом падлюки, ніж зрозуміти свої помилки (брати Капранови). — Поети не такі образливі, як ти. Вони знають корисність пристрастей для друку. У наш час розбите серце витримує багато видань (Р.Доценко перекл. О.Вайлда). Він склав кілька віршів на її честь. вона відповіла мовчанкою. І все на цьому скінчилось. А втім, поети не часто паруються поміж себе. Воліють ненавидіти одне одного на відстані (Ю.Педан, перекл. Індра Монтенелі). — Ох, добродію, — впала в річ небога, — краще буде, як ви і їх на ту кару засудите, бо як вилікуються мій дядько від тої рицарської мани, то їх іще, боронь Боже, на вірші потягне, і забандюриться їм стати пастушком: ходитимуть усе гаями та лугами, співатимуть, у сопілочку свистітимуть або ще й самі поетом зробляться, а то, кажуть, хвороба заразна і невигойна (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). — Але ж ви можете ті вірші самі любесенько написати, а потім їх кому завгодно приписати: хоч попу Івану Індійськоу, а хоч самому цісареві Трапезонтському, бо то, славлять, були знакомитії піїти, а якби й ні, то не біда (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). У теперішньому і в минулому є багато прекрасного й величного, що ніколи б не стало прекрасним і величним, якби його не оспівали поети. Найчастіше вони оспівують кохання, і це теж добре, бо саме кохання найбільше потребує, щоб його змальовували не таким, як воно є (О.Сенюк, перекл. П.Лаґерквіста). Його рука була холодна й в’яла на дотик, а погляд застиглий, як у ляльки. Загалом, вів далі міністр, він уже давно не вихователь. Просто приватна особа й поет. Поет? Ґаус зрадів, що вивільнив руку (В.Кам’янець, перекл. Д.Кельмана). Сіно в голові деяких поетів, очевидно, дуже подобається Пегасові (С.Є.Лєц)].

Счастливо – щасливо, (разг.) щасно: • счастливо оставаться! (разг.) – щасливо!; щасти [доле]!; бувайте здорові!; бувай (будь) здоров!; на все добре!; здоровенькі будьте! [— Оце так диво! Ви, певно, не були на службі, а десь тинялись в світах, певно, десь поневірялись. може, мужикували, а може, й старцювали? Ні жінки, ні грошей! А я, хвалить Бога, і дочку-красуню маю, і гроші маю, і дім маю, і живу щасливо, як у Бога за дверми,— сказала Марта Кирилівна (І.Нечуй-Левицький). — Прощавайте, дядино! — сказав горобчик. — Щасливо! (Л.Українка). — Прощавайте ж. мамо… — Щасливо, сину… (П.Мирний). — Ох, хоч би там усе було щасно. Хоч би Христя була здорова (П.Мирний). Я жду і краюся нудьгою, Шукаю скрізь палких очей… Ось тьохнув щасно соловей — її ж нема! (М.Старицький). Розбризкуючи калюжі, ми побігли на узлісся. Від нас уже відкочувалися громи,над нами стишувався дощ, а під нами вигиналися, щасно плакали трави і цвіт (М.Стельмах). Вони жили довго і щасливо, поки не взнали, що інші живуть довше і щасливіше].

