Знайдено 40 статей

Запропонувати свій переклад для «паче»

Шукати «паче» на інших ресурсах:

 Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) 

 Російсько-український народний сучасний словник 2009– 

Капитан – (лат.) капітан, (народн., устар.) копитан: • быть капитпном – капітанува́ти, бу́ти за капіта́на; • капитан дальнего плавания – капітан далекого плавання; • капита́н корабля – капіта́н корабля́, (редко) корабле́вий капіта́н; капіта́н-лейтенант – капіта́н-лейтена́нт; капита́н 1-го ранга – капіта́н пе́ршого ра́нгу. [Ї́хав пан копита́н, став, дівчи́ни попита́в (Номис). Як п’ян, то й копитан, а як проспався, то й свині злякався (Пр.). — Я, серце, удова. Ще торік влітку саме в страшенну спеку були маневри під Білою Церквою. Була зібрана незліченна сила війська. На маневрах мій чоловік, капітан, надісь од духоти та пороху, впав з коня, а натовп причавив його на землі, його підняли вже мертвого… (І.Нечуй-Левицький). За хвилю прибув на місце капітан у товаристві кількох офіцерів (І.Франко). Ще як мав він дванадцять років, узяв його до війська капітан якийся, що за компанією своєю випадком через наші краї проходив, і знов же в мундирі військовому, як той павич розцвічений, блищиками кришталевими та ланцюжками сталевими кругом обвішаний. Сьогодні на ньому одне вбрання, завтра вже інше, і мудроване ніби й мальоване, так легеньке ж і дешевеньке (М.Лукаш, перекл. М.Сервантеса). Військовий, коли не вбиває,— просто дитина, і забавити його дуже легко. Не маючи звички міркувати він, коли до нього звертаються, змушений, силкуючись зрозуміти вас, докладати тяжких зусиль. Капітан Фремізон не вбивав мене, тим паче не пив тієї хвилини, нічого не робив руками чи то ногами, а лише намагався міркувати. Це завдання було йому не під силу. Я, власне, тримав його за голову (П.Таращук, перекл. Л.-Ф.Селіна)].