Толстокожий – товстошкірий, товстошкурий, твердошкірий, твердошкурий, грубошкірий, грубошкурий. [Ті, кого нічим не можна пройняти. Ех, не для мене цей світ!.. Нехай живуть на йому (ньому) товстошкурі, тупі, — він для їх (А.Тесленко). Тіле люто зціплює зуби. Пізно — втік товстошкурий бегемот (В.Винниченко). Наставив долоні, один з офіцерів лив воду з гарно поливаного полтавського збанка, а світлійший долоні підносив до лиця, розмазуючи кров по цілій голові. Довго не міг її обмити, нарікаючи на тонку козацьку шкіру. “В нашого чоловіка вона, як підошва, груба. Взагалі ми грубошкурий народ, а в них шкіра тонка, жіноча. Лиш доторкнися — і сикне, як фонтан” (Б.Лепкий). У неділю матері дали аванс за корову, і вона купила мені лижний костюм та грубошкірі шкарбани «на виріст», довелося напхати туди соломи (В.Дрозд). Крокодил хоч і твердошкірий, а гонористий і пихатий — зачепили його ті слова за живе (Л.Тендюк). Влада у нас товстошкіра. По такій шкірі мороз не піде (Л.Костенко). З безмежною ніжністю він подумав про жінку. Нещасна, покинута, вона була гарніша, ніж сама уявляла, і — ох! — надто гарна для тієї грубошкірої компанії, з якою їй доводилось спілкуватися (С.Павличко, перекл. Д.Г.Лоуренса)].

Туман – туман, (во время жары) юга́, (с дождём) мряка, мрячка, мигичка, мжичка; (перед глазами) бляхма́н: • густой туман – густий туман, мрич, потемрява; • напускать, напустить туману – напускати, напустити туману (ману); • нашёл туман – наліг (розліг, розіслався) туман. [Туман яром котиться, дівці гулять хочеться (Н.п.). — Не доберу я толку в твоїх речах,— каже Петро.— Що за охота тобі мене морочити? То заговориш буцім щиро, то знов туман у вічі пустиш. Покинь хоть на часинку своє січове юродство. Я чоловік без хитрощів: чому ж би й тобі не говорити просто? (П.Куліш). Сидиш, вилупивши баньки, як дурна… у голові — туман, під серцем моє лихо ворушиться, озивається, аж кістки ниють, все тіло терпне (П.Мирний). Минулось все, неначе снилось; Далеко десь туманом вкрилось, Не буде знов (Л.Глібов). Сірі, ледве помітні в тумані плавні непривітно шуміли (М.Коцюбинський). — Тільки шия вже болить, в голові туман, думати важко (М.Коцюбинський). Над долинами стоїть сизий легкий туман (І.Нечуй-Левицький). Три тумани куряви стояли на полю над Опором (І.Франко). Важке повітря, насичене димом панського тютюну, немов колишеться.. Свічки на столі ледве-ледве світять серед того сивого туману, освічують червоні від задухи лиця (Л.Українка). Спогади зникли, якийсь туман застелив очі, Софія низько похилилась і затулила очі хусточкою (Л.Українка). Надворі вже був день, але крізь густу мряку годі було на кілька кроків людей пізнати (Л.Мартович). Ліворуч, в тумані й шумі, мінливим килимом горіла низина Подолу (В.Підмогильний). Немов павутиння, осіння мрячка застеляє світ перед очима (О.Іваненко). Весняний вечір. Молоді тумани. Неон проспектів. Туга ліхтарів. — Я так тебе любила, мій коханий. — Пробач мене — я так тебе любив (В.Стус). За ланом лан, за ланом лан і лан, за Чорним Шляхом, за Великим Лугом, вони уже в тумані — як туман — усі вже йдуть за часом, як за плугом (Л.Костенко). За гай ступило сонце, і пішло, І далину покликало з собою… В туман пірнає росяне село І повивається прозорою габою. В садах вечері: борщ або куліш… На крилах яблунь стомлені зірниці, І хтось питає тихо: земле, спиш? Уже спочила? Дай води з криниці! (М.Вінграновський). Така мряка такий мороз такий туман спробував розігнати — не йде тоді заїхав трьома возами і давай накидати (Т.Мельничук). Ютрення (ранкова) юння (червнева) юга (туман) (О.Виженко). Вижовкла музика спить понад хмарами, псячі тумани місто обнюхують. Чоловік блука у самотньому мареві, тьму розсуває несмілими рухами (Юлія Нестерова). мій солодкий тумане, тобою живу, як в імлі проживаю на дотик розвіяні літа і весни проступаюш рядком на долоні і крапелькою на чолі смак прозорий води — нерозміняно чесний (Ю.Джугастрянська). Так, і що воно тут? Туманець в голові, туманець і за вікном. Ох, не треба було вчора з тим Маульвюрфом по третю пляшку їхати… Та й по другу не обов’язково було (О.Ірванець). Дедалі щільніше насувався туман. Туман і світло — одвічна казка. Хрущі сп’яніло злітали з лип, кружляли навколо ліхтарів, з розгону стукались об їхнє вогке скло. Туман заворожував усе навкруги, підносив предмети кудись у височінь, занурював у глибину — готель навпроти нас був уже океанським пароплавом з освітленими каютами над чорним морем асфальту, сірий силует церкви за готелем став фантастичним вітрильником з високими щоглами, що губилися десь високо в сірувато-червоній заграві, а ось і каравани будинків рушили з місця, попливли кудись… (М.Дятленко, А.Плюто, перекл. Е.М.Ремарка). Інколи з туману, що клубочиться вгору, постають чудернацькі звірі: дракони, фенікси, віверни й молочно-білі єдинороги; інколи пасма туману линуть, немов якісь дивні водорості, витворюють дерева чи великі кучматі кущі, вкриті білими квітами; а часом, коли вітерець допоможе, туман і зовсім приголомшить тебе, набувши найчіткіших і найскладніших геометричних  форм (О.Лесько, перекл. Дж.Дарела). Знову туман, що не розсіюється і вдень, дощу нема, але повітря таке вологе, ніби все вимащено равликовим слизом (Н.Лазаревич, перекл. Г.Мантел). Лондонських туманів не було, поки їх не відкрило мистецтво (О.Вайлд)].