Лоно – 1) (грудь, чрево, чресла женщины) ло́но, (редко) лоня, на́дро, пе́рси і пе́рса (р. перс), гру́ди (-дей); (перен., приют) лоно, надро; 2) (недра, утроба) ло́но, на́дро: • лоно Авраама, Авраамово – ло́но (на́дро) Авраа́мове, на́дра Авраа́мові; • на лоне природы – на лоні природи, на вільному повітрі. [Бризки́ на во́дяне ло́но упа́ли (Б.Грінченко). У тумані на могилі, Як тополя, похилилась Молодиця молодая. Щось до лоня пригортає Та з туманом розмовляє (Т.Шевченко). Мир первозданний Одпочив на лоні ночі (Т.Шевченко). Неха́й Госпо́дь її́ при́йме, мою́ голу́боньку, на своє́ на́дро (М.Вовчок). Ма́тінко моя́ рідне́сенька, чи прокля́в мене́ в твої́м ло́ні хто? (І.Франко). Не при́ймеш кісточо́к мої́х у рі́дне на́дро, де лежи́ть старе́нький ба́течко (Основа). Рука паничева якось гріє, лоскоче; Христя червона, як маківка, схилила голову на один бік і придавила підборіддям його руку до своєї шиї. Вона почула, як її серце забилося, як дух у грудях затнувся, високо піднімаючи повне огню лоно (П.Мирний). На ло́ні ма́тери на́шої приро́ди відпочи́немо (П.Мирний). А навкруги було так гарно, так радісно. У чистій і ніжній, як лоно коханки, блакиті, в могутній хвилі життя, що ледве виявлялось таємним тріпотінням соків, на теплому й запашному диханню весни було так багато радості, почувалась така повна гармонія (М.Коцюбинський). Прийняв чумака вільний степ у своє надро (М.Коцюбинський). Коли б я знав, що розлучусь з тобою, О краю мій, о земленько свята, Що я, отруєний журбою, В світах блукатиму літа; Коли б я знав про муки люті, Про сміх і глум на чужині, Що в мене будуть руки скуті І в мури замкнені пісні, — Я попрощався б хоч з тобою, До лона рідного припав, Прислухався б до шуму трав І зник… (О.Олесь). Така люта негода урвала раптом запашний сезон садів та прогулянок річкою на далеке лоно природи, де кохання в затишкові відлюдних кущів може дійти свого природного здійснення. Природа замкнула свої вигідні притулки, але жоден дощ не спроможний був залити жаги, що бере людське серце не тільки від віку, а й від часу незалежно, противно серцям інших тварин, яким визначено пору любовного настрою (В.Підмогильний). Планета серця, трагедійний зал опукою підноситься в узвишшя. Продертий розпач так його колише, немов біди тисячолітній шквал. Хоч вись разить зухвалих наповал, та порив нас відроджує і кличе перелітати смертне узграниччя, аби в пекельний вечора опал крилом сягнути — в лоно самоспалень до молодих і радісних офір (В.Стус). розкрий своє лоно не для любові не для пустощів не для жаги я хочу риси свої передати бо я не бог цей горбкуватий ніс ці очі зелені як трава (бо травою стануть) я хочу риси свої передати руки свої і вишню і камінь моєї ріки і небо моєї самотності і ніч моїх ночей (Т.Мельничук). Ну хіба я  вам дон Кіхот І німб не личить мені так само як мереживна мантилька дони Анни і не моя це парафія — ворожити на погляді і носити кинжал межи персів — для того була Кармен а вже тим паче не для моєї руки Дюрандаль і не треба із мене робити мене я не хочу хліба  з муки сервантесових вітряків відпустіть нарешті від себе  не тягніть я не з ваших країв і не прошу вашого неба не прощайте лиш дайте пройти вам  це також воістину треба (Ю.Джугастрянська). Дорогою ті двоє грілися самогоном, реготали, щось цвенькали до Ганнусі, та вона не обізвалась до них ані словом, сиділа закам’яніла, не відчуваючи холоду, і їй здавалося, що лоно її теж закам’яніло (В.Шкляр). Навпроти мене за столик сіла золотоволоса панна років двадцяти. Вона була симпатична. Та що там – вона була класна. Ці повні жагучі вуста! А перса радісно випиналися з-під блюзки і дражнили мої руки. Все це я оцінив у лічені секунди, аби за мить відвести якомога байдужий погляд і знов перетворитися на китайського мудреця. Але той стан нічогонедумання мені вже не вдалося повернути, поява панни вибила мене з колії, притягала мої очі й думки, я вже не міг думати ні про що инше, як тільки про неї (Ю.Винничук). — Оце вже й не думай, чоловіче,— заперечила Тереза. — Живи, живи, баранчику, хоть ти й шолудивий! Аби ти був жив, і хай западуться всі на світі губернаторства: без того панства ти з матернього лона вийшов, без того панства досі якось жив, без того панства і в могилу зійдеш, чи хай понесуть тебе, коли Бог до гурту покличе (М.Лукаш, перекл. М.Севантеса)].

Министр – (франц. от лат.) міністр (міністер): • быть министром – бу́ти міні́стром (за міні́стра), мініструва́ти; • Кабинет Министров Украины – Кабінет Міністрів України. [Царі з міністрами-рабами Тебе, о люту, зацькують! (Т.Шевченко). Ну, де ви бачили міністра, який би з людьми особисто зхустрічався, і тим паче для них щось робив? Його справа – щоки надувати і гроші бюджетні тирити, а для чорної роботи у нього є зами, а в тих замів – свої зами, яким теж ніколи (Васілій Рибніков). — І що, у такому стані він поїде керувати міністерством? — Щоб ти знав, керувати в нашій країні можна тільки у такому стані. Інакше збожеволієш, — мудро зауважив Паша (брати Капранови). А скільки мук довелося витерпіти, поки дряпався щаблями міністерської драбини! Як не було важко, а місцями й огидно, але таки видряпався. Спочатку нардеп, а потім заступник міністра чи, простіше, замміністра — це вам не купка соломи. І ось, коли, здавалося б, лише жити, ці підараси програли вибори, а крайнім виявився він, Григорій Маузер (В.Кожелянко). Міністр — це людина, за якою носять нічний горщик, коли вона обіймає свою посаду, і перевертають цей горщик на неї, коли вона її втрачає (Луї Мерсьє). Невідомий обробив гроші отрутою і пожертвував їх дитячому будинку. Загинуло двадцять депутатів, три міністри і мер].