Цветочница – 1) квітка́рка, (редко) квіттярка; 2) (муха) сновига (сновиґа); 3) (ящик для цветов) квітник; 4) (птица) квіткарка. [— Ох, я теж ненавмисне поводилася так, коли була квіткаркою. Просто у мене так виходило (О.Мокровольський, перекл. Б.Шоу). — Що сталося з тим хлопцем, який носив тобі щодня квіти? — Він одружився на квіткарці].

Частить – 1) (разг.) частити, дріботіти, дрібушити, дрібцювати, (усилит.) дріботати, (о пульсе) частішати; 2) (слишком часто ходить) учащати (вчащати), унаджуватися: • дождик частит – дощик дріботить. [Де люблять — не части; де не люблять — не ходи! (Пр.). — А я ж вам хіба бороню ходити до мене, хоть би і не годилось вам так учащати? (І.Котляревський). Стала вона до діброви учащати (М.Вовчок). — Кажу тобі, — витратився й витрусився до останньої гривні, ні шага за душею нема: хоч в домовину лягай, — дріботів дід Грицай (І.Нечуй-Левицький). Рухливий чоловічок в тій хвилі найшовся коло велета, дрібцюючи довкола нього (І.Франко). Смерк фіалковий лила в оселі твоїй, кльошем зметнувши, сміялась, казала немов: «буду тебе любити, але — змалій! величі не підважить моя любов». Млів — і малів. Уже не літав — ішов, часом то й дрібушив, мов кімнатний пес. …Хлипала за вікном незграба-любов, ох і висока ж, Господи, — до небес (Л.Хворост). Я чула якось серед ночі, Як плакав дощ невтішно й тихо, Між хмари заховавши лихо І повні сліз холодних очі. Краплинки по дахах стікали, Несміло в вікна дріботіли, Немов сказати щось хотіли, Чи трохи співчуття чекали (Т.Чорновіл). Він полегшено зітхав і, дрібуляючи, квапливо спускався сходами, приєднуючись до товаришів в одній з найближчих кав’ярень, з дерев’яною обставою й оцинкованим шинквасом, які пахли анісівкою і тирсою, куди інколи Жак заходив за ним, кличучи вечеряти (О.Жупанський, перекл. А.Камю)].

Шалаш – 1) (легкая постройка из жердей, кольев, покрытых ветками, соломой и т.п) ку́рінь, бу́да, халабу́да, (редко) катра́га, котара, салаши́на, (тюрк.) шала́ш; 2) (то, что формой напоминает такую постройку) шала́ш, (пастуший) коли́ба, (ярмарочный) я́тка: • милости прошу к нашему шалашу, разг., шутл. – прошу (просимо) до хати (до господи, до куреня); • с милым рай и в шалаше – хоч хліб з водою, аби, милий (аби, серце), з тобою (Пр.); сухарі з водою, аби, серце, з тобою (Пр.); хоч в одній льолі, аби до любові (Пр.); хоч у курені́, аби до серця мені (Пр.); хоч борщ без сала, аби душа пристала (Пр.); хоч ох, та вдвох (Пр.). [Кругом мовчки подивилась; Бачить — ліс чорніє, А під лісом, край дороги, Либонь, курінь мріє (Т.Шевченко). Мешкав він собі на громадській толоці в солом’яній буді (Л.Мартович). — Адже тепер, опівдні, душно,— усі діди на баштанах по куренях сплять (Б.Грінченко). Напнемо халабуду (Сл. Гр.). . Сплять в кошарі вівці на горі, а в колибі чорні вівчарі (О.Маковей). І чомусь нікого не дивує і не шокує, що в центрі Києва досі стоїть пам’ятник Леніну, а комуністи замість конспіративних квартир, шалашів у розливі та ЦК в екзилі мають фракцію в українському парламенті. Невже забули, у кого Гітлер учився будувати концентраційні табори? (С.Олійник). — Я тільки ось що знаю, — відповів старий, — місяців тому буде шість абощо приїхав до одної котари пастушої, миль за три звідси, молодий та гарний панич, верхи на оцій самій худобині, що дохла валяється, і з тією самою кладдю, що ви, кажете, знайшли та не взяли, і спитав у нас, де тут у цих горах найглухіша глушина (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Іполит Матвійович, збентежений присутністю в двірницькій стороннього, голі фіолетові ступні якого тільки тепер побачив з-за краю стола, знітився і хотів був тікати, але Остап Бендер жваво зірвався на ноги і низько схилився перед Іполитом Матвійовичем. — У нас хоч і не Париж, але просимо до нашого куреня (М.Пилинська, Ю.Мокрієв, перекл. І.Ільфа, Є.Петрова)].

 Російсько-український словник 1930р. (О. Ізюмов) 

 Російсько-український словник технічної термінології 1928р. (І. Шелудько, Т. Садовський) 

 Російсько-український словник сталих виразів 1959р. (І. О. Вирган, М. М. Пилинська) 

 Словник українсько-російський 1927р. (А. Ніковський) 

 Практичний російсько-український словник приказок 1929р. (Г. Млодзинський, М. Йогансен) 

 Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко) 

 Словник української мови 1927-1928рр. (Б. Грінченко, вид. 3-тє, за ред. С. Єфремова, А. Ніковського) 

 Вебсловник жіночих назв української мови 2022р. (Олена Синчак) 

 Словарь росийсько-український 1893–1898рр. (М.Уманець, А.Спілка.) 

Запропонуйте свій переклад

Помилка в тексті? Виділіть і натисніть Ctrl+Enter, або напишіть на github. Дякуємо.

Клавішні скорочення: виділіть слово і натисніть:
• Ctrl+Shift+1 — пошук на r2u.org.ua «Російсько-українські словники»
• Ctrl+Shift+2 — пошук на e2u.org.ua «Англійсько-українські словники»
• Ctrl+Shift+3 — пошук на sum.in.ua «Академічний тлумачний словник української мови»
• Ctrl+Shift+4 — пошук у корпусі «ГРАК» (на сайті корпусу можна шукати лему, фразу, словоформу або сполуку)