Новояз – новомо́ва, (рус.) новоя́з. [Поряд із мовою як називанням світу воно продукує антимову як фальшування світу. Цю антимову, з легкої руки Оруелла, який зафіксував її розквіт і тріумф у тоталітаризмі ХХ ст., названо новомовою (І.Дзюба). Сама собою новомова супроводжує існування всіх суспільств, де правляча верства створює свою ідеологію з потреби обґрунтувати й увічнити державні священнодійства. Звичайно, тоталітаризм абсолютизує новомову і вперше робить її обов’язковою для всього суспільств, заганяючи адекватну мову в підпілля (І.Дзюба). У радянському тоталітарному суспільстві уніфікація мовного простору відбувалася в умовах жорсткого цензурного режиму, котрий встановлював не тільки «що писати» , а й «як писати». Держава, визначаючи передусім семантику слів і спосіб їх сполучуваності, втрутилася у внутрішню систему мови. Таким чином у CPCP було створено новий тип масової комунікації, який у лінгвістичній літературі називається по-різному: «новомовою» (це слово, запозичене з роману Джорджа Орвелла «1984», втратило своє образне значення і термінологізувалося), «советским языком», «тоталітарною мовою», «антимовою» (О.Калиновська). Це й є «новомова» — за термінологією Р.Барта, «енкратичний соціолект», тобто такий різновид національної мови, на боці якого виступає державна влада на противагу соціолектові «акратичному», опозиційному (О.Забужко). На Україні компартійна новомова набула ще потворніших форм, оскільки вона повністю калькувала російську, знецінюючи у такий спосіб уже не тільки слова, а й мову як таку. Український варіант радянської новомови добре охарактеризував Леонід Кіпніс: «У нас під осміювання з великоруського боку масово підпадають два об’єкти, дві мішені: 1. Суржик позбавлених мови робітників простої праці; 2. Явище, яке я називаю «ДУ — мова», тобто «Для українців — мова». Це версія української мови, створена працівниками засобів масової комунікації на догоду начальству, щоб обслуговувати частину агітпропсистеми, що зображувала «УРСР» і українську культуру. Визначальний фактор: ні начальство, ні самі ці працівники ні між собою, ні у своїх родинах не говорили, як правило, ні по-українському, ні, тим паче, на цій версії, бо нею говорити незручно. Вони створювали її не для себе, а буцімто піклуючись про нас. Епіграфом до цієї операції можуть слугувати слова (Постишева?): «Ми будемо робити українську культуру без українців». Фактичне призначення цієї версії мови — показувати свою слабкість при зіставленні з великоруською мовою — своїм першоджерелом» (Л.Масенко). В українській мові вживано й інші відповідники цього орвеллівського означення мовного офіціозу держави, мови – виразника її панівної ідеології, своєрідної офіційної езопівської мови, зокрема Радянського Союзу: ньюспік, мова тоталітарного суспільства, тоталітарна мова, дубль-новомова, радянський політичний жаргон, мова радянської бюрократії (номенклатури), радянізми як складник радянщини. Для яскравішої оцінності і підкреслення належності цього суспільного феномена передусім до радянського російськомовного офіціозу у сучасній українській мовній практиці вживають також російське вкраплення новояз, напр., номенклатурний новояз. Всі ці означення негативно заряджені, оскільки підкреслюють належність такої мови державному апарату примусу, обмеження свободи суспільного життя, суспільної думки (Є.Карпіловська). Свого часу французькі соціо-лінгвісти виробили симптоматичну концепцію «радянської мови», «langue soviétique». Оруелл називав це явище «new speak», польські вчені – «nowomowa», російські – «новояз». Це мова влади, яка стає владою мови, – мови перекинутих смислів, де брехня стає правдою, а правда брехнею, як вважали Патрік Серіо, Александер Бурмайстер, Ален Безансон (О.Пахльовська)].

Тщеславие – пиха, порожній (пустий) гонор, гонористість, гординя, марнославство, марнолюбство, славолюбство, пустославність, чванливість, чвань. [Не дуже дерла йому очі вбога Чіпчина хата.. Не так на те Явдоха глянула: не так воно вразило її горду пиху (П.Мирний). Такі почесні запросини приємно полоскотали його пиху (М.Коцюбинський). — Хто він такий— не знаю. Може, князь, може, граф. Помітно тільки родовиту пиху, аристократичне виховання (С.Васильченко). Говоримо ми це без ніякої пихи, говоримо ми це із скромністю, властивістю, як ви знаєте, притаманною кожному справжньому мисливцеві (О.Вишня). Різні бувають естафети. Передають поетам поети З душі в душу, Із мови в мову Свободу духу і правду слова, Не промінявши на речі тлінні — На славолюбство і на вигоду. І не зронивши. Бо звук падіння Озветься болем в душі народу (Л.Костенко). Конформістська етика гордовито відкидає гедонізм із тієї причини, що понад усі насолоди ставить задоволення особистої пустославності, іменуючи її мудрістю, або й чеснотою (Володимир Державин). Як вона втомилася після важкого робочого дня, бездарно згубленого учнями-дилетантами, які орють ниву мистецтва тільки для того, щоб утамувати батьківське марнославство (О. і О.Плеваки перекл. Е.Єлінек). —…не забувайте: людське марнославство безмежне і, як звиродніла мати, воно пожирає свої народжені в муках надбання (Л.Мушкетик, перекл. Тібора Дері). Що доброго в її самопожертві, в тому, що своє життя вона присвятила Кліфордові? Кінець кінцем, чому вона служить? Холодному марнославству, позбавленому всяких теплих людських зв’язків і порочному, як марнославство будь-якого низькородного єврея, що жадає сторгуватися з продажною богинею успіху (С.Павличко, перекл. Д.Г.Лоуренса). Розумного марнославства не буває: це інстинкт. Мало того, нема чоловіка, що не був би насамперед марнославний. Роль захопленого підніжка — мабуть, чи не єдина, в якій людина з певною втіхою може терпіти іншу людину. А з солдатами не треба й великої вигадливости: досить тільки щомиті вдавати захоплення (П.Таращук, перекл. Л.-Ф.Селіна). Вона дійшла переконання, що полковник Ауреліано Буендіа втратив любов до родини не тому, що його озлобила війна, як Урсула була гадала раніше, — просто він ніколи нікого не любив: ні своєї дружини Ремедіос, ні незліченних коханок на одну ніч, що пройшли через його життя, ані тим паче своїх синів. Вона здогадалася, що він провоював стільки війн не через ідеалізм, як усі вважали, відмовився від остаточної перемоги не через утому, як усі гадали, а перемагав і зазнавав поразок із однієї й тієї ж причини — через справжнісіньке гріховне марнославство (П.Соколовський, перекл. Ґ.Ґ.Маркеса). Ніщо так не принижує людину, не робить її такою жалюгідною, як марнославство: воно — найяскравіша ознака посередності (Люк Вовенарг). Наймогутніша пристрасть — славолюбство. Врятуй мене від цієї пристрасті, і я сам позбудусь решти (Р.Шеридан). Марнолюбство — найприродніша властивість людей і водночас саме вона і позбавляє людей природності (Л.Вовенарґ). В людині рівно стільки марнолюбства, скільки їй бракує розуму (А.Поуп). Нащо? Нащо Володимирові Путіну публічно готувати собі Ґааґу, признаючись на весь світ у злочинах? Відповідь – марнославство. Він гордий заподіяним і не хоче, щоб його славу розтягнули всякі ґіркіни, що вже почали потихеньку присвоювати собі те, що по праву належить головному воєнному злочинцеві (І.Яковенко)].

 Російсько-український словник складної лексики С. Караванський, 2012 (чернетка) 

 Російсько-український словник 1930р. (О. Ізюмов) 

 Російсько-український словник сталих виразів 1959р. (І. О. Вирган, М. М. Пилинська) 

 Словник українсько-російський 1927р. (А. Ніковський) 

 Практичний російсько-український словник приказок 1929р. (Г. Млодзинський, М. Йогансен) 

 Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко) 

 Вебсловник жіночих назв української мови 2022р. (Олена Синчак) 

вступни́ця, вступни́ць; ч. вступни́к та, хто вступає до закладу освіти. [Обоє вступниць зізнаються, що співбесіда не була надто важкою, тим паче вони наполегливо і ретельно готувалися. (Фіртка, 2016). Вступниця її в школі не вчила, та за кілька місяців опанувала необхідне й склала іспит на «відмінно». (День, 2013). «Нас лякають великими конкурсами у магістратуру, – розповідала «ВЗ» вступниця, – кажуть, приїде багато людей з Києва, адже там навчання значно дорожче, ніж у Львові». (Високий замок, 2011).] див.: абітуріє́нтка Словник української мови: у 20 т., Т.1-11, 2015-2021

генерале́са, генерале́с; ч. генера́л та, хто має генеральське звання і належить до вищого командного складу армії. [В Афганістані є жінка-генералка, чи генералеса, чи генералиця. Звати її Хатуль Мохамадзай. (Нове військо, ФБ).] див.: генера́лка, генера́лиця   Рекомендації   З-поміж варіантних назв генера́лка, генера́лиця, генерале́са перевагу варто віддати першому слову. Оскільки суфікс -к(а) засвідчує статистично більшу словотворчу продуктивність, то є бажанішим від суфікса -иц(я), а тим паче – від суфікса -ес(а).   Своєю чергою суфікс -ес(а), як запозичений із французької, надає словам стилістичного забарвлення, тому його вживання виправдано лише в окремих словах: поете́са, бароне́са, дияконе́са та ін.

зару́чниця, зару́чниць; ч. зару́чник 1. та, кого насильно захопили й утримують із певною метою. [Калічити заручницю на даному етапі переговорів невигідно нікому, вбивати – тим паче. (Андрій Кокотюха «Мама, донька, бандюган», 2003). <…> тож за наказом канцлера Головкіна Скоропадський вислав до Петербурга заручницями жінок усіх мазепинців, що втекли до турків. (Роман Іваничук «Орда», 1992). Кинувся до мене, вхопив за руку: «Збирайся. Я беру тебе заручницею. Хтось з моїх постраждає від Остапа – заріжу!» (Кузьма Катаєнко «Живі зустрінуться», 1975).] 2. та, чий стан, думки або дії залежать від чогось, обмежені чимось. [«<…> я самотня вагітна домогосподарка, моя соціальна ізоляція добиває мене, я просто стаю заручницею обставин». (Сергій Жадан «Біґ Мак. Перезавантаження», 2015).] Словник української мови: у 20 т., Т.1-11, 2015-2021. Куньч З. Й. Універсальний словник української мови, Тернопіль, 2007, с. 287. Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов) – зало́жница –зару́чниця, запору́чниця, заста́влениця.

міністре́са, міністре́с; ч. міні́стр службовиця, яка входить до складу уряду й очолює одне з міністерств. [Лілія Гриневич: Є ще міністреса, міністриця… – цих суфіксів дуже багато. (longread.povaha.org.ua, 18.06.2019). ] див.: міністри́ня, міні́стерка   Рекомендації   З-поміж варіантних назв міні́стерка, міністри́ня, міністре́са перевагу варто віддати першому слову. Оскільки суфікс -к(а) засвідчує статистично більшу словотворчу продуктивність, то є бажанішим від суфікса -ин(я), а тим паче – від суфікса -ес(а).   Натомість суфікс -ин(я) варто вживати головно тоді, коли неможливо додати -к(а) (наприклад, філо́лог – філологи́ня, шеф – шефи́ня та ін.). Своєю чергою суфікс -ес(а), як запозичений із французької, надає словам стилістичного забарвлення, тому його вживання виправдано лише в окремих словах: поете́са, бароне́са, дияконе́са та ін.

фана́тичка, фана́тичок; ч. фана́тик 1. надзвичайно релігійна жінка, яка нетерпимо ставиться до інших вірувань. [Мої супутники думали, що я полька і релігійна фанатичка. (Збруч, 2018). Якось ніколи не уявляла тебе в образі релігійної фанатички, тим паче в ролі е-е-е… – бачиш, мені навіть вимовити це складно! – дружини священнослужителя. (Надія Гербіш «Теплі історії до кави», 2012). Бабуся була релігійна фанатичка. (Володимир Сосюра «Третя рота», 1959).] 2. перен. та, хто пристрасно віддана якійсь справі, надміру захоплена якоюсь ідеєю. [Притому Віолетта Софронівна не була якоюсь ідеологічною фанатичкою, до ідеології взагалі ставилася індиферентно. (Володимир Лис «Діва Млинища», 2016). <…> хто така Мей: людина неймовірної сили волі, фанатичка, що в ім’я ідеї мовчки піде на найстрашніші тортури, чи звичайна обивателька, яку спокусили мільйони Кейз-Ола? (Микола Дашкієв «Загибель Уранії», 1960). Тьотя Бася – фанатичка. (Микола Хвильовий «Колонії, вілли…», 1923).] Куньч З. Й. Універсальний словник української мови, Тернопіль, 2007, с. 783. Словник української мови: в 11 томах, Т. 10, 1979, с. 558. Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов). Правописний словник 1929р. (Г. Голоскевич)

філософе́са, філософе́с, ч. філо́соф 1. фахівчиня з філософії; мислителька, яка розробляє питання світогляду. [Філософеса Г. Горак розглядає духовність через поняття духу, як сукупність смислових та ідейних надбань людства <…> (Теоретико-методологічний аналіз «Державної програми з утвердження гендерної рівності…», Х., 2010, с. 8).] 2. перен., розм. жінка, схильна до абстрактних міркувань, роздумів. [Одна француженка-філософеса (у фільмі «Міф») дошукалась істин, які б дали можливість розширити горизонт пізнання козаків. (vsisumy.com, 07.12.2018).] див.: філо́софка, філософи́ня, мисли́телька   Рекомендації   З-поміж варіантних назв філо́софка, філософи́ня, філософе́са перевагу варто віддати першому слову. Оскільки суфікс -к(а) засвідчує статистично більшу словотворчу продуктивність, то є бажанішим від суфікса -ин(я), а тим паче – від суфікса -ес(а).   Натомість суфікс -ин(я) варто вживати головно тоді, коли неможливо додати -к(а) або -иц(я) (наприклад: філо́лог – філологи́ня, шеф – шефи́ня та ін.). Своєю чергою суфікс -ес(а), як запозичений із французької, надає словам стилістичного забарвлення, тому його вживання виправдано лише в окремих словах: поете́са, бароне́са, дияконе́са та ін.

 Словарь росийсько-український 1893–1898рр. (М.Уманець, А.Спілка.) 

Запропонуйте свій переклад

Помилка в тексті? Виділіть і натисніть Ctrl+Enter, або напишіть на github. Дякуємо.

Клавішні скорочення: виділіть слово і натисніть:
• Ctrl+Shift+1 — пошук на r2u.org.ua «Російсько-українські словники»
• Ctrl+Shift+2 — пошук на e2u.org.ua «Англійсько-українські словники»
• Ctrl+Shift+3 — пошук на sum.in.ua «Академічний тлумачний словник української мови»
• Ctrl+Shift+4 — пошук у корпусі «ГРАК» (на сайті корпусу можна шукати лему, фразу, словоформу або сполуку)